Світова фінансово-економічна криза 2008-2010 рр. та її наслідки для України

КУРСОВА РОБОТА на тему:

«СВІТОВА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА КРИЗА 2008;2010 РР. ТА ЇЇ НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ»

Севастополь — 2012

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ КРИЗ

1.1 Поняття економічних криз та причини їх виникнення

1.2 Теоретичні моделі виникнення фінансово-економічних криз

1.3 Основні індикатори фінансово-економічних криз Висновки за розділом 1

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ 2008;2010 РР. ТА АНТИКРИЗОВІ ЗАХОДИ

2.1 Причини виникнення фінансово-економічної кризи 2008;2010 рр.

2.2 Аналіз факторів та перебігу фінансово-економічної кризи 2008;2010 рр. в Україні

2.3 Заходи антикризової політики в Україні та світі

2.3.1 Антикризова політика країн світу

2.3.2 Заходи антикризової політики в Україні

Висновки за розділом 2

ВИСНОВКИ ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ ДОДАТКИ

ВСТУП

Світова фінансово-економічна криза 2008;2010 рр. в науковому світі вважається чи не найбільшим потрясінням із часів економічної депресії 1930;х років. Криза висвітлила реальні проблеми економік багатьох країн світу, в тому числі і України.

Світова криза змусила уряди і центральні банки вживати швидких і масштабних рішень щодо підтримання стійкості фінансової системи країни, забезпечення ліквідності банківської системи, підтримання виробництва і економічного зростання, а також мінімізації соціальних втрат працівників і населення. У посткризовий період перед національними економіками держав, що постраждали від кризи, стоїть завдання забезпечити економічне зростання. Для цього урядами країн приймаються і переглядаються стабілізаційні заходи в залежності від економічної ситуації. Отже, дослідження причин кризових явищ має дати змогу виявити оптимальні напрями та дієві інструменти антикризової політики, спрямованої як на послаблення негативного впливу кризи, збереження макроекономічної стабільності, так і на уникнення післякризової депресії, якнайшвидше відновлення ділової та інвестиційної активності на підґрунті якісних структурних зрушень в економіці.

Актуальність дослідження. Світова фінансово-економічна криза охопила майже всі сфери та галузі економіки, її масштаби та руйнівні наслідки є значними як для економічного, так і для політичного, соціального життя країн. Криза порушила всі міжнародні економічні звя’зки, призводячи до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Економічний спад, що спостерігається на даний момент у більшості країнах світу, як наслідок світової економічної кризи, у сукупності зі структурною диспропорціональністю світової економіки, виявленою в дисбалансі розвитку як окремих країн, так і сфер економіки, свідчить про необхідність більш активної участі держав та міжнародних організацій в оздоровленні економіки та попередженні надалі подібних кризових явищ на основі розробки й реалізації заходів антикризового регулювання економіки.

Мета дослідження — запропонувати заходи антикризової політики в Україні.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- охарактеризувати природу фінансово-економічних криз;

- простежити існуючі моделі фінансово-економічних криз для подальшої характеристики сучасної кризи;

- безпосередньо проаналізувати світової фінансово-економічну кризу 2008;2010 рр.;

- зробити висновки щодо сучасної ситуації у світі та Україні.

Об'єктом дослідження є вивчення економічного процесу накопичення кризових явищ у світі.

Предметом дослідження є вивчення механізму виникнення та розвитку кризових явищ в економіці України.

Методи дослідження: методологічною основою є теорії та моделі походження фінансово-економічних криз та сучасної світової кризи, виявлення індикаторів кризи для подальшого запобігання їй або ж подолання її наслідків. Для досягнення мети й розв’язання поставлених завдань були використані такі методи:

- метод спостереження — для дослідження перебігу фінансово-економічної кризи;

- аналітичний метод — для виявлення причин походження кризи з метою знаходження шляхів подолання її наслідків;

- історичний метод — для розуміння понять економічних криз шляхом вивчення їх походження та закономірності виникання.

Велика кількість вітчизняних та західних економістів (С. Шредер [1], Х. Мінскі [2], П. Кругман [3], М. Обстфельд [4], А. Демиргуч-Кунт [5], В. Круглов [6], С. Горбунов [7], Я. Аспечс [8], Дж. Стиглиц [9], Ф. Аллен [10], І. Розмаинский [11], К. Боріо [12], Я. Крегель [13], Б. Бернарке [14], Я. Жаліло та інші) тривалий час досліджують природу фінансової нестабільності, тож сучасні вітчизняні розвідки у цій галузі економічної науки перегукуються із західними або їх інтерпретують.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ КРИЗ

1.1 Поняття економічних криз та причини їх виникнення

Криза — (гр. krisis — поворотний пункт) — різке погіршення економічного становища в країні; фаза капіталістичного циклу, під час якої відбувається насильницьке відновлення порушених в ході розвитку капіталістичної економіки основних пропорцій відтворення. Економічні кризи виявляються в абсолютному падінні виробництва, скороченні капітальних вкладень, зростанні безробіття, збільшенні кількості банкрутств фірм, падінні курсу акцій та інших економічних потрясіннях.

Дослідження проблематики фінансових криз мало кілька етапів. Намагаючись пояснити природу виникнення фінансових потрясінь, якими особливо позначилися 1990;ті роки, вчені запропонували низку власних підходів до вивчення цього явища. Проте зауважуємо брак чіткого розуміння того, що ж саме включає поняття фінансової кризи і що є первинним у її розгортанні.

Згідно із сучасною теорією еволюції криза є невід'ємною, органічною складовою процесу розвитку економічної системи і становить перехід до нової фази певного циклу або нового циклу. Криз неможливо уникнути, адже ресурси й цілі кожної економічної системи обмежені й вичерпні, а в інформаційній економіці вони відрізняються від тих, що притаманні індустріальній.

Класична теорія базується на концепції системної рівноваги, згідно з якою випадкові зміни в ринковій економіці та її циклічні коливання не виходять за допустимі межі (асимптоти) завдяки автоматично діючим наглядовим механізмам ціноутворення і конкуренції. І.Пригожин, Е. Тофлер, Й. Шумпетер та інші зарубіжні економісти розробили нову концепцію перервної рівноваги, згідно з якою коливання й циклічність системи в міру вичерпності її ресурсів неминуче виходять за звичні, так звані нормальні межі в зони хаосу, де попередні стримуючі механізми вже не діють. Система не повертається до попередньої рівноваги — з хаосу виникає новий порядок, який може виявитися як гіршим, так і кращим від попереднього.

