Особиста робота соціального робітника з неблагополучними осередками суспільства

План Вступ

1. Діяльність соціального гувернера

2. Робота соціального гувернера з сім'єю алкоголіків чи наркоманів

3. Робота соціального гувернера з сім'єю з неповноцінними дітьми

4. Робота соціального гувернера з сім'єю з дитиною-олігофреном

5. Робота соціального гувернера з сім'єю з дітьми-інвалідами

6. Робота соціального гувернера з сім'єю з обдарованою дитиною

7. Робота соціального гувернера з сім'єю з важкою дитиною Висновки Список використаної літератури

Вступ Сім'я — головний осередок суспільства. Вона відіграє надзвичайну роль у його життєдіяльності — через фізичну й соціокультурну зміну поколінь забезпечує можливість існування суспільства. У сім'ї створюється найбільше суспільне багатство — людина. Тут вона народжується і формується як особистість. Це та клітинка, з котрої розпочинається будь-яка держава. Немає країни без сім'ї, сімейно-родинних відносин. Без сім'ї неможливе відтворення населення, його соціалізація і, нарешті, неможливе утворення всіх інших соціальних інституцій. Саме рівень розвитку сім'ї разом з характером праці зумовлюють суспільний порядок, за яким живуть люди в різних державах, за різних історичних умов. Водночас функціонування сім'ї є результатом специфічних соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві. Отже, сім'я — це ніби проміжний стан між суспільством та індивідом.

Соціально-педагогічний патронаж — це особиста робота соціального робітника з неблагополучними осередками суспільства. Соціально-педагогічний патронаж заключається у спілкуванні з людьми, які з якихось причин стали соціально неблагополучними, відвідуваннях сімей, в яких люди потребують психологічної допомоги, медичного догляду, соціальної допомоги.

Успішність соціальної роботи з молодою сім'єю забезпечується завдяки врахуванню типу сім'ї. Адже кожна сім'я яка належить до того чи іншого типу, має свої типові особливості, а значить потребує різних видів соціальної допомоги, застосування певних форм і методів роботи. Слід зазначити, що у науковій літературі типологія сімей достатньою мірою не розроблена, не визначені основні ознаки, які мають бути покладені в основу визначення типології сімей. Проте визначення типів сімей необхідне для практичної діяльності закладів освіти, соціальних служб для молоді.

Різні типи сімей, які мають проблеми у взаємостосунках, вихованні дітей, організації своєї життєдіяльності, потребують соціальної допомоги, підтримки, у тому числі матеріального забезпечення, організації побуту, вирішення проблем репродуктивного здоров’я, вільного часу.

1. Діяльність соціального гувернера Профілі діяльності соціальних гувернерів можуть бути досить різноманітні, як і потреби, інтереси, проблеми різних верств, груп населення та їх оточення.

Найбільш поширеним є тип соціального гувернера, що виконує по відношенню до інших як би базову функцію, гувернер, що спеціалізується по наданню різнобічної допомоги сім'ї в соціумі (тип сімейного гувернера).

Такий тип соціального гувернера виник на основі багаторічного і різнопланового досвіду роботи різновікових загонів та інших дитячо-підліткових об'єднань за місцем проживання. Спочатку сімейний гувернер як різновид соціального гувернера був штатним працівником шкіл в якості вихователя групи продовженого дня, далі як штатна одиниця дошкільного або позашкільного закладу, відділу соціального розвитку підприємства, муніципального органу управління.

Головне в роботі сімейного гувернера — встановити етично допустимі контакти з родиною, вміти побачити і повноцінно використовувати виховний потенціал сім'ї, різноманіття форм її впливу на особистість, їх безперервність і тривалість, а також діапазон цінностей, освоюваних дитиною в життєдіяльності сім'ї.

Сімейний гувернера — виконавець важливих соціальних функцій підвищення педагогічної культури сім'ї, формування суспільно значущих ідеалів і зразків поведінки самих батьків.

У роботі з сім'єю соціальні гувернери виділяють наступні групи завдань:

* встановлення контактів з членами сім'ї (формування впевненості у батьків в доброму ставленні соціального гувернера стосовно до них і їх дітям, що обумовлює довіру до соціального гувернера, його знанням, досвіду, повагу до нього як особистості, до якого йдуть за порадою, допомогою);

* вивчення конкретної сім'ї (складання «карти сім'ї», «карти дитини»);

* узгодження виховних впливів на дитину;

* психолого-педагогічна допомога батькам, підвищення їх педагогічної та загальної культури (проведення індивідуальних та групових консультацій);

* формування трудової та громадської активності батьків (допомогти збільшити доходи сім'ї, допомогти в заробітку і дорослих, і дітей, в отриманні кредиту, якщо сім'я вирішить, відкрити своє підприємство, можливість отримання допомоги і пільг). Після вивчення сім'ї складається програма соціальної діяльності з нею.

