Ґендерні аспекти формування усвідомленого батьківства

Реферат на тему:

Ґендерні аспекти формування усвідомленого батьківства

У психолого-педагогічній науці недостатньо висвітлюється проблема ґендеру у формуванні майбутнього батька чи майбутньої матері. Саме тому вивчення ґендерної соціалізації було б неповним без аналізу ґендерних особливостей демографічного виховання та підготовки учнівської молоді до виконання материнських і батьківських функцій.

Потреба в дітях — найінерційніша частина репродуктивної поведінки. Будучи результатом засвоєння репродуктивного досвіду попередніх генерацій і відповідних репродуктивних норм, потреба в дітях змінюється вкрай повільно. Репродуктивні норми, які детермінують репродуктивну поведінку особистості або сім'ї, являють собою принципи і взірці поведінки, пов’язані з народженням певної кількості дітей у різних соціальних групах. Репродуктивні норми мають властивість трансформуватися в звичаї та традиції з причин їх усталеності в низці генерацій, зберігаючись тривалий час після того, як обставини та умови життя, що викликали їх, вичерпають себе.

У зменшенні потреби в дітях величезну роль відіграла економічна незалежність жінок, їх професійна зайнятість, позасімейні орієнтації та інтереси. Проте емансипація жінок супроводжувалася й шерегом негативних наслідків, які також прискорили перехід до малодітності. В першу чергу — це перевантаження жінок хатнім господарством і недооцінка у громадській думці соціальної значущості сімейних функцій як жінок, так і чоловіків. Неабияку роль у зниженні народжуваності дітей у сім'ї відіграли слабкий розвиток обслуговування і вкрай складні житлові умови. Отже, злиті раніше воєдино докорінні різновиди людської поведінки й життєдіяльності - самоохоронна, шлюбна, сексуальна й репродуктивна поведінка особистості - в результаті сексуальної й контрацептивної революції розпалися й доля народжуваності стала цілком залежною від потреби особистості й сім'ї у дітях.

А. І. Антонов у монографії «Соціологія народжуваності» відмічає, що «потреба в дітях є соціально-психологічною властивістю соціалізованого індивіда, яка проявлялась у тому, що без наявності дітей і належної їх кількості індивід відчуває ускладнення як особистість» [52]. Діти потрібні для задоволення однієї, хоч і дуже важливої потреби, — потреби мати об'єкт альтруїстичної турботи та опіки, потреби у відчутті власної необхідності і корисності для любові і турботи. Потреба в дітях належить найвищому рівню потреб особистості, куди входять також потреби у творчості, освіті, вільному часі, й конкурує з потребами інших рівнів — потребами соціально-психологічного рівня: у спілкуванні, повазі й любові, прояві піклування та опікипотребами в безпеці й самозбереженні й, нарешті, фізіологічними потребами у сні, їжі, воді.

Емпіричні вивчення репродуктивних установок і мотивів свідчать, що для потреби у 5 та більше дітях провідними є економічні мотиви народжуваностідля потреби у 3−4 дітях — соціальні, а для потреби в 1−2 дітях — психологічні. Історичне зменшення потреби в дітях виявляє себе у зміні ґенерацій через механізм часткової, неповної реалізації наявного рівня потреби в дітях. На думку одного з провідних дослідників, котрі працюють у галузі соціології народжуваності, А. І. Антонова, головною причиною зниження потреби сім'ї в дітях є зменшення її опосередковуючої ролі в системі «суспільство — сім'я — особистість» .

Репродуктивна установка є ніщо інше, як психічний регулятор поведінки, схильність особистості, яка визначає узгодженість різного роду дій, зумовлених позитивним або негативним ставленням до народження певної кількості дітей. Вона складається з трьох компонентів: когнітивного (пізнавального), афективного (емоційного) та поведінкового (спонукального). Сутність репродуктивної установки виявляє себе у взаємодії всіх трьох компонентів. Когнітивний компонент відображає орієнтації на ту чи іншу кількість дітей, на інтервали між їх народженнями, установку на бажану стать дитини, на вагітність та її щасливе завершення. Емоційний компонент репродуктивної установки складають позитивні та негативні почуття, пов’язані з народженням тієї чи тієї кількості дітей. Поведінковий компонент репродуктивної установки характеризує інтенсивність спонук до народження, потужність або слабкість репродуктивної установки.

Провівши опитування серед старшокласників тернопільських шкіл (охоплено було 899 осіб — 398 юнаків і 492 дівчини), ми отримали такі результати (таблиця 1):

Таблиця 1.

Репродуктивні орієнтації старшокласників загальноосвітніх шкіл Тернопільщини.

Як видно з результатів опитування, більшість молодих людей до шлюбу орієнтована на дводітну сім'ю. Аналізуючи відповіді школярів, ми звернули увагу на таке явище, яке в психологічній літературі називають «усвідомленою малодітністю». Тут необхідно враховувати і той факт, що старшокласники ще не мають сформованої уяви про те, що таке труднощі сімейного життя, що доведеться відмовитись від розваг, відпочинку, поїздок, турпоходів тощо в ім'я дітей. У повсякденному житті часто не реалізується навіть ця установка на дводітну сім'ю. Якщо прагнення мати дитину запрограмовано, мабуть, в людині природою, то прагнення мати дітей — явище, швидше за все, соціальне. Дитину хочуть мати практично всі, дітей — далеко не всі. Ось чому необхідно виробляти в молоді установку на середньодітність та багатодітність.

Ґендерними особливостями характеризуються аргументи подружніх партнерів щодо небажання мати дітей. У жінок — це: страх втратити струнку фіґурупобоювання, що не вдасться сумістити материнство і кар'єру, небажання перетворюватись на домогосподарку, а в чоловіків — побоювання, що дружина втратить привабливістьвпевненість, що після народження дитини між подружжям більше не буде пристрасних стосунківстрах, що з появою дитини він виявиться для дружини на другому плані, і вона перестане приділяти йому час.

Відрізняються і мотиви народження дитини. Дослідники доводять такі жіночі мотиви: прагнення досягти бажаного соціального й вікового статусузадоволення моделі повноцінного життякомпенсація своїх життєвих проблемлюбов до дітей. Щодо мотивації батьківства у чоловіка, то дослідники доводять, що в першу чергу, дитина — його продовження, його друге «Я». До цього додаються й мотиви компенсації та реалізації себе як батька.

Молодь, котра готується до шлюбу, повинна знати насамперед роль дітей в подружньому житті, про те, що діти позитивно впливають на сім'ю, на родинне життя: урізноманітнюють і збагачують міжособистісні зв’язки в сім'їрозширюють сферу її інтересів і потребдають батькам емоційне вдоволення уже фактом своєї появи на світ, а ще більше — своїми успіхами, неповторною діяльністюдають можливість батькам ніби повертатися до своїх дитячих років, переживати знову пройдені етапи життязадовольняють почуття материнства і батьківства, дають можливість жінкам і чоловікам відчувати насолоду від переживання цих високих почуттівцементують єдність поколінь, підносять престиж сім'ї як мікроосередку суспільства. Як би не кохали подружжя один одного, вони не можуть бути щасливими, якщо у них немає дітей. Вагітність і пологи потрібні жіночому організму. Відомо, що після пологів жінка ніби розквітає, починає жити повноцінним життям. У цей період жінка сама собою символізує прекрасне. Це краса мадонни — всесвітньої святині. Її м’яке, тихе, спокійне світло мимоволі запалює у чоловіка, батька якийсь новий вогонь у душі, бажання захистити, обігріти її разом з дитиною.

