Формування у молодших школярів естетичних почуттів на уроках класного читання

Дипломна робота

Формування у молодших школярів естетичних почуттів на уроках класного читання

Зміст

Вступ Розділ І. Формування естетичних почуттів як педагогічна проблема

1.1 Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми формування естетичних почуттів у молодших школярів

1.2 Урок класного читання як засіб формування естетичних почуттів у молодших школярів

Розділ ІІ. Виховання естетичних почуттів на уроках читання у початкових класах

2.1 Відбір засобів мистецтва до уроків класного читання

2.2 Експериментальна перевірка процесу формування естетичних почуттів у молодших школярів на уроках класного читання Висновки Список використаної літератури

Вступ

Людина за своєю суттю — митець. Вона всюди, так чи інакше, прагне вносити в своє життя красу.

Життя в світі прекрасного породжує в людині бажання і прагнення самій стати красивою, духовно багатою. Естетично розвинена і вихована людина більше бачить, тонше відчуває, глибше розуміє і світ, в якому вона живе, й інших людей, з якими вона спілкується, і саму себе. Відомо, що виховати культуру почуттів можливо лише під час різнобічної діяльності, в процесі багатогранного духовного життя, емоційного сприймання навколишньої краси. Коли людина дивиться в обличчя краси, вона бачить у ній себе, кращі свої риси, найвищі свої можливості. Дійсно, естетичне сприймання формує спостережливість, стимулює мислення, розвиває вміння оцінювати та висловлювати відповідне судження.

Естетичне виховання дітей формує вчитель початкових класів. Саме він закладає фундамент всебічного розвитку особистості, навчає своїх вихованців бачити прекрасне у навколишньому житті, у вчинках людей. Багатство духовної культури людини завжди визначається тими цінностями, які вона засвоює і осмислює, глибиною здобутих знань, умінням активно використовувати і застосовувати їх на практиці.

Уроки читання збагачують дитину знаннями, які пробуджують її почуття, викликають у неї бажання стати кращою, зробити щось добре, допомагають усвідомити кращі людські риси: любов до природи, чесність, скромність, працьовитість, виховують моральні якості, культуру поведінки, формують особистість. Але зустріч із справді прекрасним приносить не лише почуття милування і заспокоєння. Краса — це заклик жити та діяти, ставати кращими, добрішими. Успіх полягає в удосконаленні самого уроку. А вдосконалювати урок — обов’язок кожного учителя. Школа вирішує, що будуть любити і ненавидіти, чим захоплюватись і пишатись, чому будуть радіти учні.

Формування ж будь — якого світогляду не може вважатися завершеним, якщо не сформовані естетичні погляди. Без естетичного ставлення світогляд не може бути справжньо цілісним, спроможним об'єктивно і у всій повноті охопити дійсність.

" Як не можливо собі уявити людське суспільство без історії його культурного і художнього розвитку, точно так не можливо уявити собі культурної людини без розвинутих естетичних почуттів «. [9]

В останні роки зросла увага до проблем теорії і практики естетичного виховання як найважливішого засобу формування ставлення до дійсності, засобу морального і розумового виховання, як засобу формування всебічно розвинутої, духовно — багатої особистості. А формувати особистість і естетичну культуру, — особливо важливо в найбільш сприятливому для цього молодшому шкільному віці.

Відчуття краси природи, оточуючих людей, речей створює в дитини особливі емоційні стани, збуджує безпосередній інтерес до життя, загострює цікавість, розвиває мислення, пам’ять, волю і інші психічні процеси. Ми милуємося, захоплюємося прекрасним часто незалежно від міркувань про користь, не думаючи, яку «вигоду» з цього можна мати для себе. Безкорисливість — найважливіша якість відчуття краси.

Навчити бачити прекрасне навколо себе, в навколишній дійсності покликана система естетичного виховання. Для того щоб ця система впливала на дитину найбільш ефективно і досягала поставленої цілі, В. О. Сухомлинський виділив таку її особливість: «Система естетичного виховання повинна бути, передусім єдиною, що поєднує всі предмети, всі позакласні заняття, все життя школяра, де кожний предмет, кожний вид заняття має своє чітке завдання в справі формування естетичної культури і особистості школяра». [11]

Мистецтво включає в собі великий потенціал для розвитку особистості.

Глибина естетичних почуттів, здатність сприймати прекрасне у навколишній дійсності й мистецтві - запорука повноцінного духовного життя дитини.

Важливо, щоб учні знайшли, зрозуміли, усвідомили у собі людську красу, пережили почуття захоплення красивим, людяним у самих собі.

Вивчаючи різні за змістом і характером твори, вчителі використовують метод зіставлення та порівняння, вчать дітей відрізняти красиве від потворного, змістовне від безглуздого, виховувати в них високий художній смак, любов до свого народу, ненависть до ворогів, повагу до старших, доброту, чуйність, співчуття чужій біді. Формуючи моральні та естетичні якості молодших школярів, слід не лише викликати в них позитивні емоції під час переживання образного змісту твору, а й робити все для того, щоб високими почуттями вони керувались і в своєму житті. Успішне розв’язання цієї важливої моральної проблеми потребує пильної уваги вчителя початкових класів до розвитку естетичних знань учнів у взаємозв'язку з естетичними почуттями з перших днів шкільного життя.

Дитячі враження закарбовуються в пам’яті, напоюють душу трепетною поезією, ніжним теплом, світлою добротою, щирою любов’ю до життя. Чим більше дитина бачить прекрасного, тим змістовнішою вона стає сама, тим повнішим стає все її життя.

Цим і визначається актуальність нашого дослідження.

Об'єктом дослідження є процес формування естетичних почуттів на уроках класного читання.

Предмет — використання засобів мистецтва у цьому процесі.

Мета дослідження — виявлення можливостей засобів мистецтва у формуванні естетичних почуттів.

Гіпотеза — якщо на уроках класного читання систематично використовувати засоби мистецтва, то формування естетичних почуттів, інтелектуальний, творчий і духовний розвиток учнів буде ефективнішим.

При написанні дипломної роботи ми ставили такі завдання:

— вивчити і проаналізувати літературу з проблеми формування естетичних почуттів на уроках класного читання засобами мистецтва;

— з'ясувати особливості сприйняття творів мистецтва молодшими школярами;

— відібрати засоби мистецтва до уроків класного читання;

— провести експериментальну перевірку процесу формування естетичних почуттів на уроках класного читання засобами мистецтва.

