Вплив хронічних захворювань на ціннісну сферу осіб похилого віку

ЗМІСТ

Вступ Розділ I. Теоретичний аналіз впливу хронічних захворювань на психіку людей середнього віку.

1.1. Роль психічного фактору у виникненні захворювань

1.2. Основні принципи психологічного аналізу змін психіки у хворих хронічними захворюваннями

1.3. Особливості протікання хронічного соматичного захворювання та його вплив на психіку людини

1.4. Зміни у ціннісній сфері осіб середнього віку в період хронічного захворювання Розділ II. Емпіричне вивчення особливостей мислення та сприймання хворих та здорових людей.

2.1. Організація і методи дослідження

2.2. Обробка та аналізи результатів Висновки Список використаної літератури Додатки

ВСТУП

Актуальність дослідження. В наш час значно зріс інтерес до психічної сфери хворих, страждаючих різними захворюваннями. Медицина при вивченні хвороб виходить з визнання єдності соматичного і психічного, організму і особистості у всіх складностях їх відношень. Цій проблемі в минулому приділяли велику увагу такі видатні лікарі, як М. Я. Мудров (1949), С.П. Боткін (1950), Г. А. Захар`їн (1909), Р.А. Лурія (1944) та інші. На сучасному етапі медицина вже не може обмежуватися тільки емпіричними даними, що відносяться до індивідуалізації лікування. Потрібно не тільки цілісний підхід, але і його теоретична і конкретно практична розробка. Без психологічних знань у вирішенні цих питань не обійтися: «Прийшов час розробки принципів і організаційних основ для створення системи психологічної служби в області охорони здоров’я» (А.Р. Лурія, Б. В. Зейгарник, Ю.Ф. Поляков). Фундаментальною для даної області досліджень залишається психосоматична проблема, яка до останнього часу розроблялися в руслі психоаналітично орієнтованих досліджень психосоматичної медицини. Дослідниками цього напрямку зібрані цікаві дані. Однак незадовільними є не тільки уявлення про природу психосоматичних відносин, але і самі факти.

Дана робота розглядає лише деякі аспекти проблеми, а також основні підходи і принципи психологічного вивчення хронічних хвороб та їх вплив на ціннісну сферу осіб середнього віку.

Мета дослідження — вивчити вплив хронічного захворювання на зміни у ціннісній сфері осіб середнього віку.

Об`єкт дослідження — хронічні захворювання.

Предмет дослідження — вплив хронічного захворювання на зміни у ціннісній сфері осіб середнього віку.

Гіпотеза дослідження — особливості мислення і сприймання хворих на хронічні захворювання не відрізняються від особливостей мислення і сприймання здорових людей.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати наукову літературу з питань впливу хронічного захворювання на зміни у ціннісній сфері осіб середнього віку.

2. Вивчити особливості сприймання осіб хворих на хронічні захворювання.

3. Порівняти особливості мислення і сприймання хворих та здорових людей.

4. На основі отриманих даних зробити узагальнення.

Розділ I. Теоретичний аналіз впливу хронічних захворювань на психіку людей середнього віку

1.1. Роль психічного фактору у виникненні захворювань

Психосоматична проблема має таку ж довгу історію розвитку, як і медицина в цілому. Однак парадокс у вивченні психосоматичної проблеми полягає в тому, що знання про неї існують дуже давно, а концептуальний характер ці ідеї почали набувати порівняно недавно. Достатньо відмітити, що сам термін «психосоматика» виник у 1818 році (R. Heinroth). Разом з цим ще у витоків научної медицини стояли дві школи, що відображали два підходи до трактування загальної концепції хвороби: перша — гіппократична школа Косса; друга — школа перших анатомів Гніда. Перша трактувала хворобу як розлад відносин між суб`єктом і дійсністю; друга розглядала хворобу як враження якоїсь певної матеріальної структури. Вихідні формули оцінки хвороби і хворого при цьому різні. В першому випадку — «людина хвора», у другому — «у людини є хвороба». Це протиставлення (патологія органу або патологія відношення) проходить через усю історію медицини.

Пошук змістовного, логічного, однозначного зв’язку між психологічними феноменами і клінічними симптомами отримав назву «гіпотези психосоматичної специфічності» і перетворився в основний пояснювальний принцип психосоматичної медицини. За минулі десятиліття цей принцип мав ряд змін, що явилися відображенням як перегляду самого поняття причини хвороби, так і дискредитації ортодоксального психоаналітичного підходу. 2;9]

Данбар (1943 р.) і Александер (1950 р.) піддали сумніву символічне значення психосоматичної дисфункції, вважаючи її супутницею афекту. Якщо емоція не отримала відповідного вираження, то хронічна напруга виливається в хронічно супутні вегетативні здвиги. Данбар (1938 р.) вивчила велику кількість хворих з органічними порушеннями і помітила значну схожість в особистісних профілях хворих однієї нозології. Вона описала «язвенну особистість», «коронарну особистість», «артритну особистість» і т.д. Вона вважала, що ці профілі мають діагностичне, прогностичне і терапевтичне значення. Таким чином, вже не просто зміст афективного конфлікту виявлялось специфічними для певної хвороби, а взаємодія окремих особистісних факторів і емоційних конфліктів. Концепція «констеляції особистісних рис» Данбар відкрила широку дорогу дослідженню особистості психосоматичних хворих. Було помічено, що для цих хворих характерні сильна фантазія і недостатня емоційна включеність в об'єктивну ситуацію. Вони часто не здатні описати тонкі нюанси своїх почуттів і часто взагалі не знаходять слів для самовираження. Дослідники відмічають інфантильність людей, страждаючих психосоматичними захворюваннями, і приписують причину захворювання їх нездатності керувати символічними процесами в цілях комунікації.

