Аналіз забезпеченості підприємства основними засобами

Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти аналізу забезпеченості підприємства основними засобами і їх стану

1.1 Огляд літературних джерел

1.2 Нормативно-правове забезпечення

2. Організаційно-економічна характеристика господарства ПСП «Агромрія»

2.1 Організаційно-правовий статус підприємства ПСП «Агромрія»

2.2 Оцінка фінансового стану підприємства

3. Аналіз забезпеченості підприємства основними засобами і їх стану

3.1 Економічна суть і значення основних засобів у господарському процесі

3.2 Аналіз складу та структури основних засобів

3.3 Аналіз забезпеченості підприємства основними засобами

3.4 Аналіз використання основних фондів господарства

4. Удосконалення аналізу забезпечення основними фондами в умовах застосування ПЕОМ Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

фінансовий економічний основний засіб аналіз Сільське господарство — одна з найважливіших і життєво необхідних галузей народного господарства. Яка виробляє продукти харчування для населення, сировину для промисловості і товари для експорту. Розвиток сільського господарства, забезпечуючи зростання обсягів виробництва продукції, повинен супроводжуватися підвищенням доходності (прибутковості) галузі як необхідної умови відшкодування матеріальних і фінансових витрат та забезпечення необхідних нагромаджень для подальшого прискореного вдосконалення суспільного виробництва. Для цього сільськогосподарські підприємства мають бути забезпечені необхідною кількістю відповідних засобів виробництва і насамперед засобами праці, які називають основними засобами виробництва. Вони беруть участь у виробництві протягом кількох робочих циклів або років, і мають досить високу вартість. Тому на підприємствах потрібно правильно організувати забезпечення, рух та використання основних фондів, а відповідно в свою чергу правильно організувати облік основних засобів (фондів). Ефективне виконання цього завдання дозволить підприємству швидко досягнути поставленої мети.

Тому в сучасних ринкових умовах облік та аналіз основних фондів є актуальною темою для дослідження.

В даний період значно посилився контроль за всіма господарськими процесами на підприємстві, і зросла потреба у достовірній аналітичній інформації, яка б дала змогу зробити висновки і при необхідності розробити і запровадити певні заходи по їх впровадженню.

Метою дипломної роботи є вивчення обліку та аналізу використання основних виробничих фондів (засобів) на прикладі господарства ПСП «Агромрія». Тобто ми маємо якомога ширше дослідити дану тему і висвітлити її в даній роботі.

В процесі розкриття даної теми ми маємо узагальнити результати, зробити висновки і дати свої пропозиції по удосконаленню роботи з ефективністю основних засобів, налагодженню правильного, своєчасного, достовірного і ефективного обліку основних засобів та здійснити аналіз забезпеченості підприємства основними фондами та їх використання.

Поряд із основною метою дослідження, необхідно на основі отриманих результатів дослідження розробити ряд пропозицій щодо підвищення ефективності здійснення ефективності основних засобів та заходів по покращенню показників забезпеченості господарства основними фондами та ефективності їх використання у процесі здійснення господарської діяльності.

На основі аналізу основних фондів ми маємо узагальнити результати, зробити висновки і дати свої пропозиції по удосконаленню їх структури, по забезпеченню господарства необхідною технікою, машинами і устаткуванням для використання інтенсивних технологій.

Об'єктом дослідження в дипломній роботі є ПСП «Агромрія» Немирівському району Вінницької області.

Джерелом для розкриття дослідження заданої теми є періодичні видання, нормативно-законодавчі акти, звітність.

Курсова робота містить 61 листок друкованого тексту. Цифровий матеріал зібраний в 12 таблиць і 1 рисунка, які дають можливість краще висвітлити те, чи інше питання. В роботі використовуються додатки, які містять установчі документи, фінансову звітність підприємства, та інші необхідні дані для написання роботи.

1. Економічна сутність, склад, класифікація і оцінка основних засобів та нематеріальних активів

1.1 Нормативно правове забезпечення та економічна сутність основних засобів та нематеріальних активів

При організації обліку основних засобів в Україні підприємствам, їх об'єднанням, госпрозрахунковим організаціям (крім банків), представництвами іноземних організації, які здійснюють діяльність в Україні, а також підприємствам, діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, необхідно керуватися такими законодавчими актами:

Впровадження національних стандартів, орієнтованих на міжнародні стандарти фінансової звітності, не передбачає демонтаж існуючої системи бухгалтерського обліку, оскільки ця система в методологічному аспекті себе виправдала, містить у собі позитивні форми та методи ведення обліку.

Приєднання України до міжнародної системи бухгалтерського обліку не є і не повинно бути самоціллю. Проте світовий досвід засвідчує, що принципи, бухгалтерського обліку та фінансової звітності, які визначені в законі, з одного боку, найбільшою мірою відповідають інтересам потенційних користувачів, а з другого дають змогу уніфікувати фінансову звітність і зробити її зручною у користуванні.

Амортизацію нараховують у порядку, передбаченому статтею 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» «283/97 — ВР від 22.05.1997р. із наступними змінами. Також Закон зазначав витрати які підлягають амортизації:

— придбання основних засобів;

— самостійне виготовлення основних засобів;

— проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів покращення основних засобів;

— придбання, ремонт і модернізація легкового автотранспорту;

— покращення якості земель, не пов’язаних з будівництвом.