Засоби мистецтва сприяють формуванню естетичних почуттів, виховують доброту, справедливість, сміливість, мужність, бажання прийти на допомогу.

Завдяки засобам мистецтва можна виховати високоморальну, освічену, різнобічно розвинену сучасну людину.

Розділ 1. Формування естетичних почуттів як педагогічна проблема

1.1 Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми формування естетичних почуттів у молодших школярів

Гармонійне поєднання розумового і фізичного розвитку, моральної чистоти і естетичного ставлення до життя та мистецтва — умова формування цілісної особистості. Правильно здійснюваний естетичний розвиток завжди пов’язаний з удосконаленням багатьох якостей дитини.

Поняття естетичного виховання, естетичних почуттів зародились в глибокій давнині. Сутність естетичного виховання, його завдання, цілі змінювалися починаючи з часів Платона і Арістотеля аж до наших днів. Доповіді з питань розвитку і формування естетичних почуттів доручались і проводились спеціалістами, діяльність яких не обмежувалась вузько методичними пошуками. Відомі педагоги і психологи прекрасно знали природу мистецтва і мали вже творчий досвід роботи з дітьми (Д.Н.Джола, Н.І.Доломанова, Г. О. Рошаль, М. Т. Румер, В. Н. Шацька, А.Б.Щербо) В наш час проблема формування естетичних почуттів, розвитку особистості, формування естетичної культури молодших школярів є одним із найважливіших завдань, які постають перед школою.

У використанній літературі є безліч різноманітних підходів до визначення понять, вибору шляхів і засобів естетичного виховання.

Значна роль у розробці питань формування естетичних почуттів належить Є.Фльоріній. «Якщо діти виховуються в дусі чутливості до всього прекрасного в житті, якщо вони збагачуються різнобічними враженнями, захоплюються різними видами художньої діяльності, то їхні спеціальні здібності розвиваються успішно і плодотворно. Художні враження залишаються в дитячій пам’яті надовго, іноді на все життя.» [15]

У книзі «Загальні питання естетичного виховання в школі» під редакцією відомого фахівця по естетичному вихованню В.Н. Шацької є таке формулювання: «Завдяки естетичним почуттям учні сприймають, відчувають, вірно розуміють і оцінюють красу у навколишній дійсності - в природі, в суспільному житті, праці, в явищах мистецтва». [ 24 ]

" Естетичне виховання — система заходів, спрямованих на удосконалення в людини спроможності сприймати, правильно розуміти і створювати прекрасне і піднесене в житті і мистецтві." [31]

Естетичне виховання повинно виробляти і вдосконалювати у дитини спроможність сприймати прекрасне у мистецтві і житті, правильно розуміти і, оцінювати його.

Г. О. Люблінська вважала, що процес формування естетичних почуттів складний і різноманітний. Він перебуває в дуже тонких і своєрідних зв’язках з розумовою діяльністю дитини, з її поведінкою і моральними звичками. Лише та діяльність має естетичний характер, яка пов’язана з мистецтвом. Проте не тільки мистецтво сприяє розвитку естетичних почуттів. Багато явищ дійсності відкривається перед дітьми, якщо привчати їх прислухатись до звуків і голосів природи, придивлятися до її краси. [16]

Має рацію видатний письменник Л. Леонов, який закликає в своїй статті «В зелений наступ, товариші!» прищеплювати дітям любов до природи, уміння слухати і бачити її - адже «треба знати мову природи, безліч її таємниць, таких привабливих, таких поетичних, овіяних чарівною загадкою». Не можна не погодитись з пропозицією Л. Леонова: «Нехай на прогулянках пізнає малеча принадність весняних паростків, почує голоси пернатих. Треба навчити дітей розпізнавати голоси природи, щоб вони зрозуміли багатство щедрого світу, в якому живуть, світу щирого, відкритого всією душею». [25]

Наприкінці 40-х і, початку 50-х років Д.Б. Ліхачєв в своїй книзі «Теорія естетичного виховання школярів» вважає: «діти у яких розвинуте естетичне почуття здатні оцінювати прекрасне, трагічне, комічне, потворне в житті і мистецтві, жити і творити за законами краси». 43 ] Так само широко, цікаво і захопливо може бути відкритий світ ліній, форм і кольорів, що оточує дитину в повсякденному житті: поєднання їх в одязі, забарвлення художніх іграшок, форми посуду. Усе це збагачує духовний світ. Автор підкреслює провідну роль цілеспрямованого педагогічного впливу в естетичному становленні дитини. Наприклад, розвиток у дитини естетичного відношення до дійсності і мистецтва, як і розвиток його інтелекту, можливий як не керований, стихійний і спонтанний процес.

Спілкуючись з естетичними явищами життя і мистецтва, дитина, естетично розвивається. Але при цьому дитиною не усвідомлюється естетична сутність предметів, а розвиток зазвичай зумовлений прагненням до розваги, до того ж без втручання ззовні у дитини можуть формуватися невірні поняття про життя, цінність, ідеали.

Е.Т. Мейман, також як і багато інших педагогів і психологів, вважає, що тільки цілеспрямований естетичний вплив, залучення дітей до різноманітної художньої, творчої діяльності здатні розвинути їхні естетичні почуття, забезпечити глибоке осягнення естетичних явищ, піднятись до розуміння справжнього мистецтва, краси дійсності і прекрасного в людській особистості. [42]

Дослідження І.П. Павлова в галузі діяльності кори великих півкуль головного мозку розкриває фізіологічну основу людського мислення, як абстрактно — логічного, так і художнього. І.П.Павлов довів, що нормальне людське мислення протікає за нерозривною участю 1 і 2 сигнальних систем, тобто конкретних образів, створених внаслідок безпосереднього впливу на органи чуття явищ дійсності і здатності абстрагувати, робити узагальнення.

Надзвичайно цінним є також положення І.П. Павлова про взаємодію образу і слова в мислительному процесі. Вивчення особливостей цієї взаємодії в художників дає основу для вивчення зв’язків між ідеями і образними уявленнями в художньому мисленні, а також асоціацій образів уяви і пам’яті, взаємного стимулювання «образності» і «узагальнень» у процесі творчості.

Існує безліч визначень поняття «естетичне виховання», але розглянувши лише деякі із них, уже можна виділити основні положення, що говорять про його сутність.

По-перше, це процес цілеспрямованого впливу на особистість. По-друге, це формування можливості сприймати і бачити красу в мистецтві і житті, оцінювати її. По-третє, завданням естетичного виховання є формування естетичних смаків і почуттів особистості. По — четверте — розвиток спроможності до самостійної творчості і створення прекрасного.

