«Остров Утопія» Т.Мора і «Місто Сонця» Т.Кампанеллы як спроби вирішення проблеми соціального нерівності

«Остров Утопія» Т. Мора і «Місто Сонця» Т. Кампанеллы як зокрема спроби владнання проблеми соціального неравенства.

Реферат виконав: студент Інституту соціології та управління персоналом групи Соціологія 3−2 Новиков С.А.

Министерство освіти РФ

Государственный університет управления.

Кафедра Социологии і психології управления.

Москва — 1999

Что не кажи, в Середньовіччі жити було і сумно, а то й сказати більше. Ніяких благ цивілізації, розруха, бруд, обман, неосвіченість, відсутність пристойною медицини — люди тисячами вмирали від епідемій. Плюс до всього був равнства і не свободи. Верховні правителі розпоряджалися життям інших як хотіли, могли страчувати будь-якого. Не було жодної сподівання кращу частку.

Вот тут і з’являється у літературі такий жанр, як утопічний роман. Простіше кажучи, освічені люди (які вміли поводження з пером і папером, таких тоді було небагато) писали історії про вигаданих державах, де були відсутні всі ті жахи, які з оточували. Вони окреслювали суспільства без вад і несправедливості, де були усі рівні й однакові.

Сейчас найбільш відомі дві з дійшли до нас утопій. Це «Острів Утопія» англійця Томаса Мора і «Місто Сонця» італійця Кампанелли. Нижче ми подивимося, як собі предстваляли ідеальне суспільство ці дві мислителя, сревним і проаналізуємо їх погляду.

В кінці реферату наведено власні думки автора з цього приводу. Можливо чи неможливо посторить ідеальне суспільство? Якщо можна, то що Америці і як? У чому помилялися социалисты-утописты. На ці та багато питань автор постарається відповісти у тому рефераті. Томас Мор: «Утопія».

«Книга, так само корисна, як і забавная».

Томас Мор був канцлером одного з найжорстокіших з англійських королів — Генріха 8 [2, 345]. Отже, про справах він теж знав чимало. У той самий час, багаж накопичених суспільством на той час політологічних знань був такий малий, що навряд чи така видатний людина могла запропонувати працюючу модель суспільного устрою. У той самий час Мор бачив несправедливість, творившуюся навколо, і він вирішив втілити свої мрії про ідеальне державі у романі «Утопія», назва якого згодом стало нарицательным.

Вообще-то книжка називалася «Золота книга, так само корисна, як і потішна, про найкращому устрої держави та її новому острові Утопії». Саме поняття «Утопія» перекладається з латини як «місце, якого немає не може бути» [3, 107], що викликає думка, як і сам автор не вірив у можливість здійснення про що він пише. Однак це, можна було радянським дослідникам називати Мора хіба що першим коммунистом.

Попытки винаходи ідеального суспільного ладу були й до Мора. Зокрема, в трактаті «Політика» Платона, яка сама Мор добре і з яких заимстововал багато ідей. «Досить уважно прочитати «Держава «Платона і «Утопію «Т. Мора, аби переконатися, наскільки великим було вплив першого на другого. Збігаються як положення та організаційні принципи устрою ідеального держави в одного мислителя, а часом навіть словесні висловлювання. Сучасні дослідники і коментатори розкривають цілі пласти «платонізму «в «Утопії «.» [3, 100].

Книга написана в популярному тоді жанрі «оповідання мандрівника». Нібито якийсь мореплавець Рафаель Гитлодей побував на невідомому острові Утопія, громадське пристрій що його так вразило, що він розповідає про нього другим.

«Правда, в на відміну від „Держави“ Платона, у Мора ми зустрінемо тієї розпеченій атмосфери діалектичного спору, яким насичено „Держава “. Це діалог не які сперечаються, це діалог, нагадує скоріш атмосферу шкільного уроку: з учасників більше запитує, інший — відповідає розповідає.» [3, 101]. Та й як сперечатися, коли міфічний острів бачив лише з персонажів романа.

Рабы при загальним равенстве.

Первая частина «Утопії» присвячена критиці державного будівництва Англії: Р. Гитлодей одразу ж відкидає і архаїчний традиціоналізм [5, 126], і надмірну жорстокість англійських законів про злодійстві (злодіїв, говорить він про, «повсюдно вішали іноді по двадцяти в одній шибениці «[5, 128]) і нелюдську практику огораживаний («вівці пожирають людей «[5, 132]). У цілому нині англійське суспільство засуджується за задалеко зашедшую майнову поляризацію населення: з одного боку: «жалюгідна бідність », в інший «зухвала розкіш «[1, 135].

