Ціннісні орієнтації слідчих з різним рівнем професійної підготовки

ВСТУП

Наявність індивідуальних цінностей дозволяє кожній особистості в процесі розвитку привласнювати собі вже готові базові цінності, що схвалені в даній культурі. Засвоєні нею, вони стають важливими детермінантами поведінки, рішень, виборів.

Ціннісні орієнтації - це важливий структурний компонент особистості, який відіграє в її життєдіяльності організуючу, спрямовуючу та регулятивну роль. Ціннісні орієнтації вбирають у себе в концентрованому вигляді всю соціальну психологію особистості, вказуючи на спрямованість її прагнень, потягів, дій. Для суспільства система стійких ціннісних орієнтацій особистості є показником того, що можна від неї очікувати. Про соціальну позицію особистості, її духовний розвиток в цілому можна говорити, виходячи з того, на досягнення яких цінностей вона спрямовує свої зусилля, які об'єкти для неї є найбільш значимими.

Обрана тема є актуальною, зважаючи на те, що проблема ціннісних орієнтацій все частіше привертає до себе увагу науковців, оскільки формування особистісної ціннісної структури індивіда є найважливішим чинником процесу соціалізації, за допомогою якого людина стає повноправним членом суспільства в усій повноті соціальних взаємин.

Цінності регулюють соціальну поведінку людини. Оскільки професія слідчого є досить відповідальною та однією з найважливіших в суспільстві, необхідно знати, що впливає на поведінку цих осіб. Як вже згадувалося раніше, ціннісні орієнтації особистості є саме тим механізмом, який спонукає її до тієї чи іншої діяльності, наповнюючи цю діяльність певним змістом. Саме тому ми вирішили дослідити саме цю сферу особистості працівника слідчого підрозділу.

Крім того, система цінностей особистості під впливом різних життєвих ситуацій має властивість змінюватися з часом. Тому ми вирішили дослідити також трансформацію ціннісних орієнтацій слідчих в залежності від того, скільки років вони працюють в даній сфері.

Дослідженнями ціннісних орієнтацій займалися такі вчені як: В. Вундт, Г. Гельмгольц, Ф. Дондерс, І.М. Сеченов, Л. С. Виготський, Г. С. Костюк, С. Стернберг, У. Найссер, Дж. Рунер, Ф. Хайдер, Дж. Келлі, Г. О. Балл, З. С. Карпенко, І. Кант, С.Л. Рубінштейн, Дж. Гілеспі, Г. Оллпорт, В. Отрут, Б. С. Братусь, О. Здравомислов, К. Муздибаєв, О.М. Леонтьєв, М. Я. Басов, А. В. Петровський, В. Джемс, А. Бандура, Л. Косова, І.М. Попова, У. Томас, Ф. Знанецький, В. Франкл, Н. Лапін, М. Рокіч, Ш. Шварц, А. Адикулов, Б. С. Круглов, А. С. Шаров, В. А. Ядов та ін.

Об'єктом даного дослідження є ціннісні орієнтації особистості.

Предметом — ціннісні орієнтації слідчих з різним рівнем професійної підготовки.

Мета дослідження полягає у вивченні ціннісних орієнтацій слідчих, що мають різний рівень професійної підготовки.

Зважаючи на поставлену мету дослідження, доцільним є вирішення таких завдань:

1. Проаналізувати наукову літературу з проблеми вивчення ціннісних орієнтацій.

2. Дослідити особливості ціннісних орієнтацій слідчих з п’ятирічним стажем служби.

3. Дослідити особливості ціннісних орієнтацій слідчих з десятирічним стажем служби.

4. Дослідити особливості ціннісних орієнтацій слідчих з п’ятнадцятирічним стажем служби.

5. Виявити закономірності трансформації ціннісних орієнтацій слідчих з різним рівнем професійної підготовки.

В даній роботі досліджувалися три групи досліджуваних. Першу групу склали слідчі, які мають стаж служби до 5 років. Це були курсанти Харківського національного університету внутрішніх справ, які навчаються на останньому курсі Інституту підготовки фахівців для органів слідства та дізнання.

Другу групу склали слідчі, які мають стаж служби від 6 до 10 років. Це були співробітники слідчих підрозділів Жовтневого РВ та Московського РВ ГУМВС України в Харківській області.

Третю групу склали слідчі, які мають стаж служби від 11 до 15 років. Це були переважно співробітники, які знаходилися на посаді «старший слідчий», а також заступники начальників слідчих відділень Жовтневого РВ та Московського РВ ГУМВС України в Харківській області.

Для дослідження ціннісних орієнтацій слідчих з різним рівнем професійної підготовки використовувалась серія наступних стандартизованих тестових методик: методика «ціннісні орієнтації» М. Рокіча; методика дослідження цінностей особистості М. В. Коржа; методика діагностики реальної структури ціннісних орієнтацій особистості С.С. Бубнової, а також анкета по вивченню ціннісних орієнтацій слідчих.

Для математико-статистичної обробки даних використовувалися: параметричний критерій Стьюдента та критерій Фішера.

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та 9 додатків.

РОЗДІЛ 1. Ціннісні орієнтації В системі становлення особистості

Проблемі ціннісних орієнтацій як важливого психологічного конструкта особистості належить одне з провідних місць у дослідженні людської поведінки та її саморегуляції. Цінності зорієнтовують діяльність індивіда, а також істотно впливають на процес становлення особистості. Вони є багатоаспектним психологічним утворенням, яке системно характеризує культурний розвиток людини. Особистісні цінності - це найбільш дієвий психологічний механізм регуляції поведінки особи, який підтверджує усталеність її психічних властивостей.

Ціннісні орієнтації індивіда визначають шлях привласнення духовного потенціалу суспільства, перетворення культурних цінностей у стимули і мотиви поведінки. Особистість як системна структура якостей і рис людини продукується суспільними відносинами, в які вона вступає у процесі власної діяльності і взаємин із довкіллям. Із соціальною природою людської діяльності пов’язаний вплив, зумовлений суспільними нормами, самооцінкою й зустрічною оцінкою кожної особи з боку соціуму.

1.1 Проблема ціннісних орієнтацій в психології

Однією з найважливіших проблем сучасної філософії, соціології та психології є проблема ціннісних орієнтацій. Ціннісні орієнтації - складний соціально-психологічний феномен, що характеризує напрямок та сутність активності особистості, та є складовою частиною системи відносин особистості, визначає загальне відношення людини до світу, до себе, надає сенс та напрямок особистісним позиціям, поведінці, вчинкам. Система ціннісних орієнтацій виражає внутрішню основу відносин особистості з дійсністю.