Так В. О. Сухомлинський писав: «Про багато важливих і необхідних речей дізнаються наші вихованці в школі: про елементарні частинки і гравітацію, про таємниці живої речовини і озброєння спартанських воїнів. Але як мало вони знають про людину, як слабо розкриваються для самопізнання і самовиховання гуманітарні знання з таких предметів як читання, мова.» (В.О. Сухомлинський. Вибрані твори в 5 т. — Т.З. — С.533). Він вважав, що байдуже ставлення до духовного світу дитини не припустиме, бо духовна убогість, яка є причиною такого ставлення, веде до морального спустошення і падіння, і тоді ніщо не зможе замінити найвищої втрати людини. Щоб ці втрати звести до мінімуму, потрібно турбуватися передусім про виховання людської душі, формування естетичних почуттів.

На думку В. О. Сухомлинського дуже важливо, щоб дитина мала духовне життя, моральні цінності. «Дитину треба вчити і вчити, адже вона живе у не в пустелі, а серед людей, кожний її крок врешті - решт відбивається на ближньому, кожне її слово відгукується в душі іншої людини, але як відгукнеться залежить від неї». «Уже те що ти дивишся на навколишній світ і бачиш його, — приховує в собі і добро, і зло: все залежить від того що ти бачиш і як бачиш».

Непорушним педагогічним переконанням В. О. Сухомлинського була істина: «Чуйність і лагідність — та духовна сила, яка здатна вберегти дитяче серце від огрубіння, озлоблення, жорстокості і байдужості, безсердечного ставлення до всього доброго і світлого в житті. Зло в дитячому серці породжується тільки грубістю та байдужістю дорослих». Педагогіка є сплавом ідей і гуманності, як слушно зазначив Василь Олександрович: «…це ідея людяності, помножена на доброту кожного вчинку, як живої особистості, як неповторного людського серця з його радощами і горем». 70]

Морально-ціннісний досвід, що нагромаджується в дитинстві утверджується у свідомості дитини із пізнанням перших найважливіших життєвих істин. Проте, багато що маленькій дитині ще неможливо розтлумачити: прекрасні слова про благородство не завжди сприймаються нею, але відчути серцем красу людяності здатні навіть малюки.

З перших днів створення «Школи радості» В. О. Сухомлинський прагнув, щоб кожний вихованець переживав радість, прикрощі, незгоди іншої людини, бо чим більше дитина турбується про інших, тим добріше стає її серце. Чуйність до радощів і горя інших формується лише в дитинстві, бо у цьому віці серце особливо відкрите до людських страждань, горя, туги, самотності.

Дитина легко уявляє себе на місці іншої людини. Учити відчувати — це найважче, що є у вихованні. В. О. Сухомлинський переконаний, що дитина відчуває найтонші переживання іншої людини тоді, коли робить щось для її щастя, радості, душевного спокою. 71] Серед природи він терпляче вчив своїх вихованців дивуватися, думати, передавати словом красу навколишнього світу. «Без переживання краси, розум дитини не може збагнути потаємних граней її змісту. А переживання краси неможливе без фантазії, без особистої участі дітей у творчості, ім'я якої казка». 70]

Підкреслюючи важливість почуттів у пізнавальній діяльності людей, В. О. Сухомлинський писав: «Без людських емоцій ніколи не було, не має і бути не може формування естетичних почуттів.» [70 ] Педагог висунув оригінальні положення щодо організації таких видів дитячої творчості, як складання оповідань, віршів, загадок, казок.

Без відчуття краси слова для дитини недосяжні потаємні грані його смислового значення. Естетичні почуття займають особливе місце в духовному житті дітей, впливають на закріплення їхніх моральних поглядів: «Казка, — зазначає В. О. Сухомлинський, — невіддільна від краси. Вона сприяє розвитку естетичних почуттів, без яких неможливі благородство душі, щира чуйність до людського нещастя, горя, страждань. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем. [71]

Аналіз емоційності естетичних суджень свідчить про те, що учні вибирають ті репродукції, які викликають у них позитивні почуття, зокрема почуття прекрасного.

К.Д.Ушинський називав слово — дивним педагогом, який «навчає напрочуд легко, за якимось недосяжно полегшеним методом» (К.Д.Ушинський. Вибрані твори у 2 т. — Т.І.- СІ24)

К.Д.Ушинський справедливо вважав неповноцінним дитинство, позбавлене радощів живого спілкування з рідної природи. Вчений закликав учителів дбайливо готувати учнів до сприймання краси природи, розширювати коло знань на основі чуттєвого досвіду, розвивати естетичні почуття. Головне завдання К. Д. Ушинський вбачав у тому, щоб навчати дітей прекрасному. Важливе місце педагог відводив формуванню у дітей високих моральних якостей. Лише той твір, підкреслював К. Д. Ушинський, можна назвати моральним, який спонукає дитину полюбити хороший вчинок, думку, висловлену у цьому творі. Серед моральних рис, які підкреслюють гідність людини, у творах великого педагога поряд з почуттям любові до природи, присутні ще й такі, як чесність, скромність, душевна щирість. [73]

В.Н.Шацька ставить перед естетичним вихованням таку мету: «Естетичне виховання служить формуванню спроможності активного естетичного відношення учнів до творів мистецтва, а також стимулює участь в утворенні прекрасного в мистецтві, праці, в творчості по законам краси». 54]

Мистецтво — це частина естетичної культури, як художнє виховання, частина естетичного, частина важлива, вагома, що охоплює тільки одну сферу людської діяльності. «Художнє виховання — процес цілеспрямованого впливу засобів мистецтва на особистість, завдяки якому у вихованців формуються художні відчуття і уподобання, любов до мистецтва, уміння розуміти його, насолоджуватися ним і спроможність по можливості творити у мистецтві». [43]

Естетичне ж виховання значно ширше, воно включає як художню творчість, так і естетику побуту, праці, відносин.

Естетичне виховання, використовуючи для своїх цілей художнє виховання, розвиває людину в основному не для мистецтва, а для його активної естетичної життєдіяльності. Всебічний розвиток особистості є кінцева мета і одне із основних завдань естетичного виховання. Головневиховати, розвинути такі якості, що дозволять особистості не тільки досягнути успіху в будь — якій діяльності, але і бути творцем естетичних цінностей, насолоджуватися ними і красою навколишньої дійсності.

