Криві байдужості, їх властивості. 
Параметри підприємства як мікроекономічної моделі. 
Виробнича функція

Міністерство освіти і науки України Дніпропетровський національний університет Факультет додаткових професій

Реферат

з курсу: мікроекономіка тема: Криві байдужості, їх властивості.

Параметри підприємства як мікроекономічної моделі. Виробнича функція м. Дніпропетровськ

Зміст

1 Криві байдужості. Властивості кривих байдужості.. .. .. .. .. .. .. .. 2

1.1 Мета споживача. Ординалістський підхід.. .. .. .. .. .. .. .. .. .. 2

1.2 Суть і особливості побудови кривих байдужості.. .. .. .. .. .. .. 4

1.3 Властивості кривих байдужості. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. ... 9

2 Параметри підприємства як мікроекономічної моделі. Виробнича

функція.. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. ... 11

2.1 Організаційні форми і функції підприємства.. .. .. .. .. .. .. ... .11

2.2 Поняття виробничої функції.. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. ... 13

Список використаної літератури. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. ... 18

1 КРИВІ БАЙДУЖОСТІ. ВЛАСТИВОСТІ КРИВИХ БАЙДУЖОСТІ

1.1 Мета споживача. Ординалістський підхід В основі теорії поведінки споживачів лежить поняття корисності. Модель поведінки споживача будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання і включає три основних елементи: мету, обме-ження, вибір.

Мета споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто в максимзаціі корисності. Обмеженням є всі обставини, які не дозволяють споживачу отримати все, що забажається, найважливішими з них є ціни товарів і послуг та доход спо-живача. Вибір полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і структури споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.

Ординалістський підхід на основі виявлених переваг виходить з того, що раціональний споживач знає, чого він бажає, він може порівнювати набори товарів, його поведінка несуперечлива, він послідовний у своєму ви-борі і обирає кошик, якому віддає найбільшу перевагу. Суттєвим є те, що споживач віддає перевагу певному набору товарів. Тепер не потрібно знати, наскільки кошик А корисніший за кошик В , досить того, що кошику А на-дається перевага. Наданням переваг певному кошику споживач визначає по-рядкову корисність кошиків, робить порядкове їх ранжирування. Порядко-вими є змінні, які можна розташувати у певній послідовності без виміру кіль-кісної різниці. Впорядкованість наборів благ за ступенем їх привабливості для споживача називають порядковою вимірністю корисності або ординаль-ною корисністю

(від лат. ordinalis — порядковий).

В основі ординалістського підходу лежать наступні припущення (аксіо-ми уподобань):

§ порівняність: людина здатна з двох наборів благ вибрати для себе привабливіший набір, або вказати на їх еквівалентність з її точки зору;

§ транзитивність: споживач встановлює певний порядок уподо-бань. Якщо набір благ А привабливіший для суб'єкта, ніж набір В , той в свою чергу переважає привабливістю набір С , то набір А буде привабливішим також і за набір С ;

§ ненасичуваність (монотонність): всі блага бажані для споживача, збільшення благ в наборі робить його привабливішим, споживач зав-жди віддає перевагу набору, в якому більша кількість товарів.

Припущення щодо уподобань завжди стосуються однієї особи. У колек-тиві (наприклад, в одній сім'ї) уподобання можуть не співпадати, — для кож-ного члена родини привабливішим може бути інший набір. Ситуація з неспівпадінням уподобань називається парадоксом Ерроу: за транзитивності упо-добань кожного з індивідів може виникати нетранзитивність колективних уподобань.

Споживчі рішення завжди розглядаються на певний момент часу. Вони стійкі в часі, якщо інші умови залишаються незмінними, а поведінка спожи-вача несуперечлива.

Спочатку розглянемо " модель бажаного" , тобто поведінку спожива-ча без врахування видатків на будь-який кошик. На ринку існує множина споживчих кошиків. Серед них споживач завжди може знайти такі кошики, які є однаково привабливими для нього, тому що вони мають однаковий рі-вень корисності. Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називається набором, байдужості споживачу байдуже, який набір об-рати.

