Основи права

| Міністерство освіти і науки Украины.

Донецький національний университет.

Економіко-правовий факультет | |.

ОСНОВЫ ПРАВА.

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСОБИЕ.

Донецьк 2001.

| |Міністерство освіти і науки | | |України | | | | | |Донецький національний університет | | | | | |Економіко-правовий | | |факультет |.

ОСНОВЫ ПРАВА.

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСОБИЕ.

Затверджене на засіданні кафедри конституційного і журналіста міжнародного права.

Протокол № 6 від 9.02.2001 г.

Донецьк ДонНУ 2001 ББК 67.99 (2) 3я73 Про 75.

Автори: ст. преп. Одегова Л. Ю. — тез. лекц. Разд. 1 (теми 1, 2, 3), Разд. 3 (тема 10), Разд. 5 (теми 5, 10), плани семин. зан. Разд. 1 (теми 1, 2, 3), Разд. 3 (тема 10), Разд. 5 (теми 5, 10); ст. преп. Щебетун І.С. — тез. лекц. Разд. 2 (теми 1, 2), Разд. 5 (теми 3, 4, 6), плани семин. зан. Разд. 2 (теми 1, 2), Разд. 5 (теми 3, 4, 6); ст. преп. Дорошева О. Н. — тез. лекц. Разд. 3 (теми 1, 2), Разд. 5 (теми 7,8), плани семин. зан. Разд. 3 (теми 1, 2), Разд. 5 (теми 7,8); ст. преп. Щербак І.А. — тез. лекц. Разд. 3 (теми 3, 4, 5, 8), Разд. 5 (тема 9), плани семин. зан. Разд. 3 (теми 3, 4, 5, 8), Разд. 5 (тема 9), завдання для контрольних робіт — завдання 1, 2, 3, 5, 6); ст. преп. Фесечко Л. И. — тез. лекц. Разд. 3 (теми 6, 7, 9), Разд. 5 (тема 11), плани семин. зан. Разд. 3 (теми 6, 7, 9), Разд. 5 (тема 11), завдання для контрольних робіт — завдання 1, 2, 3, 5, 6); доц. Горбачов В. П. — тез. лецк. Разд. 4, Разд. 5 (теми 1,2), Разд. 6, Р. 7, плани семин. зан. Разд. 4, Р. 5 (теми 1,2), Разд. 6, Р. 7.

Основи права: Навчальний посібник. — Донецьк: ДонНУ, 2001. — 254 с.

Навчальний посібник по Основ права включає програму курсу, тези лекцій, плани семінарських занять, завдання для контрольних робіт і методичні вказівки до виконання (для студентів заочній форми навчання), завдання для самостійної роботи студентів, приблизний перелік тим рефератів, питання підсумкового контролю за навчанням по дисциплине.

Навчальний посібник рекомендується для студентів денний і заочній форми навчання неюридичних спеціальностей университета.

Під редакцією проф. В. Д. Волкова.

Навчальний посібник видруковано на множної техніці, наданої безоплатно экономико-правовому факультету консорціумом «Верховенство права» агентства США з міжнародного развитию.

© Донецький національний університет, 2001.

© Л. Ю. Одегова, І.С. Щебетун, О. Н. Дорошева, І.А. Щербак, Л. И. Фесечко, В. П. Горбачов, 2001.

|Введение… |3 | | | |Програма курсу «Основи права» і тематичний план | | |дисципліни… |4 | | | |Тези лекцій… |11 | | | |Розділ 1. Основи теорії держави й права… |11 | |Тема 1. Основні поняття про країну… |11 | |Тема 2. Характеристика правничий та правовим регулюванням | | |громадських відносин… |19 | |Тема 3. Характеристика законності та правопорядку. | | |Правопорушення і юридичну відповідальність… |23 | | | |Розділ 2. Основи адміністративного права… |27 | |Тема 1. Основи адміністративного права… |27 | |Тема 2. Адміністративна відповідальність… |32 | | | |Розділ 3. Громадянське право… |38 | |Тема 1. Загальні засади громадянського права України… |38 | |Тема 2. Суб'єкти громадянського права… |43 | |Тема 3. Загальна характеристика регулювання | | |підприємницької діяльності… |47 | |Тема 4. Право власності… |51 | |Тема 5. Правове регулювання створення й зовнішньоекономічної діяльності | | |підприємств… |56 | |Тема 6. Правове регулювання створення й зовнішньоекономічної діяльності | | |господарських товариств… |63 | |Тема 7. Цінні папери, і їхнє звернення… |68 | |Тема 8. Загальні засади зобов’язання… |73 | |Тема 9. Характеристика основних видів господарських і | | |цивільних договорів… |78 | |Тема 10. Спадкове право… |83 | | | |Розділ 4. Сімейне право… |91 | |Тема 1. Основи сімейного права… |91 | | | |Розділ 5. Трудове право… |101 | |Тема 1. Загальні засади трудового права… |101 | |Тема 2. Колективні договори і угоди… |108 | |Тема 3. Трудової договір… |114 | |Тема 4. Припинення трудового договору… |119 | |Тема 5. Робоча час та палестинці час відпочинку… |125 | |Тема 6. Дисципліна праці… |133 | |Тема 7. Оплату праці… |135 | |Тема 8. Охорона праці… |142 | |Тема 9. Матеріальна відповідальність працівників… |148 | |Тема 10. Індивідуальні трудові суперечки… |152 | |Тема 11. Державне соціальне страхування… |156 | | | |Розділ 6. Розгляд громадянських і господарських спорів в| | |суді… |162 | |Тема 1. Розгляд громадянських і господарських спорів в | | |суді… |162 | | | |Розділ 7. Основи кримінального права… |172 | |Тема 1. Основи кримінального права… |172 | | | |Плани семінарських занять… |183 | | | |Розділ 1. Основи теорії держави й права… |183 | |Тема 1. Основні поняття про країну… |183 | |Тема 2. Характеристика правничий та правовим регулюванням | | |громадських відносин… |185 | |Тема 3. Характеристика законності та правопорядку. | | |Правопорушення і юридичну відповідальність… |189 | | | |Розділ 2. Основи адміністративного права… |191 | |Тема 1. Основи адміністративного права… |191 | |Тема 2. Адміністративна відповідальність… |192 | | | |Розділ 3. Громадянське право… |194 | |Тема 1. Загальні засади громадянського права України… |194 | |Тема 2. Суб'єкти громадянського права… |196 | |Тема 3. Загальна характеристика регулювання | | |підприємницької діяльності… |198 | |Тема 4. Право власності… |200 | |Тема 5. Правове регулювання створення та зовнішньоекономічної діяльності | | |підприємств… |202 | |Тема 6. Правове регулювання створення і правоохоронної діяльності | | |господарських товариств… |204 | |Тема 7. Цінні папери, і їхнє звернення… |206 | |Тема 8. Загальні засади зобов’язання… |207 | |Тема 9. Характеристика основних видів господарських і | | |цивільних договорів… |209 | |Тема 10. Спадкове право… |210 | | | |Розділ 4. Сімейне право… |212 | |Тема 1. Основи сімейного права… |212 | | | |Розділ 5. Трудове право… |215 | |Тема 1. Загальні засади трудового права… |215 | |Тема 2. Колективні договори і угоди… |217 | |Тема 3. Трудової договір… |218 | |Тема 4. Припинення трудового договору… |220 | |Тема 5. Робоча час та палестинці час відпочинку… |223 | |Тема 6. Дисципліна праці… |225 | |Тема 7. Оплату праці… |228 | |Тема 8. Охорона праці… |229 | |Тема 9. Матеріальна відповідальність працівників… |231 | |Тема 10. Індивідуальні трудові суперечки… |234 | |Тема 11. Державне соціальне страхування… |236 | | | |Розділ 6. Розгляд громадянських і господарських спорів в| | |суді… |237 | |Тема 1. Розгляд громадянських і господарських спорів в | | |суді… |237 | | | |Розділ 7. Основи кримінального права… |239 | |Тема 1. Основи кримінального права… |239 | | | |Завдання для контрольних робіт і методичні вказівки до | | |виконання для студентів заочній форми | | |навчання… |242 | | | |Завдання для самостійної роботи студентів… |248 | | | |Приблизний їх перелік тим рефератів… |251 | | | |Питання для підсумкового контролю за навчанням з дисципліни… |252 | | |.

Україна має відбуваються глибокі процеси демократичних змін у соціально-політичній сфери життя суспільства, формується правове держава, у свідомості людей дедалі більше домінує ідея верховенства права, непорушності закона.

Мета курсу полягає у оволодінні студентами знаннями у сфері права, виробленні позитивного ставлення до нього, у відкритому розгляді права як соціальної реальності, виробленої людської цивілізацією і наповненій ідеями гуманізму, добра і справедливости.

Завдання курсу перебувають у виробленні вміння розуміти закони та інші нормативні правові акти; забезпечуватиме дотримання законодавства, приймати рішення та робити інші юридичні дії точному відповідно до закону; аналізувати законодавство ще й практику його застосування, орієнтуватися у спеціальної литературе.

У системі соціогуманітарного освіти курс «Основи права» сприяє розуміння змісту невід'ємних і невідчужуваних правий і свобод людини, що виражаються у цьому, держава пов’язано ними, і має на власний розсуд скасовувати чи обмежувати їх. Будучи безпосередньо діючими, правничий та свободи людини і громадянина визначають сенс, утримання і застосування права, діяльність органів структурі державної влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються правосуддям. Проголошена відповідальність держави над реалізацію політичних, економічних, соціальних та інших можливостей особистості, за створення умов, які забезпечують гідного життя так і вільний розвиток человека.

Таке правопонимание відповідає ідеям демократичної правової держави, бо виховання правосвідомості законослухняного громадянина грунтується на розкритті й не так примусового потенціалу права (від прийняття цього у житті доки піти), скільки з його характеристиці як однієї з найважливіших еталонів цивілізованих відносин між людьми.

Студент повинен мати громадянської зрілістю і високої громадської активністю, правової та політичної культурою, повагу до закону і дбайливим ставленням до соціальним цінностям правової держави, честі і гідності громадянина, високим моральним свідомістю, гуманністю, твердістю моральних переконань, почуттям боргу, відповідальністю за долі покупців, безліч доручену справу, принциповістю і незалежністю у забезпеченні прав, свобод і законних інтересів особистості, її охорони та соціального захисту, почуттям нетерпимості до будь-якого порушення закону, у власної професійної деятельности;

Розуміти сутність, характері і взаємодія правових явищ, бачити їх взаємозв'язок в цілісну систему знань і значення для реалізації права;

Відповідно до вимогами Державного освітнього стандарту студенти ВНЗ зобов’язані прослухати курс «Основи права». Запропонована приблизна програма, орієнтує студентів на засвоєння мінімуму знань по юриспруденції, необхідні розуміння юридичних норм, знання законів і свідоме їх выполнение.

ПРОГРАМА курсу «Основи права».

Тема 1. Основні поняття про государстве.

Походження і сутність держави. Його функції. Форма держави: форма правління, форма державного будівництва, політичний режим. Система державні органи. Характеристика правової держави. Його принципи, функції, умови існування. основні напрями побудови правової держави в Украине.

Тема 2. Характеристика правничий та правовим регулюванням громадських отношений.

Поняття права. Його ознаки, принципи, функції. Система права. Форми (джерела) права. Види нормативних актів. Правова норма і його структура. Правове регулювання громадських відносин. Поняття і склад правовідносини. Учасники (суб'єкти) правовідносин. Юридичні факти як підстави виникнення, зміни і припинення правових отношений.

Тема 3. Характеристика законності та правопорядку. Правопорушення і юридична ответственность.

Поняття законності. Характеристика правопорядку. Правомірне поведінка та її значення в правову державу. Поняття, ознаки і склад правопорушення. Види правопорушень. Поняття, це основна прикмета і різноманітні види юридичну відповідальність. Підстави виникнення юридичної ответственности.

Тема 4. Основи адміністративного права.

Поняття і джерела адміністративного права. Адміністративно-правові стосунки держави й їх види. Органи виконавчої. Характеристика управління та її органів. Акти державного управління. Державна служба.

Тема 5. Адміністративна ответственность.

Поняття адміністративного правопорушення, його суб'єкти. Склад адміністративного правопорушення. Поняття адміністративної відповідальності ще. Види адміністративних стягнень. Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності. Основні види адміністративних правонарушений.

Тема 6. Загальні засади громадянського права Украины.

Поняття, законодавство ще й система громадянського права. Характеристика громадянського правового стосунки держави й його елементів. Юридичні факти. Угоди та його види. Умови дійсності угод. Позовна давность.

Тема 7. Суб'єкти громадянського права.

Громадяни як суб'єкти громадянського права. Правоздатність і дієздатність суб'єктів. Поняття і характеристика юридичної особи. Види юридичних. Як суб'єкт громадянського права.

Тема 8. Загальна характеристика регулювання підприємницької деятельности.

Поняття підприємництва, його принципи, умови здійснення. Державна реєстрація суб'єктів підприємництва. Правове регулювання відносин між підприємцями, й державою. Економічні методи державного регулювання підприємництва. Форми державної предпринимательства.

Тема 9. Право собственности.

Поняття права власності. Право власності як правоотношение. Суб'єкти, об'єкти, зміст права власності. Загальні засади закону про власності. Право приватної власності. Право колективної власності. Право державній і комунальній власності. Захист права собственности.

Тема 10. Правове регулювання створення і забезпечення діяльності предприятий.

Загальні засади підприємства. Створення, реєстрація і ліквідація підприємств. Майно підприємства. Управління підприємством, і самоврядування колективу. Господарська, економічна і соціальна діяльність підприємства. Підприємство й государство.

Тема 11. Правове регулювання створення та банківської діяльності господарських обществ.

Загальна характеристика господарських товариств та їхніх видів. Акціонерне суспільство. Порядок його створення. Органи управління і місцевого контролю акціонерного суспільства. Компетенція загальних зборів акціонерів. Характеристика суспільства з обмеженою відповідальністю. Суспільство з додатковою відповідальністю. Повне суспільство. Командитне общество.

Тема 12. Цінні папери, і їх обращение.

Загальна характеристика цінних паперів та його видів. Характеристика акцій і облігацій. Випуск й звернення цінних паперів. Правове регулювання діяльності фондовій биржи.

Тема 13. Загальні засади про обязательствах.

Поняття зобов’язання. Підстави їх виникненню. Характеристика договорів, їх види. Господарський договір як основна форма товарногрошових відносин. Система господарських договорів. Виконання зобов’язань та методи їхнього забезпечення. Відповідальність порушення зобов’язань. Форми майнової відповідальності. Умови наступу майнової ответственности.

Тема 14. Характеристика основних видів господарських і громадянських договоров.

Загальна характеристика договору продажу-купівлі. Права й обов’язки сторін договору. Загальна характеристика договору оренди. Права й обов’язки сторін договору. Загальна характеристика договору перевезення. Права і обов’язки сторін договора.

Тема 15. Спадкове право.

Поняття спадкового правонаступництва. Основні поняття спадкового права. Усунення від спадщини. Особливості і суб'єкти наслідування згідно із законом. Успадкування утриманцями. Успадкування по заповіту. Позбавлення права наслідування. Право на обов’язкову частку. Особливі розпорядження заповідача. Прийняття спадщини і від спадщини. Терміни і правові последствия.

Тема 16. Основи сімейного права.

Поняття сімейного права. Характеристика шлюби й умов його укладання. Порядок розірвання шлюбу. Особисті і майнових правничий та обов’язки подружжя. Права й обов’язки батьків та дітей. Опіка і піклування, умови встановлення й припинення. Позбавлення батьківських прав, підстави, лад і правові последствия.

Тема 17. Загальні засади трудового права.

Поняття трудового правничий та його предмет. Види відносин регульованих трудовим правом. Характеристика трудового правовідносини: суб'єкти, об'єкт, зміст. Джерела трудового права. Державне і договірне регулювання трудових відносин. Конституція України та принципи трудового права.

Тема 18. Колективні договори і соглашения.

Соціальне партнерство та її правові форми. Генеральну угоду і його зміст. Галузеві і регіональні угоди, і їхній вміст. Поняття колективного договору, його роль договірному регулюванні трудових відносин. Зміст колективного договору. Колективні переговори, порядок дозволу розбіжностей. Відповідальність порушення зобов’язань колективного договора.

Тема 19. Трудової договор

Поняття трудового договору. Умови реєстрації. Трудової контракт. Порядок прийому працювати. Поняття іспитового терміну, умови призначення і проходження. Переклади в іншу роботу, їх види. Переміщення в іншу работу.

Тема 20. Припинення трудового договора.

Підстави припинення трудового договору. Розірвання трудового договору з урахуванням угоди сторін. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Розірвання трудового договору з ініціативи власника підприємства. Припинення трудового договору з ініціативи третіх осіб. Забезпечення зайнятості котрі вивільняються працівників. Порядок звільнення з работы.

Тема 21. Робоча час та палестинці час отдыха.

Поняття робочого дня, його види. Ненормований робочого дня. Понаднормова робота, порядок залучення іноземних і компенсації. Праця у вихідні і святкові дні. Поняття й ті види часу відпочинку. Відпустки та його види. Порядок надання отпуска.

Тема 22. Дисципліна труда.

Поняття дисципліни праці. Правила внутрішнього трудового розпорядку. Заохочення за успіхи у роботі. Відповідальність порушення трудовий дисципліни. Заходи дисциплінарних стягнень. Порядок притягнення до дисциплінарної ответственности.

Тема 23. Оплата труда.

Соціальне партнерство і оплата праці. Поняття зарплати. Методи правовим регулюванням оплати праці. Державне регулювання оплати праці та його зміст. Договірне регулювання оплати праці та його правові форми. Колективний договір і правове регулювання оплати праці. Права працівника на оплату праці. Тарифна система оплати праці. Погодинна і відрядна система оплати праці. Оплату праці при відхиленнях від нормальних умов праці. Гарантії і компенсації. Порядок виплати заробітної платы.

Тема 24. Охорона труда.

Загальна характеристика охорони праці. Принципи державної політики у сфері охорони праці. Гарантії прав громадян охорону праці. Організація охорони праці в виробництві. Колективний договір і охорона праці. Стимулювання охорони праці. Охорона праці жінок. Охорона праці молоді. Нагляд контроль над охороною праці. Повноваження органів державного нагляду над охороною праці. Відповідальність порушення законодавства про охороні труда.

Тема 25. Матеріальна відповідальність работников.

Поняття матеріальну відповідальність за завдані збитки. Підстави і умови матеріальну відповідальність. Гарантії при покладання працівників матеріальну відповідальність. Порядок відшкодування ущерба.

Тема 26. Індивідуальні трудові споры.

Поняття і трудових суперечок. Організація і відповідних повноважень комісії з трудових спорів для підприємства. Порядок розгляду трудових суперечок у комісії з трудових суперечкам (КТС). Виконання рішень КТС. Оскарження рішення комісії з трудових суперечкам. Порядок розгляду трудових суперечок у районних (міських) судах. Трудові суперечки, підлягають безпосередньому розгляду у районних (міських) судах.

Тема 27. Державне соціальне страхование.

Поняття державного соціального страхування. Види забезпечення по соціального страхування. Посібники по тимчасової непрацездатності. Посібники вагітним і пологам, при народження дитини, після виходу його. Пенсійне забезпечення. Види пенсий.

Тема 28. Розгляд громадянських і господарських спорів в суде.

Судова система. Загальні і арбітражні суди. Конституційні принципи правосуддя. Розгляд цивільних справ у суді. Розгляд претензій між підприємствами. Розгляд суперечок у арбітражному суде.

Тема 29. Основи кримінального права.

Поняття і завдання кримінального права. Кримінальний закон як джерело кримінального права. Поняття і є підстави кримінальної відповідальності. Злочин та її ознаки. Види злочинів. Поняття складу злочини і його елементи. Стадії скоєння злочину. Поняття співучасті у злочині. Обставини, виключають громадську небезпеку, і протиправність діяння. Покарання у кримінальній праву, його види. Порядок призначення кримінальних покарань. Кримінальна відповідальність несовершеннолетних.

Тематичний план дисципліни для студентів денний форми обучения.

| |Кількість годин | | |(денна форма навчання)| |Найменування теми | | | |лекції |семин. | |1. Загальна характеристика держави |1 |1 | |2. Характеристика правничий та правового | | | |регулювання громадських відносин |1 |1 | |3. Основи адміністративного права |1 |1 | |4. Загальні засади громадянського права | | | | |1 |1 | |5. Правове регулювання | | | |підприємницької діяльності |1 |1 | |6. Право власності |1 |1 | |7. Загальні засади зобов’язання. | | | |Основні види договорів. |1 |1 | |8. Спадкове право |1 |1 | |9. Основи сімейного права |1 |1 | |10. Загальні засади трудового права. | | | |Колективні договори і угоди. |1 |1 | |11. Трудової договір. Припинення | | | |трудового договору. |2 |2 | |12. Робоча час та палестинці час відпочинку. | | | |Дисципліна праці. |2 |2 | |13. Оплату праці |1 |1 | |14. Охорона праці. |1 |1 | |15. Матеріальна відповідальність | | | |працівників. |1 |1 | |16. Основи кримінального права |1 |1 | |Усього |18 |18 |.

Тематичний план дисципліни для студентів заочній форми обучения.

| | | |Найменування теми |Кількість годин | | |лекции|лекции|семин.|лекции|семин.| |1.Общая характеристика | | | | | | |держави й права |1 |1 |0,5 |1 |0,5 | |2.Основы | | | | | | |администра-тивного права |1 |0,5 |- |0,5 |- | |3.Общие становища | | | | | | |громадянського права |1 |1 |0,5 |1 |0,5 | |4.Правовое регулирова-ние | | | | | | |підприємницької |0,5 |0,5 |- |0,5 |0,5 | |діяльності | | | | | | |5.Право власності |0,5 |0,5 |- |0,5 |0,5 | |6.Общие норму закону про | | | | | | |зобов'язання. Основні | | | | | | |види договорів. |1 |0,5 |- |0,5 |0,5 | |7.Наследственное право |0,5 |0,5 |- |0,5 |- | |8.Основы сімейного права | | | | | | | |1 |0,5 |0,5 |0,5 |0,5 | |9.Общие становища | | | | | | |трудового права. Поняття | | | | | | |трудового договору. |1 |1 |0,5 |1 |0,5 | |10.Рабочее час та палестинці час | | | | | | |відпочинку. |1 |0,5 |- |0,5 |- | |11.Дисциплинарная і | | | | | | |матеріальна | | | | | | |відповідальність |0,5 |0,5 |- |0,5 |- | |працівників. | | | | | | |12.Основы кримінального права| | | | | | | |1 |1 |0,5 |1 |0,5 | |Усього |10 |8 |2 |8 |4 |.

Тези лекцій з курсу «Основи права».

ПОДІЛ 1. ОСНОВЫ ТЕОРИИ ДЕРЖАВИ І ПРАВА.

Тема 1. Основні поняття про государстве.

Вопросы.

1. Походження і сутність государства.

2. Форма государства.

3. Функції держави й правові форми їх осуществления.

4. Правове держава та її признаки.

5. Умови існування й напрями побудови правової держави в Украине.

1. Формування держави в різних народів йшло різними шляхами. Це різні погляди в поясненні причин виникнення держави. Відома велика кількість теорій походження держави. До них относятся:

1) теологічна теорія стверджує, що виникнення і розбудови держави аналогічний процесу створення Богом світу. Зародилася дана теорія в давній Юдеї, а свою остаточну оформлення знайшла у працях ученого-богослова ХІ ст. Фоми Аквінського (1225−1274гг.);

2) патріархальна полягає в поясненні походження держави й права природним ходом у суспільному розвиткові, закономірним об'єднанням людських співтовариств до більших структури (сім'я -- рід — плем’я — держава). Представниками даної теорії були Аристотель, Р. Фильмер, М.К. Михайлівський і др.;

3) договірна розглядає держава як наслідок об'єднання людей на добровільних засадах (договору). Представники: Р. Греоций, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо, О. Н. Радищев;

4) теорія насильства розмірковує так, основні причини походження держави й права лежать у завоюванні частині суспільства інший, в встановленні влади завойовників над переможеними, що і право створюються завойовниками з метою підтримки і зміцнення свого панування над переможеними. Представники: До. Каутский, Ф. Дюринг, Л. Гумплович;

5) органічна теорія проводить аналогію між біологічним організмом і людським суспільством. Подібно живому організму, держава має внутрішніми зовнішніми органами, воно народжується, розвивається, старіє і вмирає. Її представником був Р. Спенсер (1820−1903 гг.);

6) теорія географічного детермінізму вважала вирішальними чинниками в виникненні держави кліматичні умови, ландшафт, природні ресурси. Представники — Еге. Хантингтон, Л. Мечников;

7) психологічна — поява держави й права пояснює проявом властивостей людської психіки: потребою підпорядковуватися, наслідуванням, свідомістю залежність від еліти первісного суспільства, усвідомленням справедливості певних варіантів дії і стосунків. Представником психологічної теорії є Л. И. Петражицкий (1867−1931 г. г.).

8) ирригационная теорія і др.

Сучасне трактування причин появи держави спирається на досягнення історичної, археологічної, етнографічної та інших наук і отримав назву потестарной чи кризової теорії. Відповідно до даної теорії, держава виникло сході. Відповідно до потестарной теорією людське суспільство минуло два етапу свого первісного існування — етап привласнюючої економіки та етап виробляючої економіки. У першому етапі люди жили родової громадою, а головним було ознака эгалитарности (повного дійсного рівності) членів громади у соціальному сенсі. Цьому суспільству були властиві владні інструменти (влада ватажка, ради старійшин), хто був виборними, а шлях до лідерства визначався авторитетом, особистими якостями тієї чи іншої члена громади. А загалом все питання життя родової громади вирішувалися її членами сообща.

Перехід етапу що виконує економіки пов’язана з переважно чинниками екологічного характеру (зміна клімату, зникнення багатьох рослин та тварин). Такий перехід змінив спосіб життя громади: з’явилися нові управлінські функції, сталося становлення нових типів трудовий діяльності. Лідер в громаді стала головним розподільником виробничого продукту, контролером і регулятором всього процесу виробництва, а згодом він відривається основної маси общинників й у силу свого становища має можливість присвоювати собі прибавочний продукт. У той самий короткий час він стає володарем власності. Поступово матеріальні багатства накопичуються у управляючих, відбувається розшарування суспільства, якісну зміну його соціальній структури, стверджується нова організація його життя — зароджується государство.

Держава є складне явище. Спроби дати його визначення, здійснювані ученими, політичними діячами, мислителями зводилися переважно до переліку найвагоміших ознак держави. Вважається, термін «держава», під яким розумілася певна політична організація суспільства, ввійшов у науковий обіг у часи М. Макіавеллі (XVI в.).

Юридичний підхід дає змогу вичленувати такі ознаки держави, які можна зарахувати до общепризнанным:

1) наявність публічної (політичної) влади, котра володіє спеціальним апаратом управління і принуждения;

2) територіальна організація населения;

3)государственный суверенитет;

4) всеосяжний, загальнообов’язковий характер актів, видаваних государством;

5) оподаткування стягнення налогов.

З урахуванням перелічених ознак держава можна з’ясувати, як організацію публічної влади суспільства, що має апаратом управління і примусу, з допомогою якого забезпечується функціонування общества.

Сутність держави — найголовніше, те, який визначає його зміст, мети, функціонування, інакше кажучи розкриває соціальне предназначение.

Задля підтримки нормальної життєдіяльності суспільства, вирішення завдань і виконання функцій держави необхідна налагоджена робота механізму держави. Механізм держави из:

1) державних предприятий;

2) державних учреждений;

3) державних органов.

Усі державні органи разом узяті утворюють державний апарат, що є складовою механізму государства.

Державні підприємства є господарючих суб'єктів, діяльність яких пов’язане з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг, тобто. задоволенням запитів населения.

Державні установи — це організації, зайняті в соціальнокультурної сфери: медицина, наука, освіту, культура.

Державні органи — це організації, або посадові особи, наділені певними повноваженнями та постійно діючі у суворо окреслених рамках.

Для органів держави характерні наступні ознаки, які дозволяють відрізняти їхнього капіталу від інших органів, наприклад, суспільних чи профсоюзных:

1) правова основа діяльності, тобто. організація, структура, функції, завдання, мети, компетенція державні органи встановлюється чинним законодательством;

2) наявність владних повноважень, зокрема можливість застосування в необхідних випадках принуждения;

3) дію від імені государства;

4) видання обов’язкових виспівати актів (нормативно-правових і правозастосовних) не більше закріпленої по них компетенции;

5) робота у державних органах для державних службовців професією, тобто. роботою на професійної основе.

Усі державні органи різняться різноманітні класифікаційним ознаками. Найчастіше органи держави класифікуються з урахуванням принципу поділу влади законодавчі, виконавчі і судебные.

Поділ єдиної структурі державної влади втричі галузі належить до найважливішим принципам організації і діяльності державні органи. Вчення про розмежування влади має давню історію, але дана теорія отримала найбільш кінцевий і аргументовану вид завдяки вченню французького правника й політичного мислителя Ш. Монтеск'є. Відповідно до вченню Ш. Монтеск'є, основна мета поділу влади є усунення зловживання державною владою. Він вважав, що має не лише чітко окреслено коло повноважень та побутову сфери діяльності кожної гілка влади — законодавчої, виконавчої та судової, а й передбачені юридичні кошти стримування гілок влади. Принцип поділу влади розмірковує так, що саме влада неподільна, а повинні різнитися її гілки, виражену в диференціації повноважень гілок власти.

2. Форма держави — це спосіб організації структурі державної влади, взаємопов'язаної з основними — сутнісними ознаками держави як особливої політичної, структурної і територіальній організацією суспільства. У юридичної науці традиційно у вигляді держави прийнято виділяти три взаємозалежних блоку: форма правління, форма територіального (державного) пристрої і політичний режим. Сукупність цих елементів розкриває форму государства.

Під формою правління розуміють порядок освіти й організацію верховної структурі державної влади. Розрізняють монархічну і республіканську форму правления.

Монархія — це одноосібне здійснення структурі державної влади, переданої, зазвичай, у спадок. Основні ознаки монархии:

1) безстрокове (довічне) користування властью;

2) заняття трону в спадщину або з права родства;

3) представництво в зовнішніх зносинах за поручительству, а, по власному желанию;

4) безвідповідальність глави держави полягає (крім Швеції, де монарх відповідає з цивільних делам).

Монархія буває: абсолютної (Саудівська Аравія, Бахрейн) і конституційної (Іспанія, Швеція, Японія). Конституційна монархія на свій чергу ділиться на дуалістичну і парламентарную.

Республіка — таку форму правління, коли він верховна державна влада здійснюється виборними визначений термін органами влади. Специфічні риси, властивих в цій формі державного правления:

1) колективне правление;

2) відносини стоятся за принципом поділу влади (парламент приймає закони, уряд та її органи виконують закони, судові органи здійснюють контролю над виконанням законів і залучають до відповідальності право їх нарушения);

3) всі вищі органи структурі державної влади обираються народом або формуються загальнонаціональним представницьким учреждением;

4) органи структурі державної влади обираються визначений срок;

5) принцип ответственности.

Республіки бувають: президентські, парламентські й дуже звана змішана форма республики.

Президентська республіка — це форма правління, коли він президент або поєднує повноваження глави держави й глава уряду щодо одного особі (Аргентина, Бразилія, Мексика, США), або бере безпосередню участь в формуванні складу уряду та призначає його главу.

Парламентська республіка — це форма правління, коли він значна роль організації державного життя належить парламенту (Індія, Туреччина, Фінляндія, ФРН та др.).

У деяких країнах (наприклад, мови у Франції, Україні, Польщі) іноді зустрічаються змішані форми управління, які поєднують у собі ознаки і президентською і парламентською систем республіканського правления.

Форма державного будівництва є адміністративнотериторіальну і національно-державну організацію державної влади, раскрывающую стосунки між окремими частинами держави, зокрема, між центральними та місцевими органами. Основними видами державного будівництва є: унітарна (просте) держава, федеративну державу і конфедерация.

Унітарна держава — єдине, незбиране державна освіта, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, що підпорядковуються центральних органів влади й ознаками державного суверенітету не мають. До унітарних держав можна віднести: Великобританію, Японію, Нідерланди, Швецію, Украину.

Федерація — це єдина держава, що складається з кількох державних утворень, які об'єдналися на вирішення центральною владою загальних всім членів федерації завдань. До складу сучасних федерацій входить різне число суб'єктів: до — 89, США — 50, Канаді - 10, Австрії - 9, ФРН — 16, Індії - 25, Бельгії - 3 і т.д.

Конфедерація — це тимчасовий юридичний союз держав, створений за захистом їхніх спільних інтересів. Конфедерація ніж формою союзу держав, які зберігали суверенітет практично повному обсязі, порівняно нечасто зустрічалася історія (Австро-Угорщина до 1918 р., США з 1781 по 1789 г., Швейцарія з 1815 по 1848 р. і т.д.).

Політичний режим — це сукупність прийомів, засобів і коштів, з допомогою яких реалізується державна влада. Розрізняють дві основні виду політичного режиму — диктатура і демократія. Диктатура — це правління особи чи групи осіб, які привласнюють і монополізують влада у певному державі, використовуючи її без обмеження. Диктатура полягає з цих двох різновидів- тоталітарного і авторитарного режимов.

Тоталітарний — це політичне режим, заснований на прагненні керівництва країни підпорядкувати спосіб життя людей однієї, безроздільно пануючій ідеї та організувати політичну систему влади те щоб вона допомагала реалізації цієї идеи.

Авторитаризм — це таке політичний режим, який грунтується на особистої чи класової диктатурі, державна влада сконцентрована до рук одну людину (групи осіб) чи одному державному органі при зниженні роль інших (передусім представницьких) інститутів государства.

Демократичний режим — це такий форма правління, засновану на можливості управління справами й держави шляхом прямого чи опосередкованого волевиявлення народу. Демократичний режим є одним з різновидів ліберального режиму, під яким розуміють політичні методи і засоби здійснення влади, засновані на системі найбільш демократичних і гуманістичних принципов.

3. Під функціями держави прийнято розуміти основні напрями діяльності, у яких виявляється суть і стала соціальне призначення, цілі й завдання держави за управлінню суспільством. Функції показують, що робить держава, чим займаються його органи, які питання вони решают.

Кожна функція має певний зміст, що передбачає діяльність держави у конкретної сфері життя. Формування функцій проходить у процесі становлення, зміцнення й розбудови держави: послідовність їх виникненню залежить від черговості завдань, які бувають перед суспільством, у його історичному розвитку, цілей, які вона переслідує. Ці завдання і цілі неможливо знайти довільними, а залежить від реальних умов, у яких існує суспільство, зокрема від економічних можливостей, потреб і інтересів населення, його морального і охорони культурної рівня, національного складу, науково-технічного прогресу і багатьох інших факторов.

Функції держави розрізняють по :

1) сферам життя (політичні, економічні, соціальні, ідеологічні, екологічні, юридичні і др.);

2) територіальному ознакою (внутрішні і внешние);

3) часу виконання (постійні й временные).

Функції держави здійснюються у певних правових формах, під якими розуміється однорідна за своїми зовнішнім ознаками (характером і юридичним наслідків) діяльність державні органи, пов’язана в основному із друком юридичних актів. До правовим формам реалізації права ставляться: правотворческая і правозастосовча деятельность.

Правотворческая діяльність — форма здійснення функцій держави шляхом розробки і прийняття нормативних актів, видання чи санкціонування, зміни або скасування юридичних норм.

Правозастосовувальна діяльність — це діяльність державних органів з виконання законів і підзаконних нормативних актів шляхом видання актів застосування права. У правозастосовчої діяльності виділяються оперативно-исполнительная (исполнительно-распорядительная робота державні органи, що з повсякденним дозволом різнобічних питань управління справами у суспільстві, шляхом видання індивідуально-правових актів, службовців основою виникнення, зміни або припинення правовідносин) і правоохоронна (форма здійснення функцій держави у вигляді владної оперативної роботи державні органи з охорони норм права від порушень, захисту наданих громадянам суб'єктивних правий і забезпечення покладених на них юридичних обязанностей).

4. Ідеї про правову державу отримали свій розвиток ще з часів давнину. Ідею єдності влади й права, справедливих законів, панування правничий та законності розвивали й такі древні мислителі як Солон, Платон, Аристотель. Вагомий внесок у розробку теорії про правовому державі внесли І. Кант, Р. Гегель, Д. Локк. Серед російських государствоведов популярності досягли О.С. Алексєєв, В. М. Гессен, Б. А. Кистяковский.

Теоретичні розробки дозволили юридичної науці сформулювати ознаки правової держави, чи критерії, яким має відповідати держава, претендує називатися правовым.

Нині прийнято виділяти чотири основних ознаки правового государства:

1) панування права у громадському і політичною жизни;

2) принцип поділу властей;

3) непорушність права і свободи особистості, їх гарантированность і реальність осуществления;

4) взаємна відповідальність держави й личности.

Панування права передбачає правову організацію державної влади, тобто. створення умов та формування всіх цих державних структур суворо з урахуванням законів; правової характер ухвалених законів, котрі за своєму змісту повинні прагнути бути справедливими, містити природних, невід'ємні права і свобод; зв’язаність держави ним створеними законами; самообмеження держави законом, встановлення рамок для діяльності держави та її органів; верховенство конституційного закону, у системі нормативних правових актів держави, пряму юридичну дію конституційних норм.

Принцип поділу влади передбачає щодо самостійне існування й функціонування трьох гілок структурі державної влади — законодавчої, виконавчої та судової, кожна з яких служить своєрідним противагою інший. Цей принцип означає, що це суперечки та конфлікти гілки влади дозволяються правовим путем.

Непорушність і гарантированность права і свободи особистості означає, що правової держави можна вважати таким у випадку, коли вона встановлює, закріплює і реально забезпечує рівність всіх як суб'єктів правового спілкування, рівність всіх перед законом. Люди повинні мати рівної правосуб'єктністю, однакові можливості задля досягнення будь-яких цілком законних цілей чи придбання будь-яких прав. З іншого боку, держава має лише визнавати, а й гарантувати повний набір права і свободи, визнаних світовим співтовариством як природних правами людини, тобто. належних йому від природи, від народження. До таких прав ставляться: під собою підстави, на людську гідність, недоторканність особи, житла, свободою пересування, свобода совісті та інших. Держава також покликане захищати кожного від свавілля влади й посадових лиц.

Взаємна відповідальність особи і держави в тому, що у своїх взаєминах особистість і держави виступають рівними партнерами й володіють взаємними правами і обов’язками. Держава вправі як вимагати від особистості виконання встановлених законом обов’язків, а й сам несе перед особистістю певні обов’язки. Отже, особистість може вимагати потім від держави реальності закріплених права і свободи, захисту їхню відмінність від порушень. Такі можливості надає судовий порядок оскарження діянь П. Лазаренка та рішень, і навіть актів державних посадових осіб, якими було порушено правничий та свободи граждан.

Серед названих ознак правової держави стрижневим є ознака панування права. Без нього не було можлива нормальна життєдіяльність общества.

Важливим умовою формування правової держави є висока правова культура суспільства, твердження у суспільстві верховенства її загальнолюдських цінностей, клімату дотримання й підтримки демократичних традиций.

5. Втілення у життя ідей, принципів, функцій правової держави, побудова їх у Україні, можливе лише за реалізації низки найважливіших умов, необхідні існування правової держави. До числа входять економічні, політичні, і навіть державно-правові условия.

Правове держава є продуктом громадянського суспільства, його економічним фундаментом є ринкової економіки, соціальної базою — громадяни-власники. Тому основним умовою існування правової держави є створення у країні громадянського суспільства, ринкової економіки, заснованої на приватної власності, і виникнення, з так званого, середнього класу — граждан-собственников.

Основним політичним умовою існування правової держави є у країні багатопартійної політичною системою. Чільним напрямом реалізації політичних умов правової держави є становлення України сильні політичні партій парламентського типа.

Державно-правові умови існування правової держави включають реформу органів державної влади чинного законодательства.

Реформа державні органи має полягати у реалізації принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, створенні надійного механізму стримування і противаг, баланс з єдиною метою забезпечення верховенства права над государством.

Жодна завдання з економіки, політики, культури може бути вирішена без міцної правова база, без опертя закон. Винятково важливу роль існуванні правової держави грає створення ефективно діючої судової влади, що має бути основним засобом забезпечення верховенства права над державними органами, дозволу конфліктів між законодавчої і виконавчої владою, встановлення рівноваги з-поміж них, забезпечення принципу правового держави. Це завдання Конституційного Судна. У зв’язку з переходом до ринкової економіки є вдосконалення державного, адміністративного, фінансового, господарського, цивільного населення та інших галузей законодавства й створення необхідних правових умов підприємницької деятельности.

Тема 2. Характеристика правничий та правового регулирования.

громадських отношений.

Вопросы.

1. Поняття, ознаки і сутність права.

2. Джерела правничий та їх види. Система права.

3. Правові нормы.

4. Характеристика правового отношения.

1. Зазвичай право сприймається як сукупність правил поведінки, встановлених державою ролі загальнообов’язкових і забезпечених в разі їх невиконання примусової силою держави. За такого підходу вирізняються такі ознаки права: нормативність, тобто. воно складається з правил поведінки, що чітко визначають правничий та обов’язки покупців, безліч організацій; общеобязательность, тобто. норми права обов’язкові всім членів суспільства і всіх, які перебувають біля цієї держави; у разі порушення норм права держава має застосувати примус; завжди перебувають у письмовій формі й обов’язково втілюються у суворо встановлену норму будь-якого акта — закону, указу, постанови; неперсонифицированность, тобто. відсутність конкретного адресата; ієрархічність норм права, їх підпорядкованість: норми права мають різну юридичної чинності; є предметом відображення: норми права регулюють не будь-які, а найбільш важливі життя суспільства відносини — влада, власність і др.

Підсумовуючи вищезазначені ознаки, право можна з’ясувати, як систему загальнообов’язкових, формально певних нормативних установок, регулюючих суспільні відносини і походять із держави, забезпечених до виконання примусом із боку государства.

У сучасному вітчизняної юридичної науці склалися три основних підходи до розуміння права: а) нормативний; б) соціологічний; в) нравственный.

Призначення права формулюється в юридичної науці у двох аспектах. Відповідно до першого аспекту, призначення права — висловлювати інтереси панівного класу, служити засобом придушення, насильства стосовно решти класам. Другий момент бачить призначення права у цьому, аби бути засобом компромісу, зняття суперечностей у суспільстві, бути інструментом управління справами суспільства. Звідси право сприймається як засіб згоди, уступок.

Що ж до функцій права, то під ними розуміють які з його забезпечення і призначення основних напрямів правового на суспільні відносини. Вирізняють головні функції права — регулятивну і охранительную.

Регулятивна функція спрямовано регулювання, впорядкування громадських відносин, встановлення правил поведінки людей. У регулятивної функції проявляється головне призначення права — упорядкувати громадські отношения.

Охоронна функція захист найважливіших не для життя суспільства відносин. Ця функція має власної завданням забезпечити вимоги законів, встановити режим законності в обществе.

Крім названих, право виконує деякі додаткові функції. До них можна отримати віднести виховну, ідеологічну, інформаційну і др.

До принципам права можна віднести: гуманізм, законність, демократизм, внутрішню узгодженість і др.

2. Під джерелом права сучасна юридична наука розуміє офіційні й інші способи висловлювання й закріплення норм права, надання їм загальнообов’язкового юридичного значення. Інакше висловлюючись, це — зовнішня форма висловлювання права.

Як форм (джерел) права зізнаються: правової звичай, правової прецедент, правова доктрина, договори нормативного змісту, нормативно-правової акт, релігійні нормы.

Правовий звичай є звичай, який одержав визнання і схвалення держави й, отже, його защиту.

Правовий прецедент — головне джерело права у державах, які належать до англосаксонської правової сім'ї. Під правовим прецедентом розуміється рішення судових чи адміністративних органів у конкретній справі, яке приймається за загальне твердження обов’язкове правило під час вирішення згодом аналогічних дел.

Правова доктрина — це теоретичні становища, наукові теорії юридичного характеру, у яких формулюються найважливіші принципи, юридичні категорії, поняття, погляди учених — юристов.

Договори нормативного змісту є угоду між суб'єктами, покликане врегулювати їхні стосунки шляхом закріплення взаємних правий і обов’язків, які суб'єкти зобов’язуються добровільно выполнять.

Релігійні норми грунтуються на релігійних поглядах і Джульєтту грають великій ролі в суспільствах, де та чи інша релігія є офіційною, общегосударственной.

Нормативно-правовий акт переважно держав є головним джерелом і формою права. Він є акт, що закріплює норми права, тобто правил поведінки, встановлені державою і забезпечені можливістю застосування примусу з боку держави. Для нормативно-правового акта характерні наступні ознаки: а) нормативний правової акт походить від держави; б) існує особливий порядок (процедура) ухвалення цього акта; в) використовується письмова форма і саме акт оформляється у спеціальній вигляді; р) ієрархічна підпорядкованість, джерело якої в різної юридичної силі окремих актів; буд) зміст акта становлять правила поведения.

Нормативні правові акти поділяються на великі групи: закони і підзаконні акти. Закони приймаються представницькими органами, підзаконні акти — всіма іншими уповноваженими органами і посадовими лицами.

Закон — це нормативний правової акт, ухвалений представницькими (законодавчими) органами влади у особливому порядку, регулюючий найбільш важливі життя суспільства суспільні відносини і у якого вищої юридичної силой.

Закони поділяються на конституційні і текущие.

Система права є структурну організацію права, яка обумовлена об'єктивними умовами його існування й забезпечує внутрішнє єдність і несуперечність права.

Система права включає у собі кілька основних компонентів: галузі права, підгалузі, правові інститути та норми права.

Галузь права — це сукупність норм права, регулюючих якісно однорідну групу громадських відносин. Вона відрізняється своєрідністю предмети й методу правовим регулюванням (конституційне, трудове право, громадянське, сімейне, кримінальна та інших.). Предмет правовим регулюванням становлять суспільні відносини, регульовані даної сукупністю норм права. Метод правовим регулюванням є сукупність різних способів правового впливу галузі права на громадські відносини, є предметом її регулирования.

Кілька близьких характером регулювання правових інститутів утворюють підгалузь права (у складі громадянського права існує авторське, патентне і др.).

Правовий інститут — це складова частина галузі права, що становить собою сукупність правових норм, регулюючих певний вид однорідних громадських відносин (трудового договору, оплата праці, робочий час, період відпочинку. в трудовому право і др).

Первинним елементом системи права є норма права — конкретне правило поведения.

3. Під нормою права розуміється загальнообов’язкове, формально певне правило поведінки, встановлений державою ролі критерію правомірного чи забороненого поведінки, і забезпечене державними средствами.

Нормам права, як та права загалом, притаманні свої ознаки: а) государственно-властная природа; б) загальний характер; в) предоставительно — який зобов’язує характер; р) формальна визначеність; буд) внутрішня структура.

Прийнято виділяти три елемента складових норму права: гіпотезу, диспозицію і санкцию.

Гіпотеза — це вказівку на умови й обставини, у яких реалізується цю норму. Диспозиція містить саме правило поведінки, права й обов’язки суб'єктів. Санкція є вказівку на неприємних наслідків, що потенційно можуть наступити у разі недотримання розпоряджень диспозиции.

Норми права у зв’язку з їх різноманітним характером класифікуються по різним підставах: за роллю норми у механізмі правовим регулюванням (регулятивні, охоронні); по суб'єктам правотворчества (Президент, парламент та інших.); на уроках регулювання (конституційні, цивільні, трудові та інших.); характером що міститься розпорядження (управомочивающие, які зобов’язують, які забороняють); методом правовим регулюванням (імперативні, диспозитивные); за часом дії (постійні, тимчасові); територією дії (загальнонаціональні, місцеві); за роллю в правотворчестве (первинні, вторинні); дією в середньому суб'єктів (загальні, спеціальні, виключають) і др.

