Шпоры з культурології, архитектура

ДОМЕНІКО ТРЕЗИНИ народився близько 1670 р. в Астано, Швейцарія. На початку XVIII в. служив військовим інженером у Данії. Восени 1703 р. на запрошення Петра I приїхав до Росію, де знайшов другу батьківщину і віддав свої сили та талант. Ставши першим головним архітектором Петербурга, зробив внесок в формування образу міста. За його проектам заклали Кронштадт і АлександроНевську лавру, забудували територію Василівського острова. За 31 рік життя у Росії Трезини збудував ряд чудових будинків та споруд: Петропавлівський собор і Петровські ворота у Петропавлівській фортеці, Літній палац Петра I, Благовіщенську церква Олександро-Невської лаври, будинок Дванадцяти колегій, Гостинний двір і ще. За вказівкою Петра I архітектор становив «зразкові» (типові) проекти житлових будинків щодо різноманітних верств населення. Будівлі, побудовані Трезини у стилі, який отримав згодом назва раннього російського бароко, відрізнялися чіткістю планів, скромним декоративним оздобленням, витонченої внутрішнім оздоблюванням. Помер Д. Трезини у Петербурзі в 1734 г.

ЮРИЙ МИХАЙЛОВИЧ ФЕЛЬТЕН народився 1730 чи 1732 р. у ній начальника придворної кухні Петра! Навчався архітектурі у Німеччині й Петербурзької Академії Наук. Під керуванням У. Растреллі брав участь у спорудженні Зимового палацу, будучи однією з помічників великого зодчого. Він керував спорудою гранітних набережних у центрі Петербурга, створив знамениту огорожу Літнього саду, за його проектом встановили на п'єдестал «Мідного вершника» Еге. Фальконе. Фельтен збудував будинок Старого Ермітажу і кілька невеликих образотворчих церков (збереглися лютеранські церкви Св. Анни й Св. Катерини, Вірменська церква), керував перебудовою Великого палацу в Петергофі. Будівлі Фельтена відрізняються вдалими пропорціями, лаконічністю обробки фасадів і водночас м’якістю, плавністю обрисів. Пошук нових архітектурних форм і прийомів виявився у його короткочасному захопленні псевдоготикой. У цьому вся стилі зодчий збудував два незвичного образу будинкуЧесменский палац і Чесменскую церква, фасади яких оброблені з використанням елементів готичної архітектури. Фельтен виявив себе й як майстер вирішення значних містобудівних проблем — його задум оформлення Двірцевій площі дугоподібними будинками пізніше реалізував До. Россі. Помер зодчий в 1801 г.

ВАСИЛИЙ ПЕТРОВИЧ СТАСОВ Василь Петрович Стасов (1769−1848) придбав популярність як архитектор-практик, що сформувався під впливом зодчих Баженова і Казакова. З 1811 р. — академік Академії мистецтв. Пік творчу активність Стасова пов’язані з спорудженням будинків та споруд, покликаних славити подвиги російських воїнів: казарм Павловського полку, Спасо-Преобра-женекого собору, нарвських і Московських тріумфальних воріт, воріт «Люб'язним моїм товаришам по службі» у Царському Селе. Стасов завершував строительство Смольного монастиря, спорудив будинок Конюшенного відомства. Великий майстер інтер'єру, керував відновленням внутрішнього оздоблення Зимового палацу після пожежі 1837 р. Будівлі Стасова, пам’ятки доби розквіту російського класицизму, відрізняються монументальністю, шляхетної простотою та строгістю форм. Приклад тому-Нарвские тріумфальні ворота (1827−1834), присвячені перемозі в Вітчизняної війні 1812 г. Однопролетная арка заввишки більше 30 метрів і шириною 28 м викладена з цегли і облицьована міддю. Упод-ножия — статуї староруських воїнів (скульпт. З. Піменов, У. Демут-Мали-новский). Особливу урочистість воріт надають 12 колон, встановлених у пілонів. Високий аттик вінчає скульптурна група шістка коней (скульпт. П, Клодт) і колісниця Слави (скуяьпт. З. Піменов). Це велична спорудження — символ військової могутності Росії XIX в.

