Соціологічна концепція культури П. Сорокіна. 
Етика і естетика І. Канта

1. Соціологічна концепція культури П. Сорокіна

Серед різних концепцій культури вагоме місце посідає соціологічна. Вона представлена в працях багатьох вчених, зокрема П. Сорокіна (1889—1968), Г. Маркузе, Т. Адорно та ін. Сутність соціологічної концепції полягає в тому, що культура розглядається як цілісне утворення, складна ієрархічна система культурних і соціальних систем. Так, відомий соціолог культури Пітерім Сорокін (російський вчений-емігрант, професор Петербурзького, а пізніше Гарвардського університетів, згодом — президент американської соціологічної асоціації) сформулював теорію суперсистем культури. Він виділив три основних типи культури, що періодично змінюють один одного в історії, що лежать в основі суперсистеми. Серед них чуттєвий тип, для якого властиве чуттєве сприймання навколишнього світу; ідеаціональний тип, для якого характерний раціональний підхід до дійсності; та ідеалістичний тип, що грунтується на інтуїтивістському методі пізнання.

Центральним поняттям виступає цінність. Кожний тип культури, по Сорокіну, має свій, властивий йому, закон розвитку і свої «межі зростання». Це і є соціокультурна динаміка. Для идеаціонального типу культури характерна усестороння орієнтація на трансцендентні (потойбічні, або надчуттєві) цінності. В культурі чуттєвого типу переважають цінності матеріальні. В ідеалістичному типі культури синтезовані цінності обох типів. Існує також і четвертий тип культури, характерний для епохи спадку, де цінності трьох основних типів еклектично співіснують, не утворюючи органічної інтеграції.

Кожна форма культурної суперсистеми, зокрема мова, мистецтво, мораль, релігія, філософія тощо, має свою першооснову, яка складає матеріальне й ідеальне начала. Саме ці начала визначають тип культури і відповідний йому світогляд. Культурну систему П. Сорокін розглядає як вихідний і вирішальний фактор соціального розвитку. «Саме культурний фактор, — пише він, — здійснює визначальний вплив на появу, існування і структуру соціальних груп (систем), а не навпаки…»

Сорокін відкидає концепцію локального розвитку культур, відстоюючи принцип історичного коловороту суперсистем. Культура одного народу взаємозв'язана з культурою іншого. Контакти між культурами були завжди і стають тепер більш інтенсивними. Характеризуючи соціальну і культурну динаміку, Сорокін пише: «Зрозуміло без слів, що соціокультурні феномени міняють свої позиції як у фізичному, так і в соціальному просторі. Вони неперервно мігрують, циркулюють і пересуваються з місця на місце, від однієї групи до іншої, від одного класу до другого, назад і вперед, згори вниз в різноманітному стратифікованому соціокультурному універсумі. Автомобіль і ленінський комунізм, безрукавки, короткі зачіски, ванни і радіо, джаз і губна помада, теорії революції і симфонії Бетховена, захисні тарифи і теософія — всі ці практично культурні об'єкти і цінності рухаються із Сполучених Штатів у Китай, з Відня в Сідней і Калькутту, з Детройта в Москву, від вищих класів до нижчих, з міст до сіл, від аристократів до пролетаріату і навпаки» .

Розвиток науки, філософії, моралі, релігії, мистецтва, як правило, пов’язаний з досягненнями культури минулого. Вся історія соціокультурного світу, на думку П. Сорокіна, проявляє себе як завжди нова, невичерпна у своїй творчій здатності, різноманітності, перетвореннях і відмінностях у будь-який момент свого існування. У будь-якій сфері культури часто нова система замінює віджилу. «Певні стилі у мистецтві, наприклад готична архітектура, — пише вчений, — виникли, розвивались, досягли повного розквіту і тоді, вичерпавши свої можливості, зупинялись або муміфікувались в епігонських повтореннях, або гинули, давши простір новому стилю». Це саме властиве й іншим сферам культури, в тому числі й економічній політиці, соціальній організації суспільства тощо.

