Розділ 3. Перспективи розвитку сучасної української мови

Таким чином концепція розвитку укранської мови повинна включати в себе кілька основних пунктів.

• 1. Безумовне визнання, хоча би в моральному плані, тих народів, які своєю волею чи неволею, заселяли землі України за останні 300−400 років такими, що становлять джерела державотворення — без будь-яких поділів та умовностей. Тобто в цьому плані річ має йти, по-суті, про якийсь акт громадянського примирення, що в свою чергу вимагає і відповідного кроку і з боку представників цих народів — усвідомлення того, що вони прийшли на землі чужого народу, які проте тепер стали їхніми і в цьому плані вони повинні нести рівну з усіма відповідальність за майбутню долю своєї держави. Результатом цього міг би стати і якийсь символічний законодавчий документ — Акт примирення чи Декларація про співпрацю в розбудові держави. Можливо слушною була би пропозиція про написання нової Конституції України, або про внесення таких змін в існуючу конституцію, в яких би враховувалася вся вищенаведена аргументація.
• 2. Необхідна законодавчо закріплена підтримка російської та інших мов в плані написання підручників, словників та в плані збереження та підтримки їхніх діалектів, якщо такі є.
• 3. Державна підтримка в відкритті шкіл та створенні класів навчання для представників інших народів, або, якщо це неможливо через малу кількість учнів чи нехватку викладачів — виділення необхідної кількості коштів для забезпечення проведення ними навчання з власної ініціативи, наприклад для проведення приватних уроків чи створення недільних шкіл.
• 4. Гарантоване забезпечення прав громадян при їхньому зверненні в державні установи. Ідеальним варіантом тут мало би бути те, що кожен громадян України мав би мати право писати звернення в державні установи рідною мовою. А проте — таке навряд чи можливо фінансово і технічно, тому очевидно тут прийдеться обмежитися якимись певним процентним співвідношенням. Наприклад — що якщо кількість людей однієї національності на даній території перевищує якийсь певний мінімальний процент — то тоді в такі державні установи має вводитися чиновник чи перекладач, який би забезпечував право таких громадян звертатися рідною мовою.
• 5. Дещо спорідненим є й інше питання, яке на перший погляд мало би бути вирішеним таким же чином — коли в ролі відповідача виступає вже не держава, а сам громадянин України. А проте, виходячи з презумпції невинності, тут має бути застосований зовсім інший підхід — що в тому випадку, коли громадянин України виступає в суді перед державою в якості звинуваченого — то тоді йому такий адвокат, перекладач чи може навіть документальний супровід рідною мовою має бути забезпечений на його вимогу за рахунок держави в будь-якому випадку, незалежно від процентного співвідношення громадян такої національності на тій території, де відбувається засідання такого суду.
• 6. Створення та розвиток української граматики в її сучасному вигляді, без будь-яких спроб ускладнити її чи повернутися до такого правопису, яким він міг бути колись давно, державна підтримка створення українських та україно-російських словників та всебічна підтримка розвитку та збереження існуючих діалектів української мови.
• 7. Підготовка таких викладачів української, які би дійсно вміли нею спілкуватися і мали реальний досвід такого спілкування. Для цього можливо є смисл проводити стажування таких викладачів, чи принаймі студентів в різних регіонах України — наприклад з західної України на Донбасі та в Криму і навпаки.
• 8. Створення спеціального органу, який міг би слідкувати за чистотою української мови на телебаченні та використання мови на побутовому рівні - у вигляді написів, табличок та реклами. Можливо частковим вирішенням цієї проблеми могло би стати надання певним мовним центрам чи приватним центрам перекладів ліцензій на право вносити коригування в такі україномовні матеріали або на право здійснення контролю за чистотою використання української мови.
• 9. Окремою залишається проблема Криму. Звичайно там мають бути збережені основні тенденції, притаманні концепції в цілому, але з врахуванням місцевих особливостей. Можливо якимось виходом тут могло би бути навіть «узаконення» трьохмовності, як це зараз, здається, і записано в Конституції Криму, але таке «узаконення» треба здійснити на загальнодержавному рівні, узгодивши його з Конституцією України і якщо тільки воно не призведе до розвитку сепаратистських тенденцій і при цьому весь документообіг з центром буде проводитися українською. Тому стосовно Криму цю проблему треба буде вирішувати після проведення додаткового обговорення.
• 10. Для забезпечення розвитку всіх вказаних позитивних тенденцій незалежно від можливих змін політичної ситуації, ця, чи схожа концепція, напевно мала би бути винесеною на всенародне обговорення і після того має бути достатньо добре захищеною законодавчо, в т. ч. і від політичної кон’юнктури чи наступних поспішних непродуманих змін — як одна зі складових частин стратегічного розвитку держави.