Что ж Гитлодей пропонує замість? Рабовласницьке суспільство! Отже, ідеї про загальним рівність трохи перебільшені. Втім, раби в утопії трудяться не так на благо пана, а всього суспільства взагалі (той самий, до речі, був і при Сталіна, коли мільйони ув’язнених безплатно працювали для Родины)…

Чтобы стати рабом, потрібно здійснити тяжкий злочин (зокрема зраду чи распутсвтво). Раби остаточно днів своїх займаються важкої фізичної роботою, проте у разі старанного праці можуть бути й помилувані. А можуть ине быть.

Всеобщее рівність є й в рабів: рівність між собою. Однаково одягнені, однаково стрижені, однаково безправні. Не індивіди, а маса типичностей. Про масштаби свободи навіть чесних утопийцев можна судити з такого пасажу: «Кожна область мітить своїх рабів власним знаком, знищити який — кримінальна злочин, як і з’явитися по закордонах або ж розмовляти про щось з рабом з іншої області.» [5, 141].

Причем для раба просто неможливо бігти (або донесуть, або зовнішній вигляд видасть). Причому доноси всіляко заохочуються, а мовчання про втечу жорстоко карається. «У рабів ж тільки немає можливості змовитися, але не можна навіть зібратися поговорити чи обмінятися привітаннями» [5, 141−143]. Щоправда, залишається надія на визволення разі старанного труда.

Сам Мор погоджується з Гитлодеем щодо рабства. Справді: це за, ніж у 20 осіб у шибениці. Та й безплатна робоча сила для суспільства — навіщо її вбивати. Втім, тут також є сумніви. Навряд злочинець віддасть перевагу до скону гарувати (в Сталіна до таборів саджали кілька років) — краще вже відразу померти. Отож, швидше за все, відмовившись від страти злочинця, суспільство спонукало його учинити самогубство — тягчайший грех.

Утопия і религия.

Как бачимо, практично той самий було й сталінських таборах. Не держава для таких людей, а люди державі. Невже тов. Мор хотів запропонувати нам сталінську диктатуру? Але не зовсім. Держава Утопії як-не-як понад гуманно стосовно своїх громадян. Зокрема, він був цілком терпимо до питань релігії.

Дело у цьому, що сам Мор був ідейним католиком (щоб, що поплатився при цьому життям). Тому відмовитися від релігії на Утопії не міг. Зате ввів свободу вероисповедения. Кожен вірить у що хоче, хоча у риса лисого. Щоправда, публічна агітація проти релігії запрещена.

Основная релігія на острові - католицизм, але раціоналізований і звільнений від всього, що вважалося Мором зайвим. Так, священики на Утопії обираються народом (!). [5, 18].

Но, з іншого боку, питання віри на острові також регламентуються державою. Так, заборонено думати, «ніби душі гинуть разом із тілом, що несеться наудачу, не керований провидінням. І тому утопийцы вірять, що ніхто після земної життя за пороки встановлено покарання, за чеснота призначені нагороди. Про те, хто вважає інакше, вони просто не числять між людьми, і вважають вони його громадянином «[5, 259−260].

Как бачимо, суспільство Утопії обмежена зусебіч. Свободи немає практично у яких. Загальна уравниловка.

Власть рівних над равными.

Государством не може бути влади, інакше це анархія. Оскільки є влада, може бути рівності! Людина, який розпоряджається життями інших, завжди знаходиться в привілейованого становища. Як Мор пропонує розв’язати проблему? Щорічними виборами. Влада постійно змінюється, біля керма довічно залишається лише людина — князь. Втім, його також можуть гідно усунути, якщо він захоче правити одноосібно. Особливо важливі питання вирішуються на народному вече.

Верховный орган государстава — сенат, що враховує усе, що виробляється у окремих районах держави й за необхідності здійснює перерозподіл виробленого. У сенат громадяни обираються не рідше, ніж разів у год.

На це означає, що біля керма перебуватиме лише одне компетентний керівник, бо протягом року дати раду господарство і навчитися управляти невозможно.

Семья як базова осередок общества.