Демографічне виховання повинно передбачати формування правильного ставлення до материнства і батьківства. Материнство поглиблює моральні почуття, посилює почуття до чоловіка-батька її дитини. Жінка-матір більше усвідомлює і переживає свою гідність. Факт материнства взагалі дуже корисно впливає на ступінь дозрілості жінки. Ті жінки, які з тих чи інших причин не могли стати матерями, у порівнянні з матерями, що народили дитину, мають схильність до концентрування уваги на функціонуванні власного тіла з відчуттям його неповноцінності. Окрім цього, у них настає послаблення енергії і погіршення настрою, їм характерний стан неспокою, лякливості, непевності, приглушення чуттєвості.

У зв’язку з вищесказаним важливе значення у виховній роботі набирає формування культу Матері. Любов до матері і повага до жінки мають один корінь. В школі проводять вечори матерів, збори: «Наші мами», шкільні свята «Прославимо жінку-матір!», «Я люблю тебе, мамо!» тощо. В молодших класах розучують вірші про маму, проводять бесіди «Наші мами — героїні» тощо. В школі доцільно обладнати стенди, присвячені Матері «Бережіть ваших матерів», «Без матері немає ні поета, ні героя». В ряді шкіл проводять шкільні свята Матері з підведенням підсумків того, що учні створили своєю працею для матері.

Загальна картина сімейного виховання і всього життя у сім'ї багато в чому визначається тим, як люди уявляють собі батьківство ще до того, як вони реально стали батьками. Батьківство є базовим життєвим призначенням, важливим станом і значною соціально-психологічною функцією кожної людини. В розвинутій формі батьківство включає: ціннісні орієнтації шлюбних партнерівбатьківські установки й очікуваннябатьківське ставленнябатьківські почуттябатьківські позиціїбатьківську відповідальністьстиль сімейного виховання. При цьому варто зазначити, що всі ці компоненти мають три складові - когнітивну, емоційну й поведінкову.

Материнство як індивідуальний феномен вивчене в літературі детальніше, ніж батьківство. Передовсім досліджувалось материнство як забезпечення умов для розвитку дитини (З. Фрейд, К. Хорні, Е. Еріксон та ін). Інший аспект материнства, а саме материнсько-дитяча взаємодія, вивчається в дитячій психології (О. Смирнова, В. Перегуда, Л. Баз, Г. Скобло та ін.). В сучасній психології значне місце відводиться вивченню задоволеності жінки своєю материнською роллю як стадії особистісної і статевої ідентифікації (К. Вітакер, Ф. Хорварт, В. Міллер тощо).

Вивчаючи уявлення учнівської молоді про материнство й батьківство як про комплексний феномен, ми використали відому методику «Незавершене речення». Було встановлено, що старшокласники, які брали участь у дослідженні, погано диференціюють уявлення про материнство й батьківство взагалі та уявлення про своє майбутнє батьківство зокрема. Порівняння уявлень про уявне та реальне материнство й батьківство дають можливість виділити два узагальнених типи уявлень школярів:

1. Уявлення про батьківство як про процес складний, що вимагає затрат сил, енергії, часу й фінансів.

2. Уявлення про батьківство як про процес, що приносить радість, щастя, задоволення і викликає інтерес.

Уявлення про батьківство й материнство юнаків відрізняються від уявлень дівчат, у котрих на перших позиціях фігурують любов (64%), відповідальність (71,5%), увага (51%) і труднощі у вихованні дітей (82%). Вони говорять також про більшу альтруїстичність батьків у порівнянні з тими, хто не є батьком чи матір'ю. В уявленнях юнаків на перших місцях знаходяться проблеми забезпечення майбутнього дитини (53%), затрат часу на виховання (47%) і батьківського авторитету (73%) тощо.

Почуття відповідальності стосовно майбутньої чи вже народженої дитини в обох шлюбних партнерів далеко не завжди синхронне. Можна констатувати, що чоловіки і жінки в поняття відповідальності вкладають різний зміст. Для чоловіка відповідальність відносно дитини, сім'ї - це передовсім матеріальне забезпечення, тобто створення матеріальних благ, фізичного комфорту сім'ї. Для жінки відповідальність полягає в створенні сприятливої атмосфери в домі, душевного комфорту. Зазвичай, почуття відповідальності раніше з’являється в жінки, позаяк вона значно більше часу проводить з дитиною, ніж чоловік.

У другій половині ХХ ст. почалась дискусія навколо проблеми материнського й батьківського інстинкту. У зв’язку з цим цікавим є висловлювання К. Леонгарда: «Інстинкту, насправді характерного лише для матері, зазвичай, немає навіть у тварин, позаяк самці часто беруть участь у догляді за потомством. Правильно лише те, що цей інстинкт властивий матері більшою мірою, якщо вона правильно проявляє турботу про дітей. Це і є інстинкт догляду…» [53]. Як турботу про нащадків трактує батьківський інстинкт і К. Судаков (1967).

Праці М. Мід (1988) показали, що соціальні установки можуть придушити материнську турботу і прив’язаність, не дивлячись на те, що вони глибоко закладені в біологічних умовах зачаття і виношування дитини. Разом з тим, батьківський інстинкт, на думку Р. Овчарової (2003), менш стійкий, сексуально детермінований і орієнтований головним чином на захист матері і нащадків.

Біологічні основи батьківського почуття значно слабші від материнського, в ньому немає такої вродженості, і тому виникають спочатку не біологічні, а психологічні потяги — допитливість, інтерес, здивування. Біологічні ноти вступають у батьківське почуття пізніше, коли турботи про малюка породжують у батькові почуття спорідненості.

В. А. Раміх виділяє два різновиди материнства: інстинктивне та усвідомлене. Усвідомлене — коли материнство є для жінки обдуманим вчинком, свідомим актом вибору життєвих пріоритетів. Інстинктивне — коли поява дитини значною мірою результат несподіваний і є швидше прикрим, ніж бажаним варіантом розвитку подій для самої жінки [54].

В останні десятиліття не вщухають дискусії навколо проблеми «материнського інстинкту». Одні вчені дотримуються думки, що в основі материнства лежать вроджені механізми, які поріднюють людський вид з тваринами (Р. Геллес, Д. Боулбі), інші ж (Е. Бадінтер) заявляють, що «материнський інстинкт» — міф. На її думку, материнська любов — це поняття, яке не просто еволюціонізує, але наповнюється у різні періоди історії різним змістом. Аналіз історичних фактів дає підтвердження думці Е. Бадінтер:

— відсутність індивідуального батьківства у первісних суспільствах;

— наявність інфантициду (вбивство дітей) у багатьох архаїчних суспільствах;

— принесення дітей у жертву богам;

— наявність інституту «виховництва» (годувальниці, кормильця);

— наявний нині материнський терор щодо дітей;

— відмова від новонародженої дитиниабортивна практика тощо.

Проведене дослідження мотивації вагітності і пологів встановило хибність навіяної офіційною мораллю думки про священний обов’язок материнства. Моніторинг стосувався обширної групи вагітних жінок різних соціальних груп. Результати дослідження у таблиці 10.

