Самооцінка молодших підлітків з різним груповим соціометричним статусом

ВСТУП.

Підлітковий вік — гострий перехід від дитинства до дорослості, у якому переплітаються суперечливі тенденції. Для цього складного етапу показові як позитивні (зростання самостійності, підвищення змістовності відносин з людьми, розширення сфери діяльності), так і негативні (дисгармонічність в будові особистості, згортання усталеної системи інтересів) прояви. У цей час завершується оформлення тієї схеми поведінки, яка буде впливати на фізичне і психічне здоров’я, на все подальше суспільне і особисте життя[23].

Одним з головних моментів є те, що в підлітковий період відбувається вихід людини на якісно нову соціальну позицію, в якій формується і активно розвивається свідомість і самосвідомість особистості. Поступово відбувається відхід від прямого копіювання оцінок дорослих, зростає опора на внутрішні критерії. Поведінка підлітка починає все більше регулюватися його самооцінкою.

Самооцінка — це оцінювання особистістю своїх можливостей, якостей і місця серед людей. Вона є усвідомленням власної ідентичності незалежно від мінливих умов середовища, проявом самосвідомості індивіда. Самооцінка істотно впливає на ефективність діяльності і на становлення особистості на всіх етапах розвитку. Залежність характеру та продуктивності усіх форм зовнішньої активності суб'єкта від його ставлення до себе знайшла неодноразове підтвердження в психології [6, 10, 15, 24]. Тому ставлення людини до самої себе є одним з фундаментальних властивостей його особистості.

Самооцінка не лише впливає на суспільні відносини, а й сама опосередковується ними. У період становлення особистості, а також для навіюваних людей громадська думка може значно впливати на самооцінку. Сказане, очевидно, стосується безпосередньо всіх підлітків. Крім цього, самооцінка є яскравим показником можливих психологічних проблем окремих учнів і взаємин у колективі. Оскільки для підлітка в більшості випадків референтною групою є шкільний колектив, проблеми у навчальній діяльності найчастіше викликаються саме проблемами через невідповідного статусу підлітка в групі у сукупності (а також з причини або внаслідок) з неадекватною самооцінкою[21]. Таким чином, правильний аналіз рівня самооцінки у школярів-підлітків та її зв’язок із взаємовідносинами всередині колективу є важливим діагностичним завданням.

Об'єктом дослідження є самооцінка учнів молодшого підліткового віку.

Предмет дослідження — самооцінка учнів молодшого підліткового віку з різним соціометричним статусом.

Метою дослідити вплив соціометричного статусу дитини в групі на формування рівня її самооцінки.

Завдання:

— вивчити і зробити аналіз науково — психологічної літератури з проблеми, яка визначена темою роботи.

— провести експериментальне дослідження самооцінки та статусу учня в класі.

— зробити аналіз та інтерпретацію отриманих результатів.

— з'ясувати зв’язок самооцінки з груповим соціометричним статусом.

Гіпотези дослідження:

1.Учні з низьким соціометричним статусним становищем будуть мати низьку самооцінку.

2.Учні з високим соціометричним статусним становищем будуть мати високу самооцінку.

Теоретична основа роботи побудована на працях як вітчизняних так і іноземних авторів, зокрема: С. А Будассі [9]; Л. Ф Бурлачук [8]; А. В. Захарова [16]; Р. Бернс.

Методики дослідження: застосовувались три методики, з них тест на вивчення самооцінки особистості, методика дослідження самооцінки особистості за С.А. Будассі, соціометрія.

Група досліджуваних: учні 5-х, А та Б класів Рава — Руської ЗОШ І - ІІІ ступенів № 1. Досліджувалось 40 школярів (17 — дівчат, 23 — хлопців). Вік досліджуваних 10 — 11 років.

Структура роботи: складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (30 найменувань), додатків.

1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ САМООЦІНКИ ТА СОЦІОМЕТРИЧНОГО СТАТУСУ В ПСИХОЛОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ.

1.1 Самооцінка. Види та механізми формування.

Самооцінка — оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток її особистості.

Завдяки здатності до самооцінки людина набуває можливості значною мірою самостійно спрямовувати й контролювати свої вчинки та дії, самовиховуватися й удосконалювати себе.

Самооцінка пов’язана з однієї із центральних потреб людини — потребою в самоствердженні, що визначається відношенням її дійсних досягнень до того, на що людина претендує, яку мету перед собою ставить — рівень домагань.

Психологи розглядають самооцінку з різних точок зору. Розрізняють загальну й приватну самооцінку. Приватною самооцінкою буде, наприклад, оцінка якихось деталей своєї зовнішності, окремих рис характеру. У загальній, або глобальній самооцінці відбивається схвалення або несхвалення, що переживає людина стосовно самої себе [5, 9].

Крім цього, виділяють актуальну (те, що вже досягнуто) і потенційну (те, на що здатна людина) самооцінку. Потенційну самооцінку часто називають рівнем домагань. Крім того, вони можуть по-різному взаємодіяти між собою: бути узгодженими, взаємно доповнювати один одного або суперечливими, конфліктними [16, 25].

Проте основними вимірами самооцінки є адекватність, рівень та стійкість.

Адекватність характеризує міру відповідності самооцінки фактичній вираженості певної якості в суб'єкта, відповідність реальним досягненням і потенційним можливостям індивіда. Під впливом оцінки оточуючих в особистості поступово складається власне відношення до себе й самооцінка своєї особистості, а також окремих форм своєї активності: спілкування, поведінки, діяльності, переживань[21]. При оптимальній, адекватній самооцінці суб'єкт правильно співвідносить свої можливості й здатності, досить критично ставиться до себе, прагне реально дивитися на свої невдачі й успіхи, намагається ставити перед собою досяжні цілі, які можна здійснити на ділі. До оцінки досягнутого він підходить не тільки зі своїми мірками, але й намагається передбачати, як до цього віднесуться інші люди: товариші по роботі й близькі. Іншими словами, адекватна самооцінка є підсумком постійного пошуку реальної міри, тобто без занадто великої переоцінки, але й без зайвої критичності до себе. Така самооцінка є найкращою для конкретних умов і ситуацій [10, 57], а також забезпечує сприятливий емоційний стан людини, стимулює діяльність, надає людині упевненості. Вона також підтримує гідність людини і дає моральне задоволення, гармонізує духовне життя. Водночас адекватна самооцінка передбачає критичне ставлення до себе, постійне порівняння своїх можливостей з вимогами життя, вміння самостійно ставити перед собою мету. Неадекватна самооцінка, навпаки, нерідко стає джерелом вибору хибних шляхів до самоствердження, непомірних претензій та постійних конфліктів, які часом доводять людину до невротичного стану. Неадекватна самооцінка ускладнює життя не тільки тих, кому вона властива, але й оточуючих, тих людей, які, у різних ситуаціях — виробничих, побутових і інших — спілкуються з нею. Конфліктні ситуації, у яких опиняється людина, дуже часто є наслідком її неправильної самооцінки. [20].

