Мотивація в структурі учбової діяльності молодших школярів

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

ДИПЛОМНА РОБОТА

Мотивація в структурі учбової діяльності молодших школярів

Тернопіль, 2009

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми мотиву та мотивації у підходах зарубіжних та вітчизняних Учених

1.1 Мотиваційна сфера особистості як предмет психологічного дослідження

1.2 Поняття мотиву і мотивації у психології.

Розділ 2. Характеристика Мотивації в структурі учбової діяльності молодших школярів.

2.1 Аналіз провідної діяльності у молодшому шкільному віці. Дефініція понять «учіння», «навчання», «учбова діяльність».

2.2 Мотивація як провідний компонент учбової діяльності молодших школярів

2.3 Мотиви як психологічні чинники адаптації до школи та детермінанти навчальної успішності учнів початкових класів

2.4 Особливості розвитку та динаміки мотивів учбової діяльності молодших школярів

Розділ 3. Експериментальне дослідження мотивів учбової діяльності молодших школярів

3.1 Методичні шляхи дослідження та характеристика вибірк

3.2 Аналіз та інтерпретація експериментальних даних дослідження мотивів учбової діяльності молодших школярів

3.3 Формування і корекція мотивів учбової діяльності молодших школярів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП Виховання всебічно розвиненої, активної, творчої та гармонійної особистості постає перед педагогами та психологами як стратегічне завдання, визначене в законі України «Про освіту» та «Державній національній програмі „Освіта“ (Україна ХХІ століття)». Особистісне орієнтована філософія освіти в умовах сьогодення має бути спрямована на створення належних умов для розвитку психіки дитини, максимальної реалізації її творчого потенціалу, на задоволення її потреби у самоутвердженні, самореалізації та самоактуалізації у навчально-пізнавальній діяльності.

Розширення освітнього простору та трансформація усіх сфер життєдіяльності суспільства вимагають від підростаючого покоління вміння розумно орієнтуватися у швидкоплинному потоці інформації та ефективно здобувати нові знання. Тому сьогодні пріоритетним завданням усіх типів навчальних закладів є активізація учнів у системі організованого навчання як суб'єктів учіння та збереження належної результативності останнього. У зв’язку з цим зростає інтерес дослідників до психологічних чинників ефективності навчальної діяльності школярів, зокрема до проблеми мотиваційного спричинення результативності навчання.

Мотивація учіння відіграє важливу роль у становленні особистості, адже без неї неможлива ефективна учбова діяльність та розвиток здатності і потреби до самовдосконалення, саморозвитку, самоосвіти. Саме у молодшому шкільному віці закладається основа для подальшого учіння школяра і часто від бажання вчитися у початковій школі залежить і прагнення до учіння у середніх та старших класах.

Проблема мотивації досліджується у психології досить широко (С. Рубінштейн, О. Леонтьєв, Л. Божович, Г. Костюк, П. Якобсон, Х. Хекхаузен, Є. Ільїн, М. Матюхіна, А. Маркова, Т. Гордєєва, М. Боришевський, Ю. Гільбух, С. Максименко, В. Семиченко, Ю. Швалб та ін.), але незважаючи на велику кількість робіт у цій галузі, її не можна вважати повністю вирішеною. Значний внесок у вивчення проблеми мотивації учіння у молодших школярів зробили вітчизняні вчені М. Алексєєва, О. Скрипченко, М. Дригус, Н. Зубалій, С. Дрозденко, Н. Пророк та ін. Зокрема, розкриті структурні, змістовні та динамічні характеристики мотивів учіння дітей шестирічного віку, особливості та тенденції розвитку ставлення до учіння у молодших школярів з різною успішністю, умови цілеспрямованого формування позитивної мотивації учіння.

Психологічні дослідження онтогенезу мотивації (С. Канюк, Т. Марютіна, С. Москвичов, Л. Божович, Є. Ільїн, В. Шадриков) дали змогу виділити групи мотивів, які лежать в основі здійснення учбової діяльності. Формування мотивації учіння через організацію діяльності стало предметом вивчення в руслі досліджень під керівництвом П. Гальперіна, В. Давидова, Н. Тализіної, Д. Ельконіна. Виникнення феномену «мотиваційного вакууму» наприкінці початкової школи доводиться у роботах М. Алексєєвої, О. Дусавицького, О. Киричук, М. Матюхіної, А. Маркової, В. Мерліна, В. Моргуна.

Та все ж залишилося ще багато невисвітлених аспектів даної проблеми. Не до кінця з’ясованим залишається місце мотивів учіння серед інших психологічних і соціально-педагогічних детермінант, динаміка розвитку різних категорій мотивів упродовж початкової ланки школи та її вплив на навчальну успішність молодшого школяра.

Складність дослідження мотивації зумовлена тим, що учень спонукається до учіння комплексом мотивів, які не лише збагачуються взаємно, але й протистоять один одному. Мотивація формується, змінюється і перебудовується в процесі діяльності. Тому перед педагогами сучасної школи стоїть досить важливе завдання знайти нові шляхи формування позитивної мотивації школярів до здійснення учбової діяльності. Виходячи з актуальності означеної проблеми, ми й обрали тему дипломної роботи: «Мотивація в структурі учбової діяльності молодших школярів».

Об'єкт дослідження — мотиваційна сфера молодших школярів.

Предмет дослідження — мотиви учіння в структурі учбової діяльності молодших школярів.

Мета дипломної роботи полягає у теоретичному розкритті та експериментальному дослідженні особливостей функціонування мотивації у структурі учбової діяльності молодших школярів і визначенні сприятливих психолого-педагогічних умов для формування у них стійкої позитивної мотивації учіння.

Для досягнення поставленої мети визначені такі завдання:

1. Здійснити теоретичний аналіз проблеми мотиву та мотивації у концептуальних підходах зарубіжних та вітчизняних учених.

2. Розкрити місце мотивації у структурі учбової діяльності молодших школярів.

3. Обґрунтувати вплив мотивації на успішність учбової діяльності учнів початкових класів та їх адаптацію до навчання в школі.

4. Експериментально встановити провідні мотиви учбової діяльності молодших школярів та прослідкувати їх динаміку на різних етапах навчання в початковій школі.

5. Апробувати програму формування та розвитку позитивної мотивації учбової діяльності для учнів молодшого шкільного віку.

6. Розробити методичні рекомендації вчителям щодо пошуку нових шляхів формування стійкої позитивної мотивації учбової діяльності.

