Перспективи розвитку технології аерозольних лікарських форм

Міністерство освіти і науки України Вінницький Національний медичний університет ім. М.І. Пирогова Кафедра фармації

Курсова робота З технології готових лікарських препаратів промислового виробництва Тема: Перспективи розвитку технології аерозольних лікарських форм Виконала: студентка IV курсу Білоконь Ю.П.

денної форми навчання Викладач: Тетяна Віталіївна Вінниця 2008

Міністерство освіти і науки України Вінницький Національний медичний університет ім. М.І. Пирогова Кафедра фармації

Затверджено зав. каф. фармації доц. Бобрук В.П.

Завдання На курсову роботу з технології головних лікарських препаратів промислового виробництва Студенту: Білоконь Ю.П. IV курсу 56б групи денної форми навчання Тема курсової: Перспективи розвитку технології аерозольних лікарських форм.

Зміст курсової: вступ, огляд літератури, опис технологічного процесу з блок-схемою виробництва препарату, вибір і обґрунтування обладнання з фрагментами апаратурної схеми, висновки, список літератури.

Дата видачі завдання Термін здачі закінченої курсової

Викладач:

Тетяна Віталіївна Керівник Завдання отримала: Білоконь Ю.П.

Реферат

1. Ціль і об'єкт курсової роботи Метою курсової роботи є дослідження технології аерозольних лікарських форм, переваги та недоліки аерозольних препаратів; розробка обґрунтованих рекомендацій та висновків щодо удосконалення технології аерозольних лікарських форм на основі узагальнення інформаційного матеріалу представленого в різних джерелах інформації.

Об'єктом дослідження є аерозольні лікарські форми, зокрема високодозовані ліпосомні аерозольні фармацевтичні композиції, які використовуються для лікування різних захворювань легень.

2. Основні рішення, що прийняті для дослідження цих цілей і очікувані результати:

— провести аналіз літературних данних із питань сучасного стану промислового виробництва аерозольних лікарських форм

— провести дослідження пеерваг і недоліків в використані аерозольних препаратів у медичній практиці.

— вивчити різноманітність аерозольних упаковок на даний час, охарактерезувати переваги використання основних, найпоширеніших упаковок, правила використання, недоліки.

— Прослідкувати механізм дії аерозольних препаратів, як він залежить від фармацевтичних факторів.

3. Перелік ключових слів Аерозоль, аерозоль-розчин, аерозоль-суспензія, аерозольний дозований інгалятор, порошковий інгалятор, небулайзер, спейсер, турбохале, аккухалер.

4. Кількість сторінок Кількість таблиць (ілюстрацій) Джерела літератури і додатків: бібліотека на базі ВНМУ, медична бібліотека м. Вінниці.

Вступ аерозоль балон лікарський На сьогоднішній день значно зростає необхідність використання аерозольних лікарських форм в медичній практиці, тому що значно збільшилась кількість хворих з ураженнями дихальних шляхів. Так, бронхіальна астма являється одним із найбільш поширених захворювань дихальних шляхів. В Європейських кранах бронзіальною астмою страждають до 5% дорослого населення і до 7% дітей (в Росії 7 млн. Хворих БА). Наприклад, хронічне обструктивне захворювання легень є найбільш розповсюдженим хронічним захворюванням органів дихання і лідирує за кількістю днів непрацездатності і причинам невагітності. Хронічне обструктивне захворювання легень займає 4-е місце серед причин смерності дорослого населення. Саме при таких захворюваннях є необхідність в аерозольних лікарських формах, тому що вони:

1. використовуються зручно, естетично, гігієнічно;

2. забезпечують точне дозування лікарського засобу при використані дозуючого пристрою;

3. призводить до швидкого терапевтичного ефекту при порівняно малих витратах лікарської речовини;

4. аерозольна упаковка герметично закрита, що попереджує забруднення лікарського препарату ззовні;

5. аерозольна упаковка захищає лікарський засіб від висихання, дії світла та вологи;

6. на протящзі всього терміну придатності аерозолі зберігають стерильність.

Звичайно аерозолям властиві і недоліки, такі як:

— порівняно висока вартість;

— можливість взриву балону при ударі чи дії високої температури;

— забруднення повітря в приміщені лікарським препаратом і пропелентами при маніпуляції.

Але не дивлячись на недоліки, використання аерозоліва в медичній практиці вважається прогресивним. Адже у вигляді інгаляції найбілш часто призначається немала кількість лікарських перпаратів таких фармакологічних груп:

— бронхолітики (2 адреностимулятори і - холінолітики) для лікування бронхообструктивних захворювань (БА, ХОБЛ);

— глюкокортикостероїди при лікуванні БА і алергічного реніту (в останьому випадку глюкокортикостероїди призначають в вигляді вприскування в ніс);

— стабілізатори мембран тучних клітин для лікування БА;

— мезколітики;

— антибіотики (на приклад, фюзафюнжен або генталіцин).

Основною вимогою до подібних пристроїв являється оптимальний розмір частинок аерозоля, що вдихаються хворим. Діаметр таких частинок повинен становити 2−5 млм, що забезпечує їх проникнення в крупні і середні бронхи. Дуже великі (більші 5 млм) частинки аерозоля практично не потрапляють в бронхи, а їх адсорбція в порожнині рота і глотки створює умови для всмоктування лікарського засобу в кровотік і появу системних ефектів. Дуже мілкі частнки (менше 2 млм) спроможні проникати наймілкіші бронхи, що також супроводжується зменшенням клінічного ефекту і збільшенням всмоктування лікарського засобу в кров.

Здорова людина може вдихати аерозоль із порівняно великою швидкістю, забезпечуючи цим самим активне потрапляння лікарської речовини в бронхи, а у хворих з обструктивним захворюванням бронхів повітряний потік часто уповільнений, частота дихання збільшена. В зв’язку з цим здатність інгалятора забезпечувати адекватне потрапляння препарату в легені у хворих з широкими коливаннями об'ємної швидкості дихання є ще одною важливою вимогою. Нарешті, інгалятор повинен бути простим у використанні і поможливості компактним.

Отже, перед сучасною технологією готових лікарських препаратів промислового виробництва лежить завдання створення з дотриманням усіх вимог, високоефективних аерозольних форм, які є перспективними і необхідними при лікуванні захворювань легень, таких як БА, ХОЗЛ. Крім цього завдання, постає і інше: повинен бути створений великий асортимент аерозольних упаковок (пристроїв), які б полегшували перебіг захворювання, покращували якість життя, тобт о були зручними при використанні в домашніх умовах чи деінде і враховували вік і стан хворого.