К.Д.Ушинський вважає: «Кінцева ціль естетичного виховання — гармонійна особистість, всебічно розвинута людина, освічена, прогресивна, високоморальна, що володіє умінням працювати, бажанням творити добро, що розуміє красу життя і красу мистецтва «. Ця мета також відбиває і особливість естетичного виховання, як частини всього педагогічного процесу.

Я.А. Коменський пише, що виховання гармонійної особистості - головна мета всіх педагогічних зусиль. Філософія його педагогіки — утвердження гуманізму та оптимізму, глибокої віри у великі можливості дитини. Він прагнув розкрити, якою є природа людської думки, як людина доходить до істини, як взаємопов'язані між собою педагогічні явища, як формуються естетичні почуття. Його книга «Відчинені двері мов» за своєю популярністю поступалася лише Біблії. Звертаючись до сучасників і майбутніх послідовників, Я. А. Коменський пише, що школа має бути «майстернею гуманності», де молоді люди формуватимуть риси гуманності, розвиватимуть естетичні почуття. Я. А. Коменський важливу роль відводив створенню педагогічно доцільного середовища, яке б стимулювало самостійну, пізнавальну діяльність учнів. Тому навколишнє життя має стати джерелом різноманітних відчуттів. Дитина повинна дізнатися, що таке вода, земля, повітря, вогонь, дощ, сніг, лід, залізо, дерево із власних спостережень, а не з чужих слів, щоб слух поєднувався із зором, а слово — з діяльністю рук. | Він вважав, що для розвитку мислення учнів необхідна максимальна віддача розумових сил. (Це можна зіставити з одним із принципів розвивального навчання за Л. В. Занковим, який вважав що «навчання молодших учнів має бути на високому рівні труднощів»). [28]

Б. Т. Ліхачов відзначає, що «…таке випадкове знайомство з шедеврами мистецтва виключає один із головних елементів естетичного відношення — насолодження». [19]

Із естетичним насолодженням тісно пов’язана загальна спроможність до глибокого переживання. «Виникнення гами піднесених почуттів і глибокої духовної насолоди від спілкування із прекрасним; почуття відрази при зустрічі із потворним; почуття гумору, сарказму в момент споглядання комічного; емоційного потрясіння, гніву, страху, — все це ознаки естетичного виховання», — відмічає М. Г. Чернишевський. [22]

Аркін вважає, що вчитель повинен сформувати такі якості учня, які дозволили б йому дати самостійну, критичну оцінку будь — якому твору, висловили судження про нього. [34]

А. В. Луначарський підкреслює, що дитина навчається всебічно розуміти красу лише тоді, коли сама бере участь в її творчому створенні в мистецтві, праці, суспільному житті.

Увага дитини під час сприймання природних явищ мимоволі розпорошується внаслідок одночасної дії багатьох подразників. І, звичайно, найскладніші для неї - естетичні емоції, пов’язані з людськими стосунками в процесі праці, навчання. [36]

Більшість дослідників виділяють наступні категорії естетичного виховання: естетичне сприймання, естетичний ідеал, естетичну оцінку. О.Є.Фльоріна виділяє також естетичне почуття, естетичну потребу і естетичне судження. Найважливішим елементом естетичного виховання є естетичне сприймання. Сприймання — початковий етап спілкування з мистецтвом і красою дійсності. Від його повноти, яскравості, глибини залежать всі наступні естетичні переживання, формування художньо — естетичних ідеалів і смаків. [27]

Н.П.Аксаріна естетичне сприймання характеризує, як: «Спроможність людини відокремлювати в явищах дійсності і мистецтві процеси, властивості, якості, які розвивають естетичні почуття «. У житті, естетичні переживання перебувають у тонких, різноманітних взаємовідносинах.

Емоційний відгук, на думку Н.В.Кузьміна, є основою естетичного почуття. Воно являє собою «соціально — обумовлене, суб'єктивно — емоційне переживання, яке породжене оціночним відношенням людини до естетичного явища чи предмету «. [18]

Розвиток культури сприйняття є початком естетичного відношення до світу. Залежно від змісту, яскравості, естетичні явища здатні викликати у дитини почуття духовної насолоди чи відрази, жаху, страху, сміху. [71]

П.П. Блонський відзначає, що відчуваючи такі емоції неодноразово, в дитини формується естетична потреба, що становить стійку потребу в спілкуванні із художньо — естетичними цінностями, які викликають глибокі переживання. [41 ]

Естетичні почуття формуються у людини протягом багатьох років, особливо в період становлення особистості.

К.Корнілов вважає, що естетичне почуття, що виникає під впливом дії людини, її ставлення до праці та побуту, до всього життя, наближається до більш високого поняття — до поняття «прекрасного», як вищого морального ідеалу. [29]

Естетичні почуття слід виховувати в молодшому шкільному віці. Адже естетична інформація в дитячому віці служить основою уподобань людини. В школі дитина має можливість систематично знайомитися з явищами мистецтва. Учителеві не важко акцентувати увагу учня на естетичних явищах життя і мистецтва. Таким чином, поступово в учнів формується система понять, що характеризують його особисті уподобання, симпатії.

Уся система естетичного виховання націлена на загальний розвиток дитини як в естетичному плані, так і в духовному, моральному і інтелектуальному. Це досягається шляхом вирішення наступних завдань: оволодіння учнями знань художньо — естетичної культури, розвитку можливості до художньо — естетичної творчості і розвитку естетичних, психологічних якостей учнів, що виражені естетичним сприйманням, почуттям, оцінкою, уподобанням та іншими категоріями естетичного виховання. [59]

П.П.Блонський зазначає, що естетичне почуття включає емоційне ставлення до полярних проявів у житті та мистецтві, прекрасного і потворного. [31]

Естетичне почуття завжди характеризується творчими прагненнями.' (Шоно викликає бажання діяти. А. С. Макаренко чудово показав, як він? виховував у дітей бажання «бачити кращий завтрашній день і прагнути до нього в радісному спільному напруженні, в наполегливій веселій мрії». ¹— Таким чином, формування естетичних почуттів у молодших школярів починається із сприймання і розуміння краси, оцінки прекрасного у мистецтві.

Розвинути здатність захоплюватись красою природи, яскравою картиною, виховати прагнення особистої досконалості - означає пробудити ті духовні цінності у почуттях і свідомості, які стануть чіткими орієнтирами на шляху до справедливості, співчуття, сприймання всього талановитого і творчого.