ВАСИЛИЙ ІВАНОВИЧ БАЖЕНОВ Народився зодчий в 1737 чи 1738 р. у ній священика одній з церков Московського Кремля. Палка любов до малювання привела їх у академію мистецтв. Своє освіту продовжив у Франції й Італії, де він вивчав пам’ятники античної архітектури та сформувався як зодчий. Його проект будівель і водоканалізаційних споруд отримали самі високі оцінки — в європейських фахівців, й у 25 років він був обраний професором низки зарубіжних (італійських) академій! С1765 р. Баженов — академік Російської академії мистецтв. Повернувшись у Росію, створив ряд грандіозних проектів, у яких розкрився його талант зі створення цілих архітектурних ансамблів, тісно що з оточуючим ландшафтом. Збудував у Москві будинок Арсеналу та знаменитий будинок Пашкова — визнаний шедевр російської архітектури другої половини XVIII в. Запропонував проект перебудови Московського Кремля, а й через фінансових труднощів і примх імператриці Катерини II проект не був здійснено, які добудовано і двірський комплекс м. Цфицыно (біля першопрестольної столиці). Потрапивши у опалу, Баженов був не містить можливості творити, що було трагедією до повного задумів зодчого. Повернутий з опали і обласканий Павлом I, але надламаний морально і хворий, Баженов встиг створити проект ансамблю Михайлівського замку, проте брати участь у його спорудженні йому не довелося. Помер архітектор в 1799 р. ПЕТРО КАРЛОВИЧ КЛОДТ (1805−1867) народився Петербурзі сім'ї бойового генерала, барона, героя Великої Вітчизняної війни 1812 р. (його портрет перебуває в «Галереї 1882 року» в Ермітажі). Сім'я належала до стародавньому титулованому роду. Її далекі предків лицарями, а прапрадід мав військове звання генерал-майора шведської служби й брав активну участь у війні. У дитинстві у хлопчика пробудилась пристрасть до ліплення і різьбленні, вивченню коней. Закінчивши Петербурзське артилерійське училище, він недовго носив офіцерський мундир. Через півтора року тюремного, вийшовши у відставку, став відвідувати класи Академії мистецтв. Проте, всупереч загальновизнаних норм вивчав не «венер» і «аполлонів», а звичайних коней. Перебуваючи «важких обставин», заробляв ліпленням і продажем фігурок коней, які мали успіх. Отримавши 1832 р. замовлення виготовлення групи «Приборкувачі коней», він, в зв’язку з смертю найбільшого мастера-литейщика У. Екимова, сам зайнявся виливком своїх скульптур та домігся у цьому великих успіхів, а 1838 р. очолив Литейний двір. Російський цар подарував по дві групи «Приборкувачів» прусскому і неаполітанського королям. Так твори скульптора придбали всесвітню славу. «Приборкувачі коней» на Анічковому мосту — найвище досягнення дивного майстерності Клодта, що було настільки ж символом Петербурга, як «Мідний вершник» чи шпиль Адмиралтейства.

КОНСТАНТИН АНДРІЙОВИЧ ТОН Видатний архітектор і теоретик архітектури До. Тон народився Петербурзі 1794 р. Учень А. Воронихина, він 36 років було обраний академіком Академії мистецтв. Продовжив традиції архітектури російського класицизму, і навіть з’явився творцем російсько-візантійського стилю. Найбільші будівлі Тону було створено Москве: Великий Кремлівський палац, храм Христа Спасителя, Збройова палата. Проте й Петербурзі Тон збудував ряд чудових споруд, гідних згадки, зокрема будинок Миколаївського (нині Московський) вокзалу. Найбільш примітна спорудження архітектора — знаменита пристань зі сфінксами в будинку Академії мистецтв. Давні статуї дивовижним чином гармоніюють зі світильниками, гранітній набережної і будинком Академії. Ансамбль набережній є своєрідним візиткою Академії. Помер До. Тон в 1881 р. і на Волковському православному кладбище.

