Використання комплексу методів фізичної реабілітації в лікуванні хворих на бронхіальну астму в умовах стаціонару

РЕФЕРАТ

Пояснювальна записка: 86 с., 5 рис., 7 табл., 4 додатки, 65 джерел літератури.

Захворювання бронхо-легеневої системи є однією з найбільш важливих проблем у сучасній світовій медицині. Розповсюдженість бронхіальної астми (БА) зростає у всьому світі. В Україні за останні 10 років рівень захворюваності на БА зріс у 3 рази. Все це дозволяє вважати БА важливою соціально-медичною проблемою і вимагає удосконалення діагностики, розробки і впровадження комплексних програм профілактики, лікування і реабілітації.

Об'єкт дослідження — фізична реабілітація хворих на бронхіальну астму.

Предмет дослідження — комплексна програма фізичної реабілітації хворих на бронхіальну астму в умовах стаціонару.

Мета роботи — встановити ефективність впливу підібраного комплексу методів фізичної реабілітації на стан хворих на бронхіальну астму в умовах стаціонару.

Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання:

1. Проаналізувати літературні джерела з теми дослідження.

2. Оцінити морфо-функціональні показники стану здоров’я хворих дослідних груп до проведення реабілітації.

3. Підібрати комплекс методів фізичної реабілітації та застосувати його в основній дослідній групі.

4. Оцінити ефективність впливу методів підібраного комплексу у порівнянні з комплексом, який застосовувався в контрольній дослідній групі.

Методи дослідження: метод аналізу і узагальнення літературних даних; педагогічні методи дослідження; методи оцінювання морфо функціональних показників стану організму; метод математичної статистики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в доповнені відомостей про нові сучасні підходи до комплексної фізичної реабілітації хворих на бронхіальну астму в умовах стаціонару.

Практична значимість дослідження: проведене дослідження дасть змогу визначити новий науково обґрунтований комплекс реабілітації хворих на бронхіальну астму і на цій основі розробити практичні рекомендації щодо застосування його у практиці.

В результаті проведених досліджень встановлено, що підібраний реабілітаційний комплекс, який був застосований в основній групі, виявився більш ефективним, ніж комплекс контрольної групи.

БРОНХІАЛЬНА АСТМА, ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ, ДИХАЛЬНІ ВПРАВИ, ДОЗОВАНА ХОДЬБА, ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА, МАССАЖ бронхіальний астма фізичний реабілітація

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ АСТ — астмаконтрольний тест (Asthma Control Test)

БА — бронхіальна астма ВЛГД — вольова ліквідація глибокого дихання В. п. — вихідне положення ЕКГ — електрокардіографії

ЖЄЛ — життєва ємність легенів ЗБО — зворотність бронхіальної обструкції

ЛГ — лікувальна гімнастика ЛФК — лікувальна фізична культура НЯД — напади ядухи за добу НЯТ — напади ядухи за тиждень ОФВ1 — об'єм форсованого видиху за 1 секунду ПОШВ — пікова об'ємна швидкість видиху ПФР — програми фізичної реабілітації

ПШВ — пікова швидкість видиху ПШВдкпікова швидкість вихида добового коливання РГГ — ранкова гігієнічна гімнастика УФО — ультрафіолетове опромінювання ФР — фізична реабілітація ЦНС — центральна нервова система ЧД — частота дихання ЧСС — частота серцевих скорочень ШОЕ — швидкість осідання еритроцитів

6ХКТ — 6-ти хвилинний кроковий тест

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД З ОБГРУНТУВАННЯ КОМПЛЕКСНОГО ПІДХОДУ ДО ПРИЗНАЧЕННЯ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ РАЕБІЛІТАЦІЇ ПРИ БРОНХІАЛЬНІЙ АСТМІ

1.1 Дихальна система людини. Ептіологія і патогенез бронхіальної астми

1.2 Лікувальна фізична культура в фізичній реабілітації хворих на бронхіальну астму в умовах стаціонару

1.2.1 Механізм лікувальної дії фізичних вправ при лікуванні хворих на бронхіальну астму

1.2.2 Завдання, засоби, форми і методики ЛФК при бронхіальній астмі в умовах стаціонару

1.3 Лікувальний масаж при бронхіальній астмі

1.4 Фізіотерапія при бронхіальній астмі

1.5 Дієтотерапія при бронхіальній астмі

РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Характеристика завдань та методів дослідження

2.1.1 Медико-біологічні методи дослідження

2.1.2 Методи фізичної реабілітації контрольної та основної групи хворих

2.2 Організація дослідження РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЯ РОЗДІЛ 4. ОХОРОНA ПРAЦI ТA БЕЗПЕКA У НAДЗВИЧAЙНИХ СИТУAЦIЯХ ВИСНОВКИ ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність роботи. Захворювання бронхо-легеневої системи є однією з найбільш важливих проблем у сучасній світовій медицині. Розповсюдженість бронхіальної астми (БА) зростає у всьому світі. В Україні за останні 10 років рівень захворюваності на БА виріс у 3 рази. При чому збільшується питома вага важких форм (зокрема серед осіб молодого віку), більша частина хворих негайно госпіталізуються до стаціонарів. Із цим пов’язана висока інвалідність і летальність хворих на БА.

За даними Національного інституту фтизіатрії і пульмонології імені Ф. Г. Яновського в Україні на бронхіальну астму страждають 2,5 млн. людей. На сучасному етапі спостерігається невпинне зростання захворюваності на БА в Україні, що мотивовано забрудненням довкілля, збільшенням алергізації населення, погіршенням генофонду нації.

Все це дозволяє вважати БА важливою соціально-медичною проблемою і вимагає удосконалення діагностики, розробки і впровадження комплексних програм профілактики, лікування і реабілітації.

Незважаючи на те, що медикаментозна базисна терапія згідно з Міжнародним та Національним консенсусами чітко регламентована, багато питань, пов'язаних з профілактикою, реабілітацією та оздоровленням пацієнтів із БА, залишаються недостатньо вивченими. Надто важливою проблемою, що вимагає до себе пильної уваги, є розроблення адекватних методів відновлювального лікування з використанням природних і реформованих фізичних факторів з урахуванням синдромно-патогенетичних принципів на основі загальнометодологічного підходу до реабілітації.

У реабілітаційних програмах на всіх етапах передбачаються звертання до особистості хворого, поєднання медичних, біологічних і психосоціальних форм лікувального впливу.

З огляду на вищесказане стає нагальна потреба розробки режимів фізичної активності хворих на БА в період загострення хвороби для їх застосування в стаціонарних умовах.