В 1934 році Александер сформулював принципи, що отримали назву «гіпотеза специфічності».

1. Психологічні фактори, що призводять до соматичної хвороби, мають специфічну природу. Вони можуть бути визначені як установки хворого по відношенню до оточуючого середовища або до самого себе. Адекватне пізнання цих факторів можливе тільки в ході лікування хворого.

2. Свідомі психічні процеси відіграють підлегле роль у виникненні соматичних симптомів, так як вони можуть бути вільно виражені і реалізовані через довільну систему. Подавлені тенденції викликають хронічну дисфункцію внутрішніх органів.

3. Актуальна життєва ситуація має тільки прискорюючий вплив на хворобу. Розуміння причинних факторів повинно бути засновано на знанні розвитку особистості хворого. В 1950 році Александер визначив «специфічність» як «фізіологічну відповідь на емоційні символи, нормальні і патогенні, які варіюють в залежності від якості емоцій». Кожен емоційний стан має свій фізіологічний синдром. Специфічними для хвороби він вважав не окремі психологічні фактори, а їх психодинамічні констеляції. Елементи комбінованої психологічної специфічності є тривога, подавлені ворожі і еротичні імпульси, фрустрація, під керовані бажання, почуття вини і неповноцінності. [1;18]

Пізніше Александер і його найближчий послідовник Поллок, приймаючи до уваги нові научні і клінічні факти, набагато обережніше обговорювали етиологічну роль психологічних факторів. Поллок поставив вже іншу задачу: виявити психологічні зміни, специфічні для даної хвороби, і включити їх в систему діагностики. Сюди входить перш за все психотерапія, на важливість якої звертають увагу майже всі дослідники, що займаються вивченням психіки соматичних хвороб; установка людини на боротьбу зі своєю хворобою; позитивний вплив соціального оточення на протікання захворювання. Звичайно, основними факторами, що мають найбільше значення в комплексному лікуванні хворих, являються захисні і компенсаторні можливості хворого, його відношення до хвороби, реакції на неї, так як багато хвороб залежать саме від власних установок, мотивів особистості хворого. 2;11]

Вплив соматичного стану на психіку людини. Цей вплив може бути як патогенним, так і саногенним. Найбільше значення для нас представляє патогенний вплив соматичного захворювання на психіку людини, під яким розуміють не що інше, як порушення психічної діяльності людини в умовах соматичної хвороби. Про те, що при будь-якому захворюванні страждає не тільки печінка, серце, легені і т.д., а людина в цілому, а значить, і її душа, було відомо всім народам. Інтуїтивно будь-яка людина знає про залежність духу від стану тіла. Але научна розробка цієї проблеми почалася зовсім недавно. І зараз все більше уваги звертають на цю проблему багато дослідників: психологи, медики, філософи. У вітчизняній літературі з’явилося багато робіт, присвячених дослідженню психіки хворих, що страждають самими різними соматичними хворобами: серцево-судинними, шлунково-кишковими, легеневими, печінковими та іншими. Що ж на сьогодні відомо про вплив соматичної хвороби на психічну сферу людини? Встановлено, що є два види патогенних впливів соматичного захворювання на психіку: соматогенний (інтоксикаційні впливи на ЦНС) і психогенні (гостра реакція особистості на захворювання і його наслідки). Звичайно, реально вони представлені в єдності порушень психіки під впливом соматичного захворювання, але виділення цих двох видів необхідне, так як соматогенний і психогенний компоненти представлені у впливі на психічну сферу в різних відношеннях в залежності від нозології. Так, наприклад, особливо велику роль відіграють соматогенні впливи в генезисі психічних порушень при захворюваннях нирок, при вроджених пороках серця. Але потрібно відзначити, що інтоксикаційні впливи на ЦНС спостерігаються лише у випадку окремих соматичних захворювань, тяжких формах хвороб і специфічними для клініки внутрішніх хвороб не являються. Основною формою впливу соматичного захворювання на психіку людини є психогенна — тяжка психологічна реакція особистості на хворобу і її наслідки. Тут виникають проблеми: формування внутрішньої картини хвороби при різних соматичних захворюваннях, її вплив на зміни (порушення) особистості, переборення психічних порушень, реабілітація соматичних хворих і інше. Саме цей аспект проблеми психосоматичних взаємовідносин — патогенний вплив соматичної хвороби на психічну сферу людини — і є предметом вивчення і дослідження багатьох вчених. 4;53]

1.2. Основні принципи психологічного аналізу змін психіки у хворих хронічними захворюваннями

Одним із фундаментальних методологічних принципів, якому слідує психологія з перших років свого існування, є принцип аналізу психіки в її розвитку, становленні. Невипадково така велика увага дослідників проявляється до проблем онтогенезу психіки і її патології. Саме дослідження процесу формування психіки і її розпаду при різних захворюваннях дозволяє звернутися не тільки до констатації наявного, актуального рівня психічного розвитку суб`єкта, але й прослідкувати закономірності встановлені психологічних новоутворень, поетапного ускладнення і збагачення психіки людини на різних етапах онтогенеза або, навпаки, у випадку патології - розглянути механізми і закономірності розпаду психіки. Останній, як випливає із багато численних робіт в області патопсихології, не є негативом розвитку, а являє собою якісно особливий процес (Вигодський, 1983; Зейгарник, 1962, 1969, 1976; Лебединський, 1985; та інші). 3;27]

Зупинимося, на деяких найбільш важливих, з нашої точки зору, принципах, які можуть стати в майбутньому головними при аналізі змін психіки у хворих хронічними соматичними захворюваннями.

