Обґрунтування підвищення ефективності використання виробничих і трудових ресурсів підприємства

КУРСОВА РОБОТА

Обґрунтування підвищення ефективності використання виробничих і трудових ресурсів підприємства

Вступ

У сучасних умовах господарювання особливої актуальності набуває питання ефективності використання трудових ресурсів. Достатня забезпеченість підприємств потрібними трудовими ресурсами, їхнє раціональне використання, високий рівень продуктивності праці мають велике значення для підвищення ефективності функціонування будь-якого підприємства.

Підприєммство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами. [4, 8]

Перехід до ринкової економіки потребує від підприємства підвищення ефективності виробництва, конкурентоздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, активізації підприємництва та інше. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється аналізу господарської діяльності підприємств. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку підприємства, обгрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів і робітників. [4,23]

Велике значення для забезпечення ефективності діяльності підприємства мають вплив багато факторів. Від їх якості, вартості, технічного рівня, ефективності використання багато в чому залежить кінцеві результати діяльності підприємства: випуск продукції, її собівартість, прибуток, рентабельність, стійкість фінансового становища.

Підвищення ефективності підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Встановлення ринкових умов зумовлює потребу підвищення ефективності діяльності підприємства.

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого, — результати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.

Ефективність виробництва — це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.

Саме тому тема курсової роботи «Обґрунтування підвищення ефективності використання виробничих і трудових ресурсів підприємства» є досить актуальною.

Метою курсової роботи є оволодіння розрахунками показників ефективності використання виробничих і трудових ресурсів, напрацювання навичок оцінки техніко-економічної інформації з метою виявлення резервів підвищення ефективності використання виробничого потенціалу підприємства, ознайомитися з методикою впровадження заходів по підвищенню ефективності використання основних виробничих фондів на підприємстві, а також за допомогою розрахунків обґрунтувати доцільність впровадження цих заходів. Ознайомитися з методикою впровадження заходів по підвищенню ефективності використання ОВФ на підприємстві. За допомогою розрахунків обгрунтувати доцільність впровадження цих заходів, а також розрахувати величину ефекту від здійснення необхідних господарських операцій.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти відтворення і використання трудових ресурсів на підприємстві.

Завданням курсової роботи є дослідження проблеми ефективності використання виробничих та трудових ресурсів на підприємстві, а також оцінити результати діяльності запропонованих шляхів підвищення ОВФ.

1. Теоретичні основи підвищення ефективності і використання виробничих фондів підприємства

1.1 Ефективне використання ресурсів підприємства

виробничий економічний управління Ринкові відносини — форма звя’зку між виробниками і покупцями, тобто механізм узгодження їх дій. В процесі цих відносин становиться ефективність всіх сфер економіки та кожного підприємства окремо.

Важливою ланкою ринкового механізму є конкуренція. Це ключове поняття, що є змістом ринкових відносин. Підприємство перебуває в певному конкурентному середовищі, а тому змушене брати участь у конкурентній боротьбі. [4,10]

Конкурентне середовище підприємства — це суб'єкти конкурентної боротьби (конкуренти) і їх дії із забезпечення власних інтересів, в результаті чого формуються певні умови діяльності підприємства. [4,10]. Досвід західних країн показує, що конкуренція виступає як важливий фактор стимулювання господарської активності, збільшення різноманітності і підвищення якості продукції, зниження затримок і стабілізації економічного росту.

Підприємство є привабливим з точки зору отримання великого прибутку, якщо конкурентні сили відчутно не впливають на ситуацію в ній. Ідеальним конкурентним середовищем для отримання високих прибутків є таке, в якому постачальники і покупці займають слабку позицію на торговельних переговорах, відсутні якісні товари-субститути, вхідні бар'єри високі, а конкуренція помірна. Однак, якщо хоча б одна з конкурентних сил є сильною, галузь стане привабливою лише для тих підприємств, чия стратегія достатньо діє проти тиску даної конкурентної сили і при цьому дає можливість отримувати прибуток вищий від середнього. Таким чином, щоб зайняти провідні позиції у галузі, підприємству слід забезпечити міцні конкурентні переваги. [4,10]

Конкурентне середовище підприємства можна представити як взаємодію суб'єктів конкурентної боротьби і їх дії із забезпечення власних інтересів, в результаті чого формуються певні умови діяльності підприємств, а факторами, що системно здійснюють вплив на конкурентне середовище є ті чи інші причини, як або частково впливають на рівень та характер конкурентного середовища підприємства, або ж повністю визначають його. [4, 15]

В нашій економіці роль конкуренції незначна. Вона тільки зароджується і проявляється в окремих галузях. Розробка конкурентної стратег дозволяє галузям і підприємствам підвищувати ефективність господарської діяльності і вийти на світовий ринок товарів і організації торгівлі.

