Рецензия на роман У. Д. Дудінцева «Білі одягу»

Рецензия на роман У. Д. Дудінцева «Білі одягу»

Любите ви читати? Якщо вас цікавлять як детективи, кримінальні історії, любовні романи, нерідко які сьогодні на книжкових розвалах, для вас читання — непросто спосіб згаяти час, коли ви любите разом із автором і героями поміркувати про хвилюючих людство проблемах, вам, напевно, буде цікаво ознайомитися з романом У. Дудінцева «Білі одягу».

Роман У. Дудінцева «Білі одягу» побачило світ через тридцять років тому після написання. А що він нарешті було опубліковано, автор отримав Державну премію. Зараз, можливо, нам дивно, що з щирість розповіді про дійсності, за правду твір спіткала така важка доля на початку шляху. Роман «Білі одягу» відкриває ті сторінки своєї історії, які були відомі людям.

Из цієї книжки ми довідуємося життя і учених-біологів, котрі займаються дуже корисним для всіх справою — виведенням нових сортів картоплі. Але, на жаль, їхньої роботи не цілком узгоджується з «наукою», схваленої партійним керівництвом, головним представником якої у романі виступає академік Рядно, а реальному житті — Лисенка. Тих, хто підтримував їх ідеї, оголошували «ворогами народу». Ось у такій обстановці працювали Іван Ілліч Стригалев і справжні друзі і помічники. Одразу виникає запитання: чому людям доводилося приховувати корисну роботу, боятися через неї бути сосланными чи розстріляними? Та життя тоді як визначалася інших законів. Складний шлях їх розуміння і обмірковування пройшов головним героєм роману Шаляпін Дежкин. Його життя — це буде непросто зміна поглядів для підтримки позицій академіка Рядно до наукового та духовної сполуки зі Стригалевым та її друзями. Шлях Дежкина — історія пошуку істини в тому суперечливому світі. Цей пошук складний. Ще коли Шаляпін був дитиною, його вчили казати лише правду, завжди бути щирим. Чиста дитяча душа вірила цьому, поки життя не навчила героя самостійно оцінювати за свої вчинки і дії інших. Вирісши, він починають розуміти, що у оточуючому її світі щирість які завжди служить добру. Найчастіше як раз навпаки. Для захисту істини Дежкину неодноразово доводилось приховувати свої справжні погляди й зайняти позицію переконаного прибічника академіка Рядно. Тільки таку поведінку допомагало йому протистояти світу підлості, брехні, котрі доносів. Однак у головних питаннях герой не почне робити компроміс зі своїми совістю, розуміючи, що не можна заплющувати чимось «білий одяг», істину, оскільки, «коли настане час зняти це щось, білих одягу то й нічого очікувати».

Эпиграфом до роману автор взяв питання з Одкровення Іоанна Богослова: «Ці, наділені в білий одяг, — хто вони й звідки прийшли?» Справді, хто ж саме вони? Гадаю, це Дежкин, Стригалев, полковник Свєшніков, їх справжні друзі — всі, хто не змінював виправдання своїх поглядів під тиском обставин, служив вічної істині, добру. Їх цікавлять не слова, а результат, до якого прагнуть. Заради кілька років щодо спокійній роботи Стригалев навіть віддає Рядно свою нову сорт картоплі. Герої настільки чесні, безкорисливі, віддані своїй справі, що вони здаються святими і виділяються і натомість заздрих, властолюбних людей своїми «одягом». Складно зберегти їх чистоту серед чорного, жорстокого світу. Але героям вдається. І Вищому Суді саме з білим одягам можна буде потрапити дізнатися справжніх людей. По-моєму, саме такий сенс вклав авторка у назва роману.

Но далеко ще не все герої цього у «білому вбранні». Адже чимало люди шукали у житті інше, прагнули корумпованої влади, до слави будь-якою ціною. Безчесні жорстокі вчинки Краснова, Рядно, Ассикритова нічим виправдати, оскільки метою їхньої була особиста вигода. Але той блага, які потрібна була їм, — тимчасові. «Добро… сьогодні багатьом мовою звучить як боягузливість, млявість, нерішучість, підлий відхилення від що зобов’язують кроків», — помічає Дежкин. І лише одиниці люди розуміли, що це це — «плутанина, накручена тихим злом, щоб легше було діяти», тому вибір між добро і зло кожен робив по-своєму.

Проходило час, і факти гору брали над удаваної теорією, перемагала істина. Усі ставало по своїх місцях. Так само захистити дисертацію Анжелі Шамковой, підтримуючи погляди Рядно, через підбиття підсумків під теорію. Близько самого академіка на засіданнях залишаються порожні крісла. Пам’ятаючи його минуле, ніхто гребує складати йому компанію. «Якщо думаєш, що галузеву науку — це що означає відправляти людей… ти знаєш куди… Таким біологом не був», — каже йому колишній соратник, відрікаючись з його ідей. А сам Рядно не розуміє, що він зазнає приголомшливої поразки, раніше мав величезну підтримку.

Роман «Білі одягу» вкотре показує, що людина має спиратися у житті лише з істину, зберігати свої духовні цінності незалежно від думки більшості. Тільки тоді й залишається особистістю.

Не поскупись на холод посилань.

и морок отринутых пристрастей,.

но дай виконати все,.

что може, але душу у світі розсій, —.

пишет поет Б. А. Чичибабін у вірші «Молитва». Напевно, це слово цілком щиро могли вимовити все справжні люди. Долі багатьох з яких склалися трагічно. І те, у що вони вклали душу, залишилося. Багато досягнення науки збереглися і отримали своє розвиток навіть у найсуворіші роки завдяки самовідданій роботі справжніх учених. Але Дежкин, Стрига^лев та його друзі — герої як на той час. Багатьом можуть стати прикладом, і зараз. Книжка допоможе уважному читачеві знайти істину і зробити моральний вибір у непростих життєвих ситуациях.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.