Для кожної людини характерна індивідуальна, специфічна ієрархія цінностей, яка є об'єднуючою ланкою між духовною культурою суспільства та внутрішнім світом особистості. Багато в чому культуру особистості, особливо внутрішню культуру, визначає її ієрархічна структура цінностей.

Ціннісні орієнтації займають дуже важливе місце в структурі особистості та є одним із центральних її утворень. Тим самим вони виражають свідоме відношення людини до найрізноманітніших явищ дійсності, та цим вони визначають мотивацію поведінки людини. Саме тому важливо, на які цінності орієнтується в своєму житті людина, якими ціннісними орієнтаціями вона керується.

Проблемі ціннісних орієнтацій як важливого психологічного конструкта особистості належить одне з провідних місць у дослідженні людської поведінки та її саморегуляції. Цінності обумовлюють діяльність індивіда, а також істотно впливають на процес становлення особистості. Вони є багатоаспектним психологічним утворенням, яке системно характеризує культурний розвиток людини. Особистісні цінності - це найдієвіший психологічний механізм регуляції поведінки особи, який підтверджує усталеність її психічних властивостей.

Ціннісні орієнтації індивіда визначають шлях привласнення духовного потенціалу суспільства, перетворення культурних цінностей у стимули і мотиви поведінки. Особистість як системна структура якостей і рис людини продукується суспільними відносинами, в які вона вступає в процесі власної діяльності і взаємин із довкіллям. Із соціальною природою людської діяльності пов’язаний вплив, зумовлений суспільними нормами, самооцінкою й зустрічною оцінкою кожної особи з боку соціуму.

Інтенсивна соціальна реструктуризація припускає нове осмислення вже наявного досвіду з питань формування позитивних ціннісних уподобань і на їх підґрунті фахових орієнтирів особистості, рівно як передбачає проведення інноваційних досліджень даного процесу. В зв’язку з цим основу запропонованого пошуку становлять фундаментальні положення гуманітарних і суспільних наук, щонайменше такі методологічні принципи: а) детермінізму — причинного зумовлення і закономірної взаємозалежності психологічних явищ, які визначають спрямованість особистості у майбутній професійній діяльності (В. Вундт, Г. Гельмгольц, Ф. Дондерс, І.М. Сеченов); б) розвитку психіки — вищих психічних функцій, когнітивної, мотиваційної та аксіопсихологічної сфер людини (Л.С. Виготський, Г. С. Костюк, С. Стернберг, У. Найссер, Дж. Рунер, Ф. Хайдер, Дж. Келлі, Г. О. Балл, З.С. Карпенко); в) єдності свідомості та діяльності (І. Кант, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, М. Я. Басов, А.В. Петровський); г) єдності зовнішніх впливів, соціального довкілля та внутрішніх особливостей особистості (В. Джемс, А. Бандура).

Проблема ціннісних орієнтацій активно вивчалась у 70−80 рр. ХХ ст. (Адикулов А., Круглов Б. С., Шаров А. С., Ядов В. А. та ін.), потім до неї повертались все рідше, але зараз ця проблема знову викликає зацікавленість, і розвивається в працях багатьох відомих вчених. З того часу відбулися значні соціальні та економічні зміни у суспільстві. Суспільство, у якому ми живемо, стало нестабільним, розмитим та досить неоднорідним, у порівнянні з принципово іншими суспільними умовами 70−80-х рр. ХХ ст. з точки зору стабільності та наступності, наявності єдиної ідеології суспільства, чітких уявлень про пріоритетність суспільних цінностей.

В процесі наукового пошуку вчені намагалися сконструювати натуралістичну систему цінностей, яка могла б спиратися на природу людини, виходячи з основоположних тенденцій становлення і функціонування особистості, враховуючи впливи соціального довкілля та індивідуальні особливості розвитку. Вважається, що цінності притаманні структурі людської конституції та мають біологічну і генетичну основи, однак їх розвиває тільки культура, а тиражує лише цивілізація. Звідси зрозуміло, чому майбутнє людини головним чином визначається соціальними ідеалами, які продукують прагнення молодих людей не лише здобути високу професійну компетентність, а й повністю самореалізуватися за умов нових економічних, політичних та соціальних відносин.

Система ціннісних орієнтацій у повній мірі характеризує зрілу особистість, оскільки перебуває в центрі змістовного відношення «Я — світ» та визначає її потребо-мотиваційний вектор соціальної поведінки та зумовлює ефективність життєдіяльності.

Більшість авторів виділяють дві найважливіші характеристики цінностей: 1) значущість (В. Тугаринов, Л. Архангельський, І.Т. Фролов, Я. Щепанський, Н. Наумова); 2) характер, який є вторинним, або похідним від людського буття (Л. Фролович, Л.І. Архангельський, О. Здравомислов, В. Отрут, С.Л. Рубінштейн). Крім того, можна виділити особливості дослідження цінностей у предметному форматі різних наук. Так для філософського дослідження притаманні: 1) глобальність, а також 2) розгляд цінностей у різних контекстах — історичному, культурному; тоді як для соціального й особливо соціально-психологічного дослідження типовими можна назвати: а) прагнення чітко розмежувати поняття «цінність», «потреба», «ціль», «норма», «ціннісні орієнтації» і т.п., б) спроби класифікувати цінності на різних підставах (Л. Косова, І.М. Попова, Н. Лапін, М. Рокич, Ш. Шварц), в) виділення психологічної структури власне цінностей особистості.

Структура особистості як соціального феномена може бути охарактеризована через її стрижневі властивості, які виступають як найголовніші у масовій свідомості певної культури, нації. Дані базові властивості свідчать про наявність загальнопсихологічних закономірностей регуляції поведінки людей різних культур та цивілізаційних уподобань. Тоді структурними одиницями особистості, що дають змогу простежувати й аналізувати усі види діяльності людини, пояснювати зміну її внутрішніх психологічних спонукань, є перш за все цінності, настановлення, норми.