Другий вимір самооцінки — рівень — характеризує ступінь вираження тієї якості, яку оцінюють. За рівнем самооцінка може бути високою, середньою, низькою. Критерієм рівня самоцінки є міра збігу самооцінки з оцінкою свого ідеалу: чим ближча самооцінка до оцінки ідеалу, тим вона вища, і навпаки, чим далі самооцінка від оцінки ідеалу, тим вона нижча. І висока, і середня, і низька самооцінки можуть бути як адекватні, так і неадекватні.

Якщо людина недооцінює себе в порівнянні з тим, що вона у дійсності є, то в неї самооцінка занижена. У тих же випадках, коли вона переоцінює свої можливості, результати діяльності, особистісні якості, зовнішність, характерною для неї є завищена самооцінка.

У практиці зустрічаються два типи низьких самооцінок: низька самооцінка в сполученні з низьким рівнем домагань (тотально низька самооцінка) і сполучення низької самооцінки з високим рівнем домагань. У першому випадку людина схильна перебільшувати свої недоліки, а відповідно досягнення розцінювати як заслугу інших людей або відносити до простого везіння. Другий випадок, названий «афектом неадекватності», може свідчити про розвиток комплексу неповноцінності, про внутрішню тривожність особистості. Такі люди прагнуть у всьому бути першими, тому будь-яка ситуація перевірки їхньої компетентності оцінюється ними як загрозлива й часто виявляється дуже складною в емоційному плані. Людина, що має другий тип низької самооцінки, як правило, характеризується низькою оцінкою оточуючих [11, 27].

Занадто висока самооцінка приводить до того, що людина переоцінює себе й свої можливості. У результаті цього в неї виникають необґрунтовані претензії, найчастіше не підтримувані оточуючими. Маючи досвід подібного «відкидання», індивід може замкнутися в собі, руйнуючи міжособистісні відносини.

На думку З. Фрейда, найбільш складні і гострі внутрішні конфлікти особистості пов’язані з переоцінкою і недооцінкою своєї особистості. Ідеалізоване уявлення людини про своє «Я» постійно стикається з актуальним і реальними «Я» (23, с.67).

Третім виміром самооцінки є її стійкість. Стійкою вважається самоцінка, рівень якої упродовж певного часу залишається незмінним незалежно від ситуації. Критерієм стійкості самооцінки є міра зміни її рівня щодо одних і тих самих якостей людини протягом визначеного часу.

Структура самооцінки представлена двома компонентами — когнітивним і емоційним. Перший відображає знання людини про себе, другий — його ставлення до себе як міру задоволеності собою. У діяльності самооцінювання ці компоненти функціонують у нерозривній єдності: в чистому вигляді не може бути представлена ні одна, ні друга. Основу когнітивного компонента самооцінки становлять операції порівняння себе з іншими людьми, зіставлення своїх якостей з виробленими еталонами, фіксація можливої неузгодженості цих величин.

Постулат, висунутий У. Джемсом, звучить так:

«Самооцінка прямо пропорційна успіху і обернено пропорційна домаганням, тобто потенційним успіхам, яких індивід мав намір досягти «, у вигляді формули це може бути представлено таким чином:

Самооцінка = домагання / можливості.

Самооцінка інтерпретується як особистісне утворення, що приймає безпосередню участь в регуляції поведінки і діяльності людини, як автономна характеристика особистості, її центральний компонент, що формується за активної участі самої особистості і відображає своєрідність її внутрішнього світу.

Основні механізми формування самооцінки:

a) засвоєння оцінок інших людей. На думку соціальних психологів, щоб отримати знання про себе, недостатньо просто зануритися у роздуми про себе. Часом нам неможливо зрозуміти, що саме ми відчуваємо і чому ми чинимо так чи інакше. У пошуках розгадки ми озираємося навколо і звертаємося до нашого соціального оточення. Ми дізнаємося багато нового про себе, коли спостерігаємо за тим, як люди поводяться з нами і як ми поводимося з ними [16] ;

б) соціальне порівняння, тобто порівняння своїх якостей з подібними характеристиками інших людей (теорія соціального порівняння). Ми не самотні шукачі відомостей про себе, а соціальні істоти, які часто спостерігають за тим, як люди реагують на нас і порівнюють себе з іншими. Ми приходимо до розуміння самих себе коли порівнюємо себе з іншими. Виділяють також висхідне і низхідне соціальне порівняння. Висхідний порівняння — це порівняння себе з тими, у кого відповідні риси, здібності виражаються яскравіше, ніж у нас. Воно допомагає визначити нам стандарт або ідеал. Низхідне соціальне порівняння — порівняння себе з тими, у кого ця ж риса виражена слабше. Воно може створити у нас комфортне відчуття і допомагає оцінити справжній стан.

в) смислова інтерпретація життєвих переживань.

г) теорія самосвідомості. Полягає в тому, що коли люди фокусують свою увагу на самих собі, то вони оцінюють і порівнюють свою поведінку зі своїми внутрішніми стандартами і цінностями. Чим вище розбіжність, тим нижче самооцінка. Якщо ставлення до себе позитивне, можна з упевненістю сказати, що людина має певні ідеальні рисами свого ідеального «Я», негативна ж реакція на самого себе вказує на наявність небажаних характеристик.

