Цілі Арт-терапії

1. Мета: складається в гармонізації розвитку особистості через розвиток здатності самовираження й самопізнання Цілі Арт-терапії.

1. Дати соціально прийнятний вихід агресивності та іншим негативним почуттям. Робота над малюнками, картинами, скульптурами є безпечним способом випустити «пару» і розрядити напругу.

2. Полегшити процес лікування. Неусвідомлювані внутрішні конфлікти і переживання часто буває легше виразити за допомогою зорових образів, ніж висловити їх у процесі вербальної корекції, невербальне спілкування легше вислизає від «цензури» свідомості.

3. Отримати матеріал для інтерпретації і діагностичних висновків. Продукти художньої творчості довговічні, і клієнт не може заперечувати факт їх існування. Зміст і стиль художніх робіт дають можливість отримати інформацію про клієнта, який може допомагати в інтерпретації своїх творів.

4. Опрацювати думки і почуття, які клієнт звик придушувати. Іноді невербальні засоби є єдино можливими для вираження і прояснення сильних переживань і переконань.

5. Налагодити стосунки між психологом і клієнтом. Спільна участь у художній діяльності може сприяти створенню відносин емпатії і взаємного прийняття.

6. Розвинути почуття внутрішнього контролю. Робота над малюнками, картинами або ліплення передбачають впорядковування кольору і форм.

7. Сконцентрувати увагу на відчуттях і почуттях. Заняття образотворчим мистецтвом створюють великі можливості для експериментування з кінестетичним і зоровими відчуттями і розвитку здатності до їх сприйняття.

8. Розвинути художні здібності і підвищити самооцінку.

Малювання — це творчий акт, що дозволяє дитині відчути і зрозумітисамого себе, вільно висловити свої думки і почуття, звільнитися відконфліктів і сильних переживань, розвинути емпатію, бути самим собою, вільно висловлювати мрії і надії. Це не тільки відображення в свідомості дітейнавколишнього і соціальної дійсності, а й її моделювання, виразставлення до неї. Деякі вчені схильні розглядати малювання як одиніз шляхів виконання програми вдосконалення організму.

Цілі: самовираження, розширення особистого досвіду, самопізнання, розкриття творчого потенціалу. Арт-терапія допомагає розвинути приховані здібності до творчого вирішення складних життєвих завдань. Арттерапія — один з методів психологічної роботи, використовує можливості мистецтва для досягнення позитивних змін в інтелектуальному, соціальному, емоційному і особистісному розвитку людини.

2. Показаннями для проведення арт-терапії

— Труднощі емоційного розвитку, стрес, депресія, зниження емоційного тонусу, лабільність, імпульсивність емоційних реакцій;

— Емоційна депривація дітей, переживання дитиною емоційного відкидання і почуття самотності;

— Наявність конфліктних міжособистісних відносин, незадоволеність внутрішньородинною ситуацією, ревнощі до інших дітей в сім'ї;

— Підвищена тривожність, страхи, фобічні реакції;

— Негативна «Я» концепція, низька дисгармонічність, перекручена самооцінка, низький ступінь самосприйняття;

— Некоординовані сіпання різних м’язів (нервовий тик);

— Асиметричні, некоординовані, різкі рухи;

— Тремор (тремтіння) пальців рук;

— Дисгармонійна, красномовя, в тому числі різні розмовні порушення (заїкання та ін) Поєднання на заняттях методів арт-терапії з ігровими моментами є найбільш оптимальним варіантом у корекційній роботі з дітьми.

3. Механізми арт-тер казкотерапія малювання вербальний кінестетичний

1) Мистецтво дозволяє в особливій символічній формі реконструювати конфліктну, травмуючу ситуацію і знайти її вирішення через перебудову цієї ситуації на основі креативних здібностей суб'єкта .

2)Пов язан з природою естетичної реакції, яка дозволяє змінити дію,"афект від страждання до насолоди" Л. С. Виговський.

4. Фактори арт-тер Фактор художньої експресії.

Фактор психотерапевтичних відносин.

Фактор інтерпретації та вербального зворотнього зв’язку .

Фактор художньої експресії.

