Профілактика виявів насильства в сім"ї

Вступ

Суспільство завжди приділяє особливу увагу проблемі поведінки людей, яка не відповідає загальноприйнятим або офіційно встановленим соціальним нормам.

В останні роки проблема насильства над жінкою та дитиною в сім'ї все більше привертає увагу фахівців. У США та Західній Європі перші роботи, присвячені цій проблемі, стали з’являтися, починаючи з 70-х років. Пізніше були розроблені різні соціальні програми для профілактики наслідків такого насильства.

В Україні проблема насильства в сім'ї тривалий час не була предметом спеціальних досліджень соціологів, психологів та соціальних працівників. Нею займалися, в основному, криміналісти при вивченні злочинів, які здійснювалися в сімейно-побутовій сфері. Однак, практика останніх років доводить концептуальне осмислення цього питання на державному рівні. Свідченням цього є прийняття законодавчої бази, і створення кризових центрів роботи з тими, хто потерпає від насильства в родині.

У нашій країні проблема сімейного насилля не стала предметом уваги не через її відсутність. Більше того, моделі насильницької поведінки поширюються через засоби масової інформації, телебачення, стають більш звичними у побуті. Помітно зросла агресивність підлітків. Останніми роками у зв’язку із загальною кризою суспільства інтерес до проблеми жорстокого поводження з дітьми значно зріс, що зумовило необхідність ретельнішого дослідження причин, форм, динаміки видів і пошуку, ефективніших методів соціального контролю — превентивних профілактичних, коректувальних, реабілітаційних і ін. Все це стимулює залучення ширшого кола фахівців — психологів, педагогів, юристів, соціальних працівників, медиків.

Однією з актуальних проблем, які стоять перед сучасним українським суспільством, є подолання і профілактика будь-яких проявів насильства щодо дітей. Протягом останнього десятиліття намітилась тенденція до усвідомлення насильства в сім'ї, яке є серйозною і масштабною проблемою, що породжує безліч інших соціальних та індивідуальних негараздів. Сформувалось розуміння того, що недостатньо тільки карати винних, реабілітувати жертву насильства і працювати з людиною, що скоїла насильство, щоб уникнути повторення ситуації, але основна увага суспільства повинна бути зосереджена на проведенні комплексної роботи щодо профілактики насильства. Тому дослідження з даної проблематики є надто актуальними.

Проблематика насильства — велика область, що розроблялась у світовій психології останні тридцять років [43, с. 108].

За останні десятиліття спостерігається активний психолого-педагогічний пошук і розробка питань сімейного насильства [81, с. 16]. Наукові основи психолого-педагогічної діяльності щодо попередження та подолання причин та наслідків насильства стосовно дітей в сім'ї висвітлено в працях А. Бондаровської, Т. Говорун, Т. Кікікнеджі, І. Трубавіної, М. Ліборакіної, О. Бондарчука.

Незважаючи на важливість і актуальність проблематики насильства, дотепер не існує єдиного бачення даної області, немає єдиної теоретичної і дослідницької парадигми, не склався повноцінний і концептуальний апарат, що і зумовило вибір теми нашого дослідження «Соціально-педагогічна профілактика насилля в сім'ї».

Об'єкт дослідження — сутність поняття насилля у сім'ї.

Предмет дослідження — соціально-педагогічна профілактика насилля в сім'ї.

Метою роботи: дослідження проблеми насилля в родині та сприяння формуванню психологічної компетентності батьків щодо виховання дітей.

Відповідно до мети поставлено такі завдання:

Вивчити історію жорстокості до дітей в родині.

Проаналізувати теоретичні підходи до пояснення причин виникнення проблеми насильства у сім'ї.

Розглянути соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінок та дітей — жертв домашнього насилля.

З’ясувати види насильства щодо дітей, їх причини та наслідки.

Розробка загальних шляхів профілактики основних соціально-педагогічних та психологічних проблем жертв домашнього насилля.

Основні методи дослідження: аналіз наукової літератури, що забезпечило розгляд загальних теоретичних питань з проблеми дослідження; на основі системно-аналітичного методу здійснене теоретичне узагальнення наукової концепції, розробок і пропозицій провідних вітчизняних і зарубіжних вчених щодо проблеми насилля в родині; логічний аналіз літературних джерел дав змогу уточнити основні причини, види та наслідки насилля. З метою розробки конкретних теоретико-методичних рекомендацій щодо профілактики насилля в родині застосовувалися методи прогнозування та узагальнення отриманої статистичної інформації; за допомогою системно-узагальнюючого методу були зроблені висновки за результатами дослідження; діагностичні методи (анкетування, бесіди); обсерваційні методи (пряме, побічне, включене спостереження); прогностичні методи (експертних оцінок, узагальнення незалежних характеристик).

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження обговорювались на засіданнях кафедри соціальної роботи та соціальної педагогіки (протокол № 5 від 13.01.2011, протокол № 7 від 4.03.2011).

За матеріалами дослідження опубліковано статтю «Насильство в сім'ї як соціальна проблема» у підсумковій збірці наукових робіт студентів та магістрантів Інституту психології, історії та соціології «Сучасні соціально-педагогічні процеси в Україні: тенденції, реалії, перспективи» (ПОЧУЄМО, ЗРОЗУМІЄМО, ДОПОМОЖЕМО), Випуск 3. Херсон, 2011, С. 67.

Структура і обсяг дипломної роботи: складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел (81 найменування).

1. Насилля як наукова соціально-педагогічна проблема

1.1 Жорстокість в сім'ї як історична проблема

жорстокість дитина родина жертва Насильство в усіх його проявах існує в суспільстві ще з прадавніх часів. Якщо поспостерігати за історією людства на нашій планеті, то на жаль вона нагадувала б панораму розвитку та ескалації насильства і несправедливості.

Насильство відбувається в усіх прошарках населення, незалежно від культурного та економічного рівня сім'ї. Спираючись на наукові матеріали та дані соціологічних досліджень, можна із упевненістю сказати, що насильство в родині притаманне всім соціальним прошаркам, етносам та віковим категоріям. Тож неправильною є думка, що домашнє насильство в ваш час зустрічається рідко, оскільки воно притаманне старим часам, коли звичаї були більш жорстокими, а жінки вважалися власністю чоловіка.

Існує думка, що жінки своєю поведінкою самі провокують насильство з боку чоловіків! «не слухаються чоловіка», «суперечать йому», отже, вони заслуговують на покарання. Це поширене переконання свідчить про те, що проблема насильства над жінками є соціальною, вона криється в тендерних стереотипах, які з дитинства прищеплюються людям. Такі погляди свідчать й про те, що наше суспільство безпосередньо пов’язує шлюб та право власності на партнера.

Будь-які члени родини можуть стати об'єктом-жертвою насильства в сім" ї. Дослідники констатують п’ять типів сімейної жорстокості:

— чоловіка щодо дружини чи навпаки (так зване подружнє насилля);

— з боку батьків щодо дітей;

— дітей і онуків щодо пристарілих родичів;

— старших дітей щодо молодших;

— одних членів сім'ї щодо інших [62, с. 12].

Варто зауважити, що самі жертви насилля схильні приховувати свідчення та факти насильства та зловживання. Подібна поведінку може бути зумовлена такими причинами:

— жертва може бути залежна від насильника у своїх основних життєвих потребах, що пов’язані з її виживанням;

— страх перед посиленням насильства;

— страх залишити домівку та бути поміщеним у стаціонарний заклад;

— жертва може брати па себе відповідальність за поведінку насильника, відчувати сором чи провину за виховання дочки чи сина, які чинять насильство чи поблажливо ставляться до випадків насильства з боку інших;

— стосунки прив’язаності можуть бути набагато сильнішими, ніж бажання вийти із ситуації та покласти край насиллю;

— страх піддати небезпеці статус сім'ї в громаді;

— уявлення про те, що приватне домінує в сім'ї і стороннім людям немає справи до того, що відбувається між родичами [62, с. 13].

Якщо говорити про насильство над людьми літньою віку, то до нього відносять: відсутність медичної допомоги, погане харчування, насильницьке відокремлення від інших членів родини, привласнення їхніх грошей чи речей [62, с. 15].

Наслідком усіх цих дій може стати загроза життю й здоров’ю літнього члена родини. Найжорстокіші акти насильства набувають форми навмисного завдання збитку чи покалічення.

Окреслюючи проблему насильства, важливо констатувати, що насильство — це явище, яке виникає з діяльності людини. При цьому інколи наголошують на тому, що насильство можна розглядати і як вияв бездіяльності. Прикладом цього можуть слугувати випадки ненадання допомоги людині, яка її потребує, ігнорування, недбале ставлення до дитини, людини похилого віку тощо. Така діяльність чи бездіяльність характеризується певними властивостями:

— умисність: насильство завжди спрямоване на досягнення певної цілі, воно є наслідком продуманої дії, тобто не є випадковим;

— порушення прав та свобод іншої людини: насильство завжди пов’язане з порушенням якихось прав особистості або групи осіб;

— низький рівень самозахисту: між учасниками насильницьких дій наявні різкі переваги: фізична сила (чоловік щодо дружини, батьки щодо дітей, дорослі щодо людей похилого віку), вікові переваги (батьків щодо дітей);

— спричинення шкоди (фізичної, моральної) [81, с. 25].

Сім'ї, де культивується насильство, здебільшого відчужені від суспільства, закриті від зовнішніх втручань. Цим самим вони позбавляють себе суспільної підтримки та можливості пошуку виходу з складного становища.

Однак 70% всіх жертв важких насильницьких актів у сім'ї становлять жінки і діти.

Офіційна статистика стосовно домашнього насильства не відображає реальної картини, оскільки більшість жертв не звертається за допомогою до органів внутрішніх справ. За даними опитувань, насильство в українській сім'ї - досить поширене явище.

Соціологічні дослідження свідчать: 68% жінок у країні потерпають від знущань у сім'ї, серед яких 20% - «зазвичай або часто» (найчастіше це побої з боку чоловіка), 50% жінок зазнавали сексуальних домагань на роботі, а 8% із них — досить часто [81, с. 25].

За результатами кримінологічних досліджень, у 57,2% сімейно-побутові злочини супроводжувались фізичним насильством над жертвою, у 18% - їхні учасники застосовували холодну зброю. Вартий уваги і той факт, що насильство в сім'ї не є винятковою монополією чоловіків — питома вага осіб жіночої статі, які вчинили злочини на побутовому ґрунті - 26,3% [52, с. 62].

На жаль, інформація про масштаби цього соціального зла в нашій країні є не зовсім об'єктивною та достовірного. Крім того, випадки насильства стосовно жінок, дітей, людей похилого віку, їхня поширеність та типологія залишаються здебільшого прихованими і не знаходять відображення у статистиці. Особливо це стосується сексуального та домашнього психологічного насильства.

Одним із найбільш несприятливих чинників, які руйнують не тільки сім'ю, а й душевну рівновагу дитини, є жорстоке поводження з дітьми. Замість того, щоб зміцнити сімейні узи, батьки, які допускають жорстокість щодо своєї дитини, руйнують в ній очікування любові, довіри і турботи, такі необхідні для соціального розвитку і формування здорової особистості.

Особливо гострою проблемою є насильство над дітьми, хоча ніяким іншим формам насильства виправдання не існує. Адже стан, який переживають скривджені діти стосуються кожного громадянина суспільства. Слід зазначити, одо згідно з дослідженнями можна зробити невеликий, але фатальний висновок, що більшість дітей із бідних сімей страждають від асоціального ставлення з боку батьків та інституцій, які теоретично були створені саме для того щоб допомагати та всебічно підтримувати таких дітей. Реальність така, що вірогідність кривдження дітей є в усіх соціальних верствах та в усіх сім'ях на різних етапах розвитку.

Діти — це майбутнє кожної держави. А тому фізичні та емоційні травми, які вони переживають, обкрадають суспільство та усіх його членів зокрема. Не завжди можна уникнути дитячих травм, але їхня мінімізація має стати важливою метою роботи соціального педагога.

Ще до недавнього часу такі терміни, як кривдження дитини, побити дружини, їецест були зрозумілими, хоча не визнавались як нагальні проблеми. Перші спроби визначення і осмислення насильства в сім'ї були зроблені наприкінці XIX століття, внаслідок індустріалізації та урбанізації, одо призвели до більшої концентрації населення та нових соціальних проблем.

Роль сім'ї в життєдіяльності суспільства визначається тим, що їй властиві, з одного боку, риси соціального інституту, а з іншої - малої соціальної групи. Як соціальний інститут сім'я характеризується сукупністю соціальних норм, санкцій і зразків поведінки, що регламентують взаємини між подружжям, батьками, дітьми, іншими родичами. Як первинна мала група вона заснована на браку або кровній спорідненості, члени якої зв’язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою.

Сім'я є основою держави, тому безпека сім'ї - державна проблема в багатьох країнах. Загострення соціально-економічних проблем в країні відбивається практично на кожній сім'ї. Падає рівень життя, зростає неспокій за майбутнє своє і своїх дітей, чому посилюється напруженість в сімейних відносинах.

Домашнє насильство — це цикл фізичної, словесної, духовної і економічної образи, що повторюється із збільшенням частоти, з метою контролю, залякування, навіювання відчуття страху з боку однієї особи по відношенню до іншої [42, с. 16].

Основна відмінність домашнього насильства від інших видів насильства полягає в тому, що воно відбувається між людьми, що полягають в близьких або споріднених відносинах, які розглядаються як безпечні і навіть вважаються захистом і підтримкою.

Останніми роками у зв’язку із загальною кризою суспільства інтерес до проблеми жорстокого поводження з дітьми значно зріс, що зумовило необхідність ретельнішого дослідження причин, форм, динаміки видів і пошуку, ефективніших методів контролю. Діти і підлітки є найуразливішою, незахищеною частиною нашого суспільства. Жорстоке поводження з ними, зневага їх інтересами не тільки завдає непоправної шкоди їх здоров’ю, і фізичному, і психічному, але також має тяжкі соціальні наслідки. Історичне відношення суспільства і держави до жорстокості в сім'ї мінялося. Раніше багато видів насильства в побуті було фактично узаконено.

Жорстоке поводження з дітьми — це феномен, існування якого відоме з моменту появи історичних записів людства і яке, мабуть, існуватиме завжди. Зв’язано це з тим, що насильство — це не тільки соціальне явище, але етимологія його мультифакторальна і тісно пов’язана з природою людини. Жорстокість по відношенню до дітей не залежить ні від суспільного устрою, ні від політичного устрою, проте, існує чітка відмінність між країнами, обумовлена тим, чи признається існування цієї проблеми, і які заходи приймаються державою по захисту дітей від насильства і попередженню його. Прикладом може служити колишній СРСР, де про цю проблему замовчувалося і вважалося, що в соціалістичному суспільстві, де діти є єдиним привілейованим класом, насильства відносно дітей і зневаги їх основними потребами бути не може.

Цією проблемою займалися тільки кримінологи і інші фахівці при вивченні сімейно-побутових злочинів. Насильство в сім'ї не могло стати соціально-психологічним проблемою в країні, де в кримінально-правовій доктрині пріоритетними об'єктами захисту були державні інтереси і державна власність.

В процесі переходу до ринкових умов почало спостерігатися зростання криміналізації суспільства в цілому. Даний процес не обійшов і сім'ю, в якій почав складатися особливий спосіб життя, при якому насильство алкоголізм, наркоманія стають нормою поведінки, що передається від одного покоління до іншого. Публічно про насильство в сім'ї заговорили зовсім недавно. Широка громадськість жорстокість у вихованні дітей формує людей малоосвічених, таких, що не уміють трудитися, створювати сім'ю, бути хорошими батьками, громадянами своєї країни, веде до відтворення насильства і жорстокості в суспільстві. Дослідження показали, що діти, яких «нашльопали», зовсім не пам’ятають, за що їх покарали. Вони тікають від дорослих, киплять злістю, зовсім не розкаюючись. Часто дорослий, караючи, тільки принижує дитину.

