Аналіз програми та підручників з української мови щодо вивчення частин мови в початковій школі

Аналіз програми та підручників з української мови щодо вивчення частин мови в початковій школі

(реферат)

Зміст

1. Зміст навчальних програм

2. Огляд основних та додаткових підручників з української мови

3. Методика опрацювання частин мови в початкових класах

4. Список використаної літератури

Вивчення іменника як частини мови у початковій школі передбачене програмою для середньої загальноосвітньої школи 1−4 класів (2009 р.).

Згідно розділу програми, підготовка до вивчення іменника проводиться вже в першому класі і полягає у розвитку в учнів уваги до лексичного значення слова. Проходить накопичення того конкретного матеріалу, на основі якого стає можливим узагальнення відносно типового для іменника лексико-граматичного значення: означає назву предмета.

Згідно змісту навчального матеріалу учні 1-х класів повинні:

· впізнавати і розрізняти слова-назви предметів, ознак, дій;

· вміти поставити до слів питання;

· володіти загальновживаними українськими словами, зокрема тими, що стосується навчальної діяльності;

· відрізняти на слух загальновживані українські слова від слів споріднених мов з тим самим значенням.

За програмою, у 2 класі здійснюється більш цілеспрямована робота над іменниками в процесі вивчення теми «Слова, які відповідають на питання хто? що?, і :

· учні повинні навчитися ставити питання до іменників;

· розрізняти іменники, які відповідають на питання хто? Що?;

· змінювати за зразком іменники, які відповідають на питання хто? що?, за числами (один-багато);

· розуміти роль іменників у мовленні.

Поступово у дітей починає формуватися розширене розуміння назви предметів.

За програмними вимогами, на кінець другого навчального року діти повинні вміти визначати головні члени речення із трьох-чотирьох слів, у якому підмет виражений іменником у називному відмінку, а присудок — особовими формами дієслова, самостійно добирати синоніми та антоніми до іменників і вводити їх у речення.

У 3 класі згідно вимог програми учні повинні:

· мати уявлення і поняття про іменник як частину мови; впізнавати в тексті і самостійно добирати іменники, ставити питання до іменників, що належать до різних родів;

· будувати сполучення іменників з іншими словами, використовуючи для зв’язку закінчення і прийменники;

· розрізняти іменники — назви істот і неістот, правильно ставити до них питання;

· розрізняти власні і загальні іменники, добирати відповідні приклади;

· вживати в письмових текстах власні іменники з великою буквою;

· відносити до іменників за поставленим питанням (що) опредмечені якості, дії (зелень, добро, плавання, напис);

· розрізняти і пояснювати в процесі навчальної роботи іменники в прямому і переносному значеннях;

· визначати рід іменників, ставити питання і відносити іменник до одного з родів;

· змінювати іменники за числами, визначати число іменників;

· знати назви відмінків і відмінкові питання; змінювати іменники різних родів за відмінками з орієнтуванням на зразок, навчальну таблицю;

· добирати найуживаніші (1−3) синоніми та антонім до заданих іменників;

· вживати синоніми і антоніми в усних і письмових висловлюваннях; брати участь в удосконаленні в навчальних і власних текстів за допомогою синонімів.

Ці завдання вирішуються під час вивчення таких тем:

Загальне поняття про іменник (питання, значення, роль та зв’язок у реченні). Іменники, що означають назви істот і неістот.

Власні й загальні іменники. Велика літера у власних іменниках.

Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній.

Вправи на визначення роду іменників. Спостереження за родовими закінченнями іменників.

На кінець третього навчального року учні повинні вміти — виконувати аналіз за частинами мови, встановлювати зв’язок слів, визначати головні і другорядні члени у реченнях із трьох-шести слів, у яких підмет виражений іменником у називному відмінку, а присудок — особовими формами дієслова, будувати зв’язну розповідь за малюнками з використанням дієслів з п’яти-шести речень (усно) і з чотирьох-п'яти речень (письмово).

Згідно вимог програми учні 4-го класу повинні:

· відносити до іменників слова з абстрактним значенням, які відповідають на питання що?;

· добирати до поданих іменників 2−3 синоніми, антоніми;

· розкривати значення (2−3) багатозначного іменника; вводити його в словосполучення, речення (у процесі виконання навчальних вправ);

· визначати рід і число іменників;

· змінювати іменники за числами і відмінками;

· визначати початкову форму іменника (називний відмінок однини);

· змінювати в процесі словозміни іменників;

· перевіряти за словником закінчення в родовому і орудному відмінках іменників на — ар, — яр;

· використовувати в мовленні паралельні форми іменників чоловічого роду — назв істот у давальному і місцевому відмінках однини;

· вживати: подвоєння букв на позначення м’яких приголосних перед закінченням — ю в орудному відмінку іменників жіночого роду з основою на приголосний; апостроф перед закінченнямю в іменниках з основою на б, п, в, м, ф;

· не вживати подвоєння в іменниках зі збігом приголосних в основі;

· користуватися навчальними таблицями відмінювання іменників у множині в процесі виконання вправ на практичне засвоєння відмінкових закінчень іменників, вживання прийменників з іменниками в окремих відмінках;

· вживати літературні форми закінченьах (-ях) іменників у місцевому відмінку множини.

