Психологічні аспекти сприйняття США і Росії українцями

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

ХЕРСОНСЬКА ФІЛІЯ КАФЕДРА ПСИХОЛОГІЇ

ДИПЛОМНА РОБОТА

Психологічні аспекти сприйняття США і Росії українцями

Студента спеціальності

6.40 100 «Психологія»

Голобородько Євгенії Віталіївни Науковий керівник:

професор Бондаренко Л.В.

Зміст

Вступ Розділ 1. Теоретичний аналіз сприйняття українцями взаємодії України з Росією і США

1.1 Психологічні аспекти взаємодії українців з росіянами та американцями

1.2 Якості етнічної психіки українців, росіян та американців

1.3 Етнічні стереотипи сприйняття українцями американців і росіян Розділ 2. Психологічні методи дослідження етнічних особливостей та етнічної взаємодії

Розділ 3. Дослідження особливостей сприйняття українцями росіян та американців

3.1 Дослідження якостей етнічної психіки українців, росіян та американців

3.2 Дослідження сприйняття українцями взаємодії України з Росією та США

3.3 Дослідження етнічних стереотипів сприйняття українцями американців та росіян Висновки та рекомендації

Список використаних джерел

Додатки:

1. Дані сприйняття українцями явищ етнічної психіки росіян та американців згідно теорії О. Донченко, представлені у діаграмах.

2. Анкета, розроблена автором дипломної роботи, що стосується сфер взаємодії України з Росією і США та сприйняття цієї взаємодії українцями.

3. Таблиця даних, отриманих в результаті експерименту з проективними малюнками: «Сприйняття національних образів респондентами різних національних груп».

4. Малюнки респондентів ІІІ етапу експерименту.

Вступ

Актуальність: особливості взаємодії України з іншими країнами, зокрема з Росією та США, в великій мірі залежить від сприйняття українцями цих країн. Спрйняття в свою чергу залежить від менталітету як українців, так і російн, і американців, а також від властивостей етнічної психіки, які особливо детально розглянуті в роботах О. А. Донченко. Дана робота охоплює широкий спектр проблем взаїмодії України з Росією і США, з урахуванням особливостей сприйняття українцями Росіі та США.

Отже, проблеми міжнаціональної взаємодії вивчали такі вчені як О. Донченко, Т. Г. Стефаненко, А.С. Баронін, Ю. В. Бромлей, А.О. Бороноєв, Ю. П. Платонов, С. Л. Арутюнов та ін. Проблеми історії та культури України та менталітету українців вивчали Ю. Романенко, О. Донченко, О. Кульчицький; Росії - Н. Бердяєв, Л. М. Дробижева, І.Г. Дубов, П.І.Ковалевський; США — В.В. Согрін, А. Шлезінгер. Проблеми міграції вивчалися вченими Т. Г. Стефаненко, І. Лєбєдєвою. Відмінності між західними та східними культурами і, виходячи з цього особливості взаємодії Заходу і Сходу вивчали С. Г. Галаганов, В.С. Агєєв та ін. Мову як один з найважливіших факторів етнічної взаємодії вивчали такі вчені як Т. Г. Стефаненко, М. Н. Губогло, А.Р. Аклаєв та ін. Проблематику міжетнічних конфліктів та національної нетерпимості, питання націоналізму розглядали В.І. Козлов, Р.Л. Перін, Г. У. Солдатова та ін.

Отже, можна зробити висновок, що задана тема атуальна з огляду на актуальність вивчення перелічених аспектів взаємодії України з іншими народами, зокрема американцями та росіянами.

Мета: ознайомитися з етнічними властивостями психіки України, Россії и США, які нам пропонує О. А. Донченко, розглянути, як вони впливають на сприйняття українцями таких країн як Росія і США, ознайомитися з іншою літературою по даній темі, довести емпірично вплив явищ етнічної психіки згідно теорії О. А Донченко на сприйняття Росії і США українцями.

Задачі:

1) вивчити особливості таких етнічних властивостей психіки як екстраверсія/інтроверсія, екстернальність/інтернальність, емоційність/прагматизм, чоловіче/жіноче начало (екзекутивність/інтенціональність);

2) ознайомитися з тим, які саме з перерахованих якостей властиві даним країнам;

3) прослідкувати, в яких аспектах та сферах Україна взаємодіє з Росією і США;

4) емпірично довести, що саме названі О. А. Донченко властивості етнічної психіки властиві даним країнам;

5) прослідкувати, як саме запропоновані О. А. Донченко якості етнічної психіки українців впливають на їх сприйняття США і Росії.

Об`єкт: явища етнічної психіки українців, росіян і американців.

Предмет: психологічні аспекти сприйняття Росії і США українцями.

Гіпотеза: на сприйняття українцями росіян та американців впливають явища етнічної психіки, досліджувані О. Донченко, історичні умови взаємодії України з Росією та США.

Незалежна змінна: якості етнічної психіки українців, росіян та американців.

Залежна змінна: сприйняття українцями росіян і американців.

Теоретичне обгрунтування роботи: дана тема буде розкриватися в рамках теорій про властивості етнічної психіки різних народів.

Практичне значення: дана робота може бути використана як підтвердження теорій про властивості етнічної психіки, для вивчення етнічних особливостей країн, що беспосередньо взаємодіють з Україною, для пояснення особливостей взаємодії України з даними країнами, враховуючи властивості етнічної психіки їх етносів.

Методи дослідження: у роботі були використані наступні методи: спостереження, анкетування, бесіда, семантичний диференціал та прективний малюнок.

Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, загального висновку, списку використаних джерел та додатків. Робота включає в себе додатки, що складають 12 малюнків, 2 діаграми та 2 таблиці. Список використаних джерел нараховує 54 роботи українських та зарубіжних авторів.

Розділ 1. Теоретичний аналіз сприйняття українцями взаємодії України з Росією і США

1.1 Психологічні аспекти взаємодії українців з росіянами та американцями

Багато вчених, розглядаючи особливості різних етносів, наділяють їх певними етнічними якостями. Так, наприклад, Баронін А.С. у своїх роботах посилається на типологію особистостей К. Г. Юнга. Використання цієї типології дозволяє описувати психологічні особливості етносу з точки зору психологічної оцінки його культури, звичаїв, релігії і моралі. Найбільш детальна класифікація етнічних особливостей присутня у роботах О. Донченко, яка виділяє 6 пар етнічних якостей, що властиві різним народам і впливають на особливості взаємодії соціумів між собою. Їх ми і розглянемо детальніше.