Таблиця 10.

Результати моніторингу мотивації вагітності і пологів.

Усе це дійсно дає підстави припустити, що материнство не є повністю забезпечене вродженими механізмами.

Прагнення до материнства і батьківства не можна зводити ні до біологічного потягу, ні до наслідування соціокультурним нормам. Тут можна говорити про взаємодію цих чинників і психологічно-духовну потребу. К. Обухівський (1972) вважає, що потреба в дітях є невід'ємним атрибутом задоволення потреби в пошуках сенсу життя, що найбільш властиве жінкам.

Сьогодні часто мова йде про так званий чоловічий супровід вагітності. У зв’язку з цим чоловікові-майбутньому батькові необхідно багато чого знати і в своїй поведінці дотримуватись окремих правил, що існували у древніх культурах, справедливість яких сьогодні підтверджена науковими дослідженнями:

1. Не можна відмовляти вагітній у її проханнях, якими б вони не були. Варто задовольняти всі її бажання і забаганки в їжі, підгодовувати її кращими продуктами, а також потурати її фантазіям і забаганкам. Таким чином, створюються оптимальні умови для розвитку майбутньої дитини.

2. Не можна ображати і сварити вагітну, влаштовувати в її присутності сварки. Лише атмосфера доброзичливості і чуйності сприяє розвиткові позитивних рис характеру і міцного здоров’я.

3. Необхідно оберігати вагітну від усього, що могло б її налякати і неприємно вразити. Навколо неї необхідно створити затишну обстановку — важливу умову народження здорового і красивого малюка.

4. Необхідно оберігати вагітну від важкої роботи, пов’язаної з піднесенням вантажів, роботою за комп’ютером, на хімічному виробництві тощоуникати ситуації, де є ризик падіння, травм тощо.

5. Необхідно охороняти дружину від інфекцій і можливих хвороб, оскільки це не проходить безслідно для дитини.

6. Забороняти, якщо в цьому є потреба, палити вагітній дружині, вживати алкоголь.

Важливе значення для створення комфортного психологічного клімату навколо вагітної має те, як молодий чоловік сприйме саме повідомлення про наступну сімейну подію: зрадіє чи ні, стане враховувати її, складаючи плани на майбутнє (відпустка, дозвілля), чи буде робити вигляд, що нічого й не сталось. Між тим хорошому настрою майбутній матері багато в чому сприяє саме усвідомлення того, що не лише в її житті відбулись дуже серйозні зміни, але і в житті чоловіка, їх сім'ї загалом, що майбутнє народження дитини не роз'єднує, а, навпаки, ще тісніше зміцнює їх союз. Юні чоловіки погано уявляють собі, що жінки переносять вагітність по-різному, окремі - з серйозними хворобливими відчуттями, а втомлюваність, нудота, підвищена нервозність, образливість, сльози через дрібниці, дратівливість — таке трапляється часто. Багатьох чоловіків пригнічує і виводить із себе постійна зміна настроїв вагітної. Плаксивість, невдоволення, меланхолія, безпідставна дратівливість — усе це важко переживається. Але тут важливо проявити терпеливість і доброзичливість, заспокоюючи себе тим, що це не назавжди, а лише на дев’ять місяців. Варто поговорити з нею, «підставити своє плече», даючи їй виплакатися, заспокоїти, переконати в тому, що все буде добре і для тривоги немає причин.

Цей складний період усі чоловіки переживають по-різному. Хтось перетворюється на буркотливу няньку, постійно нагадуючи, чого не можна їсти, пити, робити. Хтось втрачає сон і апетит у неминучих хвилюваннях: а як усе це пройде, а яким він буде, на що перетвориться подружнє життя. Хтось несподівано відходить від сім'ї, намагаючись з усіх сил не помічати ознак вагітності. А хтось сам перетворюється на «вагітного», тобто «відчуває» у своєму організмі всі ті ж зміни, які відбуваються з організмом дружини.

Внутрішній дискомфорт чоловіки часто відчувають, в основному не через вагітність своєї дружини, а через ті можливі зміни, які чекають їх сім'ю з появою дитини, особливо зміни в зручному, звичному, розміреному ритмі життя, а також зміни кола спілкування. Безсумнівно, що зміни настануть, а час стане строго регламентованим. Зміняться інтереси, тематика розмов. Доведеться багато що планувати. У думках більшості чоловіків домінують неспокій, переляк і невпевненість у власних силах. Найчастіше це такі думки і питання:

1. А чи справді це моя дитина?

2. Чи знаю я, як діяти у випадку початку перейм?

3. Чи зможу я допомогти, коли почнуться пологи і, якщо пологи будуть спільними, чи зможу я її підтримати?

4. Чи не доведеться мені самому приймати пологи?

5. А раптом щось трапиться з дружиною, дитиною?

6. Чи знаю я, як підготувати квартиру для зустрічі матері і дитини?

7. Тепер дружина належить не лише мені.

8. А чи я справлюсь зі своїми функціями батька?

9. Чи зможу я забезпечити свою сім'ю?

Таким чином, почуття майбутнього батька різноманітні і зовнішньо суперечливі: він розуміє свою нову відповідальність, але його егоїзм при цьому страждаєвін вдячний дружині і одночасно відчуває ревнощівін гордий від усвідомлення того, що утвердився як чоловік, але разом з тим йому здається, що він не потрібний дружинівін піклується про здоров’я дружини, але іноді йому хочеться забути, що вона вагітнапоруч з дружиною він ніяковіє, як юнак, але разом з тим відчуває, що дорослішає.

Однак і майбутній матері варто дослухатись до мудрих порад старших. Ще донедавна вся її увага і турботи були зосереджені на чоловікові, а тепер вона — дратівлива, капризна, до чоловіка неуважна. Заради сімейного благополуччя просто необхідно, не дивлячись на погане самопочуття, намагатись подолати дратівливість. У цей час молодому подружжю важливо не лише зберегти хороші стосунки між собою, але й почати турбуватись про свою майбутню дитину. Створити хороші психологічні передумови для народження здорової і спокійної дитини — основне завдання молодого подружжя.

Відповідальне завдання чоловіка — прагнути створити в домі радісний настрій. Посмішка, тиха музика вечорами, готовність розсіяти поганий настрій своєї вагітної дружини — це просто необхідно в період вагітності. У період вагітності чоловік повинен максимально підтримувати свою дружину: частіше робити їй компліменти, демонструвати ніжність, вгадувати її бажання, давати їй час для відпочинку, брати основні турботи по прибиранню житла і приготуванню їжі тощо. Треба бути поруч, брати участь у житті сім'ї. В жодному випадку не можна жартувати з приводу її ваги. Позитивні емоції, нові враження — корисні речі для майбутньої матері. Від галасливого товариства, де буде душно, людно, суєтно, бажано все ж відмовитися. Жінка значно легше переносить особливості свого стану, якщо чоловік уважний і ласкавий, якщо він зберігає почуття гумору і не дає «розкиснути» .