Мета роботи — визначити ефективність впливу підібраного комплексу методів фізичної реабілітації на стан хворих на бронхіальну астму в умовах стаціонару.

Завдання роботи:

1. Провести аналіз наукової літератури з фізичної реабілітації хворих бронхіальною астмою в умовах стаціонару.

2. Підібрати методи та провести дослідження морфо-функціональних змін в організмі хворих контрольної та основної груп.

3. Підібрати комплекси методів фізичної реабілітації хворих на бронхіальну астму контрольної та основної груп.

4. Оцінити ефективність дії комплексу основної групи в порівнянні з комплексом контрольної групи хворих на бронхіальну астму.

Об'єкт дослідження — фізична реабілітація хворих на бронхіальну астму.

Предмет дослідження — комплексна програма фізичної реабілітації хворих на бронхіальну астму в умовах стаціонару.

Методи дослідження:

1) метод аналізу і узагальнення літературних даних;

2) метод педагогічного експерименту;

3) методи оцінювання морфо функціональних показників стану організму;

4) методи математичної статистики.

Гіпотеза дослідження полягає у тому, що підібраний комплекс фізичної реабілітації хворих основної групи виявиться більш ефективним, ніж комплекс контрольної групи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в доповнені відомостей про нові сучасні підходи до комплексної фізичної реабілітації хворих на бронхіальну астму в умовах стаціонару.

Практична значимість дослідження: проведене дослідження дасть змогу визначити новий науково обґрунтований комплекс реабілітації хворих на бронхіальну астму і на цій основі розробити практичні рекомендації щодо застосування його у практиці.

Апробація результатів дослідження: результати дослідження представлені на науково-практичній конференції викладачів, науковців, молодих учених, аспірантів та студентів ЗНТУ «Тиждень науки-2013», опубліковані тези доповіді.

РОЗДІЛ 1. ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД З ОБГРУНТУВАННЯ КОМПЛЕКСНОГО ПІДХОДУ ДО ПРИЗНАЧЕННЯ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ РАЕБІЛІТАЦІЇ ПРИ БРОНХІАЛЬНІЙ АСТМІ

1.1 Дихальна система людини. Етіологія і патогенез бронхіальної астми

Дихальна система об'єднує органи, що виконують повітря провідну функцію (порожнина носа, носоглотка, гортань, трахея, бронхи), та дихальну або газообмінну функцію (легені).

Головним органом дихальної системи є легені. Це парні об'ємні органи, що займають всю порожнину грудної клітки і постійно змінюють форму і розміри в залежності від фази дихання.

За формою це неправильні конуси, верхівкою звернені до надключичної ямки, а увігнутою частиною — до купола діафрагми.

Поверхні легень розділені краями. Передній край відділяє реберну поверхню від медіальної поверхні. Ззаду медіальна поверхня плавно переходить в реберну, нижній край відокремлює реберну і медіальну поверхні від діафрагмальної.

З внутрішньої сторони в кожну легеню входять головний бронх, легенева артерія, бронхіальні судини і нерви, що утворюють разом корінь легень. Тут же розташовуються у великій кількості лімфатичні вузли. Місце входження бронхіально-судинного пучка називається воротами легенів.

Внаслідок високого стояння купола діафрагми справа права легеня більш широка і об'ємиста, ніж ліва, і дещо коротша за неї.

Легені поділяються на частки за допомогою міждолевих щілин. Ліва легеня поділяється на верхню і нижню частки, права — верхню, середню і нижню частки.

З практичної точки зору, в даний час легені підрозділяють на так звані бронхолегеневі сегменти: в правій легені їх 11, а в лівій 10 сегментів. Сегменти відокремлені один від одного сполучнотканинними перегородками і мають форму конусів або пірамід. У центрі сегмента розташовуються сегментарний бронх і сегментарна артерія, а на кордоні з сусіднім сегментом — сегментарна вена.

Кожна легеня складається з розгалуження бронхів, що утворюють своєрідний скелет органу — бронхіальне дерево, і системи легеневих пухирців, або альвеол, які є респіраторним відділом дихальної системи. Зовні легені вкриті плеврою. Плевра являє собою тонку гладку і вологу, багату еластичними волокнами серозну оболонку, що оточує кожну легеню. Розрізняють вісцеральну плевру, щільно зрощену з тканиною легені, і парієтальну плевру, що вистилає зсередини стінки грудної порожнини. В області кореня легенів вісцеральна плевра переходить в парієнтальну.

Бронхіальна астма — важке широко поширене захворювання, що приводить до непрацездатності людини в найбільш активному віці. У сучасному представленні бронхіальна астма — самостійне, хронічне, рецидивуюче, алергічне захворювання, етіологічно пов’язане з впливом різних алергенів інфекційної і неінфекційної природи.

Етіологія і патогенез бронхіальної астми складні і повністю ще не розкриті. Етіологічні чинники можуть бути розподілені на 5 груп:

— Неінфекційні алергени (пилкові, пилові, виробничі, харчові, лікарські, алергени кліщів, комах, тварин);

— Інфекційні агенти (віруси, бактерії, грибки, дріжджі);

— Механічні та хімічні впливи (пари кислот, лугів, неорганічна пил і т.п.);

— Фізичні і метеорологічні фактори (зміни температури і вологості повітря, коливання барометричного тиску, магнітного поля Землі);

— Нервово-психічні стресові впливи. У результаті в бронхіальному дереві розвивається хронічний запальний процес.

Важливою патофізіологічною стадією є спазм гладких м’язів дрібних бронхів і бронхіол, набряк слизової оболонки за рахунок різкого підвищення проникності капілярів, гіперсекреція слизистоутворюючих залоз. При цьому формуються основні клінічні симптоми хвороби. На самому початку захворювання порушення прохідності бронхів обумовлено переважно їх спазмом, запаленням і набряком слизового і підслизового шарів дихальних шляхів. Порушення прохідності бронхів утруднює рух слизу, і це проявляється тим, що після нападу з’являється кашель і з бронхів відкашлюється харкотиння у вигляді слизових пробок.

Розрізняють такі періоди бронхіальної астми: предприступний, приступний, післяприступний, між приступний.