Шкала екстернальності-інтернальності дозволяє виділити потенційні можливості даного соціуму з погляду його саморегуляції, самоврядування і самоорганізації. В рамках вивчення даної характеристики ми розглянемо також питання національної терпимості до інших народів. Для України як багатонаціональної країни, це питання особливо актуальне. Воно відображає сприйняття українцями інших народів, в тому числі росіян та американців (14, 15).

Згідно теорії О. Донченко, Україна відноситься до інтернальних соціумів, тобто з вираженим внутрішнім локусом контролю. «Для такого общества, — відмічає О. Донченко, — характерна зрелость и самостоятельность внутренней глубинной структуры. О таком обществе можно сказать: «Это сильное общество». Проте інтернальність України ускладнюється емоційним компонентом соціуму, що викликає суперечності всередині соціальної системи. Соціопсихічні суперечності такого роду сильно гальмують функціонування соціального інтелекту. Через цю суперечність Україні, на жаль, не характерна задоволеність життям соціуму, яке, як правило, властиве інтернальним соціумам (14, 15).

Інтернальність у поєднанні з емоційністю і інтровертністю, що ми спостерігаємо у випадку з Україною, дає слабкість етносу і веде до підсвідомого ухвалення екстернальних норм чужого соціуму, наприклад, Росії і США. Це і пояснює, чому Україна, відстоюючи свою незалежність в ухваленні важливих політичних і соціальних рішень, все ж таки спирається на думку цих країн. Українці сприймають Росію та США як більш могутні і розвинуті країни, які можуть забезпечити підтримку та стати прикладом для конструктивної побудови суспільного життя.

Інший приклад інтернального соціуму — США, як відмічає О.Донченко. Протилежний українській емоційності компонент прагматизму забезпечує американському суспільству стабільність і задоволеність життям, якого так не вистачає Україні. США і Україна, як інтернальні соціуми високо цінують ідею свободи індивідуальності, те, що окреме володарює над загальним, що початковою точкою будь-якої концепції є індивід і його свобода. Це пояснює прагнення США підтримати українців у відстоюванні свого права на свободу і незалежність. Українці сприймають американське суспільство як інтернальне и приймають таку допомогу (14, 15).

Російський соціум є екстернальним. «Эти психокультуры более конформны и зависимы от других культур и социумов», — як зазначає О. Донченко (14). Цим можна пояснити історичний зв’язок між Росією і Україною, яку екстернальне російське суспільство не бажає розривати і сьогодні. Для екстернальної психокультури Росії характерна висока напруженість соціуму, готовність до конфліктів, що ускладнює її відносини з українським суспільством. В Україні відсутність протягом тривалого історичного часу української державності сформувала слабкість і «відчуття себе як об'єкт історії, а не її суб'єкт». Це стосується і її історичної взаємодії з Росією. Українці вважають, що Росія не має іншого коріння культурних, релігійних і коріння державності, окрім тих, що йдуть від Київської руси. І вже через це до Росії і росіянам у українців відношення особливе, яке навіть при найсприятливіших обставинах не може скластися з іншими народами і державами. Змінити даний стан речей Росія не бажає і сьогодні, що значно посилюється ще і екстравертністю російського соціуму. Відчуття самототожності, самодостатності, винятковості власної нації і її переваг над іншими, характрене для нього, можуть обумовлювати прагнення володарювати над іншими націями, в першу чергу над українською.

Проте Україна і Росія як соціуми з вираженою екзекутивністю — жіночим началом — мають і багато спільних рис. Саме жіночому образу властиві трагедії, страждання, високі етичні і людські якості, оспівані в українській і російській літературі (7, 15, 18). Цим вони досить схожі між собою, це й пояснює популярність російських класиків у українців. Жіноче начало цих соціумів робить їх привабливими і загадковими для інших суспільств, прагнучих з одного боку, забезпечити себе від пов’язаних з непередбачуваністю можливих несподіванок, а з іншої - використовувати такий соціум в своїх інтересах (14, 15). Це стосується і американського суспільства з яскраво вираженим чоловічим началом. Саме екзекутивність України і Росії є тим нерозривним зв’язком між ними.

Інтернальність і екстернальність характеризують і таку рису як терпимість або нетерпимість до інших народів (15). Виходячи з цього чинника, можна було б зробити висновок, що українці набагато комфортніше відчуватимуть себе в інтернальному американському соціумі, ніж в російському, де через виражену екстернальність відчутне насторожене ставлення до інших народів. Це питання, проте, буде розглянуто в нашому наступному розділі, що стосується проблем еміграції.

США — багатонаціональна держава. Тут проживають нащадки європейців, африканців і мексиканців. Більше 20 мільйонів жителів країни народилися не в Штатах, а приїхали сюди з інших куточків планети. Всі вони зробили свій внесок до створення інтернаціональної культури країни. США, не дивлячись на розхожу думку, є однією з самих багатомовних країн світу, де жителі говорять на десятках і навіть сотнях мов. (48, 52). Уряд США повністю відмовився від політики «плавильного казана», що проводилася в недалекому минулому, і нині проводить курс на заохочення мовного і культурного різноманіття американців, що жодним чином не сприяло зменшенню їх загальнодержавного патріотизму, а скоріше, навпаки, сприяло його зміцненню. США давно відмовилися від політики насильницької американізації імігрантів або їх нащадків, проте, настрої правлячих еліт, що асимілюють, зберігаються в багатьох інших країнах (1,43, 50). Наприклад, велика частина керівників Малайзії реально не вірить в те, що громадяни китайського походження, залишаючись в культурно-мовному плані патріотичними китайцями, в той же самий час можуть бути «політично лояльними державі» (50). Чи не це яскравий приклад екстернальності суспільства? Яка ж ситуація в Росії? За даними останнього перепису населення 2002 року, чисельність росіян складає 115 мільйонів чоловік, що відповідає 80% від загального числа населення. В зв’язку з цим є сенс поставити під сумнів нав’язувану росіянам тезу про Росію як багатонаціональну державу (53). конецформыначалоформыДо початку перебудови для Росії був характерний високий рівень національної терпимості. За даними опитування, на початку 1989 р. однаково відносилися до людей будь-якої національності 77% опитаних, для 8,6% національні питання взагалі були байдужі. Порівняно високий був і рівень міжнаціонального спілкування: 84% населення було задоволено міжнаціональними відносинами за місцем роботи, 44% позитивно відносилися до міжнаціональних шлюбів, 55% мали родичів іншої національності, а у 88% були друзі серед осіб іншої національності. В той же час 2,7% негативно відносилися до осіб іншої національності, а 8,7% вважали, що в їх регіоні повинні жити тільки особи корінної національності.

