Аналіз рівня собівартості і його вплив на обсяги виробництва

" Аналіз рівня собівартості і його вплив на обсяги виробництва"

собівартість економічний промисловий

Вступ

Економічний аналіз це глибоке дослідження економічних явищ на підприємстві, тобто виявлення причин відхилення від плану і недоліків у роботі, розкриття резервів, їх вивчення, сприяння комплексному здійсненню економічної роботи і керуванню виробництвом, активний вплив на хід виробництва, підвищення його ефективності і поліпшення якості роботи.

Об'єктом: мого дослідження була господарська діяльність відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот» за 2008;2010 рр.

Метою дослідження було оцінити діяльність підприємства в галузі собівартості продукції, розглянути методи аналізу собівартості продукції, робіт та послуг, а також визначити резерви її зниження.

Для написання курсової я вибрала саме цю тему, оскільки собівартість продукції є одним з найбільш багатогранних показників господарської діяльності підприємств. Зниження собівартості продукції є найважливішим чинником розвитку економіки підприємства. Під собівартістю продукції, робіт і послуг розуміються виражені в грошовій формі витрати усіх видів ресурсів: основних фондів, промислової сировини, матеріалів, палива й енергії, праці, використовуваних безпосередньо в процесі виготовлення продукції і виконання робіт, а також для збереження і поліпшення умов виробництва і його удосконалювань.

Курсова робота складається з трьох розділів.

В першому розділі я розглянула поняття собівартості продукції, її види, склад витрат підприємства, що включаються в собівартість та методику проведення аналізу собівартості продукції.

В другому розділі я висвітлила загальну характеристику «ВАТ» Рівнеазот та описала основні техніко-економічні показники його діяльності. А також проаналізувала загальні витрати підприємства та собівартість продукції підприємства (на прикладі аміачної селітри) за період 2008;2010 рр.

Третій розділ присвячено розкриттю резервів зниження собівартості продукції на «ВАТ» Рівнеазот.

1. Собівартість як економічна категорія

1.1 Поняття та види собівартості продукції

У процесі кругообороту й обороту фондів в умовах ринку грошові затрати підприємства відособлюються від вартості у вигляді витрат і приймають форму собівартості продукції. Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається із затрат природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів та інших затрат на виробництво та реалізацію. Отже, собівартість — це виражені в грошовій формі поточні затрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Ці затрати за їх економічним змістом можна згрупувати таким чином:

1) матеріальні затрати (без зворотних відходів — залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв);

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на державне соціальне страхування;

4) відрахування на обов’язкове медичне страхування;

5) амортизація основних фондів, включаючи прискорену амортизацію;

6) інші витрати [Шваб Л.І., 419].

Угрупування витрат по економічних елементах показує матеріальні і грошові витрати підприємства без розподілу їх на окремі види продукції і інші господарські потреби. По економічних елементах не можна, як правило, визначити собівартість одиниці продукції. Тому разом з угрупуванням витрат по економічних елементах витрати на виробництво плануються і враховуються по статтях витрат (статтям калькуляції).

Угрупування витрат по статтях витрат дає можливість бачити витрати по їх місцю і призначенню, знати, в що обходиться підприємству виробництво і реалізація окремих видів продукції. Планування і облік собівартості по статтях витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких чинників сформувався даний рівень собівартості, в яких напрямах потрібно вести боротьбу за її зниження [Шваб Л.І., 420].

На основі цього групування затрат державні підприємства кожної конкретної галузі визначають статті витрат виробництва і реалізації продукції при плануванні, обліку й калькуляції собівартості з урахуванням характеру й структури виробництва. Стаття «матеріальні затрати» включає затрати на матеріали за цінами придбання, а також відсотки за кредит, який дає постачальник цієї продукції, націнки, надбавки, комісійні винагороди, виплачені постачальниками, витрати на транспортування, зберігання й доставку продукції силами сторонніх організацій. У статтю «інші витрати» включаються: відсотки за кредити банків, платежі за обов’язкове страхування майна, витрати на відрядження, підйомні, плата за пожежну й сторожову охорону, витрати на гарантійний ремонт й обслуговування, оплата послуг зв’язку й обчислювального центру, плата за оренду, витрати на рекламу. При цьому дуже важливо «очистити» собівартість від невластивих її економічній природі елементів і їх оплати за рахунок прибутку [Шваб Л.І., 420].

Необхідно розрізняти такі види собівартості продукції:

— загальну собівартість всієї виробленої продукції, тобто загальну суму витрат, що доводяться на виготовлення продукції певного об'єму і складу;

— індивідуальну собівартість, тобто витрати на виробництво тільки одного виробу (наприклад, на виготовлення унікального агрегату за умови, що в даній виробничій ланці ніяких інших видів продукції одночасно не виробляється);

— середню собівартість, яка визначається розподілом загальної [Покропивний С.Ф., 403].

Залежно від об'єму витрат, що включаються в собівартість, розрізняють чотири види собівартості промислової продукції:

1) цехову собівартість — всі затрати на виробництво, за виключенням загальнозаводських;

2) виробничу (фабрично-заводську) — всі затрати на виробництво без позавиробничих затрат. Перелік статей калькулювання виробничої собівартості продукції встановлює підприємство;

3) повну собівартість — всі затрати, пов’язані з виробництвом продукції і послуг, і позавиробничі затрати (затрати на тару, упаковку, доставку продукції). Співвідношення (пропорціональність) елементів затрат у повній собівартості на виробництво продукції характеризує структуру собівартості. Ця структура на підприємствах різних галузей неоднакова;

4) індивідуальну собівартість (галузеву) — затрати на одиницю окремих видів продукції [Покропивний С.Ф., 403].