Теоретико-методологічні засади дослідження випливають із системної інтеграції відомих положень психологічної науки про становлення особистості та органічний взаємозв'язок свідомості та самосвідомості (М. Боришевський, К. Платонов, С. Рубінштейн, П. Чамата), єдність психіки та діяльності, детермінацію психіки соціальними факторами (Л. Виготський, Г. Костюк, С. Максименко), співвідношення учіння і розвитку (Л. Виготський, О. Леонтьєв, Г. Костюк), здатність кожного індивіда до самореалізації та особистісного зростання (А. Маслоу, К. Роджерс). Ми також виходили з науково-психологічних уявлень про закономірності молодшого шкільного віку (М. Алексеєєва, Л. Божович, О. Скрипченко, О. Савченко, М. Савчин тощо).

Методи дослідження. У ході дослідження розроблено і застосовано комплексний підхід, який полягає у поєднанні теоретичного аналізу наукових джерел із застосуванням взаємодоповнюючих психологічних методів вивчення проблеми. До психодіагностичного інструментарію увійшли метод експертних оцінок (експертами виступили вчителі початкових класів, психолог школи), методики: «Мотиви учіння» М. Гінзбург, «Вивчення емоційного ставлення дитини до школи» Урунтаєвої Г., Афонькіної Ю., «Спрямованість на набуття знань» та «Спрямованість на оцінку» Є. Ільїна, Н. Курдюкової, «Виявлення мотивації учіння» В. Кириленко. Для обробки та інтерпретації отриманих у ході експериментальної роботи даних використовувалися кількісний і якісний аналізи.

Практичне значення дослідження полягає у апробації комплексного психодіагностичного інструментарію дослідження мотивів учіння молодших школярів. Розроблену тренінгову програму формування позитивної мотивації учбової діяльності можуть використовувати вчителі початкових класів та шкільні психологи при роботі з молодшими школярами.

База дослідження. Дослідження проводилось упродовж 2008;2009 р.р. В експерименті взяли участь 77 респондентів: 17 учнів 1-го класу, 20 — 2-го класу, 26 — 3-го класу та 14 — 4-го класу ЗОШ І-ІІІ ступенів с.м.т. Велика Березовиця (довідка № 139 від 26 травня 2009 р.). У формуючому експерименті взяли участь 15 учнів 3 класу зазначеної школи. При організації констатуючого та формуючого експериментів налагоджена співпраця з класоводами початкових класів Чернець С. А., М’ягкотою О.Р., Березіцькою Н.С., Гудак І.В. та психологом зазначеної школи Лучанко О.Р.

Структура і обсяг роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (73 найменування) та додатків. Основний зміст роботи викладений на 94 сторінках (без додатків). Включає 5 таблиць, 2 рисунки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ МОТИВУ ТА МОТИВАЦІЇ У ПІДХОДАХ ЗАРУБІЖНИХ ТА ВІТЧИЗНЯНИХ УЧЕНИХ

1.1 Мотиваційна сфера особистості як предмет психологічного дослідження Мотиваційна сфера — ядро особистості, що включає систему мотивів (мотивацію) у їх супідрядному взаємозв'язку (ієрархії). Мотиви виражають сутність особистості, забезпечують її взаємодію з оточуючим середовищем та соціальними умовами.

Мотивація — одне з базових понять у психології, що використовується для пояснення рушійних сил поведінки, діяльності людини. У психологічній літературі аналізуються різні підходи до висвітлення мотивації. Однак її розуміння не зводиться тільки до визначення. Воно обумовлюється також підходом до її вивчення. Аналіз літератури з даної проблеми дозволив нам виділити й узагальнити основні з них.

Класифікаційний підхід до вивчення мотивів займає значне місце у вітчизняній і зарубіжній психології, що підтверджує необхідність складання науково розробленого й обґрунтованого переліку мотивів.

Класифікація схильностей Мак-Даугола передувала появі класифікацій власне мотивів, але була першою спробою зведення всього різноманіття форм поведінки до мотиваційних диспозицій. Мак-Даугол, розглянувши як пояснювальний принцип поняття інстинкту, заклав основи дослідження мотивації в руслі інстинктів. Для нього будь-яка поведінка «телеологічно, цілеспрямовано, орієнтована на досягнення наміченого майбутнього цільового стану» [73, 106]. Пояснення цілеспрямованої поведінки на досягнення цілей за допомогою інстинктів давало привід для безлічі тлумачень, що привело до необхідності термінологічної заміни «інстинкту» на «схильність». На його думку, схильність — це функціональна одиниця загальної психічної організації, при актуалізації якої породжується активна тенденція, прагнення, імпульс чи потяг до деякої мети. Він виділив 18 схильностей, серед яких: їжодобування, страх, допитливість, спілкування, самоствердження, відпочинок і сон, гнів, заклик про допомогу, придбання й інші [73, 98].

Зрозуміло, що явний емпіричний характер класифікації Мак-Даугола, зведення біологічних і соціальних схильностей у єдиний перелік, відсутність критеріїв їх опису не дозволяє зарахувати її до наукового. Однак дана класифікація була першою підставою необхідності включення в пояснення поведінки й у поняття особистості мотиваційних характеристик. Усі наступні дослідження у зарубіжній психології уже використовували поняття мотивації, потреби і потяги.

У рамках дослідження особистості до проблеми мотивації підходять винятково в аспекті психології людини. За цього мотивація трактується або як ключ до опису і більш глибокого розуміння особистості й індивідуальних відмінностей (лінія психології особистості), або як процес, під яким розуміють актуальну поведінку (лінія психології мотивації, а також когнітивної психології).

Піонерами цього напрямку були Нарцис Ах і Зігмунд Фрейд [50, 268]. Їхні дослідницькі підходи були різними, але не протилежними. Н. Ах намагався експериментально-психологічними методами виявити провідний компонент когнітивних процесів. Він постулював існування детермінуючих тенденцій, які керують діяльністю і визначають зміст свідомості.

