Принципи менеджменту: сутність, різновиди, формування

Міністерство освіти і науки України

Запорізька державна інженерна академія

Контрольна робота з предмету «Основи менеджменту»

на тему: «Принципи менеджменту: сутність, різновиди, формування»

Виконав:

Печериця Д.Н.

Запоріжжя 2015р.

Зміст Вступ

1. Поняття про принципи управління

2. Різновиди принципів менеджменту

2.1 Принципи наукового управління Ф. Тейлора

2.2 Принципи організації виробництва Г. Форда

2.3 Принципи адміністративного управління А. Файоля

2.4 Принципи продуктивності Г. Емерсона

3. Сучасні принципи менеджменту та їх характеристика Висновки Список використаних джерел

Вступ Уявлення про роль і місце управління організацією, про зміст управлінської діяльності, методи і принципи її здійснення неодноразово зазнавали істотних змін з тих пір, яку правління стало розглядатися як особливий вид діяльності, здійснюваної в організації. Погляди на управління розвивалися в міру того, як розвивалися суспільні відносини, змінювався бізнес, удосконалювалася технологія виробництва, з’являлися нові засоби зв’язку й обробки інформації.

Змінювалася практика управління — змінювалося і вчення про управління. Проте управлінська думка не грала роль пасивного прямування за практикою менеджменту. Більше того, саме висунуті і сформульовані провідними умами управлінської думки нові ідеї в сфері управління, а також нові підходи до здійснення управління знаменували собою рубежі, починаючи з яких відбувалися широкі перетворенняв практиці менеджменту.

У контрольній роботі будуть розглядати тільки ті підходи і вчення про управління, які широко відомі та прийняті в більшості країн світу. Система управління спирається на вироблені й обгрунтовані методи і принципи. Що таке принципи керування і чи можна в сучасному виробництві обійтися без них? Адже в минулому, не знаючи ні про які принципи, люди успішно вели свою господарську діяльність. Тут потрібно відзначити, що у своїй діяльності люди завжди керувалися певними принципами, може бути, спрощеними. У відносно недалекому минулому не було складної системи господарських зв’язків, зумовленої розвитком спеціалізації і кооперації праці та науково-технічним прогресом.

Актуальність теми пов’язана з тим, що в сучасних умовах, не спираючись на досконально обгрунтовані і перевірені практикою принципи управління, неможливо забезпечити ефективний розвиток підприємства і економіки в цілому. Основні принципи визначають філософію і стратегію керівництва підприємством і його ланками. Певною мірою вони покликані служити рекламою підприємству. На підставі вироблених принципів коригуються мети діяльності підприємства, уточнюються пріоритети, формулюються його політика, розробляються методи. Реалізація принципів, цілей, пріоритетів та політики підприємств здійснюється за допомогою відповідних робочих методик, інструкцій, положень і нормативів.

Метою роботи є вивчення теоретичних основ принципів менеджменту для їх застосування в управлінні сучасної російської організацією.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступне коло завдань:

— Визначити поняття та сутність принципів менеджменту;

— Розглянути поняття про принципи менеджменту та їх класифікацію;

— Дати характеристику загальним і приватним принципів менеджменту;

При написанні даної роботи були використані спеціальна джерела, які сприяли розкриттю матеріалу.

менеджмент управління тейлор емерсон

1. Поняття про принципи управління Найважливіше значення в реалізації мети організації мають принципи менеджменту, які використовує у своїй діяльності управлінський персонал. У принципах менеджменту узагальнено, з одного боку, пізнані закони і закономірності, з іншого — досвід управління, який виправдав себе. Вони визначають спосіб діяльності, взаємодії і виступають правилами, нормами управлінської діяльності.

Принцип (від лат. — початок, основа) — основні правила поведінки, діяльності, протікання процесу, структурування процесу.

Принцип взагалі визначається як правило, яким слід керуватися в процесі управління організацією (підприємством). Сукупність правил, норм поведінки, установок, що, на відміну від законів, створюються людьми, є основою принципів менеджменту.

