Особливості вольової поведінки дошкільників

Міністерство освіти і науки України

Департамент науки і освіти

Харківської обласної державної адміністрації

Комунальний заклад

" Харківська гуманітарно-педагогічна академія"

Харківської обласної ради

Кафедра теорії та методики дошкільної освіти

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Психологія дитини»

на тему: Особливості вольової поведінки дошкільників

Студентка 3 курсу 311 д групи

Святобатько Юлія Ігорівна

Керівник: старший викладач кафедри

Савченко Л.Л.

м. Харків — 2014 рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти вольової сфери

1.1 Поняття волі

1.2 Механізм та структура вольової дії

1.3 Розвиток волі у дошкільному віці

1.4 Розвиток довільності, як важливий фактор психологічної готовності до шкільного навчання

Розділ 2. Експериментальне дослідження особливостей розвиненості довільної поведінки у дошкільників

2.1 Організація і методи дослідження

2.2 Аналіз результатів дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

вольовий дія шкільний навчання

Вступ Актуальність дослідження. Дошкільне дитинство — надзвичайно важливий період розвитку людини. Це унікальний і вирішальний період розвитку дитини, коли закладаються основи особистості, виробляються воля і довільна поведінка, активно розвивається уява, творчість, загальна ініціативність. Це вік початкового, фактичного становлення особистості. Порушення будь якої ланки або механізму психологічної структури розвитку дитини може суттєво вплинути на її подальший розвиток.

Інтелектуальні здібності, мотиваційна, емоційно-вольова сфери не розвиваються мимовільно. Щоб дитина була гармонійно розвинутою, психологічно здоровою — вона потребує особливого піклування, уваги, спілкування, розвиваючих ігор та занять.

Особливо доцільно й важливо приділяти увагу дошкільному дитинству в умовах сучасної реальності, коли дитина 6 років, фактично дошкільник з боку її фізичного розвитку та фізіологічного розвитку мозкових структур, потрапляє до школи, де до неї ставляться як до повноправного школяра, з відповідними вимогами та очікуваннями.

Тому розвиток волі в дошкільному віці виявляється дуже актуальною темою для дослідження.

Тема курсової роботи: Особливості вольової поведінки дошкільників Метою даної роботи є вивчення особливостей вольової поведінки дітей 5−6 років та її залежність від цілеспрямованої корекційно-розвиваючої роботи.

Об'єктом дослідження є регуляція вольової діяльності старших дошкільників — дітей 5−6 років.

Предмет дослідження — вплив цілеспрямованої корекційно-розвиваючої роботи на рівень розвитоку вольової поведінки дітей 5−6 років.

Задачі дослідження.

1. Вивчення феномену волі, структури вольової дії.

2. З`ясування особливостей розвитку волі в дошкільному дитинстві.

3. Вивчення залежності психологічної готовності до шкільного навчання від рівня розвитку довільної регуляції дії.

4. Проаналізувати рівень вольового розвитку у дітей старшого дошкільного віку.

5. Показати залежність рівня вольового розвитку від участі дитини в групах цілеспрямованої корекційно-розвиваючої роботи.

Практична значимість проведеного дослідження складається у вивченні особливостей розвитку довільної регуляції старших дошкільників у нових соціально-психологічних умовах, що може послужити основою для подальших досліджень.

Результати даного дослідження можуть бути використані в навчально-виховній роботі вихователів дитячих садків, дошкільних психологів.

Структура дослідження: Робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку літератури і додатків.

Розділ 1. Теоретичні аспекти вольової сфери

1.1 Поняття волі

Воля є однієї з найважливіших властивостей особистості людини. Навряд чи знайдуться батьки або вчителя, які б не прагнули виховати волю у своїх дітей. Адже саме ця якість робить людину незалежною, свідомим суб'єктом власного життя. Саме воля дозволяє ставити цілі ї досягати свого. Можна сказати, що становлення волі є магістральною лінією розвитку особистості дитини.

У цьому солідарні практично всі класики вітчизняної психології. Так, згідно Л. С. Виготському, розвиток особистості - це розвиток здатності володіти собою і своїми психічними процесами. Д.Б. Ельконін неодноразово вказував на те, що формування поведінки — це виникнення довільних дій і вчинків. А. Н. Леонтьев вважав, що формування волі і довільності має кардинальне, вирішальне значення для розвитку особи дитини. Л.І. Божовіч також підкреслювала, що проблема волі і довільності є центральної для психології особи і її формування.

Воля — це властивість (процес, становище) людини, яка виявляється в її здатності свідомо керувати своєю психікою та вчинками; долати перешкоди, які виникають на шляху досягнення своєї мети.