Цехова собівартість включає витрати на виробництво продукції в межах цеху, зокрема прямі матеріальні витрати на виробництво продукції, амортизація цехового устаткування, заробітна платня основних виробничих робітників цеху, соціальні відрахування, витрати за змістом і експлуатація цехового устаткування, загально цехові витрати. Цехова собівартість є початковою базою для визначення проміжних внутрізаводських планово-розрахункових цін при організації внутрізаводського господарського розрахунку.

Виробнича собівартість (собівартість готової продукції) охоплює витрати підприємства на виробництво продукції. Крім цехової собівартості в неї входять загальнозаводські витрати (адміністративно-управлінські і загальногосподарські витрати) і витрати допоміжного виробництва.

Повна собівартість (собівартість реалізованої (відвантаженої) продукції) включає всі витрати, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції. Вона відрізняється від виробничої собівартості на величину поза виробничих витрат (комерційні витрати — витрати на упаковку, зберігання, вантаження, транспортування і рекламу) і обчислюється тільки по товарній продукції. Слід мати на увазі, що ці витрати залежать від об'єму відвантаженої продукції і є змінними.

Галузева собівартість залежить як від результатів роботи окремих підприємств, так і від організації виробництва по галузі в цілому [Покропивний С.Ф., 404].

Крім того, розрізняють планову і фактичну собівартість. Планова собівартість визначається на початку планованого року виходячи з планових норм витрат і інших планових показників на цей період. Фактична собівартість визначається в кінці звітного періоду на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво. Планова собівартість і фактична собівартість визначаються по одній методиці і по одних і тих же калькуляційних статтях, що необхідне для порівняння і аналізу показників собівартості. Порівняння планової і фактичної собівартості дозволяє об'єктивно оцінити ступінь рентабельності підприємства і раціональність використовування як матеріальних, так і інтелектуальних ресурсів [Мельник Л.Г., 204].

За економічним змістом затрати діляться на: основні (пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції); накладні (включають витрати на організацію, управління, технічну підготовку й обслуговування виробництва, відсотки за кредит банку, витрати на охорону праці та оплату праці управлінського апарату, канцелярські витрати тощо).

Собівартість продукції один з найважливіших економічних показників діяльності промислових підприємств і об'єднань, котрий показує в грошовій формі всі витрати підприємства, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції. Собівартість показує, в що обходиться підприємству продукція, що випускається їм. У собівартість включаються перенесені на продукцію витрати минулої праці, а саме: амортизація основних фондів, вартість сировини, матеріалів, палива і інших матеріальних ресурсів та витрати на оплату праці працівників підприємства (заробітна плата) [Шваб Л.І., 423].

Під витратами розуміються виражені в грошовій формі витрати всіх видів ресурсів: основних фондів, природної і промислової сировини, матеріалів, палива і енергії, праці, використовуваних безпосередньо в процесі виготовлення продукції і виконання робіт, а також для збереження і поліпшення умов виробництва і його вдосконалення (детальніше витрати будуть розглянуті трохи нижче). Склад витрат, що включаються в собівартість продукції, їх класифікація по статтях визначаються державним стандартом, а методи калькуляції самими підприємствами [Шваб Л.І., 423].

Собівартість продукції, будучи витратами підприємства на виробництво і обіг, служить основою порівняння витрат і доходів, тобто самоокуповування основоположної ознаки ринкового господарського розрахунку. Собівартість — один з найважливіших показників ефективності споживання ресурсів.

Собівартість показує всі успіхи і невдачі підприємства в організації виробництва того або іншого продукту. Якщо собівартість такого ж або аналогічного продукту конкурентів нижче, то це означає, що виробництво і збут на нашому підприємстві були організовані нераціонально. Отже, необхідно внести зміни. Вирішити, які потрібні зміни, допоможе знову ж таки собівартість, оскільки вона є одним з чинників формування асортименту.

Крім того, собівартість складає частину вартості продукції і показує, в що обходиться виробництво продукції для підприємства, тому собівартість є основним ціноутворюючим чинником. Чим більше собівартість, тим вище буде ціна за інших рівних умов. Різниця між ціною і собівартістю складає прибуток. Отже, для збільшення прибутку необхідно або підвищити ціну, або понизити собівартість. Понизити її можна шляхом скорочення включених в неї витрат (основні моменти цього питання детально висловлені у відповідному розділі курсової роботи) [Шаповал В.М., 374].

Собівартість продукції - це один з найважливіших показників економічного аналізу. У ньому фокусуються у грошовому вираженні витрати матеріально-технічних, трудових та фінансових ресурсів у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції. Собівартість належить до вирішальних чинників, що впливають на прибуток підприємств і показники рентабельності.

Собівартість реалізованих товарів визначають за Положенням бухгалтерського обліку 9 «Запаси». Собівартість реалізованої продукції складається з виробничих витрат та наднормованих виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції включаються:

— прямі матеріальні витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до оплати праці;

— прямі витрати на оплату праці;

— інші прямі витрати;

— загальновиробничі витрати [Шаповал В.М., 375].

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Основна мета калькулювання собівартості на одиницю продукції - проаналізувати витрати за калькуляційними статтями у часі, порівняти витрати на виробництво продукції з ринковими цінами, визначити її прибутковість або збитковість, оцінити власну конкурентоспроможність і в разі потреби скоригувати структуру виробничої програми [Покропивний С.Ф., 407].