У підготовці вагітних часто використовують метод гаптономії, який полягає в поєднанні дотиків до живота матері і голосових впливів. Гаптономія застосовується зазвичай в один і той же час: руку прикладають до того місця, до якого дитина найчастіше стукає. Розумно кілька разів на день гладити свій живіт і говорити голосно: «Привіт, малюк, я тобі рада». І майбутнього батька варто вчити батьківському мистецтву вже зараз. Хай він щоранку вітається з малим, поклавши руку на живіт і говорить щось ласкаве. Тоді після народження дитина не буде плакати, зачувши незнайомий чоловічий голос, а посміхнеться, поверне голівкою, впізнавши рідний голос свого батька. Діти, що пройшли таке своєрідне навчання, почали раніше, порівняно з однолітками, говорити, виявлялись здатними уважно слухати батьків, зазвичай, мало плакали. Це доводить, що позитивний вплив ззовні необхідний плоду у період внутрішньоутробного розвитку. Тому, очікуючи дитину, треба намагатись створювати в сім'ї максимально доброзичливу у психологічному плані обстановку (турбота, м’якість, ніжність, прогулянки, тиха музика тощо). Цей метод пропонується тоді, коли необхідно налагоджувати взаємодію між матір'ю і дитиною, батьком і дитиною. Особливо ефективний цей метод тоді, коли у матері чи у батька спостерігаються труднощі з прийняттям нової ролі, прийняттям дитини.

Підготовка до материнства і батьківства передбачає озброєння молоді культурою тілесного спілкування. Тактильний аналізатор починає функціонувати у дитини раніше від інших (до кінця другого місяця вагітності). За його допомогою вона отримує інформацію про батьків, про те, що вона бажана і люба, про те, що з її тілом усе гаразд, про те, що батьки готові захищати її і задовольняти її потреби. 90% усіх рецепторів, а також біологічно активні точки розташовані у шкірі. Стимулюючи шкіру, матір сприяє розвиткові мозку дитини, покращанню роботи її внутрішніх органів.

Володіння прийомами тілесної терапії допомагає як розслабити і заспокоїти дитину, так і зняти напруження у сімейних стосунках. Однак у нашій культурі не прийнято вдосконалювати навички тілесного спілкування. Нинішніх бабусь вчили не брати своїх дітей на руки без особливої потреби, не балувати поцілунками. Сьогодні відомо, що батьківська ласка необхідна дитині для її нормального розвитку. Однак дослідники доводять, що дітям, які не мали емоційного контакту з батьками, дуже важко налагодити контакт зі своїми дітьми. Тому майбутніх батьків необхідно навчати навичкам надання тілесної підтримки.

Останнім часом популярними в Україні стають «спільні» пологи. Справді, якомога ранній контакт батька з дитиною — запорука нормальних їх стосунків, успішного виховного впливу. Причому вирішальними можуть бути перші ж два-три дні (чи навіть перші години) після народження, коли в мозку новонародженого відбиваються перші сліди зовнішніх подій, звуків, людських облич. Саме через це виникла думка про доцільність участі чоловіка в пологах.

У процесі пологів чоловік може допомагати породіллі таким чином:

— нагадувати про методику релаксації;

— протирати їй обличчя, тримати її за руку;

— відвертати увагу дружини, розповідати про все, що бачить;

— натягнути їй теплі шкарпетки, якщо почнеться охолодження;

— у разі ускладнення, негайно покликати акушера;

— подавати їй воду чи інші напої;

— підтримувати дух дружини, прагнути забезпечити їй максимальний психологічний комфорт. Його слова «Кохаю тебе» можуть бути важливішими для породіллі, ніж все інше;

— допомагати їй відпочити і розслабитися між переймами. Це можна зробити приємними словами, приклавши холодний рушник на чоло, шию, плечі;

— під час потугів підпирати їй спину (якщо це необхідно);

— побільше говорити з породіллею (якщо вона від цього не втомлюється), аби вона була впевнена, що він переживає ці пологи разом з нею. Треба хвалити її зусилля і не критикувати, нагадувати їй, що кожна перейма наближає її до завершення пологів;

— продовжувати попередні розваги (грати в карти, голосно читати), якщо це не дратує жінки;

— підтримувати контакт між породіллею і медичним персоналом. Чоловік може спілкуватись з медперсоналом, не відвертаючи жінчиної уваги від пологового процесу і розслаблення. Зазвичай, чоловік має заготовлену шпаргалку — все, що може цікавити медсестру для заповнення карти: дата народження дружини, термін вагітності, її зріст, вага тощо. В деяких пологових будинках від батька, «допущеного» до пологів, вимагають аби він здав десятки аналізів. Проте, як свідчить досвід, у цьому немає гострої необхідності. Досить халату та спеціального взуття, в крайньому випадку — марлевої маски;

— зберігати почуття гумору і допомагати зберегти його своїй дружині. Можна сказати, що фізична частина роботи під час пологів лягає на майбутню матір, а психологічна — на батька;

— нагадувати породіллі про ритмічне дихання, дихати разом з нею, якщо їй це допомагає.

Перебуваючи під час пологів, чоловік повинен підтримати дружину душею і тілом, а не просто бути глядачем. Дуже важливим при цьому є бажання (готовність) самого батька. Не можна примусити його бути учасником пологів під тиском. Якщо хтось залучений у пологи насильно, то він обов’язково змінить їх у гірший бік.

Підготовка майбутнього батька передбачає і ознайомлення з деякими іншими проблемами. Із народженням дитини виникає низка проблем, які варто обговорити до пологів. Одна з них — ім'я дитини. Раніше все було простіше: в день якого святого народився — те ім'я й отримав. Зараз у цьому питанні набагато більше свободи. В жодному випадку не варто «програмувати» дитину ні на які особистісні риси за допомогою імені. Але свобода ця має передбачати певну відповідальність і необхідність робити свій вибір. Головне, на нашу думку, вибираючи ім'я, враховувати інтереси самої дитини. Тому краще керуватися не чужими наказами, не датою народження і навіть не модою, а такими правилами. Ім'я дитини у її віковій групі не повинно траплятися надмірно часто (це можна уточнити у ЗАГСі), але не має бути й надто екзотичним (Трамвай, Пантограф, Сталіна тощо). Ім'я має бути співзвучне з прізвищем і по батькові (наприклад, кумедно звучить Венера Крива). Вибираючи ім'я хлопчика, треба пам’ятати, що в майбутньому від нього має утворюватись співзвучне по батькові. Ім'я повинно мати достатню кількість пестливих варіантів.

Дошлюбна підготовка — це і готовність до засвоєння екзистенціальних ролей — ролі Матері і ролі Батька. Найнеобхідніша риса, якою повинні бути наділені батьки, — морально-психологічна готовність і знання того, що їх чекає під час виконання батьківських функцій. Процес виховання стане значно складнішим, якщо людина морально не дозріла для цього. На щастя, зміни можливі на будь-якому етапі життя, якщо тільки людина дійсно хоче цих змін. У людей, котрі стали батьками, з’являється багато обов’язківїм доводиться відмовитись від попередніх радощів і безтурботного існування.