4. Правоотношение — це врегульоване нормою права громадське ставлення, учасники якого виступають носіями суб'єктивних правий і юридичних обязанностей.

Структура правовідносини вбирає у собі весь його елементний склад: суб'єкт, об'єкт і содержание.

Суб'єкти — це учасники правовідносини. Ними може бути громадяни, підприємства, державні органи, сама держава. Щоб стати учасником юридичних правовідносин, треба мати правоздатністю і дееспособностью.

Правоздатність — здатність громадянина бути суб'єктом права, мати правничий та обов’язки. Вона виникає у момент його й припиняється смертью.

Дієздатність — здатність громадянина своїми діями набувати цивільні правничий та створювати собі цивільні обов’язки. Виникає вона у обсязі із настанням повноліття, тобто за досягненні 18 лет.

Об'єктом правовідносини і те, потім ця дія спрямована: речі, поведінка, продукти духовної творчості, нематеріальні блага.

Суб'єктивні права визначають міру можливого, а юридичні обов’язки — міру належного поведінки учасників правового отношения.

Динаміка правовідносин залежить від юридичних фактів. Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, із якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Вони носять різноманітний характері і охоплюють всі види громадських відносин, регульованих правом. Юридичні факти діляться на події та дії. Якщо події не залежить від волі людей, то дії відбуваються волею громадян. Дії бувають правомірними і неправомірними. Правомірні дії можуть бути юридичними актами чи юридичними вчинками, неправомірні дії - провинами чи преступлениями.

Тема 3. Характеристика законності і правопорядка.

Правопорушення і юридична ответственность.

Вопросы.

1. Поняття законності і правопорядка.

2. Правомірне поведінка. Правопорушення та її виды.

3. Характеристика юридичну відповідальність, її виды.

1. У правознавстві законність сприймається як узагальнювальна категорія всієї юридичної науку й практики, інтегральним показником урегульованість всіх сторін життя. Рівень й сьогодні стан законності служать головний критерій оцінки правової життя суспільства, його громадян. Зміст законності пов’язано і з поведінкою суб'єктів, що реалізують право, і з діяльністю державні органи, які її формування та захист, і полягає у точному і неухильному дотриманні ними юридичних норм.

Звідси випливає таке визначення законності: законність — це таке правової режим життя, у якому здійснюється точне і неухильне дотримання законів та інших нормативних актів всі суб'єкти права.

Законність традиційно також пов’язують із пануванням, верховенством законів. Будь-яке видання норм права, суперечать закону, є її порушення, як і точне виконання вимог нормативного акта, що суперечить закону. Також нормативні акти мають приймати у суворо встановленому законом порядку і форме.

З принципом верховенства закону пов’язано й вимога рівності всіх перед законом. В усіх повинна бути однакова обов’язок дотримуватися правові розпорядження, на рівних умовах усі мають мати рівні права і мати переваг, повне право повинні прагнути бути однаково защищены.

Важливою стороною здійснення режиму законності є принцип неприпустимість сваволі у діяльності посадових лиц.

Що стосується правотворческой діяльності законність означає, що правова система повинний мати такими інструментами, використання яких дозволяє щоразу поставити заслін неправовому нормативному акту, якщо його застосування пов’язані з обмеженням права і свободи чоловіки й гражданина.

Найповніше режим законності реалізується у правову державу, обумовлюючи його сущность.

З законністю тісно пов’язані інше правове явище — правопорядок. Правопорядок — це джерело якої в право і законності організація життя, у тому чи іншому етапі його розвитку. За своєю суттю, правопорядок — результат здійснення законності. Отже, між законністю і правопорядком є достатньо жорстка і нерозривна зв’язок. Будь-яке порушення законності передбачає обов’язкову порушення правопорядку поза залежність від сфер, де це произошло.

Поняття «правопорядок» характеризує стан врегульованості громадських відносин, то якісне стан громадських відносин, до якого тягнуться люди, створюючи режим реального панування права. Характерна риса правопорядку у тому, що він втілюються властивості права, правові принципи й підвищити вимоги законности.

Законність і правопорядок може бути забезпечені лише за певних потребує матеріальних та духовних передумови життя. Кошти, при допомоги яких забезпечується цілковите і послідовне проведення життя вимог законності (і, правопорядку) називаються гарантіями. Гарантії можна розділити на економічні, політичні, духовні і юридические.

Економічними гарантіями є: рівність всіх форм власності, наявність громадянського суспільства, граждан-собственников, вільне заняття підприємницької деятельностью.

Політичними гарантіями законності є наявність розвиненої системи народовладдя, політичних права і свободи громадян, багатопартійної політичною системою, діяльність у країні політичної опозиції і др.

Духовно-культурної гарантією є висока правова культура і розвинене правосознание.

До юридичним гарантіям ставляться: правової контроль, розслідування злочинів, система правосуддя, юридичну відповідальність, заходи запобіжного впливу і др.

2. Найчастіше норми права виконуються учасниками правовідносин. Поведінка учасників правовідносини, відповідне вимогам правових норм, називається правомірним. Розрізняють кілька видів правомірного поведінки: належне, дозволяемое і требуемое.

Будь-яке правомірне поведінка може бути охарактеризоване і з зовнішньої, об'єктивної боку, і з м’якою внутрішньою, суб'єктивної. Об'єктивна сторона правомірного поведінки характеризується діями або бездіяльністю осіб, способом їх здійснення, використаними засобами, дійсними чи можливими результатами. Суб'єктивна сторона правомірного поведінки є сукупність мотивів, цілей, ступеня усвідомлення можливості наслідків і внутрішнього ставлення до них человека.

Правопорушення — це винна поведінка праводееспособного особи, свідомо чи необережно порушує розпорядження законом і наносящее шкода суспільству чи громадянам, організаціям. Правопорушення характеризується поруч ознак: 1) соціальна шкідливість; 2) протиправність; 3) винність; 4) наказуемость.

Соціальна шкідливість у тому, що правопорушення йде на шкода інтересам особистості, суспільства, государства.

Протиправність означає, що правопорушення є порушення норм права. Протиправність діяння може проявитися у прямому порушенні правового заборони, в невиконанні покладених обов’язків, в перевищенні посадових повноважень і др.

Винність залежить від наявності провини обличчя на скоєнні правопорушення. Сутність провини залежить від негативному відношенні суб'єкта до охоронюваним правом інтересам суспільства, що виявляються в скоєнні суспільно шкідливих деяний.

Карність означає, що з вчинене правопорушення до винному особі буде застосована санкция.

Правопорушення залежно від рівня соціальної небезпеки ділять на: злочину — суспільно небезпечні діяння, які передбачена кримінальної відповідальності; провини — це різновид правопорушень, завдають незначний шкода особистості, суспільству, государству.

Залежно від цього, якій галузі громадських відносин провини скоєно, розрізняють адміністративні, дисциплінарні провини і др.

До складу правопорушення входять такі елементи: суб'єкт — деликтоспособное обличчя, яка скоїла правопорушення; об'єкт — певне благо чи добросусідські відносини, захищені державою; об'єктивна сторона — протиправне діяння, вредноносный результат і причинний зв’язок між діянням і результатом; суб'єктивний бік — розкриває психічне ставлення суб'єкта до здійсненого діянню та її наслідків, спрямованість волі правопорушника. До ознаками суб'єктивної боку ставляться вина, мотив, цель.

3. Правопорушення — підставу юридичну відповідальність. Юридична відповідальність — це наступ для порушника несприятливих наслідків, передбачених санкцією правової нормы.

Ознаки юридичну відповідальність: спирається на державне примус; настає скоєння правопорушень; пов’язані з осудом поведінки правопорушника товариство і держави; здійснюється компетентні органи згідно до закону; виявляється у обов’язки особи зазнати певні лишения.

Вирізняють: кримінальну, цивільно-правову, адміністративну, дисциплінарну, матеріальну, хозяйственно-правовую ответственность.

Кримінальна відповідальність настає під час проведення громадянином ніякого кримінального злочину. Конкретна характеристика складів злочинів і передбачені право їх вчинення кримінальні покарання зберігають у Кримінальному кодексі України. Кримінальні покарання застосовуються лише за вироком судових установ. Заходами кримінальної відповідальності є: позбавлення свободи, штраф, виправні роботи без позбавлення волі, конфіскація майна, і др.

Цивільно-правова і хозяйственно-правовая відповідальність наступають порушення громадянського чи господарського законодавства, невиконання договірних зобов’язань, заподіяння шкоди. Заходами цивільно-правової і хозяйственно-правовой відповідальності є виплата неустойок, штрафів, пені, і навіть відшкодування заподіяних убытков.

Адміністративна відповідальність настає під час проведення обличчям адміністративного проступку. Види і характеристика адміністративних проступків, і навіть заходи відповідальності право їх вчинення утримуватися в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Основними видами адміністративних стягнень є: попередження, штрафи, позбавлення спеціального права, конфіскація, адміністративний арешт та інших. Справи про адміністративні правопорушення розглядають адміністративні комісії при виконкомах місцевих рад народних депутатів, судді, посадові особи органів внутрішніх справ, державних інспекцій та інших органов.

Дисциплінарна відповідальність настає під час проведення працівником дисциплінарних проступків. За порушення трудовий дисципліни власник підприємства чи уповноважений їм орган вправі залучити працівника до дисциплінарну відповідальність. Кодексом законів про працю України передбачені такі заходи дисциплінарних стягнень: догану і увольнение.

Матеріальна відповідальність виникає у разі заподіяння працівником прямого дійсного шкоди підприємству, установі, організації, з якими даний працівник полягає у трудових правовідносинах. Залежно та умовами заподіяння шкоди відповідальність працівника може мати обмежений чи повний розмір утримань з його заробітної платы.

Список рекомендованої литературы.

А. Нормативні акты.

Конституцію України: Прийнята на п’ятої сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // ВВРУ. — 1996. — № 30.

Загальна Декларація правами людини. Права людини: Рб. документів. — М., 1990.

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // ВВРУ. — 1990. — № 31.

Про проголошення незалежної України: Постанова Верховної Ради саме України від 24 серпня 1991 р. // ВВРУ. — 1991. — № 38.

Б. Навчальна литература.

Теорія права: Підручник / За ред. В. О. Котюка — Київ: Вентурі, 1996.

Основи держави й права: Навчальний посібник /Під ред. В. В. Комарова — Х.: Одіссей, 1997.

Теорія держави й права: Курс лекцій / Під ред.Н. И. Матузова — М.: Юристъ, 1997.

Загальна теорія держави й права: Підручник. — 4-те вид. — перераб. і дополн. — М.: Юрайт, 1998.

Теорія держави й права: Підручник / За ред. В.В.Копейчікова — До.: Юрінком, 1998.

Теорія держави й права: Підручник / Під ред.В. Н. Хропанюка -М.: Интерстиль, 1999.

Правознавство: Підручник / За ред. В.В.Копейчікова — До.: Юрінком Інтер, 1999.

Основи держави й права України / Під ред.И. Н. Пахомова — Харків: Одіссей, 2000.

Розділ 2. Основи адміністративного права.

Тема 1. Основи адміністративного права.

Вопросы.

1. Загальні засади про адміністративному праві, його предмет.

2. Адміністративно-правові відносини: утримання і виды.

3. Загальна характеристика органів виконавчої власти.

1. Адміністративне право — одне з найважливіших коштів регулювання громадських відносин, використовуваних державою процесі управлінської діяльності, і забезпечення злагодженої роботи державної машини. Через норми адміністративного права держава робить у його уповноважених органів проведе у життя найважливіші організаційні заходи економічного і соціально-культурного характеру задоволення суспільних потреб і забезпечення нормальні умови життя граждан.

Адміністративне право закріплює правові норми й організаційні форми участі громадян, у управлінні державою, встановлює посадові правил поведінки як компетентних органів прокуратури та посадових осіб, так рядових граждан.

Норми адміністративного права регулюють великий комплекс управлінських відносин, що виникають у улаштуванням державного регулювання у сфері економіки, соціально-культурного будівництва, адміністративно-політичного устройства.

Адміністративне право — самостійна галузь правової системи України, регулююча суспільні відносини, що у процесі організації та виконавчо-розпорядчої діяльності державного управления.

Адміністративне право покликане регулювати ті громадські відносини, які виникають (складаються), розвиваються і припиняються в сфері державного регулювання і функцію контролю. Ці суспільні відносини виникають сумніви з приводу здійснення органами управління управлінських функцій. Отже, предмет адміністративного права фактично становлять управлінські суспільні відносини і контроль.

Правове регулювання громадських взаємин у сфері управління здійснюється через встановлення закріплених в нормах адміністративного права правил поведінки, юридично обов’язкових всім учасників регульованих отношений.

Конкретне громадське ставлення є управлінським, тому підпадає під що регулює вплив адміністративного права у таких случаях:

1) як у ньому обов’язково бере участь відповідний орган управління (посадова лицо);

2) коли цей орган практично реалізує повноваження, надані йому державою реалізації управлінської діяльності. До управлінських можна віднести такі громадські отношения:

— між виконавчими органами держави у порядку їх ієрархічної подчиненности;

— між різними, не які у підпорядкуванні, органами державного управления;

— між органами управління та його підлеглими їм державними підприємствами, организациями;

— між органами управління і недержавними підприємствами, организациями;

— між органами управління і гражданами.

Адміністративно-правове регулювання цих різноманітних управлінських громадських відносин здійснюється з допомогою загальних методів, тобто. сукупності коштів чи способів регулюючого впливу права на суспільні відносини, закладені у самій природі права. Розрізняють такі методы:

1. Розпорядження — покладання прямий юридичної обов’язки зробити ту чи іншу дію, у умовах, передбачених правової нормою (потрібно чинитиме саме так, а чи не иначе);

2. Заборона — покладання прямий юридичної обов’язки не здійснювати то чи інше дію, у умовах, передбачених правової нормой;

3. Дозвіл — юридичне дозвіл здійснювати за умов, передбачених правової нормою ті чи інші дії з своєму усмотрению.

Отже, адміністративно-правове регулювання розраховане на такі суспільні відносини, у яких становище сторін виключає їхнє юридичне рівність, вони у відносинах субординации.

2. Адміністративно-правові відносини мають свою специфіку, яка випливала з норм адміністративного правничий та управлінської діяльності, що вони регулируют.

Сторонами цих правовідносин може бути органи державного управління і місцевого самоврядування, державні службовці, підприємства, заклади і організації незалежно від форм власності, громадян України, іноземці, й особи без гражданства.

Права й обов’язки сторін у адміністративно-правових відносинах носять взаємний характер. Правам одного боку відповідають обов’язки інший і на оборот.

Особливості адміністративно-правових відносин перебувають у следующем:

— нерівність сторін — жодна зі сторін завжди наділена юридично владними повноваженнями стосовно інший стороне;

— можуть бути з ініціативи будь-якої зі сторін — органу управління, громадянина тощо. Причому згоду інша сторона перестав бути обов’язковим умовою виникнення правовідносин. Вони можуть бути всупереч бажанню одній з сторон;

— адміністративно-правові суперечки дозволяються, зазвичай, в адміністративному порядку, тобто. шляхом безпосереднього юридично владного і одностороннього розпорядження повноважного органу управління чи посадового лица;

— порушення вимог адміністративно-правових норм боку несуть відповідальність не друг перед іншому, а перед государством.

Залежно від характеру юридичної зв’язок між сторонами можна виділити вертикальні і горизонтальні адміністративно-правові отношения.

Вертикальні - у тому, що з одного боку є владні повноваження, яких в з іншого боку (вищі і нижчі органи управління, між організаційно несоподчиненными органами управління і т.д.). Основний ознака таких правовідносин — наявність повноважень із здійсненню односторонніх владних дій в однієї зі сторін стосовно до іншого учаснику цих отношений.

Горизонтальні - такі, у яких боку юридично рівноправні. Цей принцип притаманний відносинам, що складаються між громадянином і органом управління (посадовою особою), наприклад, оформлення працювати, поводження з заявою і т.д.

3. За характером своєї діяльності органи виконавчої можна розділити на органи загальної галузевої компетенції, органи міжгалузевий компетенції, контрольні і наглядові органи, спеціалізовані державні органи, виконують спеціальні чи специфічні функції государства.

Система органів державної виконавчої влади України включає в себя:

— Кабінет міністрів ;

— министерства;

— державні комітети — і ведомства;

— органи державної виконавчої Автономної Республики.

Крым;

— державні адміністрації областей, районів, міст Києва и.

Севастополя.

Органи виконавчої здійснюють своєї діяльності по наступним направлениям:

1) у сфері экономики;

2) в соціально-культурної сфере;

3) в административно-политической области.

У економічній галузі регулювання здійснюється відповідними органами виконавчої влади і посадовими особами. Їх компетенція та принципи діяльності визначаються законів і іншими нормативними актами. Систему органів виконавчої влади цій галузі становлять Уряд України, міністерства та ведомства.

До органів виконавчої влади соціально-культурної сфері относятся:

— министерства;

— ведомства;

— комітети науку й техніки, культури (зокрема. засобів масової інформації, друку, телебачення, радіомовлення, архівів), охорони здоров’я (в т.ч. санітарно-епідеміологічної служби, фізкультури, туризму й т.д.);

— органи державного управління області праці, зайнятості і соціального захисту населения;

— міграційні службы.

Система органів державного управління адміністративнополітичній сфері у сфері підприємництва містять у собі органи, здійснюють державне управління галузі оборони, безпеки (зокрема. органи прикордонної служби, зовнішньої розвідки, національне бюро розслідувань); органи внутрішніх справ (органи міліції, пожежної безпеки); юстиції; закордонних справ; з економіки (державна податкова служба, митна служба і пр.

Служба — це з видів платній, суспільно корисної діяльності людей т.ч. у сфері управления.

Державна служба України — це професійна діяльність осіб, які обіймали посади як у державних органах та його апараті по практичному виконання завдань і державних функцій держави й одержують зарплатню з допомогою державних коштів. Діяльність державних службовців України регламентована Законом «Про державній службі» від 16.12.93 г.

Головним компонентом державної служби як юридичного інституту є должность.

Посада — певна структурою і штатний розклад первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, яку покладено встановлений нормативними актами коло службових полномочий.

Посадовими особами вважаються керівників Західної й заступники керівників державних їх апарату, інші державні службовці, на яких законами чи іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функций.

Посада визначає коло службовими обов’язками, правничий та межі відповідальності державного службовця, вимоги щодо його професіональною підготовкою. З іншого боку, вона відображає зміст роботи, яку службовець, встановлює його правової статус.

Система посад будується по ієрархічному принципу, у її основу належить 7 категорій посад службовців. Основними критеріями класифікації посад держслужбовців є організаційно-правовою рівень органу, котра приймає їх на, об'єм і характер компетенції у конкретній посади, роль і важливе місце посади на структурі державного органа.

Відповідно до нормами Закону «Про державну службу» зазначеним категоріям посад державних службовців присвоюється 15 рангов.

Ранг службовцю присвоюється відповідно до його посадою, рівнем професійної кваліфікації, і результатом работы.

На державних службовців накладаються передбачені чинним законодавством обов’язки, і права. Конкретніше вони встановлюються з урахуванням типових кваліфікаційних характеристик і відбиваються в посадових положеннях і інструкціях, які затверджуються керівниками відповідних органів не більше законом і їх компетенции.

Тема 2. Адміністративна ответственность.

Вопросы.

1. Поняття адміністративного правопорушення, його суб'єкти і состав.

2. Види адміністративних правонарушений.

3. Поняття адміністративної відповідальності ще і різноманітні види адміністративних взысканий.

4. Порядок притягнення до адміністративної ответственности.

1. Адміністративне правопорушення (провина) — протиправне, винна (навмисне чи необережне) дію або бездіяльність, посягающее на державний чи суспільний лад, державну чи колективну власність, правничий та свободи громадян, встановлений порядок управління, які законодавством передбачити адміністративну ответственность.

Адміністративний провина як вид правопорушення відрізняється від злочин з ступеня суспільної небезпечності деяния.

Його слід відрізняти і від такої правопорушення, як дисциплінарний провина, який із трудовий чи службової дисципліною працівників, протягом якого законодавством передбачає відповідальність в дисциплінарному порядке.

Юридичними ознаками адміністративного проступку є: а) протиправність, що виражається в заборону адміністративним законодавством передбачені законами діянь; б) винність, тобто. вчинення протиправного діяння свідомо чи необережно; в) громадська шкідливість — виявляється у зазіхання (заподіянні шкоди, або створенні загрози його заподіяння) на суспільні відносини, охоронювані обов’язковими правилами, що містять відповідні заборони; р) адміністративна відповідальність — застосування за досконале адміністративне правопорушення встановлених законодавством заходів відповідальності, тобто. відповідних адміністративних взысканий.

адміністративної відповідальності підлягають громадяни й додаткові лица.

Громадяни визначають скоєні ними адміністративні правопорушення після досягнення 16 років. До особам від 16 до 18 років, які заподіяли адміністративні правопорушення, вживаються заходи впливу, передбачені ст. 241 КоАП Украины.

Під складом адміністративного проступку розуміється встановлена правом сукупність ознак, за наявності яких антигромадське діяння вважається адміністративним правонарушением.

Склад адміністративного проступку включає: Об'єкт — суспільні відносини, охоронювані адміністративним правом; Суб'єкт — обличчя, досягла 16-річного віку, осудне; Об'єктивну бік — сукупність передбачені законами ознак, характеризуючих зовнішні прояви проступку — місце, час, спосіб мислення та обстановку, що характеризує провина, і саме дію бездіяльність; Суб'єктивну бік — сукупність ознак, характеризуючих психічне ставлення особи до скоєного (вина, мета, мотиви скоєння проступка).

Реальне діяння тільки тоді ми вважається провиною, як його містить все без винятку елементи, названі законом, т.к. відсутність хоча б однієї з них означає відсутність складу в целом.

2. Основні види адміністративних правопорушень викладені у КоАП Украины.

До окремої групу виділено адміністративні правопорушення, які посягають на громадян і населення (глава 5 розділу II КоАП України). Останнім часом посилено адміністративна відповідальність за порушення виборчих прав громадян (ст. ст. 1862, 1864).

Помітно зросли значення й ролі адміністративних санкцій, передбачених правопорушення у сфері охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури (гл. 7 разд. II КоАП Украины).

Багато адміністративних правопорушень відбувається в області промисловості, будівництва й у сфері використання електричної й теплової енергії. Для боротьби з тими негативними діяннями передбачені норми адміністративного законодавства, закріплені в гол. 8 разд. II КоАП Украины.

Нерідко адміністративні правопорушення відбуваються у сільському господарстві, також є поширеними порушення ветеринарносанітарних правил (гол. 9 разд. II КоАП Украины).

Адміністративні правопорушення на транспорті може мати досить серйозні, а деяких випадках і катастрофічні наслідки. А, щоб ефективно боротися з провинами у цій галузі, законодавець встановив адміністративну відповідальність правопорушення на транспорті, у сфері дорожнього господарства та зв’язку (гол. 10 разд. II КоАП Украины).

Для міських поселень досить актуальні питання нормальної діяльності житлово-комунального господарства, які включають водоі газозабезпечення, електропостачання та інші необхідні послуги. Глава 11 разд. II КоАП України включає у собі відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері житлових прав громадян, житлово-комунального господарства і благоустройства.

Кожен громадянин є покупцем, й у ролі входить у певні правовідносини з торгівлею, яка працює у відповідність до встановленими правилами, порушення яких, і навіть порушення інших адміністративно-правових норм тягнуть адміністративної відповідальності. Перелік правопорушень у цій галузі досить широкий і входять такі діяння, відповідальність скоєння яких передбачено гол. 12 разд. II КоАП України «Адміністративні правопорушення у сфері торгівлі, фінансів і кустарно-ремесленных промыслов».

У особливу групу виділено адміністративні правопорушення, які посягають суспільний лад і громадську безпеку (гол. 14 разд. II КоАП України), у сфері стандартизації, якості продукції і на метрології (гол. 13 разд. II КоАП України), які посягають на власність (гол. 6 разд. II КоАП Украины).

Об'єктом адміністративних проступків то, можливо встановлений порядок управління (гол. 15 разд. II КоАП).

Оскільки адміністративне право носить комплексний характер, адміністративна відповідальність передбачена нормами інших галузей права: фінансового, земельного, екологічного та ін. На жаль, сьогодні відсутня кодифікований перелік всіх адміністративних правопорушень, що створює певні складнощі у правозастосовчої діяльності. Це обставина врахували за нормальної постановки питання про розробку нового Кодексу про адміністративних правонарушениях.

3. Адміністративна відповідальність — вид юридичної відповідальності, відтворений у застосуванні повноважними органами і посадовими особами конкретних адміністративних стягнень до осіб, які заподіяли адміністративні правопорушення (проступки).

До адміністративної відповідальності ще винні залучаються виходячи з законодавства, чинного під час та за місцем скоєння правопорушення. Зазвичай, адміністративна відповідальність настає в разі порушення (невиконання або належного виконання) норм адміністративного права.

Для адміністративної відповідальності ще характеризуєтся тим, що органом (посадовою особою), накладала адміністративне стягнення, особою, які заподіяли адміністративне правопорушення, відсутні відносини підпорядкованості службовими щаблями чи работе.

Основними рисами, котрі характеризують адміністративної відповідальності, є: адміністративна відповідальність встановлюється як законом, і підзаконних актів, чи їх нормами про адміністративні правопорушення, тобто. вона не має власну нормативно-правову основу; підставою адміністративної відповідальності ще є адміністративне правопорушення; суб'єктами адміністративної відповідальності ще може бути як фізичні особи, і колективні освіти; за адміністративні провини передбачені адміністративні стягнення; адміністративні стягнення застосовуються широким колом уповноважених органів прокуратури та посадових осіб: виконавчої, місцевого самоврядування, їх посадовими особами, судами (суддями) та інших.; адміністративні стягнення накладаються органами і посадовими особами на неподчиненных ним служби або роботі осіб — правопорушників; застосування адміністративного стягнення не тягне судимості і звільнення з роботи; заходи адміністративної відповідальності ще застосовують у відповідність до законодавством, який регламентує провадження у справах про адміністративних правонарушениях.

За досконале адміністративне правопорушення законом передбачена відповідальність як адміністративного стягнення, налагаемого компетентними органами.

У КоАП України такі види адміністративних стягнень: попередження — офіційно осуд правопорушника, оформлене письмово чи зафіксоване в інший спосіб; штраф — стягнення з порушника певної грошової цифру дохід держави; возмездное вилучення предмета, з’явився знаряддям скоєння чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення — у його примусове вилучення і наступного реалізації з передачею вирученої суми колишньому власнику з відрахуванням витрат за реалізації вилученого предмета; конфіскація предмета, з’явився знаряддям скоєння чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення — примусове, безплатне звернення цього у дохід держави; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (управління транспортним засобом, право полювання); виправні роботи терміном до 2-х місяців від відбуванням їх за місцеві постійної роботи правопорушника і зі стягненням до 20% його заробітку в дохід держави. Цей виду покарання застосовується лише в судовому порядку; адміністративний арешт до 15 діб з допомогою на фізичних роботах і їх оплати. Призначається лише в судовому порядку. Не застосовується: до вагітним жінкам, жінкам, які мають дітей до 12 років, неповнолітнім, інвалідам I і II групп.

4. Система органів, які розглядають справи про адміністративних проступки, визначено Кодексом про адміністративні правопорушення. До них относятся:

1) адміністративні комісії при виконавчих комітетах, районних, міських, районних у містах Рад, які розглядають всі справи про адміністративні правопорушення, окрім тих, які належать до компетенції інших органов;

2) виконавчі комітети сільських і селищних Советов;

3) районні (міські) суди (судьи);

4) органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші уповноважені органи, які розглядають справи, віднесені до компетенції законодавством. Так, органи внутрішніх справ розглядають справи щодо порушення суспільного ладу, прикордонного режиму і другие.

Отже, до колегіальним органам, які розглядати справи про адміністративні правопорушення, ставляться: адміністративні комісії, виконкоми селищних, сільських Рад та інші. До особам, які заслуговують розглядати ці справи одноосібно, ставляться: судді, начальники чи заступники начальників відділу внутрішніх справ, госавтоинспектор, ревізори поїздів, начальники митниць, райвоенкомы, головні санітарні лікарі, правові інспектори праці та другие.

Підставою для у справі є протокол про адміністративне правопорушення, який складають уповноваженим посадовою особою. Протокол не складається у разі, коли, наприклад, стягується штраф дома і правопорушник цього заперечує (за безквитковий проїзд, порушення правил дорожнього руху, і др.).

Для належне забезпечення провадження у справах про адміністративних правопорушення у необхідних випадках здійснюються процесуальні заходи, метою якого є припинення адміністративного проступку, встановлення особи, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи. До таких заходам відносять: адміністративне затримання особи; особистий огляд; огляд речей і вилучення речей і документов.

Адміністративне затримання одночасно й мірою припинення правопорушення, воно оформляється упорядкуванням відповідного протоколу. По проханні особи про його місцезнаходження повідомляють родичі, адміністрація на роботі чи навчання. Повідомлення про затримання неповнолітнього його батькам, або особам, їх який заміняє, обов’язковий. Для адміністративного затримання передбачені відповідні терміни. Зазвичай вони повинні перевищувати 3-х годин. У окремих випадках особи, які порушили прикордонний режим чи режим в пунктах пропуску через державний кордон, може бути затримані задля встановлення особи і встановлення обставин правопорушення до 3-х діб з повідомленням звідси письмово прокурору протягом 24-х годин із моменту затримання чи термін до 10 діб за санкцією прокурора, якщо правопорушники немає документів, які визначають їх особистість. За дрібне хуліганство, злісне непокора законному вимозі чи розпорядженню працівника міліції, військовослужбовця та інше, публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції, правопорушник можуть затримати до розгляду справи судом чи керівником органу внутрішніх справ. З іншого боку, може бути затримані до початку розгляду справи суддею особи, які порушили порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних ходів і демонстрацій чи виявили неповагу до суду, чи торгували з рук не встановлених местах.

Адміністративне затримання заслуговують здійснювати працівники органів внутрішніх справ, прикордонники, посадові особи воєнізованої охорони і військові автоинспекции.

Особистий огляд можна проводити уповноваженими те що посадовими особами органів внутрішніх справ, воєнізованої охорони, цивільної авіації, митних установ і прикордонних військ, природоохоронних органів в присутності двох понятих. Всі учасники огляду мали бути зацікавленими тієї статі, як і задержанный.

Огляд речей можна проводити уповноваженими те що посадовими особами органів внутрішніх справ, воєнізованої охорони цивільної авіації, митних установ, прикордонних військ, природоохоронних органів, органів лесоохраны, рибоохорони, органів, здійснюють нагляд над виконанням правил полювання. Про особистому огляді, огляді речей складається протокол чи про цьому робиться відповідна запис в протоколі про админнарушении чи задержании.

Вилучення речей і розповсюдження документів, що є засобом чи безпосереднім об'єктом правопорушення, здійснюється посадовими особами органів, які проводять затримання чи огляд. Вилучені речі й документи зберігаються до розгляду справи. Залежно від результатів його, можливі таке рішення: вилучені речі й документи конфіскуються, повертаються власнику чи знищуються, у разі возмездного вилучення речей реализуются.

По загальними правилами адміністративне стягнення то, можливо накладено не пізніше 2-х місяців із дня скоєння правонарушения.

Протокол іде уповноваженому органу (посадової особи), що розглядає справа про админнарушении. Справи, зазвичай, розглядаються за місцем скоєння правопорушення з участю нарушителя.

Термін дозволу справи встановлює законодательство.

Річ про адміністративне правопорушення розглядається открыто.

Постанову в справі оголошується відразу по закінченні розгляду останнього. Його копія протягом 3-х днів видається чи надсилають особі, в відношенні якого винесено постановление.

Постанову в справі про админнарушении може бути оскаржене обличчям, в відношенні якого вона винесли, і навіть потерпевшим.

Скарга подається протягом 10 днів із дня винесення постанови по адміністративному делу.

Постанову в справі про админнарушении і рішення за скаргою може бути опротестовані прокурором.

Встановлено наступний порядок виконання постанови про накладення адміністративного стягнення: штраф має бути сплачений порушником не пізніше 15-ти днів із дня вручення постанови про її призначення. Постанова про возмездном вилучення предмета, про конфіскації, про позбавлення нас спеціальних прав, про виправних роботах, виконуються уповноваженими на це органами гаразд, встановленому законодавством. Постанова про адміністративному арешт виповнюється органами внутрішніх дел.

Список рекомендованої литературы.

А. Нормативні акты.

Конституцію України: Прийнята на п’ятої сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // ВВРУ. — 1996. — № 30.

Кодекс України про адміністративні правопорушення. — До., 1993, з змінами і дополнениями.

закон України «Про державну службу «від 16 грудня 1993 р. // ВВРУ. — 1993. — № 43.

Б. Навчальна литература.

Молдован У. Основи держави і права. — К.:Юмана, 1996. — З. 128−133.

Основи держави й права: Навчальний посібник /Під ред. С. А. Комарова. — М., 1996. — З. 198−235.

Основи держави і права: Навчальний посiбник / За ред. А.М.Колодiя і А.Ю.Олiйника. — До.: Либiдь, 1997. — З. 159−168.

Правознавство: Навчальний посібник / За ред. В.В. Копєйчикова. — Київ: Юрінком Інтер, 1999.

Адміністративне право України: Підручник / За ред. В. К. Колпакова. — До.: Юрінком Інтер, 1999.

І.М.Пахомов. Чи потрібна поспішність у реформуванні адміністративного права // Право України. — 1999. — № 2.

Адміністративне це право України: Підручник /Під ред. Н. И. Данилькевича. — Дніпропетровськ: Арт-Пресс, 1999.

Розділ 3. Громадянське право.

Тема 1. Загальні засади громадянського права Украины.

Вопросы.

1. Поняття громадянського права, його предмет, метод і система.

2. Джерела громадянського права.

3. Громадянське правоотношение, його элементы.

4. Юридичні факти, угоди та їх характеристика.

5. Позовна давность.

1. Громадянське право є галузь права, предметом якого є майнові та особисті немайнові відносини у суспільстві. Майнові взаємини є суспільні відносини виробничого, економічного характеру. Ці відносини пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, і навіть переходом майна від однієї особи до другому.

Громадянське право регулює також особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими відносинами, й стосунку у сфері інтелектуальної власності (авторське, патентне право, декларація про відкриття.) Крім цих відносин, громадянське право регулює також особисті немайнові відносини, які пов’язані з майновими: декларація про честь, гідність і репутацію громадян, і организаций.

У основі методу цивільно-правового регулювання лежить юридичне рівність учасників цивільно-правових отношений.

Отже, громадянське право — це галузь права, яка регулює на засадах юридичного рівності майнові та особисті немайнові відносини, пов’язані і пов’язані з имущественными.

Система громадянського права є єдність і розмежування взаємозалежних цивільно-правових інститутів. Інститутом права є відособлена сукупність правових норм, регулюючих однорідні суспільні відносини. Система громадянського права передбачає об'єднання цивільно-правових норм в окремі інститути та поділ останніх на загальну та особливу части.

Загальну частину складають норми, що визначають завдання громадянського законодавства; коло регульованих їм відносин; підстави виникнення цивільних правий і обов’язків; засоби захисту прав; правове становище суб'єктів громадянського права; норми, які стосуються угодам, представництву і др.

Особлива частина вже охоплює цивільно-правові інститути, норми яких регулюють окремі групи відносин, наприклад, право власності, зобов’язальне право, спадкове право і др.

Норми права власності регулюють відносини з володінню, користування і розпорядженню майном, і навіть забезпечують рівних умов захисту всіх форм власності (приватної, колективної, государственной).

Норми зобов’язального права регулюють суспільні відносини по приводу передачі майна, сплати грошей, виконання, надання послуг і т.п., представляючи одному боці цих відносин право вимагати одної скоєння певного дії чи утримання від действия.

Норми спадкового права регулюють суспільні відносини у зв’язку з переходити майна спадкодавця до наследнику.

2. Джерелами громадянського права є нормативні акти, у яких юридично закріплені цивільно-правові норми. Сукупність цих актів є громадянське законодавство. Конституцію України є основним законом держави, має вищою юридичною чинністю, закріплює права, свободи, обов’язки громадян, право власності і інші майнові права.

Цивільний кодекс України — систематизований законодавчий акт, регулюючий майнові та особисті немайнові відносини, пов’язані і які пов’язані з имущественными.

До джерелам громадянського права слід вважати і конкретні закони — підприємства, про підприємництво, про власність, про господарських суспільствах та інших., норми яких регулюють відповідні гражданскоправові отношения.

Як джерела громадянського права можуть виступати підзаконні нормативні акти: постанови Верховної Ради саме, укази Президента, постанов Кабінету Міністрів, акти місцевих державних адміністрацій, рішення органів регіонального та місцевого самоврядування, локальні нормативні акти (накази, становища, инструкции).

3. Громадянське правоотношение є юридичну зв’язок між учасниками внормованого цивільне право отношения.

Громадянське правоотношение складається з суб'єктів, об'єктів і содержания.

Суб'єктами цивільних правовідносин може бути як фізичні, і юридичних осіб (громадяни, підприємства, установи, організації). У багатьох випадків ролі суб'єкта цих правовідносин може і государство.

Об'єктом громадянського правовідносини визнається то благо, на яке спрямовані суб'єктивне право й гарантована відповідна йому обов’язок з єдиною метою задоволення інтересу конкретного лица.

Громадянські правовідносини може мати об'єктами: речі; дії, наприклад, вплив ні на яку річ (переміщення вантажів за договором перевезення); результати духовного і інтелектуальної творчості (твори літератури, науку й мистецтва, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, наукові відкриття); особисті немайнові блага (ім'я, честь, гідність, таємниця листування і т.д.).

Зміст громадянського правовідносини є суб'єктивні правничий та обов’язки учасників даного правоотношения.

Суб'єктивне громадянське право — надана суб'єкту законом можливість певного поведінки, і навіть можливість вимагати відповідного поведінки від іншої особи. Суб'єктивне право нерозривно пов’язані з відповідної йому обов’язком. Так, реалізації громадянином права приватної власності на житловий будинок необхідно, щоб інші обличчя були зобов’язані не перешкоджати власнику володіти, користуватися й розпоряджатися цим имуществом.

Громадянські правовідносини не виникають, не змінюються і припиняються власними силами. Їм винні передувати певні юридичні факты.

4. Юридичними фактами називаються конкретні обставини, з якими закон пов’язує наступ певних правових наслідків (наприклад, з фактом народження людини пов’язується появу в нього правоздатності; з досягнення 18 років, ні з моментом вступу в шлюб громадянин набуває повну дієздатність). Юридичні факти поділяються до дій і. Саме є підставою виникнення відповідних цивільних правий і обов’язків (ст. 4 ГК).

Юридичні дії, є актами поведінки осіб, може бути правомірними чи неправомірними. Правомірні дії відповідають нормам права, спрямовані встановлення, зміна, припинення правий і обов’язків. Юридичний вчинок — правомірне дію суб'єкта, яке відбувається без наміри викликати правові наслідки (створення літератури, мистецтва). Неправомірні (протиправні) — суперечать нормам правничий та інтересам общества.

Юридичні події - обставини, виникаючі незалежно від волі людей (стихійними лихами — повінь, землетрясение).

Угоди — правомірні дії фізичних чи юридичних, створені задля встановлення, зміну або припинення цивільних правий і обов’язків. Через угоди проявляється волевиявлення однієї, двох або кількох сторін, що дозволяє їх розмежовувати на односторонні (заповіт), двосторонні (договір) та багатосторонні (продаж будинку з публічних торгов).

Угоди можуть відбуватися усно чи письмовій формах (простий чи нотаріальної). Усну форму мають угоди при самому їх скоєнні (наприклад, договір роздрібної купівлі-продажу), угоди між громадянами у сумі до 1ОО грн. та інших. У письмовій формах мають вершитися угоди державних підприємств і інших організацій між собою й громадянами; угоди громадян між собою у сумі понад 1ОО грн.; інші угоди громадян між собою, в відношенні яких вимагає дотримання письмовій форми (ст. 44 ДК). У передбачені законами випадках обов’язково потрібно нотаріальне посвідчення угод. Так, договір купівлі-продажу житловий будинок може бути нотаріально засвідчено (ст. 227 ДК). Підлягає також нотаріальному засвідченню та установчий договір дарування у сумі понад 500 грн., а при даруванні валютних цінностей — у сумі понад 50 грн. (ст. 244 ГК).

Недійсними зізнаються угоди: які відповідають вимогам закону (ст. 48 ДК); скоєні із єдиною метою, гидкою інтересам держави і (ст. 49 ДК); угоди юридичної особи, суперечать його цілям (ст. 50 ДК); скоєні неповнолітнім, які досягли п’ятнадцяти років (ст. 51 ДК) й у дітей віком із 15-ти до 18 років (ст. 53 ДК); скоєні громадянином, визнаним недієздатною (ст. 52) чи обмеженим в дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами (ст. 54); вчинені особою, нездатним розуміти значення своїх дій (ст. 55); скоєні внаслідок помилки (ст. 56), обману, насильства, загрози, зловмисного угоди представника одного боку з іншого чи результаті збігу важких обставин (ст. 57); скоєні без наміри створити юридичні наслідки (видимість розділу майна); скоєні з єдиною метою прикриття інший угоди (притворные).

Наслідки визнання угоди недійсною: повернення сторонами одна одній всього отриманого за угодою, (при неможливості повернути здобуту у натурі - повинні відшкодувати його вартість грошах, тобто. допускається двосторонню реституцію — відновлення сторін у початкове становище; повернення майна лише одному боці (потерпілої), а винна сторона втрачає декларація про отримання майна назад, воно стягується в дохід держави — одностороння реституція (наприклад, у випадку визнання недійсності угоди, досконалої внаслідок обману, насильства, загрози); отримане за угодою по обидва боки стягується у дохід держави — реституція заборонена (наприклад, угода совершена з єдиною метою, гидкою інтересам держави й общества).

5. Беручи цивільно-правові відносини, боку мають як виконувати свої обов’язки, а й матимуть можливість захищати своїх прав. Норми громадянського права визначають терміни, протягом яких можна захистити порушене право, звернувшись до суду, арбітражний чи третейський суд з позовом. Термін за захистом права за позовом особи, право якого порушено, називається позовної давністю (ст. 71 ДК). На низку вимог до терміни позовної давності не поширюються, наприклад, вимоги державних організацій повернення наразі державного майна з володіння, вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених Сбербанк.

Громадянське законодавство встановлює два виду термінів позовної давності: спільні смаки й сокращенные.

Загальні терміни позовної давності як фізичних, так юридичних осіб становлять З года.

Для окремих видів вимог встановлюються скорочені терміни позовної давності - 6 місяців. Стільки часу діє для позовів: про стягнення неустойки (штрафу, пені); вади проданих речей (ст. 237 ДК); що випливають із поставки неякісної і комплектної продукції (ст. 249 ДК); вади виконаної роботи (ст. 343, ст. 350 ДК). Скорочений строк позовної давності протягом одного року встановлюється щодо вимог про спростуванні ганебних честь, гідність або репутацію відомостей, неправдивих (ст. 7 ДК). Для позовів з перевезення встановлений термін два місяці (ст. 366 ГК).

Перебіг терміну позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто. від часу, коли обличчя дізналося чи мало дізнатися щодо порушення свого права (ст. 76 ГК).

Терміни позовної давності можуть припинятися, перериватися і відновлюватися. Призупинення термінів позовної давності можливо по наступним обставинам: якщо пред’явленні позову перешкоджало надзвичайне і непредотвратимое при умовах подія (непереборна сила — стихійне лихо, військові дії тощо.); якщо законодавством встановлено відстрочка виконання зобов’язань (мораторій); якщо позивач чи відповідач перебувають у складі Збройних сил України, переведених на на військовий стан (ст. 78 ГК).

Перебіг терміну позовної давності переривається пред’явленням позову в установленому порядку чи визнанням долга.

Після перерви споживачів протягом терміну позовної давності починається знову, а час, минуле до перерви, не зараховується у новий термін. Проте пред’явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває протягом терміну позовної давності. Відновлення позовної давності можливе тому разі, якщо суд визнає шанобливій причину пропуску терміну, й у разі порушене право підлягає защите.

Тема 2. Суб'єкти громадянського права.

Вопросы.

Громадяни як суб'єкти громадянського права.

1. Поняття і загальну характеристику юридичної особи. Види юридичних лиц.

2. Як суб'єкт громадянського права.

1. Громадяни є з суб'єктів громадянського права. Вони входять у цивільно-правові відносини між собою, з організаціями, а деяких випадках і із державою. Основними характеристиками громадянина є його правоздатність і дееспособность.

Під правоздатністю розуміється здатність мати цивільні правничий та обов’язки, яка визнається однаково над усіма громадянами України (ст. 9 ДК). Правоздатність у громадянина виникає з його й припиняється із смертю. Його правоздатність неспроможна залежати від статі, етнічного і «соціального походження, місце проживання, мовного ознаки тощо. Закон, зазвичай, передбачає обмеження правоздатності громадянина. Однак у виняткових випадках допускається обмеження правоздатності за рішенням суду як санкція за протиправне, суспільно-небезпечне поведінка. Так, суд може виступати як додаткового покарання встановити обмеження щоб займатися певної должности.

Під дієздатністю розуміється здатність своїми діями набувати цивільні правничий та створювати собі цивільні обов’язки (ст. 11 ДК). З урахуванням обсягу можна назвати три різновиду дієздатності: повна, часткова (неповна), ограниченная.

Повна дієздатність настає з найбільшим досягненням повноліття, тобто. з 18 років або з укладення брака.

Закон дає права визнати громадянина недієздатною внаслідок таки душевну хворобу чи недоумства, якщо він не здатна розуміти значення своїх дій чи керувати ними. Недієздатною громадянина може визнати лише суд (ст. 16 ГК).

Часткова дієздатність характеризується тим, що громадянин вправі отримувати й здійснювати своїми діями не будь-які, а лише прямо вказаних у законі, правничий та обязанности.

Можна виділити часткову дієздатність неповнолітніх у віці до 15 років і часткову дієздатність неповнолітніх віком від 15 до 18 лет.

За неповнолітніх, які досягли 15 років, угоди роблять від своїх імені батьки (усиновителі) чи опікун. Самі неповнолітні до 15 років вправі здійснювати лише малі побутові угоди (ст. 14 ГК).

З 15 до 18 років неповнолітні вправі самостійно здійснювати дрібні побутові угоди, розпоряджатися заробітної платою, стипендією, здійснювати авторські права за свої винаходу і інші об'єкти інтелектуальної власності. Інші угоди вони мають право здійснювати самостійно, але з обов’язкового згоди батьків (усиновителів) чи попечителей.

Обмежено дієздатними є громадяни, визнані такими рішенням Господарського суду внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами, якщо ставлять себе і свій сім'ю у важке матеріальне становище (ст. 15 ГК).

Обмежено дієздатний громадянин вправі самостійно укладати дрібні побутові угоди, інші угоди можуть укладати тільки за згодою попечителя.

Для з’ясування правового становища громадян як суб'єктів гражданскоправових відносин важливим є питання їх місце проживання. Це пов’язано, наприклад, про те, що спадщину відкривається з останнього місцеві проживання спадкодавця. Істотне значення має тут місце проживання боржника і кредитора щодо місця виконання зобов’язань, при розв’язанні тих завдань про визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошенні його мертвим. Місцем проживання, відповідно до ст. 17 ДК, визнається місце, де громадянин постійно чи переважно проживає. Що ж до неповнолітніх, які досягли 15 років, чи громадян, які перебувають під опікою, то місцем їх проживання визнається місце проживання їхніх батьків (усиновителів), опекунов.

