Санація і реструктуризація як основа заходів оздоровлення стану дніпропетровського обласного комунального підприємства «Облпаливо»

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА ДИПЛОМНА РОБОТА магістра

Санація і реструктуризація як основа заходів оздоровлення стану дніпропетровського обласного комунального підприємства «Облпаливо»

Дніпропетровськ

АНОТАЦІЯ Тема дипломної роботи — «САНАЦІЯ І РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ ЯК ОСНОВА ЗАХОДІВ ОЗДОРОВЛЕННЯ СТАНУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА „ОБЛПАЛИВО“»

Науковий керівник

Об'єкт досліджень: хронічнозбиткове Дніпропетровське обласне комунальне підприємство «Облпаливо», яке займається оптовой та розничною торгівлею — продажем твердого палива юридичним особам та населенню негазифікованих сільських районів і приватного сектору міст Дніпропетровської області.

Мета досліджень: вивчення закономірностей та принципів фінансового механізму діяльності багатофілійного підприємства оптоворозничної торгівлі паливом з складів у Дніпропетровській області, оцінка причин хронічної збитковості діяльності та економічної ефективності санаційних заходів за рахунок реструктуризації шляхом об'єднання складів.

Актуальність: На основі отриманих статистичних даних за 1999 -2002 роки розроблені рекомендації по оптимальним шляхам санації за рахунок об'єднання структури складів по області.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: ПАЛИВО, КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО, ТОРГІВЛЯ, СОБІВАРТІСТЬ, ПОСТІЙНІ ВИТРАТИ, ЗМІННІ ВИТРАТИ, ЗБИТКОВІСТЬ, БАНКРУТСТВО, САНАЦІЯ.

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Теоретична частина. Прогнозування банкрутства та шляхи санації неплатоспроможних підприємств в Україні

1.1 Об'єкт дослідження — унітарне комунальне підприємство та особливості

його статуса в Україні

1.2 Сутність банкрутства підприємства

1.2.1 Законодавча та економічна термінологія процесів банкрутства

1.2.2 Причини банкрутства підприємства

1.2.3 Оперативне виявлення причини доведення до банкрутства

1.3 Процедури та наслідки банкрутства підприємства

1.3.1 Досудова санація підприємства

1.3.2 Судове задоволення претензій кредиторів

1.3.3 Ліквідаційна процедура банкрутства Розділ 2. Аналітична частина. Аналіз динаміки фінансової діяльності та оцінка загрози банкрутства ДОКП «ОБЛПАЛИВО» в 1999 — 2002 роках

2.1 Загальна характеристика ДОКП «ОБЛПАЛИВО»

2.2 Джерела інформації для аналіза та управління фінансами підприємства

2.3 Структурний аналіз динаміки розвитку ДОКП «ОБЛПАЛИВО»

2.3.1 Аналіз составу та джерел майна (активів) підприємства

2.3.2 Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства

2.4 Коефіцієнтний аналіз економічних показників діяльності

2.4.1 Аналіз рентабельності та делової активності

2.4.2 Аналіз платоспроможності та ліквідності

2.4.3 Аналіз фінансової стійкості

Розділ 3. Проектна частина. Ефективність впровадження моделі санації та схем оптимізації структури і діяльності докп «Облпаливо» на відвернення загрози банкрутства

3.1 Аналіз ефективності функціонування структури реалізаційних складів в Дніпропетровській області в 1999 2001 роках

3.2 Схеми оптимізації структури реалізаційних складів при їх частковому об'єднанні

3.3 Розрахунки показників ефективності проекта об'єднання складів

3.4 Оцінка результатів фінансової досконалості проектних рішень

3.4.1 Метод розрахунку чистого приведеного ефекту

3.4.2 Метод визначення строку окупності інвестицій

3.4.3 Оцінювання результатів проекту об`єднання складів за реальними CASHFLOW грошовими потоками та дисконтованими оцінками NPV — грошових потоків…97

3.5 Прогнозні характеристики підприємства після впровадження проекту санації

Висновки та рекомендації

Перелік використаних джерел

ВСТУП У дипломній роботі на базі детального економічного аналізу діяльності обласного державного комунального підприємства «ОБЛПАЛИВО» за 1998 — 2002 рік виявлені основні проблеми його хронічнозбиткового економічного становища, виконані розрахунки економічної ефективності при моделюванні впливу реструктуризації складів підприємства на зниження загальної собівартості його діяльності та розроблені рекомендації усуненню загрози банкрутства при оптимальному об'єднанню складів по Дніпропетровській області.