Класифікація витрат за ознакою їх розміру від обсягів виробництва: змінні і постійні. Класифікація витрат за місцями виникнення: цехи, дільниці бригади, функціональні підрозділи (використовують для відповідного контролю та аналізу собівартості).

Аналіз собівартості продукції за наведеними класифікаційними ознаками має на меті підвищити ефективність підприємства завдяки виявленим резервам зниження витрат.

Собівартість окремих видів продукції визначається шляхом складання калькуляцій, в яких показується величина витрат на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Калькуляції складаються по статтях витрат, прийнятим в даній галузі промисловості.

При калькуляції продукції розрізняють:

— прямі витрати — пов’язані з процесом виробництва (затрати на сировину і матеріали, зарплата основних виробничих працівників і т.д.). Вони відносяться на окремі види продукції;

— непрямі витрати — пов’язані з роботою підприємства в цілому (цехові й загальновиробничі витрати) [Покропивний С.Ф., 407].

Розрізняють три види калькуляцій: планову, нормативну і звітну.

У плановій калькуляції собівартість визначається шляхом розрахунку витрат по окремих статтях, а в нормативній — по діючих на даному підприємстві нормах, і тому вона на відміну від планової калькуляції у зв’язку із зниженням нормативів в результаті проведення організаційно-технічних заходів переглядається, як правило, щомісячно. Звітна калькуляція складається на основі даних бухгалтерського обліку і показує фактичну собівартість виробу, завдяки чому стають можливими перевірка виконання плану по собівартості виробів і виявлення відхилень від плану на окремих ділянках виробництва.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв’язування таких методичних завдань: визначення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їхнього обчислення [Покропивний С.Ф., 408].

Об'єкт калькулювання — це та продукція (роботи, послуги), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.); послуги та роботи (ремонт, транспортування і т. п.). Головний об'єкт калькулювання — готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця, тобото одиниця його кількісного виміру (кількість у штуках, маса, площа, об'єм).

Найчастіше використовується калькулювання за повними й неповними витратами. За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств. Метод калькулювання за неповними витратами означає, що в калькуляцію включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку [Покропивний С.Ф., 409].

Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним і методично простим є калькулювання в однопродуктному виробництві. Собівартість одиниці продукції тут обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції. Проте у вітчизняних виробничих галузях економіки переважає багатопродуктне виробництво. За цих умов калькулювання помітно ускладнюється і є менш точним, оскільки виникає проблема правильного розподілу непрямих витрат.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва.

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:

* сировина та матеріали;

* енергія технологічна;

* основна заробітна плата виробників;

* додаткова заробітна плата виробників;

* відрахування на соціальні потреби виробників;

* утримання та експлуатація машин і устаткування;

* загальновиробничі витрати;

* загальногосподарські витрати;

* підготовка та освоєння виробництва;

* позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).

Сума перших семи статей становить цехову собівартість, дев’яти — виробничу і всіх статей — повну собівартість [Покропивний С.Ф., 409].

1.2 Склад витрат підприємства, що включаються в собівартість продукції

Склад витрат підприємства різноманітний. Це не тільки витрати на сировину і матеріали, на заробітну платню, амортизацію, але і витрати підприємства, пов’язані із сплатою податків, штрафів, змістом житла на балансі підприємства, оплатою путівок для працівників підприємства, будівництвом нових об'єктів основних фондів і т.д. [Шаповал В.М., 378].

Тому з метою регламентації переліку витрат, що включаються в собівартість продукції, законодавчо розроблено і є обов’язковим до застосування всіма підприємствами положення «Про склад витрат по виробництву і реалізації продукції, що включаються в собівартість продукції і про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні». Це положення затверджене ухвалою Верховної ради України.

Нижче перераховано найбільш основні витрати підприємства, які включаються в собівартість продукції (робіт, послуг). Сюди відносяться витрати:

— безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією і організацією виробництва;

— зв'язані з використанням природної сировини;

— на підготовку і освоєння виробництва (перевірка готовності агрегатів, виготовлення пробних зразків продукції і ін.);

— некапітального характеру, пов’язані з вдосконаленням технології і організації виробництва, а також по підвищенню якості продукції, її надійності, довговічності, здійснювані в ході виробничого процесу;

— пов'язані з винахідництвом і раціоналізацією, включаючи витрати на організацію виставок, конкурсів, виплату авторських винагород;

— на обслуговування виробничого процесу (забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, паливом, енергією, а також виконання санітарно-гігієнічних вимог і витрати на охорону);

— по забезпеченню нормальних умов праці і техніки безпеки (пристрій і зміст лазень, душових, пралень і т. п., а також витрати на забезпечення працівників спецодягом, живленням);

— поточні, пов’язані із змістом і експлуатацією фондів природоохоронного призначення. При цьому платежі за гранично допустимі викиди забруднюючих речовин здійснюються за рахунок собівартості продукції, а платежі за їх перевищення — за рахунок чистого прибутку;

— пов'язані з управлінням виробництвом (витрати на зміст апарату управління, витрати на матеріально-технічне і транспортне обслуговування їх діяльності, експлуатаційні витрати за змістом будівель управління, устаткування, інвентарю, витрати на відрядження, оплата послуг зв’язку, обчислювальних центрів). Не включаються в собівартість продукції витрати, пов’язані з аудиторською перевіркою, що проводиться за ініціативою одного із засновників підприємства, а також витрати по створенню і вдосконаленню систем і засобів управління капітального характеру, витрати на установку і підключення телефонів та ін.;