На острові побудований комунізм: від кожної за здібностями, кожному за потребами. Усі зобов’язані трудитися, займаючись сільське господарство і ремеслом.

Семья — базова осередок суспільства. Її робота контролюється державою, а виробленої мабуть у загальну копилку.

Семья вважається громадської майстерні, притому необов’язково джерело якої в кровному кревність. Якщо дітям не подобається ремесло їхніх батьків, можуть перейти до іншої сім'ї. Нескладно уявити, у які хвилювання це практиці выльется.

Утопийцы живуть нудно й одноманітно. Уся їхнє життя від початку регламентована. Обідати, щоправда, дозволяється у громадської їдальні, а й у сім'ї. Освіта загальнодоступно й грунтується на поєднанні теорії з практичним працею. Тобто дітям дають стандартний набір знань, а паралельно вчать работать.

Утопия і экономика.

Социалисты-теоретики особливо хвалили Мора за відсутність на Утопії приватної власності. За словами самого Мора, «всюди, де є приватна власності, де всі вимірюють грошима, там навряд чи колись можливо, щоб держава управлялося справедливо чи щасливо «[5, 162]. І взагалі, «громадському добробуту є єдиний шлях — оголосити в усьому рівність «[5, 163].

Чтобы не зробити когось із утопийцев багатшими, Мор скасовує на Утопії ходіння грошей. Своє зневага до золоту утопийцы висловлюють тим, що роблять із неї ланцюга для рабів і нічні горщики. Обміняти його за щось цінне в інших держав вони чомусь не здогадуються. Чи не хотят.

Винтики системы.

Реализована в Утопії і в ідеї залізної завіси: вона живе у повну ізоляцію від навколишнього світу.

Общество утопийцев — цей тоталітарний поліцейської держави, де культивується сірість і ординарність, відсутня свобода.

Разделения праці та що з нього станового розподілу суспільства до Утопії, проте, убереже від не вдається. Існують ремісники, вчені України і т.зв. «симфогранты», контролюючі, щоб люди працювали по 6 годин — ні більше, ні менше. Отже, заперечується всяка можливість виділитися, зробити більше, вирізнятися серед інших. Однак це — хіба що головний стимул нічого для будь-якого людини. Суспільство в «Утопії» виступає безликої масою, позбавленої індивідуальних различий.

«Не згаємо ще одне зауваження Рафаеля Гитлодея, висловлене наче між іншим: » … Я точно гадаю, — говорить він про про утопийцах, — що розумом ми їх перевершуємо, проте ретельністю і запропонував запопадливістю своїм вони становлять нас давно минули себе «[5, 166|. Те, що у «Утопії «констатується фактом, буде згодом однією з найважливіших коштів втілення у життя комуністичної утопії. І засіб це і називається: «зниження інтелектуального рівня населення ». [3, 102].

Общественные відносини утопийцев є результатом (чи продовженням) полупатриархального устрою їхнім родинам. «На чолі господарства… стоїть найстарший. Дружини услуживают чоловікам, діти — батькам, і взагалі молодші віком — старшим «[5, 192−193]. Тобто. рівності насправді немає! Молодші нерівні старшим, чоловіки — жінкам. Интересно.

Людям заборонено будь-яке відхилення від норми. А про суворості цих норм можна й невтомно говорять. Особливо старанно розписані умови «поїздок утопийцев ». Для поїздки до іншого міста утопийцу необхідно одержати дозвіл у сифогранта. «Якщо хто звільниться зарубіжних країн з власної волі, без дозволу правителя, то спійманого піддають великому ганьбу: його повертають як швидкого і жорстоко карають. Отважившийся зробити це вдруге стає рабом. Якщо буде в когось бажання побродити полями навколо свого міста, то, при дозволі глави господарства, і навіть згоди дружини нічого очікувати йому заборони «[5, 199].

Миролюбивые вояки.

Утопийцы рішуче засуджують війну. Але й тут Україні цього принципу порушується остаточно. Природно, що утопийцы воюють, коли захищають свої межі. Але вони воюють й у тому випадку, «коли шкодують який-небудь народ, пригноблений тиранією «[5, 242]. З іншого боку, «утопийцы вважають наиснраведливейшей причиною війни, коли який-небудь народ сам своєю землею не користується, але володіє нею хіба що даремно і даремно «[5, 192].

