Аграрная наука в післяреформений період

Аграрная наука в післяреформений период

За період проведених реформ (1991−2003 рр.) у сільському господарстві відбулися значні структурні зміни. При зниженні частки тваринництва питому вагу рослинництва в валової продукції сільського господарства зросла з 36,1% 1990 р. до 53,8% 2003 р. Збільшилася частка приватного сектора виробництві продукції. Господарствами населення і побудову фермерами, мають в користуванні близько 14% всіх сільськогосподарських земель, виробляється 42,7% валової продукції сільського господарства (1990 р. — 23,7%). Створено і функціонує 2,4 тис. селянських (фермерських) господарств площею 113,8 тис. га. На початок 2004 р. реорганізовано 325 сільськогосподарських організацій, їх 15% реорганізовано в акціонерні товариства, 39% в сільськогосподарські кооперативи, 24% приєднано решти організаціям, 4% перетворені на приватні унітарні орендні підприємства [7, з. 3].

Согласно ст. 2 Кодексу Республіки Білорусь у «Про землю» власність на грішну землю виступає у державній і приватної формі. Більшість сільськогосподарських земель (85%) перебуває у державної власності. Колгоспи, радгоспи, інші юридичних осіб, і навіть фермерські господарства права власності на грішну землю немає. Господарства користуються землею безоплатно виходячи з встановленого законом необмеженого права пользования.

Целью розвитку агропромислового комплексу у довгострокової перспективі є формування ефективного конкурентоспроможного, стійкого і екологічно безпечного агропромислового виробництва, що відповідало б світового рівня і забезпечувало продовольчої безпеки країни [6, з. 4].

Поэтому першочерговим завданням аграрного сектора першою етапі (до 2010 р.) є збільшення економічну ефективність виробництва, прорив до економічного росту.

Для цього необходимо:

1) всемірне сприяння розвитку наукових досліджень про по пріоритетних напрямів і суттєве посилення роботи з їх використання у производстве;

2) розвиток конкурентних переваг АПК, які базуються, передусім, на використанні природно-кліматичних чинників (молочне і м’ясне скотарство, льонарство, картоплярство і др.);

3) зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства, його технічна модернізація і цій основі на сучасні високопродуктивні, ресурсозберігаючі технологии;

4) ефективне використання виробничого потенціалу і ресурсов;

5) концентрація ресурсів немає і коштів у пріоритетні напрямки, на высокоокупаемых видах производства;

6) значне зростання врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності животных;

7) вдосконалення цінової газової політики, усунення цінового диспаритета;

8) створення умов, у яких можуть ефективно працювати як колективні підприємства, і індивідуальний сектор;

9) реалізація цільових програм підтримки сільського господарства з допомогою госбюджета;

10)стимулирование експорту продукции.

В перспективі розвиток аграрних відносин орієнтоване на велике та середнє товарне виробництво поєднані із дрібним приватним господарством. Питома вага фермерських господарств у загальному землекористуванні зростатиме з допомогою розширення земельних угідь через оренду земельних часток власників, які не бажають займатися підприємницької деятельностью.

Приоритетным напрямом інституціональних перетворень в АПК має стати розвиток кооперації з урахуванням підприємств із виробництва, переробці і збуту сільськогосподарської продукції, створення продуктових спеціалізованих і багатогалузевих агропромислових формувань. Вони можуть входити і фінансові структури, які у низці випадків з часом самими об'єднаннями. Кооперативні організації стануть стрижнем організаційної структури АПК. Кооперацією буде охоплено більшість фермерських хозяйств.

На основі кооперації і інтеграції намічається подолати існуючу роз'єднаність товаровиробників, об'єднати їх економічних інтересів. Основними видами агропромислових формувань будуть аграрно-промислові групи, холдинги, ассоциации.

Развитие інтеграції сприятиме концентрації матеріальних, трудових і з виробництва кінцевої продукції, підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу співзасновників, зниження витрат виробництва і підвищенню конкурентоспроможності продукції.

Важным стратегічним напрямом має стати створення мережі обслуговуючих кооперативів всім категорій господарств. Широке розвиток отримає торговельно-закупівельна і збутова кооперація [6, з. 7].

Во другому періоді (2011−2020 рр.) передбачається вийти на сталий розвиток АПК, забезпечити раціональний рівень споживання основних видів продукції і на сформувати необхідний експортний потенціал. Зусилля сільськогосподарських виробників будуть сконцентровані на чіткому дотриманні технологій, що забезпечить високі показники виробництва та якості продукції, які відповідають світовому рівню і знизить антропогенну навантаження на навколишню среду.

Несмотря на досягнуті позитивні зрушення, у розвитку переробної промисловості існує низка невирішених проблем:

§ низька ефективність функціонування производства;

§ високий рівень зносу активною частиною основних виробничих фондів, перевищують гранично — критичний уровень;

§ недостатня забезпеченість підприємств сырьем;

§ дефіцит інвестицій на модернізацію виробничо-технічної базы;

§ низький рівень споживання душу населення найважливіших продуктів (м'ясоі молокопродуктів, риби, овочів і фруктов).

Главная мета розвитку переробної промисловості - повніше і надійне забезпечення населення продуктами харчування і досягнення раціональних норм споживання, зростання експорту продукції, зміцнення продовольчої безпеки.

Развитие переробної промисловості має бути орієнтоване на повне задоволення потреб населення продукти харчування і підвищення експортного потенціалу, зниження витрат, підвищення ефективності виробництва з урахуванням впровадження ресурсозберігаючих технологій, комплексного використання матеріально-сировинних ресурсов.

В найближчій перспективі (до 2010 р.) ставиться завдання — підвищити рівень самозабезпечення цукром, рибою, олією рослинним, поліпшити структуру харчування за рахунок збільшення виробництва та споживання білкових продуктів (м'яса і м’ясопродуктів, молока і молокопродуктів, риби і рибопродуктів), і навіть овочів, фруктів, рослинного масла.

Активизировать інвестиційного розвитку необхідно шляхом використання власних і позикових коштів, залучення іноземних інвестицій. Буде потрібна також державну підтримку пріоритетних деяких галузей і виробництв. З метою пожвавлення інвестиційного процесу необхідно направити цінову, кредитну і податкову політику для підвищення платоспроможності предприятий.

В її розвитку переробна промисловість повинна взаємодіяти з довкіллям з метою зниження негативного впливу природу. Економічне зростання агропромислового виробництва можна буде просунутися у розв’язанні труднощів і забезпечити продовольчої безпеки страны.

Таким чином, метою розвитку агропромислового комплексу в в довгостроковій перспективі є формування ефективного конкурентоспроможного, стійкого і екологічно безпечного агропромислового виробництва, що відповідало б світового рівня і забезпечувало продовольчої безпеки страны.

1. Аграрні відносини: теорія, історична практика, перспективи розвитку / Під ред. Буздалова І.Н., Крилатих Э. Н., Никонова А. А. та інших. -М.: Наука, 1993. — 270с.

2. Агропромисловий комплекс за умов початку ринку / Б. М. Шапіро, В. Г. Гусаков, В. Г. Гаркун та інших.; Під общ. ред. Б.М. Шапіро, В. Г. Гусакова. — Мн.: ЗАТ «Армита-Маркетинг, Менеджмент», 1997. — 277с.

3. Антоненко М. Соціально-економічний реформування АПК Білорусі // Агроэкономика. — 2004. — № 10. — С.3−4.

4. Ваулин У. Виробничий кооператив: правове регулювання // НЭГ. — 2002. — № 19. — С.22.

5. Цивільний кодекс Республіки Білорусь у. — Мн: Амалфея. — 2001. — 608с.

6. Гусаков У. та інших. Актуальні проблеми та напрями реформування АПК Республіки Білорусь у. // Агроэкономика. — 2003. — № 2. — С.3−6.

7. Гусаков У. Комплекс основні заходи соціально-економічного розвитку агропромислового виробництва Республіки Білорусь у. // Агроэкономика. — 2004. — № 5. — С.3−6.

8. Дадалко У. А. Сільськогосподарська кооперація. — Мн.: ЗАТ «Армита-Маркетинг-Менеджмент», 1998.

9. Клюкач У. Форми і механізми створення агропромислових корпорацій // АПК: економіка і управління. — 2004. — № 2. — З. 33−34.

10. Козакевич М. Форми господарювання в АПК: питання перспективного розвитку // Вісник БГЭУ. — 2004. — № 5. — З. 66−71.

11. Реформування агропромислового комплексу: Учеб. метод, і практ. посібник / Під ред. У. Р. Гусакова. — Мн.: Заснування «БелНИИ аграрної економіки», 2002.

12. Сільськогосподарська кооперація: теорія, світовий досвід, проблеми відродження. 2-ге вид., пере-раб. і доп. / Колектив авторів; Відп. ред. І.Н. Буздалов. — Мн.- М.: «Армита-Маркетинг, Менеджмент», 1998. — 256с.

13. Ткач А. В. Сільськогосподарська кооперація. — М.: Дашков, 2002. — 304с.

14. Економічна історія Білорусі: учеб. посібник / Під. ред. Г.І. Ґолубовича. — Мн.: «Амалфея», 2001. — 504с.

15. Економічна теорія і аграрна політика // Матеріали міжнародній науково-практичній конференції. — Мн.: Економіка право, 2004. -232с.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.