Основними формами прояву кризи є значний спад виробництва, масові банкрутства, поступове зменшення товарних запасів (затоварюваності), призупинення різкого падіння цін, зменшення відсоткової ставки. Після депресії починається пожвавлення.

Пожвавлення — зростання виробництва в обсягах, які були досягнуті перед кризою.

Піднесення — швидке зростання виробництва, яке супроводжується зменшенням рівня безробіття, підвищенням цін на товари і послуги, розширенням розмірів кредиту та ін.

Вершиною піднесення є бум. Бум — короткотермінове піднесення виробництва, торгівлі, банківської діяльності і таке інше.

До причин виникнення економічних криз на рівні господарюючих суб'єктів можна віднести:

а) зовнішні чинники — незбалансована грошово-кредитна і бюджетно-податкова політика, незадовільна структура доходів і видатків населення, нестабільність функціонування базових політико-правових інститутів, відставання в науково-технічному розвитку, конкуренція;

б) внутрішні чинники — помилки у виробничій, фінансовій, маркетинговій стратегії, нераціональне використання ресурсів, непрофесійний менеджмент, низький рівень організаційної і корпоративної культури.

Криза на рівні окремого регіону або держави в цілому виникає в результаті реалізації таких чинників:

а) деформація структури регіональної або федеральної економіки у бік пріоритетного розвитку однієї або декількох зв’язаних галузей;

б) збільшення майнового розшарування населення;

в) криміналізація державного управління і господарської діяльності;

г) ослаблення системи державного управління і контролю.

Кризи поділяються на певні види, що відображають різні сторони одного й того ж кризового процесу.

Криза надвиробництва характеризується тим, що охоплює всі сфери господарства, їй властиві велика глибина і тривалість, у ній відображається вся сукупність суперечностей і диспропорцій. Надвиробництво виступає скоріше як соціальне явище, а не як кількісне співвідношення вироблених матеріальних благ.

Промислова криза виявляється у невідповідності між масою вкладених у галузь виробничих сил і можливістю їх прибуткового застосування. Удар кризи означає для промисловців початок періоду низьких прибутків і великих збитків, депресії. 3 настанням кризи з’ясовується, що кількість підприємств не тільки перевищує потребу в них при зниженні попиту, а й що їх було б занадто і за нормального розвитку споживання. Промислова криза супроводжується кризою праці: скорочується кількість і тривалість робочих днів, знижується заробітна плата працюючих, зростає кількість звільнень робітників і службовців.

Проміжна криза відрізняється від циклічної тим, що вона не розпочинає новий цикл, а перериває на певний час перебіг фази піднесення або пожвавлення. Така криза менш глибока та тривала і має локальний характер.

Часткова криза охоплює не всю економіку, а певну сферу економічної діяльності (наприклад, сферу грошового обігу кредиту).

Галузева криза — це криза в одній з галузей народного господарства, що може виникнути у будь-якій фазі циклу (наприклад, криза у сільському господарстві, на транспорті).

В ієрархії економічних криз досить значне місце належить структурним кризам, під якими розуміють енергетичну, сировинну, продовольчу, екологічну, валютно-фінансову кризи. Вони є наслідком однобічного розвитку одних галузей на шкоду іншим. За умов науково-технічної революції бурхливий розвиток виробничих сил у нових галузях (електроніка, атомна енергетика, приладобудування) вступає у суперечність зі старою структурою народного господарства і потребує нового суспільного розвитку праці. Відбувається спад виробництва в таких традиційних галузях промисловості, як вугільна, текстильна тощо.

Структурні кризи відрізняються від періодичних циклічних криз тим, що:

— охоплюють не все народне господарство, а його частину;

— триваліші щодо будь-якої галузі;

— породжуються диспропорціями між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією;

— можуть бути кризами як надвиробництва, так і недовиробництва;

— диспропорційність у структурних кризах недовиробництва може бути абсолютною і виявлятися у фізичному невистачанні продукції (така диспропорційність не може бути врівноважена тільки зростанням цін);

— інвестиційний цикл у кожній галузі специфічним;

— специфічні риси структурних криз зумовлені галузевими особливостями нагромадження основного капіталу.

Товарна криза виявляється у невідповідності між товарами і цінами. Ціни на товари часто значно підвищуються поза залежністю від запасів цих товарів і попиту на них. При цьому зростання цін сприяє збільшенню виробництва і ввозу товарів, загострюється невідповідність між цінами і попитом. Слідом за дуже швидким зростанням цін настає скорочення споживання, яке і дає привід до переоцінки товарів.

В умовах товарної кризи великого впливу на формування цін і торговельну діяльність набуває спекуляція. Спекуляція (передбачення майбутньої кон’юнктури) має за мету пристосування господарської діяльності і товарних цін до реальних витрат економічного життя. Умови для виникнення спекулятивної діяльності - наявність непередбаченого різкого підвищення цін на товари і послуги, скорочення виробництва за товарного дефіциту, знецінення грошей.

Спекулятивні кризи — це наслідок спекулятивного підвищення цін в умовах дефіциту товарів і послуг, спаду виробництва, збідніння населення. Такі кризи не можуть тривати довго, тому що сприяють виникненню штучного надвиробництва товарів, падінню цін і оживленню попиту.

Аграрна криза означає такий стан сільського господарства, за якого значна частина населення зазнає майнової шкоди, зниження життєвого рівня, підприємства розорюються. Специфіка аграрних криз полягає в тому, що вони охоплюють тільки сільське господарство, не мають циклічного характеру, є тривалішими, ніж промислові кризи.

Економічні кризи охоплюють усі галузі й види діяльності, тому вони багатогранні і мають специфіку залежно від сфери, тривалості й середовища функціонування.