До найбільших труднощів післяпологового періоду ми віднесли: безпорадність у догляді за дитиноюнапруження, що виникає з недосипання, втоми та інших клопітних проблемспецифічна реакція чоловіка-батька, який відчуває себе відкинутим, забутим, у нього навіть з’являються ревнощісексуальні проблеминадмірна інтервенція родичів. За наявними даними, в період від початку вагітності і до річного віку дитини у чоловіків збільшується частота простудних і алергійних захворювань, спостерігається загострення хронічного гастриту, виразкової хвороби і радикуліту. В цей період чоловіки чинять більше правопорушень, більше подружніх зрад, на цей переломний момент нерідко припадають начала алкогольних «захоплень». Таким чином, зміни, що відбуваються в настроях, характері та особистості чоловіка у зв’язку з народженням дитини, значно більші, ніж подібні зміни у молодої матері.

Молодь (а не тільки дівчата) повинна отримати елементарну практичну підготовку до догляду дитини. Вміннями одягнути, перепеленати, викупати, покласти спати, заколисати повинні оволодіти і хлопці, і дівчата. На жаль, цьому приділяють недостатню увагу в школі і в сім'ї. А звідси й справедливість думок: перша дитина — остання лялька для молодої мами. Наше опитування 890 школярів засвідчило, що абсолютна більшість старшокласників не підготовлена до догляду за новонародженою дитиною. На питання анкети: «Чи вмієте Ви правильно поводитися з немовлям?», ми отримали наступні відповіді (таблиця 2).

Таблиця 2.

Розподіл відповідей на питання «Чи вмієте Ви правильно поводитися з немовлям?», %.

Зацікавила школярів і дала підтвердження вищесказаному робота над питальником «Навички догляду за немовлям», яка поєднувалась з практичними заняттями з оволодіння навичками пеленання, купання малюка (з використанням ляльок). Результати опитування засвідчили, що у старшокласників побутують хибні думки стосовно догляду за немовлям. На більшість питань їх відповіді були неправильними. Навіть студенти старших курсів педуніверситету, які на час опитування були одружені і мали дітей, демонстрували безпорадність, відповідаючи на ці ж питання. Вони не навчені елементарних навичок догляду за новонародженим, не знають, як має розвиватися і поводитися малюк у різні періоди свого життя. Все в малій дитині викликає тривогу і неспокій молодих батьків. Лише кожна третя з опитаних 89 студенток-молодих мам може правильно тлумачити звукові сигнали своєї дитини, тобто знає її мову і може адекватно реагувати на її потреби, кожна четверта зорієнтована на грудне вигодовування дитини.

Молодій матері дуже потрібна емоційна підтримка з боку чоловіка. Після народження дитини їй недостатньо, щоб чоловік любив у ній тільки жінку, їй необхідно, щоб чоловік любив у ній і матір своєї дитини. А це проявляється, перш за все, в тому, як батько ставиться до дитини: чи любується нею, чи грається з нею. Однак, те, як швидко молодий чоловік відчує себе справжнім батьком, значною мірою залежить від самої дружини. Якщо з самого початку чоловікові буде відведена роль безініціативного виконавця наказів («Дай, принеси, вилий, збігай…»), якщо вдома будуть твердити, що йому нічого не можна доручити, бо він нічого не вміє, молодий батько так нічому і не навчиться і ним буде лише за паспортом. Важливо частіше радитися з чоловіком, приймати спільно всі рішення: як годувати, як одягати, як загартовувати дитину.

І. Кон (1981) відзначає, що спостереження за поведінкою батьків відносно новонародженої дитини свідчать, що психофізіологічні реакції чоловіка і жінки на малюків подібні, а реакції поведінки різні: жінка прагне приласкати дитину, тягнеться до неї, чоловік часто відчуває емоційний дискомфорт у тісному контакті з дитиною. Подібні відмінності спостерігаються навіть у тих сім'ях, де батько повністю поділяє з матір'ю всі турботи по догляду за дитиною. Матері, заспокоюючи дитину, використовують невербальний канал спілкування (тактильна взаємодія: беруть на руки, гладять, цілують тощо). Батьки ж використовують вербальний канал (заспокоюють словами).

М. Лем (1979), спостерігаючи за тим, як грають і контактують батьки з 7−13-місячними малюками, виявив, що матір більше ласкає дитину, грає у звичні для неї ігри, розважає іграшками. Батько частіше залучає її в силові ігри, а також ігри незвичні й спонтанні. Розрізняються й мотиви, за якими батьки беруть дитину на руки. Матір частіше робить це, доглядаючи за нею, намагаючись заспокоїти, обмежити активність, тоді як батько бере малюка для гри або тому, що дитина сама просить взяти її на руки.

Зазвичай, маленьку дитину молодий батько відчуває дуже рідко. Він знає, що у нього є немовля, він любить його, але любить якось абстрактно. Але він і гадки не має, як можна проявити себе відносно до дитини. Якщо в своїй сім'ї чоловік не отримав належної підготовки до догляду за дитиною, то молода дружина може компенсувати цей брак виховання. Вона має допомогти чоловікові стати батьком. А для цього слід частіше залишати дитину з батьком, давати її йому на руки — тілесний контакт дуже важливий для емоційного зближення батька й дитини, доручати йому якомога більше справ по догляду за дитиною, залучати до купання і вигодовування тощо.

Для встановлення тіснішого контакту з дитиною молодому батькові доцільно: частіше брати малюка на рукигодувати дитину (зрозуміло, за допомогою соски) — давати дитині палецьрозмовляти з малюкомкласти дитину на себе, щоб відчувати тепло батьківського тіламіняти пелюшкикупати дитинучастіше брати дитину на прогулянкитримати під контролем свої емоціїстежити за своїм голосомв жодному випадку не вдаватись до фізичних (хай найпростіших) покарань.

Чимало дослідників феномену батьківства пишуть про відмінності материнської й батьківської любові. Материнська любов — безумовна, глобальна й постійна. Безумовна, бо мати любить свою дитину незважаючи ні на що, любить вже тому, що це її дитина. Глобальна, бо вона виявляється в кожній ситуації, незалежно від обставин. Постійна, бо триває впродовж усього життя. Батько ж любить дитину більш відсторонено. Він любить її тоді, коли, на його думку, її є за що любити, коли вона справджує його сподівання й уявлення. Батько сильніше любить ту дитину, яка найбільше на нього схожа, нагадує його звичками чи задатками, поведінкою, способом життя, манерами і навіть одягом. Для жінок значення материнства у три рази вище, ніж значення батьківства серед чоловіків — до такого висновку прийшла у своїх дослідженнях Марія Травінська.

Чоловікам важче дається любити дитину «просто так», тільки за те, що це їхня дитина. Дитина має щось зробити, аби заслужити любов батька, тобто може керувати його любов’ю. У разі невиконання певних умов любов батька можна легко втратити. Материнська любов безкорисливіша, але й суб'єктивніша. Найчастіше саме батько здатен більш-менш об'єктивно оцінити характер, здібності дитини. Мати в таких оцінках об'єктивною буває рідко.

Оскільки батьківство й материнство кореняться в репродуктивній біології, остільки специфіка материнського й батьківського стилю відносин пов’язана з такими передбачувано вродженими рисами, як підвищена емоційна чутливість, схильність швидше реагувати на звуки й обличчя в жіноккраще просторове сприйняття, хороший рухливий контроль, гострота зору і строгіший розподіл емоційної й когнітивної реактивності в чоловіків. З погляду Т. Шведчикової (2003), громадська думка по-різному ставиться до проявів емоцій чоловіка-батька й жінки-матері. Вважається, що чоловікові незручно впадати в істерику через дитячий плач чи переляк, тоді як для жінки подібні переживання є ознакою хорошого розвитку природних материнських почуттів.