ДЖАКОМО КВАРЕНГИ Джакомо Кваренги (1744−1817), відомий російських архітекторів епохи класицизму, походив із італійського міста Бергамо. С1761 р. навчався хлопчина архітектурному мистецтву у Римі. До Росії прибув грудні 1780 р. прожив багато років, знайшовши другу батьківщину. Кваренги побудував масу чудових споруд як у самому Петербурзі, і у його околицях. У Петергофі він збудував Англійський палац (не зберігся); в Павловську — лікарню ви з церквою, мавзолей Ланского і Концертний зал; в Царському Селі - Александровський палац. Серед петербурзьких робіт Кваренги — будинок Академії наук, ансамбль Ассигнационного банку, Срібні ряди, Ермітажний театр і галерея, Георгієвський і Аполлонов зали в Зимовому палаці, Конногвардейский манеж, Кабінет при Анічковому палаці, Маріїнська лікарня на Литейному проспекті, Смольний інститут. Вважають, що автором Єлагіна палацу на Елагином острові, зведеного 1780-х рр., також був Кваренги. Головний фасад цього будинку прикрашає портик коринфського ордера, драбина з пандусом і чавунними левами. У 1812−1822 рр. До. Россі перебудував Елагин палац, оформив його парадні інтер'єри. 1 березня 1817 р. Кваренги помер Петербурзі і був похований на Волковському лютеранском цвинтарі. У 1967 р. його прах перепоховали в некрополі Олександро-Невської лаври, а перед фасадом побудованого їм будинку колишнього Ассигнационного банку встановили погруддя архитектора.

КОЗЛОВСКИЙ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ (1753−1802)происходил із сім'ї військового музиканта. В1773 р. він закінчив академію мистецтв з великою золотий медаллю, після чого протягом п’яти навчався і у Італії та у Франції. Повернувшись у Росію, М. Козловський брав участь у скульптурному прикрасу Мармурового палацу у Петербурзі, створивши йому ряд барельєфів (1780-е рр.), виконав барельєфи в концертному залі Царскосельского парку (Храм дружби) в 1783:-1784 рр. Статуя Катерини ІІ образі Мінерви (1784- 1785) зробила молодого скульптора знаменитим: у тому образі висловив ідеал освіченого монарха, приймаючої розумні закони та дбає своєї країни. Козловський часто звертався до античним сюжетів, розробляючи тему героїзму, громадянської доблесті, самопожертви — «Аякс захищає Патрокла» (1796), «Смерть Астианакса» (1790-е рр.). Скульптура «Полікрат», яка зображує загибель тирана, навіяна подіями Французької буржуазної революції, свідком яких опинився скульптор, котрий у Парижі 1789 р. Козловському належить також кілька чудових ідилічних скульптур: «Спящий Амур» (1792), «Гименей» (1796), «Психея» (1801). Вершиною його творчості є монументальні скульптури: пам’ятник А. У. Суворову на Суворовської площі (1800−1802) і «Самсон, який роздирає пащу лева» (1802). Скульптура «Самсон» — найвідоміше твір Козловського. Вона несе основну значеннєву навантаження в ансамблі Великого каскаду в Петродворце — звеличує військову могутність Росії. Скульптура була викрадена немецкофашистськими загарбниками у період Великої Вітчизняної війни і відтворена скульптором У. Симоновим в 1947 р. 18 вересня 1802 р., не доживши і по 49 років, М. Козловський раптово помер і був похований в Некрополі при Олександро-Невської лавре.

АНТОНИО РИНАЛЬДИ Талановитий італійський архітектор Антоніо Ринальди (прибл. 1710−1794), учень зодчого Л. Ванвителли, працював у Росії із 1751 р. У 1756- 1790 рр. (за іншими даними в 1754—1780) був придворним архітектором. На його творчості характерно поєднання елементів бароко та рококо з рисами несформованого у те час класицизму. Ринальди вдало використовував декоративні властивості каменю, приділяв величезна увага внутрішньому оздобленні приміщень (створював малюнки для ліпних і різьблених візерунків, використовував розписи, шовк, мальовничі полотна). У його спорудах і інтер'єрах яскраво проявився синтез архітектури, живопису та скульптури. Найбільші роботи Ринальди: архітектурний ансамбль в Ломоносову (палац Петра III, Китайський палац, павільйон Катальної гірки, парки) — єдиний комплекс всіх заміських царських резиденцій, створений переважно одним автором; палац в Гатчині; Орловські ворота в Пушкіна; Мраморный палац у Петербурзі; Воронцова дача. Останніми роками життя архітектор провів на родине.