За твердженням В. Леви: «Ви даєте йому відчути себе безпорадним і нікчемним, нездібним бути „хорошим“. Треба дати дитині зрозуміти, які результати його власних необачних дій, про які йому доводиться жаліти. Будь-яке інше покарання сприймається дитиною як помста, як бажання утвердиться за його рахунок» [41, с. 23].

Не дивлячись на те, що жорстоке відношення до дітей відоме ще з найдавніших часів, перші реальні заходи по захисту дітей від насильства були зроблені лише в XIX столітті, причому заслуга в цьому належить лікарям, які, через свою професію, спостерігали тяжкі наслідки жорстокості по відношенню до дітей. У 1680 р. французький професор судової медицини Тардье детально описав 32 випадки жорстокого поводження з дітьми, 18 з них померло. Перше «Суспільство попередженню жорстокості по відношенню до дітей» було організоване в СІНА в 1879 г., пізніше, в 1895 — в Англії [10, с. 23].

У 1961 р. американський педіатр Генрі Кемпе і його колеги в Іенвері організували мультидисциплинарну конференцію «Синдром збитої дитини», на якій було констатовано, що обов’язки і відповідальність лікаря по відношенню до дитини вимагає від нього повної оцінки проблеми і гарантії того, що повторної травми можливо запобігти. Саме там під його керівництвом були організовані перші групи (бригади) фахівців різного профілю для надання допомоги постраждалим дітям.

В кінці 70-х років поняття «Синдром побитої дитини» було розширене, і перший міжнародний конгрес з жорстокого поводження з дітьми і зневаги їх основними потребами відбувся в Женеві в 1976 р. [43, с. 110].

Слід зазначити важливу роль російських хірургів Н.І.Пірогова і С. Я. Долецкого в наданні допомоги дітям, постраждалим від насильства, і проведенні великої просвітницької роботи по попередженню цього феномена.

Не існує єдиного визначення жорстокого поводження з дітьми.

Проте, більшість дослідників і практиків в розвинених країнах користуються визначенням, запропонованим Гарбаріно: «Будь-яка дія або бездіяльність (упущення) по відношенню до дитини з боку батьків, осіб, їх замінюючих, а також установ або суспільства в цілому, внаслідок чого порушується фізичний або психологічний розвиток, здоров’я або благополуччя дитини, а також ущемляються його права і свобода» [60, с. 20].

Про поширеність жорстокого поводження з дітьми можна судити по такому показнику, як число дітей, відібраних протягом року у батьків, були позбавлені батьківських прав. Кількість таких дітей збільшилася в 5 років в 3 рази. За той же проміжок часу число дітей, що забираються щорічно у батьків без позбавлення останніх їх батьківських прав, виросло в 2 рази. Цей показник відображає як число дітей, що піддалися жорстокому зверненню, так і випадки зневаги основними потребами дітей. Неухильно росте число «соціальних сиріт» — дітей, що залишилися без піклування батьків. Якщо в 1992 р. їх було враховано 428,4 тис, то в 2000 р. офіційні дані дають 662,5 тисяч [60, с. 22].

Важливим інтегрованим показником, що відображає поширеність зневаги потребами дітей, є смертність дітей від неприродних причин (нещасні випадки, отруєння, втопили, вбивства, самогубства). У структурі смертності дітей від 0 до 15 років смерть від неприродних причин стійко займає перше місце, складаючи 25% від всіх причин смерті дітей цього віку [62, с. 14].

Отже, проблема жорстокого поводження з дітьми в сім'ї має багатовимірну природу. Це обумовлює необхідність системного, комплексного підходу до вирішення проблеми. Ключ до ефективності такої комплексної допомоги лежить у її координації, що доцільно покладати на соціальні служби.

1.2 Аналіз теоретичних підходів щодо пояснення причин виникнення проблеми насильства в сім'ї

У багатьох країнах сімейне насильство розглядається як серйозна соціальна проблема і входить в сферу інтересів різних академічних і практичних дисциплін. Вельми актуальною дана проблема є і для України, що знаходиться в тривалому і хворобливому періоді від одного політичного і соціально-економічного устрою до іншого. Як показує історія цивілізації, глобальні зміни в суспільстві завжди супроводжуються озлобленням.

Тоталітарна свідомість у родинному чи будь-якому іншому вихованні виробляє насилля, створює той контекст, у якому навіть окремі ненасильницькі дії дитина сприймає як вияв примусу, що викликає неочікувані для дорослих поведінкові реакції. Які спонукають їх до тактики насилля.

За В. Г. Постовим, українська родина та виховання підростаючих поколінь повинні відповідати ідеалам, перевіреним віками, а саме: ідеалу сім'я як першооснови життя людини, своєрідної фортеці, яка забезпечує розвиток і захист особистості; ідеалу праці - найповнішої форми вияву творчих здібностей і можливостей людини, джерела достатку й радості, забезпечення повноцінного життя родини; ідеалу духовності - синтетичної форми осягнення світу й себе в єдиному реальному вимірі творчої діяльності та гуманного ставлення до навколишнього середовища й людей [54, с. 16].

Розглядаючи родину як вагомий чинник виховання, і науковці, і практики схиляються до висновку, що українська сім'я сьогодні зазнає серйозних змін. На її функціях соціалізації несприятливо позначаються такі негаразди, як зубожіння населення, житлові проблеми, деградація системи традиційних виховних цінностей, безробіття, правова та матеріальна незахищеність подружніх пар та їхніх дітей.

Втрата колишніх соціальних орієнтирів і конфлікт життєвих цінностей, невпевненість в майбутньому, нестабільність соціально-економічної ситуації, зниження рівня життя, а також необхідність увалювати нестандартні рішення (що само по собі є дискомфортним, а нерідко і стресовим чинником) сприяють наростанню і інтенсивнішому прояву агресивності і жорстокості.

В зв’язку з цим сучасне насильство розглядається як своєрідна форма невротичного протесту особи проти різного роду стресових чинників, що тиснуть на неї, і умов соціального життя, до яких їй важко адаптуватися.

Насильство є засобом використання психічного, емоційного тиску або фізичної сили з метою заподіяння шкоди людини.

Сімейне насилля — це форма деструктивної соціальної взаємодії в сім'ї, що відображає її загальне неблагополуччя і порушення в ціннісно-нормативній сфері індивідів. Насилля в сім'ї є чинником соціального ризику, що спричиняє поглиблення соціально-психологічної та моральної відчуженості, взаємну недовіру і ворожість стосовно інших членів сім'ї, брутальність і жорстокість у спілкуванні [74, с. 15].

Типова модель сімейного насилля — це застосування сили сильнішим стосовно слабшого члена сім'ї. Сила може бути фізична чи обумовлена соціальним статусом.

Жертвою такої агресивної поведінки може стати:

— дівчинка-підліток, яка страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима;

— хлопчик, якого лупцює мати алкоголічка;

— старенька бабуся, яку ненавидить її сусід;

— літній чоловік, якого принижує власна дочка [51, с. 28].

Однак здебільшого від насильства в сім'ї потерпають хлопці та дівчата. Це явище в Україні має не лише побутовий (домашнє насильство), а й соціальний характер (торгівля людьми).

У теорії і практиці соціальної роботи в даний час існує декілька різних підходів до пояснення причин виникнення насильства в сім'ї. Серед них:

— психологічна напруга, стрес;

— ситуативні чинники: алкогольне, наркотичне сп’яніння, матеріальні

труднощі [52, с. 46].

При виявленні причин сімейного насильства можна використовувати два підходи. Соціологічний підхід визначає насильство як соціокультурну обумовленість, тобто насильство є стереотип сімейних відносин, вихованим з дитинства, прийнятим в даній групі населення. Соціальні чинники (соціально-економічне положення сім'ї, безробіття, погані житлові умови) також є збудниками стресу, що веде до поганого поводження з членами сім'ї. Соціально-психологічний підхід розглядає насильство як результат негативного особистого життєвого досвіду, травми дитинства" [51, с. 28].

За статистичними даними, в Україні кожен другий-третій шлюб розпадається. Неспроможність чоловіка взяти на себе матеріальне забезпечення сім'ї, тобто економічно підтвердити свою соціальну роль у родині, є вагомим чинником непорозумінь та конфліктів у взаєминах подружжя. У таких родинах дуже часто спостерігається відмежування чоловіка від нагальних проблем шляхом «втечі від реальності» як непродуктивного виходу із складного особистісного конфлікту.

Крім того, більше половини шлюбів є невдалими, нестійкими. Незважаючи на те, що сім'я зберігається, батьки не розлучаються, при цьому у значній кількості сімей спостерігаються стійкі конфліктні ситуації, що виникають внаслідок зловживання батьків спиртними напоями, непідготовленості до подружнього життя, невміння будувати взаємостосунки між собою, з дітьми, педагогічної недосвідченості [52, с. 48].

Порушення взаємин у сім'ях, де чоловік зловживає алкоголем, часто призводить до різноманітних форм насильства, спрямованого на дружину та дітей. Слід зазначити, що тут йдеться не тільки про фізичне насильство, а й про психологічне, яке притаманне всім конфліктним сім'ям.

Знервованість, відсутність побутових умов, постійна роздратованість, брутальність, сварки, відсутність милосердя — все це призводить до негативного емоційно-психологічного клімату сім'ї, стресових ситуацій, морального перенапруження, дефіциту позитивних емоцій, породжуючи у зв’язку з цим депресивні стани дитини.

Як показали дослідження М. Асанової, М. Ліборакіної та інших контингент осіб, що здійснюють насильницькі дії, абсолютно неоднорідний, але в них є спільні психологічні риси, такі як: емоційна холодність і нечутливість, невміння співчувати і поставити себе на місце іншого, але у той же час крайня чутливість до небажаних зовнішніх впливів, а також агресивність і жорстокість, підвищена тривожність і страх, невміння контролювати свої вчинки і стримувати емоції [6, с. 32]. Це з переважній більшості ригідні особистості, злопам’ятні, вони довго, іноді все життя, зберігають старі, що навіть мали місце в дитинстві образи, коли причини, що їх викликали давно зникли. У них також є присутньою ще одна якість — невміння чи нездатність переборювати свої внутрішні проблеми і знімати відповідні їм хворобливі переживання.

Більшість дослідників, зокрема С.Ільїна І. Захарьева, сходяться на тому, що результатами пережитого в дитинстві емоційного насильства, так званими «відставленими ефектами травми» є порушення Я-концепції, почуття провини, депресія, труднощі в міжособистісних стосунках і сексуальні дисфункції [27, с. 45].

На відміну від інших типів насильства домашнє насильство має свої особливості:

1. Це не одноразова дія. Це — процес, який складається із циклів насильства, які тримаються на продовженні стосунків потерпілої і кривдника.

2. Якщо насильство виявилось в сім'ї хоч один раз, воно обов’язково повториться.

3. Це насильство завжди відбувається протягом тривалого проміжку часу і має тенденцію до зростання.

4. Це насильство в сім'ї відбувається в будь-яких верствах, незважаючи на класові, расові, культурні, релігійні, соціально-економічні аспекти.

5. Це насильство між особами, які є, як правило, залежними один від одного. Найчастіше домашнє насильство замовчується і приховується обома сторонами від оточуючих [32, с. 25].

На думку винуватця, воно є ефективним, швидким способом досягнення мети, без великих І затрат. Інші, ненасильницькі, методи вимагають значних зусиль. Людина не відмовиться від того, що дає ефект, якщо їй не запропонувати альтернативи. Якщо насильник не навчиться іншому ефективному способові спілкування з близькими людьми, то він буде продовжувати здійснювати над ними насильство.

Слід зауважити, що реакція як суспільства, так і міліції на випадки домашнього насильства часто є неадекватною і навіть ворожою стосовно потерпілої жінки, а кримінальні покарання домашніх кривдників бувають більш м’якими порівняно з покараннями за аналогічні порушення, здійснені проти сторонніх осіб. 92−97% насильницьких дій стосовно жінок здійснюють чоловіки. Чому так відбуваються? Не тому, що чоловіки від природи гірші, а тому, то існують в системі, в якій перевагу мають влада, сила, гроші.

Утримання чоловіком сім'ї призводить до залежності жінки, адже домашня праця (виховання дитини, догляд за оселею тощо) суспільством працею необґрунтовано не вважається.

У ставленні до дітей чоловіки і жінки здійснюють акти насильства однаковою мірою. Дитина найбільше може стати жертвою, тому що вона не може себе захистити. Жінки потерпають від чоловіків-кривдників, а діти потерпають як від чоловіків так і від жінок — жертв домашнього насильства. Так утворюється страшний ланцюг насильства. Це слід пояснити жінкам, які потерпши, тоді вони в більшості випадків припиняють насилля над своїми дітьми.

Насильство дорослих дітей над батьками має свої корені в минулому: часто це ті діти, які вже виросли і повертають батькам насильство, що здійснюють проти них в дитинстві.

Насильство старших дітей над молодшими здійснюється як відображення ситуації «батько — мати». Старші діти відчули смак влади. Вони вважають, що свою владу, свої переваги над слабшими слід використовувати.

У насильстві одних членів сім'ї над іншими беруть участь свекри, невістки, тещі, зяті, дідусі, бабусі, діти, дядьки. Насильство здійснюється над більш слабкими і беззахисними: людьми старшого віку чи дітьми; людьми з обмеженими фізичними і психічними можливостями; людьми, які залежать від інших, У міжнародному професійному співтоваристві соціальних працівників на даний час прийнята наступна типологія насильства, яка ґрунтується на характері насильницьких дій і містить у собі такі види насильства:

Фізичне насильство: вбивство, спроба вбивства, побиття, знущання, нанесення фізичних ушкоджень, штовхани, опіки, шпурляння різними предметами.

У фізичному і сексуальному насильстві завжди наявний психологічний компонент. Погане ставлення до дитини існує в контексті міжособистісних стосунків, і ці стосунки психологічно стали заразливими, маніпулятивними, такими, що відштовхують або принижують [73, с. 21].

Психологічне і емоційне насильство: позбавлення свободи чи утримання під наглядом мимо волі жінки, постійне висліджування, погрози, залякування, шантаж, постійний контроль життя і спілкування з оточуючими, ізоляція, заборона на спілкування (навіть з рідними).

Спектр психологічного насильства включає:

а) психологічні впливи (погрози, приниження, образи, надмірні

вимоги, надмірна критика);

б) психологічні ефекти (втрата довіри до себе і світу, занепокоєння,

тривожність, схильність до самоти, затримка психічного чи фізичного розвитку);

в) психологічні взаємодії (непередбачуваність, непослідовність, безвідповідальність, невпевненість).

Психологічні й емоційне насильство іноді важко розпізнати й ідентифікувати тому, що на відміну від фізичного насильства в цьому випадку явні ознаки насильства рідко можна спостерігати, а наслідки можуть бути надзвичайно важкими.

Поведінка, яка призводить до емоційного розладу, що включає залякування, погрози чи емоційний шантаж, у тому числі навіювання почуття страху за власну безпеку, за здоров’я дітей чи близьких, погрози стосовно права опіки над дітьми, а також агресивна поведінка, ігри з ножами, пістолетом чи рушницею.

Примус жінки силою чи погрозами до будь-якої поведінки чи дії, від яких жінка має право ухилитися; постійна поведінка, мета якої - зганьбити, дискредитувати чи принизити особисту гідність жінки, глузування над розумовими і фізичними даними, висміювання і словесні образи, приниження жінки перед нею самою чи перед близькими. Безпідставні обмеження можливості розпоряджатися спільним майном, нанесення шкоди домашнім тваринам. Позбавлення можливості належним чином харчуватися і відпочивати. Примусові аборти і примусові вагітності [73, с. 22].