2. Підприємства, установи, організації є суб'єктами громадянського права, тобто. можуть набувати правничий та обов’язки як майнові, і немайнові. Вони стають суб'єктами громадянського права, лише коли є юридичних осіб. Юридичними особами вони стають з їх створення та державній реєстрації у встановленому законом порядке.

А, щоб підприємство, установа, організація були юридичними особами, вони мають мати певними признаками:

1) організаційного единства;

2) мати відособленим имуществом;

3) виступати у цивільному обороті від власного имени;

4) самостійно нести майнову ответственность.

Лише наявність цих чотирьох ознак разом дає права юридичній особі бути суб'єктом цивільних прав.

Під організаційним єдністю розуміється наявність закріплених в локальному нормативному акті цілей створення цього юридичної особи, встановлений порядок перетинів поміж частинами (структурними підрозділами) чи членами організації, визначення своїх функцій і компетенций.

Організаційне єдність закріплюється в локальному нормативному акті даного юридичної особи. Для підприємств — це Статут, для громадських організацій — Положение.

Відособлене майно є необхідною передумовою участі юридичної особи у цивільному обороті. Майнова відособленість в тому, що майно даного юридичної особи відокремлена від майна його засновників, інших юридичних. Майнова відособленість відбивається у балансі даного юридичної особи (основні кошти, грошових сум, інші його оборотні кошти). Це дає можливість юридичній особі виступати учасником громадянського обороту, набувати правничий та обязанности.

Самостійна майнова відповідальність безпосередньо пов’язане з тими майновими правами і обов’язками, які юридична особа набуває собі, самостійно беручи участь у цивільному обороте.

Самостійна майнова відповідальність у тому, що за усталеними він зобов’язанням підприємство, установа, організація відповідають закріпленим по них власне майно. Ця відповідальність може бути покладено інших суб'єктів, крім випадків, встановлених законом.

Так, Закон України «Про власність» встановлено, що юридичне обличчя за свої борги відповідає усім своїм майном. Засновники не відповідають за борги заснованого їм підприємства, а підприємство і не відповідає за борги засновників, крім випадків, встановлених законом.

Юридичні особи набувають собі правничий та обов’язки безпосередньо через службових осіб. Структурні підрозділи не можуть від імені набувати правничий та обов’язки, і тому бути позивачами і відповідачами у суді (наприклад, відділ, цех, філія укладають договори немає від своє ім'я, т.к. вони їх мають, як від імені юридичного особи, до складу якої вони входять, коли таке право їм предоставлено).

Юридична особа має правоздатністю і дієздатністю. У на відміну від громадян, право — і спроможність у юридичних виникає з моменту державної реєстрації, здійснювану в відповідність до чинним законодательством.

Іншим відмітним знаком є, так звана, спеціальна правоздатність юридичної особи, тобто. воно має право укладати ті угоди (набувати ті правничий та обов’язки), передбачених його локальним нормативним актом — Статутом чи Положением.

Діяльність юридичних припиняється шляхом їх розв’язання або реорганізації (злиття, приєднання, поділ, виділення, преобразование).

Серед підприємств, установ, організацій, які у цивільному обороті як юридичних, залежно від форм власності, на базі якому вони створено, розрізняють: приватне юридичне підприємство, заснований на власності фізичної особи; колективне підприємство, заснований на власності колективу підприємства; господарське товариство; підприємство, заснований на власності об'єднання громадян; комунальне підприємство, заснований на власності відповідної територіальної громади; державне підприємство, заснований державному власності, в т. год. казенне предприятие.

3. Третім виглядом суб'єктів громадянського права є государство.

Держава — це особливий суб'єкт громадянського права. Як носій політичної влади, держава є юридичною особою, він сам визначає лад і межі здійснення належних йому цивільних правий і обязанностей.

Держава реалізує свою правосуб'єктність системою державні органи. Від держави у цивільних правовідносинах беруть участь керівні органи державним майном, фінансові та інші спеціальні, уповноважені державою органы.

Держава — це суб'єктом державної власності. Велику частину свого майна воно закріплює над державними підприємствами на праві повного господарського ведення, і навіть над державними установами, організаціями на праві оперативного управления.

Державні підприємства міста і установи діють у цивільному обороті як самостійні суб'єкти від імені, а від імені государства.

Держава, що є безпосереднім суб'єктом державного майна, несе самостійну відповідальність за своїми обязательствам.

Як суб'єкт майнових правовідносин, виступає через Міністерство фінансів (під час випуску державних позик, перехід до державі безгоспного, конфіскованого майна України та ін.). Воно є суб'єктом патентного права під час видачі патентів та інших охоронних документов.

Тема 3. Правове регулювання підприємницької деятельности.

Вопросы.

1. Поняття підприємницької діяльності, її ознаки і принципы.

2. Умови здійснення підприємницької деятельности.

1. Правову основу підприємництва становлять законодавчі і інші нормативно-правові акти, норми громадянського, фінансового, адміністративного, трудового та інших галузей права. Центральне місце у в цій системі займають закони про власність, про підприємництво, про підприємствах, про банки та надійної банківської діяльності, про інвестиції, про банкрутство, про антимонопольному законодавстві, про оподаткування і др.

Держава здійснює підтримання підприємництва наступним чином: з допомогою суб'єктам підприємництва умов ефективної зовнішньоекономічної діяльності; інформаційним забезпеченням суб'єктів бізнесу; шляхом надання допомоги у матеріальне забезпечення і збуті продукції підприємців; шляхом підготовки кадрів у сфері підприємництва і др.

Підприємництво виконує важливу громадську функцію і держава має сприяти його развитию.

Держава не втручається у підприємницьку діяльність за винятком встановлення податків, відсотків з державним кредитах, правил ціноутворення, валютних курсів, економічних санкцій. Якщо державний чи іншого орган видає акт, порушує права підприємців та що суперечить законодавству, обличчя, яке здійснює підприємницьку діяльність, вправі звернутися до суду з позовом про про визнання такого акта недействительным.

Підприємництво стало темою аналізу та дискусій в XVIII столітті і початок залучати інтерес економістів ХІХ століття, тоді світі стали вживатися таке слово як «підприємництво», «вільне підприємництво», «капіталізм». Вчені почали визнавати, що підприємці виступають провідниками прогресивних изменений.

Перехід до ринкових відносин вимагає нової правової основи господарську діяльність. У багатьох законів, регулюючих ринкові відносини, з’явилися такі терміни як «підприємництво», «підприємницька діяльність». Конституцію України вперше закріпила кожним декларація про підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42 Конституції). Проте діяльність із виготовлення та реалізації наркотичних коштів, зброї та боєприпасів вибухових речовин, і навіть з виготовлення цінних паперів і надходження знаків відбувається лише державними підприємствами (ст. 4 Закону «Про підприємництво»). Для деяких інших напрямів діяльності потрібен спеціальний дозвіл (ліцензія), яке видається Кабінетом Міністрів України або іншим уповноваженим органом. закон України «Про підприємництво» визначає також правові, економічні та соціальні основи підприємницької діяльності. Деяким особам заняття підприємницької діяльності чітко заборонено законом (ст. 2 Закону «Про підприємництво»). До таких особам ставляться: військовослужбовці, посадові особи прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади й управління, здійснюють контролю над діяльністю підприємств. Особи, яким за рішенням суду заборонено займатися будь-якої діяльністю, може бути зареєстровані у ролі підприємців по закінченні терміну заборони, певного судом.

Підприємництво є самостійну, ініціативну, систематичну, на ризик діяльність із виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг і заняттям торгівлею з єдиною метою одержання прибутку. Такий зміст притаманно будь-який господарської діяльності. Підприємницька діяльність відрізняється ознаками, що дозволяють розуміти цю діяльність вже, ніж господарську. Основні ознаки підприємницької діяльності зберігають у законах «Про підприємництво», «Про підприємства України», «Про господарських обществах».

Вирізняють такі це основна прикмета підприємницької діяльності: ініціативність і самостійність у тому, що підприємці заслуговують самостійно приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, яка суперечить чинного законодавства. Втручання державних органів господарську діяльність підприємців заборонена, якщо вона зачіпає передбачені законодавством права державні органи у здійсненні контролю над підприємницькою діяльністю. систематичність означає, діяльність здійснюється безупинно, регулярно. діяльність ризик означає, що підприємець повинен передбачити неприємних наслідків (наприклад, збитки та інших.) і вчасно приймати заходи для їх усунення. отримання прибутку одна із основних ознак. Діяльність не можна вважати підприємницької, коли його метою перестав бути отримання прибыли.

З іншого боку, до ознаками підприємницької діяльності можна віднести також самостійну юридичну відповідальність і творча, інноваційний, соціально відповідальний характер.

Законодавство України визначає такі принципи підприємницької діяльності: вільний вибір видів діяльності, залучення на добровільній основі до здійсненню підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми роботи і вибір постачальників і споживачів готової продукції; встановлення цін відповідно до законодавства; вільний наймання працівників; залучення і матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання є не заборонено чи необмежена законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної деятельности.

Законом передбачені умови здійснення підприємницької діяльності: державна реєстрація підприємництва, право найму працівників і соціальні гарантії під час використання їх праці; дотримання законодавства про підприємництво; юридичну відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності; право держави щодо припинення підприємницької деятельности.

2. Умовами здійснення підприємницької діяльності є встановлені державою і закріплені законодавством вимоги проходження певних процедур: державної реєстрації речових, ліцензування і патентування деяких видів предпринимательства.

У законі «Про підприємництво» як необхідна умова здійснення підприємницької діяльності названа державна реєстрація підприємництва незалежно від видів діяльності. Порядок реєстрації регулюється «Положенням про державної реєстрації речових суб'єктів підприємницької деятельности».

Підприємцями України може бути: громадян України, громадяни інших держав, не обмежені законом в правоздатності і дієздатності, юридичних осіб незалежно від форм собственности.

Для заняття підприємницької діяльності законом надається вибір організаційно-правових форм. Підприємництво може здійснюватися приватна особа без утворення юридичної особи, і навіть з допомогою різноманітних підприємств (приватних, колективних і др.).

Державна реєстрація ввозяться виконавчому комітеті міського, районного у місті поради чи у районній міст Київ та Севастополя державні адміністрації за місцем розташування чи місцеві проживання суб'єкта підприємницької деятельности.

Для державної реєстрації речових надаються такі документи: установчі документи, рішення чи уповноваженого їм органу про утворення юридичної особи (крім приватного підприємництва). Якщо власників чи уповноважених їм органів кілька, ним є установчого договору, і навіть протокол установчу конференцію. Надається також статут, тоді як відповідно до законодавства це необхідно освіти організаційно-правовою форми суб'єкта підприємницької діяльності; реєстраційна карта встановленого зразка, що є одночасно заявою про державної реєстрації речових; документ, підтверджує оплату за державної реєстрації; документ, підтверджує внесення власником внесок у статутного фонду суб'єкта підприємницької деятельности.

Виконком повинен зробити реєстрацію у протягом 5 робочих днів із дня подачі документів і майже видати свідоцтво про державної реєстрації речових. Водночас, виконком представляє до податкової все адміністрацію і орган державної статистики інформацію про зареєстрованому суб'єкт предпринимательства.

Порядок присвоєння органами державної статистики органам державної реєстрації речових ідентифікаційних кодів регулюється Держкомстатом що з Ліцензійної палатой.

Свідчення про державної реєстрації та копія документа, що підтверджує взяття підприємця на облік до органів податкової служби, є основою відкриття рахунку у банку в встановленому законом порядке.

Новими положеннями, передбаченими в постанові Кабінету Міністрів України «Про порядок державної реєстрації речових суб'єктів підприємницької діяльності» від 25.05.98 г. № 740, є такі: запровадження прискореної (протягом 1дня) реєстрації (перереєстрації) за вищу плату, зменшення і щодо оплати видачу дубліката свідчення про державної реєстрації речових суб'єкта підприємницької діяльності, сплата реєструючим органом пені у вигляді 20% реєстраційного збору щодня затримки реєстрації, положення про можливість адміністративної відповідальності посадових осіб реєструючого органу порушення порядку регистрации.

Наступним умовою здійснення підприємницької діяльності є його ліцензування. Це означає, що підприємцю необхідно отримати документ (ліцензію), видають Кабінетом Міністрів України або уповноваженими ними органами виконавчої, дає право займатися певним виглядом підприємницької діяльності. Перелік органів державної виконавчої затверджений постановою Кабінету міністрів України «Про порядок ліцензування підприємницької діяльності» від 03.07.98 г. № 1020. З часу отримання ліцензії у підприємця виникає право здійснювати відповідний вид діяльності, який може реалізовувати споживачів протягом терміну дії лицензии.

Окремі види підприємницької діяльності вимагають отримання торгового патенту — державного свідоцтва, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності або його структурного підрозділи ними. Відповідно до ст. 1 закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», торгова діяльність за наявні кошти, ні з використанням за інші форми розрахунків й кредитних карток території України, діяльність із обміну готівкових валютних цінностей та інших вимагають отримання торгового патента.

Тема 4. Право собственности.

Вопросы.

1. Поняття і змістом права собственности.

2. Право приватної собственности.

3. Право колективної собственности.

4. Право державній і комунальній собственности.

5. Захист права собственности.

1. Інститут права власності займає центральне місце у цивільному праві. Його основні тези зумовлюють всіх інших розділів громадянського права (зобов'язальне право, спадкове право і др.).

Відносини власності, будучи громадськими, регулюються правом, в силу що вони стають правовими. Право власності - це сукупність правових норм, закріплюють і регулюючих суспільні відносини, що у результаті реалізації матеріальних благ громадянами, юридичних осіб й державою, які наділяють суб'єктів права власності рівні права і обов’язками щодо володіння, користування і розпорядженню имуществом.

Право власності прийнято розглядати у двох сенсах: об'єктивному і суб'єктивному. У об'єктивному сенсі - це сукупність правових норм, регулюючих суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядженню майном. Зазначені норми зберігають у українській конституції, ЦК України, в Законах України «Про власність», «Про підприємства України», «Про місцевому самоврядуванні України» та інших. У суб'єктивному сенсі право власності розглядається через основні правомочності власника щодо володіння, користування і розпорядженню имуществом.

Власнику властиві три правомочності: володіння, право користування, право розпорядження. Право володіння є правомочність власника, що полягає у фактичному володінні майном (річчю). Це правомочність власник може здійснювати як особисто, чи передавати володіння іншим особам (за договором), зберігаючи у своїй право власності на майно. Право користування — це як ємне по порівнянню з правом володіння правомочність власника. Воно у тому, що власник проти неї отримувати від речі корисні властивості, отримувати доходи і доходи т.д. Користування майном може здійснюватися у різних, не суперечать закону, форми й способи. При здійсненні цього повноваження не можна заподіяти шкоду чи якесь незручність іншим особам. У правомочии користування закладено можливість задоволення особистих, побутових, господарських та інших потреб. Право розпорядження — це здатність власника вирішувати правову долю майна (визначати його правової статус), змінювати його за своєму розсуду, тобто. змінювати чи припиняти відносини власності (продати, подарувати, закласти, спожити тощо.). Право розпорядження може здійснюватися у різноманітних правових формах при умови, що його на повинен суперечити закону. Це правомочність власник може передати іншим особам. Спільно все три правомочності становлять зміст права собственности.

Суб'єктами права власності відповідно до Закон України «Про власності» являются:

1) народ Украины;

2) граждане;

3) юридичні лица;

4) государство;

5) спільні предприятия;

6) міжнародні организации;

7) громадяни інших держав й обличчя без гражданства.

У українській конституції закріплені приватна, державна, комунальна інші форми собственности.

2. Римським юристам належить пріоритет з розробки основ права приватної власності. Вперше про приватної власності України було йдеться у «Декларації про державний суверенітет України» 1990 р., потім у законі «Про власність» й у 1996 р. у Конституції України — Основному Законі. З іншого боку, в ст. 41 українській конституції закріплено право комунальної власності. Право комунальної власності регулюється Законом України «Про місцевому самоуправлении».

Право приватної власності - виняткова право фізичного особи володіти, користуватися, розпоряджатися майном на власний розсуд. Винятковим дане право є оскільки вона неподільно, тобто. належить лише власнику, що ні ким їх делит.

Суб'єктами права приватної власності громадян України, іноземним громадянам й обличчя без громадянства. Іноземні громадяни й обличчя без громадянства користуються рівні права і несуть обов’язки щодо належить їм у території України майна які з громадянами України. Об'єктами права приватної власності може бути підприємства, житлові будинки, квартири, предмети власного користування, садові вдома, предмети домашнього господарства, продуктивний і непрацевлаштований працівник худобу, насадження на земельному ділянці, засоби і т.д.

3. Право колективної власності виникає виходячи з: добровільного об'єднання майна громадян, і юридичних до створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств та об'єднань; передачі наразі державного майна; перетворення державних підприємств у акціонерні та інші общества;

безвозмездной передачі майна державного підприємства у власність колективу; державних субсидій; пожертвувань організацій корисною і громадян; інших цивільно-правових соглашений.

Суб'єктами права колективної власності трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні й інші організації, є юридичних осіб. Суб'єктами права колективної власності на грішну землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівничі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, зокрема створені з урахуванням радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств (ст. 20 закону «Про собственности»).

Об'єкти права власності колективу орендарів, колективного підприємства, кооперативу (колгоспу), акціонерного товариства, господарського об'єднання тощо. буд. передбачені в цьому ст.22−30 зазначеного закона.

Колективний власник самостійно володіє, має і розпоряджається своїми об'єктами власності. Право колективної власності здійснюють найвищих органів управління власника (загальні збори, конференції тощо.). Окремі функції господарчого управління колективним майном може бути покладено вищими органами управління власника на створювані ними органы.

4. Відповідно до ст. 31 Закону України «Про власність» до державної власності ставляться загальнодержавна, республіканська (Республіки Крым).

Суб'єктом права загальнодержавної, республіканської власності є держава робить у особі Верховної Ради України і Верховної Ради саме Республіки Крым.

Об'єкти загальнодержавної власності становлять: земля, майно що забезпечує діяльність Верховної Ради України і утворених нею державні органи; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних й захищає внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв’язку й інформації, мають загальнодержавного значення; кошти державного бюджету; різні державні банки і фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери чи інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України та що забезпечує її економічний і соціальний развитие.

У загальнодержавної власності може бути також інший майно, передане у власність іншими державами в, юридичними особами, громадянами (ст. 34 закону «Про собственности»).

Ведення Республіки Крим на її вищих органів законодавчої влади підлягає здійснення невід'ємним правом використання землі, надр, рослинного й тваринного світу, рекреаційних, водних та інших природних ресурсів, що є біля Республіки Криму та прилеглої до неї частини континентального шельфу Украины.

закон України «Про місцеве самоврядування» встановив порядок формування комунальної власності, повноваження органів місцевого самоврядування з управління комунальною власністю та інші вопросы.

Комунальна власність є власність відповідної територіальної громади, яка сприймається як сукупність жителів, об'єднаних постійним проживанням не більше села, селища, міста, є самостійними адміністративно — територіальними одиницями, чи добровільного об'єднання жителів кількох сіл, мають єдиний адміністративний центр.

Суб'єктами права комунальної власності територіальна громада, як від її імені до представницького органу місцевого самоврядування (рада), котрий обирається жителями міста, села, селища чи об'єднання сіл. По економічній природі комунальна власність є колективної формою, оскільки відбиває відносини колективного присвоєння жителями міст, селищ, й сіла коштів, об'єктів і розбазарювання майна цієї собственности.

Відповідно до ст. 60 закону України «Про місцеве самоврядування» органам місцевого самоврядування належить право комунальної власності на рухоме і нерухомого майна, доходи до місцевих бюджетів, інші засоби, землю, природні ресурси, підприємства, заклади і організації, у цьому числі банки, страхові суспільства, і навіть пенсійні фонди, частки майні підприємств, житлового фонду, нежитлові приміщення, установи культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування, іншого майна і майнових права, рухомі й нерухомі об'єкти, певні відповідно до законом як об'єкти права комунальної власності, і навіть кошти, отримані від їхнього отчуждения.

5. Цивільно-правова захист права власності ввозяться позовному порядку судом. Порушником права власності може бути будь-який обличчя у складі оточуючих власника. Конституцію України гарантує всім суб'єктам права власності рівних умов захисту незалежно від форм собственности.

Основним способом захисту права власності є пред’явлення два види позовів: виндикационного і негаторного. Виндикационный позов — це право власника вимагати повернення свого майна з незаконного володіння. Власник може зажадати лише свою майно. Предметом виндикационного позову є майно, що має індивідуально — певними ознаками. Для витребування майна з незаконного володіння важливо знати у тому, у сумлінного чи несумлінного власника истребуется майно. Сумлінним власником визнається обличчя, яке знало й не було знати у тому, що майно придбано в особи, котра має право його відчужувати (ст. 145 ЦК України). У такого власника власник може зажадати майно лише у випадках, як його втратили власником, або викрадено в нього, або вибуло з володіння інакше всупереч волі власника і придбано власником безоплатно. Несумлінним визнається власник, котрий знав чи мусить був знати у тому, що купує майно в особи, котра має права на відчуження. У несумлінного власника майно вилучається в будь-якому разі і передається власнику. Однак гроші та особливо цінні папери на пред’явника вилучено не могут.

Наступним вещно-правовым способом захисту права власності є негаторный позов, що є вимога власника про усунення перешкод у здійсненні права власності, тобто. про припинення таких порушень, які пов’язані з позбавленням права володіння майном. Відповідачем у цій позову той, хто якимось чином заважає власнику здійснювати свого права. Відповідальність за цьому позову зводиться до обов’язки порушника припинити неправомірні помехи.

Позови про визнання права власності також є з способів захисту права власності. Прикладом такого позову є позови про визнання права власності на частина домоволодіння чи іншого майна, набутого з допомогою спільних коштів суб'єктів, оформленого неналежним образом.

Тема 5. Правове регулювання створення та банківської діяльності предприятий.

Вопросы.

1. Загальні засади про предприятиях.

2. Майнові права предприятий.

3. Управління предприятием.

4. Господарська, економічна і соціальний діяльність предприятия.

1. Основним нормативним актом, регулюючим діяльність підприємств, є Закон «Про підприємства України». У Законі регулюються питання створення підприємств, порядку їхнього реєстрації, правового режиму майна підприємства, управління підприємством, і самоврядування трудового колективу, господарської, економічної, соціальної діяльності підприємства, ліквідації й реорганізації підприємств. Закон спрямовано забезпечення самостійності підприємств, визначає їхніх прав і відповідальність у виконанні господарську діяльність, регулює відносини підприємств із іншими підприємствами і міжнародними організаціями, органами місцевого самоврядування тощо. З іншого боку, правове регулювання підприємств здійснюється Цивільним кодексом України, законами «Про підприємництво», «Про господарські товариства», «Про власності», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про зовнішньоекономічної діяльності», «Про колективному сільськогосподарському підприємстві», «Про режим іноземного інвестування» і другими.

Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, має прав юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну й комерційну діяльність із з метою отримання відповідної прибутку (ст. 1 Закону «Про підприємства в Украине»).

Підприємство створюється відповідно до рішення власника (власників) майна або уповноваженого їм (ними) органу, підприємства-засновника, організації, або у вирішенні колективу. Як засновників юридичної особи за загальним правилом можуть виступати лише власники, самостійно які розпоряджалися своїм майном шляхом відокремлення його частину передачі створюваному юридичній особі. Законом передбачена можливість створення єдиного підприємства не власником самого, яке уповноваженим органом (у створення державного підприємства). У відношенні створення підприємств, які стосуються комунальної власності, рішення може з’явитися відповідним власником від імені органу місцевого самоврядування. Рішення колективу може бути правовою підставою створення такого підприємства у разі: коли йдеться про викуп майна державного підприємства, і навіть при виділення з складу державного підприємства чи об'єднання структурного підрозділи із заснуванням нової юридичної особи. Підприємство може бути створено і цього примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольним законодавством Украины.

Для державної реєстрації речових у виконавчі органи з місцеві перебування створюваного підприємства подаються такі документи: заяву реєстрацію; рішення з приводу створення підприємства, установчі документи, рішення компетентного органу місцевого самоврядування виділення земельних ділянок, використанні інших ресурсів, якщо необхідні для діяльності підприємства, і навіть дозволу ведення господарської діяльності, підлягає лицензированию.

Структура підприємства складається з виробничих підрозділів (виробництв, цехів, відділень, бригад, лабораторій), і навіть функціональних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб). Підприємство самостійно визначає свою структуру, встановлює штати, функції, правничий та обов’язки структурних підрозділів визначаються положеннями про неї, які затверджуються керівником підприємства (власником або уповноваженою їм органом).

Підприємства можуть створювати філії, представництва, відділення і інші відособлені підрозділи з правом відкриття банківських рахунку також стверджувати положення про них. Зазначені структурні підрозділи розміщуються є юридичних осіб. Вони створюються поза місця перебування головного підприємства з розширення сфери його деятельности.

Підприємство набуває права юридичної особи ні з моменту складення рішення власника про створенні не з моменту затвердження статуту, а зі дні його державної реєстрації речових. День реєстрації визначається датою, яка вказана у свідоцтві про державної регистрации.

Залежно від форм власності існують такі види підприємств: приватне юридичне підприємство (засноване на власності фізичної особи); колективне підприємство (засноване на власності колективу підприємства); господарське товариство; підприємство, яке засновано на власності об'єднання громадян; комунальне підприємство (заснований на власності відповідної територіальної громади); державне підприємство, зокрема казенне предприятие.

Відповідно до обсягами господарського обороту підприємства міста і чисельності його (незалежно від форм власності) він може бути віднесене до категорії підприємств. До малим підприємствам в відповідність до год. 2 ст. 2 Закону «Про підприємства України» ставляться: у промисловості та будівництва — з кількістю працюючих до 200 людина; інших галузях виробничої сфери — до 50 людина; у науці й науковому обслуговуванні - до 100 людина; в галузях невиробничій сфери — до 25 людина; у торгівлі - до 15 человек.

Підприємства мають право добровільній основі об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну інші види діяльності, якщо не суперечить антимонопольному законодавству. Підприємства можуть об'єднуватись у: асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарську діяльність. Асоціація немає права втручатися у виробнича й комерційної діяльності кожного з її учасників; корпорації - договірні об'єднання, створені з урахуванням поєднання виробничих, наукових кадрів і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників; консорціуми — тимчасові статутні об'єднання в промисловості й банківського капіталу досягнення мети; концерни — статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організація, транспорту, банків, торгівлі тощо. з урахуванням повної фінансової залежність від однієї чи групи предпринимателей.

Можуть утворюватися та інші об'єднання галузевому, територіальному та інших ознаками. Об'єднання діють з урахуванням договору чи статуту. Підприємства, що входять до до їхнього складу, зберігають право юридичного лица.

Припинення діяльності підприємства здійснюється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) чи ліквідації у вирішенні власника, що стосується державних підприємств і, з часткою наразі державного майна понад 50 відсотків від вартості - у вирішенні власника й за участі трудового колективу чи органу, уповноваженого створювати на такі підприємства чи з рішенню суда.

Припинення підприємств відбувається внаслідок його реорганізації (крім випадків виділення) чи ликвидации.

При реорганізації повне право й обов’язки реорганизуемого підприємства чи його частина переходить до інших суб'єктам права (відбувається універсальне правонаступництво). Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення (зміни організаційно-правовою формы).

Ліквідація являє собою спосіб припинення діяльності, але без переходу правий і обов’язків гаразд правонаступництва. Ліквідація здійснюється виключно як у добровільному, і у примусовому порядку. Підставами для добровільного припинення діяльності підприємства може бути як об'єктивні причини, наприклад фінансово-економічне стан, і суб'єктивні, наприклад небажання власника продовжувати підприємницьку діяльність. Підставами для примусового припинення підприємств може бути порушення законодавства, і навіть визнання його банкротом.

2. Правовий режим майна підприємств визначаться правовими способами володіння майном під час здійснення ними господарської деятельности.

Майно підприємства становлять, відповідно до ст. 10 Закону «Про підприємствах, у Україні», основні фонди й його оборотні кошти, і навіть інші цінності, вартість яких відбивається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства належить їй на праві власності чи його повної господарського ведення. Майно, що є державної власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського ведення, крім випадків, передбачених законодавством. Здійснюючи цього права, підприємство володіє, має і розпоряджається закріпленим його имуществом.

Відповідно до Закон України «Про власність» підприємства, можуть бути як власниками, і несобственниками. Колективні підприємства, зазвичай, є власниками. Виняток можуть становити колективні підприємства громадських організацій, дочірні підприємства господарських громад тощо. Якщо правомочності щодо володіння, користування і розпорядженню державного підприємства визначено як право повного господарського ведення, то спеціального терміна для приватного підприємства закон коштів. Насправді застосовується за аналогією той самий терминология.

У статуті підприємства закріплюється перелік майна, переданого засновниками у власність (повне господарське ведение).

Джерелами формування майна підприємства є: грошові і матеріальні вклади засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, і навіть решти господарську діяльність; прибутки від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотацій з бюджетів; надходжень від роздержавлення і приватизації власності; придбання майна іншого підприємства, організації; безоплатні чи благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств, громадян, інші джерела, не заборонені законодавством. Проте слід пам’ятати, що кредити є безпосереднім джерелом формування майна. По-перше, їх слід повертати, тому джерелом формування майна може лише прибутки від використання кредитів. По-друге, у зазначеному вище переліку немає майно, що може бути отримано підприємством за договором оренди. У зазначеному разі підприємство отримує майно, що слід повертати. Доходи від використання орендованого майна можуть бути джерелом формування майна предприятия-арендатора.

Держава гарантує захист майнові права підприємства. Збитки, завдані підприємству результаті порушення його майнові права громадянами, юридичних осіб та державними органами, відшкодовуються підприємству за рішенням суду (ст. 13 Закону «Про підприємства в Украине»).

Відповідно до ст. 6 ЦК України захист цивільних прав підприємства здійснюється судом шляхом: визнання цих прав; відновлення становища, яка була до порушення права, і їх припинення дій, що порушують право; присудження до виконання обов’язків в натурі; компенсації моральної шкоди; зміни або припинення правовідносини; стягнення з особи, котрий право, заподіяних убытков.

3. Система і структура управління підприємством залежать, передусім, з його типу, і його устава.

Структура управління підприємством безпосередньо залежить з його загальної організаційної структури. Наявність на підприємствах функціональних підрозділів призводить до багаторівневу систему управління. Кожен рівень управління — певний рівень прийняття рішень та відповідальності них, певний рівень повноважень, контролю та координаційних дій. Рівні управління упорядковані, співвіднесені друг з одним, перебувають у ієрархічної взаємозв'язку. Зазвичай виділяють рівні управління підприємством, які надаються як піраміди управління: керівники нижчої ланки (особи, управляючі працівниками, безпосередньо здійснюють виробничі функції); керівники середньої ланки (керівники великих підрозділів, відділів, служб підприємства); керівники вищої ланки (визначають прийняття рішень, що стосуються підприємства у цілому, або його більшості - голова ради директорів, директор і Олексій Івченко, генерального директора і т.д.).

Управлінська діяльність складається з низки самостійних функцій: планування, тобто. розробка програми, процедури її здійснення, графіків виконання, визначення методів досягнення мети тощо.; організація, тобто. проробка структури підприємства, здійснення координації між структурними підрозділами тощо.; мотивація, тобто. стимулювання зусиль всіх працівників виконання поставлених завдань; координація; контроль; інновація; маркетинг.

У основі системи управління підприємством лежить ряд загальних принципів. Найважливішими є: принципи централізації, децентралізації, координації, використання людського потенціалу. Зазначені принципи є базою для локального нормотворчості. Разом з цим варто відзначити ряд принципів, застосовуваних щодня. Вони використовувалися ще дореволюційної Росії і близько сформульовані вигляді заповідей, адресованих підприємцям (1912г.):

«1. Шануй влада. Влада — необхідна умова ефективного ведення справ. В усьому може бути порядок. У зв’язку з цим виявляй на повагу до правоохоронці на узаконених ешелонах власти.

2. Будь чесний і правдивий. Чесність і правдивість — фундамент підприємництва, передумова здорової прибутків і гармонійних взаємин в делах…".

Підприємство самостійно встановлює систему органів управління, визначає лад і термін їхньої обрання, повноваження, підпорядкованість, їх взаємодію одне з одним, з трудовим колективом, і навіть порядок контролю над їх деятельностью.

Керівник підприємства чи іншого орган управління у відповідність до статутом самостійно встановлює штатний розклад, перелік посад, обов’язки осіб їхніх котрі посідають, посадові оклади не більше встановленого фонду заробітної платы.

Власник здійснює своїх прав із управління підприємством безпосередньо чи через уповноважені їм органи. Власник або сам призначає керівника підприємства (у приватному підприємстві), або доручає обрати чи призначити керівника підприємства уповноваженим їм органом. Такими органами для державних підприємств є міністерства чи госкомитет.

4. Під господарської діяльністю слід розуміти будь-яку діяльність, пов’язану з виробництвом і які обміном матеріальних й нематеріальних благ. На всіх підприємствах узагальнюючим показником фінансових результатів господарську діяльність є прибуток (ст. 18 Закону «Про підприємствах, у Україні»). Розподіл прибутку, отриманого результаті здійснення господарську діяльність після сплати податків і неподаткових платежів до бюджету, визначається установчими документами підприємства. Особливості розподілу прибутків між засновниками залежить від виду підприємства, визначаються установчим договором, статутом, становищем і, зазвичай, обумовлені розміром частки засновника в статутний фонд предприятия.

Державне вплив вплинув на вибір напрямків і обсягів використання прибутку здійснюється через встановлені нормативи, податки, податкові пільги, і навіть економічних санкцій згідно з законодательством.

Відповідно до ч.3 ст. 18 Закону «Про підприємства України» частина чистий прибуток може передаватися у власність членів чи трудового колективу підприємства. Слід зазначити, що зроблено передачу частини прибутку на власність членів колективу практично зустрічається рідко й, переважно, на держпідприємстві. Розподіл частини прибутку між працівниками підприємства, трудовий колектив якого є власником майна цього підприємства, можливо з урахуванням угоди, і має бути передбачено у статуті. Зазначена частка прибутку розподіляється на вклади між членами колективу (персоніфікується). Тільки персоніфіковані вклади членів колективу беруться до приватизації майна державних предприятий.

Планування є особливої формою діяльності, куди входить розробка планів економічного та розвитку підприємства заходи щодо їх виконання. Перспективи розвитку підприємства визначаються з попиту вироблену продукцію, роботи, послуги. У цей час планування підприємств здійснюване державою, мають рекомендаційний, а чи не директивний (як це було раніше) характер. Підприємство самостійно визначає план своєї діяльності. Існують такі методи планування: балансовий (складання матеріальних, вартісних та інших балансів); экономико-математического моделювання; оптимізації планових прийняття рішень та др.

Відносини підприємства коїться з іншими господарюючими суб'єктами переважають у всіх сферах господарську діяльність здійснюються з урахуванням договора.

Підприємство самостійно здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, що дає діяльність Українських і іноземних суб'єктів господарювання, побудовану взаєминах між ними, здійснювану і розташовану як у території України, і до її межами. Основними нормативними актами, регулюючими порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності, є закони України «Про зовнішньоекономічної діяльності», «Про режим іноземного інвестування». Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є: експорт нафти й імпорт товарів, капіталів робочої сили; надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України різноманітних послуг, іноземним господарюючих суб'єктів; наукова, науково-технічна, наукововиробнича, виробнича, навчальна й інша кооперація з іноземними суб'єктами господарську діяльність; міжнародні фінансові операції із цінними паперами у разі, передбачених законами України, кредитні і розрахункові операції; спільна підприємницька діяльність, куди входять створення спільних підприємств різних видів тварин і форм власності, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як у території України, і до її межами; решта видів зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені законами Украины.

Життєво важливими є питання соціального розвитку, які включають в себе поліпшення умов праці, життя і здоров’я, гарантії обов’язкового соціального страхування членів колективу та їх сімей та інших. Вирішуються вони трудовим колективом з участю власника або уповноваженого їм органу на відповідно до статуту, колективним договором, законодавством. У зв’язку з цим, підприємство зобов’язана надати всім працівникам безпечні безневинні умови праці. Стосунки між власником підприємства міста і працівником з цих питань регулюються Закон України «Про охорону праці». Власник підприємства зобов’язаний відшкодувати працівникові збитки, заподіяний йому каліцтвом або іншими ушкодженням здоров’я, пов’язаних із виконанням трудових обов’язків, у розмірі втраченого заробітку відповідно до законодательством.

Підприємство у разі потреби вправі здійснювати професійну підготовку працівників власним коштом, як безпосередньо на підприємстві, і шляхом навчання у навчальних закладах на договірних началах.

Пенсіонери й інваліди, працювали до догляду пенсію для підприємства, користуються які з його працівниками наявними соціальними послугами і пільгами відповідно до статуту (Положення) предприятия.

Тема 6. Правове регулювання створення і правоохоронної діяльності господарських обществ.

Вопросы.

1. Загальна характеристика господарських обществ.

2. Акціонерні общества.

3. Суспільство з обмеженою ответственностью.

1. Господарськими товариствами, підставі Закону України «Про господарські товариства» (введеного на дію із першого жовтня 1991 р.), зізнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах договору юридичних осіб та громадянами шляхом поєднання їх майна України та підприємницької діяльність у цілях отримання прибыли.

До господарським товариствам ставляться: акціонерні товариства, суспільства з обмеженою відповідальністю, суспільства з додатковою відповідальністю, повні суспільства, командитні общества.

Товариства є юридичними лицами.

Товариства можуть займатися будь-який підприємницької діяльності, не суперечить законодавству Украины.

Господарські суспільства можуть купувати майнові та особисті немайнові права, розпочинати зобов’язання, виступати у суді, арбітражний суд і третейському суді свого имени.

Найменування суспільства міститься у його установчих документах і повинна утримувати вказівку виду суспільства, а повних і командитних суспільства — прізвища (найменування) товариства та інші необхідні відомості. Найменування суспільства неспроможна вказувати на приналежність суспільства до відповідним міністерствам, відомствам і суспільною організаціям. Місцезнаходження (розташування) суспільства має бути, у Украине.

Фундаторами й учасниками суспільства може бути підприємства, установи, організації, і навіть громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Підприємства, закладу і організації, які є учасниками суспільства, не ліквідуються як юридичних осіб. Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичних осіб, а також міжнародних організацій може бути засновниками й учасниками господарських товариств які з громадянами і юридичних осіб України, крім випадків, встановлених законодавчими актами Украины.

Акціонерне суспільство, суспільство з обмеженою чи додаткової відповідальністю створюються та діють виходячи з установчого договору і статуту, а цілковите і командитне суспільство — установчого договору. Установчі документи повинні містити інформацію про вигляді суспільства, предметі і цілі своєї діяльності, складі уч редителей та учасників, найменуванні і місцезнаходження, розмірі і порядок освіти статутного фонду, порядку розподілу доходів населення і збитків, складі - й компетенції органів нашого суспільства та порядку ухвалення ними рішень, включаючи перелік запитань, якими необхідно одностайність чи кваліфіковане більшість голосів, порядку внесення змін — у установчі документи і порядок ліквідації і реорганізації суспільства. Установчі документи також має утримувати відомості, такі як: зміст статуту акціонерного товариства, установчих документів суспільства з обмеженою відповідальністю, установчого договору повному світі початку й установчого договору коммандитном суспільстві. Відсутність зазначених відомостей у установчих документах є основою відмови від державної реєстрації речових суспільства. У установчі документи можуть бути включені інші умови, які суперечили законодавству Украины.

Якщо установчих документах суспільства не зазначено термін його діяльності, суспільство визнається створених невизначений срок.

Суспільство набуває права юридичної особи з його державної регистрации.

Зміни, що відбулися установчих документах нашого суспільства та внесені до державного реєстру, підлягають державної реєстрації речових за тими самими правилам, встановлені для державної реєстрації речових суспільства. Суспільство зобов’язане в п’ятиденний термін повідомити орган, який реєстрацію, про зміни, які у установчих документах, для внесення до них змін — у державний реестр.

Суспільство може відкривати розрахунковий та інші рахунки банках, і навіть укладати договори й інші угоди лише після його реєстрації. Угоди, ув’язнені від імені суспільства досі реєстрації, зізнаються ув’язненими із «суспільством лише за умови їх наступного схвалення обществом.

Суспільство проти неї створювати території України і її межами філії і рівень представництва, і навіть дочірні підприємства у відповідність до чинним законодавством Украины.

закон України «Про господарські товариства» передбачає такі правничий та обов’язки товариства: учасники заслуговують брати участь у управлінні справами суспільства відповідно до установчих документів; брати участь у розподілі доходів нашого суспільства та одержувати їх частку (дивіденди); вийшла у установленому порядку з суспільства; одержувати інформацію про діяльність суспільства; учасники суспільства зобов’язані дотримуватися установчі документи нашого суспільства та виконувати рішення загальних збори і інших органів управління суспільства; виконувати свої зобов’язання перед суспільством (вносити вклади, оплачувати акції); не розголошувати комерційну таємницю і конфіденційну інформацію про діяльності общества.

Внесками його учасників і засновників суспільства може бути будинку, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінних паперів, права користування землею, водою та інші на природні ресурси, і навіть інші майнових прав, кошти, зокрема в іноземної валюте.

У такому суспільстві створюється резервний (страхової) фонд у вигляді, встановленому установчими документами, але з менш 25% статутного фонду, і навіть інші фонди. Розмір щорічних відрахувань до резервний (страхової) фонд передбачається установчими документами, однак може менше 5% суми чистої прибыли.

Прибуток суспільства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття потребує матеріальних та прирівняних до них витрат на оплату праці. З балансового прибутку суспільства сплачуються відсотки за кредитах банків та за облігаціями, і навіть вносяться передбачені законодавством України податків і інші платежі до бюджету. Торішній чистий прибуток, отримана після зазначених розрахунків, залишається у його розпорядженні суспільства, яка відповідно з установчими документами визначає напрями использования.

Припинення діяльності суспільства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, розділу, виділення, перетворення) чи ликвидации.

Суспільство може бути ліквідоване після закінчення терміну, у вирішенні вищого органу суспільства, за рішенням судна, чи арбітражного суда.

Управління суспільством здійснюють його органи, склад парламенту й порядок обрання (призначення) яких ввозяться відповідність до виглядом общества.

2. Акціонерним визнається суспільство, має статутного фонду, розділений на певну кількість акцій рівної від номінальної вартості, і несучий відповідальність за зобов’язаннями лише майном суспільства. Статутний фонд акціонерного товариства може бути менш 1250 мінімальних заробітних плат.

До акціонерним товариствам ставляться: відкрите товариство, акції його можуть поширюватися шляхом відкритої підписки, і купівлі-продажу на біржах; закрите товариство, акції якого розподіляють між засновниками й що неспроможні поширюватися шляхом підписки, купуватися і продаватися на бирже.

Закрите товариство (ЗАТ) то, можливо реорганізовано в відкрите шляхом його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери та фондової біржі, уведенням змін до статуту общества.

Засновниками акціонерного товариства може бути юридичні особи та громадяни. Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, визначальний порядок здійснення ними спільної прикладної діяльності зі створення акціонерного товариства, перед особами, подписавшимися на акції, і третіми особами. Засновники несуть солідарну відповідальність по зобов’язанням, що виникли до реєстрації акціонерного товариства. Для створення акціонерного товариства засновники має зробити повідомлення про намір створити товариство, здійснити підписку вдатися до акцій, провести установчі збори та ефективну державну реєстрацію акціонерного суспільства (АО).

Акції купуються учасниками під час створення АТ виходячи з договору з його засновниками, а при додатковий випуск акцій у в зв’язку зі збільшенням статутного фонду — станеться з суспільством. Під час створення АТ акції може бути поширені шляхом відкритої підписки ними (на ВАТ) чи розподілі всіх акцій між засновниками (в ЗАО).

акціонерному товариству забороняється випуск акцій покриття збитків, пов’язані з його господарської деятельностью.

до Установчих зборів АТ скликаються вчасно, вказаний у повідомленні, але з пізніше 2-х місяців від моменту завершення підписки вдатися до акцій. до Установчих зборів визнається правомочним, якщо у неї беруть участь особи, підписалися понад 60% акцій, куди проведена подписка.

Голосування на установчих зборах проходить за принципу: одна акція — один голос.

Рішення з приводу створення акціонерного товариства, його дочірні підприємства, філій і представництв, про обрання ради АТ (спостережної ради), виконавчих та безліч контролюючих органів АТ і надання пільг засновникам з допомогою акціонерного товариства необхідно прийняти більшістю в ¾ голосів присутніх на установчих зборах осіб, котрі передплатили акції, інші питання — простим більшістю голосов.

Акціонерне суспільство проти неї збільшувати чи зменшувати статутний фонд.

Вищим органом АТ є загальні збори суспільства. Про проведення загальних зборів власники іменних акцій уведомляются персонально щонайменше як по 45 днів до скликання загальних зборів. Акціонери вправі вносити свої пропозиції щодо порядку денному пізніше, як по 40 днів до його скликання. У той самий термін акціонери, володіють разом більш як 20% голосів, можуть вимагати включення питань у повістку дня.

загальні збори скликаються не менше разу ніяк. Позачергові зборів скликаються у разі неплатоспроможності суспільства, і навіть при наявності обставин, вказаних у статуті суспільства, і у будь-якому іншому разі, якщо постійно цього вимагають інтереси АТ у цілому. Акціонери, володіють в сукупності більш як 10% голосів, вправі вимагати скликання позачергового збори на час і будь-якого поводу.

У акціонерному суспільстві може створюватися рада АТ (спостережний рада), здійснює контролю над діяльністю його виконавчого органа.

Виконавчим органом АТ, що забезпечує керівництво його поточній діяльністю, є правління. Роботою правління керує голова правління, який призначається чи обирається відповідно до уставом.

Контроль за фінансово-господарської діяльністю правління АТ здійснюється ревізійної комісією, статті, що у складі акционеров.

3. Згідно із Законом України «Про господарські товариства» товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) визнається суспільство, має статутний фонд, розділений частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники суспільства відповідають не більше їх вкладів. Статутний фонд ТОВ має становити щонайменше 625 мінімальних заробітної плати. Учасник суспільства з обмеженою відповідальністю можна з згоди інших учасників поступитися земельну частку (значна її частина) одній або кільком учасникам цього ж суспільства, і якщо інше не передбачено установчими документами, те й третім лицам.

Вищим органом ТОВ є збори учасників. Вона складається з товариства чи призначених ними представників. Учасники мають кількість голосів, пропорційне розміру їхній частці в статутний фонд. Збори учасників вважається повноважним, якби ньому присутні учасники (представники учасників), володіють разом більш як 60% голосів, а, по питанням, які вимагають одноголосності, — всі учасники. Будь-який з учасників вправі вимагати розгляду питання зборах учасників за умови, що він він поставлений пізніше, як по 25 днів на початок зборів. Збори учасників скликаються не рідше 2-х на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Позачергові збори скликаються голова товариства за наявності обставин, вказаних у установчих документах, у разі неплатоспроможності суспільства, соціальній та разі, якщо виникає загроза значного зменшення статутного фонда.

У ТОВ створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) чи одноособовий (директор). Дирекцію очолює генерального директора. Членами виконавчого органу можуть бути і й обличчя, які є учасниками суспільства. Дирекція (директор) вирішує всі питання діяльності суспільства, за винятком які стосуються виняткової компетенції зборів участников.