Множина еквівалентних з точки зору споживача наборів благ створює поверхні байдужості. Кількість поверхонь байдужості нескінченна, — кожна людина має свої уподобання, що і відображають системи поверхонь байдужості. Окремий випадок поверхонь байдужості складають двопродуктові набори товарів. Для двопродуктових кошиків поверхні байдужості мо-жуть бути зображені набором кривих, які називаються кривими байду-жості або індиферентності.

В ординалістській моделі криві байдужості стали новим інструментом аналізу, замінивши поняття граничної корисності. Поняття корисності залишається, але відкидається її числовий вимір. Вперше криві байдужості для аналізу поведінки споживача застосував Ф. Еджворт. пізніше цей метод вдос-коналили Є. Слуцький, В. Парето, Дж. Хікс та інші. Найбільш поширеною є модель Хікса.

Будь-яка комбінація двох благ може бути показана точкою в прямокутній системі координат. З'єднавши точки з такими комбінаціями товарів, які за-безпечують однаковий рівень задоволення потреб, ми одержимо криву бай-дужості.

1.2 Суть і особливості побудови кривих байдужості

Крива байдужості — це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину наборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності. Кожна крива відображає окремий рівень корисності.

Крива байдужості представляє функцію, яка є окремим випадком кардиналістської функції корисності, що має тільки дві змінних. Математично — це лінія рівня функції корисності. Лінією рівня функції корисності називається сукупність значень аргументів, для яких функція постійна:

TU = U (X, Y); U (X, Y) = const. (1)

Побудуємо криву байдужості за допомогою тривимірного графіка

Рис 1.1 Побудова кривої байдужості

(рис. 1.1). На осях х та у від-кладемо кількості товарів X і Y, на осі z — сукупну корисність цих двох благ. Якби споживач мав лише одне благо X, то сукупна корисність від його спо-живання зростала б по кривій 0D , якби споживач купував ли-ше благо Y, то сукупна корис-ність зростала б по кривій ОС. Припустимо, що для кількості блага X, рівній 0G, його кори-сність становитиме величину DG . Така сама величина корис-ності для блага Y дорівнює CF для кількості OF, отже, DG = CF . Оскі-льки величина корисності є однаковою, споживачу байдуже — мати 0G бла-га X чи OF блага У.

Так само може бути представлена множина інших комбінацій благ X і Y з рівною корисністю, яка відповідатиме сукупній корисності кількості OF блага Y або 0G блага X. Ми одержимо ряд точок (А, В і т.д.) на кривій CD і площу корисності CFGD для комбінацій благ ON і ОМ, ON і ОМ, і т.д. Ці комбінації благ X і Y будуть байдужими для спожи-вача, оскільки мають однакову корисність.

Тепер для спрощення аналізу перенесе-мо проекцію CD на площину ху (рис. 1.2). Такою проекцією є пунктирна лінія FG з точками А₁, В₁ графіка (рис. 1.1), що відображає комбінації благ X і Y з однаковою корисністю. Це і є крива байдужості

.

Рис 1.2 Крива байдужості

Рухаючись вздовж обраної кривої бай-дужості, споживач залишається на одному і тому ж рівні корисності, але може змінюва-ти набір товарів у кошику. Опуклість кривої байдужості до початку координат означає, що збільшення кількості одного товару в кошику супроводжується зменшенням кількості іншого на певну ве-личину, тобто споживач може лише замінювати один товар іншим. Кількість одного блага, від якої споживач змушений відмовитись, щоб одержати дода-ткову одиницю іншого блага, називається граничною нормою заміни.

Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці:

MRS_XY= -ДY/ДX або

MRS_xy= dY/dX= lim_Дx>0 (-ДY/ДX).