1.2 Урок класного читання як засіб формування естетичних почуттів у молодших школярів

Людина живе в реальній дійсності. Вона пізнає навколишній світ, природу, людей, їх соціальні взаємовідносини. У процесі діяльності, спілкування з іншими людьми в людини складаються певні відносини з суспільством, колективом, з окремими його членами. Реальний світ у всій багатогранності відбивається в свідомості людини. Але людина не пасивно відображає навколишнє життя. Вона активно впливає на середовище, пізнає його і водночас суб'єктивно переживає своє ставлення до людей, предметів і явищ реального світу. Це ставлення проявляється в її інтересах, прагненнях, оцінках, почуттях. Отже, джерелом почуттів є реальний, незалежний від людини, об'єктивний світ. Почуття людини є своєрідною формою відображення світу, в якій знаходить свій вияв її суб'єктивне ставлення до світу.

У процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем у неї виникають різні реакції - відповіді. Велика кількість їх має стійкий характер, емоційно забарвлена. Часте повторення перетворює ці реакції в стійкі форми емоційного ставлення до дійсності, які займають значне місце в житті людини і мають певний вплив на її діяльність. Крім того, емоції надзвичайно доцільні як механізм пристосування організму до навколишнього середовища (почуття страху — сигнал про небезпеку). [27]

Почуття являє собою певний процес, що відбуваєшся в часі, і є психічним станом особистості. Людина може бути спокійною, схвильованою, веселою, сумною і т. д. Почуття — це властивість людини, що виявляється в більш або менш стійкому позитивному чи негативному ставленні до певних предметів, людей, явищ. Таким є, наприклад, почуття дружби, любові до праці, до науки, до Батьківщини, до іншої людини.

" Почуття є важливим виявом свідомості людини. Від того, як людина ставиться до інших об'єктів, до своєї справи, залежить характер її почуттів."

Почуття людини дуже різноманітні. Вони поділяються на види за змістом, тобто характером ставлення людини до дійсності. Усю різноманітність людських переживань можна поділити на дні групи: переживання, що є відображенням ситуаційного ставлення людини до певних об'єктів (або емоції у вузькому значенні цього слова), і переживання, в яких виявляється стійке і узагальнене ставлення до цих об'єктів (або почуття). 10]

Емоціями у вузькому значенні називаються найпростіші емоційні переживання, які виникають у зв’язку з задоволенням або незадоволенням органічних первинних потреб — в їжі, у свіжому повітрі, у захисті від холоду чи спеки, у зв’язку з ситуаціями, які несуть загрозу для життя, та ін.

Найпростіші емоції є і в тварин. Але навіть найелементарніші емоції людини істотно відрізняються від емоцій тварин, тому що вони є емоціями суспільної істоти. [10]

Основні напрямки роботи над твором визначені в методиці такими положеннями: взаємозв'язок між формуванням навичок читання і вмінь працювати з текстом; взаємопов'язаний розгляд змісту і художніх засобів твору; комплексне розв’язання освітніх і виховних завдань у процесі роботи над твором.

Це зумовлено запитаннями і завданнями, які виконуються учнями в ході аналізу тексту. Наприклад, вивчається у 3 класі «Травень» О. В. Копиленка. Спершу достатньо виявити, чи сподобався твір учням, що їх вразило, зацікавило. Повторне, осмислене сприймання змісту стає повноцінним, якщо діти відчують красу мови, картин природи, встановлять причинно-наслідкові часові зв’язки. Для цього знадобиться кількаразове звертання школярів до тексту, але з різними завданнями відшукати і прочитати, про яких пташок мовиться в оповіданні. Яким співаком названо соловейка? Як змальована кульбабка? Чому травень — найвеселіший місяць? Який настрій навіює вітер? Як передати голосом, інтонацією подібне піднесення? Художній твір багатий на образні вислови. Щоб діти вникли у їх зміст, свідомо поставились до слова, вчитель зосереджує їхню увагу на образних засобах, з’ясовує їх значення.

Буйно піднімаються хліба, трави, а над ними, мов чорні стріли, шугають ластівки. Цими словами відтворена ціла картина: зелена і густа, соковита підростає на очах пшениця; над нею швидко проносяться ластівки. Щоб діти зрозуміли зміст речення, виразно уявили зображену письменником картину, необхідно пояснити вислови: піднімаються хліба, трави; буйно піднімаються; шугають ластівки, уточнити їх взаємозв'язок і залежність. Піднімаються хліба, трави — тягнуться у висоту, буйно піднімаються — немає їм зупинку; шугають ластівки — літають швидко.

Пояснюючи слова, вжиті в переносному розумінні, можна спочатку нагадати їх узвичаєне значення, потім те, що відображено у цьому реченні, і нарешті пояснити, чому властивості й ознаки одного предмета приписуються іншому. Наприклад, ось при дорозі сховалась у траві кульбабка. Голівка її в біленькій прозорій шапочці. У кого буває голівка? Що називається тут голівкою кульбаби? Чому її так названо? Варто зосередити увагу дітей на епітетах: біленькій, прозорій. Для того, щоб діти збагнули зміст у кожній прочитаній фразі, недостатньо розуміння ними значень окремих слів. Запитаннями класовод допомагає вихованцям помічати зв’язок між образами й поняттями, вирізняти вислови, потрібні для сприймання думки. Там, де сяде парашутик — нова кульбабка виросте. Всі слова тут зрозумілі школярам. Та для усвідомлення, завдяки чому ця рослина росте всюди: на луках, полях, при дорогах — учитель зверне увагу дітей на величезну кількість парашутиків, під кожним з яких висить насіннячко. Вітер легко переносить їх на великі відстані.

Осмислення емоційного, образного і логічного змісту тісно пов’язане з відпрацюванням виразного, правильного читання. Кілька слів про повноту роз’яснень. На практиці, буває, вчителі надовго спиняються на деяких словах, ведуть тривалу бесіду, про відповідний предмет чи явище. Зрозуміло, за такого детальної пояснення саме читання втрачає сенс, у школяра згасає природні прагнення самостійно шукати відповідь, вловлювати загальний зміст. Кожне слово чи зворот пояснюється стільки, скільки це потрібно для розуміння думки прочитаної частини тексту.