Одним із найбільш важливих положень, що традиційно розглядалися у вітчизняній психології, є положення про те, що розвиток психіки, що полягає в її збагаченні і ускладненні, не є стабільним і неперервним процесом. Розвиток психіки представляє собою преривний процес, повний криз. Поняття «криза розвитку» використано Л. С. Виготським ще в 30-х роках XX століття для розуміння перехідних періодів у розвитку психіки дитини. Згідно Виготському, кризи розвитку виникають на стику двох віків і означають завершення попереднього етапу розвитку і початок переходу до наступного. Накопичені на кожному віковому етапі онтогенезу психологічні зміни готують перехід на новий рівень психічного розвитку, а новоутворення кожного попереднього періоду розвитку стають основою для формування психіки на наступному етапі.

Наступне положення, на характеристиці якого ми вважаємо необхідним зупинитися, це уявлення про особистість, розроблена в школі Виготського — Леонтьєва — Лурія.

Згідно уявлень А.Н. Леонтьєва, особистість — відносно пізній продукт онтогенетичного розвитку дитини, так як для того, щоб стати особистістю необхідне встановлення достатньо широких зв`язків із світом, власне відношення до світу в цілому, окремим його елементам. Основу особистості складають ієрархізована система діяльності і стоячих за нею мотивів. Оскільки відношення мотивів один з одним виникає лише на певній сходинці розвитку людського індивіду, то і особистістю людина стає відносно пізно. Леонтьєв виділяє три основні параметри особистості:

o Широта зв`язків людини із світом;

o Ступінь ієрархізованості мотивів;

o Загальна структура особистості.

Ми зупинились на характеристиці деяких основних понять і принципів аналізу психічного розвитку в онтогенезі в зв`язку з тим, що ці положення в певній мірі, можуть бути використані при аналізі змін психіки людини, виникаючих в умовах хронічного соматичного захворювання.

Розгляд психічних змін у хворих хронічними захворюваннями пропонується проводити, спираючись на уявлення про закономірності розвитку психіки в нормі. Тяжке хронічне захворювання істотно змінює перш за все всю соціальну ситуацію розвитку людини. Воно змінює рівень його психічних можливостей здійснення діяльності, веде до обмеження кола контактів з оточуючими людьми, часто по об`єктивним або суб`єктивним причинам призводить до обмеження її діяльності в цілому, тобто міняє об`єктивне місце, яке займає людина в житті, тим самим її «внутрішню позицію» по відношенню до всіх обставин життя [7;280].

Розглянемо в чому можуть полягати ці зміни:

Перш за все потрібно підкреслити, що тяжка соматична хвороба може змінити біологічні умови протікання діяльності. Внаслідок соматогенної інтоксикації або явищ гіпоксії можуть змінитися операційні і енергетичні можливості здійснення діяльності. Самі по собі біологічні зміни організму не входять в зміст соціальної ситуації розвитку, а являється, як вже згадувалось раніше, лише передумовою протікання психічної діяльності. Однак вплив цієї умови позначається на динаміці діяльності, виносливості людини до загрузок (фізичних і психічних), стійкості енергетичного потенціалу діяльності, збереження її операційного складу [9;63]. Всі ці власне психологічні наслідки впливу біологічної «вередливості» (пов`язаної із соматичною хворобою) вже можуть бути включені в зміст соціальної ситуації розвитку, що склалася в умовах хвороби.

Другим важливим компонентом соціальної ситуації розвитку соматично хворого є те, що людина вступає в нову життєву ситуацію з уже сформованими в попередніх періодах особливостями психічної організації: певним рівнем преморбідних пізнавальних можливостей, мотиваційною структурою особистості, вже складеним рівнем оцінки своїх можливостей і очікувань. Аналіз преморбідних особливостей психіки (особистості хворого перш за все) і складає ще один напрям аналізу соціальної ситуації розвитку хворого соматичними захворюваннями [8;45].

Хвороба може змінити всі перспективи людського життя, характер її орієнтації на майбутнє. Адже розвиток в той же час передбачає саме спрямованість в майбутнє, відкритість «перспективи руху». Зміна ескізу майбутнього — одна з найбільш суттєвих характеристик нової, складеної в умовах хвороби, соціальної ситуації розвитку. Як показує досвід роботи з хворими, майбутнє для них часто стає не певним, втрачає свої чіткі обриси, в ряді випадків перспектива майбутнього розгортається перед хворими в обіднівшому вигляді, не відповідаючому раніше створеним планам і очікуванням. В цьому і полягає одне з найбільш драматичних для захворівшого протиріч нової життєвої ситуації.

Ще одним напрямом аналізу соціальної ситуації розвитку в умовах соматичної хвороби є вивчення соціальних наслідків хвороби, серед яких важливим являються зміни професійного і сімейного статусу людини. Вимушена відмова від звичної професійної діяльності (необхідність в зміні професії в зв`язку з хворобою або перехід на інвалідність), перетворення в об`єкт сімейної опіки, ізоляція від звичного соціального оточення (наприклад, довготривале стаціонарне лікування). Все це в комплексі сильно змінює весь психічний вигляд хворого [12;73].

І нарешті, нова соціальна ситуація розвитку стає предметом активної внутрішньої «роботи» самого хворого, внаслідок якої формується нова внутрішня позиція людини, зміст і динаміка якої відображають основні смислові зміни в структурі особистості. Нова соціальна ситуація розвитку може стати джерелом формування у людини як психологічно позитивних для долі розвитку її особистості в цілому новоутворень (у вигляді, наприклад, компенсаторних і приспособлюваних проявів), так і негативних рис психіки з тенденцією до збідніння всього психічного вигляду, звуженню зв`язків зі світом і т.п. Останнє в медичній літературі кваліфікується в поняттях невротичного, психопатоподібного або патохарактерологічного розвитку хворого. [11;113].