Характеристика й класифікація аерозолів Вихідними речовинами для готування аерозольних ліків служать різні препарати й допоміжні речовини, що дозволяють видавати їх з упаковки в різних формах, відповідно до їх призначення (на шкіру, усередину, ректально, вагінально). У зв’язку із цим Г. С. Башура і Я. И. Хаджай дали чітке визначення аерозолям як лікарській формі, розробили єдину термінологію й класифікацію всіх видів аерозолів і методів їхнього застосування в медичній практиці.

Лікарські аерозолі підрозділяються на фармацевтичні й медичні.

Фармацевтичні аерозолі — готова лікарська форма, що складається з балона, клапанно-розпилювальної системи й умісту різної консистенції, здатного за допомогою пропіленту виводитися з балона. До складу аерозолю входять лікарські, допоміжні речовини й один або трохи пропілентів.

По призначенню фармацевтичні аерозолі класифікують на інгаляційні, отоларингологічні, дерматологічні, стоматологічні, проктологічні, гінекологічні, офтальмологічні, спеціального призначення (діагностичні, перев’язні, кровоспинні й ін.).

Медичні аерозолі — аерозолі одного або декількох лікарських препаратів у вигляді твердих або рідких часток, отримані за допомогою спеціальних стаціонарних установок і призначені, головним чином, для інгаляційного введення.

Балони й клапанно-розпилюючі пристрої

Для перекладу лікарських речовин в аерозольний стан використовуються впакування, що працюють під тиском, називані балонами.

Схема пристрою аерозольного впакування наведена на мал. Вона складається з балона, клапана й умісту у вигляді розчину, суспензії або емульсії лікарського препарату й пропіленту, герметично закритого клапаном з розпилюючою голівкою. Подача вмісту з балона виробляється по сифонній трубці до отвору штока клапана за допомогою пропіленту. У випадку застосування в якості пропіленту не стислого, а зрідженого газу тиск у балоні залишається постійним, поки в ньому буде перебувати хоча б одна крапля рідкого пропіленту.

Рис. Пристрій аерозольного впакування:

а — двофазна система; б — трифазна система; / — балон;

2 — розпилювач; 3 — клапан; 4 — сифонна трубка; 5 — розчин лікарської речовини; 6 — пари пропіленту; 7 — пропілент Залежно від матеріалу, з якого виготовлені балони, їх підрозділяють на кілька груп: металеві, скляні, пластмасові й комбіновані. Кожний вид балонів має недоліки й переваги. При їхньому використанні враховують в основному вартість, наявність матеріалів для їхнього виготовлення, а також можливість упакування тих або інших продуктів.

Місткість упакувань може бути різної: від 3 мол до 3 л, крім скляних, місткість яких обмежена 300 мол.

Металеві балони виготовляють найчастіше з алюмінію, внутрішню поверхню яких покривають захисними лаками, застосовуючи різні полімерні матеріали, антикорозійні лаки або сополімери. Більшість лікарських речовин і багато парфюмерно-косметичних продуктів не можуть бути внесені в металеві балони. Для впакування цих речовин повинні використовуватися більше інертні матеріали.

Скляні балони виготовляють із нейтрального скла марки НС-1 і НС-2, зверху покриваючи їх захисною полімерною оболонкою. При виготовленні скляних балонів необхідно враховувати дві основних умови: балони повинні витримувати внутрішній тиск, надаваний пропілентом (не менш 20 кгс/див2) і повинні мати міцність на удар. Для забезпечення безпеки обігу зі скляними аерозольними балонами їх покривають еластичними, плівками. У випадку руйнування осколки балона втримуються оболонкою.

Крім того, скляні балони повинні мати хімічну й термічну стійкість, не мати внутрішнього напруження скла, мати рівномірну товщину стінок, дна й мати мінімум плоских поверхонь.

За рубежем застосовується великі асортименти пластмасових балонів з поліпропілену, нейлону, поліетилену, поліформальдегіду, дельрину, целкону й ін. Але незважаючи на цілий ряд переваг, пластмаси мають проникність для деяких речовин і пропілентів і погано зберігають свою форму при дуже великому внутрішньому тиску.

В останні роки багатьма фірмами пропонуються аерозольні впакування, що не містять пропілентів. Видача вмісту відбувається стисненим повітрям за допомогою мікронасоса (механічним пульверизатором), накручеємого на горловину балона й повітря, що створює тиск, у балоні до 5 атм. Тонкодисперсний струмінь у таких випадках одержують при сполученні високого гідравлічного тиску, що розвивається насосом, з малим проходом перетину клапанів (для цього використовують лазерні технології).

У цей час вартість таких упакувань висока і їхнє застосування економічно ефективно не для всіх препаратів. Для розпилення суспензій з високим змістом твердих речовин, плівкоутворювальних препаратів, пін і інших подібні насоси непридатні.

Призначення аерозолю, стан умісту балона, його консистенція, склад і шлях введення вимагають застосування різних, у кожному випадку строго певних типів клапанно-розпилювальних систем. Клапан аерозольного впакування повинен забезпечувати її герметичність при тиску в балоні до 20 кгс/див2 і евакуацію препарату з балона.

Є дуже багато конструкцій клапанних пристроїв. Їх класифікують по трьох ознаках: принципу дії, способу кріплення на балоні й призначенню.

За принципом дії їх класифікують на групи:

— пружинні, діючі при натисканні на розпилювальну голівку вертикально долілиць (пружинні, у свою чергу, ділять на одноразові й багаторазові; безперервні й дозуючі);

— качаємі безпружинні, що діють при натисканні на розпилювальну голівку збоку;

— клапани із гвинтовим вентилем.

По способі кріплення на балоні:

— що закріплюються в стандартному отворі балона шляхом розжиму вертикальних стінок корпусу клапана під бортик горловини балона спеціальним цанговим пристроєм (для металевих балонів);

— що закріплюються на горловині балона шляхом завальцювання корпуса клапана або капсули на спеціальних стінках (для скляних і пластмасових балонів);

— клапани, накручуємі на горловину посудини (для великих балонів багаторазового використання).

По призначенню:

— стандартні для рідких продуктів;

— для пін;

— для грузлих продуктів;

— для порошків і суспензій;

— клапани спеціального призначення;

— дозуючі клапани.

