Традиції та тенденції програм хорових колективів Закарпаття

Аналізуються історично зумовлені процеси мультинаціональної взаємодії і взаємовпливів у Закарпатті, де вони позначені найбільшою інтенсивністю з усіх інших західноукраїнських регіонів. Розглядається роль Миколи Попенка як керівника Закарпатського народного хору та інших колективів і формулюється його головна світоглядна позиція як диригента: прагнення зафіксувати специфічні риси закарпатського фольклору, зберегти автентичну співочу традицію краю. Для його творчого світогляду властиве замилування в розмаїтості регіональних пісенних і танцювальних зразків.

Микола Якович Попенко, родом із гуцульського закарпатського містечка Рахова, по праву став маестро нашого красного пісенного мистецтва, непересічною особистістю. Творець-композитор і виконавець вокальної хорової пісні, музичний діяч-народознавець, талановитий диригент.

Народився 28 червня 1930 року.

Саме у Закарпатті яскраво розвинувся його талант як художнього керівника, дириґента і головного дириґента заслуженого Закарпатського народного хору, керівника-наставника студентського хору Ужгородського училища культури, вокального жіночого ансамблю «Писанка», ансамблю пісні і танцю «Дружба». І як педагога з індивідуального диригування в Ужгородському коледжі культури і мистецтв, активного збирача, популяризатора й поціновувана фольклорної творчості, композитора — творця оригінальних пісенних мелодій.

Фольклорознавча й творчо-мистецька робота Миколи Яковича в усій повноті проявилася, як сказано, у Закарпатті. Продовжуючи і поглиблюючи традиції Петра Милославського, Михайла Кречка — своїх попередників з художнього керівництва Закарпатським хором, Попенко домагався фахового зростання колективу. Був переконаний, що таке можливе лише на глибинних засадах народного мелосу закарпатської пісні. Так він невпинно вводив до репертуару хору оригінальні зразки народних пісень, дбаючи і про високий професійний рівень при їх виконанні усіма артистами. При цьому, звичайно, не нехтувалися хором і пісні на слова поетів чи пісні класичного європейського зразка. Таке творчо-пошукове нововведення стало окрасою хору, принесло йому ще більш заслужену популярність і за кордоном — як самобутньому мистецькому професійному колективу зі своїм чітко окресленим обличчям.

Пісенна палітра М. Я. Попенка — широка, щедра на різні теми, мотиви, жанри, жанрові різновиди. Вагому її частину становлять пісні для мішаного хору. Далі й пісні для чоловічого хору та вокального квартету, для жіночого хору та вокального ансамблю. І солоспіви, і пісні для дітей, і духовні пісні. І вокально-хореографічні композиції, серед яких вражаюче сприймаються «Гоя дюндя, гоя», «Ми із Закарпаття», «Шовкова косиця» та ін. А також твори для оркестрів народних інструментів та камерних оркестрів. Для сольних інструментальних та фортепіанних пісень, естрадних пісень та пісень для народних танців.

Інші диригентсько-виконавські і творчі акценти розставляє у своїй діяльності представник молодшої генерації закарпатських музикантів Володимир Волонтир, засновник і керівник Мукачівської експериментальної хорової школи хлопчиків та юнаків. Установка на виховання музикантів-професіоналів зумовлює рівномірний розподіл фольклору, національної і світової професійної музики, класики і сучасної творчості у виборі репертуару. Особливе місце в його роботі займає пошук інноваційних виразових прийомів, прагнення експериментувати з хоровою колористикою, вносити у виконання елементи перформансу, представляти невідомі закарпатській публіці твори — сучасні і давні, співвідносити різні стильові напрями і національні традиції, осмислюючи їх співзвучно до полінаціональної традиції краю.

Найпершим із музичних інституцій того часу вважають Ужгородське товариство любителів музики «Філармонія», до складу якого на початку 1920 р. входили хор, оркестр, музична школа, згодом музично-драматичне товариство «Боян». Колективи «Філармонії» проводили активну хорову концертну діяльність у першій половині 20-х років. Згодом виникає і успішно діє широка мережа хорових колективів та хорових товариств, які відігравали вирішальну роль у становленні музичної культури Закарпаття 20−30-х років ХХ ст. Одним із перших визначних хорів був хор під керівництвом М. Садовського при «Руському театрі» «Просвіти», який зробив значний внесок у розвиток професійного музичного мистецтва Підкарпатської Русі. У краї виникали і діяли десятки хорів при гімназіях, семіна-ріях, академіях, школах, читальнях, церквах тощо. Процес формування хорового мистецтва стверджував з'їзд «Руських національних хорів» Підкарпатської Русі, який відбувся в Ужгороді 1926 року. Відкриття з'їзду відбулося в залі реальної гімназії під протекторатом ви-датного політичного і громадсько-культурного діяча краю о. Августина Волошина.

У 30-х роках продовжувала діяти велика кількість хорів, число яких досягло150−170 колективів. В їх організації особлива увага і заслуга належить учителям, які не шкодували часу і сил для підтримки і розвитку культурних прагнень народу. Кожна етнічна група, що проживала на Підкарпатській Русі, створювала свої національно-культурні товариства, при яких діяли хори та оркестри різних складів. Так, у 20−30-х роках серед чехословацької спіль-ноти виділялись товариства імені Б. Сметани і «Сокіл». Разом з хором вони діяли в Ужгороді, Мукачеві, Іршаві, Королеві, Берегові, Хусті, Рахові, В. Березному, Білках та ін., пропагуючи здебільшого національне мистецтво. Активну концертну діяльність серед угорського населення у 30-х роках проводили Карпато-угорське хорове товариство та му-зичне товариство «Mozaik». Численні хорові колективи працювали в слов’янському центрі української та російської культури в Празі.

Таким чином, у 20−30-х роках ХХ ст. Закарпаття було охоплене широкою мережею хорів та хорових товариств. Поруч із масовим аматорським рухом в Підкарпатській Русі формується виконавство на професійній основі. На ниві музичного життя починають працювати окремі діячі, які проводять активну концертну діяльність, формують свої школи та закладають основи виконавства. Серед них виділяються такі імена, як Олександр Кізима, Олекса Приходько, Степан Фенцик, Федір Шимоновський, Іван Романченко, Віктор Желтвай, Степан Дудинський, Роман Кирчів, Михайло Рощахівський, Іоанн Бокшай, Сіон Сільвай, Петро Милославський, Григорій Гузенний та багато-багато інших. Величезна кількість хорових колективів Підкарпатської Русі 20−30-х років ХХ ст. свідчить про могутнє національне і культурне відродження краю. Величезне зростання у ці роки ролі масового співу пояснюється найбільшою доступністю засобів хорового мистецтва для широких верств населення. За ствердженням сучасних дослідників, хоровий спів став каталізатором процесу культурного відродження та одним із засобів залучення Підкарпат-ської Русі до світової мистецької скарбниці. На цьому фоні найяскравішою зіркою на небосхилі професійного музичного мистецтва краю була творча й педагогічна діяльність Дезидерія Задора (1912;1985 рр.). Як виконавець він зробив величезний внесок у популяри-зацію світової музичної класики в Закарпатті. Висока виконавська майстерність, ерудиція, емоційність, прекрасне відчуття стилю поставили Д. Задора в ряд відомих європейських піа-ністів. Але виконавство не було єдиною сферою творчих планів митця. У подальшому Д. Задор зосередив свої зусилля і енергію у композиторській та педагогічній галузях, закін-чуючи славний життєвий і творчий шлях професором Львівської консерваторії ім. М. Лисенка.