Динаміка розвитку критичності мислення у школярів

Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Інститут педагогіки і психології

Кафедра психології

Курсова робота на тему:

" Динаміка розвитку критичності мислення у школярів"

Виконала: студентка Романчук Василина Олегівна Науковий керівник:

кандидат психологічних наук, доцент Мешко Олександр Іванович Тернопіль 2012

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні основи проблеми розвитку мислення школярів
• 1.1 Феномен мислення у психолого-педагогічній літературі
• 1.2 Мислення як один із основних пізнавальних процесів на різних етапах розвитку школяра
• Розділ 2. Проблема формування та розвитку критичного мислення у школярів
• 2.1 Критичність і критичне мислення
• 2.2 Формування та розвиток критичності мислення школярів на уроці
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Останнім часом у світовій освітній практиці все більшої ваги набувають ціннісно-орієнтаційні складові змісту навчання, які неможливо уявити без чіткого спрямування на розвиток усіх видів мислення учнів.

Кожен учень в процесі свого розвитку формує такі властивості розуму, які характеризують ті чи інші сторони і форми мислення. Серед його видів називають діалектичне мислення, логічне, абстрактне, узагальнене, категоріальне, теоретичне, індуктивне і дедуктивне, алгоритмічне, технічне, репродуктивне і продуктивне, творче, системне і критичне.

На сьогоднішньому етапі розвитку суспільства першочерговим завданням школи є розвиток в учнів такого типу мислення, який надасть змогу адекватно оцінювати нові обставини та формувати стратегію подолання проблем, які виникатимуть, пристосування до нових, часом непередбачуваних, політичних, економічних або інших обставин.

Подібним запитам найбільш відповідає критичне мислення. За умов становлення молодої української демократії критичне мислення виступає вкрай актуальним елементом громадянської освіти. У нашій державі проблема розвитку навичок критичного мислення в школярів стоїть дуже гостро і вимагає застосування негайних заходів щодо її розв’язання [8, 26−27].

Критичне мислення є винаходом американської когнітивної психології. Саме американські дослідники пізнавальних процесів досягли значних успіхів і мають визнаний у світі пріоритет у цій галузі, зокрема, Дж. Андерсон, Р. Стернберг, Д. Халперн, Дж. Брунер, С. Міллер, Д. Надлер, Р. Солсо [18, 5]. Та на сьогодні важливим і не до кінця вирішеним залишається питання розвитку критичності мислення у школярів.

Саме тому мета моєї курсової роботи полягає в тому, щоб установити, що таке критичність мислення, виявити особливості розвитку критичності мислення у школярів.

Об'єктом дослідження є мислення школярів як пізнавальний процес; предметом — динамічні аспекти розвитку критичності мислення у школярів.

Для досягнення визначеної мети необхідно було розв’язати наступні завдання:

1. вивчити психолого-педагогічну літературу, узагальнити і систематизувати матеріал з проблеми розвитку мислення;

2. простежити динаміку розвитку мислення у школярів;

3. з’ясувати суть критичності та критичного мислення;

4. розглянути способи формування та розвитку критичного мислення на уроці.

При написанні роботи були використані такі методи науково-педагогічного дослідження: теоретичні - аналіз психолого-педагогічної літератури, досягнень практики.

критичне мислення школяр психологічний

Розділ 1. Теоретичні основи проблеми розвитку мислення школярів

1.1 Феномен мислення у психолого-педагогічній літературі

Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймань. Відображаючи дійсність на чуттєвому рівні за участю аналізаторів, людина одержує різнобічну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших уявлень. Проте такої інформації про навколишній світ людині недостатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності, яка потребує практичного і всебічного знання об'єктів, з якими доводиться мати справу. Вичерпні знання про об'єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність людина одержує за допомогою мислення — вищої абстрактної форми пізнання об'єктивної реальності [7, 155].

Мислення — це психічний пізнавальний процес узагальненого та опосередкованого відображення істотних елементів, властивостей і зв’язків між ними у предметах і явищах об'єктивної дійсності [17,142].

Інтерес людини до аналізу власного мислення був здавна пов’язаний з бажанням мислити правильно. Історично першою наукою про мислення стала логіка, що вивчає нормативні правила і закони адекватного міркування. Логічні закони є, передусім, наборами приписів, яким має слідувати людина у своїй розумовій діяльності. У логіці виділяються основні форми мислення:

а) поняття як узагальнення класу об'єктів за їх суттєвими, відмінними ознаками;

б) судження як певні висловлювання про ці об'єкти, приписування їм деяких властивостей;

в) умовиводи (силогізм), які складаються з великої посилки — загального судження, малої посилки — пов’язаного з ним приватного судження і висновку, заснованого на даному зв’язку [11,5].

До вирішення завдань мислення йде за допомогою різноманітних операцій, таких як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення і конкретизація.

Аналіз - уявне розчленування об'єктів свідомості, виокремлення в них частин, аспектів, елементів, ознак і властивостей.