Стверджувати атмосферу дружніх відносин, крім повсякденних зустрічей, контактів, бесід, консультацій, можуть допомогти спільні справи з дітьми та батьками, вечори відпочинку, свята, турпоходи, трудові справи. Сам процес їх підготовки може стати джерелом пізнавання і вивчення один одного, взаємні прояви уваги і тепла. Організовуючи дорослих і дітей, соціальний гувернер допомагає знайти радість від спільних справ і спілкування, дефіцит якого часто відчувається в сім'ї.

Однакових сімей не буває, і тому робота з ними носить строго диференційований характер. Рідко в якій сім'ї батьки не відчувають труднощів у вихованні дітей, у створенні сприятливого мікроклімату, не потребують допомоги соціального гувернера. Але зовсім особливу категорію складають сім'ї, які є неблагополучними. Діти з таких сімей особливо потребують соціального захисту та своєчасної допомоги з боку суспільства. Сімейні гувернер взаємодіють у вирішенні цього завдання зі спеціально підготовленими категоріями соціальних працівників, психологів, юристів, медичних соціальних працівників та інших фахівців, які спільно доповнюють, розвивають багатопланову діяльність державних установ, громадських організацій, взаємодіють з ними.

Соціальному гувернерів доводиться стикатися також з різними проблемами сім'ї:

* хворі діти або батьки, діти або дорослі - інваліди;

* літні батьки, пенсіонери;

* алкоголіки, наркомани;

* розлучення батьків;

* діти-бродяги;

Безсумнівно, першочергове завдання соціального гувернера в роботі з проблемною сім'єю — це вирішення кризових ситуацій. Крім того, слід звернути увагу на їх своєчасне попередження і нейтралізацію.

2. Робота соціального гувернера з с сім'єю алкоголіків чи наркоманів соціальний гувернер сім'я дитина Працюючи з сім'єю алкоголіків чи наркоманів, корисно вирішити в першу чергу питання про визначення дітей в дитячі будинки або в будинок дитини. При позбавленні батьківських прав — передачу дітей в благополучні сім'ї. Потім вирішити питання про примусове лікування батьків.

3. Робота соціального гувернера з сім'єю з неповноцінними дітьми Сім'я з неповноцінними дітьми (від рідної плями на обличчі до функціональних недоліків, сліпоти, глухоти, уповільненого розумового розвитку). Важливо з’ясувати ставлення дитини і батьків до цієї неповноцінності, необхідна чуйність соціального гувернера. Допомога соціального педагога батькам: необхідно переконати шукати вихід із ситуації горя і озлоблення, знайти позитивні риси в дитини і направити всі сили на їх розвиток. Знайти шляхи і можливості догляду за хворою дитиною, її виховання і навчання. Важливо при цьому не «нормалізувати» дитину, оскільки невдача приведе до ускладнень. Батькам слід спілкуватися з іншими батьками, у яких також хвора дитина, що допоможе легше переносити тяготи, побороти почуття безпорадності й самотності.

4. Робота соціального гувернера з сім'єю з дитиною-олігофреном У сім'ї дитина — олігофрен. У Росії олігофрено педагогіка отримала розвиток в кінці XIX — початку XX століття. У православній русі розумово відсталих дітей не нищили, як у стародавньому римі. Їх вважали «дітьми бога», «божими дітьми», їх оточували ореолом святості, в них вбачали божественних віщунів. В «стоглавом судебнике» (1551 г.) Визначалося, що тих «які одержимі бісом і позбавлені розуму» слід поміщати в монастирі. За Петра i законом «про дурнях» уточнювалося, що колись слід їх уважно оглянути.

В історії вітчизняної соціальної педагогіки слід звернутися до досвіду «школи-санаторію», створеної в.п. Кащенко в 1908 році в Москві. Це було лікувальний і виховної установи для нервових, невстигаючих, важких, ледачих, істеричних, млявих дітей від 4 до 16 років. В школу не бралися тільки ідіоти, діти глибоко відстають у розвитку і епілептик.

У 1908 році в Москві був відкритий при ольгинська-п'ятницькому міському училищі допоміжний клас для розумово відсталих дітей (Олена Сергіївна Петухова). У 1912 році в 70 містах Росії було створено 120 установ, приватних гуртків, літніх колоній для слаборозвинених дітей.

