Мале державне енергетичне підприємство

Мале державне енергетичне підприємство

План

Вступ

1. Характеристика підприємства.

2. Основні фонди. Показники їх використання на підприємстві.

3. Організація праці і заробітної плати на підприємстві.

4. Собівартість продукції підприємства.

5. Визначення економічної ефективності заходів по впровадженню нової техніки і технологій.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

З усіх галузей господарської діяльності людини енергетика робить самий великий вплив на наше життя. Прорахунки в цій області мають серйозні наслідки. Тепло і світло в будинках, транспортні потоки і робота промисловості - усе це вимагає витрат енергії.

Основою енергетики сьогоднішнього дня є паливні запаси вугілля, нафти і газу, що задовольняють приблизно дев’яносто відсотків енергетичних потреб людства.

Найбільш універсальна форма енергії - електрика. Вона виробляється на електростанціях і розподіляється між споживачами за допомогою електричних мереж комунальними службами. Потреби в енергії продовжують постійно рости. Наша цивілізація динамічна. Будь-який розвиток вимагає, насамперед енергетичних витрат і при існуючих формах національних економік багатьох держав можна чекати виникнення серйозних енергетичних проблем.

У кипінні політичних пристрастей питання про енергопостачання країни відсунулося на другий план. Багато хто вважають, що це питання їх не стосується. Але якщо представити реакцію населення замерзаючого в темних квартирах — енергетика випередить навіть продовольче питання.

В курсовій роботі розглядається на прикладі діючого підприємства ДП «Електромережа» функціонування малого державного енергетичного підприємства. Дане підприємство було засновано для забезпечення жителів невеликого військового містечка електроенергією і працює на природному газі.

В курсовій роботі розглянуто питання використання основних фондів підприємства, організації праці і заробітної плати на підприємстві та формування собівартості продукції підприємства.

Основна мета даної роботи — дослідити економічно — господарські принципи роботи малого державного енергетичного підприємства.

1. Характеристика підприємства.

Державне мале підприємство «Електромережа» було створено на базі міні електростанції, яка обслуговувала військову частину і військове містечко в смт. Нові Білокоровичі, Олевського району, Житомирської області у 1992 році.

Основний вид діяльності — виробництво електроенергії.

Рішення про створення підприємства було прийнято внаслідок плануємого розформування військової частини, а внаслідок чого припинення фінансування Міністерством оборони міні електростанції, що забезпечувала військове містечко електричною енергією.

На сьогодення підприємство на 20% фінансується з місцевого бюджету, інші 80% надходять у вигляді платежів від жителів військового містечка та військової частини.

Структура підприємства

На даний момент на підприємстві працює 11 чоловік.

2. Основні фонди. Показники їх використання на підприємстві.

До основних фондів відносяться ті засоби виробництва, що беруть участь у виробничих циклах і переносять свою вартість на собівартість готової продукції поступово.

Основні фонди підрозділяються на: виробничі і невиробничі.

Виробничими вважаються ті основні фонди, що, або беруть участь у випуску продукції, або створюють умови для нормального ведення виробничого процесу.

До невиробничих основних фондів відносяться житлові будинки, лікарні, будинку культури і т.д. .

У залежності від призначення і способу застосування існує наступна класифікація основних фондів:

1. Будинки ,

2. Споруди ,

3. Машини й устаткування ,

4. Транспортні засоби ,

5. Інструмент ,

6. Виробничий і господарський інвентар ,

7. інші основні фонди .

Основні фонди поступово зношуються, тобто втрачають свою споживчу вартість. Розрізняють два види зносу: моральний і фізичний.

Фізичний знос — це втрата основними фондами своїх якостей і виробничих можливостей під впливом атмосферних впливів, виробничих факторів, а також природних процесів, що відбуваються в конструктивних і будівельних матеріалах.

