Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Демографічні процеси в Україні

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Природною основою трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою характерною рисою народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого… Читати ще >

Демографічні процеси в Україні (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Зміст Вступ Розділ 1. Теорія та методика дослідження демографічної науки

1.1 Дослідження населення України

1.2 Демографічні особливості населення Висновки до розділу 1

Розділ 2. Складові демографічної ситуації України та їх використання

2.1 Вплив населення на розвиток і розміщення продуктивних сил

2.2 Міське та сільське населення

2.3 Статево-вікова структура населення

2.4 Національний склад населення та його територіальні особливості

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку населення України

3.1 Демографічний потенціал України

3.2 Сучасні демографічні проблеми Висновки до розділу 3

Висновки Список використаних джерел Додатки

Вступ Актуальність теми На вересень 2011 р. на території України проживало 46,870 млн. осіб. За цим показником наша країна перебуває на 5-му місці в Європі після Німеччині, Великобританії, Італії та Франції. Середня густота населення близько 84 осіб на 1 км?. Основними чинниками сучасного розміщення населення по території держави є економічний, природний та історичний. Кількість населення в різних областях України неоднакова і, крім наведених вище чинників, залежить від їхньої площі. Найбільше його в Донецькій, Київській (разом з Києвом), Дніпропетровській та Харківській областях.

За густотою населення окремі території України також істотно відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше — Чернігівська. Досить низька густота населення в поліських і степових областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на територіях таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька, а також Автономної Республіки Крим.

На кількість і розміщення населення України мало вплив і організоване владою переміщення населення з менш економічно розвинених областей у великі промислові центри і райони, а також повернення на батьківщину репресованих комуністичним режимом народів, зокрема кримських татар у Крим.

Мета даної курсової роботи полягає в дослідженні сучасного стану демографічних процесів в Україні.

Для реалізації мети були поставленні наступні завдання:

· дати загальну характеристику населеню України;

· проаналізувати демографічні процеси, які характерні для України;

· встановити проблеми пов’язані з відтворенням населення України та шляхи їх вирішення.

Об'єктом є населення України, а предметом дослідження є висвітлення існуючих проблем і перспектив демографічної ситуації в Україні.

Методи досліджень. В процесі виконання даної роботи були використані наступні методи: порівняльний, описовий, картографічний, системний підхід, аналіз наукових, краєзнавчих та літературних джерел, статистичний та ін.

Практичне значення: полягає у поглибленню знань з курсу економічної географії та можливість використати даного матеріалу у подальшій навчальній діяльності.

Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Містить 45 сторінок.

Розділ 1. Теорія та методика дослідження демографічної науки

1.1 Дослідження населення України Населення або народонаселення — це сукупність людей, що проживають у межах відповідних територій (світ, материки, країни, міста, села та ін.). Народонаселення разом з природними умовами і ресурсами та способом виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства. Чисельність населення окремих її регіонів є результатом взаємообумовленого розвитку усієї сукупності процесів суспільного розвитку, і насамперед соціально-економічних та демографічних. Закономірності розвитку економіки значною мірою визначають характер демографічних процесів. Тенденції демографічного розвитку є неодмінним фактором, який обумовлює економічну і соціальну політику держави. Вивчення процесів відтворення населення, особливо динаміки його чисельності, має практичне значення для встановлення механізму взаємодії економічних і демографічних процесів. Чисельність населення держави чи окремих її регіонів не є величиною стабільною. Вона змінюється відповідно до дії усієї сукупності різноманітних факторів. Знання чисельності населення на певну дату чи період дозволяє оптимально збалансувати розвиток народного господарства і напрями демографічної політики.

На території України проживає 45.8 млн. осіб (0.8% населення світу, на 1.01.2012 р.). За чисельністю населення Україна займає п’яте місце серед європейських держав (після Німеччини, Італії, Великобританії і Франції) та 44 місце серед країн світу [ 5 ].

Найбільші зміни в чисельності населення України відбулися у XX ст. На його початку в сучасних межах України (вона була поділена між Австро-Угорщиною, Польщею, Румунією та Росією) проживало 35.2 млн. осіб (в 1913 р.). Значні втрати населення понесло під час Першої світової і громадянської воєн. В 1922 р. його чисельність становила 26 млн. осіб.

Внаслідок сталінської політики колективізації було визнано куркульськими понад 200 тисяч селянських господарств, а їх власників із родинами вислано в Сибір та в північні райони Росії (понад 1 млн. осіб). Багато з них, особливо діти та старші люди, не витримували холоду, голоду, поневірянь і вмирали по дорозі до нових поселень або в них.

Дуже великі втрати населення в Україні були у 30−40 роки. Штучний голодомор 1932;1933 рр. забрав життя у багатьох мільйонів людей. Цілі села у східній і центральній (найбільш хліборобських) частинах України вимирали, втрати людей за різними даними становили від 6 до 15 млн. осіб. Точнішу цифру могли б дати дані перепису населення 1937 р., але вони були засекречені, а люди, які його проводили, репресовані або знищені. Зараз встановити цю кількість дуже важко, бо працівники сільрад багатьох померлих не реєстрували. У цей же період населення понесло великі втрати внаслідок репресій. Через штучно сфабриковані справи загинув цвіт української інтелігенції - вчені, письменники, митці, духовенство та ін. За даними радянського перепису в Україні проживало у 1939 р. 40.4 млн. осіб. В. Кубійович стверджує, що ці дані набагато перебільшені, воно становило неповних 39 млн. осіб.