Питання до твору вчитель має ставити за певною системою і цілеспрямовано. Візьмемо для прикладу байку Л. Глібова «Чиж та Голуб». Щоб підвести дітей до розуміння основної думки, вчитель задає ряд запитань для з’ясування послідовності подій, значення опису і роздумів, прагне спільно з дітьми визначити ставлення автора до Чижика. Учні спробують уявити себе на місці Чижика і зроблять такий висновок: не можна сміятися над чужою бідою, бо це жорстоко, цим додаємо болю. Треба бути просто обережним, щоб не трапилось чогось подібного. З досвіду своїх переживань школярі зрозуміють, що добрі почуття і дії бувають приємні, а злі — обтяжливі.

Шкільна практика переконує, що досить результативні такі види роботи над твором, як вибіркове читання, постановка запитань самими учнями. У працях К. Д. Ушинського, М.О. Рибникової не раз підкреслювалось, як важливо вчити дітей ставити запитання, адже правильно поставлене запитання — це половина відповіді. 4]

Вивчення змісту твору стимулюють словесне малювання та графічне ілюстрування. Перше — своєрідний і нелегкий вид роботи, що вимагає чіткого відтворення картини за допомогою слів. Дитина повинна розказати, що на картині буде зображено, аби всі з її слів «побачили» те, що вона уявляє. Однак часом класоводи задовольняються такими відповідями: я намалюю царицю-сосну і березу, яка плаче. А як передати на картині царську велич сосни і плач берези, вчителя не цікавить.

Усвідомленню змісту сприяють усі види переказу: детальний, стислий, вибірковий, творчий, а також складання плану. Спинимось на останньому. Це завдання допомагає дітям встановити зв’язки між основними компонентами твору, краще запам’ятати головні події, образи, описи. Щоб скласти план оповідання Остапа Вишні «Фазани», вчителька М. А. Коць дає третьокласникам завдання: прочитати все оповідання, звернути увагу, як воно побудоване, що мовиться на початку твору (прохання Павлика взяти його на полювання), які події описано далі (розповідь дідуся про диких звірів, про красивих птахів фазанів), чим закінчується розповідь (Павлик з дідусем підгодовують їх).

Потім діти розбивають текст на смислові частини, пам’ятаючи, що одна частина відрізняється від іншої новим змістом; визначають головне, помічають у тексті основні слова, речення. Після перечитування частин говорять своїми словами, про що головне мовиться у кожній, добирають до них заголовки.

Наприклад, такі:

Павлик проситься на полювання.

Розповідь дідуся про фазанів.

Турбота Павлика з дідусем про фазанів.

Записують їх у зошити, перевіряють себе за підручником: чи передано основне, чи не пропущено головного. Ця робота вимагає великої уваги від педагога. Інколи діти дають дуже вузький заголовок, який не охоплює змісту всієї частини, або й зовсім не відповідає йому. Треба сказати, що правильний добір заголовків важить багато. Тож учителі мають не лише заохочувати дітей — хто краще придумає, а й дбати про точність, лаконічність заголовків.

Неодмінно слід пам’ятати, що всі види роботи над текстом підпорядковуються досягненню визначеної мети уроку.

Інтерес до уроків читання, як і до всіх інших, прищеплює педагог. Мистецтвом живої, образної, виразної розповіді вчителька буквально приковує до уроку увагу, думки й почуття учнів. У класі створюється атмосфера повної співзвучності.

На уроці працюють всі. Активна розумова діяльність приносить учням глибоке задоволення. Вони не втомлюються, вільно висловлюють свої думки, знають, що їх цінує вчитель, товариші. Майстерність вчителя, розумна організація уроку — ось що сприяє розвитку інтелектуальної активності, вольових зусиль, емоційного розвитку дітей.

" Робота з художнім текстом на уроці — це зустріч з прекрасним, пошуки та відкриття, це спілкування дітей з учителем і автором." [41] Лише такий підхід до методики уроку читання вважаємо сучасним.

Завдання вчителя — пробудити в учнів естетичне сприймання художніх творів, усвідомлення моральної краси персонажів, прилучення до образності мови письменника. Все це необхідно зробити в початкових класах, бо любов до читання впливає на розвиток духовності, творчих здібностей особистості, формування її моральних ідеалів. 43]

Для повноцінного сприймання художнього тексту потрібно вчити школярів помічати і розуміти його особливість, визначати засоби виразності метафори, епітети, порівняння, емоційну спрямованість, бачити позицію автора у зображенні картин життя і персонажів. 56]

Естетичні почуття до природи ефективно формуються під впливом мистецтва, яке не повторює красу природи, а подає її в новій якості, не тільки ідеально переносячи її на полотно, а й пробуджуючи духовність. [10]

Викликані мистецтвом естетичні почуття до природи мають надзвичайно цілющу перетворювальну силу, бо вони виникають не примусово, а в результаті вільної творчої фантазії, узагальнення і злиття всіх людських почуттів; тільки на базі емоційно — пізнавальної активності можуть формуватися правильні оцінки навколишнього світу, вироблятися моральні принципи, що становлять внутрішню красу дитини, високий рівень духовності.

" Умовою і ефективним засобом активізації процесу формування естетичних почуттів до природи є одночасний вплив кількох видів мистецтва на емоційно — інтелектуальну сферу психіки дитини через систему зображувально-виразних засобів." [52]

" Враховуючи психолого-фізіологічні особливості учнів молодших класів, оптимальним для них є використання таких видів мистецтва, як література, малювання." [2] Саме цей цикл відіграє вирішальну роль у формуванні естетичних почуттів до природи. Бо картини природи особливо співзвучні поезії, живопису.

Мистецтво України містить надзвичайно багатий досвід художнього пізнання природи. Пейзаж займає визначне місце в світовому мистецтві заслуговує особливої уваги. Природа в творах українських живописців постає у всій своїй красі та величі. Враховуючи особливості національного характеру мистецтв — високу емоційність, яскраву образність, ліризм, динамічність, педагогіка за їх допомогою має сприяти розвитку в дитині емоційної чутливості до прекрасного в природі, спрямованості на самопізнання через красу природи. [9]

Як і яким «інструментом» повинен володіти педагог, щоб мистецтво говорило, а діти розуміли його мову і вміли емоційно реагувати на нього, щоб від зіткнення з мистецтвом народжувалось таке почуття, за допомогою якого діти становилися б чутливими, вміли відрізняти в природі красу від бридкого? На думку Л. С. Виготського правильне виховання полягає в тому, щоб збудити в дитині те, що в неї є, допомогти цьому розвинутися і спрямувати цей розвиток у певний бік.