Цінності і норми становлять єдину систему, що регулює поведінку людей і соціальних груп у суспільстві. Ціннісно-нормативна система — це орієнтир при виборі способу дій, перевіряє і відбирає ідеали, вибудовує цілі, утримує способи їх досягнення. Отож, цінності і норми є складовою свідомості як окремої людини, так і суспільної свідомості та культури загалом. Цінності - це переважно соціологічне поняття, що набуває психологічного змісту у зв’язку з аналізом мотивів і вчинків окремої особистості. Як стверджували У. Томас і Ф. Знанецький, цінності - природний об'єкт, що у дійсності набуває соціального значення і може бути об'єктом діяльності. Відтак цінності - основа і буття, і людського світу культури. Вони життєво необхідні для розвитку і підтримки соціального порядку, хоча найчастіше це абстрактні ідеали, тобто уявлення людини про ідеальні способи поведінки й прикінцеві цілі. Звідси природно, що цінності співвідносяться з ідеями, значущими об'єктами і цілями; вони здебільшого бажані, а їх досягнення позитивно санкціонується соціумом. Коли відомо, яким ідеям служить людина, можна відповісти на запитання, саме заради чого вона поводиться так чи інакше. Норми переважно асоціюються зі способами досягнення цілей, шаблонами взаємодії і відповідають на запитання «як треба поводитися?». І все ж норми як соціальні правила інколи відіграють роль відносних цінностей (наприклад, норми милосердя).

Кожне суспільство має унікальну ціннісно-орієнтаційну структуру, в якій знаходить відображення самобутність даної культури. Оскільки сукупність цінностей, яку привласнює індивід в процесі соціалізації, «транслює» саме суспільство, то дослідження системи ціннісних орієнтацій особистості є особливо актуальною проблемою в ситуації кардинальних соціальних змін, коли має місце певна «розмитість» суспільної ціннісної структури, ослаблюється дія соціальних норм, а у прийнятих соціумом ідеалах з’являються суперечності.

1.2 Основні підходи до вивчення цінностей та ціннісних орієнтацій особистості у вітчизняній та зарубіжній психології

Історія розвитку уявлень про цінності та ціннісні орієнтації особистості дає підстави говорити про те, що це питання є досить вагомим у системі наукової психології.

Цінність — будь-який об'єкт (у тому числі ідеальний), що має життєво важливе значення для суб'єкта (індивіда, групи, етносу). У широкому розумінні в ролі цінностей можуть виступати не тільки абстрактний привабливий сенс чи ситуативні вартості, а й конкретні матеріальні блага. Введенню терміна «цінність» людство завдячує І.Канту, який використовував його для позначення загальних нормативів моралі.

У більш вузькому значенні прийнято розглядати цінності як духовні ідеї, що містяться у поняттях, яким властивий високий ступінь узагальнення. Формуючись у свідомості, саме ці цінності усвідомлюються в процесі освоєння культури. Тут кінцеві уподобання є базовими, або найвищими цінностями, оскільки всі зовнішні уподобання так чи інакше зводяться до внутрішніх, а внутрішні - до остаточних домагань.

Емпіричне вивчення цінностей починається з польових робіт представників культурної антропології, піонерів таких досліджень. Дж. Беррі, Р. Ф. Бенедикт, М. Мід, К. Клакхон розглядали індивіда як носія культури та, відповідно, як інформанта, що розповідає начебто лише про свої цінності, але тим самим і такого, який в повному обсязі інформує про групові чи надіндивідуальні цінності. Сьогодні така позиція і особливо припущення про відсутність внутрішньокультурної варіативності здадуться надто спрощеними, але до цього представники культурної антропології при вивченні цінностей не зверталися до людей, а покладалися на традиційні етнографічні джерела: релігійні переконання, загальні деталі поведінки, художні твори та ін.

Аналогічно деякі соціологи тривалий час вважали можливим описувати цінності суспільства, спираючись лише на своє власне їх розуміння, не звертаючись до емпіричних досліджень. По суті відтворюючи позицію антропологів, ось тільки інформантами тут виступали самі дослідники, які вважали, що вони складають вибірку в повній мірі репрезентативну всьому суспільству чи культурі.

Для зібрання даних про цінності, які є спільними для більшості людей та ціннісні системи у соціально-психологічних роботах використовувалися такі техніки виміру: опитувальники з готовим списком цінностей чи таких, що пропонують повноту уявлень всіх аспектів будь-якої групи або однієї базової цінності; психометричні методи; проективна техніка.

Цінності слугують еталоном оцінки явищ, предметів, вчинків інших людей, суспільних процесів та інших вчинків і тому це знання функціонує як ідеальна модель власної поведінки людини. Ціннісна орієнтація, таким чином, виражаючи внутрішній світ особистості, виконує організуючу, спрямовуючу, регулюючу поведінку індивіда роль.

В. Отрут запропонував диспозиційну концепцію соціальної регуляції поведінки індивіда. Головна її ідея полягає в тому, що будь-якій людині притаманна складна система різних диспозиційних утворень, що організовані ієрархічно та регулюють її поведінку і діяльність. Кожен рівень цієї системи містить три компоненти: а) потреби, класифіковані з погляду залучення індивіда до різних сфер соціальної діяльності; б) ситуації, в яких діє індивід і які співвідносяться з його певними потребами; в) диспозиційне утворення, що регулює поведінку і діяльність індивіда. Система ціннісних орієнтацій формується тільки на вищому рівні розвитку особистості, регулює її поведінку і діяльність у найбільш значущих ситуаціях соціальної активності, в яких виявляється її ставлення до цілей життєдіяльності і засобів реалізації обраних цілей.

Багато дослідників приділяли значну увагу проблемі сформованості в індивіда системи його ціннісних орієнтацій. Так, наприклад, Л. Кольберг досліджував стадії морального розвитку особистості і пов’язував їх зі стадіями розумового розвитку, встановлених Ж. Піаже. П. Якобсон, виділяючи психологічні аспекти дозрівання людини й досліджуючи критерії її соціальної зрілості, обґрунтовував важливу роль динамічних зрушень у ядрі особистості, пов’язаних з відкриттям і привласненням цінностей, норм, вимог, законів і правил суспільства.

О.Г. Здравомислов зазначав, що сукупність встановлених ціннісних орієнтацій створює так звану вісь свідомості, яка забезпечує стійкість особистості, спадковість певного типу поведінки та діяльності, що виражається у спрямованості потреб та інтересів.

