Психологічні особливості ґендерно-рольової поведінки чоловіків та жінок з різними типами ставлення до сім'ї

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Психолого-педагогічний факультет Кафедра психології

Магістерська кваліфікаційна робота на тему: «ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ҐЕНДЕРНО-РОЛЬОВОЇ ПОВЕДІНКИ ЧОЛОВІКІВ ТА ЖІНОК З РІЗНИМИ ТИПАМИ СТАВЛЕННЯ ДО СІМ'Ї»

Виконав: студент VІ курсу, групи ПП-63

спеціальності 8.3 010 201 психологія Паш Зореслава Михайлівна Керівник: Седих К.В.

Рецензент: Кононова М.М.

Полтава — 2013 рік

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження ґендерно-рольової поведінки особистості
• 1.1 Поняття ґендеру у вимірі соціально-психологічних досліджень
• 1.2 Психологічні традиції розуміння явища ґендеру
• 1.3 Психологічні особливості ґендерної поведінки
• 1.4 Фактори ґендерної соціалізації
• 1.5 Характер ґендерних ролей у шлюбі чоловіків та жінок
• Висновок до першого розділу
• Розділ 2. Методичні засади дослідження ґендерно-рольової поведінки особистості
• 2.1 Огляд і обґрунтування вибору методик дослідження
• 2.2 Методика «маскулінності-фемінності» Сандри Бем
• 2.3 Тест «Орієнтація на традиційні чи егалітарні стосунки» (за описом Т.В. Говоруна)
• Висновок до другого розділу
• Розділ 3. Емпіричне дослідження впливу ґендерно-рольової ідентичності жінок на тип ставлення до сім'ї
• 3.1 Організація емпіричного дослідження
• 3.2 Аналіз психологічних особливостей жінок та чоловіків з різною ґендерно-рольовою ідентичністю
• 3.3 Аналіз особливостей орієнтації на традиційні чи егалітарні стосунки у жінок та чоловіків у сім'ї
• 3.4 Характеристика типу ставлення до сім'ї у жінок та чоловіків з різними типами ґендерно-рольової поведінки
• 3.5 Психологічні основи формування взаєморозуміння чоловіків та жінок з різними типами орієнтації на тип стосунків у сім'ях
• Висновок до третього розділу
• Висновки та рекомендації
• Резюме
• Список використаних джерел
• Додатки

Вступ

В наш час все більше постає проблема ґендерної поведінки. Саме поняття ґендер ввійшло в наукове використання порівняно нещодавно. Термінологічно воно сформувалось в 60-х роках двадцятого століття, але широко стало застосовувати лише на початку 80-х р. Розвитку ґендерного підходу в значній мірі сприяли дослідження, виконані в руслі феміністичної антропології (М Мид., М. Розальдо, И. Ламфере, Ш. Ортнер) що вивели на передові рубежі науки обговорення теми грунтовності концепції біологічного детермінізму соціальної нерівності статей, постановили проблему існуючої в суспільстві різниці в розумінні чоловічих і жіночих ролей, позицій, рис характеру, та їх дискримінаційному характері для жінок. Результатом розвитку радикальної феміністичної теорії стало виникнення в психології в 70-х роках 20-го століття нового напрямку ґендерних досліджень — «психології жінок» (Х. Дойч, К. Хорні, М. Кляйн, К. Гіліган, Н. Ходоров, Д. Міллер, а також М. В. Буракова, Л. В. Попова, Г. В. Турецька). Досягненням психологів даного напрямку стало те що вони створили більш позитивний образ фемінності як відображення жіночої психології. Розвиток феміністичної теорії в психології сприяв становленню та розвитку нового наукового напрямку — психології ґендерних відмінностей (див. аналіз в працях О.А. Здравомислової, Т. Клименкової, С Міллер, С. Рігер, О.Р. Ярської-Смірнової). Але зараз теорія ґендерних досліджень відходить перших робіт зосереджених навколо жінок. В сучасних ґендерних дослідженнях вивчається широкий спектр запитань чоловіків та жінок в суспільстві, в сім'ї, в професійній діяльності. В психології поняття ґендерної поведінки часто досліджується, але тим не менш різницю між чоловіками та жінками можна розглядати ще довго. Ґендерний стереотип, як і інші види соціальних стереотипів — це невід'ємний атрибут повсякденного мислення, самоусвідомлення та взаємодії індивідів у соціальному просторі. А саме на основі ґендерних стереотипів формується ґендерно-рольова поведінка. Актуальність теми магістерської роботи обумовлюється тим, що результати дослідження розширюють уявлення про явище ґендерної поведінки, та факторів що сприяють її становленню в процесі соціалізації особистості.

Об'єкт дослідження: феномен ґендерної ідентичності.

Предмет: психологічні особливості ґендерно-рольової поведінки жінок та чоловіків з різними типами ставлення до сім'ї.

Мета: теоретично обґрунтувати психологічні особливості ґендерно-рольової поведінки особистості, емпірично дослідити зв’язок між ґендерною ідентичністю жінок та чоловіків на ставленням їх до сім'ї, створити програму впливу для налагодження взаємостосунків у партнерів з різними типами ставлення до сім'ї.

Відповідно до мети ми визначено завдання дослідження:

— охарактеризувати поняття «ґендер», «ґендерна поведінка» ,

— розглянути теоретичні підходи, щодо пояснення особливостей становлення ґендерної поведінки.

— проаналізувати феноменологічні аспекти ґендерної поведінки;

— описати етапи ґендерної соціалізації

— зробити огляд та описати методики дослідження психологічних особливостей ґендерно-рольової поведінки.

— емпірично дослідити вплив ґендерно-рольової ідентичності жінок та чоловіків на тип ставлення до сім'ї.

— створити програму впливу для налагодження взаємостосунків у партнерів з різними типами ставлення до сім'ї.

Гіпотеза: Ґендерно-рольова ідентичність жінок та чоловіків впливає на тип ставлення до сім'ї.

Теоретико-методологічні основи дослідження:

До теоретичних основ магістерської роботи можна віднести праці таких видатних психологів як: Т. В. Говорун та О.М. Кікінеджі, Ш. Берн, Роберт Столлер та Сандра Бем.