Таким чином, розділ програми середньої загальноосвітньої школи «Мова. Мовлення, правопис і розвиток мовлення», який включає вивчення теми «Іменник» у 1—4 класах, забезпечує тісний взаємозв'язок лексичних, граматичних, орфоепічних знань та мовленнєвих умінь і навичок молодших школярів, які є фундаментальною основою для подальшого вивчення іменника в старших класах.

Вивчення рідної мови у початкових класах здійснюється за допомогою таких підручників:

Таблиця 1

Основні та додаткові підручники та навчальні посібники

Одним з аспектів навчання мови є мовленнєва діяльність. Програми для середньої загальноосвітньої школи передбачають набуття учнями елементарних знань про мову і мовлення, однак основна увага приділяється забезпеченню і розвиткові всіх видів мовленнєвої діяльності: слуханню-розумінню (аудіюванню), говорінню, читанню, письму.

Навчання грамоти за Букварем М. С. Вашуленка, Н. Ф. Скрипченко побудоване на мовленнєвій основі і цьому слугують малюнки, тексти і вправи.

Відповідно до мети вивчення мови у букварі є достатня кількість синтетичних вправ, завдань, текстів для ознайомлення зі словами-назвами предметів.

Вивчаючи букви, вчителі прокладають мовну стежину від звука до знайомих дітям слів, а також і до нових слів, які можуть стати гарними помічниками дитини у здійснені нею однієї з найважливіших потреб-потреби в спілкуванні, у мовному самовиражені.

Підручники написані відповідно до вимог школи, на належному науково-теоретичному та методичному рівні. Навчальний матеріал, його зміст та розміщення повністю відповідають вимогам програми для середньої загальноосвітньої школи.

У підручниках передбачено застосування на уроках елементів програмового, проблемного і диференційованого навчання, розвитку мислення дітей, є багатий матеріал для мотивації навчальної діяльності учнів та актуалізації знань.

Для кожного розділу у підручниках підібрано цікавий і різноманітний матеріал, робота над яким забезпечує розвиток усного і писемного мовлення, творчої уяви, сприяє досягненню виховної та розвивальної мети навчання. Крім того, виділено окремі групи завдань: на класифікацію та узагальнення, з логічним навантаженням, з елементами досліджень.

Вдало авторами підручників розроблено і методичний апарат: завдання нестандартні, різної складності з урахуванням вимог програми. Подані вони в логічній послідовності з поступовим нарощуванням труднощів.

Інструкції до вправ чіткі та зрозумілі.

Шрифт чіткий і відповідає віковим особливостям учнів, гарне поліграфічне оформлення підручників, якісний папір.

Важливе завдання початкового навчання української мови — прищепити молодшим школярам звичку осмислено ставитись до мовних явищ, орієнтуватися в мовній структурі, сформувати науково правильні уявлення з фонетики і графіки, лексики, словотворення, граматики (морфології і синтаксису).

Коли учні беруть у руки перший підручник з української мови, слід виховувати в них почуття гордості за рідну мову. Адже успіх в оволодінні мовними знаннями, мовленнєвий розвиток дітей значною мірою залежатимуть від того, як буде сформовано в них інтерес до рідного слова, до пізнання нового в мові, від того, як часто на уроках діти «відкриватимуть» для себе маленькі таємниці мовної глибини.

У ході первинного ознайомлення учнів 2 класу з іменником їхню увагу звертають на лексичний бік слова, тобто на його значення, і на граматичний — постановку до слова граматичного питання, зв’язок його в реченні з іншими словами, на те, яким членом речення, головним чи другорядним, може бути слово.

Функціональна роль іменників у мовленні підкреслюється не тільки в поданих визначеннях, а й у формулюваннях завдань до вправ.

Під час вивчення іменника значну увагу в підручнику приділено роботі над розкриттям семантичної (значеннєвої) сторони слова (без уживання термінів «синоніми», «антоніми»). Систематично звертається увага учнів на ці лексичні явища, підкреслюється, що за допомогою синонімів вдається уникнути повторення в тексті того самого слова.

Опрацьовуючи матеріал про іменник, учням доведеться виконати значну кількість так званих словниково-логічних вправ: на добір видових і родових назв, на вилучення «зайвих» слів з ряду подібних за певною ознакою, на елементарне визначення предмета за його ознаками, на зіставлення і протиставлення предметів за спільними і відмінними ознаками, на сполучуваність слів.