3.Фрейд також виходив з того, що існують сховані, неусвідомлені процеси. Тому в «несвідомому» він бачив ключ до пояснення діяльності людини. У сучасній психології за психоаналізом закріплена першість розробки і аналізу наукового трактування мотиву як детермінанти поведінки. З. Фрейд насамперед розглядав психіку як енергетичну систему, яка акумулює «напруження», в якості якої можуть виступати і нереалізовані, і недоступні свідомості потяги, і амбівалентні почуття, словом, усе, що під тиском механізмів захисту психіки вийшло у сферу несвідомого. Окрім того, усвідомлені потяги утворюють «напруження», яке, сумуючись, активує людську поведінку. Унаслідок активних дій людина тим чи іншим чином зменшує напруження, отримуючи задоволення. Проте мотиви не зводяться до простого задоволення потреб людини, а виступають як складний сукупний образ багатьох потягів і перепон на шляху їх реалізації. Погляд З. Фрейда на активацію поведінки не тільки вивів психологію на вище, якісно нове, розуміння категорії мотиву, а й дав змогу пояснити дійсні причини поведінки людини, відокремлюючись від культурних, естетичних і інших ненаукових обмежень у бік об'єктивного розуміння мотивів [73, 269].

Учень, а в подальшому і опонент З. Фрейда, А. Адлер розробив власну теорію, згідно з якою в основі активації поведінки лежить не потяг до задоволення, а властиве кожній людині від народження почуття неповноцінності. Щоб подолати це почуття, людина починає діяти. Також серед активуючих детермінант він виділяє «соціальний інтерес», який формується протягом життя, і більшою мірою залежить від виховання і оточення індивіда в процесі його розвитку. За цього Адлер виходить з тих позицій, що сила мотивів індивідуальна, і вводить поняття ступеня «активності», яким пояснює ефективність активації поведінки [50, 225].

На перетині ліній розвитку психології мотивації, що беруть початок під Мак-Даугола, З. Фрейда, К. Левіна, Г. Мюрреєм була створена класифікація мотивів на основі відхилень «індивід — середовище» з центральним поняттям «потреба». За змістом поняття «потреба» є нероздільним із поняттям «потяг» і визначається як потенційна готовність організму реагувати певним чином у визначених умовах і водночас як стійкі риси особистості. Потреба була для нього диспозиційною і функціональною змінною.

Як мотиваційні диспозиції, потребу класифікують на різних підставах. Зокрема, Г. Мюррей виділяє: первинні і вторинні потреби; позитивні і негативні, явні і латентні. Явні потреби вільно й об'єктивно проявляються в зовнішній поведінці, а латентні виявляються в ігрових діях чи у фантазії. У певних ситуаціях окремі потреби можуть поєднуватися у мотивації поведінки, конфліктувати одні з одними, підкорятися одна інший тощо. До групи психогенних мотивів Мюррей відніс потреби досягнення, афеляції, агресії, незалежності, домінування, заступництва, уникнення невдачі, пошуку допомоги та ін. У цю групу входять також потреби в пізнанні, творенні, визнанні, вони постулювалися, але систематично ним не досліджувалися [50, 277].

Достоїнством даної точки зору було виділення і вивчення потреби як самостійної змінної, розробка системи номінації потреб, що використовувалися дослідниками для побудови теорії потреб і методів їхнього виміру. Однак і Мюррею не вдалося уникнути емпіричної класифікації, на що вказує відсутність теоретичної підстави і сам спосіб виділення потреб.

Загальний гуманістичний підхід А. Маслоу, реалізований у класифікації мотивів, виходить не стільки з наявної поведінки, а з того, якою вона повинна бути. Він розробив ієрархічну класифікацію мотивів (розуміючи під мотивом існуючу потребу), поставивши в центр дослідження особистості питання ціннісних орієнтацій і сенсу життя. Його класифікація будується в ієрархічній послідовності. Місце мотивів в ієрархії визначається за принципом їхнього задоволення-незадоволення. Отже, задоволення нижче розміщених потреб є передумовою підняття на вершину ієрархії.

У своїй класифікації А. Маслоу розмежовує вже не окремі потреби, а цілі групи й упорядковує їх у ціннісній ієрархії відповідно до ролі в розвитку особистості: а) фізіологічні потреби (гомеостатичні, пов’язані з підтримкою сталості внутрішнього середовища організму — води, солей, білка, цукру і потреби не гомеостатичної природи — статева потреба, потреба у сні); б) потреби в безпеці (упевненості, захищеності, свободи від страху, тривоги і хаосу); в) потреби в соціальних зв’язках (любові й прихильності); г) потреби в самоповазі (досягненні, визнанні, схваленні); д) потреба в самоактуалізації [35, 160].

Гуманістичний підхід до з’ясування сутності мотивів додав позиції А. Маслоу новизну, якої бракувало попереднім класифікаціям. Він виокремив здібності й схильності особистості (зокрема, креативність, самостійність, відповідальність, самоактуалізація), що попередніми дослідниками не помічалися і академічною психологією і психоаналізом не розроблялися.

Говорячи про мотив у гуманістичній психології, слід розглянути підхід Г. Олпорта, який вважав, що доросла людина є функціонально автономною, незалежною від потреб організму, здебільшого свідомою, високо індивідуальною. З цієї точки зору вчений був переконаний, що мотиви у людини є тільки свідомими, причини всіх її дій є зрозумілими, поведінка є ретельно спланованою, а наслідки всіх дій є ясними. У своїй диспозиційній теорії особистості Олпорт відштовхувався від думки, що диспозиції у своїй єдності (пропріум) активують і спрямовують діяльність людини упродовж життя. Активують поведінку індивіда в його теорії цілі, спрямовані у майбутнє, з яких неможливо повністю виділити якісь ситуативно-варіативні мотиви, відокремлені від пропріуму, бо особистість перебуває у постійному розвитку, який і слугує головною детермінантою поведінки [73, 364].

У когнітивній психології розробка проблеми мотиву належить Л. Фестингеру. Саме його теорія когнітивного дисонансу стала фундаментом багатьох досліджень активації поведінки. Під когнітивним дисонансом Фестингер розумів розходження між двома або більше когніціями, які становлять собою будь-які знання або переконання у найширшому розумінні цих понять. Це можуть бути уявлення людини про себе і про зовнішній світ, незалежно від того, чи були вони інтеріоризовані, чи продукувалися самим індивідом. Внутрішній світ людини підпорядкований насамперед чітким законам логіки, і за їх порушення виникає дисонанс, що переживається людиною як дискомфорт. Для зменшення цього дисонансу людина повинна, за неможливості змінити поведінку, змінити власні когніції. Таким чином пояснюється зміна переконань, понять і уявлень унаслідок дії зовнішніх факторів або неузгодження когніцій, що дозволяє простежити зміну мотивів діяльності [50, 287]. Загалом теорія когнітивного дисонансу дозволила значною мірою пояснювати утворення та зміну мотивів складних видів діяльності, до того ж підвести під ці пояснення експериментальну основу.