Ще одна хвиля нищення українського народу — Друга світова війна. На її фронтах у фашистській та більшовицькій неволі загинуло понад 10 млн. осіб. Багато молодих людей було вивезено із України на роботу в Німеччину, частина з них після розгрому фашистів опинилась у різних країнах світу. В 1943 р. німці провели на частині окупованих українських земель перепис населення, який (хоч і не дуже точно) дозволяє визначити втрати людей у перші воєнні роки. В. Кубійович наводить дані цього перепису: з 1939 по 1943 рр. кількість населення в Україні зменшилась на 25% (або близько 9 млн.чол.). Найбільші втрати понесли центральні райони країни, з яких було багато евакуйовано людей і звідки планомірніше забирали на роботу у Німеччину, а також великі міста, де жило багато євреїв і росіян (євреї були знищені фашистами, а багато росіян було евакуйовано). Так, людність Києва, зменшилася з 846 до 305 тис. осіб, Дніпропетровська — з 501 до 280 тис. осіб. [ 13 ]

Після відступу німців з України було вивезено за її межі всіх кримських татар та німців, що населяли південні регіони країни (як пособників фашистів), це ще зменшило людність держави. Відразу ж після війни зазнало значних втрат населення західної частини України внаслідок репресій та знищення воїнів ОУН-УПА та людей, які їм співчували.

А у східній частині України в 1947 р. нова хвиля голоду забрала людські життя (правда, цей голодомор був коротшим, і втрати людей були менші, ніж у 1932;1933 рр.).

Це були так звані прямі втрати населення, вони становили тільки за період сталінського режиму понад 20 млн. осіб. А ще були непрямі втрати, тобто ті люди, які могли б народитись, але не народились від тих, що загинули. Оцінки демографів свідчать, що сучасна Україна без свідомого і цілеспрямованого винищення її народу налічувала б щонайменше 100 млн. осіб (удвічі більше, ніж тепер).

У післявоєнний період в Україну відбувся приплив людей з інших республік колишнього Союзу РСР, але він не міг перекрити масової еміграції молоді на новобудови Сибіру, Далекого Сходу, цілинні землі Казахстану. Після встановлення державного кордону із Польщею з України було переселено понад 500 тисяч поляків, натомість українців (понад 700 тис. осіб) поселено в Україну. Територію Закарпаття після входження його до УРСР залишила частина угорців, чехів, що також мало деякий (хоча й незначний) вплив на людність країни. Всі ці процеси привели до того, що приріст населення в Україні в післявоєнний період був невеликим. Довоєнного рівня людності держава досягнула тільки у 1956 р. — 40.6 млн. осіб. [ 13 ]

В 60−90 роки ХХ ст. чисельність населення збільшувалася, але дуже повільно, за 1959;1989 рр. — приблизно на 25% (за 1897−1913 рр.) річні темпи приросту населення відповідно становили 1.5% і 0.8%, за вдвічі коротший період — на 22.2%). Найбільшого показника (52.2 млн. осіб) досягнула чисельність населення України в 1993 р., а вже пізніше вона почала стабільно знижуватись: спочатку на 200−300 тис. осіб, а тепер — на 400−500 тис.чол. щорічно (це приблизно таке місто, як Миколаїв, щезає щорічно). Які ж причини зумовлюють таку ситуацію? (Таблиця 1.1)

Таблиця 1.1 Кількість населення України (в сучасних кордонах), млн. осіб.

Роки

Населення

Роки

Населення

28.8

49.8

35.2

50.8

37.9

51.7

31.4

52.2

40.5

51.7

37.0

50.1

40.6

46.5

41.9

46.3

47.1

45.9

Крім штучних причин, що впливають на людність країни чи її окремих регіонів, як голод, репресії, війни, переселення, є природні причини. Це, передусім, природний рух населення, що визначається показниками народжуваності, смертності та природного приросту. Вони в сучасних умовах визначають, головним чином, людність країни. Ці показники дуже змінилися в Україні впродовж XX століття. Із країни із розширеним типом відтворення (високі показники народжуваності, спочатку високі, а потім поступово нижчі показники смертності, високий природний приріст), на початку століття вона перетворюється у його кінці в країну із звуженим відтворенням (низька народжуваність, достатньо висока смертність, природне зменшення населення). Таке відтворення спочатку забезпечувало стабілізацію чисельності населення, а тепер — депопуляцію, тобто скорочення чисельності населення. Україна, що мала до 1929 р. одні з найвищих показники народжуваності і природного приросту, перетворилась у державу з одними із найнижчих показників (природний приріст — 7% - найнижчий у Європі). Це зумовлено багатьма чинниками, найважливішими з яких є: зниження рівня і якості життя людей у період економічної кризи, ускладнення екологічної ситуації після аварії на Чорнобильській АЕС (всі регіони країни отримали значну дозу радіоактивного забруднення), старіння населення та ін.

У 1991 р. чисельність смертей вперше перевищила чисельність народжень в Україні (на 39.1 тис. осіб). В наступні роки ця тенденція все більше посилювалась — в 1992 р. — на 100.3 тис. осіб, в 1993 р. — на 184.2 тис. осіб, а вже у 1998 р. — на 300.7 тис. осіб, а у 2004 р. — на 33.4 тис. осіб. Тільки за останні дев’ять років внаслідок природного скорочення населення України зменшилось майже на 4 млн. осіб. Процеси депо-пуляції особливо інтенсивно відбуваються у сільській місцевості. Чисельність сільського населення у 2004 р. становила 15.3 млн. осіб (в 1940 р. — 27.3 млн. осіб, 1950 р. — 23.8 млн. осіб, 1989 р. — 17.1 млн. осіб, 2001 р. — 15.8 млн. осіб). В Україні є вже сотні сіл, де не народжується жодної дитини впродовж року. Депопуляція населення відбувається постійно, разом з нею значно погіршуються якісні характеристики населення, а це все разом є ознакою демографічної кризи в Україні [ 12 ].

1.2 Демографічні особливості населення Народжуваність в Україні продовжує знижуватись, вона вже опустилась нижче від рівня, достатнього для заміщення поколінь. Для високорозвинених країн світу характерна така сама тенденція, але вона супроводжується високою тривалістю життя, зменшенням смертності, внаслідок цього в них демографічна ситуація не є такою несприятливою.

Показники смертності людей залежать безпосередньо від їхнього матеріального стану, рівня охорони здоров’я, умов праці і побуту, стану забрудненості довкілля, рівня старіння населення та ін. В Україні на кожні 100 000 жителів у 2010 р. померло 1539 осіб (в 1995 р. — 1212 осіб). Більшість смертей — від хвороб системи кровообігу, злоякісних новоутворень, нещасних випадків, отруєнь і травм. Збільшились показники смертності серед всіх вікових груп чоловіків та жінок старших 20 років. При цьому спостерігається збільшення показників з різних причин смертності, а особливо від нещасних випадків, травм, самогубств.