Методи дослідження: Для розв’язання поставлених завдань використовувались методи теоретичного аналізу проблеми (аналіз, синтез, узагальнення тощо), методи емпіричного дослідження, методи кількісної та якісної обробки даних, методи математичної статистики (коефіцієнт кореляції Пірсона), методи психодіагностики (тести, опитувальники).

Емпірична база дослідження: дослідження проводилось серед студентів чотирьох факультетів Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, загальна кількість респондентів склала 102 особи (51 жінка, 51 чоловік), дослідження проводилось в два етапи і тривало з 29.02.2012 по 20.03.2012 та з 20.01.2013 по 03.02.2013.

Наукова новизна роботи полягає у поглибленні знань про особливості ґендерно-рольової поведінки чоловіків та жінок, як важливу частину соціалізації та життя кожної особистості, невід'ємність впливу ґендерної соціалізації на подальше життя, та в особливості розвиток сімейних стосунків. Вказано що стереотипи які ми сприймаємо та присвоюємо пов’язані з уявленнями про світ та структуру сім'ї.

Теоретична значущість дослідження полягає в аналізі факторів які зумовлюють створення в особистості певного типу поведінки, та прийняття на себе певної ролі в сім'ї. Обґрунтуємо роль ґендерної поведінки в створенні типу відносин в шлюбі.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані в навчально-виховній роботі викладачами, адміністрацією вишів, практичними психологами при роботі з подружжям, для виявлення та корекції проблем пов’язаних з невірним розподілом ролей чи простою несхожістю в уявленнях про шлюб у сім'ях.

Апробація: При написанні роботи була написана та опублікована наукова стаття на тему «Ґендерно-рольова ідентичність жінок з різними типами ставлення до сім'ї». Взята участь у круглому столі за участі студентів-магістрантів спеціальності «Психологія» «Творчість дитини: погляд психолога», та видані методичні рекомендації на тему «Психологічні особливості ґендерно-рольової поведінки чоловіків та жінок з різними типами ставлення до сім'ї. «

Структура роботи Магістерська робота містить вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел що нараховує 50 найменувань та 3 додатки. Основний зміст магістерської викладено на ____ сторінках друкованого тексту, вміщує 7 таблиць та 6 рисунків.

ґендерна соціалізація психологічна поведінка

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження ґендерно-рольової поведінки особистості

У цьому розділі розглянуто зміст понять «ґендеру», «ґендерного стереотипу», «ґендерної поведінки», «ґендерної соціалізації» та «ґендерної ідентифікації», проаналізована історія дослідження даного феномену, також визначені етапи ґендерної соціалізації та актуальність і практичність знань здобутих на основі цих досліджень у сучасному суспільстві.

1.1 Поняття ґендеру у вимірі соціально-психологічних досліджень

Автори підручника Т. В. Говорун та О.М. Кікінеджі так визначають поняття ґендеру: Ґендер — соціально-психологічна характеристика, набута у процесі соціалізації, яка формує людину як чоловіка чи жінку і значною мірою визначається особливостями культури, традицій, звичаєвості, виховання, соціальними очікуваннями За іншим відомим визначенням Мак-Корміка «ґендер — це соціальна категорія, в основі якої лежить біологічна стать, але охвачує також типи поведінки, ролі та образи, які, хоч і не детерміновані біологічно, але розглядаються в суспільстві як притаманні чоловічим та жіночим представникам» Для прикладу можна навести іще одне визначення Ш. Берн: Ґендер (Gender) — соціально-біологічна характеристика, за допомогою якої люди дають визначення поняттям «чоловік» і «жінка». Оскільки стать (sex) является біологічною категорією, соціальні психологи часто посилаються на ті ґендерні відмінності, які обумовлені біологічно, як на «статеві». Саме поняття «ґендер» походить від грецького слова «генос» («походження», «матеріальний носій спадковості»), тому в українській мові йому найбільш близьке поняття «рід» або «досвід роду». Та в Американському словнику спадщини англійської мови (American Hieritage Dictionary of English Language) термін «ґендер» розуміється як уявлення відносин, що показує приналежність до класу, групи, категорії. Саме це дослівне тлумачення поняття є найближчим до його психологічного визначення. Використовуючи поняття «ґендер», мають на увазі соціальний аспект відносин статей, поширені в суспільстві статеві стереотипи, культуру жіночої та чоловічої поведінки, систему взаємин між жінкою та чоловіком, обумовлених соціальними, економічними і політичними чинниками. Основою для поняття ґендер є біологічна стать, що визначається на біологічних відмінностях в анатомічній будові статевих органів, пропорцій тіла, фізичній витривалості, м’язовій силі тощо.

За підручником Т. В. Говоруна виділяють первинні, вторинні та третинні статеві ознаки. До первинних відносять біологічні характеристики пов’язані з будовою репродуктивних органів та репродуктивною здатністю. За вторинними статевими ознаками розрізняють чоловіків і жінок у будові тіла, поставі, швидкості ходи, голосі. Первинні та вторинні статеві ознаки пов’язують з біологічним розвитком і дозріванням організму з моменту його зачаття. Третинні статеві ознаки є набутими, це жести, міміка, пантоміміка, хода, зачіска, одяг, прикраси тощо. Саме на основі третинних статевих ознак і утворюється психічна стать — це певна система ціннісно-смислових уявлень про себе як про чоловіка чи жінку [17, с.8−13,18]. Психологічна стать є продуктом соціалізації (Соціалізація (Socialization) — процес, за допомогою якого людина навчається відповідним моделям поведінки в суспільстві, цінностям і так далі [7]), вона утворюється на основі привитих нам з дитинства стереотипів. Одного дня художниця Николь Холландер намалювала такий маленький комікс: два персонажі з червоними від морозу вухами стоять на вулиці в самий холодний день року. Один говорить: «Навіщо мені шапка, мені холод дарма». Другий: «Я не ношу шапки, вона псує мені всю зачіску». Хто з них хлопчик, а хто — дівчинка? Саме це і є яскравий приклад впливу ґендерних стереотипів на наше мислення.