Усі вольові дії цілеспрямовані. Але для того, щоб досягти мети, потрібні дії повинні бути узгоджені між собою. Щоб діяти не хаотично, а організовано, тобто вольовим чином, люди враховують особливості своєї діяльності і умови, в яких їм доводиться діяти. При цьому вони їх оцінюють і в одних випадках до них пристосовуються, в інших — змінюють їх, в третіх — створюють нові.

Ознаки вольового акту:

1. Вольовий акт завжди пов’язаний з додатком зусиль, ухваленням рішень і їх реалізацією.

2. Для вольового акту характерна наявність продуманого плану здійснення яких-небудь дій.

3. Вольовий акт характеризує посилена увага до дії і відсутність безпосереднього задоволення, що отримується в процесі і в результаті його виконання (мається на увазі емоційного, а не морального задоволення).

Воля є дієвою стороною свідомості людини, тобто такій його якістю, завдяки якій психічна діяльність впливає на діяльність практичну. Під впливом вольових процесів чоловік може докласти зусилля до того, щоб активізувати свої дії і вчинки і добитися їх успішного завершення в умовах подолання труднощів. Але та ж людина завдяки волі може стриматися від здійснення якихось дій або вчинків, уповільнити або зупинити їх, якщо вони почалися, або направити по іншому руслу. Це дуже важлива і складна властивість.

Згідно теорії І.П. Павлова, лише людина володіє можливостями вольового гальмування своєї діяльності. В даному випадку «гальмо» не менше, а часто більш складне вольове зусилля, ніж активізація.

Якщо людина може мобілізувати свої фізичні і моральні сили на боротьбу з труднощами, то він володіє високорозвиненою, сильною волею.

Сучасні психологи по-різному розглядають волю. Це залежить від того, з яких філософських позицій вони виступають і як пояснюють категорії свободи і необхідності. Але якими б різноманітними і суперечливими ці погляди не були, в цілому вони зводяться до двох основних напрямів. Прихильники так званого індетермінізму вважають, що людина абсолютно вільна, а його дії і вчинки ніким і нічим не обмежені. На їх думку, людина володіє волею, яка є безмежною духовною силою, здатною здолати будь-які перешкоди, що стоять на його життєвій дорозі. Тих, хто дотримується цієї позиції, по суті, об'єднує визнання волі, не залежної від матеріальних умов життя людини. Це не науковий — ідеалістичний напрям. Він не в змозі вірно відповісти на питання про те, що таке воля, і показати її роль в житті людини, оскільки намагається розглянути волю поза часом і простором, поза залежністю її від законів існування природи, людського суспільства і психіки людини. Таке тлумачення волі не допомагає, та і не може допомогти людині вирішувати практичні завдання, наприклад, в області формування особи, виховання волі і так далі.

Прихильники іншого напряму — детермінізму, на відміну від індетермінізму, підкреслюють закономірну залежність людини від матеріальних умов його життя, від причинно-наслідкових зв’язків і стосунків, в які він включений. Цей напрям прогресивний, оскільки він визнає матеріальність світу, його єдність. Характеристика волі свідчить про її соціальну суть, тобто про те, що вона виникає і розвивається за законами суспільства, а не суто біологічними. Саме через ці обставини існування організму людини, і зокрема функціонування його нервової системи, у тому числі і фізіологічні механізми вольових дій, в принципі залежать від способу життя людини і характеру його діяльності. А це, як відомо, визначається тим суспільством, членом якого є людина.

1.2 Механізм і структура вольової дії

Виділяють два види вольових дій: прості і складні. До простих відносять навички, звички, які склалися в результаті численних повторень відповідних дій. Прості вольові дії включають дві ланки: постановка мети і виконання. Складні вольові дії складаються з простих і пов’язані з подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод. Воля — це свідома організація і саморегуляція людиною своїх дій і поведінки, спрямованих на подолання труднощів при досягненні поставлених цілей. Воля забезпечує виконання двох взаємопов'язаних функцій — функцію спонуки і функцію контролю (гальма), і в них себе проявляє. Спонукальна функція забезпечує активність людини. Активність характеризується довільністю, що означає обумовленість дії свідомо поставленою метою. Гальмівна функція волі, яка виступає в єдності із спонукальною, виявляється в забороні несподіваних проявів активності. Особа здатна гальмувати спонуку мотивів і виконання дій, які не відповідають її світогляду, ідеалам, переконанням. Регулювання поведінки було б неможливим без гальмування.

Таким чином, єдність функцій спонуки та гальмування волі забезпечують особистості подолання перешкод на шляху досягнення мети.

