Наследие воїнів Півночі

Наследие воїнів Севера

Нет нічого більше спірного, і часто, більш невдячного, ніж визначення культурну цінність тієї чи іншої пласта традиції. Нащадки, де вони завжди благородны… и вдячні. Достатньо переглянути те, як перекроюється історія останнього століття. Перекроюється задля лідерам тих чи інших партій, угруповань, держав. І, найчастіше, як природною реакції «від супротивного» піднімається хвиля вшанування, те, що одномоментно стало з білого чорним… чи наоборот.

Хотя, через навіть десятиліття, складно відповісти однозначну оцінку тому чи іншому події чи людині. Адже, попри офіційне негативне ставлення, такий собі ганебний ярлик, у країні знайдуться люди, цілком щиро які вірять у велич і величезну позитивну роль таких персонажів історії як, скажімо, Гітлер чи Сталін. Хоча, кажучи чесно, думку багатьох послідовників подібних «культів»" дуже опосередковано був частиною їхнього власним. І, по більшого рахунку — тільки у противагу громадському. У певному сенсі, це навіть модно — бути, у меншості. Є у цьому особливу кайф… до добра не який доводить. Та боги рассудят.

Я ж маю бажання сказати про події, віддалених від теперішнього дня набагато далі, ніж сумні події уже минулого століття, з його жахливими війнами і диктаторами.

Век 9 нової доби. Без всяким сумнівом — переломний у долі Європи. Від неписаних канонів язичництва народи рухаються, хтось уже, хто ж не дуже, до невиразним одкровенням безтілесного бога. По черги схиляють голови перед розп’яттям колись горді королі Європи. Один одним. Вже недалекому (історичними мірками) майбутньому, рушать по наезженным дорогах непримітні фігурки у чорних плащах. І тоді було явлено одна з їх у історії (та хто ще знає, скільки їх у майбутньому!) чудес поганських богів. За всією Європі, від туманного Альбіону до півдня Італії твердої ходою пройшли викинги.

Воинственные діти Богів. Залізної рукою навідні жах на простолюдинів, князьків, ченців. У Ірландії досі збереглася молитва розп’ятому, яка має слова: «…бережи нас від люті норманнов…».

Можно до хрипоти сперечатися про походження вікінгів і варягів, ламати копья… Но хоч хтось справді оцінив ТЕ, ЩО ВОНИ ЗРОБИЛИ для Європи? Так, це з них був останній, похмурий, сплеск язичницької культури. Кривавий і темний сплеск. Але, це у їх час створювалися кам’яні пам’ятники язичницької Європи саме завдяки їм до нас дійшли рунічні алфавіти. Вони створили перші карти, які внесок у мореплавство важко переоцінити. І усе це і натомість спалених сіл і розграбованих городов.

Появившиеся «нізвідки» у вісім столітті вони струснули Європу, змусили кров бігти по жилах. «Англосаксонська хроніка» згадує, перший появу язичників близько 790 г. в Англії, які розграбували і які зруйнували великий монастир на сході країни. Треба сказати, вікінги з великим задоволенням грабували монастирі, та й взагалі церковний люд, бо другі анітрохи не бедствовали.

С одного боку, нелюбов вікінгів до християнства лише роздмухувала полум’я релігії, лила воду на колесо інституту мучеництва. З іншого — істотно гальмувала просування християнства суспільство, в розум і душі людей. А створені вікінґами торгові шляху посилили культурний обмін і в середині Європи, і зі південно-східними сусідами. Саме на цей час складалися які дійшли по наш час саги, саме тоді почався розквіт інституту бродячих музикантів, переносивших пісні з міста, у город.

А тепер уявімо, що Середньовіччя, з його похмурої готикою, вогнищами і чорними плащами інквізиції настало на три століття раніше. Чи тому що на момент приходу середньовіччя культурний рівень було б нижче яка була. Навряд тоді церкви було б протиставлене лицарство, з його відвагою і клятвами, берущими коріння у язичництві, навряд б настала епоха Відродження з, часом дитячими, спробами бачити божественне в Людину. Нет… будущее Європи згоріло в полум’я багать задля бездушному богу.

Как-то, у розмові на сучасні теми, один, шановний мною людина, легко довів необхідність появи, у час нашої країни, такого явища як «нові українці». Країну треба було розворушити, змусити жити, вибити з мізків стереотипи — а ліки, часом, буває горьким.

Викинги, у тому час, були тим самим ліками. Ліками, що дозволило зустріти отрута релігії хоча б із частковим иммунитетом.

Я не збираюся заплющивши очі на річки крові пролиті воїнами Півночі. Але, не станься їх, далі - хтозна… Не ідеалізую берсерка, рубаючого в військовому екстазі всіх, підвернеться під руку. Не закликаю відродити військові культи того часу. Ні, нині мають прийти зовсім інші воины.

Я просто сказати спасибі дружинам Перуна і Одина через те, що вони у своє время.

Слава полеглим. І удачі живущим.

Радогор Список литературы Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.