Принципи постійні і мають обов’язковий характер.

Таким чином, принципи керування можна представити як основні ідеї, закономірності, правила поведінки керівників по здійсненню управлінських функцій.

Інакше кажучи, це правила реалізації закономірностей управління, якими керуються управлінці в практичній діяльності з керівництва організаціями та підприємствами. На практиці одна закономірність може бути реалізована на підставі декількох принципів.

У вітчизняній теорії управління основні принципи були сформульовані ще В.І.Леніним.

Існує кілька підходів до класифікації принципів керування. Найбільш повне їхнє тлумачення дається Г. Кунцем і С. О’доннелом у книзі «Принципи управління: аналіз управлінських функцій» (шосте видання, перекладене в 1981 р. російською мовою за назвою: «Керування: системний і ситуаційний аналіз управлінських функцій»). Автори розглядають десять принципів планування, п’ятнадцять — організації, десять — мотивації і чотирнадцятьконтролю.

Уперше принципи раціонального управління були сформульовані в 1912 р. американським менеджером Г. Емерсоном у книзі «Дванадцять принципів продуктивності». Однак творець «теорії адміністрування» А. Файоль висловив думку про те, що кількість принципів керування необмежена. I це так, оскільки всяке правило займає своє місце серед принципів керування, в усякому разі, на той час, поки практика підтверджує його ефективність.

Всі принципи повинні ґрунтуватись на законах розвитку суспільства і управління, відображати основні властивості, зв’язки та відносини управління і мати правове оформлення.

Визначальну роль у використанні економічних законів відіграє управління. Впливаючи на людей, поєднуючи, координуючи їхню працю, управляюча система (суб'єкт управління) повинна строго враховувати вимоги економічних законів. В іншому випадку неможливе ефективне досягнення цілей керування. Управління виступає як основний засіб використання економічних законів у процесі діяльності людей.

Принципи, як і функції управління, мають економічний зміст, тому що використовуються закони при формуванні механізму і методів управління, при удосконаленні організаційних структур управління.

Основні економічні закони, на які спираються принципи управління:

1. Закон вартості. Виявляється у відхиленні ціни від вартості товару, виходячи з того, що витрати, вкладені в товар, не визначають його дійсну вартість і відрізняються від споживчої вартості.

В умовах ринкової економіки має стихійний характер. Унаслідок його дії відбувається диференціація товаровиробників.

2. Закон відповідності виробничих відносин характеру продуктивних сил. Потребує приведення у відповідність базису і надбудови, тобто відносини керування повинні відповідати досягнутому рівню й умовам виробництва. Цей закон припускає систематичну роботу з удосконалювання функцій і структур керування, посилення інтенсифікації процесів керування.

Отже, економічні закони визначають принципи управління.

У принципах менеджменту узагальнені пізнані закони і закономірності, виправданий досвід управління. Вони визначають спосіб діяльності, взаємодії, виступають, як правило, і норму управлінської діяльності. Набір принципів, які застосовуються в практиці управління, часто називають ідеологією менеджменту. їх також вважають основою існуючої в суспільстві управлінської культури.

За своєю суттю принцип не виключає варіантів та вибору, оскільки найчастіше заснований на поєднанні крайніх засад, але він визначає і обмежує той набір варіантів, з яких потрібно зробити вибір. Досвід показує, що в разі ігнорування принципів або виходу за зазначені ними межі в управлінні створюється напружена ситуація, яка веде до невдач в управлінській діяльності. Знання принципів і врахування їх у практичній діяльності є умовою ефективного управління.

Прийняття всіма учасниками управлінського процесу принципів до керівництва створює можливість передбачати наслідки рішень, які приймаються.

2. Різновиди принципів менеджменту

2.1 Принципи наукового управління Ф. Тейлора Ф. Тейлор вважав, що менеджери повинні думати, а робітники працювати. Це приводило до появи великого числа менеджерів і поглибленої спеціалізації на основі операційного розподілу праці.