— пов'язані з підготовкою і перепідготовкою кадрів. Для цілей оподаткування оплати за договорами з учбовими установами для підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів включаються в собівартість продукції не більш 2% витрат на оплату праці промислово-виробничого персоналу підприємства;

— по транспортуванню робітників до місця роботи і назад в напрямах, не обслуговуваних пасажирським транспортом загального користування;

— відрахування до позабюджетних фондів по заробітній платні працівників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг);

— платежі по добровільному страхуванню майна підприємства, а також платежі по укладенню на користь своїх працівників договорів страхування від нещасних випадків, медичного страхування і договорів з недержавними пенсійними фондами, що мають відповідну ліцензію — в межах 1% від об'єму реалізованої продукції;

— на оплату відсотків по одержаних кредитах банків. Для цілей оподаткування витрати по оплаті відсотків по прострочених кредитах податковими органами не приймаються, а по оплаті відсотків банків приймаються в межах облікової ставки Центрального банку, збільшеної на 3 пункти;

— пов'язані із збутом продукції;

— амортизаційні відрахування на повне відновлення основних виробничих фондів по нормах, затверджених в установленому порядку;

— амортизація нематеріальних активів;

— платня за оренду окремих об'єктів основних виробничих фондів, а також лізингові платежі по операціях фінансового лізингу;

— податки, збори, платежі і інші обов’язкові відрахування, вироблювані відповідно до чинного законодавства;

— інші види витрат, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг) відповідно до встановленого законодавства порядком [Шаповал В.М., 379].

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) включаються в собівартість продукції того звітного періоду, до якого вони відносяться, незалежно від часу оплати. Слід зазначити, що частина витрат, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг) нормується для цілей оподаткування. В собівартість включають повну суму таких витрат, але при розрахунку прибутку оподаткування до її фактично одержаної величини додають витрати, вироблені підприємством понад норми. Крім того, в собівартість продукції включають втрати від браку, втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин і від недостачі матеріальних ресурсів, що поступили, в межах норм природного спаду [Шваб Л.І., 427].

1.3 Методика проведення аналізу собівартості продукції

Аналізуючи собівартість продукції, потрібно вирішити такі основні завдання:

1. оцінити виконання плану за собівартістю продукції в цілому по підприємству, а також за окремими видами продукції;

2. вивчити причини відхилення фактичних витрат від планових за статтями, а також за окремими видами і групами продукції;

3. виявити резерви зниження собівартості продукції та розробити відповідні заходи щодо їх використання [[Мельник Л.Г., 210].

Для аналізу використовують дані звіту по собівартості продукції, звіту про фінансові результати і звіту підприємства з праці. Залучають також планові та звітні калькуляції з окремих видів продукції та відповідні дані бухгалтерського обліку.

План із собівартості продукції вважається виконаним, якщо фактичний показник дорівнює плановому або нижчий від нього. В останньому випадку говорять про понадпланове зниження собівартості продукції. Для вивчення собівартості продукції у динаміці більш придатний показник витрат на 1 грн. товарної продукції, який обчислюється відношенням виробничої собівартості товарної продукції до вартості товарної продукції в цінах реалізації [Мельник Л.Г., 210].

Витрати на виробництво всієї товарної продукції планують та обліковують за двома напрямками: за економічними елементами і за статтями калькуляції.

Аналіз витрат за економічними елементами уможливлює, у свою чергу, вивчення їхнього складу, питомої ваги кожного елемента, частку живої і уречевленої праці в загальних витратах на виробництво. Порівнювання фактичної структури витрат за кілька періодів виявляє динаміку і напрямок зміни окремих елементів, матеріаломісткості, фондомісткості, енергоємності, трудомісткості, собівартості продукції і вплив технічного прогресу на структуру витрат.

Аналіз даних про витрати за економічними елементами дає змогу вивчити структуру собівартості за галузями промисловості та окремими підприємствами, розкрити галузеві закономірності формування собівартості і тенденцію її змін за кілька звітних періодів [Шваб Л.І., 429].

Фактичні дані про витрати на виробництво використовуються для планування собівартості на майбутнє, визначення розміру нормованих оборотних засобів та прибутку. Слід пам’ятати, що кошторис витрат складається в цілому по підприємству без розподілу за виробами, послугами та роботами, тому практично неможливо підрахувати планові витрати на фактичний обсяг і асортимент продукції. А виявлені відхилення фактичних витрат від планових щодо кожного елемента не можуть розглядатись як економія чи перевитрата.

З витрат на матеріальні ресурси, що включаються до собівартості продукції, відраховується вартість повторно використовуваних відходів. Повторно використовувані відходи — це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), утратили цілком або частково споживчі властивості початкового ресурсу (хімічні та фізичні) і через це або використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції), або зовсім не використовуються за прямим призначенням [Шваб Л.І., 430].

На наступному етапі аналізу вивчається собівартість продукції за калькуляційними статтями. Групування витрат за призначенням, тобто за статтями калькуляції, показує, де саме, на які цілі, в якому обсязі використано ресурси. Воно необхідне для визначення собівартості окремих виробів, установлення центрів зосередження витрат і пошуку резервів їх скорочення.

Планування та облік витрат за калькуляційними статтями дають змогу встановити цільові напрями витрат, зв’язок з технологічним процесом, а також підрахувати собівартість окремих видів одиниці продукції, узагальнити витрати за місцем виникнення (дільниця, бригада, цех), забезпечити контроль за місцем виникнення витрат та використанням ресурсів підприємства за призначенням [Шваб Л.І., 430].

