Теоретико-емпіричні особливості ігрової діяльності в процесі розвитку дитини

Вступ

Актуальність дослідження особливостей ігрової діяльності в процесі розвитку дитини визначається тим, що гра для дітей — це їхнє життя. Це засіб самовираження дітей. У цьому можна переконатися, спостерігаючи, як вони граються та як по-різному проявляють себе під час гри.

Гра — це діяльність, за допомогою якої дитина перетворює, змінює світ. Важливим є не результат, а сам процес переживань.

На сьогодні є значна кількість праць, присвячених особливостям ігрової діяльності в процесі розвитку дитини, в яких охарактеризовується вплив ігор на розвиток дитини в різні вікові періоди (О.Окерешко, І.Маденко, А. Кузнєцов, Н. Лазарєва, Р. Міронова та інші). Види ігор розглядаються у працях Г. Богданова, Є.Мінскіна, Б. Нікітіна, У. Романюка та ін. Вікові особливості розвитку та виховання дітей досліджуються в працях М. Задгиня, М. Заброцького, Л. Долинської, Г. Абрамова та інших.

Беручи до уваги численні дослідження, що так чи інакше торкаються дослідження особливостей ігрової діяльності в процесі розвитку дитини, слід зазначити недостатність досліджень тих психологічних особливостей ігрової діяльності, які зумовлені передусім загостренням суперечностей впливу гри на розвиток дитини.

Крім практично-прикладної проблеми, актуальною є проблема розробки адекватних практичних підходів дослідження особливостей ігрової діяльності, розробки нових та модифікацію існуючих методів дослідження їх змісту серед дітей в умовах розвитку особистості.

Таким чином, актуальність соціально-психологічного аспекту зазначеної проблеми зумовило вибір теми: «Особливості ігрової діяльності в процесі розвитку особистості дитини».

Об'єкт дослідження: ігрова діяльність.

Предмет дослідження: ігрова діяльність у розвитку особистості дитини.

Мета: вивчення теоретико-емпіричних особливостей ігрової діяльності в процесі розвитку дитини.

Гіпотезою дослідження є припущення, що розвиток пізнавальних процесів особистості дитини буде ефективним лише при використанні відповідних психологічних ігор.

Завдання дослідження:

1.Узагальнення психолого-педагогічної літератури з проблеми ігрової діяльності.

2.Проаналізувати основні теоретичні підходи до дослідження особливостей ігрової діяльності у дитячому віці.

3.Шляхом емпіричного дослідження з’ясувати вплив гри на особистісний розвиток дітей дошкільного віку.

4.Проаналізувати соціально-психологічні чинники розвитку особистості дитини в процесі ігрової діяльності.

1. Теоретичне обґрунтування особливостей ігрової діяльності дітей

1.1 Поняття ігрової діяльності та її функції

Виявляючи цікавість до світу дорослих, та не маючи можливості включитись до нього, дитина моделює його у грі. Ця діяльність — соціальна за своїм походженням і змістом, вона виникає за ускладнення досвіду людства, його взаємин і відображає суспільні зміни. Сюжет і ролі у грі діти запозичують із суспільства.

Гра — провідна діяльність дошкільнят, у якій вони виконують ролі дорослих, відтворюючи їх працю, життя, стосунки [21, с. 56].

Гра — це діяльність, у якій дитина емоційно та інтелектуально засвоює всю систему людських взаємин [30, с. 48].

Гра є методом впливу, при якому дитина не почувається об'єктом впливу дорослого, натомість вона — повноправний суб'єкт діяльності. Тому у процесі гри діти самі намагаються долати труднощі, ставлять завдання та самостійно розв’язують їх. Гра — це той метод, де виховання перетворюється на самовиховання [1, с. 125].

Гра — це діяльність, за допомогою якою людина перетворює, змінює світ. Важливим є не результат, а сам процес переживань [11, с. 67].

Відомо, що провідним видом діяльності у дошкільному віці є ігрова. Саме у грі будуються відносини між дорослим і дитиною. Гра — це не розвага, а особливий метод залучити дітей у творчу діяльність, стимулювати їхню активність, творчість, розкрити їхній потенціал. Символіку дитячої гри досліджував Л.Виготський. він стверджував, що предмет набуває нового значення саме за допомогою жестів.

Ігри із заміщенням предметів — найкращий спосіб розвитку дитячого мислення.

Л.Виготський виокремлював такі парадокси гри:

1. Дитина діє по лінії найменшого опору, але навчається по лінії опору найбільшого. Гра — школа сили волі.

2. Дитина відчуває і переживає підкорення правилам у ситуаціях відмови від того, що їй хочеться, а у грі це — шлях максимального задоволення [9, с. 148].

Психолог використовує ігри дидактичні, інтерактивні та комунікативні.

Г. Селевко зазначає: «Чимало вчителів скаржаться, що маленькі діти не такі ввічливі і слухняні, як раніше. Важчою є взаємодія з однокласниками, вчителями та батьками. Учителі встановлюють дисципліну у класі. Школярі стають агресивними і некерованими. У цій ситуації психолог може організувати інтерактивні ігри, які навчать дітей логічно мислити, аналізувати, керувати стресовими ситуаціями та боязкістю, відкривати та розвивати сильні сторони свого характеру, вирішувати конфлікти без агресії, поважати точку зору інших та дотримуватися соціальних норм і правил поведінки» [39, с. 42].

Особливе значення гри полягає у тому, що діти відтворюючи світ дорослих, засвоюють певні моральні норми, отримують уявлення про різні ролі. Гра забезпечує розвиток у дошкільників різноманітних навичок. Діти, відображаючи в грі різні сторони життя та особливості діяльності дорослих, поповнюють власні знання про навколишній світ, вчаться співпереживати і відрізняти вимисел від реальності.

Прояви дитячих ігор проявляються ще в ранньому віці, і мають сенсомоторний характер («наздоганялки», гра-вовтузіння тощо). На рубежі раннього та дошкільного віку виникає також режисерська гра (використання іграшок як предметів-замінників). Пізніше дитина стає спроможною організувати образно-рольову гру, в якій уявляє себе в певному образі (людини чи предмету) і відповідно до нього діє. Необхідною умовою такої гри є яскраві переживання: дитину вразила побачена ситуація, і емоції, які вона пережила, відтворюються в ігрових діях [7, с. 23].