Сорокін розцінював сучасну епоху як епоху кризи чуттєвої культури, яка, проте, зовсім не є смертельна агонія західної цивілізації (як у О. Шпенглера), а певний етап на шляху переходу до нової, идеаціональної культури. Час переходу відрізняється культурною полярізацією суспільства, коли частина людей «ментально і морально дезінтегрується». Тому в такі епохи на перший план виступає необхідність об'єднання сил «позитивного полюса», сприяючого збереженню системи цінностей, заснованої на «почутті етичного обов’язку і Царства Божого». Прискорити прихід идеаціональної культури може розповсюдження в світі ідей альтруїстської любові.

Аналізуючи динаміку культури, П. Сорокін ставить питання: в якому напрямку відбуваються зміни у цій сфері людського буття? На його думку, нинішня пануюча матеріальна суперсистема поступово замінюється релігійним, ідеалістичним типом культури. Занепад сучасної західної культури створює можливість появи іншої культурної системи. Прихід нової суперсистеми, зумовленої дією «принципу іманентних змін», означатиме народження нової культури, що здатна виправити, якось оновити «ту систему культури», що деградує. Цикл культурних процесів відбувається у власному колі, проходить «у холостому русі», відірвано від суспільної практики. В кінцевому підсумку, на думку П. Сорокіна, одні ідеї породжують і замінюють інші ідеї.

2. Етика і естетика І. Канта

Знайомство з етикою і естетикою І. Канта можна визнати не тільки гарним початком вивчення цих наук, але і неабиякою школою для розвитку самостійного мислення. Майже усі види класичного і сучасного філософствування, у тій чи іншій мірі, звертаються до творчості цього мислителя. Його праці поклали початок знаменної традиції в європейському духовному розвитку. Суть її полягає в тому, що кожен подальший крок уперед розглядається як переосмислення накопиченого теоретичного багатства, що дбайливо зберігається, але не перетворюється у фетиш.

Ідеї Канта піддалися трансформації, але продовжують жити. Особливо актуальні вони на даному етапі розвитку людського суспільства — у період гуманізації всіх галузей знання, у тому числі й етики.

Канта порівнюють із Сократом, тому що етика його людяна. Для Канта проблема людини стоїть на першому місці, він не забуває і про всесвіт, але головне для нього людина. Кант міркував про закони буття і свідомості з однією тільки метою: щоб людина стала людянішою. Щоб не заважали її свідомості утопії й ілюзії.

Читати і розуміти Канта важко, але зрозуміла думка радує і возвишає. У Канта серйозність викладу завжди пов’язана з труднощами проблеми, з тим, що найчастіше йому першому довелося до цієї проблеми доторкнутися.

Кант приділив найбільшої уваги моральності (причому саме її специфіці), і її етичній концепції, послідовно розвинена в цілій лаві спеціальних праць, була найбільш розробленою, систематичною і завершеною. Кант поставив цілий ряд критичних проблем, пов’язаних з визначенням поняття моральності. Одна з заслуг Канта полягає в тому, що він відділив питання про існування Бога, душі, свободи — питання теоретичної свідомості - від питання практичної свідомості: що я повинен робити?

Вивчення етики Канта продовжує розвиватися з 20-х років. Існує багато різноманітних оцінок етики Канта. З точки зору метафізики, найбільш цінними є ідеї Канта про свободу і про автономію етики.

Сучасні дослідження кантівської етики є спробою дати нові засоби її переосмислення і нові підходи реконструкції критичної етики. Критична етика Канта своїм вхідним пунктом має усвідомлення практики, в якій втілюється розумна поведінка людини. Подібно тому як теоретична філософія з’ясовує питання про можливість істини і наукового знання, вся практична філософія присвячена людській практиці, причому розгляд співвідношення дійсної свободи і морального закону є однією з істотних проблем осмислення кантівської практичної філософії. По Канту, єдність критичної філософії з кантівською філософією моралі слід шукати в фундаментальному положенні людини в світі і в розумінні єдності. Справді, моральна поведінка вимагає не тільки усвідомлення повинності, але й практичного виконання боргу.