Аналіз собівартості фактично випущеної продукції за калькуляційними статтями проводять, порівнюючи фактичні витрати з тогорічними та плановими. При цьому визначають абсолютне та відносне відхилення щодо кожної калькуляційної статті і дають їм оцінку.

Зміна собівартості всієї продукції і одиниці окремих виробів складається з економії за одними статтями і перевитрат за іншими. Вивчають причини перевитрат. Аналізуючи собівартість одиниці продукції, суму перевитрат помножують на фактичний випуск виробу і встановлюють загальний розмір перевитрат. Розробляють заходи для усунення перевитрат [Шаповал В.М., 380].

Спосіб віднесення калькуляційних статей на собівартість окремих виробів значною мірою визначає організацію контролю та аналізу собівартості продукції. Щодо прямих одноелементних статей аналіз здійснюється прямим порівнянням фактичних витрат з плановими або нормативними. У непрямих комплексних статтях, крім того, аналізується виконання кошторису з кожної статті і обґрунтованість принципу їх розподілу між видами продукції (виробами) [Шаповал В.М., 380].

При плануванні собівартості слід розрізняти собівартість окремих виробів (калькуляції) і собівартість загального обсягу готової (кінцевої) продукції. У підрозділах з коротким виробничим циклом і стабільними залишками (запасами) незавершеного виробництва, виробнича (цехова) собівартість готової продукції збігається з кошторисом. В інших випадках, особливо коли запуск і випуск виробів у межах планового періоду кількісно різняться та змінюються залишки незавершеного виробництва на його початок і кінець, собівартість продукції відрізняється від кошторисних витрат [Покропивний С.Ф., 417].

Інший метод визначення собівартості кінцевої продукції підрозділу, що є більш адекватним змісту цього показника, передбачає попереднє обчислення собівартості окремих виробів. Собівартість кінцевої продукції є її підсумком. Аналізуючи матеріальні витрати, необхідно враховувати, до якої галузі належить досліджуване підприємство. Це зумовлює різний вміст матеріалів і сировини у собівартості продукції, тобто матеріаломісткість продукції [Покропивний С.Ф., 417].

У більшості галузей промисловості витрати на оплату праці мають меншу питому вагу в собівартості продукції, ніж матеріальні витрати. Проте загальновідомо, що одним із найважливіших джерел зниження собівартості продукції є більш швидке зростання продуктивності праці порівняно із середньою оплатою праці. Тому аналізові витрат на оплату праці слід завжди приділяти увагу в першу чергу. Питома вага загальновиробничих витрат в собівартості продукції залежить від галузі промисловості. Під час аналізу можна встановити абсолютне та відносне їх відхилення від кошторису як у цілому, так і за окремими видами статей. Проте аналіз у динаміці цих витрат доцільно проводити лише з використанням відносних показників у розрахунку на 1 грн. товарної продукції [Покропивний С.Ф., 4173].

2. Аналіз собівартості продукції

2.1 Загальна характеристика підприємства та основні техніко-економічні показники його діяльності

Відкрите акціонерне товариство «Рівнеазот» — сучасне високоавтоматизоване виробництво, яке спеціалізується на випуску мінеральних добрив, органічних сполук і товарів народного споживання.

ВАТ «Рівнеазот» створено 13.11.95р. на базi орендного пiдприємства «Азот», яке до цього часу було державним хiмiчним пiдприємством. Це сучасне високопродуктивне, оснащене новими технологіямии, багатотонажне пiдприємство хiмiчної промисловостi було побудоване на Рiвненському Полiссi у 1965 році. Першочерговим завданням його створення був випуск високоефективних мінеральних добрив для підвищення врожаїв полів західних регіонів України.

Статутний фонд сформований за рахунок внескiв засновникiв: державного майна, вартiстю 77 445 980 гривень та майна органiзацiї орендарiв вартiстю 7 648 050 гривень та становить 85 094 080 грн.

Відкрите акціонерне товариство «Рівнеазот» — одне з найбільших підприємств в Україні. В 2009 році підприємству виповнилося 40 років.

ВАТ «Рівнеазот» входить до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для безпеки та економіки Держави згідно з ПКМУ № 1346 від 29.08.2000р.

Рейтинг ВАТ «Рівнеазот» зафіксовано в переліку ста кращих підприємств України. Підприємство займає 35-е місце по експорту продукції та 67-е місце по обсягу товарної продукції із ста кращих підприємств України. Якість продукції підприємства, його торгова марка, а також безпечна технологія відзначена Міжнародними призами.

ВАТ «Рівнеазот» входить до складу холдингу Ostchem Group, який контролює український бізнесмен Дмитро Фірташ.

В Україні шість азотних заводів. Вони розташовані в різних регіонах і майже не становлять конкуренції один одному в Україні і на світовому ринку. Маючи вигідне географічне розташування в межах України, ВАТ «Рівнеазот» на сьогодні забезпечує мінеральними добривами 11 областей Західного регіону Держави. Незначна віддаленість підприємства від портів Чорного моря і країн Балтії та кордонів країн Західної Європи дає можливість експортувати продукцію з мінімальними затратами на її транспортування.