Синтез - це уявне поєднання окремих частин, аспектів, ознак об'єктів у єдине ціле.

Порівняння - розумова операція, за допомогою якої пізнаються схожі та відмінні ознаки і властивості предметів.

Абстрагування - уявне відокремлення одних ознак і властивостей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві.

Узагальнення - це продовження і поглиблення синтезуючої діяльності мозку за допомогою слова.

Конкретизація - це перехід від загального до одиничного, яке відповідає цьому загальному.

У психології прийнято розрізняти види мислення за змістом: наочно-дійове, наочно-образне та абстрактне мислення; за характером задач: практичне і теоретичне мислення; за ступенем новизни й оригінальності: репродуктивне (відтворювальне) і творче (продуктивне) мислення.

Наочно-дійове мислення полягає у тому, що розв’язання задач здійснюється шляхом реального перетворення ситуації та виконання рухового акту.

Наочно-образне мислення ґрунтується на образах уявлень, перетворенні ситуації в план образів.

Особливістю абстрактного (словесно-логічного) мислення є те, що воно відбувається з опорою на поняття, судження, не використовуючи емпіричних даних [17,165].

Теоретичне мислення — мислення на основі теоретичних міркувань та висновків.

Практичне мислення — мислення на основі думок і висновків, заснованих на вирішенні практичних задач.

Репродуктивне мислення — мислення на основі образів і уявлень, почерпнутих з якихось певних джерел.

Продуктивне мислення — мислення на основі творчої уяви [12,123].

Найповніше мислення як процес виступає при вирішенні людиною будь-якого завдання. Цей шлях вирішення можна розділити на 4 фази:

1. Виникнення питання, проблеми, суперечності;

2. Вироблення гіпотези, пропозиції або проекту вирішення задачі;

3. Здійснення рішення;

4. Перевірка рішення практикою і подальша оцінка.

Успіх вирішення завдання залежить від того, наскільки правильно здійснюються розумові операції, як використовуються різні форми і види мислення [3,228].

Мислення — продукт суспільного розвитку, але індивідуальний розвиток мислення, його особливості разом з тим залежать і від особливостей організму, стану головного мозку і його функціональних можливостей. Так, до індивідуальних особливостей мислення фахівці відносять якості розуму: самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість [19, 105].

Самостійність мислення характеризує вміння людини ставити нові завдання й розв’язувати їх, не вдаючись до допомоги інших людей. Самостійність мислення ґрунтується на врахуванні знань і досвіду інших людей. Людина, якій властива ця якість, творчо підходить до пізнання дійсності, знаходить нові, власні шляхи і способи розв’язання пізнавальних та інших проблем.

Критичність мислення виявляється в здатності людини не підпадати під вплив чужих думок, об'єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляючи цінне та помилкове в них. Людина з критичним розумом вимогливо оцінює свої думки, ретельно перевіряє рішення, зважає на всі аргументи, виявляючи тим самим самокритичне ставлення до своїх дій. Критичність мислення великою мірою залежить від життєвого досвіду людини, багатства та глибини її знань.

Гнучкість мислення виявляється в умінні людини швидко змінювати свої дії при зміні ситуації діяльності, звільняючись від залежності закріплених у попередньому досвіді способів і прийомів розв’язку аналогічних завдань. Гнучкість мислення виявляється в готовності швидко переключатися з одного способу розв’язку завдань на інший, змінювати тактику і стратегію їх розв’язку, знаходити нові нестандартні способи дій за змінених умов.

Глибина мислення виявляється в умінні проникати в сутність складних питань, розкривати причини явищ, приховані за нашаруванням неістотних виявів, бачити проблему там, де її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій і процесів. Саме ця риса властива особистостям з глибоким розумом, які в простих, добре відомих фактах уміють помічати протиріччя й на цій підставі розкривати закономірності природи та суспільного життя;

Широта мислення виявляється в здатності охопити широке коло питань, у творчому мисленні в різних галузях знання та практики. Широта мислення є показником ерудованості особистості, її інтелектуальної різнобічності.

Послідовність мислення виявляється в умінні дотримуватися логічної наступності при висловлюванні суджень, їх обґрунтуванні. Послідовним можна назвати мислення людини, яка точно дотримується теми міркування, не відхиляється від неї, не перестрибує з однієї думки на іншу, не підміняє предмет міркування. Для послідовного мислення характерне дотримання певних принципів розгляду питання, зрозумілість плану, відсутність протиріч і логічних помилок в аргументації думки, доказовість та об'єктивність у зроблених висновках;

Швидкість мислення — це здатність оперативно розібратися в складній ситуації, швидко обдумати правильне рішення і прийняти його. Швидкість мислення залежить від знань, міри сформованості мисленнєвих навичок, досвіду у відповідній діяльності та рухливості нервових процесів.