Зв’язок етики Канта з його теоретичною філософією, ґенеза його етичних ідей, становлення його думки в рамках вчення про свободу і етиці, повинність (центральна категорія його моралі) — ці проблеми знаходяться в центрі уваги при вивченні його етичної концепції.

Об'єктом широких дискусій від початку ХІХ століття стає також і теорія Канта про естетику як критику смаку. У «Критиці здатності судження» він розробляє механізм естетичної оцінки, висуває принципово важливу тезу про безсторонність естетичного судження: «Краса —це форма доцільності предмета, оскільки вона сприймається в ньому без уявлення про мету». Міркуючи про сутність прекрасного, Кант пише що прекрасне не є тільки якість або ознака предмета, об'єкта, а це є ставлення суб'єкта до об'єкта, опосередковане апріорними формами мислення. Такий підхід закладав теоретичні основи, що ними охоче послуговується естетика XX століття. Чималий інтерес викликають роздуми І. Канта про природу художнього таланту, а з нею і про специфіку художньої творчості.

3. Тести

філософія сорокін кант культура

1. На зміну культурі каменю приходить культура обробки металів, а якого саме?

а) алюміній;

б) бронза;

в) мідь.

Правильна відповідь: б) бронза.

2. У рамках культури виробництва виділяються два види діяльності. Які?

а) землеробство й скотарство;

б) збирання й полювання;

в) землеробство й полювання.

Правильна відповідь: а) землеробство й скотарство.

3. Еволюція цивілізації дозволяє виділити в ній дві основні стадії. Які?

а) аграрно-традиційну й індустріальну;

б) каменю й заліза;

в) привласнюючу й виробничу.

Правильна відповідь: а) аграрно-традиційну й індустріальну.

4. Деякі вчені пропонують розділити всі цивілізації на два типи: одна з них — оголошується характерною для Західної Європи, а друга — для східних країн. Назвіть їх:

а) західна й східна;

б) техногенна й психогенна;

в) давня й нова.

Правильна відповідь: а) західна й східна.

5. Хто з філософів висунув ідею про моральну перевагу «природної людини», не зіпсованого культурою й цивілізацією, а також гасло про «повернення в природу» ?

а) Гегель;

б) Сократ;

в) Руссо.

Правильна відповідь: в) Руссо.

Він першим освідомив можливі негативні наслідки для нових суспільних відносин і машинного будівництва на діалектику природного і соціального. Для Руссо було проблематичною роль науки і мистецтва в поліпшенні природи людини. Він стверджував, що людина від природи добра, але її дивовижно зіпсувала цивілізація. Тому для Руссо науковий прогрес описувався одним реченням «Розум може помилитися, почуття — ніколи».

Список використаної літератури

1. Гайденко П. Эстетическое и нравственное в философии Канта.

2. Гриценко В. С. Далекосхідний культурний регіон. // Історія світової культури. Культурні регіони. Видання четверте, перероблене і доповнене. К.: Либідь, 2003. С.46−137.

3. Кравець М.С.- Культурологія: підручник // Львів, 2003.

4. Левчук Л. Т. Західноєвропейська культура XIX століття// Історія світової культури. Видання четверте, стереотипне. К.:Либідь, 2003.С.326−367.

5. Панченко В.І.// Історія світової культури. Видання четверте, стереотипне. К.: Либідь, 2003. С.139−1875.

6. Словарь средневековой культуры / Под. ред. А Я Гуревича — М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2003.

7. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1991.

8. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник / За ред. М. Заковича, — К., 2000.

9. Шинкаренко О. В. Природа і культура // Історія світової культури. Видання четверте, стереотипне. К.:Либідь, 2003. С.5−23.