1.2 Поняття соціометричного статусу.

Психологія і поведінка окремої людини залежать від навколишнього середовища. З’являючись на світ, людина є абсолютно незрілою. Перебуваючи у цілковитій залежності від оточуючих, вона може жити тільки в симбіозі, ставши частиною навколишнього середовища. Останнє являє собою складно-влаштоване суспільство, в якому люди об'єднані у численні, різноманітні, більш-менш стійкі сполуки, звані групами. Група — це сукупність людей, виділена на основі якого-небудь одного або декількох спільних для них ознак (Р.С. Немов). Серед таких груп можна виділити великі і малі. Великі представлені державою, націями, народністю, партіями, класами, іншими соціальними спільнотами, які виділяють за професійними, економічним, релігійним, культурним, освітнім, віковим, статевим та іншими ознаками. Безпосереднім же провідником впливу суспільства і великих соціальних груп на індивіда є мала група. Вона являє собою невеликі об'єднання людей (від 2 до 30 осіб), зайнятих спільною справою і знаходяться в прямій взаємозв'язку один з одним. У ній людина проводить більшу частину свого життя. Прикладами малих груп, що представляють для людини найбільше значення є сім'я (перша група, яка бере на себе турботу про людину), шкільний клас, трудовий колектив, об'єднання близьких друзів, приятелів і т.п.

Малу групу характеризує психологічна і поведінкова спільність її членів, що виділяє і відокремлює групу, робить її відносно автономною соціально-психологічною освітою. У малих групах легко ідентифікується членство, ясно визначена центральна діяльність і члени пов’язані один з одним добре встановленими взаєминами.

Міра психологічної спільності визначає згуртованість групи, тобто рівень її соціально-психологічного розвитку. Основними параметрами розподілу малої групи на види є канали комунікацій, психологічний клімат групи, групові норми.

Каналами комунікацій іменують структуру міжособистісних відносин у групі, психологічним кліматом групи — морально-емоційний тон міжособистісних відносин.

Міжособистісні взаємини в групах можна розглядати у статиці (що є на даний момент) і динаміці (зміні та розвитку).

Загальні правила поведінки в групі називаються груповими нормами. Прийняті в групі цінності і норми є соціально-психологічною основою всіх відносин, що складаються в групі. Вони виконують регулятивну, оціночну, що санкціонує і стабілізуючу функції [9].

У групах відбуваються два взаємопов'язані процеси: диференціація та інтеграція. Диференціація — це розподіл групи за певними ознаками (статусу, статі, віку, матеріального становища, національності та ін.) Інтеграція — згуртування і об'єднання групи. Одні й ті ж члени групи в різних характерних для неї системах взаємовідносин зазвичай займають неоднакове положення. Для більш точної характеристики місця кожної людини в системі внутрішніх відносин психологи користуються поняттями «позиція»,"статус", «внутрішня установка» та «роль».

Поняття «соціометричний статус» ввів Я. Морено, розуміючи під ним — становище людини в соціальній групі, а саму систему міжособистісних відносин виділяв з емоційних, ділових та інтелектуальних зв’язків членів цієї групи. Статус — становище людини в системі внутрішніх відносин, що визначає ступінь його авторитету в очах інших учасників групи. На відміну від позиції, статус індивіда в групі - це реальна соціально — психологічна характеристика його положення в системі внутрішньо-групових відносин, ступінь дійсної авторитетності для інших учасників.

Внутрішня установка людини в системі внутрішньо-групових відносин — це особисте, суб'єктивне сприйняття їм свого власного статусу, то, як він оцінює своє реальне положення, свій авторитет, ступінь впливу на інших членів групи. Дійсний статус і його сприйняття людиною може збігатися або розходитися.

Кожен конкретний учасник групи оцінює інших і оцінюється ними. З часом виникають переваги і встановлюється шаблон потягів і відкидання. Різні комбінації міжособистісних ролей розвиваються з реакцій окремих особистостей один на одного Між учасниками групи може виникати взаємне тяжіння або взаємне відштовхування; можливо, що людина приваблива для одних і неприємна для інших, він може бути цікавою для одних або байдужою для інших, можливо також взаємна байдужість.

Соціометричний статус характеризує індивідуальні властивості особи в якості члена групи. Ця кількість виборів (переваг) яке отримує кожен член групи за результатами соціометричного опитування. Позитивний соціометричний статус характеризує лідерську позицію члена групи. Лідери — це люди чи соціальні ролі, здатні чинити більший ніж інші вплив на колектив. Як правило вони займають центральне місце в комунікаційній структурі групи, та притаманні ними ініціативи більш ефективні, ніж ініціативи інших членів групи, тобто вони намічають план дій, направляють їх і керують членами своєї групи, які слідують за наміченим ними шляху і виконують їхні рекомендації. Їм належить найважливіша роль у виборі напрямку руху групи, у збереженні її традицій і звичаїв, і вони вселяють у інших членів групи впевненість у досягненні поставлених перед ними цілей. Функціями лідерів є функція фахівця в конкретній галузі (експерта), і функція фахівця у сфері міжособистісних відносин, який регулює психологічний мікроклімат у групі. Негативний соціометричний статус характеризує дезорганізують тенденції у поведінці члена групи.

Найпростіший прийом визначення соціометричного статусу — процедура таємного голосування за того чи іншого кандидата під час виборів за конкурсом. Спеціальною методикою вимірювання соціометричного статусу є соціометрія. Морено говорить також про утвореннях, зірок, які складаються з природного лідера і його послідовників.

Значення статусу для людини велике, отже і важливість вивчення даного феномена переоцінити не можна. Неофіційні кодекси, що існують у багатьох закритих групах ефективні тому, що дії більшості людей спрямовані на збереження або підвищення свого особистого статусу в групі. Люди дуже чутливі до думок тих, кого вони знають як індивідів, і, щоб зберегти їх довіру, вони приносять значні жертви, іноді ризикуючи накликати на себе обурення офіційних осіб або навіть смерть (людина не має права зробити нічого такого, що не відповідало б персоніфікації, яку створили про нього інші, бо будь-яке порушення викличе зміну взаємовідносин).