Підручник з української мови для учнів 3 класу складений відповідно до програми, розрахований насамперед на практичне засвоєння норм української літературної мови. Вправи у підручнику мають більший розмір, складніші за змістом, ніж у підручниках з української мови для 2 класу. Значна частина вправ подається у формі зв’язного тексту, складається з прислів'їв, загадок.

У певній послідовності подаються вправи на вивчення ділових паперів та з розвитку зв’язної мови учнів.

Враховуючи те, що переважна частина вправ виконується диференційовано, необхідно, беручи до уваги складність і розмір вправи, до початку уроку визначити вправи для кожної групи учнів.

Багато вправ є на добір однокореневих слів та слів з близьким або протилежним значенням, визначаються слова для звукового та звуко-буквеного аналізу, поділу їх на частини для переносу з рядка в рядок, виділення у них значущих частин.

Важливе місце відводиться лексичним вправам, які не тільки сприяють збагаченню та активізації словника і розвитку мислення учнів, але й допомагають зрозуміти різницю між лексичним і граматичним значенням слів.

Учням більш цікаво дізнаватися про лексичне значення слова, ніж про його граматичне значення. Необхідно систематично проводити лексичний та граматичний аналіз слів, щоб діти навчилися розрізняти обидва значення.

Основний вид вправ у підручнику — орфографічні вправи, тому вчитель повинен ґрунтовно та всебічно опрацювати кожне завдання.

Основою для засвоєння елементів граматики є переважно спостереження над мовними явищами, аналіз та синтез, порівняння явищ за подібністю і відмінністю, усвідомлення мовних фактів і явищ. На цій основі учні формулюють правило та запам’ятовують його.

Розуміння та глибина засвоєння граматичних і орфографічних правил перевіряється практично під час виконання вправ.

Щоб полегшити учнями засвоєння граматичних правил, необхідно використовувати нові методи та прийоми навчання, зокрема елементи програмованого навчання. Для цього треба чітко визначити етапи роботи та їх послідовність.

Наприклад, під час вивчення правила, що називається іменником, виділяємо такі частини:

а) іменник — це слово (або частина мови);

б) означає назву;

в) відповідає на питання що?, хто?

г) змінюється за родами (чоловічий, жіночий, середній),

д) числами (однина, множина),

е) відмінками,

є) виступає головним членом речення—підметом або другорядним членом речення.

Потім частини правила про іменник об'єднуються (синтезуються), вивчаються свідомо у тій формі, що подається у підручнику.

Найбільшими труднощами при вивченні граматики в З класі для учнів є розмежування ознак, закладених в основу орфографічних правил. Учням необхідно засвоїти правопис закінчень іменників за питаннями.

Деякі учні допускають змішування граматичних понять, їм важко буває визначити, до якої частини мови належать слова швидкість, швидкісний, швидко, крик, крикливий, кричати, зелений, зелень, зеленіти, зелено.

У такому випадку можна використовувати прийом порівняння та зіставлення мовних явищ, граматичних форм. Наприклад, визначити змінні слова, слова, що означають назву предмета, слова, що виражають ознаку предмета, слова, що означають дію предмета, знайти незмінні слова, визначити будову змінних слів, порівняти значення слів крик, крикливий, кричати та питання, на які вони відповідають.

Важливо навчити учнів бачити специфічні особливості кожної частини мови, вміти розрізняти граматичні форми слів, правильно ставити до кожного слова питання, розрізняти частини мови та члени речення, одну морфему від іншої, одну частину мови від іншої, відмінок від відмінка.

Цікавість до мовних явищ, до граматичних правил підвищується шляхом запровадження у навчально-виховний процес методу проблемного навчання, що сприяє розвиткові розумових здібностей в учнів, збуджує потребу здійснювати роботу пошукового характеру, досліджувати певне звукове чи граматичне явище, правильно пізнати дійсність.

Елементи проблемного навчання можна впроваджувати на кожному уроці мови на різних етапах, використовуючи запитання, які збуджують учнів до пошуку, заохочують їх аналізувати та порівнювати мовні явища, робити необхідні висновки, добирати ілюстративний матеріал.

Метод проблемного навчання успішно використовується при вивченні іменника. Наведемо для прикладу ряд запитань, які вчитель може ставити на уроках мови:

1. Яка частина мови називається іменником?

2. Як змінюються іменники? Наведи приклади?

3. Якого роду бувають іменники? Наведи приклади?

4. Чи змінюються іменники за числами?

5. Які слова допомагають визначити рід іменників?

6. Наведи приклади іменників-синонімів та іменників-антонімів?

7. Якими членами речення можуть виступати іменники?

8. Якими ознаками відрізняються частини мови (іменник, прикметник, дієслово, займенник, прислівник)?