1.2 Мислення як один із основних пізнавальних процесів на різних етапах розвитку школяра

У педагогічній психології проблема мислення — одна з найактуальніших. Вона органічно пов’язана з проблемою засвоєння і застосування учнями знань. Вивчаючи мислення школярів, можна простежити діапазон їх можливостей у засвоєнні знань, оскільки саме за допомогою мислительної діяльності учні набувають знання і нові способи дій.

Особливості мислення школярів не можна розглядати без урахування особливостей мислення дітей дошкільного віку. Наочно-образне мислення мають, як відомо, вже діти 5−6 років. Старші дошкільники оперують у своїх міркуваннях конкретними уявленнями, які виникають у них в процесі гри і в повсякденній життєвій практиці. У дошкільника з’являються зачатки словесно-мовного мислення (вони вже будують прості форми міркувань і виявляють розуміння елементарних причинно-наслідкових залежностей) [9, 345].

У молодшому шкільному віці мислення стає домінуючою функцією. Здійснюється інтелектуалізація всіх психічних функцій. Формується нове безкорисне ставлення до знань, внутрішній план дій.

У дітей молодшого шкільного віку переважає наочно-образне мислення. Під час розв’язування задач вони спираються на реальні предмети або їх зображення. У них поглиблюється і розширюється мислення, що виявляється в глибшому розумінні змісту засвоєних понять, опануванні нових та оперуванні ними. Процес навчання стимулює розвиток абстрактного мислення, особливо на уроках математики, оскільки від дій з конкретними предметами школяр переходить до розумових операцій з абстрактними числами.

Зі вступом дитини до школи відбувається перехід від безпосереднього чуттєвого сприймання світу до сприймання, вираженого в абстрактних поняттях. Те, що вона раніше фіксувала у своєму мисленні як об'єкт із певним набором ознак, отримує наукове осмислення.

Протягом молодшого шкільного віку в дітей формуються такі мислительні операції, як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення.

Аналіз. Першокласники та деякі другокласники використовують переважно практично-дійовий та образно-мовленнєвий аналіз предметів, явищ тощо. Із третього, а інколи навіть із другого класу він стає систематичним.

Синтез. Першокласники легше здійснюють синтез у процесі виконання практичних дій. У третьому, рідше в другому класі він набуває образно-мовлєннєвого, систематичного характеру.

Рівень аналізу й синтезу у молодших школярів залежить не тільки від їх загального розвитку, а й від предметів, які є об'єктом цих дій. Аналіз і синтез поєднуються у порівнянні об'єктів.

При порівнянні учні початкових класів легко виокремлюють відмінності і важче подібності. У процесі систематичного і тривалого навчання вони поступово опановують уміння виокремлювати та порівнювати подібності.

Абстрагування. Учні початкових класів більше зосереджуються на зовнішніх ознаках, легше абстрагують властивості предметів, ніж зв’язки і відношення між ними.

Узагальнення. У молодшому шкільному віці воно полягає в об'єднанні предметів на основі певної ознаки. Розвитку узагальнення сприяють систематичне виконання завдань на групування наочних предметів, словесно означених об'єктів, розв’язування математичних задач.

Доступними і правильними для дітей цього віку є базові форми мислення — поняття, судження, міркування і умовисновки. Щодо останніх, то при переважанні індуктивних умовисновків, використовуються і дедуктивні за умови опори на життєвий досвід.

Учні початкових класів усвідомлюють власні мислительні операції, що допомагає їм здійснювати самоконтроль у процесі пізнання. У них розвиваються самостійність, гнучкість, критичність мислення.

У підлітковому віці продовжується інтелектуалізація всіх психічних процесів. Вчителі та батьки більше апелюють до розуму дитини, ніж до почуттів.

Мислення підлітків зазнає суттєвих якісних змін. Згідно концепції Ж. Піаже, інтелектуальний розвиток учнів основної школи досягає стадії формальних операцій. Це виявляється у ряді типових змін мислення:

1. перехід від предметного і наочного до абстрактного та формального мислення,

2. уможливлення класифікації неоднорідних об'єктів, аналізу нових сполучень предметів і категорій,

3. вживання мовленнєвих абстрактних висловів, співставлення альтернативних ідей,

4. оволодіння здатністю систематично будувати гіпотези, робити висновки й експериментально перевіряти в разі необхідності їх істинність,

5. розвиток здатності в ідеальній формі створювати задум, втілювати його в дійсність, отримувати продукт і тим самим реалізовувати власно спроектований задум, виступаючи при цьому автором ідеальної форми даної проективної діяльності,

6. рефлексія (самоаналіз) своїх власних розумових операцій, вияви формального мислення,

7. оволодіння дискурсивним мисленням — розгорнутими розміркуваннями,

8. спроможність до аналізу й розрізнення слів, намірів та вчинків.

Означені особливості стають підґрунтям для виявів у підлітка критицизму, який засвідчує активізацію мислительної активності.

Критицизм підлітковий — схильність підлітків скептично ставитись до пояснень дорослих, сумніватись у правильності їх доказів та шукати свої контраргументи.