На сьогодні предметом дiяльностi пiдприємства є :

— виробництво мiнеральних добрив азотної групи — амiачна селiтра, вапняково-аміачна селітра, амiачна вода, аміак для сільського господарства, продукції виробничо-технічного та іншого призначення — аміаку промислового, неконцентрованої азотної кислоти, адипінової кислоти, нижчих дикарбонових кислот очищених, вуглекислоти, сухого льоду та ін.;

— проведення науково-дослiдних робiт самостiйно i разом з iншими науково-дослiдними органiзацiями, тимчасовими творчими колективами;

— надання сервiсних послуг в областi всiх видiв монтажу, наладки, технiчного обслуговування всiх видiв обладнання, пристроїв, транспортних засобiв;

— здiйснення всiх видiв зовнiшньо-економiчної дiяльностi на основi дiючого законодавства;

— посередницька дiяльнiсть, надання маркетингових послуг;

— оптова i роздрiбна торгiвля хімічними продуктами;

— органiзацiя пунктiв громадського харчування;

— надання сервiсних та побутових послуг населенню;

— підприємство має цех пошиву спецодягу, асфальтну установку;

— будівництво будівель.

Причому слід відзначити, що на підприємстві пріоритетним є випуск саме азотних добрив, та продукції аміачної групи. Сировиною для виробництва азотних добрив є аміак, який, в свою чергу, виробляється із природного газу. Враховуючи це, вартість газу серйозно позначається на вартості аміаку, і має вагому складову у вартості добрив (у селітрі газу близько 30%). ВАТ «Рівнеазот» є єдиним виробником азотних добрив, аміаку, адипінової кислоти в Західному регіоні України. Коротка характеристика та техніко-економічні показники ВАТ «Рівнеазот» наведені в Таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Динаміка основних економічних показників ВАТ «Рівнеазот»

Отже, на ВАТ «Рівнеазот» спостерігається скорочення обсягів виробництва продукції на 557 млн. грн. у 2009 році та збільшення на 398 млн. грн. у 2010 році, порівняно з попереднім роком. Обсяги реалізованої продукції зростають, спочатку на 102 105 тис. грн. у 2009 р., а потім на 374 836 тис. грн. у 2010 р. Відповідно збільшується і собівартість підприємства: на 97 145 тис. грн. до 2009 р. та на 267 622 тис. грн. до 2010 р. Середньорічна вартість основних виробничих фондів зростає з кожним аналізованим роком: на 1537 тис. грн. у 2009 та на 308 968 тис. грн. у 2010 році. Це спричинено придбанням нових ОВФ та з поліпшенням старих шляхом проведення реконструкції та капітальних ремонтів. Також, як бачимо, фондовіддача ОВФ з року в рік невпинно зростає. Це вказує на підвищення ефективності використання основних фондів, що є позитивним явищем у діяльності підприємства. Розмір оборотних коштів також збільшується. А от чисельність працівників скоротилась у 2010 році, адже завод переживав кризовий період у 2009 р., тому відбулося скорочення персоналу, щоб зменшити витрати на оплату праці. Однак, з кожним роком оплата праці одного працівника стає більшою в середньому на 300 грн. Загалом, валовий прибуток підприємства росте, а щодо чистого прибутку, то він спочатку зменшився на 18 439 тис. грн. до 2009 року, але збільшився на 137 675 тис. грн. до 2010 року.

Деякі з показників підприємства значно зменшувалися у 2009 році, порівняно з 2008 р., та збільшувалися у 2010 р. Це пояснюється тим, що з травня 2009 року підприємство на період понад шість місяців призупинило свою виробничу діяльність, оскільки виникли проблеми з постачанням газу з Росії та відбувалася боротьба за контрольний пакет акцій ВАТ «Рівнеазот». З листопада 2009 р. завод отримав газ по пільговим цінам, але у такій кількості, щоб безпечно перезимувати, а не виробляти, як завжди, велику кількість продукції на продаж.

2.2 Структурно-динамічний аналіз собівартості

Собівартість продукції підприємства — це виражені в грошовій формі поточні затрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Ці затрати за їх економічним змістом поділяються на: матеріальні затрати; витрати на оплату праці; відрахування на державне соціальне страхування; амортизація основних фондів та інші витрати. Згідно облікової політики підприємства класифікація витрат на виробництво проводиться відповідно до П (С)БО 16.

У виробничу собівартість продукції включаються:

прямі витрати на матеріали;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожну одиницю виробленої продукції на підставі розрахунку нормальної виробничої потужності виробничого обладнання.

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення, тобто зразу списуються на рахунок собівартості реалізації.

Загальновиробничі витрати розподіляються між видами продукції по переділу пропорційно до суми основних витрат на переробку, включаючи матеріальні витрати:

— паливо та енергію для технологічних потреб;

— витрати на основну та додаткову заробітну плату;

— відрахування на соціальне страхування;

— витрати на експлуатацію та утримання устаткування.

Витрати, що не включаються до собівартості реалізованої продукції, являються витратами звітного періоду. Класифікація адміністративних витрат і витрат на збут здійснюється у відповідності до П (С)БО 16.

Витрати підприємства за економічним змістом наведено у Звіті про фінансові результати. Тому для кращого розуміння динаміки коливання витрат ВАТ «Рівнеазот» проведемо структурно-динамічний аналіз його витрат за 2008;2010 роки. Результати оформимо в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. Аналіз елементів операційних витрат по ВАТ «Рівнеазот»

Отже, як бачимо з таблиці 2.2 обсяг матеріальних витрат, витрат на оплату праці та відрахувань на соціальні заходи з року в рік збільшувався. Основною причиною таких змін є зростання цін на природний газ, який є головною сировиною при виробництві мінеральних добрив, та збільшення заробітної плати працівникам. Амортизація основних фондів в 2009 році зросла на 6560 тис. грн. порівняно з 2008 роком, а до 2010 року зменшилася на 16 090 тис. грн. Це пояснюється проведенням в 2009 р. дооцінювання ОФ внаслідок реконструкції та капітальних ремонтів основних засобів технологічних цехів. В 2010 році всі основні засоби підприємства були розділені на власні та орендовані внаслідок змін, що відбулися при зміні власника контрольного пакету акцій ВАТ «Рівнеазот». Відповідно внаслідок того, що частина ОФ відійшла в розряд орендованих, амортизація на них не нараховувалася.