Ця думка співзвучна основному положенню синергетичної науки — ідеї розвитку через самоорганізацію і самовираження особистості, що дозволяє по-новому підійти до технологічних основ формування естетичних почуттів до природи молодших школярів, передбачаючи певну послідовність і етапність цього процесу відповідно до вікових груп (1−4 класи).

На першому етапі роботи увага вчителя повинна бути спрямована переважно на виховання в дітей позитивної емоційної чутливості та предметності естетичного почуття, що означає перш за все вплив на свідомість і почуття школярів особливостей і властивостей предметів природи, їх форми, кольору, звуку. У зв’язку з цим однією з умов формування в дітей естетичних почуттів до природи є розвиток їхньої сенсорики, збагаченню їхнього емоційно-чуттєвого сенсорного досвіду, використовуючи яскраво виражені за емоційністю твори різних видів мистецтва, які сприяють естетичному орієнтуванню у світі мистецтва та навколишньої природи. [15]

Найбільш ефективному вихованню емоційно — чуттєвої сфери ; сприяють педагогічні впливи на школярів у вигляді конкретно поставлених питань на уроках читання.

На перших уроках правомірно пропонувати питання, які спрямовані на перелік побаченого або почутого для того, щоб підготувати дітей до розуміння змісту твору, засобів художньої виразності в передачі емоційного стану. Наприклад, розглядаючи картину П.І.Левченка «Пейзаж з річкою», можна запропонувати дітям такі питання:

Що зображено на картині?

Як ви вважаєте, що головне в ній ?

Як це намалював художник?

— Що в картині найбільш яскраве, красиве, відразу сприймається поглядом?

Які почуття до природи передає художник цією картиною?

Як ви здогадались, що саме ці почуття відображені в картині?

Які почуття винили у вас, що ви згадуєте, розглядаючи картину?

Під час пояснення чи закріплення нового матеріалу потрібно використовувати репродукції картин, малюнки, ілюстрації.

Процеси, що відбуваються у навколишньому середовищі, впливають на характер естетичних переживань: радості, спокійного захоплення чи своєрідної тривоги, залежно від характеру явищ реального світу у нас з’являється бажання щось змінити, удосконалити, виникає прагнення до творчої діяльності.

" На відміну від емоцій, почуття властиві лише людині, бо вони по в’язані з вторинними, духовними її потребами, виникли в процесі історичного розвитку людства. Зумовлені суспільним буттям людини, вони змінюються залежно від зміни суспільних умов життя. При всій багатогранності індивідуальних відтінків почуття за своєю природою завжди суспільні і історичні." [30]

У житті людини почуття нерозривно зв’язані з пізнавальними процесами. Вони надзвичайно важливі в розумовій діяльності. В.Г. Бєлінський, підкреслюючи це, писав, що розум і почуття — дві сили, які не можуть існувати одна без другої. [36]

Багато людських почуттів не можуть існувати поза інтелектуальною діяльністю людини. Для їх виникнення потрібна аналітична робота думки для оцінки ситуації. Без цієї оцінки почуття не виникають. Але поряд з тим наявність стійких, глибоких почуттів — необхідна передумова активної розумової діяльності.

Підкреслюючи важливість почуттів у пізнавальній діяльності людей, В. О. Сухомлинський писав: «Без людських емоцій ніколи не було, немає і бути не може людського пошуку істини». [70]

Почуття, які людина переживає в своїй пізнавальній діяльності належать до вищих почуттів. Це інтелектуальні почуття. До вищих почуттів належать також моральні і естетичні почуття. Ці почуття властиві лише людині, вони породжені її суспільним життям, працею. Велику роль в їх виникненні і збагаченні відіграє мова. Ці почуття тісно зв’язані з сприйманням і усвідомленням людиною різноманітних явищ соціального життя і культури. У своєму розвитку вони підпорядковані певним закономірностям, мають загальні властивості. Але складність об'єкта, який породжує ці почуття, і особливості, багатство духовного світу особистості, в і якої вони виникають, визначають специфічність тих або інших почуттів.

Мистецтво є найбільш повним і концентрованим виразом прекрасного в житті. [23]

" Художнє пізнання дійсності поряд з науковим є важливим засобом відображення і пояснення дійсності, могутнім знаряддям суспільно-естетичного виховання дітей". 34] Художнє відображення життя в творах мистецтва відбувається за певними законами, що відбиваються в кожному виді мистецтва. Специфічність відображення дійсності кожним видом мистецтва позначається і на особливості їх естетичного сприймання. 20]

Розглянемо урок, на якому вчителька прагнула підвести дітей до повноцінного, естетичного сприймання вірша М. Вороного «Сніжинки"(дод. 1).

На початку уроку учні пригадали вірш Якуба Коласа «Зима», читали його напам’ять.

Вчитель. А тепер подивіться у вікно. Учні. Ой, сніг іде.

Вчитель. Підійдіть ближче. Подивіться, як падають сніжинки. Учні. Ой, все біле-біле. Вся земля біла! Сніжинки кружляють і падають! Сніжинки кружляють, танцюють!

Вчитель читає вірш «Сніжинки».

Окремі міркування дітей вголос: «Який гарний вірш», «Автор ніби спостерігав за сніжинками разом з нами».

Вчитель. Хочете сказати, що поет ніби зараз спостерігає за сніжинками? То він написав вірш так, що ми бачимо те, що й він бачив.

Учні сідають за парти. Вчитель ще раз читає виразно вірш. За читанням йде невелика пауза. І одна рука, друга, третя… Діти хочуть висловитись.

Учні. Цей вірш гарний, ясний… У ньому все прозоре, як сніжинка. Його буде легко вивчити.

Вчитель. Добре! Підготуйтеся прочитати його самостійно. Подумайте, що треба передати під час читання того чи іншого рядка.

Читає один учень, потім інший, передають під час читання захоплення красою сніжинок.

Вчитель. Хто з вас, діти, хотів би сказати, як поет зобразив сніжинки?

Учні. Поет показує сніжинки ніжними, маленькими. Вони летять до землі і нічого не бояться — «хмарою носилися». Поет називає їх «дітоньки малі», що хочуть спати з тяжкої дороги.

Вчитель. Хто з вас міг би пояснити вислів «вродились ми з води»?

Учні. Це краплинки дощу на морозі перетворилися на кришталики, це замерзла по — особливому вода, природа їх так витворила. Вчитель. Що можете сказати про красу сніжинок ?