Фактор художньої експресії пов’язаний з вираженням думок і почуттів клієнта. Художня експресія не є одномоментним актом, а являє собою довготривалий процес, що включає декілька основних етапів, а саме:

етап підготовки до зображувальної діяльності;

етап безпосереднього та найбільш примітивного від реагування почуттів і потреб в експресивній поведінці з мінімальним усвідомленням клієнтом психологічного змісту зображувальної діяльності;

етап поступової трансформації хаотичної і малозмістовної художньої експресії в більш складну зображувальну діяльність, а саме у символічні образи, з поступовим усвідомленням клієнтом її психологічного змісту.

На сучасному етапі представники різних психотерапевтичних шкіл порізному трактують психотерапевтичну дію художньої експресії. Згідно Фрейду, художня творчість має багато спільного із сновидіннями і фантазіями, тому що подібно до них виконує компенсаторну роль, знімаючи психічну напругу, що виникає при фрустрації інстинктивних потреб людини. Разок* з тим художня творчість є компромісною формою їх задоволення.

Інший погляд на природу художньої творчості сповідував Юнг. Для нього вона перш за все пов’язана з реалізацією самозцілюючих можливостей психіки. Представники психодинамічного напряму намагались роздивитись процес художньої експресії з нових позицій. Так, Ернст Кріс пов’язав процес художньої експресії з проявом творчої уяви, яка передбачає обмеження свідомості, емоційне забарвлення образів і включення механізму вирішення проблем на візуальному рівні.

М. Мілнер розглядає зображувальну діяльність дорослої людини як один з способів відтворення тих стенів, які пов’язані з дитячим досвідом. Ці стани передбачають послабленню свідомого контролю, що дозволяє дорослому у його відношеннях з оточуючими проявити більшу ступінь свободи і творчого потенціалу.

Фактор психотерапевтичних відносин.

На сучасному етапі фактор психотерапевтичних відносин розглядається в якості одного з найбільш значимих факторів психотерапевтичного впливу, незалежно від конкретної моделі чи форми психотерапії.

У арт-терап. відносинах важливі такі функції психолога:

створення атмосфери терпимості та безпеки, необхідної для вільного вираження клієнтом змісту свого внутрішнього світу;

структуруванні і організації діяльності клієнта;

встановлення з клієнтом емоційного резонансу, необхідного для взаємного обміну почуттями, образами та ідеями;

4) використання психологом різних інтервенцій.

з метою надати клієнту емоційну підтримку і допомогти йому в усвідомленні змісту зображувальної продукції і її зв’язку з особливостями клієнта, проблемами і системою відносин

* На психотерапевтичні відносини мають вплив різні фактори, а саме:

особливості особистості і світогляду клієнта і психолога;

їх установки і взаємні очікування;

стать, вік, культурний досвід;

тривалість і умови проведення арт-терапії та інші фактори.

Велике значення мають професійні вміння, досвід психолога та його особисті якості. Багато сучасних арт-терапевтів спираються у своїй роботі на психодинамічний підхід, використовуючи поняття переносу і контр-переносу. Поняття переносу і контр переносу, як відомо, визначають як неусвідомлені, або частково неусвідомлені реакції клієнта, які виникають в присутності психолога, а також аналогічні реакції психолога, що виникають в присутності клієнта [12, С. 79]. Відносини клієнта і психолога є живим діалогом двох осіб, у якому проявляється різноманітність їх людських якостей. Представники психодинамічного напрямку в арт-терапії стверджують, що відносини клієнта і психолога відображають відносини матері і дитини, але разом з тим ці відносини заключають в собі необмежені рольові можливості.

Очевидно, що вступаючи у психотерапевтичні відносини, клієнт і спеціаліст привносять до них не лише досвід дитинства і своїх відносин з найбільш близькими і значимими для них людьми, але й досвід соціалізації та своїх відносин з широким колом осіб, з якими вони так чи інакше повязані.

Таким чином, підсумовуючи сказане, можна зробити такі висновки;

Психотерапевтичні відносини виступають в якості дуже важливого фактора в арт-терапії. Не дивлячись на те, що представники різних напрямів обумовлюють їх дію по різному, всі вони визнають важливий вплив на пепебіг і результати арт-терапевтичного процесу.

Психотерапевтичні відносини в арт-терапії мають свою динаміку і особливості, що пов’язано з тим, що вони опосередковуються зображувальною діяльністю клієнта і в тій чи іншій мірі відображають стадійний характер процесу художньої експресії.