Таким чином, для вивчення змін психіки соматичного хворого необхідно розглядати соціальну ситуацію розвитку в умовах хвороби. Основними її складовими є: преморбідні особливості психіки; психологічні наслідки впливу біологічної «вередливості»; зміни внутрішньої позиції хворого по відношенню до всієї сукупності обставин.

1.3. Особливості протікання хронічного соматичного захворювання та його вплив на психіку людини

Відомо, що життєрадісні люди, оптимісти, гумористично оцінюючи життєві ситуації менш хворіють і довше живуть. Відомо, що рани у воїнів загоюються швидше, якщо іх надихають великі ідеї, які супроводжуються підняттям настрою. Психосоматичні взаємовпливи, як психосоматичні хвороби, являють собою об'єктивну реальність. Серед складових хвороби синдромних картин постійно співіснують ознаки соматичного неблагополуччя й симптоми зміни психіки. Люба хвороба, навіть якщо вона не супроводжується руйнівними змінами мозкової діяльності, обов’язково змінює психіку хворого внаслідок появи нових, відсутніх до хвороби форм реагування хворого на хворобу. В цих випадках мова йде про вплив страхів, неспокою, хвилювання хворого за наслідок хвороби (своєрідних аутопсихогенів) на його особистість. Таке хвилювання має, як правило, складний характер і включає хвилювання суто індивідуальні (чим загрожує мені ця хвороба?), які завжди тісно взаємопов'язані з хвилюваннями, які мають суспільний (соціальний) характер, в зв’язку з відношеннями до даної хвороби, які склалися в суспільстві, з особливостями її соціального звучання. Останній варіант опасінь найбільш яскраво виявляється при заразних, соціально небезпечних хворобах (чума, холера, сифіліс). Порушення, які відбуваються в результаті розвитку соматичної хвороби, встановленого в організмі гомеостазу діяльності систем і органів супроводжується змінами характера нервової імпульсації, яка надходить від таких систем (органів) в головний мозок, зміною вісцерально церебральної (соматопсихічної) рівноваги. В результаті змінюються фізіологічні параметри вищої нервової діяльності, що і складає фізіологічний механіхм відхилень в психічній діяльності. Зворотній зв’язок вносять нові якості, видозмінюючи сомато-психічну рівновагу в цілому і специфіку психіки хворого. [7;86]

Дещо складним і цікавим є також процес усвідомлення хвороби хворою людиною. Взаємовідносини між об'єктивним змістом хвороби і усвідомленням її розкриваються краще на відносно простій моделі. Різана рана на долонній поверхні останньої фаланги вказівного пальця правої руки. Поверхня її чиста, кровотеча припинилася швидко, це звичайне, як правило, нешкідливе пошкодження тканин. Разом з тим зовнішня типовість такої рани у різних хворих супроводжується неоднаковою оцінкою, усвідомленням її: від повного душевного спокою і байдужості, сприйняття такої рани як незначного явища до панічної охопленості страхом з супроводжуючими вегетативними порушеннями. У одного хворого спостерігалась саме така невгамовна реакція. Його уява малювала картини катастрофи, спочатку через можливості повторної кровотечі, а пізніше у зв’язку з можливістю зараженям правцем. Протягом тижня, коли вже зникли сліди самої рани, в хворій зміні свідомості його продовжували змінюватись уявлення про котастрофічні наслідки. В «усвідомленні хвороби» розрізняють ряд істотних взаємопов'язаних аспектів:

по-перше, все нові для індивіда зміни в організмі, відображені в свідомості. З часом, в результаті аналогічних або близьких хворобливих станів або затяжного перебігу хвороби, накопичені в суб'єктивному досвіді знання про хворобу співвідносяться, хвороба усвідомлюється все більш повною і детальною. Маннасейн В. В. вважав, що в умовах, коли група уявлень була пов’язана з хворобливими явищами в організмі, легко виникає схильність до того, щоб при повторенні цих явищ повторювались і відомі уявлення;

по-друге, в неперервній єдності з таким процесом хвороби в свідомості хворого формується індивідуальне відношення до змін, які відбуваються в організмі, до самої хвороби, її можливими індивідуальними і суспільними наслідками. Таке відношення спочатку знаходить відображення в особливостях загального суб'єктивного переживання хвороби, в змінах самопочуття хворого. Воно може зберігатися лише в межах внутрішніх преживань або набувати різних форм виявлення зовні (слова, жести, скарги, поради, прохання, вчинки). Спочатку усвідомлення хвороби, яка є новим досвідом для хворого, може істотно не змінювати психіку. Але, як правило, більш, або менш подовжене відображення хворобливих змін, які відбуваються у внутрішніх органах, в свідомості і супроводжують ускладнення відношення до хвороби, вносять стійкі зміни в психіку. Ці зміни при одній і тій же хворобі і при однакових об'єктивних порушеннях в системах (органах) організму виявляються різними в зв’язку з преморбідними особливостями його особистості. Відображення в свідомості виникаючих хворобливих змін у внутрішніх органах відбувається в єдності з формуванням з відношенням хворого до них. Так як між відображенням в свідомості хворого і об'єктивним характером її також ніколи не виникає повної відповідності. Діапазон варіантів усвідомлення хвороби різноманітний, в нього включене безмежне різноманіття індивідуальності людей: явища анагнозії (суб'єктивна недооцінка, заперечення об'єктивно існуючої хвороби), гіперногнозія (різні форми суб'єктивної переоцінки об'єктивних соматичних порушень). Між ними знаходиться велика кількість проміжниж станів усвідомлення хвороби. Аногнозії частини спостерігаються при повільному, поступовому розвитку хвороби, симптоми якої формуються непомітно (хронічний турбекульоз легень). Гіперногнозії супроводжуються гостро, катастрофічно розвиваючимся соматичним захворюванням (напади стенокардії, інфаркти міокарда). [10;17]