Рис. Стандартна клапанно-розпилювальна система для рідких продуктів:

1 — розпилювальна голівка (насадка); 2 — шток; 3 — пружина;

4 — гумова манжета; 5 — корпус клапана; в — сифонна трубка; 7 — прокладка; 8 — капсула (чашка)

Вітчизняною фармацевтичною промисловістю випускаються чотири типи клапанів і дев’ять типів розпилювачів і насадок до них (мал. 23.2, 23.3). Їх підрозділяють на: розпилювачі для інгаляцій 1, для лікування бронхіальної астми 2, для суспензіонних 3 і плівкоутворювальних 4 аерозолів; насадки стоматологічні, ректальні, вагінальні 5 і ін.

Розпилювачі й насадки вітчизняного виробництва Пропіленти, що застосовуються для створення препаратів в аерозольному впакуванні.

Важливе значення для видачі аерозольного продукту мають що розсіюють, або евакуюють гази, за допомогою яких усередині посудин створюється тиск. Ці гази називаються пропілентами.

Пропіленти класифікують по величині тиску насичених парів, по агрегатному стані при нормальних умовах і по хімічній природі.

Залежно від тиску насичених пар їх ділять на дві групи: основні, здатні створювати самостійно тиск не менш 2 атм, і допоміжні - створюючі тиск менш 1 атм. По агрегатному стані вони підрозділяються на три групи:

1) зріджені гази: фторорганчні з'єднання (хладони або фреони); вуглеводні пропанового ряду (пропан, бутан, ізобутан); хлоровані вуглеводні (вініл і метилхлорид і ін.);

2) стислі (тяжкозжимаємі) гази (азот, закис азоту, двоокис вуглецю);

3) легколетучі органічні розчинники (метиленхлорид, етиленхлорид і ін.).

У технології фармацевтичних аерозолів найчастіше застосовуються зріджені гази — хладони-11, -12, -114. Це газоподібні або рідкі речовини, добре розчинні в органічних розчинниках і багатьох маслах, практично нерозчинні у воді, негорючі, не утворюючих вибухонебезпечних сумішей з повітрям і відносно хімічно інертні. Найпоширенішими в більшості країн миру вважаються фреон-11 (CCl3F) і фреон-12 (CC12F2), що застосовуються як холодоагенти в холодильниках.

Сучасні інгалятори ЛС можна розділити на кілька основних типів 19.8):

· аерозольний дозований інгалятор (АДІ);

· порошковий інгалятор (ПІ);

· небулайзер.

Аерозольний дозований інгалятор АДІ - найпоширеніша в цей час форма інгалятора 90,2% продажів інгаляторів у США). Дозволяє розпорошувати у вигляді аерозолю широкий спектр ЛС (див. табл. 19.7). АДІ можна застосовувати для доставки препаратів у легені, носоглотку (фюзафюнжин) або порожнина носа (глюкокортико-стероїди). Основним недоліком АДІ є необхідність координувати дихальний маневр (інтенсивний і рівномірний вдих) з активацією інгалятора (натискання пальцями на балончик). Хворого варто інформувати про те, що:

· інгаляції за допомогою АДІ варто проводити сидячи або коштуючи (але не лежачи);

· перед використанням необхідно струснути інгалятор;

· при вдиху губи повинні щільно обхопити мундштук інгалятора;

· після завершення вдиху варто затримати подих на 5−10 з, щоб забезпечити кращу адсорбцію аерозолю.

Таблиця. Основні системи доставки інгаляційних ЛС

Правильна техніка інгаляцій забезпечує проникнення в бронхи близько 15−20% дози препарату. При помилках у використанні цього АДІ частка препарату, що потрапив у бронхи, стає істотно менше.

Діти, літні, особи зі зниженим інтелектом або неврологічними порушеннями зазнають труднощів при використанні АДІ, дозволити які можна, застосовуючи спейсер (мал. 19.1) або інгалятор «легкий подих». Останній являє собою АДІ, що автоматично активується при вдиху хворого.

Спейсер Спейсер (див. рис.) являє собою ємність різного обсягу й дозволяє акумулювати ЛС перед використанням. При цьому немає необхідності в координації вдиху й активізації інгалятора. Дуже великі частки аерозолю адсорбуются на поверхні спейсера, завдяки чому не попадають у порожнину рота й не всмоктуються в системний кровотік. ЛС із вираженими НЛР (наприклад, глюкокортикостеріоди) краще призначати через спейсер.

Спейсер дозволяє проводити інгаляції у хворих з різким обмеженням швидкості повітряного потоку (наприклад, при нападі БА). В останньому випадку клінічна ефективність бронхорозширюючих ЛС значно вище, ніж при використанні АДІ.

Рис. Спейсер АероЧамбер.

Спейсер з лицьовою маскою використовують для інгаляцій у дітей.

Для лікування хворих з важкої бронхообструкцією застосовують спейсери великого (більше 0,75 л) обсягу. Деякі інгалятори випускають із невеликими спейсерами, основна функція яких полягає в адсорбції великих часток аерозолю.

Порошкові інгалятори Перші ПІ (рис.) з’явилися на початку 1970;х років. Перевагою їхніх засобів доставки є простота використання (інгалятор не має потреби в активації = у процесі вдиху + ЛС у вигляді порошку пасивно надходить у бронхи з потоком повітря), відсутність охолодження дихальних шляхів (пов'язаного з використанням фреону в АДІ). Однак для активації більшості ПІ потрібна висока швидкість вдиху, при низької швидкості вдиху зменшується частка препарату, що надходить у легені. Проте клінічні дослідження у хворих БА показали, що ефективність ЛС, що вводяться за допомогою ПІ, приблизно дорівнює їхньої ефективності при використанні АДІ.

Ряд ПІ являють собою пристрою багаторазового використання (спінхалер, ротохалер, аеролайзер). Хворі можуть окремо здобувати капсули препарату, що знижує вартість інгаляцій, але інгалятор вимагає відходу й перезарядження. Одноразові пристрої простіше у використанні, але обходяться дорожче (дискус, турбухалер).

Ефективність використання ПІ залежить від умов зберігання ЛС (низька вологість повітря), тому ПІ часто постачені поглиначами додаткової вологи. З додаткових конструктивних особливостей ПІ варто згадати мікротурбіну (турбухалер), завдяки якій препарат поширюється по спіральній траєкторії, що збільшує частку ЛС, що надходить у легені (20−30% при використанні турбухалера в порівнянні з 11 — 15% при застосуванні інших ПІ).