Моральний знос — знецінювання діючих основних фондів. Він, як правило настає раніш фізичного. Розрізняють дві форми морального зносу :

1. Внаслідок зниження вартості їх відтворення. Він означає, що аналогічні основні фонди в зв’язку з удосконалюванням їхнього виготовлення стали дешевші і, отже, створені раніше, стають більш дешевими.

2. Викликана появою нових, більш прогресивних і економічно більш ефективних видів основних фондів.

Моральний знос другого типу може бути частковим чи повним. Частковий моральний знос може бути відшкодований модернізацією устаткування.

У зв’язку з фізичним і моральним зносом основних фондів, планування й обліку їхнього обсягу потрібно використання системи оцінок. Існують три види оцінки основних фондів у гривнях :

1. По первісній вартості ,

2. По відновленій вартості ,

3. По залишковій вартості .

Первісною, називається вартість основних фондів, розрахована в цінах того періоду, коли основні фонди купувались чи строїлись:

Пв = Ц+ Вт+ Вм, де

Пв — первісна вартість, Ц— ціна основних фондів,

Вт — витрати на транспортування від виготовлювача до споживача,

Вм— витрати на установку основних фондів.

Залишкової називається вартість основних фондів, розрахована шляхом вирахування з первісної вартості грошового вираження зносу основних фондів:

Зв = Пв — Ас *t, де

Зв — залишкова вартість, Пв— первісна вартість,

Ас— річна сума амортизації, t — років нарахування амортизації.

За рішенням уряду України одночасно на всіх підприємствах різних форм власності систематично проводиться переоцінка основних фондів, ціль якої - наблизити вартість наявних основних фондів до діючих цін. Переоцінка проводиться по формулі :

Вв = Пс* Кперехунку, де

Вв — відбудовна вартість, Пв— первісна вартість,

Кперерахунку — коефіцієнт перерахунку.

Коефіцієнт перерахунку затверджує уряд по кожній групі основних фондів індивідуально, причому, величина коефіцієнта перерахування залежить від часу придбання основних фондів, тобто, чим раніш придбані основні фонди, тим коефіцієнт перерахунку більше .

Основні виробничі фонди, беручи участь у процесі виробництва переносять свою вартість на вироблену продукцію чи вироблені послуги.

Грошове вираження перенесеної частини вартості основних фондів називається амортизацією.

Вона здійснюється для нагромадження необхідних коштів з метою наступного відновлення і відтворення основних фондів. Амортизаційні відрахування включають у собівартість продукції. Розмір амортизаційних відрахувань (у відсотках до балансової вартості основних фондів) являє собою норму амортизації (установлюється з розрахунку відшкодування вартості і нагромадження засобів для наступного повного і часткового їхнього відновлення). Норма амортизації представляє собою відношення річної суми амортизації до первісної вартості засобу праці, виражається у відсотках і розраховується за формулою:

На = (Фб — Фл / Фб * Тн)* 100, (Метод прямолінійного списання)

де, Фб — балансова вартість,

Фл — ліквідаційна вартість,

Тн — нормативний термін служби засобів праці.

Рівень амортизації залежить від кожної складової цієї формули, але головною величиною є нормативний термін служби засобів праці.

Існує класифікація методів нарахування амортизації.

По-перше, їх можна розділити на звичайну і прискорену амортизацію. Звичайна амортизація, у свою чергу поділяється на:

— рівномірно — прямолінійну (відбувається рівномірне списання вартості основних фондів протягом установленого терміну його служби),

— в залежності від терміну служби

— в залежності від зробленої роботи.

Прискорена амортизація буває рівномірно — прямолінійної, регресивної, прогресивної і прогресивно — регресивної.

Регресивні методи можна підрозділити на метод зменшуваного залишку і кумулятивний метод. Суть кумулятивного методу полягає в тім, що щорічні суми амортизаційних відрахувань визначаються від постійно зменшуваної неамортизованої вартості, річні суми амортизації також зменшуються зі збільшенням терміну служби. По кумулятивному методу за перші три роки списується 80% вартості і відбувається повне списання балансової вартості протягом нормативного терміну служби.