Бронхіальна астма — захворювання хронічне, протікає із загостреннями, які в більшості випадків змінюються періодами ремісій. У першій стадії хвороби основним виразом її при обох формах є напади задухи експіраторного типу. В залежності від тяжкості нападів розрізняють легке, середньої тяжкості і тяжкий перебіг захворювання. Найчастіше бронхіальна астма починається з легких нападів, проходячи послідовно етапи середньо-і важких проявів першій стадії, а потім переходить у другу стадію хвороби. Однак це не є закономірним. Хвороба може залишатися легкою протягом багатьох років або початися з більш важких симптомів і швидко прогресувати. При легкому приступі хворий відчуває легке експіраторне утруднення дихання. Напади середньої тяжкості можуть супроводжуватися більш вираженим відчуттям задухи, блідістю шкірних покровів, помірним ціанозом. Дихання шумне, хрипи чути на відстані. При тяжких нападах всі перераховані симптоми виражені ще різкіше. Хворий приймає вимушене положення — сидячи, спираючись на лікті або долоні, що сприяє включенню в акт дихання допоміжної мускулатури. Шкіра бліда, волога. Грудна клітка фіксована в положенні глибокого вдиху. Дихання спочатку прискорене, потім відбувається його ураження, тріскучі і свистячі хрипи чути на відстані. Ознаки порушення функції зовнішнього дихання виявляються не тільки при приступі, але і в між приступному періоді, хоча і менш виражені. Вони полягають у зниженні ЖЄЛ, обсягу видиху, порушенні газообміну, розвивається дихальна недостатність. Часті напади несприятливо позначаються на функції серцево-судинної системи і можуть бути причиною серцевої недостатності.

1.2 Лікувальна фізична культура в фізичній реабілітації хворих на бронхіальну астму в умовах стаціонару

1.2.1 Механізм лікувальної дії фізичних вправ при лікуванні хворих на бронхіальну астму

Реабілітація хворих на бронхіальну астму включає комплекс відновлювальних заходів, спрямованих на досягнення стійкої компенсації захворювання, одужання, нормалізації або покращення показників функції легеневого дихання і серцево-судинної системи, фізичної працездатності та професійної працездатності.

Основна мета реабілітації при бронхіальній астмі - купірувати бронхоспазм, закріпити цей ефект на максимально тривалий період, нормалізувати або підвищити показники функції кардіореспіраторної системи і підготувати хворого до виконання своїх професійних обов’язків.

Реабілітаційні заходи при бронхіальній астмі спрямовані на підтримку ремісії хвороби, відновлення функціональної активності і адаптаційних можливостей дихального апарату та інших органів і систем, які забезпечують подальший нормальний розвиток життєзабезпечення організму. З цією метою використовується комплекс лікувально-відновних заходів, що включає організацію лікувально-охоронного та дієтичного режиму, застосування лікувальної фізкультури, масажу, фізіотерапії, дієтотерапії та педагогічного впливу. Призначення зазначених методів визначається станом хворого і особливостями перебігу захворювання.

Фізична реабілітація — необхідний етап у лікуванні хворих на бронхіальну астму. Справа в тому, що навіть стійке припинення задухи, досягнуте в результаті медикаментозної реабілітації, не є запорукою повного відновлення функцій легеневого дихання, міокарда і центральної гемодинаміки. Процеси відновлення функції цих органів і систем, імунологічної реактивності організму йдуть повільно і часто запізнюються за динамікою клінічних проявів бронхоспазму. Звідси випливає і основна мета фізичної реабілітації - прискорити і досягти найбільш повного відновлення функцій організму, підвищити захисні можливості його і сприяти створенню умов для можливості виконання більш інтенсивних фізичних навантажень в порівнянні з тими, які були під силу хворому в період розвитку хвороби.

До ефективних засобів лікування бронхіальної астми відноситься лікувальна фізична культура (ЛФК), застосовувана в поєднанні з іншими методами. Фізичні вправи, що застосовуються при бронхіальній астмі, впливаючи через нервову систему, сприяють нормалізації діяльності дихального апарату, знімають домінантний кортіковісцеральний рефлекс, надають психотерапевтичну дію, підвищують нервовий тонус хворого. Під час виконання фізичних вправ у хворого підвищується тонус симпатичної частини вегетативної нервової системи, в результаті чого зменшується або ліквідується спазм бронхів і бронхіол.

При бронхіальній астмі ЛФК повинна бути спрямована на зміцнення організму хворого і особливо дихальних м’язів, попередження розвитку ускладнень дихальної, серцево-судинної систем і опорно-рухового апарату. Її не можна застосовувати тільки при вираженої дихальної та серцевої недостатності. Гострі і часто повторювані напади задухи не повинні служити абсолютним протипоказанням до застосування лікувальної фізкультури. Потрібно пам’ятати, що в період появи провісників нападу задухи вона якраз сприяє деякому ослабленню або його запобігання.

Рух є природним біологічним стимулятором процесів росту, розвитку, підтримки і вдосконалення фізіологічних функцій людини.

Фізичні вправи сприяють нормалізації обміну речовин, що пов’язано з поліпшенням кровообігу, дихання і діяльності інших систем організму. Впливаючи на нервову систему і м’язи фізичними вправами, домагаються відновлення функції дихального апарату, зміцнення дихальних м’язів, зменшення гіпоксії, зняття патологічних рефлексів.

ЛФК може також діяти на психічний стан хворого, сприяти врівноважування процесів в корі великого мозку.

Таким чином, більшість дослідників в області фізіології дихання в даний час визнають, що основна роль у регуляції дихання належить нервовим механізмам. Встановлено, що скорочення м’язів при фізичній роботі або під час фізичних вправ активізує дихання. При м’язовій роботі нервові механізми регуляції дихання забезпечують адекватну вентиляцію і сталість напруги СО2 в артеріальній крові. При виконанні хворими гімнастичних вправ рухи рук, що збігаються з фазами дихання, стають умовним подразником дихальної системи, що сприяє утворенню умовного рефлексу дихальної системи. Кора головного мозку при м’язовій діяльності надає не тільки пускову, але й коригуючу дію, оскільки вона протягом всієї роботи забезпечує відповідну легеневу вентиляцію, темп і ритм дихання.

Систематично вживані фізичні вправи, покращуючи крово-і лімфообіг в легенях і плеврі, сприяють швидшому розсмоктуванню ексудату. Фізичні вправи сприяють попередженню ряду ускладнень, які можуть розвинутися в легенях і в плевральній порожнині (спайки, абсцеси, емфізема, склероз), і вторинних деформацій грудної клітки. Істотним результатом трофічного впливу фізичних вправ є відновлення еластичності й рухливості легень. Поліпшення оксигенації крові при виконанні дихальних вправ активізує обмінні процеси в органах і тканинах всього організму.

