Смысл назви однієї з творів російської літератури ХХ століття

Смысл назви однієї з творів російської літератури ХХ століття.

Повесть «Поєдинок» — ланка у довгому ланцюга творів Купріна, присвячених російської армії. «Поєдинку» передували численні розповіді 1890 — початку 1900;х років («Дізнання», «Кущ бузку», «Нічліг», «Нічна зміна», «Похід»), повість «На зламі» («Кадети», 1900). За «Поєдинком» йшли розповіді «Весілля» і «Гранатовий браслет» (де дуже є образ генерала Аносова), оповідання про військових льотчиків першої Першої світової «Сашка і Яшка», повість «Шатро св. Исаакия Далматского», присвячена походу на Петроград Північно-Західної Добровольчої армії генерала М. М. Юденича і служби у цієї армії самого Купріна, роман «Юнкера». Змінювалися, інтенсивно еволюціонували погляди письменника, незмінним залишався його інтерес до темі. Мабуть, зумовлено тієї рисою долі й особистості А. І. Купріна, що у 1907 року визначив Л. М. Толстой такими словами: «У Купріна ніякої думка відсутня, він офіцер».

Слова ці сказані Толстим вже після надзвичайно уважного й упередженого вивчення повісті «Поєдинок».

Воспитанник 2-го Московського кадетського корпусу, випускник Олександрівського військового училища, підпоручик 46-го Дніпровського піхотного. полку (1890—1894), А. І. Купрін був із армією з десятьма до 24 років. «Мушу позбутися важкого вантажу моїх військових років…» — розмовляв восени 1902 року, обмірковуючи сюжет «повісті з військового побуту».

Великолепное знання цього полкового, гарнізонного побуту, «армійського мови» стало художньої тканиною повісті. Проблеми російської армії, проблеми офіцерської середовища кінця XIX — початку ХХ століття рельєфно, нещадно, з гнівом, але й болем обкреслені в повісті Купріна.

Работа над повістю розтяглася на роки, Купрін обмірковував план «Поєдинка» в 1902 року, знищив вже написані глави в 1903 року. І лише 1904—1905 роках повість було завершено, причому автор залишився незадоволений фіналом. Роки роботи над «Поєдинком» — час максимального зближення Купріна з товариством письменників «Знання» і центральної постаттю этого-круга російських письменників-реалістів початку 1900;х років— М. Горьким. У 1902 — 1905 роках Горький постійно цікавився задумом Купріна. У першій публікації, в шостому збірнику «Звання», який побачив Світло навесні 1906 року,.

«Поединок» був присвячений А. М. Горькому. «Усі сміливе і буйне у моїй повісті належить Вам», — писав Купрін Горькому відразу після виходу «Поєдинка».

Даже найдоброзичливіші рецензенти відзначали: «Поєдинку» шкодить саме публіцистична, по-своєму гарна й навіть ефектна злість…" (П. М. Пильский). Але й найзапекліші «ідейні противники» повісті визнавали: хворобливі, гострі соціальні проблеми російської армії початку 1900;х років, проблема відчуженості, глухого нерозуміння між офіцерами і солдатами, обмеженості, кастової замкнутості, убогого освітнього рівня, жорстоких тяганини «семейно-гарнизонного» побуту широких верств російського офіцерства обкреслені Купріним жорстко, — страшно, але — точно.

Однако, здається, жорсткий соціальний критицизм «Поєдинка» — слідство, а чи не причина глибокого, майже безвихідного розпачу, що панує зі сторінок повісті.

Символичное назва твори — «тема дуелі» проходить крізь усе російську літературу XIX століття. Однак у ланцюга, між рицарським поєдинком Петруші Гриньова з наклепником Швабриным в «Капітанської дочці» (1836) і безглуздо жорстоким убивством штабс-капітаном Солоним барона Тузенбаха в «Трьох сестер» (1901), утрачає будь-який сенс як «єдиноборство честі».

Теряет сенс, старіє, готується загибель цілу систему цінностей, соціальна формація, епоха, менталітет, власне— цілий світ. Ф. Д. Батюшков у статті «Приречені» (1905), присвяченій героям «Поєдинка», порівнював сцену полкового огляду (гол. XV), жодну з кращих сцен повісті, з картиною І. Ё. Рєпіна «Засідання Державної ради». Складна, чудова і потужна на вигляд, у втративши органіку, сили, сенс існування машина управління Російської імперією у Рєпіна й престижний автомобіль армії у Купріна приречені на швидку і страшну загибель. Підпоручик Ромашов, головним героєм повісті, вбачає і відчуває сенсу у самому існуванні армії - з її статутами, навчаннями, гарнізонної і казарменої повсякденністю. І це, мабуть, жахливішою загалом у житті Ромашова та її однополчан.

Герои «Поєдинка» страшні у своїй розпачі. Осадчий, оспівує «радість колишніх війн, веселу і криваву жорстокість» (через десятиліття, у роки першої Першої світової, ці умонастрої, ці почуття знайдуть жорстокий, кривавий вихід на полях боїв. У полум’я Першої світової загине міф про «поступальному розвитку» європейської історії, наївні концепції гуманізму і, прогресу; Купрін інстинктивно відчув крихкість цих ідей раніше, ніж його современники-философы). Ось «ніцшеанець» Назанский, збурений світлими ідеями і з тяжкими алкогольними кошмарами на продавленої ліжку (Купрін мав намір показати безумство Назанского на минулих розділах «Поєдинка»). Розумна, освічена, чарівна Шурочка терпляче готує чоловіка до іспитів у Академію генерального штабу і холоднокровно ставить люблячого (і, можливо, улюбленого) Ромашова під дуло пістолета. Ось п’ють «під стукіт вози» завсідники офіцерського зборів…

. І лише чудової сцені нічного розмови Ромашова з солдатом Хлєбніковим на укосі залізниці (гол. XVI) світиться світло співчуття, разом із ним — у вчинках підпоручника, в шепоті солдатів, які згадують казки Петровською епохи, — з’являються сенс, затишок, спокій.

Но вже у наступних рядках «почуття безглуздя, сумбурності, незрозумілості життя» продовжує переслідувати поручика.

«Поединок» побачив світ у дні розгрому російського флоту при Цусиме. Жорстока, ганебна реальність російсько-японської війни 1904—1905 років підтверджувала пафос повісті та й діагнози Купріна. «Поєдинок» став літературно-суспільної сенсацією 1905 року, перших місяців першої російської революції. Повість високо оцінили М. Горький, В. В. Стасов, И. Е. Репин, К. И. Чуковский, Ф. Д. Батюшков. «Поєдинок» викликав і непримиренно жорстокі, і усунення — іронічні відгуки. Л. М. Толстой, уважно який прочитав «Поєдинок», високо оцінив обдарування Купріна, знання військового побуту, армійського мови та жаргону, скептично сказав про «ницшеанстве» Назанского, проникливо зазначив: «Купрін в слабкого Ромашова вклав свої почуття». Проте висновок Толстого був такий: «Не радий, що читав. Жахливо важко…».

В 1918 року петроградська газета «Червона дзвіниця» схвально відзначала: своєї повістю Купрін «завдав царської російської армії у тисячу разів страшніший удар, ніж той, що завдали японці під Цусімою…». Проте саме Купрін у ці місяці писав с. гневом і скорботою про розпад фронту першої Першої світової: «Перед нами стояло прекрасна, изумлявшая увесь світ армія. Вона розтанула, залишивши по собі брудні сліди…».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet internet.