На тлі відносної вивченості материнства, батьківство залишається «білою плямою». Часто в літературі батькові відводиться другорядна роль. Зокрема, А. С. Співаковська (2000) говорить про те, що формування виховної позиції батька дещо відстає від материнської позиції, позаяк найбільшу прив’язаність до дитини батьки починають відчувати, коли діти вже підросли. К. Вітакер (1998) відводить батькові роль стороннього спостерігача під час вагітності дружини і догляду за малюком. Ця «невключеність», на його думку, провокує відчуття самотності в чоловіка. Разом з тим, К. Флейк-Хобсон (1992) вважає, що участь чоловіка в процесах народження і виховання дитини чинить суттєвий вплив і на подружжя, і на малюка.

Для виховання дитини необхідна наявність дорослих обох статей. Адже таким чином дитина отримує навички статеворолевої поведінки. На жаль, наше виховання має перекос у «жіночу» сторону. Тобто дівчатка не знають, як спілкуватися з хлопчиками, а хлопчики виростають жіночними і важко адаптуються в середовищі однолітків. Це є результатом не лише зростання розлучень, але й впливу застарілих традицій щодо розподілу сімейних обов’язків: чоловік матеріально забезпечує сім'ю, жінка забезпечує побут і виховує дітей. Серед чоловіків популярним є придуманий ними ж міф — чоловікам непристойно поратися з дітьми, не чоловіча це справа. На жаль, багато хто переконаний, що основне призначення чоловіка — забезпечити матеріальне благополуччя сім'ї.

Роль батька в житті і розвитку дитини не менш виняткова й унікальна, ніж роль матері, хоча й на свій лад. Правда, матір входить першою в почуття й свідомість дитини, а батько — дещо пізніше, але він також покликаний здійснити чудо: разом з матір'ю створити особистість. У батькові дитина відчуває потребу. Справжній батько вкрай потрібний як хлопчикам, так і дівчаткам.

У суспільстві давно побутує думка, що дитина не може рости без матері. До безбатченківщини звикли, хоч це явище, як і раніше, не схвалюється психологами і педагогами. Проте роль батька у вихованні дітей неабияка. При цьому стать дитини не є визначальною, бо дехто з педагогів надає значення чоловічому впливу лише на формування сина, ігноруючи чи недооцінюючи його у вихованні доньки. Для дівчини батько — перший чоловік в житті, який її любить просто за факт існування. Він стає ідеалом чоловіка, якого дівчина буде шукати в майбутньому, людина, яка для неї тривалий час уособлює чоловіків як вид. Доньку легко любити, вона не вимагає нічого, окрім любові і невеликої уваги і турботи. Дівчатам часто не потрібна строгість, вони не сприймають батька як приклад для наслідування. Його увага їм потрібна радше для самоствердження й усвідомлення своєї цінності в очах чоловічої половини населення. Стосунки батька й дочки є практично ідеальною моделлю взаємин чоловіка і жінки.

Соціальна роль батька важка тим, що, на перший погляд, видається очевидною. Саме ця очевидність створює чимало психологічних пасток під час їх засвоєння. Ось деякі з них:

1) «пастка простої мети» — відмова від наявності екзистенціальної мети в ролі батька («Годую, одягаю, що ще потрібно?»);

2) «пастка нормальності», або «все, як у людей» — потенційна відмова від розуміння і прийняття унікальності свого життя і життя членів своєї сім'ї;

3) «пастка правоти сили» — відмова від усіх можливих способів вирішення конфліктів, крім силових чи пов’язаних з демонстрацією сили;

4) «пастка віку» («Я ще молодий», «Вона — ще нічого не розуміє, хай матір з нею вовтузиться»), орієнтація на вік як критерій розвинутості людини;

5) «пастка подарунка» («Я йому все купую, що захоче…») — підміна екзистенціальності в стосунках речами, ігнорування цінності людського спілкування;

6) «пастка споживацтва», або «в сім'ї можна розслабитися». Почуття інших членів сім'ї не враховуються;

7) «пастка переваги статі» — відмова від вирішення життєвих завдань невідомим чином (жіночим);

8) «пастка соціальної цінності статі» («Хлопчик собі завжди дорогу проб'є», «Чоловіка скрізь на роботу візьмуть»). Відмова від екзистенціальних переживань як непотрібних;

9) «пастка ревнощів до дітей», необхідність рахуватися з тим, що увага дружини належить маленьким дітям;

10) «пастка очікуваної обов’язкової любові», наприклад, «Я тобі батько, тому ти повинен мене любити і поважати» .

Якщо для жінки материнство — це швидше біологічне, ніж соціальне начало, то для чоловіка батьківство — в основному соціального походження. Традиційно батьківство не передбачало щоденного догляду за дитиною. Сьогодні, у зв’язку зі зміною становища жінки в суспільстві, намітився поворот до «нового батьківства», усвідомлення чоловіками відповідальності за сім'ю і дітей. Американський соціолог Дж. Левін писав, що у новому понятті батьківства поступово зникає лінія, яка розділяє сферу материнства від сфери батьківства, та демаркаційна лінія, яку провело суспільство і глибоко засвоїли індивіди. При новому батьківстві чоловіки почали усвідомлювати, що означає бути батьком, і робити для своїх дітей те, що завжди робили жінки.

Проте «стати батьком» і «бути батьком» не одне і те ж, позаяк перехід до активної виховної діяльності у чоловіків не пов’язаний автоматично з народженням дитини, тим більше, що вони не знаходять моделей своєї поведінки в тому середовищі, в якому виросли. Якщо традиційна роль батька була пов’язана з інститутом успадкування, то «нові батьки» усвідомили свою відповідальність за емоційний стан своїх дітей, усвідомили, що батьківська поведінка відбивається на поведінці дітей, на їх особистісному розвитку. Батьки все частіше беруть на себе відповідальність за виховання дітей. Проблема підвищення авторитету батька у суспільстві пов’язана з тим, що в сучасній сім'ї втратив значення авторитет, заснований на справі власності, а моральний авторитет, заснований на емоційному, духовному ґрунті, ще не став надбанням чоловіків. Разом з тим авторитет батька має стати тим стрижнем, на якому формується сімейна злагода.

Сьогодні з’явилось покоління, яке не знало батьківського виховання, не має взірця для наслідування. Тому часто батьки «відкупляються» подарунками чи грошовими ін'єкціями. Щоб без проблем включитися в процес виховання, чоловікам варто пам’ятати тільки одне: виховання дітей — це не тільки забезпечення їм їжі, сну і сухих штанців. Це ще й створення нової особистості, і наука спілкування, і відповіді на численні запитання.

І неправильно діють ті жінки, які допускають чоловіка до дитини лише тоді, коли він має виступити в ролі караючої десниці. Не можна зводити роль батька в сім'ї до ролі пугала, міліціонера тощо. Батько є першим зовнішнім об'єктом для дитини і відіграє роль моделі при ранній ідентифікації. Батько стимулює процес віддалення дитини від матері, прискорюючи тим самим процес соціалізації.

