Економічна і національна безпека України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут управління та права КОНТРОЛЬНА РОБОТА З дисципліни Безпекознавство Варіант № 1

Виконав:

ст.гр. УФКС-125 Дейдей О.В.

Перевірив: Крамаренко Ю.М.

Запоріжжя 2009р.

Зміст Вступ Визначення поняття економічна безпека та його суть Стратегія національної безпеки України

Корпоративні конфлікти та управління ними Висновки Література

Вступ

На сьогоднішній день проблеми безпекознавства є визначальними в контексті існування і розвитку України як суверенної держави, що актуалізує потребу відповідних наукових досліджень і нових міждисциплінарних напрямів. Актуальність проблематики обумовлена низкою причин:

— поняття «безпеки» є універсальним ключовим зв’язуючим елементом у системі взаємовідносин категорій «економіка і безпека». Як свідчить розвиток соціально-економічної думки, проблема безпеки ще у давнину сприймалась як важлива у будьякій соціальній структурі, тому нею займалися багато філософів, економістів і політиків (Демокріт, Аристотель, Платон).;

— усі сфери життєдіяльності людини можна охарактеризувати певними індикаторами, що вказують на можливі небезпеки, які необхідно враховувати при визначенні та реалізації цілей висунутих суспільством, корпораціями та особистістю;

— внаслідок зростання багатоваріантності та альтернативності місії (бачення) та способів реалізації цілей актуалізується значення категорії «безпека». Тобто, не можна надавати перевагу можливим варіантам розвитку радикальних соціально-економічних реформ (бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, зовнішньоторговельної тощо політики) без оцінки їхніх соціально-економічних наслідків у вигляді критеріїв та індикаторів безпеки. Наслідком реалізації таких реформ для існування людини, суспільства і держави, без належної оцінки їх безпеки, можуть стати руйнації життєзабезпечуючих систем суспільства (продовольство, транспорт, енергетика, ЖКГ тощо) та й держави в цілому.

Визначення поняття економічна безпека та його суть

В цілому, економічна безпека країни характеризується системою понять, основними з яких є: об'єкти, загрози, збитки, критерії і показники, стратегії і заходи забезпечення безпеки.

Об'єкт економічної безпеки країни — це той стан економіки, який з боку суспільства бажано зберегти або розвивати в прогресуючих масштабах. Загрози — це негативні зміни у зовнішньому політичному, економічному або природному середовищі, а також негативні зміни в аналогічних процесах і сферах всередині країни. Загрози поділяють на внутрішні та зовнішні, на реальні і потенційні, на цілеспрямовано створені будь-яким суб'єктом, або такі, що виникають стихійно, на безпосе-редні та опосередковані тощо. Збитки — це небажані зміни та втрати різноманітних складових частин об'єкта економічної безпеки. Основою для оцінки загроз та збитків є якісні та кількісні критерії економічної безпеки. Основні положення програми дій, які спрямовані на підвищення економічної безпеки, складають стратегію забезпечення безпеки. Заходи по забезпеченню економічної безпеки — це конкретні дії органів державної влади, їхніх соціальних сил та організацій, що в сукупності дає змогу підвищити економічну безпеку країни.

До об'єктів економічної безпеки України належать не лише держава, її економічна система та всі природні багатства, а й суспільство з його інститутами, установами, філіалами, а також кожна окрема особа.

Суб'єктами економічної безпеки України є функціональні і галузеві міністерства та інші органи державної влади, податкові й митні служби, банки, біржі, фонди і страхові компанії, а також виробники, продавці продукції і вітчизняні споживачі.

Предметом державної діяльності в галузі економічної безпеки є:

— визначення і моніторинг чинників, що підривають стійкість соціально-економічної системи і держави в короткостроковій і довгостроковій перспективі;

— формування економічної політики та інституціональних перетворень, що усуває або пом’якшує шкідливий вплив цих чинників у рамках єдиної програми економічної реформи.

Предметом вивчення економічної безпеки є діяльність особистості, суспільства і держави по захисту їхніх інтересів від внутрішніх і зовнішніх загроз як в економічній сфері в цілому, так і в окремих галузях господарства, її складових; концептуальні основи; загальні закономірності; принципи і основні напрями забезпечення економічної безпеки.