Вольові процеси мають рефлекторну природу. Вольові дії як усвідомлені дії пов’язані с діяльністю другої сигнальної системи. Саме слова внутрішньої мови виявляються сигналами, які викликають і спрямовують необхідні дії. По І.П. Павлову друга сигнальна система виявляється вищим регулятором поведінки людини. Механізми другої сигнальної системи регулюють сигнали першої сигнальної системи ї підкоркові центри довільних рухів (наприклад, фізіологічним механізмом таких проявів волі як самовлада і стриманість є гальмування другої сигнальної системи). Таким чином, згідно з теорією Павлова про вищу нервову діяльність, саме складна система зв’язків першої та другої сигнальних систем (з перевагою другої) є фізіологічним фундаментом вольової дії.

Структура вольового акта включає 4 компоненти. Первинним моментом всякої вольової дії - його першою фазою — є виникнення спонуки і постановка мети, на досягнення якої спрямована ця дія. Мету можна ставити як перед собою, так і перед іншими людьми, приймати або відкидати її, коли вона ставиться ким-небудь іншим або обставинами життя.

Наступний момент вольової дії - друга фаза вольового процесу — стадія обговорення і боротьби мотивів, вибір, використання і створення засобів, способів і прийомів досягнення поставленої мети. У вольовому акті представлені всі 3 види мотивації:

а) мотивація як джерело активності - чому взагалі виникає стан активності як потреби, котра спонукає суб'єкта до дії;

б) мотивація, як напрямок активності - чому обрана саме така, а не інша поведінка;

в) мотивація, як засіб саморегуляції поведінки і дій особистості. До цього входять емоції, бажання та ін. Таким чином, потреби перетворюються на мотиви, які спонукають до одних дії та перешкоджають виконанню інших.

Боротьба мотивів обумовлена тим, що цілі бувають різні, різні умови їх постановки. Свідоме постановлення цілей пов’язане з конкретним урахуванням умов, засобів та інших можливостей їх досягнення. Якщо ж мета виникає без урахування таких можливостей або всупереч, то вона буде не свідомої, недосяжної.

Визначення конкретних напрямів і можливостей досягнення мети є основою планування людиною своїх дій і діяльності в цілому. Після постановки мети і визначення засобів її досягнення, в результаті боротьби мотивів, настає наступний момент вольової дії - третя фаза вольового процесу — ухвалення рішення, тобто вибір дії відповідно до мети.

Цей момент вольової дії пояснюється тим, що постановка мети і визначення засобів її досягнення людині даються далеко не завжди просто і легко. Особливо складно це робити в нестандартній ситуації, в екстремальних обставинах.

Далі настає завершальна — четверта фаза вольового процесу — виконання прийнятого рішення. Це заключний момент вольової дії. Виконати рішення — означає практично досягти мети. Виконання рішення є суть вольового акту. Саме тут люди розкриваються як вольові або слабовільні. Воля виявляється в подоланні внутрішніх перешкод. На цьому і закінчується конкретна вольова дія, що становить елементом вольової діяльності людини.

1.3 Розвиток волі у дошкільному віці

Розвиток вольової регуляції у людини здійснюється в декількох напрямках. З одного боку — це перетворення імпульсивних процесів в довільні, з другої - набуття людиною контролю над своєю поведінкою, з третьої - розвиток вольових властивостей особистості. Всі ці процеси онтогенетично починаються з того моменту життя, коли дитина починає володіти мовою і навчається користуватися нею як ефективним засобом психічної та поведінкової саморегуляції.

Воля розвивається і формується в процесі життя, в процесі виховання і навчання. Так, вже на першому році життя у дитини в корі головного мозку утворюються нервові зв’язки, що забезпечують цілеспрямовані рухи у відповідь на роздратування, що йдуть із зовнішнього світу. З кінця першого року сигналом виконання рухів виступає слово.

З віком слово набуває вирішальне значення як «сигнал сигналів». В кінці першого і на початку другого років життя слово зв’язується з простими рухами голови, рук, пошуковими рухами очей і так далі. Наприклад, реагуючи на слова «на», «дай», «йди до мене», дитя протягує руки, тягнеться до дорослого. У трирічному віці дитя здійснює досить складні цілеспрямовані дії. Це виявляється можливим завдяки, по-перше, вже достатньому умінню самостійно пересуватися і, по-друге, відносно задовільному володінню мовою.

При виконанні ряду дій (підійматися на стілець, знімати з себе одяг перед сном, йти на кухню і брати із столу чашку і тому подібне) через їх звичність малюк не зазнає труднощів, тому він легко їх виконує. Якщо зустрічаються труднощі, перешкоди, трирічне дитя або припиняє дію, або просить допомоги у дорослих.