Інтерес до ПІ значно збільшився в останні роки, оскільки класичні АДІ містять фреон, що руйнує озоновий шар атмосфери Використання АДІ повинне бути обмежене відповідно до міжнародних угод по захисту навколишнього середовища.

Небулайзер Небулайзер являє собою стаціонарний пристрій для інгаляцій Застосування небулайзера вимагає джерела електроенергії (ряд моделей небулайзерів здатні працювати від автомобільного акумулятора).

Аерозоль у небулайзері утвориться безупинно, тому під час видиху хворого частина ЛС губиться. Щоб уникнути цього, ряд моделей небулайзерів постачили переривником — хворий сам регулює утворення аерозолю. Деякі моделі небулайзерів здатні зігрівати аерозоль.

Існують небулайзери, що виконують інгаляції ЛС за невеликі (10−12 хв) проміжки часу, і інгалятори для тривалих (1 рік і більше інгаляцій).

Основні переваги небулайзерів:

* незалежність якості інгаляцій від дихального маневру хворого й швидкості повітряного потоку;

* можливість застосування в дітей, літніх, осіб з неврологічними порушеннями;

* проведення інгаляцій не вимагає контролю з боку хворого й медичного персоналу;

* можливість введення дуже більших доз ЛС;

* можливість застосування різних ЛС через один інгаляційний пристрій.

Разом з тим небулайзери мають потребу у відході й періодичній дезінфекції. Області застосування небулайзерів:

· інгаляційна терапія в дітей, літніх;

· гострий напад БА;

· важкі випадки ХОБЛ, при яких швидкість повітряного потоку різко обмежена;

· постійна інгаляційна терапія (бронхоектатична хвороба, хронічний обструктивний бронхіт).

· постійна інгаляційна терапія (бронхоектатична хвороба, хронічний обструктивний бронхіт).

Вибір засобу доставки Вибір засобу доставки ЛС залежить від здатності хворого адекватно застосовувати інгалятор. Більшість хворих із хронічними захворюваннями легенів можуть успішно застосовувати найбільш простий і порівняно дешевий вид інгалятора — АДІ. Дітям і людям похилого віку можна рекомендувати АДІ зі спейсером або АДІ «легке дихання». Нарешті, в останні роки широке поширення одержують ПІ й небулайзеры. Небулайзеры особливо показані для інгаляційної терапії в дітей дошкільного віку, старих і пацієнтів з вираженим обмеженням повітряного потоку.

Види аерозольних систем Двофазні аерозольні системи В аерозольному впакуванні пропілент може перебувати в газоподібному й рідкому стані. У випадку, якщо концентрат утворить із рідким пропілентом розчин, аерозольну систему називають двофазною. Газове середовище в балоні складаються з парів пропіленту й стисненого газу й летучих компонентів аерозольного концентрату.

Тиск газової фази пропіленту поширюється рівною мірою на всі внутрішні стінки впакування. Видача вмісту відбувається в тому випадку, якщо атмосферний тиск буде нижче внутрішнього тиску в балоні. При видачі зріджений пропілент швидко випаровується й викликає розпилення продукту у вигляді дрібних крапельок, туману або піни.

Для більшості систем застосовуються розчинники: спирт етиловий, жирні й рослинного масла, етил ацетат, ацетон. Якщо в якості пропіленту в аерозольній системі використовують стиснений газ, як розчинники можуть застосовуватися вода, гліцерин, гліколі, поліетиленоксиди й ін.

Тому залежно від розчинників концентрати-розчини підрозділяються на: водні, спиртові, водно-спиртові й неводні. Прикладом аерозолів-розчинів можуть служити препарати «Інгаліпт», «Каметон», «Камфомен», «Ефатин» і ін.

Двофазні аерозольні системи можуть бути видані з упакування у вигляді розчину з наступним утворенням плівки, у вигляді піни або крему.

У світовій практиці відома велика кількість плівкоутворювальних аерозолів. Їх застосовують у гінекології, ветеринарії, педіатрії, отоларингології, дерматології. В аерозольному балоні плівкоутворювального препарату звичайно перебуває розчин полімеру, лікарської речовини, пластифікатора й пропіленту, при розпиленні яких на поверхні шкіри або тканини утвориться швидко сохнухша й припасована плівка.

У якості водорозчинних плівкоутворювальних речовин застосовують сополімери типу вінілпірролідона з вінілацетатом, ацетобутират целюлози, полівінілпірролідон і ін. Для неводних плівкоутворювальних систем застосовують, наприклад, сополимер гідроксівінілхлориду ацетату й себацинової кислоти, модифікований малеіновою смолою, вінілацетат, бензойну смолу, метакрилову смолу, ацетат-бутират целюлози, поліметакрілати, акрилати, етилцеллюлозу, поліакрилати, різні хірургічні клеї на основі ефірів цианакриловои кислоти, желатино-резорциновий клей і інші речовини, які при наявності вологи полімеризуются. Їх застосовують для склеювання шкіри, стінок слизуватих шлунка, кишечника, бруньок, печінки, легких і інших органів.

Речовини, що застосовуються в якості плівкоутворювачів, не повинні дратувати шкіру й бути токсичними. плівка, Що Утвориться, повинна бути непроникної для мікроорганізмів, еластичної, міцної, мати високий ступінь адгезії, мати вираженими бактеріостатичні властивості; не повинна мати різкий або неприємний запах.

До переваг плівкоутворювальних складів ставляться: ізоляція ушкодженої поверхні від інфікування й тканин одягу постраждалого, економія часу при масовій обробці хворих, зручність, простота й легкість застосування.

Трифазні аерозольні системи Більшість фармацевтичних аерозолів являє собою системи, у яких концентрат-розчин, емульсія або суспензія не змішуються з рідким пропілентом, і в балоні перебувають три окремі фази: газоподібна, тверда й рідка (див. мал.).

Значна кількість складів, що випускаються в нашій країні й за рубежем, являють собою емульсійні системи й видаються у вигляді пін. Вони складаються з водної фази, що містить поверхнево-активні речовини (УПАВШИ) і заемульгірований пропілент. Концентрація пропілента в них коливається від 3,5 до 89%, а для більшості пін вона становить 10−20% .

У якості емульгаторів для аерозольних емульсій, як і для звичайних, застосовуються всіляких ПАВ. У силу властивих їм фізико-хімічних властивостей вони, у сполученні із пропілентами, утворять піни.