Проте роки перебудови, поява рухів націоналістичного толку, боротьба за національні суверенітети дуже сильно розгойдали ситуацію. У ряді республік були створені озброєні загони бойовиків, які брали під жорсткий контроль поведінку населення (Вірменія, Грузія, Литва, Чечня). Практично скрізь така політика привела до серйозних міжнаціональних зіткнень, до формування свого роду етнократичних держав, де особи нетитульної нації практично не можуть отримати громадянство і вимушені емігрувати (Естонія, Латвія) (1, 21, 30, 50).

Більш того, на сьогоднішній день багато російських учених і політологів роблять акцент на тому, що націоналізм в «розумних межах» навіть необхідний російським для збереження російської нації як такової (46). Адже, нагадаємо, якщо американську націю спочатку складали люди різних національностей, США як могутню державу будували вихідці з самих різних куточків землі, то населення Росії - це російські люди, які є такими з глибини віків. Підтвердженням цьому може служити вислів російського ученого М.Ю. Чернаєвського: «Россия останется Россией до тех пор, пока она имеет свой становой хребет — русскую нацию, она является государством не только русских, но прежде всего русских. В этом плане интересно и крайне показательно сравнение, изложенное в одном из русских эмигрантских журналов правого толка — Россия уподобляется солнечной системе, в которой солнцем выступает русская нация, а все остальные народы, для которых Россия также является родиной, сравниваются с планетами, вращающимися вокруг этой системообразующей нации-звезды. Не приходится сомневаться в том, что катастрофичная судьба ожидает планеты в том случае, если солнце погаснет» (20, 46).

Слід зазначити, що в даному вислові безумовно є раціональний аспект, проте, не можна заперечувати, що таке сприйняття інших народів безумовно обмежує їх в багатьох правах, доступних корінним росіянам (39).

Україна як багатонаціональне інтернальне суспільство з радістю приймає на своїй землі іноземців. Зокрема американців і масово росіян, що виливається в різні види міжнаціональної взаємодії, зокрема, в міжнаціональні шлюби. Слід також зробити акцент на тому, що умови, створені на Україні, в першу чергу для росіян, набагато сприятливіші, ніж, наприклад, в Росії для українців. Сюди відноситься в першу чергу російськомовність населення окремих регіонів України і схвалення українцями російської мови як основної і надалі (47).

Україна, потребує іноземців, наприклад, з економічної точки зору Українська держава потребує іноземних інвестицій, тому інтернальність в цьому сенсі дуже вигідна для сьогоднішнього суспільства етнічна риса.

Підсумовуючи викладені вище факти, можна зробити висновок, що сприймаючи ідеї свободи інтернального американського суспільства, в аспекті міжнаціональної взаємодії українці могли б віддавати перевагу більше американцям, ніж росіянам. Проте, враховуючи факт спільного історичного розвитку України і Росії, українці не тільки більше взаємодіють з росіянами, але й не сприймають російське суспільство як екстернальне.

Проблеми еміграції

З якнайдавніших часів війни і стихійні лиха, пошуки щастя і допитливість примушують людей переміщатися по планеті. Багато з них — переселенці - покидають рідні місця назавжди. Візитери (дипломати, шпигуни, місіонери, ділові люди і студенти) тривалий час живуть в чужій країні. Туристи, а також учасники наукових конференцій і т.п. опиняються в незвичному оточенні на нетривалий час (40). У контексті даної роботи ми зупинимо свою увагу на першій групі - переселенців. Що примушує людей покидати Україну? Чому вони їдуть до Росії? У США?

Українець як емоційний психотип постіно живить себе міфами. Українець вірить у міф, сподівається на те, що міф є і реальністю водночас, і любить себе у цьому міфі. Як зазначає О. Донченко, «міф для українця — сон у реальності і реальність уві сні». Міф — це ніби образ, у який вірить українець. Це може бути відповіддю на запитання, чому українці так чато емігрують до Америки. Образ американського життя в деякій мірі реалізує ідею свободи і достатку, якої українці не знаходять тут. Українці сприймають США як країну мрій. Перед очима українця — картинка з американського кінематографа, яка ілюструє ситість, задоволення, розваги, дорогі автомобілі, хмарочоси. Це образ українця, а він — єдина реальність і суспільний позитив (15).

Американці давно вже примітили цю етноментальну особливість слов`ян, що робить їх піддатливими для зовнішньої психокультурної опіки. А до неї американці схильні завдяки своїй екстраверсії. Американський спосіб життя добре вписується в міфологізовану та естетизовану картину світу українця (15, 41).

Що стосується Росії, то еміграція у країну, яка має спільне історичне минуле з Україною, теж можна пояснити міфологізацією українців. Міф про те, що в цій країні просто не може бути гірше, ніж у рідній, адже стільки років вони були єдиним цілим, штовхає українця до еміграції у таку, здавалося б, близьку, і в той же час таку різну з нами країну. Як вже зазначалося раніше, українці сприймають росіян як вихідців із Київської Русі, а отже людей майже однієї з ними національності. А отже, українець сприймає Росію як другу батьківщину.

Прикладом підтвердження цього може служити посилання на експеримент, опублікований на сайті www.fom.ru.

Опитування проводилося серед українського населення, об'єм вибірки склав 2000 чоловік. Відкриті питання звучали так:

1) «Що перше спадає вам на думку, коли Ви чуєте слово „Росія“ ?»

2) «Що перше спадає вам на думку, коли Ви чуєте слово „Америка“ ?»

