Із історії публічної полеміки про виховання і грамотність російського народу в ХІХ ст. за участю Володимира Даля

Розгляд даного питання є актуальним сьогодні з двох причин. По перше, як і у ХІХ ст. сьогодні йде непримиренна політична боротьба між західниками і слов’янофілами нових формацій за визначення як місце Росія у сучасному світі, так і шляхах її подальшого розвитку. По-друге: з Новою силою розвернулась дискусія про шляхи реформування процесів виховання та освіти нових поколінь в умовах нового державного устрою в початковій, середній і вищій школах. Доречи, данні проблеми актуальні і для України. Ціль статті - з’ясувати першопричини цієї політичної боротьби і минулих дискусій по названим питанням за участю видатних представників інтелігенції і в їх числі Великого лексикографа, письменника — публіциста XIX ст. Володимира Даля.

Причини багатоаспектних зв’язків Володимира Даля із громадською думкою Росії XIX століття багаторазово вивчалися. «Однак, як справедливо сказав дослідник Ю. Р. Федоровський, — у визначенні його місця й ролі в суспільно-політичних дискусіях того часу залишаються неясності. Зокрема, це стосується ставлення Даля до слов’янофільського табору [1, с.170]. У цих стосунках криються, на наш погляд, мотиви створення циклу статей і заміток йпро грамотність і виховання «Письма к издателю А.И. Кошелеву» (1856−1857 p.), а також статті «Про виховання», написаної в 1856 році. Даний цикл публіцистики Володимира Даля винесений нами для розгляду на останнє місце і через хронологію їхнього написання, і через незвичайно гостру полеміку в періодичній пресі навколо публікацій Даля на ці животрепетні теми не тільки для XIX століття. виховання грамотність освіта Традиційно негативна оцінка слов’янофільства радянською історіографією підживлює тенденцію відторгнення Даля від ідей панславізму, що далеко від реальності. Із цього приводу В. Порудомінський говорить: «Розмови про «слов'янофільство» самого Даля глухі й безпідставні» [2, с.181]. Однак ні В. Порудомінський, ні інші дослідники творчості Даля не враховували того факту, що у вітчизняній науці, за свідченням О. Власенка, дотепер відсутня ясність щодо питання чіткого визначення теоретичних позицій слов’янофільства через різні методологічні підходи, як правило, далеких від самої природи цього явища. Сам він пропонує розглядати слов’янофільство як частину російської релігійної думки [3, с.272]. Справедливість такого обґрунтування підтверджується й іншими матеріалами збірника «В. И. Даль и общество любителей русской словесности», виданого в 2002 р. у Санкт-Петербурзі [3]. Зважаючи на це, можна стверджувати, що формування слов’янофільської течії припадає на 1830-й рік (дискусія майбутніх «стовпів» слов’янофільства І.В. Киреєвського й О.С. Хом’якова), коли формувалися його програмні завдання: «Повернемо права справжньої релігії … дурний лібералізм замінимо повагою законів … доля Росії залежить від однієї Росії» [4, с.273].

Висуванню цих гасел сприяв критичний погляд і «стовпів» слов’янофільства, і їхніх численних прихильників європейської культури, інспірований бурхливими революційними потрясіннями (1830 p., 1848 p.), на противагу європейському раціоналізму, породженому Великою Французькою революцією 1789 року. Вони покладали надії на традиційні російські православний монархізм і общинність. Ідеологічним маніфестом слов’янофільства стала книга М. Я. Данилевського «Россия и Европа» (1870), де була висунута теорія історії як системи замкнутих культурно-історичних циклів (аналогічні ідеї в A. Tойнбі, О. Шпенглера), із чого випливає висновок «…про можливість автаркного розвитку Росії й суміжних слов’янських народів як особливого культурно-історичного типу, на відміну від інших — багатоосновного (єврейство основане тільки на релігійному факторі, Греція — на культурному, Рим — на політичному)» [1, с.171].