Пінні препарати широко застосовують у багатьох областях медицини. У гінекології - для лікування запалення матки, для особистої гігієни жінок і як протизаплідні засоби, а також препаратів, що попереджають венеричні хвороби.

У проктології пінні препарати показані як ефективні засоби при лікуванні геморою, тріщин заднього проходу, проктитів, колітів і ін.

Для одержання піноутворюючих аерозолів необхідні ефективні піноутворювачі, у малих концентраціях забезпечуючи одержання рясної піни.

До складу піни можна вводити стероїди, речовини фунгіцидної дії, діуретіки, антибіотики, гормони, вітаміни, антитоксини, антигени, судинозвужувальні, кровоспинні, гістамні, седативні, протиревматичні засоби.

До аерозолів трифазних систем ставляться й аерозоль-суспензії. Це гетерогенні дисперсні системи, що характеризуються присутністю твердої фази, нерозчинної в рідкому аерозольному концентраті. Пропілент може бути включений або в дисперсну фазу, або в дисперсійне середовище. У кожному разі діюча речовина диспергірувано в нелетучому розчиннику.

Труднощі при створенні суспензійних аерозолів зустрічаються через агрегацію порошкоподібних часток, рекристалізації й осадження їх на стінках аерозольного балона, залежно від цього змінюється якість розпилу, ефективність його при нанесенні на поверхню, порушується точність дозування лікарського засобу при його застосуванні й ін.

У цей час суспензійні аерозолі використовуються в медичній практиці дуже широко. Наприклад, аерозолі «Оксициклозоль», «Алудрин», «Оксикорт», «Астмопент», «Алупент» і ін.

Як переваги цієї групи препаратів можна назвати: можливість використання речовин як розчинних, так і нерозчинних у даному середовищі, лікарські речовини мають виражений пролонгований ефект, тривалість їхньої дії можна регулювати шляхом зміни величини часток.

Основний недолік суспензій в аерозольних упакуваннях — їхня термодинамічна нестійкість. Згодом усе без винятку суспензії розшаровуються, тому основними властивостями варто назвати дисперсність і наявність агрегативної і кінетичної стійкості.

Технологія різних аерозольних систем Аерозолі складаються з нелетучих (одного або декількох) компонентів і летучого пропіленту. Діюча речовина, як правило, або розчинена, або дисперірувану в розчиннику. Тому складання рецептури аерозолю полягає в розробці технології готування бажаної комбінації нелетучого й летучого компонентів.

Залежно від ступеня змішуваності компонентів основної рецептури із пропілентом, аерозолі підрозділяють на аерозолі-розчини, піни в аерозольному впакуванні, аерозолі-суспензії й комбіновані системи.

Аерозолі-Розчини В аерозолях-розчинах активна речовина розчинена або в пропіленті або в співрозчинювачі, що добре змішується із пропілентом. Після видачі вмісту з балона пропілент випаровується, а активна речовина залишається у вигляді туману в чистому виді або розчиненому в співрозчинюваку.

При готуванні аерозольних концентратів використовують всілякі по своїх властивостях хімічні сполуки і їхньої суміші. Найчастіше концентрат складається з декількох індивідуальних речовин. Вони повинні бути певної в’язкості, сумісними із пропілентом, стійкі до впливу низьких і високих температур і не повинні взаємодіяти з деталями аерозольного впакування. У якості співрозчинників переважніше застосовувати неполярні речовини, оскільки навіть малі кількості води можуть викликати гідроліз деяких пропілевнтів, що приводить до виділення хлористого водню, розкладанню активних речовин і корозії аерозольних балонів.

Виробництво аерозолів-розчинів складається з декількох стадій: готування розчину активного компонента (концентрату), звільнення його від нерозчинних домішок, фасовка в аерозольні балони, герметизація, заповнення балонів пропілентом, перевірка їх на міцність і герметичність, стандартизація, оформлення впакування для наступного транспортування.

Концентрати-Розчини приготовляются, як і звичайні розчини лікарських речовин, у реакторах, постачених теплообмінником і мішалкою. Для звільнення розчинів від домішок їх відстоюють, фільтрують або центрифугують.

Якщо концентрати-розчини одержують за допомогою грузлих розчинників (жирні масла), то розчинення проводять при нагріванні, очищення — під тиском. У випадку застосування летучих розчинників (етиловий спирт) розчинення речовин проводять у закритих реакторах, а фільтрацію — під тиском. До складу аерозольних систем можуть входити стабілізатори й консерванти. Стандартизацію концентратів-розчинів проводять із урахуванням процентного змісту діючих речовин або по щільності розчину.

Вирішальний фактор у технології аерозолів-розчинів — тиск усередині балона, контролем якого може служити кількісна характеристика деяких фізико-хімічних властивостей: повнота видачі вмісту з балона, його дисперсність, а також розчинність пропіленту в концентраті. Чим більше здатність аерозольного концентрату до розчинення пропілленту, тим нижче тиск в аерозольному балоні.

Розчинність пропілентів у водних середовищах можна підвищити не тільки введенням співрозчинників, що добре сполучаються з ними, але й за рахунок ПАВ, які можуть солюбілізірувати їх у процесі змішування. Чим більше здатність розчину ПАВ до солюбілізації хладона, тим нижче тиск усередині впакування показує суміш їхніх пар (рис. 23.4). Ступінь солюбілізаіції, стійкість отриманих систем і їх основні фізико-хімічні властивості обумовлені видом пропілента й типом ПАВ (табл. 23.1).

Таблиця 23.1 Тиск усередині впакування залежно від виду пропіленту й типу ПАВ

Склади, видавані з упакування у вигляді пін Значна кількість аерозольних складів видають у вигляді пін емульсійні системи.

Піна позбавлена ряду недоліків, властивим іншим лікарським формам. Вона забезпечує економічне дозування, краще контактує зі слизуватою оболонкою, надає лікам пролонгована дія. Під впливом температури тіла піна збільшується в обсязі, заповнює всі вільні місця й канали в прямій кишці або в піхву. Установлено, що піна може переміщатися в проксимальному напрямку й протягом 4-х год забезпечувати високу концентрацію лікарської речовини.

Для одержання піноутворюючих аерозолів необхідні ефективні піноутворювачі, у малих концентраціях забезпечуючі одержання рясної піни.

Стійкість пін залежить від багатьох факторів, основні з них: концентрація піноутворювача, наявність електроліту, рН середовища, в’язкість розчину, концентрація й тип пропіленту, наявність добавок.