Хоча даний віковий період сприятливий для оволодіння індивідом абстрактним мисленням, однак більшість підлітків виявляють лише рівень конкретних мисленнєвих операцій. Причини цього можуть нести комплексний характер, в тому числі фігурують генетичні порушення, несприятливі соціальні умови та знижена інтелектуальна активність самого підлітка.

Юнацький вік — важливий етап розвитку розумових здібностей, що передбачає активізацію теоретичного мислення. Вже старшокласники прагнуть осягнути суть та детермінацію явищ, характерним є прагнення до узагальнення, пошук загальних закономірностей за конкретними фактами.

Суттєві зміни стають помітними у розвитку мислення юнаків, яке набуває ряду характерних якостей: логічність, інтроспективність, абстрактність, продуктивність, дивергентність.

Інтроспективність мислення реалізується через спроможність прослідкувати та проаналізувати хід власних думок, логічність фігурує як опора на докази, наукові обґрунтування, абстрактність виявляється через оперування поняттями, економічність та продуктивність спирається на контроль процесів міркування, їх скорочення. Зіштовхуючи особистість з численною кількістю нових, суперечливих життєвих ситуацій, юнацький вік стимулює та активізує її творчий потенціал. У власне юності відбувається становлення дивергентного мислення, що свідчить також про послаблення юнацького максималізму.

Дивергентне мислення — різновид мислення, який передбачає наявність багатьох однаково правильних і рівноправних відповідей на одне і теж питання.

Внаслідок розвитку мислення у юнаків відбувається вироблення критичного ставлення до знань та їх селекція. Знання в цьому віці перетворюються у систему, яка слугує основою для формування світогляду [14; 2].

Отже, у сучасній психології прийнята і поширена дещо умовна класифікація мислення за різними підставами. До вирішення завдань мислення йде за допомогою різноманітних операцій. Мислення здійснюється за законами, загальними для всіх людей, але разом з тим у мисленні виявляються вікові та індивідуальні особливості людини. На різних етапах розвитку школяра мислення зазнає суттєвих якісних змін. Поступово відбувається перехід від наочно-дійового до абстрактного мислення.

Розділ 2. Проблема формування та розвитку критичного мислення у школярів

2.1 Критичність і критичне мислення

У контексті психології мислення критичність зазвичай трактується як одна з властивостей розуму і визначається як усвідомлений контроль за ходом інтелектуальної діяльності людини.

Б.М. Теплов визначав критичність як «вміння строго оцінювати роботу думки, ретельно зважувати всі аргументи за і проти намічених гіпотез і піддавати ці гіпотези всебічній перевірці». С.Л. Рубінштейн вважав, що перевірка, критика, контроль характеризують мислення як свідомий процес.

А.А. Смирнов пов’язував самостійність розуму з його критичністю, тобто з умінням не піддаватися впливу чужих думок, а строго і правильно оцінювати їх, бачити їхні сильні і слабкі сторони, розкривати те цінне, що в них є, і ті помилки, які допущені в них. Він також підкреслював, що критичність є необхідною передумовою творчої діяльності. Б. В. Зейгарник вказує, що критичність полягає в умінні обдумано діяти, звіряти, перевіряти і виправляти свої дії відповідно до очікуваних результатів.

Розвиток критичності веде до формування у людини критичного мислення. Аналіз зарубіжних досліджень показав, що не існує єдиного визначення критичного мислення. Різні вчені мають власний погляд на зміст даного поняття.Д. Дью критичне мислення розуміє як складну, пов’язану з діями людини мережу діяльності. Сучасні дослідники Д. Кларк та А. Бідл визначають це поняття як процес, за допомогою якого розум переробляє інформацію, щоб зрозуміти ідею або вирішити проблему. На думку Б. Бейера, критичне мислення — це спосіб оцінки автентичності, цінності чого-небудь. М. Ліпмен розглядає критичне мислення як здатність аналізувати точки зору учасників навчального процесу, висувати та захищати власну точку зору стосовно певної проблеми.

Британським вченим Е. Боно вміння критичного мислення розглядаються як здатність аналізувати інформацію з позицій нестандартної ситуації, де особливе місце має прийняття незалежних, виважених рішень на основі різнобічних продуманих аргументів [20, 45].

Критичне мислення передбачає використання когнітивних технік і стратегій, які збільшують імовірність отримання бажаного результату, мається на увазі мислення, що характеризується контрольованістю, обґрунтованістю та цілеспрямованістю, тобто такий тип мислення використовують для розв’язання задач, формулювання висновків, імовірнісної оцінки та прийняття рішень.

Отже, критичне мислення — це наукове мислення, суть якого полягає у прийнятті ретельно обміркованих та зважених рішень стосовно довіри до будь-якого твердження: чи мусимо ми його сприйняти, чи відкинути або відкласти, а також ступінь упевненості, з яким ми це робимо.

