Облік і аудит реалізації робіт та послуг в сучасних умовах господарювання

Тема: Облік і аудит реалізації робіт та послуг в сучасних умовах господарювання ЗМІСТ ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи обліку та аудиту реалізації робіт та послуг в сучасних умовах господарювання

1.1 Економічна сутність робіт та послуг, як об'єктів обліку

1.2 Огляд нормативної бази та спеціальної літератури з питань обліку реалізації робіт та послуг РОЗДІЛ 2. Облік операцій з виконання робіт (надання послуг) та їх реалізація в сучасних умовах господарювання

2.1 Документальне оформлення операцій з виконання робіт та надання послуг

2.2 Синтетичний та аналітичний облік формування фактичної собівартості виконаних робіт та наданих послуг

2.3 Реалізація робіт та послуг

2.4 Узагальнення інформації про роботи та послуги у формах звітності

РОЗДІЛ 3. Методика аудиту реалізації робіт та послуг в сучасних умовах господарювання

3.1 Основні концепції методики зовнішнього аудиту реалізації робіт та послуг в сучасних умовах господарювання

3.2 Внутрішній аудит реалізації робіт та послуг в сучасних умовах господарювання Висновки та пропозиції

Список використаних джерел Додатки

Вступ Згідно конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів робіт та послуг.

Одним з основних напрямків развитку сучасної економіки за останні два десятка років, стрімко розвивається сфера послуг. Збільшуються робочі місця, пов’язані з наданням послуг, і не тільки в традиційних галузях невиробничої сфери, таких як готелі, авіакомпанії, банки, телекомунікаційні і багато інші, але і в багатьох виробничих галузях. Серед них — юристи корпорацій, медики,інструктори по навчанню торгівельного персоналу.

Сфера обслуговування включає в себе різноманітні галузі. В більшості країн влада надає послуги судів, служб занятості, шпиталів, армії і поліції, пожарної охорони, поштових послуг, загальноосвітніх закладів. Сектор приватних некомерційних организацій надає послуги у вигляді музеїв, благодійної діяльності, церкв, коледжів, різних фондів. Серед комерційних це — авіакомпаніії, банки, страхові компанії, консалтингові фірми, медичні та підприємства торгівлі та інші.

Досліджено закономірності та тенденції розвитку світового ринку послуг за умов розгортання процесу глобалізації економіки. Проаналізовано його структуру, виявлено основні особливості та тенденції розвитку. Ринок телекомунікації України проходить знаковий період у своєму розвитку — період гальмування темпів розвитку порівняно з темпами розвитку економіки країни. Ознаки такого загальмовування вже передбачалися фахівцями Українського науково-дослідного інституту зв’язку далі (УНДІЗ) Основні питання, якими займається УкрНДІЗ є питання технічної експлуатації ліній та засобів зв’язку, при аналізі і прогнозі розвитку українських телекомунікації під час розробки (2004;2005 роки) проектів Концепції прийнятої в 2006 році і Програми розвитку телекомунікації в Україні до 2010 року, а також були підтверджені при аналізі розвитку ринку телекомунікації у періоді 2002;2011 років, ініційованому НКРЗ в кінці 2006 року.

Подібні макроекономічні аналізи і прогнози розвитку телекомунікації України варто проводити щорічно з тим, щоб вчасно виявляти позитивні і негативні тенденції розвитку телекомунікації в Україні та вчасно розробляти і впроваджувати заходи з оптимізації цього розвитку.

Розуміючи актуальність регулярного спостереження за розвитком телекомунікації України, УНДІЗ позапланово провів короткостроковий аналіз і прогноз розвитку телекомунікації України за період 2006;2009 років. Науковцям, було цікаво провести додаткове дослідження з використанням відпрацьованої в УНДІЗ методології і більш сучасних даних 2007 і І-й кв. 2008 років, щоб упевнитися у виявлених раніше тенденціях розвитку ринку телекомунікації України.

На основі зробленого у 2006 році системного аналізу ринку телекомунікації України на 10-річному періоді (2002;2011 р.) проведено аналіз і прогноз ринку на періоді 2006;2009 років. Показано, що ринок телекомунікації після багатьох років (1991;2005 р.) прискореного росту, увійшов у фазу сповільнюваного зростання, що може привести ринок телекомунікації у фазу стагнації. За результатами наведеного аналізу і прогнозу розроблено і запропоновано рекомендації щодо найближчих активних дій на телекомунікаційному ринку України.