Изучив ці причини війни, можна дійти невтішного висновку, що утопийцы повинні воювати постійно, поки не побудують комунізм і «світ в усьому світі». Бо привід завжди найдется.

Более того, Утопія, власне, мусить бути вічним агресором, бо коли раціональні, не ідейні держави ведуть війну, коли їм це вигідно, то утопийцы — завжди, якби це є причина. Адже залишатися байдужими, наприклад, коли «якийсь народ душиться тиранією», вони за ідейним міркувань не могут. Томазо Кампанелла: «Місто Сонця».

Мечты узника.

Кампанелла — італійський священик, замышлявший визвольний повстання з єдиною метою повалення іспанських загарбників. Він викрили і кинутий за грати, де провів 27 років, займаючись письменницької діяльністю. Одне з його праці, «Місто Сонця» обезсмертив ім'я його автора. [2, 121].

«Город Сонця» було написано сто років після «Утопії» Томаса Мора, протягом одного року з «Нової Атлантидою» Френсіса Бэкона. Звісно ж, Кампанелла обізнаний із творчістю Мора, тому його впливом геть «Місто Сонця» добре просматривается.

Кампанелла говорить про наболіле. Він малює ідеальне, з його погляду суспільство, де трудяться усе й немає «пустопорожніх негідників і тунеядцев».

Еще раз нагадаю, що таке життя тоді у Томазо та її народу була цукор. Бруд, експлуатація, злидні, нерівність, дурниці і неосвіченість широких масс.

За 27 років укладання Кампанелла, безумовно, довго думав про нерівності і найкращому державному устрої. Як зробити суспільство більш справедливым?

Осмыслив яка оточувала його дійсність, вона прийшла лише до однієї висновку: існуючий державний лад несправедливий. Щоб люди жили краще, її має змінити інший, досконаліший лад. Де все люди рівні між собой.

Подробности реальзации цієї ідеї Томазо старанно проробляє і переказує у своєї соціальної утопії під назвою «Місто Солнца».

О літературних якостях твори Кампанелли навіть за часів СРСР відгукувалися дуже скептично. [4, 7]. Так, літературне оформлення «Міста Сонця» прямо називалося приметивным. Власне, це не дивно, з урахуванням низьку освіченість людини нової доби. «По суті маємо собі не діалог, а суцільний розповідь від першої особи, куди поцяткували… беззмістовні репліки співрозмовника.» [4, 7].

В жанровому плані «Місто Сонця» також новий: розповідь мандрівника про посещеной їм ідеальної стране.

Идеи соціального равенства.

Если врахувати, що його ідеєю кожного утопіста було загальне рівність, можна уявити, як выносимо їм було розшарування суспільства на той час. Люди нової доби, власне, залишалися рабами. Рабами своїх королів, своїх роботодавців. Ні про яке рівність прав мови і не шло.

В «Місті Сонця» автор доводить ідеї соціальної рівності до крайнощів. У місті Сонця кожен громадянин займається і сільське господарство, та військовим справою. Можна припустити, у результаті з’явиться посередній вояка і посередній селянин. Адже вміти робити все не можна. До того ж Кампанелла не враховує індивідуальні особливості людей: один то, можливо природженим воякою і поганим селянином, інший — слабким фізично і поганим воїном. Усіх цих людей Кампанелла кидає до однієї купу.

Жители міста Сонця — марианетки, гвинтики системи, позбавлені права вплинув на вибір. Виробництво і споживання на місті Сонця носить громадський характер. «Усі вони приймають що у військовій справі, землеробстві і скотарстві: знати це треба кожному, оскільки знання ці вважаються вони почётными.» [2, 121].

К сільськогосподарським роботам залучаються всіх громадян (незалежно від своїх бажання). Чотиригодинного праці (цікаво, що робити у решту часу?) виявляється достатнім, щоб задовольнити всі потреби суспільства. Складається цікава річ: натомість, аби попрацювати прийнятні 8 годинників та зробити вдвічі більше, зробивши власну країну на 2 разу багатшими, люди половину дня ледарюють. Виходить, що, натомість, щоб процвітати, почне робити приводу ліні покупців, безліч зробить вдвічі менше. Така ідея є й в Мора, де утопийцам заборонено працювати більше 6 годин. Але, у принципі, Якщо людина захоче допомогти Батьківщині зробити більше — чому б не дозволити працювати для країни понаднормово? Ан-нет, стане порушений принцип загального равенства.

