Виклад основного матеріалу

Саммерхілл — одна з найвідоміших у світі міжнародних вільних шкіл, принципи виховання якої вплинули на освітню практику і філософію багатьох інших навчальних закладів. Основні ідеї теорії О.С. Нілла й сьогодні використовуються у школі (існує вже 90 років), повною мірою довівши свою життєстійкість та педагогічну ефективність завдяки принципам вільного виховання, запропонованим ще на початку XX століття.

Основу педагогічній концепції О.С. Нілла становлять принципи вільного виховання: принцип свободи, природовідповідності, самоврядування, самоцінності дитинства, саморегуляції, гуманістичної спрямованості виховання та психологічної комфортності [1].

Школа Саммерхілл дотримується загальнонаціональної навчальної програми, яка складається з інваріантної частини (біологія, хімія, фізика, географія, історія, математика, спортивні ігри, громадянство, англійська й французька мови) та варіативної (кілька іноземних мов, бізнес, комп’ютер, технологія матеріалів, столярно-теслярська справа, музика: гра на гітарі, скрипці, віолончелі та ін.).

У Саммерхіллi діти складають національний випускний іспит у віці 16 років — GCSE (General Certificate of Secondary Education). Після завершення обов’язкового циклу освіти діти можуть, за бажанням, закінчити школу й почати працювати або продовжити навчатися два роки з тим, щоб вступити до університету. Оскільки у навчальному закладі уроки необов’язкові, діти мають право їх не відвідувати. О.С. Нілл не вважав викладання чимось важливим для дитини і навчанню надавав другорядного значення. Головними для нього були увага і дбайливе ставлення до особистості, формування її «Я» без авторитарного тиску, сприйняття учня таким, який він є [2].

О.С. Нілл вважав, що учні або студенти, які під тиском батьків закінчували коледж чи університет, перетворювалися на «позбавлених уяви вчителів, посередніх лікарів і некомпетентних юристів» [4, с. 19]. Замість цього вони могли б отримати робітничу спеціальність — стати кваліфікованими механіками, гарними мулярами тощо. Дослідник відзначав, що діти, які виросли в умовах свободи, обирають із пропонованих предметів ті, які їм цікаві. Вони приділяють багато часу іншим привабливим заняттям — роботі з деревом чи металом, малюванню, читанню художньої літератури, слуханню музики тощо.

У школі Саммерхілл педагоги застосовують різноманітні методи навчання, які сприяють активізації навчального процесу і допомагають дітям засвоїти програмовий матеріал. При цьому переважають методи, спрямовані на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку дитини у процесі навчання, якими, на нашу думку, є методи активного навчання, ситуаційний метод, метод планування і програмування, самоконтролю та ті, що спрямовані на розвиток творчого самостійного мислення, формування навичок і вмінь нестандартного розв’язання проблем, — ігрові та творчі.

Головним стимулом навчання є мотивація учнів, тому педагоги проводять заняття так, щоб зацікавити дітей, сформувати у них любов до предметів шкільного циклу.

У Саммерхіллі дуже рідко застосовуються методи навчального контролю, характерні для загальноосвітніх шкіл, водночас активно застосовується метод самоконтролю, що передбачає формування в учнів уміння самостійно контролювати засвоєння навчального матеріалу і самим визначати способи надолуження прогалин [1].

Діяльність школи не була спрямована на складання екзаменів. О.С. Нілл відмовився від звичайної системи оцінювання знань учнів, характерної для традиційної школи. Він вважав, що знання не є показником рівня розвитку дитини; головним є прояв творчості, кмітливості та оригінальних рішень. О.С. Нілл у своїй практиці часто використовував ситуаційний метод, коли важливу роль відігравала конкретна ситуація, що дозволяло обирати нестандартні творчі рішення. Іноді заради інтересу британський педагог влаштовував щось на зразок іспиту. Одного разу дітям було задано такі запитання: «Де знаходиться Мадрид, острів Четвер, вчора, любов, демократія, ненависть, моя кишенькова викрутка?» [4, с. 11].

У школі Саммерхілл широко використовується метод планування з метою формування в учнів умінь планувати свою освітню діяльність, створювати індивідуальні освітні програми. За допомогою цього методу у школі вирішуються навчальні, виховні і розвивальні завдання: формування вміння складати план/проект на певний період своєї навчально-пізнавальної діяльності (семестр, навчальний рік); здатність конструювання індивідуального плану вивчення курсу чи теми; уміння змінювати план, програму, доповнювати їх або замінювати, конкретизації умов і термінів виконання завдань.