Сексуальне насильство: ґвалтування чи сексуальне домагання | іноді в присутності дітей, інших людей), примушення займатися сексом проти волі людини, сексуальні переслідування за відсутності почуттів.

У науковій літературі до основних наслідків сексуального насильства відносять депресію, само деструктивну поведінку, відчуженість.

В умовах сьогодення, коли молодь має низький просвітницький рівень культури статевих стосунків, зростає кількість неблагополучних сімей, сімей групи ризику, спостерігається конфліктність у стосунках — все це ставить під загрозу якісність сімейного виховання дітей, дотримання їхніх прав та потреб.

Дослідження дають надзвичайно багатий матеріал щодо поширеності сексуального насильства в сім'ї. Існують також дані про те, то «групою ризику» стосовно сімейного насильства є усиновлені або взяті на виховання діти.

Як зазначає Мак Намава, до моменту досягнення шкільного віку, троє з чотирьох таких дітей набувають травматичного сексуального досвіду [43,108].

Причинами зменшення добровільного повідомлення про сексуальне насильство в сім'ї слід відмітити такі;

— сутність самої природи сімейного насилля;

— її секретність і сором;

— юний вік жертв сексуального насильства в сім'ї;

— залежне положення жертви [57, с. 51].

Часто після акту насилля жертва, тим більше якщо це дитина, відчуває провину за те, що не змогла дати відсіч, що довіряла насильнику.

Індикаторами сексуального насильства над дітьми є:

— незвичні сексуальні пізнання для віку 7−11 років;

— сексуальні прояви поведінки;

— самостемуляція гені талій;

— різка зміна почуттів, що стосується конкретної людини або місця;

— саморуйнівна поведінка;

— недовіра;

— хронічна дипресія [57, с. 53].

За даними Н.Б. Морозової, майже 86% дівчаток на території нашої країни починають статеве життя із сексуального насильства, кожна третя з них стає проституткою під безпосереднім керівництвом дорослих, у тому числі і безпосередньо відповідальних за її виховання [54, с. 30].

Ю.М. Антонян, А. А. Ткаченко виділяють ряд ознак, що характеризують вибірку осіб схильних до сексуальних злочинів, визначаючи тим самим основні дотичні для профілактики сексуальних злочинів. Насильство вчиняють насамперед особи, що відносяться на думку авторів, до наступних груп ризику:

— особи в сім'ї яких є душевнохворі, або батьки алкоголіки чи наркомани;

— підлітки, що виховуються без контролю і вживають алкоголь і наркотики;

— особи з аномаліями психіки або педагогічно запущені діти;

— особи з проявом гіперсексуальності;

— особи, схильні до самогубства на сексуальному ґрунті;

— особи, схильні до насильницьких дій, що виявляють деякі

сексуальні риси [4, с. 30].

Таким чином, із зазначеної групи ризику більшу частину складають діти і підлітки, що свідчить про необхідність ранньої профілактичної роботи, починаючи із шкільного, а можливо, і більш раннього віку. Для здійснення повноцінної діяльності щодо профілактики сексуальних злочинів на цьому етапі необхідна погоджена діяльність педагогів, психологів, батьків (там де це можливо), соціальних педагогів.

Отже, якими б суперечливими не були дані, очевидно, що в останні роки тема сексуального насильства, якому дитина піддається в сім'ї стає чи не найпопулярнішою в дослідженнях сімейної проблематики й набуває не тільки психологічного, а й соціального звучання.

Економічне насильство: фінансовий контроль і фінансові обмеження, заборона займатися певним видом діяльності, працювати взагалі, заборона вчитися чи підвищувати кваліфікацію. Свідоме знищення майна, навмисне нанесення шкоди особистому майну людини, позбавлення можливості користуватися одягом чи майном. Позбавлення їжі, позбавлення медичної допомоги. Але найбільш поширеним видом домашнього насилля є насилля чоловіка над жінкою та батьків над дитиною.

Незалежно від того, в якій формі відбувається насильство, з часом його прояви стають дедалі жорстокішими. Агресивна поведінка здійснюється без урахування фізичного чи душевного стану жертви. Людина, яка ображає іншу, не замислюється над наслідками для скривдженого своїх дій чи висловлювань. Навпаки, в цій ситуації прояви насильства спрямовані на демонстрацію своєї сили, свого контролю та зверхності над жертвою. Саме таким чином кривдник намагається вирішити свої особистісні конфлікти, а саме, замінити контроль над своїм внутрішнім світом та своєю життєвою позицією контролем над пішою людиною. Отже агресію викликають почуття власної безпорадності, незахищеності та невпевненості у собі.

Мінакова К. Д, Собута М. зазначають, що серед найбільш поширених форм насильства над жінками в Україні - фізичне та психологічне домашнє насилля. Розмаїття його форм, множинність чинників роблять його сьогодні небезпечним фактором соціальної дійсності. Домашнє насильство поширюється почуттям сорому, традиціями, які не дозволяють жінкам повідомляти про деякі акти насилля стосовно них 45, с. 43].

Проблема насильства в сім'ї є надзвичайно складною для соціологічних досліджень. Насильство досить багатогранне явище. Як зазначалось, під ним розуміються не тільки жорстокі факти фізичного поводження, але й сексуальні домагання та психологічне насилля, чого не завжди розуміють жінки. Психологам та соціологам відомо, що навіть самі жінки не вважають у багатьох випадках себе жертвами насилля, тому що «звикли» до такого способу існування. Дані соціологічних і сліджень свідчать, що навіть зґвалтування визнають насильством лише 59% жінок [12, с. 25].

Всі види та форми насильства мають потенціал гострих і важкихі слідків для всіх членів суспільства. Як свідчать результати спеціальних досліджень, діти, які часто спостерігали насильство в сім'ї, і «а самі безпосередньо були жертвами фізичного чи сексуального нападу: голом набувають статусу осіб з девіантною поведінкою [52, с. 35]. Жертви різних видів насильства частіше вдаються до суїциду, так як вони не можуть і не вміють зупинити насилля проти самих себе і проти інших.

Проаналізувавши наукову літературу можна зробити висновок, що ж існує єдиної теорії, здатної повністю пояснити всі випадки й причини сімейного насильства. Приймаючи до уваги складність внутрішнього світу, особливості соціальної взаємодії та характер сім'ї як соціальної структури, потрібно все ж таки враховувати усе різноманіття сімей, індивідуальні характеристики їх членів й ті соціальні відхилення, які переплітаючись, можуть викликати насильство. Все це надає особливого значення взаємному впливу людей один на одного і пов’язаними з цим впливом вчинками, які передують насильству і слідують за ним.

Вітчизняні (І.М. Трубавіна, А. Бондаровська, Л. Алексєєва та ін.) та закордонні дослідники (Х.Вінфінг, Дж. Барнз та ін.) одержали деякі характеристики сімейного насильства. У насильстві як інтерактивному процесі виділяють суб'єкт, здійснюючий його, і жертва. Якісний і кількісний аналіз даних із зареєстрованих випадків сімейного насильства показує наступне:

— психологічне і фізичне насильство є найбільш розповсюдженими;

— ґвалтівниками найчастіше виступають родичі, а не чужі люди, тобто насильство відбувається в родині;

— частота насильства не пов’язана з етнічною чи конфесійною приналежністю;

— рівень освіти не корелює з частотою насильства;

— питома вага душевнохворих серед ґвалтівників досить низька -10−5%, тоді як люди з різними психічними розладами типу депресій і важких тривожних розладів складають до 60%;

— насильство зустрічається частіше в родинах, де шлюб зберігається заради дітей;

— сімейне насильство носить циклічний характер, причому замкнуте сімейне коло з залежними членами родини найчастіше є причиною відтворення його в наступних поколіннях [71, с. 35].

Отже, під сімейним насильством розуміють агресивні і ворожі дії стосовно членів сім'ї, в результаті яких об'єкту насильства можуть бути заподіяні шкода, травма чи приниження, а іноді смерть. Такі дії можуть представляти собою фізичне і сексуальне насильство, пошкодження особистого майна і незадоволення базових проблем.

1.3 Соціально-педагогічна характеристика стану сучасної сім'ї в Україні

Останнє десятиріччя стало періодом трансформацій ціннісних пріоритетів у багатьох суспільствах. Нинішні зміни відбуваються під знаком повернення цінностей сім'ї як оплоту виживання та «благополуччя». Дослідження життєвих орієнтацій населення України за останні п’ять років показують досить сталу тенденцію до пріоритету цінності сім'ї серед основних сфер життя. І це цілком природно, оскільки саме сім'я забезпечує базисні потреби людини і суспільства.

Родина була, є і завжди буде важливим середовищем формування особистості та провідним інститутом її виховання, відповідаючи не тільки за соціальне відтворення певного образу життя.

За висновками В.Є. Савки, сім'я спрямовує свої зусилля на розв’язання найважливіших для неї на даний момент проблем, враховуючи водночас і перспективи свого розвитку.

Сім'я? це насамперед складне соціально-педагогічне явище, яке має інтегровану структуру і визначається певними соціально-педагогічними параметрами.

Родина є своєрідною моделлю великого суспільства, яка відтворює у собі сукупність суспільних відносин: соціальних, національних, політичних, економічних, соціокультурних, завдяки чому діти від — народження залучаються до системи суспільних відносин.

І.М. Трубавіна зазначає, що зв’язок сім'ї із середовищем надає можливості розглядати її як малу соціальну групу, що підпорядковується законам розвитку суспільства й колективу, а наявність структурних і функціональних компонентів, які мають відмінності в кожній із родин, — як своєрідну замкнену систему [71, с. 18].

Сьогодні сім'я розглядається як провідний мікрофактор соціалізації особистості, оскільки є персональним середовищем її життя і розвитку.

Кожна епоха накладає свій відбиток на зміст, характер, динаміку взаємин батьків і дітей. Це зумовлюється як прагненням старших поколінь до гармонізації сімейних відносин, узгодження спільних дій з пітьми та іншими членами сім'ї, дотримання визначених моральних та етичних норм, які існують у суспільстві, так і багатьма суперечностями доби та особливостями розвитку і функціонування малого колективу, ким є кожна сім'я. Крім цього важливу роль у формуванні стосунків батьків і дітей в сучасній родині, як і раніше відіграють економічні чинники, фізичне, психічне і моральне здоров’я суспільства, етнонаціональні особливості, сімейні традиції і звичаї, педагогічна готовність до народження і виховання дітей.

Стаття 1 Конвенції про права дитини, що прийнята Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року та ратифікована постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року, проголошує, що дитиною є кожна людська істота до досягнення нею вісімнадцятирічного віку [37, с. 18].

Отже, сім'я є одним з основних об'єктів соціальної політики, через який здійснюється охорона і захист прав дитини. Сім'я, що є осередком прав суспільства, постійно відчуває на собі (безпосередньо або опосередковано) ті зміни, що відбуваються в країні і відповідно сама накладає відбиток на розвиток суспільства.

Здавна сім'я вважається інститутом, який служить збереженню традиційних цінностей, суспільної моралі, захистом у випадку зникнення життєвих негараздів. За результатами соціологічного дослідження молоді люди, відповідаючи на запитання «До кого ви найчастіше звертаєтесь у разі необхідності вирішення своїх проблем», найчастіше називали батьків та родичів (56%), лише 16% називали друзів і 0,6%? державні установи [52, с. 28].

Найбільш авторитетними для респондентів є думки, що надходять із сімейного оточення. 34% опитаних вказали, що точка зору членів сім'ї е для них «абсолютно авторитетною», а ще 54% - «досить авторитетною». Лише для 7% опитаних ця думка не має значення, 0,7% - викликає у них негативну реакцію і 7% - не звертають увагу на їхню точку зору [52, с. 28].

Найбільшою мірою точка зору членів сім'ї є авторитетною для молодих людей (вказали, що вона «абсолютно» або «досить» авторитетна, 91% опитаних віком від 14 до 28 років) [52, с. 33].

Низький авторитет родинного оточення може бути чинником формування поганого соціального самопочуття. Так, серед тих респондентів, які вказали на низький авторитет для них думок, висловлюваними членами їх родин, 25% відповіли, що їх рідко полишає почуття пригніченості, невдоволення [52, с. 35].

Дослідники вказують на ще одну залежність: чим більший авторитет має для респондентів родинне оточення, тим частіше вони переймаються проблемами суспільної моралі. Так, серед респондентів, для яких родинне товчення має абсолютний авторитет, 42% занепокоєні падінням моралі, серед тих, для кого воно є «досить авторитетним» -36%, серед тих, для кого вона не має значення — 33%, а з-поміж тих, хто не звертає уваги на точку зору членів родини — лише 27% [52, с. 15].

Ускладнення виховних завдань суспільства, сім'ї і школи пояснюється недостатнім теоретичним, методологічним та методичним обґрунтуванням мети, завдань, способів та ідеалів виховання особистості дитини в нинішніх умовах, збільшенням кількості дітей з відхиленнями у поведінці та криміногенністю соціального середовища, зростанням психологічного, емоційного тиску на духовний світ сучасної людини, новими її потребами, які значною мірою має формувати сім'я.

Зрештою, під дією зовнішніх та внутрішньо сімейних факторів нині швидше розвивається і сама дитина. Тому керівництво її духовним і моральним розвитком вимагає високої педагогічної майстерності батьків, створення відповідних матеріальних і психолого-педагогічних умов її виховання, взаємодії з дорослими.

Ставлення батьків до дітей визначається, як правило, двома основними чинниками — щирими, доброзичливими почуттями та соціальним обов’язком і створення відповідних умов для його виконання. Лише розумно поєднуючи почуття і обов’язок можна «враховувати на успішне формування в сім'ї повноцінної в духовному, моральному та громадянському відношеннях особистості дитини».

Сучасна українська сім'я є складною за структурою, але водночас стійкою динамічною системою, яка встановлює специфічну економічну, духовну, моральну, загалом позитивно ціннісні атмосферу життєдіяльності людей. Вона формує в індивіда соціальні і суспільні норми поведінки. Створюючи певний соціально-психологічний клімат, сім'я багато в чому визначає розвиток особистості дитини як нині, так і в майбутньому.

За структурою можна виділити сім'ї, в яких сімейне життя будують усі члени такого колективу. їх участь у цьому процесі є демократичною і рівномірною, гармонізованою за інтересами, метою, цілями і способами їх досягнення. Такі сім'ї відзначаються особливою життєстійкістю і цілеспрямованістю, дружніми, міцними родинними зв’язками, щирістю і теплотою почуттів, взаємопідтримкою. Тут панує демократія, яка передбачає співробітництво, взаємодопомогу, багату культуру почуттів і емоцій. Розподіл сімейних ролей у таких сім'ях відбувається відповідно до конкретних обставин ґрунтується, головним чином, на посильній участі кожного члена сім'ї у всіх сімейних справах, на спільному розв’язанні важливих сімейних проблем [68, с. 41].

Сім'я може бути як могутнім фактором розвитку та емоційно-психологічної підтримки особистості, так і джерелом психічної травми людини і пов’язаними з нею різноманітними особистісними розладами.

Адже є сім'ї, де між дорослими і дітьми встановлюються безапеляційні і безцеремонні стосунки, в родині панує авторитаризм, жорстокість, агресія. Стосунки батьків і дітей тут мають більш деструктивний і відцентровий характер, аніж гармонійний.

Соціально-педагогічний аналіз проблеми насильства свідчить, що, як і дорослі, діти страждають через брак спілкування, відсутність соціально значущої діяльності, притаманний синдром безпорадності, розгубленості, надмірної тривожності, жорстокість, конфліктність та байдужість з боку сім'ї - все це прояв сучасної кризи сім'ї та дитинства.