Представлення кожної людини про самому себе підтримується переважно реакціями людей, яких він знає особисто. Кожне переживання людини якимось чином пов’язане з іншими людьми, і його Я-концепція чітко вплетена в цю тканину взаємин.

Питання про статус, який займає дитина в системі міжособистісних відносин, і фактори, що його визначають, досліджувався вітчизняними і зарубіжними психологами. З вітчизняних психологів питаннями статусу займалися Т.А. Рєпіна, Я.Л. Коломінський, В. В. Абраменкова.

1.3 Механізми формування самооцінки в молодшому підлітковому віці.

Інтерес до себе і іншим людям виникає тільки в підлітковому віці. Думаючи про оточуючих людей, підліток порівнює себе з ними. Установка на порівняння себе з іншими людьми виражена у молодшого підлітка дуже яскраво. Особливу увагу привертають вчинки — себе та інших людей. Підліток оцінює власні вчинки, намагаючись зрозуміти, до чого вони привели або приведуть у майбутньому. Він бажає усвідомити свої особливості («Чому я такий?»), з’ясувати свої недоліки — ця потреба виникає з необхідності «правильно вести себе в суспільстві», вірно побудувати свої відносини з однолітками і дорослими, бути в змозі відповідати вимогам інших людей і на свої власні. Знати себе — неодмінна умова для того, щоб досягти цілей, які цінні й важливі. Саме з цього підліток спочатку особливо стурбований своїми недоліками, хоче позбутися від них. Він націлений на позитивне в іншій людині, готовий брати з нього приклад. Така увага до своїх недоліків і потреба подолати їх зберігаються протягом усього підліткового віку.

Молодші підлітки особливо не роздумують про свої достоїнства. Але з часом виникає прагнення розібратися в особливостях своєї особистості в цілому — і в своїх мінусах, і в своїх плюсах. Виникнення потреби у знанні власних особливостей, інтересу до себе та роздуми про себе — характерна особливість підлітка.

Переважаючі зразки для підлітків — реальні люди, а не літературні герої. Серед багатьох якостей, що приваблюють підлітків у тих людях, на яких вони хочуть бути схожі, на першому місці стоять моральні якості, потім якості мужності. Однолітка підлітків замаюють у загальному ті ж якості, що і в зразках-дорослих. Однак дуже важливо, що саме з однолітком підліток порівнює себе, саме його обирає зразком на який варто рівнятися, тому що підлітку легше порівнювати себе з однолітком, ніж з дорослим. Привабливі якості дорослий виявляє у дорослих справах і у дорослих відносинах, і поставити себе на його місце молодшому підлітку ще важко. І взагалі дорослий — це зразок, практично важко досяжний для підлітка, а одноліток, особливо однокласник, близький йому у багатьох відносинах. Одноліток — це свого роду мірка, яка дозволяє підлітку оцінити себе з урахуванням цілком реальних можливостей: адже в іншого, його однолітка, можливості такі самі, тільки він краще використовує їх, значить, на нього можна прямо рівнятися. Це дуже важливо, тому що рівнятися прямо на дорослого підліток часто не в змозі.

Таким чином, самооцінка підлітка складається під впливом порівняння себе з однолітками, власне суджень однолітків і оцінок дорослих. З віком уявлення про себе розширюється і поглиблюється, зростає самостійність у судженнях про себе. Молодші підлітки бачать різні свої недоліки, але у багатьох самооцінка можливостей завищена: вони вважають себе здатними зробити те, що насправді зробити не можуть. Багато п’ятикласників ще не вміють правильно оцінити рівень своїх знань і умінь, а також побачити, наскільки важке стоїть перед ними завдання: перше оцінюється вище, друге — нижче того, що є насправді. Це особливо яскраво видно при вирішенні різного роду математичних задач. Кмітливість — важливий показник в очах підлітків, важливий показник здатності, тому в оцінках і самооцінках це суттєвий критерій. Було виявлено, що приблизно у половини підлітків самооцінка не збігається з дійсними результатами, причому в переважній більшості випадків вона є завищеною. Поряд з цим було виявлено, що дорослі - вчителі та батьки — схильні, навпаки, занижувати оцінку можливостей підлітків.

Роль самооцінки в самовихованні може бути як позитивною, так і негативною. Адекватна самооцінка дозволяє правильно вибрати підліткові ті особисті якості, які варто розвивати в собі, виховувати. Він правильно буде оцінювати свої розумові й фізичні здатності, не занижуючи їх і в той же час не завищуючи. Неадекватна занижена самооцінка теж буде давати позитивний результат, тому що учень буде з більшою строгістю ставитися до себе, з більшою наполегливістю домагатися поліпшення своїх особистих якостей, шукати своє місце в житті. А от неадекватна завищена самооцінка буде давати зовсім протилежний результат у порівнянні з адекватною й неадекватною заниженою самооцінкою.

1.4 Роль самооцінки в розвитку міжособистісних відносин.

Вивчення самооцінки як особливої освіти самосвідомості особистості у взаємозв'язку з його соціальним статусом представляється одним з актуальних напрямків даного психічного феномену. До теперішнього часу накопичений великий емпіричний матеріал про форми прояву самооцінки, її регулятивної функції, зв’язку самооцінки з самоставлення особистості та її самопізнанням, рівнем адекватності і стійкості самооцінки у різних віках, її зв’язки з соціальними відносинами, встановлюваними особистістю.

Природа міжособистісних відносин у будь-яких спільнотах досить складна. У них виявляються як суто індивідуальні якості особистості - її емоційні і вольові властивості, інтелектуальні можливості, так і засвоєні особистістю норми і цінності суспільства. У системі міжособистісних відносин людина реалізує себе, віддаючи суспільству сприйняте в ньому. Саме активність особистості, її діяння є найважливішою ланкою в системі міжособистісних відносин. Вступаючи в міжособистісні стосунки найрізноманітніших за формою, змістом, цінностям, структурі людських спільнотах — у дитячому саду, у класі, у дружньому колі, у різного роду формальних і неформальних об'єднаннях, — індивід проявляє себе як особистість і представляє можливість оцінити себе в системі відносин з іншими[29].