Наступним етапом стає спроможність організовувати сюжетно-рольову гру («доньки-матері», «школа», «магазин» тощо), яка досягає своєї найбільш розвинутої форми в середньому дошкільному віці. В сюжетно-рольовій грі діти відтворюють безпосередньо людські ролі та взаємини. Діти граються один з одним, або з лялькою, як уявним партнером, який теж наділяється певною роллю. Однією з найскладніших для дітей цього віку є гра з правилами («піжмурки», «п'ятнашки»). В цих іграх головним є виконання правил гри [8, с. 21].

Ускладнення видів ігор, які засвоює дитина впродовж дошкільного періоду, зумовлює формування психічних змін. Виступаючи провідною діяльністю даного віку, гра забезпечує ряд функцій для психічного розвитку дошкільнят:

1. Пристосування до майбутнього життя.

2. Накопичення комунікативного досвіду.

3. Збагачення інтелектуального та морального досвіду.

4. Досягнення емоційного задоволення та релаксації.

5. Стимуляція інтелектуального розвитку [16, с. 156].

Отже, будучи зовні непродуктивною діяльністю гра спрямована на фізичне та психічне вдосконалення дітей.

1.2 Теорії розвитку ігор в зарубіжній та вітчизняній літературі

Спроби тлумачення природи гри велися здавна. Здавна точаться суперечки щодо визначення її суті та значення.

Наукові спроби з’ясувати психологічні джерела, сутність, особливості, історичний розвиток гри приводили вчених до різних концептуальних висновків, що було зумовлене різними теоретичними засадами, методологічними принципами, фактами, якими послуговувалися вони.

Проблеми ігрової діяльності цікавили німецького поета Ф. Шіллера (1756 — 1805). Він вважав гру основою будь-якого мистецтва, яке живиться енергією, що залишається у людини після задоволення життєво важливих потреб. Теорію «надлишку енергії» розвинув англійський філософ, педагог Г. Спенсер (1820 — 1903), який стверджував, що сили молодого організму, не знаходячи приводу для «справжньої» діяльності, реалізуються в наслідуванні, втілюючись у різноманітних іграх. Для дитини гра є наслідуванням як власної діяльності, так і діяльності дорослих, можливістю вивільнити, «вижити» інстинкти руйнування, розбійництва, тому потрібно надати їй змогу вичерпати цю «негативну енергію» [17, с. 248].

Американський психолог, засновник педології Гренвілл-Стенлі Холл (1846 — 1924), вважаючи розвиток психіки дитини своєрідним повторенням етапів розвитку людства незалежно від умов її життя і виховання, доводив, що гра дитини за формою і змістом дублює історію від первіснообщинного ладу до сучасного суспільства. Наприклад, ігри малюків з піском є повторенням печерного періоду життя людства, мисливські ігри — втіленням мисливських інстинктів та ін. Тому гра не підвладна педагогічним впливам і розвивається за своїми законами [27, с. 174].

Одним з основоположників теорії гри був німецький філософ, психолог, автор відомих праць «Ігри тварин» та «Ігри людей» К. Грос. На основі порівнянь особливостей ігрової діяльності дітей та інстинктивної діяльності дитинчат тварин він доводив, що гра має біологічну природу, є одним зі способів підготовки до майбутньої серйозної діяльності, головним змістом життя дитини. Однак К. Грос переоцінював інстинктивну природу гри, ототожнював гру дитини і тварини [1, с. 129].

Психоаналітична теорія гри, яку обґрунтував австрійський психолог, психіатр З. Фройд, а пізніше розвинули його співвітчизники А. Адлер (1870 — 1937) та німецько-американський психолог К. Хорні (1885 — 1952), зосереджується на проблемах: несвідомого і напівсвідомого в ігровій діяльності; використання гри як засобу вираження дитиною інстинктів, бажань, прагнень, які вона не може реалізувати безпосередньо в житті (З. Фройд); самоствердження її, реалізації обмежуваного дорослими прагнення до влади і могутності (А. Адлер), і відповідно — як засобу вдосконалення особистості дитини через переборювання негативних інстинктів і поривань. Для цього слід надавати дитині змогу самостійно виявити ці інстинкти і поступово пережити їх. Але вони н6е зникають зовсім, заявляючи про себе щоразу, коли «знімаються» зовнішні «обмежувачі», які накладає виховання [16, с. 203].

Використання сучасних зарубіжних теорій «ігротерапії», методологічною основою яких є неофройдизм, сприяє нормалізації стосунків дитиним з навколишньою дійсністю, оскільки гра знімає негативізми, ліквідує егоїзм, вередування тощо, «поліпшує природу дитини».

За твердженням голландського психолога, автора книги «Гра людини і тварини» Фредеріка-Якоба-Йоханнеса Бейтендейка (1887 — 1974), жива істота є дитиною не тому, що грається, а навпаки, грається тому, що вона дитина. Гру він розглядав як відображення особливостей дитячого віку, вияв певних потягів дитини (наприклад, потяг до звільнення від нав’язаних середовищем обмежень, до злиття зі світом, тенденція до повторення) [21, с. 87].

Більшість дослідників зосереджується на виявленні можливостей гри як форми організації життя дітей, а також визначенні її місця у педагогічному процесі дитячого садка. Із цього погляду широкі можливості відкриваються в процесі становлення і розвитку дитячого колективу, в якому неминучим є реальні стосунки, що стимулює формування у дитини якостей, необхідних для її входження до ігрового колективу: встановлення зв’язків з дітьми, які граються, підпорядкування своїх дій ролям, контроль і виконання правил гри тощо.

За висновками російського педагога Д. Менджерицької, відображення дитиною у грі взаємин дорослих, явищ суспільного життя є передумовою глибокого пізнання навколишньої дійсності, прагнення брати участь у житті дорослих. У багатьох дослідженнях порушено різноманітні аспекти цієї проблеми: формування ігрового колективу протягом дошкільного віку під впливом повноцінної ігрової діяльності (В. Воронова), виховання організованості дітей у творчій грі (А. Матусик), виховання у дошкільників інтересу до праці дорослих (І. Власова), до школи (В.Гелло) та ін. Загалом, усі вони по-своєму аргументують, деталізують положення, що гра своїм змістом передбачає організацію дитячого товариства, а тому важливо, щоб вона втілювала позитивні явища навколишнього життя [13, с. 162].

У педагогічному процесі дитячого садка грає засобом виховання, формою організації навчання (дидактична гра), виховання, методом і прийомом навчання дітей (Н.Мчедлідзе).