Франкл розглядав шляхи, за допомогою яких людина може зробити своє життя змістовним: по-перше, за допомогою того, що ми даємо життю (в розумінні нашої творчої роботи); по-друге, за допомогою того, що ми беремо від світу (в розумінні переживання цінностей), і, по-третє, через позицію, яку ми займаємо по відношенню до долі, яку ми не в змозі змінити. Відповідно до даного поділу виділяють три групи цінностей: цінності творчості, цінності переживання та цінності відношення.

На наш погляд було б правомірним згадати класифікацію сенсів Б. С. Братуся як відображення особливостей ціннісно-потребного балансу, пов’язавши «егоцентричні» сенси з потребами як їх сенсоутворюючими джерелами, «групоцентричні» сенси — з цінностями малих груп, та «просоціальні» сенси — з цінностями великих соціальних спільнот та загальнолюдськими цінностями. В клініко-експериментальних дослідженнях І.А. Сапарової було введено та емпірично простежено несхожість двох рівнів сенсової регуляції, вищий з яких пов’язаний, зокрема, з ціннісним опосередковуванням буття. Було показано, що іпохондрична симптоматика у психічно хворих різної нозології, а також здорових людей, пов’язана з неповноцінним розвитком саме цього рівня регуляції. Останнє розглядається автором як основна причина, що сприяє розвитку іпохондричних станів поза прямою залежністю від нозології. Особливості сенсової регуляції, що призводять до іпохондризації, пов’язані зі збіднілістю, звуженістю зв’язків особистості зі світом, неможливістю ціннісно-сенсового опосередковування буття, негнучкістю, ригідністю позицій, цінностей, сенсів, думок.

Без сумнівів, є досить цікавою розробка досліджуваних проблем Е. Фроммом. Абсолютизуючи протиріччя між людиною та природою, він виводить з нього фундаментальні, вічні, незмінні цінності, які проявляються у «прагненні» людського «Я». Природжені психічні потреби людської природи виступають не лише в якості активних рушійних сил людської історії, але і в якості цілі, що полягає у встановленні гармонії людини з природою та з іншими людьми. Людська сутність за Фроммом, — це деяка задана тотальність внутрішніх потенцій, закладених в людській природі. Реалізація всіх цих потенцій складає, на його думку, сенс окремої особистості, а також людської історії.

У книзі «Бути чи мати?» продуктивну орієнтацію характеру Фромм пов’язує з ціннісною установкою на буття, яке визначає і відповідний тип існування.

Загальновідомим та дуже популярним серед дослідників цінностей є опитувальник, розроблений Мілтоном Рокічем. На його підхід до концептуалізації та вибору відповідного методу найбільше вплинули визначення цінностей, яке дав К. Клакхон та їх розуміння соціологом Р.М. Вільямсом як стандартів, критеріїв бажаного, що регулюють дії, судження, вибір, атитюди, оцінювання, аргументи, раціоналізацію, каузальну атрибуцію.

Опитувальник Рокіча перш за все спрямований на виявлення ієрархії індивідуально поділених цінностей. Картина системи цінностей в групі описується ним статистично за допомогою медіанних рангів відповідей окремих людей, що точніше, ніж середній ранг, але все рівно відображає лише розподіл індивідуальних цінностей. Він чітко розрізняє цінності та соціальні норми, які розуміються як зовнішні для людини вимоги належної специфічної поведінки в специфічній ситуації, як явище в цілому договірне. Цінності для нього справа глибоко особистісна, і вони не закріплені за якоюсь специфічною ситуацією, а досить універсальні, щоб як стандарти залучатися у багатьох випадках. Аналогічно він аргументує і відмінність цінностей від атитюдів, яких існує безліч і кожен з яких описує вибір людини в одній певній ситуації.

Рокіч підтримав розподіл цінностей на інструментальні (в його визначенні - концепції бажаного модусу поведінки) та термінальні (кінцевий, бажаний стан існування). Він вважав необхідним вивчення цінностей особистості в системі, тому стільки уваги приділяв дослідженню їх ієрархії.

Вивчивши дані культурологів, антропологів, соціологів про те, які цінності були специфічними для американського суспільства, Рокіч додатково провів серію опитувань та інтерв'ю зі студентами та дорослими людьми. Будучи впевненим, що індивідуальні цінності визначаються культурою, суспільством, інститутами та формуються в ході індивідуального же досвіду переживання, Рокіч психолінгвістичними методами виявив серед кілька сотень претендентів синоніми та поняття, що перекриваються за об'ємом. Так він отримав список термінальних цінностей. Набір інструментальних цінностей він отримав зі списку 555 особистісних рис Андерсона Н. Г., після того, як було виключено негативні риси, синоніми, рідкісні, застарілі за вжитком, утрирувані. До списку увійшли максимально диференційні в американському суспільстві та найважливіші для останнього. Спочатку було обрано по 12 термінальних та інструментальних цінностей, потім кожен список розширився до 18.

Єдиним згаданим аргументом на користь даних чисел було положення: число цінностей не може бути великим. Важливим був і принцип: досліджуваним повинно бути легко при виконанні завдання ранжирування. Їм пропонували проаранжувати цінності (окремо списки термінальних та інструментальних) в порядку їх важливості, як основоположних принципів, якими вони особисто керуються в житті. В методику заклали ряд заходів для зниження різних сторонніх впливів.

Не раз було показано, що ранжування термінальних та інструментальних цінностей значимо пов’язане з різницею соціоекономічного статусу, віку, статі, раси, релігії, способу життя. Особливості ієрархій цінностей виявились гарними прямими провісниками ряду соціальних атитюдів та форм поведінки, включаючи поведінку покупців. Саме цінності, що виявлені за допомогою RVS у останній рік навчання в університеті, за даними лонгітюдного дослідження (5, 7, 10 років) добре прогнозують вдоволеність та невдоволеність професійною кар'єрою, яка склалася в подальшому.

У вітчизняній психології є певна кількість методик, при створенні яких автори спирались на RVS. Найбільш докладно у нас методика Рокіча описана Леонтьєвим Д. А. Частина змістовного наповнення цінностей в ході адаптації метода змінювалась під впливом завдань дослідника, частина відкидалась (наприклад, «спасіння душі»), натомість включались інші («інтересна робота»).