Економічна безпека як складне соціальне явище є об'єктом комплексного наукового дослідження. Представники різних сфер науки вивчають проблему економічної безпеки з урахуванням своєї специфіки, в інтересах вирішення спеціальних завдань. Зокрема, політологів в економічній безпеці цікавить результат економічної політики різних суб'єктів діяльності і відносин; юристів — правові норми і гарантії забезпечення економічної безпеки, легітимність діяльності відповідних структур; соціологи головну увагу приділяють дослідженню громадської думки, динаміці її змін залежно від різноманітних чинників — загроз, небезпек економічним інтересам держави, громадян; економісти прагнуть до вивчення економічних відносин та економічної діяльності під кутом зору забезпечення безпеки, для чого необхідна розвинута економічна інфраструктура, кваліфікована робоча сила, інтегрованість національної економіки в систему світових господарських зв’язків тощо.

Таким чином, комплексний підхід до феномену економічної безпеки пов’язаний з постановкою і вирішенням достатньо широкого спектра питань: створення матеріальних, економічних та інших умов, можливостей виживання людини як мікрокосмосу, «епіцентру» соціуму, розкриття його сутнісних сил, стійкого соціально-економічного розвитку суспільства.

Економічна безпека як соціальне явище (і складова частина безпеки національної) характеризується поліструктурністю:

— міжнародна (глобальна та регіональна);

— національна (державна та недержавна);

— корпоративна (підприємства, фірми, корпорації тощо);

— особиста (фізичних та юридичних осіб).

Теоретична рефлексія сутності феномену економічної безпеки дозволяє вибудувати її внутрішню логіку, причинно-наслідковий «ланцюжок» її формування і розвитку, яка містить наступні ланки: економічні інтереси — економічні загрози (небезпеки) — економічна безпека. Економічна безпека держави є важливою складовою національної безпеки, по суті основним «остовом» її конструкції.

Одночасно це відносно самостійна система, яка має свою структуру, внутрішню логіку розвитку та функціонування, засоби дії на всі інші аспекти безпечного існування особистості, суспільства і держави. Забезпечення економічної безпеки є не лише процесом і результатом приведення в дію власне економічних механізмів і засобів держави. Надійно діюча її система залучає в свою орбіту і позаекономічні засоби (політичні, правові, інформаційні, військові, культурно-духовні, екологічні тощо).

Стратегія національної безпеки України

Національний інтерес — визначальне джерело формування стратегічної мети, стратегічних завдань, об'єкту спрямувань і напрямків розвитку нації, механізму, методів і форм їх реалізації. За своєю спрямованістю національні інтереси орієнтовані на забезпечення виживання та прогресивний розвиток і, певною мірою, лідерства особи, суспільства, держави. Тільки через призму їх реалізації та захисту можуть і повинні розглядатися проблеми створення системи національної безпеки, її головна мета, цілі, завдання, принципи функціонування, усі внутрішні параметри. При цьому особливе значення мають життєво важливі національні інтереси. Можна стверджувати, що це сукупність потреб, задоволення яких забезпечує саме існування і можливість прогресивного розвитку особи, суспільства, держави.

Виходячи з того, що особа, суспільство та держава утворюють разом самостійний об'єкт — націю, поняття «національна безпека» охоплює різні аспекти безпеки країни (державної, громадської, особистої). Нація знаходиться в небезпеці, коли їй потрібно принести в жертву свої національні інтереси — об'єктивні потреби матеріального та духовного існування як внутрішньо цілісного та самобутнього соціального утворення. Не випадково, що саме в національних інтересах акумулюється ставлення нації до сукупності суспільно-політичних та державних інститутів, матеріальних і духовних цінностей.

Основними (базовими) життєво необхідними національними інтересами є: територіальна цілісність, державний суверенітет, намагання посісти гідне місце у світовому співтоваристві, добробут громадян на основі забезпечення прав і свобод особи, а також усіх соціальних груп.

Держава Україна як Генеральний суб'єкт діяльності у сфері національної безпеки та оборони має бути носієм конкретних потреб та інтересів населення, яке складається із представників всіх політичних сил народу, нації. Якщо держава є носієм національних потреб та інтересів, а не окремих її політичних сил чи угруповань, то суспільство знаходиться у визначених межах гармонії. Спірні питання чи поточні проблеми, що виникають, вирішуються цивілізованим способом у межах правового поля національного законодавства і міжнародного права, у відповідності до національних та загальнолюдських звичаїв і традицій.