У дитячих і підліткових групах складаються міжособистісні відносини, що відображають взаємозв'язки учасників цих груп у конкретно-історичній ситуації розвитку суспільства. Незважаючи на те, що прояви міжособистісних відносин у кожній конкретній групі мають свою неповторну історію, на різних вікових етапах діють загальні закономірності їх становлення і розвитку.

Перша з них відображає обумовленість природи міжособистісних відносин тим місцем, яка вікова соціальна група займає в суспільстві. Друга характеристика міжособистісних відносин — це їх залежність від спільної діяльності, яка в будь-яку історичну епоху опосередковує розвиток міжособистісних відносин у групі, визначає їх будову. Третя особливість міжособистісних відносин полягає в їх рівневої природі - скільки-небудь склалася група має певний рівень розвитку, від якого залежить наявність або відсутність тих чи інших її соціально-психологічних особливостей і характер її впливу на індивідів.

Для того щоб підліток був здатний краще адаптуватися і долати труднощі, йому необхідно зберігати позитивне уявлення про себе. І, навпаки, люди з низькою самооцінкою так реагують на ту чи іншу невдачу, що це ускладнює будь-яку можливість поліпшення «Я-концепції». Крім того, вони не тільки самі дуже низько оцінюють результати своєї діяльності, але і вкрай стурбовані думкою інших якщо з боку останніх найбільш вірогідна несприятлива оцінка.

Багато авторів відзначають зниження самооцінки в підлітковому віці, з появою орієнтації на спілкування, на однолітків, на референтну групу. Отже, очевидна особлива вразливість підлітків перед маніпулятивним впливом і тиском групи. Надалі людина із заниженою самооцінкою часто дає будь-яким діям інших людей негативну інтерпретацію, незалежно від того, наскільки позитивним це дія виглядає в очах оточуючих.

За словами багатьох авторів (К. Роджерс, В. Сатир і ін), позитивне ставлення до самого себе, прийняття себе виявляється взаємопов'язаним зі здатністю до конструктивної взаємодії з іншими людьми. Високо оцінюючи себе, людина, швидше за все, буде так само доброзичливо ставитися до інших. Такій людині властиві відкритість, свобода у вираженні своїх почуттів, здатність до саморозкриття в спілкуванні.

2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ САМООЦІНКИ І СОЦІОМЕТРИЧНОГО СТАТУСУ МОЛОДШИХ ПІДЛІТКІВ.

2.1 Опис методик та процедури дослідження.

Дослідження було проведено на базі двох груп учнів 5-х класів Рава — Руської ЗОШ І - ІІІ ступенів № 1.

Перша група, учні 5 — А класу (19 дітей з них 14 — хлопців, 5 — дівчат), які навчаються за традиційною програмою. Вік дітей 10 — 11 років. Діти даного колективу навчаються разом із першого класу.

Друга група, учні 5 — Б класу (21 дитина з них 9 — хлопців та 11 — дівчат), які навчаються за традиційною програмою. Вік дітей 10 — 11 років.

Особливість цієї групи в тому, що цей колектив учнів є «збірним», тобто діти стали вчитися разом тільки з п’ятого класу.

Для реалізації цілей дослідження були обрані такі методики:

Вивчення рівня самооцінки особистості.

Соціометрія Дж. Морено.

Дослідження самоцінки особистості С.А. Будассі.

Спочатку учням була запропонована методика на вивчення рівня самооцінки особистості. Її метою було виявити загальний рівень самооцінки молодших підлітків.

Учням було запропоновано заповнити опитувальник, що містить 32 судження, з приводу яких можливі п’ять варіантів відповідей. Кожна відповідь кодується у балах за схемою:

дуже часто — 4,.

часто — 3,.

іноді - 2,.

рідко — 1,.

ніколи — 0.

Для виявлення рівня самооцінки потрібно підсумувати бали за всіма 32 судженнями:

від 0 до 25.

— свідчить про високий рівень самооцінки, за яким людина, як правило, не обтяжена «комплексом неповноцінності», правильно реагує на зауваження і рідко піддає сумніву власні дії;

від 26 до 45.

— свідчить про середній рівень самооцінки, коли людина рідко страждає від «комплексу неповноцінності» й лише іноді намагається підлаштуватись під думку інших;

від 46 до 128.

— вказує на низький рівень самооцінки, за яким людина болісно сприймає критичні зауваження на свою адресу, намагається завжди зважати на думку інших і часто страждає від «комплексу неповноцінності».

Наступною була використана методика діагностики міжособистісних відносин і міжгрупових відносин (соціометрія) Дж. Морено. Вона вибрана не випадково. Метою застосування даної методики було виявлення «соціометричних позицій», тобто співвідносного авторитету членів групи за ознаками симпатії-антипатії, де на крайніх полюсах виявляється лідер групи і «ізольований».

Термін соціометрія означає вимір міжособистісних взаємин у групі. Основоположник соціометрії відомий американський психіатр і соціальний психолог Дж. Морено не випадково так назвав цей метод. Сукупність міжособистісних відносин у групі складає, за Дж. Морено, ту первинну соціально-психологічну структуру, характеристики якої багато в чому визначаються не тільки цілісними характеристиками групи, а й душевними складовими людини.

Соціометрична техніка застосовується для діагностики міжособистісних і міжгрупових відносин з метою їх зміни, покращення, вдосконалення. За допомогою соціометрії можна вивчити типологію соціальної поведінки людей в умовах групової діяльності, судити про соціально-психологічної сумісності членів конкретних груп. Разом з офіційною, або формальною структурою спілкування, що відбиває раціонально, нормативно обов’язків бік людських взаємин, в будь-якій соціальній групі завжди є психологічна структура неофіційного, або неформального, порядку, що формується як система міжособистісних відносин, симпатій і антипатій. Особливості такої структури багато в чому залежать від ціннісних орієнтацій учасників, їх сприйняття і розуміння один одного, взаємооцінки і самооцінки. Як правило, неформальних структур в групі виникає декілька, наприклад структури взаємопідтримки, взаємовпливу, популярності, престижу, лідерства та ін.