Принципи наукового управління Ф. Тейло раполягають в наступному:

· розробка оптимальних методів здійснення роботи на основі наукового вивчення витрат часу, рухів, зусиль тощо;

· абсолютне слідування розробленим стандартам;

· добір, навчання і розстановка робітників на ті робочі місця і завдання, де вони зможуть принести найбільшу користь;

· оплата за результатами праці (менші результати — менша оплата, більші результати — більша оплата);

· використання функціональних менеджерів, які здійснюють контроль за спеціалізованими напрямами;

· підтримання дружніх стосунків між робітниками і менеджерами з метою забезпечення можливостей здійснення наукового управління.

2.2 Принципи організації виробництва Г. Форда Основні положення теорії наукового управління розвинув і використав у масовому виробництві Г. Форд, який винайшов і вперше впровадив конвеєр. Широке використання машин, глибокий розподіл праці робітників дали змогу Г. Форду досягти найвищої на той час продуктивності з мінімальною собівартістю продукції.

Принципи, запропоновані Г. Фордом:

· Побудована чітко по вертикалі організація управління кількома підприємствами, управління всіма частинами та етапами виробництва з єдиного центра.

· Масове виробництво, що забезпечує мінімальну вартість і задовольняє потреби масового покупця і є максимально прибутковим.

· Розвиток стандартизації, що дозволяє швидко і без зайвих витрат переходити на випуск нових видів продукції.

· Конвеєр з глибоким поділом праці.

· Постійне вдосконалення системи управління.

2.3 Принципи адміністративного управління А. Файоля У 1916 р. Анрі Файоль уперше виклав свою повну теорію менеджменту, сформулювавши її основні принципи та функції. Файоль запропонував 14 принципів управління, з використанням яких пов’язував успіх організації:

1) розподіл праці;

2) невіддільність влади і відповідальності;

3) дисципліна, що обов’язкова для всіх і яка передбачає взаємоповагу керівництва і підлеглих;

4) єдиного керівництва (діяльність повинна організовуватись одним керівником у відповідальності єдиного плану);

5) єдиноначальність (надходження і виконання наказів від одного керівника);

6) підпорядкування особистих інтересів загальним;

7) справедлива для всіх винагорода;

8) централізація;

9) ієрархія, що передбачає мінімізацію управлінських щаблів і корисність горизонтальних комунікацій (скалярний ланцюг);

10) порядок, в основі якого покладено принцип «кожному своє місце і кожен на своєму місці»;

11) справедливість, що забезпечується відданістю (лояльністю) персоналу і об'єктивністю адміністрації;

12) стабільність персонал, адже плинність кадрів — це наслідок недосконалого управління;

13) ініціатива, що потребує від керівника стимулювання і приборкання власної гордості;

14) корпоративний дух (єдність всіх працюючих в досягненні мети).

Файоль розробив «елементи менеджменту»: планування, організація, розпорядження, координація, контроль. Він визначив функції менеджменту:

· технічну (вдосконалення технологічного процесу);

· комерційну (закупка, продаж, обмін факторів і результатів виробництва);

· фінансову (накопичення, пошук і ефективне використання грошових коштів);

· захисту життя особи і власності людей;

· бухгалтерську (проведення статистичних спостережень, інвентаризацій, складання балансів тощо);

· адміністративну (вплив на працівників).

Ідея універсальності, пристосування принципів менеджменту до будь-якого виду підприємництва знайшла своїх прихильників не тільки у Франції. В Англії вона була поширена Лінделлом Урвіком (1908;1975), в Америці - Дж. Д. Муні (1892−1960).

Вважаючи запропоновані ним принципи універсальними, А. Файоль вважав, що застосування цих принципів на практиці повинно мати гнучкий характер, залежати від ситуації, в якій здійснюється управління.