Піни, отримані з аерозольних упакувань, оцінюють за наступними показниками: зовнішній вигляд піни, тип видачі її з упакування (плавна, переривчаста, гучна), стабільність і час життя, пружні властивості піни, висушуємість у відсотках у часі, її змочувальні властивості, щільність, в’язкість і дисперсність. Піни підрозділяють на три класи: водні, водно-спиртові й неводні піни, що містять органічну рідину типу гліколів або мінерального масла.

З огляду на різноманітні терапевтичні й фізико-хімічні властивості лікарських речовин, необхідно мати достатній набір різних основ і ВПАВШИ для створення найбільш раціональної рецептури пінних аерозольних препаратів.

Водні піни. Водні піни представляють саму більшу групу препаратів в аерозольних упакуваннях. Вони складаються з водної фази, що містить УПАВШИ й заемульгіруваний пропілент. При видачі рідкий пропілент бурхливо скипає й утворить піну. Концентрація пропілента у водних пінах може бути від 3,5 до 89% і залежить від типу пропіленту. Найбільше часто застосовують в режимі хладон-114, хладон-12, їхньої суміші (40:60), рідше хладон -142, -152. Хладон-11 у водних аерозольних системах не застосовується у зв’язку з його легкої гідролюзуємого в присутності води.

Водноспиртові піни. Клас пін являє собою систему, що складається з води, етилового спирту, піноутворювача й пропіленту в таких співвідношеннях, у яких вони взаєморостворюємі.

При готуванні водноспиртових пін піноутворювач повинен бути частково розчинний у системі вода — спирт і повністю в системі вода — спирт — пропілент.

Неводні піни. Цей клас пін дозволяє уводити до складу інгредієнти, чутливі до вологи. Властивості їх можна змінювати залежно від типу й концентрації ПАВ, пропіленту й неводної фази.

У неводних пінах безперервною фазою служать мінеральні або рослинні масла, гліколі й ін. Такі піни дрібні, щільні, більше однорідні по розмірі пухирців газу, у деяких випадках по консистенції вони наближаються до кремів.

Суміш пропіленту й масла значно впливає на тиск усередині балона, знижуючи його, тому для забезпечення повної евакуації вмісту з балона підбір пропіленту відіграє вирішальну роль.

Аерозолі-Суспензії

Гетерогенні дисперсні системи, що характеризуються присутністю твердої фази, нерозчинної в рідкому аерозольному концентраті, називаються аерозолями-суспензіями.

В аерозолях-суспензіях пропілент може бути включений у дисперсну фазу або в дисперсійне середовище. У кожному разі діюча речовина диспергіруваного в нелетучому розчиннику. Основні фактори, що впливають на якість аерозолів-суспензій: фізико-хімічні властивості речовин, що входять до складу аерозолів; співвідношення між компонентами наповнювача; конструктивні особливості аерозольного впакування; температурні умови експлуатації балонів.

В аерозолі-суспензії, як правило, уводять речовини інертні в хімічному відношенні, що зводить до мінімуму процеси взаємодії й підвищує стійкість при зберіганні. Деякі аерозолі-суспензії можуть зберігатися тривалий час і не уступають тривалості зберігання активної речовини в сухому виді.

Як переваги препаратів у вигляді аерозолів-суспензій можна назвати наступні: можливість використання речовин як розчинних, так і нерозчинних у даному середовищі; виражений пролонгований ефект; регулювання дії шляхом зміни величини часток.

Основний недолік аерозолів-суспензій — термодинамічна нестійкість, їхній природний стан. Згодом всі суспензії розшаровуються, тому основними характеристиками даних систем є дисперсність і наявність агрегативної і кінетичної стійкості. На стабільність суспензій впливає також віддалена вага і в’язкість жидкої фази З метою підвищення агрегативної і кінетичної стійкості суспензій застосовуються різні технологічні прийоми й методи.

Найбільш ефективний спосіб стабілізації аерозолів-суспензій — зниження поверхневого натягу на границі утворюючу суспензію фаз шляхом додавання поверхнево-активних речовин. Як такі речовини додають спирти жирного ряду, деякі складні ефіри, що перешкоджають злипанню часток і одночасно змазують клапанну систему. Застосовують іноді й співрозчинники для пропіленту (мінеральні масла, неіоногенні ПАВ, гліколі).

В аерозолі-суспензії вводять речовини, як правило, полярні; суспендірувані в хладонах, вони можуть утворювати агрегати.

На агрегацію часток робить вплив матеріал упакування. Найменше агрегування часток відбувається в металевих упакуваннях, найбільше — у скляних аерозольних балонах.

Для аерозольних суспензій розмір часток не повинен перевищувати 40−50 мкм, а для інгаляційних аерозолів найкращий ефект отриманий при величині часток 5−10 мкм. При цьому концентрація порошку повинна бути не більше 10%. Порошок не повинен бути гідрофобним, тому що із часом частки його будуть збільшуватися в розмірах.

Виготовлення аерозольних балонів. Способи наповнення їх пропілентом Виробництво аерозольних балонів повинне бути зосереджене на одному спеціалізованому підприємстві, що виготовляє балони, клапанно-розпилювальні системи, де проводиться підготовка пропілентів або їхніх сумішей, концентратів, виробляється заповнення аерозольних балонів і контроль їхньої якості (мал. 23.5).

Виробництво алюмінієвих моноблокових балонів здійснюється шляхом формування їх із плоских заготівель на пресах ударного типу, а формування горловини балона виробляється на спеціальних багатошпиндельних конусоутворюючих автоматах. При цьому виконується 12−14 і більше операцій залежно від діаметра балона.

Виготовляються скляні балони з нейтрального боросилікатного скла НС-1 або НС-2 на автоматичних високопродуктивних склоформуючих машинах. Процес їхнього виробництва пов’язаний з подвійним випалюванням у горизонтальних печах з температурним максимумом 640—650°С, для усунення або ослаблення залишкових внутрішніх напружень скла.

Після формування скляні балони покривають поліетиленовим або полівінілхлорид ним захисним покриттям.

Пластмасові аерозольні балони виготовляють методом вакуумформовки (моноблочі) або лиття під тиском (двухдетальні) на формувальні або літієвих машинах.

Клапанно-розпилювальні системи виготовляють на заводах по переробці пластмас.

Виробництво хладонів (пропілентів) організовано на хімічних підприємствах; на фармацевтичні вони надходять у більших кількостях у спеціальних ємностях.