І. С. Кон звертає увагу на відмінності в батьківському та материнському впливі на формування особистості дитини. Батько сприймається і насправді буває жорсткішим і авторитарнішим, ніж мати, особливо щодо хлопчиків і юнаків. Психологічна близькість із батьком спостерігається рідше, ніж з матір'ю. Вплив батька на виховання дітей у більшості сімей нижчий, ніж вплив матері. Дехто вважає, що батько строгіший й вимогливіший до дітей, ніж матір. Насправді ж це залежить від статі дитини. Чоловікам легше вдається досягти дисципліни у хлопчиків, жінкам — у дівчаток, тоді як емоційну підтримку сини, навпаки, частіше знаходять у матері, а дочки — у батька.

Батько не просто символ, абстрактне втілення чоловічого начала. Його особисті якості, стиль його життя також сильно впливають на дітей. Психологічні дослідження свідчать, що сини емоційно «холодних» батьків частіше бувають соромливими, тривожними, їхня поведінка антисоціальніша. Навпаки, емоційна близькість з батьком позитивно позначається на хлопцях.

Сучасна психофізіологія переконливо довела: батьківські почуття відрізняються великою пластичністю. Вони значно сильніше залежать саме від виховання, ніж від істинної схильності. Наприклад, сила емоційної прив’язаності матері до дитини залежить і від того, була дитина бажаною чи ні, наскільки тісним і тривалим є її контакт з новонародженимчим раніше і триваліший цей контакт, тим сильніше і материнське почуття, коли інстинкт підкріплюється досвідом і звичкою. Все це вірно і щодо батьків. На основі досліджень зарубіжні вчені зробили висновки:

— батьки, зазвичай, чудово розуміють «мову» новонароджених, самі вміють розмовляти з ними;

— батьки вміють прекрасно доглядати за дитиною: змінювати пелюшки, користуватися присипкою, давати пляшечку з дитячою сумішшю. Експерименти показали: малюки, що залишились вдома з батьком, випивали молока зовсім не менше, ніж у тих випадках, коли пляшечку давала матір;

— між малюком і його батьком душе швидко виникає контакт. Новонароджений рано починає відрізняти батька від інших чоловіків. Коли батько виходив з кімнати, сто п’ятдесят обстежених малюків плакали так само гірко, як при зникненні матері;

— батько здатний прекрасно розрізняти відтінки плачу малюка, здогадуючись, на що він жаліється, чого хоче.

Щоб у людині формувалась батьківська сфера (материнське чи батьківське почуття) у своєму розвитку майбутні матір і батько повинні пройти певні стадії. Тільки в цьому випадку в них, як майбутніх батьків, з’являється бажання мати дитину й формується здатність належним чином турбуватися про неї й виховувати її. При цьому характер формування основних компонентів батьківства на кожному з етапів має ґендерний відтінок. Якщо на початковому (до 3-х років) етапі формування материнської й батьківської сфери особливу значущість для дітей обох статей має тактильний контакт з матір'ю, то вже на наступному етапі (3−10 рр.) у них домінують різні потреби в іграх, у т. ч. у сюжетно-ролевих, на них впливають різні визначальні агенти соціалізації, формуються різні соціально-значущі взірці поведінки. Тим більше відрізняється процес формування установки на материнство-батьківство в період статевого дозрівання, особливо з огляду на асиметрію темпів дозрівання юнаків і дівчат.

Риси ідеального батька (чи для початку окремі якості) може мати практично кожний чоловік. Для цього, як стверджує дитячий психолог Лотар Маркус, треба завжди пам’ятати наступне:

1. Я любитиму свою дитину через те, що вона моя.

2. Я ніколи не повинен забувати, що для моєї дитини я — взірець.

3. Я буду поважати думку дитини і не критикуватиму її за помилки.

4. Я завжди знайду час, щоб поговорити з дитиною, погратись з нею.

5. Я буду цікавитись проблемами своєї дитини, намагатимусь розвивати її вміння й таланти.

6. Я не чинитиму тиску на дитину, я сприятиму їй бути самостійною.

Ці постулати дають змогу чоловікам відповідальніше налаштовуватись на майбутнє батьківство.

Щоб мати достатній рівень педагогічної готовності, майбутнім батькам і матерям необхідні знання про основні закономірності розвитку і виховання дітей, про роль у цьому сім'ї, батьків, тобто фізіолого-гігієнічні і психолого-педагогічні знання. Вони повинні бути готовими до розв’язання різноманітних педагогічних завдань, як стратегічних, так і тактичних, оперативних. На рівень педагогічної підготовленості певний вплив чинить самоосвіта батьків, потреба в розумній книзі, читання педагогічної літератури, прагнення розширити свій педагогічний кругозір.

Майбутні батьки повинні бути психологічно готовими до того, що виховання дитини — праця нелегка, праця без вихідних, що вимагає постійного напруження розуму, почуттів, готовності приймати негайні рішення, брати на себе повну відповідальність. Можна виділити п’ять умов успіху в здійсненні батьківського і материнського обов’язку: 1) бути високо вимогливим до самого себе, постійно займатись самовихованням, володіти волею, витримкою- 2) знати інтереси своїх дітей, вникати в усе, що їх хвилює, турбує, гнітить чи радує- 3) пам’ятати свої дитинство та юність, співпереживати з дитиною все, що з нею відбувається- 4) брати обов’язкову участь в усіх домашніх, господарсько-побутових справах, залучати до них, по можливості, й дітей- 5) завжди бути прикладом для своїх дітей.

Підготовка школярів різної статі до виконання материнських і батьківських функцій має носити комплексний характер, який передбачає теоретичну розробку проблеми материнства-батьківства, вивчення психологічних особливостей статей, інтенсифікацію порівняльно-педагогічного аналізу зарубіжного й вітчизняного досвіду формування усвідомленого батьківства із урахуванням ґендерного фактору.

У роботі з формування усвідомленого батьківства-материнства можна практикувати:

1) використання змісту предметів шкільного навчання, передовсім з української та зарубіжної літератури, історії, біології, права, музики, трудового навчання тощо;

2) запровадження факультативу в старших класах загальноосвітніх шкіл, присвяченого проблемам материнства й батьківства («Азбука батьківства»);

3) ознайомлення школярів з батьківськими листами відомих людей (наприклад «Листи до сина» і «Листи до дочки» В. О. Сухомлинського);

4) використання у виховних тематичних заходах художніх репродукцій, фотографій і діапозитивів («Жінка-матір», «Хрещення» тощо);

5) виконання школярами різноманітних самостійних завдань: зібрати прислів'я, приказки, уривки з віршів про щасливе материнство й батьківствонаписати сценарій урочистого запису дитини в органах РАГСу тощо;

6) проведення в позаурочний час заходів, орієнтованих на підготовку майбутніх батьків — лекцій, етичних бесід, диспутів, лекторіїв, читацьких конференцій, вечорів запитань і відповідей, турнірів знавців сім'ї тощо;

7) організацію різновікових загонів, шефства старших школярів над молодшими або й над дошкільниками;

8) проведення різноманітних тренінгів;

9) використання виховних можливостей сім'ї, потенціалу батька і матері у формуванні правильного ставлення до майбутнього батьківства.