Сучасні психолого-педагогічні дослідження гри характеризуються зближенням поглядів на неї як на провідну діяльність дітей дошкільного віку, аналізом її виховних можливостей і засобів їх актуалізації. На цих проблемах зосереджувався Л. Виготський і вчені, які репрезентують його школу (О. Запорожець, Д. Ельконін, О. Усова та ін.). Вони переконували, що виховний потенціал гри може бути реалізованим тільки за умови спрямування її дорослими. Цю точку зору розвинуто в працях французького психолога А. Валлона, її підтримували також представники педагогічної науки: Р. Пфютце, І.Хопле, Л. Шройтен (Німеччина), Д. Ковач, О. Ваг, П. Баконі (Угорщина), Л. Бєлінова (Чехія), Е. Петрова, С. Аврамова (Болгарія) та ін. [42, с. 48].

Останнім часом дослідники (Н.Михайленко, Н. Короткова) виявляють зацікавленість не так феноменом гри, як сутністю, структурою, динамікою стосунків, що в ній складаються. Цей напрям наближений до сучасних концепцій дошкільного виховання, що розглядають гру як джерело формування особистості.

Сучасні українські науковці (Л. Артемова, Г. Григоренко, К. Щербакова та ін.) досліджують формування суспільної спрямованості дитини дошкільного віку у грі, розвиток моральних стосунків у творчих іграх тощо. За їхніми твердженнями, гра містить більші можливості для формування особистості дошкільників, ніж будь-яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри [4, с. 88].

У літературі 60−70-х років ХХ ст. гра розглядається як особлива форма життя дитини в суспільстві, до того ж справжнього життя, важливого для неї. Гра являє собою таку діяльність, у якій діти виконують ролі дорослих і в ігрових умовах відтворюють їхнє життя, працю та стосунки між ними. Завдяки грі діти задовольняють свої потреби у спілкуванні з дорослими та у спільному з ними житті [35, с. 11].

Отже, гра є історичним утворенням. Її виникнення зумовлене розвитком суспільства і пов’язаною з ним зміною становища дитини в системі суспільних відносин. Таким чином, гра соціальна за своєю природою, походженням та змістом.

1.3 Класифікація дитячих ігор. Характеристика творчих ігор дошкільника

інтерактивний комунікативний гра дошкільник

Ігри дошкільників поділяють на види за урахуванням різних ознак. Наприклад, найбільш поширеною є класифікація ігор, що складається з предметно-маніпулятивних, сюжетно-рольових, будівельно-конструктивних та режисерських ігор.

А. Усова найбільш помітними різновидами творчих ігор дітей вважала режисерські, коли дитина управляє іграшкою, та ігри, де роль виконує дитина [42, с. 28].

Р. Жуковська виділила вісім груп дитячих ігор: побутові («в сім'ю», «доньки-матері»); суспільно-виробничі (у водія, будівельника); культурно-суспільні («у дитячий садок», «в школу»); ігри на військову і воєнну тематику; ігри на сюжети літературних творів; ігри-драматизації; ігри з іграшками-тваринами [19, с. 64].

С. Новосьолова пропонує вирізняти ігри за ініціативою дітей. Це три класи ігор: ті, що виникають за власною ініціативою дітей; ті, що виникають за ініціативою дорослих; ті, що відображають традиції певного народу.

До першого класу належать експериментування (з природними об'єктами, з тваринами, з іграшками) та самодіяльні сюжетні ігри (сюжетно-відображувальні, сюжетно-рольові, режисерські та театралізовані). Всі ці ігри є самодіяльними. Виникають за ініціативою самих дітей.

До другої підгрупи належать навчальні (дидактичні, сюжетно-дидактичні, рухливі, «ігри з правилами») та ігри-дозвілля (інтелектуальні, ігри-забави, розваги, театральна гра, святково-карнавальні). Вони виникають за ініціативою дорослих, але якщо діти добре їх засвоїли, то можуть гратись у них самостійно.

До третьої групи належать традиційні або народні ігри (обрядові, тренінгові, дозвіллєві). При цьому С. Л. Новосьолова вважає, що провідною діяльністю у дошкільному віці виступають самодіяльні ігри дітей [23, с. 32].

Крім згаданих різновидів ігор дошкільників, у дитячій психології досліджуються також: ігри на теми літературних творів, ігри з тваринами, ігри у процесі малювання, комп’ютерні ігри, театралізовані ігри.

Також виділяють інтерактивні, комунікативні, психокорекційні, ігри на розвиток пам’яті та ігри на розвиток самоконтролю [36, с. 11].

Комунікативні ігри — це ігри, за допомогою яких кожна дитина набуває навичок вільного, розкутого спілкування, розповіді, бесіди, обміну думками. У процесі такої гри учні набувають умінь та навичок, необхідних для майбутнього життя [18, с. 14].

Ігри можна застосовувати і для корекції. Психокорекцій ні ігри спрямовані не тільки на розвиток окремих психічних процесів, але й на усунення багатьох проблем молодшого школяра у навчанні. Психотерапевтичні функції гри полягають у тому, що вона може змінити ставлення дитини до себе та інших; покращити психічний стан, соціальний статус, способи спілкування в колективі.

Психотерапевтичний потенціал мають сценічні ігри, їм передують репетиції.

Психотерапевтичний ефект гри обов’язково виявляється і при зміні позиції під час ігрового спілкування. Якщо ігрові ролі діти поділяють без участі дорослого, педагог не зможе впливати на дитячі стосунки через гру, принаймні, впливати прямо.

Гра — ефективний метод впливу на неконтактних дітей, дітей з уповільненою вимовою, підвищеною тривожністю.

Доволі результативними є спеціальні гуртки, куди запрошують усіх охочих і неодмінно залучають неконтактних дітей [44, с. 16].

Отже, якісний розвиток основних психічних процесів у молодшому шкільному віці від того, настільки успішно організовано навчальну діяльність та використані ігрові методи на уроках. Навчально-ігрова діяльність, з одного боку, підвищує ефективність навчання молодших школярів, а з іншого — створює умови для розвитку та вдосконалення психічних процесів у молодшому шкільному віці. Широко застосовують дидактичні, комунікативні та інтерактивні ігри.

Особливість ігрових вправ — треба виконувати багато разів. Педагогічне керівництво передбачає мотивування дітей, пояснення. Варто враховував умови, в яких вони відбуваються, аналізувати виконання, виявляти причини помилок, шукати, як удосконалити вміння і навички з урахуванням індивідуальних досягнень учнів [36, с. 14].