Сучасні процеси економічної інтеграції, перехід народного господарства до використання ринкових механізмів вимагають погодження всієї сукупності елементів вітчизняної і світової господарських систем, породжують нові проблеми в організації і методології бухгалтерського обліку. Центральним моментом розробки тієї чи іншої проблеми є уточнення понять, що склалися про категорії, що наділяють проблему визначеністю, і тому служать предметом дослідництва. В бухгалтерському обліку важливим є питання єдиної термінології понять «основні фонди» та «основні засоби». До цього часу відсутня єдина думка щодо визначення цих понять. В економічній літературі переважає категорія основних фондів, в обліковій — категорія основних засобів. В одних джерелах вони ототожнюються, в інших — існує повне їх розмежування.

Крім того, основні фонди часто називаються основними засобами. Засобам праці в системі суспільного виробництва відводиться особливе місце, так як процес виробництва починається завжди з засобів праці і являє собою речі або комплекс речей, які людина розташовує між собою та предметами праці, і які служать в якості проведення впливу людини на цей предмет. Рівень розвитку засобів праці являється показником тих відносин між людьми, при яких виконується виробництво. Віднесення того чи іншого предмету до засобів праці визначається не тільки зовнішніми ознаками, а тією роллю, яку даний предмет відіграє в процесі виробництва. Тут вони виступають в якості речових елементів виробництва. Якщо їх розглядати з цієї точки зору, то ні засоби праці, ні предмети праці не являються економічною категорією. Певну економічну сутність засоби праці набувають лише тоді, коли вони виступають в єдності з виробничими відносинами. «Слід розуміти, — відзначав М.Ф. Огійчук, — що економічною основою являються не самі машини, будинки, спорудження, а суспільний спосіб їх використання, який виступає однією з економічних форм відносин» .

Таким чином, самі засоби та предмети праці не являються економічною категорією. Вони лише складові процесу виробництва. Тільки спосіб їх використання в залежності від форми суспільного виробництва визначає їх як економічну категорію певної економічної формації.

Аналізуючи процес кругообороту капіталу, К. Маркс відмічає, що капітал — це самозростаюча вартість, «…рух, процес кругообороту, який проходить різні стадії…». В залежності від участі в виробничому процесі виробничий капітал поділяється на основний та оборотний. Частина виробничого капіталу, визначена як основний капітал, бере-участь в процесі виробництва в цілому та переносить свою вартість на продукт частинами протягом ряду кругооборотів.

Відсутність у нашій державі обгрунтованої методики грошової оцінки землі, води та інших природних ресурсів не дозволяє відображати їх облікову вартість на балансі підприємств, а також їх відношення до основних фондів.

Вважаємо, що з поглибленням ринкових відносин ця проблема повинна бути вирішена. В теперішньому часі, використовуючи досвід спільних підприємств, необхідно оцінку землі і природних ресурсів показувати в балансі підприємств як право на користування ними.

На наш погляд, якісна відмінність між категоріями «основні засоби» та «основні фонди» полягає в тому, що основні засоби являють собою певне майно, яке має споживчу спроможністю і вартістю, тобто ця категорія виражає речові елементи процесу праці. Тоді як основні фонди — це чисто вартісна категорія, яка відображається у грошовому вимірюванні, крім того, ця категорія виражає економічну форму засобів виробництва, в якій вони беруть участь при утворенні вартості продукту.

Бутинець Ф. відмічає, що основні засоби підлягають зносу, чого не можна ніяк сказати про основні фонди. Вважаємо, що вони не можуть відрізнятися від ознак основних засобів, тому що нематеріальні активи також підлягають нарахуванню зносу.

Огійчук М.Ф. відмічає, що «основні засоби» — це основні фонди в грошовому виразі і в будь-якому підприємстві вираз основних фондів та основних засобів буде ототожненим. На наш погляд, якщо категорії основних засобів та основних фондів не співпадають кількістю, то і їх вартісне відображення не може бути вірним.

В економічній літературі протягом тривалого часу стверджувалося, що в бухгалтерському обліку категорії «основні засоби» і «основні фонди» мають зовсім різне значення і відображаються в різних частинах балансу. Основні засоби — це сукупність матеріально-речових цінностей, які відображаються в активі балансу, основні фонди — це джерела основних засобів, і відображаються вони в пасиві балансу. В законодавчих і нормативно-правових документах вживаються різні назви категорії «основні засоби» — основні засоби, основні фонди, основні фонди (засоби), основні засоби. Крім того, економічна суть основних засобів трактується в них по-різному.

Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» (П (С)БО) під основними засобами розуміють матеріальні активи, які підприємство отримує з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Що стосується поняття активу — то раніше під цим поняттям розуміли господарські засоби, наявні на підприємстві, що стосується прийняття нового П (С)БО містить нові підходи до визначення цього поняття. Активи — ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до одержання економічних вигод у майбутньому. Аналізуючи це поняття, можна зробити наступний висновок, що основна відмінність від підходу до визначення активів полягає в тому, що активи — це те, що принесе в майбутньому економічну вигоду.

Відповідно до законодавчих актів економічна вигода — потенційна можливість одержання підприємством грошових коштів від використання активом. Отже, активи — це не всі ресурси, що є на підприємстві, а тільки ті з них, які принесуть у майбутньому економічну вигоду. На нашу думку, таке твердження е невірним, тому що на дату складання балансу підприємство не може точно знати чи буде актив джерелом вигоди чи ні.

Таким чином, основні фонди являють собою вартість основних засобів підприємств плюс вартість нематеріальних активів та об'єктів, які не мають натурально-речової форми. З цього випливає, що протиставляти ці категорії не треба. Крім того, основні фонди являються також і формою економічного упорядкування основних засобів виробництва, а останні, в свою чергу, матеріальними носіями вартості виробничих відносин.