На сучасному етапі: борг батьків — заспокоїти дитину, полегшити його переживання, створити в сім'ї атмосферу спокою. У цьому може допомогти соціальний гувернер. Має бути довіра до дитини і вимогливість, яка повинна проявлятися в залученні дітей до відповідальних, серйозним роботам, до виконання серйозних доручень (утримувати в порядку інструменти, ложки, вилки, порядок у своїй кімнаті, на кухні, погодувати кішку, собаку).

Навчання має чергуватися розумно з лікувальними заходами (масаж, гімнастика, ігри, прогулянки, плавання) і різними виховними заходами.

5. Робота соціального гувернера з сім'єю з дітьми-інвалідами Враховуючи, що ці діти погано орієнтуються в житті, погано знають те, що їх оточує, соціальний гувернер виділяє ряд проблем, які дитина вирішує тільки з ним. Складаються програми, які б включили дитини в навколишній світ. Частина з них відноситься до особистості дитини, її поведінки («особиста гігієна», «я в побуті») і частина до його поведінки в суспільстві («я в трамваї», «я в магазині»).

Робота гувернера спрямована на те, щоб допомогти дитині здобути уміння та навички спілкування в навколишньому його середовищі.

Для подолання труднощів спілкування дітей-інвалідів зі здоровими дітьми, гувернер становить програму, за якою дитина готується до такого спілкування. Це може бути конкурс, обговорення книг і фільмів, участь у днях народження.

Включення дітей-інвалідів у трудову діяльність (фото, швейна справа, ремонт взуття, роботи по дереву) також лягає на плечі соціального гувернера. Тут треба не тільки підготувати та укласти договори, але й навчити хлопців професії, дати необхідні вміння та навички. Важливо, щоб вони брали участь у всіх виробничих процесах, розбиралися в питаннях економіки, плануванні праці, вміли утримувати інструменти в належному вигляді.

Важливо, щоб вони в процесі праці проявляли свої творчі здібності. Для цього їх варто вчити малювати, ліпити, знайомити з народною творчістю, народними візерунками, залучити хлопців до розпису на тканинах, дереві, глині.

Читання книг, створення бібліотеки розвиває дитину, розширює її кругозір. У сім'ї важливо, щоб хвора дитина не дратував інших членів сім'ї, що призводить до поглиблення хвороби дитини. З іншого боку, оранжерейне ставлення до такої дитини призводить до формування утриманця.

У роботі соціального гувернера з дітьми-інвалідами корисно звернутися до досвіду лікувальної педагогіки а.а. Дубровського, який так формулює основні напрямки роботи соціального гувернера з хворими дітьми:

* проведення етичних бесід;

* організація дитячого самоврядування;

* обов’язкова участь дітей у праці; заняття гімнастикою;

* допомогти зайнятися творчістю;

* організувати відпочинок: на стадіоні, з книгою, з музикою, в парку, з казкою;

* проводити години роздумів;

* проводити заняття з психотерапії та аутогенного тренуванні;

* грати з дитиною всім (і соціальному педагогу, і батькам);

* співпраця дітей і дорослих.

6. Робота соціального гувернера з сім'єю з обдарованою дитиною Сім'я з обдарованою дитиною. Обдарованість, талант, геніальність — це високий рівень розвитку будь-яких здібностей людини (лідерських, художніх, психомоторних, інтелектуальних, творчих і т.д.). Загальним для обдарованих дітей є потреба в знаннях, любов до розумової праці, ніж часто лякають батьків.

Обдарована дитина шукає спілкування з дорослими, так як вони його розуміють і захоплюються ним. Однолітки його не розуміють і часто глузують, дають прізвиська. Допитливість і прагнення все знати, величезний творчий потенціал виливаються в порушення усталених норм поведінки і ставлення до оточуючих.

Зазвичай талановиті діти понад емоційні, з виродженим підвищеним почуттям гумору, особливої промовою, особливою моторикою або сприйняттям. За рішенням обдаровані діти входять до «групи ризику» поряд з розумово відсталими, малолітніми правопорушниками, дітьми алкоголіків. Таким дітям необхідно особливу виховання, спеціальні навчальні індивідуальні програми, спеціально підготовлені вчителі, спеціальні школи, які знають і враховують особливості та проблеми обдарованої дитини.

Робота гувернера (в тому числі й соціального гувернера) — складний і важкий труд. Насамперед, вихователю складно визнати, що дитина розумнішими його, доводиться долати бар'єр «зазнайства» як наслідок високої самооцінки, честолюбства, впертості, самолюбства. Нестандартна поведінка обдарованих дітей проявляється в тому, що у них часто змінюється настрій, вони нетерплячі в спілкуванні, демонструють власні знання, перебивають, поправляють співрозмовника, намагаються завжди бути першими, вважаючи неприємним бути неправим. Всі ці якості ставлять перед соціальним гувернером завдання виховання у таких дітей терпіння, ненав’язливості, поваги співрозмовника, самокритики, самоконтролю і т.д.

