Бог наш батько

Роздумайте над цим — це справа життя!

Увага! Увага! Люди, будьте мудрі і пильні! Скоро прийде кінець, бо світ живе в неправді! Стережіться обману! Стережіться великого обману, що губить навіки мільйони людей! Він дуже поширений і хитро замаскований! Моліться, щоб добрий Бог зберіг вас від цього обману!

Якщо ви вірите в Бога, то повинні вірити Божому Слову — БІБЛІЇ. Це Божий лист до всіх людей. Бог знає все від початку до кінця і звіщає лю­дям, попереджує про небезпеку (Ісаї 46:9−10). Біблія натхненна Святим Духом (2Тимоф.3:15−16), тому її слова св" яті і вічні як Сам Бог.

Але, на жаль, багато людей не вірять Божому Слову — Біблії, що є єдиною і вічною правдою на землі (Івана 17:17-Псалом 89:35). І таким чином, називаючи себе віруючими, християнами, вони самі себе обманюють, бо віра походить від Слова Божого (Римлян 10:17). Невірство викриває Сам Христос (Івана 5:38−44- 8:45−46- Луки 18:8). А без віри людина не може спастися і погине навіки.

Противлячись правді Божій, Біблії, людина відкрила для себе широку дорогу неправді і обману, що походить від диявола (Римл. 1:25,28- 2Солун.2:9−10). А людині все здасться правильним (Прип. 14:12). Нікого не спасе й батьківська віра, тим більше, якщо вона основана не на Слові Божому, а на людських переданнях, що ввійшли в Церкву (Матв. 15:6−9).

Смертельний обман прийняли вже перші люди — Адам і Єва. Коли Бог сказав їм не їсти плодів з одного дерева раю, щоб не померти (Бут.2:16, 17), диявол відразу це заперечив, сказавши їм неправду: «Умерти — не вмрете/» (Бут.3:4). Це була перша брехня і перша проповідь диявола про безсмертя людини. І люди повірили йому і вірять до тепер. Але віра в ці слова «не вмрете» не дала безсмертя, а навпаки смерть, так як говорив Господь.

Для прикриття і правдоподібності свого обману цей ворог Бога і людей пізніше підкидає людям іншу брехню: «То тільки тіло вмирає, а душа — ні, душа безсмертна.» Людям страшно навіть думати про смерть, хочеться жити, і вони вхопились за цей обман, як рятівну соломинку, представляючи його у вигляді правди Божої. Щоб цьому повірили, у людській книзі «Катехизм» записали до пункту «Шість правд віри»: «Людська душа є безсмертна». О, як радів тоді сатана і його злі ангели. «Тепер всі люди мої» — підсумовував князь тьми.

Тим часом Біблія говорить про душу більше 1600 разів, але ніде нема й натяку на якесь безсмертя душі. Навпаки, сказано: «Душа, що грішить вона помре» (Єзекиїля 18:4, 20). А коли говориться, що «всі згрішили» (Рим. 3:23), то значить всі мають померти, бо «заплата за гріх — смерть» (Рим.6:23). Біблія ясно виявляє обман про безсмертя душі, кажучи, що Христос «єдиний, що має безсмертя» (1Тим.6:16).

Тепер ви розумієте, як важливо знати Біблію. Вона є живою і вічною правдою, але диявол її ненавидить і намагається закрити від людей або хоч змішати з неправдою, бо правда в Ісусі і вона спасає людей (Івана 14:6- 8:31−32). Біблія виявляє підступність самого диявола: «Він був душогуб споконвіку і вправді не встояв, бо правди нема в нім…, він неправдомовець і батько неправди» (Івана 8:44).

Цей душогуб сам не має безсмертя і буде знищений навіки за повстання проти Бога і Його правди (Єзекиіля 28:18−19). Так само будуть навіки знищені всі, хто повірив йому і приєднався до бунту проти Божого прав­ління (Малахії 4:1,3- 2Солун.1:9- Об’явл.21:8- Пс.92:8).