Витрати фіксуються не лише в другому розділі Звіту про фінансові результати, а й в першому. Тому для більш повного аналізу дослідимо їх в динаміці за 2008;2010 роки. Результати дослідження наведено в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Динаміка витрат на ВАТ «Рівнеазот»

Отже як бачимо з таблиці, у 2010 році спостерігається збільшення собівартості реалізованої продукції на 364 767 тис. грн. порівняно з 2008 роком та збільшення на 267 622 тис. грн. у порівнянні з 2009 роком. Адміністративні витрати також зростають на 6125 тис. грн. у порівнянні з 2008 роком, та на 1983 тис. грн. у порівнянні 2009 р. У 2010 році збільшуються витрати на збут порівняно з 2008 роком на 25 532 тис. грн. та на 10 115 тис. грн. порівняно з 2009 роком. Також зростають інші операційні витрати на 244 965 тис. грн. та на 78 541 тис. грн. порівняно з 2008 та 2009 роками відповідно.

Фінансові витрати збільшилися на 15 852 тис. грн. у порівнянні з 2008 роком та на 16 067 тис. грн. у порівнянні з 2009 роком. У 2010 році зростають інші витрати на 343 395 тис. грн. та на 340 495 тис. грн. порівняно з 2008 р. та 2009 р. відповідно. Це пояснюється економічною та політичною ситуацією в Україні в цей період, а саме інфляційними процесами, що супроводжуються ростом цін, ростом заробітної плати, залежністю економічної діяльності підприємства від курсу іноземних валют, що в період 2008;2010 р.р. був нестабільним.

Розглянемо зміни в собівартості продукції підприємства на прикладі одного з видів продукції. Як зазаначалося вище на ВАТ «Рівнеазот» пріоритетним є випуск азотних добрив, та продукції аміачної групи. Одним з основних видів продукції підприємства є аміачна селітра, яка за результатами діяльності ВАТ «Рівнеазот» на 2010 р. становила 52,7% від всієї реалізованої продукції (Рис. 1).

Рис. 1. Структура реалізації продукції ВАТ «Рівнеазот» за 2010 р.

Як бачимо з діаграми, що від ефективності виробництва і реалізації аміачної селітри залежить фінансовий результат усього підприємства.

А так як одним із основних факторів, що впливають на розрахунок ціни при реалізації продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках є собівартість (витрати на виготовлення продукції), то проведемо аналіз її формування.

Собівартість продукцї формується в бухгалтерії основної виробничої діяльності підприємства, де всі затрати на випуск кожного окремого виду продукції акумулюються на відповідних рахунках структурних підрозділів, що випускають цю продукцію. По закінченню звітного періоду (календарний місяць) в технологічному цеху складається технічний звіт та знімаються залишки. Приклад технічного звіту наведено в Додатках. В технічному звіті вказується об'єм виробленої продукції, підсумовуються всі затрати сировини та матеріалів, енергетичні витрати, які пішли на її випуск. На прикладі технічного звіту цеху Неконцентрованої азотної кислоти та аміачної селітри ми можемо розглянути як проводиться облік та списання ресурсів згідно норм на виготовлену продукцію. Даний звіт цехом здається у виробничий відділ підприємства, де першого числа слідуючого за звітним місяця проводиться балансова комісія, на якій затверджуються об'єми виробленої продукції та витрачених ресурсів. Після цього документи передаються в бухгалтерію виробничої діяльності, де саме і формується повна собівартість виробництва того чи іншого продукту. З різних секторів обліку бухгалтерії підприємства в бухгалтерію виробничої діяльності подаються дані про витрати на виробництво, амортизаційні нарахування, дані про заробітну плату та відрахування з неї, вартість послуг допоміжних цехів та сторонніх організацій, тощо. Все це знаходить своє відображення в собівартості продукції. В системі 1С Бухгалтерія, що діє на підприємстві, формуються калькуляції собівартості продукції.

Використовуючи калькуляції собівартості 2008;2010 рр. (див. Додатки) проведемо структурно-динамічний аналіз собівартості продукції на прикладі аміачної селітри. Для розрахунків використовуємо дані собівартості на весь валовий випуск за рік. (Таблиця 2.4.).

Таблиця 2.4. Структурно-динамічний аналіз складових собівартості продукції на прикладі аміачної селітри

Провівши структурно-динамічний аналіз складових собівартості аміачної селітри я визначила, що повна собівартість у звітному році, порівняно з базовим зросла на 247 753,8 тис.грн., а в порівнянні з минулим роком — на 525 521,6 тис.грн.

В звязку з тим, що в 2009 році ВАТ «Рівнеазот» переживало кризовий період — вимушена зупинка підприємства тривала шість з половиною місяців, випуск валової продукції (в тому числі аміачної селітри) скоротився майже вдвоє. Відповідно й всі витрати на випуск валової продукції менші в порівнянні з 2008 та 2010 роком майже вдвоє.

Порівняно з 2008 роком, в 2010 р. зросла собівартість виробництва аміачної селітри. Незважаючи на політику підприємства, направлену на здешевлення випуску цього продукту, ми спостерігаємо стабільний ріст витрат. Це зумовлено насамперед інфляційними процесами в Україні - ростом цін на сировину, енергетику, підвищенням заробітної плати працюючих.

