Податкова політика

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА"

ТРЕНІНГИ (ЗВІТ) З дисципліни: «ФІНАНСИ»

Спрямування: Податкова політика Виконали:

Черпак Віталій Київ — 2015

1. Цілі, завдання і принципи оподаткування а) Цілі, завдання і принципи оподаткування закріплені в українському законодавстві та в офіційних документах (Податковому кодексі, програмі діяльності уряду, зверненні президента, в інших офіційних програмах і концепціях) Основні засади податкового законодавства України (Стаття 4. Податковий Кодекс 2012;2013)

Основними засадами податкового законодавства є принципи, якими визначено зміст і напрям правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи оподаткування — це основні, керівні ідеї, на яких ґрунтується податкова система держави, засади, відповідно до яких встановлюються та справляються податки і збори.

Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:

1) Загальність оподаткування — кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

2) Рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

3) Невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

4) Презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

5) Фіскальна достатність — встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

6) Соціальна справедливість — установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

7) Економічність оподаткування — установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

8) Нейтральність оподаткування — установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

9) Стабільність — зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

10) Рівномірність та зручність сплати — установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

11) Єдиний підхід до встановлення податків та зборів — визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.

Принципи, перераховані у коментованій статті, повинні застосовуватися переважно на стадії встановлення податків, їх основних елементів, а також при внесенні змін до окремих елементів податку

Що стосується таких принципів як:

— Невідворотність настання відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

— Презумпція правомірності рішень платника податку, то їх застосування передбачається і на стадіях, пов’язаних з виконанням податкового обов’язку платника, та стягненням податкового боргу.

Пріоритетні завдання податкової політики, зазначенні в Податкову Кодексі

Реалізація податкової політики передбачає розроблення та внесення змін до Податкового кодексу України з метою:

— зміни ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції щодо деяких податків і зборів;

— Адаптації податкового законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

— Підвищення ефективності адміністрування податків;

— Зменшення обсягу податкової звітності;

— Інтенсифікацію процесу стягнення податкового боргу;

— Своєчасне бюджетне відшкодування податку на доданувартість;

— Проведення моніторинг узастосування норм Податкового кодексу України та усунення виявлених недоліків;

— Удосконалення нормативно-методичної бази з бухгалтерського обліку з метою забезпечення реалізації положень. Податкового кодексу України та з урахуванням вимог міжнародних стандартів;

— Запровадження інструментарію оцінки ефективності отримання податкових пільг, забезпечення цільового їх використання та відповідальності отримувачів за порушення умов надання таких пільг;

— Вжиття комплексу заходів з протидії заниженню митної вартості товарів;

— Здійснення методологічно-організаційних заходів щодо належного впровадження з 2012 року податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

— Покращення адміністрування плати за землю, насамперед шляхом упорядкування між відомчого обміну інформацією щодо платників податку та об'єктів оподаткування і відповідного удосконалення автоматизованої інформаційно-аналітичної системи фіскальних органів.

Цілі оподаткування згідно з Державною програмою економічного та соціального розвитку України.

Цілями оподаткування є:

— стабілізація економіки України;

— підвищення її конкурентоспроможності;

— забезпечення стійкого економічного зростання на інноваційно-інвестиційній основі за умови збільшення сукупних податкових над ходжень до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів;

— Проведення збалансованої бюджетної політики на середньоі довгострокову перспективу.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2011 року № 881-р схвалено проект Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2012 рік та основні напрям розвитку на 2013 і 2014 роки і прийнято рішення подати його до Верховної Ради України. Програму розроблено Мінекономрозвитку разом з міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» від 23.03.2000 № 1602-ІІІ та розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.03.2011 № 219 «Про питання організації підготовки проекту Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2012 рік».

В основу проекту Державної програми покладені основні положення передвиборчої Програми Президента України В. Ф. Януковича «Україна — для людей», Програми економічних реформ на 2010—2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Модернізація України — наш стратегічний вибір», Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики».

Метою Державної програми на 2012 рік є зростання добробуту і підвищення якості життя населення за рахунок забезпечення позитивних структурних зрушень в економіці, підвищення її конкурентоспроможності як основи для збалансованого зростання стандартів та показників економічного розвитку.