Кампанелла пише: «Розподіл всього що у руках посадових осіб; але оскільки знання, почесті і насолода є спільним багатством, то не може нічого — собі привласнити». [4, 33].

Власть.

Как й у «Державі» Платона, у місті Сонця панує духовна аристократія. Проте в Кампанелли це замкнута каста «б із особливим розпорядком життя і «особливим вихованням». На чолі держави в Кампанелли стоїть непросто філософ, як в Платона, а й первосвященик ніби одна особа. Власне, оскільки Кампанелла сам був священиком, релігія в «Місті Сонця» не отвергалась.

Судьи і нижчі посадові обличчя на місті Сонця — вчителя і священики (!) — інтелігенція. «Політичний лад міста Сонця можна охарактеризувати як своєрідну інтелектуальну олігархію при формальної демократії». [4, 10].

Таким чином, владу у місті Сонця існує, і більше віддалена від народу, ніж в Мора. Це влада народних обранців, превратившаяся у СРСР до влади вузької групи людей.

Кампанелла сам належав до класу интеллегенции, на яких і закріпив владу у місті Сонця. Интеллегенция на той час була порівняно освічена, і хто як не воно могло розібратися переважають у всіх питаннях управління обществом.

Возможно чи змінити менталітет?

Основная причина зла по Кампанеллі - в людських пороках, насамперед у егоїзмі, пораждающем тільки в жити зарахунок інших. «Однак ми отрешимся від себелюбства, ми залишиться лише любов до громаді». [4, 34].

Ломать людську природу, якою кожний чоловік у першу чергу думає тільки про собі, а чи не одругих, Кампанелла хоче також із допомогою поліцейської держави, при якому будь-яке інакомислення пресекается.

Другие причини народного нещастя, по Кампанеллі, це невігластво і непорозуміння необхідності початку новому, досконалішого громадському порядку. Тому мислитель особливу увагу приділяв народному утворенню відкладень і воспитанию.

С моменту народження діти починають навчатися і виховуватися у суспільстві. Основний метод для цього — навчання за картинам, якими пописані стіни будинків міста. Ідея, до речі, це свіжа і цікава. Та й місто прикрашає, якщо художник хороший попадётся.

Начиная з десятьма (!) років починається практичне навчання дітей, за картинки. У цьому діти проходять, і Кампанелла повторює ідеї Мора, поруч із загальними предметами, ремісниче справу і сільське хозяйство.

В що залишилося від 4 годин роботи час, передбачалося, що розвиватимуться душею і тілом. Або вивчати науки, або займатися фізичними вправами. Все життя. Усі. Можна уявити, як він це набридне. Держава втручається і сюди, примушуючи людей робити те, що слід, на думку самого государства.

И у Мора, і в Кампанелли, в такий спосіб, ідеалом представляється тоталітарні суспільства, де життя громадян із усіх сторін обмежена і размечена державою. Людина не вправі сам вирішувати, що йому робити, що нет.

Анализ ідей Мора і Кампанеллы.

Томас Мор і Томмазо Кампанелла.

По думці радянських дослідників творчості соціалістів-утопістів, на той час люди ще могли уявити реалії соціалізму, тому їх утопії виходили злегка фантастичными.

Естественно, в 16 столітті (Томас Мор) й у 17 (Томмазо Кампанелла) капіталізм лише набирав обертів, суспільство не було веде до початку соціалізму. Не дозріли передумови при цьому переходу: ні продуктивні сили, ні виробничі отношения.

Главный момент, протягом якого соціалісти критикують Мора і Кампанеллу — це нерозуміння неможливості мирного початку соціалізму, шляхом переговорів. Адже Маркс був першим, хто обгрунтував необхідність класової боротьби для зміни державного ладу, адже правлячі кола влада так просто не отдадут.

Ошибкой Кампанелли радянські дослідники називали і надмірну регламентацію побуту кожного члена суспільства. [2, 121]. У трудящим все-таки, не говорив, ніж ми їм проводити дозвілля у вільне время.

Основными заслугами Кампанелли і Мора коммунисты-исследователи вважали заперечення приватної власності, експлуатації (хоча в Мора зберігалося рабство) і введення загального праці та рівності.

Идея загального равенства.

В цілому ідеї рівності у Мора і Кампанелли схожі. Вони обидва мріють про країну, де б усі були рівні між собою. Причому рівність нерідко переходить всякі границы.