Підкреслимо, що критичне мислення означає не негативність суджень або критику, а зважений розгляд різноманітних підходів до проблеми, щоб приймати обґрунтовані судження та рішення щодо неї. Критично мисляча людина нічого не сприймає на віру. Отже, вона має здібність і устремління оцінювати різні твердження та робити об'єктивні судження на основі добре обґрунтованих доказів. Мета критичного мислення полягає у встановленні об'єктивної істини [18, 6].

Критичне мислення має такі характеристики:

1. Самостійність. Ніхто не може мислити за людину, висловлювати її думки, переконання, ідеї тощо. Мислення стає критичним, тільки якщо носить індивідуальний характер.

2. Постановка проблеми. Критичне мислення досить часто починається з постановки проблеми, бо її розв’язання стимулює людину мислити критично. Початок розв’язання проблеми — це збирання інформації за нею, бо роздумувати «на порожньому місці» фактично не можливо.

3. Прийняття рішення. Закінчення процесу критичного мислення — це прийняття рішення, яке дозволить оптимально розв’язати поставлену проблему.

4. Чітка аргументованість. Людина, яка мислить критично, повинна усвідомлювати, що часто одна і та ж проблема може мати декілька розв’язань, тому вона повинна підкріпити прийняте нею рішення вагомими, переконливими власними аргументами, які б доводили, що її рішення є найкращим, оптимальним.

5. Соціальність. Людина живе в соціумі. Тому доводити свою позицію людина повинна в спілкуванні. У результаті спілкування, диспуту, дискусії людина поглиблює свою позицію або може щось змінити в ній.

Можна виділити ознаки людини, яка мислить критично:

1. Здатність сприймати думки інших критично. Людина виявляє здатність прислухатись до думок інших, оцінювати й аналізувати їх щодо розв’язання поставленої проблеми.

2. Компетентність. Людина виявляє прагнення до аргументації прийнятого нею рішення на основі життєвого досвіду, фактів з життя та знання справи.

3. Небайдужість у сприйнятті подій. Людина виявляє інтелектуальну активність у різних життєвих ситуаціях, здатність зайняти активну позицію у конфронтаційних ситуаціях.

4. Незалежність думок. Людина прислуховується до критики на свою адресу, може протиставити свою думку думкам інших або не погодитися з групою.

5. Допитливість. Людина виявляє вміння проникнути в сутність проблеми, глибину інформації.

6. Здатність до діалогу і дискусії. Людина вміє вести діалог і дискутувати, тобто вислухати думку інших, з повагою ставитись до цих думок, переконливо доводити свою позицію, толерантно поводити себе під час проведення дискусій.

Критичне мислення іноді називають ще і спрямованим мисленням, оскільки воно спрямоване на отримання бажаного результату. Існують види розумової діяльності, які не передбачають переслідування певної мети, такі види мислення не відносяться до категорії критичного мислення. Наприклад, при розв’язанні складної математичної задачі, виконуючи деяку проміжну дію, наприклад, дію множення, мислення орієнтоване на певну мету, а саме на розв’язання задачі, тому практично виконання дії множення не передбачає свідомої оцінки здійснюваних дій. Це один із прикладів ненаправленого, або автоматичного мислення.

Критичне мислення передбачає обов’язкову присутність етапу перевірки та оцінки припущень перед відповіддю на поставлене питання з точки зору їх достовірності і значущості, на противагу оперування готовими фразами, підказаними пам’яттю, без участі їх творчої переробки.

2.2 Формування та розвиток критичності мислення школярів на уроці

Одним із основних напрямів розвитку сучасної освіти є технологія навчального процесу. Використання різноманітних освітніх технологій допомагає вчителю підвищити мотивацію учнів, більш раціонально побудувати процес навчання й таким чином досягти більш гарантованих результатів педагогічної діяльності. Це й зумовлює необхідність для вчителя самому постійно вчитись, творити й розвиватись.

Однією з таких технологій, що допомагає учню не тільки засвоїти певний обсяг знань, а й сприяє розвитку його особистісних якостей, є технологія формування та розвитку критичного мислення, яка перейшла у вітчизняну педагогіку близько десяти років тому з досвіду роботи педагогів США та Канади, де розвивалася вже близько п’ятдесяти років.

Технологія формування та розвитку критичного мислення — система діяльності, що базується на дослідженні проблем та ситуацій на основі самостійного вибору, оцінки та визначення міри корисності інформації для особистих потреб і цілей.

Критичне мислення є досить складним процесом творчої переробки інформації, пов’язаної з її усвідомленням, переосмисленням та творчою генерацією ідей у результаті такої діяльності.

Критичне мислення — це процес, який найчастіше починається з постановки проблеми, продовжується пошуком і осмисленням інформації, закінчується прийняттям рішення щодо розв’язання поставленої проблеми.

Критичне мислення — це здатність людини чітко виділити проблему, яку необхідно розв’язати; самостійно знайти, обробити і проаналізувати інформацію; логічно побудувати свої думки, навести переконливу аргументацію; здатність мислити мобільно, обирати єдино вірне розв’язання проблеми; бути відкритим до сприйняття думок інших і одночасно принциповим у відстоюванні своєї позиції.