Державна програма визначає цілі, завдання та основні заходи економічного і соціального розвитку країни на 2012 рік та основні напрями розвитку на 2013 і 2014роки. За кожним напрямом державної політики сформульовані також проблемні питання, ризики та критерії ефективності. Заходи державного регулювання, які реалізуються шляхом застосування економічних і організаційно-правових важелів, повинні закласти основи для стійкого довгострокового економічного зростання та підвищення добробуту населення.

Відповідно до Державної програми головні зусилля будуть спрямовані на закріплення економічного зростання на основі його інноваційно-інвестиційної складової, забезпечення доступу до результатів економічного зростання для якомога більшої кількості громадян, справедливої оплати праці та повноцінного відновлення робочої сили та задіяння стимулів до збільшення індивідуальних доходів громадян шляхом підвищення продуктивності праці з метою досягнення головної мети розвитку — підвищення добробуту населення України.

Пріоритетними напрямами економічної і соціальної політики на 2012 рік визначено:

— Забезпечення умов для соціально-економічного зростання.

— Модернізація виробництва та інфраструктури.

— Підвищення соціальних стандартів.

— Посилення ролі регіонів у забезпеченні зростання економіки та підвищення їх відповідальності у напрямку розв’язання соціальних проблем.

— Зміцнення обороноздатності держави.

— Захист прав і свобод громадян, зміцнення законності і правопорядку.

— Розвиток міжнародної співпраці.

Реалізація передбачених Державною програмою заходів сприятиме збільшенню виробництва товарів як інвестиційного спрямування, внаслідок зростаючого внутрішнього інвестиційного попиту в галузях-споживачах (металургія та хімічна промисловість, енергетика, будівництво інфраструктури), так і споживчого.

Отже, методичною основою розроблення Державної програми є Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» .

Основними цілями антикризової програми є: оздоровлення державних фінансів та банківської системи, відновлення кредитування реального сектору економіки, проведення глибоких інституційних реформ, активізація інвестицій в модернізацію економіки, створення сприятливих умов для підприємництва, вирішення яких у комплексі сприятиме не лише виходу з кризи, а й відновленню і закріпленню тенденції стійкого соціально-економічного розвитку України та підвищенню добробуту громадян.

б) Цілі, завдання і принципи оподаткування затверджені в ЄС Реформування податкової системи України відбувається з урахуванням тенденцій розвитку у країнах-сусідах та країнах — членах ЄС. Зазначені тенденції формуються під вирішальним впливом міжнародної податкової конкуренції, європейської податкової гармонізації і координації національної податкової політики. Це важливо враховувати з огляду на досягнення стратегічної цілі - інтеграції України до ЄС.

Нині найбільш розвиненим інтеграційним об'єднанням є Європейський Союз, основний попередник якого Європейське економічне співтовариство — було створене 1957 р. Завдання нині - формування та зміцнення економічного, валютного і політичного союзу країн — учасниць. Інтеграція у межах ЄС чіпає майже всі боки взаємовідносин держав — членів Євросоюзу — політику, економіку, соціальну і культурну сферу.

Для позначення саме цього процесу до ЄС використовується термін «податкова гармонізація». Податкова гармонізація (приведення до відповідності, злагодженості) — це вироблення загальної стратегії країн в сфері податкових правовідносин на відповідному етапі інтеграційної взаємодії, яка передбачає координацію податкової політики, систематизацію та уніфікацію окремих податків і податкових систем країн, що входять в склад міжнародних регіональних угрупувань. В літературі також використовують поняття податкова «конвергенція» (зближення до рівновагі), «модифікація» (зміна, удосконалення). Рушійною силою і стимулом гармонізації оподаткування країнах-учасницях Євросоюзу є процеси поглиблення міжнародної економічної інтеграції. У той самий час саме зближення податкових систем держав, що у інтеграційному об'єднанні, надає зворотне стимулюючий вплив надалі розвиток інтеграційних процесів за іншими областях.

У країнах ЄС непрямі податки спершу стягувалися на підставі двох принципів «країни походження» та «країни призначення». Перехід із 1997 року до принципу «країни походження» в торгівлі продуктами власного виробництва тісно пов’язаний зі скачуванням митного контролю та внутрішніх кордонах ЄС і означає, що система переміщення товарів усередині Союзу аналогічна чинній на території окремої країни (поняття «експортер — імпортер» у масштабі ЄС було замінено визначенням «постачальник — замовник»). Угоди з експорту-імпорту між компаніями різних країн-учасниць стали в один ряд із подібними операціями на національному рівні. Отже, на сьогодні структура оподаткування у країнах ЄС характеризується значним рівнем уніфікації в методологічних питаннях, але водночас зберігаються помітні відмінності у ставках оподаткування юридичних і фізичних осіб, а також податку на додану вартість.