При будь-якому захворюванні органів дихання, що викликає розлади дихальної функції, в порядку пристосування організму формуються мимовільні компенсації. При поєднанні з різними умовними подразниками вони можуть закріплюватися і автоматизуватися. У ранній період захворювання, застосовуючи вправи з довільно рідкісним і глибоким диханням, вдається швидше сформувати раціональну компенсацію. Прості дихальні вправи і дихальна гімнастика з проголошенням звуків рефлекторно зменшують спазм бронхів і бронхіол — вплив носоглоточного рефлексу. Більш досконалі компенсації при захворюваннях з необоротними змінами в апараті дихання (емфізема, пневмосклероз та ін) забезпечуються за допомогою вправ, які акцентують окремі фази дихання, забезпечують тренування діафрагмального дихання, зміцнення дихальної мускулатури і збільшення рухливості грудної клітки. При виконанні фізичних вправ мобілізуються допоміжні механізми кровообігу, підвищується утилізація кисню тканинами. Це сприяє боротьбі з гіпоксією.

Запальні захворювання бронхолегеневої системи супроводжуються скупченням патологічного секрету (мокротиння, слизу, гною), який порушує прохідність повітроносних шляхів. Виведення патологічного секрету з дихальних шляхів досягається за допомогою дренажу бронхів при різних положеннях тіла, що сприяють видаленню секрету за рахунок власної маси (постуральний дренаж). Ще більш ефективне поєднання постурального дренажу з фізичними вправами, перед проведенням занять доцільно використовувати засоби, що стимулюють відхаркування.

1.2.2 Завдання, засоби, форми і методики ЛФК при бронхіальній астмі в умовах стаціонару

У реабілітації хворого на бронхіальну астму впливу фізичних факторів належить провідна роль. Фізична культура є потужним чинником оздоровчого впливу на організм хворого на бронхіальну астму. Заняття лікувальною фізкультурою сприяють адаптації організму хворого, його серцево-судинної системи та органів дихання до фізичних навантажень, підвищують його імунологічну реактивність щодо вірусної та бактеріальної інфекції. Активні заняття лікувальною фізкультурою ведуть до оптимізації стану співвідношення процесів збудження і гальмування в центральній нервовій системі, сприяючи усуненню функціональних порушень з її боку. Все це разом з постановкою правильного дихання покращує рухливість грудної клітини що зміцнює дихальну мускулатуру, сприяє усуненню порушень у сфері нейроендокринної регуляції, зниженню підвищеної лабільності бронхів, відновленню нормального механізму дихання, нормалізації діяльності інших внутрішніх органів.

Важливе значення мають дихальні вправи, направлені на усунення патологічних змін з боку бронхолегеневого апарату. Регулярні заняття дихальними вправами сприяють розвитку дихальних м’язів, покращують рухливість грудної клітки, розслаблюють гладку мускулатуру бронхів.

Спазмолітичну дію дихальних вправ перш за все пов’язано з дією носолегочного рефлексу. Дихальні вправи, здійснювані вдиханням повітря через ніс, викликають подразнення рецепторів верхніх дихальних шляхів, що рефлекторно тягне за собою розширення бронхів і бронхіол, а останнє - зменшення або припинення задухи. Спазмолітичну ж дію гімнастичних вправ обумовлюється надходженням в кров великої кількості адреналіну в зв’язку з посиленням діяльності наднирників під час роботи. Спазмолітичний ефект може залежати також від переважання симпатичної іннервації, що виникає при фізичній діяльності.

Уміння управляти своїм диханням, що виникає в результаті систематичного тренування дихання, забезпечує хворому більш повноцінний дихальний акт під час ядухи, значно полегшуючи його стан, і вимагає застосування меншої кількості спазмолітичних медикаментозних засобів.

Основні завдання ЛФК:

1) нормалізація тонусу ЦНС (ліквідація застійного патологічного вогнища) і зниження загальної напруженості;

2) зменшення спазму бронхів та бронхіол;

3) розвиток механізму повного дихання з переважним тренуванням видиху;

4) зміцнення м’язів, що беруть участь в акті дихання;

5) збільшення рухливості діафрагми та грудної клітки;

6) навчання безпідставному м’язовому розслабленню;

7) навчання хворого керувати своїм диханням з тим, щоб володіти ним під час астматичного нападу;

8) збільшення функціональних резервів за допомогою тренування;

9) досягнення регресії оборотних і стабілізація незворотних змін в легенях.

У разі наявних змін з боку серцево-судинної системи додається завдання по тренуванню і зміцненню апарату кровообігу.

Основними засобами ЛФК при бронхіальній астмі є фізичні вправи (зокрема, дихальні вправи) у поєднанні з природними чинниками природи. В умовах стаціонару найчастіше застосовуються гімнастичні вправи у формі уроку або процедури лікувальної гімнастики і ранкова дихальна гімнастика.

Перспективною, легко дозованою вправою при бронхіальній астмі є ходьба. У стаціонарі вона може застосовуватися при виконанні лікувальної гімнастики, а також у вигляді дозованої ходьби і прогулянок.

До дихальних вправ, застосовуваних при бронхіальній астмі, відносяться статичні (різновиди дихання: верхнегрудне, реберно-нижньогрудний подих, подих діафрагмою і животом, повне дихання; дихальні вправи, які змінюють різні фази дихального циклу тривалість вдиху-видиху, видих через свисток або спеціально сконструйований опір, видих і вдих за рахунком, вдих через трубочку і т.д.; звукові вправи — проголошення звуків і звукосполучень на видиху; проголошення скоромовок на видиху і т.д.). Другу групу складають динамічні дихальні вправи, тобто такі, при яких дихання поєднується з різними фізичними вправами. Третю групу складають дренажні фізичні вправи, що сприяють відходженню мокротиння.

Слід особливо зупинитися на звуковій дихальній гімнастиці, яка широко застосовується при бронхіальній астмі. При астматичному бронхіті та бронхіальній астмі звукові вправи містять тріскучі, шиплячі і гарчалі звуки, вимовлені голосно, енергійно, збудливим чином, так як в основі їх дії лежить принцип вібромасажу, що діє розслаблюючим чином на гладку мускулатуру бронхів. При хронічному обструктивному бронхіті з вираженою дихальною недостатністю ті ж звуки рекомендується вимовляти тихо або навіть пошепки, м’яко, ніжно, заспокійливим голосом.