Фінанси підприємства — це сукупність грошових відносин, зв’язаних з формуванням і використанням грошових доходів і нагромаджень підприємства. Фінанси підприємства забезпечують кругообігу основного й оборотного капіталу і взаємовідносини з державним бюджетом, податковими органами, банками, страховими компаніями й іншими установами фінансовокредитної системи. При цьому вони виконують дві функції:

Відтворювальна функція складається в обслуговуванні грошовими ресурсами кругообігу основного й оборотного капіталу в процесі комерційної діяльності підприємства на основі формування і використання грошових доходів і нагромаджень.

Контрольна функція — це фінансовий контроль за виробничогосподарською діяльністю підприємства.

Об'єкт досліджень: фінансовий стан та вибір заходів санації хронічнозбиткового Дніпропетровського обласного комунального підприємства «Облпаливо», яке займається оптовой та розничною торгівлею — продажем твердого палива юридичним особам та населенню негазифікованих сільських районів і приватного сектору міст Дніпропетровської області.

Мета досліджень: вивчення закономірностей та принципів фінансового механізму діяльності багатофілійного підприємства оптоворозничної торгівлі паливом з складів у Дніпропетровській області, оцінка причин хронічної збитковості діяльності та економічної ефективності санаційних заходів за рахунок реструктуризації шляхом об'єднання складів.

Методи досліджень: проведення горизонтального (індекснохронологічного) та вертикального (структурнохронологічного) аналізу баланса підприємства, аналіз фінансових коефіцієнтів, прогнозування діяльності підприємства.

На основі отриманих статистичних даних за 1999 -2002 роки проведено моделювання впливу реструктуризації складів підприємства на зниження загальної собівартості його діяльності та розроблені рекомендації по оптимальним шляхам санації за рахунок об'єднання структури складів по області.

Актуальність досліджень в дипломній роботі заключається в тому, що банкрутство — це природній процесс ринкової економіки, який є наслідком впливу об'єктивних екзогенних (зовнішніх) факторів ринку та суб'єктивних ендогенних (внутрішніх) факторів менеджменту підприємством. Своєчасна ідентифікація ознак банкрутства та застосування заходів по уникненню негативних наслідків, знання та вміння застосування заходів антикризового управління підприємством — основа діяльності сучасних економічних менеджерів підприємств в ринковій економіці України.

Рекомендації, розроблені в роботі, доцільно використовувати для санаційних заходів по запобіганню банкрутства ДОКП «Облпаливо».

При виконанні дипломного проекту використані:

а)Методи ретроспективного економічного аналізу результатів діяльності підприємства (горизонтальновертикальні розрізи);

б) Фінансовоекономічна звітність ДОКП «Облпаливо» за 1998 -2002 роки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. ПРОГНОЗУВАННЯ БАНКРУТСТВА ТА ШЛЯХИ САНАЦІЇ НЕПЛАТОСПРОМОЖНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

1.1 Об'єкт дослідження — унітарне комунальне підприємство та особливості його статуса в Україні

Згідно ЗАКОНУ УКРАЇНИ «Про місцеве самоврядування в Україні» (Стаття 60. Право комунальної власності) [5]:

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно з Господарським Кодексом України[1], який діє з 01.01.2004, залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника — відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Статутний фонд комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації його як суб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду комунального унітарного підприємства встановлюється відповідною місцевою радою.

Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова «комунальне підприємство» та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство.

Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.

1.2 Сутність банкрутства підприємства

1.2.1 Законодавча та економічна термінологія процесів банкрутства При викладені теоретичних законодавчих та економічних питань і процедур банкрутства в дипломній роботі аналізуємі об'єкти, суб'єкти та їх взаємовідносини термінологічно визначені у такому значенні [4]:

банкрутство — визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури;

неплатоспроможність — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності;

боржник — суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати;

суб'єкт банкрутства (далі - банкрут) — боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена арбітражним судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо);

кредитор — юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів);

досудова санація — система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство;

санація — система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника;

реструктуризація підприємства — здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з переходом боргових зобов’язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів;

ліквідація — припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного арбітражним судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна;

У разі визнання підприємства банкрутом його ліквідація проводиться згідно з ліквідаційною процедурою, передбаченою Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» .