Отже, що стосується єдиної термінології понять «основні засоби» та «основні фонди» з бухгалтерської точки зору, то під фондами в бухгалтерії прийнято розуміти джерело створення господарських засобів, а основні засоби — це частина майна підприємства, що показується в активі балансу, то на наш погляд, в обліку краще використовувати поняття «основні засоби», а не «основні фонди» .

Розвинутий ринок не терпить замкнутості господарства в межах держави, навпаки, він передбачає вільний міжнародний рух не тільки товарів, капіталів і робочої сили, а також об'єктів інтелектуальної та промислової власності. Сучасні економічні реалії гостро вимагають переходу на прийняті у міжнародній практиці економічні показники та стандарти бухгалтерського обліку. У зв’язку з цим важливого значення набуває аналіз відносно нових для практики господарювання в Україні об'єктів права власності підприємств — нематеріальних активів.

1.2 Склад, класифікація і оцінка основних засобів і нематеріальних активів

В процесі виробництва предмети, функціонуючі у складі основних засобів, виконують роль засобів праці, Засоби праці використовуються в якості провідника при впливі людини на предмети праці. Включення предмету до складу засобів праці відбувається тоді, коли він виконує специфічні, притаманні тільки їм функції. Таким чином, робоча і продуктивна худоба в сільськогосподарському підприємстві є засобом праці і відноситься до основних засобів. Зі зміною її ролі, тобто при вибраковці з основного стада та переведення тварин на відгодівлю вона виступає в ролі предметів праці і являється речовою формою оборотних засобів. Молодняк тварин відноситься до предметів праці, а при досягненні певного віку переводиться до основного стада і відноситься вже до засобів праці. З цього випливає, що одні і ті ж предмети (в нашому прикладі сільськогосподарські тварини) в залежності від ролі яку вони виконують у процесі виробництва, виступають або як складова частина основних, або як частина оборотних засобів. Поняття «основні засоби» в практиці бухгалтерського обліку трохи вужче ніж в політекономчному розумінні. В бухгалтерському обліку не всі засоби праці відносяться до основних засобів.

Існує багато предметів, які, хоча і відносяться до засобів праці, але із-за невеликого строку їх використання, тобто протягом виробничого циклу, вони повністю зношуються, або із-за їх незначної вартості вони не включаються в обліку до складу основного стада та переведення тварин на відгодівлю вона виступає в ролі предметів праці і являється речовою формою оборотних засобів. Молодняк тварин відноситься до предметів праці, а при досягненні певного віку переводиться до основного стада і відноситься вже до засобів праці.

Поняття «основні засоби» в практиці бухгалтерського обліку трохи вужче ніж в політекономічному розумінні. В бухгалтерському обліку не всі засоби праці відносяться до основних засобів.

Існує багато предметів, які, хоча і відносяться до засобів праці, але із-за невеликого строку їх використання, тобто протягом виробничого циклу, вони повністю зношуються, або із-за їх незначної вартості вони не включаються в обліку до складу основних засобів. Ці предмети складають групу малоцінних та швидкозношуваних предметів (МШП).

Такий порядок обліку, при якому коло об'єктів, які входять до складу основних засобів, обмежений, пояснюється практичною необхідністю в цьому, так як зарахування сюди предметів, які обліковуються зараз у складі МШП, сильно збільшило б номенклатуру об'єктів основних засобів, що привело б до ускладнення обліку наявності, використання і нарахування амортизації основних засобів виробництва.

Деякі автори пропонують не враховувати у складі основних засобів продуктивні тварини. Це вони мотивують тим, що продуктивні тварини являють собою своєрідний вид засобів виробництва, який виконує функції як засобів, так і предметів праці, і тому віднесення їх до тої чи іншої групи носить умовний характер.

З цієї точки зору, вони вважають, що худобу треба вилучити з групи основних засобів і включити її у групу молодняку і тварин на відгодівлі. Посилаючись на зарубіжні країни (Німеччини, Словенії, Угорщини), де худобу основного стада облічують у складі оборотних засобів, спільно з молодняком і тваринами на відгодівлі, автори припускають, що в цьому випадку відпадуть такі проблеми, як нарахування амортизації по продуктивній худобі, облік її приросту, будуть спрощені розрахунки показників використання основних засобів, їх складу і інші.

Прийти до вірного висновку, чи відносити продуктивну дорослу худобу до складу основних засобів чи ні, на нашу думку, можна лише розглядаючи худобу з точки зору господарського призначення і корисної її цінності. Особливістю продуктивних тварин (корів) основного стада є те, що в процесі господарського використання вони виступають водночас як засоби виробництва і як предмети праці. Значення продуктивних тварин як засіб виробництва полягає в тому, щоб одержати від них необхідну продукцію — молоко, приплід. В процесі господарського використання вони, з одного боку, збільшують свою вартість внаслідок збільшення живої ваги, а з іншого, — на якомусь проміжку часу втрачають споживні властивості, зношуючись фізично, становлячись поступово непридатними для виробництва продукції. Однак, як предмет праці, збільшуючи в масі за час перебування в складі основних засобів, збільшують свою вартість. Споживча вартість вибракуваних тварин виражається триманою від них продукцією: м’яса, жиру, шкур.

Таким чином, на наш погляд, збільшення ваги корів через певний проміжок часу супроводжується втратою властивостей давати необхідну продукцію, тобто втрата вартості як основного засобу виробництва.

Вище сказане свідчить про те, що продуктивні тварини повинні враховуватись у складі основних засобів виробництва.

Ми приєднуємося до думки тих авторів, які вважають, що суттєвим недоліком обліку основних засобів є включення до їх складу молодих багаторічних насаджень. Ця проблема вивчалась в працях різних вчених-економістів протягом тривалого часу', але до цього часу вона ще не вирішена.

На нашу думку, молоді багаторічні насадження слід виключити зі складу основних засобів і віднести їх до складу капітальних вкладень. Це пов’язано з тим, що даний вид насаджень не приймає участі у процесі виробництва як засіб праці, а сам є предметом праці і в цій якості залишається до переводу в діючі основні засоби.

Отже, молоді багаторічні насадження до вводу їх в експлуатацію краще було б обліковувати у складі незавершених капітальних вкладень. Це дозволить уточнити склад основних засобів, спростити їх облік (так як не треба буде складати додаткові документи на переведення молодих насаджень у склад основних засобів, а потім введення їх в експлуатацію) і, в результаті, значно знизиться об'єм облікової інформації і підвищиться її якість, що дасть змогу поглибити економічний аналіз.

Крім цього, при передачі багаторічних насаджень в оренду виникає ряд перешкод, так як в орендному договорі слід вказувати не тільки загальну вартість об'єктів які передаються, але і окремо вартість об'єктів які не експлуатуються. Це пов’язано з тим, що по останнім не нараховується до певного часу амортизація. І, отже, виникають особливості при визначенні орендної плати за молоді і експлуатаційні багаторічні насадження.

В наш час в сільськогосподарському виробництві збільшилось використання засобів виробництва, які мають велику потужність і значну вартість. У зв’язку з цим занижується роль менш коштовних і більш простих засобів праці. Це перш за все відноситься до виробничого інвентарю і інструментів, Дані об'єкти було б доцільно віднести до МШП, змінивши ліміт вартості останніх. Це створює умови для того, щоб у складі основних засобів залишились об'єкти, які визначають матеріально-технічну базу господарства; дозволять розширити можливості виробництв у придбанні недорогих об'єктів за рахунок оборотних засобів виробництва; спростити їх облік.

Важливе значення для побудови обліку основних засобів та нематеріальних активів має їх правильна класифікація. Основним видом групування основних засобів є їх класифікація залежно від цільового призначення і характеру виконуваних функцій.

Вірна класифікація (або групування) дозволяє вивчати основні засоби як в цілому, так і в розрізі окремих класифікаційних груп.

В основі любої класифікації лежать ознаки, найбільш характерні для кожної групи об'єктів. При розробці Типової класифікації були покладені такі ознаки, як призначення, використання і натурально-речова характеристика об'єкта основних засобів.

По призначенню основні засоби розподіляються на виробничі і невиробничі. Виробничі основні засоби прямо або не прямо беруть участь у процесі виробництва, а невиробничі - безпосередньо не приймають в ньому участі, а використовуються у процесі споживання, тобто обслуговують культурно-побутові і інші потреби населення.

У зв’язку з цією відмінністю, при розгляді категорій основного капіталу, вказується на те, що він може поділятися на основний та оборотний. Однак, ця протилежність двох частин капіталу прийнятна тільки для виробничого капіталу і тільки в його межах. Отже, поза сферою виробництва немає місця для категорії «основний капітал» .

Вище вказувалось також і на те, що сутність основного капіталу витікає не з речових форм засобів праці (тривалості функціонування, вартості), а з тієї ролі, яку вони виконують у процесі створення вартості.

Основні засоби відрізняються один від іншого тим, в якій формі існують їх матеріально-технічні носії. На цьому і заснований поділ їх на інвентарні і неінвентарні.

До інвентарних відносяться об'єкти, які представлені в натурально-речовій формі і їх можна підрахувати, обміряти і здійснити перевірку в натурі. Неінвентарні об'єкти включають в себе капітальні витрати по поліпшенню земель, непов’язаних будівництвом та в орендовані основні засоби.

До складу основних засобів відносяться капітальні витрати неінвентарного характеру: розкорчовування пеньків, розчистка площі від лісу, каміння, засипання ярів, вапнування і гіпсування. На наш погляд, відносити ці витрати до основних засобів недоцільно. Краще їх віднести до складу нематеріальних активів, так як вони мають усі притаманні риси таких активів: відсутність матеріально-речової структури; здатність бути корисним для підприємства;

високий ступінь невизначеності розмірів можливого в майбутньому прибутку від використання такого активу.

Поняття «інвентарний об'єкт» тісно пов’язано з класифікацією основних засобів та нематеріальних активів і має велике значення в їх обліку, оскільки являється одиницею обліку об'єктів основних засобів та нематеріальних активів.

В економічній та обліковій літературі інвентарний об'єкт визначений як «закінчений пристрій», окремий предмет чи комплекс з усіма пристосуваннями і належностями, які виконують разом одну спільну господарську функцію. При цьому акцент робиться на конструктивні обособлення і самостійність функцій які виконуються об'єктом.

В останній час технічний прогрес сприяє тому, що інвентарні об'єкти все частіше об'єднуються в більш великі комплекси основних засобів. В ряді випадків інвентарний об'єкт може приймати участь у процесі виробництва тільки у поєднанні з іншими інвентарними об'єктами, і в той же час не бути з ними конструктивно з'єднаними.

Так, В. Д. Новодворський вказує на те, що зростаючий взаємозв'язок окремих видів основних фондів приводить до такої вузької спеціалізації засобів праці, що за межами системи з іншими основними засобами вони не можуть використовуватися або застосовуються у виключних випадках. Він відмічає необхідність, поряд з інвентарними об'єктами, у якості облікових одиниць використовувати також комплекс основних засобів. Ми приєднуємося до цієї пропозиції, бо вважаємо, що дві облікові одиниці - інвентарний об'єкт і комплекс основних фондів відкривають нові можливості для класифікації основних засобів, які відповідають потребам науково-технічного прогресу.

Однією з позитивних характеристик нового Плану рахунків е те, що він тісно пов’язаний із статтями фінансової звітності, що полегшує ї складання. Проте він не позбавлений недоліків. Окремі рахунки сприймаються фахівцями неоднозначне. Зокрема, на рахунку 11 «Інші необоротні матеріальні активи» передбачається облічувати малоцінні і швидкозношувані предмети, термін яких перевищує один рік, тимчасові споруди, інвентарну тару, предмети прокату, інші необоротні активи і відображати їх у балансі в складу основних засобів. Але ж Законом України визначені три групи основних засобів.

Отже постає питання, як узгоджуватиметься бухгалтерський облік основних засобів за новим Планом рахунків з податковим обліком, до яких груп віднести інші необоротні матеріальні активи, яку норму амортизації застосувати.

У процесі господарської діяльності виробництв, як відомо, використовуються не тільки власні основні засоби, але й можуть залучати їх зі сторони. Такі засоби називаються орендованими. У зв’язку з цим, в залежності від належності, основні засоби підрозділяються на власні та орендовані.

Крім засобів праці, які беруть участь у виробництві, існують засоби, які знаходяться у запасі і не приймають участі у процесі виробництва по причині переобладнання або консервації. Таке положення у характері використання викликано поділом основних засобів на діючі та недіючі. У склад недіючих основних засобів включають і молоді багаторічні насадження, що як вже відмічалося, ми не вважаємо обгрунтованими.

Так, Бутинець Ф пропонує класифікацію, яка багато в чому відмінна від діючої. Перш за все він не включає до складу основних засобів виробництва продуктивну худобу і капітальні витрати на поліпшення земель (без споруд). Далі пропонована класифікація відрізняється більшою деталізацією технічних засобів, зокрема, виділені три групи: «Силові машини і обладнання», в тому числі самохідні машини, машини і знаряддя до тракторів, електромеханічні машини і обладнання; «Транспортні засоби», у тому числі вантажні автомобілі і інші транспортні засоби; «Робочі машини та обладнання. На нашу думку, в подібній деталізації немає необхідності, це тільки приведе до ускладнення обліку.

Вважаємо не обгрунтованою пропозицію деяких авторів щодо об'єднання водну групу будинків-і споруд. Будинки та споруди виконують різні функції в сільськогосподарському виробництві, тобто використовуються для різних виробничих цілей.

Автор об'єднав групи по передавальних пристроях, інструментах, виробничому та господарському інвентарю, вимірювальних і регулюючих обладнаннях в одну групу, мотивуючи це тим, що дані основних засобів в спільній їх масі займають незначне місце (по вартості біля 1%).

Ряд авторів пропонують у якості класифікаційної групи виділити меліоративні споруди, які істотно відрізняються від інших споруд і грають особливо важливу роль у розвитку, сільськогосподарського виробництва. Дані споруди, які є значною складовою частиною ресурсного потенціалу АПК, мають цільове призначення і тому пропозиції про їх відокремлення в обліку основних засобів вважаємо виправданим.

Проте, деякі автори пропонують в той же час відокремити в обліку основних засобів і витрати на поліпшення земель, на меліорацію і іригацію з закінченими капітальними вкладеннями, без споруд і насаджень.

У зв’язку з широким впровадженням в останні роки нових форм господарювання (оренда, фермерські господарства), деякі автори розроблюють спеціальні класифікатори основних засобів для орендних і селянських господарств і розглядають можливість, що селяни-фермери можуть самі їх скласти, об'єднавши або деталізуючи існуючи групи, з метою обранням оптимального варіанту. Це положення, на наш погляд, не виправдане.

В наш час одержали розвиток такі форми орендних відносин, як внутрішньогосподарська оренда і створення асоціацій, кооперативів, орендарів, де зведений бухгалтерський облік здійснюється централізовано і, отже, різниця в класифікації основних засобів може створити тільки додаткові труднощі і привести до неспівставлення даних пр'ї аналізі використання основних засобів тієї чи іншої групи.

В сучасних умовах назріла необхідність уточнити склад об'єктів основних засобів. По-перше, до їх складу слід включити землю. Процес виробництва завжди є результатом взаємодії певних факторів, які в економічній науці називаються факторами виробництва або виробничими ресурсами. Розрізняють матеріально-речові та особисті фактори виробництва. В свою чергу, матеріально-речові фактори поділяються на засоби виробництва, створені людиною (капітал) і природні фактори, що об'єднуються поняттям «земля» .

Земля — основний засіб виробництва, який відіграє особливу роль. Відомий англійський економіст У. Петті ще у XVII ст. підкреслював, що земля — мати багатства. Поняття «земля» як фактор виробництва має широкий зміст: земля є одночасно операційним базисом виробництва та природною основою сільськогосподарського виробництва. У сільському господарстві земля— це й основний засіб праці, і предмет праці. Вона може оцінюватися в сільськогосподарських підприємствах за діючими кадастровими цінами залежно від її якості з урахуванням ґрунтових відмінностей окремих ділянок.

У підприємствах, які внесли землю як частину вкладень до спільного підприємства, її слід намагатися оцінити за цінами на землю в тій країні, представники якої беруть участь у створені спільного підприємства. Тим самим частка української сторони, на думку М. М Могильова, може значно підвищитися. Якщо ж ціна на землю в цій країні нижча, ніж в Україні, можуть бути використані кадастрові ціни.

Потребує вирішення питання щодо приведення у відповідність з міжнародними стандартами структури основних засобів, У країнах з ринковою економікою відповідно до стандартів кіль; груп значно скорочена (будівлі, обладнання, меблі, пристосування, земля, природні ресурси).

Таким чином, діюча класифікація основних засобів не в повному обсязі відображає склад основних засобів і частково відповідає мережі раціональної організації аналізу, обліку і нарахування зносу.

Гранична вартість предметів, що належать до основних фондів, може змінюватися Міністерством фінансів України.

До основних засобів належать також капітальні вкладення в багаторічні насадження, на поліпшення земель (меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші роботи) і в орендовані будівлі, споруди, обладнання та інші об'єкти, що належать до основних засобів.

Капітальні вкладення в багаторічні насадження, поліпшення земель включаються до складу основних засобів щорічно в сумі витрат, що належать до прийнятих в експлуатацію площ, незалежно від закінчення всього комплексу робіт.

Завершені капітальні витрати в орендовані будівлі, споруди, обладнання та інші об'єкти, що належать до основних засобів, зараховуються орендарем до власних основних засобів у сумі фактичних витрат, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендовані основні засоби показуються у балансі утримувача, тим самим виключається можливість подвійного обліку одних і тих же засобів.

Як вже зазначалося вище, за натурально — речовим складом основні виробничі засоби поділялися на 12 груп. До останнього часу класифікація основних засобів, здійснювалась за характером участі в процесі відтворення, цільовим призначенням, приналежністю і використанням і після 1 липня 1997 року залишилися без змін:

— залежно від характеру участі основних засобів в процесі відтворення вони підрозділяються на виробничі і невиробничі;

— за приналежністю основні засоби підрозділяються на власні й орендовані;

— за використанням їх ділять на діючі (основні засоби в експлуатації) і недіючі (що знаходяться на складі, в запасі, на консервації і т.п.).Залежно від цільового призначення і характеру функцій, які виконують виробничі основні фонди, останні підрозділяються не на дванадцять груп, а відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» — на такі три групи:

— група 1 — будівлі, споруди, їх структурні компоненти і передавальні пристрої, у тому числі житлові будівлі і їхні частини (квартири і місця загального користування);

— група 2 — автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструмент, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони, рації, інше конторське (офісне) обладнання і приладдя до нього;

— група 3 — будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1та 2, це передусім машини й обладнання (силове, робоче, та інше). До групи 3 також відносяться затрати на придбання, закладання і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоносіння, придбання племінної худоби, капітальні затрати на поліпшення земель та інше.

На нашу думку, як в самому Законі, так і в Інструкції з бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів спостерігаються нечіткість порядку формування об'єктів основних засобів групи 2. Таке становище може привести до виникнення конфліктних ситуацій між господарюючими об'єктам, які господарюють і контролюючими фінансовими органами, оскільки віднесення об'єкта основних засобів до групи 2 (норма амортизації 25%) замість групи 3 (норма амортизації 15%) призведе до заниження суми оподаткованого прибутку і сплати податку в бюджет. До прийняття Типової класифікації основних засобів підприємства повинні самостійно на підставі Загальносоюзного класифікатора основних засобів згрупувати належні їм основні засоби у групи, що встановлені Законом і Інструкцією.

Що стосується введення нової класифікації основних фондів, то на нашу думку це е невдалою, не обгрунтованою спробою ні з бухгалтерської, ні з економічної точки зору, оскільки об'єднує в одну групу найрізноманітніші за функціональним призначенням об'єкти. На наш погляд, класифікація основних засобів на 12 груп була більш повною, будувалася за економічно однорідними ознаками.

Саме поняття нематеріальні активи з’явилось в Україні з початку ринкових перетворень, тобто з’явилась об'єктивна необхідність їх використання підприємствами. У бухгалтерському і податковому обліку нематеріальні активи — це об'єкти інтелектуальної, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визначені в порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податків.

Моссаковський В. Б. вважає, що до складу нематеріальних активів слід включати об'єкти, підставою для відображення яких в обліку є такі документи:

— свідоцтво України про знаки для товарів і послуг (позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб) згідно з Законом України;

— патент на винахід (корисну модель, що являє собою результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології) згідно із Законом України;

— патент України на промисловий зразок (результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання) згідно із Законом України;

— свідоцтво на право займатися письменною справою згідно із Законом України;

— патенти на сорт — згідно із Законом України;

— рахунок за роботи за створення та впровадження програмного забезпечення ЕОМ;

— рахунок за «ноу-хау» згідно з договором власника;

— документи, що засвідчують придбання місця на товарній або фондовій біржі;

— рахунок на придбання на аукціоні та наступний розрахунок суми гудвілу при наявності різниці між ціною придбання та вартістю активів підприємства.

Крім такої класифікації нематеріальних активів, вони розподіляються на дві групи:

— які існують і можуть бути реалізовані індивідуально — це: патенти, ліцензії, торгові знаки, програмне забезпечення обчислювальної техніки, права на об'єкти промислової власності, авторські права, права користування землею та іншими природними ресурсами, права на «ноу-хау», права користування брокерськими місцями;

— ті, що не можуть існувати окремо від підприємства і, відповідно, можуть реалізуватись тільки з підприємства — це гудвіл (репутація фірми).

Нематеріальні активи, що належать до першої групи мають визначену вартість (тобто яку можна визначити в будь-який момент). Їх ще називають фіксованими активами. Що стосується другої групи, то її вартість неможливо визначити до того часу, поки підприємство не буде продане.

Крім того, нематеріальні активи класифікують за місцем створення:

— придбані підприємством зі сторони;

— створені на самому підприємстві.

Справа в тому, що придбані нематеріальні активи в * інших підприємств обов’язково оприбутковуються, тому що за них сплачені кошти (і не має значення, будуть вони корисні для підприємства чи ні, і наскільки). Нематеріальні активи, створені безпосередньо на підприємстві, оприбутковуються лише в разі їх корисності для підприємства в майбутньому.

Таким чином, під нематеріальними активами слід розуміти умовну вартість об'єктів промислової та інтелектуальної власності, а також певні права, які називаються об'єктами права власності конкретного підприємства. Основними характерними рисами нематеріальних активів є;

— відсутність матеріально-речової форми;

— використання протягом тривалого часу;

— здатність бути корисним для підприємства;

— високий ступінь невизначеності розмірів можливого в майбутньому прибутку від використання такого активу.

З переходом до ринкової економіки проблема оцінки об'єктів обліку набуває все більшого значення для всіх учасників ринку. Це пов’язано з тим, що оцінка дає можливість визначити те, чим володіє власник, а також співвідношення між окремими групами майна підприємства. Однією з важливих складових методу бухгалтерського обліку і відображення його об'єктів в одному вимірнику є оцінка.

Серед теоретиків обліку, які в своїх роботах висвітлювали питання методів оцінки, можна виділити три групи. До першої трупи належать дослідники, які пропагували так званий «історичний» метод оцінки, тобто за собівартістю. Перші відомості про цей метод ми знаходимо в знаменитому Трактаті про рахунки і записи італійського математика Луки Пачолі. Метод оцінки за собівартістю застосовується в нашій практиці з початку заснування Радянської влади і залишається майже без змін до останнього часу.

Проте, варіант оцінки за собівартістю не задовольняє багатьох бухгалтерів, бо не дає можливості для співставлення створених цінностей.

Цю точку зору відстоювали спеціалісти обліку, які пропагували метод оцінки за поточними ринковими цінами. Початок так званій конюнктурній оцінці за продажними цінами поклав італійський вчений Анжело ді Пієро. Він писав: «Залишки будемо рахувати по тій ціні, по якій надіємося їх продати» .

Іншу точку зору поділяє С.Ф. Глєбов, пропонуючи оцінювати засоби виробництва і інше майно за цінами 1913р. Крім того, від нього бере початок ідея відновної вартості основних засобів, тому що він пропанував систематичну оцінку засобів, які відображаються в обліку.

2. Організаційно-економічна характеристика господарства

2.1 Організаційно-правовий статус підприємства ПСП «Агромрія»

ПСП «Агромрія» створена як самостійна юридична особа шляхом перетворення державного підприємства — Держгоспу «Агромрія» у приватне сільськогосподарське підприємство.

Інформація про підприємство ПСП «Агромрія», юридична адреса підприємства Вінницька область Немирівський район с. Бондурівка, телефонний факс 8−4 331−230−25−12, код за ЄДРПОУ 555 236, форма власності - приватна, розрахунковий рахунок 266 535 621 552, назва банку — приват банк, розмір статутного фонду 327 000 тис.грн., кількість акцій 279 000, середньооблікова чисельність працівників 96 чол., загальна сільськогосподарська площа 2877 га., керівник Бевз Ігор Михайлович.

Підприємство має свій самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку, товарний знак, який затверджується правлінням підприємства і реєструється в Торговій палаті України, печатку зі своєю назвою. Підприємства несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім майном.

Майно підприємства складається з основних засобів та обігових коштів, а також цінностей, вартість яких відображається в балансі підприємства.

Метою діяльності ПСП «Агромрія» є здійснення виробничої діяльності по вирощуванню продукції сільського господарства.

Предметом діяльності підприємства є:

— виробництво сільськогосподарської продукції зі спеціалізацією вирощування продукції садівництва;

— переробка сільськогосподарської та іншої продукції, виробництво та реалізація товарів народного споживання, будівельних матеріалів;

— здійснення всіх видів торгівлі, у тому числі роздрібної торгівлі через власну торгівельну мережу, гуртової, комісійної;

— створення підприємств громадського харчування, кафе, ресторанів тощо;

— створення підприємств громадської торгівлі: гастрономів, фірмових магазинів тощо;

— здійснення та сприяння здійсненню товарообмінних (бартерних) операцій на внутрішньому та зовнішньому ринках, інша діяльність, що базується на формах зустрічної торгівлі;

— надання у встановленому порядку транспортних і транспортно-експедиційних послуг будь-якими видами транспорту;

— дольова участь у будівництві об'єктів виробничого, соціально-культурного призначення та будівництва житла;

— зовнішньоекономічна діяльність;

— благодійна та спонсорська діяльність;

— здійснення будь-якої іншої підприємницької діяльності, яка пов’язана з цілями підприємства, чи такої, яка сприяє їх досягненню і не є такою, що прямо і виключно заборонена чинним законодавством України.

ПСП «Агромрія» розташоване в Немирівському районі Вінницької області. Із районним центром та пунктами здачі сільськогосподарської продукції зв’язане дорогами з твердим покриттям.

Відстань центрального господарства до районного центру міста Немирів — 18 км., до хлібоприймального підприємства та м’ясокомбінату — 18 км., до обласного центра м. Вінниці - 63 км.

Підприємство розташоване на території з помірно-континентальним кліматом. Середня температура січня складає -6 -8 °С, а липня +20 +22 °С.

Грунти господарства представлені в основному різновидами сірих опідзолених суглинкових ґрунтів, проте, значна частина площі зайнята ґрунтами чорноземного типу.

Підприємство має право у відповідності до чинного законодавства:

— випускати цінні папери;

— засновувати об'єднання та вступати в об'єднання з іншими суб'єктами підприємницької діяльності;

— створювати на території України та за її межами філії, представництва та дочірні підприємства;

— здійснювати інші дії, що не суперечать чинному законодавству. Управління підприємства здійснюють вищий орган підприємства загальні збори акціонерів, спостережна рада, правління товариства, ревізійна комісія.