1.2 Теоретичні моделі виникнення фінансово-економічних криз

Спершу було зроблено теоретичні моделі валютних криз, які цілком відповідали умовам 1970;1980;х років. Вони дістали назву моделей першого покоління та описують валютну кризу, як результат, тривалої грошово-кредитної та/або бюджетної експансії. Зростання грошової маси й бюджетних видатків за умов фіксованого курсу призводить до погіршення торгового балансу й виснаження валютних резервів та, зрештою, до значної девальвації реального курсу національної валюти.

Модель Пола Кругмана вважається канонічною моделлю першого покоління, де вихідною умовою є зростання внутрішнього кредиту в умовах фіксованого курсу національної валюти. За цією моделлю, країна втрачатиме власні золотовалютні резерви при фіксованому курсі зі швидкістю, пропорційною нарощуванню внутрішніх зобов’язань, за умови незмінності інших макроекономічних показників рівня процентних ставок, цін на світовому ринку, обмінного курсу тощо. Через виснаження золотовалютних резервів держава буде змушена відмовитися від підтримання фіксованого обмінного курсу валюти, що в результаті призведе або до впровадження плаваючого обмінного курсу, або до фіксації курсу на новому нижчому рівні.

Чим вищою буде швидкість зростання внутрішнього боргу, тим швидше обвалиться фіксований курс і тим більшим буде прибуток учасників валютного ринку від проведення атаки на національну грошову одиницю. Причому девальвації можна уникнути, якщо помітно знизити темпи зростання внутрішнього кредиту або якщо держава отримає внутрішню фінансову допомогу. Недоліком цієї моделі є неможливість оцінити вплив процентної політики на ймовірність виникнення кризи. Припущення щодо обов’язковості умови непокритого процентного паритету заперечує ймовірність використання захисної процентної політики для уникнення кризи.

Р. Флуд і О. Жан розвинули модель П. Кругмана припущенням про те, що боргові зобов’язання розвинутих країн і тих, що розвиваються, не є абсолютними субститутами. Вони дійшли висновку, що підвищення внутрішніх процентних ставок до початку спекулятивної атаки на національну валюту, без будь-яких інших кроків, не дало жодного належного захисного ефекту. Навпаки, підвищена процентна ставка збільшує вартість обслуговування внутрішнього боргу та придушує реальне виробництво. До того ж, коли внутрішній борг є значним відносно ВВП, збільшення процентної ставки може спонукати інвесторів переглянути оцінки надійності держави як позичальника, а це, в свою чергу, провокує відтік капіталу з фінансових ринків країни.

Ряд авторів (Х. Бланко, П. Гарбер, Р. Камбі і С. Війнберген) із допомогою модифікованих моделей П. Кругмана показали, що в Мексиці в 1973;1983 роки і в Аргентині ймовірність перевищення тіньовим обмінним курсом національної грошової одиниці фіксованого владою дорівнювала 2−5% у порівняно спокійні періоди та 20−30% у передкризові. Проте в пізніші періоди — під час девальвації національних валют Північної Європи в 1991;1992 роках і мексиканського песо в 1994;1995 роках («текілова» криза) — наявні моделі не показали значних відхилень тіньового курсу від офіційного. Тобто моделі першого покоління, які адекватно описували кризи 1970;1980;х років, не спрацювали для кризових явищ 1990;х. Отже, розділені порівняно незначним періодом часу кризи 1970;1990;х років істотно різнилися за своєю природою й механізмами розгортання, що спонукало науковців до розробки теоретичних моделей для опису криз нового типу.

Для особливостей та умов подвійних криз 1990;х років стали розроблятися моделі другого покоління, які поділяються на три основні групи:

- Моделі очікувань, що самостверджуються;

- Моделі ліквідності і набігів вкладників;

- Моделі асиметрії інформації.

Перша група моделей була вперше описана П. Массоном і М. Обстфельдом. Вони стверджували, що зростання внутрішніх процентних ставок через очікування девальвації чи дефолту може зробити ці події ймовірнішими, деформуючи поведінку як внутрішніх економічних агентів, так і нерезидентів. Підвищення внутрішніх процентних ставок призводить до збільшення вартості обслуговування боргу, що зменшує можливості держави з обслуговування своїх зобов’язань та провокуватиме атаки на національну валюту. У моделях другого покоління рішення про девальвацію національної валюти є ендогенним, причому кількість макроекономічних показників, які погіршуються через очікування девальвації, збільшується, що підвищує ймовірність знецінення валюти.

Незалежно від ступеня покриття зобов’язань держави золотовалютними резервами перед інвесторами постає додатковий ризик того, що вона може відмовитись від підтримання фіксованого обмінного курсу, якщо виникне небезпека досягти інших макроекономічних цілей. Інвестори в цьому разі діятимуть відповідно до власних девальваційних очікувань. Наприклад, зростання останніх може призвести до збільшення інфляційних очікувань і вимог підвищення заробітної плати, що змусить державу вдатися до девальвації національної валюти з метою уникнення росту безробіття і падіння виробництва.

Загалом спекулятивні очікування гравців ринку пов’язані з гіпотетичними діями уряду у відповідь, які, у свою чергу, залежать від того, наскільки зміни цін (спричинені тими чи іншими очікуваннями) впливатимуть на базові для уряду макроекономічні показники. Як засвідчили емпіричні дослідження, моделі очікувань, що само справджуються, добре описують кризи європейської валютної системи початку 1990;х років.

Моделі ліквідності й «набігів» вкладників пояснюють, що дисбаланс між активами і пасивами держави та реального сектору чи банків за терміновістю може стати причиною фінансової паніки. Уперше аналіз такого взаємозв'язку був проведений у межах моделі Д. Даймонда й П. Дивбіга [24], що описувала ситуацію банківських банкрутств. Модель відображає класичну ситуацію розгортання кризи внаслідок недостатнього покриття вартості зобов’язань банку вартістю його активів. Погіршення якості активів банку в умовах відсутності страхування вкладів може спровокувати так звані «набіги» вкладників, котрі намагатимуться вилучити свої кошти з банку раніше, ніж буде оголошено про його банкрутство.