До поширених творчих ігор дошкільників належать будівельні ігри, у яких розгортання певного сюжету пов’язано із предметними діями по конструюванню з кубиків, конструкторів, допоміжних матеріалів з використанням піску, глини, камінців тощо. Ці ігри дозволяють дошкільнику імітувати трудову діяльність дорослого. Таким чином, будівельна гра містить значний потенціал для розвитку інтелекту й творчості дошкільників.

Будівельні та сюжетно-рольові ігри пов’язуються тісними взаємними переходами. Створені споруди, будівлі, конструкції використовуються дошкільником для декорування гри сюжетно-рольової: у «побудованих» кімнатах розгортається гра «у сім'ю», у спорудженому «приміщенні» відкривається «магазин» чи «лікарня». Поєднання сюжетно-рольових та будівельних ігор дозволяє дошкільнику відобразити життя людей, змоделювати цілісний його процес, де вирізняються окремі етапи: спорудження, будівництво, потім використання споруди у важливих для людини цілях. Головна відмінність між будівельними й сюжетно-рольовими іграми полягає у їх змісті: будівельна носить предметний характер, а сюжетно-рольова — комунікативний, коли моделюються відносини між людьми. З віком дошкільників відмінності між будівельними й сюжетно-рольовими іграми менш помітні: будівельна гра розгортається як сюжетно-рольова з визначенням сюжету й розподілом ролей. Водночас у будівельних іграх є ознаки, спільні з продуктивною діяльністю дошкільників: діти отримують реальний результат у вигляді споруди чи архітектурного комплексу [8, с. 20].

В іграх-драматизаціях зміст, ролі, ігрові дії зумовлені сюжетом та змістом певного літературного твору, казки. Вони подібні до сюжетно-рольових ігор: у їх основі лежить умовне відтворення подій, явищ, дій і відносин та присутні елементи творчості. Своєрідність ігор-драматизацій полягає у виконанні дітьми ролей у строгій відповідності до змісту літературного твору. Це відрізняє їх від режисерських ігор, де дитина вільно перебудовує сюжет, створює подібний сюжет до відомого їй за літературним твором; а також від театралізованих ігор, де присутній мотив гри «у театр». Основою ігор-драматизацій слугують казки. У казках образи героїв добре зрозумілі дітям, події розгортаються динамічно, вчинки мотивовані, у сюжеті виділяються чіткі етапи. Зручними для запам’ятовування є вірші. У цих іграх формується мовлення і пам’ять дітей, вони засвоюють глибинний зміст твору, причинну зумовленість подій. Розвивається здатність дітей діяти у колективі, узгоджувати власну поведінку з іншими дітьми. Потреба зіграти роль відповідно до змісту казки розвиває здатність дитини виконувати інструкцію, утримувати її у своїй пам’яті [7, с. 22].

Розглягувши різні види дитячих ігор, ми вважаємо за доцільне систематизувати всі розглянуті вище ігри та запропонувати систематизовану класифікацію творчих ігор.

Види творчих ігор дошкільників:

предметно-маніпулятивні;

сюжетно-рольові;

будівельно-конструктивні;

режисерські ігри;

ігри на теми літературних творів;

ігри з тваринами;

ігри у процесі малювання;

комп’ютерні ігри;

театралізовані ігри.

Групи дитячих ігор (За Р. Жуковською) [19, с. 64]:

побутові («в сім'ю», «доньки-матері»);

суспільно-виробничі (у водія, будівельника);

культурно-суспільні («у дитячий садок», «в школу»);

ігри на військову і воєнну тематику;

ігри на сюжети літературних творів;

ігри-драматизації;

ігри з іграшками-тваринами.

Ігри за ініціативою дітей (С. Новосьолова) [23, с. 32]:

За власною ініціативою дітей:

Експериментування (з природними об'єктами, з тваринами, з іграшками);

Самодіяльні сюжетні ігри (сюжетно-відображувальні, сюжетно-рольові, режисерські та театралізовані).

за ініціативою дорослих:

Навчальні (дидактичні, сюжетно-дидактичні, рухливі, «ігри з правилами»);

Ігри-дозвілля (інтелектуальні, ігри-забави, розваги, театральна гра, святково-карнавальні).

відображають традиції певного народу:

Традиційні;

Народні ігри (обрядові, тренінгові, дозвіллєві).

Види психологічних ігор:

Інтерактивні;

Комунікативні;

Психокорекційні.

Всі перераховані вище ігри є доцільними, адже вони розкривають широкий комплекс дитячих ігор, які забезпечують задоволення дитячих потреб, бажань та захоплень. В процесі таких ігор дитина не лише цікаво проводить свій вільний час, а й змінюється на краще, стає розкутішою, комунікативнішою, здатна до взаємодії з однолітками та виходу з різноманітних конфліктних ситуацій. Дані ігри сприяють корекції поведінки дитини, усунення її недоліків.

2. Психологічні ігри для дітей молодшого шкільного віку

2.1 Психолого-педагогічна характеристика інтерактивних ігор

Спокійні та привітні діти на сьогоднішній день опиняються поза увагою вчителя. Часто педагоги розповідають про своєрідне замкнене коло: робота з більшим числом недисциплінованих дітей змушує їх встановити суворіші порядки в класі. Це призводить до того, що діти почуваються скуто і менше спілкуються одне з одним та педагогом. Саме в таких ситуаціях психолог може організувати інтерактивні ігри, такі ігри сприяють логічному мисленню, аналізуванню, керуванню стресовими ситуаціями та боязкістю, дисциплінуванню власного характеру, вирішуванню конфліктних ситуацій [36, с. 12].

Складність полягає у тому, що більшість інтерактивних ігор та вправ відомих авторів розраховані на невелику групу школярів. Але використовуючи досвід відомих педагогів і психологів, ми змогли вирішити цю проблему у початковій школі.

Ось декілька інтерактивних ігор, які можна успішно проводити з усім класом одночасно [3, с. 26].

Гра «Прогноз погоди»

Щоб провести з дітьми цю гру беремо папір та кольорові олівці.

Перед тим як розпочати гру проводимо з дітьми бесіду. Можна це зробити так: «Є дні, коли ми почуваємося не дуже добре. Може, ми погано спали чи чомусь погіршився настрій. Ми хочемо, щоб нас на деякий час залишили на самоті. Як же дати зрозуміти це іншим? Ми можемо показати однокласникам свій „прогноз погоди“, адже погода буває різною: похмурою, дощовою, вітряною, сніжною, сонячною, ясною».

Після цього пропонуємо дітям взяти папір та олівці і намалювати свою погоду, яка є відображенням їхнього настрою сьогодні. Або просто написати великими літерами: «скоро буде гроза», «світить сонце», «падає дощ».