Педагог, який працює творчо, який розуміє проблеми своїх учнів, особливості певного учнівського колективу, повинен уміти зорієнтувати їх на критичне осмислення будь-якої проблеми, своєї ролі в її розв’язанні, власної здатності до індивідуальної чи групової роботи. При цьому необхідно пам’ятати, що критично мислити учень може у будь-якому віці, але навчитися мислити критично не можна протягом одного уроку. Для цього необхідне систематичне застосування прийомів і методів, які б навчали учнів мислити критично та вдосконалювали і розвивали ці вміння.

Коли вчитель вирішує для себе, що у своїй роботі буде використовувати методи формування і розвитку критичного мислення, він повинен усвідомлювати, що навчити учнів мислити критично з першого уроку фактично неможливо. Критичне мислення формується поступово, воно є результатам щоденної кропіткої роботи вчителя й учня, з уроку в урок, з року в рік. Не можна виділити чіткий алгоритм дій учителя з формування критичного мислення в учнів. Але можна виділити певні умови, створення яких здатне спонукати і стимулювати учнів до критичного мислення.

Головними з них є такі:

1. Час. Учні повинні мати достатньо часу для збору інформації за заданою проблемою, її обробки, вибору оптимального способу презентації свого рішення. Робота з формування критичного мислення може вестись не тільки на уроці, а й перед ним і після нього.

2. Очікування ідей. Учні повинні усвідомлювати, що від них очікується висловлення своїх думок та ідей у будь-якій формі, їх діапазон може бути необмеженим, ідеї можуть бути різноманітними, нетривіальними.

3. Спілкування. Учні повинні мати можливість для обміну думками. Внаслідок цього вони можуть бачити свою значущість і свій внесок у розв’язання проблеми.

4. Цінування думок інших. Учні повинні вміти слухати і цінувати думки інших. При цьому вони мають усвідомлювати, що для знаходження оптимального розв’язання проблеми дуже важливо вислухати всі думки зацікавлених людей, щоб мати можливість остаточно сформулювати власну думку з проблеми, яка може бути скоригована «колективною мудрістю» .

5. Віра в сили учнів. Учні повинні знати, що їм можна висловлювати будь-які думки, мислити поза шаблоном. Вони мають бути впевнені, що можуть внести свою «цеглинку» у зведення «будинку», яким є розв’язання проблеми. Учитель повинен створити середовище, вільне від жартів, глузувань.

6. Активна позиція. Учні повинні займати активну позицію у навчанні, отримувати справжнє задоволення від здобування знань. Це стимулює їх до роботи на складнішому рівні, до прагнення мислити нестандартно, критично.

Урок критичного мислення має певну структуру та складається з п’яти основних етапів:

1. Розминка;

2. Обґрунтування навчання;

3. Актуалізація;

4. Усвідомлення змісту;

5. Рефлексія.

1. Розминка

• замінює так звані організаційні моменти класичного уроку;

• головна функція — створення сприятливого психологічного клімату на уроці.

Актуальність етапу

Теплий психологічний клімат сприяє:

• кращому засвоєнню навчального матеріалу;

• підвищенню авторитету вчителя;

• психологічному розвантаженню учнів, які за день мають шість — сім різних уроків.

2. Обґрунтування навчання

Етап передбачає:

• постановку мети уроку;

• розвиток внутрішньої мотивації до вивчення конкретної теми та предмета в цілому.

Актуальність етапу

Навчальний матеріал засвоюється краще, якщо:

• учні розуміють його конкретну практичну значимість для кожного з них;

• чітко знають, що вимагатиметься від них на уроці.

3. Актуалізація

• девіз етапу: «Пробудіть, викличте зацікавленість, схвилюйте, спровокуйте учнів пригадати те, що вони знають» ;

• на цьому етапі відтворюються знання, вміння, встановлюється рівень досягнень з теми, потрібних для наступних етапів уроку.

Актуальність етапу

• те, що людина знає, визначає те, про що вона може дізнатися;

• знання, пов’язані з досвідом учня, краще та швидше запам’ятовуються;

• створюються умови для «відкриття», самостійного здобування знань;

• підвищується роль учня на уроці.

4. Усвідомлення змісту

• учень знайомиться з новою інформацією;

• на цьому етапі вчитель має найменший вплив на учня;

• учень аналізує інформацію, визначає особисте її розуміння.

Актуальність етапу

Розвиток уміння:

• працювати з інформацією;

• працювати самостійно;

• виділяти головне, суттєве;

• формування компетентності учнів з предмета.

5. Рефлексія

• учень стає власником ідеї, інформації, знань;

• можливість використання знань;

• обмін знаннями з іншими учнями;

• оцінка та самооцінка діяльності.

Актуальність етапу

• усвідомлення того, що було зроблено на уроці;

• демонстрація знань та їх можливого застосування;

• можливість замислитись над підвищенням якості роботи;

• можливість диференціації домашнього завдання;

• визначення необхідності корекції.