Особливості усвідомлення хвороби, і впершу чергу гіперногностичного варіанту його, отримують відображення не лише в змісті переживання хвороби, а й у всій поведінці, особливо повно представлені в скаргах: в їх змісті, емоційній зафарбованості, ступені близькості, акутальності для хворого. Так, хворі на виразку шлунка, охоплені страхом, часто вперто наполягають на тому, що в них стійкі виснажливі кровотечі, тоді, як при динамічному досліджені вмісту гемоглобіну в крові не виявляється його зниження. Образно явище аногнозії порівнюють з «втечею від хвороби», а гіперногнозії - з «заглибленням в хворобу». Сюди входить уявлення про значення для нього ранніх виявів хвороби, особливсті зміни самопочуття в зв’язку з ускладненням порушення на єтапі зворотнього розвитку хвороби і відновлення стану здоров’я після її припинення, уявлення про можливі наслідки хвороби для себе, сім'ї, подальшої продуктивності професійної діяльності, про відношення до неї в період хвороби членів сім'ї, співробітників, медичних праціників. Практично немає таких сторін життя хворого, які б не знаходили відображення у видозміненому хворобою стані. Інакше кажучи, хвороба — це життя в змінених умовах, які повинні розглядатись уважно, забеспечуватись допомогою. Всі особливості усвідомлення хвороби можна поділити на дві групи: звичайні форми усвідомлення хвороби предстають собою лише особливості психіки хворої людини, а саме він потребує повсякденного розумного, турботливого підходу лікаря. Стан хвороби, який супроводжується аномальними реакціями на неї, які виходять за рамки типових для даної людини, а тим більш породжуючі внутрішньою хворобою стійкі порушення психіки хворого є вже хворобливим станом психіки, які доповнюють і ускладнюють клінічну картину основної хвороби. Найбільш частими психологічними конфліктами є: виникаюча в ході хвороби невідповідність між збереженими або навіть ростучими потребами хворого і його зменшеними можливостями. Клінічні варіанти зміни психіки при соматичних хворобах можуть бути систематизовані:

§ Масивні розлади психіки, виникаючі в розпал хвороби, які супроводжуються лихоманкою, що нерідко набуває характеру психозу. Найбільш частою і типовою формою таких порушень є стан Делірія, гострий страх, дезорієнтування в оточуючому середовищі, що супроводжується зоровими ілюзіями і галюцінаціями.

§ Граничні форми нервово-психіних порушень — найбільш поширена клінічна картина порушень психіки при хворобах внутрішніх органів. Вони можуть бути соматичного походження (неврозоподібні) або психічного (невротичні порушення). Хворий відрізняється від здорової людини тим, що в нього поряд із змінами функціонування внутрішніх органів і самопочуттям якісно змінюється сприйняття і відношення людини до оточуючих подій, до самого себе, створюється особливе положення серед близьких людей і в суспільстві. Спостерігається перебудова інтересів від зовнішнього світу до власних відчуттів, функцій власного тіла, обмеження інтересів. При цьому змінюється особистість з усіх боків: ефективна налаштованість, моторика, мова. При сенсорній загрозі для життя і благополуччя людини можуть порушитись сприяйняття часу у вигляді його прискорення або уповільнення. Великого значення набувають спогади, вираженість і деяке насильництво які можуть бути пов’язані з інтоксикацією, викликаною хворобою. Психіка хворого з початку захворювання перебуває в незвичному стані, бо в зв’язку з хворобою порушується звичайний ритм життя, праці, відпочинку, сну і бадьорості. Відбувається перебудова в значенні відчуттів. Велике значення для хворого мають обходи. Часто в присутності хворого користуються незрозумілими термінами, не знаючи, яку реакцію це викликає у людини. [10;28]

Не менш складний період видужування, коли у хворого повинна настати компенсація або примирення з дефектом, який виник з цим новим положенням в сім'ї, суспільстві.

Підхід до стану хвороби на основі цілісного розуміння організму завжди враховує складні взаємовідношення, які інсують між психічним станом людини, сприяйняттям оточуючого світу, поведінкою і планами. Затяжне соматичне захворювання, необхідність місяцями і роками знаходитись в стаціонарі, «особливе положення хворого», в деяких випадках призведе до зміни особистості у вигляді патологічного розвитку, при якому виникають риси характеру, раніше не властиві цій людині. Ці риси характеру можуть перешкоджати або утруднювати лікування, призводити до інвалідності, створювати конфлікти в лікувальних закладах, викликати негативне ставлення оточуючих. При зростаючій інтоксикації у хворих порушується сон, апетит, з’являється роздратованість, підвищена вразливість, плаксивість. Сон поверхневий, світло, шум, розмови стають неприємними. На фоні астенічних симптомів (дратівливість, слабкість) іноді з’являються нав’язливі страхи за своє здоров’я або не властиві раніше істеричні реакції. Деякі хвороби супроводжуються станом депресії - це з проявів такою захворювання як виразковий коліт.

Вираженість і якість змін психічної діяльності при соматичному захворюванні залежать від багатьох причин, в першу чергу від природи самого захворювання, як впливає воно прямо або посередньо на мозкову діяльність; від типу протікання, гостроти розвитку хвороби. Так, при гострому і бурхливому початку, наявності вираженої інтоксикації спостерагіються порушення, які досягають запаморочення свідомості, при повільному, гострому хронічному протіканні, частіше — невротичні симптоми, яким характерні гострота, виражність хворобливих переживань, яскравість, образність останніх, хвороблива уява, підсилена фіксація на тлумаченні змінного самопочуття, внутрішнього дискомфорту, охопленість хвилюванням за своє майбутнє, збереженість критики, тобто розуміння цих порушень як хворобливих.