Контроль над діяльністю дирекції (директора) здійснюється ревізійної комісією, образуемой зборами товариства з їхньої числа, у кількості, передбаченому установчими документами, але з менш 3-х людина. Члени дирекції (директор) неможливо знайти членами ревізійної комиссии.

Учасник суспільства, систематично не виконуючий чи неналежним чином виконуючий обов’язки, чи що перешкоджає своїми діями досягнення цілей суспільства, можна виключити з акціонерного товариства з урахуванням одноголосно прийнятого рішення зборів товариства. У цьому учасник (його представник) у голосуванні не участвует.

Тема 7. Цінні папери, і їх обращение.

Вопросы.

1. Загальна характеристика цінних бумаг.

2. Характеристика акций.

3. Випуск й звернення цінних паперів, діяльність фондовій биржи.

1. закон України «Про цінні папери та фондової біржі», який був набрав чинності з початку 1992 р., визначає умови і Порядок випуску цінних паперів, і навіть регулює посередницьку діяльність у організації звернення цінних паперів території України. За цим законом, цінні папери — це грошові документи, які засвідчують володіння чи відносини позики, визначають стосунки між яке випустило їх лицем і дивитися їх власником і передбачають, зазвичай, виплату доходу на вигляді дивідендів чи відсотків, і навіть можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим лицам.

Цінні папери може бути іменними чи пред’явника. Іменні цінні папери, тоді як них спеціально немає, що де вони підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальної записом, удостоверяющей перехід прав по цінної папері до іншого особі). Цінні папери на пред’явника звертаються вільно. Відновлення загублених іменних цінних паперів виробляється державними органами, підприємствами, установами i організаціями, выпустившими ці папери. Успадкування цінних паперів ввозяться відповідність до цивільного законодавства Украины.

Цінні папери можна використовувати реалізації розрахунків, а також як застави задля забезпечення платежів і кредитов.

Юридична особа, яка своє ім'я випускає цінні папери зобов’язується виконувати обов’язки, які з умов його випуску, називається емітентом цінних паперів. Права й обов’язки по цінних паперів виникають проблеми із моменту їх передачі емітентом або його уповноваженою особою — одержувачу (покупцю) або його уповноваженому лицу.

Відповідно до Закон України «Про цінні папери та фондової біржі» можна випускати і звертатися такі види цінних бумаг:

— акции;

— облігації внутрішніх республіканських і місцевих займов;

— облігації предприятий;

— казначейські зобов’язання республики;

— ощадні сертификаты;

— векселя.

2. Акція — це цінний папір без встановлення терміну звернення, союз пайова участь у статутний фонд акціонерного товариства, що підтверджує членство в акціонерному світі початку й декларація про що у управлінні їм, дає право своєму власникові отримання частини прибутку на вигляді дивіденда, і навіть щодо участі у розподілі майна при ліквідації акціонерного общества.

Акції бувають наступних видов:

1) именные;

2) на предъявителя;

3) привилегированные;

4) простые.

Громадяни вправі бути власниками, зазвичай, іменних акцій. Звернення іменний акції фіксується у книзі реєстрації акцій, яка ведеться суспільством. У неї мусять бути внесені інформацію про кожної іменний акції, включаючи інформацію про власника, часу придбання акції, і навіть кількості таких акцій у акционеров.

За акціями на пред’явника у книзі реєструється їх загальну количество.

Привілейовані акції дають власнику переважного права на отримання дивідендів, і навіть на пріоритетне що у поділі майна акціонерного товариства у разі ліквідації. Власники привілейованих акцій немає права під управлінням акціонерним суспільством, якщо інше не передбачено його статутом. Привілейовані акції можна випускати з фіксованою у відсотках їх від номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів виробляється у розмірі, зазначеній у акції, незалежно від розміру отриманої суспільством прибутку на відповідному року. У разі, коли прибуток відповідного року є недостатньою, виплата дивідендів по привілейованим акціям виробляється із Резервного фонду. Якщо розмір дивідендів, виплачуваних акціонерам, за простими акціям перевищує розмір дивідендів по привілейованим акціям, власникам останніх може здійснюватися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам. Привілейовані акції неможливо знайти випущені у сумі, перевищує 10% статутного фонду акціонерного общества.

Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість акций.

Акція повинна містити такі реквізити: фірмову найменування акціонерного товариства та її місцезнаходження, найменування цінних паперів — «акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменний акції), статутний фонд акціонерного товариства на день випуску акції, і навіть кількість випущених акцій, термін виплати дивідендів та підпис голова правління акціонерного товариства чи іншого уповноваженого цього особи, печатку акціонерного общества.

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивидендов.

Купон на виплату дивідендів мусить мати такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, через яку виплачуються дивіденди, найменування акціонерного нашого суспільства та рік виплати дивидендов.

Випуск акцій акціонерним суспільством ввозяться розмірі його статутного фонду, чи всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення в товариство). Додатковий випуск акцій можливий за тому випадку, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартості не нижче номинальной.

Акціонерне суспільство, може викуповуватиме в акціонера його ж акції їхнього наступної перепродажу, поширення у своїх працівників чи анулювання. Ці акції мають бути реалізовані чи анульовані вчасно трохи більше один рік. Протягом цієї періоду розподіл прибутку, і навіть голосування й визначення кворуму спільною для зборах акціонерів виробляється не враховуючи придбаних акціонерним суспільством власних акций.

Дивіденди з акцій виплачуються за результатами року гаразд, передбаченому статутом акціонерного товариства, з допомогою прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету та відсотків за банківський кредит.

3. Емітент має право випуск акцій, облігацій підприємств із моменту реєстрації цього випуску відповідному фінансовому органі. Якщо представлені для реєстрації акції, облігації підприємств пропонуються для відкритого продажу, тобто призначені розміщувати між юридичних осіб та громадянами, коло яких заздалегідь визначити неможливо, то емітент зобов’язаний уявити фінансовому органу для реєстрації також інформацію про випуск цих цінних бумаг.

Порядок реєстрації випуску акцій, облігацій підприємств, і навіть інформацію про їх випуску визначається Кабінетом Міністрів України або по його дорученням — Міністерство фінансів Украины.

Реєстрація випуску цінних паперів слід провести пізніше 30 днів із моменту звернення із фотографією необхідні документи. Відмова в реєстрації може з’явитися у випадку порушення встановленого порядку чи невідповідності представлених документів вимогам законодавства. Що стосується, коли реєстрація випуску цінних паперів в установлений термін не проведена чи ній відмовлено за мотивами, які емітент вважає необгрунтованими, може звернутися у суд.

Інформації про випуску акцій, облігацій підприємств, запропонованих для відкритого продажу, крім реєстрації, підлягає обов’язковому опублікуванню в органах друку Верховної Ради України та складу Кабінету Міністрів України та офіційному виданні фондової біржі щонайменше як 10 днів на початок підписки для цієї цінних паперів. Акції, облігації підприємств, запропоновані для відкритого продажу, допускаються розміщувати не раніше як за 30 днів після опублікування оголошення про їхнє выпуске.

Діяльністю із випуску й зверненню цінних паперів, відповідно до Закон України «Про цінні папери та фондової біржі», визнається посередницька діяльність із випуску і зверненню цінних паперів, здійснювана банками, і навіть акціонерними товариствами, статутного фонду яких сформований з допомогою виключно іменних акцій, та інші товариствами (надалі - торгівці цінними паперами), котрим операції із цінними паперами становлять винятковий їхній вигляд деятельности.

Торговці цінними паперами вправі здійснювати такі види діяльності з випуску і зверненню цінних бумаг:

1) діяльність із випуску цінних бумаг;

2) комісійний діяльність із цінним бумагам;

3) комерційної діяльності по цінним бумагам.

Діяльністю з випуску цінних паперів визнається виконання торговцем цінними паперами за дорученням, від імені Ілліча та з допомогою емітента обов’язків по організації підписки на цінні папери або реалізації іншим чином. При цьому торговець цінними паперами за домовленістю з емітентом може брати на себе зобов’язання у разі неповного розміщення цінних паперів викупити у емітента не реалізовані цінні бумаги.

Комісійної діяльністю по цінних паперів визнається купівля-продаж цінних паперів, здійснювана торговцем цінними паперами від імені, по дорученням і завдяки іншого лица.

Комерційної діяльністю по цінних паперів визнається купівля-продаж цінних паперів, здійснювана торговцем цінними паперами від імені і на власний счет.

Здійснення діяльності з випуску і зверненню цінних паперів, як виняткової діяльності, допускається з урахуванням дозволу, яке видається Міністерство фінансів України. При здійсненні цієї діяльності допускається також здійснення окремих видів діяльності, що з зверненням цінних паперів, передусім діяльності з надання консультацій власникам цінних бумаг.

Дозвіл за проведення будь-якого виду із випуску й зверненню цінних паперів неспроможна отримати торговець цінними паперами, безпосередньо чи опосередковано володіє майном іншого торговця цінними паперами вартістю понад 10% статутного фонду, зокрема безпосередньо — вартістю понад 5% статутного фонду іншого торговца.

Торговець цінними паперами неспроможна здійснювати торговлю:

1) цінними паперами власного выпуска;

2) акціями того емітента, яка має він безпосередньо чи опосередковано володіє майном у понад 5% статутного фонда.

Під час ухвалення доручення купівлю чи продаж цінних паперів торговець цінними паперами зобов’язаний надавати особі, завдяки якому він діє, інформацію про курсі цінних паперів. Торговець цінними паперами зобов’язаний представляти фондову біржу інформацію про усіх укладених їм угоди з цінними паперами у найкоротші терміни і порядок, певні правилами фондовій биржи.

Фондова біржа — це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, у якому здійснюється торгівля цінними бумагами.

Фондова біржа може бути створена щонайменше ніж 20 засновниками — торговцями цінними паперами, мають дозволу здійснення комерційних і комісійної діяльності з цінних паперів. Фондова біржа набуває права юридичної особи з її реєстрації Кабінетом Міністрів України. Статут і правил фондової біржі затверджуються її вищим органом.

Діяльність фондової біржі припиняється тому випадку, коли кількість її членів поменшало 10. Якщо фондову біржу залишилося 10 членів, її діяльність припиняється у разі неприйняття нових членів протягом 6 місяців. Діяльність фондової біржі припиняється відповідність до законодавством України про акціонерних товариствах та інших видах господарських обществ.

Контроль за випуском і зверненням цінних паперів здійснюють Міністерство фінансів України та місцеві фінансові органи. Міністром фінансів України призначаються державні представники на фондовій біржі. Вони уповноважені здійснювати контролю над дотриманням положень Статуту і керував фондової біржі і заслуговують брати участь у роботі керівних органів фондовій биржи.

Фінансові органи у разі відхилення та умовами, визначених у санкціях за проведення діяльності з випуску і зверненню цінних паперів, соціальній та статуті і правилах фондової біржі, можуть застосовувати такі санкції: виносити попередження; припиняти терміном до 1 року підписку і продаж цінних паперів; припиняти визначений термін укладання угод на окремі види діяльності з випуску і зверненню цінних паперів; анулювати дозвіл, видане за проведення діяльності з випуску і зверненню цінних паперів у разі використати санкцій, передбачених підпунктами «1−3» ст. 39.

Міністерство фінансів України може припиняти діяльність фондової біржі у разі порушення нею проведення статутної діяльності рівні і потребуватиме приведення їх у відповідність до статутом й правилами фондової біржі. Скарги до дій фінансових органів у зв’язку з здійсненням ними контролю над випуском і зверненням цінних паперів розглядаються вищим фінансовим органом. Рішення фінансових органів інших може оскаржити органів суду чи арбітражного суда.

Тема 8. Загальні засади про обязательствах.

Вопросы.

1. Поняття та юридичного грунту виникнення обязательств.

2. Поняття і характеристика господарських договоров.

3. Виконання обязательств.

4. Способи забезпечення виконання обязательств.

5. Відповідальність порушення обязательств.

1. Зобов’язальне право — це правової інститут громадянського права, регулюючий відносини, переважно, у сфері майнового обороту. У на відміну від права власності, яка визначає стан закрепленности майна певних осіб, зобов’язальне право опосередковує процес руху имущества.

Зобов’язальне право регулюється ЦК України і низкою законів. Зобов’язальне право включає у собі загальних положень зобов’язання і окремі види зобов’язань. У загальні положення містяться норми, регулюючі загальні питання правовим регулюванням відносин майнового обороту (виникнення зобов’язань, виконання зобов’язань, забезпечення виконання зобов’язань та ін.). У плані окремих видів зобов’язань містяться норми, відбивають специфіку правовим регулюванням окремих видів зобов’язань. Більшість цих зобов’язань виникає за бажання самих учасників угод (купівля-продаж, постачання, поспіль, оренда і ін.). Ці зобов’язання називаються договірними. Деякі види зобов’язань виникають всупереч волі їх учасників, з наступу фактів, передбачених у законі. Ці зобов’язання називаються внедоговорными. Зобов’язання творяться з договору чи інших підстав, вказаних у ст. 4 ДК Украины.

Сторони в зобов’язанні іменуються боржник, і кредитор. Зобов’язання — цей показник, з якого боржник зобов’язаний зробити на користь кредитора певне дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші й ін.) або утриматися від певного дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обязанности.

Характерною ознакою зобов’язального правовідносини є визначеність його, яких може бути кілька (як кредиторів, і боржників), але завжди відомі. Зобов’язання бувають односторонніми і двосторонніми (багатобічними). Одностороннім є зобов’язання, у якому боку мають лише права або тільки обов’язки, а двосторонньому — боку мають значення і правничий та обязанности.

Підставою виникнення зобов’язання стають різні види договоров.

2. Договір одна із підстав виникнення цивільних прав і управлінських обов’язків, оскільки є вид угоди (двосторонньої чи багатосторонній), заснованої на взаємній волевиявленні двох чи більше осіб. Будь-який договір є угодою, але з кожна угода є договором. При цьому найважливішим вимогою є збіг волі сторін у відношенні прав і управлінських обов’язків, які в них, причому воля мусить бути як взаємної, а й узгодженої, тобто. збігатися за обсягом і содержанию.

Договір — цю угоду двох чи більше осіб, спрямоване на виникнення, зміну або припинення цивільних правий і обязанностей.

Договори поділяються на возмездные і безплатні. Возмездным вважається той договір, у якому дію однієї особи неодмінно вимагає відповідного майнового дії іншої особи. У безоплатних договорах — дії одного боку не вимагають взаємного удовлетворения.

Залежно від часу, від якого в сторін виникають правничий та обов’язки за договором, США можуть бути консесуальними і реальними. Консенсуальный — це договір, для укладання якого досить одного угоди сторін. Реальний — це договір, який вважається ув’язненим не з угоди сторін, відколи скоєння певного дії про передачу майна. Наприклад, договір позики вважається ув’язненим, а, отже, позичальник стає зобов’язаним ні з моменту, коли боку домовилися позику, відколи, коли заимодавец передав позичальнику певну суму денег.

Одностороннім є договір, з якого одне сторона має лише права, іншу — лише обов’язки. Двостороннім називається договір, у якому обидві сторони пов’язані взаємними правами і обов’язками. У цьому годі було плутати односторонню угоду з одностороннім договором. Одностороннє угода — результат волевиявлення одного боку (наприклад, заповіт). Односторонній договір виникає й унаслідок узгодженого волевиявлення обох сторін і завжди є двосторонньої сделкой.

Значення договору полягає, передусім, у цьому, що якого є підставою виникнення особливого виду цивільних правовідносин — обязательств.

Договірні відносини виникають на певної економічній основі, отже, вони тісно пов’язані із гармонійними стосунками власності. Що стосується свого майна власник може здійснювати будь-які дії, не суперечать закону. Серед дій, з допомогою яких власники розпоряджаються своїм майном, найбільше значення мають договоры.

Розвиток торгівлі, збут промислової власності й сільськогосподарської продукції, постачання підприємств та інших суб'єктів господарювання необхідним сировиною, матеріалами і професійним обладнанням, надання фізичним і юридичних осіб різноманітних послуг у сфери обслуговування — у всьому цьому різноманітті господарському житті договір служить найважливішим засобом задоволення матеріальних й культурних потреб суб'єктів громадянського права. Договір є також найважливішим регулятором фактичного поведінки, оскільки їм це безпосередньо визначаються взаємні правничий та обов’язки сторін у цьому обязательственном правоотношении. Договір є і найважливішим засобом, дисциплінуючим цивільний оборот, оскільки покладає відповідальність на боку, які виконують правничий та обов’язки, передбачені договором.

Уся сукупність умов, які визначають правничий та обов’язки сторін у зобов’язанні, виникає з договору, називається змістом договора.

У змісті договору прийнято розрізняти такі види условий:

1) существенные;

2) обычные;

3) случайные.

Суттєвими зізнаються ті умови, без яких даний вид договору неспроможна вважатися ув’язненим. Тому суттєві умови визначають обов’язкове зміст договору (наприклад, ціна договорі купівлі-продажу). До звичайним умовам ставляться ті, які власними силами передбачаються як і правило, до договору не включаються оскільки передбачені в цьому нормах громадянського права. Не включення звичайних умов у договір впливає з його юридичної чинності, т.к. у разі застосовуються правила відповідної правової норми. Випадковими умовами договору зізнаються зазвичай ті, які найчастіше не передбачаються в договорах подібного типу, але може бути включені у його зміст за згодою сторон.

З економічних та юридичних ознак, система договорів може бути так: договори, створені задля передачу права власності на річ чи права оперативно керувати річчю (наприклад, договори купівлі-продажу, поставки);

договоры, спрямованих забезпечення надання іншій юридичній особі права користування майном (наприклад, договір оренди); договори з надання послуг (наприклад, договори перевезення, поручения);

договоры, пов’язані з передачею грошей (наприклад, договори позики, банківської позички); угоди про перерозподілі ризику, виникає випадкових причин (наприклад, договір страхування); угоди про про спільні дії (договору про спільної деятельности).

3. Виникнення зобов’язань зумовлено взаємними інтересами сторін. Виконання зобов’язань — це вчинення боржником дії (передача майна, виконання роботи, сплата від грошей і т. буд.) або припинення дії, якого вправі вимагати кредитор. Виконання зобов’язань підпорядковане ряду принципів, тобто. встановленим законом основних положень, які потрібно дотримуватися у процесі виконання обязательств.

Принцип належного виконання зобов’язання означає, що зобов’язання вважається виконаним належно своїх, якщо виконано точно відповідно до договором і Законом України. Дія зазначеного принципу спрямоване те що, щоб виконання кожної конкретної зобов’язання неодмінно зумовлювало досягненню тієї мети, заради якою вона було установлено.

Принцип реального виконання є логічним продовженням принципу належного виконання й означає неприпустимість заміни те, що зобов’язаний зробити боржник, грошової компенсацією як відшкодування збитків і сплатою неустойки. Закон вимагає, щоб зобов’язання виповнювалося в натурі - передавалося майно, виконувалися роботи, виявлялися послуги тощо. буд., по повідку особи вступив у зобов’язання. Боржник то, можливо звільнений від реальної виконання внаслідок неможливості виконання — загибелі предмета виконання, певного індивідуальними ознаками, інших обставин, які боржник відповідальності не несет.

Взаємна зацікавленість сторін у виконанні зобов’язання обумовила існування таких принципів, як основу співробітництва сторін і принцип економічності. Принцип співробітництва означає, що сторони повинні як сумлінно виконувати свої обов’язки, але надавати допомогу дітям і створити умови контрагенту належного виконання зобов’язання. Співробітництво сторін починається з стадії виникнення зобов’язання і закінчується його виконанням. Принцип економічності означає, що виконання зобов’язання має здійснюватися з найменшими витратами матеріалів, праці та др.

Норми зобов’язального права передбачають можливість укладання і такі договорів, якими виконання виробляється не кредитору, а третьому лицу.

Під предметом виконання зобов’язання розуміють то приводу чого боржник зобов’язаний зробити дію, виконуючи вимога кредитора. Під якістю виконання розуміють якість яка поставляється продукції з договору, якість виконаної роботи або ж послуги тощо., тобто якість предмета зобов’язання. Під способом виконання зобов’язання слід розуміти порядок виконання, що визначається нормативними актами чи передбачається сторонами у договорі. Місце виконання може передбачатися договором чи випливати із найбільш істоти зобов’язання. З іншого боку, зобов’язання має бути виконане термін, встановлений договором чи законом. Днем виконання цьому випадку вважається: при відвантаженні продукції иногороднему одержувачу — день здачі продукції органу транспорту або зв’язки для доставки її за призначенню; коли аграрії здають своєї продукції складі одержувача чи постачальника — день складання приемо-сдаточного акта одержання розписки за здану продукцію. Іноді боку не встановлюють точного терміну виконання. Таке зобов’язання боржник зобов’язаний виконати на першу вимогу кредитора.

4. Під способами забезпечення виконання зобов’язань слід розуміти передбачені Законом чи договором спеціальні заходи, покликані додатково стимулювати боржника до належному виконання своєї обов’язки по основному зобов’язанню, а разі невиконання ним своєї обов’язки — служити засобом задоволення інтересів кредитора. До способам забезпечення виконання зобов’язань ставляться: неустойка, заставу, задаток, поручництво (гарантія). Кожен із названих способів забезпечення зобов’язань характеризується специфічними, властивими лише йому характерними рисами. Але є низка загальних моментів: спільність цілей (надання кредитору певних гарантій задоволення його вимог); крім основного зобов’язання виникає нове, що є по відношення до нього додатковим (які забезпечують). Кожен із названих способів забезпечення виконання зобов’язань припиняється разі припинення головного обязательства.

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається певна законом чи договором грошова сума, яку боржник зобов’язаний сплатити кредитору в разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язання. Штраф — це неустойка, що визначається у твердій грошовій сумі за кожне порушення по зобов’язанню. Пеня — це неустойка, обрахована, зазвичай, у процентному відношенні від суми простроченого платежу кожний день просрочки.

закон України «Про заставу» розширив сферу застосування застави як засобу забезпечення виконання зобов’язань. Запорука — це спосіб забезпечення зобов’язання, з якого кредитор (заставоутримувач) проти неї в разі невиконання боржником (заставником) забезпеченого запорукою вимоги отримати задоволення вартості закладеного майна переважно над іншими кредиторами. Закон встановлює певні вимоги договору залога.

Завдатком визнається грошова сума, видана одній з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів боці як свідчення підписання договору й забезпечення його виконання. Задаток застосовується у стосунках між гражданами.

За договором поручництва (гарантії) поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання останнім свого зобов’язання повному обсязі чи части.

5. Цивільно-правова відповідальність — це покладання в наявності, відповідальне за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання або порушення іншого, що охороняється законом права, несприятливих майнових наслідків, передбачених правової нормою чи договором. Порушення зобов’язання може бути або у формі невиконання зобов’язання, або у формі неналежного виконання. Підставами виникнення відповідальності є неправомірні дії боржника, пов’язані з невиконанням чи неналежним виконанням обязательства.

Як загальної форми відповідальності виступає обов’язок боржника відшкодувати збитки, викликані невиконанням чи неналежним виконанням зобов’язання. Щоб привабити боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків необхідно, щоб порушення зобов’язання справді призвело до у себе наступ у кредитора убытков.

Під збитками відповідно до законом розуміються витрати, вироблені кредитором, втрата чи ушкодження її майна, і навіть не завдані доходи, які кредитор одержав, якби зобов’язання було виконано боржником належно своїх. Для стягнення збитків кредитор має довести: факт порушення зобов’язання; наявність причинного зв’язку між допущеним порушенням і збитками; розмір необхідних убытков.

Що стосується невиконання чи неналежного виконання зобов’язання в ролі заходи відповідальності застосовується неустойка (штраф, пеня), яка то, можливо передбачена законом чи договором.

Тема 9. Характеристика основних видів господарських і громадянських договоров.

Вопросы.

1. Договір купли-продажи.

2. Договір аренды.

3. Договір перевозки.

1. Загальне поняття договору продажу-купівлі дано в ст. 224 ЦК України. По договору купівлі-продажу продавець зобов’язується передати майно в власність покупцю, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити для неї певну гроші. Договір є двостороннім, возмездным, консенсуальным.

Предметом договору продажу-купівлі може бути будь-яка майно, не вилучене із цивільного оборота.

Сторонами у договорі є продавець і покупець. Продавець повинен бути власником продаваного майна. Форма договору то, можливо усній чи письмовій залежно від предмета договору. Більшість угод з купівлі-продажу виконуються при самому їх скоєнні і потребують письмовому оформленні. Форма договору продажу-купівлі вдома лише письменная.

Договір купівлі-продажу житловий будинок може бути нотаріально засвідчено, якщо хоча б однієї зі сторін є громадянин, і зареєстровано виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатов.

Ціна у договорі є важливим умовою. Відповідно до ст. 228 ДК продаж майна проводиться у разі цінами, встановленим за згодою сторон.

Основна обов’язок продавця — передати майно у власність покупцю, інформуючи його якість речі, її дефектах і недоліках. Якість проданої речі має відповідати умовам договору, а при відсутності указівок, у договорі - зазвичай які висуваються вимогам (ст. 233 ДК). Річ, продавана торгової організацією, має відповідати стандарту, технічних умов чи зразкам, які встановлені речей що така, якщо інше не випливає з характеру цього виду купли-продажи.

Стаття 229 ЦК України закріпила обов’язок продавця — попереджати покупця про всіх правах третіх осіб на що продається річ. З іншого боку, коли право власності переходить до покупця раніше передачі речі, продавець зобов’язаний до передачі зберігати річ, не допускаючи її ухудшения.

Покупець зобов’язаний прийняти річ і сплатити ми за неї зумовлену ціну. Відповідно до ст. 238 ЦК України покупець зобов’язаний залучити продавця до брати участь у справі, якщо третя особа по підставі, яке з’явилося до продажу речі, пред’явить до покупця позов про її отобрании.

За невиконання зобов’язання в договору купівлі-продажу настає цивільно-правова відповідальність. Якщо продавець з порушенням договору не передає покупцю продану річ, покупець вправі вимагати передачі проданої йому речі й відшкодування збитків, заподіяних затримкою виконання, або, зі свого боку, відмовитися від виконання договори та зажадати відшкодування збитків. Закон, охороняючи права покупця, спеціально встановлює правові наслідки, наступаючі у разі продажу товарів неналежної якості. Покупець має право вимагати: або заміни речі річчю належного якості, або розмірного зменшення покупною ціни; або безоплатного усунення недоліків речі продавцем, чи відшкодування витрат покупця з їхньої виправлення; або розірвання договору зі сплатою покупцю збитків; або заміни такий самий товар інший моделі з певним перерахунком покупної цены.

Претензії стосовно недоліків проданої речі, яку встановлено гарантійні терміни, може бути заявлені покупцем протягом цього часу; і якщо придбана річ, яку не встановлено гарантійний термін — протягом 6 місяців із дня передачі; щодо нерухомого майна — пізніше 3 років після його покупателю.

Відповідальність продавця настає у разі отсуждения речі у покупця. Якщо силу рішення суду, арбітражного чи третейського суду продана річ вилучено у покупця, продавець зобов’язаний відшкодувати покупцю понесені ним збитки (ст. 239 ГК).

2. закон України «Про оренду майна державних підприємств і організацій» покликаний забезпечити підвищення ефективність використання майна державних підприємств, організацій через передачу їх у оренду фізичним та юридичним особам, створити передумови для можливої приватизації цього имущества.

Відповідно до ст. 2 вищевказаного Закону «оренда є заснований на договорі термінове возмездное володіння і користування майном, необхідним орендарю реалізації підприємницької деятельности».

Договір оренди є возмездным, двостороннім, консенсуальным.

Предметом договору може бути цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій чи його структурних підрозділів (філій, цехів, ділянок) чи окреме індивідуально певне майно, не споживане у процесі пользования.

Сторонами у договорі оренди є: орендодавець — обличчя (органи, підприємства, організації), надає майно у тимчасове користування, і орендар, який одержує дане майно у тимчасове користування за плату. Орендарями може бути організації орендарів, створені членами колективу держпідприємства, організації, їх структурних підрозділів, громадяни і юридичних осіб України, іноземних держав, організації та особи без гражданства.

Ініціатива у висновку договору оренди може йти від інших членів колективу підприємства, організації чи їх структурних підрозділів, фізичних і юридичиних лиц.

Суттєвими умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад парламенту й вартість майна); термін, який полягає договір; орендної плати; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна; умови повернення майна; виконання зобов’язань, і з згоди сторін — можуть і інші условия.

Термін договору визначається за згодою сторін. За відсутності заяви однієї зі сторін про яке припинення або зміну після закінчення терміну договору, його вважають подовженим той самий термін і тих самих умовах. Орендар має переважного права продовження термін дії договору аренды.

Орендар зобов’язаний: використовувати об'єкт оренди за призначенням відповідно до профілем виробничої діяльності підприємства; зберігати орендоване майно, оберігаючи його від ушкодження і псування; вносити орендної плати своєчасно у обсязі. Орендну плату встановлюється, зазвичай, в грошової форми, але з дозволу сторін може встановлюватися у натуральній чи денежно-натуральной форме.

Односторонній відмови від договору оренди заборонена. Договір оренди припиняється внаслідок: закінчення терміну, який він уклали; викупу об'єкта оренди; загибелі об'єкта оренди. Що стосується розірвання договору оренди, закінчення терміну його дії і з його продовження орендар зобов’язаний повернути орендодавцю об'єкт оренди. Якщо орендар здійснив з згоди орендодавця поліпшення орендованого майна у своїх коштів, орендодавець зобов’язаний компенсувати йому вироблені витрати, якщо інше не склала договоре.

За невиконання обов’язків за договором оренди, зокрема за зміна або розірвання договору в односторонньому порядку, боку несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

3. Переміщення коштів виробництва та предметів споживання — неодмінна умова життя сучасного суспільства. Залежно від способу транспортування розрізняють залізничний, річковий, морської, повітряний, автомобільний, трубопровідний і їздитиме на коні транспорт. Перевезення кожному вигляді транспорту мають особливості і тому особливе правове регулирование.

За договором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов’язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його управомоченному отримання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов’язується сплатити перевезення вантажу встановлену плату.

За договором перевезення пасажира перевізник зобов’язується перевезти пасажира до пункту призначення, а разі здачі пасажиром багажу — також доставити багаж до пункту призначення і видати його управомоченному на отримання багажу особі; пасажир зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд, а коли аграрії здають багажу — і поза провезення багажа.

Договір перевезення переважно плановий, двосторонній і возмездный. По загальному правилу він — реальний, оскільки необхідна передача вантажу транспортної організації. Але договір морської перевезення бартеру, договір автомобільної перевезення й перевезення пасажира — консенсуальные.

Сторонами, котрі укладають договір перевезення вантажів, є перевізник — транспортна організація — і відправник вантажу, яким буде бути збільшена й організації та громадяни. Якщо перевезення починається і закінчується межах сфери діяльності одній транспортній організації (однієї дороги, одного пароплавства), це перевезення місцевого повідомлення й перевізник один — дана залізниця, дане пароплавство. Якщо вантаж перевозиться одним виглядом транспорту з єдиного транспортному документа (наприклад, між двома станціями різних доріг), це перевезення прямого повідомлення. Якщо вантаж слід на різні форми транспорту (наприклад, вирушає за водою з подальшої перевалкою на залізницю) з єдиного транспортному документа, це — перевезення змішаного сообщения.

Основна обов’язок перевізника — доставка вантажу на призначені місце вчасно, в збереження і здавання його одержувачу. Перевізник зобов’язаний надати технічно справні і придатні для перевезення саме даного вантажу транспортні засоби, чисті й за необхідності вимиті. Проте придатність транспортний засіб для перевезення вантажу визначає відправник. Вантаж може бути його доставили терміни, встановлені статутами (кодексами) чи виданими на установленому порядку правилами. Після закінчення передбаченого законом терміну (30 днів із доставці по залізниці чи річці) недоставлений вантаж вважається втраченим, і одержувач може вимагати відшкодування його стоимости.

Відправник зобов’язаний пред’явити вантаж до перевезення може, відповідному правилам перевезення. Вантажі, транспортовані щодо тари, мали бути зацікавленими пред’явлені щодо тари, відповідної вимогам законом і які забезпечують схоронність вантажу. Оплату перевезення виробляє відправник коли аграрії здають вантажу у пункті відправлення. При невчасної оплаті стягується штраф — 1% від суми платежів кожний день прострочення та, крім того, відправка вантажу може бути затримана до внесення платежів. Моментом виконання договору є не прибуття вантажу на пункт призначення, а здавання його получателю.

Одержання вантажу — право одержувача й те водночас його основна обов’язок. Вони повинні зробити розвантаження транспортних засобів і вывозку прибулого вантажу. При затримки отримання вантажу одержувач сплачує перевізникові особливу плату за зберігання. З іншого боку, нею лягає відповідальність псування і ліквідовують ушкодження вантажу, що відбулися внаслідок затримки получения.

За невиконання чи неналежне виконання своїх зобов’язань по договору перевезення боку відповідають, встановлену законом. Штраф, сплачуваний у взаєминах під час перевезення, належить до виняткової неустойке, тобто. збитки (навіть якщо вони перевищують розмір неустойки) не стягуються, хоч у випадках (наприклад, ст. 159 УЖД) можливість відшкодування збитків крім сплати штрафу передбачена. За невиконання планових зобов’язань перевізником (неподача транспортних засобів) і відправником (непред'явлення вантажу до перевезення) встановлено штрафи в твердому розмірі за дисконтну планову одиницю чи в процентному відношенні до провізної платі. Відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу встановлена у вигляді штрафів. При втрати чи недостачу вантажу перевізник крім відшкодування вартості відсутнього вантажу повертає отриману провізну плату, якщо вона входить у ціну втраченого чи відсутнього груза.

Для пред’явлення вимог до перевізникові встановлено обов’язковий претензионный порядок, з якого клієнт власні вимоги щодо неналежного виконання зобов’язання перевізником пред’являє спочатку безпосередньо транспортної організації у протягом 6 місяців від моменту виникнення права вимоги (про сплату штрафів — 45 днів). Позови до перевізникові в арбітражного суду подаються у протягом 2 місяців із дня отримання відповіді претензію чи з дня закінчення терміну відповіді, якщо відповідь не получен.

Для позовів перевізника до клієнтів встановлено 6-месячный строк позовної давности.

Тема 10. Спадкове право.

Вопросы.

1. Поняття спадкового правопреемства.

2. Основні поняття спадкового права.

3. Успадкування по закону.

4. Успадкування по завещанию.

5. Прийняття спадщини і від него.

1. Під успадкуванням розуміється перехід майнових і спроби деяких особистих немайнових правий і обов’язків померлого громадянина (спадкодавця) решти особам (спадкоємцям) у встановленому законом порядку. Успадкування виник як разі смерті громадянина, і у разі визнання у в судовому порядку його умершим.

Смерть припиняє лише ті відносини, які обумовлювалися особистими якостями померлого. Ідеться, передусім, особистих немайнових правий і обов’язків. Їх, зазвичай, не можна відокремити від конкретної особи і передати комусь іншому. Прикладом можуть бути обов’язки громадянина по трудовому договору, автора — по видавничому і сценарному договорами, обов’язки аліментного характеру, з відшкодування шкоди і др.

Що стосується смерті до спадкоємцям переходять не будь-які окремі права й обов’язки, а весь їх комплекс. Спадкоємець неспроможна прийняти тільки п’яту частину прав, як від інших відмовитися. Якщо спадкоємець прийняв якусь конкретну право, його вважають автоматично він прийняв й інші правничий та обов’язки померлого, зокрема й ті, про які скласти раніше відомо. Тому успадкування є загальне чи універсальні правопреемство.

Універсальне спадкове правонаступництво є безпосереднім, оскільки правничий та обов’язки переходять від однієї особи до іншого без участі третього субъекта.

Спадкове право (чи право наслідування) вживається у двох сенсах: об'єктивному і суб'єктивному. У об'єктивному сенсі - це сукупність норм, регулюючих процес переходу правий і обов’язків померлого громадянина решти особам. На цій посаді спадкове право ставати правовим інститутом. У суб'єктивному сенсі - це міра можливої вільної поведінки конкретної особи, тобто. спадкоємець як управомоченное обличчя вправі прийняти спадщину чи відмовитися від цього. Усі треті особи не повинні йому препятствовать.

Значення спадкового права визначається її найтіснішого зв’язком із правом власності громадян. З одного боку, успадкування дозволяє реалізувати правомочність розпоряджатися своїм майном, з другого — одна із підстав виникнення права собственности.

2. Суб'єктами спадкового правонаступництва є наследодатели і наследники.

Спадкодавець — та людина, майно якого після смерті Леніна переходить решти особам. Спадкодавцем може лише громадянин. Оскільки підставою спадщини є факт смерть людини, а чи не волевиявлення, спадкодавцем може бути неповнолітній, і недієздатний громадянин. Спадкодавцем то, можливо іноземець і трагічне обличчя без гражданства.

Спадкоємці - особи, яких переходить майно спадкодавця. Успадковувати може кожен суб'єкт громадянського правовідносини: громадяни, в тому числі іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та государство.

Громадяни зізнаються спадкоємцями, якщо вони перебувають у живих до моменту смерті спадкодавця. Поруч із закон (ст. 527 ЦК України) визнає спадкоємцями й з, ще народжених дня відкриття спадщини. Цими особами при успадкування згідно із законом є діти спадкодавця, зачаті за його життя, а народжені саме його смерти.

Чинне законодавство перераховує категорію осіб, які позбавляються права наслідування у свого невартого поведінки у відношенні спадкодавця або інших спадкоємців (ст. 528 ДК). До них ставляться: Громадяни, котрі своїми протизаконними діями зумисне вбили спадкодавця чи когось із спадкоємців чи зробили замах з їхньої життя. Ця категорія осіб неспроможна успадковувати ні за законом, ні з заповіту. Батьки, по смерті дітей, проти яких вони позбавили батьківських правий і не відновлено у яких на даний момент відкриття спадщини. Батьки і повнолітні діти, злісно уклонявшиеся від виконання покладених ними законом обов’язків за змістом спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені у судовому порядке.

Слід пам’ятати, в другому і третьому випадках ідеться лише про заборону наслідування згідно із законом. Оскільки заповідати майно можна кожному особі, успадкування за заповітом у таких ситуаціях не исключается.

Юридичні особи може бути спадкоємцями лише з завещанию.

Держава бути спадкоємцем як за законом, і за заповітом, то, можливо спадкоємцем всього майна або його частину. Це можливим у наступних випадках: якщо майно заповідано державі; якщо в спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні з заповіту; коли всі спадкоємці позбавлені заповідачем права наслідування; якщо жодного з спадкоємців прийняв наследства.

Під відкриттям спадщини розуміється виникнення спадкового правовідносини в разі настання певних юридичних фактів: а) смерті громадянина, б) оголошення судом безвісно відсутнього громадянина мертвим. Підставою наслідування служить заповіт чи закон (ст. 524 ГК).

Часом відкриття спадщини вважається день смерті спадкодавця або дата вступу до чинність закону рішення суду про визнання безвісно відсутнього особи мертвим. Якщо суду визнає днем смерті громадянина день його гаданої загибелі, то вона спадщину вважається що відкрився (ст. ст. 21, 525 ГК).

Місцем відкриття спадщини вважається останнє місце проживання спадкодавця. При невідомості ПМП спадкодавця спадщину відкривається на місці перебування спадкового майна чи основний його частини (ст. 526 ГК).

Місце відкриття спадщини може збігатися в місці смерті, якщо громадянин помер, перебувають у санаторії, в службової відрядженні, під час проходження залізниці тощо. Державні нотаріальні контори за місцем відкриття спадщини приймають заяви спадкоємців ухвалення спадщини чи про усунення нього, видають їм свідоцтва про право на наследство.

Охорона спадкового майна виробляється нотаріальної конторою по місцеві відкриття спадщини, а місцевостях, де немає, — виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів. Охоронні заходи ставлять за мету попередити загибель, псування, розкрадання майна, і навіть його приховування спадкоємцями чи сторонніми лицами.

Охорона спадкового майна триває до прийняття спадщини усіма спадкоємцями, і якщо воно ними немає звичаю — до закінчення термінів для прийняття наследства.

Спадкова маса (спадкове майно, спадщину) є однією з найважливіших категорій спадкового права, під якої розуміється сукупність майнові права і управлінських обов’язків спадкодавця, перехідних до спадкоємцям у встановленому законом порядке.

Серед майнові права, перехідних у спадок, слід колись всього назвати право власності на предмети домашнього побуту, особистого споживання, зручності і підсобного господарства, житловий дім" і трудові заощадження. Нині коло об'єктів спадкового правонаступництва розширюється, зокрема, з допомогою що належать громадянам індивідуальних і сімейних підприємств та інших майнових комплексів, акцій та інших цінних паперів і т.д.

Предмети звичайній домашньої обстановки і побуту становлять особливу частина спадщини. Вони переходять до спадкоємців за закону, що мешкали що з спадкодавцем до її смерті упродовж як мінімум року, незалежно від своїх черги і спадкової частки (ст. 533 ГК).

Особливу групу обов’язків становлять грошові й інші борги, перехідні у спадок. Спадкоємець, прийняв спадщину, несе обмежену відповідальність за борги спадкодавця: він відповідає лише межах дійсною вартості перейшов щодо нього майна. Якщо спадкоємцем стає держава, воно відповідає за борги тих-таки умовах (ст. 556 ГК).

3. Успадкування за законом має місце, що й оскільки він не змінено заповітом (ст. 524 ДК). Отже, успадкування згідно із законом відбувається у наступних випадках: якщо спадкодавець не лишив заповіту або якщо заповіт визнано повністю недійсним; якщо заповідана тільки п’яту частину майна чи заповіт у частині визнано недійсним; якщо призначений заповіті спадкоємець помер раніше відкриття спадщини чи відмовився з його принятия.

Коло спадкоємців за законом і порядок їх покликання до спадкуванню визначено законодавцем з урахуванням шлюбних, родинних взаємин, фактів утримання та інших обстоятельств.

Суть черговості наслідування у тому, що законні спадкоємці призиваються до спадкуванню не одночасно, а послідовно: спочатку успадковують особи, які стосуються першу чергу; якщо хоча один із них приймає спадщину, то спадкоємці наступної черги автоматично усуваються від наследования.

Спадкоємці другої черги допускаються до спадкуванню у таких випадках: за відсутності спадкоємців першу чергу; у разі неприйняття ними спадщини; коли всі спадкоємці першу чергу позбавлені заповідачем права наслідування; немає права успадковувати з підстав, зазначених у законе.

У межах кожної черги законні спадкоємці призиваються одночасно і поділяють спадщину між собою порівну. Виняток становлять предмети звичайній домашньої обстановки і побуту, успадкування яких має певні особенности.

Передусім успадковують діти (зокрема усиновлені), чоловік і батьки (усиновителі) померлого. До спадкоємців першу чергу належить і дитина померлого, народжений після смерті Леніна (год. 1 ст. 529 ГК).

У основі покликання дітей до спадкуванню після батьків лежить кревне кревність, тобто. походження дітей від даних батьків, підтверджується в встановленому законом порядку. Відповідно до семейно-брачным законодавством визнання шлюбу недійсним впливає на права дітей, що народилися такому шлюбі, тому по смерті батьків вони є їхньою спадкоємцями по закону.

З іншого боку, якщо спадкуванню разом з іншими родичами призивається який пережив чоловік, то спочатку розмір його у спільно нажитом під час шлюбу майні, та був решта майна ділиться порівну серед спадкоємців згідно із законом, до яких і який пережив супруг.

Усиновлені та його потомство при успадкування по смерті усиновителя або його родичів прирівнюються про дітей усиновителя та його нащадку. Не успадковують згідно із законом по смерті своїх та інших кревних родичів за висхідною лінії, і навіть братів і сестер. Той-таки принцип діє у питаннях усиновителів та його родственников.

Онуки і правнуки за життя своїх до спадкуванню не призиваються. Вони є спадкоємцями згідно із законом, якщо вчасно відкриття спадщини немає з батьків, який було б спадкоємцем. Такий порядок називається успадкуванням з права уявлення. Онуки і правнуки спадкодавця ділять порівну між собою ту частку, яка належала би за закону їх мертвому родителю.

По-друге чергу успадковують брати і померлого, його дід і баба як з боку батька, і по материнській лінії (ст. 530 ДК). Закон надає однакові спадкові права як полнородным, і неполнородным братам і сестрам. Двоюрідні брати і спадкоємцями по закону не являются.

Якщо померлий народився в зареєстрованому шлюбі, то саме його смерті до спадкуванню призиваються дід і баба як з боку матері, і із боку батька. Там, коли спадкодавець народився від осіб, не хто перебував у шлюбі, дід і баба із боку батька успадковують по смерті онука за умови, якщо батьківство встановлено у передбачений законом порядке.

До спадкоємців згідно із законом ставляться нетрудоспособные особи, що складалися утримує померлого упродовж як мінімум року по її смерті. Особливість наслідування даної категорією осіб у тому, що вони не включаються ні з першу, ні в другу чергу законних спадкоємців. Вони успадковують разом із спадкоємцями тієї черги, яка призивається до спадкуванню (ст. 531 ГК).

Що Перебувають утримує спадкодавця є нетрудоспособные особи, які були на повному змісті спадкодавця чи отримували від цього такої допомоги, що б їм основним й постійним джерелом коштів для існування. Нерегулярна, епізодична допомогу неспроможна бути підставою визнання особи иждивенцем.

До непрацездатним слід зарахувати: жінок, досягли 55, чоловіків — 60 років, інвалідів І, ІІ і ІІІ груп, і навіть осіб, які досягли 16 років, а учнів — 18 лет.

4. Заповіт — це особиста розпорядження громадянина у разі смерті, яке встановленої законом формі щодо належить йому имущества.

У заповіті, як і односторонньої угоді, виражається воля спадкодавця. Упорядкування заповіту від імені двох осіб, навіть якщо вони дружини, і навіть через представника заборонена. Заповідачем то, можливо лише дієздатне лицо.

Заповіт складається у разі смерті Леніна і набирає чинності з моменту відкриття спадщини, коли вже у живих самого спадкодавця. Щоб якось забезпечити вираз справжньої волі спадкодавця, закон вимагає певної форми заповіту та, крім того, воно має бути власноручно підписано заповідачем. Якщо ж заповідач з фізичні вади, хвороби чи з інших причин неспроможна власноручно підписати заповіт, воно на його прохання може бути підписана у присутності нотаріуса чи іншого посадової особи, коїть нотаріальні дії, іншим громадянином (рукоприкладчиком) із причини, якими заповіт не міг підписати власноручно. У цьому заповіт неспроможна підписувати обличчя, в користь якого вона зроблено (ст. 543 ГК).

Законом передбачена обов’язкову нотаріальну чи прирівняну до неї форму заповіту (ст. ст. 541, 542 ГК).

Спадкоємцями за заповітом може бути особи, названі на заповіті. До їх належать: спадкоємці згідно із законом, у своїй заповідач не пов’язаний черговістю спадкоємців і може відписати трубку, насос наступникові другої черги навіть за наявності спадкоємців першу чергу; інші особи, які входять у коло спадкоємців згідно із законом; держава чи інші громадські организации.

Заповідач може позбавити права наслідування одного, кількох чи всіх спадкоємців згідно із законом. Позбавлення права наслідування може бути висловлено заповідачем двояким способом: шляхом прямого перерахування осіб, яких спадкодавець позбавляє права наслідування, чи шляхом умовчання про будь-кого з спадкоємців. Наприклад, в заповіті сказано, що це майно спадкодавець заповідає дружині. Про дітях він мовчить. З цього випливає, що позбавляються права наследования.