К 7 рокам воля дитини зазнає в своєму розвитку істотні зміни. Дошкільники 6−7 років можуть вже самостійно поставити завдання, запланувати хід її виконання і відповідно до плану вирішити (виконати досить складні цілеспрямовані дії).

До кінця дошкільного віку у дитини в основному сформовано уміння контролювати свою поведінку відповідно до загальноприйнятих правил і норм. Проте в цьому віці можна зустріти і яскравий прояв недоліків, слабкості волі, виражених в упертості, негативізмі.

Упертість — це недолік волі, що виявляється в бажанні дитини робити що-небудь по-своєму, не зважаючи на доцільність і правильність цих дій. Негативізм є вища міра прояву упертості. Негативізм дитини виявляється в тому, що він у відповідь на будь-яке прохання, раду, вимоги відповідає протилежним чином.

Розвиток волі в дітей тісно пов’язаний зі збагаченням їх мотиваційної і моральної сфери. Включення в регуляцію діяльності більш високих мотивів і цінностей, підвищення їхнього статусу в загальній ієрархії стимулів, керуючих діяльністю, здатність виділяти й оцінювати моральну сторону своїх вчинків — все це важливі моменти у вихованні волі в дітей. Мотивація вчинку, у яку включається вольова регуляція, стає свідомої, а сам учинок довільним. Така дія завжди відбувається на базі довільно побудованої ієрархії мотивів, де верхню ступінь займає високоморальне спонукання, що дає моральне задоволення людині у випадку успіху діяльності. Гарним прикладом такої діяльності може служити наднормативна діяльність, пов’язана з вищими моральними цінностями, що здійснюються на добровільній основі і спрямована на користь людям.

Удосконалення вольової регуляції поведінки у дітей зв’язано з їх загальним інтелектуальним розвитком, з розвитком мотиваційної та особистісної рефлексії. Тому виховувати волю у дитини у відриві від його загального психологічного розвитку практично неможливо. В іншому випадку замість волі і наполегливості як безсумнівно позитивних і цінних особистісних якостей можуть виникнути і закріпитися їхні антиподи: упертість і ригідність.

Особливу роль у розвитку волі в дітей по всіх перерахованих напрямках виконують ігри, причому кожен вид ігрової діяльності вносить свій, специфічний внесок в удосконалення вольового процесу. Конструктивні предметні ігри, що з’являються першими у віковому розвитку дитини, сприяють прискореному формуванню довільної регуляції дій. Сюжетно-рольові ігри ведуть до закріплення у дитини необхідних вольових якостей особистості. Колективні гри з правилами крім цієї задачі вирішують ще одну: зміцнення саморегуляції вчинків. Навчання, що з’являється в останні роки дошкільного дитинства і перетворюється на провідну діяльність у школі, вносить у розвиток довільної саморегуляції пізнавальних процесів найбільший внесок.

Важливу роль у розвитку довільності грає колективна гра, адже колектив може скоректувати порушення в копіюванні дитиною умовного зразка, правил гри, тоді як самостійно проконтролювати себе дитині дуже важко. «Функція контролю ще дуже слаба ї часто потребую підтримки з боку ситуації, з боку учасників гри. В цьому слабкість цієї функції, але значення ігри в тому, що ця функція тут народжується. Саме тому гру можна назвати школою довільної поведінки» (Д.Б. Ельконін).

З точки зору фізіології, вольові дії, як і вся психічна діяльність, пов’язані з функціонуванням мозку. Важливу роль при здійсненні вольових дій виконують лобові долі мозку, в яких, як показали дослідження, відбувається звірення досягнутого в кожен раз результату із заздалегідь складеною програмою мети. Лобові долі, які відповідають за здійснення цілеспрямованої діяльності людини, остаточно формуються лише до 4−5 років. А починаючи з 7 років регулюючий гальмівний контроль кори головного мозку над інстинктивними і емоційними реакціями набуває все більшу силу.

Таким чином, розвиток волі неможливо розглядати окремо від загального фізичного, інтелектуального, емоційного та психічного розвитку дитини.