Невротичні порушення мають часовий зв’язок з попередньою травмою і конфліктом. Зміст хворобливих хвилювань часто пов’язаний з формулою психотравмуючої обставини. В гострому періоді розвитку хвороби — порушення свідомості і астенічні симптоми, можуть спостерігатись зміни характеру, особистості, психоорганічні симптоми, астенія. Важливу роль в зміні психічної діяльності соматичного хворого відіграють реактивність організму, його звичні форми реагування на оточуючі події. [7;43]

Реакція особистості на соматичну хворобу може мати патологічний характер або виявлятись психічно адекватими сприйнятними факту хвороби. Нервово-психічні порушення при соматичних захворюваннях звичайно складаються з психічних соматичних порушень, з реакції особистості на хворобу. Реакція особисті на хворобу залежить від гостроти і темпу розвитку захворювання, уявлення про нього у самого хворого, характеру лікування і психотерапевтичного оточення, особистості хворого, відношення до хвороби родічів, співробітників.

За Рохліним Л.Л. існують різноманітні варіанти відношення до хвороби, в цілому визначені особливості особистості: астенодепресивний, психоастенічний, іпохондричний, істеричний, ейфорично-анозогнозичний.

При астено-депресивному варінті - емоційна нестійкість, нетерпимість до подразнювачів, послаблення спонукання до тривожності. Такий стан сприяє неправильному відношенню до хвороби, сприйняттю в похмурих тонах усіх подій, що звичайно несприятливо впливає на перебіг захворювання і знижує успіх луківання.

Психоастенічний варіант — хворий переповнений переконанням в найліпшому результаті, чекає тяжких неаслідків, постійно задає питання, ходить від одного лікаря до іншого, пригадує симптоми хвороби, які були у рідних, знайомих, знаходить їх ознаки у себе.

В іпохіндричному варіанті менш виявлена тривога і сумніви, а більш переконання в наявності хвороби.

При істеричному варіанті все оцінюється з перебільшенням. Надто ємоційні, схильні до фантазій особистості, начебто «живуть» хворобою, надають ій значення надзвичайності, особливого, неповторного страждання. Вони потребують до себе підвищеної уваги, звинувачують оточуючих в нерозумінні, недостаньому співчутті до їх страждань.

Ейфорично-анозогнозичний варіант — неувага до свого здоров’я, заперечення хвороби, відмова від досліджень і медичних призначень.

На реакцію особистості і підтримку цієї реакції впливають:

характер діагнозу;

зміна фізичної повноцінності і зовнішності;

зміна положення в сім'ї, суспільстві;

життєві обмеження, позбавлення, пов’язані з хворобою;

необхідність лікуватись, операції.

На поведінку і реакцію хворого під час хвороби перш за все впливає структура особистості до хвороби. Багато авторів вважають, що адекватість реакції залежить від ступеня зрілості особистості і її інтелектуальних можливостей. Так у інфатильних, незрілих особистостей з рисами дитячості, часті витіснення і заперечення хвороби або «втеча у хворобу». У астенічних, тривожних людей дуже тяжкі захворювання викликають бурхливу реакцію тривоги, хвилювання з наступними депресивно-іпохондричними і стійкими порушеннями. Реакція на хворобу залежить від віку хворого. Тобто, реакції особистості різні, від повного ігнорування хвороби до трагічного сприйняття, «втечі в хворобу» і іпохондриної фіксації. Настроювання індивіда на видужування чи хворобу отримує важливе, якщо не головне, значення для розвитку і протікання різних хвороб.

1.4. Зміни у ціннісній сфері осіб середнього віку в період хронічного захворювання

У середньому віці (40−60 років) змінюються сенсорні функції людини. Близько 50-и років починається знижуватись гострота зору, змінюється структура сенсорних полів, особливо поля зору. Слух погіршується. Смакова, нюхова та больова чутливість знижується більш плавно і не так помітно, як зір і слух. Не змінюється чутливість до температурних коливань.

Психомоторні реакції та сенсорні навички також змінюються. Рухові навички можуть погіршуватись, а нові стає важче засвоювати.

У період середнього віку відбуваються зміни структури і функції внутрішніх органів і систем організму. Після 50-и років уповільнюється функціонування нервової системи. Скелет втрачає свою гнучкість і дещо стискається. Шкіра і м`язи поступово втрачають еластичність, в деяких частинах тіла починає накопичуватися підшкірний жир. Коронарні судини звужуються на одну третину, кількість крові, яку перекачує серце, знижується на 8%. Об`єм легень також знижується. У жінок у віці від 48 до 51 року, як правило, настає менопауза. Менопауза супроводжується фізичними симптомами та інтенсивними емоційними реакціями.

У середньому віці у чоловіків також відбуваються певні зміни у здоров`ї, викликані фізіологічними факторами, такими як поступове зменшення рівня андрогенів. Часто чоловіки не відчувають змін у здоров`ї, але скаржаться на нервозність, невпевненість, пригніченість, втомлюваність. [2;247]

В даний період є також специфічні психологічні особливості. Е. Еріксон визначив основне завдання цього періоду як вибір між генеративністю (цілеспрямованістю, продуктивністю) і захопленням собою. Щоб уникнути застою, люди середнього віку проявляють турботу про молодше покоління, просвіт, в якому це покоління буде жити. Більшість чоловіків і жінок продовжують виконувати свої професійні ролі, вони вдало зробили свій професійний вибір і повинні його реалізувати. Лише незначна частина людей середнього віку змінюють свою професійну кар`єру, це відбувається в тому випадку, коли дорослі люди не реалізують себе, або змінюють свої цінності і цілі. Зміни у професійному житті у людей середнього віку можуть викликати надмірну тривогу, навіть стрес, якщо роботу доводиться змінювати примусово, або якщо кар`єра розвивається не так, як передбачалось. Втрата роботи у цьому віці супроводжується переживанням і великим горем, коли людина взагалі не може знайти іншу роботу. Але є категорія людей середнього віку, які тільки віддані роботі, про них ще кажуть, що вони «згорають» на роботі.