Проте свобода заповіту обмежена встановленням у законі права на обов’язкову частку у спадщину. У чиїх інтересах неповнолітніх і непрацездатних спадкоємців закон обмежує свободу заповідальних розпоряджень, встановлюючи коло про необхідних спадкоємців. Відповідно до ст. 535 ДК неповнолітні чи нетрудоспособные діти спадкодавця (зокрема усиновлені), і навіть непрацездатного чоловік, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, щонайменше 2/3 частки, яка належала б кожному з них при успадкування згідно із законом (обов'язкова доля).

Відповідно до законом заповідач вправі залишити у своїй розпорядженні майном у разі смерті заповідальний відмова, тобто. покласти спадкоємців обов’язок передати третіх осіб (отказополучателям) певне майно чи виконати обов’язок майнового характеру (ст. 538 ГК).

Спадкоємець, яку заповідачем покладено виконання заповідального відмови, повинен виконати його тільки у межах дійсною вартості перейшов щодо нього спадкового имущества.

Від заповідального відмови відрізняють особливий вид заповідального розпорядження — покладання. Відповідно до ст. 540 ДК заповідач може покласти на спадкоємця виконання будь-яких дій, вкладених у здійснення будь-якої загальнокорисної цели.

Відповідно до ст. 536 ДК заповідач вправі вказати й у заповіті (подназначить) іншого спадкоємця у разі, якщо призначений їм спадкоємець помре до відкриття спадщини або прийме його. Подназначенным спадкоємцем може бути будь-який обличчя, як входячи, не яке у коло спадкоємців згідно із законом, і навіть держава чи інші организации.

Нотаріально засвідчене заповіт може бути скасоване чи змінено у час. Відповідно до ст. 544 ДК скасувати заповіт в цілому або частково можна двома шляхами: упорядкуванням нового заповіту, який скасовує повністю попереднє; подачею особливого заяви до нотаріальну контору стосовно скасування раніше складеного заповіту без заміна його новым.

5. З дня відкриття спадщини у спадкоємців виникає право наслідування. Саме собою але це означає, що до цих особам вже перейшли повне право й обов’язки спадкодавця. Особи, з правом наслідування, можуть скласти спадщину чи відмовитися від цього. І прийняття, і від спадщини діють із другого силою у часі. Це означає, що спадкоємець, прийняв спадщину, набуває право як те що майно, яка була за наявність у час ухвалення спадщини, а й все те майно, яке сталося про наявність у момент відкриття наследства.

Громадянське законодавство встановлює два способу прийняття спадщини: фактичне вступ володарем спадковим майном (вселення в спадковий будинок, користування речами спадкодавця); подання у нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини всі заяви про прийнятті спадкового майна. Бажання спадкоємця прийняти спадщину підтверджує також заяву, подані в нотаріальну контору про видачу свідоцтва про право наследования.

По правову природу прийняття спадщини — одностороння угоду з певним законом терміном виконання. Цей термін починає текти від часу відкриття спадщини дорівнює 6 місяців. За загальним правилом перепустку терміну, встановленого до ухвалення спадщини, тягне для спадкоємця втрату права наслідування. Проте за наявності поважних причин суд може продовжити термін до ухвалення спадщини. Спадщина може з’явитися навіть по закінчення встановленого законом терміну і звернення до суду, коли всі інші спадкоємці, прийнявши спадщину, згодні цього (ст. 550 ДК). У відповідність до ст. 548 ДК прийняття спадщини під умовою і з застереженнями не допускается.

Можливі випадки, коли спадкоємець, покликаний до спадкуванню, вмирає за спадкодавцем, яка встигла прийняти спадщину чи відмовитися від нього. Тоді декларація про прийняття спадщини померлого спадкоємця переходить до його спадкоємців за закону чи з заповіту (ст. 551 ДК) і то, можливо здійснено протягом решти терміну до ухвалення спадщини. Якщо вона менше трьох місяців, то термін продовжується близько трьох місяців. Такий перехід називається спадкової трансмиссией.

Спадкоємець згідно із законом чи з заповіту вправі відмовитися від спадщини в протягом шість місяців з відкриття спадщини. Наступна скасування заявленого відмови не допускается.

Чинне законодавство дозволяє відмовитися від спадщини в користь конкретних осіб: законних спадкоємців, причому має значення черговість їх покликання; спадкоємців за заповітом; держави або окремих громадських организаций.

Не можна на користь громадян, позбавлених права спадковості й вказаних у законі, як недостойних (ст. 528 ДК), соціальній та користь осіб, позбавлених права наслідування шляхом прямої вказівки цього разу до тексті завещания.

відмовитися від прийняття спадщини можна лише дієздатні спадкоємці. Обмежено дієздатні особи можуть відмовитися від спадщини з дозволу опікунів, за недієздатних громадян вправі відмовитися їх опекуны.

Відмова від спадщини тягне самі наслідки, як і неприйняття спадщини, тобто. згодом яка відмовилася або прийняло спадщину обличчя немає права нею претендувати. Під неприйняттям спадщини розуміється таке становище, коли спадкоємець не заявляє про усунення права спадковості й в той час не робить дій, які свідчать ухвалення спадщини. Закінчення за встановлений термін до ухвалення спадщини дає підстави думати, що така спадкоємець не хоче бути правонаступником спадкодавця. Частка особи, не прийняв спадщину, переходить з права збільшення решти спадкоємців за закону і розподіляється з-поміж них на рівних долях.

Список рекомендованої литературы.

А. Нормативні акты.

Конституцію України: Прийнята на п’ятої сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // ВВРУ. — 1996. — № 30. — У розділі ст. 141.

Про підприємництво: закон України від 07.02.91 р.// Відомості Верховної Заради України. — 1991. — № 14. — У розділі ст. 168.

Про підприємства України: закон України від 27.03.91 г.//Відомості Верховної Заради України. — 1991. — № 24. — У розділі ст. 272.

Про власність: закон України від 7.02.91 р.// Відомості Верховної Заради України. — 1991. — № 20. — У розділі ст. 249.

Про господарські товариства: закон України від 19.09.91 р. //Відомості Верховної Заради України. — 1991. — № 49. — У розділі ст. 682.

Про цінні папери та фондової біржі: закон України від 18.06.91 р. //Відомості Верховної Заради України. — 1991. — № 39. — Ст.

Про патентування деяких видів підприємницької діяльності: Закон України від 23.03.96 р. // Відомості Верховної Заради України. — 1996. — № 20. — У розділі ст. 82.

Цивільний Кодекс України // Кодекси України. Книжка друга. До.: Юрінком Інтер, — 1997.

Положення про державної реєстрації речових суб'єктів підприємницької діяльності: Затверджене Постановою Кабінету міністрів України від 25.05.98 р. // Збірник урядових нормативних актів України. — 1998. — № 11. — У розділі ст. 256.

Положення про порядок лиценцзирования підприємницької діяльності: Затверджене Поставновлением Кабінету міністрів України від 03.07.98 р.// Офіційний вісник України. — 1998. — № 27. — У розділі ст. 1004.

Б. Навчальна литература.

Громадянське це право України: Практичне посібник. Вид. 2-ге, испр. і доп./ Під ред. В.П. Ємельянова — Харків: НПКФ «Консум». — 1996.

Цивільне право: Підручник — 1−2 т./ За ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової. — До.: Вентурі. — 1996.

Спадкове право: Навчальний посібник / Під ред. М. Ю. Барщевского. — М.: Юрид. літ., 1996.

Основи держави й права: Навчальний посібник / Під ред. В. В. Комарова — Х.: Одіссей, 1997.

Правові основи підприємницької діяльності // Під ред. В.І.Шакуна, П. В. Мельника, В. П. Поповича — До.: Правові джерела, 1997. — 780с.

Вол «язальне право: Підручник / За ред. О. В. Дзери. — До.: Юрінком Інтер, 1998.

Збірник нормативних актів із Основ права: Посібник. Частина 1/ Упорядники: І.А. Щербак, Л.І. Фесечко. — Донецьк: ДонДУ, 1999. — 190 с.

Правознавство: Підручник / За ред. В.В. Копейчікова — До.: Юрінком Інтер, 1999.

Підприємницький це право України: Практикум // Під загальною ред. Н. А Саниахметовой.- Х. Одіссей, 1999. — 416 с.

Громадянське це право України: Навчальний посібник у два год. / Під ред. С. А Сліпченко., В. А Кройтор. — Харків: Эспада, 2000.

Збірник зразків цивільно-правових документів із Основ права: Посібник / Упорядники: І.А. Щербак, Л.І. Фесечко. — Донецьк: ДонНУ, 2000. — 60 с.

Основи держави й права України / Під ред. І.Н. Пахомова. — Х.: Одіссей, 2000.

Право власності в Україні: Навч. посібник / О. В. Дзера, М.С. Кузнєцова, О.А. Підопригора та ін. — До.: Юрінком Інтер, 2000.

Правознавство: Навч. посібник / А.М. Колодій, І.В. Опришко. — 3-є видання перероб. й доп. — До.: Юрінком Інтер, 2000.

Розділ 4. СІМЕЙНА ПРАВО.

Тема 1. Основи сімейного права.

Вопросы.

1. Поняття сімейного права.

2. Характеристика шлюбу, умови реєстрації і розірвання. Шлюбний контракт.

3. Права й обов’язки супругов.

4. Права й обов’язки батьків і детей.

5. Опіка і попечительство.

1. Сімейне право є самостійною галуззю права, яка відрізняється з інших галузей права (деякі юристи вважають, що сімейне право є складовою громадянського права).

Об'єктом сімейного права, як і цивільного права, є майнові та особисті немайнові відносини. Але ці відносини у зв’язку зі своїми особливостями від майнових та особистих відносин, врегульованих цивільним правом. Ці особливості полягають у наступному: шлюбно-сімейні відносини творяться з кревності, шлюбу, усиновлення (у те час як цивільні правовідносини виникають, зазвичай, з договорів); основу сімейних правовідносин становлять особисті немайнові відносини, а майнові відносини похідні від особистих і випливають із них (у цивільному ж праві чільне місце займають майнові відносини); сімейні правничий та обов’язки є суворо особистими, вони неотчуждаемы, їх не можна передавати іншим особам (а цивільному праві майже всі майнових прав легко передаються); семейно-брачные стосунки серед часто регулюються нормами моралі, а як правовими нормами.

Сімейне право, як галузь права, є сукупність правових норм, які регулюють особисті немайнові і які з них майнові відносини людей, які виникають грунті шлюби й семьи.

Сімейне право регулирует:

— лад і умова вступу в нього й залежить припинення брака;

— особисті й майнові відносини, що у сім'ї між подружжям, між дітей, між інших членів семьи;

— відносини, що виникають у з усиновленням, опікою і піклуванням, прийняттям дітей на воспитание;

— порядок реєстрації актів громадянського состояния.

Принципами сімейного права є: одношлюбність (моногамія); громадянин може полягати одночасно лише у одному шлюбі (ст. 17 КоШС); воля і добровільність під час укладання шлюбу (ст. 51 Конституції та ст. 15 КпШС); свобода розірвання шлюбу, проте під медичним наглядом держави (ст. 38 КоШС); повне рівність жінки й чоловіка у особистих і правах (ст. ст. 21, 24, 51 Конституції, ст. 3 КоШС); моральна, і матеріальна підтримка нужденних членів сім'ї (п. 2 ст. 51 Конституції, ст. 32 КоБС);

Відповідно до Конституцією сім'я перебуває під захистом держави, материнство охороняється і заохочується государством.

2. Шлюб — це добровільна спілка чоловіків і жінок з метою створення сім'ї. Він залежить від державних органах реєстрації актів громадського стану (рагса). Державою визнається лише шлюб. Релігійний обряд шлюбу, як і інші релігійних обрядів, немає правового значення й є особистою справою граждан.

Реєстрація шлюбу встановлюється із єдиною метою охорони особистих і майнові права подружжя та дітей. У той самий час постійно цього вимагають державні та суспільні інтереси. Особи, наречені, повинні бути взаємно поінформовані про стан здоров’я друг друга.

Укладання шлюбу іде за рахунок закінченні місячного терміну після подачі до державного органу рагса заяви особами, охочими вступити в шлюб. У окремих випадках за наявності причин, заслуговують уваги, на прохання молодят цей термін може бути скорочений органом РАГСа.

Умовами для створення сім'ї є злагода осіб, молодят, і досягнення ними шлюбного віку. Шлюбний вік в Україні встановлено із 18-ї років на чоловіків, і з 17 років на жінок. У виняткових випадках державні адміністрації районів, виконавчі комітети міських і районних Рад можуть знижувати шлюбний возраст.

Укладання шлюбу заборонена: між особами, із котрих хоча одне полягає й інші шлюбі; між родичами по прямий висхідній і низхідній лінії; між полнородными і неполнородными братами та сестрами; між усиновителями і усиновленими; між особами, із котрих хоча одне визнано судом недієздатною внаслідок таки душевну хворобу чи слабоумия.

Порушення зазначених умов, соціальній та разі реєстрації без наміри створити сім'ю (фіктивний шлюб) шлюб через суд знову то, можливо визнаний недействительным.

Відповідно до ст.27−1 КоБСа України особи, наречені, заслуговують за власним бажанням укласти угоду про рішення питань життя сім'ї (шлюбного контракту), у якому передбачаються майнові правничий та обов’язки подружжя. 16 червня 1993 р. Постановою Кабінету Міністрів України затверджений «Порядок укладання шлюбного контракта».

Шлюбний контракт між особами, що вступають шлюб, полягає з їхньої бажанню до реєстрації і набирає чинності з його. За бажання сторін шлюбного контракту може полягати у присутності свидетелей.

Умови шлюбного контракту що неспроможні погіршувати становище когось із подружжя проти законодавством Украины.

У шлюбний контракт предусматриваются:

1. Майнові правничий та обов’язки подружжя, в частности:

— питання, пов’язані з правом власності на рухоме чи нерухомого майна (як придбане до шлюбу, і під час шлюбу), на майно, здобуту у дар чи успадковане однією з подружжя (у своїй питання спільною і роздільної власності подружжя шлюбному контракті можуть вирішуватися інакше, чому це передбачено в законодательстве);

— питання, пов’язані із вмістом супругов;

— в шлюбний контракт можуть вирішуватися питання про порядок погашення боргів з допомогою спільного чи роздільного имущества;

— інші вопросы.

2. Можуть також передбачатися немайнові, моральні чи особисті обязательства.

Шлюбний контракт полягає за місцем проживання однієї зі сторін чи за місцем реєстрації. На його укладання встановлено обов’язкова нотаріальна форма.

У випадку зниження шлюбного віку відповідність до чинним законодавством висновок шлюбного контракту неповнолітніми здійснюється за згодою батьків або інших законних представителей.

Шлюбний контракт може охоплювати норму закону про зміні умови. Такі зміни можуть бути за згодою сторін у протягом існування брака.

Шлюбний контракт визнається судом недійсним у разі: недотримання умов порядку реєстрації; підписання контракту після реєстрації; у разі погіршення становища когось із подружжя проти законодавством Украины.

Кожна сторона в шлюбний контракт має право судову захист у разі недотримання іншим боком умов шлюбного контракту. При розірвання шлюбу або його недійсним майнові суперечки, суперечки дітей і інші дозволяються судом виходячи з чинного законодавства з урахуванням умов шлюбного контракта.

Законодавство передбачає випадки припинення брака:

1) внаслідок смерті чи оголошення в судовому порядку мертвим одного з супругов;

2) внаслідок розірвання шлюбу шляхом розлучення за заявою однієї з подружжя чи його обох, у своїй чоловік немає права без згоди дружини порушувати справа про розірвання шлюбу під час вагітності дружини і протягом один рік після народження ребенка.

Шлюб расторгается:

1) органів реєстрації актів громадського стану: при взаємній згоді подружжя на розірвання шлюбу, якщо в себе не мають неповнолітніх дітей немає і спору про майно і аліментів; з особами, визнаними через суд знову безвісно відсутніми, з особами, визнаними через суд знову недієздатними внаслідок таки душевну хворобу чи недоумства (за відсутності спору дітей, про майно або про стягнення аліментів); із ув’язненими скоєння злочину до позбавлення волі терміном щонайменше 3 років (за відсутності спору дітей, про майно або про стягнення алиментов).

2) через суд знову — в інших випадках. Зблизька справи про розірвання шлюбу суд повинен встановити справжні мотиви розлучення, з’ясувати фактичні взаємовідносини подружжя та зобов’язаний прийняти заходи до примирення. Шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальша спільне життя подружжя та збереження сім'ї стали невозможными.

Чоловік, який змінив своє прізвище ніби беручи шлюб, вправі при розірвання шлюбу зберегти у себе це прізвище або ж перейти на добрачную фамилию.

Шлюб вважається припиненим з реєстрації розлучення органів рагса.

3. Права й обов’язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадського стану. Ці права й обов’язки виникають і з моменту реєстрації брака.

Права й обов’язки подружжя поділяються на особисті та имущественные.

Особисті правничий та обов’язки подружжя. Під час укладання шлюбу дружини по за власним бажанням обирають прізвище когось із подружжя як загальній прізвища, або кожен у подружжі зберігає свою добрачную прізвище, або може приєднати зі своєю прізвища прізвище іншого супруга.

Кожен із подружжя користується у ній рівні права і має рівні обов’язки. Питання виховання і інші питання життя сімей наважуються подружжям спільно. Кожен із подружжя вільний у виборі занять, професії та місця жительства.

Майнові правничий та обов’язки подружжя пов’язані питанням власності (яка то, можливо роздільної та спільною) і обов’язками по взаємному змісту. Подружжя можуть укладати між всі дозволені законом майнові сделки.

Майно, належало кожному з членів подружжя до шлюбу, а також отримана ним під час шлюбу дар чи порядку наслідування, є роздільної власністю подружжя, тобто. власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з членів подружжя є також речі індивідуального користування (взуття, одяг тощо.), навіть якщо вони були придбано під час шлюбу з допомогою загальних коштів подружжя (крім цінностей і предметів розкоші). Кожен із подружжя самостійно володіє, має і розпоряджається своїм роздільним имуществом.

Якщо майно, який був власністю когось із подружжя, під час шлюбу значно побільшало у своїй цінності внаслідок трудових чи грошових витрат іншого з членів подружжя чи його обох, може бути визнано судом спільною власністю супругов.

Майно, нажите подружжям під час шлюбу, був частиною їхнього загальної спільної власністю. Кожен із подружжя має рівних прав володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користуються рівними правами на майно у тому разі, якщо з яких був зайнятий веденням домашнього господарства, відходом дітей, чи з іншим поважним причин у відсутності самостійного заработка.

Майном, нажитим під час шлюбу, дружини розпоряджаються із загального згоди. При укладанні угод однією з подружжя вважається, що він діє з дозволу іншого з членів подружжя. До угод з відчуженню загального майна подружжя, потребують обов’язкового нотаріального посвідчення, згоду іншого з членів подружжя має бути виражено в письмовій форме.

Речі професійних занять кожного з членів подружжя (музичні інструменти, лікарська обладнання та ін.), придбані під час шлюбу, є спільною власністю подружжя. Однак якщо розділу загального спільного майна суд може присудити ці речі тому з членів подружжя, в користуванні яку вони перебували; у своїй нею покладається обов’язок компенсувати іншому дружину його частину деньгами.

Що стосується розділу майна, що є спільною власністю подружжя, їх частки зізнаються рівними. У окремих випадках суд може відступити з початку рівності часткою подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх цих діток або що заслуговували уваги інтереси однієї з подружжя. Майно, нажите кожним із подружжя під час їхньої роздільного проживання при фактичному припинення шлюбу, суд може визнати власністю кожного з них.

Розділ майна подружжя то, можливо зроблено як під час перебування у шлюбі, і саме його розірвання. Для вимоги про поділ майна, що є спільною власністю розлучених подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давности.

Законодавство покладає на подружжя обов’язки по взаємному змісту. Подружжя зобов’язані матеріально підтримувати одне одного. Що стосується відмови від такої підтримки що потребує матеріальної допомоги непрацездатного чоловік проти неї у суді отримувати зміст (аліменти) від іншого чоловіка, якщо може його надати. Таке право має також дружина під час вагітності і протягом трьох років народження дитини (у разі, коли дружина перебуває у відпустці після виходу дитину, — попри всі час перебування у такому відпустці, але з більш як на досягнення дитиною шестирічного віку). Це зберігається після розірвання брака.

Одне з розлучених подружжя, що потребує матеріальної допомоги, має декларація про утримання і у випадках, якщо він став непрацездатним в протягом один рік після розірвання брака.

Розмір аліментів, що стягуються на користь когось із подружжя, визначає суд в пайовому ставлення до заробітку (прибутку) з урахуванням матеріального і родинного стану обох сторін, і навіть можливості отримання змісту від дітей. Що стосується зміни матеріального чи родинного стану однієї з них кожен у подружжі вправі звернутися у суд із позовом про зміну величини алиментов.

Суд може звільнити когось із подружжя обов’язків змісту іншого чоловіка, що є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, чи обмежити цей обов’язок терміном в один случаях:

1) нетривалого перебування подружжя шлюбних отношениях;

2) невартого поведінки у шлюбних відносинах того чоловіка, який потребує матеріальної помощи;

3) коли непрацездатність з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, стала результатом зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами чи здійснення ним преступления.

Право чоловіка утримання припиняється разі поновити його працездатності або що він перестав потребуватимуть матеріальної допомоги, а й у випадку введення його у новий брак.

4. Батьки і зобов’язані надавати взаємну моральну підтримку і матеріальну допомогу одна одній. Батько й мати мають рівних прав і обов’язки щодо своїх дітей (зокрема. й у випадках, коли шлюб з-поміж них расторгнут).

Захист правий і інтересів неповнолітніх дітей лежить їх батьків, що діють без особливих те що повноважень. Що стосується шлюбу неповнолітніх вони набувають дієздатність в обсязі із моменту набуття в нього й залежить здійснюють захист своїх прав самостоятельно.

Батьківські права й не можуть здійснюватися у суперечності з інтересами дітей. При неналежне виконання батьками (чи них) обов’язків виховання або за зловживанні батьківськими правами діти вправі звернутися по захист своїх правий і інтересів, у органи опіки і попечительства.

Права й обов’язки батьків та дітей поділяються на особисті, майнові і алиментные.

Особисті правничий та обов’язки. Прізвище дитини (якщо мають різні прізвища) й ім'я дитини визначаються за згодою батьків, а при відсутності угоди — у вирішенні органів опіки і попечительства.

Батьки заслуговують і виховувати своїх дітей, піклуватися про здоров’я, фізичному, духовному і моральному розвитку, навчанні, готувати їх до праці. Визначення дітей щоб одержати освіти у учебновиховні установи не звільняє батьків від виконання обов’язків виховання детей.

Питання дітей вирішуються батьками спільно. Одне з батьків, що живе окремо від дітей, зобов’язаний брати участь у їх вихованні і проти неї спілкуватися із ними. Той із батьків, у якому мешкають діти, немає права перешкоджати іншому із батьків спілкуватися із дітьми і у їх воспитании.

Якщо, котрі живуть роздільно, що неспроможні дійти згоди про участі у вихованні дітей, цей порядок визначається органами опіки і піклування з участю батьків, виходили з інтересів дитини. У групі тих випадках, коли батьки підпорядковуються рішенню органу опіки і піклування, останній, і навіть кожен із батьків вправі звернутися за дозволом спору до суду. При злісному невиконання рішення суду той із батьків, який живе окремо, вправі звертатися зі позовом до суду про передачі йому ребенка.

Якщо не живуть разом, або від їхньої згоди залежить, при кому повинні проживати неповнолітні діти. За відсутності угоди між батьками суперечка дозволяється судом виходили з інтересів дітей і з урахуванням їхньої бажання. Коли дитина досяг 10 років, суд повинен вияснити в нього, при кому з батьків він прагне ним залишитися. Проте висловлене дитиною бажання не обов’язково для суду, якщо суд визнає, що залишення дитини при зазначеному батьку і не відповідає його интересам.

Батьки (чи них) може бути позбавлені прав, якщо буде встановлено, що вони: ухиляються від виконання своїх зобов’язань виховання дітей, у цьому числі у відмові без поважних причин узяти дитину з пологового будинку і інших дитячих лікувально-профілактичних і навчально-виховних установ; зловживають своїми батьківськими правами; жорстоко звертаються з дітьми, надають шкідливий вплив своїх дітей своїм аморальним, антигромадських поведінкою; є хронічними алкоголіками чи наркоманами.

Позбавлення батьківських прав роблять лише у судовому порядке.

Батьки, позбавлені прав, втрачають повне право, засновані фактом кревності з дитиною, зокрема права вимагати від нього майбутньому надання їм змісту. У той самий час позбавлення батьківських прав не звільняє батьків обов’язків за змістом дітей (зокрема. від алиментов).

Законодавство передбачає можливість відновлення у батьківських правах, якщо діти не усиновлені. Це роблять лише в в судовому порядку за заявою особи, позбавленого батьківських прав.

Крім позбавлення прав законодавство передбачає можливість відібрання дітей без позбавлення прав, якщо залишення їх в осіб, які мають вони знаходяться, небезпечний них. Відібрання дітей проводиться за рішенням суду. Такі діти передаються під опікою органів опіки і попечительства.

У виняткових випадках, при безпосередньої загрозу особистому життю чи здоров’ю дитини, орган опіки й піклування вправі ухвалити рішення про негайному віднімання дитини від батьків. Про це має бути негайно повідомлено прокурора й в 7-дневный термін орган опіки і піклування повинен звернутися до суду з позовом про про позбавлення батьківських правий чи про віднімання ребенка.

Майнові правничий та аліментні обов’язки. За життя нагляду батьків немає права з їхньої майно, як батьки немає права на майно детей.

Батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, що потребують матеріальної допомоги. При ухилянні батьків від цього обов’язку вартість зміст дітей стягуються з нього через суд знову. Аліменти із батьків на неповнолітніх дітей стягуються у вигляді: однієї дитини — 25%, двома дітей — однієї третини, на трьох і більше дітей — половини заробітку (доходу) батьків, але з менш 50% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, у місяць кожного дитини. У тих самих розмірах із батьків можуть бути стягнено вартість зміст дітей, поміщених у дитячі установи. Суд вправі зменшити розмір аліментів чи звільнити з їх сплати, якщо діти знаходяться на повному змісті держави, громадської організації та у інших випадках (якщо діти працюють, і мають достатній заробіток і т.п.).

Там, коли батько, зобов’язаний сплачувати аліменти, має нерегулярний, змінюваний заробіток (дохід) й у деяких інших випадках, аліменти на прохання особи, що вимагає їх, можуть визначити у твердій грошової сумі, підлягає виплаті ежемесячно.

Діти також турбуватися про батьків надавати їм допомогу. Зміст непрацездатних батьків, що потребують допомоги, є обов’язком їх повнолітніх дітей. На користь батьків із дітей можуть бути стягнено аліменти, розмір яких визначається пайовому ставлення до заробітку (прибутку), з матеріального і подружнього стану кожного з дітей і батьків, і з урахуванням можливості батьків отримувати аліменти друг від друга. Проте, якщо судом буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання батьківських обов’язків, то діти може бути позбавлені обов’язків за змістом своїх і стягнення витрат за догляду за ними.

5. Нерідко неповнолітні діти з різних причин залишаються без опіки батьків. Є й інші категорії громадян, які потребують сторонньої допомоги. У зв’язку з цим законодавство передбачає встановлення щодо таких осіб опіки і попечительства.

Опіка і піклування встановлюється на виховання неповнолітніх дітей, які під час смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків або з інших причин ніхто не звернув батьківської опіки, і навіть за захистом особистих і майнові права та інтересів дітей. Опіка і піклування встановлюється також і захисту особистих і правий і інтересів деяких категорій повнолітніх лиц.

Опіку встановлюють: над неповнолітніми, які досягли п’ятнадцяти років; з громадян, визнаними судом недієздатними внаслідок душевної хвороби чи слабоумия.

Піклування встановлюється: над неповнолітніми віком від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років; з громадян, визнаними судом обмежена дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами; над особами, які здоров’я що неспроможні самостійно захищати свої права.

Щоб зазначені категорію осіб не залишалися без опіки і піклування, на заклади і осіб, яким дізнаємося про зазначених категоріях громадян, законодавство України покладає обов’язок негайно повідомити звідси органам опіки і попечительства.

З отриманням даних про неповнолітніх, що залишилися без опіки батьків, зазначені органи зобов’язані негайно провести обстеження, і за встановленні відсутності опіки батьків зобов’язані забезпечити тимчасове пристрій неповнолітніх до вирішення питання про призначення опікуна чи попечителя.

Рішення встановити опіки й піклування має винести не пізніше місячного терміну моменту, коли відповідний орган опіки і піклування знав про необхідності встановити опіку чи попечительство.

Опіка і піклування встановлюється органами державної адміністрації районів, виконавчими комітетами міських, сільських і селищних рад. Безпосереднє ведення справ за опіку та попечительству доручається відповідні відділи та управління зазначених органов.

Для безпосереднього здійснення опіки й піклування призначається опікун чи попечитель, з осіб, близьких підопічного, або з числа осіб, виділених громадська організація, або з числа інших лиц.

Не може бути опікунами і попечителями особи, які досягли 18 років, визнані у порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, позбавлені прав, і навіть особи, яких суперечать загальним інтересам осіб, які підлягають опіку та попечительству.

Опікуни й опікуни зобов’язані турбуватися про обличчях, що є у них під опікою і піклуванням, з приводу створення їм необхідних побутових умов тощо. Опікуни й опікуни над неповнолітніми заслуговують і виховувати підопічних, піклуватися про їхнє здоров’я, фізичному, духовному і моральному розвитку, навчанні, готувати їх до праці, захищати їхніх прав і интересы.

Обов’язки по опіку та попечительству виконуються бесплатно.

Дії опікунів і опікунів можуть бути оскаржені кожним обличчям, в тому однині і підопічним, до органів опіки й піклування. Опікуни і попечителі звільнені від виконання покладених ними обов’язків, якщо буде встановлено, що де вони відповідають своєму призначенню чи неналежним чином виконують свої обязанности.

Опіка припиняється: після досягнення неповнолітнім 15 років; у випадку повернення неповнолітніх до 15 років виховання батькам; у разі одужання чи значного поліпшення здоров’я особи, яке було визнано недієздатною, і поновлення судом його дееспособности.

У останніх випадках опіка припиняється у вирішенні органів опіки і попечительства.

Піклування прекращается:

1) після досягнення підопічним 18 лет;

2) ніби беручи шлюб несовершеннолетнего;

3) при скасування судом обмеження в дієздатності осіб, злоупотреблявшими спиртними напоями чи наркотичними средствами;

4) якщо відпала причина, що спричинило встановлення піклування над особами, які здоров’я було неможливо самостійно захищати свої права.

У останніх випадках піклування припиняється у вирішенні органів опіки і попечительства.

Опіка і піклування припиняються також у результаті смерті підопічного лица.

Список рекомендованої литературы.

А. Нормативні акты.

Конституцію України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — У розділі ст. 141.

Кодекс одруження та сім'ї України // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1969. — № 26. — У розділі ст. 204; 1971. — № 20. — У розділі ст. 41; 1980. — № 8. — У розділі ст. 754; 1987. — № 8. — У розділі ст. 149; 1991. — № 9. — У розділі ст. 89; Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 36. — У розділі ст. 528; 1996. — № 7. — У розділі ст. 26.

Законодавство України про шлюб, сiм «ю та молодь // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — № 5.

Б. Навчальна литература.

Антокольская М. В. Сімейне право: Підручник. — М., 1996.

Iндиченко С.П., Гопанчук В. С., Дзера О. В., Савченка Л. А. Сiмейне право України / За ред. О. В. Дзери. — До., 1997.

Основи держави й права: Навчальний посібник / Під ред. В. В. Комарова — Х.: Одіссей, 1997.

Правознавство: Підручник / За ред. В.В.Копейчікова — До.: Юрінком Інтер, 1999.

Основи держави й права України / Під редакцією академіка АННПр. України, професора Пахомова І.Н. — Х.: Одіссей, 2000.

Розділ 5. Трудове право.

Тема 1. Загальні засади трудового права.

Вопросы.

1. Поняття трудового правничий та його предмет.

2. Джерела трудового права.

3. Конституція України та трудові права граждан.

4. Характеристика трудового правоотношения.

1. Трудове право є самостійною галуззю права, яка відрізняється з інших галузей права своїм специфічним предметом і методом правовим регулюванням. Воно регулює працю, якого суспільство не може существовать.

Проте трудове право регулює в усіх відносини, пов’язані ніяк не, лише певний їх круг.

1. Громадські трудові відносини, що виникають у із застосуванням праці граждан.

Трудовим ставленням є ставлення працівника з роботодавцем по використання здатність до праці. Трудове право регулює порядок виникнення, зміни і припинення трудових відносин працівників, робочий час та палестинці час відпочинку, питання нормування і оплати праці, основи внутрішнього трудового розпорядку підприємств, установ і закупівельних організацій, заохочення і дисциплінарну відповідальність працівників тощо. Ці трудові відносини становлять основну, проте, не єдину групу відносин, регульовані трудовим правом.

2. Трудове право регулює та інші відносини, які безпосередньо пов’язані ніяк не, з громадськими трудовими відносинами і похідні від нього. До них належать: натомість взаємини працевлаштування, які передують трудовим відносинам (вони регулює Закон України «Про зайнятість населення»); б) колективні правові відносини, які випливають із трудових відносин; трудове право регулює порядок укладання, зміст колективних договорів і угод, які у цілях регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин й узгодження інтересів трудящих, власників і уповноважених ними органів; регулює також порушення цих договорів і угод; стосункам по матеріальну відповідальність учасників трудового відносини за завдані збитки; р) відносини з вирішенню трудових суперечок (індивідуальних і колективних); буд) відносини з нагляду і контролю за охороною праці та над виконанням трудового законодательства.

У предмет трудового права також входили:

1) відносини соціального страхування, які з трудових правовідносин, тобто. питання матеріального забезпечення у разі тимчасової непрацездатності работников;

2) пенсійні відносини, які змінюють трудовим відносинам. Однак на цей час ці відносини є предметом самостійних галузей права.

З урахуванням викладеного, предметом трудового права є комплекс громадських відносин за працею, головними серед яких є трудові відносини працівників і работодателей.

Для виділення галузі права на самостійну галузь важливого значення має метод правовим регулюванням, тобто. засіб впливу на суспільні відносини. У трудовому праві застосовуються такі методи правовим регулюванням труда:

1) дозвіл (наприклад, сторонам дозволяється на власний розсуд встановлювати термін трудового договору, передбачати неповну тривалість робочого дня і т.п.);

2) імперативний метод: а) наказ; він містить у собі розпорядження, що є обов’язковими для обох сторін трудових правовідносин (наприклад, питання охорони праці, зокрема. жінок Сінгапуру й неповнолітніх, обмеження понаднормових робіт тощо.); б) заборона (заборона застосування праці неповнолітніх на важких роботах, і роботах з шкідливими чи небезпечними умовами праці, і навіть на підземних роботах; заборона залучати неповнолітніх до нічним, сверхурочным роботам і т.п.).

3) рекомендація; законодавчі акти містять рекомендації сторонам самим врегулювати певні відносини, проте ці рекомендації не є обов’язковими для них.

З іншого боку, методи правовим регулюванням поділяються на: государственно-нормативный (регулювання відносин державними нормативними актами); коллективно-договорный (локальний), тобто. регулювання відносин по угоді сторін. Таке регулювання може здійснюватися колективним договором, що укладаються між власником (або уповноваженою їм органом) і профспілковим або іншими органом, уповноваженим цього трудовим колективом, правилами внутрішнього трудового розпорядку, положеннями про преміюванні і т.п.

Суб'єктами трудового права (тобто. учасниками громадських відносин, регульованих трудовим правом) є: громадяни (працівники), власники чи уповноважені ними органи, підприємства, закладу і організації (роботодавці), трудові колективи, профспілкові органи, і навіть державні органи, здійснюють контроль і нагляд над виконанням законодавства про труде.

Трудове право має певну систему, структуру, тобто. його об'єднують у певні группы:

1) загальна частина трудового права; до неї належать норми, які є спільними всім трудових відносин також визначають принципи правового регулювання, джерела, суб'єкти трудового права, правове становище профспілок і трудових колективів, порядок підготовки й укладання колективного договору ЄС і т.п.;

2) особлива частина включає норми, регулюючі певні питання, що входять до предмет трудового права: порядок виникнення, зміни і припинення трудових відносин, оплату праці, робочий час та палестинці час відпочинку, внутрішній трудовий розпорядок, дисциплінарну і матеріальну відповідальність працівників, охорону праці, порядок розгляду індивідуальних і колективних трудових суперечок і т.п.

2. Джерела права — це конкретні форми правових розпоряджень, спосіб висловлювання норм права.

До джерелам трудового права ставляться різні нормативно-правові акты.

1. Конституцію України. Вона має найвищу юридичної чинності, тому інших законів і нормативні акти нічого не винні суперечити ей.

2. Інші законів України, Постанови Верховної Ради України (наприклад, Кодекс законів про працю, Закони «Про зайнятість населення», «Про колективних договорах і угодах», «Про оплату праці», «Про охорону праці», «Про відпустки» і др.).

3. Підзаконні акти: а) укази і розпорядження президента України (наприклад, Укази від 12 травня 1996 р. «Про негайних заходів з забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат», від 28 серпня 1993 р. «Про службових відрядженнях зарубіжних країн посадових осіб органів державної виконавчої», від 9 січня 1996 р. «Про додаткові заходи із матеріального моральному заохоченню працівників вугільної промисловості» та інших.); б) постанови і розпорядження Кабінету міністрів України (наприклад, Постанови від 19 березня 1993 р. «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є загальнодержавної власністю», від 3 квітня 1993 р. «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і закупівельних організацій» тощо.); в) інструкції, становища, накази міністерств та (наприклад, «Положення про умовах роботи з сумісництву працівників державних підприємств, установ і закупівельних організацій», затверджене наказом Міністерства праці, Мін'юсту з Міністерством фінансів України від 28 червня 1993 р.; «Інструкція про порядок організації та проведення оплачуваних суспільних робіт», затверджена наказом Міністерства праці України від 31 серпня 1993 р., «Рекомендації про нормуванні праці галузях народного господарства», затверджене Постановою Міністерства праці України від 19 травня 1995 р. тощо.); р) накази і розпорядження нормативного характеру глав місцевої державної адміністрації, рішення органів місцевого самоуправления.

4. Социально-партнерские угоди державною, галузевому і регіональному уровнях.

5. Локальні (місцеві) правові акти є специфічним джерелом трудового права. Вони приймаються безпосередньо на підприємствах, в закладах державної і організаціях узгодженням між власником (чи уповноваженим їм органом) і трудовим колективом чи профспілковим комітетом. Локальне нормотворчість здійснюється за питанням, певним законом, і конкретизує загальні норми з огляду на специфіку конкретного підприємства. У цьому локальні норми що неспроможні погіршувати становище які працюють у порівнянню із чинним законодавством про працю чи відходити від цього законодавству. До локальним актам ставляться колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про структурних підрозділах підприємств, положення про преміюванні, інструкції з охорони праці та т.п.

6. Відповідно до Конституцією України, діючі міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. У зв’язку з цим однією з джерел трудового права є норми міжнародного права: міжнародні договори, угоди, конвенції, ратифіковані Україною (наприклад, Конвенції Міжнародної Організації Праці, «Угоду про співробітництво у області трудову міграцію та соціального захисту працівниківмігрантів», укладене 1994 р. державами СНД, «Угоду між Уряд України і Урядом Російської Федерації про трудовий роботи і соціальний захист громадян України та, які трудяться межами кордонів своїх країн час» від 14 січня 1993 р. тощо.). Якщо міжнародним договором чи міжнародним угодою, ратифікованим Україною, встановлені інші правила проти законодавством України, маємо застосовуватися правила міжнародного договору чи соглашения.

3. Конституцію України проголосила, що людина, його життя, здоров’я і безпека визнаються найвищої соціальної цінністю, а прав людини та його гарантії визначають утримання і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення правами людини є головним обов’язком держави (ст. 3).

Конституцію України закріплює принципу рівності трудових прав громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і «соціального походження, майнового становища, місце проживання, мовними або іншим суб'єктам ознаками. У Конституції закріплено рівність прав жінок і чоловіків, яке, зокрема, забезпечується: наданням жінкам рівних із чоловіками можливостей у отриманні освіти та фахової підготовки, у праці і винагороду за нього; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, дають жінкам можливість поєднувати роботи з материнством; правової захистом, матеріальною та моральною підтримкою материнства та дитинства, включно з наданням оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям (ст. 24).

Конституція (ст.ст.36, 42−46) закріплює такі основні трудові правничий та свободи громадян: декларація про працю й свобода праці - це означає можливість заробляти собі життя працею, який громадянин вільно обирає чи який вільно погоджується; до того ж час заборонено використання примусового праці; декларація про підприємницьку діяльність, не заборонену законом; декларація про зарплатню не нижче тієї, визначеним законом, право на своєчасне отримання винагороди за працю; декларація про належні, безпечні є і здорові умови праці; декларація про відпочинок; право працівників страйк захисту своїх економічних та соціальних інтересів; декларація про соціальний захист, у тому числі декларація про забезпечення громадян, у разі повної, часткової або тимчасовою втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття в незалежних них обставинам, соціальній та старість і у деяких випадках, передбачені законами; право громадян об'єднання в професійні спілки й у їх із метою у своїх трудових і соціально-економічних правий і інтересів; профспілки створюються без попереднього врегулювання основі вільного вибору їх членов.

Ці конституційні становища знаходять своє розвиток і конкретизацію в нормах трудового права.

Конституція як закріпила зазначені громадян, а й встановила порядок його захисту, зокрема судовий (ст. 55).

У Конституції визначено, що має рацію і свободи людини і громадянина, гарантії цих права і свободи, основи соціального захисту, форми і різноманітні види пенсійного забезпечення, основи регулювання праці та зайнятості визначаються виключно законів України. А Кабінет міністрів України вживає заходів щодо забезпечення цих права і свободи, забезпечує проведення політики у сферах праці та зайнятість населення, соціального захисту та т.п.

4. Зміст відносин, що виникають з найманої праці, визначають самим учасникам цих відносин. Але це зміст регулюється і іде правовими нормами, які дають відносинам правову форму. Фактичні суспільні відносини, врегульовані нормами трудового права, стають трудовими правовідносинами. Вони виникають проблеми із моменту, коли трудящий уклав із власником або уповноваженою їм обличчям трудового договору і розпочав виконання свого трудового функции.

Трудові правовідносини — це двосторонні відносини працівника і роботодавця (власника чи створюваного їм підприємства, заклади і організації) з виконання за винагороду роботи з зумовленої спеціальності, кваліфікації чи посади. Ці правовідносини є формою закріплення суб'єктивних трудових правий і обов’язків: працівник зобов’язується виконувати певну трудовим угодою роботи з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядком, а роботодавець зобов’язується виплачувати працівникові зарплатню забезпечуватиме умови праці, необхідних виконання роботи, передбачених законодавством про працю, колективним договором і угодою сторон.

Трудове правоотношение складається з трьох елементів: суб'єктів, об'єкта і содержания.

Суб'єктами правовідносин є працівники (громадяни, іноземці) і роботодавці (підприємства, установи, організації, власники створюваних юридичних, фізичні особи, надають работу).

Суб'єктами трудових правовідносин є громадяни, які мають трудовий правосуб'єктністю, тобто. трудовий правоздатністю і дееспособностью.

Трудова правоздатність — це визнана державою здатність громадян мати трудові правничий та обов’язки; вона є рівної всіх і визначається лише особистої здатність до праці. Трудова правоздатність, зазвичай, виникає з найбільшим досягненням 16-річного віку. Як винятку з дозволу батьків працювати можуть прийматися особи, досягли 15 років. На вільний від навчання період із згоди батьків допускається прийом працювати учнів загальноосвітніх шкіл, професійних учебновиховних закладів, досягли 14 років. Законом передбачена можливість обмеження трудовий правоздатності; наприклад, скоєння певних видів злочинів вироком суду обличчя позбавлене право обіймати певне місце праці чи займатися певною діяльністю (терміном від 2 до 5 років). Проте повне дискваліфікація трудитися не допускается.

Трудова дієздатність — це здатність громадянина і юридичної особи своїми діями здійснювати трудові правничий та обов’язки. Трудова дієздатність настає з цього самого віку, як і правоздатність. Обмеження і дієздатності допускається лише у судовому порядке.

Об'єктом трудових правовідносин стосунки працівника з роботодавцем з використання його труда.

До трудових правовідносин є конкретні суб'єктивні правничий та юридичні обов’язки кожної зі сторін, визначених трудовим законодавством і взаємним угодою сторон.

Підставами виникнення трудових правовідносин є юридичні факти, тобто. такі обставини, із якими закон пов’язує правові наслідки (виникнення, зміну цін і припинення суб'єктивних правий і юридичних обов’язків). Юридичними фактами в трудовому праві виступають: трудового договору (є головним підставою виникнення трудових правовідносин), вибори посаду, адміністративні акти призначення посаду, адміністративні акти розподілу працювати молодих робітників і молодих фахівців по закінченні деяких видів навчальних установ і т.п. (у трьох останніх випадках зазначені акти приймаються не стороною виникаючих трудових отношений).

Тема 2. Колективні договори і соглашения.

Вопросы.

1. Соціальне партнерство та її правові формы.

2. Поняття угод і колективних договорів, їх содержание.

3. Порядок укладання колективного договора.

4. Відповідальність порушення колективного договора.

1. У громадянське суспільство основними соціальними групами є підприємці і трудящі, між якими відсутні антагоністичні протиріччя, оскільки трудящі теж є власниками, акціонерами. Їх інтереси висловлюють представницькі органи підприємців (асоціації, союзи) і профспілки трудящих. При такі умови роль держави (уряду) залежить від перебування коштів соціального компромісу між різними соціальними групами суспільства і перебування цивілізованих способів подолання протиріч між ними.

Досягнення соціального злагоди і співпраці між роботодавцями та працівниками є одним із цілей трудового права. Аби досягти зазначеної цілі має здійснюватися соціальне партнерство на державному, галузевому і виробничому рівнях, повинен здійснюватися діалог між профспілками, уряд і підприємцями. У зв’язку з цим Указом президента України в 1993 р. був створено Національний Рада соціального партнерства у складі представників Кабінету міністрів, об'єднань підприємців та об'єднань профсоюзов.

Система соціального партнерства України стала складатися на початку 90-х. Однією форму такого партнерства є проведення переговорів і висновок колективних угод і договорів. З прийняттям 1 липня 1993 р. закону України «Про колективних договорах і угодах» такі переговори стали проводитися як лише на рівні окремих підприємств, але й на інших трьох рівнях: державному, галузевому і регіональному; поруч із колективними договорами стали полягати колективні угоди. У згаданому законі визначено порядок врегулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин між власником або уповноваженою їм органом і трудовим колективом і профспілкою. Цей Закон вирішив питання узгодження інтересів працівників з власником або уповноваженою їм органом, питання трудових колективів у встановленні умов праці та здійснення контролю над виконанням законодавства про труде.

Законодавство передбачає різноманітні форми взаємодії власника (чи уповноваженого їм органу) і профспілкових організацій: численних питань на паритетних засадах (наприклад, висновок колективного договору); узгоджувальний порядок вирішення питань, тобто. власник (чи уповноважений їм орган) рішення певних питань повинен попередньо узгодити з профспілковим органом (встановлення черговості надання відпусток, вирішення питання проведенні понаднормових робіт, звільнення працівника з ініціативи адміністрації, і т.п.); вирішення питань з участю профспілкового органу (профспілки залучаються для обговорення певних вопросов).

2. Колективні угоди, і договори є локальними нормативними актами.