Неформальна структура залежить від формування структури групи в тій мірі, в якій індивіди підпорядковують свою поведінку цілям і завданням спільної діяльності, правилами рольових взаємодій. За допомогою соціометрії можна оцінити цей вплив. Соціометричні методи дозволяють виразити внутрішньо-групові відносини у вигляді чисельних величин і графіків і таким чином отримати цінну інформацію про стан групи. Найбільш загальною задачею соціометрії є вивчення неофіційного структурного аспекту соціальної групи і що панує в ній психологічної атмосфери.

Загальна схема дій при соціометричному дослідженні полягає в наступному: після постановки задач дослідження і вибору об'єктів вимірювань, формується основна гіпотеза та положення, що стосуються можливих критеріїв опитування членів групи. Тут не може бути повної анонімності, інакше соціометрія виявиться малоефективною. Коли питання або критерії соціометрії вибрані, вони заносяться на спеціальну картку або пропонуються в усному вигляді за типом інтерв'ю. Кожен член групи зобов’язаний відповідати на них, вибираючи тих чи інших членів групи в залежності від більшої чи меншої схильності, переваги їх порівняно з іншими, симпатій чи навпаки, антипатій.

У дослідженні ми застосовували параметричну процедуру з обмеженою кількістю виборів, щоб знизити ймовірність випадкового вибору. З психологічної точки зору, соціометричне обмеження примушує досліджуваних більш уважно ставитися до своїх відповідей.

Кількість виборів було обчислено виходячи з формули, запропонованої Дж. Моренко і Е. Дженнінгсом:

P (A) = d/(N-1),.

Де Р-ймовірність випадкової події (А) соціометричного вибору; N-число членів групи, d-соціометричне обмеження. Зазвичай величина Р (А) задається в межах 0,14−0,25/26/.

Досліджувана група складалася одна з 19 осіб, а друга з 21 особи, тому виходячи з вище наведеної формули, d могло скласти 3- 4 вибори.

Отже учням була запропонована соціометрична картка, на якій потрібно було зафіксувати основну інформацію про себе (прізвище, ім`я, клас), а також зареєструвати свої індивідуальні вибори. Для цього картка містила відповідні критерії вибору, сформульовані у вигляді питань. Для того, щоб отримати повну інформацію про характер міжособистісних стосунків у групі, треба визначити ступінь взаємної симпатії - антипатії її членів. Зважаючи на це критеріями вибору були питання і позитивні (спрямовані на виявлення симпатії між учнями) та негативні (спрямовані на виявлення антипатії).

Оскільки міжособистісні стосунки завжди розгортаються у групі на двох рівнях — формальному та неформальному, то досліджувані повинні були здійснити вибір стосовно двох сфер — сфери спільної діяльності та сфери дозвілля. Тому, індивідуальна соціометрична картка містила 4 питання, два з яких стосувались навчання, інші два стосувались дозвілля (див. табл.1).

Таблиця1.

Інструкція була дана як в усній так в письмовій формі. І було попереджено, що результати не підлягають розголошенню. Час даний для заповнення картки не більше 20 хвилин.

Після заповнення всіх карток, розпочинається обробка даних спочатку таблично. Табличний етап обробки даних передбачає побудову соціоматриці - таблиці, за допомогою якої узагальнюються результати опитування. Оскільки міжособистісні стосунки у групі вивчалися у двох сферах (сфері спільної навчальної діяльності та сфері дозвілля), то необхідно побудувати соціоматрицю (див. додаток, А та В).

Соціоматриця повинна містити про групу такі основні відомості:

1) список членів групи, які роблять вибори (Хто вибирає). Кожному досліджуваному у списку присвоюється відповідний порядковий номер. Для полегшення подальшої інтерпретації;

2) список членів групи, кого вибирають (Кого вибирають). Для того, що не загромаджувати соціоматрицю великою кількістю інформації, замість прізвищ та імен досліджуваних записують лише їх порядкові номери;

3) на соціоматриці одночасно фіксуються позитивні «+» та негативні «-» вибори кожного досліджуваного;

4) для кожного з досліджуваних необхідно підрахувати загальну кількість:

— отриманих позитивних виборів;

— отриманих взаємних позитивних виборів;

— отриманих негативних виборів;

— отриманих взаємних негативних виборів.

5) для групи підрахувати загальну кількість:

— позитивних виборів;

— взаємних позитивних виборів;

— негативних виборів;

— взаємних негативних виборів.

Статус дитини визначається кількістю отриманих виборів. За такою формулою:

С=В/N-1, де В кількість виборів отриманих досліджуваним; N — число членів у групі.

Діти можуть належати до одної з 4-х статусних категорій: «лідери» — 1−0,5, «бажані» -0,49 — 0,1; «нехтувані» -0,09 — 0,01; «ізольвані» — менше 0,01.

Третьою проводилась методика С. А. Будассі, для знаходження кількісного виразу рівня самооцінки.

Досліджуваним пропонувався список із 48 слів, які позначають властивості особистості (табл.2), із яких необхідно було обрати лише 20 слів (властивостей), якими повинна володіти еталонна особистість у їхньому уявленні. Одночасно в інструкції вказувалось, що в цьому ряді можуть мати місце і негативні якості.

Таблиця 2 — Властивості особистості.

Потім із 20 відібраних властивостей учневі необхідно побудувати еталонний ряд d1(«мій ідеал») в протоколі дослідження, де на перших позиціях розташовані найбільш важливі, з їхньої точки зору, позитивні властивості особистості, а останніми — найменш бажані, негативні (20 ранг — найбільш приваблива якість, 19 ранг — менш приваблива, і так далі аж до 1 рангу, де має розміститись найменш приваблива якість). Також потрібно слідкувати, щоб ранги не повторялись.

Далі із тих же відібраних раніше властивостей особистості потрібно побудувати суб'єктивний ряд d2 («реальне Я»), в якому дані властивості розміщаються по мірі зменшення їх вираженості у кожного особисто (20-й ранг — якість, присутня в найбільшій степені, 19-й ранг — якість, характерна дещо в меншій степені і т. д, 1-й ранг — якість яка наявна в найменшій мірі). Результати заносяться у протокол дослідження (табл 3).