Багато людей середнього віку виконують роль бабусі або дідуся. Ця роль приносить їм найбільше задоволення. Вони передають онукам сімейні традиції, свій життєвий досвід, елементи професійних навичок і вмінь. [5;255]

Життя людей середнього віку дуже змінюється під час хронічних захворювань. Це стосується як фізичної так і психічної сфер. В даному випадку розглянемо зміни ціннісної сфери під час хвороби.

Дослідженням механізмів ціннісної сфери, рівня домагань, самооцінки і специфіки їх викривлення при хронічних захворюваннях займалися в школі К. Левіна. Основними були роботи Ф. Хоппе, Т. Дембо, самого К. Левіна та інших вчених.

Слід зазначити, що дуже суттєвим елементом «хворобливих переживань» є актуалізований відповідним чином внутрішній світ особистості. Дослідники зазначають, що саме завдяки цій актуалізації хронічно хворі люди починають «наближатися» до екзистенційних цінностей і саме завдяки цьому з’являється можливість говорити про хворобу не лише як про відхилення, а, водночас, як про своєрідний «варіант» розвитку особистості. У цій площині можуть розгортатися гострі внутрішньо особистісні колізії, і про деякі з них ми згадаємо. Безумовним можна вважати факт специфічного «наближення» людини, що страждає на важку соматичну хворобу, до кореневих смислів і цінностей існування особистості. Дуже часто це має психотерапевтичний ефект, адже люди сучасного світу практично втратили можливість глибоких смислових рефлексів, вони поглинені плином повсякдення. Опиняючись віч-на-віч з хворобою, зі страхом, людина окрім цього зустрічається з собою. Ця зустріч може принципово змінити систему переживань людини, відкривши їй в її дійсній реальності не лише страх, але й нові смисли буття і цінності існування. Іноді такий глибоко-відвертий контакт із власною екзистенцією може призвести до негативних психологічних наслідків — людина може «сховатися за хворобу», оскільки те, що вона відкрила у своєму житті, більше не влаштовує її, не потрібне їй. [16;72]

Зміни у ціннісній сфері осіб середнього віку пов’язані також з тим, що дійшовши до такого вікового рубежу, вони багато чого досягли в житті: мають дітей і внуків, гарну роботу, вірних друзів і т.д. Тому хвороба змушує їх по іншому дивитися на життя, переглянути свої цінності. Для них на перше місце як цінність виходить здоров’я, яке диктує цілі, наміри і дії. Вони цінують людей, які в тяжкий період знаходяться біля них, а також світ який їх оточує.

Розділ II. Емпіричне вивчення особливостей мислення та сприймання хворих та здорових людей

2.1. Організація і методи дослідження

Проаналізувавши теоретично проблему впливу хронічного захворювання на психічну сферу осіб середнього віку, можна зробити висновок, що саме мислення і сприймання змінюється під впливом хронічного захворювання. Саме мислення та сприймання впливають на зміну ціннісної сфери осіб середнього віку. Тому дослідження даної проблеми включає слідуючі методики:

1. Методика № 1. Дослідження аналітичності мислення.

2. Методика № 2. Дослідження вибірковості сприймання.

Методика дослідження аналітичності мислення (№ 1) спрямована на визначення рівня розвитку аналітичності індуктивного мислення в умовах обмеженого часу. У цьому експерименті досліджувані мають продовжити кожен із 15-и числових рядів ще на два числа, встановивши за якою закономірністю складено кожен ряд (варіант IV субтесту шкали Р. Амтхауера). Час виконання — 7 хвилин.

Аналітичність є важливою характеристикою мислення. Вона являє собою готовий компонент здатності конкретизувати, відшукувати причинно-наслідкові зв’язки між явищами, становить основи загальних здібностей і необхідна для успішного оволодіння різноманітними видами діяльності.

Методика «Дослідження вибірковості сприймання» (№ 2) має на меті дослідити вибірковість сприймання. У цьому експерименті досліджуваний має за 2 хвилини серед ряду букв відшукати слова. Кількість слів — 25.

Вибірковість сприймання необхідна для виділення істотних ознак під час одноманітної роботи.

Дані методики проводилися із людьми середнього віку (30 чоловік), 15 з яких — це люди, що знаходяться на стаціонарному лікуванні у Житомирській обласній лікарні № 1 і мають хронічні захворювання (в даному випадку це гастрит, виразка шлунку та інші хвороби шлунково-кишкового тракту), та 15 здорових людей.

2.2. Обробка та аналізи результатів

Наступним етапом психологічного дослідження є кількісна та якісна обробка та аналіз результатів проведених методик.

Методика № 1. Дослідження аналітичності мислення

За її допомогою визначаємо рівень розвитку аналітичності індуктивного мислення людей середнього віку в умовах обмеженого часу. Підраховуємо кількість правильно дописаних досліджуваним рядів на бланку із 15 рядами чисел, складеними за певною закономірністю. Якщо досліджуваний записав тільки одне число, хоча воно і було правильним, числовий ряд вважається не дописаним. На основі цього визначаємо рівень розвитку аналітичності мислення 15-и здорових людей та 15-и — хронічно хворих. Отримані дані зведені в таблиці:

Таб.1. Зведена таблиця результатів аналітичності мислення здорових людей.

В ході проведеного дослідження було виявлено, що ніхто з досліджуваних не має середнього та низького рівня аналітичності мислення. 6,7% мають дуже високий (відмінний) рівень аналітичності мислення, 93,3% - високий (добрий).