Грамотне виконання демографічної функції сім'ї вимагає від подружніх партнерів відповідної контрацептивної культури, основні завдання якої:

а) охорона репродуктивного здоров’я молоді, формування відповідальної сексуальної поведінки;

б) профілактика абортивної практики як засіб охорони репродуктивного здоров’яінформування про причини та наслідки абортів;

в) ознайомлення з визначальними принципами та шляхами планування сім'ї, з основними методами контролю дітонародження;

г) формування конструктивної репродуктивної мотивації;

ґ) ознайомлення молоді з основними засобами сучасної контрацепції та принципами їх вибору і грамотного застосування;

д) орієнтування молоді різної статі на спільну відповідальність чоловіка і жінки за попередження небажаної вагітності;

е) інформування школярів про основні симптоми постабортного синдрому.

Засадовим стосовно планування сім'ї є свідоме батьківство, прийняття добровільного рішення про розмір сім'ї, яке ґрунтується на наданому їй праві визначати бажану для неї кількість дітей та проміжки між їх народженням. Реалізація такого рішення здійснюється шляхом контролю над репродуктивними діями й має на меті не тільки досягти бажаної кількості дітей і зберегти їх, але й вибирати час народження дитини з урахуванням віку батьків та соціально-економічних умов, регулювати інтервали між народженнями дітей, уникнути небажаної вагітності.

Грамотне застосування контрацептивів, які сприяють збереженню здоров’я жінки, забезпечують нормальне протікання наступних вагітностей, відкривають шлях до щасливого материнства є одним з показників культури сім'ї. Застосування надійних контрацептивних засобів сприяє подоланню страху перед небажаною вагітністю, а отже гармонізації інтимних стосунків. По-друге, вони допомагають у плануванні сім'ї, роблять вагітність бажаною. Соціально і морально контрацепція спирається на науково обґрунтоване уявлення про людину як суспільну істоту, на відповідальність людини, на зростаюче оволодіння людиною законами природи і суспільства для свідомого їх використання. З цих позицій контрацепція і бажання зачати дитину становлять єдине ціле: за допомогою контрацепції формується раціональне, узгоджене з життєвими інтересами пари регулювання народжуваності.

Для цивілізованих людей користування контрацептивами — ознака здорового способу життя, сексуальної культури. І учнівська молодь повинна мати загальне уявлення про цей важливий засіб планування сім'ї. На жаль, багато випускників школи мають недостатні знання про сучасні контрацептиви. Про це свідчать результати вивчення самооцінки старшокласниками шкіл м. Тернополя і області знань про методи і засоби попередження вагітності (таблиця 3).

Таблиця 3.

Самооцінка знань про методи і засоби попередження вагітності.

Основними джерелами інформації про контрацепцію підлітки називають: знайомих і подруг — 56,0%, книги, журнали, відеофільми — 22,7%, батьків — 9,7%, лікаря — 3,8%, педагогів — 1, 2%. Не випадково близько 70% дівчат під час сексуального дебюту не використовували ніяких засобів запобігання.

Зневажання контрацептивів у молодіжному середовищі можна пояснити такими чинниками:

— не існує методів запобігання, вільних від недоліків. Завжди доводиться вибирати між ризиком завагітніти і небезпекою для здоров’я одного чи обох партнерів;

— негативний вплив багатьох методів контрацепції на «природність» статевих задоволень відштовхує молодь. Вже сама необхідність щось планувати і готувати суперечить прагненню до молодіжної спонтанної сексуальності, до свободи від «технічних» аспектів;

— застосування протизаплідних засобів частішає з віком і збагаченням сексуального досвіду. Активне і свідоме обговорення сек. суальності і контрацепції суперечить традиційно навіюваній жіночій ролі, що передбачає пасивність і сексуальну незацікавленість.

Неодмінним правилом у рекомендації того чи іншого контрацептивного засобу є дотримання першого принципу медицини — не зашкодити! Гарантією безпеки служить чітке визначення протипоказів до різних методів контрацепції. Правильний вибір контрацептивних засобів залежить від того, хто ними буде користуватися. Найефективнішою є та контрацепція, яка підходить обом і узгоджується з їх звичками. Протизаплідні засоби мають відповідати таким умовам: бути достатньо надійнимине пригнічувати психіку під час інтимних стосунківне відбиватись на здоров'їне давати шкідливих побічних явищбути простими у використаннімати невелику вартістьмати тимчасову дію, щоб після відмови від них у жінки могла настати вагітністьне мають порушувати фізіологію та естетику інтимної близькості тощо.

Література:

1. 1.Зайцев А. Г., Зайцев Г. К. Педагогика счастья (Валеология семьи). — СПб: Союз, 2002. — 320 с.

2. 2.Хубер Д. Теория гендерной стратификации // Антология гендерной теории. — Минск: Пропилен, 2000.

3. 3.Коменский Я. А. Великая дидактика // Коменский Я. А. Локк Д., Руссо Ж. Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. — М.: Педагогика, 1987. — 450 с.

4. 4.Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. — М., 1971. — 420 с.

5. 5.Руссо Ж. Ж. Эмиль, или О воспитании // Коменский Я. А., Локк Д., Руссо Ж. Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. — М.: Педагогика, 1987. — 450 с.

6. 6.Педагогические идеи Роберта Оуэна. — М., 1940. — 260 с.

7. 7.Даденков М. Ф. Історія педагогіки. — К., 1947. — С. 129.

8. 8.Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. — Тернопіль: Тернопіль, 1994. — 358 с.

9. 9.Филиппова Г. Г. Психология материнства. — М.: Изд-во Института Психотерапии, 2002. — 240 с.

10. 10.Ушинський К. Д. Про народність в громадському вихованні // Вибрані пед. твори. в 2-х томах. — Т. 1. — К.: Рад. Школа, 1983. — С. 43−103.

11. 11.Ушинський К. Д. Проект учительської семінарії // Вибрані пед. твори. в 2-х томах. — Т. 1. — К.: Рад. Школа, 1983. — С. 31−55.

12. 12.Русова С. Ф. Нова школа // Вибрані пед. твори. — К.: Освіта, 1996. — С. 207−218.

13. 13.Русова С. Ф. Націоналізація школи // Вибрані пед. твори. — К.: Освіта, 1996. — С.293−297.

14. 14.Ващенко Г. Г. Виховний ідеал. — Полтава, 1994. — 191 с.

15. 15.Блонский П. П. Очерки детской сексуальности // Избр. пед. и псих. Про-изведения. — Т. 1. — М.: Педагогіка, 1979. — С. 202−277.

16. 16.Макаренко А. С. Педагогические сочинения в восьми томах. — М.: Педа-гогіка, 1985.

17. 17.Кон И. С. Сексуальная культура в России: клубничка на березке. — М., 1997. — 300 с.

18. 18.Колбановский В. Н. О половом воспитании подрастающего поколения // Советская педагогика. — 1964. — № 3. — С. 27−32.

19. 19.Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах. — К.: Рад. Школа, 1976;1978.

20. 20.Бовуар С. Второй пол. — СПб: Питер, 1997. — 218 с.

21. 21.Кравець В. П. Теорія і практика дошлюбної підготовки молоді. — К.: Ки-ївська правда, 2000. — 688 с.

22. 22.Мани Дж., Такер П. Ориентация // Сексология (хрестоматия). — СПб: Питер, 2001. — 512 с.

23. 23.Вейнингер О. Пол и характер. — М.: Латард, 1997. — 358 с.