Не дивлячись на різницю в сприйнятті Росії і США, українські респонденти нерідко (більш, ніж в третині всіх висловів) говорили про обидві країни, керуючись однаковими критеріями.

Одним з таких критеріїв став рівень економічного і фінансового благополуччя країни в цілому і матеріального достатку її громадян. Хоча більша кількість опитаних заздрить більше «американському життю», ніж життю в Росії, факт залишається фактом: і США, і Росію українці визнають багатими, благополучними країнами з високим рівнем життя.

Наприклад,

Про США:

· «високорозвинута країна — там люди краще живуть, ніж тут» ;

· «дуже багата і прогресивна країна» .

Про Росію:

· «добробут, високий рівень життя» ;

· «велика багата держава» .

Як відзначають більшість тих, що відповіли на питання про асоціації, пов’язані з Америкою, Сполучені Штати — багата і благополучна країна з високим рівнем життя населення. Іноді українці в зв’язку з цим відзначають, що їх життя — зовсім не таке стабільне і сите:

· «дуже багата, прогресуюча країна» ;

· «у Америці забезпечують людей роботою і піклуються про хороший рівень життя» ;

· «завидно, як живуть люди» .

Всі ці факти стають для частини респондентів підставою для пошани до далекої країни, а часом і причиною для заздрості і бажання переїхати в Сполучені Штати на постійне місце проживання:

· «відразу хочеться туди переїхати назавжди» ;

· «виїхати б до Америки — подалі від нашого уряду» ;

· «немає такого українця, який не мріяв би поїхати до Америки» (54).

Цей експеримент може служити підтвердженням міфологізації українського суспільства, прагненню туди, де, згідно загальноприйнятій думці, набагато краще і вигідніше.

Цьому у великій мірі сприяє і такий чинник, як засоби масової інформації. А.С. Баронін робить акцент на тому, що мас-медіа формують сприйняття людьми інших народів та життя інших країн. Сюди ж можна віднести і дану проблему (6, 8). Ми формуємо для себе стереотипи щодо життя закордоном, в даному випадку в близькій по менталітету і культурі Росії і в найвпливовішій і такій, що привертає до себе увагу, Америці. Мас-медіа тільки підштовхують схильних до створення міфів людей до утвердження в їх власному міфі.

Причини цьому наступні: для багатьох людей преса, радіо і особливо телебачення є авторитетом. «Мнение средств массовой информации становится их мнением, вытесняя мышление и индивидуальные установки», — зазначає Баронін (6).

Звичайно, сьогодні мас-медіа так чи інакше пропонують українському суспільству міф про могутність Америки, престижність професій і легкість досягнення кар'єрного успіху. Багатонаціональність США служить сигналом про те, що в Америці до нас відноситимуться як до рівних. Блиск і розкіш життя американських зірок, які так популярні у сучасної молоді тільки підсилюють установку на те, що США — країна багатих. Це в деякій мірі так і є, проте, в даному випадку не враховується тіньова сторона питання, яка приховує тяготи життя емігрантів, адже далеко не всі досягають успіху закордоном. Статистика свідчить про те, що українські емігранти працюють на малооплачуваних роботах, але це їх влаштовує, адже за неї вони отримують більший прибуток, ніж за роботу на Україні (15, 28).

Росія також представляється засобами масової інформації як країна, що досягла значного прогресу в порівнянні з Україною за роки незалежності. Її впорядкована політика, активна зовнішньополітична позиція — все це бачиться як приклад для українського суспільства, яке за той же часовий термін, на жаль, таких результатів не має (7, 16). І знову не враховується зворотна сторона даної ситуації: авторитарність уряду Росії, яскраво виражені екстраверсія і екстернальність російського соціуму, що веде за собою спалахи націоналізму, втручання в проблеми інших країн, у тому числі і України (47).

Проте, стикаючись з еміграцією безпосередньо, міфи швидко руйнуються (26, 28). І справа не тільки в матеріальних проблемах. Всі емігранти в тій чи іншій мірі стикаються з труднощами при взаємодії з місцевими жителями, поведінку яких вони не здатні передбачити. Звичаї можуть виявитися не такими, як представлялося раніше. Було б крайнім спрощенням вважати, що знайомство з незвичним способом життя не викличе неприйняття. Розширення сфери міжособового спілкування може привести і до посилення упереджень (40).

Т. Стефаненко пропонує список чинників, від яких залежить сприятливість взаємодії представників різних культур і етносів:

1. Територія, яка може бути загальною або «своєю» лише для однієї з груп;

2. Тривалість взаємодії;

3. Мета (спільна діяльність, проживання, навчання, дозвілля);

4. Тип залучення до життя суспільства (від участі до спостереження);

5. Частота і глибина контактів;

6. Відносна рівність статусу і прав;

7. Чисельність співвідношення (більшість-меншина);

8. Явні розрізняльні ознаки (мова, релігія, раса) (40).

Виходячи з вище перерахованих чинників, Росія сприятливіша для еміграциії країна для українців, ніж США. Впливає, перш за все, чинник близькості менталітетів, культури і загального історичного минулого. Проте, виходячи з багатьох розглянутих в рамках даної роботи питань, слід враховувати і непримиренні відмінності українців і росіян.

О. Донченко пояснює схильність українців до еміграції успадкованим від монголо-татарської навали татарським кочовим стилем життя. «Маргінал, — зазначає Донченко, — не тільки представник психологічно розбалансованого, деінтенціонального, хамелеоністичного психотипу, він є одночасно людиною, якак ні до чого не прив`язується і постійно мандрує. Ці мандрівники становлять засіб утечі від світу. Така людина живе за принципом: краще невизначеність, ніж страждання визначеного існування, краще жах без кінця, ніж жахливий кінець» (14). Це дуже схоже на психологію українських емігрантів.

Т. Стефаненко також розглядає етапи так званого культурного шоку, тобто гострого стану, що переживається іммігрантом при зіткненні з чужою культурою.

I етап:

Називається «Медовий місяць», який характеризується ентузіазмом, піднесеним настроєм і великими надіями. З якою б метою емігрант не приїхав би в чужу країну, очевидно, що він прагне до успіху, якого не зумів досягти на батьківщині. Проте цей етап швидко проходить.