Колективне угоду — це термінове угоду, що полягає державною, галузевому і регіональному рівнях між власниками та органами, уповноваженими представляти трудящих, встановити нормативних положень, із метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних взаємин держави і узгодження інтересів, трудящих, і власників, і навіть уповноважених ними органов.

Колективний договір є угоду між власником підприємства, установи, організації (або уповноваженою їм органом) і трудовим колективом найманих працівників з врегулювання: виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, потребують додаткової регламентації з урахуванням особливостей праці в даному підприємстві, у пихатій інституції, організації; питань, не врегульованих чинним законодательством.

Колективний договір є різновидом колективного угоди, яке на виробничому рівні. Положення колективного договору поширюються усім працівників підприємств, незалежно від того, є вони членами профсоюза.

Умови колективних договорів і угод є обов’язковими для які уклали їх сторін для підприємств, куди вони распространяются.

Нормативна сутність колективних угод і договорів залежить від тому, що у певних межах надає їх сторонам право у порядку створювати локальні норми права. У цьому умови колективних договорів і угод що неспроможні суперечити чинного законодавства. Умови цих договорів і угод, що погіршують проти чинним законодавством становище працівників, недійсні, та його забороняється включати у договори і соглашения.

Усі працюючі, і навіть нові на підприємство працівники мають бути ознайомлені з колективним договором власником або уповноваженою їм органом.

Сфери укладання колективних договорів і угод різні. Колективні договори полягають на підприємствах, у державних установах і організаціях незалежно від форм власності і господарювання, використовують найманої праці і має право юридичної особи. Колективні договори можуть полягати й у структурних підрозділах підприємств у межах компетенції цих підрозділів. Угоди полягають на: а) державному, б) галузевому й у) регіональному рівнях двосторонній основе.

Колективний договір полягає між власником (чи уповноваженим їм органом) і профспілковими чи іншими органами, уповноваженими цього трудовим колективом. Якщо ж такі органи відсутні, то трудового договору полягає зі спеціально обраними і уповноваженими трудовим колективом представниками трудящихся.

Сторони угод залежать від міри цих угод. На рівні сторонами в генеральному угоді виступають: а) професійні спілки, об'єднані для ведення колективних переговорів і укладання генерального угоди, і б) об'єднані тим ж цілей власники чи уповноважені ними органи, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників государства.

На галузевому рівні сторонами угоди є: а) власники, об'єднання чи уповноважені ними органи влади й б) профспілки, об'єднання профспілок чи інших представницьких організацій трудящих, мають належні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладання угоди, і його реалізації норм більшості підприємств, які входять у сферу їх действия.

На регіональному рівнях угода укладається між: а) місцевими органами державної влади чи регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони теж мають належні повноваження, і б) об'єднаннями профспілок чи інші уповноваженими трудовими колективами органами.

Право ведення переговорів і висновок колективних договорів, угод від імені найманих працівників надається професійним спілкам, об'єднанням профспілок (від імені їх виборних органів) або іншим суб'єктам представницьким організаціям трудящих, наділених трудовими колективами відповідними повноваженнями. За наявності для підприємства, на державному, галузевому, територіальному рівнях кількох профспілок, їх об'єднань чи тих органів, уповноважених трудовими колективами на представництво, вони мають сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладання колективного договору чи соглашения.

Закон забороняє ведення переговорів і висновок колективних договорів і угод від імені працівників політичними партіями, і навіть організаціями чи органами, створеними чи фінансованими власниками (уповноваженими ними органами).

Зміст колективного договору визначається сторонами не більше їх компетенції. Воно укладається основі генерального, галузевих і регіональних угод. У ньому деталізується і конкретизується чинне законодавство про працю з огляду на специфіку даного підприємства, вирішуються питання, не врегульовані чинним законодавством тощо. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін із регулювання виробничих, трудових, соціальноекономічних відносин, зокрема по:

— зміни у створенні виробництва та труда;

— забезпечення продуктивної занятости;

— нормуванню й оплати праці, встановленню форми, системи, розмірів заробітної плати інших видів трудових виплат (премій і т.п.);

— встановленню гарантій, компенсацій, льгот;

— участі колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо передбачено уставом);

— режиму роботи, тривалості робочого дня і отдыха;

— умовам й охороні труда;

— забезпечення жилищно-бытового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення відпочинку работников;

— гарантіям діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих, і т.п.

У зв’язку з тим, що законодавство встановлює лише мінімальні гарантії для найманих працівників по всій території держави, колективний договір може передбачати додаткові проти чинним законодавством і угодами гарантії, і соціально-побутові льготы.

Угодами державному рівні регулюються основні засади і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, в тому числі у відношенні гарантій праці та забезпечення продуктивної зайнятості, мінімальних соціальних гарантій оплати праці та доходів всіх груп, і верств населення, які б достатній рівень життя; розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів, соціального страхування, трудових відносин, режиму роботи і відпочинку, умов охорони праці та довкілля, задоволення духовних потреб населення і т.п.

Угодами на галузевому рівні регулюються галузеві норми, у цьому числі у відношенні нормування і оплати праці, встановлення підприємствам галузі мінімальних гарантій зарплати, мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці та зайнятості, трудових відносин, умов і охорони праці, жилищно-бытового, медичного, культурного обслуговування, організації оздоровлення відпочинку. Галузеві угоди не можуть погіршувати становище трудящих проти генеральним соглашением.

Угоди на регіональному рівнях регулюють норми соціального захисту найманих працівників підприємств, включають вищі проти генеральним угодою соціальні гарантії, компенсації, льготы.

3. Висновку колективних договорів і угод передують колективні переговори. Кожна з сторін не раніше як по 3 місяці до закінчення термін дії колективного договору чи угоди письмово повідомляє інший бік початок переговорів. Друга протягом 7 днів має перевагу початку переговорів. Порядок ведення переговорів із питань розробки, висновки внесення змін — у колективний договір чи угоду визначається сторонами й оформляється відповідним протоколом.

Для ведення переговорів і підготовки проектів колективного договору чи угоди утворюється робоча комісія із помітних представників сторін. Склад цієї комісії визначається сторонами. Сторони можуть переривати переговори з метою провести консультації, експертиз, отримання необхідних даних для вироблення відповідних прийняття рішень та пошуку компромиссов.

Робоча група готує проект колективного договору, угоди з урахуванням пропозицій, які надійшли від працівників, трудових колективів галузей, регіонів, громадських організацій, та приймає рішення, яке оформляється відповідним протоколом.

Для врегулювання розбіжностей під час ведення колективних переговорів боку використовують примирливі процедуры.

Якщо під час переговорів боку не був переконаний із незалежних від них причин, то складається протокол розбіжностей, куди вносяться остаточно сформульовані пропозиції сторін про заходи, необхідні усунення цих причин, і навіть про конкретні строки поновлення переговорів. У протягом 3-х днів після протоколу розбіжностей боку проводять консультації, формують зі складу примирливу комісію, а при недосягненні згоди звертаються до посереднику, обраному сторонами. Примирительная комісія чи посередник вчасно до 7 днів розглядає протокол суперечностей, і виносить рекомендації сутнісно спора.

При недосягненні злагоди між сторонами щодо внесення рекомендації допускається проведення страйків гаразд, не що суперечить законодавства України. Для підтримки своїх вимог при проведенні переговорів із розробці, висновку чи зміни колективного договору чи угоди профспілки (інші уповноважені працівниками органи) можуть здійснювати установленому порядку зборів, мітинги, пікетування, демонстрации.

Проект колективного договору обговорюється в трудовому колективі і виноситься в руки загальних зборів (конференції) трудового колективу. Що стосується, якщо це благородне зібрання (конференція) відхилить проект колективного договору чи окремі її положення, боку відновлюють переговори на допомогу пошуку необхідного рішення. Термін цих переговорів ні перевищувати 10 днів. Після цього проект загалом виноситься в руки зборів (конференції) трудового коллектива.

Після схвалення проекту колективного договору загальними зборами (конференцією) колективу він підписується уповноваженими представниками сторін пізніше як за 5 днів із моменту її схвалення. Угоду (генеральне, галузеве, регіональне) підписується уповноважені представники сторін пізніше як за 10 днів після завершення колективних переговорів (на відміну колективних договорів, колективні угоди не виносяться схвалення трудовими коллективами).

Колективний договір і Шенгенська угода набирають чинності від часу їх підписання представниками сторін чи з дня, вказаної у цих документах. По закінченні термін дії колективний договір продовжує діяти до тих пір, поки що не укладуть новий або переглянуть діючий, якщо інше не передбачено договором.

Галузеві і регіональні угоди підлягають повідомній реєстрації Міністерство праці України, а колективні договори реєструються місцевими органами виконавчої власти.

4. Контроль над втіленням колективного договору ЄС і угоди проводиться безпосередньо заключившими їх сторонами чи уповноваженими ними представниками. При здійснення контролю боку зобов’язані надавати необхідну цього наявну информацию.

Сторони, які підписали колективний договір і Шенгенська угода, щорічно у передбачені у яких терміни звітують про виконання. За порушення, допущені під час укладання і виконання колективних договорів і угод, настає адміністративна і дисциплінарна відповідальність (до звільнення з должности).

На осіб, які мають боку, які ухиляються від участі у переговори з висновку, зміни чи доповнення колективного договору (угоди) чи котрі зумисне порушують 7-дневный термін початку переговорів після отримання письмового сповіщення з іншого боку початок переговорів, або забезпечують роботу відповідної комісії в певні сторонами терміни, накладається адміністративне стягнення — штраф у вигляді до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ненадання інформації, яка потрібна на ведення колективних переговорів і здійснення контролю над виконанням договорів і угод, тягне адміністративної відповідальності як штрафу у вигляді до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів граждан.

На зазначених осіб, з вини яких порушено або виконано зобов’язання щодо колективним договором і угоді, накладається штраф в розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів граждан.

Зазначені справи про адміністративні правопорушення розглядаються судом.

За вимогою профспілки чи іншого уповноваженого трудовим колективом органу власник чи уповноважений їм орган зобов’язаний вжити заходів, передбачених законодавством, до, з вини порушуються або виконуються зобов’язання в колективним договором чи угоді. Зокрема, відповідно до ст. 45 КзпПр України за вимогою профспілкового органу, який за доручення колективу підписав колективний договір, власник чи уповноважений їм орган зобов’язаний розірвати трудового договору з керівником чи звільнити його з займаній посаді, коли він порушує законодавство про працю не виконує зобов’язання в колективному договору.

Тема 3. Трудової договор

Вопросы.

1. Поняття трудового договору. Умови його заключения.

2. Характеристика трудового контракта.

3. Порядок прийому на работу.

4. Переклади в іншу роботу, їх виды.

1. Трудової договір — цю угоду між працівником власником підприємства або уповноваженою їм органом, чи котра фізичною особою, по якому працівник зобов’язується виконувати роботу, певну цим угодою, і підпорядковані обласним внутрішньому трудовому розпорядком, а власник чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові зарплатню і забезпечувати умови праці, необхідних виконання роботи (ст. 21 КзпПр Украины).

Відповідно до Закон України від 24.12.99 р. «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України». КзпПр доповнений ст. 241 наступного змісту: «Реєстрація трудового договору. Що стосується укладання трудового договору між працівником котра фізичною особою фізична особа має в тижневий строк із моменту фактичного припущення працівника на роботу зареєструвати укладений у письмовій формах трудового договору в державній службі зайнятості за місцем проживання гаразд, певному міністерством праці та соціальної полі-тики Украины».

Сторонами трудового договору виступають працівник, власник підприємства чи уповноважений їм орган чи фізична лицо.

Трудової договір є наслідком взаємного волевиявлення сторін. Без взаємної волі сторін трудового договору укласти нельзя.

Працівником є будь-яка фізична особа, що має трудовий правоі дієздатністю. Дані особи можуть бути суб'єктами трудового правовідносини лише тому випадку, якщо здатні систематично виконувати певну міру праці. Тому трудова дієздатність виникає з 16-ти років, але зі згоди котрогось із батьків або особи, його що заміщує. Можуть, як виняток, прийматися працювати особи, досягли 15 років, а окремих випадках і з 14-ти років (за умови виконання ними легкої роботи, не причиняющей шкоди здоров’ю та не порушує процес навчання, у вільний від навчання час) з дозволу котрогось із батьків або особи його заменяющего (ст. 188 КзпПр Украины).

Інший аспект трудового правовідносини, що надає громадянам роботу, може бути підприємства, установи, організації (різної форми власності), підприємці, громадські об'єднання, релігійні организации.

До трудового договору є умови, передбачені сторонами щодо реалізації права на працю. Слід розрізняти умови, встановлювані законодавством, й умови, вироблювані сторонами. Останні, своєю чергою, діляться на необхідні (обов'язкові) і додаткові (факультативные).

Необхідними є такі умови, якими боку мають обов’язково домовитися. Якщо з ним досягнуто згоди, то ми не опиниться трудовий договор.

Додаткові умови — це домовленості про надання гуртожитки, службового транспорту, й т.д. Відсутність угоди з цим умовам виключає можливість існування трудового договора.

Трудові договору може бути укладено різні терміни: на невизначений термін; визначений термін, встановлений за згодою сторін; тимчасово виконання певної роботи (ст. 23 КЗпП Украины).

2. У год. 3 ст. 21 КзпПр України зазначено, що особливою формою трудового договору є контракт.

Контракт — це терміновий трудового договору, який залежить від письмовій формах. Контракт є необхідною підставою на видання наказу чи розпорядження про зарахування працювати; інших документів, наприклад, заяви, не нужно.

У контракті вказується: термін дії, правничий та обов’язки сторін, роботи вистачить, вимоги до її якості, відповідальність сторін (в т.ч. матеріальна, моральна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови її розірвання, зокрема. дострокового. Умови дозволу соціально-побутових проблем можуть встановлюватися угодою сторін. Наприклад, відповідно до ст. 132 КзпПр України — за шкода, заподіяний підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов’язків працівники, з вини що їх заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у вигляді прямого дійсного шкоди, але трохи більше їх середньомісячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена більшому, аніж цей заробіток, розмірі. Якщо кордону матеріальну відповідальність були у укладеному з працівником контракті, вона доручається нього на відповідність до умовами контракта.

Одночасно законодавством встановлюються конкретні обмеження, передусім, роботодавцеві - у разі умови контракту нічого не винні погіршувати становище працівника тоді як законодавством про працю. Якщо в контракті будуть записані умови, що погіршують становище працівника, всі вони зізнаються недійсними. Так, недійсними вважатимуться становища контракту встановити штрафних санкцій до працівника, який неналежним чином не здійснює обов’язків, передбачені контрактом.

Застосування трудового контракту можна тільки у разі, передбачених законодавством України. До речі, термін «законодавство», що застосовується у правовий нормі, визначальною поняття трудового контракту і його застосування, був предметом розгляду у Конституційному Суде України. По зверненню Київського міської ради профспілок Конституційний суд України дав офіційне тлумачення цього терміна. Необхідність такої тлумачення викликало те, термін «законодавство» трактувався по-різному. Скажімо, профспілки розуміли його як термін, що охоплює лише законів України, тож лише вони мають встановлювати сферу застосування контракту. Насправді контракт як різновид трудового договору часто впроваджується підзаконними актами, зокрема, указами президента України, постановами Кабінету Міністрів України, ніж, на думку профспілок, порушуються конституційні громадян на працю. Відповідно до офіційним тлумаченням, яке надав Конституційний суд України, терміном «законодавство» охоплюються законів України, діючі міжнародні угоди України, згоду на обов’язковість яких дала Верховною Радою України, і навіть постанови Верховної Ради України, укази президента України, декрети і постанов Кабінету Міністрів України, прийняті межах їхніх повноважень і згідно з Конституцією України та законів України. У зв’язку з наданим офіційним тлумаченням контракт неспроможна упровадяться нормативно-правовими актами центральних (міністерств, держкомітетів, установ) і місцевих органів виконавчої (місцевих державних адміністрацій), актами органів місцевого самоврядування, а також певними актами локального характеру (колективними договорами, угодами і пр.).

У окремих випадках законодавство встановлює обов’язкове висновок контракту; зазвичай, що це стосується керівників підприємств, установ і закупівельних організацій. Зокрема, обов’язково полягає угоду з керівником підприємства, заклади освіти, що у загальнодержавної власності, керівником, науковим, творчим і іншим співробітником національного заклади України, керівником об'єднань зв’язку, підприємств зв’язку й їх філій, працівниками залізничного транспорту загального користування, які проводять обслуговування пасажирів і т.д.

Значна частина коштів нормативно-правових актів (близько сорока) передбачає можливість застосування контрактів на добровільному волевиявленні його сторін. У цьому, відповідно до год. 2 ст. 23 КзпПр, терміновий трудового договору (яким і є контракт) лише тоді, коли трудові відносини не можна невизначений время.

Особливістю контракту є також умови його расторжения:

1) поруч із загальними підставами припинення дії трудового договору, контракт може містити та інші (додаткові) умови, наприклад, за недотримання збереження конфіденційності службової інформації, або щодо конфіденційності умов контракта.

У нещасних випадках розірвання контракту на підставах, не передбачених чинним законодавством, звільнення здійснюється за п. 8 ст. 36 КзпПр із попередженнями відповідної боку за 2 недели.

2) оскільки контракт — терміновий трудового договору, вона може бути розірвано з ініціативи працівника. Винятком від цього правила є такі підстави: коли заяву працівника про звільнення з роботи з власним бажанням зумовлено неможливістю продовжувати роботу (переїзд на місце проживання; переклад чоловіка чи дружини працювати до іншої місцевість; вступ у навчальний заклад; неможливість проживання, у даної місцевості, підтверджена медичним укладанням; вагітність; те що дитину до ним 14-ти років чи дитиноюінвалідом; те що за хворим членом сім'ї у відповідність до медичним укладанням, чи інвалідом I групи; вихід пенсію; прийом на конкурсу, у разі хвороби чи інвалідності, які заважають виконання роботи з договору, і навіть з інших поважним причин); порушення власником або уповноваженою їм органом законодавства про працю, колективного чи трудового договора.

У пропонованих випадках власник чи уповноважений їм орган повинен розірвати трудовий контракт вчасно, під назвою работником.

Цікавою особливістю контракту є і те, що з конкретних обставин може змінитися з термінового договору договір, укладений невизначений час. Це з тим, що згідно зі ст. 391 КзпПр у разі, коли після терміну трудового договору трудові відносини фактично мають і жодна зі сторін не вимагає їх припинення, дію такого договору вважається подовженим на невизначений термін. З іншого боку, трудові договори, хто був переукладено чи кілька разів, вважаються такими, укладених нині невизначений час, крім випадків укладання трудового договору ситуації, коли трудові відносини не можна було встановити невизначений термін з урахуванням характеру роботи, чи умов виконання, чи інтересів працівника та інших випадках, передбачених законодательством.

Під час укладання контрактів слід виходити із те, що вони мають бути направлені забезпечення умов прояви ініціативи й самостійності працівника з урахуванням її індивідуальних здібностей і професійних навичок, підвищення взаємовідповідальності сторон.

3. Під час прийому працювати власник підприємства, установи, організації, або уповноважений їм орган зобов’язаний вимагати від поступающего:

1) трудову книжку, оформлену належно своїх, і якщо обличчя надходить працювати вперше, довідку про нього занятті, видану за місцем жительства;

2) паспорт;

3) військовий квиток (від звільнених в запас із озброєних сил).

Прийом працювати без пред’явлення зазначених документів не допускается.

Якщо роботи необхідні спеціальні знання, власник підприємства, установи, організації, чи уповноважений їм орган вправі вимагати від працівника пред’явлення диплома чи іншого документа про освіті чи професійної подготовке.

Під час укладання трудового договору забороняється вимагати від осіб, вступників працювати, відомостей про їх партійної і національної приналежності, походження, і навіть документи, уявлення яких немає передбачено законодавством (ст. 25 КзпПр Украины).

З іншого боку, відповідно до законодавством, заборонена яке би там не було пряме чи непряме обмеження прав, або встановлення прямих чи непрямих переваг прийому працювати залежно від походження, соціального і майнового становища, расової і національну приналежність, статі, мови, політичних поглядів, релігійні переконання, роду й характеру занять, місця і інших обставин (ст. 22 КзпПр Украины).

Під час укладання трудового договору може бути зумовлене угодою сторін випробування із єдиною метою перевірки відповідності працівника поручаемой роботі. Умова про випробування має бути обумовлено у наказі (розпорядженні) про прийнятті працювати (ст. 26 КзпПр Украины).

Термін випробування прийому працювати, якщо інше встановлено законодавством України, неспроможна перевищувати 3-х місяців, окремими випадках, за узгодженням із відповідним комітетом профспілки — 6 месяцев.

Термін випробування прийому працювати робочих неспроможна перевищувати 1 місяці. Якщо працівник під час випробування був відсутній на роботі у зв’язки й з тимчасової непрацездатністю чи з іншим поважним причин, термін випробування можна продовжити відповідний кількість днів, протягом що їх отсутствовал.

Випробування не встановлюється прийому працювати осіб, переказаних у ст. 26 КзпПр Украины.

Якщо термін випробування минув, а працівник продовжує працювати, він вважається витримали випробування, і наступне розірвання трудового договору можлива тільки загальних основаниях.

Коли протязі терміну випробування встановлено невідповідність працівника роботі, оскільки прийнято, власник чи уповноважений їм орган упродовж такого терміну має право розірвати трудового договору. Розірвання трудового договору з цим підставах може бути оскаржене працівником гаразд, встановленому до розгляду трудових спорів із приводу питанням увольнения.

4. Переклад в іншу роботу — це й зміна істотних умов труда.

Переклад працівника в іншу постійну роботу можлива лише за його согласии.

Тимчасовий переклад в іншу роботу регламентується ст. 33 КзпПр України, що викладена у новій редакції відповідно до Закон України від 24.12.99 р. У ньому зазначено, що «тимчасовий переклад працівника в іншу роботу, не зумовлену трудовим договором, можлива тільки з його согласия».

Власник чи уповноважений їм орган проти неї перевести працівника терміном до 1 місяці іншу роботу, не зумовлену трудовим договором, без його згодою, якщо вона протипоказана працівникові станом здоров’я лише запобігання або ліквідацію наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, і навіть інших обставин, які ставлять чи можуть поставити під загрозу життя чи на нормальні життєві умови людей оплати праці за виконану роботу, але з нижче, ніж середній заробіток по попередньої работе.

У кількох випадках, вказаних у год. 2 цієї статті забороняється тимчасовий переклад в іншу роботу вагітних жінок, жінок, мають дитини-інваліда чи дитини до 6 років, і навіть осіб у віці до 18 років і їх согласия.

За наявності цих підстав переклад можна як тому ж підприємстві, установі, організації, де постійно працює працівник, так і інше підприємство, але в місцині, з праці по виконуваної роботі, але з нижчий від середнього заробітку на колишньої работе.

Можливий також переведення працівника для заміщення відсутнього. Тривалість такого перекладу в іншу роботу неспроможна перевищувати 1 місяць протягом календарного року. За необхідності заміщення працівника в впродовж понад багато часу не потрібна згода перекладного работника.

Стаття 34 КзпПр, викладена у редакції, регламентує тимчасовий переклад в іншу роботу у разі простоя.

Простий — це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних чи технічних умов, необхідні виконання роботи, невідворотної силою чи іншими обстоятельствами.

Що стосується простою працівники переводяться з урахуванням їхньої спеціальності і кваліфікації в іншу роботу в тому самому підприємстві попри всі час простою або інше підприємство, але в місцині терміном до 1-го місяці. При перекладі менш оплачувану роботу внаслідок простою за працівниками, які виконують норми вироблення, зберігається середній заробіток за старою роботі, а й за працівниками, не які виконують норми вироблення чи переведеними на повременно оплачувану роботу, зберігається їх тарифна ставка (оклад).

Переклад працівника в іншу роботу слід відрізняти від переміщення. Переміщення — це працівникові роботи з іншому робоче місце у тому ж підприємстві чи у якомусь структурному підрозділі у тій місцевості, доручення роботи з іншому механізмі чи агрегаті без зміни істотних умов труда.

Переміщення можливо без згоди робітника здійснюється в інтересах производства.

Тема 4. Припинення трудового договора.

Вопросы.

1. Підстави припинення трудового договора.

2. Звільнення з ініціативи работника.

3. Порядок звільнення з роботи з ініціативи власника предприятия.

4. Порядок звільнення з роботи з ініціативи власника підприємства з дозволу профспілкового комитета.

5. Припинення трудового договору з ініціативи третіх лиц.

1. Усі підстави припинення трудового договору встановлено ст. 36 КзпПр України. Їх можна розділити на виборах 4 группы:

1. Припинення трудового договору з урахуванням волі сторін: а) угоду сторін (п. 1 ст. 36 КзпПр). У цій підставі може бути припинено будь-який договір у час. Головне у цьому, щоб було взаємне волевиявлення сторін на припинення трудовий зв’язку. Причому, має значення, яка зі сторін виступила ініціатором; б) витікання терміну (п. 2 ст. 36 КзпПр). Але потрібно знати, що коли з закінченні терміну трудового договору трудові відносини фактично мають і жодна зі сторін не вимагає його припинення, то вважається, що «дія трудового договору триває на невизначений термін; в) переклад працівника з його згодою інше підприємство чи перехід на виборну посаду (п. 5 ст. 36 КзпПр); р) відмова працівника від перекладу працювати до іншої місцевість разом із підприємством, і навіть відмови від роботи у зв’язку з істотним зміною умов праці; буд) підстави, передбачені контрактом (п. 8 ст. 36 КЗоТ).

2. Припинення трудового договору з ініціативи працівника (ст. ст. 38, 39 КзпПр). Причому, год. 3 ст. 38 викладена у новій редакції (виходячи з Закону України від 24.12.99 р.): «Робітник проти неї у визначений ним термін розірвати трудового договору за власним бажанням, якщо власник чи уповноважений їм орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договора».

3. Припинення трудового договору з ініціативи власника чи уповноваженого їм особи (ст. ст. 40, 41 КЗоТ).

4. Припинення трудового договору з ініціативи третіх осіб (п. 3, 7 ст. 36, ст. ст. 37, 45, 199 КЗоТ).

2. З метою належної організації праці підприємств, установ, організацій, надання власнику (уповноваженому ним органу) можливості добору нового працівника цього разу місце працівника, який звільняється за власним бажанням, законодавство передбачає обов’язкове письмове попередження працівником власника про звільнення за 2 тижня до припинення трудових відносин. Що стосується, коли заяву працівника про звільнення з роботи з власним бажанням зумовлено неможливістю продовжувати роботу (переїзд на місце проживання; переклад чоловіка чи дружини працювати до іншої місцевість; вагітність тощо.), власник повинен розірвати трудового договору вчасно, запропонований работником.

Якщо працівник після закінчення терміну попередження про звільнення не залишив роботи й не вимагає розірвання трудового договору, власник не може звільнити з показаного раніше заяві, крім випадків, коли його місце запрошений інший працівник, якій у відповідність до законодавством не можна відмовити у висновку трудового договора.

У той самий час, для деякою категорії працівників законодавством запроваджені обмеження про яке припинення трудового договору конкретний період по власним бажанням. Ці обмеження поширюються на молодих фахівців у споживачів протягом терміну, вказаної у напрямку роботу чи договору, і навіть особам, засуджених до виправними роботам без позбавлення свободи тимчасово відбування ними покарання. Але це правило має винятку. Приміром, розірвання трудового договору молодим фахівцем до закінчення 3-х років його укладання можливо по поважним причинам:

1) встановлення інвалідності перші II групи, унаслідок чого випускник неспроможна виїхати на направлению;

2) встановлення інвалідності перші II групи в чоловіка (дружини) випускника, котрогось із батьків (чи осіб на їхню які заміняли) выпускника;

3) якщо молодий фахівець — вагітна жінка; мати чи батько, мають дитини до 3-х років, чи дитини, що у відповідність із медичним укладанням вимагає догляду (до ним шести літнього віку); самотня мати чи батько, мають дитини до 14 років, або ребенка-инвалида;

4) вступ у вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації для випускників ВНЗ I-II рівнів акредитації і др.

Що ж до термінових трудових договорів, то відповідність до чинним законодавством вони можуть припинені з ініціативи працівника, крім окремих випадків (у разі хвороби працівника або його інвалідності, які перешкоджають виконання роботи з договору; порушення власником законодавства про працю, колективного чи трудового договори та у разі, зазначених вище; коли потрібно попередження за 2 тижня до розірвання дії трудового договора.).

3. Трудовим законодавством встановлено вичерпний перелік підстав звільнення працівників із ініціативи власника. Це з найважливіших гарантій захисту працівників від необгрунтованих звільнень. Підстави, якими власник може звільнити працівника, закріплені в ст. ст. 40, 41 КзпПр, соціальній та статутах про дисципліни, що діють у окремих галузях народного господарства, й у деяких спеціальних нормативних актах.

Власник може розірвати трудового договору, укладений на невизначений термін, і навіть терміновий трудового договору до закінчення терміну його дії наступних случаях:

1. Зміни у організації виробництва та праці, зокрема. ліквідації, реорганізації, перепрофілювання підприємства, зменшення кількості чи штату работников.

Рішення про реформування чи ліквідації підприємств, заснованих на виключно загальнодержавної власності, приймають, наприклад, міністерства та інші підвідомчі Кабінету міністрів України, органи державної виконавчої влади відповідність до повноваженнями; визнання підприємства банкрутом є також основою його ліквідації та т.д.

Рішення про взаємне скорочення чисельності чи штату працівників приймається власником з участю колективу, профспілкового комитета.

Переважна право для залишення на роботі за скорочення чисельності чи штату працівників надається особам з вищої кваліфікацією і продуктивністю праці. Категорії цих осіб передбачені ст. ст. 42, 421 КЗоТ.

Законодавством передбачено особливий порядок вивільнення працівників (п. 1 ст. 40 КзпПр) та призначення їм пільг і компенсацій (ст. ст. 491, 492, 493, 44 КзпПр, закон України від 01.03.91 р. «Про зайнятість населення» із змінами тощо.). Зокрема, ст. 44 КзпПр, викладена у редакції відповідно до Закон України від 24.12.99 р., говорить ось що: «При припинення трудового договору на підставах, вказаних у п. 6 ст. 36 і в.п. 1, 2, 6 ст. 40 справжнього Кодексу, працівникові виплачується вихідну допомогу у вигляді щонайменше середнього місячного заробітку; у разі призову чи вступу на військову службу, напрями на альтернативну (невійськову) службу (п. 3 ст. 36) — щонайменше двомісячного середнього заробітку; внаслідок порушення власником або уповноваженою їм органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст. 38 і 39) — у вигляді, передбаченому договором, але з менш тримісячного середнього заработка».

2. Невідповідність працівника займаній посаді чи виконуваної роботі внаслідок недостатньою кваліфікації або стану здоров’я, що перешкоджають продовження даної роботи. У цій підставі власник може звільнити працівника за наявності одній з двох причин: недостатня кваліфікація чи стан здоровья.

Обов’язки працівника визначаються тарифно-кваліфікаційним довідником робіт і професією робочих, кваліфікаційними довідниками посад керівників і спеціалістів, посадовими інструкціями, технічними правилами, затвердженими у порядку. Недостатня кваліфікація працівника може бути основою його звільнення тому випадку, коли власник має конкретні факти неналежного виконання працівником трудових обов’язків (за результатами аттестации).

Розірвання трудового договору внаслідок невідповідності працівника виконуваної роботу з стану здоров’я може з’явитися при стійкому зниженні працездатності, перешкоджаючому належному виконання трудових обов’язків (має бути підтверджено медичним заключением).

3. Систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених нею трудовим договором чи правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо працівникові раніше застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського впливу. Систематично порушують трудову дисципліну вважаються працівники, які мають дисциплінарне чи громадське стягнення порушення дисципліни і порушили її вновь.

4. Прогул (зокрема відсутність на роботі більш 3-х годин на протягом робочого дня без поважних причин). Прогул — неявка працювати без поважної причини, або протягом всього робочого дня, або відсутність на роботі без поважних причин більш 3-х годин на протягом робочого дня поспіль чи сумарно. Для звільнення у цій підставі досить одного факту прогула.

5. Неявка працювати протягом 4-х місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності, беручи до уваги відпустки з вагітності і пологам, якщо законодавством не передбачено довший строк зберігання місця роботи (посади) за певного захворюванні. Звільнити у цьому підставі можна тільки, якщо непрацездатність тривала безупинно більш 4-х місяців. Підсумовувати окремі періоди хвороби не можна. За працівниками, хворими туберкульозом, місце зберігається у протягом 12 місяців. Якщо працівник втратив працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням, то «за ним зберігається місце роботи (посаду) до відновлення чи встановлення инвалидности.

6. Відновлення на роботі працівника, раніше виконував роботу. Тож працівники може бути звільнені такі випадки: коли незаконно звільнений працівник відновлено на роботі органом з розгляду трудових суперечок; коли військовослужбовців строкової служби (курсантів) звільняють (відраховують) з військовою служби (навчального закладу) за станом здоров’я чи сімейним обставин у протягом перших 3-х місяців із дня призову (зарахування), беручи до уваги часу проїзду доречно постійного проживання, і вони повертаються на старе місце роботи (ст. 26 Закону України від 25.03.92 р. «Про загальної військового обов’язку та військовою службі»), коли працівникові, звільненому з посади (посади) у зв’язку з незаконним залученням до кримінальної відповідальності, надається колишня робота (посаду). Звільнення цій підставі правильно, коли можна перевести працівника з його згодою в іншу работу.

7. Поява на роботі у нетверезому стані, стані наркотичного чи токсичного сп’яніння. Працівники, перебувають у такому ж стані, мали бути зацікавленими усунуті з посади керівником процесу праці. Нетрезвое стан працівника або токсичне чи наркотичне сп’яніння може бути підтверджені як медичним укладанням, і іншими доказами, оцінку яких мають зробити власник або суд. Для звільнення у цьому підставі має значення, відмежовувався чи працівник з посади, відпрацював чи порушник власну зміну, виконав чи виробниче завдання, застосовувалися до нього раніше заходи дисциплінарного або громадського воздействия.

8. Скоєння на роботі розкрадання (зокрема дрібного) майна власника, встановленого хто розпочав чинність закону вироком суду, або постановою органу, до компетенції якого входять накладення адміністративного стягнення чи застосування заходів впливу суспільства. Звільнення можливо, за одноразовому скоєнні на роботі хищения.

Крім підстав, переказаних у ст. 40 КзпПр, в ст. 41 КзпПр закріплені додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи собственника.

За загальним правилом звільнення працівників із ініціативи власника може з’явитися лише за наявності згоди профспілкового комітету (ст. 43 КзпПр). Проте ст. 431 КзпПр передбачає підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника і згоди профспілкового органа.

4. Однією з найважливіших гарантій права на працю є заборона адміністрації звільняти за власною ініціативою працівників без попереднього згоди профспілкового комітету, крім випадків, передбачені законами (п. 6 ст. 40, п. 1 ст. 401, ст. 43 КЗоТ).

Для отримання згоди адміністрація повинна звернутися у профспілковий комітет з письмовим поданням, у якому вказати підстави звільнення. За необхідності додаються відповідних документів, обгрунтовують увольнение.

Уявлення адміністрації має бути розглянуто в 10-денний термін на правомочном засіданні профспілкового комітету, тобто. у присутності щонайменше 2/3 членів комитета.

На засідання обов’язково запрошується працівник, щодо якої вирішується питання увольнении.

Профкоми мають вирішувати питання дати згоду на звільнення після всебічної перевірки матеріалів, представлених администрацией.

Рішення профкому дати згоду на звільнення остаточне і повідомляється власнику зерна або уповноваженому їм органу в письмовій формах в 10-денний срок.

Відмова профкому дати згоду на звільнення адміністрація немає права оскаржити ні з вищі профспілкові органи, ні з суд.

Трудової договір може бути розірваний пізніше місяця від часу отримання згоди профкому на увольнение.

Попередньої згоди профспілкового комітету звільнення не потрібно на випадках, передбачених ст. 431 КЗоТ.

5. Суб'єктами, мають право припинення трудового договору, так званими, третіми особами, можуть виступати уповноважені державні органи влади та посадові особи, які є сторонами трудового договора.

До них належать: міські (районні) військкомати — у разі призову чи надходження працівника на військову службу або напрям на альтернативну (не військову) службу (п. 3 ст. 36 КзпПр); суди — у разі припинення трудового договору виходячи з вступу до чинність закону суду, яким працівник засуджений (крім випадків умовного засудження та відстрочки виконання) до позбавлення волі, виправними роботам за місцеві роботи або до іншого покаранню, що виключає можливість продовження даної роботи (п. 7 ст. 36 КзпПр), або у разі напрями працівника за постановою судна у лікувально-трудовий профілакторій на примусове лікування (ст. 37 КЗоТ).

Третім обличчям, які вимагати розірвання трудового договору, виступає також профспілковий орган або інший уповноважений на представництво трудовим колективом орган, який за доручення останнього підписав колективний договір. За вимогою профспілки власник повинен розірвати трудового договору (контракт) з керівником чи усунути його з посади, коли він порушує законодавство про працю не виконує зобов’язань по колективному договору (ст. 45 КЗоТ).

Як третіх осіб можуть також виступати батьки, усиновителі і попечителі неповнолітнього працівника, і навіть державні органи влади та посадові особи, у яких покладено нагляд контроль над дотриманням законодавства про працю. Вона має право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітніми, зокрема і термінового, якщо продовження його дії загрожує здоров’ю неповнолітнього чи порушує його законні інтереси (ст. 199 КЗоТ).

Тема 5. Робоча час та палестинці час отдыха.

Вопросы.

1. Поняття і нормативи робочого времени.

2. Ненормований робочого дня, понаднормова работа.

3. Поняття і різноманітні види часу отдыха.

4. Щорічні відпустки і Порядок їх предоставления.

1. Робоча час та палестинці час відпочинку у трудове законодавство України є найважливішими правовими категоріями. Такий стан пояснюється лише тим, що регламентація робочого дня чинному законодавстві виступає як із гарантій забезпечення права відпочивати. Так, ст. 50 КзпПр України визначає нормальну тривалість робочого тижня, вона може перевищувати 40 годин на календарну тиждень. Це означає, що із загального тижневого балансу часу (168 годин) лише 40 годин піддаються певної правової регламентації і є рабочими.

Робоча час у сучасних умов з’ясувати, як час, встановлений законом чи колективним договором, і навіть угодою сторін трудового договору з урахуванням закону, протягом якого працівник в відповідність до правилами внутрішнього трудового розпорядку зобов’язаний виконувати своє трудове функцию.

Дане визначення поняття робочого дня свідчить у тому, що працівник зобов’язаний виконувати своє трудове функцію протягом нормативів робочого дня. Норматив робочого дня є встановлену законом чи його основі норму постійної тривалості робочого дня, що підлягає безпосередньому дотриманню протягом певного календарного періоду. Такими нормативами робочого дня є: робочого дня, робоча тиждень і похідні від нього — робоча зміна, робочий місяць, робочий рік і другие.

Робітникам днем визнається встановлена законом тривалість праці працівника не більше календарних діб. Законом від 7 травня 1960 р. встановлено робочого дня тривалістю трохи більше 7 годин. Від робочого дня, як встановленої законом щоденної тривалості робочого дня, необхідно відрізняти робочу зміну. Робоча зміна — передбачена в порядку локального регулювання відповідно до нормою робочого дня облікового періоду тривалість праці працівника протягом доби. Тривалість зміни може більше менше встановленої законом тривалості робочого дня, але у середньому за обліковий період повинна відповідати його норме.

Робоча тиждень як режим робочого дня виявляється у числі робочих і вихідних днів, у календарної тижню. Існують два режиму робочого тижня: п’ятиденний з цими двома вихідними днями і шестиденний з однією вихідним днем.

Під робочим місяцем і робочим роком розуміється нормальне число робочих годин, що припадають даний календарний период.

У законодавстві нерідко замість тривалості робочого дні й робочого тижня для стислості вживається узагальнювальна категорія «тривалість робочого дня». КзпПр України" передбачає три виду робочого времени:

1) нормальна тривалість робочого времени;

2) скорочена тривалість робочого времени;

3) неповне робоче время.

Нормальна тривалість робочого дня — це общеустановленная тривалість робочого дня на конкретному підприємстві всім працівників, зайнятих на роботах зі звичайними нормальними умовами праці. Такий общеустановленной тривалістю робочого дня є 7- годинниковий робочого дня і 40-часовая робоча тиждень чи інша тривалість робочого дня, певна у київському колективному договорі конкретного предприятия.

Скорочена тривалість робочого дня — такий її різновид робочого часу, тривалість якої з спеціальної норми закону менше доведену норму тривалості робочого дня і встановлюється законом залежно від суб'єктів трудового правовідносини чи то з умов праці. Скорочена тривалість робочого дня встановлюється без зменшення зарплати. Так, скорочена тривалість робочого часу до працівників віком від 16-ти до 18-ти років встановлена у кількості (36 години на тиждень, особам віком від 15-ти до 16-ти років (учнів від 14-ти до 15-ти років, що працюють у період канікул) — 24 години на тиждень. Для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, тривалість робочого дня неспроможна перевищувати 36 години на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, дають декларація про скорочену тривалість робочого дня, стверджується гаразд, певному законодательством.

Підприємства та молодіжні організації рахунок власних коштів можуть встановлювати скорочену тривалість робочого дня тоді, які мають дітей до 14-ти років, або дитини-інваліда (ст. 51 КЗоТ).

Неповне робочий час — це таке вид робочого дня, тривалість якого з порівнянню із порушенням установленої законом нормальної і скороченою тривалістю зменшено за згодою працівника і власника чи уповноваженого їм органу. Воно виступає як додаткова гарантія реалізації права на працю тієї категорії громадян, що з об'єктивних причин, не можуть працювати за умов нормальної тривалості робочого дня. Домовленість роботу з неповним робочим днем чи неповної робочої тижнем можна досягти як із прийомі працювати, і згодом. Проте власник (чи уповноважений їм орган) зобов’язаний встановити неповний робочого дня чи неповний тиждень на прохання вагітної жінки, жінки, має дитини до 14-ти років, або дитини-інваліда, і навіть жінки, має під опікою хворого членів сім'ї (відповідно до медичним укладанням) чи здійснює його те що. Робота за умов неповного робочого дня не тягне у себе жодних обмежень обсягу трудових прав працівників. Оплату праці у випадках виробляється пропорційно відпрацьованим часу, чи залежно від вироблення (ст. 56 КЗоТ).

2. У основі правовим регулюванням робочого дня лежить робоче час встановленої законом тривалості чи, не більше закону, встановленої колективним договором тривалості. Однак у деяких випадках законодавство допускає відхилення від нормального робочого часу у бік її збільшення. До таких відхилень, передусім, ставляться: ненормований робочого дня і понаднормова работа.

За діючим трудового законодавства ненормований робочий день перестав бути особливої нормою робочого дня. Це час нормальної тривалості, у якому законодавець допускає для певної категорії працівників здійснювати своє трудове функцію понад загальноустановлених норм. По суб'єктивного складу встановлення ненормований робочого дня пов’язані з певним переліком, який додається до колективним договором конкретного підприємства. Основний формою компенсації переробки при ненормированном робочому дні є надання додаткової відпустки (ст. 76 КзпПр України). Ненормований робочого дня, зазвичай, встановлюється службовцям, окремих категоріях керівників і спеціалістів, що працюють у умовах, коли час їхнього праці не піддається точного обліку і тільки як виняток може бути встановлено водіям легкових авто у (крім таксі). Водіям легкових авто у, що працюють у умовах ненормованого робочого дня, крім додаткового відпустки, встановлюється що й додаткове грошове вознаграждение.

Наступним виглядом відхилень від нормальної тривалості робочого часу є понаднормова работа.

Відповідно до статтею 62 КзпПр України, понаднормові роботи, як правило, не допускаються. Власник чи уповноважений їм орган може застосувати понаднормові роботи тільки у виняткових випадках, передбачених законодавством: під час проведення робіт, необхідні Ізраїлю, і навіть для запобігання стихійного або громадського лиха, виробничої аварії, і негайного усунення наслідків; під час проведення общественно-необходимых робіт з водопостачання, газопостачання, опаленню, висвітлення, каналізації, транспорту, зв’язку для усунення випадкових і непередбачених обставин, що порушують правильне їх функціонування; за необхідності закінчити розпочату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки за технічними умовами виробництва же не бути завершено в нормальне робочий час, коли припинення її можуть призвести до псування чи загибелі державного чи громадського майна, соціальній та разі термінового ремонту машин, верстатів чи іншого устаткування, коли несправність їх викликає припинення робіт для великої кількості трудящих; за необхідності виконання навантажувально-розвантажувальних робіт з єдиною метою недопущення чи усунення простою рухомого складу і скупчення вантажів в пунктах відправлення та призначення; продовжити роботи за неявці змінника, коли робота передбачає перерыва.

Дозволяючи залучення працівників до сверхурочным роботам у деяких виняткових випадках, законодавство водночас обмежує їх путем:

1) закріплення вичерпного переліку підстав застосування понаднормових робіт (ст. 62 КзпПр Украины);

2) обмеження кола працівників, залучуваних до сверхурочным роботам. Ні за яких обставин не можна залучати до сверхурочным роботам: вагітних жінок, і навіть жінок, які мають дітей до 3-х років; осіб, до 18-тити років; працівників, учнів в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву з виробництва, у дні занять. Жінки, які мають дітей віком від 3-х до 14-ти років, або дитиниінваліда, можуть залучатися до сверхурочным роботам тільки з їхніх згоди. Інвалідів допускається залучати до сверхурочным роботам лише за згодою та за умов, що не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 63 КзпПр Украины).

3) покладання на власника чи уповноваженого органу обов’язки отримання згоди профспілкового органу виробництва понаднормових робіт (ст. 64 КзпПр Украины);

4) встановлення граничного кількості таких робіт (ст. 65 КзпПр України). Наднормові роботи мають перевищувати кожному за працівника чотирьох годин на протягом двох днів поспіль і 120 годин на год.

3. Конституцію України (ст. 45) і Кодекс законів про працю України у числі основних трудових прав працівників передбачають декларація про відпочинок. Таке право забезпечується, з одного боку, законодавчим обмеженням тривалості робочого дня, з іншого, — чіткої регламентацією видів часу відпочинку та порядку їх предоставления.

Законодавство про працю розрізняє такі види часу отдыха:

1) перерви протягом робочого дня;

2) щоденні перерви в работе;

3) щотижневі вихідні дни;

4) святкові дни;

5) щорічні отпуска.

Перерви протягом робочого дня з урахуванням призначення і основам правової режиму бувають два види: перерви на відпочинок і продукти харчування, які включені у робочий час, та створює додаткові перерви декому категорій працівників, включаемые у робочий время.

Протягом робочого дня працівникам слід надати перерву на відпочинок і продукти харчування тривалістю трохи більше дві години (ст. 66 КзпПр України). Конкретна тривалість перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перерва має надаватися, як правило, через чотири години від початку роботи. Працівники використовують перерву на відпочинок і приймання їжі на власний розсуд. Саме тоді вони вправі відлучатися з місця виконання работы.

При роботах, неприпустимих перерви (наприклад, ливарні і прокатні цеху), працівники отримують унікальну можливість приймання їжі протягом робочого времени.

Окремим категоріям працівників надаються додаткові перерви під час робочого дня, які входять у робочий час і регулюються спеціальними нормативними актами: перерви на відпочинок при навантажувально-розвантажувальних роботах; перерви на роботах з шкідливими умовами праці; перерви на фізкультурні паузи або заради виробничої гімнастики; перерви для обігрівання; перерви на годівля дитини; за іншими випадках, передбачених законодательством.