Рис. 1.3 показує, що крива байдужості стає пологішою в міру просування вздовж неї донизу, а гранична норма заміни зме-ншується від точки А до В і С, тобто споживач готовий відмовлятись від все ме-ншої кількості блага У для одержання до-даткової одиниці товару X у міру змен-шення в кошику запасу товару Y і збіль-шення запасу товару X.

Відрізок кривої байдужості, де заміна товарів у кошику можлива, назива-ється зоною субституції (заміни). За межами цієї зони (відрізки кривої бай-дужості поза точками Е і F) заміна товарів неможлива, тому що крива байдужості стає паралельною осям координат.

Для описання уподобань споживача щодо всіх можливих кошиків товарів застосовується карта байдужості — сукупність кривих байдужості,

Рис. 1.4 Карта байдужості

кожна з яких представляє інший рівень кори-сності

(рис. 1.4). На графіку зображені три криві байдужості, але реально існує безліч таких кривих, які можуть бути представлені для кожного з можливих рівнів корисності.

Форма кривих байдужості визначається уподобаннями споживача і за-лежить від ступеня замінності благ у споживанні. Оскільки більшість това-рів є неповними замінниками, то їхні криві байдужості є монотонно спад-ними, опуклими до початку координат, як зображені на графіку 1.4.

Проте якщо за умови абсолютної необхідності двох благ споживач все ж таки віддає перевагу благу Y, то для одержання додаткової одиниці X він буде готовий відмовитись від незначної кількості Y, тому криві байдужості будуть пологішими відносно осі абсцис (рис. 1.5 а).

Рис. 1.5 Залежність форми кривих байдужості

від уподобань споживача

Якщо ж споживач, віддає перевагу благу X, він буде готовий відмовитись від значної кількості блага Y, щоб одержати додаткову одиницю X . Тому криві байдужості споживача будуть типовими спадними, але більш стрімкими відносно осі абсцис (рис. 1.5 б). Наприклад, якщо спо-живчий кошик складається з двох благ — тістечок (X) і фруктів (У), то для любителя фруктів криві байдужості будуть подібні до зображених на графіку 1.5 а, а для любителя тістечок — подібні до кривих графіка 1.5 б.

Функція, яка враховує схильність споживача до споживання того чи іншо-го блага, називається мультиплікативною функцією корисності.

Рис. 1.6 Криві байдужості абсолютних замінників і доповнювачів

Разом з тим, криві байдужості можуть мати й іншу форму. Ми знаємо, що існують товари — замінники і товари — доповнювачі. Якщо споживачу байдуже, який з товарів споживати, такі товари є абсолютними замінниками. На-приклад, споживачу байдуже — випити склянку апельсинового чи мандари-нового соку. У цьому випадку гранична норма заміни є сталою, а криві бай-дужості мають вигляд прямих ліній (U₁,U₂ на рис. 1.6).

Це означає, що споживач завжди готовий замінити один товар іншим в сталих пропорціях, напри-клад, поміняти зошит з обкладинкою си-нього кольору на такий самий зошит з обкладинкою зеленого кольору в якій за-вгодно кількості, подібно до того, як ми без вагань міняємо дві монети по 5 копі-йок на одну монету в 10 копійок.

Протилежний випадок — це товари, які є абсолютними взаємодоповнювачами, наприклад, взуття на праву та ліву ногу. Для таких товарів заміна неможлива. Коли правих черевиків (X) більше, ніж лівих (Y), гранична норма заміни лівих правими дорівнює нулю, оскі-льки споживач не відмовиться від будь-якого лівого черевика, щоб одержати ще один правий. Одночасно споживач може відмовитись від усіх, крім од-ного додаткового правого, щоб одержати один додатковий лівий черевик. У цьому випадку гранична норма заміни є нескінченною. Криві байдужості абсолютних доповнювачів мають вигляд

прямого кута (U₃, U₄ на рис. 1.6).