Ця гра навчить дітей зважати на настрій інших та покращить психологічний клімат. Інколи в кінці уроку діти змінюють свій малюнок.

Гра «Камінчик у взутті»

Гра заснована на простій, зрозумілій дітям метафорі і змушує навіть дуже сором’язливих поділитися своїми проблемами. Фраза «У мене камінчик у взутті» може бути сигналом до того, що у дитини труднощі, їй щось заважає, вона сердиться або ображена і ніяк не може сконцентруватися на уроці.

Просимо дітей розказати, що відбувається, коли камінчик потрапляє у їхнє взуття.

Спочатку він не дуже муляє, але потім нога починає боліти. Далі цей камінчик здається вже величезною каменюкою. Тоді ми знімаємо взуття і витрушуємо його. Але на нозі залишається рана. Так маленька незручність стає проблемою. Вчасно подбавши про ногу, ми збережемо її неушкодженою. Якщо хтось скаже нам: «У мене камінчик у взутті», — ми знатимемо, що вам щось заважає, зможемо поговорити про це і будемо намагатися допомогти.

Необхідно обговорити кожен «камінчик», який назвуть діти. Ці вправи спрямовані на подолання агресії та гніву.

Гра «Скарбничка добрих вчинків»

Діти, як і дорослі, інколи не цінують своїх досягнень, зосереджуються лише на помилках і невдачах. Ця вправа допоможе їм закінчити шкільний тиждень приємними хвилюваннями. Її доцільно проводити в кінці останнього уроку тижня.

Для початку нехай кожен із дітей згадає те, із чим він цього тижня найбільше працював. Наприклад, виконав складне домашнє завдання, допоміг комусь прибрати клас. Вибираємо три вчинки, якими діти пишаються, та записуємо їх. Після цього діти повинні похвалити себе: «Сашку, ти насправді зробив це пречудово!!!». І записати цю фразу.

Гра допоможе дітям самостійно оцінювати свої вчинки, виокремлювати серед них хороші та заслужено хвалити себе. Це стане передумовою нових досягнень і перемог.

Гра «Без зайвої скромності»

Беремо папір та кольорові олівці.

У цій грі діти вчаться позитивної внутрішньої бесіди про самого себе; розуміти, які риси та здібності у них уже є та яких вони хотіли б набути.

Усім людям подобається, коли їх хвалять. Заохочення допомагає досягти успіху, пережити важкі ситуації, доводити до кінця складні справи.

Нехай діти подумають, яких трьох видів діяльності вони хотіли б навчитися з нуля або навчитися робити їх краще, ніж зараз. Діти повинні назвати їх у стверджувальній формі. Наприклад: «Я чудово граю у футбол», «Я швидко і правильно розв’язую задачі». Нехай запишуть ці фрази великими літерами і розфарбують.

Гра допомагає виявити дитячі страхи та комплекси. Наприкінці кожен, хто захоче, може показати свій плакат і голосно зачитати його. Важливо, щоб учні, забравши плакат додому, повісили його на видноті. Що частіше вони дивитимуться на нього, то легше їм буде здійснити написане.

Гра «Зошит моїх досягнень»

Беремо зошит, папір, кольорові олівці та клей.

Гра допомагає учням виробити звичку фіксувати свої досягнення — так дітям буде легше налаштуватися на успіх. Кожен має завести зошит своїх досягнень, який заповнюватиме протягом року. Це навчить послідовності у справах і вміння доводити почате до кінця. Важливий навіть найнезначніший результат. Зошит може стати чимось схожим на особистий щоденник. Корисно почати з опису минулих здобутків, а потім раз на тиждень або замальовувати щось нове.

Ведемо з дітьми бесіду про те, що ми заведемо особливий зошит. Він не для шкільних занять, а для запису ваших досягнень. Ви не мусите комусь показувати. Давайте почнемо з того, що прикрасимо обкладинку зошита. Гарними великими літерами напишіть «Мої здобутки». Якщо ви придумаєте якийсь інший заголовок, то запишіть його. Розфарбу йте літери та наклейте їх на обкладинку зошита.

Тепер почнімо писати на першій сторінці. Згадайте якийсь зі своїх здобутків, запишіть його або намалюйте.

Важливо, щоб кожен учень зафіксував щось, нехай навіть із допомогою психолога.

2.2 Психолого-педагогічна характеристика комунікативних ігор

Комунікативні ігри — це ігри, за допомогою яких кожна дитина набуває навичок вільного, розкутого спілкування. Це стимулювання та мотивування до розповіді, бесіди, обміну думками, що так потрібно у початковій школі. У процесі такої гри учні набувають умінь і навичок, необхідних для майбутнього життя [36, с. 15].

Комунікативні ігри — це особлива захоплива розважальна діяльність, яка створює і забезпечує вільну емоційну атмосферу, спрямовану на співпрацю та спілкування. Комунікативні ігри можна використовувати не лише як окремий вид розвивальної діяльності, але разом і з іншими методами при проведенні тренінгових занять і навіть для корекції. Наводимо приклади комунікативних ігор за Т. Дубасовою [18, с. 14].

Гра «Місток»

Гра спрямована на тренування порозуміння між дітьми.

Проводимо на підлозі дві паралельні лінії на відстані 30 см одна від одної. Це місток, під ним далеко внизу — гірська бистрина.

Назустріч одне одному на міст ступають двоє. Треба без слів зрозуміти одне одного і розійтися, не наступивши при цьому на лінію. Кожен має йти у своєму напрямку. Наступити на лінію — означає зірватися вниз.

Діти працюють парами, змінюють партнерів. Насамкінець відповідають на запитання: «З ким у грі почувалися надійно і впевнено?». Так дуже легко виявити спрямованість взаємин. Оцінити прагнення й уміння допомагати іншим.

Гра «За командою — шикуйсь!»

Граємо з дітьми у виконання команд. Головна вимога — швидкість. Отже, діти повинні вишикуватися в колону або шеренгу:

* за іменами в алфавітному порядку;

* за прізвищами;

* за зростом;

* за кольором волосся, починаючи з темного;

* за кольором очей тощо.

Гра адаптує дитину в новому колективі, згуртовує групу.

Гра «Стати іншим»

Діти отримуюте роль і відповідають на будь-які запитання від імені персонажа. Усі інші - допитливі радіоі телекореспонденти.