Розвиток європейської економічної інтеграції закономірно зумовив розвиток концепції міждержавної податкової уніфікації та гармонізації. Податкова уніфікація — введення обов’язкових однакових юридичних норм і правил у сфері оподаткування і формування на цій основі єдиної податкової системи. Натомість податкова гармонізація (приведення в стан відповідності, злагодженості) — вироблення загальної стратегії держав у сфері податкових правовідносин на відповідному етапі інтеграційної взаємодії, що передбачає координацію податкової політики, систематизацію та уніфікацію окремих податків і податкових систем країн, які входять до міжнародних регіональних угруповань. Відповідно податкова гармонізація передбачає приведення у відповідність структури податкових систем, порядку стягнення основних видів податків у всіх країнах співтовариства, а не повну їх уніфікацію, і базується на таких принципах:

— забезпечення нейтральності податків з позицій умов конкуренції на єдиному ринку, іншими словами, недискримінаційний податковий режим для всіх його учасників;

— усунення податкового (митного) контролю на внутрішніх кордонах співтовариства;

— виключення можливості подвійного оподаткування прибутку компаній, які здійснюють діяльність у двох або більше країнах ЄС;

— зведення до мінімуму можливості ухилення від сплати податків;

— існування гарантії надходження відповідних доходів у бюджети країн-учасниць.

Водночас європейська податкова гармонізація підкоряється чітко визначеним принципам. Насамперед це дотримання принципу «нейтральності оподаткування», що полягає в забороні на відшкодування внутрішнього оподаткування при ввезенні продукції на територію іншої держави-члена ЄС в розмірі, що перевищує рівень сплачених прямих або непрямих податків.

Податкова гармонізація в ЄС ставить перед собою такі основні цілі:

— усунення податкових кордонів з метою забезпечення рівних конкурентних умов для суб'єктів господарювання;

— об'єднання й уніфікація внутрішнього ринку ЄС як основної рушійної сили інтеграційних процесів у регіоні;

— приведення у відповідність структури податкових систем, порядку стягнення основних видів податків у всіх країнах — членах ЄС.

Основними пріоритетами напрямами політики податкової гармонізації, що проводиться на сьогодні в ЄС, є ліквідація неефективних елементів податкових систем і відмова від номінального податкового суверенітету країн — членів ЄС. Одночасно концепція податкової гармонізації припускає збереження самобутності національних податкових систем і не передбачає повної стандартизації порядку стягування податків в ЄС.

Особливістю регулювання оподаткування в ЄС є відсутність загального документа (аналогічного до Податкового кодексу), що систематизував би всі основні норми податкового законодавства ЄС. Нині положення, що визначають податкову політику в ЄС, є сукупністю окремих рішень інститутів ЄС (Рада ЄС, Європарламент тощо), які оформляють у вигляді директив, регламентів, рішень, рекомендацій і висновків. Та й, зрештою, для майже 30 країн створити уніфіковано податкову систему в принципі й недоречно через ментальність і особливості платників податків з різних держав. Саме тому найефективніша модель податкового регулювання — та, яка підходить для кожної держави окремо, зважаючи на її особливості й ментальність платників податків.

Необхідність обчислення і сплати податків відповідно до різних вимог країнчленів ЄС, існування специфічних і часто не пов’язаних одне з одним податкових моментів призводять до збільшення витрат і зменшення прибутку підприємств і корпорацій. Більше того, окремі відмінності в податкових системах країн — членів ЄС призводять до можливості міжнародного подвійного оподаткування доходів європейських корпорацій, що негативно позначається на життєздатності суб'єктів господарювання та інвестиціях у межах європейської спільноти.

в) Цілі, завдання і принципи оподаткування проголошені в міжнародних стандартах До міжнародних стандартів відносяться документи, які визначають певні правила та порядки відносин між державами.