1.4 Розвиток довільності, як важливий фактор психологічної готовності до шкільного навчання Перехід дитини в школу приносить з собою складний комплекс нових дій, пристосування до яких зв’язане з чималими труднощами, пов’язаними з засвоєнням учбової діяльності, шкільних норм поведінки, управлінням руховою активністю, значним статичним навантаженням. Це вимагає активізації всіх систем життєдіяльності організму дитини, напруженого функціонування адаптивних механізмів. Готовність дитини до школи визначається його станом здоров’я, фізичним, психічним і розумовим розвитком, сформованістю вольової сфери особистості. Одним з проявів вольової регуляції є здатність володіти і управляти своєю поведінкою. Ця властивість є одним з найважливіших показників готовності дитини до навчання в школі. Діти, що мають низький рівень розвитку довільної поведінки, погано вчаться унаслідок того, що на уроці постійно відволікаються, не можуть зосередитися на завданні, для них характерна імпульсивність, рухова «розгальмованість». Висока успішність при недостатньому розвитку довільності поведінки приводить до надмірної напруги організму, до стомлення і перевтоми, а в результаті до розладів психофізіологічної сфери.

Вступ до школи є переломним моментом в житті дитини, переходом до нових умов життєдіяльності. Учневі необхідно підкорятися системі однакових для всіх школярів правил, засвоювати загальні для всіх знання. Учбова діяльність школяра в основному здійснюється на уроці, час якого регламентований до хвилини. Всі діти зобов’язані стежити за вказівками вчителя, виконувати їх, не відволікаючись.

Вказані особливості учбової діяльності і умов життя учня пред’являють серйозні вимоги до різних сторін його особистості, знань, умінь, психічних якостей, потребують необхідної відповідної підготовки дитини до шкільного навчання. Під готовністю до навчання в школі розуміється такий рівень загального розвитку і виховання, який відповідає вимогам учбової діяльності в школі, умінню активно використовувати знання, наявність властивостей, які сприятимуть подальшому розвитку дитини. За своїм змістом і організації, учбова діяльність школяра відрізняється від інших форм діяльності. Основною метою в школі стає засвоєння знань, причому вона виступає не в замаскованій ігровій формі, а в «чистому» вигляді в навчанні. З першого класу діти отримують систематичні знання, що носять науковий характер. І без достатньо розвинутої вольової регуляції успішність в шкільному навчанні неможлива. Незважаючи на те, що довільна поведінка вважається новоутворенням молодшого шкільного віку, що розвивається всередині учбової діяльності, слабкий розвиток довільності заважає успішному початку навчання у школі.

Розділ 2. Експериментальне дослідження особливостей розвиненості довільної поведінки у дошкільників

2.1 Організація і методи дослідження Дослідження проводилося в Дошкільному навчальному закладі № 78 м. Харків. У дослідженні брало участь 28 дітей старшого дошкільного віку старшої групи № 6: 15 дівчаток і 13 хлопчиків. Для підтвердження гіпотези про те, що довільна поведінка дошкільників 5−6 років краще розвивається під час цілеспрямованих розвиваючих групових занять з обов’язковим включенням колективних ігор з правилами були використані наступні методи: спостереження, бесіда, тестування, анкетування. У тестуванні використовувалися наступні методи:

1.Методика «Будиночок» (Н.Й. Гуткіна).

2.Методика «Так та Ні» (Н.Й. Гуткіна). Методика «Будиночок» — це завдання на змальовування картинки, на якої зображений будиночок, окремі деталі якого складені з геометричних фігур та елементів прописних літер. Завдання дозволяє виявити вміння дитини відтворити наочно сприйнятий зразок, виявляє особливості розвитку довільної уваги, сенсомоторну координацію та довільну регуляцію діяльності. Обробка дитячого малюнка проводилась шляхом аналізу допущених помилок — відсутність будь якої деталі, невірного зображення деталей малюнка та ін.(див. дод. 1).

Методика «Так чи ні» представляє з себе гру, дозволяє виявити вміння дитини діяти за правилом, що неможливо без довільної уваги, довільної пам’яті та довільної регуляції діяльності. Обробка результатів проводилась шляхом підрахунку помилок. Завдання виконано на високому рівні, якщо дитина не зробила жодної помилки. Якщо була одна помилка — це добрий рівень, якщо було зроблено більш двох помилок — це середній рівень, якщо помилок більше 3 — вважається, що дитина не упоралась з завданням.

2.2 Аналіз результатів дослідженняв Психологічна діагностика дошкільників проведена у формі індивідуальних занять. Проаналізувавши відповідні аркуші респондентів за результатом виконання методики «Будиночок» отримані наступні результати Таблиця 1 Результати дослідження за методикою «Будиночок»

Проаналізувавши відповіді респондентів за результатом виконання методики «Так чи ні» отримані наступні результати (Табл. 2).