Крім цього, А. Файоль сформував основні вимоги до менеджерів:

— здоров'я і фізична бадьорість, розум та інтелектуальні здібності;

— високі моральні якості (наполегливість, енергія, відчуття обов’язку);

— освіченість, управлінські здібності (передбачення, вміння планувати, організаційні навички, мистецтво об'єднувати і спрямовувати зусилля багатьох людей, здійснювати контроль діяльності підлеглих);

— загальна поінформованість з усіх суттєвих функцій організації.

Теорію А. Файоля розвинув Л. Урвік.

Зокрема, серед управлінських функцій поряд із плануванням, організацією, координацією і контролем він виділив добір кадрів, керівництво, складання бюджету організації.

Л. Урвік також сформулював вимоги до побудови формальних організацій структур, які не втратили актуальності й досі:

· добір кадрів згідно зі структурою;

· створення спеціального і «генерального» штабу;

· створення функціональних підрозділів в організаціях;

· чітке визначення прав і відповідальності посадових осіб в організації;

· спеціалізація в апараті управління та ін.

2.4 Принципи продуктивності Г. Емерсона Генрі Емерсон сформулював 12 принципів продуктивності:

1. Вихідний пункт управління — це чітко поставлена і сформульована мета.

2. Здоровий глузд у визначені помилок і пошуку їх причин.

3. Компетентне консультування на основі залучення професіоналів з метою удосконалення управління.

4. Дисципліна, забезпечена чіткою регламентацією діяльності, контролем, своєчасним заохоченням.

5. Справедливе ставлення до персоналу.

6. Швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік.

7. Диспетчеризація робіт.

8. Складання і використання норм, розкладів, що сприяють пошуку і реалізації резервів.

9. Нормалізація умов праці.

10. Нормування операцій, що полягає в стандартизації засобів їх використання, у регламентуванні часу.

11. Застосування письмових стандартних інструкцій.12.Винагорода за продуктивність праці.

3. Сучасні принципи менеджменту та їх характеристика Усі описані у вітчизняній та зарубіжній літературі принципи менеджменту можна поділити на загальні, дія яких поширюється па всі організації і всю систему управління, і особливі (часткові), тобто ті, які стосуються тільки окремих частин, елементів системи управління.

До загальних принципів відносяться:

· принцип оптимального поєднання централізації і децентралізації в управлінні;

· принцип поєднання державного регулювання і господарської самостійності в управлінні;

· принцип оптимального поєднання політичного і господарського керівництва;

· принцип поєднання інтересів індивіда і цілей організації;

· принцип поєднання права господаря і участі робітників в управлінні (принцип демократії);

· принцип оптимального поєднання галузевого і територіального підходів до управління;

· дисципліна;

· стабільність робочого місця для персоналу;

· винагорода персоналу;

· науковий підхід до управління.

Принцип оптимального поєднання централізації і децентралізації в управлінні передбачає необхідність вмілого використання єдиноначальності і колегіальності. Під єдиноначальністю, наприклад, розуміють надання вищому керівництву організацією (підприємством) такої повноти влади, яка необхідна для прийняття рішень, і персональної відповідальності за доручену справу.

Колегіальність передбачає вироблення колективного рішення на основі думок менеджерів різного рівня і насамперед виконавців конкретних рішень — керівників підрозділів організації (підприємства). Колегіальність підвищує об'єктивність рішень, які приймаються, їх обґрунтованість і сприяє успішній реалізації таких рішень. Але слід мати на увазі і те, що прийняття колегіальних рішень на практиці здійснюється набагато повільніше, ніж індивідуальних.

Принцип оптимального поєднання централізації в управлінні являє собою концентрацію влади, прийняття рішень на верхніх рівнях керівництва.

Децентралізація — це делегування прав, а водночас і відповідальності на нижчих щаблях управлінської ієрархії.

Слід мати на увазі і те, що поняття оптимальної централізації і децентралізації нс виключають одне одного: вони лише виражають різний ступінь розподілу влади, прав і відповідальності, контролю по вертикалі управління. Децентралізація не може розглядатися поза зв’язком з централізацією.