Комплекс вправ, що включає дихальні, створюють навички повного дихання, розвиваючі рухливість грудної клітки і діафрагми, що тренують м’язи, прямо чи опосередковано беруть участь в акті дихання, в поєднанні з гімнастичними вправами загальнозміцнюючого характеру, отримав назву респіраторної гімнастики (Стрельнікова О.М.), яку можна використовувати в якості ранкової гігієнічної гімнастики (РГГ) у даного контингенту хворих.

В останні роки для лікування хворих на бронхіальну астму стали більш широко застосовувати модифікований метод вольового зменшення глибини дихання по К. П. Бутейко.

Показанням до застосування вольової ліквідації глибокого дихання (ВЛГД) є наявність синдрому гіпервентиляції (глибокого дихання і дефіциту вуглекислоти в легенях). Протипоказання (відносні): 1) психічні захворювання та розумові вади, які не дозволяють хворому зрозуміти суть методу і освоїти спосіб лікування захворювання; 2) інфекційні захворювання в гострому періоді; 3) профузні кровотечі; 4) загострення хронічного тонзиліту.

Перед початком лікування проводиться проба з глибоким диханням. Якщо у хворого в момент обстеження має місце приступу задухи (бронхіальна астма), то йому пропонується тут же зменшити дихання, тобто дихати дуже поверхово з включенням пауз після видиху на 3−4 секунд, аж до зменшення або зникнення задухи. При припиненні нападу хворому пропонується знову поглибити дихання, зафіксувавши час появи утруднення дихання. Проба вважається позитивною, якщо стан хворого при поглибленні дихання погіршується, а при поверхневому диханні - поліпшується. Зазначена проба не повинна проводитися, якщо хворий незадовго до цього прийняв засоби, що розширюють бронхи (в межах 4−6 годин).

Лікування методом вольової ліквідації глибокого дихання (ВЛГД), на думку К. П. Бутейко, слід поєднувати з іншими методами терапії. Автор методики вважає, що перед початком занять хворому необхідно пояснити, яким має бути нормальне дихання: кожне дихання складається з вдиху, видиху і дихальної паузи; у спокої і при фізичному навантаженні дихати треба тільки через ніс; вдих повільний, 2−3 секунди, як можна більш поверхневий (0,3−0,5 л), майже непомітний на око, за ним слідує спокійний пасивний повний видих 3−4 секунди, потім пауза 3−4 секунди, знову вдих і т.д. Частота дихання повинна бути 6−8 в хвилину (МОД — 2−4 л / хв.), При цьому вміст вуглекислоти в альвеолярному повітрі становить 6,5±0,5%. Тренування повинно проводитися постійно, не менше 3 годин на добу у спокої (на початку), потім в русі, зусиллям волі хворий зменшує швидкість і глибину вдиху, а також виробляє паузу після повного спокійного видиху, прагнучи поступово наблизити подих до нормального. Крім того, необхідно не менше 3 разів на добу (вранці, перед обідом, перед сном) проробляти по 2−3 максимальних затримки дихання після видиху, довівши їх тривалість до 60 секунд і більше. Максимальна затримка дихання визначається сидячи в зручній розслабленій позі. Після ненасильницького видиху затиснути ніс двома пальцями в кінці видиху і зафіксувати час початку і кінця паузи до появи відчуття граничної труднощі затримувати дихання. Після кожної максимальної затримки дихання хворий повинен 1−2 хвилини відпочити на «малому» диханні.

Перебування хворого на бронхіальну астму навіть протягом 1 дня в пасивному стані негативно позначається на кровообігу і функції дихального апарату. Тому, якщо немає протипоказань, спокій може поєднуватися з активними рухами. Спокій і рух в режимі хворого повинні взаємно доповнювати один одного. Встановлений відповідний руховий режим протягом дня для хворого є важливою умовою успішного застосування ЛФК.

Активні рухи рекомендуються не тільки при загальному, але і постільному режимі. В основі активного режиму хворого лежить правильне використання засобів ЛФК. Переводити хворого на більш активний режим треба поступово, після поліпшення функції дихання, зменшення сили та частоти нападів ядухи, зниження пульсу до 85−90 ударів, а частоти дихання — до 24−26 в 1 хвилину.

Для хворих на бронхіальну астму велике значення має вихідне положення, з якого виконується фізична вправа. Правильне, фізіологічно найбільш вигідне становище полегшує виконання вправи і забезпечує найбільш повний вплив його на організм хворого. При виборі вихідного положення враховують характер захворювання, стадію процесу і загальний стан хворого.

Основними вихідними положеннями (в.п.) є: лежачи, сидячи, стоячи. Для більшості хворих із захворюваннями дихального апарату фізіологічно найбільш вигідними вихідними положеннями є лежачи і стоячи, при яких створюються найкращі умови для діяльності дихального апарату. Положення сидячи менш вигідне, так як при ньому не забезпечуються оптимальні умови для роботи дихального апарату. Це вихідне положення доцільно застосовувати тимчасово при підготовці хворого до вставання. При занятті лікувальною гімнастикою в ліжку можна використовувати вихідні положення: лежачи на спині, лежачи на животі, лежачи на боці, сидячи в ліжку, стоячи на четвереньках.

Для хворих, що страждають на бронхіальну астму, особливо цінні прогулянки на свіжому повітрі. Вони полегшують дихання, зміцнюють дихальний апарат і організм в цілому. При відсутності протипоказань прогулянки рекомендують проводити щодня в ранкові та вечірні години. Найкращим місцем для прогулянки є сад або парк лікувального закладу, або територія з зеленими насадженнями, що примикає до лікарні. Тривалість і відстань прогулянки, характер місцевості і загальний режим повинні встановлюватися лікарем в залежності від стадії захворювання та ускладнення бронхіальної астми.

Хворим з легкою формою бронхіальної астми у позаприступний період без наявності ускладнень можна починати прогулюватися на свіжому повітрі протягом 30−40 хвилин з подоланням відстані до 1−1,5 км. Особливо корисні такі прогулянки вранці, ще до сніданку, натщесерце і ввечері за 1,5−2 години до сну. Якщо вони не викликають вираженої тахікардії (пульс не перевищує 80 ударів на хвилину), задишки (частота дихання не більше 22−24 в хвилину), то таким хворим можна збільшити час прогулянки щодня на 5−8 хвилин і подовжувати дистанцію на 30−40 м з таким розрахунком, щоб до кінця адаптаційного періоду (30 днів) відстань маршруту не перевищувало 3−4 км з витратами часу 1,5−2 години.