Учні. Поет бачив, спостерігав, як падають сніжинки, вони різні за формою, розмірами; поет спостережливий, любить природу, йому здавалося, що сніжинки танцюють; поет описує їх красивими словами: «пушиночки», «білесенькі сніжиночки».

Вчитель. Під словом «пушиночки» що можна уявити? Куди поспішають сніжинки?

Учні. «Пушиночки» — дуже маленькі, ніжні, м’які, а поспішають вони до «своєї матері - землі», бо хочуть «спатоньки, мов дітоньки малі». Мама їх пригорне, заспокоїть, поспівчуває, а вони її вкриють своїм пухом — снігом, не дадуть заморозити людей, дерева, птахів.

Вчитель. З чого видно, що поет любить рідну землю?

Учні. Називає її матусею: жаліє, що вона замерзне без «кожуха зимою злючою»; поет захоплюється красою її навесні, коли вона прибереться «зеленню пахучою».

Вчитель пропонує ще раз прочитати рядки вірша, де розкриваються почуття поета, постаратися передати їх голосом, темпом читання.

Вчитель створює на уроці доброзичливу атмосферу, після першого читання вірша не поспішає ставити запитання на відтворення змісту, допускає паузи, дає простір думкам і почуттям дітей, що викликає у них потребу висловити своє ставлення до твору, дати йому оцінку.

Такий підхід, на мою думку, забезпечує високий рівень сприймання художнього твору в єдності форми і змісту («Який гарний вірш!»; «Він легкий»; «Прозорий»). Звичайно, що в перших висловлюваннях дітей не розкриваються всі особливості твору. Вони зуміли основне —- безпосередньо висловили своє захоплення і здивованість легкістю і чарівністю вірша. Вчитель продумано ставить наступні запитання, щоб не зруйнувати, не приглушити почуття учнів аналізом твору. Він не запитав, які були сніжинки, щоб не примусити дітей перелічувати риси описуваного предмета, а надає право власного вибору. «Хто хотів би сказати, як поет зобразив сніжинки?» Це питання потребує не перечислення епітетів, а розуміння краси зображення, ставлення поета до неї, його думок і почуттів, пов’язаних з образом. Такий підхід спрямовує думку учнів на розкриття емоційно-художнього змісту твору, а вчитель ще й підсилює її конкретними запитаннями: «Що допомогло поету розкрити красу сніжинок? Що можуть учні сказати про самого поета?» Деякі учні дають лише зовнішню, поверхову характеристику:

«Він спостережливий», «Він любить природу». Вчитель не заперечує, але й не спиняється на цьому, спонукаючи дітей до наближеного розуміння поета як творця поезії, як художника.

Інші учні вже глибше бачать ставлення автора: «Він радіє, милується сніжинками, пише із захопленням, ніжністю, зачарований ними». Це вже не просто перелічення рис поета, а тонке сприймання емоційно — художнього змісту твору.

Щоб поглибити сприймання твору як мистецтва слова, вчитель робить ще один крок — пропонує порівняти два твори різних жанрів про сніжинки. Учні відповідають, що в оповіданні сніжинка тане, а у вірші — ні, «один твір радісний, інший — сумний». Вчитель не спиняється на тих відповідях і домагається уточнення форми вірша: («рядки у вірші короткі, легше читати», «хочеться співати, коли читаєш вірш», «настрій піднесений», в оповіданні «сумно за сніжинку», «шкода, що розтанула»). Ці учні здатні висловити свої почуття в нестандартних словах, що свідчить про високий рівень сприймання художнього твору.

Таким чином, методи роботи і завдання на уроці та додому — евристична бесіда, яка дає свободу самовираження; порівняння різних творів (авторів і жанрів); уміння підхопити думку дітей і вести їх за допомогою запитань до розуміння глибоких «шарів» твору; поєднання сприймання твору з власним досвідом, власними переживаннями дітей; створення емоційних пауз для глибокого естетичного співпереживання, а отже, сприймання вірша учнями.

Естетичне освоєння дійсності дітьми починається вже в дошкільному віці. Вони помічають елементи краси в тому, що їх оточує: милуються і сонячним світлом, і красою веселки, і квітами, і зеленню дерев, і дощовими краплями. Але це захоплення елементарне, як елементарне і вираження такого почуття. [43]

До цього часу в літературі існують різні думки щодо питання про виникнення і засоби виховання естетичних почуттів. Це пояснюється неоднаковим розумінням самої їх природи. [41]

" Естетичні почуття — це почуття, що виникають у процесі художнього пізнання дійсності." [51]

" Тому не тільки в мисленні, але й усіма почуттями людина утверджує себе в предметному світі". [56]

Естетичне сприймання природи виникло і розвинулося як творче, активне ставлення людини до світу і прагнення перетворити його відповідно до ідеалу.

У процесі трудової діяльності людей відбувається як «олюднення» природи, так і «опредмечування» людини. Милування природою не відриває людину від природи, її праці. Тільки «олюднена» природа набуває для людини естетичного значення, людина починає естетично ставитися до явищ навколишньої дійсності.

В естетичних почуттях виявляється ставлення людини до предметів і явищ, яке виникає там, де особистість розкриває в предметах і явищах красиве і відповідно оцінює його. Оцінний момент — характерна риса естетичного почуття.

Судження про естетичну привабливість предмета, художнього твору є результатом порівняння чуттєвих вражень від сприймання об'єкта із засвоєною естетичною нормою, що склалася в суспільстві. [43]

Отже, в естетичній оцінці природи є момент історично" зумовленого ставлення до неї людини. Так, спочатку природа була не прекрасною, а скоріше жахливою, повною ворожих сил. Це тривало доти, поки власною працею людина не створила людського смаку до природи, людського почуття природи, а отже, і природного почуття людини. Природа стала для людини умовою її життєдіяльності. [67]

Від того, як ми розуміємо ті чи інші явища природи, залежить характер наших естетичних переживань. Психологи встановили, що сприймання, розуміння, переживання естетичних явищ природи залежить безпосередньо від уявлень, знань і загального розумового розвитку людини. Виникаючи на основі тих вражень, що їх дістає людина від зовнішніх предметів, естетичні почуття нерозривно пов’язуються з особистістю. [41]

Перш ніж говорити з учнями про осіннє забарвлення пейзажу, слід переконатися, що вони звернули увагу на це явище, вміють не тільки розрізняти кольори і відтінки, а й називати їх. Проводячи бесіду на тему «Прихід весни», слід підкреслювати красу й причини льодоходу, танення снігу, появи весняних струмків, зелені тощо.