На психотерапевтичні відносини в арт-терапії мають вплив різноманітні зовнішні і внутрішні фактори. До перших відносять професійне, сімейне та, більш широке соціальне оточення психолога і клієнта. До других їх індивідуальні особливості, самоусвідомлення і світогляд, мотивація, установки, попередній досвід та інше.

Застосування нових підходів до опису і аналізу психотерапевтичних відносин і використання різних моделей опису і аналізу феноменів, що спостерігаються, можуть дати багато для подальшого розвитку теорії і практики арт-терапії.

Фактор інтерпретації і вербального зворотнього зв’язку.

Інтерпретація і вербальний зворотній зв’зок є третім основним фактором психотерапевтичної дії в арт-терапії Рольцього фактору може бути різна в залежності від індивідуальних особливостей клієнта, в тому числі в його здатності до вербалізації своїх почуттів і думок, а також від тих підходів і моделей роботи, яких притримується спеціаліст.

5. Арт-тер. Процесс Етапи:

1) Підготовчий, включає

— першу зустріч з клієнтом;

— отримання первинних данних;

— пояснення клієнту змісту і особливостей арт-тер. роботи;

— заключення психо-тер. контракту: мета, умови роботи, к-ть зустрічей,іх частота і тривалість. Осн завдання: створити простір внутрішньої захищеності, довіри, безпеки.

2) Етап становлення відносин між клієнтом і терапевтом і початок творчої діяльності клієнта. Клієнт переходить до творчої діяльності, в ході якої відбувається первинне від реагування почуттів конфлікту. Основне завдання: установити з клієнтом емоційний резонанс і дати відчуття що саме клієнт керує ситуацією.

3) Етап зміцнення і розвитку психотерапевтичних відносин — найбільш продуктивної творчості клієнта, перехід від хаотичної зображувальної діяльності до створення більш складної творчої продукції. Прийоми роботи: різні види обговорень, які спрямовані на виявлення змісту, питання, метафори, побудова рольових діалогів.

4) Заключний етап-термінація. Психолог акцентує увагу клієнта на його почуттях, внутрішніх ресурсах, підтримує впевненість клієнта у своїх можливостях.

Арт-терапевт враховує схильність клієнта до індивідуального, властивого для нього темпу діяльності. Далеко не всі клієнти здатні відразу включитися в образотворчу роботу. Іноді повинно пройти кілька сесій, перш ніж клієнт зможе перебороти свій страх і стереотипи звичної поведінки, яка проявляється в сприйманні арт-терапевтичної роботи як невартої дорослої людини «дитячої гри» або, навпаки, як щось, що дуже нагадує «художню діяльність» з необхідним для неї створенням «правильних» чи «красивих» малюнків. І та й інша тенденція виявляються в клієнтів досить часто на початку роботи.

Поступово, в міру того, як формуються психотерапевтичні відносини, у клієнта виникає відчуття захищеності, внутрішнього комфорту, а атмосфера арт-терапевтичного кабінету сприймається їм як особлива, відмінна від тієї, що його як правило оточує. Клієнт починає працювати більш природньо з захопленням. У процесі роботи виникають найрізноманітніші асоціації, почуття і спогади. Можуть проявлятися сильні переживання, у тому числі негативного характеру, такі як почуття гніву, провини, втрати і т.п.

Весь цей час арт-терапевт знаходиться поруч із клієнтом. Він намагається не заважати його роботі зауваженнями чи коментарями і прагне не перешкоджати прояву сильних, у тому числі й негативних емоцій. Арт-терапевт, час від часу ставлячи різні питання, прагне не пояснювати, але «прояснювати» все, що робить клієнт. Тим самим він звертає увагу на прихований зміст його власних дій. Встановлюється закономірний зв’язок між характером образотворчої діяльності клієнта, досвідом його дитинства, актуальними взаєминами з навколишніми і проблемами на даному етапі життя.

Іноді арт-терапевтичний процес може проходити з деякими труднощами. Часом клієнт може виявлятися розгубленим, коли не знає, з чого почати роботу. Він перебирає і досліджує різні образотворчі матеріали, якийсь час не знаходячи для себе необхідних. У певні моменти він може не виявляти бажання що-небудь створювати. Іноді, створивши за певний проміжок часу кілька робіт, він припиняє подальшу діяльність і відчуває потребу звернутися до того, з чого він почав, чи переглянути послідовно всі свої малюнки. Також він може намагатися знищити свої роботи — як закінчені, так і незакінчені.