В основі прогресивного методу лежить постійне зростання щорічного середнього рівня амортизації, обчислювальної стосовно первісної вартості основних фондів. При використанні прогресивного — регресивного методу в перші два роки освоєння нової техніки практикується низька норма амортизації, але потім вона швидко зростає і в наступні роки здійснюється по регресивній шкалі.

Методика розрахунку окремих видів амортизації:

1. Метод прискореного зменшення залишкової вартості

Амортизаційні відрахування = 2* Норма амортизації * (Первинна вартість — Накопичена амортизація)

2. Метод зменшення залишкової вартості

Амортизаційні відрахування = Норма амортизації * (Первинна вартість * Накопичена амортизація)

3. Метод кумулятивний

Амортизаційні відрахування = (Первинна вартість — Ліквідаційна вартість) * Кумулятивний коефіцієнт

4. Виробничий метод

Амортизаційні відрахування = (Первинна вартість — Ліквідаційна вартість) * Виробнича ставка амортизації

Розрахунок вартості основних фондів і нарахування річної суми амортизації ДП «Електромережа» (станом на початок 2006р).

Таблиця № 1

Пояснення до розрахунку :

1. Щоб знайти первісну загальну вартість потрібно первісну вартість одиниці помножити на кількість одиниць, тобто Пв.заг.=Пв.од.* К.од.

2. Щоб знайти річну суму амортизації потрібно первісну загальну вартість помножити на норму амортизації і розділити на 100%, тобто Ас= (Пв.заг. *На)/100%.

Аналіз структури і динаміки основних фондів

У ході цього аналізу необхідно оцінити розміри, динаміку і структуру вкладень капіталу підприємства в основні засоби, виявити головні функціональні особливості виробничої діяльності (бізнесу) аналізованого господарюючого суб'єкта.

З цією метою виробляється зіставлення даних на початок і кінець звітного періоду по всіх елементах основних засобів.

Оцінка змін розраховується по первинній вартості основних засобів.

У табл.2 наведено приклад горизонтального аналізу показників руху основних засобів.

Аналіз наявності та руху основних засобів ДП «Електромережа» за 2006р.

Таблиця № 2

Як видно з табл. 2., на аналізованому підприємстві забезпеченість основними засобами в звітному періоді зросла. Істотною причиною змін є переоцінка основних засобів.

У динаміці змін позитивною тенденцією є випереджальний ріст виробничих фондів у порівнянні з невиробничими.

Ще більш змістовної є інформація, отримана в результаті проведення вертикального аналізу руху основних засобів (див. табл. 3).

Аналіз змін в структурі основних засобів ДП «Електромережа» за 2006р.

Таблиця 3

" Вертикальний аналіз" означає розрахунок і оцінку структури і структурних змін у складі основних засобів.

Як випливає з табл. 3, частка виробничих фондів за звітний період зросла на

26%, у тому числі машин і устаткування на 17,1%.

Активна частина основних засобів досить висока і складає більш 80%, і темпи її росту вище темпів росту пасивної частини і випереджають темпи загального росту вартості основних засобів. Усе це свідчить про правильну економічну політику, що проводиться на підприємстві для підвищення ефективності виробництва і використання основних засобів.

З очевидного балансу виробничих фондів можна вивести взаємозалежний набір показників для обліку, аналізу й оцінки процесу відновлення виробничих фондів (ВВФ):

Fвп к.р. = Fвп п.р. + Fвп нов. + Fвп. виб.

де Fвп к. р — виробничі фонди на кінець року;

Fвп.п.р — виробничі фонди на початок року;

Fвп.нов. — виробничі фонди, введені в звітному періоді (році);

Fвп.выб. — виробничі фонди, що вибули в звітному періоді (року).

Показники, що розраховуються на основі наведеної рівності:

1) індекс росту основних виробничих фондів:

K 1 = Fвп.к.р. / Fвп.п.р.

К1 = 114 852 / 6467,7 = 17,76

Призначення даного показника очевидно;

2) коефіцієнт відновлення основних виробничих фондів:

К2 = Fвп.нов. / Fоп.к.р.