Кожне підприємство приймає рішення для вирішення сукупності питань: на якому ринку реалізовувати свій товар, які технології використовувати для виробництва і реалізації товарів, яка структура ресурсів необхідна і як розподілити трудові, матеріальні і фінансові ресурси; яких показників повинно досягнути підприємство за певний період, особливо по якості і технічним характеристикам, ефективності виробництва і збуту.

Існують наступні цілі діяльності підприємства:

— завоювання і збереження певної частини ринку для окремого товару і для всього асортименту;

— підвищення якості всього товару;

— отримання прибутку від господарської діяльності;

— досягнення певних переваг в якості товарів і їх диференціації (забезпечення покупців товарами нової якості), зниження витрат (собівартості);

— забезпечується підвищення ефективності використання матеріальних і трудових, фінансових ресурсів;

— прагнення зайняти лідируюче положення в сфері технології і так далі.

В кожній національній економіці є невичерпні резерви підвищення ефективності як на підприємстві, так і в галузях. Зміна цих показників в сторону підвищення ефективності в даному періоді порівняно з величиною в попередньому періоді свідчить про ефективність роботи підприємства за вказаними напрямками.

Трудові ресурси — це частина працездатного населення, що за своїми віковими, віковими, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності. [4,112]. Слід відрізняти трудові ресурси, реальні (ті люди, які вже працюють), та потенційні (ті, що колись можуть залучені до конкретної праці).

Для характеристики всієї сукупності працівників підприємства застосовуються терміни — персона, кадри, трудовий колектив.

Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) і зовнішніх (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку тощо) факторів. Вплив останніх характеризується в таких параметрах макроекономічного характеру: кількість пасивного (працездатного) населення, загальноосвітній цього рівень, пропонування робочої сили, рівень зайнятості, потенційний резерв робочої сили. У свою чергу ці характеристики зумовлюють кількісні та якісні параметри трудових ресурсів.

Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та мають досвід практичної діяльності. [4,112]

Кадри — це спеціалісти або працівники, що мають достатньо високий рівень кваліфікації та значний стаж роботи на даному підприємстві.

На формування різних видів структур персоналу та трудових ресурсів в Україні (як на макро — так і на мікрорівні) у найближчі роки впливатимуть фактори та загальні тенденції:

— інтенсивний перерозподіл працівників із промисловості та сільського господарства в інформаційну сферу та у сферу праці з обслуговуванням населення;

— включення до складу трудових ресурсів працівників з більш високим освітнім рівнем, ніж у тих, що вибувають за межі працездатного віку;

— підвищення частини допоміжної розумової праці (нині вона в кілька разів менша, ніж у розвинутих країнах з ринковою економікою);

— уповільнення темпів зниження частини малокваліфікованої та некваліфікованої праці у зв’язку з різким скороченням за останні п’ять років технічного переозброєння діючих підприємств;

— зростання попиту на кваліфіковану робочу силу, що може значною мірою задовольнятися за рахунок безробітних з категорій працівників та спеціалістів;

— інерція системи освіти, яка продовжує відтворювати кваліфіковані кадри в основному за старою фаховою системою.

1.2 Основні показники, що характеризують використання факторів виробництва

Сучасна економічна теорія і світова практика господарювання оцінюють результати функціонування економіки країн двома способами: економічним зростанням і ефективністю суспільного виробництва. Ці поняття близькі та взаємопов'язані одне з одним, проте не тотожні.

Економічне зростання — це розвиток національної економіки протягом певного періоду, що вимірюється абсолютним приростом обсягів валового внутрішнього продукту (ВВП), валового національного продукту (ВНП) та національного доходу (НД). [6, 101]

Ефективність виробництва — категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.

Ефективність виробництва сьогодні є однією з головних характеристик господарської діяльності людини. Вона має багатоаспектний та багаторівневий характер.

Розрізняють ефективність процесу відтворення в цілому та окремих його фаз: виробництва, розподілу, обміну та споживання. Виокремлюють ефективність всього народного господарства, окремих його галузей, підприємств та ефективність господарської діяльності окремого працівника. Беручи до уваги інтенсивний розвиток міжнародних інтеграційних процесів, визначають ефективність зовнішньоекономічних зв’язків та світового господарства. [6,110]

Все це дає змогу зробити висновок про те, що ефективність-це не випадкове явище, а закономірний, стійкий, об'єктивний процес функціонування економіки, що набув рис економічного закону. Він може бути сформульований як закон підвищення ефективності суспільного виробництва. Найбільший простір для дії цей закон отримує в умовах інтенсивного типу економічного зростання, який є характерним для економіки розвинутих країн.

В економічній теорії та практиці розрізняють економічну і соціальну ефективність виробництва (рис. 1.2.1).

Рисунок 1.2.1

Рівень ефективності суспільного виробництва визначається за допомогою системи показників.

У найзагальнішій методологічній формі економічна ефективність суспільного виробництва визначається як співвідношення «результати — витрати» за формулою:

(1.2.1)

Однак цей показник дуже узагальнений, оскільки характеризує ефективність усіх сукупних витрат, які припадають на випуск одиниці продукції. Тому для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо, застосовується система конкретних показників: продуктивність праці; трудомісткість; фондовіддача; фондомісткість; матеріаловіддача; матеріаломісткість; капіталомісткість; екологоефективність (рис. 1.2.2).

Рисунок 1.2.2

З метою визначення рівня і динаміки продуктивності праці її оцінюють різними показниками.

Продуктивність праці на мікрорівні визначається як відношення обсягу виробленої продукції до кількості робітників, зайнятих у її виробництві, або до кількості відпрацьованих людино-годин за певний проміжок часу.

виробничий економічний управління

(1.2.2)

Продуктивність праці на макрорівні визначають як відношення національного доходу до середньої чисельності працівників, зайнятих у його створенні.

(1.2.3)

Трудомісткість — це показник, зворотний продуктивності праці, який відображає кількість затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції.

(1.2.4)

Фондовіддача — це показник, який характеризує ефективність використання засобів праці, тобто кількість продукції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів. Він розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості основних виробничих фондів.

(1.2.5)

Фондомісткість — це зворотний показник фондовіддачі, який показує вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції.

(1.2.6)

Матеріаловіддача характеризує ефективність використаних предметів праці, тобто показує, скільки вироблено продукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витрачених матеріальних ресурсів.

(1.2.7)

Матеріаломісткість є зворотним показником матеріа-ловіддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції.

(1.2.8)

Капіталомісткість — це показник, близький до показника фондомісткості продукції. Він визначається як відношення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним приросту обсягу виробленої продукції:

(1.2.9)

де Кq — капіталомісткість продукції; К — обсяг капіталовкладень; ?Q — приріст обсягу виробленої продукції.

1.3 Шляхи підвищення ефективності використання виробничих ресурсів на підприємстві

Підвищення ефективності основних фондів.

Розрізняють такі напрями підвищення ефективності використання основних виробничих фондів:

екстенсивний — що знаходить своє вираження насамперед у збільшенні часу роботи основних виробничих фондів.

інтенсивний — сутність якого полягає у підвищенні віддачі засобів праці на одиницю часу.

Основними шляхами підвищення ефективності використання основних активів підприємства є:

· поліпшення складу, структури і стану основних фондів підприємства;

· удосконалення планування, управління й організації праці та виробництва;

· зниження фондомісткості, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці на підприємстві;

· поліпшення та розвиток систем матеріального та морального стимулювання праці та ін.

Однією з головних умов підвищення ефективності відтворювальних процесів є оптимальність строків експлуатації основних фондів (передусім активної частини) відповідно до їх первинного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливає на ефективність відтворення і використання знарядь праці. [10,125]

Скорочення строків експлуатації основних фондів, з одного боку, уможливлює прискорення їх оновлення, зменшення їх морального старіння, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого — обумовлює зростання собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших за обсягом інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.

Подовження періоду функціонування основних фондів дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього спрямовувати більше ресурсів для розширеного відтворення, але при цьому знижується сукупна продуктивність діючих основних фондів. Саме тому строки експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші витрати суспільної праці на їх виготовлення і використання у виробничому процесі протягом усього періоду функціонування.

Результати соціальних досліджень свідчать, що найістотніше впливають на економічно доцільний строк експлуатації щорічні амортизаційні відрахування та середньорічні ремонтні витрати. Це дає можливість застосувати на практиці дуже простий метод оптимізації строків експлуатації шляхом мінімізації сумарної величини цих економічних показників. [9,59]

Розширити відтворення основних фондів можна за допомогою таких заходів:

· технічного переозброєння діючого підприємства;

· реконструкції виробництва;

· розширення виробничих потужностей підприємства;

· нового будівництва технологічно завершених виробничих потужностей та підрозділів фірми.

Слід підкреслити, що екстенсивне поліпшення використання основних фондів та виробничих потужностей хоча повністю на сьогодні не реалізоване, все ж воно має межі.

Набагато ширші можливості має інтенсивне поліпшення використання основних фондів та виробничих потужностей, яке передбачає підвищення ступеня завантаження устаткування за одиницю часу. Підвищення інтенсивного завантаження устаткування може бути досягнуто шляхом модернізації діючого устаткування, машин та механізмів, установлення оптимального режиму їх роботи.

Важливий резерв кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів та виробничих потужностей — швидке освоєння проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів, устаткування. Практика свідчить, що середній фактичний період освоєння виробничих потужностей становить 5−6 і більше років. Разом з тим, технічно і економічно обґрунтовані розрахунки підтверджують реальну можливість досягнення проектних показників за один — два роки, залежно від галузі та виду підприємства.

Підвищення ефективності оборотних фондів.

У сучасних умовах господарювання однією з дуже важливих проблем кожного підприємства є економія матеріальних ресурсів та пошук резервів їх кращого використання.

Розрізняють джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів. Економне використання матеріальних ресурсів полягає у формуванні такого рівня витрат сировини і матеріалів, за якого на виготовлення продукції високої якості використовується мінімальна кількість сировини та матеріалів. З цією метою на підприємстві розробляють комплекс заходів щодо економії матеріальних ресурсів з урахуванням специфіки виробництва продукції на даному підприємстві.

Основними джерелами економії сировини та матеріалів є: зниження ваги виробів; зменшення питомих витрат матеріалів; скорочення відходів і витрат сировини та матеріалів; використання відходів; використання вторинної сировини; ліквідація браку.

Залежно від характеру заходів, які розробляються на підприємстві відповідно до конкретних умов виробництва, основні шляхи (напрямки) економії матеріальних ресурсів поділяють на виробничо-технічні й організаційно-економічні.

До виробничо-технічних напрямків відносять заходи, пов’язані з якісною підготовкою сировини до її виробничого споживання; удосконалення конструкції машин, устаткування і виробів; застосування більш економних видів сировини, палива; комплексне перероблення сировини; застосування маловідхідної та безвідхідної технології.

У галузях первинного оброблення сировини головним заходом є якісна підготовка сировини до оброблення. Способи підготовки сировини — збагачення вугілля, руд для коксохімічної промисловості, гірничої і кольорової промисловості; попереднє очищення вовни й бавовни для текстильної промисловості.

Для всіх галузей значний економічний ефект забезпечує використання вторинних матеріальних ресурсів, що являють собою залишки сировини та матеріалів, відходи виробництва і споживання, які можуть бути повторно використані для виробництва продукції.

До основних організаційно-економічних напрямків економії матеріальних ресурсів відносять такі: удосконалення та підвищення наукового рівня нормування і планування матеріаломісткості продукції; розроблення і впровадження технічно обґрунтованих норм і нормативів витрат матеріальних ресурсів тощо.

Головним напрямком економії матеріальних ресурсів на підприємстві є: збільшення виходу кінцевої продукції з однієї і тієї самої кількості сировини. Важливим напрямком економії матеріальних ресурсів є скорочення втрат у виробничому процесі. Для цього потрібно забезпечити необхідні умови зберігання, перевезення як матеріальних ресурсів, так і готової продукції; раціонально готувати паливо, сировину, матеріали для подальшого оброблення в процесі виробництва, застосовувати ефективну, дійову систему економічного стимулювання працівників. [8,56]

Підвищення ефективності трудових ресурсів.

Управління персоналом є особливо важливим у сучасних умовах глобальної конкуренції і стрімкого науково-технічного прогресу, коли продукти, технології, операційні методи і навіть організаційні структури втрачають актуальність з нечуваною швидкістю, а знання та навички співробітників підприємства стають головним джерелом його тривалого розвитку.

З точки зору організаційного аспекту діяльності підприємства під управлінням персоналом слід розуміти комплекс взаємопов'язаних економічних, організаційних та соціально-психологічних методів, що забезпечують ефективність трудової діяльності та надають конкурентоспроможності підприємству.

Метою управління персоналом підприємства є підвищення ефективності виробництва та праці для досягнення максимального прибутку.

Успішне досягнення поставленої мети потребує вирішення таких завдань:

забезпечення потреби підприємства в робочій силі відповідної кваліфікації в необхідній кількості;

досягнення обґрунтованого співвідношення між організаційно-технічною структурою виробничого і трудового потенціалу;

* повне та ефективне використання потенціалу робітника;

Ефективність управління персоналом залежить від принципів та методів процесу управління. Слід зауважити, що чим більшим є підприємство, чим більше підрозділів і філій воно має, тим більшого значення набуває узгодження загальних принципів здійснення єдиного управління.

Існує три групи основних засобів управління: прямі, опосередковані та квазізасоби управління. [8,102]

До найважливіших прямих засобів управління персоналом відносяться: делегування повноважень і завдань; обговорення в колективі, бесіди з підлеглими; критика та заохочення; службовий нагляд і контроль за результатами праці; інформація та комунікація; директиви та вказівки.

До опосередкованих засобів управління персоналом відносяться: характеристика посади, тобто опис її мети, завдань, компетенцій і співвідношення з іншими посадами, викладення вимог до працівника; оцінка робочого місця; оцінка співробітника, тобто оцінка його особистого внеску.

До квазізасобів управління персоналом відносяться створення неформальних груп та робочої атмосфери. Причини створення неформальних груп криються у природі людини, її особистих та суб'єктивних уподобаннях, потребах у спілкуванні.

Розрізняють такі соціологічні та організаційні причини створення неформальних груп: соціальна відмінність (робітники — службовці, місцеві жителі - іноземці); чітко окреслені централізація та формалізація організаційної структури; наявність неформальних лідерів на певних рівнях організації; брак інформації та виникнення чуток. [8,105]]

Неформальні групи можуть спричиняти як позитивний, так і негативний вплив на організацію виробництва. Завдання керівництва полягає лише в сприянні розвитку груп, що позитивно впливають на діяльність підприємства.

2. Аналіз існуючого стану використання виробничих і трудових ресурсів підприємства

2.1 Основні положення господарської ситуації

Мале підприємство в 2013 році розпочало свою діяльність і виробляло продукцію двох видів: виду, А і виду Б. Прямі затрати на виробництво продукції виду, А складали 336 гривень на одиницю продукції. Прямі затрати на виробництво продукції виду Б складали 246 гривень на одиницю продукції. У 2013 році підприємство виробило 1360 одиниць продукції виду, А та 1236 одиниць продукції виду Б. Прибуток в ціні одиниці продукції складав: по продукції виду, А — 26 відсотків від повної комерційної собівартості продукції, по продукції виду Б — 19 відсотків від повної комерційної собівартості продукції. Обсяги продукції в натуральних одиницях вимірюється по продукції виду, А та продукції виду Б в штуках. Обсяги реалізованої продукції становлять 96 відсотків від обсягу виробленої продукції.

Непрямі затрати підприємства в 2013 році складали 236 000 грн.

Первісна вартість активів підприємства складала станом на початок 2014 року 336 000 грн. У складі активів підприємства є основні фонди операційної діяльності, нематеріальні активи і оборотні активи. В структурі активів підприємства виходячи з їх первісної вартості станом на початок 2014 року 30% складають основні засоби, 5% - нематеріальні активи, 45% - матеріальна частина оборотних активів, решта — фінансова частина оборотних активів. Протягом 2013 року відбувався рух основних засобів, а саме: з 01 березня в експлуатацію введено основних засобів на суму 936 гривень, а з 01 вересня вибуло основних засобів на суму 636 гривень. Руху нематеріальних активів не було, тобто нематеріальні активи не ставилися на баланс підприємства і не списувалися з балансу.

Амортизація першої, другої і четвертої груп основних фондів нараховується рівномірним методом. Амортизація третьої групи основних фондів нараховується методом прискореної амортизації (метод зменшуваного залишку та кумулятивний метод). Річні норми амортизаційних відрахувань складають: по першій групі - 8%, по другій групі - 40%, по третій групі - 24%, по четвертій групі - 60%. Питома вага першої групи основних фондів операційної діяльності - 15% від загальної вартості основних фондів, другої групи — 25%, третьої групи — 40%, четвертої групи — 20%. Термін корисного використання основних фондів 5 років.

Облікова чисельність персоналу складала: з 01 січня по 20 травня 2013 року — 26 осіб. 21 травня на підприємство було прийнято 6 осіб, а 06 вересня 2013 року звільнилося з підприємства за власним бажання 4 особи. До кінця року руху робочої сили не відбувалося.

Структура повної комерційної собівартості продукції характеризується у 2013 році такими показниками:

питома вага матеріальних затрат — 40% від загальної річної суми затрат на виробництво і реалізацію продукції;

питома вага витрат на оплату праці - 25% від загальної річної суми затрат на виробництво і реалізацію продукції;

відрахування на соціальні заходи здійснюються за наступними процентними ставками (у відсотках від витрат на оплату праці): пенсійний фонд — 33,2%, фонд сприяння зайнятості населення — 1,3%, відрахування на державне соціальне страхування — 1,5%, відрахування на соціальне страхування від нещасних випадків — 1%;

інші затрати на виробництво (визначаються за залишковим методом).

Крім доходів від основної операційної діяльності, підприємство у 2013році одержало наступні види доходів:

а) дохід від продажу основних фондів 736 грн.;

б) прибуток від участі у спільних підприємствах 1936 0 грн.;

в) дохід від здачі виробничих площ в оперативну оренду 836 0 грн.;

г) штрафні санкції від партнерів за порушення договірної дисципліни

3 360 грн.

Питома вага у повній комерційній собівартості продукції адміністративних витрат 6,5%, витрат на збут — 7%.

Ставка податку на прибуток від звичайної діяльності - 19%

2.2 Розробка калькуляції ціни одиниці продукції виду, А і виду Б

Перш ніж розробити калькуляцію ціни одиниці продукції виду, А і виду Б виконаємо наступні допоміжні розрахунки:

а) Визначимо прямі затрати по реалізованій продукції виду, А ПЗ_А= ПЗод* Ni (2.1)

де ПЗод — прямі затрати на виробництво одиниці продукції, грн/од.;

Ni — обсяг реалізованої продукції в натуральному виразі, од.

ПЗ_А=336*1305,5=438 681,6 грн.

б) Визначимо прямі затрати по продукції виду Б

ПЗ_Б= ПЗод* Ni (2.2)

ПЗ_Б=246*1186,56=291 893,76 грн.

в) Визначимо загальну величину прямих затрат по двох видах продукції

ПЗ=ПЗ_А+ПЗ_Б (2.3)

ПЗ=438 681,6+291 893,76=730 575,36 грн.

г) Визначимо коефіцієнт розподілу непрямих затрат між двома видами продукції (з усіма знаками після коми):

(2.4)

де Кр — коефіцієнт розподілу непрямих затрат між продукціями виду, А і виду Б;

НПЗ — непрямі затрати по підприємству в 2014 році в грн.;

ПЗ — прямі затрати по підприємству в 2014 році в грн.

За допомогою цього коефіцієнта непрямі затрати розподіляються між видами продукції прямо пропорційно прямим затратам на виробництво і реалізацію відповідних видів продукції.

д) Визначимо непрямі затрати, які відносяться до продукції виду, А НПЗ_А = ПЗ_А * К_р; (2.5)

НПЗ_А=438 681,6*0,32=140 378,11 грн.

е) Визначимо непрямі затрати, які відносяться до продукції виду Б НПЗ_Б = ПЗ_Б * К_р; (2.6)

НПЗ_Б =291 893,76*0,32=93 406,0 грн.

ж) Визначимо абсолютну похибку розподілу непрямих затрат між продукцією виду, А і виду Б ДНПЗ = НПЗ — (НПЗ_А+НПЗ_Б); (2.7)

ДНПЗ=236 000 — (140 378,11+93 406,0)=2215,89 грн.

з) Визначаємо непрямі затрати у розрахунку на одиницю продукції виду А:

(2.8)

де НПЗ_А.од. — непрямі затрати у розрахунку на одиницю реалізованої продукції виду А, грн./од.;

НПЗ_А — непрямі затрати, що віднесені на продукцію виду А;

N_А — обсяг реалізованої продукції виду А, штук.

к) Визначаємо непрямі затрати у розрахунку на одиницю реалізованої продукції виду Б:

(2.9)

де НПЗ_Б.од. — непрямі затрати у розрахунку на одиницю реалізованої продукції виду Б, грн./штуку.;

НПЗ_Б — непрямі затрати, що віднесені на продукцію виду Б;

N_Б — обсяг реалізованої продукції виду Б, штук.

Таблиця 2.2.1. Калькуляція ціни одиниці продукції виду А

Таким чином, відпускна ціна по продукції виду, А складає: з ПДВ — 670,61 грн. за виріб, без ПДВ -558,84 грн. за виріб.

Розробляємо калькуляцію ціни одиниці продукції виду Б (таблиця 2.2.2).

Таблиця 2.2.2. Калькуляція ціни одиниці продукції виду Б

Таким чином, відпускна ціна по продукції виду Б складає: з ПДВ — 463,7 грн. за виріб, без ПДВ — 386,42 грн. за виріб.

2.3 Визначення чистого доходу від реалізації продукції в 2014 році

В таблиці 2.3.1 визначаємо в розрізі видів продукції обсяги виробленої і реалізованої продукції.

Таблиці 2.3.1. Обсяги виробленої і реалізованої продукції у розрізі видів продукції в 2014 році

Таким чином, в 2013 році обсяг виробленої продукції склав 1 237 637,52 грн., а чистий дохід від реалізації продукції - 1 188 132,02 грн.

2.4 Визначення залишкової вартості основних фондів операційної діяльності підприємства у розрізі груп

В таблиці 2.4.1 визначимо загальну вартість основних фондів операційної діяльності підприємства, а також вартість окремих груп основних фондів операційної діяльності станом на початок звітного року.

Таблиця 2.4.1. Залишкова вартість основних фондів операційної діяльності підприємства станом на початок 2014 року у розрізі окремих груп

Таким чином, залишкова вартість основних фондів операційної діяльності підприємства станом на початок звітного року складала 336 000 грн.

2.5 Нарахування амортизації по основних засобах першої, другої та четвертої груп рівномірним методом у 2014 році

Нараховуємо амортизацію по основним засобам рівномірним методом за кожен рік експлуатації, виходячи з терміну корисного використання основних фондів.

Таблиця 2.5.1. Нарахування амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів операційної діяльності 1-ій групі

Нарахування амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів операційної діяльності по 2-ій групі

Нарахування амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів операційної діяльності по 4-ій групі

Отже, за результатами розрахунків найбільшою є річна сума амортизації по 4-ій групі основних фондів (40 320 грн./рік), тобто всього за 2 роки буде нарахована сума, необхідна для повного їх відновлення. Трохи довше, із терміном відновлення у 3 роки, буде нарахована амортизація (33 600 грн./рік), достатня для повного оновлення 2-ої групи основних фондів. Найдовше оновлюватимуться основні фонди 1-ої групи — 13 років із річною сумою відрахувань у розмірі 4032 грн./рік. По кожній групі спостерігається тенденція накопичення річних сум амортизацій, тобто з часом амортизаційні відрахування рівномірно наростають, тобто збільшуються на суму річного амортизаційного відрахування, що властиво рівномірному методу нарахування амортизації.

2.6 Нарахування амортизації по основних засобах третьої групи методом прискореної амортизації (методом зменшуваного залишку та кумулятивним методом) у 2014 році і у наступних роках

Нараховуємо амортизацію по основним засобам методом зменшуваного залишку за кожен рік експлуатації, виходячи з терміну корисного використання основних фондів.

Визначення річних сум амортизації даним методом здійснюється в такій послідовності:

1. розраховуємо норму амортизаційних відрахувань:

(2.10)

де Б _в-балансова вартість основних фондів;

Л _в — ліквідаційна вартість засобів виробництва;

Т _н — нормативний термін використання основних фондів, років.

Нав = = 0,2

2. Норму амортизації збільшуємо в 2 рази;

Нав' = 0,2*2 = 0,4

3. Річні суми амортизації обчислюємо за цією нормою не від початкової вартості основних фондів, а від недоамортизованої їх частини (залишкової вартості);

1 рік: 134 400*0,4=53 760 грн.

2 рік: 80 640*0,4 = 32 256 грн.

3 рік: 48 384*0,4 = 19 353,6 грн.

4 рік: 29 030,4*0,4 = 11 612,16 грн.

5 рік: 17 418,24*0,4 = 6967,3 грн.

3. Розраховуємо загальну суму амортизації за весь термін експлуатації;

Ар = 53 760+32256+19 353,6+11 612,16+6967,3=123 949,06 грн.

4. Розраховуємо ліквідаційну вартість основних фондів вкінці терміну їх експлуатації.

Лв = 134 400−123 949,06=10 450,94 грн.

Нараховуємо амортизацію по основним засобам кумулятивним методом за кожен рік експлуатації, виходячи з терміну корисного використання основних фондів.

Визначення річних сум амортизації даним методом здійснюється в такій послідовності:

1. Додаються числові значення років служби основних засобів третьої групи;

2. Утворюються дроби типу 1/15, 2/15… 5/15 і розміщуються у зворотному порядку;

3. Обчислюються річні суми амортизації множенням утворених дробів (п. 2) на початкову вартість основних засобів;

1 рік: 134 400*5/15 = 44 800 грн.

2 рік: 134 400*4/15 = 35 840 грн.

3 рік: 134 400*3/15 = 26 880 грн.

4 рік: 134 400*2/15 = 17 920 грн.

5 рік: 134 400*1/15 = 8960 грн.

4. Розраховуємо загальну суму амортизації за весь термін експлуатації;

Ар =44 800+35840+26 880+17920+8960=134 400 грн.

5. Розраховуємо ліквідаційну вартість основних фондів вкінці терміну їх експлуатації: Лв = 134 400−134 400=0. Тобто, ліквідаційна вартість основних фондів третьої групи вкінці корисного строку експлуатації дорівнює нулю.

Отже, за результатами розрахунків найбільшою є річна сума амортизації за методом зменшуваного залишку (53 760 грн./рік), щодо кумулятивного методу, то річна сума амортизації є меншою (44 800 грн./рік). На мою думку, більш ефективним є кумулятивний метод нарахування амортизації, оскільки він дозволяє нарахувати суму, необхідну для повного відновлення основних засобів 3-ої групи, тому підприємству краще використовувати саме цей метод.

2.7 Визначення показників стану основних фондів на початок і на кінець 2014 р.

Показники стану основних фондів визначаємо в таблиці 2.7.1

Таблиця 2.7.1. Визначення показників стану основних фондів на початок і на кінець 2014 р.

Таким чином, станом на кінець року основні фонди операційної діяльності зношені орієнтовно на 92,6% і придатні для подальшої експлуатації на 7,4%.

2.8 Визначення показників ефективності використання основних засобів

Показники ефективності використання основних засобів розраховуємо в таблиці 2.8.1

Таблиця 2.8.1. Визначення показників ефективності використання основних фондів операційної діяльності підприємства в 2014 р.

Отже, за результатами розрахунків фондовіддача і фондомісткість основних фондів, виходячи як із первісної, так і залишкової вартості відповідно однакова, що пояснюється відсутністю зносу фондів на початку року їх використання, а також тим, що залишкова вартість на кінець року є одночасно первісною на початок наступного. Фондовіддача складає 0,0094 і показує, що на одиницю основних виробничих фондів виготовляється 0,0094 одиниці готової продукції. Фондомісткість основних фондів є величиною, оберненою до фондовіддачі, становить 106,38 грн. і означає, що вартість основних фондів на одиницю випущеної продукції - 106,38 грн.

2.9 Визначення показників середньооблікової чисельності персоналу

Показники середньооблікової чисельності персоналу визначаємо з таблиці 2.9.1

Таблиця 2.9.1. Визначення показників середньооблікової чисельності персоналу в 2014 р.

Отже, із урахуванням руху робочої сили середньооблікова чисельність персоналу за рік склала 24, а з урахуванням відсутності звільнених за порушення трудової дисципліни та внаслідок скорочення штату, коефіцієнт обороту робочої сили по звільненню рівний коефіцієнту плинності кадрів.

2.10 Формування бюджету поточних затрат підприємства на 2014рік за економічними елементами затрат

Бюджет поточних затрат підприємства у 2014 році наведемо в таблиці 2.10.1

Таблиця 2.10.1. Бюджет поточних затрат підприємства у 2014 році за економічними елементами затрат (у розрахунку на обсяг реалізованої продукції)

У звітному році абсолютна величина витрат становить 966 575,36 грн., що включає в себе матеріальні затрати, затрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизацію основних фондів та інші затрати і разом становить повну комерційну собівартість реалізованої продукції.

2.11 Управління прибутком

Показники прибутку підприємства охарактеризуємо в таблиці 2.11.1

Таблиця 2.11.1. Показники прибутку підприємства в 2014 р.

За розрахунками у таблиці валовий прибуток становить 138 092 грн., тобто рівний прибутку від операційної діяльності, зменшеному на суму витрат на збут та адміністративних витрат. Більшим є прибуток від звичайної діяльності (161 548 грн.), оскільки валовий прибуток збільшується на суму прибутку від фінансово-інвестиційної діяльності та прибутку від звичайної діяльності. Проте, з урахуванням встановленої ставки на прибуток від звичайної діяльності, 19% цього прибутку має бути сплачена до бюджету. Тому чистий прибуток з урахуванням оподаткованого прибутку складає 126 019,05 грн.

Загальні висновки

Отже, підвищення ефективності використання основних виробничих фондів на підприємстві є важливим резервом підвищення ефективності виробництва. Це обумовлено тим, що значна частина витрат виробництва, які утворюють собівартість продукції, пов’язана із використанням ОВФ на підприємстві.

Виробничі фонди збільшують продуктивну силу праці і використовуються протягом великого періоду. Це означає, що в політиці господарювання підприємство повинно звернутися до можливості придбання високопродуктивного устаткування, технічні характеристики якого дозволяють підтримувати його на високому рівні протягом усього терміну функціонування.

Обсяг продукції і фінансові результати від її реалізації значною мірою залежать від ефективності використання трудових ресурсів. В процесі аналізу трудових ресурсів здійснюється оцінка чисельного складу персоналу, ефективності використання робочого часу і продуктивності праці. На забезпеченість робочою силою справляє вплив плинність кадрів. Структурний склад персоналу вивчається визначенням співвідношення окремих груп і категорій персоналу в загальній чисельності працюючих.

Отже, виробничі фонди відіграють велику роль у діяльності кожного підприємства, тому вивчення основних і оборотних фондів та їх показників є дуже важливими.

У розрахунковій частині курсової роботи було розроблено калькуляцію ціни одиниці продукції, визначено чистий доход від реалізації продукції, визначено залишкову вартість основних фондів операційної діяльності підприємства, нараховано амортизацію по основних засобах першої, другої, третьої, четвертої групи, визначено показники основних фондів на початок і на кінець року, визначено показники ефективності використання основних засобів, визначено показники середньооблікової чисельності персоналу, а також було сформовано бюджет поточних затрат підприємства за економічними елементами затрат

Список використаної літератури

1. Гетьман О. О., Шаповал В. М. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — Київ, Центр учбової літератури, 2006. — 488 с.

2. Господарський кодекс України № 436-IV від 16.01.2003. — К.: Атіка, 2003. — 208 с.

3. Економіка підприємства: Підручник / За загальною редакцією Й. М. Петровича. — Львів: «Новий Світ-2000», 2004. — 680 с.

4. Економіка підприємства: навч. посіб./ В. В. Величко — Харк. нац. акад.

міськ. госп-ва. — Х. — ХНАМГ -2010. — 169 с.

5. Економіка підприємства:Підручник/ За заг. ред. С. Ф. Покропивного. — Вид. 3-тє, без змін. — Київ:КНЕУ, 2006. — 528 с.

6. Економіка підприємства: Навч. посіб./ За заг. ред. А. В. Калини. — Київ: МАУП, 2006. — 351 с.

7. Коробов М. Я. Фінансовоекономічний аналіз діяльності підприємств. Навч. посіб. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. — 378 с.

8. Економіка підприємства: ділові ігри, ситуації та імітаційні задачі: Навч.-метод. посіб. — Київ: КНЕУ, 2006. — 120 с.

9. Економіка підприємства:Підручник / За ред. проф. Є.М. Палиги. — 2-ге вид., онов. та доп.-Львів: Українська академія друкарства, 2013. — 688 с.

10. Економіка підприємства: підручник / за заг. та наук. ред. Г. О. Швиданенко. — [вид. 4-те, перероб. і доп.]. — К.: КНЕУ, 2009. — 816 c.