На прикладі лише кількох найбільш відомих у зарубіжній психології класифікацій мотивів бачимо, що вони складені емпірично без теоретичного обґрунтування, відповідно до сформованих у кожного з них розуміння мотиву, їх визначення «схильність», «потяг», «мотив», «потреба» не дають точного уявлення про реальності, що стоять за кожним з них. Загальна риса порівняльного аналізу полягає в труднощах розрізнення у зарубіжній психології понять «потреба» і «мотив». Якщо для Г. Мюррея потреба — диспозиційний, гіпотетичний конструкт зі своїми характеристиками, і він чітко дотримується цього розуміння і використання поняття, то для Х. Хекхаузена потреба, потяг, схильність, прагнення включається в поняття мотивації, бо для нього важливо не визначення, а їхнє загальне розуміння як динамічної спрямованості дії суб'єкта на визначені цільові стани [69, 33]. Наділення потреби можливістю викликати, підтримувати і припиняти поведінку приводить до ототожнення понять потреби і мотиву. У такому розумінні потреби необхідність у понятті «мотиву» відпадає. Воно замінюється поняттям «мотивації».

М. Мадсен, аналізуючи різні теорії мотивації, підкреслював, що одні психологи чітко розділяють диспозиційні та функціональні змінні в мотивації, а інші використовують для цього одні і ті ж поняття [50, 302].

Дослідження мотивів на основі складання класифікацій не давало результатів, які б відповідали науковим вимогам. У зарубіжній психології це створює атмосферу розчарування навколо різних спроб побудови класифікацій. Х. Хекхаузен відзначає спекулятивність усіх наявних класифікацій [69, 119]. Із цим твердженням важко не погодитися, бо класифікація як спосіб необхідний на первісних етапах дослідження мотивів, не є винятком. Але, як відзначає Р. Мейлі, труднощі зі складанням класифікації будуть зберігатися за відсутності загальних правил опису мотивів та їхніх операційних критеріїв.

Описовий підхід до дослідження мотивів і обґрунтування методів їх опису можна назвати феноменологічним. Для нього характерний опис переживань і дій, що можуть бути реальними чи уявними, ґрунтуватися на сприйняттях ключових потреб, емоцій, психічних станів, образів, що мають переживатися. Феноменологічний підхід досить добре дозволяє описати і диференціювати мотиви, що пов’язані з матеріальними потребами.

А. Маслоу описує мотиваційну диспозицію як «потребу в любові» через переживання ніжності, радості, щастя, прагнення до коханої людини, бажання знати її [35, 156−170]. Досить повними є феноменологічні описи мотивації досягнення, домінування (влади), агресії, надання допомоги, що включені до класифікації М. Мюррея [50, 277].

Сучасні науковці зазначають, що феноменологічний підхід до вивчення мотивів цілком прийнятний, а самі недоліки вказують на невикористані його можливості. Окрім того, об'єктивною причиною його неповного використання є відсутність загальновизнаних у наукових колах норм до опису феноменів.

У той же час експериментальні дослідження потребнісно-мотиваційної сфери вимагають структурних і операційних описів феноменології, яка обумовлює необхідність структурного підходу до вивчення мотивів.

Експериментальне дослідження мотивів — одна із найскладніших проблем психології, тому що «побачити їх безпосередньо не можна і судити про їхню наявність у людини, про рівень їхнього розвитку й особливості змісту доводиться на підставі непрямих даних» [9, 331].

Уперше в Г. Мюррея виникла ідея дослідження мотивів через аналіз образів уяви. За наявними уявленнями про якийсь мотив і наступний аналіз матеріалів уяви, можна було судити про нього за принципом: чим більше образів і більш чітко вони представлені в об'єктивному світі людини, тим сильнішим є даний мотив [50, 278]. Ця ідея була реалізована за допомогою тематичних апперцепційних тестів (ТАТ), що дозволяли не тільки виявити мотив, але шкалювати його інтенсивність методами контент-аналізу. Класичним зразком застосування методу виміру мотивів за допомогою ТАТ вважаються роботи Г. Мюррея, Мак-Клеланда й Аткінсона.

Запропонований авторами метод сприяв значному просуванню вперед досліджень мотивації. Розвиток цих традицій належить Х. Хекхаузену, який структурував феноменологічний зміст мотивації досягнення, в основу побудови якого була покладена діяльнісна схема. Він виявив у цій схемі дві тенденції - надія на успіх і боязнь невдачі. Це сприяло конкретизації класифікаційного підходу Г. Мюррея, що виділив два мотиви — мотив досягнення і уникнення невдачі. Аналогічні тенденції - очікування з надією на апеляцію і очікування зі страхом відкидання в структурі мотивації апеляції були виведені А. Мехрабняном за допомогою ТАТ.

Таким чином, класифікаційний, феноменологічний і структурний підходи, маючи власну специфіку, є взаємодоповнюючими та взаємопроникаючими. Разом з тим, у сучасній психології чітко намітився підхід до дослідження мотивів за принципом їхньої взаємодії. Однак, саме розуміння взаємодії у вітчизняній і зарубіжній психології трактують по-різному. Щодо взаємодії мотивів, то допускається, що поведінка людини у певних ситуаціях мотивується не будь-якими чи всіма можливими мотивами, а найвищим у даній ієрархії.

Слід підкреслити, що у сучасній психології більшість мотивів вивчаються з позиції феноменологічного підходу. Особливо це стосується таких складних мотивів, як мотиви самоповаги, самоутвердження, визнання та ін. Однак, ці описи не завжди бувають конкретними й обґрунтованими.

У вітчизняній психології проблему мотивів і мотивації вивчали Л. Виготський, С. Рубінштейн, О. Леонтьєв та інші вчені. У результаті цих досліджень поняття «потреба» і «мотив» були диференційовані та обґрунтовано зміст поняття мотиву. Цей зміст складають характеристики, пов’язані із задоволенням певних потреб, що спонукають до діяльності.

Таке визначення мотиву знайшло конкретизацію в дослідженнях О. Леонтьєва, який зробив великий внесок в обґрунтування мотиву діяльності. Відповідно до його уявлень «…предмет діяльності є дійсним мотивом. Він може бути як речовим, так і ідеальним, як даним у сприйнятті, так і існуючим в уяві, у дум-ці. … він завжди відповідає тій чи іншій потребі» [28, 102].

Одним із суттєвих результатів досліджень проблеми мотивації людської поведінки є розходження двох рівнів мотиваційних утворень — стійких, узагальнених і конкретно ситуативних. Перші спонукають конкретну дію лише за допомогою породження інших, що являють собою певну форму існування перших. Такий стійкий предметний зміст характеризує вже не стільки сам предмет потреби, стільки особистість, яка її відчуває. На думку С. Рубінштейна, властивості характеру — це врешті-решт є тенденція, спонукання, мотив, що закономірно виникає у певній людини при однорідних умовах. У даному випадку він мав на увазі саме узагальнений предметний зміст мотиву.

У вітчизняній психології прийнято вважати, що будь-яка діяльність носить полі мотивований характер. За цього, один із мотивів є провідним, а інші - підлеглими, які виконують лише функції додаткової стимуляції. Передбачається, що мотиви можуть перебувати у різному взаємозв'язку: підсилювати чи послаблювати один одного, вступати у взаємні протиріччя і т.ін. Окрім того, постулюється певна ієрархія мотивів.

А. Сірий пропонує для уникнення термінологічної невизначеності ввести поняття, що було б здатне пояснити й описати в єдиній багатомірній структурі впливів значення взаємодіючих мотивів і, водночас, кожного з них. Таким поняттям став «мотиваційний профіль», а підхід до вивчення системоутворюючих мотивів можна позначити як профільний. Мотиваційний профіль містить у собі не тільки взаємодію мотивів, він має власний антилогічний статус, за яким стоять об'єктивний рівень розвитку психологічних структур, що забезпечують функціонування мотивів. Він є психологічною властивістю, змістовною і динамічною характеристикою особистості.

Отже, на основі викладеного вище можна зробити висновок, що дослідження мотивів у психології відбувається за різними напрямками, а саме через складання їхніх класифікацій, феноменологічний опис, побудову структури окремих мотивів. Одним з напрямків у сучасній психології є вивчення мотивів за принципом їхньої взаємодії.

Зарубіжні психологи приписують мотиву спонукальну і спрямовуючу функцію (біхевіоризм, психоаналіз, етологія та ін.) або диференціацію поведінки людини неусвідомлюваними мотивами. Біхевіористи розуміють під мотивом дію будь-яких зовнішніх чи внутрішніх стимулів, що викликають певну поведінку. Представники психоаналізу приписували функції мотиву різним вродженим інстинктивним потягам, які в соціальних умовах частково пригнічуються і існують у непрямих формах. У вітчизняній психології (С. Рубінштейн, О. Леонтьєв та ін.) мотив розглядають нерозривно від людської діяльності як один з її структурних компонентів, без якого неможливо розкрити її психологічну природу.

1.2 Поняття мотиву і мотивації у сучасній психології

Проблема мотивації і мотивів поведінки та діяльності - одна із стрижневих у психології. Б. Ломов, наприклад, зазначає, що в психологічних дослідженнях діяльності та поведінки питанням мотивації належить провідна роль [56, 45]. Про мотиви і мотивацію написано досить багато праць представниками психологічної науки, зокрема С. Рубінштейном [56], О. Леонтьєвим [27; 28], Л. Божович [4], А. Смирновим, Г. Костюком [54], Б. Баєвим [55], О. Ковальовим, М. Алексєєвою [1], П. Якобсоном та багатьма іншими. Але існуюче трактування проблем мотивації настільки неоднозначне, що відшукати їх знаменник надто важко.

Термін «мотив» — русифіковане французьке слова «motif», що в буквальному значенні слова означає «спонукання». Тому під мотивами розуміють усе, що спонукає людину до дії. Але таких спонук значна кількість: до них відносять зовнішні впливи (зовнішні стимули), спонуканням може бути і вплив на внутрішні органи тіла (внутрішні стимули), наприклад, причиною можуть бути фізіологічні процеси в організмі: перевтома — може бути причиною дратівливого слова або грубої дії. Завдяки такому великому колу причин, від яких залежить дія людини, поняття «мотив» набуло різноманітного значення в різних авторів. Але, не дивлячись на це, усі вони погоджуються в одному: за мотив береться якийсь один конкретний психологічний феномен. В основному психологи групуються навколо наступних поглядів на мотив: як на збудження, потребу, мету, намір, властивості особистості, стани.

Трактування мотивів діяльності у роботах психологів має дуже широке значення. Х. Хекхаузен розглядає мотиви як потреби, потяги, спонукання, а К. Платонов — як психічні процеси, стани, властивості особистості. У психологічній літературі немає визначеності щодо питання про взаємозв'язок потреб і мотивів. Ш. Чхартішвілі ототожнює потреби і мотиви, а В. Селіванов зауважує часові відмінності між мотивом і потребою. На його думку, потреба, як система усвідомлених і неусвідомлених потягів, характеризується відносною стійкістю, тоді як мотиви можуть дуже часто бути тимчасовими. На думку вченого, багато мотивів взагалі не пов’язані з наявними потребами людини. Наприклад, вимога, наказ та інші впливи оточуючого середовища, відображаючись у свідомості, можуть стати мотивами, незважаючи на існуючі потреби особистості.

Передусім є цікавим трактування, у якому мотив визначається як предмет потреби. Так розумів мотив, наприклад, О. Леонтьєв. «Предмет потреби, — пише він, — матеріальної чи ідеальної, яка чуттєво сприймається або дана тільки в уяві, в розумовому плані, ми називаємо мотивом». Науковець вважає, що за мотивом завжди приховується проблема потреб в її дійсності, проте у понятті «потреба» мотив прихований. На його думку, мотив — це об'єкт, який відповідає тій чи іншій потребі, і який, у тій чи іншій формі відображаючись суб'єктом, веде його до діяльності.

Але більшість дослідників трактують мотив діяльності значно ширше. Так, С. Рубінштейн, характеризуючи мотив як свідомий стимул, вважає, що він у своїй конкретній змістовності формується по мірі того, як людина враховує, оцінює, зважує обставини, в яких перебуває, і усвідомлює мету, яка з’являється перед нею [56, 564]. Думку, близьку до цієї, розвиває П. Якобсон, який вважає, що мотивом учинку є «той стимул, що приводить до його завершення». В. Вілюнас, спрямовуючи свої погляди на цю проблему, зазначає, що мотив (у широкому значенні) — це стимул до діяльності, який містить як когнітивний елемент (предмет потреби), так і афективний, що виходить з потреби.

На відміну від нього, К. Обухівський вважає, що діапазон слова «мотив» обмежується факторами, які сприяють соціальному здійсненню дії [18, 122]. На його думку, мотив не є рушійним фактором. Він — причина дії в тому значенні, в якому, наприклад, натиснуті кнопки можна вважати причиною старту ракети. Д. Узнадзе розумів мотив як складне психологічне утворення, яке виникає в результаті багатоступеневого процесу мотивації.

В. Мерлін наполягає, що під «мотивами ми повинні розуміти тільки ті спонуки, від яких залежить цілеспрямований характер дій». Аналогічні визначення дані в інших підручниках психології: «Те, що, відображаючись у голові людини, спонукає діяльність, спрямовує її на задоволення певної потреби, називається мотивом цієї діяльності», — підкреслює Є. Ільїн.

Г. Костюк зазначає, що мотив — це те, що зумовлює прагнення людини до даної, а не якої-небудь іншої мети. Мотивами називають потреби, почуття, інтереси, переконання та інші спонукання людини до діяльності, зумовлені вимогами її життя. З ними погоджується і О. Ковальов, який відзначає, що психологічно мотив означає спонукання людини до діяльності. Мотивами можуть бути знання, почуття, потреби, що змушують людину прагнути до мети. Цієї точки зору дотримуються М. Алексєєва та Б. Баєв, які вказують, що термін «мотив» означає «спонукальну причину дій і вчинків людини» [1; 55].

Аналіз наявних психологічних і педагогічних словників говорить про майже ідентичну тенденцію у визначенні поняття мотиву. Так, у короткому психологічному словнику за редакцією В. Войтка вважається мотивом «…спонукальна причина дій і вчинків людини (те, що штовхає до дії)». Мотив є важливим компонентом у структурі людської діяльності, без нього неможливо розкрити її психічну природу. Основою мотивів діяльності людини є її різноманітні потреби. Унаслідок усвідомлення і переживання потреб первинних (природних) і вторинних (матеріальних і духовних) у людини виникають певні спонуки до дій, завдяки яким ці потреби задовольняються. За формою відображення змісту цих потреб мотивами можуть виступати «почуття, уявлення, думки, поняття, ідеї, моральні ідеали, інтереси, переживання».

А. Петровський та М. Ярошевський розчленовують поняття «мотив»: по-перше, це спонука до діяльності, пов’язана із задоволенням потреб суб'єкта, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають активність суб'єкта і визначають його спрямованість; по-друге, це спонукаючий і визначаючий вибір спрямованості діяльності на предмет (матеріальний чи ідеальний), заради якого вона здійснюється; по-третє, це усвідомлена причина, що лежить в основі вибору дій і вчинків особистості. На відміну від них М. Кондаков і А. Вишняков звертаються до внутрішньої сфери особистості. На їх думку, «мотив — внутрішня спонукальна причина дій і вчинків людини». Якщо мета визначає, як вчинити, то мотив розкриває, заради чого здійснюється або здійснений учинок [19, 136].

У психологічній енциклопедії О. Степанова зазначається, що мотив — це причина, що спонукає до діяльності, спрямованої на задоволення певних потреб. У мотиві конкретизуються потреби, які не тільки визначають його, а й самі змінюються і збагачуються внаслідок розширення кола об'єктів, які їх задовольняють. Якщо первинна форма існування мотиву охоплює реальні об'єкти, за допомогою яких людина задовольняє свої потреби, то на пізнішому етапі ними можуть бути думки, почуття, мрії, ідеї, інтереси, тощо. Діяльність людини є полімотивованою [51, 212].

Розглянуті погляди на поняття «мотив» підводять до того, що таке мотивація. На думку С. Рубінштейна, поняття «мотивації» у людини включає всі види спонук: мотиви, потреби, інтереси, прагнення, цілі, захоплення, мотиваційні установки або диспозиції, ідеали тощо. У більш широкому розумінні мотивація іноді визначається як детермінація, що реалізується через психіку [56, 167−168]. Вказуючи на те, що наші вчинки здебільшого не детерміновані, О. Леонтьєв підкреслює, що контроль над ними здійснюється завдяки психічним мотиваційним феноменам. Однак, поняття «мотивація» може за цього розглядатися досить широко, тобто включати в себе майже всі явища, що відповідають за ініціацію та спрямованість виконуваних дій [28, 35]. Саме завдяки усвідомленню мотиви набувають функції особистісного смислу, відбувається їхнє зрушення на свідомі цілі, підпорядкування об'єктивній логіці завдань, втрата ролі першоджерел людської активності [28; 36].

Глибоко розкриваючи причини, якими пояснюється та чи інша поведінка людини, її дії та вчинки, ми обов’язково аналізуємо сукупність мотивів, якими зумовлюється поведінка. Так, учені М. Алексєєва, Б. Баєв, Г. Костюк поділяють думку, що «мотивацією називається система мотивів, яка є актуальною для певної людини» [1, 7; 55, 89−90; 54, 428]. Аналогічне визначення подане у короткому психологічному словнику за редакцією В. Войтка: «Мотивація — це система мотивів, що визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини» [52, 97]. «Мотивація — система взаємопов'язаних і підпорядкованих мотивів діяльності особистості, що свідомо визначають лінію її поведінки» — підтверджують автори педагогічного словника [44, 137]. На відміну від них, А. Петровський і М. Ярошевський відзначають, що «мотивація — це спонука, яка викликає активність організму і визначає її спрямованість». Термін у широкому значенні використовується в усіх галузях психології, що досліджують причини і механізми цілеспрямованої поведінки людини [9, 190].

Отже, «мотивація» є більш ширшим поняттям ніж «мотив». Слово «мотивація» в сучасній психології використовується у подвійному розумінні: по-перше, — це сукупність збуджень, що викликають активність людини та які визначають її активність, тобто система факторів, детермінуючих поведінку (сюди входять: потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення тощо); а по-друге, — це процес формування мотивів, характеристика процесу, який стимулює та підтримує поведінкову активність на певному рівні.

Таким чином, мотивація — це процес свідомого формування мотиву як першого ступеня вольового акту. Уявлення про мотивацію виникають при спробі пояснення, а не опису поведінки. Це — пошук відповіді на питання типу «чому?», «навіщо?», «заради чого?», «з якою метою?», «який сенс?». Виявлення та опис причин стійких змін поведінки і є відповіддю на питання про мотивацію вчинків.

Мотив, на відміну від мотивації, — це складне інтегральне психологічне утворення, що збуджує людину до свідомих дій, вчинків і виступає для них підґрунтям. Він включає багато факторів: потреби, мету, збудження, намір.

Визначають межі мотиву, з одного боку, потреби — це стан прагнення організму, індивіда, особистості в чомусь, необхідному для її нормального існування та розвитку; з другого боку, збудження до досягнення реальної мети. Між ними розташовані психологічні утворення, що забезпечують свідомий вибір людиною предмета та способу задоволення потреби. Дані психологічні утворення називають мотиваційними детермінантами (мотиваторами), а процес утворення мотиву — мотивацією. Мотиватори (мотиваційні детермінанти) — психологічні утворення, що впливають на прийняття рішення та формування мотиву як основи вчинку, дії або діяльності.

Отже, мотив — це продукт мотивації, тобто психічної діяльності, кінцевою метою якої є формування активності людини та збудження до досягнення обраної мети. Мотивація — це сукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості; це всі мотиви, потреби, стимули, ситуативні чинники, які спонукають поведінку людини.

Мотиви є відносно стійкими рисами (проявами, атрибутами) особистості. Коли ми стверджуємо, що певній людині притаманний пізнавальний мотив, то мається на увазі, що в багатьох ситуаціях вона виявляє інтерес до змісту і процесу діяльності, або пізнавальну мотивацію.

Однак, мотивація — це не лише мотиви, а й ситуативні фактори (вплив різних людей, специфіка діяльності й ситуації тощо). Ситуативні фактори є досить динамічними, мінливими, що створює значні можливості впливу на них і на активність у цілому. Інтенсивність актуальної (що діє «тут і тепер») мотивації залежить від сили мотиву й інтенсивності ситуативних детермінант мотивації (вимог та впливу інших людей, складності завдань тощо).

Наприклад, мотивація діяльності й активність працівника зумовлені не тільки інтенсивністю мотивів (стійких особистісних утворень, які проявляються за різних обставин), а й вимогами, настановами керівника та іншими ситуативними факторами.

Актуально (в певний конкретний проміжок часу) мотивація досягнення студента (наприклад, у процесі виконання ним тесту) залежить не лише від його мотивів, а й від багатьох ситуативних факторів (вказівок експериментатора, наявності поруч впливових друзів та попереднього впливу інших людей).

Певним мотивом (або навіть сукупністю мотивів) мотивація діяльності не вичерпується. Необхідно враховувати вплив факторів конкретної ситуації. Надмірна складність діяльності, несприятлива конкретна життєва ситуація призводить до зниження не лише мотивації, а й ефективності діяльності.

Таким чином, мотивація — це сукупність усіх факторів (як особистісних, так і ситуативних), які спонукають до активності (діяльності) людину. Науковці виокремлюють процесуальний і результативний компоненти мотивації.

Сенс діяльності людини — не тільки в тому, щоб отримати результат; сенс діяльності полягає і в самій діяльності, в самому процесі діяльності, у тому, щоб виявляти фізичну й інтелектуальну активність. Так само як і фізична активність, розумова активність сама по собі приносить людині задоволення і є специфічною потребою. Коли суб'єкта спонукає сам процес діяльності, а не її результат, то це свідчить про наявність процесуального компонента мотивації.

Процесуальний складник (компонент) мотивації набуває особливого значення у грі. Адже мотив гри — у самому її процесі, а не в результаті. Наприклад, коли дитина грається, будує з кубиків будинок, мотив гри полягає не в тому, щоб щось створити, а в самому процесі гри, в створенні чогось, тобто в змісті самої діяльності. Не виграти, а грати — така загальна формула мотивації гри. Проте в іграх представлений також результативний складник. Як і будь-яка діяльність, гра демонструє поєднання процесуального і результативного компонентів мотивації.

І в учінні процесуальному складникові належить вагоме місце. Прагнення подолати труднощі у навчальній діяльності, випробувати свої сили і здібності може стати особистісне значущим мотивом.

Результативний складник мотивації, з одного боку, пов’язаний з окресленням далеких перспективних цілей, а з іншого — з прийняттям людиною цілей і завдань у самій діяльності. Результативна мотиваційна установка відіграє провідну роль у детермінації діяльності, особливо якщо її процесуальний компонент (тобто процес діяльності) викликає негативні емоції. У цьому разі на перший план висуваються цілі, наміри, котрі визначають кінцеві й проміжні завдання діяльності, що, своєю чергою, мобілізує енергію людини. Постановка цілей, проміжних завдань — це потужний мотиваційний фактор.

Успіх у будь-якій діяльності залежить не лише від здібностей і знань, а й від мотивації (тобто від прагнення самостверджуватись, досягати високих результатів, наслідувати кумирів тощо). Що вищий рівень мотивації, то більше чинників (мотивів) спонукають людину до діяльності, тим більше зусиль вона схильна докладати.

Високомотивовані індивіди більше працюють і, як правило, досягають кращих результатів у діяльності. Часто трапляється так, що менш здібний, але більш мотивований учень (спортсмен, працівник) досягає вищих успіхів у діяльності, ніж його обдарований товариш (колега). Це й не дивно, оскільки людина з високим рівнем мотивації багато працює і досягає кращих результатів.

Отже, мотивація — це один із найважливіших факторів (поряд зі здібностями, знаннями, навичками), який забезпечує успіх у діяльності. Стадії формування мотиву та їх зміст залежить від стимулів, під впливом яких починається формування мотиву: фізичних — зовнішніх (подразники, сигнали), внутрішніх (дефіцит чогось в організмі); соціальних (прохання, вимога, наказ, спонукання). Перша стадія — прийняття стимулу, формування потреби та первинного (абстрактного) мотиву. Для того, щоб нестача (органічна потреба) перетворилась у потребу особистості, необхідно, щоб людина прийняла даний стимул. А для цього потрібно, по-перше, щоб стимул був усвідомлений людиною, тобто щоб з’явилося відчуття голоду, спраги тощо; по-друге, щоб дане відчуття досягло за інтенсивністю деякого порогу, після якого починається хвилювання у людини з приводу дискомфорту, переживання даного відчуття (найчастіше як неприємного); по-третє, щоб людина захотіла позбутися цього неприємного переживання. Лише тоді виникає збудження до задоволення даної нестачі, а це означає, що сформувалася потреба особистості, яка, як акумулятор, заряджає енергією всю пошукову активність людини.

Друга стадія — пошукова активність (внутрішня та зовнішня), пов’язана з вибором можливих засобів задоволення потреби в даних умовах. Внутрішня пошукова активність пов’язана з вибором конкретних предметів і умов їх досягнення. Вибір здійснюється з урахуванням багатьох факторів (мотиваторів): конкретних зовнішніх умов (місцезнаходження людини; засобів, що знаходяться під рукою тощо); наявності у людини можливості (є певні знання, уміння, якості, фінансове становище тощо); моральних норм і цінностей (наявності певних переконань, ідеалів, установок, ставлення до будь-чого); надання переваги (схильностей, інтересів, рівня домагань).

Третя стадія — вибір конкретної мети та формування наміру її досягти. Після розгляду різних варіантів задоволення потреб людина повинна на чомусь зупинитися, вибрати конкретну мету та шлях її досягнення. Отже, на третій стадії завершується формування конкретного мотиву, тобто перетворення стимулу в свідоме, навмисне збудження до дії, вчинку в намір досягти поставленої мети.

У формуванні мотиву беруть участь й емоції. На першій стадії це переживання нестатку, на другій — це емоційна пам’ять, яка визначає переваги засобів та шляхів задоволення потреб залежно від того, які емоційні переживання були пов’язані у людини з тією чи іншою метою та засобом досягнення її в минулому. Емоційно забарвлене і передбачення результату дії або вчинку, а інколи метою вчинку є саме емоційне переживання (н-д, отримання задоволення від зробленого комусь подарунка).

Таким чином, усі перелічені психологічні феномени можуть впливати на формування мотиву, обумовлюючи його структуру, але жодний з них не в змозі замінити мотив у цілому.

Мотивам приписують різні функції. Спочатку відокремлювали збуджуючу і стримуючу функції. Перша відображає енергетику мотиву, друга — спрямованість цієї енергії на певний об'єкт, на певну активність. М. Магомет-Емінов і ряд інших психологів вважають, що збуджуючої і стримуючої функції мотиву недостатньо для пояснення детермінації діяльності, і визначають регулюючу функцію, яка є центральною в процесах мотивації. Близькою до цієї функції мотиву є керуюча, яку визначає Є.Ільїн, оскільки саме до останньої входить і планування дії (результату і способу), у той час як регуляція є частиною керування і спрямована на стабілізацію функціонуючої системи за допомогою контролю. І саме про контролюючу функцію говорив А. Запорожець, зазначаючи, що вона здійснюється не прямо, а через механізм «емоційної корекції». За своїм змістом ця функція близька до змістоутворюючої, яку визначив О. Леонтьєв, в основі якої лежить особистісний смисл.

Науковці розглядають ще відображуючу функцію мотиву. Це відображення у свідомості людини потреб і цілей, засобів їх досягнення і своїх можливостей, наслідків для себе і морального самопочуття. Саме через неї формується структура і зміст мотиваційної сфери особистості. Н. Єрошина, С. Головаха та інші визначають пояснюючу функцію мотиву, під якою розуміють свідоме формулювання особистістю джерел її поведінки. Визначення даної функції є доцільним, оскільки мотив є обґрунтуванням дії або вчинку [19, 99].

Є. Ільїн визначає психологічні компоненти, які можуть входити до структури мотиву. Ці компоненти, відповідно до стадій формування мотиву, згруповує у три блоки: потребнісний, «внутрішнього фільтру» і цільовий. У потребнісний блок входять наступні компоненти: біологічні і соціальні потреби, усвідомлення необхідності, обов’язковості («квазіпотреби» за К. Левіним); у блок «внутрішнього фільтру» — моральний контроль, оцінка зовнішньої ситуації, оцінка своїх можливостей (знань, умінь, якостей), переваги (інтереси, нахили, рівень домагань); у цільовий блок — образ предмета, що може задовольнити потребу, предметні дії (налити воду, розв’язати задачу), потрібна мета (задовольнити спрагу, голод та ін.), уява процесу задоволення потреби (поїсти, порухатися). Усі ці компоненти мотиву можуть проявлятися у свідомості людини у вербальній або образній формі, причому не всі одразу.

Таким чином, структура кожного конкретного мотиву будується з поєднання тих компонентів, які обумовили прийняте людиною рішення, та як основа дії або вчинку — багатокомпонентна, у ній найчастіше знаходять відображення декілька причин і цілей.

В останні роки серед багатьох психологів стала розповсюдженою точка зору, що діяльність і поведінка людини обумовлена водночас багатьма мотивами (Л. Божович, В. Вілюнас, В. Ковальов, О. Леонтьєв, В. Петренко, М. Філіпов).

Не лише одна і та ж потреба може втілюватися в різних об'єктах, але в одному і тому ж об'єкті можуть втілюватися найрізноманітніші потреби, які взаємодіють одна з одною. Наприклад, оцінка як мотив учіння може втілювати в собі і потребу у схваленні учителя, і потребу бути на рівні власної самооцінки, і прагнення завоювати авторитет друзів (Л. Божович [4]).

Отже, будь-яка діяльність і поведінка є полімотивованою, тобто спонукається не одним мотивом, а декількома, часом багатьма мотивами. Полімотивованість зумовлена тим, що дії людини визначаються її ставленням до предметного світу, до людей, до суспільства, до самого себе.

Щодо феномена полімотивації, А. Маслоу стверджував, що будь-яка поведінка проявляє тенденцію до детермінованості кількома чи навіть усіма базовими потребами водночас, а не однією. Залучення якомога більшої кількості потреб (актуалізація більшої кількості спонукальних чинників) підвищує рівень мотивації діяльності. На нашу думку, усі психологічні утворення, які стають спонукою активності, утворюють динамічний мотиваційний комплекс особистості, аналіз якого дозволить визначити детермінанти змісту життєвих виборів особистості як запоруку особистісного розвитку.

Таким чином, мотив є важливою ланкою в поясненні поведінки людини. У ньому дана соціальна і суспільно-історична визначеність, обумовленість поведінки, психологія людини, її психофізична цілісність. Сукупність різних спонукань, які визначають спрямованість поведінки і діяльності, становить мотиваційну сферу особистості.