К2 = 107 310 / 114 852 = 0,93

Однак цей показник варто було б скоріше назвати коефіцієнтом новизни основних виробничих фондів, тому що він характеризує частку нових основних засобів у складі усіх фондів на кінець року.

Для характеристики відновлення основних фондів вірніше обчислювати відношення:

К3 = Fвп.нов / Fвп.виб.

К3 = 107 310 / 526 = 204

3) коефіцієнт інтенсивності оновлення основних виробничих фондів:

К4 = Fвп.виб. / Fвп.нов

К4 = 526 / 107 310 = 0,005

Це важливий показник для характеристики темпів технічного прогресу. Відомо, що темпи введення основних фондів і виробничих потужностей набагато вище темпів їхнього вибуття. Це веде до «старіння» застосовуваної техніки, до збільшення термінів експлуатації машин і устаткування за економічно доцільні межі;

4) коефіцієнт масштабності оновлення основних виробничих фондів:

K5 = Fвп.нов. / Fоп.н.р.

К5 = 107 310 / 6467,7 = 16,59

Показник характеризує частку нових фондів стосовно початкового рівня. Можлива деталізація аналізу по формах відновлення (технічне переозброєння, реконструкція, розширення і т.п.):

2. Організація праці і заробітної плати на підприємстві.

Розрахунок чисельності робітників є базою для розрахунку і розробки плану по праці і заробітній платі.

Розрізняють облікову, штатну і явочну чисельність працівників. Під явочної чисельністю розуміють фактичне число працівників, зайнятих на підприємстві на протязі доби. Штатна чисельність більше явочної на число працівників, необхідних у безперервних виробництвах для підміни непрацюючих у вихідні і святкові дні .

Обліковий склад більше штатного на число тимчасово відсутніх у зв’язку з черговими і додатковими відпустками, хворобами й іншими причинами. В обліковий склад включають усіх постійних, тимчасових і сезонних працівників. При цьому виділяють обліковий склад на визначену дату і за визначений період.

У плані встановлюють середньоспискове число працівників виробничого персоналу і невиробничого персоналу по всьому підприємству і чисельність по окремих категоріях працівників по дільницям і цехах. Вихідними матеріалами для розрахунку чисельності працівників є :

· виробнича програма, прогресивні норми виробітку, часу й обслуговування, а також зведення про досягнутий рівень виконання норм виробітку і часу;

· планове завдання по росту продуктивності праці;

· графіки змінності.

У залежності від характеру використовуваних норм і нормативів на окремих ділянках виробництва застосовують наступні методи розрахунку чисельності основних і допоміжних робітників:

1. по нормативах чисельності,

2. по нормах виробітку,

3. по нормах часу.

Метод визначення потреби робітників по нормативах чисельності застосовується для робітників, зв’язаних з обслуговуванням машин і устаткування, продуктивність яких не залежить від робітників. Спочатку встановлюють явочне число робітників у зміну і явочне число робітників у добу по формулах:

Rя в зм. =Нч*А, де

Rя в зм. — явочна чисельність у зміну;

А — кількість обслуговуючих агрегатів;

Rя в добу= Нч*А*З, де

Rя в добу — явочна чисельність у добу;

З-кількість змін у добі.

Потім визначають число підмінних робітників відповідно до графіка змінності. Для робочих місць, що обслуговуються безупинно, із тривалістю робочого дня в 6 і 7 годин, підмінна чисельність дорівнює числу працівників, зайнятих в одній зміні.

Штатне число робітників визначають по формулі :

Rшт= Нч*А*(З+1), де

Rшт — штатне число робітників.

Обліковий склад визначається по формулі :

Rсп Rя в сут * Rсп.сост., де

Rсп.— коефіцієнт облікового складу.

Rсп.сост.= Тк / Д, де

Тк— календарний фонд часу;

Д — дійсний фонд часу.