Тобто — національний інтерес — це життєво важлива потреба, котра забезпечує необхідні життєво важливі ресурси і умови життєдіяльності та розвитку нації, народу, суспільства, держави, громадянина та людини; це певний сукупний вираз потреби, котрий найповніше задовольняє кожного із представників нації чи народу, незалежно від його політичних та ідеологічних уподобань, релігійних, етнічних чи расових відмінностей.

Геополітичний аспект національних інтересів, за політологічною теорією, передбачає збереження суверенітету і територіальної цілісності, а також свого місця і ролі в певному геополітичному просторі або поширення своїх впливів шляхом політичної, економічної, військової, інформаційної, мовно-культурологічної та інших видів гуманітарної експансій, забезпечення балансу сил через міжнародні політичні, військово-політичні, правові, економічні та гуманітарні інститути. Геополітичний аспект національних інтересів у різних національних держав буває різним. Наприклад, Росія намагається зберегти свої провідні позиції на всій території СНД, протистояти поширенню впливів НАТО і Заходу на Схід, а Україна — відстояти національний суверенітет, навіть через певне його обмеження, інтегруючись в загальноєвропейські чи євроатлантичні структури, в умовах яких, як вважається, Росія (як колишня метрополія) буде обмежена у можливості відновлені свого впливу на Україну.

Внутрішньополітичний аспект національних інтересів полягає в забезпеченні політичної стабільності та утриманні влади правлячих сил або крім зазначених цілей — у підвищенні життєвого рівня суспільної більшості.

Ідеологічний аспект національних інтересів передбачає обґрунтування різноманітних ідеологічних версій трактування змісту цих інтересів. Національні інтереси можуть трактуватися через ідеологію ізоляціонізму, планетаризму, солідаризму, ліберального інтернаціоналізму і виживання тощо.

Таким чином, поняття «національна безпека» стало незмінним атрибутом більшості військово-політичних концепцій, аналітичних та прогнозних розробок глобального плану. При цьому найбільшого розповсюдження отримали два підходи. Перший — розглядає національну безпеку через призму «національних інтересів», що, як правило, виявляється у вигляді деякого комплексу цілей, тобто кінцевого результату. Другий пов’язує національну безпеку з системою базисних національних цінностей як структурного, так і функціонального рівнів. У першому випадку конфлікт національних інтересів може розв’язуватися шляхом пошуку взаємоприйнятного балансу інтересів сторін. У випадку ж конфлікту національних цінностей (що ми спостерігаємо, наприклад, у конфлікті ідеологій, цивілізацій, релігійних догм тощо) компромісу досягти практично неможливо. Відбувається руйнація одних цінностей і заміна їх іншими. Це зрозуміло у тому випадку, коли «національні цінності» — це національні інтереси, які знайшли своє духовне або матеріальне закріплення в житті народу. Отже, в умовах становлення України перший підхід прийнятні ший як більш мобільний і гнучкий.

Найважливішим критерієм національної безпеки є дотримання балансу життєво важливих інтересів особи, групи, суспільства та держави і особливо їх взаємна відповідальність у забезпеченні безпеки. Останнє є наріжним каменем національної безпеки, і тому повинно перебувати в центрі уваги державної політики на­ціональної безпеки.

Звідси виходить, що у загальному вигляді національні інтереси — це усвідомлені суспільством та виражені в Декларації про державний суверенітет, Конституції України, Концепції національної безпеки чи якомусь іншому документі конституційного рівня у вигляді програмних цільових настанов життєво важливі потреби існування та розвитку природи, людини, соціальної групи, суспільства, держави. З цього погляду національні інтереси — це фундаментальні цінності народу. Саме тому Концепція національної безпеки України визначає їх як «фундаментальні цінності та прагнення українського народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності». Зазначена Концепція, по-перше, чітко визначає, що вони (національні інтереси) можуть досягатися цивілізованим шляхом, а по-друге, їх пріоритетність визначається конкретною ситуацією, яка складається в державі та за її межами.