Після окремих тем у підручнику подаються завдання та запитання, які вчитель може використати для проблемного навчання.

Мета поданих завдань і запитань полягає в тому, щоб систематизувати набуті знання з певної теми, порівняти окремі мовні явища, зробити узагальнення і висновки, перевірити важливі орфографічні правила на практиці.

Сприяють розумовій активізації учнів вправи, які складаються із загадок, прислів'їв, ребусів. Такі вправи вчать дітей вміти бачити суттєві ознаки предметів, бути кмітливими. Вчителеві необхідно продумати методи і прийоми виконання таких вправ, опрацювати пояснення незрозумілих слів та виразів, самостійно дібрати мовні ігри, ребуси, жарти, прислів'я, дбаючи про їх змістовність та актуальність.

У 4 класі, як і в попередніх, у центрі уваги стоять завдання розвитку і вдосконалення усного і писемного мовлення молодших школярів. Основна увага звертається на формування практичних умінь використовувати в мовленні граматичні форми іменників, прикметників і дієслів. При цьому важливе значення має вимовляння хором (особливо на етапі набуття вмінь).

Не треба захоплюватись на уроках української мови визначенням роду, числа, назва власна чи загальна, назва істоти чи неістоти тощо. Ці завдання виконуються попутно, найчастіше після виконання вправ, спрямованих на формування вмінь вживати ті чи інші закінчення.

Навчальні завдання, подані в підручнику, спрямовані на активізацію розумової діяльності школярів. Учителю не слід уникати таких завдань або підказуванням знімати закладену в них проблемність. Адже уроки української мови так само, як і інших предметів, мають розвивати мислення школярів.

Щоб викликати цікавість у дітей до мовних явищ, підсилити розвиток пізнавальної активності, в підручнику вміщені «Завдання для допитливих». Слід пам’ятати, що це не розважальні вправи, а тому не можна пропускати роботу з ними. Інша справа, що їх виконання можна організувати в ігровій формі (Який ряд найдопитливіший? Хто швидше дасть відповідь? тощо).

Особливістю підручника є те, що в ньому ряд граматичних відомостей дано не у вигляді традиційних правил, а у віршованій формі.

Щоб досягти успішності у формуванні граматичних умінь, слід намагатися по можливості виконувати всі вправи, відведені для уроку, дотримуватись при цьому тієї послідовності, яка пропонується підручником.

Отже, аналізуючи підручники рідної мови у початкових класах, бачимо, що вони цілком відповідають рівню сучасних вимог, з ними охоче працюють і учні, і вчителі.

Список використаної літератури

1 Базарницька І. Самостійність учнів на уроках української мови як засіб особистого зростання // Початкова школа. — 2007. -№ 4. -С. 18−21.

2 Білецька М. А. Уроки української мови в 1 класі: Посібник для вчителя.-К.: Рад.шк., 1978.-159 с.

3 Будна Н., Головко З. Довідник: Українська мова в схемах і таблицях. Посібник для учнів 1−4 класів.-Тернопіль, 1999,-64 с.

4 Бурдейна А., Городівський В. Уроки української мови у 3-му класі: Посібник для вчителя.-К.: Рад. шк., 1979,-142 с.

5 Вашуленко М. С., Скрипченко Н. Ф. Буквар (підручник). -К.: Освіта, 2007. -158 с.

6 Вивчення української мови в 2−3 класах. Збірник статей / За ред. Хорошковської О.Н. — К.: Радянська школа, 1984. — 89 с.

7 Гайова Л. Буду я навчатись мови золотої… Українська мова. Післябукварний період //Початкова школа. -2008. -№ 1. -С.17−18.

8 Галатович А. Вивчення частин мови 4(3)клас. — Тернопіль, 1999.-64с.

9 Горбунцова Т. Цікаві вправи та ігри на уроках української мови у початкових класах. — К.: Рад. шк., 1966. 119 с.

10 Данилко О., Боднарчук О. Збірник рівневих завдань з української мови 2 кл.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2003 -С. 50−59.

11 Інтегрований урок української мови і логіки // Початкова освіта. -2007.-№ 48. -С. 18−21.

12 Лобчук О. Вимоги до уроку з рідної мови // Початкова школа. — 2005. -№ 6. -С. 16−19.

13 Методика вивчення української мови в школі: Посібник для вчителів / О. М. Беляев та ін. — К.: Радянська школа, 1987. — 133 с.

14 Методика викладання української мови: Навчальний посібник / За ред. С. І. Дорошенка, М. С. Вашуленко, О. І. Мельничайко та ін. -К.:Вища школа, 1992. -398 с.

15 Прищепа К., Вашуленко В. Збірник диктантів з української мови для 1−3 класів: Посібник для вчителів.- К., Рад. шк., 1984. -192 с.