Дж. Крамбо та Леонард Махолік — автори тесту «Мета в житті». Методика була розроблена авторами на основі теорії прагнення до сенсу та логотерапії Віктора Франкла та мала на меті емпіричну валідизацію ряду уявлень з цієї теорії, зокрема, уявлень про екзистенційний вакуум та ноогенні неврози. Сутність цих уявлень полягає в тому, що не удача в пошуку людиною сенсу свого життя та похідне з цього почуття загубленого сенсу є причиною особливого класу душевних захворювань — ноогенних неврозів, які відрізняються від раніш описаних видів неврозів. Спочатку автори намагались показати:

а) що методика вимірює саме ступінь «екзистенційного вакууму» в термінах Франкла;

б) що останній є характерним для психічно хворих та в просто психічній патології.

" Мету в житті", яку діагностує методика, автори визначають як переживання індивідом онтологічної значимості життя.

За даними, які є на сьогоднішній день, «Мета в житті» не виявляє стійких зв’язків зі статтю, віком, рівнем освіченості, IQ, релігійністю та прибутком. В. Франкл розглядає дану обставину як підтвердження його положення про те, що сенс життя може бути віднайдений будь-якою людиною.

Адаптація тесту осмисленості життя в вітчизняній психології була вперше виконана К. Муздибаєвим. Він відтворив без змін форму тесту Крамбо, замінивши при перекладі деякі пункти іншими. Узгодженість окремих пунктів з сумарним балом виявилась досить високою, хоч і не можна виключити припущення про сильний вплив на відповіді фактора соціальної бажаності. В основному дослідженні приймали участь 540 робітників трьох промислових підприємств м. С.-Петербург. Серед отриманих в цьому дослідженні результатів слід згадати такі: рівень вдоволеності сенсом життя виявився нижче вдоволеності життям в цілому, що виявлялось за допомогою прямих запитань. Показник осмисленості життя у чоловіків виявився значно вище, ніж у жінок, у одружених — вище, ніж у неодружених та розведених; наявність дітей також корелювало з осмисленістю життя. Була виявлена характерна вікова динаміка осмисленості життя, максимуми якої припадають на вікові групи 25−30 та старше 50 років, а мінімуми — на групу до 25 років та низьке плато, яке охоплює вікові групи від 30 до 50.

Інша адаптована версія тесту осмисленості життя була розроблена Леонтьєвим Д.А. у 1986;88 рр. Версія К. Муздибаєва була прийнята за основу та видозмінена за такими трьома параметрами: 1) були змінені та спрощені формулювання деяких пунктів зі збереженням їх загального значення; 2) замість спільного початку речення з двома варіантами його закінчення формулювалась пара цілісних альтернативних речень з однаковим початком; 3) асиметрична шкала градації відповідей від 1 до 7 була замінена симетричною шкалою — 3 2 1 0 1 2 3. Останнє було зроблено з метою зменшення «прозорості» методики та усунення позиційних ефектів, хоч процедура підрахунку сумарного балу при цьому дещо ускладнилась. Паралельно була перекладена на російську мову і шкала пошуку сенсожиттєвих цілей. Єдина зміна у порівнянні з оригінальною версією методики полягала в тому, що семиступінчатий квантифікатор був замінений п’ятиступінчатим (ніколи-рідко-інколи-часто-постійно), оскільки в російській мові не вдалося підібрати адекватного набору з семи частотних позначень.

Для вивчення та фіксації цінностей широко використовувалась різна проективна техніка чи її елементи: незакінчені речення, твір, вільне висловлювання на задану тему чи, скоріше, розгорнуту відповідь на запитання. Ці методи є привабливими для кроскультурних досліджень, оскільки досить адекватний переклад початку опитування, конструктів чи теми на декілька мов уявляється досить посильним завданням. Досліджувані висловлюються на своїй мові, користуються своїми, а не нав’язаними їм термінами, а це відкриває можливість перевірки повноти використовуваних в опитувальниках списків базових цінностей. Крім того, при використанні подібних методів є можливість вивчати, як усвідомлювані, так і неусвідомлювані вподобання, які іншими методами не фіксуються.

Застосування проективних методів для вивчення цінностей має і свої ускладнення. Автору методики доводиться складати цілу книжку чи посібник по перекодуванню відповідей, їх відповідності певній цінності, яка стоїть за висловлюваннями досліджуваного. При цьому, як правило, чітких критеріїв та підстав кодування відповідей не наводиться. Кінцевий список знову підпадає під вплив суб'єктивізму дослідника, хоч і в меншій мірі, ніж при складанні опитувальників.

Так, значну частину опису методики Х. Кантріла займає посібник по категоризації вільних відповідей, іншими словами те, як він вважає необхідним перекодувати усе різноманіття надій та побоювань людей у обмежену кількість цінностей, які є важливими для них і, таким чином, конкретні цінності, що описані у висновках — не запис слів самих досліджуваних, а узагальнення, зроблені дослідником, які відбивають його логіку, а не індивідів.

Дж. Гілеспі та Г. Оллпорт запропонували для вивчення цінностей молоді проективний метод. Студентам університетів 9-ти країн дали завдання написати «автобіографію» майбутнього. Вони також використовували опитувальник, який включав у себе серед інших і відкриті запитання, у тому числі ті, що передбачали звернення до базових цінностей.

Проаналізувавши різні тлумачення і визначення цінностей, що пропонувалися у філософії, соціології, етиці та психології, є підстави віднести це поняття до трьох різних груп явищ і сформулювати уявлення про три універсальні форми існування цінностей: 1) суспільні ідеали — вироблені суспільною свідомістю і присутні в ньому узагальнені уявлення про досконалість у різних сферах громадського життя, 2) предметне втілення цих ідеалів у діяннях чи здобутках конкретних людей і 3) мотиваційні структури особистості («моделі належного»), які спонукають її до предметного втілення у своїй поведінці та діяльності суспільних ціннісних ідеалів.

Всі ці три форми наявності цінностей переходять одна в іншу. Спрощено ці переходи можна подати у такий спосіб: суспільні ідеали засвоюються особистістю і як моделі належного спонукають її діяльнісну активність, у процесі якої відбувається предметне втілення цих моделей; далі предметно втілені цінності, зі свого боку, стають дієвим підґрунтям для формування суспільних ідеалів; даний процес здійснює рух-поступ цінностей за нескінченною спіраллю. Однак вжиті нами поняття «громадянське життя», «суспільна свідомість», «суспільні ідеали» відносяться не до одного недиференційованого «суспільства», а до всіх соціальних груп, які утворюють те чи інше соціальне оточення.