Після процедури тестування були організовані 2 групи для проведення корекційно-розвиваючих занять. В обох групах була однакова кількість дітей з високим, середнім та низьким рівнем розвитку довільності. В першу групу увійшли діти з високим рівнем розвитку довільності: № 10, 14; з добрим рівнем розвитку довільності: № 1, 3, 6, 8; з середнім рівнем розвитку: № 2, 4, 5, 11, 12, 13; з низьким рівнем — № 7, 9. В другу групу увійшли діти з високим рівнем розвитку довільності: № 15, 23; з добрим рівнем — № 16, 19, 21, 24, 28; з середнім рівнем — № 17, 20, 22, 25, 26; з низьким — № 18, 27.

Таблиця 2 Результати дослідження за методикою «Так чи ні»

Протягом місяця в другій групі проводилися спеціальні заняття з розвитку довільності (зразок вправ на розвиток довільності дії див. дод. 2.)

Після проведення занять у листопаді в групах № 1 та № 2 було проведене повторне діагностування дітей за методиками — «Будиночок», «Так та ні» .

Отримані результати по групах № 1 та № 2 за методикою «Будиночок» були порівняні та занесені в табл.3. На таблиці видно, що покращили свій рівень довільності 2 дитини в групі № 1, та 4 дитини в групі № 2.

Таблиця 3 Методика «Будиночок»

Порівнявши результати груп № 1 та № 2, отримані при першому та другому діагностуванні за методикою «Будиночок», ми побудували дорівнюючу діаграму № 1

Рис. 1 «Діаграма методики «Будиночок»

Результати отримані за методикою «Так та ні» по групах № 1 та № 2 були порівняні та занесені в табл.№ 4.

Таблиця 4 Методика «Так та ні»

На таблиці видно, що в групі № 1 одна дитина показала результат кращий за попередній, а в групі № 2 підвищився рівень довільності у 6 дітей.

Порівнявши результати груп № 1 та № 2, отримані при першому та другому тестуванні за методикою «Так та ні» ми побудували дорівнюючу діаграму № 2.

Рис. 2 «Діаграма методики «Так чи ні»

На діаграмах добре видно, що в групі № 2 завдяки цілеспрямованим корекційно-розвиваючим заняттям, направленим на розвиток довільності майже на 14% підвищилась кількість дітей з високим рівнем розвитку довільності при виконанні методики «Так та Ні», знизилась кількість дітей з низьким рівнем на 7,1% та 14,3% відповідно при виконанні методик «Так та Ні» та «Будиночок»

На етапі заключного тестування в групі № 1 покращили рівень розвитку довільності 2 дитини за методикою «Будиночок», та 1 дитина за методикою «Так та ні». В групі № 2 показали кращій за попередній результат 4 дитини за методикою «Будиночок», та 5 дітей за методикою «Так та ні». Для наочної демонстрації отриманих результатів — скільки в середньому дітей змогли поліпшити результат розвитку довільності завдяки розвиваючої роботі - була складена дорівнююча діаграма № 3.

Рис. 3 «Дорівнююча діаграма отриманих результатів»

В цілому отримані результати наглядно демонструють залежність рівня розвитку довільності у старший дошкільників від їх участі в цілеспрямованої корекційнорозвиваючої роботі, спрямованої на розвиток довільності дії.

Ми можемо зробити висновок, що використовуючи вправи на розвиток довільної регуляції дії можна підвищити рівень цієї функції у старших дошкільників.

Але отримані результати не дозволяють зробити висновки щодо вирішального значення корекційно-розвиваючих занять для розвитку довільності на достатній рівень. Адже довільність тісно пов’язана з мотивацією. Тому, наступним етапом було б доцільно дослідити та експериментально обґрунтувати в якої мірі розвиток довільність залежить від розвитку мотиваційної сфери старшого дошкільника, майбутнього першокласника.

Висновки Аналіз вивченого матеріалу по темі «Особливості становлення вольової поведінки у дошкільників» дозволив зробити наступні висновки.

Незважаючи на те, що написано чимало книг та статей про розвиток волі, проблема розвитку волі та довільності у дітей саме дошкільного віку ще недостатньо досліджена.

Воля — це властивість (процес, становище) людини, яка виявляється в її здатності свідомо керувати своєю психікою та вчинками; долати перешкоди, які виникають на шляху досягнення своєї мети.

Довільність — це уміння контролювати свою поведінку відповідно до загальноприйнятих правил і норм.

Воля та довільність залежіть від загального психофізичного розвитку дитини, ї з часом по мірі дорослішання дитини рівень її розвитку поступово збільшується. Але доцільно ї важливо цілеспрямовано розвивати довільність в умовах сучасної реальності, коли дитина 6 років, фактично дошкільник з боку її фізичного розвитку та фізіологічного розвитку мозкових структур, потрапляє до школи, де до неї ставляться як до повноправного школяра, з відповідними вимогами та очікуваннями.

