Костянтин Дмитрович Бальмонт

Константин Дмитрович Бальмонт.

Бальмонт жадав «вишуканості російської повільної речи».

Он навчився «перетворювати тугу в наспівавши» і визначити гру співзвучання у природі, він із усіх поетів-символістів відрізнявся особливою наспівністю й особливою звучністю вірша.

Черты символізму, на думку Бальмонта — культ миті, несподіваної і безповоротно промелькнувшего, туманність натяків, примхливість чувства.

Я вибрала для аналізу вірш «Я мрією ловив минущі тіні…», бо вважаю, що його найяскравіше відбиває творчість Бальмонта і є гімном символизма.

Я мрією ловив минущі тени, Уходящие тіні погасавшего дня, Я на вежу сідав, і тремтіли ступени, И тремтіли щаблі під ногою у меня.

И що стоїть йшов, тим ясній рисовались, Тем ясній малювалися обриси вдалині.. .

И якісь звуки навколо раздавались, Вкруг мене лунали від Небес і Земли.

Чем я вище сідав, тим світліше сверкали, Тем світліше спалахували вершини які дрімають гір.. .

И сяйвом прощальним начебто ласкали, Словно ніжно пестили затуманений взор.

А внизу під мною вже ніч наступила, Уже ніч настала для заснулої Земли, Для мене ж блищало денний светило, Огневое світило догоряло вдали.

Я дізнався, як ловити минущі тени, Уходящие тіні потьмянілого дня, И усі наведені вище йшов, і тремтіли ступени, И тремтіли щаблі під ногою у меня.

Определяя символістську поезію, Бальмонт писав: «Це поезія, в якої органически… сливаются два змісту: прихована абстрагованість і очевидна краса…». У вірші «Я мрією ловив минущі тіні…», як переконатися, є договір «очевидна краса» й інший, прихований сенс: гімн вічного устремлінню людського духу від пітьми до світла. Тіні асоціюються з чимось неусвідомленим, незрозумілим, недоступним, тому автор і прагне збагнути цієї істини, пізнати її.

«Я на вежу сідав, і тремтіли ступени, И тремтіли щаблі під ногою у меня».

Этот шлях, як хиткий старий міст над прірвою, кожен крок — це ризик, ризик зірватися, не дістатися своєї мети, впасти вниз.

«И що стоїть йшов, тим ясній рисовались, Тем ясній малювалися обриси вдалині.. .

И якісь звуки навколо раздавались, Вкруг мене лунали від Небес і Земли".

Чем ближче автор наближався до заповітної мети, то зрозумілішим він бачив чи до чому прагнув, бачив истину.

«А внизу під мною вже ніч наступила, Уже ніч настала для заснулої Земли, Для мене ж блищало денний светило, Огневое світило догоряло вдали».

То є, не дивлячись те що, що його оточував вже повний морок, він бачив попереду світло, світло, який висвітлював йому весь путь.

«Я дізнався, як ловити минущі тени, Уходящие тіні потьмянілого дня, И усі наведені вище йшов, і тремтіли ступени,.

І тремтіли щаблі під ногою у меня".

В останньої строфі автор свідчить, що він таки пізнав істину, знайшла те, що шукав.

Бальмонт оспівував космічної красоты.

В своєї записнику зболені Бальмонт писав: «Біля кожної душі є безліч ликів, у кожній людині приховано безліч покупців, безліч з цих людей, їхнім виокремленням одну людину, мали бути зацікавленими немилосердно повергнуті до вогню. Потрібно бути нещадним себе. Тільки можна буде досягти чего-нибудь».

При підготовці даної праці були використані матеріали з сайту internet.