Це буде вічна або друга смерть (Об" явл.21:8). А першу смерть Бог називає сном, бо з неї ще всі розбудяться, тобто воскреснуть: одні на вічне життя, а інші - на вічну погибель (Дан. 12:2- Івана 5:28−29). Навіть в пер­шій смерті люди нічого не знають, а спочивають в гробах, як порох (Екл 9:5−6,10- Йов. 14:10,21−22- Псалм. 6:6- 88:11−12- 146:4- Ісаї 38:18−19).

Якби Душа була безсмертною, то існували б вічні муки грішників. Але хіба милосердний Бог міг би на таке дивитись і слухати вічні прокляття від неспасенних? Тоді Бог був би жорстоким, гіршим від людей, що не можуть дивитись на короткі муки важкохворого, кажучи: «Краще б він вже помер». Саме жорстокий диявол хоче таким представити Бога, але «Бог є любов» (І Івана 4:8- Івана 3:16). А любов хоче тільки добра і милосердя. Тому друга смерть непокаяних грішників, так само, як і спасіння покаяних є ознакою Божого милосердя (Єзекиїля 18:32- 2Петра 3:9).

Віра в безсмертя душі є дуже небезпечною, бо при цьому люди недбають про своє спасіння при житті, а моляться за померлих. А після смерті спасіння вже немає: в якому стані людина померла, в такому й воскресне (Івана 5: 28−29). До того ж, це навіть гріх молитись за померлих (Повт. Закону 18:10−12), бо тоді люди фактично звертаються не до Бога, а до диявола (який і придумав ідею про безсмертя), порушуючи третю Заповідь (Вихід 20:7).

Душі померлих нікуди не приходять, а лежать в гробах, як порох (Бут­тя 3:19). Це під їх виглядом приходять демони — ангели диявола, чи то в сні, чи у видінні, привидах, щоб лякати, мучити і вбивати. Вони можуть говорити і хочуть, щоб з ними спілкувались (це зветься спірітизм, «спіріт» — дух).

Другий смертельний обман диявола криється в його словах, записанних в Буття 3:5: «станете, як Боги, знаючи добро і зло». Він є продовженням першого обману. Якщо перший обман веде до спілкування з дияволом, то цей, другий — до поклоніння дияволу замість Бога.

Ось, як це виявляється. Так, справді повіривши спокуснику і з" і'вши заборонений плід, люди знають добро і зло, але ніхто не став подібним до Бога. Навпаки, люди втратили в собі образ Божий, який мали спочатку (Буття 1:27, 5:3), а уподібнились до бунтівного змія — диявола, що повстав проти Божого правління ще на небі і за це був скинений на землю разом із злими ангелами — демонами (06″ явл. 12:7−9).

Основою всякої влади є закон, а Божої влади — Закон Божий, тобто Десять Заповідей (Псалм. 89: 15- Вихід 20:1−18). Тому саме проти Закону був спрямований головний удар диявола-сатани й на землі, яку він собі привласнив після обману перших людей, ставши ніби богом цього світу (Йова 1:7- 2Коринтян 4:4). Він викликає в людях невдоволення, а то й ненависть до Закону Божого і спонукає Його змінити або відкинути (Даниїла 7:25- Єзекиїля 22:26).

Найбільшу ненависть в нього викликає четверта заповідь про суботу, як пам" ятник творіння світу і день поклоніння Творцю (Вихід 20: 8−11). Вважаючи землю своєю, сатана не хоче й чути, що вона може належати комусь іншому, а про Творця, навіть не хоче згадувати. Ця Заповідь нагадує про Творця, кажучи- «Пам» ятай! «, а лицемірний брехун і душогуб люто шипить: «Забудь!» і він наполегливо працює для досягнення своєї цілі. Найкраще взагалі усунути теорію творіння землі і, отже, Творця. Це йому вдалося через філософів і вчених, підкинувши їм думку, що світ виник сам по собі за довгий час, а не за шість днів. А довершився цей обман відомою теорією еволюції Дарвіна.