Про тяжіння Даля до поглядів І.В. Киреєвського свідчить не тільки спорідненість їхніх поглядів на питання грамотності й виховання російського народу, особливості православ’я, але навіть форма й мотиви їхніх публіцистичних матеріалів. Так ще в 1827 році І.В. Киреєвський звернувся до видавця О.І. Кошелєва з нашумілим листом, у якому викладалися програмні моральні максими: «Ми повернемо права справжньої релігії, витончене узгодимо з моральністю, збудимо любов до правди, дурний лібералізм замінимо повагою законів і чистоту життя піднімемо над чистотою стилю».. Ось мої плани на майбутнє. ГЦо може бути чарівнішим за них?" [3, с.272].

Імовірно, що ще в 1827 р. Володимир Даль був ознайомлений зі змістом цього листа, тому що через 29 років, у 1856, він звертається до того ж видавця «Русской беседы» О.І. Кошелєва в аналогічній формі - з листом, реакція на який була подібна до того галасу, що здійнявся в російському суспільстві після листа І.В. Киреєвського. У перших рядках свого листа Володимир Даль пояснює його другорядний мотив: ««Гостинец ваш захватил меня врасплох; я не ждал его, не готовился к нему, занят теперь другим, вовсе не расположен писать статейки, — а между тем не идёт отмалчиваться от радушного привета, тем более, коли сочувствуешь делу и от желания добра захотелось бы высказаться; мог бы я ещё назваться отставным и отжившим делателем, да пристыдил С. Т. Аксаков. Посвятил ныне весь досуг свой обработке Великорусского словаря, до окончания коего, конечно, не доживу, я уже несколько лет уклонялся от печатной беседы; примите же посланище это, не как статью или сочинение, а как простой отголосок нижегородца на клич москвичей» [4, с.257].

Під гостинцем Володимир Даль мав на увазі лист О.І. Кошелєва, у якому видавець запрошував «маститого» письменника до обговорення на сторінках «Русской беседы» актуальних на той час питань грамотності й виховання. Але не тільки це спонукало письменника узятися за перо публіциста. Головний мотив Даля:"… не идёт отмалчиваться от разумного привета, тем более, коли сочувствуешь (разрядка наша. — Авт.) делу и от желания добра хотелось бы высказаться…" А тут ще «пристыдил С.Т. Аксаков».

Хто ця людина? Деякі дослідники творчості Володимира Даля, не звертаючи уваги на ініціали «С. Т.», мають на увазі одного із братів Аксакових — головних представників слов’янофільства. Однак Даль у своєму листі мав на увазі їхнього батька — Сергія Тимофійовича Аксакова (1791−1859) — російського письменника, поета, члена-кореспондента Петербурзької Академії наук (1856), автора широко відомої книги «Дитячі роки Багрова-онука» (1858). Саме він, як старший, мав моральне право «пристыдить» Даля за те, що він «мог ещё назваться отставным и отжившим делателем».

Таким чином, мотивування листа В.І. Даля до О.І. Кошелєва чітко визначене в його першому абзаці. У ньому уточнив Даль і жанр свого послання: «…примите же посланьице это, не как статью или сочинение, а как простой отголосок (виділений нами. — Авт.) нижегородца на клич москвичей».

Такого жанру, як «отголосок», ні в минулому, ні сьогодні в журналістикознавстві не було й немає. Є жанр листа. Знавець публіцистичних жанрів професор В.І. Здоровега стверджував, що жанр листа виник з офіційного та приватного листування. Мова йде не про окремі побутові листи, а про листи, якими обмінювалися суспільно-політичні діячі, у яких піднімалися важливі громадські проблеми. «Звідси, — наполягав В.І. Здоровега, — особливість змісту листа: чітко виражена авторська оцінка дії або явища. Причому оцінка дається в гострій, емоційній формі звертання однієї людини (або групи людей) до іншої. Ця емоційність досягається не стільки за допомогою образних засобів, скільки виявляється зі змісту: читача хвилюють сповідальні у вигляді звертань інтонації, особлива актуальність піднятих проблем» [5, с.255].