II етап:

Незвичне навколишнє середовище починає виявляти свою негативну дію. Крім матеріальних труднощів і житлових проблем, виникають і психологічні. Наприклад, щодо даних країн, могутнім чинником можна вважати страх перед терористичними актами. Україна не стикалася близько з даною проблемою, чого не можна відзначити про Росію і США, населення яких знаходиться в постійному страху перед можливими терактами. Також може виникати відчуття взаємного нерозуміння з місцевими жителями і неприйняття ними. У США це може бути пов’язано з різним світоглядом, а в Росії - із сприйняттям українців не як дружньої нації із загальною історією і культурою, а, навпаки, як «ворога», образ якого з легкістю може виникнути, зважаючи на політичні події останніх років.

Тому у емігрантів часто виникає розчарування, розгубленість, фрустрація і навіть депресія.

III етап:

Симптоми культурного шоку можуть досягати критичної позначки, що виявляється в серйозних хворобах і відчутті повної безпорадності.

IV етап:

Депресія поволі зміняється оптимізмом, відчуттям упевненості і задоволення. Людина відчуває себе більш пристосованою до життя суспільства.

V етап:

Характеризується повною — або довгостроковою адаптацією, яка несе в собі відносно стабільні зміни індивіда у відповідь на вимоги середовища (40).

Мовна проблема На думку ученого А.І. Донцова, взаємозв'язок мови і етнічних особливостей — одна з основних проблем психологічного вивчення свідомості в етнопсихології (32). Це пов’язано з особливим місцем мови у ряді основних компонентів етносу і, перш за все з тим, що саме мова з глибини віків розглядається як один з найважливіших чинників етнічної ідентичності. Досить пригадати, що мова, на думку М. Лацаруса і Р. Штейнталя, що створили в середині XIX в. одну з перших соціально-психологічних теорій — «психологію народів», є «перший прояв» народного духу. Серію досліджень мови як одного з конкретних елементів народної психології зробив В. Вундт, в поглядах якого ідеї психології народів отримали подальший розвиток. «Язык, мифы и обычаи представляют собой общие духовные явления, настолько тесно сросшиеся друг с другом, что одно из них немыслимо без другого… Обычаи выражают в поступках те же жизненные воззрения, которые таятся в мифах и делаются общим достоянием благодаря языку», — так відзначав Вундт (40).

Т.Г. Стефаненко робить акцент на тому, що «язык содержит общую форму живущих в душе народа представлений и законы их связи» (40). Глибокий аналіз взаємозв'язку мови і психологічного складу народу міститься в роботах А.А.Потебні. Можна продовжити огляд джерел вивчення мови як одного з основних чинників національної свідомості, але є всі підстави зробити висновок, що, хоча їх взаємозв'язок був авторитетно декларований, конкретному дослідженню в першій половині XX в. вона не піддавалася (13).

У останні десятиліття дослідження проблеми мови в етнопсихології проводяться на різних рівнях аналізу: соціолінгвістичному, етносоціологічному, етнографічному, соціально-психологічному і ін. (4).

Етнічні групи знаходяться в безперервному контакті (15). У контексті проблеми сприйняття українцями Росії і США, що розглядається в дипломній роботі, на українців, питання мови відіграє дуже важливу роль. І перш за все, це сприйняття власної мови, а також російської та англійської і відмінності між ними. Про ментальні і світоглядні відмінності можуть немало повідати відмінності мови, що виражає душу народу (4, 23). У українській мові практично відсутні лайливі слова, а ті що є носять скоріше жартівливий характер, чого неможна сказати про російську мову, в якій лайливих слів значно більше. Українська мова мало підходить для конфліктних ситуацій. Наприклад, авторові доводилося бачити, як в українській школі вчителька, що спілкується з учнями лише по українській мові, вимушена була переходити на російську, коли виникала потреба відчитати учня суворіше. Ще однією особливістю української мови є її співучість, тобто схильність виражати внутрішні стани, такі як вдячність, відчуття провини і т.п. інтонацією з безліччю відтінків, залишаючи при цьому співбесідникові значну свободу в тлумаченні, яке він також скоріше позначить не словом, а відтінками інтонації. В результаті такі слова як «спасибі», «даруйте», и т. п. часто є зайвими або ж є наслідком впливу інших культур (23, 41, 45). Якщо говорити про відмінність американської і української розмовних мов, то перш за все звертає на себе увагу непомірна кількість ідіоматичних виразів американців (38, 43). Авторові доводилося тримати в руках цілу книгу — словник американських ідіом. В українській, як втім і в російській мові, такого роду виразами здебільшого користуються маргінальні елементи, що відмежовуються від суспільства, або ж сповнені комплексів підлітки, що намагаються таким чином додати собі важливості. Але чому ціла нація використовує таку велику кількість ідіом, зрозуміти, спираючись на життєвий досвід, сформований в україномовному і російськомовному культурному середовищі, вельми непросто (45).

Реальні соціальні обставини — різка зміна статусів етнічних общин і мов на території суверенних республік колишнього СРСР, це і є причина нинішнього домінування російської мови на Україні майже у всіх сферах (49). Проте йдеться не про політичний аспект проблеми. Ми розглядаємо психологічний аспект. Що може стояти за такою важкою адаптацією рідної української мови в нашій країні, і чому так гостро сьогодні стоїть мовна проблема? Чималу роль грає російська діаспора в Україні. У державі Україна проживає 11,6 млн. росіян, що складає 22% населення. У ряді регіонів росіяни складають більше 50% населення. Так, в Криму 67% населення — росіяни, в Донецькій обл. — більше 55%, в Луганській — більше 55%. У Харківській — більше 45%, в Дніпропетровській — більше 45%; у м. Києві проживає 600 000 росіян (47).

Виходячи з концепції О. Донченко, пояснити дане положення речей можна, зіставивши дві важливі етнічні риси, властиві українцям: погляд в минуле (шкала етнічної інтроверсії) і толерантність до інших народів (шкала інтернальності). Українці, орієнтовані на минуле, де їх об'єднувала загальна історична доля з росіянами, і сьогодні з радістю приймають дану націю на своїй землі, дозволяючи їй розвивати російську культуру і розповсюджувати російську мову. Спрямованість в минуле не дозволяє українській нації оцінити значущість рідної мови для майбутнього країни і культури, а тому багато українців продовжують говорити на російській мові, негативно оцінюючи нововведення, пов’язані з розповсюдженням рідної, української мови. Українці сприймають російську мову як рідну, а отже таку, на якій легше спілкуватися і виражати свої думки і почуття.