Щоденний відпочинок — це перерва у роботі по закінченні робочої зміни до її запрацювала наступний день. Тривалість щоденного відпочинку залежить від тривалості робочої зміни та режиму роботи. На загальну правилу тривалість щоденного відпочинку мусить бути разом із часом обідньої перерви щонайменше подвійний тривалості роботи у попередній робочого дня (ст. 59 КзпПр Украины).

При п’ятиденної робочої тижню працівникам надаються два дні вихідних на тиждень, а при шестиденної робочої тижню — вихідний день. За загальним правилом щотижневий день відпочинку при шестиденної робочої тижню дається всім працівникам підприємства у одну спільну вихідний день — неділю. Проте, на безупинно діючих чи що працюють у неділі підприємствах працівникам може надаватися щоденний день відпочинку й інші дні недели.

Тривалість щотижневого відпочинку обчислюється з закінчення роботи напередодні ламанути до початку роботи у наступного дня після ламанути і бути щонайменше 42 годин (ст. 70 КзпПр Украины).

Праця у вихідні забороняється. Залучення окремих працівників до роботі у вихідні допускається у виняткових випадках, переказаних у ст. 71 КзпПр України. Така то, можливо компенсували за згодою сторін наданням іншого дні перепочинку чи грошової форми у подвійному розмірі (ст. 72 КзпПр Украины).

Відповідно до ст. 73 КзпПр України, робота на підприємствах, установах, організаціях немає у наступні святкові і неробочі дни:

1 січня — Новий год;

7 січня — Різдво Христово;

8 березня — Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящихся;

9 травня — День Победы;

28 червня — День Конституции;

24 серпня — незалежності Украины;

Робота теж виробляється у дні релігійних праздников:

7 січня — Різдво Христове; одного дня (неділю) — Великдень; одного дня (неділю) — Троица.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих у Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку ж у протягом роки святкування їх великих свят, з відпрацюванням ті дни.

Праця у святкові і неробочі дні компенсується відповідно до статтею 107 КзпПр Украины.

4. Однією з видів часу відпочинку є відпускання. Державні гарантії, і відносини, пов’язані з відпустками, регулюються Конституцією України, Законом про відпустки, Кодексом законів про працю України та іншими законів і нормативно-правовими актами Украины.

Право на відпустку мають громадян України, які перебувають у трудових правовідносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду і галузевої спеціалізації, і навіть які працюють за трудовому договору у фізичної особи. Іноземні громадяни і особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право відпустку які з громадянами Украины.

Щорічний відпустку — це встановлений законом кількість календарних днів на рік безперервного відпочинку, наданого працівникові зі збереженням заробітної плати місця работы.

Відповідно до Закону України від 15.11.1996 р. «Про відпустки» встановлено такі види отпусков:

1) щорічні відпустки (основний відпустку; додаткова відпустка до праці з шкідливими і з тяжкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер роботи; інші додаткові відпустки, передбачені законодательством);

2) додаткові відпустки у зв’язку з учебой;

3) творчі відпустки — завершення наукової праці (дисертації, підручника і т.д.);

4) соціальні відпустки (відпустка для вагітності і пологам; відпустка для догляду дитину до їм віку; додатковий відпустку працівникам, у яких детей);

5) відпустки без збереження заробітної платы.

Тривалість відпусток обчислюється у календарних днях. Святкові і неробочі дні (ст. 73 КзпПр України) щодо тривалості відпусток не учитываются.

Щорічний основний відпустку надається працівникам тривалістю щонайменше 24-х календарних (15 робочих) днів за відпрацьований робочий рік, обчислюваний від часу укладання трудового договору. Для деяких категорій працівників законодавством встановлено інша тривалість щорічного основного відпустки: особам, до 18-ти років — 31 календарний день; інвалідам I і II групи — 30 календарних днів, а інвалідам III групи — 26 календарних днів; керівним, педагогічним, науково-педагогічних працівників освіти і науковцям — 56 календарних днів і т.д.

Щорічний відпустка для бажанню працівника то, можливо розділений на частини при умови, основна безперервна частина мусить бути щонайменше 14 календарних дней.

Право на оплачуваний щорічну відпустку протягом першого року роботи виникає після закінчення 6 місяців. До закінчення зазначеного терміну відпустку може бути наданий у разі, передбачених законодавством. Наприклад, вагітним жінкам відпустку приурочується до відпустки по вагітності і пологам тощо. Наступні щорічні відпустки визначаються графіком. Ці графіки встановлює власник чи уповноважений їм орган за узгодженням із профспілковим комитетом.

Щорічний відпустку має надаватися щорічно у встановлений термін. Заміна відпустки грошової компенсацією заборонена, крім випадків звільнення працівника, не що використовував відпустку. У виняткових випадках, коли надання відпустки працівникові цього року може несприятливо позначитися на нормальному процесі роботи підприємства, установи, організації, допускається з дозволу працівника і за узгодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації перенесення відпустки наступного року робочий год.

Поруч із щорічним основним відпусткою працівникам то, можливо надано і додатковий отпуск.

Щорічний додаткова відпустка до праці з шкідливими і з тяжкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, виконуючим роботи, пов’язані з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих чинників, у відповідність до Списком виробництв, цехів, професій і посад, затверджених Кабінетом Міністрів Украины.

Право на щорічний додаткова відпустка мають працівники, трудова діяльність яких пов’язане із підвищеною нервно-эмоциональной і інтелектуальної навантаженням (тривалістю до 35 календарних днів), а працівникам з ненормованим робочим днем надається — 7 календарних днів. Конкретна тривалість щорічного додаткового відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором в залежність від часу зайнятості працівника на даних работах.

Щорічні додаткові відпустки з бажанню працівника можуть надаватися разом з щорічним основним відпусткою чи окремо від нього. Загальна тривалість щорічних основного та будівництво додаткового відпусток має перевищувати 59 календарних днів, а працівників, зайнятих на підземних роботах, — 69 календарних дней.

Чинне законодавство про працю реалізує два виду відпусток без збереження зарплати, які відрізняються одна від друга по правовому режиму їх предоставления.

Перший вид відпусток без збереження зарплати пов’язані з правом, але з обов’язком власника чи уповноваженого їм органу на наданні таких відпусток. До нього ставляться відпустки, надані в порядку, передбаченому ст. 84 КзпПр України, коли з сімейним обставинам та інших поважним причин працівникові за заявою може бути наданий власником або уповноваженою їм органом відпустку без збереження зарплати. Тривалість такого відпустки повинна бути обумовлена угодою сторін, але з більше 15 календарних днів, у год.

Другий вид відпусток без збереження зарплати надається в обов’язковому порядку за бажанню працівника у таких випадках (ст. 25 закону України «Про отпусках»):

1) матері чи батькові, виховує дітей без матері (зокрема у разі тривалого матері в у лікарняному закладі), у яких двох більше дітей до 15 років, або дитиниінваліда, тривалістю до 14 календарних днів ежегодно;

2) чоловіку, чия дружина перебуває у післяпологовому відпустці, — тривалістю до 14 календарних дней;

3) особам, молодятам, — тривалістю до 10 календарних дней;

4) особам, котрі мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, — тривалістю до 21 календарного дня ежегодно;

5) пенсіонерам за віком й інвалідам III групи — тривалістю до 30 календарних днів щороку й т.д.

Тема 6. Дисципліна труда.

Вопросы.

1. Поняття дисципліни праці. Правила внутрішнього трудового распорядка.

2. Заохочення за успіхи у работе.

3. Дисциплінарна відповідальність работников.

1. Дисципліна праці - це свідоме і добровільне підпорядкування працівників певному порядку, встановленому на підприємствах, в закладах державної і організаціях, суворе дотримання працівником правил внутрішнього трудового розпорядку, виконання повному обсязі і необхідному рівні якості своїх трудових обязанностей.

Трудова дисципліна забезпечується створенням необхідних організаційних і стабільності економічних умов нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, і навіть заохочення за сумлінний труд.

Чіткий трудовий розпорядок, який установлюють на підприємствах, є непохитним умовою високої продуктивність праці. Внутрішній трудовий розпорядок визначає спільні смаки й спеціальні обов’язки працівників і адміністрації, їхні стосунки між собою у процесі спільного труда.

Найбільш загальні норми, регулюючі трудову дисципліну, зберігають у КЗоТе України. Поруч із трудовий розпорядок регулируется:

1) правилами внутрішнього распорядка;

2) статутами і положеннями про дисципліни окремими галузях народного хозяйства;

3) технічними правилами і посадовими інструкціями, і навіть іншими нормативними положениями.

Основна регламентація трудовий дисципліни міститься у правилах внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються загальними зборами (конференцією) працівників організації з уявленню адміністрації. Дані правила повинні вивішуватися помешкань підприємств на відомих місцях. Вони містять основні правничий та обов’язки адміністрації, колективу і работников.

До основних обов’язків працівників относятся:

1) працювати чесно і добросовестно;

2) дотримуватися дисципліну труда;

3) своєчасно й точно виконувати розпорядження администрации;

4) підвищувати продуктивність труда;

5) дотримуватися технологічну дисципліну, вимоги до охорони праці, техніці безпеки та виробничої санитарии;

6) бережно ставитися до майна підприємства, установи, организации.

Натомість, адміністрація підприємств обязана:

1) правильно організувати працю работников;

2) створити умови на шляху зростання продуктивності труда;

3) забезпечувати трудову і виробничу дисциплину;

4) неухильно дотримуватися законодавство про працю правила охорони труда;

5) уважно ставитися до потреб і запитам працівників, поліпшувати їхні умови праці та быта.

КзпПр доповнений новою статтею 2371 (закон України від 24.12.99 р.) такого змісту: «Відшкодування власником або уповноваженою їм органом морального ущерба».

Відшкодування власником або уповноваженою їм органом моральної шкоди працівникові виробляється у разі, якщо порушення його законних прав сприяли моральним страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових докладає зусиль до організації своєї жизни.

Порядок відшкодування збитків визначається законодательством".

2. Трудова дисципліна забезпечується різними методами, в частковості, заходами заохочення, застосовуваними щодо дисциплінованих і сумлінних співробітників. До заходів заохочення ставляться: винесення подяки, нагородження почесною грамотою, нагрудними знаками, орденами, медалями, присвоєння почесного звання. Тим працівникам, які вдало і сумлінно виконують свої трудові обов’язки, можуть бути надані пільги у сфері соціально-культурного і жилищно-бытового обслуговування (путівка до санаторію, поліпшення житлових умов тощо.) і переваги при просуванні для роботи (ст. 145 КзпПр). Усі заходи заохочення, застосовувані власником, за узгодженням із профкомом, з’являються наказом (розпорядженням) їм в урочистій обстановці й заносять у трудову книжку працівника (ст. 144 КЗоТ).

3. Поруч із особами, які вдало і сумлінно виконують свої трудові обов’язки, є працівники, що порушують дисципліну праці. До таким працівникам вживаються заходи дисциплінарну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх трудових обязанностей.

Дисциплінарна відповідальність виявляється у вигляді застосовуваних до працівникові дисциплінарних стягнень скоєння дисциплінарного вчинку — громадського шкідливого, винного, протиправного діяння працівника, спрямованих порушення трудовий дисциплины.

Відповідно до ст. 147 КзпПр порушення працівниками трудовий дисципліни можна буде застосувати догану чи звільнення. Статутами і положеннями про дисципліни може бути передбачені окремих категорій працівників і інші дисциплінарні взыскания.

Чинне законодавство (закон України «Про державну службі»), відомчі (приміром, органів прокуратури, зв’язку, залізничного транспорту) статути й положення про дисципліни окремих категорій працівників встановлюють, і інші дисциплінарні стягнення. У частковості, до державних службовців, окрім загальних видів дисциплінарної відповідальності, применяются:

1) попередження про неповну службову відповідність; 2. 2) затримка до 1 року у присвоєння чергового рангу чи призначенні на вищу должность.

Дисциплінарні стягнення виносяться органом, якому надано право прийому працювати (право обрання, затвердження, призначення должность).

Дисциплінарне стягнення застосовується пізніше місяця від часу виявлення порушення не може бути накладено після закінчення шести місяців із дня скоєння проступку (ст. 148 КЗоТ).

Перш, ніж застосувати дисциплінарне стягнення, власник зобов’язаний вимагати від порушника трудовий дисципліни письмове пояснення. Відмова працівника від дачі пояснення не звільняє його від ответственности.

При застосуванні дисциплінарного стягнення до порушнику враховуються: рівень тяжкості діяння, заподіяну шкоду, обставини, у яких зроблений дисциплінарного проступку, і попередня робота особи, вчинила протиправне діяння (ст. 149 КЗоТ).

Стягнення оголошується наказом (розпорядженням) і доводиться до працівника під розписку. Дисциплінарні стягнення в трудову книжку не записываются.

Робітник вважається що зазнали дисциплінарному стягненню протягом року із дня оголошення йому наказу про покарання, після закінчення року стягнення знімається, якщо він зробив нового дисциплінарного проступку. Якщо працівник після застосованої щодо нього дисциплінарного стягнення сумлінним працею зарекомендувало себе з боку, це стягнення може бути знято до закінчення річного терміну. Протягом термін дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення щодо працівника не застосовуються (ст. 151 КЗоТ).

Тема 7. Оплата труда.

Вопросы.

1. Поняття зарплати. Методи правовим регулюванням оплати труда.

2. Права працівника на оплату труда.

3. Тарифна система і системи оплати труда.

4. Оплату праці при відхилення від нормальні умови труда.

5. Гарантії і компенсации.

1. Перехід до ринкової економіки, соціального партнерства сприяли радикальній зміні правовим регулюванням оплати праці, відмови держави від централізованої організації зарплати. Ці зміни відбито у Законі оплату праці 1995 р. і лобіювання відповідних доповненнях Кодексу законів про труде.

Заробітну плату — це винагороду, исчисленное, зазвичай, в грошах, які з трудовому договору власник підприємства чи уповноважений їм орган виплачує працівникові за виконану ним работу.

Структура зарплати включає основну, додаткову зарплату, і навіть інші заохочувальні і компенсаційні виплати. Основна зарплата — це винагороду за виконану роботу у відповідність до встановленими нормами праці. Вона встановлюється як тарифних ставок, відрядних розцінок для робочих, окладів для службовців. Додаткова вести — це винагороду до праці понад встановлених доз, за трудові успіхи, особливі умови праці. Вона містить доплати, надбавки, премії та інших. Інші заохочувальні і компенсаційні виплати — це винагороду за підсумками роботи протягом року, премії спеціальними системам і положенням, компенсаційні та інші выплаты.

У законі визначено два методу регулювання оплати праці - державний і договірний, причому основним методом є договорный.

Державне регулювання включає встановлення розміру мінімальної зарплати, інших і гарантій, умов і розмірів оплати праці працівників бюджетних установ, керівників державних підприємств, і навіть оподаткування доходів работников.

Договірне регулювання оплати праці виготовляють основі системи угод, куди входять генеральні, галузеві, регіональні угоди, і навіть колективні договори, які у відповідно до закону про колективних договорах і соглашениях.

Основним угодою, регулюючим оплату праці в підприємствах, закладах державної і організаціях є колективний договір. Відповідно до ст. 97 КзпПр, форма і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження й розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з повним дотриманням і гарантій, передбачених законодавством, генеральним і галузевими (регіональними) соглашениями.

2. Заробітну плату працівників підприємств території України виплачується у грошових знаках, мають законне звернення біля України. Виплата заробітної плати у боргових зобов’язаннях і розписках чи будь-якій іншій формі забороняється. Заробітну плату може виплачуватися банківськими чеками гаразд, встановленому Кабінетом Міністрів України з узгодження з Національним Банком Украины.

Колективним договором як виняток може передбачатися виплата частини заробітної плати натурою (за цінами не нижче себестоимости).

Заробітну плату виплачується працівникам регулярно в робочі дні і терміни, встановлені колективним договором, але з рідше 2-х кожного місяця через проміжок часу, не перевищує 16-ти календарних днів. Що стосується, коли день виплати зарплати збігаються з вихідним, святковим чи неробочим днем, платня йде напередодні. Виплата заробітної плати здійснюється за місцеві роботи. По персонального письмового згоди працівників вести може виплачуватися через установи банків, поштовими перекладами на зазначений ними рахунок (адресу) з обов’язкової оплатою цих послуг з цього приводу власника підприємства чи уповноваженого їм органа.

Утримання з зарплати можуть виготовлятися лише у випадках, передбачених законодавством. При кожної виплаті зарплати загальний розмір всіх утримань неспроможна перевищувати 20%, а випадках, передбачених законодавством — 50% зарплати, підлягає виплаті працівникові. Не допускаються утримання з вихідної допомоги, компенсаційних та іншими виплатами, яким згідно з законодавством стягнення не звертається. Що стосується банкрутства підприємства чи ліквідації їх у в судовому порядку, зобов’язання перед працівниками цього підприємства щодо зарплати, яку повинні отримати за працю (роботу, послуги), виконаний у період, який передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до закону України «Про банкротстве».

Під час укладання працівником трудового договору (контракту) власник підприємства чи уповноважений їм орган повідомляє її відома умови оплати праці, підстави, за якими можуть виготовлятися утримання в випадках, передбачених законодавством. Нових умов або заміні діючих умов оплати праці бік погіршення, власник чи уповноважений їм орган зобов’язаний повідомити працівника пізніше 2-х місяців досі впровадження чи изменения.

При кожної виплаті зарплати власник чи уповноважений їм орган зобов’язаний повідомити працівника такі даних, які стосуються періоду, протягом якого виробляється оплата праці: загальна сума заробітної плати із розшифровуванням за видами виплат; розміри та юридичного грунту утримань з зарплати; сума зарплати, підлягаючий выплате.

3. Основою організації оплати праці відповідно до ст. 96 КзпПр є тарифна система, куди входять тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується задля розподілення робіт у залежність від їх складності, а працівників — залежно від своїх кваліфікації, і по розрядам тарифної сітки. Віднесення виконуваних робіт до певним тарифним розрядам і присвоєння кваліфікаційних розрядів робочим виробляється власником або уповноваженою їм органом відповідно до тарифно-квалификационному довіднику за узгодженням із профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Тарифна система забезпечує підвищену оплату кваліфікованішого, інтенсивного, виробленого за скрутних умов труда.

Тарифно-квалификационный довідник містить характеристику різних видів робіт з їх труднощі з зазначенням, якому розряду відповідає дана робота. Він призначений визначення кваліфікації робочих (і робіт) і привласнення ним кваліфікаційних розрядів. Застосовується Єдиний тарифно-квалификационный довідник робіт і будь-яких професій робочих. З кожної професії довідник передбачає характеристику робіт (що робочий мусить уміти); відповідність кваліфікаційним вимогам (що робітник повинен знати); типові приклади робіт. Довідник встановлює з кожної професії кілька розрядів. За підсумками довідника власник підприємства з узгодження з профспілковим органом привласнює робочим кваліфікаційні розряди і робить тарифікацію робіт. Тарифна сітка визначає співвідношення газу в оплаті праці робочих залежно від складності робіт та його кваліфікації. Воно складається з тарифних розрядів і тарифних ставок. До першого розряду ставляться найпростіші роботи, до останнього — найскладніші. Співвідношення ставки даного розряду ставки першого розряду називається тарифним коефіцієнтом. Тарифні ставки — основа визначення заробітної плати робочих. Це оплата праці твердо встановленому розмірі за одиницю часу (годину, день, місяць). Для робочих зазвичай застосовуються годинникові тарифні ставки. Тарифна ставка першого розряду визначає розмір оплати найпростіших робіт; складніше робота, тим більша розряд і вище тарифна ставка. На розмір тарифних ставок впливають також умови праці. Звичайні ставки встановлено на роботах з нормальними умовами, вищі - з важкими і шкідливими условиями.

Основу оплати праці службовців становлять посадові оклады.

За підсумками тарифної системи створюються спеціальні системи оплати праці: відрядна, погодинна, сдельно-премиальная, почасово-преміальна і др.

При відрядної оплаті заробіток робочого нараховується по встановленим відрядним розцінками кожну одиницю вироблену продукцію. Погодинна оплата праці виробляється за практично відпрацьоване час по встановленої тарифну ставку чи посадовій окладу.

Для посилення матеріальну зацікавленість в перевиконання плану виробництва, зростанні продуктивність праці, якості продукції, поліпшенні інших виробничих показників роботи вводяться сдельнопреміальні, повременно-премиальные системи оплати труда.

4. Системи оплати праці розраховані на нормальних умов роботи. Проте за підприємствах, у державних установах, організаціях нерідко виникають відхилення від нормальні умови праці. У таких випадках оплата праці виробляється у відповідність до державними нормами, передбаченими відповідними статтями КзпПр Украины.

Так, і під час робіт різної кваліфікації працю робочихповременщиков, і навіть службовців оплачується для роботи вищої кваліфікації (ст. 104 КзпПр). При поєднанні професій (посад), коли працівник разом із своєю основною роботою виконує додаткову роботу з іншої професії (посади), йому повинна перевірятися доплата, розмір якої встановлено колективним договором (ст. 105 КЗоТ).

Стаття 106 КзпПр регулює оплату роботи у понаднормове час. При погодинної оплаті робота у понаднормове час оплачується у подвійному розмірі годинниковий ставки. При відрядної системі оплати праці до праці в понаднормове час виплачується доплата в 100% тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, плата якому здійснюється за погодинної системі, на відпрацьовані понаднормові годинник. Що стосується суммированного обліку робочого дня оплачуються як понаднормові все годинник, відпрацьовані понад встановленого робочого дня в обліковий период.

Компенсація понаднормових робіт отгулом не допускается.

Треба мати у вигляді таке: декларація про оплату роботи у понаднормове час мають усі працівники з нормованим робочим днем незалежно від цього, входить ця робота виставлялася коло виконання обов’язків чи ні. Працівники з ненормованим робочим днем немає права на оплату виконаною в понаднормове час, що є їх службовими обязанностями.

При суммированном (місячному, квартальному, річному) обліку робочого часу сверхурочным вважається час, що перевищує норму робочих годин, встановлену графіком даному працівникові. У цьому, понаднормове час, не що перевищує двох годин на кожен робочого дня облікового періоду, оплачується в полуторному розмірі, інше понаднормове час — в двойном.

Праця у святкові і неробочі дні (ст. 107 КзпПр) оплачується в подвійному размере:

— відрядникам — по подвійним расценкам;

— працівникам, праця яких оплачується по годинниковим чи денним ставками — у вигляді подвійний годинниковий чи денний ставки;

— працівникам, які отримують місячний оклад, — у вигляді одинарної ставки понад окладу, якщо робота у святкові і неробочі дні проводилася в межах місячної норми робочого дня, ув’язнення і подвійний годинниковий чи денний ставки понад окладу, якщо робота проводилася понад місячної нормы.

Оплата у зазначеному розмірі виробляється за годинник, фактично відпрацьовані в середовищі святкові і неробочі дни.

За бажання працівника йому можуть бути надані інші дні отдыха.

Праця у нічний час оплачується в підвищеному розмірі, установлюваному трудовим колективним договором, але з нижче 20% тарифної ставки (окладу) кожний годину роботи у нічний час (ст. 108 КЗоТ).

КзпПр регулює також порядок виплати зарплати при просте. Простий може з’явитися з двох причинам:

1) з вини працівника, не виконує покладених нею трудових функцій без поважних причин;

2) різноманітні обставинам, що є, передусім, наслідком економічних несправності, і навіть невмілого керівництва, стихійного лиха та інших. (коли немає провини работника).

Час простою з вини працівника не оплачується (ст. 113 КЗоТ).

Час простою з вини працівника, коли він попередив власника чи уповноважений їм орган (практично — бригадира, майстра, інших посадових осіб, яким безпосередньо підпорядковується) початок простою, оплачується з розрахунку не нижче 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (оклада).

Коли внаслідок простою працівника перевели на менш оплачувану роботу, де зараз його виконує норми вироблення, середня заробітна плата за попереднім місцеві роботи йому гарантована. Якщо ж ми виконує - його зберігається лише тарифна ставка (оклад).

При оплаті, коли виконуються норми вироблення, необхідно визначити: чи є вина працівника. У ст. 111 КзпПр говориться: «При невиконанні норм вироблення з вини працівника оплату виконують за фактично виконану роботу. Місячна заробітна плата цьому випадку не може бути нижчою 2/3 тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). За невиконання норм вироблення з вини працівника оплату виконують відповідно виконану роботу». Під «виною працівника» у разі слід розуміти як його небажання працювати, відхилення від трудових обов’язків, а й низьку кваліфікацію, недостатній досвід. Провина підприємства чи організації, зазвичай, залежить від не забезпеченні працівника устаткуванням, матеріалами і т.п.

Оплату праці під час виготовлення продукції, яка виявилася шлюбом, регулюється ст. 112 КзпПр. При виготовленні продукції, яка виявилася шлюбом, з вини працівника, оплата праці в її виготовлення проводиться у разі зниженим розцінками. Місячна зарплата працівника у випадках неспроможна бути нижчою 2/3 тарифної ставки встановленого йому розряду (оклада).

Повний шлюб з вини працівника оплаті заборонена. Частковий шлюб по вини працівника оплаті заборонена. Частковий шлюб з вини працівника оплачується залежно від рівня придатності продукції з зниженим расценкам.

5. Праця працівника оплачується з його кількості і якістю. Проте за практиці виникають випадки, коли працівник відволікається від виконання своїх трудових обов’язків і тоді можливо зменшення оплати його. Для цих випадків законодавством встановлено гарантії збереження заробітної плати. Гарантійні виплати зарплати — це такі виплати, які отримують працівники під час, що вони з причин, встановленим законодавством, відволікаються від виконання своїх трудових обов’язків. Гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; під час виконання державних обов’язків; направляемым для підвищення кваліфікації, на обстеження у медичний заклад; для переведених за станом здоров’я більш легку менш оплачувану роботу; тимчасово переведених в іншу роботу у зв’язки й з виробничої необхідністю; для вагітних жінок Сінгапуру й жінок, які мають дітей до трьох років, переведених більш легку роботу; в різних формах виробничого навчання, перекваліфікації чи навчання іншим спеціальностями; для донорів тощо.), і навіть гарантії, і компенсації працівникам у разі переїзду працювати до іншої місцевість, службових відряджень, роботи у польових умовах та інших., встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства Украины.

Главою VIII КзпПр передбачені такі гарантії працівникам, звільненим з посади внаслідок обрання їх у виборні посади на державних органах, в партійних, профспілкових та інших громадських організаціях: надається по закінченні їхніх повноважень по виборної посади колишня робота, а у її відсутності - інша рівноцінна робота тому ж чи, з дозволу працівника, іншою підприємстві, установі, організації (ст. 118 КЗоТ).

Тимчасово виконання державних або громадських обов’язків, котрі за законодавству можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця праці та середнього заробітку (ст. 119 КЗоТ).

Відповідно до ст. ст. 121, 122 КзпПр України працівникам, направляемым у відрядження, виплачуються: добові під час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і і їхньої витрати по найму житлового приміщення гаразд і можна розмірах, встановлених законодавством. За командированными працівниками зберігаються попри всі час відрядження місце роботи (посаду) і середній заробіток. Законодавством, зокрема, передбачено термін виплати добових відрядженому працівникові у разі тимчасової непрацездатності відрядженні. Цей термін може бути понад два місяці. Якщо працівник перебуває у своїй на стаціонарне лікування, йому виплачуються добові, а витрати з найму житлового приміщення — немає. Факт тимчасової непрацездатності може бути підтверджено відповідними документами. Якщо працівник, перебувають у готелі, користувався додатковими послугами (телевізор, праску, холодильник), які ці послуги також оплачиваются.

За працівниками-донорами зберігається середній заробіток за дні обстеження у державних установах здоров’я та здачі крові для переливання. Також чоловікам після дня здачі крові надається день відпочинку зі збереженням середнього заробітку (ст. 124 КЗоТ).

При перекладі працівників в іншу роботу, коли це пов’язано з переїздом до іншої місцевість, їм виплачуються вартість проїзду працівника і членів його сім'ї, добові під час перебування у шляху, витрати на провозу майна України та інші компенсаційні выплаты.

Тема 8. Охорона труда.

Вопросы.

1. Охорона праці. Принципи державної політики у сфері охорони труда.

2. Гарантії прав громадян охорону труда.

3. Організація охорони праці в производстве.

4. Охорона праці жінок Сінгапуру й молодежи.

5. Нагляд контроль над охороною труда.

1. Стаття 43 українській конституції, закріплюючи право громадян працю, одночасно встановлює, що це право має здійснюватися у умовах, відповідальних вимогам безпеки і гігієни. 14 жовтня 1992 р. України було прийнято закон «Про охорону праці», який визначив основні положення з реалізації конституційного громадян на охорону їхнього життя і здоров’я у процесі праці. Закон регулює, з участю відповідних органів, відносини між власником підприємства, установи, організації, або уповноваженим їм органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища й встановлює єдиний порядок організації охорони праці Украине.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лечебнопрофілактичних заходів і коштів, вкладених у збереження здоров’я і працездатності людини під час труда.

Законодавство про охорону праці складається з закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів. У разі, якщо міжнародними договорами чи угодами, у яких бере участь Україна, встановлено вищі вимоги до охорони праці, ніж ті, передбачених законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору чи угоди (ст. 3 Закону «Про охорону труда»).

Державна політика у сфері охорони праці виходить з принципах (ст. 4 Закону): пріоритету життя і здоров’я робітників стосовно результатам виробничої діяльності підприємства, установи, організації; повну відповідальність власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці; комплексного вирішення завдань охорони праці в основі національних програм по цим питань, і з урахуванням інших напрямів економічної та соціальній політики, досягнень у царині науку й техніки і охорони навколишнього середовища; соціального захисту працівників, повного відшкодування збитків особам, постраждалим від нещасних випадків з виробництва і фахових захворювань; встановлення єдиних нормативів з охорони праці всім підприємств, незалежно від форм власності і деяких видів своєї діяльності; використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі у фінансуванні заходів з охорони праці; здійснення навчання населення, професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників із питанням охорони праці; забезпечення координації діяльності державні органи, установ, громадських організацій і об'єднань громадян, вирішальних проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, і навіть співробітництва Києва та проведення консультацій між власником та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами після ухвалення рішень щодо охорони праці на місцевому і державному рівнях; міжнародного співробітництва у сфері охорони праці, використання світового досвіду роботи для поліпшення умов та підвищення безпеки праці. іноземним громадянам й обличчя без громадянства, працівники підприємствах, розташованих території України, мають таку ж права на охорону праці, як і (ст. 5 Закона).

2. Умови трудового договору що неспроможні утримувати положень, які відповідають законодавчим й іншим нормативних актів про охорону праці, які у Україні. Під час укладання трудового договору громадянин повинен бути поінформований власником під розписку щодо умов праці в підприємстві, на робоче місце, де буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих чинників, котрі усунуті, можливих наслідки їхнього впливу для здоров’я, про його правах на пільги і компенсації до праці таких умов відповідно до законодавством і колективним договором. Забороняється висновок трудового договору з громадянином, якому відповідно до медичного висновку протипоказана запропонована робота з стану здоровья.

Відповідно до ст. 153 КзпПр забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці доручається власника предприятия.

Умови роботи з робоче місце, безпеку технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування й інших засобів виробництва, стан коштів колективної безпеки й індивідуальної захисту, використовуваних працівників, і навіть санитарно-бытовые умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону труда.

Власник зобов’язаний впроваджувати сучасні способи техніки безпеки, предотвращающие виробничий травматизм, забезпечуватиме санітарногігієнічні умови, попереджуючі виникнення професійних захворювань работников.

Власник немає права вимагати від працівника виконання роботи, що з явною небезпекою не для життя, соціальній та умовах, які відповідають законодавству про охорону труда.

На власника чи уповноважений їм орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників із питанням охорони праці, протипожежної безопасности.

Отже, обов’язки зі створення безпечних і нешкідливих умов праці покладаються, переважно, на работодателя.

Робітник вправі відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна її життя і здоров’я або для його оточення та природного середовища. Факт наявності цій ситуації підтверджується фахівцями з охорони праці підприємства з участю представника профспілки і уповноваженого колективу, а разі виникнення конфлікту — відповідним органом державного нагляду за охороною роботи з участю представника профсоюза.

За період простою цих причин з вини працівника його зберігається середній заработок.

Робітник проти неї розірвати трудового договору за власним бажанням бажанню, коли власник не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цим питанням. І тут працівникові виплачується вихідну допомогу у вигляді, передбаченому колективним договором, але з менш тримісячного заробітку (ст. 7 закону «Про охорону труда»).

Працівників, які здоров’я потребують наданні легшим роботи, власник повинен перетворитися на відповідність до медичним укладанням перевести, за згодою, ж на таку роботу тимчасово чи ні обмеження срока.

Тимчасово призупинення експлуатації підприємства, цеху, ділянки, окремого виробництва чи устаткування органом державного нагляду або службою охорони праці за працівником зберігається місце работы.

Робітник вправі вимагати відшкодування збитків у разі, якщо небезпечні чи шкідливі умови праці сприяли моральному утраті потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових докладає зусиль до організації свого життя. Відшкодування виробляється власником (ст. 12 Закону «Про охорону праці»). Під моральним втратою потерпілого розуміються страждання, завдані працівникові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що спричинило погіршення чи позбавлення можливостей реалізації їм своїх звичок та бажань, погіршення відносин із які вас оточують, іншим негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливо без втрати потерпілим трудоспособности.

Зобов’язання працівника з охорони праці мають утримуватися в колективному договорі, у якому є спеціальний розділ «Охорона праці». У розділі знаходять свій відбиток положення з охорони праці, закріплені в Кодексі законів про працю, Законі «Про охорону праці». Поруч із загальними зобов’язаннями, у київському колективному договорі вказується конкретна економічна відповідальність підприємства перед своїми працівниками (щомісячні компенсації за шкідливі умови праці; відшкодування сум, виплачених з фонду соціального страхування від лікарняним бюлетенем листам працівникам, непрацездатність яких обумовлена не забезпеченням здорових умов праці; надання додаткової відпустки і скороченого робочого дня до праці у шкідливих умовах труда).

3. Власник зобов’язаний створення у кожному структурному підрозділі і робоче місце умови праці згідно з вимогами нормативних актів, і навіть забезпечувати виконання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. Для цього він власник забезпечує функціонування системи охорони праці, навіщо: створює відповідні служби й призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення питань охорони праці, стверджує інструкції про їхнє обов’язки, своїх правах і відповідальності за виконання покладених ними функцій; з участю профспілок розробляє і реалізують комплексні заходи задля досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні технології, досягнення науку й техніки, кошти механізації і автоматизації виробництва; забезпечує ліквідувати причини, викликають нещасні випадки, професійні захворювання і виконання профілактичних заходів, певних комісіями із розслідування цих причин; організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць щодо відповідності нормативних актів з охорони праці; розробляє й запевняє становища, інструкцією, і інші нормативні акти про охорони праці, які у межах підприємства міста і встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників біля підприємства, в виробничих приміщеннях, на будмайданчиках, робочих місць в відповідність до державними міжгалузевими і галузевими нормативними актами про охорону праці; здійснює постійний контролю над дотриманням працівниками технологічних процесів, правил роботи з машинами, механізмами, обладнанням і іншими засобами виробництва, використанням коштів колективної безпеки й індивідуальної захисту, виконанням робіт згідно правила по охорони праці (ст. 17 Закону «Про охорону труда»).

Натомість, працівник зобов’язаний: знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правив і роботи з машинами, механізмами, обладнанням і іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективної безпеки й індивідуальної захисту; дотримуватися зобов’язання в охорони праці, передбачені колективним договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку; вперше іде у установленому порядку попередні і періодичні медичні огляди (ст. 18 Закону «Про охорону труда»).

Усі робітники прийому роботу і своєю практикою проходять на підприємствах інструктаж (навчання) з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, щодо правил поведінки у разі виникнення аварій відповідно до Типового становищу, затвердженого Державний комітет України з нагляду за охороною праці (ст. 20).

Власник здійснює фінансування охорони праці (ст. 21). Робітник несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці. На підприємствах, в галузях, і державному рівні у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку створюються фонди охорони праці. Такі самі фонди можна створювати органами місцевого та регіонального самоврядування потреб региона.

На підприємстві кошти зазначеного фонду задіяні лише на здійснення заходів, що забезпечують доведення умов та безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці в производстве.

Кошти фондів охорони праці не підлягають обкладанню податком. Витрати охорону праці, що передбачаються чи державній і місцевому бюджетах, виділяються окремої строкой.

На підприємстві із кількістю працюючих 50 і більше чоловік рішенням колективу може створюватися комісія з питань охорони праці (ст. 26). Комісія з представників власника, профспілок, уповноважених колективу, фахівців із безпеки, гігієну праці та представники інших служб підприємства. Рішення комісії носять рекомендаційний характер.

За порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища підприємства, організації, установи можуть залучатися органами державного нагляду над охороною праці до сплати штрафа.

Максимальний розмір штрафу неспроможна перевищувати 2% місячного фонду зарплати підприємства, установи, организации.

Штрафи накладаються керівниками Держкомітету України з нагляду за охороною праці та його місцевих органов.

Підприємство сплачує штраф кожний нещасних випадок та випадок профзахворювання, що відбулися з виробництва з її провини. Якщо встановлено факт приховування від нещасного випадку, власник сплачує штраф в 10-кратному размере.

Штрафи вступають у фонди охорони труда.

Власник проти неї оскаржити стягнення штрафу у судовому порядку. Несплата штрафу впродовж місяця після остаточного вирішення спору тягне нарахування у сумі штрафу пені в 2% кожний день просрочки.

4. Закон «Про охорону праці» окремими нормами передбачає охорону праці жінок Сінгапуру й молодежи.

Стаття 14 забороняється застосування праці жінок на важких роботах, і на роботах з шкідливими чи небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт чи робіт з санітарному і побутовому обслуговування), і навіть залучення жінок до підняття і переміщенню речей, маса яких перевищує встановлені їм граничні норми. Перелік таких робіт, і навіть граничні норми підняття тягарів жінками затверджуються Міністерством охорони здоров’я України з узгодження з Держкомітетом України з нагляду за охороною труда.

Стаття 15 забороняється застосування праці неповнолітніх осіб, тобто осіб у віці до 18 років, на важких роботах, і на роботах з шкідливими умовами праці, і навіть на підземних роботах. Забороняється також залучатиме неповнолітніх осіб до підняття і переміщенню речей, маса яких перевищує встановлені їм нормы.

Неповнолітні особи приймаються працювати тільки після попереднього медичного осмотра.

Забороняється залучати неповнолітніх осіб до нічним, сверхурочным роботам і роботам у вихідні дни.

5. Державний нагляд над виконанням законодавства та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють: Державний комітет з нагляду за охороною праці; Державний комітет з ядерної і радіаційній безпеці; органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони МВС України; органи влади та установи санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я Украины.

Вищий нагляд над виконанням і правильним застосуванням законів про охорони праці здійснюється Генеральним прокурором України та підлеглими йому прокурорами (ст. 44).

Службові особи органів державного нагляду над охороною праці (державні інспектори) заслуговують (ст. 45): безперешкодно у час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці, отримувати від власника необхідні пояснення, матеріали і інформацію з даним питанням; спрямовувати керівникам підприємств, і навіть їх посадових осіб, керівникам структурних підрозділів РМ Республіки Крим, місцевих рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої обов’язкові виспівати розпорядження (розпорядження) про усунення порушень та вад у сфері охорони праці; припиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, ділянок, робочих місць і устаткування до усунення порушень вимог щодо охорони праці, створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих; залучати до адміністративної відповідальності ще працівників, винних в порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці; спрямовувати власникам, керівникам підприємств ставлення до невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати їх у необхідних випадках матеріали органам прокуратури щодо залучення їх до кримінальної ответственности.

Власник повинен безплатно створити умови для до роботи представників органів державного нагляду над охороною труда.

Громадського контролю над виконанням законодавства про охорону праці здійснюють (ст. 46): трудові колективи через обраних ними уповноважених; професійні спілки — від імені своїх виборних органів прокуратури та представителей.

Тема 9. Матеріальна відповідальність работников.

Вопросы.

1. Поняття матеріальної ответственности.

2. Підстави й умови притягнення до матеріальної ответственности.

3. Види матеріальну відповідальність. Порядок відшкодування ущерба.

1. Матеріальна відповідальність полягає у обов’язки працівника відшкодувати у встановленому законом порядку і розмірі збитки, заподіяний майну підприємства, установи, організації внаслідок порушення покладених нею трудових обов’язків. Правовий підвалинами застосування матеріальну відповідальність є норми КзпПр України (глава IX Гарантії при покладання працівників матеріальну відповідальність за збитки, заподіяний підприємству, установі, организации).

Матеріальна відповідальність доручається будь-якого працівника, який перебуває у відносинах з підприємством, установою, організацією. Не можна вважати, що матеріальну відповідальність залучаються лише матеріально відповідальні особи. Відповідно до нормами КзпПр України, до цьому різновиду відповідальності можуть бути притягнені все працівники, починаючи з державних службовців і посадових осіб і до некваліфікованими працівниками. Норми матеріальну відповідальність поширюються на випадки заподіяння шкоди працівниками громадянам (суб'єктам підприємницької роботи і фізичних осіб, використовує найманої праці), із якими ці працівники перебувають у трудових відносинах. Матеріальна відповідальність працівників має всі ознаки юридичну відповідальність, оскільки одна із її видів. Вона являє собою інституцію трудового права, має властиві лише їй характерні риси і від інститутів відповідальності інших галузей права (громадянського, адміністративного та інших.). Кожна із зазначених галузей права застосовує охорони регульованих нею громадських відносин матеріальну відповідальність (його іноді називають майнової). Але матеріальна відповідальність у кожному галузі права має свої особливості, пов’язані з характером охоронюваних нею громадських відносин. Правовий природі матеріальну відповідальність характеризуєтся тим, що вона не є покаранням, а виходить із цілей виховання в працівників належного ставлення до власності підприємства, установи, організації. Причинитель шкоди лише повертає власнику те, що пошкодив, втратив чи вкрав, а чи не несе покарання. Тому матеріальна відповідальність виключає можливість притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальною ответственности.

КзпПр України зобов’язує власника підприємства чи уповноважений їм орган створювати працівникам умови, необхідних нормальної праці та забезпечення повної схоронності ввіреного їм имущества.

Матеріальна відповідальність має свого суб'єкта, своє підставу, умови наступу, види й межі, порядок відшкодування заподіяної майнової шкоди, свою мету і задачи.

2. Суб'єктами матеріальну відповідальність, відповідно до трудовому законодавству, то, можливо працівник, котра перебувала трудові відносини з підприємством, установою, організацією. Обличчя, не яка полягає з підприємством в трудовому відношенні, суб'єктом матеріальну відповідальність не може. Воно, у разі заподіяння шкоди, відповідає, передбачену іншими галузями права.

Неповнолітні працівники може бути суб'єктами матеріальної відповідальності загальних підставах, оскільки трудова право-дееспособность повному обсязі виникає із 16-го років. З огляду на фізіологічні особливості неповнолітніх, заборонена підписання договору про сповнену матеріальну відповідальність з особами, котрі досягли 18-річного возраста.

Як мовилося раніше, для матеріальну відповідальність характерна обов’язок працівника відшкодувати заподіяний майновий збитки (прямий дійсний збитки). За відсутності такої шкоди матеріальна відповідальність не настає. Підставою наступу аналізованого виду відповідальності є факт заподіяння прямого дійсного шкоди. До категорії прямого дійсного шкоди ставляться: недостача тих матеріальних цінностей, виявлена у матеріально-відповідального особи чи іншої особи, якому матеріальних цінностей передано у зв’язки України із виконанням їм трудових обов’язків; втрата тих матеріальних цінностей; знищення тих матеріальних цінностей; ушкодження тих матеріальних цінностей (сума прямого дійсного шкоди у своїй дорівнює сумі, яку знизилися вартість матеріальних цінностей чи сумі витрат з їхньої відновлення); псування тих матеріальних цінностей; неможливість стягнути відсутні матеріальних цінностей з постачальника, що передав матеріальних цінностей з нестачею; збитки, викликаний продажем товарів по зниженою ціні; витрати, викликані незаконними чи необгрунтованими виплатами на користь працівників; сплачені на користь контрагентів за договорами, державного чи місцевого бюджетів, державні органи суми неустойки, фінансових санкцій, пені; невзысканная з боржника дебіторська заборгованість, якщо можливість стягнення втрачено; невзысканные з боржника збитки (крім тієї частини збитків, яка належить до категорії неодержаної прибутку), якщо можливість їх стягнення втрачено і др.

Стаття 130 КзпПр встановлює такі умови наступу матеріальної ответственности:

1) порушення працівником трудових обязанностей;

2) наявність прямого дійсного ущерба;

3) причинний зв’язок між порушенням і ущербом;

4) вина работника.

Отже, працівник може бути притягнутий до цього виду відповідальності, якщо він порушив свої трудові обязанности.

Протиправність поведінки працівника, яка завдала збитки підприємству, полягає у невиконанні чи неналежне виконанні нею трудових обов’язків, покладених на працівника трудовим договором, законодавством, колективним договором. Робітник може бути притягнутий матеріальної відповідальності, якщо він порушив свої трудові обязанности.

Причинний зв’язок між поведінкою працівника і наступившим майновим збитком повинна бути такою, коли він збитки безпосередньо випливає з конкретного діяння. Порушення причина шкоди, а збитки — наслідком порушення. Наприклад, згоріла торгова намет — це слідство. Встановлено порушення правил пожежної безпеки — використання саморобного нагрівального приладу. Встановлено обличчя, винна порушення правил пожежної безпеки. Але пожежно-технічна експертиза окремо не змогла встановити, причиною пожежі є використання саморобного нагрівального приладу. Хоча це порушення і можна говорити про, експертиза не виключила виникнення пожежі внаслідок не використання саморобного нагрівального приладу, інших причин. Залучення матеріальної відповідальності у тому випадку суперечило б закону.

Провина працівника в заподіянні майнової шкоди може виявлятися в формі недбалості чи наміру. Провина у вигляді недбалості (необережності) в роботі, в недбалому дотриманні правових норм, тягне у себе, зазвичай, обмежену матеріальну відповідальність. Міра провини працівника в заподіяння їм шкоди визначається мірою виявленої їм уваги, сумлінності у забезпеченні належного виконання узвичаєних себе трудових обов’язків та повної схоронності ввіреного їм имущества.

Протиправність поведінки працівника виключається тоді, коли працівник діяв може нагальну необхідність. Бо у законодавстві про працю відсутня поняття нагальну необхідність, то аналогії застосовується визначення нагальну необхідність, передбачену у Кримінальному кодексі Украины.

3. КзпПр України (окрім основи, а умов наступу матеріальної відповідальності встановлює межі матеріальну відповідальність: обмеження її певної частини заробітку працівника (ст. 132−133 КзпПр), і навіть неприпустимість здобуття права матеріальна відповідальність перевищувала повний розмір заподіяної шкоди, тобто. трудове законодавство передбачає два виду матеріальну відповідальність: окреслену та полную.