Т.В. Говорун говорить про те, що «ґендерні стереотипи — це спрощені, стандартизовані, стійкі, емоційно насищенні, ціннісно означені полярні за знаком оцінки, жорстко фіксовані образи чоловіка і жінки, які спонукають до певного ставлення». Саме за допомогою ґендерних стереотипів забезпечується дотримання та збереження тих основних «законів» традиційної ґендерно-рольової ідеології, які на протязі історичного досвіду народу сформувались на основі вигідних і практичних, з точки зору безпеки та розвитку, функцій жінок та чоловіків. Утворення ґендерних стереотипів відбувається в умовах ґендерної системи, вона відображає асиметричні культурні оцінки й очікування, що адресуються людям залежно від їх статі. Таким чином ґендерна система — це соціально сконструйована система нерівності за статтю. Важливу роль у розвитку й підтримці ґендерної системи відіграє свідомість людей. А конструювання ґендерної свідомості відбувається за допомогою розповсюдження і підтримки стереотипів, в тому числі й ґендерних. [15]

За Т. В. Говоруном ґендерні стереотипи поділяють за змістом на чотири групи:

1. Стереотипи маскулінності/фемінності. Чоловікам і жінкам приписують певні психологічні якості, особливості поведінки. Якості, які асоціюються з чоловіками, називають інструментальними, оскільки вони характеризують чоловіків як діячів, що впливають на світ. Якості, що асоціюються з жінками, називають експресивними, бо вони характеризують емоційне функціонування жінок у сім'ї, ставленні до дітей, чоловіка. Чоловіки і жінки і («більшого погоджуються з тим, що інструментальні якості власні ні чоловікам, експресивні - жінкам (див. табл.1).

Таблиця 1.

2. Стереотипи, пов’язані з відмінностями у змісті праці статей. Сферою жінок вважається емоційна, експресивна діяльність, у якій визначальними є опікуючий, виконавчий та обслуговуючий компоненти. Інструментальну сферу діяльності, яку характеризує творча, керівна, результативна праця, приписують чоловікам. Поширенню цього стереотипу в гуманітарних науках сприяли концепції «природної» взаємодоповнюваності статей Т. Парсонса і Р. Бейлза та біологічно детермінованих, вроджених якостей (якою вважається, наприклад, материнський інстинкт).

Стереотипи, які закріплюють сімейні та професійні ролі відповідно до статі. Головними соціальними ролями жінок вважають сімейні (мати, господиня), чоловіків — професійні (керівник, шеф). Чоловіків оцінюють за професійними успіхами, соціальним статусом, а жінок — за господарськими вміннями, наявністю сім'ї та дітей.

Стереотипи, пов’язані з привабливістю, критеріями оцінки зовнішності чоловіка та жінки. Наприклад, він — суцільна сила м’язів, вона струнка і тендітна. Маскулінність і фемінність є нормативними уявленнями про соматичні, психічні та поведінкові особливості жінок і чоловіків.

Ґендерні стереотипи виступають як ґендерні схеми. Ґендерні схеми — це когнітивні категорії ґендера. Вони керують процесами обробки інформації, що поступає до нас, таким чином, що ми починаємо сприймати, запам’ятовувати і інтерпретувати її відповідно до наших уявлень про ґендер. Наприклад: У відомому дослідженні (Condry & Condry, 1976) випробовуваним показували фільм про дев’ятимісячного дитяти; при цьому одній половині глядачів говорилося, що це дитя — хлопчик, а іншій половині - що дівчинка. Ця проста маніпуляція приводила до абсолютно різної оцінки одного і тієї ж поведінки. Наприклад, в одному з показаних епізодів дитя починало кричати після того, як з коробки раптово вискакував попригунчик. Ті люди, які вважали дитя хлопчиком, сприймали «його» розсердженим, ті ж, хто вважав дитя дівчинкою, сприймали «її» зляканою. Це лише один з наглядних прикладів того як ґендерні стереотипи впливають на поступаючи нам інформацію. На одну й ту саму інформацію люди реагували по різному в залежності від установки.

Тим не менш ґендерні стереотипи є корисними, розглянемо функції які вони виконують в житті людини:

регулятивну. Полягає у спрямуванні індивідів на освоєння певних видів занять, професій, посад тощо. Наприклад: «Справжній чоловік нічого не боїться», «Тільки справжні чоловіки підкоряють небо», «Щастя жінки без сім'ї є неповним» тощо;

пояснювальну. Виявляється у формулюванні коментарів, рекомендацій щодо поведінки статей. Наприклад, «Чоловіки маніть стригтися коротко» ;

ретрансляційну. Полягає в тому, що певні тендерні стереотипи нав’язують або нейтралізують відповідні соціальні інститути, література, мистецтво, засоби масової інформації, особливо реклама;

виправдовуючу. Ґендерні стереотипи мотивують, виправдовують некоректну, неадекватну поведінку за певних обставин [35]

Отже, як бачимо з наведеного вище матеріалу: стереотипи являються носіями всього історичного, епохального і контекстуального практичного досвіду (народу) і виконують не лише функцію економії психічної енергії переробки інформації, але і забезпечують цілеспрямованість організації життєдіяльності на безпечність і розвиток як суспільства в цілому, так і його окремих членів.

Під впливом ґендерних стереотипів в процесі ґендерної соціалізації відбувається ґендерна ідентифікація. Т. В. Говорун визначає поняття ґендерної ідентифікації так: «ґендерна ідентифікація — це внутрішнє переживання своєї статевої належності, суб'єктивне осмислення та переживання ґендерної ролі, уподібнення до неї, своєрідна єдність статевого самоусвідомлення і поведінки» Ґендерна ідентичність особистості проявляється як в виборі соціальних ролей, що приймаються до засвоєння, так і в характері їх виконання, в максимальних цілях, що ставить перед собою особистість. Як вказано вище ґендерна ідентичність включає в себе «статеве самоусвідомлення та поведінку». Отже, ґендерна поведінка виникає в процесі соціалізації під впливом ґендерних стереотипів і існує в умовах ґендерної ідентичності. По своїй суті ґендерна поведінка є статевотипізованою. «Статевотипізована поведінка — поведінка що найбільш характеризує поширені, яскраві взірці за традиційного розподілу ролей, з яким чоловіки виконують предметно інструментальні, а жінки — емоційно експресивні ролі». Серед статевотипізованої поведінки виділяють такі виміри як маскулінність (типово чоловіча поведінка), фемінність (типово жіноча поведінка) та андрогенія (в залежності від потреб проявляється чи маскулінність чи фемінність). Саме дотримання однієї з даних ліній поведінки і є ґендерно-рольовою поведінко.