Проведена економічна реформа і перехід до ринкових механізмів функціонування економіки України, органічне включення її в процеси світового господарювання вимагають корінного перегляду всієї сукупності економічних важелів, що використовуються системою управління підприємством. Перехід від переважно прямих адміністративних методів впливу до непрямих, заснованих на ринкових механізмах і взаємозв'язках, має потребу в заглибленому теоретичному осмисленні широкого кола мікро і макроекономічних проблем, включаючи мотиваційний аспект господарської діяльності економічних суб'єктів, об'єктивні закономірності формування і використання доходів цих суб'єктів.

Дохід від реалізації продукції (робіт, послуг) виступає основним джерелом прибутку, який повинен забезпечити розвиток підприємства, діяльність яких направлена на сферу послуг, створює визначені гарантії для подальшого існування підприємства, допомагає переборювати наслідку економічного ризику. Однак в умовах економічної, соціальної нестабільності, політичної невизначеності отримання запланованої величини прибутку ускладнено. Це спонукає підприємства до пошуку нової моделі управління доходами, в основі якої постає удосконалення обліку доходів від реалізації готової продукції (робіт, послуг).

Проблема удосконалення обліку доходів від реалізації готової продукції (робіт, послуг) останніми роками — одна з найбільш дискутованих у сфері фінансового менеджменту. Об'єктивна необхідність обґрунтування організації та методології обліку доходів багато в чому визначає можливість ефективного функціонування підприємства у майбутньому.

Головною метою випускної роботи є пошук можливостей удосконалення організації обліку та аудиту реалізації робіт і послуг, ознайомлення з нормативними документами, літературними джерелами та інформаційним забезпеченням, що відповідають темі вибраної дипломної роботи.

Об'єктом дослідження даної теми є облік та аудит підприємств які надають побутові послуги, та виконують будівельні роботи.

Предметом дослідження даної роботи є облік реалізації робіт і послуг.

Для написання даної роботи були поставлені наступні завдання:

— розглянути тлумачення терміну «послуги «;

— вивчити нормативно-правове регулювання обліку і аудиту реалізації робіт та послуг;

— дослідити організацію документального забезпечення обліку реалізації робіт та послуг;

— дослідити методику синтетичного і аналітичного обліку реалізації робіт та послуг;

— вивчити методику обліку реалізації робіт та послуг на підприємстві та надати пропозиції щодо їх удосконалення;

— дослідити методику узагальнення інформації по розрахункам з покупцями та замовниками.

В цілому, надання послуг на ринку пов’язано з виникненням деяких проблем, для вирішення яких необхідні особливі маркетингові стратегії

Вимога практики, в свою чергу, викликає розробку теоретичної концепції ситуаційного керування, аналізу й узагальнення світового досвіду.

Робота складається з трьох розділів:

— У першому розділі розглянуто теоретичні основи обліку та аудиту реалізації робіт та послуг в сучасних умовах господарювання.

— У другому розділі розглянуто облік операцій з виконання робіт та надання послуг, їх реалізація.

— У третьому розділі розглянуто методику аудиту реалізації робіт та послуг.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи обліку та аудиту реалізації робіт та послуг в сучасних умовах господарювання

1.1 Економічна сутність робіт та послуг, як об'єктів обліку Послуги — це діяльність суб'єктів, яка не набуває матеріально-речової форми і задовольняє певні потреби замовників — особисті, колективні, громадські. Послуги є результатом різнорідної діяльності, яка здійснюється виробником на замовлення будь-яких споживачів (окремих громадян, підприємств, організацій, підприємців), змінюють, стан одиниць, які споживають ці послуги. Специфіка послуг як продукції полягає в тому, що послуги не накопичуються (за виключенням окремих видів), не транспортуються, не існують окремо від виробників, тобто вони споживаються, в основному, в момент їх надання [ 39, с 68 ].

Загострення кризи в Україні приводить до появи різних проблемних ситуацій, розв’язання яких диктується виробничою ситуацією і викликає потребу в ефективному керуванні.

За статистичними даними на протязі 2008;2009 роках різко знизилися показники по транспортному обслуговуванню, як вантажних так і пасажирських перевезень.

Державний комітет Статистики повідомляє, що порівняно з січнем-квітнем 2008 р. на 32% зменшилися вантажні перевезення цього року за цей же термін, вантажообіг вітчизняних транспортних підприємств складає 61,7% від рівня минулого року. В січніквітні 2009 року пасажирським транспортом було надано послуг менше ніж за такий же період минулого року на 1,8%. Послугами автомобільного транспорту скористалося 1,3 млрд. пасажирів (94,4% від об'єму в січні - квітні 2008 року). Користування пасажирів автотранспортом фізичних осіб-підприємців, зменшилася на 5,5%.

Економічна нестабільність завдала немалих проблем і страховому ринку. Інтернет-форум закидають повідомленнями компаній, які затягують розгляд справ по страховим випадкам. Неможливість страховиків розрахуватися по своїм зобов’язанням, ставить задачу перед страховим ринком — хоча б трохи зберегти довіру населення.

Це деякі показники які свідчать про негативний вплив економічної кризи на вітчизняну економіку лише в деяких напрямках.

Мінтрансзв'язку України спільно з ВАТ «Укртелеком». В травні 2009 р. в м. Ялта (Крим) відбулася планова 11-та Міжнародна науково-практична конференція на тему «Еволюція транспортних мереж телекомунікацій», де вирішувалися проблеми побудови, розвитку і управління транспортних мереж, за підтримки Державного департаменту з питань зв’язку та інформатизації

На сьогодні в Україні запроваджена Класифікація видів економічної діяльності далі (КВЕД), [ 27 ], що робить можливим аналіз структури економіки регіонів і країни в цілому за видами економічної діяльності згідно із загальноприйнятими міжнародними статистичними стандартами. Використання КВЕД дає можливість проводити порівняння структури економіки України та її регіонів з аналогічними показниками інших країн світу. Також цей аналіз необхідний для вивчення інвестиційного клімату в Україні і процесів, пов’язаних з надходженням в країну і регіони міжнародних інвестицій та їх застосуванням у певних видах економічної діяльності. Одним з таких видів економічної діяльності України є сфера послуг. Виконання робіт це також окремий вид діяльності який включає в себе перелік робіт згідно КВЕД.

Ця секція включає підготовчі роботи до будівництва, загальне та спеціалізоване будівництво будівель та споруд, монтаж будівельних конструкцій, роботи з облаштування будинків, роботи з завершення будівництва та оренду будівельної техніки з оператором. Секція включає нове будівництво, ремонт, розширення, реконструкцію будівель та інженерних споруд, монтаж збірних будинків або конструкцій на об'єкті. Загальне будівництво включає зведення закінчених будівель та споруд: житлових, адміністративних, громадських будинків, будівель спеціального призначення, сільськогосподарських будівель тощо, зведення шляхів, автострад, мостів, тунелів, залізниць, аеродромів, портів та інших морських та річкових об'єктів, іригаційних систем, санітарних систем, промислових об'єктів, трубопроводів, ліній електропередачі тощо. Ці роботи можуть виконуватися як для власних потреб, так і для третіх осіб. Частина або практично всі роботи можуть передаватися на субпідряд. Спеціалізоване будівництво включає зведення частин будівель чи інженерних споруд йдеться, зазвичай, про спеціалізовану в одному напрямку діяльність, яка є загальною для різних видів будинків та споруд і вимагає спеціальної кваліфікації та устаткування. Секція включає такі види робіт, як забивання паль, будівництво фундаментів, буріння свердловин для води, монтаж, та інші. Монтаж металевих конструкцій включається в секцію, якщо елементи конструкції невласного виробництва. Спеціалізовані будівельні роботи, виконуються субпідрядниками. Роботи з облаштування будинків включають установлення різного роду зручностей, щоб надати будівлі функціональності. Такі роботи виконуються, на будівельному об'єкті, хоча деяка частина цих робіт може виконуватися в цехах. Сюди включаються сантехнічні роботи, установлення систем опалення та кондиціонування повітря, антен, систем сигналізації та інших електричних систем, систем автоматичного гасіння пожеж, ліфтів і механічних сходів тощо. Ця секція включає також роботи ізоляційні (гідроізоляція, термоізоляція, звукоізоляція), монтаж систем освітлення та сигналізації для доріг, залізниць, аеропортів, портів тощо, а також їх ремонт.

Положення про підрядні контракти у будівництві України (далі-положення) N 9 від 15.12.93 визначає порядок підготовки, складання і виконання підрядних контрактів на будівництво об'єктів, носить рекомендаційний характер і враховує вимоги законодавства з цього питання, вітчизняний і зарубіжний досвід правового регулювання відносин між учасниками будівництва та особливості становлення ринкових відносин у будівництві. Підрядний контракт є основним документом, що забезпечує узгоджену діяльність учасників будівництва. Він складається на весь період будівництва з уточненням при необхідності окремих умов шляхом укладання додаткових угод. Головними принципами укладання і виконання підрядних контрактів є:

— врахування і дотримання чинного законодавства;

— економічна самостійність і незалежність учасників;

— чітке розмежування у контракті прав і обов’язків сторін;

— майнова відповідальність за невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань;

— розмежування ризиків між учасниками контракту, визначення обов’язкових для страхування ризиків;

— надання гарантій виконання договірних зобов’язань;

— зобов'язання сторін за узгодженим і взаємоприйнятним вирішенням проблем і суперечностей, що виникають у процесі укладання і виконання контракту.

Основними учасниками підрядного контракту є замовник і підрядник. Якщо вони виступають єдиними учасниками контракту, останній має двосторонній характер. Якщо, крім замовника і підрядника, сторонами контракту є також інші учасники будівництва (проектні організації, постачальники устаткування, банки, субпідрядники та ін.), контракт є багатостороннім.

Відповідно до контракту замовник виступає покупцем виконаних підрядником робіт, контролює хід їх виконання, може бути співвиконавцем контракту.

Замовник може передавати частину своїх функцій за контрактом іншій особі, яка діє від імені замовника і представляє його інтереси у взаємовідносинах з підрядником. При цьому майнову відповідальність перед підрядником, якщо інше не передбачено контрактом, за порушення прийнятих зобов’язань несе сам замовник. Підрядниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які одержали у встановленому законом порядку право (ліцензію) на здійснення будівельної діяльності, або посередницькі, управлінські, консультаційні та інші подібні структури, які здійснюють підбір безпосередніх виконавців, укладають з ними контракти, координують їх діяльність, забезпечують здачу об'єктів в експлуатацію.

Сторони самостійно визначають умови контракту, взаємні зобов’язання, враховуючи при цьому чинні нормативні документи, особливості будівництва об'єкта, організаційно-правову форму контракту, спосіб його укладання.

Головними умовами контракту є строки будівництва об'єкта (виконання робіт, послуг) і ціна робіт (послуг), виконання яких здійснює підрядник.

Звичайно, можна навести й інші визначення послуги, більш прості і менш абстрактні. Так, Ф. Котлер визначає послуги як будь-який захід або вигоду, що одна сторона може запропонувати іншій і які в основному невловимі і не призводять до оволодіння будь-чим. Виробництво послуг може бути, а може і не бути пов’язане з товаром у його матеріальному вигляді. Можна сказати, що послуга — це «невидимий товар» або, як образно висловився журнал «Economist»: «Послуга — це те, що можна купити, але не можна впустити на ногу». Можна стверджувати, що послуга — товар, що продається не як результат виробництва, а як діяльність [ 35, с229 ].

Працю, що було витрачено на виробництво їжі, ще фізіократи, а слідом за ними А. Сміт називали продуктивною працею, тобто працею, що створює (збільшує) національне багатство; а праця виробника послуг (медика, співака) — непродуктивною, тобто такою, що не створює багатства, а тільки його перерозподіляє. погляди А. Сміта на проблему продуктивної та непродуктивної праці показали, якщо за яку небуть послугу платять значно менше того, ніж вона заслуговує, на її виконання відіб'ються нездатність і не придатність більшої частини тих, хто зайнятий цією справою. Якщо за неї платять занадто багато. Її виконання буде ще більше страждати від недбалості та лінощів [ 32, с87 ]. У зв’язку з переходом економіки України до ринкових принципів господарювання сфера послуг стає, мабуть, єдиним сектором економіки, що в умовах десятирічної структурної кризи нарощує обсяги виробництва в порівняних цінах. Основні показники роботи підприємств сфери послуг наведені в Додатку А.

Це пояснюється тим, що багато послуг, які раніше надавалися споживачам безкоштовно або за символічну плату (тобто фінансувалися з бюджету), стали платними. Маються на увазі освіта, охорона здоров’я, спортивні послуги, послуги радіо, телебачення тощо. Крім скорочення державного фінансування, сама трансформація економіки викликала до життя появу багатьох нових видів послуг (фінансово-кредитних і консалтингових, аудиторських, брокерських, трастових та інших). У результаті цього посилилася конкуренція між підприємствами сфери послуг. Ринок послуг став привабливим для підприємців, тому що деякі види послуг практично не потребують значного стартового капіталу. Це, з одного боку, дозволяє сподіватися на швидку віддачу вкладень, що важливо в умовах інфляції. З іншого боку, розвиток організації виробництва послуг створює необхідні умови для використання праці висококваліфікованих працівників, які опинилися під загрозою безробіття.

Підприємств, основною діяльністю яки є виконання робіт та надання послух можна виділити наступні галузі:

а) Житлово-комунальна;

б) Автотранспортна;

в) Туристичні;

г) Побутова.

Метою будь-якого комерційного підприємства є організація господарської діяльності по виконання робіт, надання послуг для отримання прибутку. Показники фінансових результатів характеризують абсолютну ефективність господарювання підприємства. Найважливішим серед них є показник прибутку, який у ринкових умовах створює фінансову базу для фінансування, розширеного відтворення, вирішення соціальних та матеріальних потреб трудового колективу. За рахунок прибутку виконується також частина зобов’язань підприємства перед бюджетом, банками та іншими підприємствами та організаціями. Отже, отриманий доход є одним із найважливіших факторів, який впливає на розмір його прибутку. Це твердження підкреслює модель фінансового механізму підприємства яка приведена нижче на рис. 1.1

Рис. 1.1 Модель фінансового механізму підприємства Можна виділити ряд особливостей ринку послугу порівнянні з ринком матеріальних товарів. Послуги, на відміну від інших товарів, виробляються і споживаються в основному одночасно, внаслідок чого виникає цілий ряд особливостей їх виробництва і маркетингу.

Однією з складових світового ринку послуг являється світовий ринок культурно-освітніх послуг. Він є найменш динамічним серед інших ринків тих, чи інших послуг.

Попит на освітні і культурні послуги у значній мірі визначається тенденціями кількості і вікової групи населення від 15 до 24 років, що є потенційними студентами. Причому, експерти стверджують, що у короткостроковій перспективі потрібно очікувати зниження чисельності абітурієнтів, а також попиту на перепідготовку і підвищення кваліфікації. Адже попит і пропозиція на ринку цих послуг багато в чому визначаються соціально-економічним розташуванням регіону та соціальними проблемами самих студентів.

Ринок культурно-освітніх послуг є складною системою, що характеризується неоднорідністю, складністю внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язків, у тому числі між системою освіти в цілому та ринком праці. Крім того має місце деяка невизначеність — відсутність чіткості визначень, умов реалізації прогнозуємих послуг і т.п.

На сьогоднішній день практично не досліджене питання про формування системи показників, що характеризують ринок, що розглядається. Необхідно починати з визначення вимог, які повинні задовольняти ці показники. Ці вимоги повинні бути наступними:

показники мають характеризувати вартісний об'єм і динаміку послуг системи освіти і культури;

вони мають показувати місце, яке займають дані послуги у загальному обсязі платних послуг;

показники повинні відображати структуру витрат населення на отримання платних послуг;

оскільки затрати на утримання сфери культури і освіти у значній мірі формуються за рахунок бюджетної системи, показники мають характеризувати ці витрати; вони мають відображати структуру навчальних і культурних закладів, чисельність студентів у розрізі державних і недержавних закладів; показники повинні відображати і характеризувати галузеву структуру ринку, форми навчання, витрати на здійснення учбового процесу.

За діючою й дотепер методологією обліку, сфера послуг розглядається як невиробнича, результати її діяльності не враховуються в національному доході і фінансуються з державного бюджету за залишковим принципом. Проте ми поступово переходимо на міжнародну систему рахунків, змінюються джерела фінансування сфери послуг, але ж розраховувати на те, що сфера послуг найближчим часом стане пріоритетною для держави, не доводиться. Для успішного розвитку цієї галузі сьогодні сприятливим було б спрощення процедури реєстрації та ліцензування, ведення економічної звітності та кредитування.

Якщо послуга — це результат корисної діяльності, що змінює стан особи або товару, то в умовах ринкової економіки цей результат, безумовно, є товаром, він має і мінову вартість, і корисність. Але це товар специфічний, що має ряд характеристик, які відрізняють послуги від товарів речовинних.

По-перше, послуги не підлягають збереженню, що дозволяє виробникам зводити свій оборотний капітал до мінімуму, тому що витрати на утримання складських приміщень, зберігання, охорону, закупівлю сировини тощо практично відсутні. По-друге, на ринку послуг набагато гостріше постає проблема регулювання попиту і пропозиції, ніж на ринку інших товарів, тому що багато операцій у торгівлі пов’язані з торговельним посередництвом і можливостями попереднього, завчасного виробництва і збереження товарів. По-третє, у багатьох випадках продаж послуг потребує підвищеної мобільності від продавця і покупця через те, що багато послуг базуються на безпосередньому контакті виробників і споживачів. Наприклад, вихід на ринки послуг інших регіонів потребує створення в цих регіонах філій виробника послуг.

У силу своєї природи послуги не мають гарантованих стандартів якості. Інакше кажучи, послугам властивий високий ступінь невизначеності або мінливості. Ця обставина ставить споживача послугу невигідне положення, тому що результат послуги, її корисний ефект він зможе оцінити лише після її надання; а виробникам у цих умовах складно здійснювати просування послуг.

Саме в силу своєї невизначеності або мінливості сфера послуг потребує державного регулювання більшою мірою, ніж ринки інших товарів. Найчастіше державне втручання у функціонування ринку послуг викликається не тільки економічними, але й політичними та соціальними причинами. Наприклад, встановлення контролю або домінування будь-яких підприємницьких структур у таких сегментах ринку послуг, як банківська справа, інформація і телекомунікації тощо, може становити реальну загрозу національному суверенітету і безпеці країни. Тому практично у всіх країнах розробляються заходи для державного регулювання сфери послуг і встановлення певних стандартів, що регламентують зміст послуг та якість їх надання. Особливо важливі ці стандарти в таких секторах сфери послуг, як охорона здоров’я, освіта, телекомунікації, діяльність фінансових посередників на фондовому і кредитному ринках тощо.

Якщо вдуматися, то з постачальниками послуг ми зустрічаємося буквально на кожному кроці: авіаперевезення, банківські послуги, парки атракціонів, готелі, перукарні, страхові компанії, телефонний зв’язок, кінотеатри, ресторани та багато іншого. Підприємства послуг відрізняються великою різноманітністю, але відокремлюються від постачальників товарів своїм цільовим ринком, формою організації торгівлі та способом підтримання конкурентоспроможності.

Постачальники послуг визначають свої цільові ринки так само як і постачальники матеріальних товарів. Наприклад, невеликі перукарні використовують комбінацію географічних і демографічних критеріїв сегментування ринку. Спеціалізовані салони краси більш орієнтовані на клієнтів з високим рівнем доходу незалежно від їх статі і віку. Туристичні агенції проводять сегментування ринку за шуканими вигодами, враховуючи, що, наприклад, студенти потребують найдешевших послуг, не вимагаючи особливого комфорту, а от бізнесових мандрівників непокоять головним чином достатні зручності. Невеликий, але вельми вигідний сегмент забезпечених мандрівників вимагає унікальних вражень, незважаючи на рівень ціни. До того ж одна і та сама родина залежно від мети (мандрівка школяра, ділова поїздка, відпустка) подорожі може потребувати послуг різного класу.

Для розробки корпоративної стратегії будь-якого підприємства необхідно провести аналіз темпів зростання. У компаній — виробників товару конкурентна перевага найчастіше залежить від її масштабу. Підприємства сервісу збільшують масштаби свого виробництва головним чином за рахунок відкриття великої кількості відділень.

Можливості створення постійної конкурентної переваги у підприємства послуг майже такі самі, як і у виробника товарів. Але ж вимоги споживачів до послуг відрізняються від вимог до товарів.

Однією з головних вимог до успішної роботи сервісного підприємства є висококваліфікований персонал. Споживачі повинні бути впевнені в якості обслуговування. Якщо клієнт не задоволений послугами фірми, у неї є кілька способів виправити ситуацію: 1) підготувати співробітників до можливості виникнення проблем. Усі працівники, особливо ті, які контактують із клієнтом повинні чітко знати свої дії у конфліктних ситуаціях; 2) бажано, щоб співробітник, який контактує з клієнтом, мав достатні повноваження для негайних дій; 3) щоб зменшити роздратування клієнта рівнем обслуговування, компанія повинна виправити помилку і якось компенсувати завдані збитки [28, с229 ].

Високий рівень мотивації обслуговуючого персоналу передбачає наявність високого рівня організаційної культури сервісного підприємства. Якщо така культура існує, то вона перетворюється на міцне знаряддя досягнення переваги над конкурентом. Ще один з факторів зміцнення конкурентної переваги сервісного підприємства — інформаційні системи компанії. Інформаційні системи дають можливість зібрати широке коло даних про клієнтів компанії і це дозволяє налагодити зворотний зв’язок, що є запорукою подальшого підвищення якості обслуговування.

Вдале розташування для виробника послуг має більше значення, ніж для виробника товарів. Якщо споживач не має можливості отримати послугу в той час, коли вона йому необхідна, то він уже втрачений, як клієнт даної фірми. Гарне місце розташування фірми послуг вже дає значну конкурентну перевагу. Однак для деяких торговців послугами розташування не має вирішального значення, бо вони надають послуги «на виїзді»: лікарі, юристи, консультанти тощо.

Стосовно асортименту компаніям — постачальникам послуг доводиться приймати такі ж рішення, як і торговцям товаром. Необхідно визначити баланс запасів, зробити прогноз збуту та розробити унікальну торговельну пропозицію.

Баланс запасів являє собою стратегічне рішення, яке визначає, буде фірма надавати широкий чи вузький спектр послуг. Баланс запасів складається з різноманітності асортименту і рівня сервісу.

Прогнозування збуту послуг необхідне через неможливість їх зберігання на складі. Замість цього торговці послугами повинні тримати додаткове обладнання або додатковий персонал для задоволення попиту в час «пік», що призводить до надлишкової витрати ресурсів. Тому торговці розробляють спеціальні стратегії, які дозволяють зберегти ресурси і задовольнити попит.

1. Завчасне резервування послуг або призначення зустрічей.

2. Скорочення терміну очікування послуги.

3. Скорочення тривалості надання послуги

4. Розробка стратегії ціноутворення, яка дозволяє регулювати попит Остання стратегія заслуговує більш детального розгляду:

Ціноутворення в торгівлі послугами складніше, ніжу торгівлі матеріальними товарами. Це можуть бути рахунок (рахунок за електрику), плата (плата за проїзд), комісійні (при отриманні грошей з банкомату), тарифи (на послуги лікаря).Використовувати для досягнення конкурентної переваги фактор ціни дуже складно, бо ніщо не заважає конкурентам відтворити її.

Дуже важливо, щоб ціна на послугу відповідала іншим аспектам пропозиції фірми. Ціна на послуги найчастіше пов’язується з попитом. Така практика поширена в туристичних агенціях. Крім того, ціни постачальників послуги змінюються залежно від цільового сегмента споживачів.

Незважаючи на величезний пеліт послуг згідно КВЕД, Закон Украіни «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [ 9 ] виділяє певну групу найменувань робіт та послуг які підлягають ліцензуванню:

— проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт; ветеринарна практика;. медична практика; гральних закладів, випуск та проведення лотерей, організація діяльності з проведення азартних ігор; будівельна діяльність вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж; надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом; надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом; надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі; надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом; проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінка протипожежного стану об'єктів; проектування, монтаж; надання послуг, пов’язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян; пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів; фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність: — організація та проведення спортивних занять професіоналів та любителів спорту; діяльність з підготовки спортсменів до змагань з різних видів спорту, визнаних в Україні; професійна діяльність на ринку цінних паперів; посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника; професійна діяльність у сфері надання соціальних послуг; розроблення проектів та проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам’яток, та інші.

Основними принципами державної політики у сфері ліцензування є:

— забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;

— захист прав, законних інтересів, життя та здоров’я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

— встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України;

— встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Ліцензування не може використовуватися для обмеження конкуренції у провадженні господарської діяльності.

Таблиця.

Висновок до розд. 1.1.

Ринок послуг посідає значне місце у процесі розвитку економіки. Позитивним явищем для Київської області є стабільний розвиток сфери послуг. Ця галузь постійно розвивається, створює нові робочі місця і дає значні прибутки. З метою оптимізації національного механізму регулювання участі України в роботі міжнародного ринку послуг, необхідне комплексне узгодження цілей розвитку окремих галузей і структурних підрозділів економіки й міжнародних зобов’язань держави, її очікувань від інших держав щодо їх процедур регулювання торгівлі з нашою країною.

Розділ 1.2 Огляд нормативної бази та спеціальної літератури з питань обліку реалізації робіт та послуг При написанні випускної роботи була розглянута та проаналізована законодавчо — нормативна база. Основні законодавчі документи, що регулюють визначення та ведення бухгалтерського обліку, результати діяльності підприємств сфери послуг. Перелік документів наведений в таблиці 1.1

Таблиця 1.1

Перелік використаних нормативних документів з обліку реалізації робіт та послуг:

Крім основних законодавчих документів, що регулюють визначення та ведення бухгалтерського обліку, було розглянуто літературні джерела з обліку реалізації робіт та послуг, у системі управління підприємством, структуровані авторами таким чином, щоб максимально охопити особливості обліку, прокоментовані всі діючі Положення (стандарти) бухгалтерського обліку. Розвиток бухгалтерського обліку підтверджує незмінність його завдання — забезпечення об'єктивного визначення операцій про облік з реалізації робіт та послуг підприємствами. Перелік літературних джерел наведений у таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

Літературні джерела з обліку реалізації робіт та послуг у системі управління підприємством

Висновок до розд.1.2

Соціальна інфраструктура-система галузей народного господарства, діяльність яких спрямована на задоволення соціально-культурних, духовних та інтелектуальних потреб людини.

Соціальний захист населення та реалізація конституційних гарантій громадян здійснюється завдяки виділенню фінансових ресурсів на утримання бюджетних галузей (охорона здоров’я, освіта, культура, фізична культура) де комерційна діяльність свідомо обмежена.

Закони України, нормативноправові акти, літературні видання, періодична преса — це не повний перелік джерел, де можна знайти відповідь, на хвилюючі питання підприємців з господарській діяльності. З розвитком Інтернетмережі з*явилися більші можливості для здобуття будь якої інформації, як для підприємців так і для інших верств населення, яких цікавить бізнес та навчання

Розділ 2. Облік операцій з виконання робіт (надання послуг) ті їх реалізація в сучасних умовах господарювання

2.1. Документальне оформлення операцій з виконання робіт та надання послуг Для того щоб відобразити всі операції, що здійснюються підприємством, у фінансовій, податковій та інших видах звітності, як того вимагає чинне законодавство, необхідно вести бухгалтерський облік. Підставою для записів в обліку слугують первинні документи, в яких фіксують здійснення господарських операцій.

Бухгалтерські документи, що використовуються для оформлення господарських операцій, на практиці класифікують за різними ознаками: за ступенем узагальнення господарських операцій; за способом використання; за місцем складання; за призначенням; за характером задокументованих операцій; за кількістю позицій (записів); за технікою складання та опрацювання (рис. 2.1)

Рис. 2.1. Класифікація бухгалтерських документів За ступенем узагальнення господарських операцій документи поділяються на первинні і зведені. Первинні документи складають в момент здійснення господарської операції або відразу після її здійснення. Прикладом первинних документів є прибуткові й видаткові касові ордери, накладні, приймальні квитанції, вимоги, наряди тощо.