Важливим механізмом соціального наслідування виступає батьківський приклад. В. М. Галузинський та М.Б.Євтух стверджують, що особистий приклад батьків, як головний метод сімейного виховання, порівняно з усіма іншими методами і засобами, має найбільший вплив як позитивному, так і в негативному плані [13, с. 41].

Насильство в сім'ї порушує такі права людини, як право кожного на рівний захист перед законом і відсутність дискримінації за ознакою підлоги, віку, сімейного або соціального статусу; право не піддаватися жорстокому зверненню; право на життя і фізичну недоторканність; право на високі стандарти фізичного і психічного здоров’я.

Таким чином, вплив повсякденного життя сім'ї, значення власної побутової поведінки батьків, повсякденне родинне спілкування зумовлює вироблення у дитини на неусвідомленому рівні певних л-стереотипів поведінки, які в свою чергу визначають не тільки окремі звички й життєві установки, а й великою мірою впливають на вироблення дитиною моделі свого майбутнього життя. Державна політика в сфері сім'ї дедалі більше спрямовується на створення таких економічних, матеріально-побутових та соціальних умов, які б забезпечували розвиток сім'ї, а в ній і взаємин батьків і дітей як цілісної системи, побудованої на кровно-родиних і духовних зв’язках поколінь. Гармонізація стосунків батьків і дітей зміцнюється лише за у мов зближення їхніх духовних інтересів і потреб, мети і змісту життя та багатства й неповторності форм і способів його виявлення у життєдіяльності кожної особистості в сім'ї.

2. Напрями роботи соціальних служб у формуванні ненасильницької культури у сім'ї та суспільстві

2.1 Види насильства щодо дітей: причини і наслідки

Ми живемо в світі, однією з найхарактерніших ознак якого є насильство. За даними соціологічного дослідження встановлено, що витоки жорстокості та насильства частіше за все треба шукати в сім'ї. Так, близько 60% батьків систематично виявляють агресивне ставлення до своїх дітей, у 17% таких батьків агресивність характеризується особливою грубістю. Таким чином, домашнє насильство вже стало національною ганьбою. Поняття сім'я у нас звичайно асоціюється з безпекою і захистом, із місцем, де можна знайти відпочинок і порозуміння. Проте дедалі частіше ми дізнаємося про існування сімей, у яких люди живуть ніби «в зоні військових дій». І страждають від цього слабкі, незахищені, перш за все — діти.

У науковій літературі не існує єдиної думки про першопричину домашнього насильства. А. Бондаровською, Л. Мішик, Л. Алєксеєвою та іншими науковцями було запропоновано мікро і макрокритерій — від наявності психічних порушень до впливу соціально-культурних цінностей і соціальної організації. Психологи встановили особливу роль у збільшенні насильства таких психічних факторів, як ослаблення керування інстинктами, розчарування, агресивність, алкоголізм і психопатологія [12, с. 21].

Прихильники теорії соціальної причинності Х. Вінхілг, Р. Джиллес зосереджують увагу на культурних нормах, що провокують насильство на патріархальній соціальній структурі, домінуючій ролі чоловіків [24, с. 11].

Насильство над дітьми — складна проблема, яка часто укоріняється в попередніх поколіннях. Вона охоплює проблеми самоповаги, близькості, відчуження, реальності в очікуваннях, в успіху, напруженості і інші проблеми. Ця складність і глибина припускає необхідність довгострокового лікування сімей, де діти піддаються тим або іншим формам зловживання. Фахівці, що працюють в цій області, повинні бути підготовлені до довгострокових безперервних терапевтичних відносин з членами таких сімей, іноді протягом декількох років.

Безперечно, діти сама незахищена, уразлива соціальна група. За даними ООН від свавілля батьків щорічно страждають близько 2 млн. дітей до 14 років. Кожен десятий з них вмирає, а 2 000 кінчають життя самогубством [14, с. 27].

Проникнення насильства в життя сім'ї веде до деконструкції етичних, гуманістичних основ сімейного виховання, до зростання дитячої бездоглядності і безпритульності, залучення неповнолітніх до споживання спиртних напоїв, наркотиків, до проституції і кримінальної діяльності. За таких обставин попередження насильства в сім'ї стає найважливішим завданням не тільки органів внутрішніх справ, але і всього суспільства.

Насильство в сім'ї може мати різні форми — від емоційного і морального шантажу до застосування фізичної сили, і саме останнє практикується найчастіше.

За статистикою найбільш частими проявами поганого звернення є позбавлення їжі, пиття (20 — 24%), замикання в темноті (10 — 15%), вигнання з будинку (12,6%) [14, с. 27].

Є декілька чинників, які сприяють жорстокому поводженню з дітьми і відсутності батьківської турботи про дитину.

1. У сім'ї, де прийнято жорстоке відношення до дітей, часто є дитина? мішень, на яку «сиплються всі шишки». її вважають особливим, такою, що відрізняється від інших, або дуже активним, або занадто пасивним, і вона стає об'єктом агресії членів сім'ї. Дитина може нагадувати про ненависного родича, бути улюбленцем одного з батьків, може мати недолік, який дратує його мучителя, мати фізичні і розумові недоліки.

2. Критична ситуація або закінчення обставин часто викликають спалахи жорстокої поведінки. До них можна віднести: втрату роботи, розлуку з улюбленою людиною, смерть, небажану вагітність або іншу подію принципово важливе для дорослого.

3. Дуже часто причиною жорстокого відношення до дитини є недолік елементарних знань про дитячий розвиток. Очікування, що двомісячна дитина відреагує на покарання, а в шість місяців зможе стежити за своїм сечовим міхуром або стільцем, наївно, оскільки дитина не може контролювати ці процеси ні фізіологічно, ні психічно. Не знаючи цього, батьки можуть покарати дитину

4. Модель домашнього насильства, як правило, передається від одного покоління іншому Строгі покарання зазвичай не вважають насильством по відношенню до дітей, а розглядаються як сімейна традиція [62, с. 13],

Таким чином, діти, що піддаються жорстокому зверненню з боку своїх батьків, мають особливі риси: фізичні недоліки, інвалідність або затримки в розвитку, важка вдача, поведінкові труднощі. Діти-інваліди і діти, що відстають в розвитку, так само, як і діти, з важкою поведінкою складають групу високого ризику піддатися жорстокому поводженню. Все це створює додаткову напругу в сім'ї, укріплює відчуття власної неспроможності і викликає реакцію з боку батьків, що виражається в насильстві над дитиною і зневазі по відношенню до нього.

Причини, що провокують насильство над дітьми в сім'ї, змагаються пояснити багато теорій, що існують в даний час.

Соціологічний підхід посилається на вплив соціокультурних чинників (стереотип сімейних відносин, засвоєний в дитинстві), на житлові і матеріальні умови, що породжують хронічний психологічний стрес і посттравматичний розлад [60, с. 20].

З психіатричної, медичної точки зору жорстоке звернення і зневага дитиною? наслідок патологічних змін в психіці батьків, деградації, алкоголізації [65, с. 25].

Соціально-психологічний підхід пояснює прояв насильства особистим життєвим досвідом батьків, їх «травмованим» дитинством.

Психологічна теорія ґрунтується на тому, що дитина сама «бере» участь в створенні передумов для жорстокого звернення, що автоматично виливається в концепцію поганого звернення як кінцевого результату деструктивних дитячо-батьківських відносин.

Отже, насильство можна трактувати як багатовимірний чинник, що породжується взаємодією відразу декількох елементів: особовими особливостями батька і дитини, внутрішньо сімейними процесами, стресами, соціально-економічними умовами, що викликаються, обставинами суспільного характеру.

Особлива увага сьогодні приділяється феномену порушення фізичних та емоційних меж внаслідок насильства, пережитого в дитинстві, у результаті якого травматичний досвід хроніфікується. Головним наслідком дитячої психічної травми сучасні дослідники зважають «втрату базової довіри до себе і світу», що перешкоджає формуванню психо-педагогічного альянсу і, таким чином, утруднює профілактичну роботу з цією групою дітей.

Дорослі - жертви насильства, пережитого в дитинстві, прагнуть до самоти, вони часто підозрілі, зазнають труднощі в спілкуванні з іншими. Багато хто з них має низьку самооцінку, вважає себе негідним, неадекватним, нелюбимим. Рідко випробовуючи глибокі прихильності в дитинстві, вони часто шукають любов і розуміння у тих, хто не може виправдати їх очікувань, вступаючи у подружні або партнерські відносини з людьми, що мають схожий досвід сімейного насильства. Стаючи батьками, вони вимагають від своїх дітей як віддзеркалення своєї власної компетентності і самоцінності. Все це служить причиною для виникнення у них нереалістичних очікувань відносно поведінки, успіхів і розвитку своїх власних дітей.

Дослідники виділяють чотири види насилля над дітьми:

1. Фізичне насильство? це будь-яке невипадкове нанесення пошкодження дитині у віці до 18 років батьками або особою, що здійснює виховання або опіку. Ці пошкодження можуть включати побої, струс мозку, опіки, людські укуси, душіння, що приводять до синців і рубців, переломів, шрамів або внутрішніх пошкоджень. Щороку більше 50 000 українських дітей тікають з будинку, рятуючись від побоїв. 38% від загальної кількості убитих на ґрунті сімейно-побутових відносин складають нездібні захищатися діти.

2. Сексуальне насильство? це використання дитини або підлітка іншою особою для отримання сексуального задоволення.

3. За різними джерелами в 75? 90% випадків насильники добре знайомі жертвам; у 35 — 45% насильником є близький родич, а в 30−45%? дальній.

4. Зневага? це хронічна нездатність батька або особи, що здійснює відхід, забезпечити основні потреби дитини, що не досягла 18 років, в їжі, одязі, житлі, медичному відході, освіті, захисті і нагляді.

5. Психологічне жорстоке звернення включає психологічну зневагу? послідовну нездатність батька або особи, що здійснює відхід, забезпечити дитині необхідну підтримку, увага і прихильність, і психологічне жорстоке звернення? хронічні моделі поведінки, такі, як приниження, образа, висміювання дитини [62, с. 15].

Діти, які пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі у здійсненні процесу соціалізації, налагодженні позитивних відносин як з дорослими так і з ровесниками. Вирішення своїх проблем діти — жертви насильства — часто знаходять в кримінальному, асоціальному середовищі. Згідно з матеріалами доповіді Кабінету Міністрів України Верховній Раді «Про становище молоді в Україні» «…кожного дня підлітки скоюють понад 100 злочинів: одне вбивство або тяжке пошкодження, два-три розбійних напади, вісім пограбувань, двадцять шість крадіжок державного, сорок п’ять? особистого майна громадян (з них шістнадцять квартирних крадіжок)? і майже щодня вчиняють зґвалтування» [14, с. 33].

Особливо важливим питанням є формування соціально дезадаптованої поведінки неповнолітніх, які зазнали насильства. Саме відчуття психологічного дискомфорту, спричиненого психотравмуючою ситуацією, призводить до відхилень у розвитку особистості. Покарання або стійка негативна оцінка поведінки дитини є для неї важкою психотравмуючою ситуацією. Дослідники доходять висновку, що як наслідок відбуваються постійне нагромадження конфліктності та поступове викривлення характеру, що призводить до соціальної дезадаптації або до клінічних порушень.

Статистичні дані свідчать, що діти, які зазнали жорстокого ставлення зі сторони батьків, мають специфічні фізичні та психологічні вади, поганий стан здоров’я, нервові порушення, затримки психічного розвитку. Більшість з них має складний характер, відхилення в поведінці, особистісні конфлікти. Водночас всі вони є «групою ризику» стосовно соціальної адаптації.

Діти, які потерпають від насильства, ставши дорослими, мають серйозні вади у своєму характері та поведінці. Вони часто відчувають труднощі у спілкуванні з оточуючими, стають підозрілими та недоброзичливими. Багато з них мають занижену самооцінку, вважають себе не вартими любові, не здатними на значні досягнення у житті. Не маючи в дитинстві глибокого позитивного емоційного зв’язку з батьками, не відчуваючи безумовного прийняття та любові з боку матері та батька, такі діти, ставши дорослими, не можуть створити повноцінних подружніх або партнерських стосунків з людьми. Від власних дітей вони вимагають безумовної відданості та слухняності. У них виникають нереалістичні очікування стосовно поведінки, успіхів у навчанні та розвитку здібностей своїх дітей. Все це призводить до конфліктних ситуацій у їх власній родині. Отже, насильство над дітьми? це процес, що повторюється та поширюється циклічно, передається від покоління до покоління.

Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але їх всіх об'єднує одне? збиток здоров’ю дитини або небезпека для її життя. Негативними наслідками для здоров’я є: втрата або погіршення функції якого-небудь органу, розвиток захворювання, порушення фізичного або психічного розвитку. З 100 випадків фізичного насильства над дітьми приблизно 1?2 закінчуються смертю жертви насильства. Потрібний час, щоб залікувати ці пошкодження, але ще більше часу і зусиль потрібний для того, щоб залікувати душевні рани, психіку дитини. Діти, що піддалися жорстокому поводженню, часто відстають в зростанні, масі, або у тому і іншому від своїх однолітків. Вони пізніше починають ходити, говорити рідше сміються, вони значно гірше встигають в школі, чим їх однолітки. Практично всі діти, які постраждали від зневажливого відношення, пережили психічну травму, в результаті чого вони розвиваються далі з певними емоційними і поведінковими особливостями, що негативно впливають на їх подальше життя.

Кожна неблагополучна сім'я породжує неблагополучне дитинство, збільшує кількість дітей з девіантною поведінкою. Як правило, девіантність поведінки дітей з таких сімей має яскраво виражений негативний, асоціальний, аморальний характер. Адже діти, бажають того батьки чи ні, підсвідомо переймають їх спосіб мислення, спілкування, взаємин, поведінки, діяльності тощо. Як правило, сімейне неблагополуччя і проблема насильства в родині є негативними факторами стабілізації сімейних стосунків.

Узагальнюючи вищесказане про причини і фактори насильства в сім'ї, можна відзначити, що існує велика кількість причин, що викликають чи впливають на прояви насильства. Проте якими б не були причини насильства, воно завжди спричиняє негативні наслідки, з якими жертва насильства найчастіше не спроможна справлятися самостійно.

2.2 Вияви жорстокого ставлення у сім'ї

Жорстоке ставлення до дітей? це крайній ступінь невиправданої перестановки ролей, коли батьки помилково вважають, що мають право на те, щоб діти емоційно підтримували їх, задовольняли їхні емоційні потреби, коли намагаються вирішувати свої емоційні проблеми за рахунок дітей, «зриваються на них».

Деякі дослідники стверджують, що психологічний супровід жорстокого поводження з дітьми може навіть заподіяти більшу шкоду, ніж власне насильство.

У науковій літературі дослідження жорстокого поводження з дітьми зводяться до трьох основних теоретичних пояснень? психіатричного, соціологічного й ситуаційного.

Психічна модель ставить у центр особистість і сімейну історію батьків; передбачається, що жорстокі батьки? хворі й вимагають психіатричного лікування. З наявних чинників, що обумовлюють жорстоке ставлення до дітей з боку батьків, є жорстокість, з якою самі батьки стикаються в дитинстві. Психологи пояснюють це властивістю наслідування; у своїй дорослій поведінці людина несвідомо відтворює приклади жорстокої поведінки батьків або вихователів стосовно неї самої. Соціологічне пояснення пов’язане з такою соціальною цінністю як насильство. Імовірність жорстокого поводження з дітьми підвищується й внаслідок поширеної думки, начебто фізичне покарання є ефективною формою виховання, внаслідок чого 93% батьків фізично карають своїх нащадків [73, с. 15],

Соціологічною причиною, на думку дослідників, є бідність і безробіття. Хоча жорстокість стосовно дітей зустрічається у всіх верствах суспільства, у бідних родинах вона спостерігається в 7 разів частіше. Пояснюється це тим, що будь-яка напруга в родині, а бідність і є джерелом такої напруги, збільшує ризик поганого поводження з дитиною [80, с. 15].