Узагальнюючи слід зазначити, що дослідження даного феномену триває лише з середини двадцятого століття, але проблема ґендерної поведінки розглядалась давно, отже розглянемо які самі підходи вивчали проблему ґендеру.

1.2 Психологічні традиції розуміння явища ґендеру

До середини двадцятого століття статева приналежність індивіда вважалась біологічним фактором, з якого автоматично виводились усі тілесні, соціальні й психологічні відмінності між чоловіками та жінками. Англійське «sex» відповідає поняттю стать. Отже традиційно воно використовувалось що до морфологічних і фізіологічних відмінностей осіб. Проте в 70-ті рр. ХХ ст. соціологи запропонували розрізнити поняття «sex» і «gender», оскільки крім біологічних відмінностей, між чоловіками та жінками існує поділ на соціальні ролі. У 1958 р. психоаналітик Роберт Столлер, що працював в університеті Каліфорнії (Лос-Анжелес, США), ввів в науку термін «ґендер» (соціальні прояви приналежності до статі або «соціальна стать»). У 1963 він виступив на конгресі психоаналітиків в Стокгольмі, зробивши доповідь про поняття соціостатевого (або — як він назвав його — ґендерного) самоусвідомлення. Його концепція будувалася на розділенні «біологічного» і «культурного»: вивчення статі (англ. — sex), вважав Р. Столер, є наочною областю біології і фізіології, а аналіз ґендера (англ. — gender) — може бути розглянутий як наглядна область досліджень психологів і соціологів, аналізу культурно-історичних явищ. Пропозиція Р. Столлера про розведення біологічною і культурною складових у вивченні питань, пов’язаних зі статтю, і дало поштовх формуванню особливого напряму в сучасному гуманітарному знанні - ґендерним дослідженням.

В історії розвитку зарубіжної ґендерної психології виокремлюють такі етапи:

1. Перша чверть ХХ ст. Нечисленні дослідження психологічних особливостей чоловіків і жінок стосувалися здебільшого психології статі, де стать часто ототожнювалася із сексуальністю.

2. Друга чверть ХХ ст. Більшість досліджень зосереджувалися на психології статевих відмінностей, які не зводилися до сексуальності, а вважалися заданими природою.

3. Третя чверть ХХ ст. У зв’язку з накопиченням знань про диференціацію психології статевих відмінностей під впливом соціалізації чільне місце почало займати поняття «відмінності, пов’язані зі статтю», що призвело ослаблення вияву біологічного детермінізму.

4. Кінець ХХ ст. — початок ХХІ ст. Дослідники стали вести мову про ґендерні відмінності, які можуть взагалі не мати біологічної основи. Сучасні ґендерні дослідження, не заперечуючи значення біологічної статі, акцентують увагу на соціальній детермінації процесу набуття ґендерної ідентичності індивіда.

Розглянемо поняття ґендеру з різних точок зору.

В своїй роботі «Ґендерна психологія» Т. В. Говорун наводяться слова Зігмунда Фрейда " Анатомія — це доля", саме так він вважав наголошуючи що чоловіче властиве біологічному чоловікові, а жіноче — біологічній жінці, а відхилення від цієї норми є симптомом психічного розладу.

Теорія Зігмунда Фрейда про виникнення статевої індивідуальності зробила, можливо, найбільш сильний вплив на розвиток психології, будучи одночасно самою суперечливою. Згідно з Фрейдом, вивчення статевих відмінностей в дитячому і ранньому дитячому віці ґрунтується на наявності або відсутності пеніса. Сказати «у мене є пеніс» — те ж саме, що «я хлопчик»; твердження «я дівчинка» рівносильно «у мене немає пеніса». Фрейд підкреслює, що в даному випадку це не просто анатомічні відмінності: наявність або відсутність пеніса символізує мужність або жіночність. Він вважав, що саме анатомічні відмінності в будові жіночого тіла від чоловічого формують у жінки дві специфічні особливості - кастрацій ний комплекс і заздрість до чоловічих геніталій. Ці комплекси визначають три можливі лінії розвитку жіночої психіки: одна веде до придушення сексуальних імпульсів, а отже до неврозів; друга — до модифікації характеру під чоловічі зразки, для якої характерні чоловікоподібне прагнення до творчої діяльності, сильні соціальні інтереси, активність; третя — до нормальної жіночності, під якою Фрейд розумів прагнення реалізувати бажання володіти чоловіком через заміжжя та народження сина. Найголовнішими рисами жіночого характеру, згідно з Фрейдом, є пасивність, мазохізм, і нарцисизм. Мазохізм і пасивність є взаємопов'язаними. До мазохізму належить будь яке пасивне ставлення до сексуального життя та сексуального об'єкта. Він є нормальною, природною жіночою рисою і ненормальною — чоловічою. Нарцисизм проявляється у тому, що жінка звертає свою любов на своє тіло або на своє Я, ставлячись до нього так само, як поставився б до нього чоловік. Нарцисизм у чоловіка відрізняється від жіночого, оскільки він пов’язаний скоріше із захопленням навколишнім, ніж випинанням свого Я. Тому жіночність, порівняно з чоловічими рисами є меншовартісною. В процесі статевої соціалізації головним фактором Фрейд вважав ідентифікацію дитини з матір'ю чи батьком, а також переборення специфічних конфліктів, головним серед яких являється Едіпів конфлікт (комплекс, чи в випадку дівчаток — комплекс Електри). Фалічний період розвитку дитини (4−6 років) Фрейд та його послідовники вважали вирішальним для статевої ідентифікації, подальшого засвоєння статево рольової поведінки, оскільки саме на цій стадії діти переживають перший любовний досвід — вищеназвані конфлікти. Якщо, в силу різних сімейних обставин, даний конфлікт залишається не розв’язаним, то дівчинка чи хлопчик можуть у дорослому житті мати серйозні проблеми зі своєю статеворольовою поведінкою.