Інша проблема, пов’язана з обдарованістю, це її скритність у багатьох випадках. Батьки і всі навколишні дитини з прихованою обдарованістю так само відчувають різного виду труднощі.

Одним з основних напрямків у діяльності соціального гувернера є встановлення і підтримку зв’язку його з батьками підопічного, здійснення медико-біологічного освіти в питаннях навчання та виховання дитини. Іноді батьки «вимучують» талант, намагаючись з невеликих здібностей «робити» талант, виснажуючи сили дитини; інші - навпаки, не хочуть, щоб дитина виділявся, а був «як всі», тобто «затискають» талант. У сім'ї можливі в обох випадках конфлікти, в запобіганні або дозволі яких повинен брати участь соціальний гувернер.

Соціальний гувернер допомагає також батькам розвивати індивідуальні задатки дитини, з дошкільного віку залучаючи його до праці творчої, направляє його до фахівців, організовує консультації, здійснює постійний контакт між викладачами та батьками.

7. Робота соціального гувернера з сім'єю з важкою дитиною Сім'я з важкою дитиною. Важкі діти — педагогічно запущені діти, вони фізично здорові, але не виховані і не навчені. Вони відстають від своїх однолітків у навчанні, так як слабо або зовсім не розвинені пам’ять. Мислення і уява. Вони не люблять працювати, конфліктують з учителями, з однолітками, з батьками, тікають з дому, кидають школу, бродяжать, п’ють, вживають наркотики, порушують закони. Вони грубі, збудливі, агресивні.

Для соціального гувернера в роботі з важкими дітьми важливе значення має виявлення і дослідження сукупності всіх причин, спонукальних мотивів, обставин і дій особистості, що складають явні чи приховані механізми їх поведінки.

Зазвичай поява важкої дитини пов’язане з проблемами сімейного характеру (батьки — алкоголіки, наркомани…), тому діяльність соціального гувернера включає в себе і величезну роботу з батьками, наприклад, спрямування їх до фахівців різного профілю.

Робота з важкими дітьми обов’язково передбачає педагогічний процес перевиховання, тобто процес попередження або подолання різних відхилень у поведінці дитини (підлітка).

Вивчивши вихованця, слід зосередити його увагу на психологічної готовності до зміни своєї поведінки. Наступний етап — процес накопичення морально-позитивних якостей, вчинків вихованця, який повинен контролюватися соціальним педагогом, і при невеликих зрушеннях заохочуватися і направлятися на подальше зміна поведінки дитини.

Мета соціального гувернера в роботі з важкими дітьми (підлітками) полягає в тому, щоб допомогти їм «переступити» через виниклу кризу і самостійно змінити своє життя.

Висновок Соціальний педагог у роботі із сім'єю повинен дотримуватися принципів, які допомагають йому в розв’язанні професійних завдань. Це гуманізм, віра в людину, кращі виявлення її особистості та потенційні можливості, які допоможуть розв’язати ті складні проблеми, які вона має; це віра в те, що людина має великі можливості щодо самовдосконалення. Здатність до емпатії допомагає соціальному педагогові зрозуміти внутрішній світ іншої людини, отже, правильно оцінити її особистість, знайти в ній внутрішні можливості для розв’язання особистісних проблем. Соціальний педагог має бути толерантним, доброзичливо ставитися до клієнта, оцінювати його в цілому, а не окремі його вчинки. Якщо соціальний педагог застосовує авторитарність, не має гнучкої педагогічної позиції, не вміє об'єктивно оцінювати виховні можливості сім'ї і кожного з батьків, добре орієнтуватися в обстановці, це, звичайно, гальмуватиме встановлення його взаємостосунків з клієнтами. Крім того, якщо батьки мають низьку загальну та педагогічну культуру, суб'єктивно оцінюють поведінку та особистість дитини, безвідповідально ставляться до виховання, це теж дуже утруднює спілкування соціального педагога з батьками.

Список використаної літератури

1. Дворецькі Г. В. Соціологія. — к., 2002.

2. Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання: навч. Посібник. — К.: вища школа, 1997.

3. Коваль А. Г. Соціальна педагогіка. Соціальна робота. — К., 1997.

4. Нісімчук А.С., Падалка О. С., Шпак О. Т. Сучасні педагогічні технології. — К., 2000.

5. Батіщева Г. О., Зайцева 3.Г. Робота соціальних служб для молоді з молодою сім'єю. Методичні рекомендації. — К., 1996.

6. Піча В.М. Соціологія. — к., 2000.

7. Фіцула Н.М. Педагогіка. — 2001.