Ролі:

* переможниця конкурсу краси;

* відомий веселун, базіка;

* дуже серйозна мовчазна людина, яка не вміє сміятися і жартувати;

* дама-академік, яка зробила важливе відкриття в науці;

* людина-маска без емоцій;

* різка, пряма людина, яка не приховує свого невдоволення світом;

* привітна людина, задоволена усім світом і собою.

Гра має корекційний ефект, удосконалює комунікативні навички. Ролі краще добирати індивідуально кожному (для корекції поведінки). Можливі два варіанти:

1.Коли в дитини якась риса розвинута погано, їй пропонують грати людей, наділених цією рисою повною мірою (своїх антиподів).

2.Отримана роль перебільшує небажану рису до абсурду.

Гра «Жестові етюди»

Один з учасників показує жестами закінчену ситуацію і долучає до неї інших членів групи (наприклад, відкриває кран, миє руки, набирає воду в долоні і передає її по колу, закручує кран, отримує залишки води з іншого кінця, струшує руки). Другий учасник виконує інші дії. Наприклад, дістає, запалює свічку і передає її по колу.

Поєдуємо дві дії. Проблеми виникнуть у того, хто муситиме робити щось із двома предметами одночасно і не полишати гри. Треба виявити кмітливість і фантазію.

Гра «Жестовий гомеостаз»

Гомеостаз (із грецької - «подібний», «стан, положення») у психології - експериментальний апарат, що дозволяє зберігати рівновагу певних показників в умовах групового виконання завдання.

За командою всі одночасно показують будь-яку кількість пальців:

1.Спробуємо показати однакову кількість пальців, використавши якнайменше спроб. Не підказувати, тільки уважність і спостережливість!

2.Варіант по парах.

Гра «Покажи почуття»

Рух м’язів обличчя, який виражає внутрішній стан, називається мімікою. Міміка — важливий елемент спілкування.

Кожен має зобразити мімікою дві емоції:

* гнів, чекання;

* презирство, прагнення йти на контакт;

* страждання, байдужість;

* страх, іронію;

* подив, святкування;

* радість, обурення;

* спокій, стримане роздратування.

Першу із зазначених емоцій ми демонструємо всім для відгадування.

А тепер ділимо дітей на пари і будемо дзеркалом, зображаючи другу задану емоцію. Обговорюємо труднощі.

Гра «Так чи ні?»

Працюємо у парах далі. Один з учасників виражатиме згоду або незгоду, вимовляючи для себе тільки одне слово: «так» або «ні». А партнер має якнайшвидше визначити, яке саме слово з двох ви повторювали про себе. Виграє той, кого правильно зрозуміли, і той, хто відгадав.

Усі майже безпомилково змогли визначити, коли партнер говорив «так» і коли «ні». Річ у тім, що коли ми говоримо «так», то «так» говорить усе наше тіло: воно розслаблюється, особливо це помітно на м’язах обличчя і рук.

Жест, безумовно, — важливий знак спілкування. Він допомагає точніше зрозуміти іншого. А в деяких випадках (коли ми, наприклад, не знаємо мови) може бути єдиним засобом комунікації.

2.3 Психолого-педагогічна характеристика психокорекційних ігор

Психокорекційні ігри спрямовані на усунення багатьох проблем молодших школярів у навчанні. Такі ігри можуть змінити ставлення дітей до себе та до інших, покращити психічний стан та соціальний статус [44, с. 15].

Особливо ефективними є сценічні ігри, їм передують репетиції, які є вправами для удосконалення спілкування в ролях. У психотерапії відомі випадки, коли дитячий театр використовували як корекційний метод для замкнених, сором’язливих дітей або дітей, які затинаються [39, с. 96].

Організовуючи сюжетні ігри в дитячому колективі, педагог може впливати на реальні стосунки в ігровій групі дітей через їхн6і ігрові взаємини. Треба лише продумано розподілити між ними ролі - це шлях прямого впливу педагога. Непрямий вплив теж можливий, коли сюжет розігрують за допомогою ляльок.

Далі ми наводимо приклади психокорекцій них ігор, спрямованих на розвиток пізнавальних психічних процесів (за Л. Шевчук) [44, с. 17].

Рекомендовані дітям, які мають: підвищену активність, труднощі в концентрації та утриманні уваги на одному предметі довгий час.

Ігри на розвиток уваги Гра «Роззяви» (25 хв) За допомогою цієї гри розвивається вольова (довільна) увага.

Діти йдуть по колу, одне за одним, тримаючись за руки. За сигналом ведучого («Стоп») зупиняються, роблять 4 сплески у долоні, повертаються на 180 градусів і починають рузатися навспак. Напрямок змінюється після кожного сигналу.

Якщо дитина заплуталась і помилилась, то виходить із гри й сідає на стілець. Гра може закінчитися, коли залишаються 2−3 дитини. Їх оголошують переможцями. Оплески групи.

Гра «Друкарська машинка» (25 хв) У цій грі розвивається вольова увага, закріплюються навички читання.

Кожній дитині присвоюємо певну літеру алфавіту. Ведучий вимовляє слово та записує його крейдою на дошці. Далі діти плещуть у долоні у тій послідовності, в якій стоять літери у слові.

Можна використати такі слова для гри (їх можна змінювати): їжак, дім, ти, тато, мама, цирк, чашка, каша, рама, рука, ложка, вода, бик, герб, зоря, сон, ера, я, стіл.

Намагайтеся добирати слова так, щоб кожна дитина хоча б раз узяла участь у грі.

Ігри на розвиток пам’яті

Гра «Запам'ятай рухи» (25 хв) У такій грі розвивається моторно-слухова пам’ять.

Ведучий показує дітям рухи із 3−4 дій. Діти мають повторити ці дії спочатку в тому порядку, в якому показав ведучий, а потім у зворотному.

Рух 1: присісти — встати — підняти руки — опустити руки.

Рух 2: підняти руки долонями догори («збираю дощик») — повернути долонями вниз — опустити руки вздовж тулуба — підняти руки в сторони.

Рух 3: відставити праву ногу праворуч — приставити праву ногу — відставити ліву ногу — приставити ліву ногу.

Рух 4: присісти — підвестися — повернути голову праворуч — повернути голову прямо.

Гра «Запам'ятай порядок»

Вибираємо 5−6 дітей. Решта — «глядачі». З обраних один стає ведучим. Інші 4−5 учасників шикуються у «паравозик». Ведучий має подивитися 1 хв на «паравозик», а потім відвернутися й перелічити дітей по іменах так, як вони стоять у «паравозику». Далі гравці стають глядачами, а на «сцену» виходять інші діти.