Можна визначити чисельність робітників по нормі часу і нормі виробітку, для робітників, чисельність яких залежить від обсягу виробництва на даній ділянці.

Визначається по формулі :

R = (Q*Ht) / Д*Rвып.норм; R = Q / Нв дн*Д*Rвик норм, де

Q — виробнича програма, тобто завдання по випуску продукції в натуральному виразі,

Ht — норма часу на виготовлення одиниці продукції в хвилинах чи годинах ,

Д — дійсний фонд робочого часу ,

Rвик.норм— коефіцієнт виконання норм ,

Нвир.дн. — денна норма виробітку.

Розрахунок річного балансу робочого часу виконавця.

Пояснення до розрахунку :

1. Щоб знайти номінальний фонд часу потрібно з календарного фонду часу відняти вихідні і святкові дні.

2. Щоб знайти дійсний фонд робочого часу необхідно з номінального фонду часу відняти підсумкову суму невиходів.

Річний баланс робочого часу виконавця

Таблиця 4

Розрахунок чисельності основних робітників ДП «Електромережа».

Таблиця 5

Пояснення до розрахунку :

Розглянемо на прикладі котельника.

1. Щоб знайти явочну чисельність у зміну, необхідно нормативну чисельність помножити на кількість агрегатів, що обслуговуються, (Rя в зм. =Нч*А), тобто Rя в зм. = 1,3*3=4

2. Щоб знайти явочну чисельність у добу, потрібно нормативну чисельність помножити на кількість агрегатів, що обслуговуються, і помножити на кількість змін у добі (R я в добу=Нч*А*З), тобто Rя в добу=1,3*3*4=16

3. Щоб знайти штатну чисельність, потрібно до кількості змін у добі додати 1 і цю суму помножити на нормативну чисельність і кількість обслуговуючих агрегатів (R шт=Нч*А*(З+1)), тобто R шт =1,3*3*(4+1)=20

4. Щоб розрахувати коефіцієнт облікового складу, необхідно календарний фонд часу розділити на дійсний фонд часу, що вже обчислений у річному балансі часу виконавця (Ксп.сост.=Тк / Д), тобто Ксп.сост.=365/215=1,7

5. Для обчислення облікової чисельності потрібно явочну чисельність у добу помножити на коефіцієнт облікового складу (Rсп = Rя в добу* Ксп. сост.), тобто Rсп=16*1,7=27

Для інших робітників розрахунок ведеться аналогічно.

Під організацією праці розуміється система мір, що забезпечують відповідне розміщення людей у процесі виробництва, що включає поділ, методи і прийоми, нормування, а також організацію робочих місць і необхідні умови праці.

Ефективне використання засобів праці в суспільному виробництві залежить від складу, кваліфікаційного рівня і творчої активності кадрів. Необхідно також створити такі умови — економічні й організаційні, котрі стимулювали б якісну, продуктивну працю, ініціативу і заповзятливість.

Персонал енергопідприємства поділяється на промислово-виробничий і непромисловий (персонал житлово-комунального господарства, підсобного господарства, дитячих садків і т.д.).

Загальна чисельність персоналу складає штати підприємства, а перелік усіх посад і робітничих місць, із указівкою по них кількість працівників і місячної заробітної плати (окладів), називається штатним розкладом.

Заробітна плата — це виражена в грошовій формі частина національного доходу, яка надходить у розпорядження робітників та службовців відповідно до кількості і якості витраченої праці.

Найважливішим принципом організації заробітної плати є опережуючий ріст продуктивності праці в порівнянні з ростом заробітної плати, а також простота і ясність її побудови.

При організації заробітної плати потрібно продумати наступне:

1. Підібрати форми і системи оплати праці для працівників, таким чином, щоб вони стимулювали ріст продуктивності праці і творче відношення до своїх обов’язків .

2. Вибрати критерії для оцінки праці працівників.

3. Розробити положення про оплату праці і преміюванні працівників.

4. Оформити організацію заробітної плати в колективному договорі, що укладає підприємство з працівниками, або в контрактах.