Якщо споживач абсолютно байдужий до блага X, наприклад, він зовсім не спо-живає тістечок, намагаючись уникнути зай-вої ваги, його криві байдужості будуть пря-мими горизонтальними лініями (рис. 1.7), а гранична норма заміни Y на X дорів-нює нулю. Рівень сукупної корисності визначає тільки корисність блага Y. Благо X виступає для споживача як нейтральне,

тобто таке, споживання якого не впливає на рівень сукупної корисності. Якби споживач вважав нейтральним благо Y, криві байдужості були б вертика-льними прямими. Для випадку одного нейтрального блага не справджується аксіома ненасичуваності (чим більше благ, тим краще).

Нарешті, можлива ситуація, коли одне з пари споживаних благ є для споживача антиблагом (X). Якщо споживання X негативно впливає на корисність індивіда, то підвищення рівня ко-рисності пов’язане зі скороченням споживан-ня даного блага. Криві байдужості є висхід-ними (рис. 1.8), а рівні корисності зростають ліворуч — вгору (U₁, U₂, U₃). Гранична но-рма заміни благ є позитивною і зростаю-чою. Прикладом пари «благо плюс антиблаго» може слугувати вечеря в кафе, де стоїть тютюнова завіса чи лунає гучний «рок», яких ви не переносите. Аналогічний вигляд мати-муть криві байдужості гравця у лотерею чи відвідувача казино, для яких бла-го очікуваного доходу від виграшу сполучається з антиблагом ризику фінан-сових втрат в разі програшу.

1.3 Властивості кривих байдужості

Аналіз кривих байдужості дозволяє узагальнити їх властивості:

1) Криві байдужості не мо-жуть перетинатися, оскільки кожна крива відповідає конкретному рівню корисності. Якби криві перетиналися, це означало б, що кошик точки пере-тину має не один, а декілька рівнів ко-рисності, що суперечить припущенню щодо транзитивності уподобань спо-живача

(рис. 1.9).

2) Криві байдужості, розташо-вані далі від початку координат, від-повідають наборам благ з вищим рів-нем корисності, оскільки вища крива

дозволяє споживачу одержувати біль-шу кількість обох благ порівняно з нижчою. Споживач завжди прагне досяг-ти найвищої з можливих кривих.

3) Криві байдужості мають від'ємний нахил, є спадними для абсолютної більшості благ. Від'ємний нахил кривої байдужості означає, що споживач повинен відмовитись від деякої кількості одного блага, щоб мати можливість одержати додаткові одиниці іншого блага і залишитись на тому ж рівні корисності. Позитивний нахил кривої є неможливим, оскільки кошики будуть містити більшу або меншу кількість обох товарів й не належатимуть до одного набору байдужості.

4) В міру просування донизу по кривій байдужості вона стає пологі-шою, випрямляється. Гранична норма заміни товару є спадною, оскільки готовність споживача до заміни товару Y товаром X зменшується з наро-щуванням споживання X.

Отже, проаналізувавши смаки і уподобання споживача за допомогою кривих байдужості, ми бачимо, що існує множина споживчих кошиків з різним спів-відношенням товарів, які дають однакове задоволення споживачу. Споживач бажає обрати якнайвищу криву байдужості з найбільшою кількістю товарів у кошику. Визначившись щодо власних уподобань, він, однак, повинен зважи-ти на те, що ціни кошиків різні, а його доход обмежений. Для того, щоб ви-значити, який саме кошик вибере споживач, прагнучи максимізувати корис-ність, нам потрібно проаналізувати бюджетне обмеження споживача.

2 ПАРАМЕТРИ ПІДПРИЄМСТВА ЯК МІКРОЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕЛІ. ВИРОБНИЧА ФУНКЦІЯ

2.1Організаційні форми і функції підприємства

Ініціативну діяльність, пов’язану з виробництвом товарів і послуг, нази-вають підприємництвом. Підприємництво передбачає використання власних коштів і готовність ризикувати ними з метою одержання прибутку.