Готування сумішей зріджених пропіллентів і подача їх на лінію наповнення оцінюються як складні й специфічні операції для виробництва, що вимагають особливих умов і встаткування, що працює під тиском.

Методи заповнення аерозольних балонів пропілентами:

— наповнення під тиском;

— низькотемпературний спосіб, або «холодне наповнення»;

— метод наповнення стисненими газами;

— метод наповнення розчинними стисненими газами. Основний при виробництві аерозолів;

— метод наповненняпід тиском. Принцип його полягає в тім, що в наповнені продуктом і герметичні клапаном посудини нагнітається під тиском пропілент.

Для наповнення аерозольних балонів є велике число різних автоматичних установок і ліній, продуктивність яких може бути від 2 до 20 млн аерозолів у рік. Технологічна лінія містить у собі всі операції, наведені на мал. 23.6.

Балони завантажують на стрічку транспортера й подають у мийну машину 1, де вони проходять стадію мийки, обполіскуються, обробляються пором і сушаться. Після цього по транспортері 2 балони подаються на лінію наповнення. З метою вирівнювання продуктивності автоматів балони спочатку попадають на стіл-накопичувач 3, а потім по конвеєрному стрічковому транспортері 4 надходять на автомат для продувки 5 його стерильним стисненим повітрям. Далі автоматичний дозуючий пристрій 6 наповнює балон концентратом, після чого з нього віддаляється повітря. Для цих цілей автоматична голівка 7 дозує 1 — 2 краплі зрідженого пропіленту. Випаровуючись, пропілент витісняє повітря, що перебуває в балоні. Далі балони герметизуються. Цей процес здійснюється на автоматі 8 кріплення клапана. Кріплення клапана може здійснюватися двома способами: за допомогою розтискних цанг або закачуванням шляхом обертання роликів навколо горловини балона. Після цього вони надходять до дозаторів 9, які впорскують у них пропілент (хладон) під тиском. Порціонні дозатори можуть бути роторного або лінійного типу. Після заповнення балонів пропілентом вони проходять перевірку на міцність і герметичність у водяній ванні 10 при температурі 45±5 °С у плин 15 — 20 хв (для скляних балонів) або 5 — 10 хв (для металевих балонів). При нагріванні балонів у ванні створюється підвищений тиск, і вони або вибухають, або виділяють пропілент, що легко помітно по пухирцях, що піднімаються у воді. Браковані балони витягають із ванни ручним способом. Деякі лінії виробництва аерозолів постачені спеціальними детекторами з газовими аналізаторами, які контролюють мінімальні кількості витоку пропілентів з балонів. Негерметичні балони відбраковуються автоматично.

Далі балони по конвеєрі надходять у сушильний тунель 11 і просушуються після води, а потім проходять контрольне зважування на автоматичних вагах 12. При зміні маси балони відбраковуються автоматично.

Якщо аерозольні впакування містять у якості пропіленту стиснений газ, то їх контролюють на наявність тиску газу за допомогою манометра. Балони, що не містять газу, відбраковуються автоматично 13. Після цього балони забезпечуються розпилювачами 14, перевірка якості яких здійснюється на спеціальному автоматичному пристрої. За допомогою автоматичного пристосування, що орієнтує, 15 на балони одягаються захисні ковпачки. Автомат 16 маркірує балони (серія, строк придатності й інші дані). Після цього балони надходять на лінію впакування 17,18,19,20 де їх поміщають у піни, додаючи інструкцію із застосування. Потім упаковують у транспортну тару й обандеролюють.

Стандартизація й умови зберігання препаратів в аерозольних упакуваннях Стандартизація аерозольних упакувань на заводах проводиться відділом технічного контролю відповідно до НТД на даний препарат. Необхідно відзначити, що якість аерозольних препаратів залежить від багатьох факторів і вимагає особливої форми контролю, тому що після укупорки балона неможливо внести зміни до складу препарату.

Стандартизація аерозолів містить у собі кілька видів контролю: органолептичний, фізико-хімічний, хімічний і біологічний контроль (при змісті в складі серцевих глікозидів і ін.).

Внутрішній тиск в аерозольному впакуванні повинне відповідати вимогам приватної статті. Його визначають манометром, клас точності якого повинен бути 2,5. Заповнені впакування перевіряються на міцність і герметичність. Відсоток спорожнювання аерозольного балона аналізують по формулі:

де g = g1 — g3 — маса суміші в балоні, г;

g1 — маса всього впакування із умістом, г;

g2 — маса балона із залишком препарату, г;

g3 — маса порожнього впакування, м.

Визначення середньої маси препарату в одній дозі обчислюють по формулі:

де п — число натискань, зазначене в приватній статті.

Відхилення в дозі допускається не більше ±20%, якщо немає інших вказівок у приватних статтях.

Якісні й кількісні показники контролюються методами аналізу окремих інгредієнтів аерозолю.

Аерозольні балони при транспортуванні мають специфічні умови в порівнянні з існуючими правилами, прийнятими для інших лікарських форм. Варто дотримувати зазначені на впакуванні й у технічній документації умови зберігання (уникати ударів, впливу прямих сонячних променів і високої температури).

Аерозолі впаковують у міцні дерев’яні ящики, якщо препарат має підвищену займистість, для менш небезпечних препаратів допускається транспортна тара з картону.

Нові аерозольні впакування У зв’язку із триваючою дискусією про шкідливий вплив фторвуглеводородних пропілентів в аерозольних упакуваннях на навколишнє середовище й можливу заборону цих пропілентів ведуться інтенсивні розробки альтернативних упакувань. Роботи спрямовані на створення нешкідливих агентів-витіснювачів (пропілентів), розробку нових методів розпилення, удосконалювання існуючих конструкцій аерозольних упакувань і ін.

У цей час визначилося чотири таких напрямки:

— звичайні аерозольні впакування із пропілентами, не утримуючого фтору: насичені парафінові вуглеводні метанового ряду (пропан, бутан, ізобутан) і стиснені гази (азот, закис азоту, двоокис вуглецю й ін.);

— двокамерні балони, у яких пропілент відділений від продукту й не надходить у навколишнє середовище;

— упакування з механічним розпилювачем насосного типу;

— стисливі полімерні й інші балони.

1. Насичені парафінові вуглеводні в порівнянні із хладонами стабільні у водних середовищах і легше води, тому їх вигідно застосовувати для розпилення препаратів на водній основі. Завдяки невеликій щільності пропану й бутану для заповнення аерозольного балона їх потрібно значно менше, ніж хладону. Однак горючість цих зріджених газів не дозволяє їм суперничати в препаратах на основі органічних розчинників.