1.3 Поняття та сутність ціннісних орієнтацій

Проблема ціннісних орієнтацій є однією з фундаментальних проблем психології та привертає до себе увагу багатьох дослідників як у теоретичному, так і в прикладному аспектах. Як зазначає Б.Г. Ананьєв, поняття ціннісних орієнтацій має міждисциплінарний характер [2], та вивчення ціннісних орієнтацій сьогодні йде на зіткненні різних галузей знання про людину — філософії, соціології, психології, педагогіки.

Процес розвитку культури людини одночасно являє собою процес формування її ціннісних орієнтацій, якими вона керується у своїй поведінці. Як сукупність цінностей моральна культура не обмежується лише нормативно-імперативними принципами, сферою «повинен», але існує в конкретно-історичних моральних зразках поведінки, які складають позитивний моральний досвід людства.

Соціальне середовище впливає на індивіда не односторонньо, а індивід не пасивно сприймає цей вплив. Тут йдеться не про вплив, а про взаємодію двох систем: системи ціннісних орієнтацій того чи іншого соціального середовища та системи ціннісних орієнтацій особистості. Результат впливу визначається як зовнішніми факторами, так і внутрішніми, тобто ціннісними уявленнями, які вже сформувались до моменту даного впливу і зараз впливають на весь духовний світ людини. Вся система потреб особистості обумовлюється відповідною сукупністю інтересів та духовних цінностей і духовних норм, установок. Людина керується ними у своїй діяльності, оскільки система її потреб, цінностей, норм, цілей виявляється орієнтованою на втілення певного типу способу життя людини тієї чи іншої історичної епохи.

Цінності, таким чином, виступають в якості об'єктивованих суспільних відносин, що існують як форми, зразки відношення до дійсності. Вони слугують вдоволенню людських потреб. Для людини засвоєння ціннісних орієнтацій відбувається як усвідомлення їх особистісної значимості, яка є суб'єктивною за формою, а за змістом не завжди адекватно та повно відображає суспільну значимість цінностей. Після отримання інформації про соціальне значення об'єкта у людини виробляється певне відношення до нього (позитивне чи негативне), з’являється установка як готовність діяти у відповідності зі знанням. При цьому знання постійно поєднуються з відношенням, розумінням значення об'єктів для діяльності, задоволення потреб, простежується постійний зв’язок ціннісно-орієнтаційної та мотиваційно-орієнтаційної діяльності при провідній ролі першої. Оцінивши будь-які об'єкти, визнавши чи відторгнувши їх, людина спонукається до дії. Таке визнання чи відторгнення соціального значення залежить від самосвідомості особистості, ієрархії цінностей, системи ціннісних переваг, що склалася.

Ціннісна орієнтація — це та основа, на якій стоїть весь світ моральності людини, її політичні, правові, естетичні відносини з навколишньою дійсністю. Це компонент високої енергетичної потужності, який пов’язує функціональними відносинами всі елементи свідомості.

Першими дослідниками, які стали основоположниками дослідження ціннісних орієнтацій, прийнято вважати американських дослідників У. Томаса та Ф. Знанецького, які вперше визначали поняття цінності у зв’язку з психологічним поняттям установки. Для цих авторів цінністю є «будь-який предмет, що має зміст, який піддається визначенню, та значення для членів будь-якої соціальної групи. Установки є суб'єктивною орієнтацією членів групи по відношенню до соціальних цінностей» (цит. за [19, с. 114]).

Найвідомішим дослідником ціннісних орієнтацій у зарубіжній психології є М. Рокіч. Він визначає цінності як «…стійке переконання в тому, що певний спосіб поведінки чи кінцева ціль існування має перевагу з особистої чи соціальної точок зору, ніж протилежний чи зворотній спосіб поведінки, або кінцева ціль існування» (цит. за [23, с. 4]). На думку М. Рокіча, цінності характеризуються такими ознаками:

загальна кількість цінностей, що є надбанням людини, порівняно невелика;

всі люди мають одні й ті ж цінності, хоч і в різній мірі;

цінності організовані в системи;

витоки цінностей простежуються в культурі, суспільстві та його інститутах, а також в особистості людини;

вплив цінностей простежується практично у всіх соціальних феноменах, які заслуговують на вивчення.

М. Рокіч виділяє дві групи цінностей:

1. Термінальні цінності - переконання в тому, що якась кінцева мета індивідуального існування з особистісної чи суспільної точок зору варта того, щоб її прагнути.

2. Інструментальні цінності - переконання в тому, що якийсь спосіб дій є з особистісної чи суспільної точок зору доцільним у будь-яких ситуаціях.

Термінальні цінності мають більш стійкий характер, ніж інструментальні, при цьому для них характерна менша міжіндивідуальна варіативність.

Розподіл на термінальні та інструментальні цінності відтворює традиційне розрізнення цінностей-цілей та цінностей-засобів у вітчизняній психології.

Інший підхід до проблеми ціннісних орієнтацій склався у «розуміючій психології». Е. Шпрангер, розвиваючи вчення В. Дільтея про те, що завдання психології полягає в розкритті змістовного, душевного життя особистості, ціннісних орієнтацій [10], вважав, що «психологія є описовою та розуміючою наукою, а не нормативною». Е. Шпрангер вважав, що основою особистості є ціннісна орієнтація, через посередність якої вона пізнає світ. Залучення суб'єкта у пізнання і означає цю ціннісну орієнтацію. За Е. Шпрангером, ціннісна орієнтація особистості - продукт загальної ціннісної орієнтації людства. Це виключно духовне начало, яке визначає у кожної людини поняття світу та є похідною частиною загального людського духу. Виходячи з цього, Е. Шпрангер виділяє типи особистості, які показують різницю між людьми не за психофізіологічними параметрами, а за ціннісними орієнтаціями людини. Ці типи трактуються Е. Шпрангером як універсалії людської природи, що не залежать від місця та часу, без урахування конкретних історичних та соціальних умов.

Проблема регулятивної ролі вищих людських цінностей — змістовних утворень — піднімається представниками гуманістичного напрямку.

Центральною ланкою теорії особистості А. Маслоу є самоактуалізація — прагнення людини до більш повного виявлення та розвитку своїх особистісних можливостей, яке є вищим щаблем в ієрархії потреб.