Таблиця 3 — Протокол дослідження.

Ціль опрацювання результатів — визначення звязку між ранговими оцінками властивостей особистості, які входять в уявлення «Я ідеального» та «Я реального». Міра звязку установлюється з допомогою коефіцієнта рангової кореляції.

Для того, щоб опрацювати результати у колонці d записується різниця між даними колонок d1 та d2. У колонці d2 ця різниця зводиться у квадрат. Після цього числа з колонки d 2 сумуються. Після цього підраховується загальну суму квадратів У d2 і вноситься у формулу. Самооцінка визначається за формулою Спірмена (коефіцієнтом кореляції рангів):

r = 1 — (6 У d 2 / (n 3-n)),.

де d — різниця номерів рангів, n — число розглянутих властивостей.

У випадку, коли n=20, формула набуває наступний вигляд:

R = 1 — 0,75Уd2, де R — коеффіцієнт корреляції (показник рівня самооцінки особистості).

Коефіцієнт рангової кореляції R може знаходитися в інтервалі від -1 до +1. Якщо отриманий коефіцієнт складає не менше — 0,37 і не більше +0,37, то це вказує на слабкий незначний зв’язок (чи його відсутність) між уявленнями учня про свій ідеал та про реальні якості.

Такий показник говорить про нечіткі та недиференційовані уявлення людини про свої ідеальне Я та реальне Я. Значення коефіцієнта кореляції від + 0,38, до +1 свідчить про наявність значного позитивного зв’язку між Я реальним та Я ідеальним. Це можна трактувати як прояв адекватної самооцінки чи при від +0,39 до 0,89 як тенденція до завищеної. Значення від +0,9 до +1 виражає адекватно завищену самооцінку. Значення коефіцієнта кореляції в інтервалі від -0,38 до -1 говорить про наявність значного негативного зв’язку між Я ідеальним та Я реальним (відображає невідповідність чи розходження уявлень особистості, ким вона хоче бути та тим ким вона є в реальності).

Цю невідповідність інтерпретується як занижену самооцінку. Чим ближче коефіцієнт до -1 тим більша степінь невідповідності.

Таблиця 4 — Рівень самооцінки.

2.2 Аналіз результатів та інтерпретація отриманих даних.

Опрацювавши отримані результати за методиками на визначення самооцінки виявилось, що учням 5 — А класу властива лише середня та висока самооцінки, кожна з яких є адекватною. 11 учнів мають середню самооцінку, інші 8 учнів мають високу самооцінку. У процентному співвідношенні це виглядає так: 58% - середня самооцінка та 42% - висока (див. рисунок 1).

Рисунок 1 — Самооцінка 5 — А класу Учні 5 — Б класу мають таку самооцінку: 2 учнів — низька ненадекватна, 3 — низька адекватна, 14 — середня адекватна та лише 2 учнів мають високу адекватну самооцінку. У процентному співвідношенні це виглядає наступним чином:10% - низька неадекватна, 14% низька адекватна 66% - середня та 10% висока адекватна (див. рисунок 2).

Рисунок 2 — Самооцінка 5- Б класу Якщо взяти учнів 5 — А та 5 — Б класів загалом то у них переважає середня самооцінка — 25 учнів, високу адекватну самооцінку мають 10 учнів, низьку адекватну 3 учні та 2 учні мають низьку недекватну. У процентному співвідношенні це виглядає наступним чином низька неадекватна 5%, низька адекватна 7%, середня 63%, висока адекватна 25% (див. рисунок 3).

Рисунок 3 — Загальна самооцінка 5- А та5 — Б класів Отримані результати за методикою Дж. Морено соціометрія виявили таку ситуацію у групі дітей. В учнів 5- А класу є 1 — лідер, 13 — бажаних, 3 нехтуваних та 2 — ізольваних (рис. 3).

Рисунок 4 — Соціальний статус 5 — А класу У 5 — Б класу спостерігається така ситуація — 3 дітей займають лідерські позиції, 15 учнів бажаних, 3 — нехтуваних та не має жодної ізольованої дитини (рис. 4).

Рисунок 5 — Соціальний статус 5 — Б Визначивши загальний соціометричний статус учнів 5 — А та 5 — Б класів то побачимо, загалом переважають учні які мають соціометричний статус «бажаних» 70%, «лідерів» у цих двох класах 10%, «знехтуваних» — 15% та «ізольованих» — 5% (див. рисунок 6).

Рисунок 6 — Загальний соціометричний статус учнів 5 — А та 5 — Б класів.

2.3 Порівняння самооцінки з соціальним статусом.

самооцінка соціометричний статус підліток Виходячи з необхідності доведення першої гіпотези, яка звучить так, що учні з низьким соціометричним статусним становищем будуть мати низьку самооцінку, нами було обрано всі три методики, дві з яких на виявлення рівня самооцінки та одна на визначення соціометричного статусу учнів.

Статистична обробка даних проводилась за допомогою прикладного пакета програм STATISTIKA, математично-статистичнго методу: кореляційного аналізу.

Отже, згідно з кореляційним аналізом результатів дох класів разом можна говорити про те, що взаємозв'язку між самооцінкою та соціальним статусом учнів не має (див. додаток А). Це засвідчує те, що самооцінка жодним чином не впливає на те яке місце в своїй групі займає учень. Проте розбивши групу відповідно на 5- А та 5 — Б і розглядаючи їх окремо, можна говорити про те, що в 5 — А справді самооцінка не впливає на соціометричний статус, а соціометричний статус не впливає на самооцінку (див. додатов В). Натомість у 5- Б самооцінка та соціометричний статус учнів корелюють між собою (див. додаток С). Відмінності по самооцінці супроводжуються відмінностями по соціометричному статусі. Соціометричний статус корелює із самооцінкою (-0,5) зворотнім кореляційним зв’язком. Самооцінка із соціометричним статусом також корелює зворотнім кореляційним зв’язком (-0,5). Тому в 5- Б класі відмінності по самооцінці супроводжуються відмінностями по соціометричному статусі, тобто хто має низьку самооцінку, той відповідно має низький соціометричний статус.

Тому наша гіпотеза про, що учні з низьким соціометричним статусним становищем будуть мати низьку самооцінку підтвердилась лише частково, тобто вона підтвердилась лише в 5 — Б класі, в інших випадках ця закономірність не діє.

Друга гіпотеза, проте, що учні з високим соціометричним статусним становищем будуть мати високу самооцінку не підтвердилась в жодному із двох класів.

ВИСНОВКИ.

1. В теоретичній частині роботи було з’ясовано, що самооцінка — оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток її особистості.

Завдяки здатності до самооцінки людина набуває можливості значною мірою самостійно спрямовувати й контролювати свої вчинки та дії, самовиховуватися й удосконалювати себе.

Самооцінка пов’язана з однієї із центральних потреб людини — потребою в самоствердженні, що визначається відношенням її дійсних досягнень до того, на що людина претендує, яку мету перед собою ставить — рівень домагань. Також з’ясували, те що самооцінка має такі основні вимірами: адекватність, рівень та стійкість. Адекватність характеризує міру відповідності самооцінки фактичній вираженості певної якості в суб'єкта, відповідність реальним досягненням і потенційним можливостям індивіда. Під впливом оцінки оточуючих в особистості поступово складається власне відношення до себе й самооцінка своєї особистості, а також окремих форм своєї активності: спілкування, поведінки, діяльності, переживань.

Рівень — характеризує ступінь вираження тієї якості, яку оцінюють. За рівнем самооцінка може бути високою, середньою, низькою. Критерієм рівня самоцінки є міра збігу самооцінки з оцінкою свого ідеалу: чим ближча самооцінка до оцінки ідеалу, тим вона вища, і навпаки, чим далі самооцінка від оцінки ідеалу, тим вона нижча. І висока, і середня, і низька самооцінки можуть бути як адекватні, так і неадекватні.

Третім виміром самооцінки є її стійкість. Стійкою вважається самоцінка, рівень якої упродовж певного часу залишається незмінним незалежно від ситуації. Критерієм стійкості самооцінки є міра зміни її рівня щодо одних і тих самих якостей людини протягом визначеного часу.

Поняття «соціометричний статус» запропонував Дж. Морено, де статус — становище людини в соціальній групі, а саму систему міжособистісних відносин становлять емоційні, ділові та інтелектуальні зв’язки членів цієї групи. Статус — становище людини в системі внутрішніх відносин, що визначає ступінь його авторитету в очах інших учасників групи. На відміну від позиції, статус індивіда в групі - це реальна соціально — психологічна характеристика його положення в системі внутрішньо-групових відносин, ступінь дійсної авторитетності для інших учасників.

2.Наша перша гіпотеза, про те що учні з низьким соціометричним статусним становищем будуть мати низьку самооцінку підтвердилась лише частково. Статистична обробка даних проводилась за допомогою прикладного пакета програм STATISTIKA, математично-статистичних методів:кореляційного аналізу.

Кореляційний аналіз двох класів разом показав що взаємозв'язку між самооцінкою та соціальним статусом учнів не має. Це засвідчує те, що самооцінка жодним чином не впливає на те яке місце в своїй групі займає учень.

Проте розбивши групу відповідно на 5- А та 5 — Б і розглядаючи їх окремо, можна говорити про те, що в 5 — А справді самооцінка не впливає на соціометричний статус, а соціометричний статус не впливає на самооцінку, тому діти з низьким соціометричним статусом можуть мати як низьку так і високу або середню самооцінку.

А ось в 5- Б самооцінка та соціометричний статус корелюють між собою. Відмінності по самооцінці супроводжуються відмінностями по соціометричному статусі. Соціометричний статус корелює із самооцінкою зворотнім кореляційним зв’язком. Самооцінка із соціометричним статусом також корелює зворотнім кореляційним зв’язком. Тому в 5- Б класі відмінності по самооцінці супроводжуються відмінностями по соціометричному статусі, тобто хто має низьку самооцінку, той відповідно має низький соціометричний статус.

Отже наша гіпотеза про те, що учні з низьким соціометричним статусом мають низьку самооцінку підтвердилась лише у 5 — Б класі.

Наша друга гіпотеза про те, що учні з високим соціометричним статусним становищем будуть мати високу самооцінку не підтвердилась. Оскільки кореляційний аналіз двох класів разом, а потім кожного окремо показав, що соціометричний статус жодним чином не впливає на самооцінку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Агафонов А. Ю. Дослідження Я-концепції учнів підліткового віку як засобу якісної оцінки освітніх систем. // Автореф. дис канд. психологічних наук. Казань — 2000.

2. Байярд Р. Т. Ваш неспокійний підліток. — М.: Просвещение, 1991. — 63С.

3. Басіна Є.З. Становлення самооцінки та образу Я. // Особливості психічного розвитку дітей 6−7-річного віку під. ред. Д. Б. Ельконіна, А. Л. Венгера. — М.: Педагогіка, 1988. С.56−65.

4. Бернс Р. Розвиток Я — концепції і виховання. — М., 1986.

5. 5. Боцманова М. Л., Захарова А. В., Чан Чі Те Оань. Самооцінка як фактор моральної саморегуляції у молодшому шкільному віці / / Нові дослідження в психології. — 1988. — № 2. — Стор. 27−30.

6. Берні Р. Розвиток «Я-концепції і виховання. — М., 1986.

7. Божович Л.І. Проблеми формування особистості. — М.: Просвещение, 1995. — 352 с.

8. Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М. Словник — довідник з психодіагностики. — СПб.: Пітер Ком, 1999р. — 528 с.

9. Будассі С.А. Захисні механізми особистості. М., 1998.

10. Гайда В. К., Захаров В. П. Психологічне тестування: навчальний посібник. — Л.: Вид-во ЛДУ, 1982.

11. Гапон Н. Інноваційне психологічне знання педагога та зміст професійної освіти /Вісник Львівського університету. Серія: Педагогічна. — Львів: Львівський університет імені Івана Франка, 2001. Вип.15. Ч.1. С. 67−71.