Згідно з даної моделлю, вилучення вкладів може стати само здійснюваним процесом, а «набіги» вкладників — відбуватися навіть за відсутності фактичних даних про погіршення фінансового стану банку. Це зумовлено тим, що вкладники формують свою поведінку на основі дій інших вкладників, тобто вилучення ними вкладів провокуватиме інших робити те саме. Імовірність виникнення подібних процесів підвищує вразливість банківського сектору. Адже, коли інформація про вилучення вкладів із окремих банків поширюється, постає загроза банківської паніки. За таких обставин система страхування вкладів, відповідно до заданих у моделі умов, робить пролонгацію депозитів вигіднішою порівняно з їх вилученням.

Найбільш просту й поширену модель ліквідності в розрізі валютного ринку запропонували Д. Родрік і А. Веласко, які на підставі емпіричних досліджень протягом 1988;1998 років кризового досвіду 32-х країн, що розвиваються, довели, що кризу провокувало головним чином скорочення ліквідності. Причиною ж науковці вважають значну частку короткострокової заборгованості різного характеру, та попереджають, що країни, короткострокові зобов’язання яких перевищують обсяги резервів, мають утричі більше шансів зазнати раптового відтоку капіталу й відповідного тиску на національну валюту.

І. Гольдфажн і Р. Вальдес, у свою чергу, запропонували модель, згідно з якою основним фактором формування кризи є рух капіталу, при цьому вони наголошують на важливій ролі у формуванні ліквідності фінансових посередників. Це відбувається через трансформування посередниками «довжини» фінансових активів, що у свою чергу, призводить до більшої активності капіталу й, відповідно, вищої ймовірності криз. Таким чином ілюструється циклічність руху капіталу: значний приплив капіталу у країну, криза, різка втеча капіталу. Модель показує: активність діяльності банків у ролі фінансових посередників зростає безпосередньо напередодні кризи, що посилює її негативні наслідки. Також у моделі вказується на подвійний зв’язок між відтоком коштів із банків і валютними кризами. З одного боку, масові вилучення банківських вкладів підвищують попит на іноземну валюту, виснажуючи резерви і провокуючи девальвацію національної грошової одиниці; з другого — очікування девальвації знижує дохідність банківських депозитів, що робить вигіднішим дострокове вилучення коштів із банків, збільшуючи таким чином імовірність кризи банківської системи.

Загалом моделі ліквідності пояснюють, чому у країнах, що мають приблизно рівні сукупну заборгованість та обсяг боргових процентних платежів, ризик виникнення валютної кризи не однаковий. Відповідно до цих моделей, ключовими факторами ризику є ступінь покриття боргових платежів доходами й резервами держави та стан банківської системи. Єдиним недоліком більшості моделей ліквідності є припущення про миттєвий перехід зі стійкого стану у кризовий. Проте, практика свідчить, що кризова ситуація на валютному ринку зазвичай формується протягом певного часу: девальвації передує доволі тривалий період відтоку капіталу. Це передбачає, що економічні агенти відмовляються від попередньої моделі поведінки лише в тому разі, коли накопичать нову інформацію в необхідному обсязі, причому виведення коштів із фінансових ринків здійснюватиметься асинхронно [22, 25].

Моделі асиметрії інформації дають можливість пояснити саму природу виникнення «набігів» вкладників. Такі моделі передбачають можливість ланцюгової поведінки інвесторів, тобто впливу рішення одного інвестора на поведінку інших, які приймають рішення пізніше. У результаті виникає ефект «стадної поведінки», коли інвестор орієнтується не на приватну інформацію, яку має, а на дії інших учасників ринку. Така поведінка призводить до концентрації покупок і продажів активів в певному секторі фінансового ринку.

Перші моделі стадної поведінки (Банерджи, Бікчандані, Капліна і Лехи) були покликані пояснити, як стадна поведінка інвесторів може бути раціональною. Якщо кожен окремий інвестор має певну приватну інформацію та, припустимо, не може достовірно ділитися нею з іншими, тоді спостереження за діями інших інвесторів дає змогу передбачити, яка інформація є в них та свідомо їх імітувати. Залежно від черговості отриманих «сигналів» рівноважна ціна на певний актив може істотно коливатись, причому новий песимістичний сигнал здатний спричинити «каскад» чи «лавину» продажів певного активу (каскадний ефект) і значну зміну його ціни.

Стадну поведінку інвесторів у період фінансових криз пояснює те, що при одночасному інвестуванні на кількох ринках інвестори надають перевагу групуванню і аналізу інформації в межах певних кластерів, оскільки аналітична робота по кожній країні стає занадто складною. Саме міжкраїнне групування інформації й, відповідно, інвестиційних рішень є основою для перенесення кризи з однієї країни в іншу в межах виділених інвестиційних кластерів. Асиметрія інформації може стати однією з причин виникнення ефекту зараження — перенесення кризи з країни в країну. Причому для її поширення зовсім не обов’язкова наявність тісних торгових і фінансових зв’язків. Коли існують такі зв’язки девальвація призводитиме до витіснення вітчизняними товарами імпортних, впливаючи на експортні позиції країн партнерів.

Виникнення кризи в одній країні може генерувати нову інформацію про фінансовий і економічний стан іншої, змушуючи інвесторів зменшувати вкладення на її фінансовому ринку. І для цього державам не обов’язково мати подібну структуру економіки, що за логікою передбачало б аналогічні відповіді на схожі зовнішні шоки. Унаслідок браку інформації процес виведення коштів може зачепити країни з порівняно благополучним станом економіки.

Внаслідок посилення глобалізаційних зв’язків у сфері фінансових та валютних ринків практично кожна фінансова криза 1990;х років характеризувалася ефектом зараження. Отже зараження є більш регіональним процесом, ніж глобальним.

1.3 Основні індикатори фінансово-економічних криз

Міжнародний валютний фонд (МВФ) розробив цілий ряд программ визначення фінансової стабільності, серед яких:

а) статистика зовнішнього боргу;

б) спеціальний стандарт поширення даних (SDDS/ССПД);

в) індикатори фінансової стійкості (FSI/ІФС).

ССПД висвітлює показники щодо розвитку фінансового, зовнішнього, реального, бюджетно-податкового секторів економіки та демографії населення країни.