Первинною економічною ланкою, яка здійснює випуск завершеної проду-кції, вважається підприємство. Фірма - це організація, яка володіє майном і управляє господарською діяльністю підприємства або декількох підприємств. Майно підприємства є повною або неповною власністю фірми. Вона розпоряджається ним і використовує його для своєї господарської дія-льності, яка охоплює управління процесом виробництва, реалізацію продук-ції, одержання і використання прибутків, відшкодовування своїх витрат.

Існують фірми з вертикальною і горизонтальною структурами, а також фірми-конгломерати. Фірма з вертикальною структурою володіє і управ-ляє кількома підприємствами, кожне з яких здійснює свою, специфічну, від-мінну від інших, стадію виробництва. Фірма з горизонтальною структурою володіє і управляє кількома підприємствами, які знаходяться на одній стадії виробництва, виконують подібні функції на ринку товарів та послуг. Фірма-конгломерат виробляє широкий асортимент різноманітних товарів і послуг, охоплює підприємства, які оперують у багатьох галузях і діють на багатьох ринках. Таким чином, поняття підприємства і фірми можуть співпадати сто-совно одного підприємства і не співпадати стосовно декількох підприємств.

Основними організаційно-правовими формами фірм є: індивідуальна під-приємницька фірма, партнерство та корпорація.

Індивідуальна фірма має одного власника, який водночас є і мене-джером. Суверенітет у прийнятті рішень, простота в організації і ліквідації підприємства, податкові пільги, розвинене почуття господаря складають переваги одноосібного володіння. Але обмежені фінансові ресурси, недоста-тня ефективність управління, повна відповідальність аж до конфіскації майна власника ведуть до частих банкрутств, так що ця форма підприємництва найменш стійка, вона можлива у галузях, де існує виробництво з коротким циклом.

Партнерство — колективне підприємство, яке знаходиться у спільній власності кількох осіб, що об'єднують свої фінансові ресурси, має більші можливості щодо одержання кредитів, кваліфікованого управління, але часті непорозуміння між партнерами, негнучкість і складність реорганізації, значна небезпека розпаду у випадку несподіваного виходу одного з партнерів та необмежена відповідальність роблять існування партнерств не дуже перспек-тивним. Вони поширені у невиробничій сфері (юриспруденції, медицині то-що).

Корпорація - форма організації підприємств, яка має особливі методи залучення капіталу та особливі форми управління. Це — акціонерне товарист-во. Свій капітал утворює шляхом випуску акцій і облігацій. Вищим органом управління є збори акціонерів. Значні фінансові ресурси, які утворюються за рахунок трьох джерел: нерозподіленого прибутку, кредитів банків та прода-жу акцій і облігацій, обмежена відповідальність, досконалий менеджмент, переваги великого підприємства (ефект масштабу) та необмежений термін ді-яльності роблять корпорацію найбільш поширеною і стійкою формою фірми в сучасному ринковому господарстві, незважаючи на те, що вона також має недоліки, такі як: бюрократизація управління, можливі суперечності інтересів і зловживання управлінського персоналу тощо.

В мікроекономіці не приймають до уваги всю цю різноманітність форм і структур. Всі підприємства і організації об'єднують узагальненим поняттям фірма. Модель поведінки фірми будується для індивідуальної підприємни-цької фірми, яка може бути як великим промисловим підприємством, так і дрібним фермерським господарством. Це стосується і різноманітних функцій фірми.

Фірма виконує виробничо-технологічну, економічну, соціальну, зовніш-ньоекономічну функцію, але вони не є предметом дослідження мікроекономіки. Ми зосереджуємо свою увагу на основній функції підприємства — фу-нкції виробництва, яка є економічною моделлю технології, описує зв’язок між витратами факторів виробництва та максимально можливим об-сягом випуску продукції.

2.2 Поняття виробничої функції

Для організації виробничого процесу необхідні фактори виробництва повинні бути присутніми у певній кількості. Узагальнену інформацію про взаємозв'язок між витратами виробничих факторів і обсягами випуску продукції у фізичному виразі надає функція виробництва. Вона відображає технічний закон, суть якого в тому, що для кожного рівня технічних знань існує відповідне числове співвідношення виробничих витрат і обсягів продукції. За допомогою цієї функції можна ви-значити технологічно ефективний спосіб виробництва.