Як ми побачимо далі, всі ці ознаки жанру листа властиві посланню Даля Кошелєву. Однак Володимир Іванович наполягає, що він пише не лист, а отголосок (розрядка наша — Авт.). Звідки ж узяв його Даль? Відповідь проста: зі свого словника. Дієслово «отголашивать» Даль тлумачить як «отголосить, подать отголосок, откликнуться голком…» [6, т.2, с.719]. Дивимося значення слова «голка» — «шум і лемент; хвилювання в народі, заколот, сварка». І відразу Даль уточнює: «Голк — м. вост. и сиб. звук, звон, шум, стук, зык, грохот, гул, особ, от выстрела, с раскатом; // отголосок, отклик, вторье, эхо». І далі читаємо приклади: «С голком пал (убить выстрелом наповал). Каков голк, таков и гул». Дотримуючись свого правила, Даль не забув навести яскраву приказку: «Огласила волка, мирская голка» [6, т.1, с.366−367].

Таким чином, ми приходимо до розуміння, що Даль глибоко усвідомлював значення свого відкритого послання до О.І. Кошелєва, заздалегідь передбачав, що «простой отголосок нижегородца» може викликати хвилювання в суспільстві. І викликав: «Огласила волка, мирская голка». Але поки «отголосок» тільки пишеться.

Другий його абзац Даль починає словами, які сповнені зневажливої незаслуженої критики своєї художньої творчості: «Писатель, который вам пишет это моею рукою, не высоко ценит все мелочи свои в художественном отношении; он думает, что они в своё время были замечены едва ли не по одежде и направлению своему, направлению, может быть, довольно близкому к тому, коему посвящается «Русская беседа» [4, с.257].

Але для нас важливий інший аспект цього речення: Даль усвідомлено відносить «все мелочи свои в художественном отношении» напряму «может быть, довольно близкому к тому, коему посвящается «Русская беседа». А до якого напряму належала «Русская беседа»? Звичайно ж, слов’янофільського. «Славянофилы, — читаємо в «Радянському енциклопедичному словнику», — представители одного из направлений рус. обществ, мысли сер. 19 в.; выступали за принципиально отличный от зап.-европ. путь развития России на основе её мнимой (виділ, нами. — Авт.) самобытности (патриархальность, консерватизм, православие); противостояли западникам. Идеализировали обществ, строй Др. Руси, крест, общину, развивали религ.-идеалист. философию. Сыграли важную роль в развитии славяноведения, изучения народ, быта. Гл. предст.: И.С. и К. С. Аксаковы, И.В. и П. В. Киреевские, А. И. Кошелев, Ю. Ф. Самарин, А. С. Хомяков, В. А. Черкасский и др. Изд.: «Русская беседа», «Сельское благоустройство» и др. В процессе подготовки крест, реформы 1861 мн. С. сблизились с западниками, вошли в единый лагерь либерализма» [7, с.1222].

Із цієї довідки, тенденційність якої зумовлена часом її підготовки, можна об'єктивно сказати, що Володимир Даль зараховував себе до слов’янофільського напряму тому, що його представники «відіграли важливу роль у розвитку слов’янознавства, вивчення народного побуту», чому в основному присвятив і він значну частину свого життя й творчості. Відомі численні факти подальшої реальної допомоги слов’янофілів і, зокрема, видавця «Русской беседы» О.І. Кошелєва у виданні Володимиром Далем перших томів головної праці свого життя — «Толкового словаря» [8, с.504]. Сам Даль згадував: «Тогда поднялся ещё один голос А. И. Кошелева с другим вопросом: чего станет издание готовой половины Словаря? И по ответу, что без 3000 руб. нельзя приступить к изданию, даже рассчитывая на некоторую помощь от выручки, деньги эти были, так сказать, положены на стол» [9, т.1, с. ЕХ].