Ситуаційне пояснення причин жорстокого ставлення в родині зводиться до того, що приводом може бути розбіжність між очікуваннями батьків і особливостями дитини, нерозуміння батьками того, як повинні поводитися діти.

Жорстоке поводження з дітьми у вигляді фізичного насильства виражається у завданні дитині фізичних травм і тілесних ушкоджень. Це побиття, катування, удари (з використанням різних предметів як зброї насильства), ляпаси, тягання за вуха, припікання гарячими предметами, укуси. Фізичним насильством вважається й залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, примус до прийому медичних препаратів, що викликають одурманення.

Діти, які зазнали насильства в різних його формах, «пізнали людське зло й виросли в атмосфері, насиченій гнівом і болем, прагнуть ізолюватися від суспільства і можуть виявляти у своїй поведінці підвищену агресивність» [80, с. 14].

Діти, з якими поводились жорстоко в психологічному сенсі, потрапляють у мережу відносин, що шкодять, а відтак? за межі нормального процесу соціалізації. У результаті цим дітям важко задовольнити свої потреби у захисті й заступництві, нерідко їм доводиться бути надмірно поступливими, щоб уникнути поганого ставлення до себе, і в них можуть розвинутися невротичні риси й проблемна поведінка. Водночас такі діти поступово вчаться експлуатувати, принижувати або завдавати болю й страждання.

У науковій літературі обґрунтовується точка зору, що в родинах, у яких спостерігається або жорстоке, або зневажливе ставлення до дітей, вони виростають агресивними. Як правило, дитяча агресивність є зворотною стороною беззахисності: «Якщо дитина почуває себе незахищеною… у її душі народжуються численні страхи. Прагнучи впоратися зі своїми страхами, дитина вдається до захисно-агресивної поведінки» [75, с. 12].

Хто б не провадив жорстоке поводження з дитиною у ньому завжди присутнє зловживання силою або владою. Відповідно до тверджень Хорта і його колег, жорстоке поводження з дитиною набуває 6 основних форм:

1. відкидання? активне відкидання супроводжує відмову виконувати прохання або задовольняти потреби дитини у формі, що виражає сильну ворожість;

2. відмова в емоційному відгуку? це пасивна форма відмови дитини в теплих почуттях, що полягає в холодності, небажанні або нездатності відповісти на спроби дитини поспілкуватися;

3. приниження? прилюдне висміювання дитини або висміювання її;

4. залякування? примушення дитини бути свідком клинів над улюбленою людиною або погроза застосувати насильство до неї самої;

5. ізоляція? заборона дитині гратися з друзями або брати участь у сімейних заходах;

6. експлуатація? використання невинності і слабкості дитини [54, с. 22].

Тілесні покарання роблять дитину не господарем свого тіла і своєї психіки, а її рабом, вони нав’язують їй досвід поразки, прищеплюють безпорадність, безпомічність, призводять до деградації, приниження гідності дитини, оздоблюють її. Надто бурхливі прояви обурення, безконтрольні вибухи гніву, люті, оскаженіння з боку батьків розпалюють погані нахили дітей, привчають їх до нестриманості, злості, безконтрольних вибухів емоцій.

Учені зазначають, що одним з негативних психологічних наслідків тілесних покарань є ототожнення себе з агресором. Це також психологічний механізм, що дозволяє уникнути почуття провини. У цьому випадку дитина посідає позицію караючого батька, і в неї з’являється відчуття, що бути агресивним і караючим — це правильно. Відповідно, коли вона виросте і в неї з’являться власні діти, швидше за все вона буде поводитись з ними так само, як поводились з нею у дитинстві.

Як зазначає Р. Снайдер: «Використання тілесних покарань (або погроза їхнього застосування) як основні засоби виховання дітей переходять із покоління в покоління» [67, с. 16].

Пригнічення особистості дитини може закінчитись великим вибухом, робить її агресивною, призводе до відкритого протесту. Агресивність завжди породжує іншу агресивність, яка може бути спрямована на тих же батьків, на ровесників або на самого себе (ауто агресивність аж до спроб самогубства).

Дитина? це не просто інша людина, це зовсім інший психологічний простір, якісно відмінне світосприйняття.

Як зазначає Л. Вест: «Людина формується все життя: змінює погляди, звички, принципи, і тільки дитинство залишається незмінною константою на весь наш шлях, і кожен несе в собі власну долю як хрест або яскравий веселий ліхтарик» [15, с. 15].

Жорстоке поводження з дітьми має тривалі наслідки для емоційного благополуччя дитини, її почуттю власної гідності завдається непоправної шкоди, а страх повторно зазнати подібного ставлення породжує в неї недовіру до оточуючих. Діти, що пізнали людське зло і ростуть в атмосфері, насиченій гнівом і болем, прагнуть ізолюватися від суспільства і можуть виявляти у своїй поведінці підвищену агресивність. Крім того, багато дітей, які зазнають жорстокого ставлення з боку дорослих, відрізняються підвищеною розсіяністю на уроках і відчувають більше труднощів у школі порівняно з людьми, які виросли в нормальній обстановці. Адже навіть ставши дорослими, ті, з ким погано поводилися в дитинстві, частіше стикаються з психологічними проблемами, включаючи депресію й алкоголізм. Деякі з них намагаються вчинити самогубство або втягуються в злочинну діяльність.

Жорстокість створює психічне насилля, виробляє той контекст, у якому навіть окремі ненасильницькі дії дитина сприймає як вияв примусу, що викликає неочікувані для дорослих поведінкові реакції, котрі знов спонукають їх до тактики насилля.

Напружена атмосфера, взаємні погрози призводять до того, що дитина прагне компенсувати відсутність позитивних емоцій у бродяжництві, вуличних компаніях, втечах з дому. Так, у 48,1% саме конфлікти у сім'ї штовхають дітей до бродяжництва. Крім того, бродяжництво призводить до втягнення дітей дорослими у злочинну діяльність, використання їх у нерегламентованих законодавством видах робіт, нещадної експлуатації як фізично, так і морально. Такі діти не мають ніяких правових гарантій безпеки життя.

Протягом багатьох століть народна педагогіка є засобом профілактики жорстокого поводження людини в сім'ї. Педагогіка українського народу досить гуманна і формує людину великодушну, чуйну, справедливу, тактовну. Усі засоби педагогіки можуть використовуватися для профілактики насильства в сім'ї.

Спеціалісти вважають, що навчання не жорстокого поводження є ефективним, якщо людина постійно спостерігає за гуманною поведінкою інших.

Багато визначних педагогів доводили, що оточуючі мають вплив на розвиток особистості дітей. К. Д. Ушинський писав: «Дитя виховується, розвивається розумово і морально тільки під впливом людської особистості, і ніякими формами, ніякою дисципліною, ніякими статутами і розкладами часу занять неможливо штучно замінити вплив людської особистості» [81, с. 40].

У процесі вивчення проблеми жорстокості зарубіжні вчені зверталися до принципово нових систем подолання цього соціального зла, що сприяло створенню методики з назвою «несумісні відповіді». Вона припускає, що людський організм нездатний одночасно переживати два якісно протилежних емоційних стани: викликаючи реакції чи емоційні стани, несумісні з гнівом і агресією, можна запобігти жорстоким намірам. Такими реакціями фахівці визнали емпатію (співпереживання) і гумор.

У своїх дослідженнях Міллер і Ейнзенберг доводили: чим вищий рівень емпатії у ґвалтівника до жертви, тим нижчим є рівень його агресії. Тобто страждання і біль жертви здатні вплинути на почуття агресора і стримати його ворожість. Однак відомі випадки, коли плач від болю і благання про помилування виявляються факторами, що підсилюють ворожість насильника [46, с. 40].

Педагоги нашої держави повинні розробляти програму профілактики жорстокого ставлення до дітей з урахуванням історичних, соціокультурних, економічних та ін. умов країни, а також законодавчої бази держави, передусім Конвенції ООН про права дитини.

Будь-яке насильство? це завжди психічна травма, яка деформує особистість, перешкоджає нормальному розвиткові дитини, руйнує її психічне здоров’я. Замість того, що б зміцнити сімейні узи, батьки, які допускають жорстокість щодо своєї дитини, руйнують в ній очікування любові, довіри й турботи, такі необхідні для соціального розвитку і формування здорової особистості. Батьки мають усвідомити, що найважливіша умова успішного виховання? становлення правильних стосунків з дітьми. Для того, щоб досягти взаєморозуміння з ними, треба усвідомити, що основа спілкування в сім'ї? доброзичливість, довірливі відносини.

Велике значення у профілактиці жорстокості має робота не тільки з батьками, але й з дітьми. Необхідно формувати в них повагу до оточуючих, потребу в гуманному ставленні до інших людей, що сприяє переосмисленню їхньої поведінки. Діти повинні засвоїти такі норми і правила взаємодії в суспільстві, що дозволяють за будь-яких обставин знаходити конструктивні форми поводження.

2.3 Діагностика жорстокого ставлення до дитини

Домашнє насилля є однією із складних соціальних проблем нашого часу. Напружений ритм життя, відсутність повноцінного відпочинку, порушення внутрішньо сімейних стосунків призводять до збільшення випадків наруги над дітьми. Втомлені та роздратовані батьки виміщають свій біль на власних дітям, а ті тихо страждають, оскільки не знають, куди звертатися по допомогу, та й часто бояться звертатися по неї.

Домашнє насилля? це приховане насилля, яке виходить назовні переважно тільки тоді, коли його результати:

— призводять до трагічних випадків;

— стають причиною девіантної поведінки дітей [38, с. 40].

Водночас, якщо вчасно виявити проблему, то в переважній біль шості випадків кваліфікована просвітня та терапевтична робота спроможна значно покращити ситуацію. Тому в роботі соціальних педагогів важливе місце повинне належати ранній діагностиці можливого жорстокого ставлення з боку батьків. Та у такій роботі виникає засаднича проблема? домашнє насильство, зазвичай, старанно приховується його жертвами. Тому навіть найповніші і найкращі опитувальнику можуть дати нульовий варіант? дитина просто не дасть правдивої відповіді. Особливо важко виявити домашні проблеми найменших школярів. Тяжкі переживання маскується зниженням розумових спроможностей, спонтанною агресивністю стосовно однокласників і навіть вчителя, відчуженістю від класу. Вчителі в таких випадках можуть звертатись до батьків з проханням «вплинути на дитину», тим самим тільки посилюючи рівень родинного насильства. Щоб запобігти посиленню негативних проявів у ставленні батьків до дитини треба, щоб вчителі були попередженні про можливість травмуючого впливу батьків. Тому соціальний педагог в ході

обстеження учнів повинен бути надзвичайно уважним до певних елементів найбільш уживаних і легких до застосування проективних тестів, таких як «Будинок, дерево, людина», «Казки Луїзи Дюсс», «Малюнок сім'ї у вигляді тварин», «Сходинки», «Тест тривожності (Р. Темл, М. Доркі, В. Амен)».

Для виявлення ознак, які можуть свідчити про наявність надмірного тиску на дитину з боку батьків, перші три тести перевірялись на дітях, що знаходяться під вартою у Херсонському слідчому ізоляторі. У дослідженні брали участь діти від 14 до 18 років, історії яких переповнені фактами грубого фізичного насильства з боку батьків. Цих дітей регулярно били, залишали голодними, виганяли в мороз на вулицю, примушували старцювати, та й просто забували на вокзалі.

Тестування проходило у формі бесіди соціального педагога з дитиною, якій не повідомлялась дійсна мета роботи, а говорилось, що вивчаються її творчі здібності? уміння малювати, фантазувати, складати історії. Спочатку проводились тести на малювання? «Проективний малюнок сім'ї», «Проективний малюнок сім'ї у вигляді живих істот». Закінчувалась робота «Казками Луїзи Дюсс». На всю роботу витрачалось 25? 30 хвилин.

Найменш інформативною виявилась, як це не дивно, методика Казки Луїзи Дюсс". Закінчуючи оповіді, діти зазвичай створювали стандартні продовження казок, у яких не було елементів, що могли вказати на сімейне насилля. Єдиним винятком стала казка Пташенятко". Зміст її наступний:

У великому лісі на старому дереві розташувалось гніздечко з пташками? тут і тато і мама, і тітка і дядько, і дідусь і бабуся, кілька діток-пташенят і одне зовсім ще маленьке пташенятко, яке і літати не вміє. Одного разу налетіла величезна буря, гніздечко знесло вітром. Старші птахи замахали крильцями і полетіли на гілочки. А найменшеньке пташенятко…

На цьому місці оповідь зупиняється і дитину просять її продовжити. Характерним для всіх продовжень дітей, що пережили сімейне насилля, була повна відсутність хвилювання старших птахів за долю малюка. Ніхто не пробував йому допомогти, ніхто не літав над ним, ніхто не шукав. Пташенятко, що випало із гнізда, було повністю полишене сам на сам із бідою.

Наведемо кілька характерних оповідей: «Маленьке пташенятко літати ще не вміло, тому впало і вбилось», «Холодно в лісі було, то пташенятко замерзло», «Пташенятко впало і дуже забилось, поламало крило, дуже кричало. Його крик почув вовк, прийшов і з'їв», «Пташенятко полетіло вниз і страшенно злякалось. Воно почало махати крилами і раптом відчуло, що летить. Воно летіло, летіло і залетіло дуже далеко, туди де не буває таких страшних дощів і завжди світить сонечко. Там воно зустріло таких же пташенят як і воно само, і всі стали жити разом», «Пташенятко було сильно поранене і плакало. Тут лісом проходив хлопець. Він побачив пташенятко, взяв його до себе додому. Дома побудував йому гніздо на груші. Там пташенятко і почало жити».

Решта оповідань у тій чи іншій формі повторювала наведені сюжети, які можна згрупувати за такими ознаками:

1. Полишене пташенятко вмирає.

2. Пташенятко знаходить якась зла сила (вовк, лисиця, мисливець, розбійник, взагалі зла людина) та вбиває.

3. Пташенятко якимось чудом самостійно долає труднощі та потрапляє до певного захищеного місця, де у нього з’являються друзі.

4. Пташенятко рятує «добра сила» (зазвичай це людина, але були розповіді де такою істотою-рятівником ставала та чи інша лісова тварина? ведмідь, лев, навіть заєць. Однак слід відмітити, що саме тварина, а не птах.

Всі вищенаведені сюжети свідчать про порушення родинних стосунків, відсутність надії на допомогу батьків.

При виконанні проективних малюнків відразу кидалась у вічі їх кольорова гамма. Діти користувались простим або чорним олівцем. Змусити розфарбувати малюнки вдавалося рідко. Більшість затриманих категорично відмовлялись вносити колір у свої роботи. При чому таке нехтування кольорами стосувалася тільки проективного малювання, про що свідчать яскраві картини, створені тими ж дітьми на заняттях з малювання. Тому можна вважати, що вибір чорно-сірої гамми є характерним для дітей з досвідом домашнього насилля.

При виконанні малюнка «Будинок? дерево? людина» повторювались такі елементи:

1. Зображення тільки однієї, до того ж бокової стіни будинку.

2. Якщо зображено дві стіни, то бокова стіна виділялась товстішими

3. лініями.

4. Надмірно гострий дах.

5. Відсутність фундаменту.

6. Розташування малюнка внизу аркуша.