Значний вплив на смертність має забруднення навколишнього природного середовища. У областях, де сумарні показники забруднення у 1.5 раза вищі від загальнодержавних (Луганська, Донецька, Дніпропетровська) загальна захворюваність населення у 2 рази вища від середньодержавного рівня. На стан відтворення населення впливає значною мірою забруднення території України радіоактивними елементами. Майже 4 млн. осіб проживають на території радіоактивного забруднення. Це впливає на погіршення показників відтворення населення. Для цих територій (Чернігівська, Київська, Житомирська області) характерна демографічна катастрофа.

Відмінності між показниками народжуваності у містах і селах України дістали зворотню спрямованість у 90-х роках. До цього часу більша народжуваність у містах була зумовлена швидкими темпами урбанізації, молодшою віковою структурою населення в містах внаслідок масової міграції до них молоді із сільської місцевості. Але вже після 1990 р. спостерігається різке зменшення народжуваності у містах, що пояснюється різким сповільненням темпів урбанізації і навіть проявами деурбанізації. Із сіл і з міст відбувається відтік людей молодого і середнього віку, здатних до відтворення, за межі держави, тому показники народжуваності низькі [ 3 ].

Показники смертності збільшуються у сільській місцевості та у містах, але гірше медичне обслуговування сільських жителів та вища частка в їх складі людей старшого віку зумовлюють вищі показники смертності серед них.

Вже з 1991 року показники природного приросту населення в Україні від'ємні, але у сільській місцевості вони стали такими ще раніше — з 1985 р. У 2012 р. у селах України помирало людей на 156 тисяч більше, ніж народжувалось. Ця тенденція збережеться і у майбутньому.

Відмінності у показниках природного руху населення дозволяють провести демогеографічне районування України.

Його здійснили Ф. Д. Заставний, М.І.Фащевський та В. А. Джаман та ін. Зокрема, Ф. Д. Заставний виділив у межах України три регіони — західноукраїнський, центрально-південний та центрально-північний. Перші два станом на 1990 р. відзначались сприятливою демографічною ситуацією, а третій — різко негативною.

В.А.Джаман, аналізуючи демогеографічну ситуацію у кінці XX ст., виділяє такі райони за подібністю демографічних процесів:

1) Західний (Волинська, Рівненська, Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька області);

2) Центральний (Київська, Житомирська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська, Кіровоградська області);

3) Північно-Східний (Чернігівська, Сумська, Полтавська області);

4) Східний (Харківська, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька області);

5) Південний (АР Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська області).

Дещо вищі демографічні показники, ніж в інших районах, характерні для Західного, це зумовлено традиціями населення, впливом релігії на громадську думку щодо сім'ї, її регулювання. Але прилягання цього району до кордону України з країнами Європи посилює міграційні потоки людей із нього, що вже накладає негативний відбиток на демографічні процеси. Області, де ще кілька років тому був додатний природний приріст, перетворились у регіони з природним зменшенням населення.

Найгіршу демографічну ситуацію має Північно-Східний район. У його областях найнижчі показники народжуваності і найвищі - смертності, найвищі темпи «старіння» населення. Це зумовлено, передусім, як екологічними причинами (забрудненням території радіонуклідами), а також значними міграційними потоками людей у попередні роки.

Близький за демографічними показниками до попереднього Східний район. Низькі показники народжуваності у ньому зумовлені значним міграційним відтоком людей, які здатні до відтворення, на заробітки за кордон (переважно в Росію).

Центральний і Південний райони мають демографічні показники, близькі до пересічноукраїнських з тією лише різницею, що у Південному регіоні краща вікова структура населення (менша частка осіб пенсійного віку, більша — працездатних людей) [ 4 ].

Висновки до розділу 1

Отже, на території України проживає 45.8 млн. осіб (0.8% населення світу, на 1.01.2012 р.). За чисельністю населення Україна займає п’яте місце серед європейських держав (після Німеччини, Італії, Великобританії і Франції) та 44 місце серед країн світу.

З 1991 року в Україні спостерігаються від'ємні показники природного приросту населення, що зроками усе погіршувались. Тільки за останні дев’ять років внаслідок природного скорочення населення України зменшилось майже на 4 млн. осіб. Народжуваність в Україні продовжує знижуватись, вона вже опустилась нижче від рівня, достатнього для заміщення поколінь. Для високорозвинених країн світу характерна така сама тенденція, але вона супроводжується високою тривалістю життя, зменшенням смертності, внаслідок цього в них демографічна ситуація не є такою несприятливою.

Розділ 2. Складові демографічної ситуації України та їх використання

2.1 Вплив населення на розвиток і розміщення продуктивних сил Людина є, з одного боку, є активною продуктивною силою, що своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів свого існування та надання необхідних їй послуг, а з іншого, — вона є споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Як бачимо, населення і економіка являють собою певну єдність: людські потреби зумовлюють появу нових виробництв та послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини є фактором, який обумовлює можливості економічного розвитку.

Зайнята в суспільному виробництві частина населення є найбільш активною продуктивною силою суспільства, бо саме вона бере активну участь у створенні матеріальних цінностей. Частина матеріальних цінностей іде на споживання, а частина — на розвиток виробництва. Але розвиток виробництва не є самоціллю, його роль полягає у тому, щоб забезпечити потреби суспільства, підняти життєвий рівень населення. Таким чином, зміни в чисельності населення позначаються як на споживчому попиті в цілому, так і на його структурі. Населення виступає одночасно і як споживач, і як виробник матеріальних благ та послуг. Населення не існує поза економікою, як і економіка не функціонуватиме без населення.