А. Маслоу виділяє дві групи цінностей:

1. Б-цінності (цінності буття) — вищі цінності, які характерні для самоактуалізуючихся людей (істина, добро, краса, цілісність, подолання дихотомії, життєвість, унікальність, досконалість, необхідність, повнота, справедливість, порядок, простота, багатство, легкість без зусиль, гра, самодостатність).

2. Д-цінності (дефіцитні цінності) — нижчі цінності, оскільки вони орієнтовані на задоволення якоїсь потреби, яка не задоволена чи фрустрована.

За А. Маслоу, всі люди, що самоактуалізуються, прагнуть реалізації «цінностей буття». Для них ці цінності постають як життєво необхідні потреби. А. Маслоу вважає, що існують певні цінності, які притаманні кожній людині. «Вищі цінності існують в самій людській природі та можуть бути там знайдені» (цит. за [42, с. 109]).

Таким чином, цінності у А. Маслоу є частиною мотиваційно-потребної сфери, але вони розглядаються без врахування визначної ролі соціальних та історичних факторів розвитку особистості.

За багатьма своїми положеннями до гуманістичної психології близька концепція особистості В. Франкла, що склалася в рамках екзистенційної психології. Центральною ланкою теорії В. Франкла виступає поняття «сенс життя». В. Франкл вважає, що «важливим є не сенс життя взагалі, а скоріш за все специфічний сенс життя даної особистості в даний момент» (цит. за).

В. Франклом виділяються три групи цінностей — змістовних універсалій, що кристалізувалися в результаті узагальнення типових ситуацій, з якими суспільству або людству довелося стикатися в історії.

Першу групу складають цінності творчості - найбільш природні та важливі, але не необхідні. Основним шляхом їх реалізації є праця. Сенс праці в цьому аспекті полягає в тому, що людина вносить в свою працю як особистість.

Друга група — це цінності переживання. За В. Франклом, великий ціннісний потенціал має кохання. «Любов є єдиним способом зрозуміти іншу людину в найглибшій сутності її особистості». Проте кохання не є необхідною умовою для усвідомлення життя.

Третя група — цінності відношення. Ця група цінностей полягає у відношенні людини до факторів, які обмежують її життя. Цінності відношення поділяються на три категорії: свідоме відношення до болю, провини та смерті.

На думку В. Франкла, ранг цінності проживається разом з самою цінністю, тобто проживання людиною певної цінності включає у тому числі і проживання того, що дана цінність є вище за якусь іншу, а протиріччя цінностей відображаються в особистості людини в формі ціннісних конфліктів, відіграючи певну роль у формуванні ноогенних неврозів.

У вітчизняній науці цінності та ціннісні орієнтації в психологічних, соціологічних та філософських дослідженнях стали вивчатися на початку 60-х рр. ХХ ст. Ціннісні орієнтації не одразу отримали статус самостійного поняття, оскільки суттєвою рисою досліджень цього періоду є полісемантичність та відсутність загальновизнаного визначення поняття «цінність» .

Як зазначається у Словнику психолога-практика [38], ціннісні орієнтації є поняттям соціальної психології та використовуються у двох значеннях:

1) ідеологічні, політичні, моральні, естетичні та інші підстави оцінок суб'єктом дійсності та орієнтації в ній;

2) спосіб диференціації об'єктів індивідом за їх значимістю (особистісний зміст).

Ціннісні орієнтації формуються при засвоєнні соціального досвіду (соціалізація) та виявляються в цілях, ідеалах, переконаннях, інтересах та інших проявах особистості. В структурі діяльності вони тісно пов’язані з її пізнавальними та вольовими сторонами. Їх система утворює змістовну сторону спрямованості особистості та виражає внутрішню основу її відношення до дійсності.

В процесі спільної діяльності, яка визначає відносини людей у групах, утворюються групові ціннісні орієнтації. Збіг найважливіших ціннісних орієнтацій членів групи забезпечує її згуртованість (як ціннісно-орієнтаційну єдність).

Важливим є питання про місце ціннісних орієнтацій в структурі особистості. Багато дослідників відносить ціннісні орієнтації до найважливіших компонентів структури особистості [1, 12, 20, 50, 52], але на сьогоднішній день у дослідників немає єдиної точки зору по відношенню системи ціннісних орієнтацій в структурі особистості. Сучасні дослідники розглядають систему ціннісних орієнтацій особистості, прив’язуючи її до мотиваційно-потребнісної [33, 52] або змістовної сфер особистості [6, 23, 24].

Зв’язок ціннісних орієнтацій з мотиваційною сферою особистості відмічає Б. Ф Поршнев, на думку якого основа особистості полягає в функції вибору. Вибір припускає перевагу одного мотиву над всіма іншими. Але для цього повинні бути приводи, і таким приводом є цінність, «оскільки цінність — єдина міра співставлення мотивів» .

Аналізуючи структуру змістовної сфери особистості, Д.А. Леонтьєв відносить особистісні цінності до змістовних структур найбільш високого ієрархічного рангу. На його думку, цінності не є суто психологічним утворенням. Їх можна розглядати так же як соціальне явище, продукт життєдіяльності суспільства та соціальних груп. Проте поряд з формами свого існування в структурах суспільної свідомості цінності суспільства подані також у структурі особистості конкретних індивідів. Інтеріоризовані цінності суспільства включаються в структуру особистості в формі особистісних цінностей, які Д.А. Леонтьєв визначає «як ідеальну модель того, що має бути, яка відображає досвід життєдіяльності соціальної спільноти, що присвоєна та інтеріоризована індивідуальним суб'єктом, вказуючи напрямок бажаного перетворення дійсності та такою, що виступає джерелом сенсів, які об'єкти та явища дійсності набувають в контексті належного». У свідомості особистісна цінність відображається в формі ціннісних орієнтацій. Ціннісні орієнтації, за Д.А. Леонтьєвим, — це «свідомі уявлення суб'єкта про власні цінності, про цінне для нього — те, що виявляється за допомогою будь-яких вербальних методів, як соціологічних, так і психологічних» .

Таким чином, система ціннісних орієнтацій як елемент структури особистості, в якому «найбільш ярко виявляється цілісність людської свідомості та поведінки» [1], має інтегративний характер [1, 16, 52], формується на вищому рівні розвитку особистості та регулює поведінку і діяльність особистості в найбільш значимих ситуаціях її соціальної активності, в яких виражається відношення особистості до цілей життєдіяльності та до засобів реалізації цих цілей.