Нормативно-правову основу формування і функціонування системи забезпечення національної безпеки України складають:

Конституція України, закони, укази та розпорядження Президента, постанови Кабінету Міністрів України;

різноманітні відомчі нормативні акти, прийняті у межах компетенції тих чи інших органів відповідно до Конституції України;

загальновизнані принципи і норми міжнародного права, а також міжнародні договори і зобов’язання України.

Проте, в Україні поки відсутній фундаментальний закон «Про безпеку», водночас діють чисельні закони, які регламентують діяльність спеціальних служб і правоохоронних органів. До них належать наступні: «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про внутрішні війська», «Про прокуратуру», «Про Службу зовнішньої розвідки» тощо.

Фундаментальне і цементуюче значення має Концепція (основи державної політики) національної безпеки, схвалена Верховною Радою України 16 січня 1997 року. У ній викладена система поглядів на забезпечення в Україні безпеки особи, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз у життєво важливих сферах життєдіяльності.

Водночас, що стосується Доктрин відносно окремих сфер життєдіяльності, то окрім Воєнної доктрини в Україні не існує жодної іншої доктрини.

Можна погодитися з висновком пана Ліпкана В.А., зробленим у навчальному посібнику «Безпекознавство»; «поки в Україні відсутня видимість, а тим більше практичний вихід застосування синергетичного підходу до формування правового поля забезпечення безпеки. І саме у цей, методологічно хаотичний час, вважаємо більш вірним і концептуально виваженим запропонувати наступну ієрархію документів, які б складали систему правового регулювання забезпечення безпеки. Це, передусім:

Стратегія національної безпеки — основоположний документ, в якому викладаються стратегічні цілі України щодо становлення її в якості Європейського лідера, збільшення населення до 2050 року до 100 мільйонів осіб тощо.

Концепція національної безпеки має забезпечувати вирішення тих чи інших проміжних завдань, які є у Стратегії.

Доктрина формується на підставі Стратегії та Концепції і охоплює значно вужче коло суспільних відносин, які обмежуються конкретною сферою життєдіяльності людини. Вона розвиває і уточнює положення Стратегії та Концепції і носить більш предметний зміст, зміщаючи акцент не стільки на декларуванні та викладенні певних положень, скільки на окресленні конкретних механізмів вирішення цих проблем. Тому обов’язково має бути розроблено дерево доктрин національної безпеки, серед них можна назвати наступні: інформаційна, екологічна, фінансова, соціальна, енергетична, воєнна доктрина тощо.

Корпоративні конфлікти та управління ними

Конфлікт інтересів — це ситуація зіткнення інтересів різних заінтересованих у діяльності АТ осіб (груп осіб) у питаннях стратегічного бачення майбутнього товариства, а також формування, використання, розподілу та управління матеріальними та нематеріальними активами товариства й обрання форми і засобів здійснення між суб'єктами корпоративного управління взаємодії з цього приводу. При цьому, важливо відмітити, що суть конфлікту інтересів полягає не у самому факті порушення «корпоративного інтересу» на користь індивідуального чи групового, а у можливості виникнення ситуації, коли постає питання вибору між інтересом корпорації в цілому та іншим інтересом.

З діяльністю АТ пов’язані різноманітні інтереси та очікування багатьох економічних суб'єктів, які мають правовий статус юридичних та фізичних осіб.

Наведемо основні групи заінтересованих у корпоративних конфліктах сторін, та характеристику інтересів:

МенеджментОдержання гарантованої частини доходу, як правило у вигляді заробітної плати. Одержання премій та спеціальних виплат, бонусів та частини акцій АТ. Інтерес цієї групи полягає насамперед у збільшенні витрат корпорації на утримання управлінського персоналу, зростанні інвестицій АТ у нарощування активів, що збільшує зону підконтрольних менеджменту ресурсів. Заінтересовані у стабілізації власного становища у корпорації. У більшості випадків при прийнятті управлінських рішень виявляють схильність до зменшення ризиків.

Менеджери-акціонери Одержання високої компенсації витрат управлінської праці топ-менеджменту, посилення власного становища у компанії, збільшення престижу та владного статусу посади. Збільшення частки належних акцій. Збільшення зони підконтрольних ресурсів за рахунок зменшення дивідендних виплат. Захист від недружнього поглинання шляхом консолідації більшого пакету акцій у «дружніх інвесторів» та зменшення витоку інформації з компанії.