Рефлексія є одним із особливо значущих етапів уроку критичного мислення. У педагогіці під рефлексією розуміють готовність та спроможність людини до самооцінки, самопізнання, аналізу своїх дій, мотивів, учинків, настрою, до зіставлення їх із діями та вчинками інших людей. Мета рефлексії як етапу уроку критичного мислення: вирізнити й усвідомити основні компоненти діяльності - її зміст, тип, способи, проблеми, шляхи їх розв’язання, отримані результати тощо.

Під час підбиття підсумків уроку рефлексія розглядається як процес, зворотній до початку уроку, що надає учасникам навчально-виховного процесу можливість озирнутися на події, що відбулися, зіставити мету уроку з досягнутими результатами, спланувати необхідну корекцію. Під час рефлексії прояснюється зміст зробленого, підбивається підсумок знань, що повинні бути засвоєні, і встановлюється зв’язок між тим, що вже відомо, і тим, що знадобиться чи вивчатиметься у майбутньому.

Доречно нагадати, що рефлексія важлива:

• для прояснення змісту опрацьованого;

• порівняння реальних результатів з очікуваними;

• аналізу того, чому на уроці щось відбулося так чи інакше;

• закріплення та корекції засвоєного;

• вибору нових тем для обмірковування;

• встановлення зв’язків між тим, що вже відомо, і тим, що потрібно засвоїти, навчитись у майбутньому;

• складання плану подальших дій тощо.

Рефлексія тісно пов’язана з іншою важливою дією уроку — постановкою мети. Формулювання учнями мети свого навчання передбачає її досягнення і наступну рефлексію — усвідомлення способів досягнення. Тоді рефлексія розглядається не лише як підсумок, а і як старт для нової діяльності й постановки нової мети. Очевидно, що ключова функція рефлексії - повернення до очікуваних результатів уроку і можливість переконатися, що учні їх досягли.

Стадії рефлексії

1. Установлення фактів. На цій стадії доречно поставити запитання: Що і навіщо вивчали? Яких помилок припускалися чи могли б припуститися?

2. Аналіз причин. На цій стадії доречно поставити запитання: які способи діяльності ми використали? Як ми досягали мети?

3. Планування подальших дій. Під час проведення рефлексії розглядається кінцевий результат діяльності: даються відповіді на запитання з вивченого матеріалу, демонструється використання знань під час розв’язання вправ, складання таблиць тощо. Але не менш важливим є обговорення питань:

— Яких помилок можна припуститися, якщо забути вивчену теорію чи її частину?

— Чи виконані ті завдання, що поставлені на початку уроку?

— Що допомогло досягти мети?

— Що сподобалося чи ні під час конкретного виду діяльності?

— Які труднощі виникали протягом уроку? Чому?

— Що можна порадити іншим учням для подолання таких труднощів?

— Які рекомендації можна надати щодо запобігання цих труднощів під час виконання домашнього завдання?

Важливим фактором, що впливає на ефективність рефлексії в навчанні, є різноманітність її форм і прийомів, можливість їх використання відповідно до особливостей дітей. Рефлексію можна провести шляхом групової бесіди, анкетування, заповнення аркушів взаємоконтролю або самоконтролю, тестування, виконання невеликих індивідуальних творчих завдань тощо.

До того ж є можливість не тільки використовувати ті методи, що пропонує технологія формування та розвитку критичного мислення, а й придумувати ці прийоми самому чи разом з учнями.

Отже, критичність мислення-це одна з властивостей розуму, розвиток якої веде до формування у людини критичного мислення. Критичне мислення — це наукове мислення, суть якого полягає у прийнятті ретельно обміркованих та зважених рішень стосовно довіри до будь-якого твердження. Технологія формування та розвитку критичного мислення — система діяльності, що базується на дослідженні проблем та ситуацій на основі самостійного вибору, оцінки та визначення міри корисності інформації для особистих потреб і цілей. Вона допомагає учню не тільки засвоїти певний обсяг знань, а й сприяє розвитку його особистісних якостей.

Висновки

Опрацювавши відповідну психолого-педагогічну з даного питання, очевидно, можна зробити висновок про те, що мислення — це психічний пізнавальний процес узагальненого та опосередкованого відображення істотних елементів, властивостей і зв’язків між ними у предметах і явищах об'єктивної дійсності. Основними формами мислення є поняття, судження та умовисновки. До вирішення завдань мислення йде за допомогою різноманітних операцій, таких як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення і конкретизація. Мислення — продукт суспільного розвитку, але індивідуальний розвиток мислення, його особливості разом з тим залежать і від особливостей організму, стану головного мозку і його функціональних можливостей. Так, до індивідуальних особливостей мислення фахівці відносять якості розуму: самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість.