Аналіз вразливих місць фінансової системи за ІФС включає:

а) розширений набір показників (12 основних та 10 рекомендованих) щодо діяльності депозитних корпорацій, які оцінюють достатність капіталу банківських установ, якість і структуру активів та зобов’язань, ліквідність, рентабельність, кредитні та ринкові ризики;

б) показники, що характеризують рівень розвитку інших фінансових корпорацій (страхових компаній, пенсійних, інвестиційних фондів, дилерів цінних паперів та інших фінансових посередників) через співвідношення їх активів до сукупних активів фінансової системи і до ВВП;

в) індикатори стабільності нефінансових корпорацій (корпоративних клієнтів банківських установ), які визначають боргове навантаження, рентабельність капіталу, спроможність погашати відсотки і основну суму боргу, здатність до валютного ризику та динаміки банкрутств у цьому сегменті;

г) індикатори стабільності домогосподарств (приватних клієнтів фінансових установ), які обраховують відношення загальної суми заборгованості за споживчими та іпотечними кредитами до ВВП, співвідношення витрат на обслуговування цих кредитів і загальних доходів домогосподарств;

д) показники ринкової ліквідності, які оцінюють функціонування ринку цінних паперів, валютного та інших значущих для банківської ліквідності ринків;

е) параметри ринку нерухомості, а саме ціни на комерційну та житлову нерухомість і питому вагу іпотечних кредитів у сукупних кредитах.

У таблиці 1.1 та додатку А.1 наведені методики визначення індикаторів фінансової нестабільності.

Таблиця 1.1 — Індикатори фінансової нестабільності за Ейхенгріном і Роузом [26]

Передбачення фінансово-економічної кризи за допомогою системи економічних індикаторів дає змогу якщо не уникнути її, то принаймні підготуватися до неї та пом’якшити її негативні наслідки. З цією метою активно використовують три методи для виявлення ознак назрівання кризи:

а) метод найменших квадратів;

б) імовірнісний метод;

в) метод сигналів.

Метод найменших квадратів базується на доведенні, що ризик виникнення фінансової кризи зростає при зниженні рівня покриття золотовалютними резервами грошової маси (М2), переоціненості національної грошової одиниці в реальному виражені та нарощуванні заборгованості приватного сектору в попередні роки.

Імовірнісний метод для опису основних індикаторів дає змогу оцінити вплив кожного фактору на розвиток кризового явища, що допомогло статистично довести відмінність природи криз 1970;1980;1990;х років. Науковці визначають ряд макроекономічних і фінансових показників, які є основними кризовими індикаторами, формуючи систему попередження криз на основі як міжнародних даних, так і внутрішніх показників країни.

Метод сигналів, запропонований групою авторів — Г. Камінські, С. Лізондо, став найпоширенішим при ідентифікації факторів кризи. Автори цього методу виявили цілу низку індикаторів на прикладі досвіду розвинутих країни та п’ятнадцяти країн, що розвиваються, в період із 1970;го по 1995 рік, що дало змогу проаналізувати ранні етапи 76-ти валютних і 26-ти банківських криз. Було зроблено припущення, що існує і може бути відібраний кінцевий ряд індикаторів, котрі надсилають сигнал у разі, якщо їх значення перевищує критичний обсяг.

При цьому значення індикаторів розглядаються в абсолютному вираженні, тільки значення деяких змінних істотно зменшується перед настанням кризи, тоді як інших, навпаки, може помітно зростати. Автори також визначили ступінь попередження індикаторами настання кризи (табл. 1.2).

Таблиця 1.2? Ступінь попередження індикаторами настання кризи [22]

Ідентифікація кризової ситуації за такою методикою здійснюється як на основі якісного статистичного аналізу, побудови економетричних моделей та моделей бінарного вибору, так і за допомогою стрес-тестування та сигнального підходу, який базується на порівнянні реальних показників з пороговими (критичними) значеннями. Дослідження показали, що всі індикатори вказували на наближення фінансової кризи приблизно за 1.5 року до початку.

Висновки за розділом 1

Фінансові кризи є невід'ємним атрибутом розвитку капіталістичного способу виробництва, його «фазових переходів». Кризи мають об'єктивну й суб'єктивну основу. З одного боку, як зазначає А. Гальчинський, фінансові кризи є наслідком нагромадження структурних диспропорцій в економіці, що утворюються в період зміни технологічних циклів та «радикальної перебудови інституційних засад діючих господарських механізмів». З другого боку, фінансові кризи є реакцією на ірраціональну поведінку людини.

Криза розглядається як явище, викликане обмеженою кількістю факторів, унаслідок чого, як показують емпіричні дослідження, теоретичні моделі добре описують лише певне число кризових явищ. Моделі допомагають описати найважливіші ключові параметри й взаємозв'язки, завдяки чому можна не лише зрозуміти природу криз, а й сподіватися на їх передбачення і розробку політики протидії їм.

Перші моделі опису фінансово-економічних криз, з’явилися ще в період 1970;1980;х років, коли кризові явища у світовій фінансово-економічній системі набрали регулярного характеру. Теоретичні моделі зазвичай описують вплив окремих факторів на ситуацію на фінансових ринках, відповідно, їх спільним недоліком є відсутність універсального підходу.

Загально відомим фактом є те, що попередження проблеми — найкращий спосіб її уникнути. Для того, щоб передбачити проблему наростання кризової ситуації, потрібно знати, на яких засадах оцінюється фінансова стабільність країни загалом. З цією метою Міжнародний валютний фонд (МВФ) розробив цілий ряд программ визначення фінансової стабільності країни. Також доволі ефективним є передбачення фінансово-економічної кризи з допомогою системи економічних індикаторів.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ 2008;2010 РР. ТА АНТИКРИЗОВІ ЗАХОДИ

2.1 Причини виникнення фінансово-економічної кризи 2008;2010 рр.

Світова фінансова криза 2008;2010 рр. в науковому світі вважається чи не найбільшим потрясінням із часів економічної депресії 1930;х років. Велика кількість думок щодо причин розгортання кризи свідчить про неоднозначність подій 2008;2010 рр. Зростаюча нерівність у доходах, яка заохочувала домогосподарства брати в кредит і таким чином експлуатувала споживацькі настрої; невизначені механізми регулювання та контролю з боку фінансових інституцій; глобальний надлишок ліквідності як наслідок американської політики «легких грошей»; дефіцит платіжного балансу США; спекулятивна спрямованість незабезпеченої доларової маси; надмірні ризики — ось неповний перелік причин кризи сучасної глобалізованої ринкової економіки.

Криза американських банків пов’язана із політикою США в секторі, якому американський уряд приділяв особливу увагу, а саме — фінансування будівельних об'єктів. Американський уряд уже від часів Клінтона намагався сприяти будівлі приватних будинків (не квартир) шляхом надавання так звані «sub-prime-кредитів», які, на відміну від першокласних «prime», не вимагали особливих («першокласних») гарантій від дебеторів. Така практика довела до стану, який американська преса називає «sub-prime» криза.

Емісійний банк США під час президентства Алена Гріншпана знизив процентну ставку до 1% (!) і таким чином збільшив попит на кредити, особливо на будівлю або купівлю будинків. При цьому нехтували основними критеріями оцінки платоспроможності позичальників. Наприклад, не ставили вимог, щоб вони мали власний капітал, і банки фінансували будівництво або купівлю до 100%.

Передумовою для отримання кредитів була зайнятість, що в умовах зростаючого в США безробіття не давало банкам жодної гарантії оплати кредитів і процентів. При постійно зростаючому попиті банки оцінювали цей факт як кон’юнктурну експансію і з конкуренційних мотивів що раз то більше «пом'якшували» критерії для надання кредитів. Така політика привела до створення так звані «іммобільного міхура» (іммобільний — нерухомий), який тріснув, коли ринок нерухомості був перенасичений, і в результаті будівельні об'єкти почали втрачати вартість. Таким чином виникла вже згадана «sub-prime» криза.

У результаті такого розвитку подій банкам загрожувала інсольвенція і вони були змушені шукати шляхи, щоб поповнити свої грошові резерви, які були вичерпані.

У банківському секторі існують різні можливості заробити так звані «свіжі гроші» (fresh money). Особливо улюбленим є метод продажу кредитних претензій, можливо, без будь-яких гарантій у формі пакету цінних паперів. Їх називають «кредитні горщики». Такі цінні папери атестували професійні агентства оцінок «Rating-Agenturen», надавали кредитним банкам найвищий ступінь бонітету цих паперів «AAA» («Triple А»), і таким чином, вони зацікавили банки Європейського Союзу та Швейцарії, які шукали вигідні вклади для свого капіталу. Коли виявилося, що номінальна вартість цінних паперів американських кредитних установ не відповідає дійсності, бо реальна вартість не тільки набагато нижча номінальної, але що надалі відбувається спад показників, виникла критична ситуація, яка викликала масову паніку.

Втрата довіри повністю зруйнувала ринок міжбанківських трансакцій і стала рушійним колесом кризи. В результаті цих драматичних подій у банківському секторі та секторі нерухомості необхідно було зробити переоцінку формування курсів на ринках. Спад курсів викликав не тільки в Америці, але і в Европі загрозу існування кредитних установ, що спричинило необхідність державних допомог та злиття банків. Наприклад, у США так звані будівельні каси та іпотечні банки (Фенні Meй та Фредді Мек), а також найбільша у світі страхова компанія Ей Ай Джі (AIG) отримали допомогу від уряду у розмірі багатьох мільярдів доларів і таким чином не проголосили про банкрутство. У зв’язку з цим виникло принципове питання: «Чи справедливо приватизувати доходи, а втрати соціалізувати?».

Прихильники методу державних субвенцій аргументують свої погляди сподіванням, що впродовж років втрати будуть компенсовані доходами і таким чином державі повернуться витрати, а також проценти. Противники таких державних заходів дотримуються погляду, що фінансові допомоги надаються за рахунок податків, які сплачують громадяни, а коли врятовані страхові установи чи банки почнуть на місці червоних чисел писати чорні - всі прибутки загарбають приватні підприємці. Така поведінка уряду є антисоціальною, як і факт, що всі винуватці, особливо «рейтинг агентури», не будуть покарані. Вони вимагають щоб:

а) держава посилила контроль діяльності менеджерів банків;

б) менеджери відповідали матеріально за свої хибні рішення;

в) держава регулювала кредитну та інвестиційну політику банків.

Безмежна свобода, яку пропагує неолібералізм, не тільки не гарантує стабільності в фінансово-економічному секторі, але має руйнівну дію. Цю систему використовують антисоціальні елементи для заспокоєння жадібності максималізувати свої доходи.

Можливо уявити собі, як це відбувається, якщо згадати найбільший фінансовий «вибух» у нашій власній історії, тобто крах Ощадбанку СРСР. Ще один наглядний приклад? наступний «великий вибух», уже банку «Україна» (колишній Украгробанк). Він був досить тісно пов’язаний з урядом, що де-факто підтвердили рятувальні заходи, запропоновані урядом та центральним банком країни. А до того ніхто не звертав реальної уваги на управління ризиками в упевненості, що уряд сплатить усі рахунки. Саме «ризик безвідповідальності» вважається багатьма економістами справжньою причиною появи «фінансових бульбашок» у галузі споживчого кредитування й торгівлі деривативами [28, c. 19].

15 серпня 2008 р. інвестиційний банк Леман Бразерс об’явив себе банкротом. Це подія стала офіційним початком світової фінансово-економічної кризи 2008;2010 рр.

2.2 Аналіз факторів та перебігу фінансово-економічної кризи 2008;2010 рр. в Україні

Грошово-кредитна політика у 2008 році здійснювалася за складних макроекономічних умов. Якщо в світовій економіці кризові явища первісно зародились у фінансовій сфері і лише потім знайшли відображення в діяльності реального сектору економіки, то в Україні ситуація розвивалася за протилежним сценарієм.

Зволікання зі здійсненням необхідних структурних реформ в економіці, проведення впродовж останніх років економічної політики на засадах соціального популізму, нерозважлива бюджетна політика та прискорене зростання зовнішнього боргу зумовили накопичення макроекономічних ризиків до критичного рівня, які в умовах впливу світової фінансової кризи призвели до істотного погіршення динаміки економічного розвитку. Реалізація макроекономічних ризиків, у свою чергу, спричинила погіршення показників стану грошово-кредитного ринку, який є частиною економіки та опосередковує рух товарів і послуг у ній.

Таким чином, криза в Україні є передусім економічною і лише потім — фінансовою. Світова криза стала лише каталізатором загострення тих негативних процесів, які впродовж значного часу накопичувалися в економіці України.

В Україні офіційним початком кризи вважається рейдерська атака на Промівестбанк в вересні 2008 р.

Відомо, що на момент настання світової фінансової кризи економіка України була на підйомі. Із 2000 року до третього кварталу 2008 року економіка країни зростала в середньому на 7,5% на рік. Потужний зовнішній попит стимулював експорт, обсяги якого росли рекордними темпами — на 50% у річному обчисленні за перші три квартали 2008 року. З іншого боку, через значне збільшення імпорту, сальдо поточного рахунку платіжного балансу залишалося від'ємним з 2005 року (рис. 2.1).

Рисунок 2.1 — Динаміка основних показників зовнішньої торгівлі України за 2000;2009 рр.

Однак дефіцит рахунку поточних операцій повністю фінансувався за рахунок значних надходжень іноземного капіталу. У 2005;2008 роках чисті прямі іноземні інвестиції в Україну в середньому складали 8 млрд. дол. США на рік. Це дозволило Національному банку України накопичувати валютні резерви, які наприкінці вересня 2008 року сягнули 37 млрд. дол. США.

Восени 2008 року національна валюта знецінилась більш ніж на 50% відносно долара США, реальний ВВП знизився на 8% та 20,3% в річному обчисленні в останньому кварталі 2008 року та першому кварталі 2009 року відповідно (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 — Вплив міжнародної кризи ліквідності на окремі країни

Примітка 1. За даними The Economist, центральні банки відповідних країн, Міжнародний фонд Блейзера

Фондовий індекс ПФТС скоротився на більш ніж 70% за дев’ять місяців 2008 р. (рис. 2.3).

Рисунок 2.3 — Значення індексу ПФТС за період 08.01.08−02.09.08 рр. [30]

Восени 2008 відбулася девальвація національної валюти з 5 до 9 грн (рис. 2.4).

Рисунок 2.4 — Курс долара в Україні в період з 2006 до 2012 рр.

Найвагомішими чинниками, які спричинили дану ситуацію в Україні можна вважати наступні.

По-перше, частка експорту становить 50% ВВП. Експорт країни здебільшого обмежується невеликою кількістю товарів з низькою доданою вартістю, зокрема металургійною та хімічною продукцією. Частка цих товарів складає більше 50% у загальному обсязі експорту товарів, в той час, як світовий попит на ці товари має тенденцію до значних коливань. Ця мінливість зовнішнього попиту призводить до непередбачуваності та нестабільності доходів від експорту. Товари з високою доданою вартістю, такі як машини, устаткування та транспортні засоби, складають лише 16% всього українського експорту. Також експорт товарів України має вузьку географічну диверсифікацію. До торговельних партнерів України належать лише декілька країн СНД та ЄС. Зокрема Росія, Туреччина, Італія, Польща, Білорусія та Німеччина разом складають близько половини всього експорту товарів України (рис. 2.5).

Рисунок 2.5 — Структура експорту України за товарами (% до заг. обсягу) та основними країнами-партнерами (% до обсягу експорту відповідної товарної групи)

Примітка 2. Джерело — Міжнародний фонд Бдейзера

Міжнародна фінансова криза уповільнила світову економічну активність, суттєво знизивши світові ціни на товари (особливо сталь та хімічну продукцію). Все це викликало спад зовнішнього попиту на українські товари. Це означає, що залежність України від вузького кола товарів, що експортуються до невеликої кількості країн, помітно посилила негативні явища в реальному секторі, які й без того були загострені через падіння внутрішнього попиту.

По-друге, за 2006;2008 роки Україна залучила забагато зовнішніх позик для фінансування внутрішнього споживання та інвестицій. Загальний обсяг приватного зовнішнього боргу збільшився з $ 28 млрд. на початку 2006 р. до $ 85 млрд. на кінець червня 2008 р. Більше того, обсяг зовнішнього боргу, що підлягав виплаті протягом року, оцінювався приблизно в $ 40 млрд. Маючи лише $ 35 млрд. валютних резервів, Україні було необхідно забезпечити рефінансування та реструктуризацію значної частини приватного зовнішнього боргу. Однак таке рефінансування стало надскладним завданням на початкових етапах світової кризи, що збільшило девальваційний тиск на валютний курс (рис. 2.6).

По-третє нестабільна політична ситуація що склалася в Україні спричинила падіння кредитних рейтингів України на світовому ринку позичкових капіталів. У світовому рейтингу конкурентоспроможності Україна посіла 82-ге місце, за 2008 рік опустившись на 10 позицій. Це означає, що світова криза болючіше вдарила по Україні, ніж по інших країнах Східної Європи.

Погіршення ситуації на світових ринках внаслідок розгортання світової фінансово-економічної кризи значно погіршило динаміку економічного зростання в Україні.

Найбільшого удару від кризи зазнала українська промисловість, обсяги виробництва якої в 2008 р. скоротилися порівняно з 2007 р. на 3,1% (в 2007 р. було зростання на 10,2%), у т. ч. в металургії - на 10,6%, хімічній промисловості - на 6,2%, що пов’язується насамперед зі звуженням попиту на світових ринках. Зниження вартісних обсягів експорту в ІV кварталі 2008 року склало порівняно з ІV кварталом 2007 року 15%. Сповільнення приросту виробництва почало фіксуватися ще в червні, а вже у вересні промисловість увійшла в стадію технічної рецесії. В ІV кварталі промислове виробництво скоротилося у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року майже на 25%. Піком падіння став листопад, коли промислове виробництво скоротилося порівняно з листопадом 2007 р. на 28,6% (рис. 2.7). Повільне відновлення промисловості почало спостерігатися лише в грудні, що пов’язане з відновленням зростання експортних поставок металопродукції, які порівняно з листопадом збільшились на 22,4%.