При плануванні розвитку і розміщення виробництва та окремих галузей народного господарства практичне значення мають чисельність наявних трудових ресурсів та джерела їх поповнення. Не менш важливим є їх якісна характеристика: рівень освіти, професійно-кваліфікаційна підготовка, фізичний стан та ін. Для функціонування різних галузей народного господарства потрібні трудові ресурси лише певної якості, в тому числі і певної статі. Існує цілий ряд галузей, де більш доцільним є використання праці чоловіків, а в інших — переважно жінок. Споживання як важлива форма людської життєдіяльності також має різноманітний вплив на структуру, функціонування і розміщення всіх галузей народного господарства. Основні характеристики відтворення населення впливають в першу чергу на розміщення і рівень розвитку тих галузей, які виробляють продукцію щоденного попиту, і насамперед продукти. харчування. Потреби людей обумовлюють і розвиток галузей соціальної інфраструктури та сфери послуг. Усі види людської діяльності — виробництво, споживання матеріальних благ та послуг, відтворення нових поколінь є, з одного боку, явищами соціального життя, що пов’язані з розвитком народного господарства, а з другого, — це є процеси власне життєдіяльності людей. Тому таким складним, взаємообумовленим і нерозривним є зв’язок між населенням і розвитком територіальної організації народного господарства. Лише на цій основі можлива побудова соціально спрямованої ринкової економіки в суспільстві, де людина є творцем матеріальних і духовних благ. Метою розвитку економіки має бути забезпечення фізичного, духовного та інтелектуального розвитку нинішніх поколінь та кількісного і якісного відтворення прийдешніх [ 6 ].

2.2 Міське та сільське населення Розселення, як відомо, оцінюється регіональними відмінностями в густоті населення, співвідношенням чисельності міських і сільських жителів, інтенсивності зміни кількості жителів сільських і міських населених пунктів тощо. В свою чергу, просторові зрушення в порайонній організації виробництва та інших видах трудової діяльності мають прямий вплив на форми й територіальні особливості розселення людей, в значній мірі зумовлюють інтенсивність і напрям постійних і маятникових міграцій, призводять до зміни в питомій вазі міських і сільських жителів у всьому населенні України та її областей. (Таблиця 2.2).

Таблиця 2.2 Дані про розміщення та співвідношення міського і сільського населення за регіонами України*

Регіони

Кількість наявного населення, тис. осіб

У % до всього населення

Довідково за 2013рік

міське

сільське

міське

сільське

міське

сільське

Автономна Республіка Крим

1274,3

759,4

Вінницька

818,9

953,5

Волинська

533,2

527,5

Дніпропетровська

2960,3

607,3

Донецька

4363,6

477,5

Житомирська

775,4

614,1

Закарпатська

466,0

792,3

Запорізька

1458,2

471,0

Івано-Франківська

593,0

816,8

Київська

1053,5

774,4

Кіровоградська

682,0

451,1

Луганська

2190,8

355,4

Львівська

1558,7

1067,8

Миколаївська

838,8

425,9

Одеська

1624,6

844,4

Полтавська

956,8

673,3

Рівненська

549,7

623,6

Сумська

842,9

456,8

Тернопільська

485,6

656,8

Харківська

2288,7

625,5

Херсонська

706,2

468,9

Хмельницька

729,6

701,2

Черкаська

753,6

649,3

Чернівецька

373,5

549,3

Чернігівська

727,2

518,1

м. Київ

2611,3

;

;

;

м. Севастопольх

358,1

21,4

*Складено за матеріалами Укрстатистики

Розміщення міського і сільського населення має істотний вплив на раціональне розміщення та оптимальний розвиток продуктивних сил. Якщо на початку століття в Україні переважало сільське населення — близько 82% всього населення, то нині майже 68% її населення мешкає в міській місцевості. Аналіз статистичних даних свідчить, що міське населення протягом значного історичного періоду мало стійку тенденцію до зростання. Лише за період 1979;1998 рр. його приріст складав 3,5 млн. чол., або 11,4%. За цей період зросла і питома вага міського населення — з 60,8% в 1979 р. до 67,8% — в 2011 р. [ 4 ].

Показник питомої ваги міських жителів має суттєві територіальні відмінності — від 38,5% в Закарпатській області до 90,1% в Донецькій. Аналіз даних показує, що лише в 6 областях країни переважає сільське населення, а в решті регіональних одиниць частка міського населення становить понад половину населення. Такі особливості територіальної концентрації населення та наявні відмінності соціально-економічного, екологічного та політичного розвитку обумовили і своєрідність зрушень в загальній чисельності населення України та її регіонів. Так, протягом останніх десятиліть динаміка чисельності міського населення змінювалася: якщо в міжпереписний період 1979—1989 рр. зростання міського населення було більш інтенсивним, то надалі воно поступово скорочувалося. З 1994 року приріст міського населення України змінився на його скорочення. За 1994—1998 рр. міське населення країни скоротилося на 1,4 млн. чоловік. [ ДОДАТОК Б, Д]

На 1 січня 2013р. в Україні нараховувалося 448 міст, в т. ч. 169 обласного підпорядкування, 897 селищ міського типу та понад 28 775 сіл. У міських поселеннях, які становлять менш ніж 5% всіх населених пунктів України, зосереджено більш як 2/3 населення країни. В цілому міста становлять лише третину міських поселень України, але в них проживає близько 90% всього міського населення. При цьому основна його частина припадає на крупні і найкрупніші міста. В селищах міського типу з людністю понад 20 тис. чол. проживає лише 2% населення, а решта населення проживає у поселеннях до 20 тис. чоловік. Сільське населення України становило на початок 2011 р. 16 124,0 тис. чоловік. Така його чисельність та динаміка — це результат неоднозначних за характером процесів розселення людей протягом значного історичного періоду. Як чисельність сільського населення, так і кількість сільських населених пунктів не є постійною величиною. Аналіз статистичних даних за значний період часу дав змогу встановити довгострокову і стабільну тенденцію — постійне зменшення загальної чисельності сільського населення України [ 9 ].

Зазначена динаміка чисельності сільського населення має значні територіальні відмінності. Так, якщо за 1979—1998рр. чисельність сільських жителів Автономної Республіки Крим, Закарпатської і Херсонської областей зросла, то в решті областей країни відбулося скорочення чисельності сільського населення. При цьому найбільший приріст сільського населення був характерним для Автономної Республіки Крим. Найбільше скорочення сільського населення (майже на третину) відбулося у Вінницькій, Чернігівській, Хмельницькій, Житомирській та Сумській областях. Таким чином, розміщення населення по території та особливості його зосередження в різних типах поселень обумовлені специфікою соціально-економічного розвитку країни, конкретними зрушеннями в економічній і соціальній сферах, а також у територіальній структурі і організації народного господарства, особливо галузей матеріального виробництва.