Існують наступні принципи оплати праці в сучасних умовах:

· Оплата праці повинна вироблятися відповідно до кількості і якості затраченої праці, кількість праці виражається або кількістю випущеної продукції, або кількістю відпрацьованого часу. Якість праці регулюється з урахуванням освіти, досвіду, професійної майстерності.

· Розмір заробітної плати повинний бути достатнім для того, щоб працівник міг утримувати себе і свою родину, у противному випадку працівник змушений буде шукати додаткову роботу, що перешкодить йому з повною віддачею трудитися на основній роботі.

· Заробітна плата включається в собівартість, тому невиправдане завищення заробітної плати збільшує собівартість, а виходить, знижує прибуток, крім того при збільшенні заробітної плати зростають відрахування на соціальні потреби у позабюджетні фонди, що теж включаються в собівартість.

Слід зазначити, що фонд заробітної плати робітників складається з 2-х частин: основної і додаткової заробітної плати.

Основна заробітна плата виплачується за відпрацьований час з обліком кількості, якості й умов праці. У неї включається: оплата за відрядними розцінками і тарифними ставками, доплату за роботу в нічний час і святкові дні, оплату за шкідливі умови праці, доплату за керівництво бригадою і навчання учнів, премії.

Додаткова заробітна плата виплачується за невідпрацьований час, передбачений трудовим законодавством. У неї включають оплату чергових відпусток, виконання державних обов’язків, компенсації жінкам по догляду за дітьми до 1,5 років, оплата пільгових годин підлітків.

Розрахунок заробітної плати котельника ДП «Електромережа»:

1.Ставка :

150 грн.

2.доплата за нічні:

150 — 100%

x — 12%

x = (150*12) / 100 = 18 грн.

3.доплата за святкові:

150 — 100%

x — 2,2%

x = (150* 2.2) / 100 = 3,3 грн.

4. премія :

150 — 100%

x — 75%

x = (150*75) / 100 = 112,5 грн.

5. надбавка за вислугу (працює 4-й рік (нараховується після 3-х років роботи на підприємстві))

150 — 100%

х — 5%

х = (150*5) / 100 =7,5 грн.

6. підсумкова сума заробітної плати:

150 грн. + 18 грн. + 3,3 грн. + 112,5 грн. + 7,5 грн. = 291,3 грн.

9.річний фонд зарплати:

291,3 * 12 = 3495,6 грн.

Для інших робітників заробітна плата нараховується аналогічно.

Розрахунок річного фонду оплати праці спеціалістів і службовців ДП «Електромережа»

Таблиця 6

Пояснення до розрахунку :

1. Щоб знайти місячний оклад на всі штатні одиниці, необхідно місячний посадовий оклад помножити на кількість штатних одиниць.

2. Щоб знайти премію в гривнях, потрібно місячний оклад на всі штатні одиниці помножити на % премії і розділити на 100%.

3. Щоб знайти місячний посадовий оклад на всі штатні одиниці з премією, необхідно місячний оклад на всі штатні одиниці скласти з премією у гривнях.

4. Щоб знайти надбавку за вислугу (виплачується після 3 — х років роботи на підприємстві по прогресивній шкалі), потрібно місячний посадовий оклад на всі штатні одиниці без премії помножити на ставку надбавки і розділити на 100%.

5. Щоб знайти річний фонд заробітної плати, необхідно скласти місячний посадовий оклад на всі штатні одиниці з премією і надбавкою за вислугу і помножити цю суму на 12 місяців.

4. Собівартість продукції підприємства.

Собівартість це один з найважливіших показників діяльності будь-якого підприємства, що характеризує рівень продуктивності праці, ступінь використання виробничої потужності, економічність витрати матеріалів, палива, електроенергії, доцільність і ощадливість витрати коштів.

Собівартість продукції енергетичного підприємства — це виражені в грошовій формі витрати, які прямо чи побічно зв’язані з виготовленням і реалізацією продукції.