Закон [ 4 ] встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

а) Заходи щодо запобігання банкрутству боржника та позасудові процедури

1. Засновники (учасники) боржника — юридичної особи, власник майна, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов’язані вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству підприємства-боржника.

2. Власником майна боржника державного чи приватного підприємства, засновниками (учасниками) боржника — юридичної особи, кредиторами боржника, іншими особами в межах заходів щодо запобігання банкрутству боржника може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов’язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і відновлення платоспроможності боржника (досудова санація).

3. Надання фінансової допомоги боржнику зобов’язує його взяти на себе відповідні зобов’язання перед особами, які надали таку допомогу в порядку, встановленому законом.

б)Судові процедури, які застосовуються щодо боржника

1. Відповідно до Закону щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства:

розпорядження майном боржника;

мирова угода;

санація (відновлення платоспроможності) боржника;

ліквідація банкрута.

2. Санація боржника або ліквідація банкрута здійснюється з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.

3. Порядок виконання в Україні рішень судів іноземних держав у справах про банкрутство визначається відповідними міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

в)Підвідомчість, підсудність, право та підстава порушення

справи про банкрутство

1. Справи про банкрутство підвідомчі арбітражним судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

2. Право на звернення до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.

3. Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

г) Заява про порушення справи про банкрутство

. Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі

д)Заява боржника (самопорушення підприємством справи про банкрутство) повинна містити крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, такі відомості:

суму вимог кредиторів за грошовими зобов’язаннями у розмірі, який не оспорюється боржником;

розмір заборгованості по податках і зборах (обов'язкових платежах);

розмір заборгованості по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю та здоров’ю, виплаті заробітної плати та вихідної допомоги працівникам боржника, виплати авторської винагороди;

відомості про наявність у боржника майна, у тому числі грошових сум і дебіторської заборгованості;

найменування банків, що здійснюють розрахунковокасове і кредитне обслуговування боржника.

Боржник зобов’язаний звернутися в місячний строк до арбітражного суду з заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:

задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;

орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в арбітражний суд з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

при ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;

У разі, якщо справа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов’язаний одночасно подати план санації відповідно до вимог цього Закону.

е)Заява кредитора (ПРИМУСОВЕ БАНКРУТСТВО БОРЖНИКА)

повинна містити крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, такі відомості:

розмір вимог кредитора до боржника з зазначенням розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті;

виклад обставин, що підтверджують наявність зобов’язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання;

докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом;

докази обгрунтованості вимог кредитора;

інші обставини, на яких грунтується заява кредитора.

ж)Прийняття або відмова у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство

1. Суддя арбітражного суду приймає заяву про порушення справи про банкрутство, подану з дотриманням вимог цього Закону та Арбітражного процесуального кодексу України.

2. Суддя арбітражного суду відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо:

боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

подано заяву про порушення справи про банкрутство ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

стосовно боржника юридичної чи фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності вже порушено справу про банкрутство;

якщо вимоги кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство, в сумі складають менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачене цим Законом;

вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою.

з) Порушення провадження у справі про банкрутство

1. Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п’ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не передбачено цим Законом, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

и)Забезпечення грошових вимог кредиторів і мораторій на задоволення вимог кредиторів

1. Арбітражний суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходів до забезпечення грошових вимог кредиторів згідно з Арбітражним процесуальним кодексом України та цим Законом, про що виноситься ухвала, а саме:

1) накладати арешт на все або частину майна чи грошових коштів, що належать боржникові або особам, які відповідають за зобов’язаннями боржника;

2) забороняти без згоди розпорядника майна укладати та здійснювати угоди:

пов’язані з передачею нерухомого майна в оренду, заставу, з внесенням зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарських товариств, або розпоряджатися нерухомістю іншим чином;

2. В ухвалі про порушення провадження у справі про банкрутство вказується про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов’язання, строки виконання яких настали до подання заяви про порушення справи про банкрутство. Мораторій вводиться на задоволення всіх вимог кредиторів, крім випадків, передбачених цим Законом.

3. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

к)Розпорядник майна боржника

1. З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі арбітражного суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна у порядку, встановленому цим Законом.

2. Розпорядник майна призначається арбітражним судом із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому арбітражному суду України. Кредитори мають право запропонувати кандидатуру розпорядника майна, яка відповідає вимогам Закону.

л) Проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів

1. Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання арбітражного суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення.

Учасниками зборів кредиторів з правом вирішального голосу є кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів. У зборах можуть брати участь представник працівників боржника та арбітражний керуючий з правом дорадчого голосу.

Збори кредиторів проводяться за місцезнаходженням боржника.

4. Кредитори, у тому числі і органи державної податкової служби, інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, кратній тисячі гривень.

м) Особливості банкрутства соціальнозначимих підприємств

1. При розгляді справи про банкрутство соціальнозначимого підприємства учасником провадження у справі про банкрутство визнається орган місцевого самоврядування відповідної територіальної громади адміністративно-територіальної одиниці.

Докази, що підтверджують належність боржника до соціальнозначимих підприємств, господарському суду надає боржник.

2. Якщо комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію боржника, господарський суд може винести ухвалу про санацію боржника за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними з кредиторами договору поруки за зобов’язаннями боржника.

3. Процедура санації соціально-значимого підприємства за клопотанням органу місцевого самоврядування може бути продовжена господарським судом на один рік.

4. За клопотанням органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними договору поруки за зобов’язаннями боржника, строк процедури санації соціально-значимого підприємства може бути продовжений господарським судом до десяти років. Боржник і його поручитель у цьому разі зобов’язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років, якщо інше не передбачено цим Законом.

Невиконання вимог цієї частини є підставою для визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

1.2.2 Причини банкрутства підприємства Причинами банкрутства є виникнення фінансової кризи на підприємстві, під якою розуміють загрозу неплатоспроможності, діяльність підприємства в неприбутковій зоні, відсутність у фірми потенціалу успішного функціонування. Для прогнозування та аналізу, з метою можливого подолання, фінансової кризи на підприємстві, дуже важливим є розуміння причин її виникнення. Світовий досвід містить наступний перелік можливих причин виникнення фінансової кризи[12]:

недостатність оборотніх коштів;

застаріле обладнання;

прострочена велика кредиторська та дебіторська заборгованість;

неконкурентоспроможність продукції;

низький рівень кваліфікації персоналу;

криза галузі;

форсмажорні обставини;

податковий тиск;

державне втручання в економіку;

зриви поставки сировини;

нестабільність фінансового ринку;

несприятлива конюктура ринку;

відсутність стратегії;

низький рівень менеджменту;

посилення конкуренції в галузі або монополізм;

зайві робочі місця.

Причини поділяються на внутрішні (екзогенні) та зовнішні (ендогенні).

Як правило, сукупність деяких зазначених причин може призвести до таких негативних наслідків:

втрата клієнтів та покупців готової продукції;

зменшення кількості замовлення та контрактів на продаж;

втрата робочого часу;

підвищення собівартості продукції;

збільшення розміру неліквідних товарів;

підвищення тиску на ціни;

виникнення виробничих конфліктів.

Рис. 1.1 Схематичне переростання фінансової кризи в банкрутство підприємства З метою швидкої ідентифікації фінансової кризи, виявлення причин, що неї визначаються, і розробки антикризових заходів на підприємствах доцільно впроваджувати систему раннього попередження і реагування (СРПР). Система раннього попередження і реагування — це особлива інформаційна система, що сигналізує керівництву про потенційні ризики, що можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища.