Що стосується впливу США в даному аспекті, то англійська мова як міжнародна розповсюджується не тільки в Україні, але і в більшості країн світу. Ефективність англійської мови як мови масових комунікацій зіграла і продовжує грати найважливішу роль у визнанні і ухваленні американської культури. На відміну від німецької, російської або китайської мов простіша структура і граматика англійської мови разом з її тенденцією до вживання коротших і менш абстрактних слів і більш стислих речень дає переваги тим, хто складає слова для пісень і рекламних оголошень, підписи до карикатур і заголовки газет і пише діалоги для кіно і телебачення. Таким чином, англійська мова виключно добре підходить для задоволення вимог і розповсюдження американської масової культури (38, 43, 51). Українці сприймають англійську мову як таку, що дозволяє їм краще розуміти американську масову культуру і американців взагалі. Крім того, знання англійської мови відкриває більші можливості для кар`єрного зросту та професіонального успіху не тільки на Україні, а й закордоном, зокрема в США.

Таким чином, ознайомлення українців з російською та англійською мовами допомагає українцям в певній мірі краще розуміти, а отже і більш адекватно сприймати і росіян, і американців.

Міжкультурна взаємодія Серед величезної кількості етноідентифікуючих ознак переважну більшість складають елементи, що більш менш адекватно відображають реальну культурну відмінність (5). У другій половині 20 століття саме культуру найчастіше називають основним чинником, що лежить в основі міжетнічних відмінностей психіки. Ряд етнопсихологічних шкіл займається вивченням зв’язку між культурою і психологічними — перш за все особистими — характеристиками. Всі ці обставини вимагають осмислення поняття «культура». Слід зазначити, що воно багатоаспектне, і дуже важко перерахувати всі його елементи. Це будівлі, знаряддя, одяг, способи приготування їжі, соціальна взаємодія, вербальна і невербальна комунікація, освіта, виховання, релігія, естетичні переваги і багато що інше (33, 40). Всі ці елементи складають матеріальні і духовні продукти життєдіяльності людини, і культура, відповідно може бути матеріальною і духовною. Проте це розділення, скоріше, абстрактне. Кожен матеріальний предмет, перш, ніж він був створений, повинен був стати спочатку «ідеєю» в мозку людини. А будь-яка ідея, щоб стати доступною для інших ідей, повинна об'єктивізуватися в який-небудь матеріал — книгу, картину, скульптуру (40).

Етнопсихологи теж вивчають елементи духовної культури (5, 25). Ми весь час говоримо про відмінності між культурами, але дослідники намагаються виділити і культурні універсалії, тобто риси культури, властиві всім народам. Наприклад, всюди на Землі в тій або іншій формі існують релігійні обряди, сумісна праця, танці, освіта, спорт, вітання і багато що інше. Але річ у тому, що форми прояву цих культурних універсалій можуть сильно розрізнятися: вітаючи один одного, люди в різних культурах потискують руки, цілуються, труться носами або лягають ниць на землю (40).

Існують різні точки зору на зв’язок між культурою і етносом. Багато дослідників вважають, що межі культури і етносу неідентичні. З одного боку, однакові елементи культури можна виявити у різних народів. З іншого боку, кожен етнос може включати дуже несхожі елементи культури (3, 25).

Як українці сприймають американську і російську культури, адже, як ми зуміли прослідкувати, ці народи знаходяться в безпосередній взаємодії з українською? Розглядаючи це питання, ми зупинимося на популярній культурі, тобто музиці, кінематографі і літературі. Слід зазначити, що саме в популярній культурі найкращим чином простежуються взаємини Америки з рештою світу (51). Є багато причин, які сприяли тому, що американська масова культура набула пануючого впливу в світі, у тому числі і в Україні, серед українського населення. Поза сумнівом, здатність засобів масової інформації, конгломератів, що знаходяться в Америці, контролювати виробництво і розподіл своїх продуктів з’явилося одним з основних стимулів для розповсюдження американської розважальної індустрії по всьому світу. Проте потужність американського капіталізму є не єдиною і навіть не найважливішою причиною, що пояснює світову популярність американських фільмів і телевізійних шоу (38, 51).

Зважаючи на свою екстравертованість, Росія починає переймати багато культурних тенденцій у США, підкреслюючи при цьому і свою несхожість на американських колег. Слід зазначити, що пасивізм росіян дуже відчутний у класичній російській літературі. Ціла низка мислителів підкреслює це. Майже всі позитивні образи романів на повістей Достоєвського — люди пасивного відчуття, а не мислення і дії: вони плачуть, співчувають, ненавидять зло, але не аналізують і не діють (15, 18, 20). Проте екстравертованість росіян зробила їхню літературу, а одже, і кіно як певне дежерело її відображення, більш схожим на позитивізм американців. Соціум у Россії здебільшого не стільки покладається на власний історичний досвід, скільки підтягує під вітчизняний стандарт зарубіжні технології та орієнтації. З цим і пов`язано те, что російська психокультура запозичує іноземщину (12, 15).

Яке ж місце у вихорі цих тенденцій займає Україна? Спільність історичної долі України і Росії відчутна і сьогодні. Багато представників російської культурної еліти мають українське коріння. З цього можна зробити логічний висновок: культура Росії і України нерозривно пов’язана, можна сміливо стверджувати, що російська культура сприймається українцями як рідна. Йдеться і про музику, і про кіно, і про літературу, і про інші культурні тенденції. Але слід зазначити, що український соціум настільки залежний від культури інших країн, що мимоволі забуває про свою (у даному випадку йдеться про кінематограф і літературу). Чому такі важливі галузі сьогодні такі нерозвинуті в Україні?