За даними нашого дослідження було виявлено, що діти, які приймали участь в роботі груп корекційно-розвиваючої роботи, де обов’язковими є вправи на розвиток довільності та колективні ігри з правилами, продемонстрували прогрес в розвитку довільної регуляції дії.

При проведенні корекційно-відновлювальної роботи ми отримали вагоме покращення довільності дій. Таким чином, можна стверджувати що при цілеспрямованому формуванні даної функції та при незначному зусиллі вихователів можна покращити довільну регуляцію дошкільників і краще підготувати їх до школи.

Таким чином, гіпотеза нашого дослідження, що довільна регуляція дії старших дошкільників розвивається під час корекційно-розвиваючих занять в умовах групи, з обов’язковим включенням колективних ігор з правилами, була підтверджена.

Але, довільність тісно пов’язана з мотивацією, тому наступним етапом було б доцільно дослідити та експериментально обґрунтувати в якої мірі розвиток довільність залежить від розвитку мотиваційної сфери старшого дошкільника, майбутнього першокласника.

Список використаних джерел та літератури

1.Битянова М. Р. Адаптация ребенка в школе: диагностика, коррекция, педагогическая піддержка/ М. Р. Битянова. -М., 1997.-130с.

2.Битянова М. Р. Куда уходит детство? Школьный психолог, № 12, 1999.

3.Вильсон Г., Гриллз Д. Узнай интеллектуальные возможности своего ребенка. М.: Когито-центр, 1998.

4.Выготский Л. С. Мышление и речь. Собр. соч. в 6 тт. Т.2. М., 1982.

5.Гуткина Н. И. Психологическая готовность к школе. М., 1996.

6.Диагностика и коррекция психического развития дошкольника /Под ред. Я. Л. Коломинского, Е. А. Панько. Минск, 1997.

7.Диагностика учебной деятельности и интеллектуального развития детей /Под ред. Д. Б. Эльконина и А. Л. Венгера. М., 1981.

8.Доналдсон М. Мыслительная деятельность детей. М., 1985.

9.Дьяченко О. М. Воображение дошкольника. М., 1986.

10.Захаров А. И. Эмоциональный мир дошкольника. М., 1988.

11.Сильвестру А. И. К вопросу о развитии самооценки в дошкольном возрасте. Новые исследования в психологии, № 2, 1978, с. 80—84.

12.Субботина Л. Ю. Развитие воображения у детей. Ярославль, 1997.

13.Цыркун Н. А. Развитие воли у дошкольников. Минск, 1991.

14.Экспериментальные исследования волевой активности. Рязань, 1986.

15.Выготский Л. С. Собр. соч. В 6 т. Т. 3. М., 1983.

16.Высоцкий А. И. Волевая активность ребенка и методы ее изучения: Учеб. пособие. Челябинск, 1979.

17.Котырло В. К. Развитие волевого поведения у дошкольников. Киев, 1971.

18.Общая психология. М., 1986.

19.Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. В 2 т. Т. 2. М., 1989.

20.Страхов И. В. Психология характера. Саратов, 1970.

21.Хрестоматия по психологии/Под ред. А. В. Петровского. М., 1987.

Додаток, А Тест «Будинок» (оцінка вміння діяти за зразком).

Матеріал: чистий лист паперу і олівець для дитини, зразок будиночка на рис. № 1

Рис. 1. «Матеріал до тесту «Будиночок»

Інструкція. «Подивися уважно на зразок, і постарайся як можна точніше, намалювати такий же будиночок на своєму листочку паперу: якщо ти щось не так намалюєш, то прати гумкою не можна, а треба поверх неправильного або поруч намалювати правильно» .

Інтерпретація результатів. У процесі малювання спостерігають за тим, як справляється дитина з цим завданням: часто дивиться на зразок; проводить повітряні лінії над малюнком, зразком, що повторюють контури зображення; звіряє зроблене з зразком або, мигцем глянувши на нього, малює по пам’яті; відволікається під час роботи; задає питання і т. д.