Міжнародні податкові угоди можна класифікувати, беручи за критерій їх зміст:

1. Акти, що встановлюють загальні принципи оподаткування;

2. Власнеподаткові угоди (середяких виділяють: загальні угоди, обмежені угоди, угоди про надання адміністративної допомоги з податкових питань);

3. Міжнародні договори, в яких поряд з іншими вирішуються податкові питання (сюди належать: угоди про основи взаємовідносин між двома державами; договори про дипломатичні і консульські відносини між державами; торгові договори).

Зразком та юридичною основою для укладення двосторонніх та багатосторонніх угод та конвенцій з податкових питань у міжнародній практиці застосовуються дві основні моделі податкових договорів: модель Організації Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР) та модель Організації Об'єднаних Націй (ООН).

В основі першої (модель ОЕСР) з них покладена «модель договору про запобігання подвійного оподаткування доходів від праці та капіталів». В основу її закладений принцип резидентства, відповідно до якого держава походження доходу уступає значну частину податку з цього доходу на користь країни резидентства особи, яка одержує дохід.

Однак, ця модель виявилася неприйнятною для країн, які розвиваються, — адже у випадку її прийняття вони позбавляються значної частини податкових надходжень. Тому, щоб забезпечити надходження доходів від оподаткування транснаціональних корпорацій на користькраїн, які розвиваються, ООН розробила і рекомендувала іншу модель типової податкової угоди між індустріально розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. У моделі ООН повніше використовується принцип територіальності, який передбачає оподаткування всіх доходів, які утворилися на території країн, які розвиваються.

Враховуючи виникнення нових видів зовнішньоекономічної діяльності, нових форм регулювання та контролю в сфері фіскальних відносин, фактично неможливо передбачити всі ймовірні випадки виникнення міжнародного подвійного оподаткування. Саме тому в податкових конвенціях подана як найчіткіша регламентація видів доходів та осіб, на які поширюється конвенція; умов, за яких діють її норми.

Міжнародна угода з питань оподаткування являє собою договір між державами чи іншими суб'єктами міжнародного права (які мають право виступати від імені держави), що встановлюють взаємні права і обов’язки в сфері міжнародних податкових відносин. Разом з тим варто підкреслити, що міжнародні податкові угоди не створюють нових податкових законів, вони лише забезпечують, якщо це виходить, «м'яке» і надійне стикування двох податкових юрисдикцій, двох національних податкових законодавств. Тому основне правило міжнародних податкових угод полягає в тому, що вони не можуть дати кожній країні більше прав і переваг, чим це передбачено її національним законодавством. Таким чином, у розумному і справедливому вирішенні міжнародних податкових протиріч зацікавлені всі сторони й учасники податкових процедур: як податкові органи і платники податків, так і держави з їхніми політико-соціальними пріоритетами і бюджетними проблемами.

Міжнародна податкова угода про усунення подвійного оподаткування зазвичай складається з трьох частин: у першій частині встановлюється сфера дії угоди, у другій — визначаються податкові режими, у третій — передбачаються методи і порядок виконання угоди.

Сфера дії, що визначається договорами про усунення подвійного оподаткування, включає: по-перше, осіб, до яких застосовуються норми договору; по-друге, податки, на які розповсюджуються положення конкретних договорів; по-третє, територію, на якій чи стосовно якої діє договір (це перша частина).

В другу частину включені статті, що регулюють межі юрисдикції кожної країни по обкладанню конкретних видів доходів і капіталів (майна). Крім того, сюди ж включені статті, що дають визначення деяких термінів, застосовуваних в угоді.

У третій частині згруповані статті, що визначають порядок відносин і співробітництва між компетентними органами по виконанню угоди. Там також міститься дуже важлива стаття про узгоджений між сторонами метод усунення подвійного податкування і статті про набуття і припинення чинності угоди.

Отже, врегулювати проблему міжнародного подвійного оподаткування можна на основі трьох способів. Першим із них є те, що усі країни повинні прийняти один принцип оподаткування (поширення своєї податкової юрисдикції), що в дійсності практично неможливо. Наступним кроком є прийняття державою внутрішніх законодавчих актів, щодо врегулювання подвійного оподаткування в односторонньому порядку (система податкових заліків і податкових кредитів), оскільки врегулювання на міжнародному рівні існує не із усіма державами. Остаточне врегулювання даної проблеми здійснюється шляхом укладення міжнародних податкових угод. В дійсності застосовуються односторонні й і двосторонні способи у їх поєднанні.