Мажоритарні акціонери — Зростання рівня капіталізації АТ. Реалізація прав на участь в управлінні АТ та отриманні правдивої інформації про його діяльність. Збільшення жорсткості корпоративного контролю. Участь у викупі додаткових випусків акцій, поверненні вкладених капіталів при ліквідації .

Міноритарні акціонери — Зростання дивідендів та рівня капіталізації АТ. Отримання своєчасної та правдивої інформації про діяльність АТ та справедливу ціну акцій компанії з метою своєчасного їх продажу за прийнятну ціну. Викуп АТ власних акцій за прийнятною ціною у разі незгоди із рішенням вищого органу управління.

Кредитори — Отримувати передбачені договорами відсотки на вкладений капітал. Стабільність роботи АТ, що забезпечить повернення кредитів. Користуватися пріоритетом щодо повернення коштів при ліквідації.

Персонал — Отримувати економічне, соціальне і психологічне задоволення від роботи; бути вільним від свавілля і суб'єктивізму керівників; впливати на прийняття рішень, брати участь у розподілі додаткових пільг, мати право вступати у профспілки і брати участь в розробці колективних договорів; вільно виконувати обов’язки, що передбачені контрактом; мати гарні умови праці.

Споживачі - Використовувати продукцію, отримувати технічні дані, що необхідні для використання продукту, відповідні гарантії, запасні частини для підтримки продукту протягом строку використання; використовувати споживчі кредити; Вдосконалення виробником продукту. Отримувати продукт за низькою ціною максимально наближеною до собівартості її виробництва із відстрочкою платежу.

Постачальники Продовжувати або збільшувати обсяги поставок, стабільності для власного виробництва, своєчасно отримувати платежі; потреба в професіоналізмі ділових стосунків при укладенні контрактів, закупівлях і доставці товарів та послуг. Надавати сировину за максимально високою ціною. Профспілки Бути представниками найманих робітників у переговорах з менеджментом; брати участь у роботі органів управління АТ, впливати на процес прийняття управлінських рішень.

Конкуренти Потреба у дотриманні всіма учасниками ринку галузевих і суспільних норм та правил чесної конкуренції; отримання інформації про конкурентів.

Держава Збереження зайнятості населення, своєчасна сплата АТ податків та нарощування податкових платежів (у абсолютному виразі внаслідок зростання обсягів виробництва), підтримка функціонування та/або утримання об'єктів соціально-культурного призначення; соціальна відповідальність корпорацій (екологічна безпека виробництва, благодійні внески, свідома сплата податків у справедливих обсягах та ін.). Дотриманні АТ вимог чинного законодавства, правил чесної конкуренції.

Місцева влада — Сплата податків до місцевих бюджетів. Збереження зайнятості місцевого населення, створення прийнятних умов праці та дотримання екологічних норм; закупівля АТ продукції місцевого виробництва, підтримка органів місцевого управління, участь у реалізації місцевих соціально-економічних та культурних програм розвитку регіону.

Реєстратор — У збереженні договору з АТ. Його роль у конфлікті інтересів обумовлюється можливістю внесення неправдивих відомостей до реєстру акціонерів, відмові внесення відомостей до реєстру акціонерів та передачі інформації про акціонерів АТ третім особам, у тому числі рейдерам, які можуть її використовувати для скупки акцій.

За результатами проведеного Центром дослідження корпоративних відносин наприкінці 2006 року експертного опитування на тему: «Корпоративні конфлікти в Україні», 66,7% експертів вважають, що кількість корпоративних конфліктів в найближчий рік в Україні збільшиться через розгортання процесів перерозподілу власності і влади у країні. І тільки 6,6% респондентів переконані, що кількість корпоративних конфліктів в найближчий рік в Україні залишиться на нинішньому рівні.

При цьому, головною формою прояву корпоративних конфліктів стане рейдерство. За думкою респондентів, збільшення числа корпоративних конфліктів слід чекати ще і тому, що у деяких фінансово-промислових груп, які мають своїх представників у новій виконавчій владі, існують незадоволені амбіції і вельми обширні плани по розширенню свого бізнесу. А наявність могутніх адміністративних важелів впливу на суди і відсутність яких-небудь істотних зрушень у вдосконаленні вітчизняного законодавства з метою мінімізації можливостей по відносно легітимному захопленню чужої власності лише сприятиме збільшенню кількості корпоративних конфліктів в Україні.