Для віруючих в Творця дияволу довелось розробити інший план. День, який вказує на Творця і творіння світу, або день Господній — суботу (Ісаї 58:13−14), і він хитро підмінив днем воскресіння Христового — неділею, хоч сам люто ненавидить це воскресіння, як смертний вирок для себе. Просто кращого варіанту не було, бо який ще інший день чимось знаменний для людей?

Цю зміну він зробив використавши Римського царя Констянтина, який в 321р. видав указ, щоб святкувати недільний день. Там говорилось: «У високоповажний день сонця (тобто неділю) всі жителі міст повинні відпочивати…» Християни святкували суботу, а погани — неділю, і так хотіли їх об" єднати. Але неділя — день сонця, якому поклонялись погани замість Бога, а це є великим гріхом (Повт. Закону 4:19- 8:19−20). І цей поганський день поклоніння сонцю опоганив усе християнство. За ним в Церкву увійшло ще багато поганських обрядів, забобонів і взагалі людських передань, що протирічать Божому Слову.

Справжні християни, що люблять Бога і Його правду, не могли з цим погодитися і ще довго йшла боротьба. Але знову людська влада, зневаживши Боже Слово, затверддила свою постанову. Це зробила Католицька Церква в 336р.

Свідчення тому — католицький катехизм за 1910р., де написано: «Католицька Церква на Лао-дикійському соборі в 336р. перенесла святкування суботи на перший день тижня (неділю).» .

І ця ж Католицька Церква визнає своє відступництво, як писав ще в 1893р. кардинал Гіббонс у книзі «Віра наших отців»: «Ви можете прочитати Біблію від початку до кінця і не знайдете жодного рядка, який би зобов’язував святкувати неділю. Святе Письмо наказує свято шанувати суботу, день, який ми ніколи не святкуємо.» Воістину відкрита і зухвала людська впертість — не хочуть слухати Бога! Таким противникам правди Божої Христос говорить прямо: «Устами твоїми, злий рабе, суджу Я тебе!» (Лук. 19:22).

Бог ніколи не освячував недільний день, а день воскресіння Христа не є святим як субота, в яку Творець, що не втомлюється (Ісаї 40:28), відпочивав для прикладу нам (Бут. 2:3). Христос теж святкував цей день при житті (Лук.4:31- Івана 7:23) і в смерті спочив по заповіді у суботу (Івана 20:17).

Святкували суботу і Христові учні (Лук.23:56- Дії 13:27,42). Субота залишається народу Божому до кінця (Євр.4:9) і буде святкуватись навіть в Царстві Божому (Ісаї 66:22−23). Христос сам сказав, що Він не прийшов змінити Закон (Матв.5:17−18- Лук.16:17).

Закон «Десяти Заповідей», написний Божою рукою (Вих.31:18) і тому святий (Римл.7:12). То як же грішні людські руки піднімаються, щоб його змінити і опоганити? Чи не бояться ці люди Бога? Вони ж ставлять себе вище за Бога (2Солун.2:4) і навіть присвоїли собі право прощати гріхи (Лук.5:23−24), і взяли на себе посередництво між Богом і людьми (1Тимоф.2:5).

Бог не буде судити людей за підробленим ними Законом, але за Своїм, незмінним, що знаходиться в небесному ковчезі, куди людські руки не досягнуть (Об" явл.11:19). Що ми тоді скажемо, як побачимо той Закон? Чим оправдаємося? Чи тим що більшість святкує неділю? Спасається не більшість, а меншість (Матв.7:12- 1Петр.4:18). На самооправдання Христос відповідає запитанням «Що в Законі написано, як ти читаєш?» (Луки 10:26).

Отже, виберіть сьогодні кого слухати і кому поклонятись: Богу чи дияволу? Субота — це знамено Бога (Єзекіїля 20:12,20), а неділя — підробка, знамено звіра, диявола (Об" явл. 14:9−10). Просіть у Бога, щоб послав вам Святого Духа, і він настановить вас на всяку правду для спасіння (Івана 16:13) через Слово Боже (Івана 8:31−32).