Стиснені гази відрізняються від зріджених не тільки агрегатним станом, але й властивостями. Тиск стиснених газів значно менше залежить від температури. Однак тиск у балоні в міру витрати продуктів падає, що може привести до неповного використанню вмісту. Стиснені гази звичайно практично нерозчинні або відрізняються досить обмеженою розчинністю. Тому в останні роки проводяться дослідницькі роботи в області підвищення розчинності стиснених газів.

Кількість стисненого газу, необхідного для видавлювання вмісту впакування, незначно. Тому такі впакування дуже чутливі до витоку газу, викликаною або недостатньою герметичністю, або необережним обігом. Для усунення даного недоліку розроблені аерозольні впакування з розгалуженими або перекидними сифонними трубками, що запобігають видачу препарату в переверненому положенні. Пропіленти цієї групи не горючі, дешеві, не роблять агресивного впливу на металеві й полімерні матеріали.

2. В області створення різних аерозольних упакувань все більше поширення одержує нове впакування, що одержало назву «бар'єрної». Продукт у ній відділений від пропіленту бар'єром, рухливою перегородкою, що запобігає контакт між ними, що різко розширює можливості впакування, тому що виключаються хімічна взаємодія між пропілентом і продуктом, а також надходження пропіленту в атмосферу.

Конструктивно двокамерні аерозольні впакування виконуються в різних варіантах: з поршнем, із вкладишем, із внутрішнім мішечком і ін.

Кількість пропіленту в таких упакуваннях мало. Однак струмінь, видаваний з таких упакувань, недостатньо дисперсна. Для підвищення дисперсності підбирають малов’язкі рецептури, зменшують прохідні перетини отворів і каналів клапанів або вводять дуже малі кількості пропіленту в препарат.

3. Можливим альтернативним аерозольним упакуванням є тара, постачена мікронасосом (механічним пульверизатором). Пульверизатор у вигляді мініатюрного поршневого насоса, що працює від натискання пальцем, нагвинчується на горловину балона (найчастіше скляного). Тонкодисперсний струмінь у таких випадках одержують при сполученні високого гідравлічного тиску, що розвивається насосом, з малим прохідним перетином клапанів (для цього застосовують лазерні технології).

У цей час вартість таких упакувань висока і їхнє застосування економічно ефективно не для всіх препаратів. Для розпилення суспензій з високим змістом твердих речовин, плівкоутворювальних препаратів, пін і інших високов’язких систем подібні насоси непридатні.

4. Стисливі балони виготовляють із еластичних полімерів (поліолефінів, акрілонітрілу, поліефіру, поліуретанових і інших смол). Принцип роботи їх заснований на дії мускульної сили стиску такого балона й видавлюванні продукту через сопло з малим перетином. Такі впакування — найдешевші, однак вони вимагають значних зусиль для приведення їх у дію й роблять грубодисперсні аерозолі.

Всім перерахованим упакуванням властивий один загальний недолік — неможливість досягнення достатнього внутрішнього тиску, порівнянного з тиском, створюваним звичайними аерозольними впакуваннями зі зрідженими пропілентами.

Високодозовані ліпосомні аерозольні фармацевтичні композиції

Винахід може бути використане в медицині для лікування різних захворювань легенів. Композиція містить 12−30 мг/мл циклоспорину, А або будезоніду й 130−375 мг/мл фосфоліпіду в надчистій воді. Композиція перебуває в ємності розпилювача. Другий варіант композиції: до близько 21,3 мг/мл циклоспорину А, до близько 160 мг дилауроилфосфатидилхолина/мол початкової концентрації в резервуарі. Третій варіант: до близько 12,5 мг/мл будезонида в до близько 187,5 мг динауроїлфосфатдилхоліну/мол початкової концентрації в резервуарі. Діапазон розміру часток цієї липосомы, обмірюваного по аеродинамічному діаметрі по медіані маси, становить від близько 1,0 мкм до близько 3,0 мкм. Винахід дозволяє одержувати концентровані склади з високими дозами активних речовин, що забезпечує максимальну продуктивність одержуваних на їхній основі аерозольних препаратів. 3 с. і 13 з.п. ф-ли, 13 іл., 2 табл.

ОПИС ВИНАХОДУ Винахід ставиться до області біохімічної фармакології й медичної хімії. Більш конкретно, справжній винахід ставиться до готових препаративних форм у вигляді високо дозованих ліпосомних аерозолів різних фармацевтичних препаратів, включаючи циклоспорин A і будезонід.

Багато різних захворювань легенів успішно лікуються із застосуванням аерозольних систем доставки лікарських засобів, використовуваних для їхнього нанесення безпосередньо на область легенів. Для доставки подібним шляхом розроблені різні пристрої (наприклад, інгалятор з відміряємою дозою й інгалятор для сухого порошку). Струминні розпилювачі використовувалися в клінічних умовах для аерозольної доставки розчинних у воді ліків і ультратонких суспензій, однак, їхнє застосування з нерозчинними у воді гідрофобними з'єднаннями обмежено.

Розробка ліпосомних препаративних форм, сумісних з аерозольною доставкою, дозволяє струминному розпилювачу доставляти додаткові лікарські засоби. Застосування ліпосом для аерозольної доставки має багато переваг, що включають водну сумісність, уповільнене вивільнення в легенів, що дозволяє підтримувати рівень терапевтичної дози, і крім того, ліпосоми сприяють внутрішньоклітинній доставці, зокрема, до альвеолярних макрофагів.

Ефективність локалізованої, місцевої терапії із застосуванням аерозолів визначається по кількості лікарського засобу, доставленого на ділянку захворювання в обсязі легенів, і існує кілька різних ключових параметрів, які визначають кількість доставки, такі як терапевтична ефективність аерозольної готової препаративної форми. Наприклад, важливими змінними є різні конструкції й варіанти розпилювачів, умови роботи (наприклад, швидкість потоку) і присутність допоміжного устаткування (трубок, з'єднань, пристосування для рота, маски на особу і їм подібні). Таким чином, ефективність виходу аерозолю може бути підвищена шляхом відповідного доповнення до підходящого розпилювача. Невідповідні додаткові пристрої й/або недосконалі параметри можуть негативно відбиватися на інгаліруемих дозах, ділянках доставки й впливати на терапевтичний результат.