Діти самі складають розклад тих занять, які вони хочуть відвідувати протягом семестру. Тобто розклад може змінюватися кожного семестру, що залежить від інтересів школярів. Як приклад, наводимо перелік предметів класу № 2, складений одним з хлопчиків: Садівництво, Комахи, Моделювання аеропланів, Основи дипломатії, Магія, Ігри, Дитяча психологія, Розвиток мислення, Мозаїка, Фотографія, Вироби з пластиліну, Комп’ютерні ігри, Письмо, Відеозйомка, Радіопередача, Макраме, Воєнне мистецтво [6].

Навчальний заклад розташовано у старій англійській садибі Вікторіанської доби. У головній будівлі знаходяться їдальня, спальня для дівчат, майстерня з ліплення і рукоділля. На території школи є кілька невеликих корпусів, у яких розташовано майстерні та лабораторії. Діти розміщуються в спальних корпусах за віковими групами разом з домоправителькою (a house-mother). Вихованців розподілено на три вікові групи: молодші - 5−7 років, середнього шкільного віку — 8−10 років, старші - 11−16/17 років. У кожній із груп працює вихователь (a houseparent). Нині до школи приймають дітей віком до 11−12 років.

Звичайний шкільний день у Саммерхіллі розпочинається о восьмій ранку; з 8.15 до 9.00 діти снідають у їдальні; заняття тривають з 9.30 до 13.30; загальні збори призначають 14 чергових («Beddies Officers») із дітей старших класів віком від 13 до 17 років. До їх обов’язків входить дотримання порядку після відбою, контроль за вимиканням світла, читання книг для маленьких дітей і ранковий підйом [6].

На початку кожного семестру на дошці оголошень вивішують розклад. Зазвичай, для дітей проводять п’ять уроків щодень (по сорок хвилин кожен). Молодші школярі віком до 12 років займаються з одним учителем у навчальних кімнатах, у майстернях технічної творчості чи в кімнаті мистецтв. Діти віком 5- 9 років ідуть займатися в клас № 1, а 10−12 років — у клас № 2 [6]. навчальний виховний вільний школа саммерхіл Заняття у школі Саммерхілл проходять з вересня до липня. Навчальний рік розподілено на три семестри по 12 тижнів кожен; між триместрами передбачено великі канікули (20−25 діб), а в середині кожного триместра — короткотривалі канікули (7−10 діб).

Загальна чисельність дітей у різний час коливалася від 40 до 75 осіб. За останні роки кількість дітей дещо збільшилася і нині становить у середньому 80−90 осіб.

О.С. Нілл приділяв велику увагу підбору персоналу навчального закладу. Він завжди запрошував на роботу достатньо кваліфікованих вчителів, щоб викладання відбувалося відповідно до встановлених стандартів. До школи приходили лише ті педагоги, які поділяли філософію вільної освіти.

Окрім цього, засновник закладу віддавав перевагу вчителям, які мали почуття гумору, могли щось робити фізично, проводити вільний час з дітьми. О.С. Нілл розумів, що спеціальна підготовка «не може перетворити нудного, позбавленого уяви вчителя на хорошу особистість» [3, c. 34]. Весь педагогічний колектив школи добровільно організовував дозвілля дітей після занять: вони грали, читали книги, цікаві дітям, репетирували постановку п'єс, проводили консультації з образотворчого мистецтва, столярної й теслярської справи, бесідували про різноманітні психологічні проблеми, які виникали у дітей, організовували додаткові заняття для тих учнів, які хотіли підготуватися до складання випускних іспитів та ін. Учителям школи Саммерхілл надано свободу у виборі методики проведення занять, укладанні навчально-методичних посібників.

Одна з головних особливостей школи полягає в тому, що у дітей відсутнє почуття страху перед дорослими. О.С. Нілл писал з цього приводу: «Для дітей я не є авторитетом, якого необхідно боятися. Ми є рівними. Безпечно навіть мати сварку з дитиною, якщо ви є рівними» [5, c. 26]. Так, якщо дитина розбила вікно, то вона повідомить про це будь-якому вчителеві чи директору школи, оскільки не боїться покарання чи нотацій дорослих. У цьому випадку їй доведеться заплатити за розбите вікно.