Процес створення системи раннього попередження банкрутства та реагування включає в себе такі етапи:

I етап — визначення сфер спостереження;

II етап — визначення індикаторів раннього попередження (обсяг реалізації, рівень періодичних платежів, кредиторська та дебіторська заборгованість);

III етап — визначення цільових показників;

IV етап — формування центрів обробки інформації;

V етап — формування інформаційних каналів;

Розрізняють дві підсистеми СРПР: систему, зорієнтовану на внутрішні параметри діяльності підприємства, і систему, зорієнтовану на зовнішнє середовище. Внутрішньо зорієнтована підсистема СРПР спрямована на ідентифікацію ризиків і шансів, що ховаються усередині підприємства. У своєму розвитку ця підсистема дійшла вже до третього покоління. Системи першого покоління були зорієнтовані на ідентифікацію наслідків дії тих чи інших факторів; другого — на визначення симптомів; третього — на виявлення першопричин. Одним з найважливіших інструментів системи раннього попередження банкрутства підприємств і методом його прогнозування є дискримінантний аналіз. Зміст дискримінантного аналізу полягає в тому, що за допомогою статистичних методів будується функція й обчислюється інтегральний показник, на підставі якого з достатньою імовірністю можна передбачити банкрутство суб'єкта господарювання.

Існує багато підходів до прогнозування фінансової неплатоспроможності суб'єктів господарювання. Будьяка методика оцінювання кредитоспроможності є, по суті, методикою прогнозування банкрутства. У закордонній практиці поширення придбали дві моделі — Альтмана і Спрингейта, названі на честь їхніх авторів[11].

Модель Альтмана (розроблена в 1968 році і відома також за назвою «розрахунок Zпоказника» — інтегрального показника рівня погрози):

(1.1)

де Х1 = (Поточні активи — Поточні пасиви) / Обсяг активу;

Х2 = Нерозподілений прибуток / Обсяг активу;

Х3 = Прибуток до виплати відсотків / Обсяг активу;

Х4 = Ринкова вартість власного капіталу / Позикові засоби;

Х5 = Виторг від реалізації / Обсяг активу;

При Z < 1,8 — імовірність банкрутства дуже висока;

1,8 < Z < 2,7 — імовірність банкрутства середня;

2,7 < Z < 2,99 — імовірність банкрутства невелика;

Z > 2,99 — імовірність банкрутства незначна.

1.2.3 Оперативне виявлення причини доведення до банкрутства Методичні рекомендації Міністерства економіки України розроблені з метою забезпечення однозначності підходів при оцінці фінансово-господарського стану підприємств, виявленні ознак поточної, критичної чи надкритичної їх неплатоспроможності та ознак дій, передбачених статтями 1562 — 1564 Кримінального кодексу України, — приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств [19],[20].

Поточною неплатоспроможністю може характеризуватися фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідає законодавчому визначенню, як неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов’язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, у тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності.

Економічним показником ознак поточної платоспроможності (Пп) при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов’язань, що визначається за формулою:

де А040, А045, А220, А230, А240 — відповідні рядки активу балансу;

П620 — підсумок IV розділу пасиву балансу.

Від'ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей балансу свідчить про поточну неплатоспроможність суб'єкта підприємницької діяльності.

Фінансовий стан підприємства, у якого на початку і в кінці звітного кварталу мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, відповідає законодавчому визначенню боржника, який неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства, мають місце, якщо на початку і в кінці звітного кварталу, що передував поданню заяви про порушення справи про банкрутство, мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) у кінці звітного кварталу менше їх нормативних значень — 1,5 і 0,1 відповідно.

Коефіцієнт покриття характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів і визначається, як відношення суми оборотних коштів до загальної суми поточних зобов’язань за кредитами банку, інших позикових коштів і розрахунків з кредиторами.

Коефіцієнт покриття визначається за формулою[23]:

де А620 — підсумок II розділу активу балансу.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової сталості, і визначається, як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів до вартості наявних у підприємства оборотних активів — виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами визначається за формулою:

де П380 — підсумок розділу I пасиву балансу;

А080, А260 — підсумки I і II розділів активу балансу відповідно.

Якщо в кінці звітного кварталу хоча б один із зазначених коефіцієнтів (Кп або Кз) перевищує його нормативне значення або протягом звітного кварталу спостерігається їх зростання, перевага повинна надаватися позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство.

Якщо протягом терміну, установленого планом санації боржника, забезпечується позитивний показник поточної платоспроможності і перевищення нормативного значення коефіцієнта покриття (Кп > 1,5) при наявності тенденції зростання рентабельності, платоспроможність боржника може вважатися відновленою (відсутні ознаки потенційного банкрутства).

Якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і підприємство не отримало прибутку, то такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Якщо на початку звітного періоду, що передував поданню заяви до арбітражного суду про порушення справи про банкрутство, були відсутні ознаки надкритичної неплатоспроможності, тобто, фактичний коефіцієнт покриття перевищував 1 при нульовій або позитивній рентабельності, це може свідчити про наявність ознак фіктивного банкрутства.

Економічними ознаками дій щодо доведення до банкрутства може вважатися таке фінансове становище боржника, якщо підприємство не мало ознак надкритичної неплатоспроможності напередодні виконання угод, укладених з корисливих мотивів. Якщо на окремих стадіях провадження у справі про банкрутство буде встановлено, що боржником подані недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших документах, що свідчать про його фінансове та майнове становище, яке фактично характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, у таких випадках можуть мати місце ознаки щодо приховування банкрутства.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючого суб'єкта підприємницької діяльності і вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, проводиться систематичний експресаналіз фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера.

Ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове становище підприємства, у якого протягом тривалого часу (1,5 — 2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на розвиток виробництва. Така тенденція в кінцевому випадку призводить до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в борг і його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає меншим 0,1.

1.3 Процедури та наслідки банкрутства підприємства

1.3.1 Досудова санація підприємства Досудова санація — система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство [2],[19].

Ініціатива щодо проведення досудової санації може виходити від уповноважених органів, підприємств, кредиторів або інших осіб. Пропозиції щодо проведення досудової санації подаються уповноваженому органові.

Термін проведення досудової санації не повинен перевищувати 12 місяців. В окремих випадках уповноважений орган може продовжити термін, але не більше ніж на 6 місяців.

План санації підприємства-боржника може містити такі розділи та підрозділи:

1. Попередня історія (оглядово).

1.1. Коротка історія, реквізити підприємства;

1.2. Інформація про власників акцій;

1.3. Організаційна структура, наявність дочірніх підприємств, філій, представництв та інших відокремлених структурних підрозділів, правовий статус майна цих підрозділів, керівники основних структурних підрозділів;

1.4. Короткий огляд продукції, цін та ринків;

1.5. Фінансово-майновий стан підприємства-боржника за останній звітний період;

1.6. Цілі реструктуризації.

2. Матеріали руху готівки за попередні 12 місяців роботи.

.3. Аналіз ліквідації (сума грошей, яку можна отримати після продажу активів з метою сплати боргів).

.4. Структура боргу.

4.1. Загальна сума боргу та кількість кредиторів;

4.2. Структура зростання кредиторської заборгованості поквартально (наскільки застарілими є борги);

4.3. Черговість виплати боргів кредиторам;

4.4. Сума боргів важливим і неважливим постачальникам;

4.5. Ставлення важливих постачальників (їхня готовність до співпраці та ймовірність підтримки ними реструктуризації).

.5. Пропозиції щодо операційної реструктуризації, розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів.

.6. Пропозиції щодо заходів з фінансової реструктуризації та джерел фінансування.

6.1. Відстрочення боргів (скільки та якими кредиторами);

6.2. Прощення боргів (скільки та якими кредиторами);

6.3. Інші заходи з внутрішнього фінансування (мораторій на сплату боргів, продаж активів та обмін активів на борги);

6.4. Умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні санації (набуття права власності на майно підприємства, розпорядження частиною його продукції, оренда майна підприємства, задоволення вимог кредиторів шляхом переведення боргу на інвесторів тощо);

6.5. Загальні результати заходів з фінансової реструктуризації (коли закінчується період реструктуризації, скільки боргів сплачено і коли).

.7. Прогноз фінансових результатів для підприємства, що реструктуризується.

7.1. Прогноз прибутків та збитків на декілька років вперед;

7.2. Прогноз руху готівки на декілька років вперед.

.8. Заключне порівняння для кредиторів: реструктуризація проти ліквідації.

8.1. Борги, які може бути сплачено за кожним з варіантів розвитку;

8.2. Тривалі відносини з постачальниками, сплата податків та інших обов’язкових платежів до державного бюджету, виплата зарплати працівникам;

8.3. Структура підприємства-боржника після відновлення його платоспроможності.