Таб.2. Зведена таблиця результатів аналітичності мислення хронічно хворих людей.

В ході проведеного дослідження було виявлено, що ніхто з досліджуваних не має середнього та низького рівня аналітичності мислення. 100% людей мають високий (добрий) рівень аналітичності мислення.

Методика № 2. Дослідження вибірковості сприймання

У даній методиці підраховуємо кількість правильно знайдених слів. За кожне правильно визначене слово нараховуємо 1 бал. Максимальна кількість балів — 25. на основі отриманих результатів робимо відповідні висновки про рівень розвитку вибірковості сприймання.

Таб. 3. Зведена таблиця результатів вибірковості сприймання здорових людей.

В ході проведеного дослідження було виявлено, що 20,1% досліджуваних здорових людей мають середню вибірковість сприймання і 79,9% - високу. Низьких результатів в ході дослідження не виявлено.

Таб.4. Зведена таблиця результатів вибірковості сприймання хронічно хворих людей.

В ході проведеного дослідження було виявлено, що 13,4% хронічно хворих людей мають середню вибірковість сприймання і 86,6% - високу. Низьких результатів в ході дослідження не виявлено.

ВИСНОВКИ

Хронічні захворювання — це хвороби, що виникають у результаті погіршення роботи механізму самовідновлення. Протягом хронічних захворювань є періоди загострень і ремісій. Загострення хронічних захворювань виникає внаслідок нагромадження фактору, що вражається, і виведення з ладу багатьох систем і органів. Ці хвороби тривають, як правило, протягом всього життя людини із прогресуючим погіршенням стану й істотно скорочують тривалість життя.

Період загострення хронічного захворювання супроводжується хворобливими відчуттями, порушенням роботи багатьох органів і систем, підвищенням температури тіла й навіть порушенням процесу мислення і сприймання.

Цій проблемі в минулому приділяли велику увагу такі видатні лікарі, як М. Я. Мудров (1949), С.П. Боткін (1950), Г. А. Захар`їн (1909), Р.А. Лурія (1944) та інші.

Фундаментальною для даної області досліджень залишається психосоматична проблема, яка до останнього часу розроблялися в руслі психоаналітично орієнтованих досліджень психосоматичної медицини. Дослідниками цього напрямку зібрані цікаві дані. Однак незадовільними є не тільки уявлення про природу психосоматичних відносин, але і самі факти.

Дана робота розглянула лише деякі аспекти проблеми, а також основні підходи і принципи психологічного вивчення хронічних хвороб та їх вплив на ціннісну сферу осіб середнього віку.

У цьому дослідженні висунуто гіпотезу про те, що особливості мислення і сприймання хворих на хронічні захворювання не відрізняються від особливостей мислення і сприймання здорових людей.

Для її підтвердження проаналізовано наукову літературу з питань хронічних захворювань та зміни ціннісної сфери осіб середнього віку під час хвороби. На основі узагальнення досвіду дослідження особливостей психічної сфери хронічно хворих людей створено методику дослідження, де вивчалися аналітичність мислення та вибірковість сприймання.

Дана гіпотеза підтвердилася: розвиток мислення і сприймання хворих та здорових людей знаходяться на одному рівні.

Дана гіпотеза не підтвердилася б в тому випадку, якби досліджуваними були люди з психічними розладами. Адже враження психіки істотно впливає на такі психічні процеси, як: мислення, сприймання, увага, пам’ять та ін.

Варто також вказати, що під час хронічного захворювання зазнає змін і ціннісна сфера особистості. Так, наприклад, у людей середнього віку на перший план виходить така цінність, як здоров’я, життя, сім'я, робота. Вони починають цінувати кожну хвилину і захоплюватися оточуючим світом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андреева Н. Н., Ашмарин И. И. Здоровье как ценность и предмет научного знания// Мир психологи. — 2000. — № 1. — ст. 68−74.

2. Братусь Б. С. Аномалии личности. — М.: Мысль, 1988. — 304 с.

3. Дейл Шихи. Кризис стереотипов личности. — М.: 2005. — 317 с.

4. Максименко К. С. Переживання емоційних станів при соматичних захворюваннях/ К.С. Максименко// Практична психологія та соціальна робота: Науково-практичний освітньо-методичний журнал. — К.: Компанія «СОЦИС», 2007. — № 12 — ст.28−30.

5. Миняева С. В., Ананьев Н. В. Личностное и профессиональное развитие в период зрелости. — Вопросы психологии. — 1998. — № 2. — ст. 3−10.

6. Николаева В. В. Внутренние кардиологические болезни. — М.: 1988. — ст. 84.

7. Николаева В. В. Влияние хронической болезни на психику: Психологическое исследование. — М.: Изд. — МГУ. 1987. — 168 с.

8. Основы психологического здоровья./ Ананьев В.Н.// СПБ. Изд. «Речь». — 2006. — ст. 384.

9. Павлова О. В. Психосоматические аспекты патогенеза хронических кожных заболеваний// Психологический журнал. — 2003. — № 5 — ст. 88−94.

10. Психология зрелости возраста. — СПБ.: Мастера психологии// Крейг Бокари.

11. Томэ Х., Кэхеле Х. Современный психоанализ. Т. 2. Практика. М., 1996.

12. Тополянский В. Д., Струковская М. В. Психосоматические расстройства. М., 1986.

13. Хиллман Д. Внутренний поиск. — М., 2004. — 334 с.

14. Экзистенциальная психология/ Под ред. Р. Мэя, Э. Энджела, Г. Элленбергера. — М., 2001. — 619 с.

15. Энциклопедия психологических тестов. — М., 1997.

16. Юдин Б. Г. Здоровье: факт, норма и ценность// Мир психологии. — 2000. — № 1. — ст. 54−67.