Значний інтерес викликає групування міст республіки за генетико-функціональною ознакою. В Україні можна виділити чотири типи міст:

1. Міста, що виникли на інтенсивних транспортних шляхах та їх перетинах: річкових (Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Черкаси та ін.), морських (Одеса, Миколаїв, Севастополь, Маріуполь та ін.), сухопутних — особливо на межах різних природних зон, між якими здійснювався і здійснюється інтенсивний торговельний обмін (Стрий, Івано-Франківськ, Чернівці, Ужгород, Мукачеве, Луцьк, Рівне, Житомир, Конотоп, Ніжин та ін.); роль та значення цих міст постійно змінюються.

2. Міста, що виникли як центри промисловості, насамперед гірничодобувної (Юзівка, (зараз Донецьк), Макіївка, Кривий Ріг, Марганець, Нововолинськ, Новий Роздол, Калуш, Борислав, Стебник та ін.), причому як в дорадянський, так і в радянський час.

3. Міста-курортні центри (Ялта, Євпаторія, Феодосія, Трускавець та ін.).

4. Міста — центри оборонного значення (Севастополь та ін.) [ 9 ].

2.3 Статево-вікова структура населення Наочне уявлення про статево-віковий склад населення України та її демографічну ситуацію дає статево-вікова піраміда. На ній видно три демографічні катастрофи в Україні, що пов’язані із колективізацією і голодомором 30−40-х років, Другою світовою війною (а також відгомін цих катастроф у 60−70-их роках) та значне скорочення кількості населення у кінці XX століття.

Рис. 2.1 Статево-вікова піраміда України

Статево-вікова структура населення відбиває також співвідношення між віковими групами людей, зокрема чоловіків та жінок. Для населення України вона має неправильну форми, бо нижні вікові групи менш численні, ніж верхні. Це зумовлено звуженим типом відтворення населення у останні десятиліття. Більшість населення нашої країни становлять жінки — 53,7%. Співвідношення між чоловіками і жінками неоднакове у різних вікових групах. У дитячому і юнацькому віці приблизно однакова кількість дівчат і хлопців, навіть хлопців дещо більше.

Але вже в середньому віці співвідношення поступово змінюється на користь жінок, у старшому віці чоловіків майже у два рази менше, ніж жінок. Це пов’язано із тим, що у жінок більша тривалість життя, а пік смертності у чоловіків настає після 40 років, а жінок після 50 років, також на це впливають спосіб життя, умови праці. А ще відомо, що жіночий організм витриваліший, здатний витримувати більші стресові навантаження, ніж чоловічий [ 14 ].

Диспропорція між чоловіками і жінками у старшому віці посилюється ще й тим, що у ньому перебувають люди, які пережили Другу світову війну, а серед загиблих у ній переважали чоловіки.

Характерною рисою статево-вікової структури населення України є постійне збільшення частки людей старшого віку, вона вже переважає частку дітей (23,9% проти 18,1%). Такий процес називається «старінням» населення. Він особливо інтенсивний в останньому десятилітті. За 1999;2012 рр. частка людей пенсійного віку збільшилась на 5,3%. Якщо у міських поселеннях частка людей у віці понад 60 років становить 18,6%, то у селах — 25,2%.

Україна відзначається поряд із високим старінням людей, дуже високим рівнем старіння жіночого населення.

На початок 2013р. 15.4% чоловіків та 24.1% жінок мали понад 60 років. Існують значні відмінності у сільській і міській місцевостях щодо темпів старіння людей.

Однак поряд із високим рівнем старіння, жінки визначаються вищим, ніж чоловіки показником довголіття (відношення населення у віці понад 80 років до кількості населення у віці понад 60 років). У 2012 р. цей показник становив серед жінок сільської місцевості 15,2%, міських поселень — 11,7% (серед чоловіків відповідно 8,1% та 6,8%). Внаслідок старіння населення в Україні постійно зменшується частка працездатних людей (в 2012 р. — 58,8%), особливо цей процес характерний для сільської місцевості, там їх частка — 49,5%.

Особливості демографічних процесів, що відбуваються в Україні, призвели до того, що найбільш інтенсивно скорочується найбільш продуктивна група населення віком від 20 до 30 років. Це вже не епізодичне явище, а сталий процес, що триває всю другу половину ХХ століття. Так, при загальному збільшенні чисельності населення у 1959;1970 рр. кількість осіб даного віку зменшилась на 19,8%, за 1979;1989 рр. — на 10,5%. Тепер вона також інтенсивно зменшується внаслідок потужних міграційних процесів. Це ще більше деформуватиме статево-вікову структуру населення. Внаслідок старіння населення збільшується демографічне навантаження на населення працездатного віку. На кожну 1000 працездатних в країні припадає 365 дітей і 412 людей старшого віку, тобто 768 непрацездатних людей або утриманців. Дещо нижчі ці показники у містах (695 осіб), що викликано недавньою масовою міграцією людей до них із сільської місцевості. А у селах вже непрацездатних людей більше, ніж працездатних (демографічне навантаження більше у 1.5 раза, ніж у містах. Така ситуація у нашій країні приводить до такого явища, як «утриманство», тобто коли непрацюючі люди є утриманцями працюючих. Це зумовлено тим, що всі збереження пенсіонерів пропали внаслідок невдалих спроб реформувати економіку, а мізерної пенсії не вистачає навіть для фізичного виживання. У інших країнах пенсіонери не є утриманцями працездатних людей, бо вони витрачають капітал, набутий у роки активної діяльності. Поряд з цим, не слід процес старіння людей розглядати як суто негативне явище. Необхідно ефективно використовувати досвід літніх людей, створити умови для їх повноцінного життя та діяльності.