Хворі з неускладненою формою бронхіальної астми середньої тяжкості під позаприступний період переносять прогулянки важче, однак досить швидко пристосовуються до них. Таким хворим рекомендується починати ходьбу з відстані 300−400 м, долаючи його за 30−40 хвилин. Через 30 днів відстань збільшується до 1,5−2 км, яке хворі долають за 1,5−2,5 години.

Хворим з тяжкою формою бронхіальної астми та наявністю астматичного бронхіту можна також рекомендувати прогулянки, але строго індивідуально і обов’язково під контролем частоти серцевих скорочень (ЧСС) і дихання. Такі хворі можуть здійснювати прогулянки на відстань 100−150 м вранці і ввечері в повільному темпі. При цьому ЧСС не повинна перевищувати 90−100 в 1 хвилину, а частота дихання — 24−26 дихальних рухів в хвилину. Бажано, щоб хворі за 25−30 хвилин до прогулянки взяли спазмолітичні, серцеві препарати, а перед виходом подихали зволоженим киснем протягом 15−20 секунд.

Необхідну дозу навантаження, яку хворий повинен отримати під час прогулянки, можна підібрати за допомогою велоергометра. Одним з ранніх ознак наступаючої недостатності дихання є потреба дихати через рот. При задишці і значному частішанні пульсу, вказуючих на недостатність кисню в організмі, хворому потрібно зменшити темп руху і зробити зупинку для відновлення нормальної ЧД і ЧСС. Для більш швидкого врегулювання дихання і кровообігу хороший ефект дають прості дихальні вправи, які виконуються під час зупинок.

Тренування у вигляді ходьби проводиться щоденно (якщо немає протипоказань) і будується таким чином, щоб займається поступово, з кожним днем проходив все більш значну відстань з послідовним прискоренням темпу руху і зменшенням кількості зупинок по мірі адаптації організму хворого до руху.

1.3 Лікувальний масаж при бронхіальній астмі

Лікувальний масаж позитивно впливає на хворих бронхіальною астмою.

Лікувальний масаж — дозований механічний вплив на м’які тканини оголеного тіла хворого за допомогою спеціальних прийомів, виконуваних у певній послідовності і сполученнях. Виникаючі при масажі механічні напруги змінюють рідинно-кристалічну структуру цитозолі клітин (тіксотропну дію), активують регулятори локального кровотоку, які збільшують кількість функціонально активних капілярів у шкірі та об'ємну швидкість кровотоку в них. Посилення лімфоперфузіі тканин (у 7−8 разів) прискорює вихід продуктів метаболізму і аутолізу клітин, розсмоктування випотів та інфільтратів, усуває застійні явища в легенях і декомпресію ноцицептивних провідників. Масаж грудної клітини викликає брадикардію, нормалізує ритм дихання, збільшує його глибину і вентиляцію, що знаходяться у фізіологічному ателектазі альвеол. Прискорення венозного відтоку та збільшення швидкості артеріального кровотоку призводять до підвищення систолічного і зниження діастолічного артеріального тиску.

Дозована напруга дихальних м’язів посилює їх скорочувальну функцію, нормалізує контрактильність і пластичний тонус і підвищує працездатність. М’язовий кровотік збільшується після масажу з 4,2 до 6,3 мл на 100 мм² в хвилину, а внутрішньом'язова температура підвищується на 2,7 ± О, О2 ° С. Масаж збільшує активність в м’язах ключових ферментів клітинного дихання (цитохромоксидази. Крім того, поколачування грудної клітки (лікувальна перкусія) сприяє кращому відходженню мокротиння і суб'єктивного поліпшення стану хворого з бронхіальною астмою.

Виникаючі при масажі деформації шкіри, м’язів, зв’язок і внутрішніх органів стимулюють закладені в них механорецептори. Їх порушення призводить до формування імпульсного потоку, який по механосенсорним аферентним шляхам надходить у дихальний центр і змінює структуру дихального патерну. Активація соматосенсорної зони кори призводить до посилення гальмівних процесів в корі головного мозку, що розвиваються за механізмом негативної зворотної індукції. Формування нового вогнища збудження призводить до блокади висхідного афферентного потоку від уражених органів і тканин. Виникаюча після масажу активація центральних регулюючих впливів на внутрішні органи істотно змінює їх функціональні властивості та режим діяльності, сприяє зменшенню втоми і підвищенню працездатності.

Лікувальні ефекти, тонізуючий, актопротекторний, вазоактивний, трофічний, метаболічний, лімфодренірующій, імуностимулюючий, седативний, аналгетичний.

Показання: Бронхіальна астма в період між нападами при нормальній температурі і швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ).

Протипоказання: гнійні запальні захворювання легенів, хронічні абсцеси легенів, бронхоектази, хворі зі схильністю до легеневої кровотечі, переломи ребер, травматичні ушкодження грудної клітки, абсцес легенів, метатуберкулезний пневмо-фіброз, доброякісні новоутворення.

План масажу: вплив на паравертебральні і рефлексогенні зони грудної клітки, непрямий масаж діафрагми, легенів і серця, дихальні вправи. Положення хворого — сидячи або лежачи. Час процедури — 12−18 хвилин. Курс лікування — 12 процедур, через день.

Первісне положення хворого — лежачи на животі, руки вздовж тулуба. Масаж спини починають з прийому погладжування в напрямі від нижнього краю ребер до потилиці, плечах і пахвових западин. У поперечному напрямку масаж роблять від хребта по міжреберних проміжків до пахвової западини і назад. Потім розтирають шкіру і розминають м’язи спини, плечового пояса в поздовжньому і поперечному напрямках. Закінчують масаж погладжуванням. Тривалість масажу спини 8−10 хв. Масаж передньої стінки грудної клітки проводиться, коли хворий лежить на спині. Напрям масажних рухів від нижнього краю реберних дуг до ключиці, плечам і пахвових ямок, особливо ретельно проводиться масаж грудей в наді підключичної області. Використовують прийоми погладжування, кругового розтирання, поздовжнього розминання. Закінчується масаж грудей м’яким стискуванням грудної клітки кілька разів під час видиху. Тривалість масажу грудей 5−6 хв, загальний час процедури — 15 хв, курс лікування 12−15 процедур щодня або через день. Для закріплення результатів відновного лікування можна провести 2−3 курси масажу. В залежності від особливостей патологічного процесу в бронхах і легенях вищевказана методика «класичного» масажу може дещо змінюватися. Так, при переважанні запального процесу (наприклад при пневмосклероз) з порушеннями легеневої вентиляції в масажі повинні переважати прийоми розтирання-розтягування, а у хворих з переважно обструктивними порушеннями легеневої вентиляції - прийоми погладжування і розтирання. Масаж по вказаній методиці доцільно проводити за 1,5−2 години до процедури лікувальної гімнастики, так як проведення масажу у вказаному інтервалі суттєво збільшує функціональні можливості дихальної системи хворого і дозволяє повніше реалізувати лікувальний і тренувальний ефект фізичних вправ.