Проблема поєднання централізації і децентралізації в менеджменті полягає в оптимальному розподілі повноважень при прийнятті управлінських рішень. У формальному відношенні це насамперед розподіл повноважень по вертикалі системи керування і делегування повноважень у процесі керування.

Централізація виражає таку побудову системи керування і таку організацію її функціонування, при яких існує безперервна, постій-но діюча і досить стійка підпорядкованість кожної нижчестоящої ланки керування вищестоящому. Централізація керування стосується не всіх напрямів діяльності нижчестоящих ланок, а лише головних, які забезпечують керуючий вплив. Повна централізація неможлива.

За оперативно-господарськими напрямами діяльності нижчестоящі ланки діють самостійно (децентралізовано).

Важливо, на якому рівні ієрархії приймається рішення, для якого рівня воно призначене, як далекі між собою рівні прийняття і безпосередньої реалізації рішення. Чим вищий рівень, на якому приймається рішення, і нижчий ступінь, для якого воно призначено, тим вищий рівень централізації виробництва.

Принцип поєднання державного регулювання і господарської самостійності в управлінні відображає певне втручання держави в господарську діяльність. Будь-яке сучасне суспільство представлене державою, яка здійснює правову регламентацію управління тією чи іншою діяльністю організацій, визначаючи ступінь господарської (комерційної) самостійності.

Основу державного регулювання економіки України становлять різноманітні нормативні акти: закони, накази, укази, постанови, інструкції та ін. Кожен учасник управління повинен знати нормативні акти, які стосуються його діяльності, і здійснювати її згідно з цими актами. Дотримання нормативної поведінки, створення правової держави веде до стабілізації управління.

Принцип оптимального поєднання політичного і господарського керівництва є відображенням діалектичного взаємозв'язку політики і економіки. Цей принцип передбачає обов’язкове знання, оцінку і врахування суспільно-політичної ситуації при прийнятті господарських рішень та їх можливих наслідків в усіх ланках суспільства.

Досвід високорозвинутих держав Західної Європи показує, що в управлінській практиці повинні чітко розмежовуватися політична й господарська компетенції. Політичне керівництво при цьому може здійснюватися лише через перемогу на виборах економічних програм тих або інших партій. Принцип поєднання інтересів індивіда і цілей організації базується на тому, що сумісна діяльність людей дає їм можливість найефективніше реалізувати свої індивідуальні цілі. У свою чергу, суспільство або організація можуть досягти своїх цілей, якщо індивіди, які входять до них, реалізували свої інтереси. Раціонально організоване управління допомагає підвищити рівень поєднання цих цілей та інтересів.

Принцип поєднання права господаря і участі робітників в управлінні (принцип демократії) виходить з того, що управління є функцією власності. Завжди управляє той, хто є власником.

Тому дуже важливо, особливо на сучасному розвитку ринкових відносин, подолати відчуження робітника від власності, створити умови для розвитку в ньому почуття господаря. Для цього використовуються різні методи: акціонування або корпоратизація державної чи індивідуальної власності, участі у прибутках, самоврядування в робочих групах та ін.

Принцип оптимального поєднання галузевого і територіального підходів до управління полягає в тому, що будь-яке виробництво чи реалізація товарів, послуг здійснюються на відповідній території. Тому управляти потрібно з урахуванням як одного, так і іншого. Галузевий інтерес виробництва, реалізація товарів, послуг, зумовлений досягненням найвищої продуктивності праці в галузях, часто веде до утиснення інтересів території.

Принцип поєднання галузевого і регіонального управління передбачає розвиток галузевої системи керування виробництвом з обліком раціонального територіального розміщення.

Під територіальним управлінням розуміється діяльність усіх центральних і місцевих органів управління з розвитку даної території, при цьому господарський комплекс розглядається як визначена соціально-економічна система з відповідними елементами (населенням матеріальним виробництвом, сферою обслуговування і т.д.) та історичними, природними, національними, географічними и іншими особливостями.