Розглянемо спрощений приклад функції виробництва деякої агрофірми. Припустимо, що агрофірма хоче виростити 5000 центнерів цукрових буряків. Для цього потрібні земля, технічні комплекси, робітники і добрива. Агроном задає максимальний урожай, якого можна досягти:

500 ц/га. Отже, для виро-щування необхідної кількості буряка потрібно задіяти 10 га землі. Приймає-мо, що це сталий ресурс. Кількості інших ресурсів можна змінювати.

Отримати 5000 ц буряків можна за різних комбінацій факторів виробництва. Наприклад, розроблено п’ять технологічних проектів

(А, Б, В, Г, Д), які дозволяють досягти заданого обсягу випуску певним набором ресурсів (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1

Для проекту, А досить одного технічного комплексу, 8 робітників, 10 т добрив, для проекту Б відповідно 2, 4, 7 і т.д. Якщо ми уважно розглянемо проекти, то з’ясуємо, що технологічно неефективним буде лише останній проект Д, тому що він передбачає використання більшої кількості добрив і

робітників при тих же одиницях техніки, що і проект Г . Всі інші проекти вважаються ефективними, оскільки зі збільшенням одного фактора зменшу-ється кількість інших.

Виробнича функція задає максимальний обсяг випуску (Q), який може виробити фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. В моделі поведінки фірми для спрощення аналізу ми будемо брати лише два ресурси для довгострокового періоду — працю (L) і капітал (К), і тільки один змінний фактор — працю — для короткострокового періоду. Загальний аналітичний вираз виробничої функції можна записати:

Q=f(F_1,F₂…F_n), або Q=f(K,L), або Q=f(L). (1)

Метод виробничої функції широко застосовують як в макро-, так і в мікроекономічному аналізі. В макроекономіці розраховують агрегатну функцію для кожної країни. Так, вчені П. Дуглас, Р. Солоу, Е. Денісон обчислювали фун-кцію американського виробництва, Я. Тінберген здійснив відповідні розраху-нки для Німеччини, Франції, Великобританії, США.

На мікрорівні існують тисячі функцій виробництва, тому що кожна фір-ма має свою виробничу функцію. Функції виробництва вказують на існуван-ня численних альтернативних можливостей одержання певного обсягу продукції за різних співвідношень між факторами виробництва.

Функцію виробництва реальної фірми можна визначити емпірично через виміри її фактичних показників. За допомогою такого аналізу фірма і при-ймає рішення про вибір технологічно ефективного способу виробництва.

Першим, найбільш відомим варіантом виробничої функції була виробни-ча функція Кобба-Дугласа, розроблена у 1923 році в США економістом П. Дугласом спільно з математиком Ч. Коббом на основі досліджень в обробній промисловості США за період з 1899 по 1922 pp. Вона описує залежність об-сягів виробництва від двох факторів — капіталу і праці, абстрагуючись від ін-ших.

Функція Кобба-Дугласа має вигляд:

Q=A,K^б,L^в, (2)

де

А — коефіцієнт пропорційності або масштабності;

б, в — коефіцієнти еластичності виробництва, які характеризують приріст обсягів виробництва при прирості відповідних факторів на 1%.

Розрахунки показали, що за досліджуваний період коефіцієнти функції

мають значення: A=1,01; а = ¼; в=¾. Тобто функція приймає вид:

Q=1,01K^¼ L^¾

З цього випливає, що найважливішим фактором виробництва є праця, яка дає приріст виробництва ¾ проти капіталу, який дає ¼ приросту, тобто збі-льшення витрат праці на 1% розширює обсяги виробництва в 3 рази більше, ніж відповідне збільшення капіталу.