Найбільше процеси старіння населення характерні для тих регіонів України, в яких переважає сільське населення та там, де низький природний приріст населення або великий відтік людей. Найвища частка людей пенсійного віку — у Чернігівській, Вінницькій, Полтавській, Черкаській (26,3%), Житомирській областях. Нижча від середньоукраїнської частка людей старшого віку у тих областях, які мають порівняно вищі показники природного приросту населення, в них відповідно є вищою частка дітей. Це, передусім, стосується Закарпатської (17,5%), Рівненської (20,3%), Херсонської (20,8%), Волинської (22,0%), Чернівецької (21,7%) та інших областей [ 4 ].

2.4 Національний склад населення та його територіальні особливості

Національний склад населення України характеризується значною чисельною перевагою основної нації — українців. За даними останнього перепису населення, українці становили понад 70% усіх жителів України. Крім того, значна чисельність українців проживає в близькому та далекому зарубіжжі. Поряд з українцями на території України проживає понад 100 національностей. Серед них найбільшу частку становлять росіяни — понад 20% всього населення країни. Друге місце за чисельністю після росіян займають жителі єврейської національності, чисельність яких постійно зменшується, і нині вони становлять близько 1% населення України проти 2,0% у 1959 році. На території України проживає значна чисельність населення з прилеглих до країни держав. Це, перш за все, білоруси, чисельність яких перевищує 400 тис. чоловік, молдавани (майже 300 тис. чол.), болгари (близько 250 тис. чол.), угорці (150 тис. чол.), румуни (100 тис. чол.), поляки (250 тис. чол.). Крім цих національностей, в Україні проживають греки, татари, вірмени, цигани, німці, гагаузи та ін.

Протягом історичного періоду національний склад населення України змінювався, і сучасні державні кордони країни суттєво відрізняються від етнічних меж проживання українців. Українці проживають не лише на суміжних з Україною територіях, айв багатьох віддалених від неї країнах світу. Але найбільша кількість українців проживає в Росії — понад 4,4 млн. чол. Це друга за чисельністю нація, що проживає в Росії. Значна частина українців постійно проживає в Польщі, Білорусі, Словаччині, Молдові, США, Канаді, Аргентині, Австралії, Німеччині та багатьох інших країнах світу.

Національний склад населення України постійно змінюється і під впливом міграції. За останні роки з України виїжджало більше населення, ніж приїжджало на її територію. Серед національностей, що виїжджають з України, найбільшу чисельність становлять росіяни, євреї, молдавани. Разом з тим населення України зростало за рахунок азербайджанців, білорусів, вірмен, болгар, грузинів.

Зміни у національному складі населення України обумовлені і поверненням на її територію примусово виселених раніше в Росію та інші республіки колишнього Союзу кримських татар та німців. Вони розміщуються переважно в Криму та на півдні України [ 7 ].

Нині українці за чисельністю переважають в усіх областях республіки (за винятком Автономної Республіки Крим, де майже дві третини її населення становлять росіяни, а частка українців дещо перевищує 25%). Понад 90% всього населення становлять українці — у Волинській, Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Вінницькій, Хмельницькій, Київській, Черкаській та Чернігівській областях. Це найбільший регіон компактного проживання українців. Другий регіон, де частка українців складає від 75 до 90%, формують Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Миколаївська, Полтавська, Сумська, Херсонська області. В областях Донбасу та Придніпров'я, а також у Харківській, Одеській та Чернівецькій областях частка українців знаходиться в діапазоні від 50 до 70%.

Регіоном найбільш компактного розселення росіян, крім Автономної Республіки Крим, є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Одеська і Харківська області. Тут частка росіян становить від 24% в Дніпропетровській до майже 45% в Луганській областях.

Серед населення інших національностей слід виділити поляків, які в Житомирській області становлять більш як 4% її населення, у Хмельницькій — більш як 2%, у Львівській — близько 1%. Білоруси становлять понад 2% населення Криму, близько 1% — населення Рівненської та Луганської областей. Найвища частка євреїв в усьому населенні, в Харківській (1,5%), Вінницькій (1,4%) та Дніпропетровській (1,3%) областях. На молдаван припадає значна частина жителів Кіровоградської, Миколаївської та Чернівецької областей. Угорці зосереджені в основному в Закарпатській, а румуни — в Чернівецькій областях.

За межами України нині проживає понад 9 млн. українців, з яких більш як 7 млн. чоловік — у республіках колишнього Радянського Союзу.

Злагоджена життєдіяльність представників різних національностей неможлива без шанобливого ставлення і поваги кожного народу до іншого. Це стосується як українців, так і національних меншин, які є жителями однієї держави — України.

Важлива роль у збереженні міжетнічної злагоди в усіх регіонах України належить створенню державою сприятливих умов для національно-культурного розвитку як національних меншин в Україні, так і українців, які проживають у країнах близького і далекого зарубіжжя. Ці питання повинні бути предметом розвитку міждержавних відносин і вирішуватися на користь народів усіх країн [ 7 ].

Висновки до розділу 2

Отже населення і економіка являють собою певну єдність: людські потреби зумовлюють появу нових виробництв та послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини є фактором, який обумовлює можливості економічного розвитку. Розміщення міського і сільського населення має істотний вплив на раціональне розміщення та оптимальний розвиток продуктивних сил.

Статево-вікова структура населення України має неправильну форму. Це зумовлено звуженим типом відтворення населення у останні десятиліття. Більшість населення нашої країни становлять жінки — 53.7%. Співвідношення між чоловіками і жінками неоднакове у різних вікових групах. У дитячому і юнацькому віці приблизно однакова кількість дівчат і хлопців, навіть хлопців дещо більше Але вже в середньому віці співвідношення поступово змінюється на користь жінок, у старшому віці чоловіків майже у два рази менше, ніж жінок.

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку населення України

3.1 Демографічний потенціал України Українському суспільству ніколи не бути процвітаючим чи навіть стабільним, якщо його населення не матиме відповідних умов життя і не відчуватиме повної безпеки для реалізації нормальної демовідтворювальної поведінки, не буде бачити перспектив для існування й розвитку кожної сім'ї та особи.