Галузеве керування — керування складним комплексом виробничих об'єднань, підприємств, організацій, що забезпечують задоволення суспільних потреб у певних видах продуктів або послуг.

Дисципліна передбачає суворе дотримання досягнутих між керівництвом організації та п працівниками угод. Дисципліна також передбачає обов’язкове для кожного працівника організації підпорядкування встановленому порядку і правилам.

Висока дисципліна забезпечує ефективне функціонування всіх елементів організації, об'єднує людей в єдиний процес, перетворюючи індивідуальні робочі сили в сукупну робочу силу. Окрім цього, належна дисципліна — це залог підвищення ефективності діяльності всіх ланок організації.

В умовах функціонування організацій різних форм власності, стимулювання ініціативи і підприємливості, затвердження принципів плюралізму і демократії в усіх сферах життєдіяльності суспільства зростає роль дисципліни і відповідальності в системі управління суспільними відносинами.

Стабільність робочого місця для персоналу та його винагорода суттєво знижує плинність кадрів і одночасно сприяє підвищенню ефективності їх роботи. Наприклад, посередній керівник чи робітник, що тримається за своє місце, кращий за талановитого, який не дорожить своїм місцем.

Сутність принципу винагороди персоналу полягає в тому, що всі працівники організації мають своєчасно отримувати належну винагороду за свою роботу.

Науковий підхід до управління передбачає організацію управлінської діяльності згідно теоретичних основ управління, використання сучасних принципів і методів впливу на об'єкти управління, які відображають закони суспільного розвитку, а також обов’язкове використання в практиці управління результатів наукових досліджень систем та об'єктів управління.

Життя показало, що керувати виробництвом треба не на око, з інтуїцією, а керуючись економічними закономірностями. Основний зміст цього принципу полягає у вимозі, щоб усі управлінські дії здійснювалися на базі застосування наукових методів і підходів. Науковість припускає об'єктивний, спокійний аналіз дійсності, практичного досвіду, заснований на вивченні факторів і цифр. Особливістю наукового керування є його оптимальність — із усіх можливих шляхів повинен вибиратися найкращий. Це вимагає обґрунтованості прийнятих рішень розрахунками і підвищення ролі кількісних методів (математики). Науковість виявляється в раціоналізації праці (НОП), використанні ПЕОМ (головна не наявність ПЕОМ, а зміст завдань, розв’язуваних на ПЕОМ), досягнень науково-технічного прогресу.

До часткових принципів менеджменту, наприклад, відносяться принципи організації виробничого або торговельно-технологічних процесів, підбору кадрів тощо, які розглядаються в спеціальних навчальних дисциплінах та їх окремих темах.

Останнім часом набувають все більшої значущості такі принципи управління.

1. Принцип системност іменеджмент охоплює всю систему 3 обліком зовнішніх і внутрішніх взаємозв'язків, взаємозалежностей і відкритості власної структури або системи в цілому. З позиції економіки цей принцип можна трактувати так: відображення економіки держави у вигляді цілісної економічної системи, що складається з взаємозалежних і взаємозалежних складових. Функціонування кожної зі складових економічних підсистем так чи інакше відбивається на інших підсистемах і на всій економіці в цілому.

2. Принцип багатофункціональності абоєдності цілей — вироблення і взаємозв'язок цілей усіх ланок керування. Менеджмент охоплює різні аспекти діяльності: матеріальні (ресурси, послуги), функціональні (організація праці), значеннєві (досягнення кінцевої мети). Єдність цілей повинна спрямовувати діяльність усіх ланок виробництва на становлення держави. Це відноситься до всіх ланок економіки, а також до ланок підприємств аж до кожного працівника.