Цікаво, що 20% учасників дослідження вважають, що корпоративні конфлікти позитивно впливають на залучення інвестицій до України. Експерти говорять, що на тлі корпоративних конфліктів зростає інтерес іноземних інвесторів до українського ринку. Наявність конфліктів свідчить про динамічний розвиток ринку, що привертає увагу іноземних спекулянтів, які вміють на цьому заробляти. Водночас, 66,7% респондентів переконані, що корпоративні конфлікти негативно впливають на інвестиційну привабливість українського фондового ринку, оскільки у багатьох випадках результатом корпоративних конфліктів є порушення майнових прав інвестора, кредитора та ін., у тому числі і за наслідками судових рішень.

Якби в Україні корпоративні конфлікти вирішувалися «по справедливості», по-перше, їх було б менше унаслідок безперспективності штучної провокації конфліктних ситуацій, по-друге, вирішення суперечок «згідно з» законом мало б позитивний вплив і на залучення інвестицій. На сьогодні ж існуюча практика вирішення корпоративних конфліктів підвищує ризик втрати інвесторами вкладених коштів. Деякі експерти говорять, що корпоративні конфлікти, з одного боку, відлякують так званих «цивілізованих інвесторів», а, з іншого боку, часто ініціюються інвесторами (як внутрішніми, так і зовнішніми), не звиклими і не охочими платити справедливу ціну за українські підприємства. При цьому, 13,3% експертів стверджує, що не можна однозначно сказати, який вплив роблять корпоративні конфлікти на залучення інвестицій, оскільки одні конфлікти роблять позитивний вплив на залучення інвестицій до України, а інші негативне.

60% учасників дослідження вважає, що рейдерство в Україні - це черговий етап (після первинного накопичення і приватизації) побудови сучасної капіталістичної економіки. Експерти, що взяли участь в дослідженні, вважають, що для того, щоб зменшити кількість рейдерських захоплень в Україні, необхідно: реформувати чинне законодавство (73,3%), встановити чітку систему виконання судових рішень (40%), здійснювати контроль корпоративних конфліктів з боку держави (20%), надавати державну допомогу по набуттю чинності судових рішень (13,3%). На думку експертів, необхідно реформувати судову систему, провести реформу з метою забезпечення дійсно незалежного і високопрофесійного розгляду в спеціалізованих судах виникаючих корпоративних конфліктів. На думку експертів, на збільшення числа рейдерських атак на підприємства впливає: корумпованість судової системи (73,3%); можливість добре заробити після успішного захоплення (66,7%); безкарність (33,3%); слабкість контролю з боку держави (20%); а також недоліки чинного законодавства і експансія з-за кордону спеціальних корпоративних технологій при потуранні українських властей.

В АТ коло як об'єктів, так і суб'єктів конфліктів значно ширші, порівняно з більш простими формами підприємницьких утворень, що пов’язане з рядом суттєвих специфічних особливостей корпоративного підприємництва. Найголовнішими з них є такі. По-перше, «природно» суперечливою є покладена в основу корпоративного підприємництва «двоїстість» його капіталу, який розщеплюється на реальний функціонуючий виробничий капітал та фіктивний, «паперовий» капітал, який не слідує пасивно за рухом реального капіталу, суттєво і досить суперечливо впливаючи на конфігурацію реального капіталу, особливо на можливості його відтворення та розвитку, а також на перерозподіл доходів між різними суб'єктами корпоративних взаємовідносин (індивідуальними акціонерами, фінансовими менеджерами кредитно-банківських та інвестиційних установ, формальними та тіньовими «гравцями» на фондовому ринку, чиновниками регуляторних інститутів тощо). По-друге, характерною особливістю корпоративного підприємництва є розподіл функцій власності та управління між різними інститутами та фізичними особами, які мають специфічні і досить часто взаємно суперечливі інтереси, стратегічні та тактичні наміри, очікування.