В собівартості аміачної селітри найбільшу частку становлять витрати на сировину і матеріали. Відтак, аналізуючи Таблицю 2.4., ми бачимо, що в 2010 р. порівняно з 2008 р. ці витрати значно зросли кількісно (на 239 488,6 тис.грн.). Це пояснюється ростом цін в Україні та за кордоном на сировину, ростом курсу долара США в період 2008;2010 рр.

Подібна ситуація розглядається і з енергетичними витратами. Незважаючи на їх економне використання затрати на енергоресурси продовжують зростати.

Якщо розглядати амортизаційні відрахування, то в 2010 році вони зросли на 658,03 тис.грн. порівняно з 2008 роком. Це пояснюється подорожчанням вартості основних фондів цеху за рахунок проведення капітальних ремонтів технологічного обладнання, реконструкції агрегату аміачної селітри (що дало змогу підвищити потужність цеху до 520 тис. тн продукції в рік) введенням в експлуатацію другої технологічної нитки фасування амселітри та нового більш потужного гранулятора.

2.3 Аналіз питомих витрат

Питомі витрати — це витрати на 1 гривню реалізованої (виготовленої) продукції. Вони визначаються шляхом відношення собівартості реалізованої (виготовленої) продукції до доходу від реалізації продукції (обсягу реалізації), без ПДВ. Зниження витрат на гривню продукції характеризує успішність роботи підприємства з впровадження нової техніки, підвищення продуктивності праці і кваліфікаційного рівня працівників, раціонального використання ресурсів.

Для даного аналізу ми використаємо питомі витрати на виробництво та реалізацію продукції. Спочатку розглянемо зміну питомих витрат на реалізовану продукцію.

Проаналізуємо питомі витрати на ВАТ «Рівнеазот» за останні три роки. Дані для аналізу візьмемо зі Звіту про фінансові результати за 2008;2010 роки. Результати розрахунків подано в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 Аналіз питомих витрат реалізованої продукції ВАТ «Рівнеазот»

Проаналізувавши дані табл. 2.4, можна зробити висновок, що обсяг реалізованої продукції на ВАТ «Рівнеазот» зростає, так у 2010 році він збільшився на 476 941 тис. грн. порівняно з 2008 роком та на 374 836 тис. грн. у порівнянні з 2009 роком. Відповідно собівартість продукції також зростає у звітному році на 364 767 тис. грн. порівняно з 2008 роком та на 267 622 тис. грн. у порівняння з 2009 роком. А питомі витрати у 2008 р. становили 0,72 грн./грн., у 2009 р. зросли до 0,752 грн./грн., але у 2010 р. скоротилися до 0,739 грн./грн. У звітному році ми спостерігаємо збільшення питомих витрат на 0,019 грн./грн. порівняно з 2008 р. та зменшення на 0,013 порівняно з 2009 р. Скорочення питомих витрат на реалізовану продукцію у 2010 році спричинено більш швидким темпом росту обсягів реалізованої продукції ніж її собівартості, а впродовж інших аналізованих періодів дані показники зростали більш-менш рівномірно.

Далі розглянемо зміну питомих витрат на вироблену продукцію. Результати розрахунків подано в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5. Аналіз питомих витрат виготовленої продукції ВАТ «Рівнеазот»

Отже, внаслідок аналізу таблиці 2.5, ми можемо зробити висновок, що обсяги виробництва продукції на ВАТ «Рівнеазот» скорочується у 2009 році, але зростають у 2010, порівняно з попереднім періодом, проте ще не досягається обсяг виробництва, який був у 2008 р. Так у 2010 році кількість виробленої продукції скоротилась на 159 066 тис. грн. порівняно з 2008 роком та зросла на 398 078 тис. грн. у порівнянні з 2009 роком. Але собівартість на виробництво продукції стабільно зростає з кожним роком. Так у 2010 році вона збільшилися на 355 184 тис. грн. порівняно з 2008 роком та на 272 269 тис. грн. у порівняння з 2009. Щодо питомих витрат на виробництво продукції, то вони теж мають тенденцію до збільшення: у 2008 р. вони становили 0,261 грн./грн., у 2009 р. зросли до 0,421 грн./грн., а у 2010 р. — до 0,479 грн./грн. У звітному році ми спостерігаємо збільшення питомих витрат на 0,218 грн./грн. порівняно з 2008 р. та на 0,058 порівняно з 2009 р. Показник питомих витрат свідчить про кількість загальних витрат, які припадають на одну гривню виробленої продукції. Зростання даної величини протягом аналізованого періоду показує те, що витрати на виробництво продукції зростають швидше ніж обсяг виробництва, а це є негативним явищем для підприємства. Проте слід зважати на те, що технологічне обладнання ВАТ «Рівнеазот» є частково застарілим (більше 35 років експлуатації) і незважаючи на його постійну реконструкцію воно має обмежені технічні характеристики, що не дозволяє постійно збільшувати об'єми виробництва. Тобто є певні проектні потужності випуску продукції, які збільшити можна лише провівши комплексну модернізацію виробництва. Крім того велика енергоємність технологічних процесів та невпинний ріст цін на енергоресурси також сприяють неухильному збільшенню витрат на виробництво. Щоб запобігти цьому на даний час на підприємстві проводиться ряд робіт, таких як монтаж лінії безкомпресорної подачі газу на завод (дозволить здешевлювати вартість газу та зменшити його втрати при транспортуванні), монтаж тербогенераторної установки в цеху НАК та АС (що дозволить повніше використовувати енергію пару, який за технологією скидувався на свічу), та ін.