Саме застряванням на фалічній стадії психосексуального розвитку, нерозв’язаними комплексами Едіпа чи Електри — аналітики пояснювали, наприклад, виникнення гомосексуальної поведінки у чоловіків і жінок або маскулінність жінок чи фемінність чоловіків.

Зігмунд Фрейд будував свою концепцію на основі практики — його пацієнтками були жінки середнього класу, що дійсно зазнавали психічних стресів унаслідок пригноблюваного та безправного положення в сім'ї. Інтерпретація та критика Фрейда розглядалась з різних позицій, у тому числі і в рамках психоаналізу. Так, феміністка психоаналітичного напряму Джулієт Мітчел писала що, психоаналіз — це діагноз, а не рекомендація. Проти теорії Фрейда висувалися багаточисельні заперечення і багатьма іншими авторами. По-перше, Фрейд, мабуть, ототожнює особові межі, які складаються відповідно до приналежності до певної статі, і обізнаність про статеві органи, хоча, звичайно ж, на особу впливають і багато інших, не так явно виражених чинників. По-друге, його теорія, очевидно, виходить з припущення, що пеніс «природним чином» перевершує піхву, яка є всього лише відсутністю чоловічого статевого органу. Але чому не можна допустити, що жіночі статеві органи є важливішими і значимішими, чим чоловічі? По-третє, Фрейд розглядає батька як основного носія дисципліни, тоді як в багатьох культурах мати грає набагато більшу роль у вихованні слухняності. По-четверте, Фрейд вважає, що статеве вчення в основному відбувається протягом едіпової фази, приблизно в чотири-п'ять років. Після Фрейда багато учених, включаючи і тих, хто випробував його сильний вплив, підкреслювали, що важливо починати статеве виховання дитини ще в немовлячому віці.

Учень і послідовник Фрейда Карл Густав Юнг вважав що в структурі позасвідомого є і чоловіче і жіноче начало. В індивідуальному позасвідомому чоловіка міститься його жіноча сторона — аніма, символами якої є Діва Марія, Мона Ліза, Жінка-мати. Архетипний зміст ані мусу — підсвідома чоловіча сторона особистості жінки. Стать є роллю, яка дається природою. У процесі індивідуації відбувається відкриття цілісного, вихід за межі статевої належності, проникнення в архетип Самості, який поєднує і жіноче, і чоловіче начало в одній людині. «Відкрити себе» — значить прийняти інтеграцію чоловічого і жіночого в собі такою, якою вона є.

Дана тема є однією з центральних в ученні К. Хорні. Вона вважала украй важливою і актуальною дослідження специфіки чоловічої і жіночої психології, протистояння полови, шлюбних стосунків. Хорні зробила спробу довести психічне рівноправ'я чоловіків і жінок, в протилежність позиції Фрейда, який бачив причини жіночої пасивності і емоційності у відчутті жінкою своєї фізичної недостатності, відчутті заздрості, прагненні стати чоловіком. Хорні визнавала ситуацію «едіпового комплексу», але лише як приватний, не вичерпний випадок. Взаємини полови зводилися до комплексу проблем, але не лише до однієї. Розглядаючи ґендерні (культурно-обумовлені) статеві стосунки, Хорні виділяє ряд моментів. Чоловік почитав жінку як Мати, яка піклується, жертвує собою. Але захоплення жінкою є сусідами із заздрістю тому, що сам чоловік не може (наприклад, дітородіння). Ці комплекси компенсуються «народженням» державних систем, релігій, мистецтва. Це накладає відбиток на всю культуру, яка набуває чоловічого відтінку. Інший компенсатор комплексів — утиск жінок. Часто відношення чоловіка до жінки асоціюється із страхом смерті: хто здатний дати життя, той має право її відібрати. Чоловік випробовує страх перед жінкою, як сексуальною істотою, оскільки жінка відбирає у нього силу під час контактів. Сексуальність жінки більше лякає, чим притягує чоловіка, який боїться виявитися неспроможним або якось принизитися перед нею.

Багато авторів, запозичуючи ідеї Фрейда, зазвичай піддавали їх значним модифікаціям. В якості важливого прикладу можна навести роботи Ненсі Чодороу, яка сходиться в поглядах скоріше з психоаналітиками нового покоління, ніж з самим Фрейдом. Згідно з її теорії, дитина починає відчувати себе приналежним до певної статі дуже рано, і це обумовлюється прихильністю дитини до своїх батьків. Крім того, Чодороу приділяє набагато більше уваги, ніж Фрейд, важливості ролі матері, а не батька. Чодороу стверджує, що описаний Фрейдом розрив тісному зв’язку, що існує між дитиною і матір'ю, відбувається по-різному в хлопчиків і дівчаток. На відміну від хлопчиків, дівчинки залишаються в більш близьких відносинах зі своєю матір'ю. Дівчатка зберігають прихильність до матері довше, ніж хлопчики. Оскільки різкого розриву з матір'ю не відбувається, характер дівчинки, і пізніше дорослої жінки, складається таким чином, що вона більше пов’язує себе з іншими людьми. Особистість хлопчиків формується завдяки більш радикального заперечення їх первісної близькості до матері, а їх ідеал мужнього являє собою просте заперечення жіночного. Перед ними виникає необхідність навчитися не бути «мазунчиками» або «матусиними синками». У результаті хлопчики виявляються порівняно непідготовленими до близьких стосунків з іншими людьми; вони розвивають в себе більш аналітичний погляд на світ. Вони займають більш активну життєву позицію, надаючи першорядне значення «досягненням», але при цьому пригнічують здатність розуміти свої власні почуття і почуття інших людей. Особа чоловіка формується в процесі відділення від матері. Внаслідок цього чоловіка впродовж всього життя відчувають почуття, ніби їх особу наражається на небезпеку, коли вони зав’язують з ким-небудь занадто тісні емоційні стосунки. Жінки відчувають прямо протилежне: відсутність тісних взаємин з іншими людьми загрожує їх відчуттю самоствердження. Ці зразки поведінки передаються з покоління в покоління через найважливішої ролі, яку жінки грають в ранній соціалізації дітей. Жінки самовиражаються і описують себе переважно в термінах взаємин. Чоловіки пригнічують у себе ці потреби і займають більш активну позицію по відношенню до світу.