АНДРЕЯМ (АДРІАН) ДМИТРОВИЧІ ЗАХАРОВ Корінний петербуржець, він у 1761 р. у ній офіцера, який служив у Адміралтействі. Закінчивши архітектурний клас Академії мистецтв, продовжив навчання мови у Франції у відомого паризького архітектора Ж. Шапьгрена, автора Тріумфальної арки, і заслужено отримав від нього найвищу атестацію. Молодий архітектор у званні академіка і професори зайняв чільне місце викладача в Академії мистецтв. Першу спробу зодчого Захаров одержав у 1799 р., будучи головним архітектором в Гатчині, одній з їмператорских резиденцій, де збудував ряд будівель. В1801−1802 рр. подорожував Росією за вказівкою імператора Олександра, обираючи місця й укладаючи проекти на будівництво військових навчальних закладів. Реалізувати своє обдарування зодчого вдалося лише зрілі роки — після призначення головним архітектором Адміралтейства. За його проектам будувалися Морський госпіталь у Херсоні, Андріївський собор в Кронштадті. А головним справою життя стала корінна реконструкція будинку Адміралтейства, в результаті якої у центрі Петербурга виникла нова монументальне спорудження, вражаюче глибиною продуманості проекту й багатством архітектурних форм. У той творіння Захаров вклав весь свій хист, здатності Німеччини та буквально згорів на роботі: перенапруження фізичних і моральних сил підірвало здоров’я чудового зодчого, і він помер 1811 р., не побачивши закінченим своє детище.

ЭТЬЕН МОРІС ФАЛЬКОНЕ Народився 1716 р. у ній ремісника у Парижі. Рано пробуджений інтерес мистецтва — живопису та скульптурі - навів їх у майстерню відомого скульптора Ж.-Б. Лемуана. Пристрасть до пізнання та величезна працездатність дозволили Фальконе з напівграмотного сина столяра перетворитися на однієї з образованнейших художників свого часу. Талант та вражаюча працьовитість призвели до того, що «молодий скульптор домігся визнання вже першої самостійної роботою — скульптурної групою «Милон Кротонский», а наступні роботи зробили його відомим у Франції та її межами. До Росії Фальконе прибув зрілим митцем і тут створив головне своє творіння — пам’ятник Петру I. Його кінну статую насичена енергією і відрізняється великий виразністю. Скульптор зумів створити яскравий образ енергійного человека-преобразователя, що всі перешкоди на шляху до прогресу. Пам’ятник став епохальним явищем у розвитку світової монументальної скульптури. Однак автору цих вдалося побачити їх у завершеному вигляді. Коли наближалася закінчення робіт, відносини Фальконе з імператорським двором зіпсувалися настільки, що майстер в 1778 р. залишив Россию.

БАРТОЛОМЕО ФРАНЧЕСКО РАСТРЕЛЛІ Народився 1700 р. у ній італійського скульптора і архітектора Бартоломео Карло Растреллі, що визначило його подальший життєвий шлях. Під керуванням батька молодший Растреллі навчався живопису та азів архітектури у Парижі - найбільшому культурному центрі XVIII в., а 1716 р. сім'я переїхала з Росією. У Петербурзі Бартоломее пройшов чудову школу у колі визнаних зодчих — Д. Трезини, М. Зємцова. В1730−1731 рр. Б. Растреллі жив у Москві. Давня російська столиця вразила його своїми незвичними величественными і гармонійнішими будівлями. Ставши придворним архітектором (1730−1763), він, під враженням пам’яток російської культури, переглянув традиції бароко та вніс свій внесок у розвитку цього архітектурного стилю. Розквіт бароко у Росії пов’язані з піком творчу активність Бартоломео Растреллі. Споруджені їм будинку — Воронцовський і Строгановский палаци, ансамбль Смольного монастиря у Петербурзі, заміські резиденції російських царів: Великий Петергофский палац, Катерининський палац у Царському Селе — є шедеврами світової архітектури. Вершиною творчості Растреллі став Зимовий палац. Його створенням зодчий сприяла перетворенню Санкт-Петербурга з міста-порту, фортеці і верфі до міста палацівблискучу столицю імперії. На жаль, час розквіту російського бароко виявилося недовгим, і ця зустріч стала трагедією для Варфоломія Варфо-ломеевича Растреллі, як звали їх у Росії. У 1763 р. подав би прохання про відставку і залишив Петербург, куди повернувся лише незадовго до смерті 1771 г.