Пізніше у функцію виробництва вчені ввели фактор часу і якісні зміни в процесі виробництва, перейшовши від статичної моделі Кобба-Дугласа до динамічної моделі:

Q=A K^б L^в e^rt, де (3)

e^rt — фактор, що відображає вплив технічного прогресу й інших якісних змін у виробництві протягом певного часу.

Кожна фірма має свою виробничу функцію, яка характеризує технологіч-ний спосіб виробництва, вибраний фірмою. Функція виробництва описує те, що можливо здійснити технічно за умови, що фірма діє ефективно.

Економічно ефективним вважається спосіб виробництва, який мінімізує альтернативну вартість всіх видів витрат виробництва заданого об-сягу продукції. Економічна ефективність залежить від ринкової ціни різних видів ресурсів. Існує багато технологічно ефективних способів виробниц-тва і лише один економічно ефективний, — той, який на даний момент за-безпечує мінімальні грошові витрати фірми за даного рівня цін на використо-вувані вхідні ресурси.

У випадку зміни ціни будь-якого ресурсу може виявитись, що раніше ефективний спосіб виробництва стане економічно неефективним. Доведеться замінити відносно дорожчий ресурс дешевшим, щоб знову досягти економіч-ної ефективності.

Перевіримо технологічно ефективні проекти таблиці 2.1 на економічну ефективність. Для цього треба визначити грошові витрати фірми на кожний з проектів. Нехай заробітна плата одного робітника за сезон становить 2000 грн., вартість одного технічного комплексу 5000 грн., а 1 т добрив — 200 грн. Обчисливши витрати на кожний з проектів, одержуємо сукупні витрати на весь обсяг продукції, виробленої даними ресурсами за певний часовий період:

Проект А = 5000+16 000 + 2000 = 23 000 грн.

Проект Б= 10 000 + 8000 + 1400 = 19 400 грн.

Проект В = 15 000 + 4000 + 1000 = 20 000 грн.

Проект Г = 25 000+1000 + 800 = 26 800 грн.

Отже, з усіх технологічно ефективних проектів економічно ефективним буде лише проект Б, найдешевший. Агрофірма повинна мати мінімум 19 400 грн., щоб здійснити свій план і виростити 5000 ц цукрових буряків.

В даному спрощеному прикладі ми досить легко обчислили сукупні витрати агрофірми на виробництво заданого обсягу продукції. Проте і в теорії, і в господарській практиці визначення і обчислення витрат виявляються до-сить складними. Оскільки витрати — основне обмеження фірми в досягненні її мети, чимало вчених зосереджували свої пошуки на поясненні економічної природи витрат виробництва, і, відповідно до свого розуміння їх суті, визна-чали рівень витрат і пов’язаний з ним рівень прибутків.

Список використаної літератури

1. Гальперин В. И., Игнатьев С. М., Моргунов В. И. Микроэкономика. Том 1,2. — СПб: Экономическая школа, 1998. — 503 с.

2. Горобчевська О. В. Графічні побудови в мікроекономіці.

— Львів: ЛБІ НБУ, 2002. — 175 с.

3. Горобчук Т. Т. Мікроекономіка. — К.: ЦУЛ, 2002. — 236 с.

4. Долан Є. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика: Пер. с англ. В. Лукашевича и др. / Под общ. ред. Б. Лисовика и В. Лукашевича.

— СПб: Экономическая школа, 1994. — 448 с.

5. Задоя А. О. Мікроекономіка. — К.: т-во «Знання», 2000. — 302 с.

6. Косік А.Ф., Гронтковська Г. Е. Мікроекономіка. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 416 с.

7. Максимова В. Ф. Микроэкономика. — М.: Соминтэк, 1996. — 328 с.

8. Мініна О.В., Базілінська О.Г. Мікроекономіка. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 294 с.

9. Семюельсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Мікроекономіка: Пер. З англ./ Наук. Ред. С. Панчишина. — К.: Основи, 1998. — 676 с.

10. Ястремський О. І., Грищенко О. Г. Основи мікроекономіки.

— К.: т-во «Знання», 1998. — 674 с.