Лист Кулігіна до Бориса

Письмо Кулигина до Борису Здравствуйте, добродій! Як і вас справи? Чим займаєтеся? Мабуть, радієте, що з дядечка поїхали? І незабаром чи скінчиться стосується там? Бо ми вже занудьгували тут без Вас, знаєте ли.

А тут ми такі справи кояться. Відразу, як Ви поїхали, відбувся такий… Катерина в Волгу кинулася! Чи то тому, що ви поїхали, чи Кабаниха зовсім заїла, не знати. Ось який адже збіг — все життя у Волги прожила, і смерть свою у ній нашла.

Говорят адже, грім не вдарить — мужик не перехреститься. Отож Кабаниха-то, Катерину втративши, взялася повертати те, що було зовсім втрачено. Дізналася, куди Варвара з Кудряшом втекла, приїхала до них, благала повернутися, так Кудряш за воріт з хати винесла й звелів большє нє возвращаться.

Сынок Кабанихи, Тихін, по смерті Катерини зовсім дурнем став. Його ще якось доти, як померла, він мені сказав: «Оце візьму так останнє-те, яке є, розум проп’ю; нехай маменька тоді з мною, і з дурнем, і няньчиться!» І, уявляєте собі, що він тепер витворяє? Щодня ввечері додому п’яний приходить. Вона все щодо нього: «Тиша, Тиша, що роби-те?», то він їй: «Відчепись, мати, не бачиш, син твій з роботи прийшов! Натомість, щоб скиглити, поїсти б принесла хоч що ль!» Отужинав, Тихін приймається бити її, після чого та тихенько сідає у червоний куток й починає плакати. А Тихін з веселим настроєм вирушає гуляти. Таким гулякою став, що дивуєшся: невже і є той самий тихоня Тихін? І, уявляєте собі, кожного дня. Довго ще вона протримається — мені знати просто немає, проте, на мою думку, руйнується вона до початку відразу після Тихоновій свадьбы.

У дядечка вашого також тим. Нещодавно під час грози блискавка просто у його дім потрапила, чому будиночок-те загорівся. Тепер мусить в мене жити. Просто ніхто, крім мене, його й не пускає, навіть Кабаниха (втім, домом саму себе не розпоряджається, навіть коли б і впустила його, Тихін та їхні обох поколотив), набрид він всім. Адже просив його, щоб він зволив грошей виділити для будівництва громових відводів, і: «Розбійник, розбійник», «Як кара, на кару». Ось й думає про тепер, що гроза то покарання прийшла над його скупость.

Работники вашого дядечка від цього усе й втекли. Взяли приклад із Кудряша (Молодець все-таки хлопець — чимало утік від поганий життя, але що й кохану свою з Канади забрала). Отож, нині ваш дядечко зовсім розорений. Хоча, можливо, нічого у цьому немає. Нехай дізнається, як звичайні люди живуть. Тепер сам ходить, в усіх грошей до борг просить. А йому, уявіть всі поспіль відмовляють. Пригадують йому його ставлення до людей. Лається, звісно, досі, кричить усім, але ніхто всерйоз їх сприймає, ніхто не боїться. Навіть іронічно насміхаються — різні шутки-анекдоты про нього складають. Навіть городничий і той перестав визнавати Дикого. Мине повз, не привітавшись, начебто й невідомі вони зовсім. А далі все через грошей. Великі гроші, дорога моя, — великі проблеми. Були гроші в людини — усі його любили, поважали, цінували, а чи не стало грошей, розорився людина, збанкрутував — так про нього всі і забули, згадувати не бажають. Говорив ж, добродій, жорстока мораль у місті, дуже жестокие.

На днях з газети прочитав, що англичане-де скасували свій конкурс. Хтось у них вирішив, що «перпетуум-мобіле» виробити не можливо. Що мовляв, це суперечить законам природи. Шкода, дуже шкода. Я думав, ось винайду, одержу мільйон, та й обустрою наш Калинов так, щоб людям жилося ми краще: школу пристойну відкрию, площею годинник величезні поставлю, пристань хорошу споруджу і ще щось, щоб задля спільної корист-те було… Але, видно, не доля. Як помирав тихою смертю наше місто, і продовжуватиме умирать.

Ну ось, добродій, начебто все розповів Вам. Коли що незрозуміло — пишіть, я на листи відповідати люблю, а найкраще самі приїжджайте швидше, тут стільки всього змінилося… У першому листі не опишешь.

До швидкого, сподіваюся, свидания!

Кулигин,.

Июля місяці, числа 19-го, року 1859-го.

При підготовці даної роботи було використані матеріали з сайту internet.