Коли дитина повідомляє про закінчення роботи, йому пропонують перевірити, чи все у нього вірно. Якщо він знайде неточності у своєму малюнку, він може їх виправити. Не потрібно вносити якісь корективи в малюнок дитини і не слід нічого підказувати. Для оцінки використовуються показники:

слабкий рівень: малюнок збільшено більш ніж у 2 рази, відсутні більше 3-х важливих деталей, неправильна штрихування даху, не вийшли елементи, що зображують паркан і дим, багато розривів; на питання про наявність помилок, дитина відповідає негативно;

середній рівень: весь малюнок скопійований з невеликим збільшенням, відсутня не більше однієї деталі, яку дитина сама домальовує після уточнюючого питання, допущено не більше 3-х розривів ліній;

хороший рівень: малюнок скопійований майже точно, є невеликі помилки, пов’язані з неправильним зображенням якого-небудь елемента, його незначним збільшенням або наявністю 1−2 розривів між лініями в тих місцях, де вони повинні бути безперервними. Дитина сама бачить і виправляє свої помилки;

високий рівень: малюнок точно відтворений, присутні всі деталі (дим, труба, лінія, що зображує підстава будиночка, тощо); збережені розміри рисунка і окремих його деталей; правильно зображені елементи малюнка (колечка дим, паркан, штрихування на даху тощо).

Додаток Б Приклади вправ, спрямованих на розвиток довільності поведінки.

Вправа «ЛАБІРИНТ» (розвиток вміння дотримуватися правила).

Матеріал: малюнки із зображенням лабіринтів (рис.2) по зростаючій труднощі, олівець.

Рис. 2 «Методика «Лабіринт»

Інструкція. Подивися на цей цікавий малюнок. Це лабіринт, з якого потрібно знайти вихід. Завдання полягає в тому, щоб якомога швидше вибратися з кожного лабіринту.

При цьому є умови, яких необхідно дотримуватися в процесі роботи:

1. На початку роботи постав олівець в центр лабіринту, і поки ви хід не буде знайдений, не відбирай олівець від паперу.

2. Відразу починай рух олівцем, не намагаючись попередньо переглядати шлях прямування.

3. Не зачіпай лінії лабіринту, не перетинаються їх (це буде вважатися помилкою).

4. Не можна повертати назад (це теж помилка).

Далі дитині пропонують по черзі малюнки з лабіринтами.

Вправа «ГРАФІЧНИЙ ДИКТАНТ» .

Матеріал: зошита в клітинку, на якому на відстані 4 клітини від краю поставлені по вертикалі 3 точки одна під одною на відстані 7 клітин один від одного (рис. № 3); олівець для дитини

Інструкція. «Поглянь на цей лист з точками. Візьми в праву руку олівець і приготуйся їм малювати лінію. Я буду говорити, в який бік і на скільки клітин провести лінію. Проводь тільки ті лінії, про які я буду говорити. Коли проведеш лінію, чекай, поки я не скажу, куди направити наступну. Кожну нову лінію починай там, де закінчилася попередня, не відриваючи олівець від паперу» .

Перше завдання. «Постав олівець на саму верхню точку. Увага! Малюй лінію: одна клітина вниз. Не відривай олівця від паперу. Тепер одна клітина направо. Одна клітина вгору. Одна клітина направо. Одна клітина вниз. Одна клітина направо. Одна клітина вгору. Дна клітина направо. Одна клітина вниз. Далі продовжуй малювати такий же візерунок сам» .

Наступна інструкція звучить так: «Тепер постав олівець на наступну точку. Увага! Почали! Одна клітина вгору. Одна клітина направо. Одна клітина вгору. Одна клітина направо. Одна клітина вниз. Одна клітина направо. Одна клітина вниз. Одна клітина направо. Далі продовжуй малювати цей візерунок» (рис. 3).

Рис .3 «Заключний візерунок»

" Постав олівець на останню крапку. Увага! Три клітинки вгору. Одна клітина направо. Дві клітинки вниз. Одна клітина направо. Дві клітини вгору. Одна клітина направо. Три клітинки вниз. Одна клітина направо. Дві клітини вгору. Одна клітина направо. Три клітинки вгору. Тепер продовжуй сам малювати цей візерунок" .

Гра «РАЗ, ДВА, ТРИ — КАЖИ» .

Матеріал :картки з предметними картинками.

Інструкція: «Я показую вам картинку, але ви мовчите! Тільки після того, як я скажу: раз, два, три — говори! — ви називаєте цей предмет» .

Гра «ЗАБОРОНЕНЕ СЛОВО» .

Варіант гри «Так і ні не говорити, чорне і біле не називати» .

Вибирається будь-яке заборонене слово, і при відповіді на будь-які питання психолога дитина не повинна називати це слово. Програвши отримують фанти, які потім відбуваються в групі.

Гра «МОВЧАНКА» .

Гравці сідають у коло і мовчать; вони не повинні не рухатися, не говорити, не посміхатися. За порушення береться фант. Ведучий ходить по колу і намагається порушити мовчання: пропонує кумедні питання, і т. п. на які треба відповідати тільки знаками. Другий варіант гри — ведучий ходить по колу, кривляється, зображує різні рухи. Сидять повинні повторювати все, що робить ведучий, але без сміху і без слів.