Величезна сила звички робить українців глухими і байдужими до перспективи соціального розвитку (14). Це наслідок того, що в українському менталітеті існує домінування минулого над майбутнім. А також досить небезпечним наслідком домінування звичок і узвичаювання є, беззаперечно, інтелектуальна ригідність. У психології дитячого віку цим поняттям користуються в тих ситуаціях, коли розвиток дитини починає відставати від розвитку її однолітків. Відставання виражається передусім в уповільнені процесу інформаційної переробки, заниженій гнучкості інтелекту, його гальмуванні (14, 33). Ригідність соціального інтелекту українців і є основною причиною того, що така багата українська культурна спадщина сьогодні зазнає не подальшого розвитку, а повного краху. Нагадаємо, що це ніяк не стосується психіки окремого індивіда; його соціальна адаптація і творчі ресурси ніяк не пов`язані з ригідністю соціального інтелекту. Навпаки, особистісний потенціал, навіть, зростає (14).

Не маючи змоги розвивати власну культуру, Україна з великим задоволенням пропонує населенню для сприйняття іноземну культуру — близьку за менталітетом російську та всесвітньо відому американську, яка має в своєму арсеналі і таку сильну зброю як вдала реклама.

Навряд чи сьогодні ви зможете назвати хоча б кілька відомих сучасних українських письменників. З одного боку, держава вимагає від творчої еліти країни творів рідною, українською мовою. З іншого боку, українське населення з ряду викладених у попередньому розділі причин не охоче сприймає твори рідню мовою. Проте ми спостерігаємо, що літературний ринок заповнений творами російських та іноземних, в тому числі й американських авторів, тематика яких далека від національних особливостей українців та актуальних проблем нашої держави. В той же час, ці твори дуже популярні серед українського населення (23, 47, 48).

Власне те саме спостерігаємо і з кінематографом. Недостатнє фінансування такої важливої культурної сфери призвело до її повного запустіння і краху. Український ринок заповнений російськими і американськими фільмами, які, як вже зазначалося, дуже схожі між собою і легкі для сприйняття українцями.

Жіноче начало і емоційність української нації лягли в основу створення цілої спадщини ліричних українських народних пісень. На жаль, сьогодні українські пісні не займають належного місця у музичній культурі України. Чому? Взяти за приклад хоча б американців.

У американську культуру, особливо в музичну культуру, значний внесок внесли афроамериканці. Ось як описує в 1934 році афроамеріканську народну музику американський музичний критик Р. Пальмер: «Несколько десятков черных танцоров шаркали по полу маленькой сельской церкви, тяжело ступая на половые доски в равномерном качающемся такте и отбивая ладонями сложные ритмы. Предводитель издавал громкие звуки, напоминающие монотонное пение, и танцоры мгновенно отвечали ему. Когда запевала, уставший от вздрагивающих ритмов, жары и бешеной скорости пения, падал на скамейку, другой запевала на незнакомом языке продолжал напоминающее кудахтанье пение». Саме тоді американські дослідники фольклору Дж. і А. Лоумакс почали збирати архів афроамеріканської народної музики; складовою частиною цієї музики були, наприклад, старі, сільські ринг шаути, які тоді ще співали в негритянських церквах, а також джаз і рок.

У Сполучених Штатах Америки джаз розвинувся як симбіоз музичної культури чорних і білих. Із зіткнення музики чорних (ритм-енд-блюз) і музики білих (кантрі-мюзік) виник також рок-н-рол. «У всіх різновидах американської народної музики був завжди присутній «рок»: або в ритмах блюзової танцювальної музики кольорових або в релігійних піснях, що виконуються в негритянських церквах за старою традицією, що йде з глибини століть, коли під час служби пастир викрикував заклики, а паства вторила йому у відповідь.

Разом з масовою культурою в Америці є і елітарна, «висока» культура для вузького кола — в ній сконцентровані дійсно кращі зразки світової культури (достатньо як приклад привести музику Чайковського, Рахманінова, літературні твори Достоєвського, Товстого і ін.). Саме ця «висока» культура сформувалася в результаті взаємних контактів Америки з Європою і Азією як на основі культурного обміну, так і завдяки внесеними емігрантами елементам їх культури (43, 51).

Сьогодні описані вище корінні американські жанри музики успішно співіснують з популярною музикою Америки. Українська молодь сьогодні чудово спримає американський ритм-енд-блюз. Чому ж українці не можуть поєднати красу і ліричність українських народних пісень для створення власної самобутньої музичної культури в країні? Причина все та сама — ригідність соціального інтелекту. В той же час, запозичуючи американські тенденції, в тому числі і ритм-енд-блюз, українські музиканти намагаються популяризувати таким чином американську національну культуру, яка за своєю ментальністю дуже далека від української.

Сьогодні для митців створені такі умови, що більшість з них покидають простір України і їдуть у сусідню Росію, де створені кращі умови для реалізації творчого потенціалу музикантів і акторів. Неможливо не помітити, що велика доля представників акторської та музичної еліти Росії - вихідці із України.

І у даному аспекті українці сприймають Росію і США як країни з більш розвиненою культурою, розвитку якої так не вистачає сьогодні у власній державі і тенденції якої можуть послужити прикладом для запозичення.

1.2 Якості етнічної психіки українців, росіян та американців

Шкали екстраверсії/інтроверсії та інтенціональності/екзекутивності як фактор міжнаціональних шлюбів конецформыначалоформыНаціонально-змішані шлюби є важливим каналом зміни етно-демографічної структури суспільства. Самі по собі такі шлюби не змінюють чисельного співвідношення контактуючих національностей, проте діти з таких сімей, вибираючи собі національну приналежність одного з батьків, тим самим обривають етнічну лінію іншого. В плані генетичного здоров’я людства такі шлюби, як правило, сприятливі, а діти, народжені в них, відрізняються здоров’ям, здібностями (5, 11). Як же співвідносяться екстраверсія/інтроверсія з міжнаціональними шлюбами?

По-перше, українська інтровертивність виражає рівень невротизованості соціуму, його перевтому через отримання великої кількості надлишкової інформації. У даному випадку інтровертивність ніяк не пов`язана з психічною врівноваженістю та усталеністю. Вона є реакцією закритості на зовнішні подразники, що тривалий час справляли травмуючий вплив на психокультуру. Саме тому поведінка індивіда вирізняється особливим, вибірковим характером: у стандартизованих, стереотипних ситуаціях домінує установка на адаптацію, у проблемних — на ізоляцію (15).