На різних етапах розвитку школяра мислення зазнає суттєвих якісних змін. Більшість психологів називають основним видом мислення у молодшому шкільному віці наочно-образне. Формуються такі мислительні операції, як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення; розвиваються самостійність, гнучкість, критичність мислення. Інтелектуальний розвиток учнів основної школи досягає стадії формальних операцій. У юнаків активізується теоретичне мислення, відбувається вироблення критичного ставлення до знань. Мислення набуває ряду характерних якостей: логічність, інтроспективність, абстрактність, продуктивність, дивергентність. Тобто можна стверджувати, що під впливом навчання відбувається перехід від наочно-дійового мислення у молодших школярів до абстрактного мислення у старшокласників.

У контексті психології мислення критичність зазвичай трактується як одна з властивостей розуму і визначається як усвідомлений контроль за ходом інтелектуальної діяльності людини. Розвиток критичності веде до формування у людини критичного мислення. Критичне мислення — це наукове мислення, суть якого полягає у прийнятті ретельно обміркованих та зважених рішень стосовно довіри до будь-якого твердження. Підкреслимо, що критичне мислення означає не негативність суджень або критику, а зважений розгляд різноманітних підходів до проблеми, щоб приймати обґрунтовані судження та рішення щодо неї. Для критичного мислення характерними самостійність, постановка проблеми, прийняття рішення, чітка аргументованість, соціальність.

Технологія формування та розвитку критичного мислення — система діяльності, що базується на дослідженні проблем та ситуацій на основі самостійного вибору, оцінки та визначення міри корисності інформації для особистих потреб і цілей. Проведення уроків із використанням технології формування та розвитку критичного мислення є одним із напрямів підвищення якості освіти. Урок критичного мислення має певну структуру та складається з п’яти основних етапів: розминка, обґрунтування навчання, актуалізація, усвідомлення змісту, рефлексія. Основне завдання вчителя, який навчає учнів мислити критично, — це навчити їх ставити запитання та формулювати проблеми. Уміння розв’язувати проблеми — шлях до досягнення мети, шлях до успіху.

Таким чином, розвиток критичного мислення стає найактуальнішим за часів інтенсивних соціальних змін, коли неможливо діяти без постійного пристосування до нових обставин, без ефективного розв’язання проблем. У цьому сенсі є очевидною життєва необхідність формування критичного мислення у школярів. Тому й надалі варто продовжувати вивчення і розробку даної проблеми.

Список використаних джерел

1. Варій М. Й. Загальна психологія: Навчальний посібник / 2-ге видан., випр. і доп. — К.: «Центр учбової літератури», 2007. — 968 c.

2. Видра, О.Г. Вікова та педагогічна психологія: навч. посіб. — К.: ЦУЛ, 2011. — 112 с.

3. Грановская Р. М. Элементы практической психологи. — Л.: Издательство Ленинградского университета, 1984. — 391 с.

4. Дьюї Джон. Психологія і педагогіка мислення. / М. Лабіринт, 1999. — 192 с.

5. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій): Навчальний посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2005. — 128 с.

6. Макаренко В. М., Туманцова О. О. Як опанувати технологію формування критичного мислення. — X.: Вид. група «Основа»: «Тріада+», 2008. — 96 с.

7. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навч. посібник. — К.: МАУП, 2000. — 256 с.

8. Мирошниченко В. О. Розвиток критичного мислення учнів засобами проектної технології на уроках історії / Мирошниченко В. О. / Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). — № 4. — Бердянськ: БДПУ, 2008. — С.26 — 32.

9. Немов Р. С. Психология. В 3-х кн. — М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, Кн.2, 1997. — 608 с.

10. Нечепельська Н. В. Формування критичного мислення / Н. В. Нечепельська / Педагогічна майстерня: науково-методичний журнал. — Х.: Основа, 2011. — № 5. — С.2 — 8.

11. Петухов В. В. Психология мышления: Учебно-методическое пособие. — М.: Издательство Московского университета, 1987 — 90 с.

12. Рубинштейн С. Л. О мишлении и путях его исследования. — М.: Наука, 1958. — 220 с.

13. Савчин М. В. Вікова психологія: навчальний посібник / М. В. Савчин, Л. П. Василенко. — Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2001. — 287 с.

14. Сергєєнкова О.П. Вікова психологія: Навчальний посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2012. — 376 с.

15. Сергєєнкова О. П. Загальна психологія: Навчальний посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2012. — 296 с.

16. Скрипченко О. В. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. — К.: Просвіта, 2001. — 416 с.

17. Скрипченко О. В. Загальна психологія: Підручник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська,

18. 3.В. Огороднійчук та ін. — К.: Либідь, 2005. — 464 с.

19. Терно С. О. Розвиток критичного мислення старшокласників на уроках історії / Терно С. О. / Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). — № 4. — Бердянськ: БДПУ, 2008. — С.5 — 13.

20. Тихомиров О. К. Психология мышления. — М.: Наука, 1984. — 280 с.

21. Удовиченко Г. А. Проблема розвитку критичного мислення молодших школярів на уроках іноземної мови / Удовиченко Г. А. / Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). — № 4. — Бердянськ: БДПУ, 2008. — С.44 — 50.