3. Принцип пропорційності полягає в досягненні пропорцій між усіма елементами керованих і керуючих процесів. Пропорційність характерна для розвитку всієї економіки і для кожного підприємства. У зв’язку з динамікою розвитку па всіх рівнях керування міняється співвідношення окремих його частин і підсистем. Але ці зміни повинні відбуватися пропорційно. Пропорція важлива нс тільки в економіці в цілому, а й усередині підприємства:

а) між основним і допоміжним виробництвом;

б) між виробничими цехами і дільницями (заготівельний цех,

складальний і т.д.);

в) між керуючими і керованою системами;

г) організація праці (між професіями, кваліфікаціями).

Якщо неправильно організоване виробництво і система керування, процес керування зводиться до ліквідації наявних диспропорцій, які через якийсь час знову виникають. Це призводить до зростання управлінського апарату, зайнятого, головним чином, оперативним керуванням, регулюванням.

Контроль за дотриманням пропорційності й оптимальної співвідносності в роботі окремих підрозділів — найважливіше завдання керування на підприємстві.

4. Принципплановості. Трудова діяльність характеризується свідомо регульованою доцільністю. Доцільність і є зародок планомірної організації виробництва. Суть принципу полягає у встановленні основних напрямів і пропорцій розвитку організації в перспективі. Плануванням пронизані (у вигляді поточних і перспективних планів) усі ланки організації. План розглядається як комплекс економічних і соціальних завдань, які треба буде розв’язати в майбутньому.

5. Принцип демократизації управління — участь працівників у керуванні організацією. Форма такої участі різна: часткова оплата праці; грошові кошти, вкладені в акції; єдине адміністративне керування; колегіальне прийняття управлінських рішень. Японський досвід керування якістю прекрасно демонструє цей принцип. На японських виробництвах організовані гуртки якості, куди входять і самі виконавці, тобто робітники, для спільного прийняття рішень, що стосуються раціоналізації виробництва, підвищення якості продукції, що виготовляється.

6. Принцип поєднання матеріального і морального стимулювання передбачає відповідність форм і розмірів стимулювання працівників за кількість і якість виконаних робіт.

7. Принцип поєднання прав, обов’язків і відповідальності припускає створення чіткої організаційної структури, ретельну розробку положень про права й обов’язки керівників, посадових інструкцій для виконавців, установлення точно визначеної матеріальної відповідальності за недогляди в роботі, а також проведення ряду інших організаційних заходів поряд з обов’язковим проявом вимогливості за якісне виконання покладених на кожного працівника обов’язків і завдань у точно встановлений термін.

8. Принцип економічності й ефективності. Суть принципу полягає в раціоналізації процесів керування, що приводить до економічності, але до певної межі, щоб не втратити ефективність.

9. Принцип правильного підбору і розміщення кадрів повинен реалізуватися так, щоб кожний працівник на довіреній йому ділянці міг найбільш ефективно виконувати доручену роботу.

10. Принцип єдиноначальності. Сутність єдиноначальності полягає в тому, що керівник конкретного рівня керування користується правом одноосібного вирішення питань, що входять до його компетенції. По суті, це надання менеджеру організації широких повноважень, необхідних для виконання покладених на нього функцій керування, реалізації персональної відповідальності.

Крім цього, під єдиноначальністю розуміють наявність у підлеглого тільки одного керівника (начальника). Відповідно до цього принципу, працівник повинен одержувати повноваження тільки від одного начальника і відповідати тільки перед цією людиною. Згідно Клоду Джорджу-молодшому, концепція формального ланцюга команд була вперше застосована євреями ще в 1491 р. до н.е. За Біблією: людина повинна мати тільки одного хазяїна. Керівники вже тоді розуміли, що для забезпечення ефективності команд відносини між підлеглими і начальником повинні бути простими і ясними. Це, можливо, найстаріший установлений принцип організації. Протягом сторіч у незліченній безлічі організацій принцип єдиноначальності підтвердив свою цінність як координуючий орган. Анрі Файоль включив його у свої 14 принципів організації. Тому більшість організацій намагаються його застосовувати.