Перша соціологічна концепція структури жіночих і чоловічих ролей була висунута американським соціологом Т. Парсоном. Він зробив абсолютно природний для традиційної свідомості біодетермініста висновок, що роль інструментального лідера в сім'ї завжди належить чоловіку, а жінка — це експресивний лідер." Фундаментальне пояснення розподілу ролей між біологічними статями, — пише Парсон, — полягає в тому, що народження дітей і догляд за ними створює сувору презумпцію первинності відносин матері до маленької дитини… Це веде до того що чоловік усунений від цих біологічних функцій, повинен спеціалізуватися в альтернативному, інструментальному напрямку" .

Біхевіоризм розглядає поведінку людини як систему стимул — реактивних зв’язків, що закріплюють маскулінну та фемінну поведінку як вторинні умовні рефлекси: хлопчики та дівчатка набувають такої жіночої чи чоловічої поведінки, яка заохочувалась батьками й отримувала від них і оточуючих позитивне підкріплення. Спрямування статево рольових установок, оволодіння відповідними вміннями і навичками за біхевіористичною схемою заохочення — покарання відбувається у сім'ї, під впливом ЗМІ, школи, середовища однолітків. Згідно з біхевіористичною схемою найближче оточення від народження дитини підкріплює статевотипізовану поведінку, карає за ґендерно нетипову, диференціюючи психологію статей. На цій підставі біхевіористичну схему закріплення чоловічих і жіночих ролей називають теорією статевої типізації.

Біологічні та соціобіологічні концепції представлені роботами Лайонел Тайгер і Робін Фокс, які стверджували що людські істоти не є продуктом культури, і тому будували свої висновки на основі вивчення приматів, оскільки вони нібито схожі з людиною, але не випробовують на собі впливу соціокультурних чинників. Л. Тайгер і Р. Фокс вважали, що домінування осіб чоловічого роду біологічно детерміноване і характерне для всіх тварин, у тому числі і людини. Влада в будь якому суспільстві належить чоловікам тому, що це обумовлено самою природою [15, с. 12,13].

Теорія соціальних ролей Іглі. Відповідно до цієї теорії багато ґендерних відмінностей є продуктами різних соціальних ролей, які підтримують або пригнічують в чоловіках і жінках певні варіанти поведінки. Іншими словами, різні для двох статей види досвіду, що виникають з ґендерних ролей, призводять до того, що навички і аттітюди у чоловіків і дружин — почасти різняться, і саме на цьому ґрунтуються відмінності в поведінці (Eagly & Wood, 1991). Теорія соціальних ролей також говорить, що соціальні ролі нерідко призводять до утворення соціальних стереотипів (не рахуючи тих випадків, коли стереотипи призводять до формування соціальних ролей). Інакше кажучи, ми бачимо, як чоловіки зайняті одними справами, а дружини — іншими, і укладаємо з цього суть, що вони різні люди.

Когнітивний підхід розуміння психологічної природи засвоєння ґендерної ролі як наслідку досягнення певного рівня розвитку свідомості представлений у працях Л. Колберга, Д. Раблі, Дж. Стегора, Д. Мартіна, Х. Хелверсона. Статеву ідентичність вони тлумачать як результат поетапного пізнання, поглиблення і розширення інформації про правила соціальної поведінки про себе як статеву істоту. Пізнання статевих відмінностей, згідно з теорією схем, починається з первинного закарбування інформативних, в тому числі моральних, паттернів, завершуючись їх самокатегоризацією — поглибленням, розширенням, пересортуванням, відбором найпривабливіших моделей статево рольової поведінки [17, с. 273,274].

Теорія ґендерних схем, запропонована Сандрою Бем. Відповідно до теорії Бем, індивідууми, що випробували вплив статевої типізації, використовують ґендерні схеми більшою мірою, ніж індивідууми, що не піддалися даному культурному процесу. Для виявлення індивідуумів, для яких характерна статева типізація, Бем просила їх оцінити себе по ряду сексуально-типізованих рис особистості. Індивідууми, високо оцінюють себе по типово маскулінних рис (таким як «впевнений в собі», «незалежний»), але низько по типово фемінні рисами («співчутливі», «ніжний»), визначалися як маскулінні; індивідууми, для яких був характерний протилежний патерн, визначалися як фемінні; а індивідууми, що описують себе як володіють і маскулінні та фемінні рисами, визначалися як Андрогінні (від грец. Андро — «чоловічий» і гіно — «жіночий»). Є багато джерел, що підтверджують теорію ґендерних схем. Наприклад, сексуально-типізовані жінки використовують фемінні конструкти частіше, ніж Андрогінні жінки, розподіляючи людей по категоріях при виконанні реп-тесту (Rep Test, Tunnell, 1981). Сексуально-типізовані люди також схильні групувати висловлювання з маскулінні та фемінні категоріях при описі самих себе (Larsen & Seidman, 1986). Сексуально-типізовані індивідууми також більш схильні уявляти собі персонажів, про яких вони читають, чи як чоловіків, або як жінок, навіть коли їх стать не має значення.

Феміністичні теорії ґендеру.

Фемінізм — соціокультурний та соціально-політичний рух, що сформувався в ХІХ ст. і став масовім в ХХст. Фемінізм відстоює ідею рівності прав чоловіків та жінок. Одним із інтелектуальних першоджерел фемінізму вважають книгу англійки Мері Волстонкрафт «Захист прав жінок» (1792). Феміністичні ідеї розвивалися також у контексті руху за громадянські права, що поширювався в Англії, Франції, США, Канаді у другій половині ХІХ ст., зокрема за надання жінкам виборчих прав. Рух отримав назву «суфражизм». Перша половина ХХ ст. була ознаменована перемогами феміністичних домагань. В інтелектуальний обіг запроваджується поняття «емансипація». «Феміністська картина світу, — пише О. Водоп’янова, — в основному містить у собі наступні моменти:

неприйняття існування в сім'ї і суспільстві суворо закріплених чоловічих і жіночих ролей;

осуд поділу сфер громадського життя на чоловічі та жіночі;

прийняття такого ідеалу жінки, головними характеристиками якого є енергійність, активність, впевненість у собі, прагнення до волі й незалежності, діяльність у різних сферах громадського життя;

погляд, відповідно до якого високу цінність для жінки мають професійні досягнення, кар'єра, прагнення до самореалізації;

перевага таких сімейних стосунків, що не вимагають від жінки віддачі себе турботі про інших;

погляд на виховання дітей, відповідно до якого суспільство повинне максимально прагнути до рівної участі батьків і матерів у житті дитини та створювати умови для ретельної організації зайнятості дітей поза сім'єю;

осуд ставлення до жінки як до об'єкта сексуального гноблення;

неприйняття подвійних стандартів суспільної моралі в оцінці поведінки чоловіків і жінок у різних сферах життя;

переконання в необхідності глибокого усвідомлення жінками свого підпорядкованого становища, бажання змін у суспільній ролі жінок і розуміння важливості практичних дій у цьому напрямку" .