1.4 Фізіотерапія при бронхіальній астмі

В реабілітації хворих на бронхіальну астму широке застосування знаходять фізіотерапевтичні методи. Невід'ємною частиною фізіотерапевтичного лікування є інгаляції, що сприяють розрідженню і відходженню мокротиння. З цією метою застосовують лужні інгаляції з бронхолітиками, а також використовують відвари і настої трав, що володіють відхаркувальною, протизапальною і спазмолітичною дією.

Для корекції алергічної реактивності, поліпшення функціонального стану організму рекомендується електрофорез з магнієм, кальцієм, бромом за методикою загального впливу (№ 14−15), а з метою досягнення бронхолітичного ефекту — електрофорез з гангліоблокатором (ганглерон та ін.) Процедури електрофорезу проводять пластинчастими електродами, які накладають на грудино-ключично-соскоподібного м’яза і на паравертебральні точки шиї відповідних сторін (щодня, 15 хвилин, при силі струму до 3 мА).

Для досягнення бактерицидного і бактеріостатичного ефекту застосовують дециметрові електромагнітні хвилі потужністю в 40−50 Вт протягом 12−15 хвилин.

Вибір і послідовність фізіотерапевтичних процедур обумовлені особливостями захворювання і фізичним станом хворого.

При порушенні моторно-секреторної функції повітряпроводящих шляхів призначають тепло-вологі лужні інгаляції настоїв трав, через 30 хвилин — інгаляції з хлорофолліптом, потім через 2 години — електрофорез кальцію хлориду і аскорбінової кислоти на грудну клітку або електрофорез магнію і брому на комірцеву зону.

У тому випадку, якщо бронхоспазм розвинувся на тлі переважного ураження респіраторних відділів легень, в основі патогенезу, як правило, лежить інфекційний чинник. Тому застосовують таку схему: після лужної тепло-вологої інгаляції на настої трав через 1 годину призначають електрофорез на область нижніх часток легенів з гепарином і міддю, потім інгаляцію з хлорофіліптом, етоній.

У тих випадках, коли ураження легень носить змішаний характер (повітряпровідні шляхи і респіраторні відділи), крім вищеописаних заходів, бажано призначити електричне поле УВЧ і електромагнітні хвилі НВЧ послідовно на проекцію запального фокусу і проекцію наднирників.

Важливе значення має поєднання ЛФК, масажу з гідротерапією і загартовуванням організму, особливо, якщо врахувати, що напади бронхіальної астми можуть розвиватися на тлі запальних захворювань дихального апарату.

Останнім часом широкого поширення для лікування хворих на бронхіальну астму отримали скипидарні ванни. Особливо корисні контрастні ванни. Водні процедури надають не тільки температурну, але і механічну дію, пов’язану з формуванням спинномозкових рефлексів. Шкірно-вісцеральні рефлекси змінюють діяльність внутрішніх органів, у тому числі дихальної, серцево-судинної систем, зі сприятливою відповіддю на подразнення відповідних ділянок шкіри.

Найбільш вірним засобом профілактики та лікування запальних процесів дихального апарату є загартовування організму. Загартовування хворих бронхіальною астмою сприяє відновленню нормальної функції дихального апарату шляхом рефлекторного впливу на порушену діяльність кори великих півкуль. Доведено, що процеси м’язового тренування і загартовування організму безпосередньо пов’язані між собою. Фізичні вправи впливають на хід проведеного загартовування, а метеорологічні фактори змінюють результати м’язового тренування.

Загартовування хворих слід проводити з великою обережністю і обов’язково з урахуванням вимог: поступовості, послідовності, систематичності і строго індивідуального підходу.

Існують наступні види загартовування:

1. Прогулянки на свіжому повітрі в полегшеному одязі (в залежності від погоди).

2. Сон на відкритому повітрі (влітку) і при відкритій кватирці (взимку).

3. Обтирання тіла водою температури 35−37 градусів зі зниженням її до 18−20 градусів.

4. Купання у відкритих водоймах — починати при температурі не нижче 23 градусів з поступовим зниженням її до 18−19градусов; можна купатися і в морській воді.

5. Систематичне обмивання ніг перед сном прохолодною водою (27−29 градусів) з поступовим зниженням її до кімнатної температури.

6. Систематичне полоскання рота і горла холодною водою, краще кип’яченою.

7. Катання на лижах і ковзанах у полегшеному одязі, краще спортивному.

8. Повітряні ванни — починати з температури не нижче 20−22 градусів з 10 хвилин і доводити до 1−2 годин.

Загартовування добре починати в літній час — період відносного благополуччя для хворих на бронхіальну астму, а потім продовжувати восени, взимку і навесні.

1.5 Дієтотерапія при бронхіальній астмі

Певну роль при лікування і бронхіальної астми відіграє і харчування, яке істотно відрізняється як при різних за походженням варіантах самої бронхіальної астми, так і при принципово різних підходах до її дієтотерапії.

При вирішенні питання про харчування хворих на бронхіальну астму слід враховувати наступне:

— Варіанти бронхіальної астми, обумовлені причинами і механізмами їх виникнення у даного хворого, а також характер перебігу хвороби — легкий, середньотяжкий і важкий.

— Вид лікарського лікування. Особливе значення в цьому плані має застосування кортикостероїдів — синтетичних гормонів кори надниркових залоз, які приймають всередину (системні кортикостероїди) або шляхом вдихання (інгаляційні кортикостероїди) аерозолю гормону через спеціальні пристрої.

— Супутні захворювання. Бронхіальна астма може супроводжуватись будь-якими неалергічними захворюваннями, що вимагають відповідних змін харчування та доповнень лікарського лікування. Проте в даний час особлива увага звернена на такі захворювання, як ожиріння, рефлюксна хвороба стравоходу і почасти остеопороз, які частіше за інших супроводжують бронхіальну астму та обтяжують її перебіг. При поєднанні бронхіальної астми з обструктивною хворобою легень великого значення набуває виснаження — білково-енергетична недостатність організму. З алергічних хвороб, супутніх бронхіальній астмі, слід виділити алергічний риніт та поліноз.