Собівартість розраховується для :

· того, щоб підприємство знало, у яку суму йому самому обходиться виробництво кожного виду продукції;

· встановлення ціни.

· розрахунку прибутку.

Потрібно відзначити: чим нижче собівартість, тим вище прибуток. Тому кожне підприємство намагається знизити собівартість, тобто скоротити витрати.

У собівартості продукції досить повно відбиваються раціональні витрати, пов’язані з використанням природних ресурсів, матеріалів, упредметненої і живої праці.

Не включаються в собівартість усякого роду штрафи, пені й інші подібні платежі.

Для планування, аналізу й обліку усі витрати групують по економічним елементам і калькуляційним статтям витрат. Угруповання витрат дозволяє установити структуру собівартості, тобто частку окремих елементів чи статей витрат у загальної собівартості .

На основі по елементного угруповання витрат можна установити частку живої й уречевленої праці в загальних витратах на виробництво і планувати відтворення основних і оборотних фондів. При по елементній класифікації витрати враховуються по економічних елементах, що характеризує їхню сутність незалежно від місця їхнього виникнення і призначення.

Існує наступна по елементна класифікація витрат:

1. матеріальні витрати;

2. витрати на оплату праці;

3. відрахування на соціальні потреби;

4. амортизація;

5. інші витрати.

Кожен елемент включає однорідні за своїм характером витрати цехів, підрозділів, служб і т.д. Для конкретного керівництва роботою підприємств і їхніх цехів необхідно знати і затрати на одиницю продукції, облік яких ведуть по калькуляційній класифікації, що передбачає угруповання по статтях витрат, що відбивають їхнє цільове призначення в виробництві і місце здійснення.

Калькуляція — це таблиця розрахунку вартості продукції одного виду по статтях затрат.

У калькуляцію включаються наступні статті витрат :

1. Паливо на технологічні цілі;

2. Вода на технологічні цілі;

3. Основна заробітна плата виробничих робітників;

4. Додаткова заробітна плата виробничих робітників;

5. Відрахування на соціальне страхування;

6. Витрати на утримання і експлуатацію устаткування (у т.ч. амортизація виробничого устаткування).

7. Витрати по підготовці й освоєнню виробництва;

8. Цехові витрати;

9. Загальнозаводські витрати;

10. Покупна енергія.

По способі включення в собівартість продукції розрізняють витрати прямі, що можуть бути віднесені безпосередньо на собівартість того чи іншого виду продукції, і непрямі, що є загальними для декількох видів продукції.

Для енергетики найбільш характерним є розподіл витрат на умовно змінні і умовно постійні. До умовно змінних відносяться такі витрати, що в основному залежать від обсягу виробленої продукції (паливо і т.п.); умовно постійні витрати від розміру випуску продукції майже не залежать (амортизаційні відрахування, заробітна плата й ін.).

Розрізняють собівартість планову, котра відбиває передбачений планом рівень майбутніх витрат; фактичну (звітну), що визначається за даними бухгалтерського обліку і відбиває минулі витрати; нормативну (проектну), що складається при проектуванні на основі прийнятих прогресивних норм (вона може підраховуватися більш укрупнено, чим планова собівартість).

Розрахунок витрат на зміст і експлуатацію устаткування для складання калькуляції.

Таблиця 7

Пояснення до розрахунку:

1. Амортизація устаткування і транспортних засобів, інструмента і господарського інвентарю береться з таблиці № 1 нарахування амортизації.

2. Витрати на експлуатацію приймаємо в розмірі 1,5% від загальної первісної вартості даних груп основних фондів.

3. Поточний ремонт приймаємо в розмірі 4% від загальної первісної вартості даних груп основних фондів, первісна вартість визначається з таблиці нарахування амортизації.

Розрахунок цехових витрат

Таблиця 8

Пояснення до розрахунку:

1. Утримання апарата керування містить у собі підсумкову суму річного фонду заробітної плати фахівців і службовців підприємства плюс 37,5% від цієї суми як відрахування на соціальні потреби.