Поряд з промисловістю значний вплив на гальмування динаміки ВВП здійснювали будівництво та оптова торгівля. Будівництво, яке є галуззю досить чутливою до проблем з ліквідністю, опинилося у важкому стані ще з початку року, а за результатами 2008 р. обсяг робіт в даному виді економічної діяльності скоротився на 16%. Девальвація національної валюти, зниження купівельної спроможності населення в останні місяці року, а також ускладнення з отримання кредитів, які для торгівлі відіграють роль обігових коштів, стали факторами падіння товарообороту підприємств оптової торгівлі на 6% [32, c. 42−45].

Приріст реального ВВП у IІІ кварталі 2010 року порівняно з відповідним кварталом 2009 року в постійних цінах 2007 року становив 3,5%. Зростання індексу промислової продукції за січень — вересень 2010 року становило 10,8%, тоді як за аналогічний період 2009 року знизився на 28,3% (рис. 2.8). Поступове відновлення світової економіки стимулювало зростання обсягів виробництва експортоорієнтованих галузях, які за підсумками січня — вересня 2010 року зростали найвищими темпами. Так, обсяги виробництва в галузі машинобудування з 9 місяців збільшилися на 32,9%, у хімічній та нафтохімічній промисловості - на 20,2%, у металургії - на 12,7%.

Разом з цим у ІІІ кварталі продовжувалося уповільнення темпів зниження виробництва у будівництві, головним фактором чого стало нарощування обсягів робіт із розвитку інфраструктури. Хоча в галузі все ще спостерігається значне падіння обсягів виробництва, його темпи за 9 місяців 2010 року сповільнилися до 12,6% порівняно з відповідним періодом минулого року (52,4%).

В четвертому кварталі 2008 року відбулось суттєве зменшення припливу в Україну валютних ресурсів, пов’язане:

- зі зниженням в 2,7 разу чистого припливу прямих іноземних інвестицій? до 1,2 млрд. доларів США (у середньому за три квартали 2008 року вони становили 3,2 млрд. доларів США);

- зі скороченням обсягу чистих залучень довгострокових кредитів і єврооблігацій майже утричі порівняно з ІІІ кварталом 2008 року? до 2 млрд. доларів США;

- зі збільшенням у зв’язку з погіршенням експортної динаміки негативного сальдо зовнішньої торгівлі за підсумком року до 18,5 млрд. доларів США порівняно з 14,3 млрд доларів США за 9 місяців року;

- зі зменшенням обсягу зовнішньої заборгованості банківської системи на 2,3 млрд. доларів США (вперше за декілька років);

- зі значним зростанням попиту на долари на міжбанківському і готівковому валютному ринках внаслідок дій Нафтогазу, що готувався до дворазового підвищення цін на паливо з 2009 р., зростання потреби вітчизняних банків у доларових ресурсах для забезпечення виплат по валютних кредитах, розгортання тенденції до «втечі» населення від національної валюти.

Це обумовило різке зниження курсу гривні та динамічні курсові коливання. Внаслідок девальвації гривні обсяг сукупного державного і гарантованого державою боргу за 2008 рік зріс на 37,3%, до 24,6 млрд. доларів США (75,4% цієї суми — зовнішній борг). Стрімкі курсові «стрибки» гривні продовжили загальний процес погіршення очікувань та зниження довіри до вітчизняної фінансової системи, дезорієнтації виробничих процесів, стали потужним інфляційним чинником.

Варто зазначити, що девальвація гривні, попри завдані нею значні ризики, сформувала також певний саморегулівний ефект, який полягає у підвищенні цінової конкурентоспроможності українського експорту та, відповідно, послабленні конкурентоспроможності імпорту. Внаслідок цього ефекту в грудні обсяги імпорту скоротилися до 4,7 млрд доларів США — на 9,1% порівняно з листопадом і на 34,4% порівняно з середньомісячними обсягами імпорту за січень-листопад (7,2 млрд доларів США). Це сприяло зменшенню негативного сальдо товарного балансу в грудні 2008 року до -0,05 млрд доларів США, скороченню в грудні 2008 року (найбільше з 2006 року) кумулятивного дефіциту поточного рахунку.

Підвищення тарифів на природний газ для населення на 50% відповідно до умов Меморандуму з Міжнародним валютним фондом у серпні та стрімке зростання цін на продовольчі товари у вересні були визначальними факторами припинення тенденції до зниження індексу споживчих цін (ІСЦ), яка тривала з другого півріччя 2008 року, та прискорення темпів його зростання, починаючи з серпня 2010 року. Не дивлячись на зростання споживчих цін у вересні на 2,9% за місяць, що зумовило зростання у річному обрахунку до 10,5%, їх рівень залишався нижчим порівняно з вереснем та груднем 2009 року (15,0% та 12,3% відповідно.

Інфляційна динаміка у 2008 р. була неоднорідною — її суттєве прискорення в січні - травні 2008 р. (до 31,1% у річному вимірі) змінилося подальшим уповільненням (до 22,3%). Утім, у грудні тенденція до зменшення показника інфляції в річному вимірі призупинилася [32, c. 56−58].

У 2009 році спостерігалася стійка тенденція до уповільнення темпів інфляції - приріст індексу споживчих цін (ІСЦ) знизився до 12,3% у 2009 році порівняно з 22,3% у 2008 році.

Головними чинниками зниження інфляційного тиску за 2009 рік були:

- звуження сукупного попиту, спричиненого скороченням прибутковості підприємств і зменшенням доходів населення на основі низької кредитної активності банків, — зниження рівня інфляції за рахунок погіршення життєвого рівня населення не може розглядатися прийнятним результатом економічної політики та формує ризики для економічного розвитку на майбутнє;

- отримання позитивних результатів від проведення грошово-кредитної політики, зокрема в частині стабілізації ситуації на валютному ринку та припинення відпливу коштів населення з банків;

- високий урожай в Україні, завдяки чому вдалося забезпечити порівняно низькі темпи зростання ціни на сирі продовольчі товари (5,2% порівняно з 21,6% у 2008 році);

- постійне перенесення термінів підняття адміністративних цін в умовах зниження реальних доходів населення (незважаючи на зобов’язання взятих за Меморандумом в рамках програми «Стенд-бай»), що призвело до суттєво нижчих від їх економічно обґрунтованого рівня тарифів на житлово-комунальні послуги. Внесок адміністративних цін у зростання ІСЦ протягом 2009 року становив лише 2,2 в. п.