Так, у Мора люди преставляют втратила індивідуальність масу. Ніхто немає навіть шансів виділитися: все зобов’язані однаково вдягатися, однаково проводити час, трудитися рівно по 6 годин на день. Думка людей, власне, хто б запитує.

Что дає держава людям замість свободи? Відсутність піклування про майбутньому, їжу й освіту. Ба ні мало. Але чи готовий людина втратити свою ідентичність, стати нічим не примітною сірістю за сите життя? Навіщо, власне, тоді жити? На благо свого суспільства? Щоб ростити дітей, теж стануть вічними рабами, без будь-яких розвитку і можливості покращити своє жизнь.

Конечно, капіталістичне суспільство з його нерівністю і експлуатацією несправедливо. Але воно дає людям свободу. Якщо людина має наміру чогось домогтися у житті, коли він працьовитий і може, вона прагне вершин.

Те ж, хто нічим не примітний, осідають внизу. І таких людей більшість. Звісно ж, це сіра більшість відповідно до життя при утопії. Це піднімає їх статус, не дозволяє іншим насміхатися за їх нікчемством й можуть бути высокомерным.

Люди ж досягли чогось життя, які меншість, США бути й усе. Їм потрібна утопія. Але хто цього потребує думка меншини, коли переважна більшість населення страдает?!

В на відміну від Кампанелли, у Мора зберігається рабоство. Не дозволяє сказати, що рівні між собою. З іншого боку, навіть законослухняні громадяни зовсім не від рівні між собою, як і пропагується. Жінки повинні слухати чоловіків, діти — батьків, молодші - старших.

Кроме цього й на Утопії, й у місті Сонця є влада. Влада — це, наділені повноваженнями вирішувати долі інших. І хоча ця влада змінюється щороку, як у Мора. У середньому кожен конкретний момент люди, котрі стоять при керма, навряд чи нижче по своєму статуси, ніж інші. Хоча б тому, що вони працюють над законами, а не так на сільському поле.

Реализуемо повну рівність?

Да. На мій погляд, його вже реалізовано. Причому на Западе!

Это рівність правий і можливостей, чого предосить. Не хочеш бути експлуатованим — зароби від грошей і експлуатуй них інших. Кожен дорівнює кожному, але ці рівність не зовнішнє (однакова одяг і розпорядок дні в утопістів), не матеріальне (відсутність грошей немає та приватної власності), а рівність в правах.

В США права мільярдера нічим немає від прав жебрака. Закон безстороннім по відношення до будь-якій з них. Причому злиденні перебувають у привиллегированном становищі - вони мають дотацію потім від держави (порядку 15−20 тисяч доларів на рік), яку можна безбідно жити, і, якщо захотіти, влаштуватися роботу і перейти з розряду бідного ледаря в багатого «експлуататора». Багаті ж сплачують чималі податки, куди містяться злиденні. Не цьому вище равенство?

На Заході сьогодні люди абсолютно рівними у своїх можливостях — хто хоче жити добре, і готовий при цьому трудитися, той і живет.

У Мора і Кампанелли ж рівність примусове. Люди що неспроможні нічого відрізнятиметься від масі собі подібних. У утопіях як рівність правий і можливостей, а й примусове матеріальне рівність. І весь цей узгоджується з тотальним контролем і обмеженням свобод. Цей контроль і бути підтримки матеріального рівності: людям не дають виділитися, зробити більшою, перевершити масі собі подібних (ставши в такий спосіб нерівним). Однак це природне прагнення кожного.

Ни лише у соціальної утопії ані слова про конкретних людей. Усюди розглядаються народні маси, або окремі соціальні групи. Індивід у тих творах ніщо. «Одиниця — нуль, одиниця — вздор!».

Проблема соціалістів-утопістів у цьому, що вони вважають про простий народ загалом, та не конкретних людях. Через війну реалізується повне рівність, але ці рівність нещасних людей.

Возможно чи щастя у утопії? Щастя чого? Від перемог — то вони відбуваються усіма однаково. Від відсутності експлуатації? Так при утопії вона замінюється громадської експлуатацією: людина змушена все життя працювати, але не капіталіста й не себе, але в суспільство. І ця громадська експлуатація ще страшніше, оскільки тут в людини немає можливості выхода.

Если, працюючи на капіталіста, можна звільнитися, або від суспільства сховатися неможливо. Та й переїжджати кудись запрещено.