1.3.2 Судове задоволення претензій кредиторів а) Розпорядження майном боржника Розпорядження майном боржника — система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.

За результатами попереднього засідання господарський суд, у разі необхідності, ухвалою призначає розпорядника майна боржника.

Розпорядник майна — фізична особа, на яку у встановленому цим Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому Законом.

Закон не виключає призначення фізичної особи розпорядником майна за пропозицією боржника чи кредитора.

Кредитор у справі про банкрутство ні за яких умов не може бути призначений розпорядником майна боржника.

Господарський суд за заявою кредиторів (органу ДПС), клопотанням призначеного ним розпорядника майна, якщо адміністрація юридичної особи боржника ігнорує законні приписи останнього, або зі своєї ініціативи може вжити заходів щодо [2]:

накладення арешту на майно або грошові суми, що належать боржнику;

заборону боржнику вчиняти певні дії;

заборону іншим особам вчиняти дії;

зупинення стягнення на підставі виконавчого документу або іншого документу, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Зазначені заходи можуть бути вжиті одночасно з порушенням справи про банкрутство або після цього на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

б) Мирова угода Мирова угода — домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов’язання за угодою сторін (далі - прощення боргів).

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається більшістю голосів кредиторів — членів комітету кредиторів.

Мирова угода вважається укладеною лише за умови, якщо за її підписання висловили згоду всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника.

Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, які визначені ст. 31 Закону.

Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов’язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. З набранням чинності мирової угоди припиняється провадження у справі про банкрутство і боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди.

в)Санація (відновлення платоспроможності) боржника Санація — система заходів, що здійснюються до (власниками майна підприємства) чи під час (комітетом кредиторів) провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців.

План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника. Платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених цим Законом.

У разі наявності інвесторів план санації розробляється та погоджується за участю інвесторів.

Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути[25]:

реструктуризація підприємства;

перепрофілювання виробництва;

закриття нерентабельних виробництв;

відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;

ліквідація дебіторської заборгованості;

продаж частини майна боржника;

зобов’язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу) та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань;

виконання зобов’язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань;

продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);

одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який відшкодовується в першу чергу за рахунок реалізації майна боржника;

звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога у цьому разі виплачується за рахунок інвестора, а за його відсутності - за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного для цієї мети;

інші способи відновлення платоспроможності боржника.

З метою відновлення платоспроможності та задоволення вимог кредиторів боржника план санації може передбачати продаж майна — боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу. Заходи до забезпечення вимог кредиторів стосовно майна боржника, яке підлягає продажу згідно з планом санації, скасовуються ухвалою господарського суду.

За п’ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов’язаний надати зборам кредиторів письмовий звіт і повідомити їх про час і місце проведення зборів.

Про затвердження звіту керуючого санацією або про відмову в затвердженні зазначеного звіту, чи про продовження санації, або про затвердження мирової угоди виноситься ухвала, яка може бути перевірена у порядку нагляду.

За наявності клопотання зборів кредиторів про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, а також у разі відмови господарського суду в затвердженні звіту керуючого санацією чи неподання такого звіту в установлений строк, господарський суд може визнати боржника банкрутом і відкрити ліквідаційну процедуру.

1.3.3 Ліквідаційна процедура банкрутства а) Постанова про визнання боржника банкрутом

і відкриття ліквідаційної процедури

1. У випадках, передбачених Законом[4], арбітражний суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру[2].

2. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців.

Арбітражний суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено цим Законом.

б)Наслідки визнання боржника банкрутом

1. З дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута та зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

укладення угод, пов’язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом;

скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

вимоги за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

виконання зобов’язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

2. З дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв’язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

3. Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п’ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

4. Не дозволяється опублікування або розголошення іншим чином відомостей про визнання боржника банкрутом до дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом.

в)Функції арбітражного суду у ліквідаційній процедурі

1. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією.

Арбітражний суд має право призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна або (та) керуючого санацією боржника.

2. У ліквідаційній процедурі арбітражний суд: розглядає скарги на дії учасників ліквідаційної процедури; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.