Гра «Дзеркало»

Такі ігри розвивають спостережливість і комунікативні здібності.

Із групи обираємо ведучого. Йому пропонуємо уявити, що він прийшов у магазин, де багато дзеркал. Ведучий стає в центр, а діти півколом біля нього. Ведучий показує рухи, а дзеркала (діти) їх повторюють. У ролі ведучого мають побувати всі охочі

Ігри на розвиток самоконтролю Гра «Заборонений номер»

За допомогою цієї гри розвивається самоконтроль, самодисципліна, закріплюються навички лічби.

Вибираємо певну цифру (наприклад, 4). Діти стають у коло і за годинниковою стрілкою рахують по черзі: 1, 2, 3… Коли доходить до четвертої дитини, вона не вимовляє цифри, а плескає в долоні чотири рази. «Забороненими» призначаються будь-які цифри до 30.

Гра «Чарівне слово»

Розвиває довільність дій, самоконтроль та увагу.

Варіант 1. Діти і ведучий стають у коло. Ведучий пояснює, що він буде показувати різні рухи, а діти мають їх повторювати, але тільки якщо ведучий додає слово «будь-ласка». Якщо ведучий його не вимовляє, діти залишаються нерухомими.

«Чарівне слово» краще казати у довільному порядку через 1−5 рухів.

Варіант 2. Процедура гри така сама, але той, хто помилився, має вийти на середину кола і виконати якийсь «номер» (заспівати пісеньку, прочитати віршика, придумати нову гру).

Якщо якась дитина відмовляється від ігрових завдань, не змушуйте її грати далі. Поступово діти стануть вільнішими, впевненішими у собі та відмовлятимуться менше.

Отже, психокорекційні ігри є практичним методом та важливим і незамінним засобом формування в молодших учнів різноманітних умінь, навичок, практичних дій. Вони розвивають пізнавальні психічні процеси, емоційно-вольову сферу, спілкування, змінюють ставлення дитини до себе та інших; підвищують соціальний статус, усувають замкненість, сором’язливість тощо.

Висновки

У курсовій роботі здійснено аналіз теоретичних підходів до дослідження психологічних особливостей дитячих ігор та висвітлено результати емпіричного дослідження, в якому ми розглянули 3 види психологічних ігор: інтерактивні, комунікативні та психологічні.

Узагальнивши психолого-педагогічну літературу з проблеми ігрової діяльності, ми прийшли до висновку, що ігрова діяльність є дуже актуальною темою, вона розглядається в роботах численних авторів, які надавали проблемі гри великого значення. Найбільш яскраво ця тема розкривається в роботах Н. Лазарєва, Р. Міронова, М. Задгиня, Л. Долинської та інших.

Вимоги об'єктивності задовольнялися через стандартизованість і надійність ігор. Стандартизація процедури нашого дослідження забезпечувалась за рахунок доступності інструкції, умов і порядку проведення ігор. Стандартизація обробки результатів забезпечувалась дотримуванням правил.

Робимо висновок, що в основу провідних концепцій психодіагностики і

надання психологічної допомоги дітям покладено вивчення особливостей розвитку особистості дитини.

Особливої значущості набуває діагностування особистісних проблем дитини, що виникають у процесі її спілкування з іншими. Із психологічних ігор психологами з цією метою найчастіше використовуються комунікативні.

Зазначимо, що на практиці при цьому виникають певні труднощі: чим молодша дитина, тим обмеженішим буде судження щодо її особистості; інколи діти відмовляються гратися, пояснюючи це тим, що не вміють або не хочуть. Але при роботі психолога з дитиною, дану проблему легко виправити.

Популярність і статус психологічних ігор практично не змінюються. У першу чергу це пояснюється тим, що вони сприяють корекції дитячої поведінки і тому більше придатні для діагностики особистості. Ця перевага ігор пов’язана з тим, що їх ціль звичайно замаскована, тому дитина не прибігає до маскування, перекручування захисним реакціям при обстеженні.

Крім того, психологічні ігри ефективні для встановлення контакту у роботі з дітьми.

Також у роботі ми проаналізували основні теорії ігор в зарубіжній та вітчизняній психології, розглянули класифікацію дитячих ігор з різних точок зору, та систематизували ці класифікації.

В практичній частині ми подали ігри для дітей молодшого шкільного віку, які спрямовані на розвиток психічних особливостей дітей, а саме: вміння співпрацювати, спілкуватися з іншими, допомагати один одному, вміти знаходити вихід у різноманітних конфліктних ситуаціях, співпереживати, переборювати власну сором’язливість, боязкість, розвивати активність під час уроків та в позаурочний час. Також подали найефективніші ігри для розвитку уваги, пам’яті та самоконтролю дитини. Адже пізнавальні психічні процеси є провідними у роботі молодших школярів і чим краще вони будуть розвинені у дитини, тим кращою та ефективнішою буде робота з дітьми під час занять. Діти стануть активнішими, зацікавленішими в роботі, здатними до співпраці та зможуть на вищому рівні розкрити свої кращі сторони та скорегувати деякі недоліки при роботі за допомогою наполегливої праці над собою.

Підвівши підсумки нашої роботи, ми прийшли до висновку що робота на тему: «Особливості ігрової діяльності в процесі розвитку дитини» є дуже актуальною, адже дитина в ігровій формі краще проявляє себе і якщо педагог хоче виявити переваги та недоліки в характері та навчанні дитини найдоцільніше це зробити у грі. Це зумовлено тим що дитина вільно себе почуває під час гри, їй нічого приховувати і вона стає розкутішою, отже в ході такої діяльності дитини розкривається перед педагогом як відкрита книга, їй нічого приховувати і нічого соромитися. Після таких ігор вчителеві буде легше працювати з дітьми. Адже він буде знати усі особливості дитини, як у характері так і в спілкуванні з оточуючими.

Проаналізувавши роботу в цілому, можна підтвердити припущення, що розвиток пізнавальних процесів особистості дитини буде ефективним при використанні відповідних психологічних ігор.

Завершуючи дослідження про вплив гри на розвиток дитини, відзначимо, що незважаючи на критику в їх адресу й ряд методичних проблем, пов’язаних з ними, дослідження можливостей психологічних ігор тривають, іде пошук більше тонких способів аналізу.

Отже, в результаті проведеного дослідження ми узагальнили психолого-педагогічну літературу з проблеми ігрової діяльності, проаналізували основні теоретичні підходи до дослідження особливостей ігрової діяльності у дитячому віці, шляхом емпіричного дослідження з’ясували вплив психологічних ігор на розвиток дітей молодшого шкільного віку, проаналізували соціально-психологічні чинники розвитку особистості дитини в процесі ігрової діяльності.