До компетенції вищого органу підприємства належать:

визначення основних напрямків діяльності підприємства, затвердження його планів та звітів про їх виконання;

визначення організаційної структури підприємства;

затвердження статуту та внесення до нього змін і доповнень обрання та відкликання членів спостережної Ради, правління та Ревізійної комісії підприємства;

затвердження річних результатів діяльності підприємства, у тому числі його дочірніх підприємств, звітів і висновків ревізійної комісії, порядок розподілу прибутків, строк та порядок виплати дивідендів;

визначення порядку відшкодування збитків;

створення, реорганізація і ліквідація дочірніх підприємств філій та представництв, інших юридичних осіб, затвердження їх статутів та положень;

укладання угод на суму, що перевищує ЗО % статутного фонду;

затвердження угод на суму, що не перевищує ЗО % статутного фонду;

внесення рішень про притягнення: до майнової відповідальності посадових осіб та інших членів підприємства;

затвердження правил процедури, правил внутрішнього трудового розпорядку та інших внутрішніх документів підприємства;

прийняття рішень про придбання підприємство власних акцій;

визначення умов праці посадових осіб підприємства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

прийняття рішення про припинення діяльності підприємства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;

погодження умов про заставу майна підприємства. Спостережна рада має право:

отримувати інформацію про діяльність Підприємства;

заслуховувати звіти Правління, посадових осіб Підприємства з окремих питань його діяльності;

призупиняти дію повноважень членів правління до проведення загальних зборів акціонерів;

залучати експертів до аналізу окремих питань діяльності товар. Спостережна рада не мав права втручатися в оперативну діяльність правління підприємства.

Спостережна рада подає вищому органу підприємства звіт про свою роботу за рік. У разі визнання роботи спостережної ради незадовільною вищий орган підприємства вносить зміни до її складу.

Перевірка господарсько-фінансової діяльності підприємства, дочірніх підприємств, філії та представництв проводиться ревізійною комісією, яка затверджується вищим органом підприємства.

Фінансово-господарська діяльність підприємства здійснюється відповідно до планів, які затверджуються.

Підприємство надає щорічну публічну інформацію про результати роботи ПСП.

2.2 Оцінка фінансового стану підприємства

Різні сільськогосподарські культури висувають неоднакові вимоги до ґрунтів, температурного й водяного режиму. Різні природні і економічні умови вимагають для свого розвитку й галузі тваринництва. Тому у кожнім господарстві необхідно вирощувати такі культури й розвивати галузі, котрі відповідають його природним і економічним умовам.

Таблиця 3.

Аналіз ліквідності балансу тис. грн.

Із цієї таблички 3. ми бачимо, що найбільш ліквідні активи на кінець та на початок звітного періоду збільшився залишок на 473 і 406 тис. грн. відповідно. Активи, що швидко реалізуються, в загальному, зростали та зменшувались на 194 і 44 та -16 і -109 тис. грн. відповідно. Таж сама ситуація і в активах що повільно реалізовуються і становлять -8 і -82 та 554 і 608 тис.

Припинення діяльності підприємство здійснюється шляхом йога реорганізації або ліквідації. Реорганізація підприємства здійснюється за рішенням вищестоящого органу підприємства.

Підприємство може бути ліквідовано:

за рішенням вищого органу підприємства;

на підставі рішення суд Щодо юридичного статусу ПСП має право укладати угоди (контракти), зокрема угоди купівлі-продажу, підряду, страхування майна, перевезень, зберігання, доручення і комісії тощо, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов’язки, виступати у суді, господарському суді та третейському суді.

Таблиця 4. Аналіз структури витрат і відрахувань, тис. грн.

Із таблиці 4. аналізу структури витрат і відрахувань можна сказати, що витрати і відрахування зросли на 45 тис. грн. При поглибленому аналізі ПДВ зменшилося на 66 тис. грн. але собівартість реалізованої продукції зросла на 4 тис. грн. так як і адмін. витрати зросли на 11 тис. грн., операційні витрати збільшилися на 23 тис.грн., фінансові витрати теж збільшилися на 6 тис. грн. Активи, що важко реалізовуються на початок звітного періоду зменшились на -98 тис. грн. та зросли на кінець звітного періоду на суму 92 тис. грн. Щодо балансу то загальна сума активів зросла відповідно на 1099 і 959 тис.грн.

Таблиця 5. Аналіз структури доходів, тис.грн.

Із даної таблиці 5. аналізу структури доходів видно, що дохід від реалізації продукції зменшився на 49 тис.грн. Операційні доходи зросли на суму 115 тис. грн., теж зросли інші доходи від звичайної діяльності на 120 тис. грн., враховуючи, що надзвичайні доходи теж збільшилися на суму 208 тис. грн. В загальному доходи по господарству збільшилися на суму 394 тис. грн., що показує позитивне явище для розвитку підприємства, тому необхідно і надалі підвищувати ефективними методами доходи по господарству.

Ліквідація підприємства проводиться призначеною вищим органом підприємства. З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження правління підприємства щодо управління його справами.

Про початок ліквідації підприємства та строки подання заяв з претензіями до нього ліквідаційна комісія оповіщає з одному з офіційних органів преси.

Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно підприємства, виявляє його кредиторів та дебіторів і розраховується з ними, вживає заходів щодо оплати боргів підприємства третім особам та акціонерам, складає ліквідаційний баланс та подає його вищому органу підприємства або органу, що призначив ліквідаційну комісію.

3. Аналіз забезпеченості підприємства основними засобами та їх стану

3.1 Економічна суть і значення основних засобів у господарському процесі