Оскільки на діяльність АТ мають вплив декілька груп суб'єктів, його політика формується як результат компромісу між інтересами та очікуваннями кожної з них, який досягається у процесі їх постійної конфліктно-конструктивної взаємодії. Предметом конфлікту інтересів може стати будь-який об'єкт в АТ, у формуванні та розподілі хтось зацікавлений.

Як правило, предметною основою конструктивно-конфліктної взаємодії є прагнення всіх суб'єктів через певний вплив на різні аспекти діяльності АТ якомога повніше задовольнити свої майнові, фінансові, владні та соціально-статусні потреби. При цьому конфлікти виникають як через прагнення окремих суб'єктів вибороти для себе по можливості більшу частку завжди обмежених можливостей, які створюються діяльністю АТ, для задоволення таких потреб, так і через різні суб'єктивні уяви про шляхи, методи та засоби досягнення статутних завдань певного АТ.

Основними проблемними питаннями, пов’язаними с захистом прав та законних інтересів міноритарних акціонерів, на сучасному етапі розвитку корпоративних відносин в Україні можна виділити декілька: участь у наглядовій раді; виплата дивідендів; переважні права акціонерів; право на незгоду; повноваження загальних зборів; вчинення товариством значних правочинів; розмивання пакетів акцій; розкриття інформації про діяльність акціонерного товариства; визначення реальної курсової вартості акцій; захист прав акціонерів у процесі провадження справи про банкрутство. Зазначені проблеми посилюються в умовах слабкого законодавчого захисту прав та законних інтересів акціонерів, особливо міноритарних.

Зважаючи на вищевикладене, задача управління конфліктами інтересів в АТ зводиться до створення ефективних механізмів управління процесами балансування інтересів заінтересованих осіб.

Висновки

Розгортання в Україні процесів перерозподілу власності свідчить, що для забезпечення високої ефективності діяльності АТ необхідно шукати механізми конструктивно-конфліктного узгодження та координації інтересів різних економічних суб'єктів.

На сьогодні система ключових понять людської діяльності базується на провідному значенні безпеки (а не лише у філософських, економічних, соціологічних та політичних аспектах) і особливо чітко проявляється у війнах, кризах, терористичних актах, техногенних катастрофах. Засоби масової інформації сповнені прикладами, які засвідчують, що навіть розвинута економіка з потужним силовим блоком та високотехнологічною промисловістю, сучасними інформаційними технологіями, фінансово-банківською та валютною системами не володіє надійними інститутами безпеки та захисту громадян від цілеспрямованих чи стихійних чинників.

Основними джерелами конфліктів інтересів в АТ України залишається недосконалість управління АТ, незахищеність прав акціонерів, відсутність надійних механізмів реєстрації та переходу права власності, і пов’язані, перш за все, з низьким рівнем корпоративної культури, невідповідністю існуючої практики корпоративного управління загальноприйнятим принципам. Найчисельнішими серед усіх судових справ пов’язаних із вирішенням конфліктів інтересів в Україні на сьогодні є справи щодо оскарження фізичними особами — акціонерами рішень загальних зборів акціонерів, на яких прийняте рішення про додатковий випуск акцій, оскарження реєстрації додаткових випусків акцій, скасування реєстрації випуску акцій.

Література

1. Ліпкан В. А. Безпекознавство: Навчальний посібник. -К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2002. — 93 с.

2. Гелей С. Д., Рутар С. М. Основи політології: Навчальний посібник. — 3-є вид., перероб. і доп. — К.: Товариство «Знання», КОО, 1999. — 427 с. — (Вища освіта XXI століття).

3. Нижник Н. Р., Ситник Г. П., Білоус В.Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): Навчальний посібник/ За заг. ред. П. В. Мельника, Н. Р. Нижник. — Ірпінь, 2000. — С. 14

4. Ліпкан В.А. Національна безпека України: Нормативно-правові аспекти забезпечення. — К.: «Текст», 2003. — 180 с.

5. Корпоративні конфлікти в Україні // Центр дослідження корпоративних відносин. -24.10.2006. — http://corporativ.info/?/experts/775

6. Звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України за 2005 рік // Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України. — 2006. — http://www.ssmsc.gov.ua

7. Шершньова З.Є. Методичні основи формування моделей середовища функціонування організації як «середовища інтересів» // Економічна організація та економічна освіта: взаємообумовленість стратегій розвитку. — К.:КНЕУ, 2007. — С.381−384.