11. Принцип ієрархічності і зворотного зв’язку полягає в створенні багатоступінчастої структури управління, при якій первинні

(нижній рівень) ланки керуються своїми ж органами, що знаходяться під контролем органів керівництва наступного рівня. Ті в свою чергу підкоряються і контролюються органами наступного рівня.

Постійний контроль за діяльністю всіх ланок організації здійснюється на основі зворотного зв’язку. По суті, це одержання інформації про результати впливу керуючої системи на керовану систему шляхом порівняння фактичного стану з заданим. По каналах зворотного зв’язку інформація про роботу керованої системи безупинно надходить у керуючу систему, що має можливість коригувати хід управлінського процесу.

12. Принцип стійкості і мобільності системи керування припускає, що при зміні зовнішнього і внутрішнього середовища організації система менеджменту не повинна перетерплювати корінних змін. Стійкість визначається, насамперед, якістю стратегічних планів і оперативністю керування, пристосованістю системи менеджменту, насамперед, до змін у зовнішньому середовищі.

Одночасно зі стійкістю управлінський процес повинен бути мобільним, тобто максимально повно враховувати зміни і вимоги споживачів продукції і послуг.

На основі систематичного виявлення і вивчення в діяльності організацій стійких взаємозв'язків і закономірностей уточнюються діючі і формулюються нові принципи менеджменту. Так, застосовують й інші, підтверджені практикою принципи управління, а саме:

· цілеспрямованість;

· функціональна спеціалізація у поєднанні з універсальністю;

· принцип послідовності;

· врахування особистих працівників і суспільної психології, які є основою прийняття самостійних рішень;

· забезпечення відповідності прав, обов’язків і відповідальності кожної ланки системи управління;

· забезпечення загальної зацікавленості усіх учасників управління в досягненні цілей організації;

· всіляке забезпечення змагальності працівників тощо.

Між розглянутими принципами існує тісний взаємозв'язок. Жоден з принципів не існує сам по собі, але кожен із них підтримує і зміцнює решту, водночас підтримуючись й зміцнюючись ними (спрацьовує так званий синергетичний ефект).

Значущість принципів і сам їх набір у практичному застосуванні конкретного підприємства може бути різним, оскільки кожна організація унікальна; вони залежать від місії підприємства, профілю діяльності, обсягів виробництва, складності продукції, контрагентських зв’язків, широти асортименту продукції чи послуг тощо.

Висновки Принципи управління являють собою початкові норми, правила і закономірності, які випливають з сутності та рівня розвитку суспільства, а також його продуктивних сил. Дотримання вказаних вище норм, правил і закономірностей сприяє досягненню цілей функціонування та вирішення поставлених завдань.

Будь-яка соціально-економічна система створюється і функціонує для досягнення певних конкретних цілей, тому й принципи, якими керуються менеджери організації, повинні підбиратися індивідуально в кожному конкретному випадку виходячи з цілей функціонування.

У даній роботі були розглянуті одні з важливим «стовпів» менеджменту. По перше, це поняття принципів менеджменту, по друге різновиди принципів і різні підходи до них, які не можна визначити однозначно тому існують різні види менеджменту для кожного з яких можна виділити свої особливі принципи. Вимоги до їх формулюванні, і за якими ознаками їх можна кваліфікувати.

На практиці принципів менеджменту може бути дуже багато. Чи не найголовнішим із цих принципів можна вважати науковість у сполученні з елементами мистецтва.

Для творчого та ефективного використання принципів управління необхідно розкривати і всебічно дослідити об'єктивні закони та закономірності управління. У свою чергу, оскільки закони та закономірності управління базуються на законах розвитку природи, суспільства і мислення, необхідно формування досконалої системи наукових знань кожного керівника, найширшого культурного і професійного кругозору.

Список використанних джерел

1. Веснін В.Р. Менеджментпідручникз-тє вид., Перераб. І доп. — М.: ТК Велбі, изд-во Проспект, 2006.