Основні принципи лікувального харчування при бронхіальній астмі

1. При відсутності даних про непереносимості окремих харчових продуктів, а також супутніх хвороб, що вимагають спеціальної дієтотерапії, хворим рекомендується здорове харчування за рахунок різноманітної їжі. Обмеженню підлягають тільки кухонна сіль, так як натрій при астмі підсилює підвищену чутливість (гіперреактивність) бронхів до зовнішніх впливів, а також може несприятливо впливати на хронічні запальні процеси в дихальних шляхах. Практично це обмеження припускає відмову хворого від зловживання солоними продуктами і зайвого підсолювання блюд під час їжі. Певне значення має і дотримання режиму харчування, так як до факторів ризику розвитку нападів бронхоспазму відносять перерозтягнення шлунка при переїданні, рясну їжу перед сном.

Обмеження вмісту вуглеводів (крохмалю і вільних цукрів) в раціоні має сенс тільки при порушенні витривалості до вуглеводів на тлі тривалого прийому системних кортикостероїдів, а також при тяжкій бронхіальній астмі, що супроводжується дихальною недостатністю з накопиченням в організмі вуглекислого газу. Останнє обумовлено тим, що в ході обміну вуглеводів утворюється більше вуглекислого газу, ніж при обміні білків і жирів, а надлишок цього газу посилює вираженість дихальної недостатності.

Немає підстав для обмеження споживання вільної рідини (вода, чай, соки, компоти і т.д.) при бронхіальній астмі. Більш того, деякі фахівці вважають, що при бронхіальній астмі питво має бути рясним (якщо немає протипоказань, наприклад з боку серцево-судинної системи або нирок) для адекватного зволоження дихальних шляхів. Однак доцільність підвищеного споживання вільної рідини потребує подальшого вивчення.

При нормальній масі тіла хворого харчовий раціон не повинен бути надмірним або недостатнім по енергії, щоб не сприяти розвитку ожиріння або білково-енергетичної недостатності, які можуть погіршувати перебіг хвороби.

У раціонах здорового харчування пацієнтів, які страждають на бронхіальну астму, повинні бути широко представлені свіжі фрукти, ягоди, овочі, їх соки як головні джерела вітаміну С, бета-каротину, інших каротиноїдів, а також флавоноїдів. На думку зарубіжних фахівців, допустимо помірне споживання алкогольних напоїв, насамперед — виноградних вин. Виправдано доповнення харчування прийомом препаратів полівітамінів в фізіологічних дозах — по 1−2 драже в день. Препарати повинні включати вітаміни С і Е, а також бета-каротин, які є корисними при бронхіальній астмі своєю антиоксидантною (протиокислювальною) дією, тобто гальмують небезпечний для стану клітин і всього організму розвиток перекисного окислення.

2. При бронхіальній астмі, пов’язаної з харчовою алергією («харчова астма»), застосовують дієту з виключенням продуктів, які вірогідно викликають загострення хвороби, а не всіх продуктів, які теоретично здатні запускати алергічні реакції. Така «дієта» буде тільки погіршувати харчування і якість життя хворих. Ще раз підкреслимо: при алергічних реакціях, що не обумовлені доведеною харчовою алергією, хворий повинен дотримуватися здорового харчування, а не лікувального харчування типу «гіпоалергенних дієт».

3. При пилковій бронхіальній астмі напади інколи виникають від споживання в їжу рослинних продуктів, що мають загальні властивості (перехресне спорідненість) з пилком, що викликає алергічний риніт і поліноз. Це харчові злаки при алергії до пилку злаків, горіхи, особливо лісові, при алергії до пилку ліщини, насіння соняшнику при алергії до пилку складноцвітих — соняшнику, полину, ромашки і т.д.

При доведеності зазначеної взаємозв'язку подібні продукти повинні бути виключені з харчового раціону. Однак треба мати на увазі, що зернові продукти, що пройшли теплову кулінарну обробку (хліб, каші та ін), зазвичай не викликають загострення пилкової бронхіальної астми.

4. Особливий характер харчової непереносимості проявляється у хворих «аспіринової астмою», яка зазвичай характеризується поєднанням астми, рецидивуючого поліпозу носа та непереносимості аспірину (ацетилсаліцилової кислоти) та інших нестероїдних протизапальних препаратів: індометацину, диклофенаку, ібупрофену, кетопрофену, піроксикаму і ін. Аспіринова астма виникає в віком від 30 до 50 років, частіше хворіють жінки. Частота зустрічальності аспіринової астми серед усіх хворих на бронхіальну астму становить від 9 до 22%.

Аспіринова астма пов’язана з порушенням функції хімічної системи, бере участь у розвитку запалення. Тому характерний бронхоспастичний ефект аспірину та інших нестероїдних протизапальних препаратів, який проявляється через дану систему. Аналогічною дією, яке не має відношення до алергії, можуть володіти деякі речовини, пов’язані з їжею. Близько третини хворих з аспириновою астмою реагують бронхоспазмом на продукти, що містять харчові добавки: жовтий барвник тартразин (кондитерські вироби, безалкогольні напої, що виготовляються на основі штучних есенцій) або консерванти на основі бензойної кислоти (рибні пресерви, деякі види маргарину). Аспіринову астму пов’язують і з саліциловою кислотою, але ця харчова добавка в нашій країні не застосовується. Саліцилова кислота в дуже малих кількостях міститься в багатьох фруктах, ягодах, рідше — овочах, але бронхоспазм від них можливий тільки у надчутливих людей.

Таким чином, основна мета реабілітації при бронхіальній астмі в умовах стаціонару — купірувати бронхоспазм, закріпити цей ефект на максимально тривалий період, нормалізувати або підвищити показники функції кардіореспіраторної системи і підготувати хворого до виконання своїх професійних обов’язків.

В реабілітації хворого на бронхіальну астму фізичним вправам належить ведуча роль. Фізичні вправи є могутнім чинником оздоровчої дії на організм хворого на бронхіальну астму. Заняття лікувальною фізкультурою сприяють адаптації організму хворого, його серцево-судинної системи і органів дихання до фізичних навантажень, підвищують його імунологічну реактивність. Фізична реабілітація при бронхіальній астмі в умовах стаціонару також включає в себе спеціальні дихальні вправи: статичні, динамічні та дренажні, звукову гімнастику, загальнозміцнюючі гімнастичні вправи типу респіраторної гімнастики Стрельнікової та метод вольової ліквідації глибокого дихання по К. П. Бутейко.