Реалізація принципів гуманістичної спрямованості виховання, самоцінності дитинства та саморегуляції знаходить своє відображення у взаємовідносинах дітей і персоналу школи. Між учнями й учителями завжди були ідеальні дружні стосунки, вихованці називали своїх учителів на ім'я [4]. Отже, у школі завжди існувало почуття єднання всього шкільного співтовариства, оскільки діти відчувають підтримку, повагу й любов дорослих.

Персонал школи завжди звертає увагу на проблеми дітей і обговорює звичайні поточні питання. В учительській є «Спеціальний аркуш уваги», у якому фіксують інформацію про нових дітей, які прийшли до школи, а також про учнів, у яких існують якісь проблеми, пов’язані з успішністю, відвідуванням занять і поведінкою. За згодою самої дитини педагоги надають їй допомогу. Так, учитель може запропонувати провести індивідуальні психоаналітичні заняття в позаурочний час, якщо в дитини склалося негативне ставлення до колишньої школи, батьків та інших дітей, унаслідок чого в неї з’явився страх та агресивність на невротичному ґрунті. Педагоги також проводять додаткові заняття з тими дітьми, які або повільно засвоюють шкільну програму, або в них є бажання більш детально вивчити певні предмети й підготуватися до складання іспитів. Діти, зацікавлені в отриманні гарних знань з метою вступу до університету або підвищення власного інтелектуального рівня, можуть скласти шкільні екзамени на 1−2 роки раніше визначеного терміну. О.С. Нілл вважав бажання дитини головним стимулом у навчанні: «Є у школі особливі способи навчання діленню в стовпчик чи їх немає - немає ніякого значення, тому що сама навичка ділення в стовпчик важлива лише для тих, хто хоче її освоїти. А дитина, яка дійсно хоче навчитися ділити в стовпчик, неодмінно вмітиме це робити незалежно від того, яким способом її навчають» [2, с. 12].

У розширенні й поглибленні знань учнів, розвитку творчих здібностей значну роль відіграє позаурочна робота, спрямована на задоволення інтересів, потреб дітей завдяки їхній добровільній участі у різноманітній діяльності. Завдання позаурочної роботи полягає у збагаченні і поглибленні знань, здобутих на уроках, розширенні загальноосвітнього кругозору дітей, формуванні інтересів до різних галузей мистецтва, техніки, спорту, виявленні і розвитку індивідуальних творчих здібностей та організація дозвілля і відпочинку учнів.

Друга половина дня в усіх дітей вільна, і вони обирають профіль занять відповідно до своїх інтересів: одні займаються в майстернях, виготовляють човен чи іграшковий револьвер, ремонтують велосипеди, інші малюють, грають у саду чи організовують спортивні ігри тощо. Вільні види діяльності дітей передбачають також заняття керамікою, драмою, образотворчим мистецтвом, шахами, кулінарією та ін. У школі є навчальні кімнати, обладнані сучасними комп’ютерами, кімната мистецтв, музична кімната, гончарна і слюсарна майстерні, медіа-студія та типографія [6].

У навчальному закладі є басейн, відкритий у літній період, тенісний корт, футбольне поле, кілька столів для настільного тенісу, баскетбольний і волейбольний майданчики, окремий спортзал з тренажерами й сауною. Оскільки післяобідній час діти проводять на власний розсуд, то О.С. Нілл часом навіть не знав, чим займаються його вихованці після занять. Поки він займався своїми справами в саду чи друкував книгу, він рідко бачив дітей поблизу; це означало, що всі учні школи не сумують і зайняті своїми справами.

О.С. Нілл, працюючи в школі протягом багатьох років, дійшов висновку, що молодші школярі люблять, щоб їм читали книги. Дітям середніх років подобається займатися в кімнаті мистецтв: малювати, робити картинки з лінолеуму, плести кошики, майструвати щось із шкіри, паперу, шити костюми для своїх майбутніх вистав та ін. Хлопчики з великим інтересом майструють у гончарній і слюсарній майстернях, у яких завжди багатолюдно. Старших підлітків приваблюють складні столярні роботи типу розпущеного віялом хвоста голуба, чеканка чи різьба по дереву. Робота у майстернях дозволяла пристосувати темп навчання до реальних можливостей учня, привчала його до самостійності, розвивала ініціативу та відповідальність. Хлопчиків також можна часто бачити в хімічній лабораторії, де вони проводять досліди. Дівчатка, зазвичай, проводять вільний час у кімнаті мистецтв, займаючись художньою роботою: живописом, шиттям, вишиванням, гончарним ремеслом, виготовленням красивих речей з яскравих тканин, бісеру, паперу тощо, а також часто допомагають кухарям готувати різні страви [4].