Феміністичну ідеологію репрезентують різні гілки фемінізму — культурологічний, психоаналітичний, постмодерністський, марксистський, ліберальний, соціалістичний, радикальний та ін.

Ліберальний (поміркований) фемінізм - Засади ліберального фемінізму сформульовані у книзі М. Волстонкрафт «Захист прав жінок», Д. Міла «Визволення жінок» (1851), Г. Монро «Поневолення жінок» (1869). Засновуючись на ідеї рівності статей («різні, проте рівні»), ліберальний фемінізм сповідує ідею рівного доступу жінок до соціальних, політичних та економічних ресурсів шляхом змін у законодавстві, запровадження спеціальних програм, залучення жіноцтва у сфери суспільно-політичного життя, які для них були забороненими.

Соціалістичний (Марксистський) напрямок у фемінізмі. Отримав найсильніший розвиток у Західній Європі (особливо у Франції та Німеччині) та в Австралії, де наприкінці 1960;х рр. сильні позиції мав лівий рух. Розглядає дискримінацію жінки як окремий прояв дискримінації людини в класово-антагоністичному суспільстві, що посилюється патріархатом. Спираючись на Ф. Енгельса, соціалістичні феміністки вважають, що підпорядкування й привласнення жінок чоловіками передує привласненню засобів виробництва. Отже, подолання жіночої дискримінації можливе лише за умови класової (суспільної) перебудови. Метою соціалістичного фемінізму є ліквідація суспільних відносин, що спричиняють владу одних людей над іншими [15, с.288−289].

Радикальний, фемінізм вважає, що будь-який соціально-економічний устрій гнобитиме жінку, оскільки вона наділена репродуктивною здатністю. Вагітність, народження дитини, необхідність догляду за нею посилюють залежність жінки від чоловіка, який контролює її тіло, сексуальність. Репродуктивна функція жіночого організму завжди ставить жінку в позицію жертви, яка часто непомітна в соціумі, просякнутому стереотипами. Патріархальні стосунки експлуатують репродуктивну здатність жінки і її громадянський потенціал. Тому радикальні феміністки закликають до знищення патріархальності як біологічної нерівності статей і проголошують головними не виробничі відносини, а проблеми репродукції. Тільки новий суспільний порядок з відособленим існуванням жінок може зарадити справі їх визволення. Радикальний фемінізм набув найбільшого поширення у США, Франції та Німеччині.

Психоаналітичний фемінізм зосереджує увагу на внутрішніх психічних механізмах, вважаючи їх ключовими у розумінні того, як конституюються сексуальність і тендер і чому це спричинює чоловіче домінування (К. Горні «Жіноча психологія» і Н. Ходороу «Відтворення Материнства: психоаналіз і соціологія тендеру»). Цей напрямок засобом поневолення жінки вважає сексуальність. Причина дискримінації жінок полягає у тиску, який вони відчувають з боку суспільства при формуванні жіночої суб'єктивності. Жіноче самовідчуття вторинності ґрунтується не на «комплексі кастрації», а в соціальній субординації. Секс — одна із сил, що утримує жінку поза публічною сферою політики, економіки, культури. Сексуальне поневолення — основний механізм, завдяки якому виникають владні структури, що підтримують політичне та економічне рабство. Жінки вимагають не сексуальну волю, а волю до особистого розвитку.

Посптодерністський напрямок у фемінізмі. Розглядає дискримінацію жінок як природний прояв культурної метафори, що передає зв’язок між духом (чоловіча основа) і природою (жіноча основа). Це обумовлює наявність ціннісних орієнтацій і настанов, у яких те, що пов’язано з «чоловічим», є позитивним і значимим, а з «жіночим» — негативним, вторинним, субординованим. Шлях до подолання — руйнування культурних стереотипів.

Феміністичний рух часто звинувачують у тому, що його прихильники прагнуть «догнати і перегнати» чоловіків, досягти рівності за рахунок утисків «сильної» статі. Насправді це зовсім не відповідає основним постулатам фемінізму. Сучасні виразники феміністичних ідей усвідомлюють, що жіночі проблеми виступають у комплексі з чоловічими, що досягнення тендерної рівності можливе лише за умови піднесення тендерної свідомості як чоловіків, так і жінок. Століття, яке розпочало свій плин, називають ерою біархату, повноправності буття чоловіка та жінки. Особливістю цього процесу в українському етносі є його розвиток паралельно з процесом національного відродження, визволенням від нашарування не притаманних для українського народу соціостатевих установок.

1.3 Психологічні особливості ґендерної поведінки

Зміст поняття «ґендер» відображає складний соціокультурний процес становлення відмінностей у чоловічих та жіночих ролях, поведінці, ментальних та емоційних параметрах та ознаках. Значні індивідуальні відмінності мають місце у представників обох статей під час свідомого вибору дій: одні норми мислення, поведінки вони приймають, до інших виявляють стійкість, не піддаючись тискові соціальних очікувань.

У ХХ ст. психологи сконструювали кілька спеціальних шкал мужності-жіночності (тести Термана-Майлз, Гідфорда, MMPI, та ін.). Шкали базувались на уявленні про те, що в межах певної норми індивіди можуть розрізнятися за ступенем маскулінності-фемінності, але самі ці характеристики вважалися альтернативними: висока маскулінність повинна корелюватися в з низькою фемінністю і навпаки, при чому для чоловіків була нормативною та бажаною висока маскулінність, для жінки — фемінність [15, с.32−33]. Такий дихотомічний конструкт фемінності та маскулінності, який можна відобразити двополюсною прямою, тривалий час слугував наочним зображенням взірця належної поведінки для осіб жіночої та чоловічої статей.