2. Амортизація береться з таблиці нарахування амортизації по всіх групах основних фондів .

3. Витрати на утримання будинків і споруджень і інших основних фондів приймаємо у розмірі 0,8% від їх первісної загальної вартості .

4. Витрати на поточний ремонт будинків, споруджень і інших основних фондів приймаємо у розмірі 1% від їхньої первісної загальної вартості .

5. Первісна вартість будинків, споруджень і інших основних фондів визначається з таблиці розрахунку амортизації.

6. Витрати на охорону праці приймаємо у розмірі 10% від річного фонду заробітної плати всіх основних робітників підприємства.

Вихідні дані для складання калькуляції собівартості продукції:

1. Паливо

2. Допоміжні матеріали

3. Вода на технологічні цілі

4.Річний випуск готової продукції 50 000 квт/год

Розрахунок калькуляції собівартості продукції підприємства.

Таблиця 9.

5. Визначення економічної ефективності заходів по впровадженню нової техніки і технологій.

Інтенсифікація виробництва — це економічний процес, заснований на застосуванні усе більш ефективних засобів виробництва і удосконалених форм організації праці, технологічних процесів і ін. При цьому передбачається більш раціональне використання основних виробничих фондів, збільшення фондовіддачі на основі оптимального завантаження потужностей, зростання виробництва без збільшення чи зі зменшенням чисельності працюючих у результаті підвищення продуктивності праці, раціонального використання трудових ресурсів, підвищення якості продукції, поліпшення її споживчих властивостей при зниженні витрат на одиницю кінцевого продукту, зменшення втрат і повного використання відходів і ін.

У світлі нових задач розробляється комплексна методика виміру ефективності господарських заходів, покликана створити єдину методологічну і методичну основу для оцінки капітальних вкладень, нової техніки, організаційних, економічних і інших господарських рішень.

Розрахунок економічної ефективності виконують різними способами в залежності від того ефекту, що може бути отриманий від упровадження заходу.

Здійснення заходів звичайно зв’язано з визначеними витратами .Ці витрати можуть бути поточними й одноразовими. Поточні витрати, викликані впровадженням заходу, систематично відновляються. Вони включаються в собівартість енергії .

Одноразові витрати виробляються однократно і можуть бути капітальними (змінюючими вартість основних фондів) і некапітальними (не змінюючими вартість основних фондів).

Грошова економія від реалізації заходів може бути умовно-річною, економією до кінця року і перехідною економією.

Умовно-річна економія виходить з того, що захід застосовується протягом 12 місяців незалежно від часу впровадження.

Економією до кінця року називається сума економії, що може бути отримана з моменту впровадження заходів до кінця планового року.

Перехідна економія обчислюється по заходах, упроваджуваним не спочатку планового року. Визначають її як різниця між середньорічною собівартістю і собівартістю після проведення заходу, помножену на кількість продукції, що виготовляється у наступному розрахунковому періоді.

Висновок

Дослідивши в даній роботі механізм функціонування малого державного енергетичного підприємства можна зробити наступні висновки:

· для забезпечення невеликих віддалених населених пунктів енергопостачанням найбільш вдалий варіант — це створення малого державного енергопідприємства яке може взяти на себе ці функції;

· як правило, такі підприємства є дотаційними, тому що населення при нинішньому рівні оплати праці є частково неплатоспроможним і тому частину витрат на утримання такого підприємства має взяти на себе місцевий бюджет;

· працювати таке підприємство може як на природному (або привозному) газі, так і на мазуті;

· формування собівартості на продукцію підприємства відбувається так як на будь-якому іншому підприємстві тільки для енергетики найбільш характерним є розподіл витрат на умовно змінні і умовно постійні. До умовно змінних відносяться такі витрати, що в основному залежать від обсягу виробленої продукції (паливо і т.п.); умовно постійні витрати від розміру випуску продукції майже не залежать (амортизаційні відрахування, заробітна плата й ін.).