Ці чотири елементи зустрічались у майже 90% малюнків. Окрім цих основних елементів, що можуть вказувати на досвід сімейного насилля, в малюнках дітей часто зустрічались глухі стіни без вікон, дуже маленькі вікна, або такі, що містилися над дверима (ніби на другому поверсі), відсутність димаря або зламаний димар, будинок з хаотично розташованими елементами.

У малюнку дерева слід відмітити відрізаність кореневої системи (з початку аркуша виростає вже сам стовбур), шрами, дупла, в кроні? зламані гілки.

Малюнок людини схематичний з мінімумом деталей.

Проективна методика «Малюнок сім'ї» давався у двох пов’язаних варіантах. Спочатку дітям пропонувалось намалювати свою сім'ю такою, як вона є. При аналізі зверталась увага на кількість членів сім'ї, їх розміщення на просторі малюнка, розмір, промальовування деталей. Характерною для дітей притулку деталлю стала фіксація розпаду внутрішньо сімейних стосунків через зображення (навіть 16-річними підлітками) кожного члена сім'ї автономно, розкиданими на просторі аркуша, повернутими в різні боки. Часто члени сім'ї зображувались у профіль, ніби повернуті спинами один до одного.

Класичний малюнок сім'ї доповнювався його модифікацією «Малюнок сім'ї у вигляді живих істот». Дітям пропонувалось уявити собі, що до них у родину прийшов чарівник (прибулець з іншої планети, безумний науковець з надсекретної лабораторії) та перетворив всіх на якісь живі істоти. Зробив він це не зі зла, а щоб люди відчули, як живуть тварини, птахи, риби, комахи, плазуни. До того ж цей чарівник не сам визначав кому у що перетворитись, а так би мовити дозволяв кожному стати тим, хто йому ближчий. Обов’язково дітей попереджали, що немає поганих і хороших тварин? всі вони просто чудові. Характерно, що діти із задоволенням брались до роботи. При її виконанні проявляли масу емоцій та робили безліч гострих коментарів, не приховуючи своїх переживань у контактах з членами родини.

Так хлопець, який боляче переживав вороже ставлення до себе з боку братів, зобразив себе свинею, братів вовками, а бабусю левом. На іншому малюнку маленьке козенятко оточено вогне-дихаючими драконами, які до того ж б’ються один з одним.

Проаналізувавши думки дітей стосовно виховного процесу у сучасній українській сім'ї можна констатувати, що:

— батьки відчувають дефіцит психолого-педагогічних знань

стосовно виховання власної дитини, про що свідчать відповіді 75%

опитаних батьків;

— стосунки батьків та дітей з погляду підлітків є досить далекими ід гармонійних та бажаних, про що заявили 39% опитаних школярів;

— покарання трактується 35% батьків як провідний засіб корекції поведінки їх дитини;

— часте використання покарання призводить до дисгармонійних або напружених взаємостосунків між батьками і дітьми;

— більшість батьків не планує особисто звертатися до спеціалістів за консультацією чи допомогою при вирішенні проблем, пов’язаних з вихованням їх дитини, хоча при цьому визнають, що не володіють належними знаннями та інформацією, необхідними для їх успішного вирішення.

Результати дослідження дають змогу зробити висновок, що робота з батьками щодо профілактики насильства над дітьми не ведеться. Очевидно, необхідно серйозно поставитися до виховання самих батьків, у чому суспільство вкрай зацікавлене. Виховання повинно здійснюватись у двох напрямках: просвітницькому та із застосуванням різного роду санкцій, що припинять їх аморальну й злочинну поведінку.

2.4 Організаційні форми та технології роботи з випадками сімейного насилля

Досить багато людей, над якими чинять насильство, не наважуються йому протистояти. Тим часом законодавство гарантує кожній особистості широкі права та свободи й захист від їх порушення. Закон «Про попередження насильства в сім'ї» передбачає і покарання осіб, які чинять насильство в сім'ї, і заходи щодо надання допомоги потерпілим.

Щодо осіб, які вже вчинили насильство в родині або погрожуючі, його вчинити, працівники міліції можуть вжити таких заходів:

— винести кривдникові офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї. Якщо кривдник таки вчинив насильство після винесення йому офіційного попередження, йому можуть винести захисний припис;

— взяти на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім'ї;

— винести кривднику захисний припис і контролювати виконання вимог захисного припису. В захисному приписі особі, якій його винесено, можуть заборонити чинити певну дію (дії) щодо жертви насильства в сім'ї, а саме:

— чинити конкретні акти насильства в сім'ї;

— отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім'ї;

— розшукувати жертву насильства в сім'ї, якщо жертва за власним бажанням перебуває в місці, не відомому кривдникові;

— відвідувати жертву насильства в сім'ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім'ї;

— вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім'ї.

До найбільш розповсюджених у світовій практиці інституціональних норм роботи з випадками сімейного насилля відносяться кризові центри, притулки, «телефони довіри», пансіонати для перестарілих, заклади соціального обслуговування сім'ї та дітей, психолого-медико-соціальні центри, а також тимчасові (фостерні) або постійні прийомні сім'ї.

Для допомоги потерпілим від домашнього насильства діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації.

а) Кризові центри.

Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, медичну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції в справах неповнолітніх про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства.

Змістом їх діяльності є надання психологічної, юридичної, педагогічної, соціальної та інших видів допомоги постраждалим від насилля, що часто знаходяться у кризовому та небезпечному для фізичного та душевного здоров’я стані. Крім цього клієнт може очно або по телефону отримати детальні відомості про місце та режим роботи потрібних спеціалістів та інше.

Основна форма роботи кризового центру — очне консультування. Постраждалі мають можливість спілкуватися безпосередньо зі спеціалістами: психологами, лікарями, педагогами, юристами. У ряді кризових центрів проводяться групові заняття, у тому числі організуються групи взаємодопомоги. Приймаються дзвінки на «телефоні довіри» висококваліфіковані спеціалісти, які уже на першому етапі можуть визначити стан жертви, надати первинну підтримку, адекватно оцінити ситуацію, щоб намітити подальший план роботи, або переконати жертву прийти за допомогою у кризовий центр.

У світовій практиці розповсюджена така форма допомоги як «шелтери»? різновид великих центрів зі спеціальним притулком для постраждалих від насилля у сім'ї (переважно для жінок і дітей0. Наприклад, у США, Німеччині, Голландії діяльність «шелтерів»? одна з самостійних спеціалізованих програм допомоги жертвам насилля. Це невеликі затишні будинки, що далеко знаходяться від міста, адреса яких тримається у таємниці. Режим тут вільний, деякі жінки навіть продовжують працювати у період перебування у «шелтері». Все побудоване на принципах самообслуговування; жінки забезпечені безкоштовним харчуванням та медичною допомогою. Середня наповнюваність «шелтерів»? 35−50 чоловік, а тривалість перебування складає від 2 до 5 тижнів. Одна з головних задач — психологічна реабілітація та правова допомога; вони детально роз’яснюють права жінки та дитини, а у випадках неминучих розлучень надають практичну та юридичну допомогу. «Шелтери» обладнані плакатами, стендами. Є бібліотеки, ігрові кімнати для дітей. За дітьми догляне няня, якщо жінці потрібен час, щоб зайнятися господарством, відвідати спеціаліста або тренінгові групу.

б) Притулки для жінок-жертв насилля та їх дітей.

В центрах медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї постраждалим надають первинну медико-санітарну та психологічну допомогу, психіатричну допомогу певних видів, а за потреби працівники центрів скеровують жертв насильства в сім'ї на відповідне дальше лікування; організовують надання їм юридичних консультацій; повідомляють про вчинене насильство в сім'ї службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції у справах неповнолітніх.

Якщо жінка погоджується залишити будинок та поселитися у притулку, який може розташовуватися при кризовому центрі або іншому місті, важливо забезпечити їй повну безпеку та мінімізувати можливість утечки інформації, оскільки насильник часто робить все, щоб знайти жертву. Тому жінку та її дітей спочатку доставляють у міліцію, а потім таємно перевозять у притулок.

Притулок — це тимчасове убежище, де жінка має можливість сховатися від переслідувань чоловіка, отримати ефективну першу медичну допомогу та пройти подальше лікування. Їй надають фінансову підтримку, консультаційні послуги, психологічну підтримку. В обстановці уваги, розуміння та турботи вона може прийти у себе, переглянути своє життя та за допомогою спеціалістів прийняти рішення відносно свого майбутнього.

Одним з найбільш використовуваних у притулках методів програми реабілітації є групова терапія, яка проводиться одночасно з жінкою та її дітьми. Ця робота, спрямована, з одного боку, на подолання почуття самотності та відчуження жертви, а з іншого — на укріплення відношень між матір'ю та дітьми, що дозволяє забезпечити природні взаємопідтримку. Програма групової терапії розробляється для кожного індивідуально з урахуванням конкретної сімейної ситуації. Сеанси проводяться 2 рази на тиждень протягом години: 45 хвилин займає дискусія (це можуть бути освітні програми для дорослих, обговорення різних моделей взаємодії батьків і дітей), а 15 хвилин відводяться для ігрової діяльності, що пропонується самими дітьми.

Незалежно від типу соціального закладу та технології роботи з випадком у безпосередній корекційно-реабілітаційній роботі з клієнтом найбільш розповсюджений психосоціальний підхід, який передбачає не тільки використання наявних соціальних ресурсів, але і активізацію особистісних ресурсів клієнта та застосування технік психологічного впливу на агресора, жертву та сім'ю в цілому. Відповідно корекційно-реабілітаційна діяльність може здійснюватися у різних формах: індивідуальне консультування, робота з дитиною (подружньою або дитячо-батьківською), з усією сім'єю, а також з окремими групами (насильниками, жертвами та їх батьками).

Від насилля у сім'ї потерпають і чоловіки

Нині жінки вчаться активно боротися за свої гендерні права та засуджувати зайву чоловічу агресивність. Тож коли чуємо про «жертв насильства у родині», автоматично уявляємо собі жінок і дітей.

Несподівана пропозиція прозвучала минулого тижня на нараді у столичній мерії: а чому б не відкрити мережу підтримки для чоловіків, що потерпають від родинного насильства. Про таку потребу розповіла керівник київського Центру по роботі з жінками Галина Гончарук. За її словами, в Україні неухильно збільшується кількість жіночих злочинів, скоєних проти чоловіків та коханців. Кожну шосту кримінальну справу порушують проти представниць слабкої статі, котрі щораз частіше калічать своїх партнерів.

Тож не дивно, що за психологічною допомогою у Центр по роботі з жінками звернулися 574 чоловіки. Схоже, їм просто нікуди більше піти зі своїми родинними проблемами. Найбільше потерпають ті, котрі не здатні підняти руку на жінку. Та чоловіки шукають допомогу у психологів та юристів лише у крайньому випадку, бо соромляться. Тож, мабуть, і справді треба подбати про їхній захист? Та, певне, відкривати не подібний до жіночого центр, а розробити систему анонімної допомоги. Зокрема виживають більше новонароджені дівчатка, ніж хлопчики. У підлітковому та юнацькому віці самогубства скоюють переважно юнаки. А потім жінки вдаються до цього у п’ять разів рідше, ніж чоловіки. Та й живуть у середньому на одинадцять років довше. Отже, якщо ми не подбаємо про них, хто ж тоді дбатиме про нас?

Тим паче є висновок досліджень: у хлопців-підлітків, які є свідками насилля над мамою, ушестеро підвищується схильність до самогубств, ймовірність того, що такі діти вживатимуть наркотики, алкоголь або вчинять зґвалтування, підвищується на 50%. Насилля стосовно матері є однією з причин втечі підлітків з дому. Отож, вплив на їхню психіку є суттєвим й може спричинити до скоєння злочину згодом.

2.5 Робота соціального педагога з сім'єю, де є насильство щодо членів родини

За останнє десятиліття насильство в сім'ї усвідомлюється як серйозна й масштабна проблема, що породжує безліч інших соціальних та індивідуальних проблем. Зокрема, сформувалось розуміння того, що недостатньо тільки карати винних, необхідно також реабілітувати жертву насильства і працювати з людиною, що скоїла насильство, щоб уникнути повторення ситуації.

Основна цінність демократичного суспільства? це людське життя. Тому робота з сім'єю з попередження в ній насильства щодо членів сім'ї повинна стати одним з напрямків роботи соціального педагога. Між тим зараз маємо інспекторів райвно і громадських інспекторів із захисту прав дітей, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх і службу у справах неповнолітніх, у коло обов’язків яких входить профілактична робота з неблагополучними сім'ями. Але ми не маємо системи попередження насильства в сім'ї, супроводу сімей, де є насильство, діти і батьки не знають своїх прав і обов’язків, що спричиняє насильство в сім'ї, але не знімає відповідальності за його наслідки.

Для дитини важливими є довіра до батьків, почуття захищеності в сім'ї. Вони втрачаються при насильстві в сім'ї. У такій сім'ї зовні все благополучно, але втрачені між окремими членами сім'ї родинні зв’язки, емоційні почуття. Діти в таких сім'ях засмучені, розчаровані, неврівноважені навіть при незначних труднощах, думають, що вони є причиною розладу в сім'ї, не вміють висловлювати свої почуття та емоції, вразливі, нездатні контролювати ситуацію, вперті, агресивні, мовчазні, переживають відчуття страху, бентеження, приниження, безсилля, гніву па батька, вважають свою сімейну ситуацію особливою, себе? нікому не потрібними, неважливими людьми, які не заслуговують уваги та турботи, не можуть адекватно реагувати на ситуацію, виправдовують биття любов’ю. Такі діти занепокоєні, прагнуть догодити, усамітнюються, погано встигають у школі, виявляють насильство для самовираження. Слід зазначити, що первинні стресові фактори (насильство, втрата) позначаються на інтелектуальному, емоційному, фізичному, духовному розвитку дитини, що є помітним для оточення і інколи викликає глузування з цих дітей однолітків. Все це поглиблює стресовий стан дитини, погіршує її здоров’я (з'являється енурез, заїкання, головний біль, біль у животі, порушення сну), і знову ж таки відбивається на емоціях та поведінці, може привести до девіантної та адиктивної поведінки. Але дитина при цьому продовжує любити своїх батьків, ідеалізувати їх, виправдовувати їх вчинки та поведінку, прагне повернутися до них, вважає, що батьки змінилися на краще, засуджує умови життя і середовище сім'ї, але не самих батьків. Підлітки більш реально оцінюють своїх батьків, але мають надію на зміну батьків у кращий бік, приймають обставини життя в сім'ї з насильством як звичайні.

За офіційними даними [14, с. 28], насильство в сім'ї? досить поширене явище в Україні. За свідченням дітей, з жорстокістю вони вперше зустрічаються у власній сім'ї, з боку батьків та старших братів та сестер, тобто тих осіб, які повинні їх захищати та підтримувати. Насильство в сім'ї розглядається як: порушення прав людини; приклад примусового контролю, який одна людини практикує над іншою; домагання [14, с. 35]; будь-які дії чи бездіяльність, що складаються з поганого фізичного, психологічного та сексуального поводження члена сім'ї з жінкою та іншими членами великої сім'ї [14, с. 16]. Насильство в сім'ї визначається також як певні види дій чи бездіяльності, які мають місце у межах певних стосунків; жорстоке ставлення до дітей (фізичне, психологічне, сексуальне); погане ставлення чи неуважність стосовно осіб похилого віку; погане ставлення дітей до батьків; фізичні та психічні напади на жінок з боку чоловіків-партнерів.

Отже, насильство в сім'ї вимагає системного підходу до роботи з нього попередження та ліквідації в сім'ї, врахування особливості статі, віку, ролі кривдника і жертви. Насильство в сім'ї розглядається як соціальне явище, яке характеризується взаємозв'язком та взаємопроникненням різних його форм [27, с. 106]. Насильство в сім'ї порушує цілу низку прав людини? право кожного на рівний захист перед законом і на захист від дискримінації за ознакою статі; право не піддаватися жорстокому ставленню; право на життя і фізичну недоторканість; право на найвищі стандарти фізичного і психічного здоров’я [28, с. 17].