ОГЮСТ РИКАР (СЕРПЕНЬ АВГУСТОВИЧ) ДЕ МОНФЕРРАН У 1816 р. 30-річний талановитий французький архітектор Про. Монферран залишив батьківщину приїхав з Росією. Який Відрізнявся великий працездатністю і широкий кругозір, він вміло узагальнював ж досвід інших архітекторів, інженерів, скульпторів. Численне й сприятливий вплив на Монферрана надали російські будівельні традиції. За 42 роки життя і продуктивної праці у столиці Росії Монферран збудував споруди, котрі зіграли значної ролі у формуванні архітектурних ансамблів центру Петербурга: Исаа-киевский собор, Олександрівську колону, будинок Лобанова-Ростовського на Адміралтейському проспекті. Як придворного архітектора він проводив обробку низки залів Зимового палацу, а 1836 р. провів у Москві унікальну операцію з підйому з ливарної ями Цардзвони. Його будівлі відрізняються гармонійністю пропорцій, сміливістю конструктивних рішень, підкресленою монументальностью, хотя деякі вважали, що Монферран іноді зайве насичував спорудження різнохарактерними прикрасами. Помер архітектор в 1858 р., невдовзі після завершення головного свого твори — Ісаакіївського собора.

Андрей Никифоровым Воронихин Талановитий людина, художник-самоучка А. Воронихин народився 1759 р. на Уралі в Камському селі Нове Усолье. Був кріпаком. Прихильність до малювання привела їх у з місцевих шкіл іконопису. В1777 р. граф А. Строганов відправив обдарованого юнака у Москві, де зараз його продовжував навчання живопису та осягав основи архітектури під керівництвом визнаного майстра У. Баженова. Яскравий талант «двірського людини Андрія Никифорова сина Воронихи-на» справив на Строганова велике враження, й у 1786 р. він підписав своєму кріпакові «вільну», втім, продовжуючи сприяти йому всіляку підтримку. В1786−1790 рр. Воронихин вивчав будівельне залежить від Швейцарії та Франції. Повернувшись там вже зрілим архітектором, він взяв участь у опорядженні інтер'єрів Строгановского палацу, побудував дачу графа на Чорної Річці, брав участь у будівництві колонад і павільйонів паркового ансамблю в Петергофі. Це була проба сил. В1806−1811 рр. він побудував монументальна споруда Гірничого інституту на Василь-евском острові. А головним справою його життя стало спорудження Казанського собору, справжнього архітектурного шедевра, обессмертившего ім'я творця. Архітектор Воронихин ввійшов у історію мистецтва одним-единственным витвором, але яким! Нас і сьогодні захоплює Казанський соборбезсмертний пам’ятник творчому генію російського людини. Помер зодчий в 1814 г.

Карл Іванович Россі Дата народження зодчого точно б не встановлено — 1775 чи 1777 р. До Росії приїхав із сім'єю в 1785 р. З дитинства його оточували люди, служили мистецтву, — матір та вітчим були відомої балетної парою, що з що свідчить визначило вибір життєвого шляху: почавши свою професійну діяльність у ролі художника-декоратора, згодом Россі виріс у найбільшого містобудівники. Величезний вплив з його художнє світогляд і архітектурне майстерність надали вчителя — архітектори У. Тлінна і У. Баженов, під керівництвом що їх у юності брав участь у будівництві Михайлівського замку, і навіть пам’ятники західноєвропейського і російського зодчества, із якими ознайомився під час подорожі в Італію ". «, Францію. Період із 1816 по 1832 р. — найефективніший у житті зодчого, тоді він прославився як неперевершений майстер в спорудженні архітектурних ансамблів. У оформлення образу Петербурга Россі зробив внесок більший, ніж хтоабо з архітекторів доі після нього: 13 площ, 12 вулиць повністю створено їм, або перебудовано з його проектам (серед них-Дворцовая, Манежна, Сенатська, площа Островського, Ломоносова). Будівлі і ансамблі Россі стали кульмінацією у розвитку російського містобудівного мистецтва началаШ в. Вони відрізняються виразним тріумфальним характером, грандіозним розмахом і монументальністю; їм притаманні яскравість, промовистість і багатство композиції, розмаїтість архітектурних форм і рішень, гармонійне поєднання архітектури та скульптури. Надзвичайно яскрава особистість, гордий і темпераментний людина, він часто йшов конфлікт за представниками влади, що й спричинило для її відставці в 1832 р. Втім, потребуючи талановитого архітекторі, влади залучали його до будівельних робіт. Помер зодчий в 1849 г.