По-друге, інтровертивність зі знаком мінус переходить у пасивізм. Знаменитий східний пасивізм (індійський) означає стовідсоткове недіяння, розчинення у світі, але основний принцип українського пасивізму — «прожити непомітно». Це означає не торкатися зовнішньої проблемності. Однак, що стосується сім`ї ці якості грають скоріше на руку українцю. Українець — послідовна «людина сім`ї», замкненої мікросистеми, який залишається вірним до кінця. Ці якості часто вступають у конфлікт з російстким пасивізмом, якщо ми говоримо про міжнаціональний шлюб. Росіянин не цінує сім`ю надто високо: для нього будь-який куток всесвіту — рідний дім, а тому ніякі родинні зв`язки не втримають його на місці (15).

Продовжуючи тему міжнаціональних шлюбів, не можна обминути тему шлюбів українців і американців. Чому американці так нерідко шукають дружину саме на Україні? конецформыначалоформыАмерика — країна інтернаціональна. І, зрозуміло, тут дуже популярні міжнаціональні шлюби. Їх тут налічується 30 відсотків. Це дуже великий відсоток! І такими шлюбами не «гребують» не тільки американські чоловіки, але і жінки. Основний же контингент наречених — іноземок — з Мексики, Колумбії, Перу, Китаю, Таїланду, В'єтнаму… На них одружуються і корінні американці, і імігранти з цих країн (а їх тут дуже багато). Жінки з пострадянського простору, а також з країн колишнього соціалістичного табору йдуть слідом (12, 22). Чому екстравертовані американці так прагнуть знайти сімейне щастя з інтровертованими українками? Американцям буває надзвичайно важко створити сім`ю із амбітною американкою, яка робить ставку перш за все на кар`єру. Американців саме і приваблює інтровертована українська душа, для якої характерний потяг до облаштованості найближчого довкілля, до домашньої естетики та сімейної затишності.

Інший фактор, що впливає на специфіку відносин у міжнаціональному шлюбі - інтенціональність та екзекутивність, тобто чоловіче та жіноче начало. Українцям характерне, якраз, яскраво виражене жіноче начало у соціумі. На нашу думку, екзекутивність не є абсолютним синонімом жіночості і жіночого начала, тобто це не прояв психології тільки жіночої статі. Не рідше спостерігаємо екзекутивність чоловічої частини населення, зокрема, це дуже типове явище в українській психокультурі. І навпаки: в інтенціональних (чоловічих) соціумах інтенціональність унаслідок емансипації може стати психологічною прикметою жінок, що і спостерігаємо у американській психокультурі (15). Цей факт, на мою думку, і пояснює явище масових американо-українських шлюбів. Прагнення поєднати жіноче начало українок і чоловіче начало американців реалізовується у міжнаціональних шлюбах між цими двома народами.

Не можна не врахувати і той факт, що особливість екзекутивності у тому, що вона виявляє себе через цілевиконання, виконавську, обслуговувальну активність (15). Саме це і потрібно американцям, які прагнуть створити міцну сім`ю, що буває неможливо зробити з американськими жінками, в яких проявляється інтенціональність.

Що стосується росіян, (а російсько-українські шлюби, це явище більш часте), то для них теж характерна екзекутивність. У такому шлюбі буде перевага жіночого начала і нестача інтенціональності, яка забезпечує стабільність, охорону, цілеспрямованість. Але, безумовно, не слід забувати, що українці і росіяни — слов`янські народи, близькі за менталітетом на та світоглядом. Цей фактор у шлюбі може зіграти позитивну роль, тоді як світогляд американців досить різниться із українським, що може викликати труднощі адаптації та взаєморозуміння українських людей з американцями.

Українці в данному випадку йдуть на шлюб з іноземцями, слідуючи знову ж таки міфам, які ми розглянули у розділі, присвяченому проблемам еміграції. Міф про високий рівень життя американців, можливість жити в США краще, про чудове ставлення американців до українських жінок штовхає українців до укладення подібних шлюбів. Що стосується україно-російських шлюбів, то, як вже зазначалося, українці сприймають росіян як дуже близьку націю, а отже, схильні вважати, що розбіжностей між росіянами і українцями майже не існує, а отже і шлюб такий буде вдалим.

Шкала екстраверсії/інтроверсії як фактор політичної взаємодії

Шкала екстраверсії і інтроверсії яскраво простежується і в політиці. Нагадаємо, що метою даної роботи є прослідкувати сприйняття українцями США і Росії, а також взаємодії цих країн з Україною, в тому числі і в політиці.

На думку О. Донченко, російському і американському суспільствам властива екстравертивність, тоді як українському — інтровертивність. Країни з вираженою екстраверсією (у даному випадку Росія і США) здатні освоювати великі території і прагнуть цього. «Такие общества, — пише Донченко, — имеют тяготение к анализу проблем других государств, лучше ориентируются в культуре других народов, чем владеют своей собственной. Но, как правило, владеют ситуацией вокруг своей территории, умеют защитить ее и стратегически обезопасить» (15). Це пояснює, наприклад, агресивну зовнішню політику цих країн (інтервенція США до Іраку, війна Росії в Чечні), а також їх могутній арсенал озброєнь. Це пояснює також причини впливу даних суспільств на Україну. Чому саме на Україну? Відповідь проста. Ось що пише дослідник, експерт «Центру Східних Досліджень» А. Сарна: «Украина — страна особенная, единственная и неповторимая. Украина — это, скажем так, наиважнейшая славянская страна. Потому, что с геополитической точки зрения — это самая большая славянская страна. Украина имеет большое геополитическое значение не только для славянских, но и для европейских стран, как самое крупное славянское государство. Это также единственная и неповторимая страна с точки зрения того, что она расположена между тремя цивилизационными центрами, откуда в разные исторические моменты получала импульсы к развитию, или точки притяжения. Это, прежде всего, греческая и византийская культура, откуда пришло в Украину христианство, это западная цивилизация, которая пришла в Украину через Польшу и Австро-Венгрию, это также и Российское влияние. В этом треугольнике развивалась Украина, и центры притяжения были смещены в различные исторические моменты в трех направлениях. Безусловно, и сейчас Украина продолжает оставаться „между“, поскольку не определилась, где она должна быть, какая она вообще страна» (47).