Дослідження з проблеми приводять до висновку, що орієнтація на покарання (функцію закону) не забезпечує безпеки в сім'ї, необхідним є комплекс заходів? програми екстреної та довготривалої допомоги жертвам насильства та їх сім'ям, спеціальні програми просвіти, консультування та психологічної корекції для кривдника, жертви, інших членів сім'ї, у т, ч. дітей [29, с. 117]. Насильство з боку близької людини, яка розглядається як опора і підтримка, порушує основний принцип сім'ї? безпеку існування кожного її члена [22, с. 117]. Тому діяльність соціального педагога полягає у захисті прав людини, як створенні умов для виявлення та усунення причин і наслідків насильства в сім'ї.

На даний час у світовій практиці виділяють такі підходи до захисту прав людей, які можуть бути застосовані з метою попередження насильства в сім'ї стосовно дітей:

1. Інформаційний? в основі якого є знання і підтримка державою, громадою, сім'ями, окремими особами прав людини. Знання цих прав вимагає їх дотримання.

2. Силовий підхід, який означає, що порушення прав людини, закріплених у законах, забезпечує покарання злочинця незалежно від того, чи знав він, що порушує права іншої людини, чи ні.

3. Підхід ненасильницького опору М. Ганді: «протистояння злу через насильство лише примножує зло, і, оскільки зло може спиратися тільки на насильство, треба цілковито утриматися від останнього, щоб позбавити зло його опори»,

4. Діяльніший підхід. Він полягає в щоденній роботі з безпосереднього захисту прав: «нам потрібні вчинки, що вшановували б ті слова, поважали б ті зобов’язання, відповідали б тим законам», Християнський підхід полягає в тому, що всі зрушення, за М.Л.Кінгом, відбуваються в повній відповідності до Провидіння. Саме тому «відмова від насильства» є «шляхом до примирення і самовладанням».

5. Політико-економічний підхід, зміст якого полягає в тому, щоб надати людям рівність у можливостях, допомогу тим, хто її потребує, зберегти громадські свободи для всіх, використовувати надбання науково-технічного прогресу для розширення і неухильного підвищення рівня життя.

6. Підхід викриття насильства і ненависті, який полягає у збереженні пам’яті про жертви насильства через пресу, телебачення, книги, допомогу жертвам гноблення з метою попередження майбутнього насильства.

7. Виважений підхід, що був запропонований О. Д. Захаровим, полягає в готовності до створення досконалішого, гуманнішого суспільства, кращого світового порядку через реформи, а не революції, через захист жертв, а не повалення чи засудження режимів [71, с. 86−88].

Таким чином, виправдання або засудження насильства залежить від соціальної орієнтації суспільства і відповідно може посилюватися або слабшати.

Проте в останні декілька десятиліть насильство в сім'ї усвідомлюється як серйозна і масштабна проблема, яка породжує безліч інших соціальних і індивідуальних проблем. Зокрема, сформувалося розуміння, що недостатньо тільки карати винних, так само необхідно реабілітувати жертву насильства і працювати з людиною, що зробила насильство, в уникнення повторення ситуації. Не можна не визнати, що сьогодні повної статистики, що відображає реальність, про масштаби і частоту випадків насильства в сім'ї не існує в країні по цілком зрозумілих причинах: закритість сім'ї як системи (небажання виносити сміття з хати); взаємозалежність жертв і мучителів; відсутність доступу в сім'ю для соціальних працівників; недостатність інформації з медичних установ і правоохоронних органів, що не дозволяє робити виводи про розміри даного явища.

Одним із методів соціальної роботи з молоддю, яка постраждала від насильства є робота з батьками щодо попередження та подолання насильства. Зміст її передбачає вирішення таких завдань:

Формування у батьків спрямованості на пошук найоптимальніших методів виховання:

— Творче засвоєння психолого-педагогічних знань до того, щоб вони стали керівництвом дох дії і сприяли підвищенню ефективності виховання дітей.

— Формування здатності усвідомлювати сімейну дійсність, вміння приймати найбільш ефективні рішення в співвідношенні їх з закономірностями, принципами виховання.

— Взаємне збагачення досвідом дитячо-батьківських взаємостосунків.

— Працівники кризових центрів.

— Здійснюють прийом членів сім'ї, що можуть стати, або стали жертвами насильства.

— Організовують надання необхідної психологічної, педагогічної, медичної, юридичної допомоги.

— Надають притулок для тимчасового проживання жертвам насильства в сім'ях.

— Повідомляють членам сім'ї, де виникає реальна загроза здійснення насильства в сім'ї і де було вчинене насильство, про права, міри і послуги, якими вони можуть скористуватися.

— Вивчають і узагальнюють причини й умови конкретних проявів насильства в сім'ї.

— Надають інформацію з питань попередження насильства в сім'ї та розвитку уповноважених органів.

— Взаємодіють із засобами масової інформації, громадськими організаціями [77, с. 36].

З метою попередження насильства в сім'ї український дослідник І.М. Трубавіна рекомендує використовувати наступні напрями захисту прав членів сім'ї:

— просвітні компанії? в школах, на робочих місцях, в неурядових та урядових організаціях;

— громадський захист? за допомогою петицій, плакатів, листівок на вулицях, статей в газетах, відкритих дискусіях та дебатах;

— законодавчі та політичні компанії? щодо певних проблем; обрання та підготовки кандидатів, які розуміють проблему порушення прав;

— пошук факторів та підготовка звітів? забезпечення статистичних даних та фактажу для попередніх видів діяльності [71, с. 86];

— У науковій літературі акцентується увага на наступних можливих стратегічних напрямах боротьби з насильством у сім'ї;

— дослідження, з метою висвітлення та документування насильства його природи, джерел, контексту, виправдання, обсягу та ін.;

— дія або інтервенція з метою знищення коренів насильства, його профілактики та сприяння в побудові нової моралі [77, с. 38].

У роботі з дітьми, жертвами сімейного насильства, спеціалісти повинні враховувати особливості психічного стану та поведінки дитини, які дозволять запідозрити насильство щодо них. Володіння інформацією про загальні індикатори, які проявляються в переживаннях і вчинках дітей, де практикується насильство, фахівець буде спроможний діагностувати наявність неадекватних стосунків у сім'ї, сприяти створенню доброзичливих взаємовідносин.

У випадках, коли жертвою насильства є дитина, необхідно організувати роботу з тими, хто відповідає за її виховання? вчителів і батьків, з метою формування в них мотивації до змін, надання їм психолого-педагогічної допомоги.

Допомогу жертвам сімейного насильства здійснюють як спеціалізовані заклади, кризові центри, притулки для жертв насильства, так і територіальні заклади соціального обслуговування? «Телефон довіри», центри психолого-педагогічної допомоги населенню, центри соціальної допомоги сім'ї та дітям, які консультують своїх клієнтів з всіх проблем особистого життя і надають їм психотерапевтичну допомогу.

Принципи надання допомоги жертвам насильства будуються на загальних психолого-педагогічних засадах кризового втручання.

Аналіз проблеми насильства у сім'ї дає можливість виявити ряд труднощів які необхідно враховувати фахівцям, працюють з даною категорією клієнтів:

1. Насильство в сім'ї відрізняється високим ступенем латентності. Це зумовлюється, з одного боку, небажанням потерпілих звертатися в правоохоронні органи (через недовіру до правоохоронних органів, боязнь позбавитися матеріальної підтримки і т. ін.), а також нездатністю деяких залежних членів сім'ї звернутися в правоохоронні органи (це стосується перш за все дітей). З іншого боку, латентність насильства провокується небажанням, а іноді й нездатністю правоохоронних органів забезпечити реальний захист потерпілих.

2. У даний час в Україні немає офіційної статистики стосовно насильства в сім'ї. Статистика з проблеми характеризує весь масив потерпілих від усіх видів злочинів, не виділяючи при цьому кількість жертв від насильницьких злочинів взагалі та від насильницьких злочинів, здійснених у сім'ї, зокрема.

Однак допомога потерпілим від сімейного насильства має свою специфіку в залежності від того, хто її здійснює (психосоціолог, спеціаліст з соціальної роботи, психотерапевт), кому її надають (жертвам сімейного, сексуального чи просто фізичного насильства), в якій формі (консультативних, психотерапевтичній, соціальної підтримки) буде вона відбуватися.

Приймаючи до уваги складність внутрішнього світу, особливості соціальної взаємодії та характер сім'ї як соціальної структури, потрібно все ж таки враховувати усе різноманіття сімей, індивідуальні характеристики її членів й ті соціальні відхилення, які переплітаючись можуть викликати насильство. Все це надає особливого значення взаємному впливу людей один на одного, і пов’язаними з цим впливом вчинками, які передують насильству і слідують за ним.

Отже, узагальнюючи вищесказане, слід виділити основні напрямки профілактичної і колекційної роботи щодо сімейного насильства над дітьми:

— створення служб соціального і медичного контролю за здоров’ям

сім'ї, виявлення психічних і сексуальних розладів;

— створення навчальних програм, що включають спеціальну сексуальну освіту, основи безпечного спілкування, що охоплюють дітей і підлітків, батьків і педагогів;

— реабілітаційна робота з підлітками, притягнутими до кримінальної відповідальності.

Допомогти потерпілим від насильства в сім'ї покликані не тільки правоохоронні органи, але й соціальні служби. Один із напрямків діяльності соціальних служб — надання конкретної допомоги (притулки, консультативна допомога, реабілітаційні послуги і т.д.) громадянам, що потерпіли від фізичного чи психологічного насильства, від жорстокого ставлення в сім'ї [77, с. 45].

Дитинство — найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в цей час дитина формується фізично, психічно й інтелектуально, набуває необхідних знань, умінь, навичок, І саме в цей період вона потребує найбільшої уваги і захисту. Тож державні органи повинні більше приділяти увагу до сімей у яких є маленькі діти, проводити з батьками співбесіди. Більш широко проводити різні акції, такі як «16 днів протидії тендерному насильству». співбесіди у школах та ліцеях, різні тренінги, лекції, з метою надання різнобічної допомоги різним верствам населення, які постраждали від насильства.

Для роботи з різноманітними видами насильства, що мають у своєму розвитку, механізмах і феноменології як загальне, так і особливе, розроблені спеціалізовані технології та програми, що дозволяють підвищувати ефективність профілактичної і корекційної роботи в цьому напрямку. Існуючі у світовій і вітчизняній практиці технології соціальної роботи з випадками сімейного насильства містять у собі досить широкий спектр організаційно-управлінських і методичних підходів. Очевидно, що вибір тієї чи іншої технології роботи детермінується як мінімум, двома факторами — характером випадку і наявністю соціальних ресурсів.

З позицій системної сімейної психотерапії жорстоке звернення в сім'ї показник дисфункціонування сімейної системи, структурна ознака порушення внутрішніх відносин.

Якщо існуючі проблеми внутрішньо-сімейних відносин (спочатку не пов’язані з насильством) не усунути, то насильство приймає або хронічний, або циклічний характер.

Враховуючи достатньо обмежені і вельми скромні можливості, що перешкоджають створенню дієвої і ефективної системи профілактики насильства в сім'ї, можна з упевненістю говорити про те, що найбільш перспективним реалістичним напрямом соціальній допомозі є в першу чергу психологічна підтримка жертв насильства. Одночасно це і найперспективніша і обов’язкова технологія соціальної роботи з жертвами насильства.

Отже, можна зробити висновок, що проблематика насильства над дітьми із неблагополучних сімей, попри всю їх важливість й актуальність, і дотепер не має єдиної теоретичних і дослідницьких програм, оригінальних методичних підходів щодо її вирішення.

У роботі з дітьми, які зазнали насильства, учитель, соціальний педагог, практичний психолог, по суті, повинні виконувати психотерапевтичні функції.

Соціально-педагогічні служби, що забезпечують допомогу сім'ї, можуть допомогти батькам розв’язати хронічну конфлікту ситуацію, зрозуміти індивідуальні статево-вікові психологічні особливості своїх дітей і скоригувати власну позицію, провести соціально-психологічні тренінги, що формують нові форми соціально-рольової поведінки подружжя, а також дітей що дорослішають.

Ефективність проведеної роботи оцінюється за наступними критеріями:

— порівняння даних психодіагностичного обстеження дитини до і після роботи, а саме: наявність адекватної самооцінки; зниження рівня тривожності; поліпшення соціометричного статусу;

— порівняння даних психодіагностичного обстеження дитячо-батьківських відносин до і після роботи включають в себе:

2. оцінку змін у поводженні і настрої дитини, її адаптивних можливостей батьками і педагогами;

3. оцінку членами родини своїх досягнень і змін, отриманих у результаті проходження тренінгів і консультування [70, с. 35].

Для роботи з різноманітними видами насильства є необхідним використання спеціалізованих технологій, які дозволяють підвищувати ефективність профілактичної та корекційної роботи в цьому напрямку. Основними етапами роботи з випадком насильства у сім'ї виступають ідентифікація і фіксація випадку, постановка на облік, збір інформації й оцінка ситуації сім'ї (діагностика), планування і узгодження впливів, втручання в ситуацію (корекція), контроль, оцінка і завершення роботи.

Висновки

Проблема жорстокого поводження з дітьми в сім'ї має багатовимірну природу. Це зумовлює необхідність багатовимірного, комплексного підходу до вирішення проблеми. Ключ до ефективності такої комплексної допомоги лежить в її координації, яку доцільно покладати на соціальні служби.

Проблематика насильства над дітьми попри всю її важливість і актуальність потребує нових дослідницьких програм, оригінальних методичних підходів щодо її вирішення.

Сьогодні все більш очевидним стає той факт, що проблема сімейного неблагополуччя в цілому і насильства зокрема вимагає вирішення комплексу завдань психологічного, педагогічного, юридичного, соціального характеру, направлених на розробку практичних заходів по запобіганню сімейному насильству і реабілітації постраждалих від нього.

Аналіз проблеми насильства у сім'ї дає можливість виявити ряд труднощів які необхідно враховувати фахівцям, працюють з даною категорією клієнтів:

Насильство в сім'ї відрізняється високим ступенем латентності. Це зумовлюється, з одного боку, небажанням потерпілих звертатися в правоохоронні органи (через недовіру до правоохоронних органів, боязнь позбавитися матеріальної підтримки і т. ін.), а також нездатністю деяких залежних членів сім'ї звернутися в правоохоронні органи (це стосується перш за все дітей). З іншого боку, латентність насильства провокується небажанням, а іноді й нездатністю правоохоронних органів забезпечити реальний захист потерпілих.

У даний час в Україні немає офіційної статистики стосовно насильства в сім'ї. Статистика з проблеми характеризує весь масив потерпілих від усіх видів злочинів, не виділяючи при цьому кількість жертв від насильницьких злочинів взагалі та від насильницьких злочинів, здійснених у сім'ї, зокрема.

Досягнення успіху соціально-економічного розвитку держави сьогодні можливо тільки за умови застосування новітніх, результативних технологій соціального функціонування суспільства. В контексті цього завдання технології соціальної роботи слід розглядати як сукупність методів, прийомів та впливів, що застосовуються для досягнення мети соціального розвитку Тому можна зробити висновок, що основним завданням соціальної роботи сьогодні розробка методів та форм соціальної роботи, що являють собою специфічний інструментарій науково-практичних засад роботи у соціальній сфері.