Одностороннє усунення міжнародного подвійного оподаткування, втілюється в національному законодавстві держав і воно, як правило, проголошує принцип одноразовості оподаткування: один і той же об'єкт оподаткування може обкладатися податком одного виду тільки один раз за, визначений законом, період оподаткування. Цей же принцип застосовується і в міжнародному оподаткуванню.

Багатостороннє (двостороннє) усунення міжнародного подвійного оподаткування, яке втілюється в міжнародних податкових угодах, на відміну віднаціонального законодавства, направлене на усунення міжнародного подвійного оподаткування за будь-якої ситуації, при наявності якої виникає таке оподаткування.

Основними методами, якими оперують угоди про уникнення подвійного оподаткування і попередження ухилень стосовно податків є метод податкового звільнення, метод податкового кредиту, метод податкових заліків, метод вирахування і метод податкової скидки. Метод податкового звільнення полягає в тому, що країна-експортер капіталу поступається правом оподаткування іноземного доходу країні-джерелу такого доходу. Метод податкового кредиту — дає право вирахувати суму податків, сплачених за кордоном із суми податкових обов’язків фізичної/юридичної особи в юрисдикції держави її резидентства. Метод податкових заліків полягає в тому, що сума податку, сплачена в іноземній юрисдикції згідно принципу територіальності утворення доходів іноземної фізичної/юридичної особи, враховується при обчисленні податкової бази (доходу чи прибутку) в юрисдикції її резидентства. Метод вирахування полягає у тому, коли дві країни, що домовилися, оподатковують дохід, але при умові вирівнювання до рівня податку в державі з меншим розміром податку. Метод податкової скидки розглядає податок, що сплачений за кордоном, в якості витрат, на які зменшується сума доходів, що підлягають оподаткуванню. Ці методи використовуються у міжнародних податкових угодах за згодою договірних держав (комбіновано чи альтернативно).

Отже, на сьогодні говорити про завершеність та досконалість системи та методів усунення подвійного оподаткування на міжнародному рівні недоцільно, зважаючи на різноманітність національних податкових законодавств та різнірівні розвитку економічних систем, проте це є вагомою причиною для пошуку нових форм співробітництва у податковій сфері.

2. Порівняльна характеристика цілей оподаткування Таблиця 1

3. Принципи оподаткування, склад податкової системи, ставки податків, які діяли в Україні напередодні ухвалення Податкового кодексу Принципи оподаткування згідно Закону України «Про систему оподаткування»

— стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування

— обов'язковість — впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальностіплатників податків за порушення податкового законодавства;

— рівнозначність і пропорційність — справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) — на більші доходи;

— рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

— соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

— стабільність — забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

— економічна обґрунтованість — встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

— рівномірність сплати — встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

— компетенція — встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами; єдиний підхід — забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

— доступність — забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

4. Склад податкової системи України До 1 січня 2011 року в Україні діяли такі види загальнодержавних податків і зборів:

1. Податок на додану вартість (ПДВ)

2. Акцизний збір

3. Податок на прибуток підприємств

4. Прибутковий податок із громадян

5. Мито

6. Державне мито

7. Податок на нерухоме майно (не регламентований)

8. Плата за землю

9. Рентні платежі

10. Податок із власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів

11. Податок на промисел

12. Збір за геологорозвідувальні роботи

13. Збір за спеціальне використання природних ресурсів

14. Збір за забруднення навколишнього природного середовища

15. Збір на обов’язкове соціальне страхування

16. Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування

17. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності

5. Основними місцевими податками і зборами до 1 січня 2011 року були фінансовий оподаткування бюджетний

1.Податок з реклами

2. Комунальний податок

3. Готельний збір

4.Збір за паркування автотранспорту

5. Ринковий збір

6. Збір на видачу ордера на квартиру

7. Курортний збір

Список використаної літератури

1. Податковий Кодекс України Із змінами і доповненнями 2012;2013

2. Укази Президента № 584/2011

3. Програма економічних реформ на 2010;2014 роки

4. Довгалюк В.І. Податкова система/ В.І. Довгалюк, Ю. Ю. Ярмоленко; М-во освіти і науки України. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 315 с.

5. Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» (1602−14).

6. Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» від 23.03.2000 № 1602-ІІІ.

7. розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.03.2011 № 219 «Про питання організації підготовки проекту Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2012 рік».

8. Державна програма економічного і соціального розвитку України на 2012 рік.