Проблема внутрішньої структури ціннісних орієнтацій вирішується по-різному в багатьох дослідженнях. На рівні аналізу внутрішньої структури ціннісних орієнтацій найбільш розповсюдженим у зарубіжній та вітчизняній психології є виділення в ціннісних орієнтаціях трьох компонентів [16, 17]:

когнітивного (змістовного), в якому сконцентровано соціальний досвід особистості та на основі якого здійснюється пізнання та становлення ціннісного відношення;

емоційного, який передає переживання індивідом свого відношення до даних цінностей та визначає особистісний сенс цього відношення;

поведінкового, при якому в результаті пізнання дійсності та її ціннісного переживання формується готовність діяти, здійснювати задумане у відповідності з наявним планом.

Однією з найважливіших характеристик системи ціннісних орієнтацій є багаторівневість, яка проявляється в її ієрархічній будові, причому критерій ієрархії - особистісна значимість — включає в себе різні змістовні аспекти, обумовлені впливом різних типів та форм соціальних відносин [11, 24, 41, 52]. Вершину ієрархії цінностей особистості, на думку В. А. Ядова, «…складає „життєвий ідеал“ — соціально-політичний та моральний образ бажаного майбутнього. Ціннісні орієнтації так чи інакше узгоджуються з ідеалом, формуючи власну ієрархію життєвих цілей, більш віддалених, по відношенню до близьких та найближчих, а також цінностей-засобів чи уявлень про норми поведінки, які людина розглядає в якості еталону» .

Деякі дослідники в своїх працях вказують на функції ціннісних орієнтацій [14, 15, 39, 43, 50, 52].

На думку О.І. Зотової та М.І. Бобневої, ціннісні орієнтації виконують функцію відображення та захисту ідеалу [14], інші автори вбачають основну функцію ціннісних орієнтацій в регуляції поведінки [15, 17, 52], підтримці внутрішньої цілісності особистості [1, 39, 52], а також у тому, що ціннісні орієнтації є джерелами змістоутворення [23, 24].

Значний перелік функцій ціннісних орієнтацій надають Д.І. Водзинський та А. А. Гримать: орієнтовну, оціночну, мотиваційну, спрямовуючу, регулятивну, адаптивну.

Е.В. Соколов вважає, що направленість та зміст усіх психічних процесів, включаючи і найвищі, регулюються ціннісними орієнтаціями. Він зазначав, що «на різних рівнях організації особистості ціннісні орієнтації можуть виконувати п’ять основних функцій: експресивну, адаптивну, захисну, пізнавальну та функцію внутрішньої координації». Перераховані функції свідчать про те, що спектр дії ціннісних орієнтацій дуже широкий та зачіпає різні сфери особистості людини.

Таким чином, можна зробити такі висновки:

Система ціннісних орієнтацій особистості має складну, ієрархічно організовану структуру.

Ціннісні орієнтації - це інтегративне утворення, пов’язане як з мотиваційно-потребною, так і зі змістовною сферою особистості.

Ціннісні орієнтації відносяться переважно до добре усвідомлених характеристик та у зв’язку з цим є доступними для експериментального вивчення.

Функції ціннісних орієнтацій зводяться до регуляції поведінки та діяльності особистості у найбільш значимих життєвих ситуаціях.

Аналіз наявної літератури та виділення суттєвих характеристик досліджуваного феномену дає нам можливість запропонувати таке визначення поняття «ціннісні орієнтації»: ціннісні орієнтації - це ієрархічно організована інтегративна система усвідомлених особистісних цінностей, яка об'єднує вищі прошарки мотиваційно-потребної та змістовної сфер особистості.

1.4 Вплив ціннісних орієнтацій на діяльність співробітників слідчих підрозділів

Діяльність правоохоронних органів завжди знаходилась під пильним оком суспільства, оскільки вона в тій чи іншій мірі зачіпає інтереси всіх його членів і її результати безпосередньо впливають на забезпечення безпеки особистості, суспільства та держави, реалізацію їх законних інтересів. Праця правоохоронних органів пов’язана з багатьма моральними проблемами, які породжуються специфікою цілей, змісту, форм, методів та засобів їх діяльності. Вже одне те, що забезпечувати правопорядок, спокійне життя громадян доводиться з використанням засобів примусу та обмеження прав особистості, викликає цілий комплекс протиріч як у суспільній, так і в індивідуальній свідомості.

В цих умовах особливе значення набуває чітка постановка суспільством завдань, які стоять перед правоохоронними органами, визначення їх функцій та повноважень, можливих та припустимих засобів боротьби з правопорушеннями. Надання суспільством співробітникам правоохоронних органів не лише правової, але і моральної санкції на проведення відповідної діяльності по охороні та захисту прав громадян з використанням владних повноважень покладає на цих співробітників високу відповідальність за чітке та точне дотримання законності, з одного боку, та, з іншого боку, — меж допустимості дій, пов’язаних з виконанням службових обов’язків. І в першому, і в другому випадках мова йде про моральні вимоги до поведінки співробітників правоохоронних органів.

Будь-який акт моралі (поведінковий чи духовний) визначається тією чи іншою системою цінностей. Предметом оцінки під кутом «морально-аморально» є вчинки, відносини, наміри, мотиви, моральні погляди, особистісні якості і т. ін.

Виникнення та розвиток професійної моралі безпосередньо пов’язане зі становленням тієї чи іншої професії, в певних випадках є необхідним елементом професійного виховання та професійної діяльності. Саме тому професійна мораль має і велике суспільне значення.

Моральна культура — це якісна характеристика етичного розвитку та моральної зрілості особистості, яка проявляється на трьох рівнях.

По-перше, це знання моральних вимог суспільства, здатність людини аргументувати цілі та засоби діяльності. Цей рівень залежить від світогляду особистості, етичних знань та переконань.

По-друге, культура моральних почуттів — не лише розрізнення «добра» та «зла», але і багатство емоційної сфери, здатність до морального резонансу, до співчуття та співпереживання.

І нарешті, рівень, на якому реалізуються поставлені та прийняті моральні цілі, а правила перетворюються на активну життєву позицію, — це культура поведінки. Культура поведінки характеризує здатність до вибору та до практичної діяльності.

Незалежно від виду юридичної діяльності центральним принципом професійної моралі юриста є справедливість. Без цієї моральної якості діяльність в правовій області втрачає сенс. Від юристів також вимагається: об'єктивність, неупередженість, незалежність, дотримання прав людини та презумпції невинуватості.