Насильство в родині розглядають як будь-які умисні дії фізичного, сексуальною, психологічною чи економічною спрямування одного члена сім'ї щодо іншого члена сім'ї, якщо пі дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і завдають йому моральної шкоди, шкоди його фізичному та психічному здоров’ю. Виділяють такі різновиди насильства в сім'ї, як фізичне, сексуальне, психологічне.

Мета соціальної роботи з випадками насильства в сім'ї - падання допомоги членам сім'ї, які зазнали насильства чи були свідками цих дій, у попередженні фактів насильства над ними та подоланні наслідків насильницької поведінки шляхом наснаги та підтримки, використання інтервенційних та консультативних стратегій, створення служб мережі підтримки та формування ненасильницької культури вчасності у сім'ї.

Методи і методики соціальної роботи з людьми, які зазнали насильства, варіюються залежно лід віку клієнта, його самостійності у розв’язанні власних проблем, виду насильства, якого він чи вона зазнають тощо. Захист від насильства повинен передбачати наявність різнопланових послуг, зокрема у притулках та кризових центрах, а також створення ефективної адміністративно-правової системи захисту права людини на безпечне середовище.

Головне завдання роботи з батьками (один з методів соціальної роботи) полягає в пропаганді правильного, педагогічно-грамотного (ненасильницького) виховання.

Якісний і кількісний аналіз даних із зареєстрованих випадків сімейного насильства показує наступне:

— насильницькі дії проти дітей є досить розповсюдженим явищем;

— психологічне і фізичне насильство є найбільш розповсюдженим;

— ґвалтівниками найчастіше виступають родичі, а не чужі люди, тобто насильство відбувається в родині;

— насильство, в переважній більшості, не одиничний акт, а повторюване явище;

— частота насильства не пов’язана з етнічною чи конфесійною приналежністю;

— насильство зустрічається частіше в родинах, де шлюб зберігається заради дітей;

— сімейне насильство носить циклічний характер, причому замкнуте сімейне коло з залежними членами родини найчастіше є причиною відтворення його в наступних поколіннях.

Слід відмітити наступні основні напрями профілактичної та корекційної роботи щодо насильства над молоддю:

— у роботі з дітьми, які зазнали насильства, учитель, соціальний педагог, практичний психолог повинні виконувати психо-педагогічні функції;

— соціальні педагоги, психологи, лікарі та інші спеціалісти повинні володіти необхідними знаннями для надання професійної допомоги жертвам насильства;

— створення служб спеціального і медичного контролю за здоров’ям сім'ї, виявлення психічних та сексуальних розладів, створення психіатричних кабінетів при поліклініках;

— створення навчальних програм, що включають спеціальну сексуальну освіту, основи безпечного спілкування, що охоплюють дітей, підлітків, молодь, батьків, педагогів і співробітників служб соціального захисту і міліції;

— реабілітаційна робота з особами, притягнутими до кримінальної відповідальності, створення психологічних та психіатричних служб при виправно-трудових колоніях, широке впровадження освітніх програм, адекватне лікування осіб, яким рекомендоване амбулаторне примусове спостереження і лікування в психіатра;

— створення спеціалізованих лікувально-реабілітаційних центрів;

— просвітницько-профілактична робота з батьками, залучення їх до занять, занять у тренінгових групах з метою підвищення їх психолого-педагогічної поінформованості щодо адекватного виховання дітей.

Список використаних джерел

Альтшулер Б.Л., Кушнір Л.П. Правозахисні ініціативи по захисту дітей від насильства // Із збірки: Діти: насильство і захист. — М.: Новий відлік, 1997. — 112 с.

Ананова Н. Жертви сексуального зловживання: Психопатологічні проблеми, що виникають у дітей і підлітків, що пережили і зробили сексуальне насильство // Прикладна психологія і психоаналіз. — № 3, 1997. — 156 с.

Антонов А., Борисов В. Кризис семьи и пути его преодоления. — М.: 1990. — 155 с.

Антонян Ю.М. Жорстокість в нашому житті. — М.: ІНФРА-М, 1995.

— 145 с.

Арбатова М. Визит нестарой дами. — М.: Ексмо-пресс, 2000. — 65 с.

6. Асанова Н. К. Жестокое обращение с детьми: Основнне методологические вопросьі, практические и правовьіе аспекти // Руководство по предупреждению насилия над детьми / Под ред. Н. К. Асановой. — М.: ВЛАДОС, 1997. — 174 с.

Базен 3. Семейная жизнь. Анатомия развода. — К.: Томирис, 1993. -125 с.

Байярд Р, Байярд Д. Ваш беспокойньїй подросток. — М.: Просвещение, 1991. — 215 с.

Батьків не обирають… (проблеми відповідального батьківства в сучасній Україні). — К.: А.Л.Д.Д997. — 144 с.

10. Безлюдний О.І. Насильство над дитиною в сім'ї: теоретичні розвідки американських дослідників // Педагогіка і психологія. — 2009. — № 3. — С. 121 — 131.

11. Богачева О. П., Дубягин Ю. П. Школа виживання або 56 способів захистити дитину від злочину. — М.: Ялиця, ДУБЛЬ-В, 1997. — 145 с.

Бондаровська А. Що ми можемо зробити, щоб запобігти домашньому насильству. — К.: СДМ. — Студіо, 1999. — 64 с.

Бондарчук О.І. Психологія сім'ї: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2001. — 96 с.

Виховний потенціал сім'ї в сучасних умовах: тематична державна доповідь про становище сімей в Україні за підсумками 2001 року. — К.: Державний інститут проблем сім'ї та молоді, 2002. — 144 с.

Гайдаренко Н.В., Ярославцева Н. Д. Психологічні наслідки жорстокого поводження з дітьми. — М., Психологія і педагогіка, 1994. — 225 с.

Говорун Т., Кікінеджі О. Стать та сексуальність: психологічний ракурс. Навчальний посібник. Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 1999. — 384 с.

17. Гончаров В. Л. Давьіденко Н, А. Помощь детям, познавши насилие // Соціальна робота В Україні: теорія і практика. — 2005. — № 3. — С. 95−102.

Грабська І.А. Насильство в подружніх відносинах // Практична психологія і соціальна робота. — 1998, — № 9. — С. 20−23.

Губенко О.В. Корекція та активізація навчально-пізнавальних здібностей як фактор реабілітації дітей, що зазнали насильства в сім'ї // Практична психологія та соціальна робота. — 2009. — № 10. — С. 41−47.

20. Денисенко Ю. Фактори формування особистісної ідентичності в сучасній сім'ї // Соціальна психологія. — 2008. — № 2. — С. 124−131.

21. Державна доповідь про становище сімей в Україні (за підсумками 2002 року). — К.: 1999. — 150 с.

Добсон Дж. Непослушній ребенок. — М.: Педагогика, 1992. — 252 с.

Докуніна О. М. Формування морального досвіду школярів у родинному спілкуванні. Збірник наукових статей «Виховна діяльність сучасної сім'ї» / За ред. В. Г. Постового. — К.: Педагогічна думка, 2001. — 135 с.

Дмитренко М.І., Тропін М.В., Власов П. О. Попередження насильства в сім'ї. — Дніпропетровськ, 2001. — 165 с.

Жорстоке поводження з дітьми / Т. Я. Сафонова, Е.І. Цимбал, Л.Я. Оліференко та інші. — Москва. — 1993. — 145 с.

Забадьїкина Е. В, Пометки социальному работнику. Основньїе сведения о насилии в семье. Социальньїй работник за безопасность в семье / под ред. Либоракиной М. И. — М., 1999. — 138 с.

Захарьева І.А. Немає Насильству! (Аналіз проблеми насильства і його профілактики серед дітей і підлітків) — Спб.: вид-во Спб. Університету МВС України, 2000. — 215 с.

28. Збірник наукових праць. Педагогічні науки. Випуск 35. «Виховання дітей та молоді в контексті розвитку громадянського суспільства». — Херсон: Видавництво ХДУ, 2003. — 372 с.

29. Зиновьева Н. О., Михайлова Н. Ф. Психология и психотерапія насилия. Ребенок в кризисной ситуации. — СПб.: Речь, 2003. — 145 с.

Ілікчієва К.І. Насильство щодо жінок: історико-соціальні аспекти // Часопис Київського університету права. — 2007. — № 1. — С. 47−151.

Ільіна С. В. Вплив пережитого в дитинстві насильства на виникнення особових розладів // Випросы психологии. — № 6, 1998. — С. 12−16.

Карєва М. Сім'я — простір без насильства // Психолог. — 2008. — № 19. — С. 25.

Керівництво по попередженню насильства над дітьми // Під ред. Асанової Н.К. — М.: ВЛАДОС, 1997. — 156 с.

Киянець О. Шлюбно-сімейні домагання особистості як спосіб творення нею власного майбутнього // Соціальна психологія. — 2007. — № 5. — С. 149−156.

35. Кобута М. А. Насильство в сім'ї: це необхідно знати для його виявлення і запобігання. — Ярославль: — 2006. — 124 с.

36. Кон І.С. Спокушання дітей і сексуальне насильство // Педагогіка, — № 5, 1998. — С. 18−22.

Конвенція ООН про права дитини: Збірник документів. — Львів: Оскарт, 1995. — 112 с.

Кондратенко Л. О. Рання діагностика жорстокого ставлення до дитини з боку рідних // Практична психологія та соціальна робота, -2009. — № 10. — С. 40−41.

39. Кононенко Н. Сім'я як осередок формування культури поведінки // Рідна школа. — 2005. — № 6. — С. 32−34.

40. Кравцов П. Личность формируеться в семье ІІ Дошкольное воспитание. — 1991. — № 2. — С. 66−70.

41. Леви В. Нестандартньїй ребенок. — М.: Метафора, 2002. — 65 с.

Левченко К. Б. Ставлення населення України до домашнього насильства // Безпека життєдіяльності. — 2007. — № 9. — С. 16.

Льісова А. В. Насилие в семье — обьект социальной политики в США // Социологические исследования. — 2005. — № 12. — С. 108−116.

Максудов Р. Р, Флямер М. Г. Зашита от насиления в семье: проблема, разработки и запуск комплексной социальной технологии // Социальньїе работники за безопасность в семье / Под. ред. М. И. Либоракиной. — М.: Редакционно-издательский комплекс Русанова, 1999. — С. 84−89.

45. Мінакова К. Основні соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінки — жертви сімейного насилля // Соціальна педагогіка. — 2005. — № 2. — С. 43−47.

46. Мінєєва О. А. Робота з сім'єю в умовах ПМС-центра з приводу жорстокого поводження з дітьми: [Досвід Психол.-мед.-соц. Центру південний «Захід» України // Сімейна психологія і сімейна терапія. — № 1. — 1999. — С. 150.

47. Мельник Ю. В., Шаргодський С. В. Надання допомоги дітям — жертвам насильства // Психологічна газета, — 2007, — № 8. — С. 9−20.

48. Меньшикова Е. С. Жорстоке поводження з дітьми і його можливі віддалені наслідки // Психологічний журнал № 6. — 1993. — С. 15 — 18.

49. Мушинський В, Неблагополучна сім'я як фактор дисгармонійного розвитку дитини // Психолог. — 2005. — № 10. — С. 3−5.

50. Насилля і діти: соціально-педагогічний аспект / Під ред. Л. В. Бондаренко — К.: Іскра, 1995. — 125 с.

51. Насильство в сім'ї: 3 чого починається сімейне неблагополуччя: Науково-методична допомога / Під ред. Л.С. Алексєєвой. — Москва: 2000. — 136 с.

52. Ноур А. Про становище сімей в Україні: Доповідь за підсумками 1999 року, — К.: Український інститут соціальних досліджень, 2000. — 212 с.

Пенькова О. Роль сімейних ціннісних орієнтацій у становленні громадянина // Психолог. — 2006. — жовтень. — С. 22−24.

Приходько В. Первентивна педагогіка // Виховна робота в школі. — 2006. — № 3. — С. 2−29.

55. Сліпчишин Л.В. Сучасні погляди на роль сімейної педагогіки у формуванні особистості. Міністерство освіти і науки України. — Львів, 2000. — 32 с.

56. Рутман А. Медико-психологічна і правова допомога дітям і підліткам, які постраждали від насильства. Методичні рекомендації. — Ярославль-Філін, 1996. — 125 с.

Савчук О.М. Стратегії роботи із співзалежними жінками, які зазнають насилля в сім'ї // Практична психологія та соціальна робота. — 2003. — № 4. — С. 51−60

Савчук О.М. Об'єктивізація впливу тренінгу асертивності на психологічний стан жінок, які зазнали насильства // Практична психологія та соціальна робота. — 2003. — № 6. — С. 74−76

Сафонова Т.Я. Жорстокість у сім'ї // Практична психологія та соціальна робота. — 2007. — № 2, — С. 12−14.

Сафонова Т. Жорстоке поводження з дітьми // Практична психологія та соціальна робота. — 2007. — № 2. — С. 17−30.

Сафонова Т.Я., Цимбал Е.І. Жорстоке поводження з дітьми. — М.: Психологія і педагогіка, 1993. — 225 с.

Сафронова Т., Цимбал Е., Ярославцева Н. Плата за жорстокість: проблеми профілактики жорстокого поводження з дітьми в сім'ї // Народна освіта № 5. — 1995. — С. 12−15.

Семья и молодежь; профилактика отклоняющегося поведения / В. А. Балцевич, СН. Бурова. — Минск: Университетское, 1989. — 144 с.

Синягина Н.Ю. Психолого-педагогическая корекція детско-родительских отношений. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. — 136 с.

Словарь-справочник по социальной работе / Под. ред. Е. И. Холостовой. — М.: Юрист, 2000.

Словник-довідник для соціального педагога та соціального працівника / За заг. ред. А.Й. Капської, І.М.Пінчук. — К.: 2000. — 260 с.

Снайдер Р. Отказаться от репрессивного стиля воспитания // Семья и школа. — 1994. — № 6. — С. 14−17.

Солодовников В. В. Социология социально-дезадаптированной семьи. — Спб.: Директ, 2007. — 384 с.

69. Соціальне оточення та почуття підлітків / О. Балакірєва, О. Артюх, О. Петрунько. — К.: Державний ін.-т проблем сім'ї та молоді, 2002. — 51 с.

70. Соціальна педагогіка: теорія і технології / За заг. ред. І.Д. Звєрєвої. — К.: Науковий світ, 2006.

71. Трубавіна І.М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю. Навчальний посібник. — К.: ДЦССМ. — 2002. — 132 с.

Федорова М, Попередження насильства в сім'ї. Технологія тренінгу // Психологічна газета. — 2004. — № 12. — С. 12−16.

Черепанова Е. Насилие? В семье? // Семья и школа. — 1995. — № 3. — С. 20−22.

Шакина В.А., Шакин В. Б. Що ми розуміємо під насильством в сім'ї? // Практична психологія та соціальна робота. — 2006. — № 3. — С. 14−17.

Шан З. Л. Когда ваш ребенок сводит вас с ума. — М.: Педагогика, 1990. — 267 с.

Шапіро Б.Ю., Сидоренкова Т. А., Ліборакина М.І. Соціальні працівники та безпека в сім'ї - М.: РІК. — 1999. — 220 с.

77. Шахрай В. М. Технології соціальної роботи. Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури. — 2006. — 464 с.

78. Шинкаренко О. Д. Психологічні особливості жертв подружнього насильства // Практична психологія. — 2000. — № 3. — С. 25 — 29.

Щербак Н. Соціально-педагогічна профілактика жорстокого ставлення до дітей у сім'ї // Рідна школа. — 2002. — № 9. — С. 26−29.

Щербань П. Психологія сучасної сім'ї та педагогіка сімейних взаємин // Рідна школа. — 2005. — № 2. — С. 14−15.

Якубова Ю., Антонова-Турченко О, Святненко Г. Проблемні сім'ї: діти і батьки. — К.: 1998. — 155 с.