Зазвичай, вечірній час у школі має певний розпорядок. Так, у понеділок діти відвідують місцевий кінотеатр; у вівторок персонал і старші школярі слухали лекції О.С. Нілла з психології, а діти молодших класів, розділившись на групи, читали книги. Вечір середи було присвячено танцям, тому гості, які відвідували танцювальні вечори, відзначали, що діти школи мають гарну пластику й почуття ритму. Четвер був вільним, і тому багато старшокласників переглядали фільми в кіно. Вечір п’ятниці призначався для особливих випадків; зазвичай, у цей день школярі були зайняті репетицією вистав. Суботній вечір вважали найважливішим, тому що в цей день проходили загальношкільні збори. Після зборів діти любили організовувати танці. Неділя — вільний день, і діти проводили його за власним розсудом. У зимові місяці недільні вечори було присвячено самодіяльному театру. На вихідних О.С. Нілл любив розповідати молодшим школярам про власні пригоди.

Британський педагог створив школу, у якій дітям надавали свободу бути самими собою. Тому він відмовився від дисципліни, контролю дорослих, навіювання й релігійного наставництва. Його педагогічна концепція ґрунтувалася на тому, що дитина від природи добра, а псує її лише неправильне виховання у школі чи сім'ї. Він вважав, що дитину необхідно надати самій собі, і вона зможе розвинутися відповідно до природних задатків та індивідуальних можливостей.

Реалізація принципу психологічної комфортності знайшла своє втілення в особистих уроках («Private lessons»), які є індивідуальною формою позаурочної роботи. О.С. Нілл, захоплюючись ідеями психоаналізу, вважав, що у школі необхідно застосовувати індивідуальну терапію для емоційного вивільнення дитини, яка за певних життєвих обставин набула страху та стала агресивною. Теоретичні основи лікування дітей він запозичив із психоаналізу З. Фрейда та інших відомих психоаналітиків. Головною метою цих уроків вважалася емоційна розрядка дитини, яка після кількох сеансів позбавлялася без будь-яких психологічних проблем.

Особисті психоаналітичні уроки педагога, — це, власне, неформальна бесіда біля каміну, яка розпочиналася із запитань, пов’язаних із дитиною. Потім обговорювали проблеми щодо труднощів спілкування зі школярами, сім'єю тощо. Ці уроки, зазвичай, були потрібні дітям, які прийшли з інших шкіл і в них виникли певні комплекси. О. С. Нілл не застосовував чітку структуру проведення індивідуальної терапії, усе відбувалося спонтанно [5]. Іноді він розпочинав розмову про зовнішність дитини, запитуючи її, наскільки їй подобається її обличчя. Відповідь завжди була негативною. Британський педагог вважав обличчя зовнішнім відображенням внутрішньої сутності людини. Коли вихованець говорив, що йому не подобається його зовнішність, це означало, що він сам собі не подобається. Наступним етапом індивідуальної терапії був перехід від обговорення обличчя до особистості дитини [5]. У цьому випадку О.С. Нілла цікавило, що дитина найбільше не любила в собі. Зазвичай, дитина вказувала на свої фізичні недоліки. Розмова тривала доти, доки тему не було цілком вичерпано.

Коли до О.С. Нілла на особистий урок приходила дитина з численними комплексами, він часто застосовував шокові прийоми терапії, наприклад, пропонував їй сигарету чи розповідав про деякі тонкощі злодійства, знаючи, що перед ним сидів юний злодюжка [4]. Шок, пов’язаний із запитаннями під час особистого уроку, ставав поворотним у взаємостосунках і тим самим сприяв докорінній зміні поведінки вихованця. Основною умовою проведення особистих психоаналітичних уроків було завоювання довіри й упевненості в тому, що директор завжди розуміє дитину і любить її, незважаючи на її асоціальну поведінку.

О.С. Нілл виявив, що діти, які відмовлялися відвідувати його особисті уроки з психоаналізу, теж виліковувалися. Британський педагог дійшов дуже важливого висновку: дітей насправді виліковувала свобода, а не психоаналіз. О.С. Нілл вважав, що його школа може існувати і без психоаналітичних занять, вони лише допомагають прискорити процес перевиховання й адаптації дитини до умов свободи.