Иван Єгорович Старов (1745−1808) Одне з основоположників російського класицизму, І. Старев закінчив 1762 р. Петербурзьку академію мистецтв, потім продовжив освіту у в Парижі й Римі. Після повернення Росію, викладав у Академії. Протягом трьох років (1772−1774) очолював комісію з цегловому будівництва Санкт-Петербурга й допомогу Москви. Найбільш значна робота зодчогореконструкція Александре-Невской лаври і спорудження її головною будівлі - Троїцького собору. У 1770−1780-х рр. архітектор працював створення маєткових ансамблів в передмістях Петербурга (в Тайцах, Си-ворцах і Пелле). Інша відома на будівництво І. Старова — Таврійський палац. ТОМАДЕТОМОН Жан Франсуа Тома де Томом (1760−1813) народився швейцарському місті Берні. Дитинство і юність провів мови у Франції. Успішно закінчивши Паризьку академію архітектури, продовжив освіту у Римі. Свій талант зодчий розкрив в Росії, куди приїхав до 1799 р. вже зрілим архітектором. Для будівель де Томона характерні широке використання творчо перероблених прийомів античного зодчества, застосування укрупнених форм, які надають будинку підкреслену монументальність. Він вирішував і великі містобудівні завдання. У проекті де Томона створювався архітектурний ансамбль Стрілки Василівського острова. Головним витвором архітектора стало будинок Біржіграндіозна споруда, гармонійно вписавшееся в величну панораму невських берегів. Він також побудував будинок графині Лаваль, три фонтана з гранітних блоків на Царскосельской дорозі (дві з них пізніше перенесли в міську лінію, встановивши біля Казанського собору й у московському парку Перемоги), перебудував Великий театр, будинок якого сохранилось.

Марсово ПОЛІ !!! Однією з великих площ Петербурга — Марсово полі - формувалася у протягом двох століть — з 1710-х по 1920;ті рр. У період Петра I тут, дома осушенного болота, влаштовували народні гуляння, феєрверки та військові паради, чому широкий простір (500 x ЗОО м) одержало назву Потішного поля. Називали це і Царицыным лугом, так як і південно-східному розі перебував літній палац Єлизавети I. З кінця XVIII в. величезну територію дедалі більше використовували для військових оглядів і парадів. Одночасно вона перетворюватися на меморіал російської ратною слави: в 1799 г. на березі Мийки встановили обеліск «Румянцева перемогам» (перенесений в 1818 р. на Васильєвський острів), а 1801 р. — пам'ятник А. Суворову (нині площею Суворова). Нарешті за площею остаточно закріпилося сучасне назва — Марсово полі, дану у честь античного бога війни Марса. З сходу його кордон визначено Лебедячим каналом, з півдня — рікою Мийкою, з заходу Марсово полі оформляє грандіозне будинок казарм Павловського полку (арх. В. Стасов, 1817−1819). Казарми Павловського полку — монументальний пам’ятник перемогам російської гвардії - одна з скоєних споруд російського класицизму на початку ХІХ в. Бічним фасадом до Марсову полю звернуто будинок суворих архітектурних форм. Це Мраморный палацвидатний пам’ятник раннього російського класицизму (арх. А. Ринальди, 1768−1785). Зараз палац — філія Російського музею. Своє назва він отримав завдяки застосуванню при опорядженні 32(!) сортів мармуру. У тому 1917 р. Марсово полі перетворили на некропольмісце поховання революціонерів. У центрі площі встановлено гранітний пам’ятник Борцям революції (арх. Л. Руднєв). У 1920;1923 рр. біля Марсова поля був розбитий сад з великими газонами, групами чагарників, оточений по периметру липами (арх. І. Фомін, садівник Р. Катцер). У 1957 р. на Марсовому полі запалили перший Вічний вогонь. До великого Марсову полю примикає Суворовська площа. До центру їх у 1818 р. До. Россі переніс пам’ятник А. Суворову, як і дало площі назва. Скульптор М. Козловський створив героїчний образ великого полководця, вмістивши їх у лицарську зброю та передавши в бронзової фігурі властиві воєначальнику стрімкість і волю до победе.