Об'єктивно також вказується в енциклопедичній довідці і на факт протистояння слов’янофілів західникам, про що недвозначно пише й Володимир Даль у «отголоске»: «В противоборстве западному приливу и волнению, кажется, не может быть иного смысла, как требование, во-первых, принимать образованность и просвещение в добром направлении его, а не в дурном — (можно быть умным и учёным негодяем), — и, во-вторых, принимать его не бессознательно, а применяя и приурочивая к своей почве, следовательно, отвергая или изменяя всё то, что нам негоже, что не может быть приурочено. Если мнение это в скороговорке выскажется как-нибудь порезче, то может подать повод потешнику напустить на себя дурь, придраться к одному слову, прикинуться немогузнайкой и уверить, что всё это бессмыслица» [4, с.257−258].

Публіцист Володимир Даль чітко добирає слова й вирази, щоб коротко, але ясно й зрозуміло охарактеризувати в протиборстві «западный прилив и волнение», що спостерігалося тоді в «стане западников». У тому ж енциклопедичному словнику читаємо: «Западники, — направление рус. обществ, мысли сер. 19 в.; выступали за развитие России по зап.-европ. пути, противостояли славянофилам. Критиковали теорию офиц. народности, крепостничество и самодержавие, выдвигали проекты освобождения крестьян с землёй. Гл. представители: П. В. Анненков, В. П. Боткин, Т. Н. Грановский, КД. Кавелин, М. П. Катков, И. С. Тургенев, П. Я. Чаадаев, Б. Н. Чичерин и др. Печатные органы: „Отечественные записки“, „Современник“, „Русский вестник“ и др. В конце 40-х гг. разошлись с рев. демократами — В. Г. Белинским, А. И. Герценом, И. П. Огарёвым, в кон. 50-х гг. полностью размежевались с ними. После крест, реформы 1861 вместе со славянофилами в лагере либерализма» [7, с.450].

Звідси можна зробити висновок, що на момент створення Далем «отголоска» такі відомі тоді видання, як «Отечественные записки», «Современник», «Русский вестник» вели ідейну боротьбу з «Русской беседой», для якої й призначався цей «отголосок» на підтримку тим, хто згодом зробить Далю й моральну, й матеріальну підтримку в складанні й виданні «Толкового словаря…» Однак разом із цим неголовним, на наш погляд, спонукальним мотивом для відправлення «отголоска» в «Русскую беседу» було прагнення Даля відійти від справ нижегородської «Удельной конторы», а потім — «Департаменту уделов» і знову влитися в напружене столичне життя. Принаймні на це наштовхують слова нижегородського друга й помічника Даля письменника П.І. Мельникова: «У Нижньому в той час займав місце губернатора колишній декабрист, засновник „Союзу Благоденства“ О. М. Муравйов, людина цілком гідна, але, на жаль, перебував під впливом його численних родичів, що його оточували. Спочатку він жив з Далем, що називається, душа в душу. Обоє високоморальні, обоє високоосвічені люди, пов’язані були вірою в учення Сведенборга. Але згодом між цими друзями, внаслідок наклепів і жіночих пліток, пробігла чорна кішка. Відбулося зіткнення. Даль забув, що не будь-який міністр є Перовський, написав до його спадкоємця такий же відвертий лист, які звик писати до графа Льва Олексійовича. Спадкоємцем графа Перовського був рідний брат нижегородського губернатора. Володимир Іванович одержав від нього зауваження (уперше, після будівництва моста через Віслу) і подав у відставку» [9, т.1, с. ГУІІІ].