Результати модельних досліджень, проведених у ряді країн, свідчать, що внутрішня негативна соціально-демографічна ситуація, зокрема, той чи інший режим відтворення населення, кількісний та якісний його склад може стимулювати чи гальмувати виникнення й розвиток внутрішніх і зовнішніх конфліктів, бути каталізатором сепаратистських прагнень частини населення, тобто здійснювати деструктивний вплив на стан безпеки держави навіть за стабільної міжнародної ситуації. Як свідчить досвід, проведення тієї чи іншої соціально-демографічної політики, зокрема щодо національних меншин, емігрантів та біженців, дозвіл чи заборона використання тих чи інших засобів планування сім'ї тощо можуть бути причиною приходу до влади або відставки урядів, слугувати показником розвитку демократії.

Отже, демографічний чинник є одним з визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси держави, як фактор і водночас як результат її функціонування.

Сучасні процеси глобалізації обумовлюють неоціненну значущість людського та інтелектуального потенціалу кожної нації як особливого ресурсу країни та держави. Головне багатство України — це її люди, демографічний генофонд, інтелект нації, які є вирішальними чинниками суспільного прогресу. Будь-яка втрата людських ресурсів України є не тільки внутрішньополітичною, але і геополітичною проблемою. Такі втрати дестабілізують та послабляють країну, загрожують її національній безпеці [ 11 ].

Тому головною функцією української держави є розвиток людських ресурсів шляхом приоритетного інвестування та створення сприятливих умов функціонування сім'ї, систем освіти, науки, охорони здоров’я. Тоді людський потенціал стає невичерпним, а темпи суспільного прогресу прискорюються.

Будь-які успіхи у фінансово-економічній сфері не можуть бути еквівалентом людських ресурсів, тому що, в принципі, неможливо спочатку забезпечити економічне зростання, а потім вирішувати соціальні проблеми.

Найбільша потреба відчувається саме в об'єктивних оцінках проблем відтворення населення та територіальному диференціюванні зазначених процесів, а також у дослідженні співвідношень загальнодержавних та регіональних чинників їх погіршення. Важливим у цьому контексті є власне принципи регіонального підходу до вивчення комплексу взаємопов'язаних складових умов життя людей.

Взаємозв'язок і взаємозумовленість різних типів відтворення чисельності населення в межах певних територій створюють внутрішньо єдиний спосіб життя спільнот людей даного територіального утворення. Розвиток останнього залежить від природного та міграційного руху населення, що у свою чергу є наслідком соціально-економічного розвитку, відтворення матеріальної бази як основи політичної, економічної, трудової, соціальної та інших діяльностей. Зі зміною процесів відтворення змінюються також його просторові форми. Динамічність — об'єктивна якість демографії населення.

Головне завдання дослідження демографічних процесів — вивчити закономірності, динаміку, виявити однотипні територіальні утворення і відновити можливість здійснити демографічну політику на регіональному та державному рівнях. Головними чинниками відтворення населення та трудових ресурсів вважаються стани природного та виробничого середовища, рівень споживання та пов’язаний з ним спосіб життя. Отже, на відтворення населення та трудових ресурсів впливає все навколишнє середовище, тобто і природні, і соціальні, і економічні його компоненти. Залежно від конкретного змісту ці чинники мають як позитивний, так негативний вплив, зокрема, на природний, міграційний, соціальний рух населення, здоров’я людей, тобто на кількісні та якісні показники відтворювальної діяльності людей.

Населення є одним із головних індикаторів соціально-економічного, екологічного розвитку держави та її регіонів. Кризові явища та процеси в суспільстві — його економіці, екології, політиці спричинили кризову ситуацію у відтворенні чисельності населення як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях Соціально-демографічні дослідження територіальних відмінностей життєдіяльності населення тісно пов’язані з економічними, соціальними, політичними, екологічними та іншими суспільними й природними процесами розвитку регіонів.

Динаміка чисельності й склад трудових ресурсів регіону за статтю й віком в основному визначаються природним рухом населення. В результаті розширеного відтворення населення (перевищення народжуваності над смертністю) чисельність трудових ресурсів збільшується. Зворотна тенденція демографічного розвитку — звужене відтворення — призводить до зменшення чисельності трудових ресурсів. В окремих регіонах на динаміку чисельності трудових ресурсів помітно впливає міграція населення [ 6 ].

Демографічна криза в Україні повинна викликати відповідні зміни у ставленні влади та системи управління до суспільної проблематики. Зрозуміло, що тільки зростаюча національна економіка, яка спрямована на задоволення потреб суспільства та внутрішнього ринку, здатна забезпечити розвиток країни у режимі складного відтворення продуктивних сил, посилити її геополітичну силу, зміцнити внутрішню стабільність. Зараз існує реальна можливість створення умов безпечного розвитку нації на засадах швидкого відновлення національної економіки з темпами 6−7% в рік.

Але, якщо політична еліта України буде і надалі вважати, що вирішення проблем рівня життя, охорони здоров’я, освіти, науки, безпеки населення можливе тільки у зв’язку з розв’язанням власних економічних та політичних проблем, здійснення ефективної демографічної політики в країні неможливо.

До речі, термін «демографічна політика» в економічно розвинутих країнах застосовують, коли мова йде про країни, де потрібно обмежувати народжуваність. В Європі є сімейна політика, як невід'ємна складова частина соціальної політики.

Потрібно розглянути перелік заходів з точки зору їх впливу на перебіг подій (тобто визначити, наскільки має збільшитися населення завдяки впровадженню того чи іншого заходу).