Індивідуальна арт-терапевтична робота може продовжуватися досить довго. У багатьох випадках — кілька місяців чи навіть років. Підставами для завершення індивідуальної роботи, поряд із зовнішніми факторами, є зміни в стані і характері образотворчої діяльності клієнта, що відбивають позитивну динаміку арт-терапевтичного процесу.

6. Структура

· Перший етап — налаштування Початок заняття — це «налаштування на творчість». Завдання цього етапу — підготовка учасників до спонтанної художньої діяльності і внутрішньо групової комунікації. При цьому можна використовувати ігри, рухові і танцювальні вправи, нескладні образотворчі прийоми. Наприклад, різні варіанти техніки «карлючки» («карлючки тіла», «каляки»), техніка «закритих очей», «автографи», «естафета ліній» (див.). При виконанні цих вправ відбувається зниження контролю з боку свідомості і настає релаксація.

· Другий етап — актуалізація візуальних, аудіальних, кінестетичних відчуттів На цьому етапі можна використовувати малюнок у сполученні з елементами музичної і танцювальної терапії. Музика як терапевтичний засіб, на думку багатьох вітчизняних і закордонних учених (С.С. Корсаків, В. М. Бехтерев, К. Швабі та ін.) впливає на настрій людини, поліпшує її самопочуття, стимулює її волю до одужання, допомагає активно брати участь у лікувальному процесі. Для занять краще підбирати мелодійні композиції без тексту, які не викликають протесту в учасників. Голосність звучання також установлюється з загальної згоди. Необхідно змінити чи виключити музику, якщо цього бажає хоча б один із присутніх. Можна сполучати арті танцювально-рухову терапію.

· Третій етап — індивідуальна образотворча діяльність Цей етап припускає індивідуальну творчість для дослідження власних проблем і переживань. Прийнято вважати, що всі види підсвідомих процесів, у тому числі страхи, сновидіння, внутрішні конфлікти, ранні дитячі спогади, відбиваються в образотворчій продукції при спонтанній творчості. Більше того, заняття візуальним мистецтвом, на думку англійського арт-терапевта С. Скейфі, сприяють розкриттю внутрішніх сил людини. Таким чином, людина невербальною мовою повідомляє про свої проблеми і почуття, вчиться розуміти й аналізувати свої емоції. За твердженням Е. Крамер, продукт образотворчої діяльності сублімує руйнівні, агресивні тенденції автора і попереджає тим самим їхній безпосередній прояв у вчинках.

Учасники занять, як правило, розрізняються за ступенем готовності до експресії, до контакту з арт-терапевтом, до відкритості у вербалізації своїх переживань. Деякі діти і дорослі намагаються створювати реалістичні, красиві малюнки, тому необхідно пояснити учасникам заняття, що їхні роботи не будуть оцінюватися. Важливий процес спонтанної творчості, емоційний стан «малювальника», його внутрішній світ, пошук адекватних засобів самовираження.

Даний етап заняття передбачає непряму діагностику. Так, деякі додаткові відомості про автора можна одержати при інтерпретації малюнків відповідно до критеріїв відомих проективних методик (див.). Однак варто уникати прямолінійних аналогій і поспішних висновків. При виборі образотворчих засобів потрібно враховувати стан особистості, її потребу в приховуванні травматичних переживань, бажання контролювати емоції. На перших заняттях учасники прагнуть працювати знайомими і звичними засобами, і тільки в міру подолання психологічного захисту починають експериментувати, стають більш експресивними. Як правило, діти з високою особистісною чи ситуативною тривожністю спочатку малюють простим олівцем, багаторазово виправляючи зображення, а тільки потім розфарбовують його. Коли переборені захисні тенденції, фарби здатні викликати сильний емоційний відгук, стимулювати уяву і прагнення творчості. Поліфонія кольорів і відтінків дозволяє більш точно відобразити настрій і психічний стан.

Прийнято вважати, що пластичні матеріали (глина, пластилін, тісто) найбільшою мірою підходять для вираження сильних переживань, агресивних почуттів, страхів.

Використання техніки колажу нерідко допомагає перебороти невпевненість, ситуативну тривожність, пов’язану з відсутністю художнього таланту. Колективна робота над створенням колажу сприяє проясненню взаємин в групі.