Сложно назвати хоча б одну свободу, яка дотримується на Утопії. Немає свободи переміщення, немає свободи вплинув на вибір того, як. Людина, загнаний товариством у кут без права вибору, глибоко нещасливий. В нього немає надії на зміни. Він почувається рабом, замкненим у клітині. Люди, як і півчі птахи, що неспроможні жити у клітині. Починається клаустрофобія, хочуть змін. Але це невозможно.

Общество утопийцев — суспільство глибоко нещасних, придушених людей. Людей з пригніченим свідомістю і відсутність сили волі.

Поэтому слід визнати, що моделі розвитку суспільства, які потрібні запропонували панове Мор і Кампанелла, здавалися ідеальними лише 16−17 століттях. Надалі, з зростанням уваги до постаті, вони втратили будь-який сенс реалізації, бо як і будувати суспільство майбутнього, це мають бути суспільство індивідуальностей, суспільство сильних особистостей, а чи не посредственностей.

Заключение.

В книжках Мор і Кампанелла шукали риси, якими має мати ідеальне суспільство. Роздуми про найкращому державному ладі проходили «на тлі жорстоких моралі, нерівності і соціальних протиріч Європи 16−17 вв.

Само собою, судити цих мислителів нової доби ми маємо права. По-перше, ми можемо подивитись ситуацію на той час їх очима. По-друге, соціальні знання з той час були глибокими. Фактично, ніяких знань ні про суспільство, про людської психології тоді був. І думки Мора і Кампанелли — це їх гіпотези, бачення ідеалу. Гіпотези спірні, але така доля більшої частини будь-яких гипотез.

Мор і Кампанелла запропонували новий державний лад, лад загальної рівності. Щоправда, подібні ідеї існували з античності (напр. Платон), Мор і Кампанелла ж розвинули їх і адаптували до реалій нового времени.

Идеи Мора і Кампанелли, були, безумовно прогресивні для свого часу, але вони враховували одну важливу деталь, без яких утопія — суспільство без майбутнього. Социалисты-утописты проігнорували психологію людей.

Дело у цьому, що будь-яка утопія, роблячи людей примусово рівними, заперечує зробити їх щасливими. Адже щаслива молода людина — це почувається у чомусь найкращим, у чомусь переважаючим інших. Він то, можливо багатшими, розумнішими, гарніше, добрішими. Утопісти ж заперечують будь-яку можливість таку людину виділитися. Вони повинні вдягатися, як все, вчитися й усе, мати стільки ж майна, як і все остальные.

Но людина за своєю природою прагне бути кращою інших. Що робити? Социалисты-утописты пропонували карати будь-яке відхилення від заданої державою норми, паралельно намагаючись змінити менталітет людини. Зробити його неамбіційним, слухняним роботом, гвинтиком системи. Чи можливе? Мабуть, так. Та цього потрібно багато часу повний інформаційний вакуум — лише державна пропаганда. І тому потрібен залізну завісу, який би обгородив країну від зовнішнього світу, та її жителів від можливості пізнати радість свободи. Але повністю ізолювати від зовнішнього світу неможливо. Завжди знайдуться ті, що хоч краєчком ока пізнають радість свободи. І загнати таких рамки тоталітарного придушення індивідуальності стане більше неможливо. І на остаточному підсумку саме такі люди, пізнали радість робити те, що хочуть, обрушать всієї системи. Увесь державний лад. Що в б нас і відбулося 1990;91.

Какое ж обещство цілком резонно може бути ідеальним, враховуючи досягнення сучасної соціологічною думки? Безумовно, це завжди буде суспільство повного рівності. Але рівності прав та обмежених можливостях. І це завжди буде суспільство повної свободи. Свободи думки і вислів, діянь П. Лазаренка та переміщень. Найбільш близько до описаного ідеалу стоїть совеременное західне суспільство. В нього багато мінусів, але це робить людей щасливими. Якщо суспільство справді ідеально, як може у ньому же не бути свободы?

Антология світової політологічній думки. У 5 т. Т.1. — М.: Думка, 1997.

Всемирная історія удесятеро томах, Т.4. М.: И-во Соціально-економічної літератури, 1958.

История теоретичної соціології. У 5 т. Т.1. — М.: Наука, 1997.

Кампанелла Т. Місто Сонця. М., 1980.

Мор Т. Утопія. М., 1978.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.