Зрозуміло, що конфлікт між Далем і Муравйовим відбувся не одразу. Однак Володимир Іванович уже при написанні «Письма к издателю А.И. Кошелеву» передчував його неминучість, що й вплинуло, разом з іншими причинами, на рішення Даля звернутися до публіцистики. Чіткість його позиції позначена відразу в другому абзаці «отголоска» двома фразами: «В противоборстве западному приливу и волнению…», «…и во-вторых, принимать его (требование к образованности и просвещению. — Прим. наша. — Авт.) не бессознательно, а применяя и приурочивая к своей почве…». Тобто Даль протиборствує із «західниками» і зближається з «ґрунтівниками» — представниками течії російської громадської думки, спорідненого слов’янофілам (Ф.М. Достоєвський, А.О. Григор'єв, М.М. Страхов). У журналах «Время», «Эпоха» вони проповідували зближення створеного суспільства з народом («почвой») на релігійно-етичній основі [7, с.1048]. І хоча «почвенники» оформилися остаточно як нова течія лише в 60-х pp. XIX сторіччя, їхні ідеї добре були відомі ще в середині 50-х років, коли й писався Далем «отголосок».

Tаким чином, можна стверджувати, що «нижегородец» Даль був добре обізнаний з перипетіями суспільно-політичних суперечок у середовищі російської інтелігенції, і він з «открытым забралом» вступає в «бой» наче на боці слов’янофілів і «почвенников», але з власного своєю думкою про грамотність і освіту, що сформувалася в нього на той час не під впливом «голых теорий», а на основі багаторічного безпосереднього спілкування з нижніми станами російського народу.

Інакше кажучи, публіцист Даль нагромадив стільки фактів з реальної дійсності, що їх достатньо було, щоб уголос висловити на їх основі свої заповітні думки, які при зіставленні з ідеями різних суспільно-політичних течій більшою або меншою мірою відрізнялися від них. Ця відмітність і не дозволяє дослідникам безоглядно зараховувати Даля-публіциста до того чи іншого протиборчого табору російських мислителів. Зате вона дозволяє судити про публіцистичні прийоми, використовувані Далем у публічних суперечках. Перший з них — прагнення «докопатися» до суті проблеми, пояснити значення вживаних слів і термінів у публічних суперечках, що особливо характерне й для третього абзацу «отголоска»: «Речь о просвещении, — пише Даль. — Спор о пользе или вреде его, хотя некогда Академии и вызывали на решение такого странного вопроса и сулили за это награды, спор этот может вертеться на одном только недоразумении, на различном понятии о значении слова просвещение. Оно может служить средством к добру и ко злу; в последнем случае оно, без всякого сомнения, вредно; могут быть также отрасли просвещения, кои, при известных обстоятельствах, наклонностях и влиянии, делаются опасными; могут быть другие, кои должно распространять, а тем более применять к делу, не в том виде, как они нам передаются; вообще же против просвещения и образования мог бы восставать тот только, кто полагал бы сущность жизни нашей не в духе, а во плоти; другими словами, кто желает оскотиниться [4, с.258].

Послідовно й доказово розвиваючи свою думку, Даль говорить просто: «Постараюсь объяснить это примерами. Некоторые из образователей наших дней ввели в обычай кричать и вопить о грамотности народа и требуют наперёд всего, во что бы ни стало, одного этого; указывая на грамотность других просвещённых народов, они без умолку приговаривают: просвещение, просвещение! Но разве просвещение и грамотность одно и тоже? Это новое недоразумение. Грамота только средство, которое можно употребить на пользу просвещения, и на противное тому — на затмение. Можно просветить человека в значительной степени без грамоты, и может он с грамотой оставаться непросвещённым и необразованным, да сверх того ещё и негодяем, что также с истинным просвещением не согласно. Лучшим несчастным примером у нас могут служить некоторые толки закоснелых раскольников: все грамотны, от мала до велика, а конечно трудно найти более грубую и невежественную толпу» [4, с.259].

Щоб не бути голослівним, Даль розповідає: «Я знаю деревню, населённую сплошь слесарями; дело, кажется, не худое; а между тем от слесарей этих никакой замок не уцелеет; есть спрыг-трава, есть отмычки на все руки, и слесарей моих боятся на всю округу, как огня.

Грамота, сама по себе, ничему не вразумит крестьянина; она скорее собьет его с толку, а не просветит. Перо легче сохи; вкусивший без толку грамоты норовит в указчики, а не в рабочие, норовит в ходоки, коштаны, мироеды, а не в пахари; он склоняется не к труду, а к тунеядству" [4, с.259].

Думка Даля, що «грамота, сама по себе, ничему не вразумит крестьянина…» без його подальших роз’яснень у «Заметке о грамотности» була зустрінута багатьма представниками різних політичних течій з несхваленням і грубими нападками. Рік по тому після опублікування «отголоска» в «Русской беседе» М. О. Добролюбов у «Современном обзоре» так подав диспут, викликаний Далем: «Останнім часом дуже багато сперечаються в нас про предмет, про який, здавалося б, і нема чого було сперечатися, — про грамотність. Пан Карнович заговорив про це із приводу слів п. Даля, які були зовсім непоміченими в „Русской беседе“ ще 1856 року. Виявилося, що питання підняте було не дарма: п Даль виявив у собі завзятого ворога селянської грамотності й погрожує поіменними списками довести шкоду її. Проти нього багато хто повстав; у „С.- Петербургских ведомостях“, де була уміщена його остання замітка, з’явилися через кілька днів листи проти нього панів Соловйова, Тернера, А.Т.; п. Карнович також представив свої заперечення — в „Современнике“ у той же час надрукована була стаття п. Нікітенка проти думки п. Даля; навіть „Молва“, настільки підлеслива до всього, що друкувалося в „Русской беседе“, підняла голос на захист грамотності» [10, т.2, с.204].

До слів Добролюбова варто додати, що особливо причепливим до виступу В.І. Даля був С. П. Карнович, що зовсім спотворив вихідні далівські посилання й обвинуватив потім Даля, «едва ли не в обскурантизме в № 10 „Современника“ за 1857 год» [11, с.180]. Карнович приписував Далю проповідь якогось «родового права» на грамотність, ледве чи не вихваляння вищих станів (хоча в Даля все навпаки!) і дійшов негативного висновку, що згодом використали майже всі опоненти В. Даля. Суть цього висновку міститься в таких фразах: «Потрібно дуже не поважати моральні сили російського народу й потрібно дуже не довіряти йому, щоб боятися його, якщо він стане грамотним, і вважати грамоту якимось забороненим плодом, що він не може з'їсти у сирому вигляді, але який повинні для нього приготувати вибрані мудреці» [12, с.133]. Таким чином, Карнович проігнорував головний мотив Даля, що спонукав його висловити заповітні думки про необхідність відповідності нових віянь фольклорної традиції й національної самобутності.

Показово, що й адресат В. Даля, видавець «Русской беседы» О.І. Кошелєв, не в усьому підтримав свого кореспондента. Сама «Беседа», — продовжував М. О. Добролюбов, — не взяла під свій захист свого кореспондента (думки п. Даля висловлені були в листі до п. Кошелєва) і в останній, що недавно вийшла, книжці висловила рішуче переконання в користі грамотності для народу. «За нашим переконанням, — говорить видавець у примітці до статті п. Аксельрода „Об основном народном образовании“, — грамотність є таке благо, що навіть недостатнє, нерозумне засвоєння її насправді ж для людей не тільки корисне, але навіть істинно добродійне». В іншій примітці до тієї ж статті видавець «Беседы» наводить навіть факти, які спростовують погляд п. Аксельрода, що трохи наближається до думки п. Даля. Він говорить, що в його маєтку грамотні селяни живуть набагато краще за неписьменних, набагато охайніше, менше п’ють і бешкетують та ін. Наприкінці своєї замітки видавець «Беседы» висловлює таку думку: «И без того много людей из своекорыстных видов хлопочут о мраке: с радостью ухватятся они за наши нападки на ложное просвещение, если мы положительно не скажем, что и механическая, недостаточная грамотность есть всё-таки шаг вперёд [13, с.204−205].

Однак якщо уважно проаналізувати зміст «отголоскам мотиви висловлень у ньому В. Даля, ми прийдемо до розуміння, що публіцист не тільки не виявив у собі «завзятого ворога селянської грамотності», але навпаки, випереджаючи свій час, він наче передбачав моменти в історії майбутньої Росії, коли суцільна грамотність без опертя на моральні джерела людської природи, без його послідовного розвитку, може завести в глухий кут не тільки окремо взяту людину, але в цілому грамотне суспільство.

Таким чином, «отголосок» Даля і його «Заметка о грамотности» — не спонтанні відгуки «нижегородца» на запрошення столичного «коллеги» підтримати дискусію в «Русской беседе», а ретельно продумані, чітко структуровані, уміло насичені життєвими прикладами публічні твори, у яких блискуче використані прийоми публіцистичного полемічного листа. Кожне слово, кожна художня деталь підпорядковані в них рельєфному відображенню таємних думок художника й знавця російського слова, шляхів поліпшення не тільки грамотності, але всього життя народу Росії, що також дозволяє віднести Даля як автора цих творів до кращих публіцистів XIX століття. Його ваговите слово актуальне і сьогодні, для народів Росії та України.

Список використаних джерел

• 1. Федоровский Ю. Р. В. И. Даль и общественная мысль России XIX века: Вклад В. Даля в развитие славянской и мировой культуры // Седьмые Междунар. Далевские чтения. — Луганск, 2003. — С. 170−175.
• 2. Порудомииский В. И. Жизнь и слово: Даль: Повествование: Для сред, и ст. возраста / Худож. Ю. Иванов; послесл. В. П. Аникина. — М.: Мол. гвардия, 1985. — 222 с.: ил. — (Пионер — значит первый; Вып. 86).
• 3. Власенко А. Педагогические взгляды Ивана Киреевского… // В. И. Даль и «Общество Любителей Русской Словесности». — СПб., 2002. — С. 272−273.
• 4. В. И. Даль и «Общество любителей российской Словесности»: Сб. / Отв. ред. В. П. Нерознак; сост. Р. Н. Клеймёнова. — СПб: Златоуст, 2002. — 312 с.
• 5. Здоровега В. Й. У майстерні публіциста: Проблеми теорії, психології, публіцистичної майстерності. — Львів: Вид-во Львів, ун-ту, 1969. — 179 с.
• 6. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4-х т.- М.: Русский язык, 1978 -1980.
• 7. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. — 4-е изд. — М.: Сов. энциклопедия, 1986. — 1600 с., ил.
• 8. Порудомииский В. И. Жизнь и слово: Даль: Повествование: Для сред, и ст. возраста / Худож. Ю. Иванов; послесл. В. П. Аникина. — М.: Мол. гвардия, 1985. — 222 с.: ил. — (Пионер — значит первый; Вып. 86).
• 9. Даль В. И. (Казак Луганский) Полное собрание сочинений: В 8-й т. / Подгот. текстов, сост., предисл. В. Я. Дерягина, З. С. Дерягиной; крит.-биогр. очерк А. Мельникова-Печерского. — М.: Столица, 1995.
• 10. Добролюбов Н. А. Собрание сочинений: В 9-ти т. — М., 1962.
• 11. Фесенко Ю. П. Проза В.И. Даля. Творческая эволюция. — Луганск; СанктПетербург: Альма-матер, 1999. — 262 с.
• 12. Фесенко Ю. П. Исторические предвидения В. И. Даля // Седьмые Международные Далевские чтения. — Луганск, 2003. — С. 45−50.
• 13. Карнович Е. Нужно ли распространять грамотность в русском народе? // Современник. — 1857. — № 10. Отд. II.