· Четвертий етап — активізація вербальної і невербальної комунікації

Головне завдання цього етапу полягає у створенні умов для внутрішньо групової комунікації. Кожному учаснику пропонується показати свою роботу і розповісти про неї. Ступінь відкритості і відвертості само презентації залежить від рівня довіри до групи, до арт-терапевта, від особистісних особливостей дитини. Якщо вона з якихось причин відмовляється від висловлювань, не слід наполягати. Можна запропонувати учасникам скласти історію про свій малюнок і придумати для нього назву. Починати розповідь можна словами «Жила собі людина, схожа на мене .». Такий початок полегшує вербалізацію внутрішнього стану і підсилює ефект проекції та ідентифікації. По розповіді учасника можна зрозуміти, кого він засуджує, кому співчуває, ким захоплюється. Тому неважко скласти уявлення про нього самого, його цінності та інтереси, відносини з навколишніми.

· П’ятий етап — колективна робота в малих групах Учасники придумують сюжет і програють невеликі спектаклі. Переклад травмуючих переживань у комічну форму призводить до катарсису, звільненню від неприємних відчуттів, емоцій.

· Шостий етап — рефлексивний аналіз Заключний етап припускає рефлексивний аналіз у безпечній обстановці. Необхідна присутність елементів спонтанної «взаїмотерапії» у вигляді доброзичливих висловлювань, позитивного програмування, підтримки. Атмосфера емоційної теплоти, емпатії, турботи дозволяє кожному учаснику арт-терапевтичної сесії пережити ситуацію успіху в тій чи іншій діяльності. Діти здобувають позитивний досвід самоповаги і самосприйняття, у них зміцнюється почуття власної гідності, поступово коректується образ «Я». На завершення необхідно підкреслити успіхи всіх і кожного окремо.

7. Обмеження

1) Повязане з культурно та релігійно приналежністю клієнта.

2) Повязані з тим, що формальна діагностика може не мати сенсу, ми розглядаємо терапевтичний ефект малювання.

3) Існує специфіка творчості в дитячому віці.

8. Проективне малювання Може використовуватися як в індивідуальній формі, так і в груповий роботі. Основне завдання проективного малюнка полягає у виявленні та усвідомленні трудно вербалізуємих проблем і переживань клієнтів. Керуючи і направляючи тематику малюнків, можна домогтися переключення уваги дитини, концентрації його на конкретних значущих проблемах. Це особливо ефективно при корекції дитячих страхів. [4; ст. 191]

Проективне малювання розглядається деякими авторами як допоміжний метод до групового роботі. Він дозволяє діагностувати і інтерпретувати труднощі в спілкуванні, емоційні проблеми і т.д. теми малюнків підбираються так, щоб надати учасникам можливість виразити графічно або малюнком свої почуття та думки. Метод дозволяє працювати з почуттями, які суб'єкт не усвідомлює з тих чи інших причин.

Теми, пропоновані для малювання, можуть бути, найрізноманітнішими і стосуватися як індивідуальних, так і загально групових проблем.

Зазвичай тема малювання охоплює:

1. Власне минуле і сьогодення («Моя найголовніша проблема у спілкуванні з дітьми», «Ситуації в житті, в яких я почуваю себе невпевнено», «Мій звичайний день «);

2. Майбутнє або абстрактні поняття («Ким би я хотів бути», «Три бажання», «Острів щастя», «Страх «);

3. Відносини в групі («Що дала мені група, а я їй», «Що я очікував, що отримав від спілкування у групі «).

У проективної малюванні використовуються наступні методики (класифікація Кратохвіла):

Вільне малювання (кожен малює, що хоче). Малюнки виконуються індивідуально, а обговорення відбувається в групі. Тема або задається, або обирається членами групи самостійно. На малювання виділяється 30 хв., потім малюнки вивішуються, і починається обговорення. Спочатку про малюнок висловлюються члени групи, а потім сам автор. Обговорюються розбіжності в інтерпретації малюнка.

Комунікативне малювання. Група розбивається на пари, у кожної пари свій аркуш паперу, кожна пара спільно малює на певну тему, при цьому, як правило, вербальні контакти виключаються, вони спілкуються за допомогою образів, ліній, фарб. Після закінчення процесу малювання відбувається обговорення процесу малювання. При цьому обговорюються не художні гідності створеного твору, а ті думки, почуття з приводу процесу малювання, які виникли у членів діадему, і їх ставлення один до одного в процесі малювання.

Спільне малювання. Кілька людей (або вся група) мовчки малюють на одному аркуші (наприклад, групу, її розвиток, настрій, атмосферу в групі і т.д.). після закінчення малювання обговорюється участь кожного члена групи, характер його вкладу та особливості взаємодії з іншими учасниками в процесі малювання.

Додаткове малювання. Малюнок надсилається по колу — один починає малювати, другий продовжує, щось додаючи, і т.д.

Існує два способи роботи з готовими малюнками:

. Демонстрація всіх малюнків одночасно, перегляд та порівняння, знаходження спільними зусиллями загального та відмітної змісту.

. Розбір кожного малюнка окремо (він переходить з рук в руки, і учасники висловлюються про його психологічному змісті).

Проективні малюнок сприяє самопізнання, взаєморозуміння і активізації групового процесу.

При інтерпретації проективного малюнка увага звертається на зміст, способи вираження, колір, форму, композицію, розміри, що повторюються в різних малюнках одну дитину специфічні особливості.

У проективної малюнку знаходять відображення безпосереднє сприйняття людиною тієї чи іншої ситуації, різні переживання, часто неусвідомлювані і не вербалізуємі.

Основними етапами корекційного процесу з використанням методу проективного малювання є:

1. Попередній орієнтовний етап. Дослідження дитиною обстановки, образотворчих матеріалів, вивчення лімітів та обмежень у їх використанні.

2. Вибір теми малювання, емоційне включення в процес малювання.

3. Пошук адекватної форми вираження.

4. Розвиток форми в напрямку все більш повного, глибокого самовираження, її конкретизація.

5. Дозвіл конфліктно травмує ситуації в символічній формі.

9. Серійне малювання Серійне малювання — передбачає щоденне проведення занять малювання у присутності консультанта. У цьому психолог робить висновки не так на основі одного малюнка, але в основі цілої серії чи часто повторюваних мотивів. Працюючи дитина часто спиняє вибір в одній символічною теми і використовує їх у ряді малюнків. Цей символічний образ іншого незмінним, але зазнає змін, свідчить про наявність внутрішньої динаміки. Використання малюнків може допомогти дитині можливість перейти до безпосередньому обговоренню хворобливих переживань, що з досвідом насильства.

Цей метод то, можливо неприйнятний до роботи з дитиною, яка може і вміє малювати, більше, він може викликати в дитини зневажливе ставлення або подразнення. У результаті контакти з психологом не встановлюється, а малюнки виявляються досить формальними.

Лист паперу А4, пропонуємо простий олівець, кольорові олівці, фломастери краще не викор.

Якщо молодший школяр або старш.шк. працюємо 20 хв. Інструккція: ти можеш намалювати картинку, яку вважаєш за потрібне. Якщо буде бажання поговорити, про те, що ти намалював, то ми про це поговоримо.

— Як правило сер. мал. Розраховане на 10 зустр., в більш важких випадках на 3 місяці.

— Як правило працюємо 2−3 зустрічі на тиждень, обговорюється з клієнтом де відбуд. Зустріч Підходить до сер. мал.:

— Директивний-коли психолог конкретно визначає тему малюнку (викор. тоді коли клієнт розгублений, знах. в стані тривоги, страху і не знає, що малювати).

— Частково директивний — «пам'ятаєш ти малював… тобі цікаво, продовжимо це малювати»

— Недирективний-клієнт мал. те що вважає за потрібне, все що заманеться.

10. Казкотерапія Казкотерапія — метод, що використовує казкову форму для інтеграції особи, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, вдосконалення взаємодій з навколишнім світом.

Казкотерапія — лікування казками, спільне з клієнтом відкриття тих знань, які живуть в душі та є психотерапевтичними в даний момент.

Казкотерапія — процес пошуку сенсу, розшифровки знань про світ та системи взаємовідносин у ньому.

Казкотерапія — процес утворення зв’язків між казковими подіями і поведінкою в реальному житті; процес перенесення казкового сенсу до реальності.

Казкотерапія — процес об'єктивізації проблемних ситуацій.

Казкотерапія — процес активізації ресурсів, потенціалу особистості.

Казкотерапія — процес покращення внутрішньої природи й навколишнього світу.

Казкотерапія — розкриття внутрішнього та зовнішнього світу, осмислення пережитого, моделювання майбутнього, процес підбору кожному клієнту своєї особливої казки.

Казкотерапія — це терапія середовищем, особливою казковою атмосферою, в якій можуть проявитися потенційні можливості особистості, може матеріалізуватись мрія; а головне, в ній з’являється відчуття захищеності та аромат таємниці

Казкотерапія для дітей поділяється на три основні види: діагностична, корекційна і розвиваюча. Уже із назви зрозуміло, яким чином використовується казка у даних напрямках. Для казкотерапії можна використовувати найрізноманітніші казки — народні, авторські, спеціально написані психотерапевтами для роботи із конкретною проблемою.

Казки діляться на п’ять видів залежно від призначення: художні, психокорекцій ні, психотерапевтичні, медитативні. Звичайно найбільший вплив мають психотерапевтичні казки, але якщо у дитини не виявляється серйозних проблем, то можна застосовувати для казкотерапії і художні казки, головне — робити це правильно.

1) Художній (казки, міфи, притчі, створені багатовіковою мудрістю народу), мають в собі дидактичний, психокорекційний, медіативні аспекти.

2) Дидактичні(створені спеціально педагогами або психологом), для доповнення навч.матер., дієві особи: літери, звуки, арифметичні дії.

3) Психокорекційна — ств. для м’якого впливу на поведінку дитини, як правило викор. для дітей віком 11−13р.

4) Психотерапевтичні-казки, які лікують душу, розкриває глибокий смисл подій, допомагає по іншому побачити ситуацію, викор. у випадку психоемоційної травми, допом. пояснити те що відбувається і змінити ставлення до подій життя.

5) Медитативні-головне призначення повідомл. нашій підсвідомості ідеальних моделей, взаємин із навкол. світом, зняття психоемоц. напруження.

11. Функції казкотерапії

Діагностична функція відіграє важливу роль ми первинному етапі казкотерапії. Вона дозволяє витичити стан дитини і поставити основну мету для Подальшої роботи. Прогностична функція казок полягає в тому, що Ми можемо побачити не тільки сьогодення людини, і заглянути в її майбутнє. Цієї мети ми можемо досягти, аналізуючи казки разом із дитиною, даючи відповіді на її запитання. У кінцевому результаті завдяки цій функції нам відкриються особливості поведінки дитини, бачення нею навколишнього світу і стратегії своєї подальшої поведінки. Виховна функція допомагає нам за допомогою простих сюжетів і яскравих, барвистих образів навчити дитину простих істин, виховати в ній якості та властивості особистості, що потрібні їй в певний момент для розв’язання ситуації, що склалася, і знадобляться в подальшому житті.Коригувальна функція є тим кінцевим результатом, який ми хочемо отримати наприкінці казкотерапії. Вона полягає в заміні небажаної поведінки на необхідну

12. Етапи складання терапевт. Казки Як вигадувати терапевтичні казки. Існує загальна схема:

1.Де, як, коли з’явився головний герой.;2.Який він. (В деякому царстві…, народився прекрасний…, він мав прекрасні якості…);3.Подія. (Все було добре, але одного разу.І ось однієї ночі в королівство прийшов… і трапилось… Тут ви можете розповісти про якогось злодія, котрий робить деякий вчинок (дуже схожий на неприємний інцидент, котрий трапився із дитиною).4.Герой вирушає на боротьбу зі злодієм.(Дитині легше відійти від свого вчинку в казці, в житті він починає думати, що вона погана, а не його вчинки, в цьому йому сприяють деякі дорослі).5.На шляху він приходить на допомогу людям і знаходить багато друзів-помічників. За допомогою друзів герой перемагає злодія. (Це можуть бути нові якості або нові моделі поведінки для дитини, віра, сила любові, відданість і т.п.). Перемога відбувається через каяття злодія і прощення зі сторони героя. Герой повертається додому із новими якостями, тобто із друзями і всі знову живуть щасливо.

Як створити терапевтичну казку

1. Обираємо героя, близького дитині за статтю, віком, характером.

2. Описуємо життя героя у казковій так, щоб дитина знайшла схожість зі своїм життям.

3. Вводимо героя в проблемну ситуацію, відповідну до реальної, яку переживає дитина.

4. Пошук героєм шляхів розв’язання проблеми супроводжуємо коментарями, показом ситуації з різних точок зору. Можна ввести помічника мудрого наставника.

5. Робимо висновок, долучаючи до цього дитину. Примітка. Створюючи психокорекційні казки, важливо знати приховані причини певної поведінки, страхів та комплексів дитини.

.ur