Список використаної літератури

1. Абрамов Г. С. Возрастная психология: учеб. пособ. для студ. вузов Рос.Фед. — М.: Екатеринбург: Акад. Проект, 2000. — 620 с.

2. Абульханова-Славская К. А. Деятельность и психология личности. — М.: Наука, 1980. — 335 с.

3. Аристов В. Розвиток інтелектуальних здібностей. Психологія інтелектуальних ігор // Психолог. — 2006. — № 46. — С. 23 — 28.

4. Артемова Л. В. Окружающий мир в дидактических играх дощкольников. — М., 1992. — 134 с.

5. Батькам про психологію дошкільника // Психологія. — 2002. — № 5. — С. 8 — 10.

6. Богданова Г. П. Игры и развлечения в группах продленного дня. — М.: Просвещение, 1985. — 53 с.

7. Борщаговська Т. Ігри-драматизації як засіб розвитку творчих здібностей дошкільнят // Палітра педагога. — 2003. — № 1. — С. 21 — 27.

8. Бурова А. Керівництво сюжетно-рольовими іграми // Дошкільне виховання. — 2001. — № 7. — С. 20 — 22.

9. Виготський Л. С. Собрание сочинений. — М., 1978. — Т. 4. — 247 с.

10. Вишневська М. Ігри з розвитку творчого мислення // Шкільний світ. — 2003. — № 16. — С. 1 — 7.

11. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. для студентів ВНЗ / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська та ін. — К.: Каравела, 2006. — 344 с.

12. Войта В. Г., Лобода Н. А. Ставаймо в коло. Збірник дитячих ігор. — К.: «Молодь», 1978. — 120 с.

13. Воспитание детей в игре / Сост. А. К. Бондаренко, А. И. Матусик. — М., 1983. — 230 с.

14. Глазунова Л., Панинко А. Пізнавальні ігри // Шкільний світ. — 2004. — № 5. — С. 17 — 22.

15. Джуринська С. Динаміка гармонійності фізичного і психічного розвитку дітей дошкільного віку // Довкілля та здоров’я. — 2008. — № 1. — С. 50 — 52.

16. Дошкільна педагогічна психологія / За ред. Д.Ф. Ніколенка. — К., 1987. — 357 с.

17. Дошкольная педагогика: В 2 ч. / Под ред. В. И. Логиновой, П. Г. Саморуковой. — Ч. 2. — М., 1988. — 435 с.

18. Дубасова Т. О. Комунікативні ігри // Психолог. — 2005. — № 33. — С. 14 — 20.

19. Жуковская Р. И. Игра и ее педагогическое значение. — М, 1975. — 156 с.

20. Эльконин Д. Б. Психология игры. — М.: Педагогика, 1978. — 240 с.

21. Заброцький М. М. Вікова психологія: навч. посіб. — К.: МАУМ, 1998. — 192 с.

22. Задгинь М. П. Вікові особливості розвитку та виховання дітей. — К.: «Рад. школа», 1973. — 152 с.

23. Игра дошкольника / Под ред. С. Л. Новоселовой. — М., 1989. — 209 с.

24. Ігри і забави для світлої голови. Уривки з книги О. Матохіної // Початкова освіта. — 2003. — № 4. — С. 32 — 35.

25. Игровое моделирование: Методология и практика / Отв. ред. И. С. Маденко. — Новосибирск: Наука, 1987. — 231 с.

26. Каникулы: игра, воспитание: О пед. руководстве игровой деятельностью школьников: Кн. для учителя / Под ред. О. С. Газмана. — М.: Просвещение, 1988. — 333 с.

27. Козлова С. А., Куликова Т. А. Дошкольная педагогика. — М., 2002.

28. Кузнєцов А.М. Ігрова діяльність у дитячому оздоровчому таборі: психолого-педагогічний практикум / А.М. Кузнєцов. — Кіровоград: Поліум, 2009. — 131 с.

29. Кузьменко В. Діагностика винахідливості дошкільника: основні методи та результативні вивчення / В. Кузьменко, В. Гальченко // Обдарована дитина. — 2011. — № 2. — С. 60 — 65.

30. Лазарева Н. О. Ігрова діяльність дошкільника як передумова їх подальшого психологічного розвитку / Н. О. Лазарева // Обдарована дитина. — 2011, — С. 48 — 55.

31. Минскин Е. М. Игры и развлечения в группах продленного дня. — М.: Посвещение, 1983. — 192 с.

32. Минскин Е. М. От игры к знаниям: Развивающие познавательные игры младших школьников. — М.: Просвещение, 1987. — 384 с.

33. Миронова Р. М. Игра в развитии активности детей: Кн. для учителя. — Мн.: Нар. асвета, 1989. — 234 с.

34. Нікітін Б. П. Сходинки творчості або розвиваючі ігри. — К.: Рад. школа, 1991. — 123 с.

35. Носенко Л., Скопич Н. Творчі вправи та ігри як невід'ємна частина логічного мислення молодших школярів // Початкова школа. — 2005. — № 7. — С. 34 — 39.

36. Окерешко О. Гра у житті малюка // Психолог довкілля. — 2011. — № 5, травень. — С. 11 — 17.

37. Павелків Р.В. Вікова психологія: підручник для студентів ВНЗ / Р.В. Павелків. — К.: Кондор, 2011. — 169 с.

38. Подорож у країну Гри // Позакласний час. — 2010. — № 5. — С. 30 — 32.

39. Самоукина Н. В. Игры в школе и дома: Психотехнические упражнения и корекционные программы. — М.: Новая школа, 1993. — 130 с.

40. Саюк В. Ігрові методи та їх дидактичне значення // Рідна школа. — 2001. — № 94. — С. 32 — 37.

41. Селевко Г. К. Совместные образовательные технологи. — М., 1997. ;

42. 128 с.

43. Усова А. П. Роль игры в воспитании детей / Под ред А.В.Запорожца/ - М.: Просвещение, 1976. — 96 с.

44. Урунтаева Г. А. Дошкольная психология. — М.: Изд. Центр «Академия», 1997. — 425 с.

45. Шевчук Л. А. Психокорекційні ігри для молодшого шкільного віку // Психолог. — 2005. — № 34. С. 15 — 20.

46. Щебро А. Б., Джола А. М. Дидактичний театр // Театр у школі. — К., 1990. — С. 12 — 18.