Цей взірець будується на принципах взаємовиключення, тобто чим більше особистість набуває ознак, що належать, наприклад, до «чоловічого» полюсу, тим менше вона жінка і навпаки.

Проводячи дослідження на цю тему у 1975р. Сандра Бем вводить поняття андрогінності, та формує гіпотезу про її зв’язок з душевним благополуччям людини, яка емпірично не підтвердилась. Цьому є концептуальне пояснення: андрогінність визначалась як баланс рис маскулінних і фемінних у традиційному розумінні, тобто як активності і пасивності.

Як особливі способи існування ґендерної картини світу, маскулінність і фемінність мають загальну родову ознаку — ознаку атрибутивності. Інакше кажучи, маскулінність і фемінність є такі властивості ґендерної картини світу, без яких вона не може ні існувати, ні мислитися. Отже, у форматі ґендерістики немає більш фундаментальних властивостей, ніж властивості маскулінності і фемінності. Одночасно кожен з двох ґендерних атрибутів володіє специфічними ознаками, які найбільшою мірою відрізняють їх один від одного. Такими виступають поняття мужності і жіночності, в яких своє адекватне відображення знаходить сутність маскулінності і фемінності. Проте, як відомо, ніяке явище не зводиться до своєї найбільш глибокої сутності. На рівні різноманітного людського буття маскулінність, будучи за своєю соціальною суттю втіленої мужністю, разом з тим може включати в себе також деякі протилежні риси. Аналогічна ситуація і з фемінністю, яка, будучи по своїй суті втіленням жіночності, на рівні явища поєднується з тими чи іншими чоловічими рисами поведінки. Розглянемо детальніше ці два поняття.

Психологічна маскулінність безпосередньо пов’язана з індивідуалізацією особистості, тобто розвитком її від середовищної залежності до автономності, від конформності до вільного самовизначення. Водночас становлення індивідуальності пов’язане з розвитком самосвідомості і волі за умов, що людина усвідомлює себе як представника конкретного історичного часу, спадкоємця певних культурних традицій, носія тих або інших здібностей. У цій універсумно зорієнтованій унікальності вона приймає своє життєве завдання, визначає покликання, самореалізується. Тому індивідуалізація відображає психологічну реальність розвиткового перебігу людського духу як домінанти чоловічого зародку життя. Становлення статевої ідентичності хлопчика — це усвідомлення себе як іншого, відмінного від матері, необхідність уособлення та утвердження меж свого «Я» [15,33−34].

Психологічна фемінність взаємопов'язана з децентрацією особистості, тобто зміщенням мотиваційно-ціннісної домінанти з егоцентричних і групоцентричних прагнень на універсально-милосердні та альтруїстичні. Отже, фемінність — це психологічна характеристика людини, що, пов’язана із жіночою статтю, або характерні форми поведінки, яких очікують від жінки в даному суспільстві (Ентоні Гідденс), або ж «соціальний вираз того, що розглядається як позиції, внутрішньо притаманні жінці» (Ліза Таттл). У форматі андроцентричної культури вона визначається як маргінальна щодо існуючого символічного порядку, у якому маскулінність виступає як норма. Фемінність — не суто жіноча риса, як це закріпилося у свідомості, переобтяженій різними стереотипами, а певній спосіб осмислення та сприйняття реальності, цілісність характерних рис і якостей — емоційності, сенситивності, інтуїтивного пізнання [15, с.34−35].

Основний методологічний принцип взаємозв'язку маскулінності і фемінності як атрибутів ґендерної реальності виражається в законі їх доповнення. Іншими словами, як протилежностей маскулінність і фемінність доповнюють один одного в рамках єдиної ґендерної картини світу. Найважливіша риса протилежностей такого типу — їх загальна неможливість мінятися місцями і переходити один в одного. Мужність є мужність, а жіночність є жіночність; і в своєму сутнісному аспекті вони не зводяться один до одного, представляючи собою досить жорсткі й певні нормативні утворення. Ці теоретичні викладки підтверджуються всім історичним досвідом. Ще жодного разу в історії людства конструкти маскулінності і фемінності не мінялися місцями (подібно північним та південним полюсів нашої планети).

Також останнім часом більшої популярності набирає поняття гіперґендерність. Т. В. Говорун пояснює це поняття так:

Гіперґендерність як ознака статевотипової чоловічої чи жіночої поведінки є своєрідним символом охорони традиційного розподілу статевих ролей, поляризації фемінності/маскулінності, увиразнення їхньої інакшості, несумісності, діаметральної протилежності. Відповідно виділяють гіпермаскулінність та гіперфемінність.

Гіпермаскулінні чоловіки сміливі, рішучі, мають сильну волю, не скиглять, не скаржаться, а завойовують. У стосунках із жінками вони емоційно стримані, зверхні, поблажливі до їхніх слабкостей, ніколи не виявляють палких почуттів, не люблять «ніжностей», доводять свої почуття героїчним учинком, ризикованою поведінкою.

Гіперфемінність жінки часто пов’язували з її сексуальною привабливістю, витонченістю, із синдромом «леді Макбет» (кокетливість, хитрість, маніпулювання чоловіком для досягнення власних цілей). Жіночість асоціювалася зі стрункою статурою, гордовитою поставою і ходою, витонченими манерами, одягом, зачіскою, аксесуарами, а також високими моральними якостями.

Дослідження останніх років відзначають стійку тенденцію в багатьох регіонах світу до зближення стандартів поведінки чоловіків і жінок, образів маскулінності і фемінності. Цю тенденцію можна позначити як андрогенну. Між тим ця нова світова ґендерна тенденція досить суперечлива.

Автори підручника з ґендерної психології Т. В. Говорун та О.М. Кікінеджі описують таке визначення поняття андрогінії - андрогінія є поєднанням в одній людині чоловічого та жіночого, згідно з даосистською філософією, «інь» (жіноче начало) та «янь» (чоловіче начало). Назва пішла від міфу про андрогенних істот, що мали дві статі, чотири руки та чотири ноги і виявляли більшу мудрість та гнучкість поведінки.