Цей перелік може мати, скажімо, такий вигляд:

1) проведення перепису українців в Україні та у світі;

2) аналіз одержаних даних та визначення можливостей і періодів відновлення населення;

3) підготовка та прийняття законодавчих актів про пільги тим, хто має дітей (у тому числі щомісячна виплата в розмірі 50% мінімальної зарплати на кожну дитину, надбавки до пенсій за виховання дітей розміром від 10 до 300% залежно від кількості, заборона абортів із застосуванням штрафних санкцій тощо);

4) збільшення витрат на медичне обслуговування;

5) збільшення закупок ліків;

6) щорічна диспансеризація;

7) безплатне забезпечення ліками певних категорій населення;

8) інші заходи, спрямовані на зменшення смертності;

9) інші заходи, спрямовані на збільшення народжуваності

Перелік заходів можна істотно поповнити, включивши в нього позачергове забезпечення житлом молодих родин, що мають дітей; збільшення норм житла на кожного члена родини залежно від кількості дітей; надання приміських садиб та зведення на них будинків частково за рахунок держави; надання земельних угідь на кожну дитину в сільській родині тощо. Підрахувавши хоча б орієнтовну вартість кожного з цих заходів, потрібно визначити скільки коштів потрібно державі для реалізації своєї програми на 5 — 10 років. Наприкінці кожного року мають оцінюватися результати її впровадження з внесенням відповідних змін.

Отже, потрібно виробити комплексний підхід по відтворенню демографічного потенціалу України [ 2 ]:

1. Запровадження спеціального податку, спрямованого на підвищення народжуваності українського етносу. Запровадження твердих законодавчих заходів, які сприятимуть найефективнішому, цільовому використанню цього податку.

2. Виявлення і постановка на державний облік усіх осіб, хворих на венеричні захворювання. Заборона анонімного лікування подібних захворювань.

3. Скорочення продажу протизаплідних засобів та інших видів контрацепції (за винятком окремих медичних випадків).

4. Зниження рівня алкоголізації населення шляхом ідеологічного впливу, заборона продажу на території України алкогольних і тютюнових товарів іноземного виробництва. Запровадження карної відповідальності за самогоноваріння.

5. Аналіз швидкого приросту здорового населення дореволюційної України показав, що однією з основних причин цього явища був низький рівень урбанізації українського народу. У зв’язку з цим повинні провадитися популяризація сільського способу життя, відновлення «зв'язків із землею» основною частиною населення; пільгове кредитування етнічних українських селян; безкоштовна видача земельних наділів етнічно чистим, здоровим виробникам із 25%-м погашенням державного кредиту при народженні кожної дитини; кредитування національного фермерства, розвиток інших колективних форм сільського господарства.

6. Пропаганда ранніх шлюбів, що, по-перше, приведе до збільшення народонаселення, а по-друге, зробить структуру суспільства молодшою. Запровадження курсу статевого виховання в середній школі для підготовки молоді до цього кроку.

7. Запровадження роздільного навчання хлопчиків і дівчаток у початковій і середній школі. З раннього віку треба готувати дівчат до материнства.

8. Запровадження в шкільному курсі основ антропології (расознавства) з комплексом відповідних висновків, що також приведе до зниження кількості змішаних шлюбів.

9. Збільшення дотацій науково-дослідним інститутам, які займаються питаннями генної інженерії.

10. Установи, що займаються штучним заплідненням, зобов’язати використовувати матеріал, узятий виключно від представників здорової групи населення. Контроль за виконанням даних розпоряджень покласти на управління «А» .

У випадку запровадження викладеного вище комплексу заходів повинна бути досягнута така народжуваність по групах (від кожної жінки): перша група — у середньому 8—10 дітей; друга група — у середньому 5 дітей; третя група — з урахуванням посиленого ідеологічного виховання в сукупності з іншими факторами — збільшення до 2-х дітей (за відсутності економічних передумов).

За рахунок зниження рівня алкоголізації, ліквідації наркоманії, скорочення числа серйозних інфекційних захворювань, пріоритету народження дітей від батьків першої і другої груп відбудеться різке оздоровлення дітей, народжених від матерів другої і третьої груп.

3.2 Сучасні демографічні проблеми Тільки за жовтень 2012 р. на Україні померло 20 000 чоловік, а всього за останні півтора десятка літ ми втратили понад 5 млн. А ще 15 років тому нас було 52 млн. І якщо відняти 7 млн. заробітчан за кордоном, серед яких 80% жінок репродуктивного віку, то це число ще зменшується до 32 млн. Та ще більше лихо не лише те, що вмирають люди, але й не народжуються в достатній кількості діти. Адже кожна 5-та подружня пара в Україні - бездітна. Всього жінок на Україні 25,3 млн.; з них фертильного, тобто репродуктивного віку (15 — 47 років) — 12,4 млн.Із 13,5 млн. сімей — 4,5 мають одну дитину; 2,2 млн. — двох дітей; а трьох дітей мають 458 тис. сімей. У селі на кожну жінку припадає 1,7 дитини, у місті - 0,8 дитини. З 400 тис. новонароджених щорічно помирає 4 тис. немовлят. Як бачимо, статистика невтішна і така, що загрожує безпеці країни. Не хотілося б пророкувати, але з такими темпами зникнення корінного етносу Україна перебуває в стані загрозливої демографічної кризи зараз і зникнення зі сторінок історії в недалекому майбутньому. То ж враховуючи, скільки наша земля пережила не лише екологічних, а й політичних, економічних, моральних «чорнобилів», воєнних лихоліть, голодоморів, Україну давно вже пора прилучити до лику Святих земель. Якщо будемо так вимирати, як сьогодні, то до 2012 року українців залишиться близько 37 млн., а до 2050 — біля 26 млн.

Природною основою трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою характерною рисою народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил. які відіграють вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галузей господарства. Чисельність населення, його динаміка і віково-статева структура є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення. За останні 80 років населення України збільшилось в 1.5 рази. Водночас були величезні людські втрати в результаті війн, політичних репресій, голодомору 30-х років. Як результат механічних втрат населення є його сучасна деформована вікова структура. Зростання загальної чисельності населення зумовлює потребу значних капітальних вкладень з метою забезпечення піднесення матеріального і культурного рівня життя народу України. Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності населення України є його природний рух. За останні 55 років коефіцієнт смертності практично не змінився (відповідно 14,3% у 1940 р. і 15,4%о у 2012 р.). Проте різко знизився коефіцієнт народжуваності (з 27,3%о у 1940 р. до 9,6%о у 2012 р.) і, як наслідок, коефіцієнт природного приросту населення (з 13,0%о у 1940 р. до 5,8%о у 2012р.). Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів. «Старіння» населення призводить до збільшення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господарства робочою силою.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою