Нормативно-законодавчі та інші внутрішні та зовнішні джерела для отримання доказів при проведенні аудиту фінансових результатів виробничого підприємства

Особливо відповідальною роботою аудитора є перевірка достовірності бухгалтерської звітності підприємства. Аудитор при цьому керується Положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, а також Інструкцією про порядок заповнення форм бухгалтерської звітності, затвердженою Мінфіном.

Підприємство складає місячну, квартальну і річну бухгалтерську звітність, у якій відображаються всі активи і пасиви, які має власник.

Для забезпечення якості проведення аудиту фінансової звітності необхідна така інформація:

• — баланс;
• — звіт про фінансові результати;
• — звіт про рух грошових коштів;
• — звіт про власний капітал;
• — розшифрування дебіторів і кредиторів;
• — розрахунок нормативу власних обігових коштів;
• — бізнес-план;
• — Головна книга;
• — статистична звітність;
• — податкова звітність;
• — регістри бухгалтерського фінансового обліку;
• — первинна документація.

Аудитор, використовуючи нормативні акти, перевіряє правильність оцінки статей бухгалтерського балансу та фінансової звітності. Капітальні та фінансові вкладення він перевіряю щодо обґрунтованості витрат, показаних у балансі. До складу капітальних вкладень належать витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання обладнання, інструментів та інші капітальні роботи і витрати. Фінансові вкладення підприємства оцінюють у балансі за фактичними витратами. Величину цих витрат та їх фінансування аудитор перевіряє за даними рахунків «Капітальні вкладення», «Довгострокові кредити банків», «Довгострокові позики» та ін.

Основні засоби підприємства — це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері. До них належать також капітальні вкладення у багаторічні насадження, на поліпшення земель (меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші роботи) і в орендовані будівлі, споруди, обладнання тощо. Аудитор перевіряє правильність відображення їх у балансі (ф. № 1) і Звіті про фінансові результати (ф. № 2) за даними рахунку «Основні засоби».

Сировину, основні та допоміжні матеріали, паливо, покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, запасні частини, тару відображають в обліку за фактичною вартістю. Давальницьку сировину відображають за балансом, цінами, вказаними у договорі. Матеріальні ресурси, на які продажна ціна зменшилась або коли вони застаріли чи частково втратили початкову якість, відображаються у бухгалтерському балансі на кінець звітного періоду за ціною можливої реалізації, якщо вона нижча від первісної вартості заготівлі, з віднесенням різниці у цінах на результати фінансово-господарської діяльності. Зазначені цінності аудитор перевіряє за даними рахунків бухгалтерського обліку «Малоцінні та швидкозношувані предмети», «Товари», «Готова продукція» та ін.

Розрахунки з дебіторами і кредиторами, постачальниками, покупцями і підрядчиками та інші розрахункові відносини у бухгалтерському обліку і звітності відображають у сумах, звірених взаємно і оформлених відповідними актами. Аудитор перевіряє їх достовірність за даними рахунків бухгалтерського обліку «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», «Розрахунки з покупцями та замовниками», «Розрахунки по претензіях», «Розрахунки з різними дебіторами і кредиторами» та ін.

Прибуток (збиток) від реалізації продукції, робіт, послуг і товарів визначається як різниця між виручкою від реалізації в цінах продажу без акцизного збору, податку на додану вартість і витратами на виробництво та реалізацію. У торговельних організаціях виручка від реалізації є сумою торговельних надбавок, знижок і націнок на реалізовані товари. Аудитор перевіряє правильність відображення прибутку (збитку) у балансі (ф. № 1) і звіті про фінансові результати та їх використання (ф. № 2) за даними аналітичних і синтетичних регістрів, Головної книги, рішень зборів засновників та ін.

Усі статті балансу повинні бути підтверджені матеріалами інвентаризації, яка провадиться не раніше від жовтня місяця поточного року, тому аудитор перевіряє правильність їх оформлення та відображення на рахунках бухгалтерського обліку.

Для впевненості у правильності складання бухгалтерського балансу (ф. № 1), Звіту про фінансові результати (ф. № 2) аудитору необхідно перевірити взаємну погодженість показників фінансової звітності.

Бухгалтерський фінансовий облік майна та результатів роботи кожної юридичної особи має здійснюватися відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [1].

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» визначає зміст і форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються до балансів підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ).

Особливості складання консолідованого балансу визначаються окремим положенням (стандартом). Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату. У балансі відображаються активи, зобов’язання та власний капітал підприємства. Згортання статей активів та зобов’язань є неприпустимим, крім випадків, передбачених відповідними положеннями (стандартами). Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов’язань та власного капіталу.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» визначає зміст і форма Звіту про фінансові результати, а також загальні вимоги до розкриття його статей. Норми цього Положення (стандарту) стосуються звітів про фінансові результати підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Особливості складання консолідованого звіту про фінансові результати визначаються окремим Положенням (стандартом).

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів» визначає зміст і форма звіту про рух грошових коштів та загальні вимоги до розкриття його статей. Норми цього Положення (стандарту) стосуються звітів про рух грошових коштів підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Особливості складання консолідованого звіту про рух грошових коштів визначаються окремим Положенням (стандартом).

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 «Звіт про власний капітал» визначає зміст і форма звіту про власний капітал і загальні вимоги до розкриття його статей. Норми цього Положення (стандарту) стосуються підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Особливості складання консолідованого звіту про власний капітал визначаються окремим положенням (стандартом). Метою складання звіту про власний капітал є розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Загальні вимоги до фінансової звітності викладені в положенні (стандарти) бухгалтерського обліку 1 (далі - П (С)БО 1) [2].

Дане положення встановлює:

• — мету фінансових звітів;
• — їх склад;
• — звітний період;
• — якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів.

Для прийняття економічних рішень користувачами фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності. За П (С)БО 1, до неї відносяться:

• — баланс;
• — звіт про фінансові результати;
• — звіт про рух грошових коштів;
• — звіт про власний капітал;
• — примітки до звітів.

Для складання фінансової звітності у відповідності до діючих нормативних актів та надання її користувачам, керівництво підприємства формує облікову політику: обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати діяльності підприємстві та забезпечити зіставність фінансових звітів.

Облікова політика підприємства відповідно до п.п. 25.1. П (С)БО 1 розкривається у примітках до фінансової звітності, де підприємство висвітлює обрану облікову політику шляхом опису:

• а) принципів оцінки статей звітності;
• б) методів обліку за окремими статтями звітності.

Зміст облікової політики оформлюється спеціальним наказом про облікову політику, який розробляє головний бухгалтер підприємства і несе відповідальність за його формування. Керівник затверджує наказ про облікову політику і несе відповідальність за його зміст; саме його підпис робить наказ про облікову політику чинним.