Обмежена матеріальна відповідальність у тому, що з завдані збитки працівник відповідає у вигляді прямого дійсного шкоди, але з більш свого середньомісячного заробітку. Ця відповідальність настає, наприклад, псування або винищення по недбалості матеріалів, напівфабрикатів, продукції за її виготовленні і інших випадках, передбачених ч.1 ст. 133 КзпПр. Керівники підприємств, установ, організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів за збитки, заподіяний зайвими на грошові виплати, неправильної поставкою обліку, і зберігання потребує матеріальних та грошових цінностей і за деякими іншим підставах (ч.2 ст. 133 КзпПр) несуть матеріальну відповідальність у вигляді заподіяної з вини шкоди, але з понад свого середньомісячного заробітку. Середній місячний заробіток обчислюється у відповідність до Порядком обчислення середньої зарплати, затвердженим постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100. При обчисленні середнього заробітку слід виходити із виплат протягом двох календарних місяці, попередніх тому місяцю, у якому виявлено прямий дійсний збитки, і якщо збитки виявлено після звільнення, середній місячний заробіток обчислюється протягом двох місяців, що передували тому місяцю, у якому працівник звільнився (п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судової практиці у справах відшкодування збитків, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх работниками»).

За повної матеріальну відповідальність працівник зобов’язаний відшкодувати заподіяний їм збитки сплачують у обсязі. Вона настає відповідно до ст. 134 КзпПр у разі, якщо: між працівником підприємством укладено договори про сповнену матеріальну відповідальність за незабезпечення схоронності майна; майно та інші цінності отримано працівником під звіт по разової доручення чи з іншим разовим документам; збитки заподіяно діями працівника, що містять ознаки діянь, переслідуваних в кримінальному порядку; збитки заподіяно працівником, що перебували в нетверезому стані; збитки заподіяно нестачею, навмисним знищенням чи навмисної пристрітом матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у цьому числі за її виготовленні, і навіть інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові в користування; збитки заподіяно не у виконанні трудових обов’язків; посадова особа винне в незаконному звільненні чи перекладі працівника на іншу работу.

Крім індивідуальної, передбачається колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, що встановлюється власником чи уповноваженим їм органом за узгодженням із профспілковим комітетом і застосовується тоді, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти ним договору про повної матеріальну відповідальність. Перелік робіт науковців, і під час яких може вводитися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, затверджений наказом Міністерства праці України від 12 травня 1996 р. № 43.

Розпорядження власника чи уповноваженого їм органу про залученні працівника матеріальної відповідальності має зроблено не пізніше всього два тижні від часу виявлення заподіяного і звертається до виконання не раніше днів з повідомлення звідси працівникові. Днем виявлення вважається день, коли власник знав про заподіяння шкоди. Днем виявлення шкоди, встановленого внаслідок інвентаризації тих матеріальних цінностей, ревізії чи перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, можна вважати день підписання відповідного акта або ув’язнення. Якщо працівник притягують до матеріальної відповідальності у порядку регресу у зв’язку з відшкодуванням шкоди третьому особі, днем, коли власник знав про виникненні шкоди, можна вважати день виплати за користь третя особа. Під зверненням до виконання слід розуміти не передачу розпорядження бухгалтеру за розрахунками з працівниками, а реальне удержание.

Якщо працівник незгодний із вирахуванням або його розміром, трудову суперечку по його заяві можна розглядати комісією з трудових спорів (КТС) чи судом.

Тема 10. Індивідуальні трудові споры.

Вопросы.

1. Поняття і трудових споров.

2. Організація комісій щодо трудових спорам.

3. Порядок розгляду трудових суперечок у КТС.

4. Судовий порядок розгляду трудових споров.

1. Трудові суперечки — це неурегульовані розбіжності між працівником і власником або уповноваженою їм органом, незалежно від форм трудового договори та форми власності підприємства, виниклі щодо застосування законодавства про працю чи встановлення умов праці працівників і служащих.

Усі трудові суперечки можна класифікувати за низкою оснований.

По суб'єкту трудового спору вони діляться на: індивідуальні і колективні. У індивідуальних суперечках оскаржуються і захищаються суб'єктивні права конкретного працівника, її законні інтереси. У колективних — права, інтереси, повноваження всього колективу (частини колективу), профспілкового органу з питань праці, побуту, культури. Колективні суперечки виникають: з правовідносин адміністрації (керівні органи підприємством) й трудовому колективу; правовідносин адміністрації, і профспілкового органу; социально-партнерских правовідносин представників працівників і роботодавців із участю органів влади на державному, республіканському, регіональному, галузевому уровнях.

За характером суперечок їх можна ділити на: а) суперечки застосуванні норм трудового законодавства, колективного чи трудового договору; б) суперечки встановити нових, або зміні існуючих соціальноекономічних умов праці та побуту, не врегульованих законодавством; в) суперечки, пов’язані із відмовою від у прийомі на работу.

По правовідносин, у тому числі виникає спору, все трудові суперечки діляться на: суперечки з трудових правовідносин; суперечки з відносин працевлаштування; суперечки з правовідносин з нагляду і контролю над виконанням трудового законодавства і керував охорони праці; суперечки з правовідносин з підготування й підвищенню кваліфікації на виробництві; суперечки з правовідносин з відшкодування матеріальних збитків працівником підприємства; суперечки з правовідносин з відшкодування підприємством шкоди працівникові у зв’язку з з ушкодженням здоров’я на роботі; суперечки з правовідносин профспілки з адміністрацією з питань праці, побуту, культури; суперечки з правовідносин колективу з адміністрацією; суперечки з социально-партнерских соглашений.

Для визначення підвідомчості трудового спору необхідно відштовхуватися з його змісту (тобто характеру, виду, змісту трудового спору, правовідносини, з яких виник колективний трудовий спір, конкретного суб'єкта спора).

Усі індивідуальні трудові суперечки ділять на: аналізовані загалом порядку, тобто спочатку КТС (комісією по трудовим суперечкам), потім у суді (якщо рішення КТС оскаржується у суді). У цьому порядку розглядаються позовні трудові суперечки з застосуванню законів і інших нормативно-правових актів про працю, колективного договори та інших угод про працю; судовий порядок, тобто аналізовані безпосередньо судом, позовні трудові споры.

2. комісії з трудовим суперечкам є первинним органом, у яких право розглядати трудову суперечку. Вони обираються загальними зборами (конференцією) колективу з чисельністю складу щонайменше 15 людина. Обраними вважаються кандидатури, отримали більшість голосами й які проголосували понад половини присутніх. Порядок обрання, чисельність і склад КТС, термін її повноважень визначається загальними зборами (конференцією) колективу підприємства, установи, організації. У цьому кількість робітників у складі КТС має не меншим половини її состава.

Комісія зі складу обирає голови, їхніх заступників і секретаря. Вона можна створювати й у підрозділах підприємства, установи, організації. КТС розглядає трудову суперечку, якщо працівник самостійно чи з участю профспілкової організації не врегулював розбіжності при безпосередніх переговори з адміністрацією. КТС розглядає трудові суперечки працівників, що працюють у організації з трудовому договору, зокрема тимчасових, сумісників, надомників. У цю комісію може звернутися який звільнився працівник, якщо індивідуальний колективний трудовий спір належить для її минулої трудовий деятельности.

3. Робітник звертається до КТС в тримісячний термін від дня, що він дізнався, чи мусить був дізнатися щодо порушення свого права.

Якщо термін був перепущено по поважним причин, може бути відновлено цієї комісією. У КТС працівник поводиться з письмовим заявою, де розкриває зміст трудового спору і речові докази порушеного права. Усі заяви працівників у КТС реєструються у журналі реєстрації, із зазначенням терміну надходження заяви, його утримання і термін прийняття рішень комісією сутнісно спора.

Комісія розглядає заяву на десятиденний термін від дні його подачі, у присутності працівника, подавшего заяву долю й представника адміністрації. Без працівника суперечка розглядається з його письмового заяві. Що стосується вторинної неявки без поважної причини Комісія може винести зняття заяви з розгляду. КТС може викликати Журбі свідків, фахівців, представників профспілки, вимагати від адміністрації необхідних розрахунків й документов.

Засідання є правомочним, якби ньому є щонайменше ½ членів. Засідання проводять у неробочий час. Рішення приймається більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Прийняте рішення — остаточно, і КТС не може переглянути своє рішення, що набрало чинності в законну силу.

Копія рішення вручається робітникові й роботодавцю в 3-дневный термін від дня прийняття. Кожна з сторін може оскаржити рішення комісії в суде.

Рішення КТС виконуються адміністрацією в 3-дневный термін після закінчення 10 днів із дня їх обжалования.

4. Однією з найважливіших гарантій охорони прав громадян, у відповідність до Конституцією України (ст. 55 і ст. 124) був частиною їхнього декларація про судову захист. Правильне та швидке дозвіл трудових суперечок сприяє відновленню порушених правий і зміцненню законності, правопорядку у області труда.

Перелік трудових суперечок, які підлягають розгляду у судах, дає ст. 232 КзпПр. Причинами даних звернень до суду може бути: відсутність для підприємства КТС, заяви про поновлення на роботі, про зміні дати й формулювання причини звільнення, про відшкодування матеріальних збитків, про відмову у прийомі роботу і т.д.

При судовому розгляді трудових суперечок має місце імперативна підвідомчість, коли закон визначає категорично, що вона підлягає вирішенню у суді і лише у суде.

Решта суперечки ставляться до компетенції КТС, позаяк у відповідності зі ст. 224 КзпПр України — вона є загальнообов’язковим первинним органом з розгляду трудових суперечок. У разі використовується альтернативна підвідомчість, тобто. працівникові надається права вибору, з якого може звернутися за відновленням свого порушеного права як і комісію з трудовим суперечкам, і у суд.

Судовий порядок розгляду трудових суперечок передбачає, що це суперечки розглядаються за місцем розташування відповідача (крім випадків, коли подається позов про відшкодування шкоди у зв’язку з каліцтвом і з скаргам до дій органів прокуратури та посадових осіб — суперечка може розглядатися і за місцем розташування відповідача). Позивачем є обличчя, возбудившее процес по трудовому спору з метою відбудови чи захисту порушеного трудового права. Відповідач — обличчя, привлекаемое до відповідальності по иску.

Позивач подає позовна заява до суду письмовій формах. До позовної заяві додаються необхідні документи: копії наказів, довідки про зарплаті й т.д. У цьому може бути дотримано позовної чи давностный термін, встановлений законом. Наприклад, зі спорів про звільнення — місяць, обчислюваний від часу вручення працівникові наказу про звільненні чи від часу видачі трудовий книжки. За дозволом у суді інших трудових суперечок працівник може звернутися у 3-месячный термін від дня, коли дізнався чи мусить був дізнатися щодо порушення свого права. Суд, у разі пропуску термінів по поважним причин, може їх відновлювати (ст. 234 КЗоТ).

Термін позовної давності не поширюється на суперечки, пов’язані з заподіянням працівником шкоди підприємству, установі, організації та суперечки про заподіянні шкоди здоров’ю працівника. У першій ситуації адміністрація може звертатися зі позовом протягом року із дня виявлення шкоди, тоді як у другий — строк позовної давності взагалі установлен.

Справи у суді розглядаються пізніше 10 днів, якщо боку перебувають у одному місті чи районі, а інших випадках — пізніше 20 днів із дня підготовки справи до судовому разбирательству.

У 10-денний термін з сторін може оскаржити рішення Конституційного суду вищестоящий суд чи опротестувати рішення, у вищестоящий суд.

Тема 11. Державне соціальне страхование.

Вопросы.

1. Поняття державного соціального страхования.

2. Види посібників з соціальному страхованию.

3. Пенсійне обеспечение.

1. Однією з основних прав громадян, передбачено Конституцією України, є декларація про соціальний захист, у тому числі у собі декларація про забезпечення громадян, у разі повної, часткової, тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття в які залежать від нього причин, соціальній та старість і деяких випадках, передбачених законом.

Це гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням з допомогою страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, і навіть бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних установ для догляду за нетрудоспособными.

У цьому відповідно до ст. 46 українській конституції пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя не нижче прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Дані види різних соціальних виплат і допомоги закріплюються і регулюються нормами права соціального забезпечення (страхування) громадян, яке окреме місце у системі права Украины.

У узагальненому вигляді соціального забезпечення (страхування) можна позначити як зміст з допомогою суспільства особливої категорії громадян, в окремих випадках і особливими способами. Соціальним даний вид страхування (забезпечення) називається оскільки він належить до обов’язок всього суспільства, реалізовану государством.

2. Держава сприяє громадянам полягає у задоволенні тій чи іншій потреби у різний спосіб, які представляють види посібників з соціального страхування (забезпечення). До таких видам ставляться: пенсії, різні допомоги (по тимчасової непрацездатності; вагітним і пологам тощо.); льготы.

(наприклад, пільги на оплату житлово-комунальних послуг декому категорій громадян, пільги отримання пенсії за віком й т.д.); соціальне обслуговування (як скоєння дій побутового характеру у користь нужденних); натуральне обеспечение.

(транспортні засоби, продуктів харчування, одяг і т.п.).

Допомога за тимчасової непрацездатності належить до жодного з видів посібників з державного соціального страхування, які виплачують з коштів Фонду соціального страхування України (п. 44 Інструкції про порядку надходження, обліку, і використання коштів Фонду соціального страхування України, затвердженої постановою правління Фонду соціального страхування України від 28.12.94 р. № 44).

Порядок призначення і посібники з тимчасової непрацездатності регулюється Положенням про порядок забезпечення посібниками з державного соціального страхування, затвердженим Президія ВЦРПС 12.11.84 р. з доповненнями і змінами за станом 10.11.91 р., статтями законів України «Про статус і захист громадян, потерпілих у результаті Чорнобильської катастрофи» і «Про правовій і соціальній захист військових і членів їхнім родинам», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальної захисту», Положенням про порядок призначення і державну соціальну допомогу сім'ям з дітьми, затвердженим Міністерство праці, Міністерством освіти, Міністерством соціального захисту населення, Міністерством фінансів України та зареєстрованим у міністерстві юстиції України 19.03.93 р. № 10.

Посібники по тимчасової непрацездатності видаються робочим, службовцям, членам колгоспів, інших громадян, у яких поширюється державне соціальне страхування наступних випадках: при захворюванні (травмі), що з втратою працездатності; при санаторно-курортне лікування; при хвороби членів сім'ї, у разі потреби догляду його; при карантині; при часовому перекладі іншу роботу у зв’язки й з захворюванням туберкульозом чи професійним захворюванням; при протезуванні з приміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства; під час догляду дитину до 3-х років, або дитиною-інвалідом в віці до 16 років у разі хвороби матері; під час догляду за хворою до 14 лет.

Підставою призначення посібники з тимчасової непрацездатності є виданий у порядку лікарняний листок (листок непрацездатності). Інші документи що неспроможні бути підставою для виплати посібники. Що стосується втрати лікарняного листка посібник то, можливо видано по дубликату.

Допомога за тимчасової непрацездатності при захворюванні (травмі) видається з першого дня втрати працездатності до її відбудови чи до встановлення врачебно-трудовой експертної комісією (ЛТЕК) інвалідності, навіть тоді як цей час працівник звільнили. При наступі тимчасової непрацездатності період спору правильність звільнення посібник видається у разі відновлення на роботі. У цьому посібник видається зі дня винесення рішення про відновлення на работе.

При побутової травмі посібник видається, починаючи з шостого дня непрацездатності. Якщо травма стала результатом стихійного лиха (землетрусу, повені, пожежі тощо.) або анатомічного дефекту постраждалого, посібник видається за період непрацездатності по загальним правилам.

При наступі тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання (травми) під час перебування у щорічному (переважно чи додатковому) відпустці посібник видається на дні визволення з посади, засвідчені лікарняним бюлетенем листком. При наступі тимчасової непрацездатності період відпустки без збереження зарплати посібник не видається. Якщо непрацездатність триває і по закінченні відпустки без збереження зарплати, то посібник видається від часу, коли працівник мав приступити до работе.

Допомога за тимчасової непрацездатності видається в размере:

1) 100% заробітку: у разі трудового каліцтва чи професійного захворювання; працівникам, у яких безперервний виробничий стаж 8 і більше років, а при обчисленні посібники у зв’язку з відходом за хворою і у віці до 14 років — у яких загальний виробничого стажу 8 і більше років; працівникам, у яких своєму утриманні трьох і більше дітей до 16 років (учнів — до 18 років) (незалежно від стажу роботи); дружинам військовослужбовців (незалежно від стажу роботи); у зв’язку з відходом за хворою до 14 років жінкамвійськовослужбовцям (незалежно від стажу роботи); робітникам з числа дітей-сиріт, що залишилися без опіки, батьків, не досягли 18 років і мають виробничого стажу до 5 років; працюючим учасникам та інвалідів війни" та особам, прирівняним до них; працівникам, що належать до I, II, III, IV категоріям відповідно до Законом України «Про статус і захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», і навіть які тимчасово працювали з аварії до 01.07.86 р. щонайменше 14 календарних днів або менше трьох місяців протягом 1986, 1987 рр. у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, за умови, що вони були направлені на цю зону з розпорядження міністерств, відомств, виконкомів, обласних Рад народних депутатів (незалежно від стажу роботи); одного з батьків (чи особі, що їх заміняє) хворих дітей у віці до 14 років, визнаних потерпілими відповідно до Законом України «Про статус і захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», незалежно від безперервного стажу роботи за весь період хвороби, включаючи санаторно-курортне лікування, якщо дитині необхідний те що батьків на відповідність до висновками лікарської консультаційної комиссии;

2) у вигляді 80% заробітку: працівникам, у яких безперервний виробничий стаж від 5 до 8 років, а при обчисленні посібники у зв’язку з відходом за хворою до 14 років — у яких загальний виробничого стажу від 5 до 8 лет;

3) у вигляді 60% заробітку: працівникам, у яких безперервний виробничий стаж до 5 років (після виходу за хворим дитиною до 14 років — загальний виробничого стажу до 5 лет).

Допомога за догляду за хворим членом сім'ї видається лише за 3 календарні дні. Продовження терміну видачі посібники понад 3-х календарних днів відбувається лише у виняткових випадках, залежно від тяжкості захворювання членів сім'ї і побутової обстановки, і як на 7-и календарних днів, у цілому. Працівникові, що у черговому чи додатковому відпустці чи відпустці без збереження зарплати, посібник після виходу за хворим членом сім'ї не выдается.

Посібники призначаються на роботі працівника (де його трудова книжка) комісією із соціального страхуванню або уповноваженою на це профкомом членом комісії (профкома).

3. Пенсії є поширеним виглядом соціального забезпечення. Громадяни мають право державне пенсійне забезпечення віком, за інвалідністю, у зв’язку з втратою годувальника, у деяких випадках, передбачених законодавством. Основним нормативним актом, регулюючим пенсійне забезпечення громадян України, є закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. (з цим і доповненнями від 1992, 1993, 1994 гг.).

Цей законодавчий акт передбачає такі види пенсії: трудові пенсії - вони призначаються громадянинові віком; за інвалідністю; із нагоди втрати годувальника; за вислугу років; соціальні пенсії (ст. 2 Закона).

Трудові пенсії призначаються особам, зайнятим суспільно-корисною працею, за дотримання інших умов, вказаних у законодавстві (наприклад, особи, підлягають державному страхуванню на підприємствах, установах; особи, які є інвалідами у зв’язку з виконанням державних або громадських обов’язків та інших.). У цьому умови призначення різних видів трудовий пенсії неодинаковы.

Трудові пенсії віком призначаються чоловікам під час досягнення ними 60 років і за стажі роботи менш 25 років, а жінкам — під час досягнення 55 років і за стажі роботи менш 20 років. При певних умов пенсійний вік і стаж роботи може бути снижены.

Пенсії за інвалідністю призначаються у разі наступу інвалідності, що спричинила повну чи часткову втрату здоров’я, внаслідок трудового каліцтва, професійного або загального захворювання (наприклад, інвалідності з дитинства). У цьому слід пам’ятати, що така вид трудовий пенсії призначається незалежно від цього, коли настала інвалідність: під час роботи, до устрою працювати, після роботи (ст. 23 Закона).

Право пенсію із нагоди втрати годувальника мають нетрудоспособные члени сім'ї померлого годувальника, які були з його забезпеченні. У цьому дітям пенсії призначаються незалежно від цього, були на змісті годувальника. Батьки і чоловік померлого годувальника, не які були з його забезпеченні, також мають право пенсію, якщо згодом втратили джерело коштів до существованию.

Пенсії за вислугу років встановлюються окремих категорій громадян, зайнятих на роботах, виконання яких веде до втрати професійної працездатності чи придатності до віку, що дає декларація про пенсію за віком (ст. 51). До таких категоріям громадян ставляться, наприклад, працівники органів внутрішніх справ, органів пожежної охорони, шахтарі й інші лица.

Соціальні пенсії призначаються непрацюючим особам (крім інвалідів з дитинства) за відсутності права на трудову пенсию.

Законом передбачена і такий її різновид пенсії, як додаткова, яка виплачується особам, уклали договори добровільного страхування. У відповідність до чинним законодавством кожен працюючий людина мав відбутися о системі державного Пенсійного страхування. У цьому, незалежно від форми власності підприємства, одержуючи щомісячний дохід, він ставить обов’язкове відрахування в Державний пенсійний фонд. У час ці відрахування становлять 1% від отриманого дохода.

Недержавне пенсійне забезпечення складає добровільних засадах й у доповнення до державної пенсійну систему. У неї включаются:

1) недержавні пенсійні фонды;

2) страхові компании;

3) пенсійні каси предприятия;

4) пенсійні рахунки банков.

Вже усталилися певні проведення комерційного Пенсійного страхування. Відповідно до його умовам, застрахованій особі виплачується щомісячна (щорічна) довічна пенсія чи проводять одноразова виплата після досягнення нею віку. Страховиком може бути будь-якою громадянина України. Термін страхування (термін очікування пенсії) окреслюється відмінність між пенсійним віком страховика і віком на даний момент підписання договору страхування (враховується тотальність витрачених). Після закінчення терміна страхування настає пенсійний період, протягом якого страхувальникові виплачується додаткова довічна пенсія. Розмір додаткової пенсії визначається страхователем самостійно, виходячи з її фінансових можливостей. За надання страхової захисту застрахований виплачує страхової компанії страхову премію, яка від розміру очікуваної додаткової пенсії та й визначається відповідно до методики розрахунків страховиків. Страхова премія може виплачуватися страховику одноразово або протягом певного терміну, передбаченого договором страхования.

На відміну від державної, комерційне страхування передбачає створення фонду майбутніх виплат стосовно кожному індивідові. Цим забезпечується пропорційністю між внесеними сумами і сумами виплат. Обумовлена страховим полісом додаткова пенсія виплачується після закінчення терміну страхування, якщо страхувальник повністю оплатив належні страхові внески. Одержувачем пенсії є страхувальник або його правопреемник.

Для деяких категорій громадян існує спеціальний нормативне регулювання пенсійних правовідносин (наприклад, закон України «Про пенсійне забезпечення військових і осіб начальницького та пересічного складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 г.).

Призначення виплату пенсій виробляється органами соціального захисту населения.

Список рекомендованої литературы.

А. Нормативні акты.

Конституцію України// Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — У розділі ст. 141.

Кодекс законiв про працю України із постатейними матерiалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — До.: Юрiнком, 1997. — №№ 11−12.

Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. У 2-х т. — Сімферополь: Тавріда, 1998.

Про охорону роботи: Закон України від 14 жовтня 1992 р.// Відомості Верховної Заради України. — 1992. — № 42.

Про колективних договорах і угодах: закон України від 1 липня 1993 // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 36. — У розділі ст. 361.

Про державну допомогу сім'ям з дітьми: закон України від 21.11. 1993 р. // Відомості ВРУ. -1994. — № 11. — У розділі ст. 47.

Про оплату праці: закон України від 1995 р. // Відомості Верховного Ради України. — 1995. — № 2.

Про відпустки: Закон України від 15 листопаду 1996 р. // Відомості Верховної Заради України. — 1996. — № 46.

Про основних напрямах соціальної полі-тики на 1997;2000 рр.: Указ президента України від 18.10.1997 р. // Урядовий курей «єр. -1997. — 30 октября.

Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення у Україні: указ президента України від 13.04.1998 р. // Офіційний вісник України. — 1998. — № 15. — У розділі ст. 569.

Б. Навчальна литература.

Трудове право: Курс лекцiй / За ред. В.I. Прокопенко. — До.: Вентурi, 1996.

Основи держави й права: Навчальний посібник / Під ред. В. В. Комарова — Х.: Одіссей, 1997.

Трудове право України: Підручник / За ред. В.I. Прокопенко. — Харків: Консум фірма, 1998.

Трудове право України: Підручник / За ред. Д. О. Карпенко — Київ, 1999.

Правознавство: Підручник / За ред. В.В.Копейчікова — До.: Юрінком Інтер, 1999.

Карпенко Д. О. Трудове право України. — Київ, 1999.

Основи держави й права України / Під ред. І.Н. Пахомова. — Х.: Одіссей, 2000. — С.132.

Збірник зразків цивільно-правових документів із Основ права: Посібник / Упорядники: І.А. Щербак, Л.І. Фесечко. — Донецьк: ДонНУ, 2000. — 60 с.

Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І.Чанишевої - До.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

Основи держави й права України / Під ред. І.Н Пахомова. — Х.: Одіссей, 2000.

Основи правознавства: Навч. посіб. / За ред. С.В. Ківалова, М.П.Орзіх. — До.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

Розділ 6. РОЗГЛЯД ЦИВІЛЬНИХ І ХОЗЯЙСТВЕННЫХ.

СУПЕРЕЧОК У СУДЕ.

Тема 1. Розгляд цивільних и.

господарських спорів в суде.

Вопросы.

1. Судова система України. Загальні і арбітражні суды.

Конституційні принципи правосудия.

2. Розгляд цивільних справ у суде.

3. Розгляд претензій між підприємствами, і навіть господарських спорів в арбітражному суде.

1. Судова система — це закріплена у Конституції та інших законах України сукупність взаємозалежних між собою судів, організованих і діючих за принципами територіальності і специализации.

Нині система органів судової влади включає у собі три подсистемы:

1) Конституційний суд Украины;

2) загальні суды;

3) арбітражні суды.

Ці підсистеми організаційно між собою пов’язані, самостійні і незалежні друг від друга, кожна з яких має чітко визначеної компетенцией.

Конституційний суд України єдиний органом конституційної юрисдикції України. Йому безпосередньо не підпорядковані ніякі інші суди. Завданням Конституційного Судна є гарантування верховенства Конституції як основного закону держави щодо всієї території України. Його діяльність регулюється Законом від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційному Суде Украины».

До загальним судам ставляться: Верховного суду України, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський науково-дослідний та Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні), районні, міські суди. З іншого боку, до загальним судам належить підсистема військових судів регіонів, Військово-морських Сил і гарнізонів. Питання організації і діяльності загальних судів регулює Закон України від 5 червня 1981 р. «Про судоустрій України» (із змінами). Загальні суди розглядають цивільні і кримінальні справи, і навіть справи про адміністративних правонарушениях.

До арбітражних судах ставляться: Вищий арбітражного суду України, арбітражного суду Автономної Республіки Крим, обласні, Київський науково-дослідний та Севастопольський міські арбітражні суди. Верховна Рада України можуть утворюватися та інші ланки арбітражних судів (міські, міжрайонні, районні арбітражні суди й т.п.). Питання організації і діяльності цих судів регулює Закон України від 4 червня 1991 р. «Про арбітражний суд» (з наступними змінами). Арбітражні суди здійснюють правосуддя в господарської сфері, вони дозволяють все господарські суперечки, виникаючі між юридичних осіб, державними та інші органами, і навіть справи про банкротстве.

Нова Конституцію України внесла корективи на питання регулювання системи судових установ. Вона не визначила все елементи судової системи, у ній закріплені лише загальні принципи побудови цією системою. У Конституції розмежовані тільки різні сутнісно конституційна і загальна юрисдикція. У зв’язку з вона виділяє: Конституційний суд України; суди загальної юрисдикции.

Суди здійснюють правосуддя, яке ґрунтується на певних принципах (тобто. вихідних, основних засадах). Принципи правосуддя закріплені у Конституції України та конституційних законах. Звідси інша законодавство на повинен суперечити їм. Принципи правосуддя України останніми роками зазнали деякому зміни, й у час їх система враховує міжнародний опыт.

У українській конституції закріплені такі принципи правосуддя (ст. ст. 55, 59, 62, 63, 124, 126−129).

1. Здійснення правосуддя лише судом. Воно відбувається професійними суддями, а певних законом випадках у його здійсненні участь приймає народ через народних засідателів і присяжных.

2. Незалежність суддів під час здійснення правосуддя і підпорядкування їх лише закону. Вплив на суддів хоч би яким не пішли чином запрещается.

3. Колегіальне і одноосібне розгляд судових справ. Судочинство в передбачені законами випадках здійснюється суддею одноосібно, колегією суддів чи судом присяжных.

4. Незмінюваність суддів. Це становище є новою як на судової системи. Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного суду України і суддів, призначуваних посаду вперше. Перше на посаду професійного судді терміном п’ять років здійснюється Президент України; й інші судді, крім суддів Конституційного Судна, обираються Верховна Рада України безстроково. Незмінюваність суддів є одним із гарантій їх независимости.

5. Законність. Правосуддя має здійснюватися у точному відповідність із України. Судові рішення мають містити українській конституції, і навіть на чинному законодавстві, яке суперечить ей.

6. Поширення юрисдикції судів попри всі правовідносини, виникаючі у державі. Це становище ст. 124 Конституції є новим в законодавстві України. З огляду на це судам підвідомчі усі спори про захисту і свобод можливо громадян, і навіть будь-які інші правові суперечки. Кожному гарантується декларація про оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів структурі державної влади, органів місцевого самоврядування і посадових осіб. З прийняттям українській конституції зняті все обмеження для громадян через захистом своїх правий і свобод.

7. Здійснення правосуддя на засадах рівності всіх перед законом і судом. Суд зобов’язаний забезпечити всіх учасників процесу рівні спроби з надання і дослідженню доказів, заяві клопотань і здійсненню інших процесуальних прав.

8. Презумпція невинності й забезпечення доведення вини. Обличчя вважається невинуватим у скоєнні злочину не може піддаватись карному покаранню, поки її провина нічого очікувати доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, вступив у чинність закону. Ніхто зобов’язаний доводити свою невинність у скоєнні злочину. Обвинувачення неспроможна містити припущеннях чи доказах, отриманих незаконним путем.

9. Новим принципом правосуддя є змагальність сторін і свобода у наданні ними суду своїх доказів й у доведенні перед судом їх убедительности.

10. Підтримка державного звинувачення у суді прокурором. Це означає, що прокурор зобов’язаний підтримувати державне обвинувачення за всім кримінальних справ, поданих у суд з обвинувачувальним заключением.

11. Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому та підсудному права на захист. До першого допиту цих осіб їм повинно бути роз’яснили право мати захисника. Особи, затримані за підозрою у скоєнні злочину, мають право побачення з захисником до першого допиту. Підозрюваному, обвинувачуваному і підсудному надано свобода у виборі захисника своїх прав.

12. Гласність судовий процес та її повна фіксація технічними засобами. Розгляд справ переважають у всіх судах відкрите, крім випадків, коли суперечить інтересам охорони державного таємниці. З іншого боку, закрите судовий розгляд допускається по мотивованому визначенню суду з справах статевих злочинах, по іншими справами з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимних сторони життя що у справі осіб, соціальній та деяких інших випадках (наприклад, у справах — з метою забезпечення таємниці усиновлення, по господарських справах — коли відкрите можливість розв’язання спорів суперечить інтересам охорони комерційної таємниці). Попри це, вироки і рішення судів завжди проголошуються публично.

13. Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Апеляційне оскарження Конституція передбачила вперше, такої форми до цього часу Україні существовало.

14. Обов’язковість рішень суду. Рішення суду, які вступили до чинність закону, є обов’язковими виспівати по всій території України. Умисне невиконання посадовою особою вироку чи іншого рішення чи перешкоджання їх виконання тягне кримінальної відповідальності (ст.ст.176−4 і 183−2 КК України). Залишення посадовою особою без розгляду приватного визначення суду, приватного постанови судді, невчасний них, і навіть невжиті заходи до усунення вказаних у них переступів тягне адміністративної відповідальності (ст.185−6 КоАП Украины).

2. Будь-яке зацікавлена обличчя вправі у встановленому законом порядку звернутися до суду для захисту порушеного чи оспорюваного права. Суд вдається до розгляду громадянського справи з: а) заяві особи, обращающегося для захисту свого права чи що охороняється законом інтересу; б) заяві прокурора; в) заяві органів управління, підприємств, установ, організацій чи окремих особистостей, коли з закону можуть звернутися до суду для захисту правий і інтересів інших; р) заявам органів Антимонопольного комітету Украины.

Спільним судам підвідомчі: справи з суперечкам, які виникають з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних правовідносин, якщо хоча б однієї зі сторін у спорі є громадянин; справи, що виникають із адміністративно-правових відносин (наприклад, по скаргам на неправомірні дії посадових осіб, які б права громадян, та інших.); справи особливого виробництва (про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатною і др.).

У справах позовної виробництва, у суд подаються позовні заяви, а, по справам, які виникають з адміністративно-правових відносин, й у справах особливого виробництва — скарги і заявления.

Усі справи, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, розглядаються районними (міськими) судами. Громадянські справи розглядаються суддею одноосібно. У колегіальному складі суду розглядаються лише справи з суперечкам про визначення місце проживання і віднімання дитини, встановленні батьківства і пояснюються деякі другие.

За загальним правилом позови пред’являються у суді за місцем проживання відповідача. Позови до підприємств, установам та організаціям, хто користується правами юридичної особи, пред’являються за місцем розташування їх органу управления.

Проте підсудність деяких справ визначається за вибором позивача, тобто. за місцем проживання відповідача чи з місця проживання позивача. По вибору позивача визначається підсудність справ за позовами: про стягнення коштів у зміст (аліментів) про встановленні батьківства; робітників і службовців, що випливають із трудових правовідносин; колгоспників оплату праці; що випливають із авторського чи винахідницького права; про відновлення трудових, пенсійних і житлових прав; повернення майна або його вартості і т.п.

Право вибору підсудності між кількома судами, яким підсудна справа, належить истцу.

Суддя відмовляє у прийомі заяви, якщо: а) заяву заборонена розгляду до судів; б) справа непідсудна даному суду; в) заяву подано недієздатною обличчям, соціальній та інших випадках, вказаних у ст. 136 Цивільного процесуального кодексу Украины.

Раніше суддя міг відмовити у прийомі заяви, а то й було збережено встановлений законом для цієї категорії справ порядок попереднього позасудового дозволу справ (наприклад, коли з трудовим суперечкам працівник не звертався до комісію з трудовим суперечок і т.п.). Проте після ухвалення нової редакції Конституції України суддя у цій підставі немає права відмовити у прийомі заяви. Це випливає з ст. 124 Конституції, яка встановила, що юрисдикція судів поширюється попри всі правовідносини, що у державі. З огляду на це судам підвідомчі усі спори про захисту і свобод можливо громадян. Суд немає права відмовити особі у прийомі заяви чи скарги лише з підставі, що його вимоги може бути розглянуті у передбачений законом досудовому порядке.

Пленум Верховного суду України у Постановах від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування українській конституції під час здійснення правосуддя» і № 7 від 30 травня 1997 р. «Про посилення судового захисту права і свободи чоловіки й громадянина» спеціально роз’яснив, що після ухвалення українській конституції суди немає права відмовляти особам до прийняття для судового розгляду заяв і коментарів звернень, соціальній та судового захисту права і свободи чоловіки й гражданина.

Це стало також об'єкт розгляду Конституційного Судна при офіційному тлумаченні ст. 55 українській конституції. Конституційний суд роз’яснив, що суди зобов’язані приймати заяви громадян до розгляду навіть у разі відсутності у законі спеціального положення про судового захисту. Суд неспроможна відмовити в правосудді, Якщо людина вважає, що його правничий та свободи порушено чи порушуються, створено чи створюються перепони на шляху їх реалізації або є інші обмеження права і свободи. Відмова судна у прийомі позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинним законодавством, порушенням права на судову захист, що у відповідності зі ст. 64 українській конституції може бути ограничено.

Позовну заяву подається до суду письмовій формах. У ньому мають утримуватися відомості, вказаних у ст. 137 ЦПК, зокрема зміст позовних вимог, ціна позову, докази, що підтверджують позов тощо. У позовну заяву щодо розірвання шлюбу то, можливо включено вимога про розділі загального майна подружжя. До позовної заяви додаються письмові докази. Заява має бути оплачено державної пошлиной.

Після прийняття позовної заяви про суддя в 7-дневный термін (а, по складним справам вчасно до 20 днів) виробляє підготовку справи до судовому розгляду: запитує позивача сутнісно заявлених їм позовних вимог, запитує відповідача, роз’яснює їм їхнім процесуальні правничий та обов’язки, вручає відповідачу копії позовної заяви про і поданих позивачем документів, викликає свідків у судове засідання, витребуються письмові і речові докази декларативності й т.п.

Після закінчення підготовки справи до судового розгляду суддя встановлює час розгляду справи. Призначені до слухання справи повинні розглядатися у призначений законом термін: трудові справи — протягом 7 днів; справи про стягнення аліментів і відшкодування збитків, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, і навіть втратою годувальника — протягом десяти днів; інші справи — протягом 15 дней.

Розгляд громадянського справи відбувається у судовому засіданні з обов’язковим повідомленням осіб, що у деле.

Розгляд справи з суті починається доповіддю судді; потім він з’ясовує, чи підтримує позивач власні вимоги, визнає відповідач вимоги позивача, не бажають чи боку укласти мирову угоду чи звернутися по дозвіл спору в третейський суд. Заява позивача про відмову від від позову, визнання позову відповідачем й умови мирової угоди сторін вносять у протокол засідання і підписуються відповідними особами. Про застосування відмовитися від позову чи про затвердження мирової угоди сторін суд приймає ухвалу, яким одночасно припиняє виробництво з делу.

Після доповіді справи суд з’ясовує обставини справи і перевіряє їх доказами: заслуховує пояснення осіб, що у справі (позивача, відповідача, представників сторін та інших.), показання свідків, укладання експертів, знайомиться з письмовими доказами, оглядає речові докази. Потім особам, бере участі у справі, дають можливість дати додаткові пояснення. Після цього суд приймає ухвалу про закінчення з’ясування обставин справи та їх доказами переходить до судовим прениям.

Судові суперечки складаються з промов осіб, що у справі (позивача, відповідача, їхніх представників, прокурора, представників органів управління тощо.). Суд немає права обмежити тривалість дебатів певним часом. Після судових дебатів суд видаляється в дорадчу кімнату для постанови решения.

Рішення суду можуть грунтуватися лише з тих доказах, хто був досліджено судовому засіданні. У рішенні міститься висновок суду про задоволення позову чи про відмову у позові в цілому або у частині, вказівку щодо розподілу судових витрат, термін і Порядок оскарження рішення. Судове рішення проголошується публічно й входить у законну силу після закінчення 10 днів після проголошення (тоді як цей касаційний термін була подано касаційну скаргу чи внесено касаційне уявлення прокурора).

Право оскарження судового вирішення в касаційному порядку надано сторонам та інших особам, які брали участь у справі. Прокурор вносить касаційні уявлення. Касаційні скарги і її уявлення в письмовій формах подаються в суді першої інстанції, котрий дозволив справа, і касаційної інстанцією (судової колегією у справах обласного суду) розглядаються не більше місячного терміну. Визначення суду касаційної інстанції оскарженню заборонена і входить у чинність закону з моменту її провозглашения.

Рішення та визначенням суду, які вступили до чинність закону, може бути переглянуті тільки порядком судового нагляду за протестами голів обласного суду, Верховного суду України, Генерального прокурора, прокурора області й їхніх заступників. На рівні області наглядової інстанцією є президія обласного суду, але в республіканському рівні - судова колегія у справах і Пленум Верховного Судна Украины.

3. Звернення в арбітражного суду одна із засобів захисту правий і інтересів, у господарської сфері. Проте оскільки більшість господарських спорів може бути передане на дозвіл арбітражного суду лише за умови дотримання сторонами встановленого для цієї категорії суперечок порядку їхнього доарбітражного врегулювання. Цей лад визначається Арбітражним процесуальним кодексом України, і навіть іншими нормативними актами, регулюючими конкретні види господарських відносин. Вимоги про доарбитражном врегулюванні господарських спорів не поширюються: на випадки порушення справ за заявам прокурора, Антимонопольного комітету України та її територіальних відділень; на суперечки визнання договорів недійсними; на суперечки визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств і закупівельних організацій, які відповідають законодавству й порушують правничий та охоронювані законом інтереси підприємств і закупівельних організацій; на суперечки стягнення боргу опротестованим векселях; на суперечки про обертання стягнення на закладене имущество.

Підприємства та молодіжні організації, порушили майнових прав і законні інтересів інших підприємств і закупівельних організацій, зобов’язані відновити їх, не очікуючи пред’явлення претензії. Підприємство й організація, чиї права порушено, із єдиною метою безпосереднього врегулювання суперечки з порушником цих прав, звертається до нього зі письмовій претензією. У претензії вказується, зокрема, обставини, виходячи з яких пред’явлена претензія, докази, що підтверджують цю претензію, вимоги заявника, сума претензії, її розрахунок тощо. До претензії додаються документи, що підтверджують вимоги заявника. Претензія підписується керівником підприємства, установи, організації, або його заместителем.

Претензія має бути в в місячний строк, який становить із отримання претензії, а претензія, що з якістю й комплектністю продукції - протягом 2-х місяців. Якщо до претензії прикладені в повному обсязі документи, вони вимагаються у заявника із зазначенням терміну їх представлення (але з менш 5 днів). І тут споживачів протягом терміну припиняється до отримання витребуваних документів або закінчення терміну їхніх уявлення. Якщо витребувані документи у установлений термін не надійшли, претензія розглядається за наявними документам.

Грунтовні вимоги заявника повинні бути задоволені підприємством, і організацією, що отримала претензию.

Про результати розгляду претензії заявник може бути сповіщений в письмовій формах. Що стосується відхилення претензії заявнику повинні прагнути бути спрямовані документи, обгрунтовують відхилення претензии.

У порушення зазначеного терміну розгляду претензії чи залишення її без відповіді арбітражного суду під час вирішення господарського спору проти неї стягнути у дохід державного бюджету штраф в розмірі, зазначеній у статті 9 АПК.

З іншого боку, в ст.ст.10 і одинадцять АПК передбачено порядок доарбітражного врегулювання суперечностей, і суперечок, які виникають за укладанні, зміні і розірвання господарських договоров.

Якщо доарбитражном порядку господарська суперечка врегульовано, він то, можливо дозволено арбітражним судом.

Право звернення до арбітражного суду по захист своїх порушених чи оскаржуваних правий і охоронюваних законом інтересів мають: підприємства, установи, організації, інші юридичних осіб (зокрема іноземні); громадяни, які проводять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у порядку набули гіпертрофованого статусу суб'єкта підприємницької діяльності; державні та інших органів, громадяни, які є суб'єктами підприємницької діяльності (у разі, передбачених законодавством Украины).

Арбітражний суд збуджує справи з позовною заявам: а) підприємств і закупівельних організацій, які звернулися до суд по захист своїх прав і охоронюваних законом інтересів; б) державних та інших органів, які звернулися до арбітражного суду в випадках, передбачених законодавством; в) прокурорів та їхніх заступників, які звернулися до арбітражного суду у сфері государства.

Справи про її банкрутство арбітражного суду збуджує по письмової заяви будь-якого кредитора, боржника, органів в державній податковій служби чи державної контрольно-ревізійної службы.

Арбітражним судам підвідомчі: справи про суперечках, які виникають за укладанні, зміні, розірвання і виконанні господарських договорів й на інших підставах, і навіть про суперечках про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві (за малим винятком); справи про її банкрутство; справи з заявам органів Антимонопольного комітету Украины.

Справи зі спорів, які виникають під час укладання, зміні і розірвання господарських договорів, справи з суперечкам про визнання договорів недійсними розглядаються арбітражний суд за місцем розташування боку, зобов’язаною за договором здійснити на користь іншої боку певні дії. Справи зі спорів, які виникають у виконанні господарських договорів й на інших підставах, і навіть справи про визнання недійсними актів розглядаються арбітражний суд за місцем перебування відповідача. Справи про його банкрутство розглядаються за місцем перебування должника.

Учасниками арбітражного процесу є: боку (позивач і відповідач), треті особи, прокурор, інші особи, що у процесі згорання у випадках, передбачених Арбітражним процесуальним кодексом Украины.

Сторони у процесі користуються рівними процесуальними правами. Вони заслуговують ознайомитися з матеріалами справи, брати участь у арбітражних засіданнях, представляти докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати пояснення суду, представляти свої докази і міркування щодо всіх цих питаннях, які виникають у ході процесу, б подавати заяву провести перевірку рішення, вироку, постанови арбітражного судна у порядку нагляду і т.п.

Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, куди вона посилається як у підставу своїх вимог, і возражений.

Право звернутися у арбітражного суду реалізується шляхом подання позовної заяви. У цих заявах необхідно відбивати ціна позову, зміст позовних вимог, докази, що підтверджують позов, інформацію про прийнятих заходи доарбітражного врегулювання спору тощо. Копії позовної заяви про і прикладених щодо нього документів мають бути спрямовані ответчику.

Позовні заяви і всі заяви про перевірці рішень, визначень і постанов арбітражного судна у порядку нагляду оплачуються державної митом (крім випадків, встановлених законом). Якщо це мито не оплачена, не та заява повертається без рассмотрения.

Протягом 5 днів після вступу позовної заяви про суддя арбітражного суду збуджує провадження у справі, призначає час розгляду справи. Під час підготовки справи до розгляду суддя викликає представників сторін для уточнення обставин справи, витребуються необхідні документи і т.п.

Відповідач зобов’язаний пізніше 3-х днів із дня отримання визначення про справи направити арбітражному суду відгук позовна заява і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову, а копію відкликання — позивачеві, іншим відповідачам і прокурору, який бере участь в процессе.

Суперечка арбітражний суд може бути дозволено вчасно трохи більше 2-х місяців із дня отримання позовної заяви про. У виняткових випадках голова арбітражного судна, чи його заступник заслуговують продовжити термін вирішення суперечки, але з понад місяць. Вчасно понад 2-х місяців суперечка вирішити і за клопотанням сторон.

Арбітражний суд має сприяти досягненню угоди між сторонами.

Розгляд справ у арбітражний суд здійснюється суддею одноосібно, проте справи про складних суперечках розглядаються судом у складі 3-х судей.

Розгляд справ проводиться в засіданні арбітражного суду. Порядок ведення засідання визначається суддею, який головує в засіданні. У засіданні суддя роз’яснює учасникам арбітражного процесу їх правничий та обов’язки, заслуховує представників позивача і відповідача, інших осіб, що у засіданні, досліджує наявні материалы.

За позитивного рішення господарської суперечки сутнісно арбітражного суду приймає рішення про задоволення позову чи про відмову у позові (в цілому або частково). Прийняте рішення оголошується суддею в засіданні по закінченні розгляду дела.

Законність і обгрунтованість рішення Арбітражного суду то, можливо перевірено гаразд нагляду за заявою сторони, і по протесту прокурора; ці заяви і протест планує подати пізніше 2-х місяців із дня прийняття рішень. Перевірка проводиться головою арбітражного суду області або його заступником, і навіть судової колегією Вищої арбітражного суду з перегляду рішень. З іншого боку, арбітражного суду (зазначені посадові обличчя і колегія) проти неї провести таку перевірку з власної ініціативи. Рішення гаразд нагляду можуть також перевіряти Президія і Пленум суду Украины.

Перевірка рішення на порядку нагляду проводиться пізніше 2-х місяців від часу надходження у арбітражного суду заяви чи протесту. У цьому перевірка може бути пізніше один рік з прийняття решения.

Список рекомендованої литературы.

А. Нормативні акты.

Конституцію України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — ст. 141.

Про Конституційному Суде України: закон України від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 49. — У розділі ст. 272.

Про судоустрій України: закон України від 5 червня 1981 р. з змінами від 17 червня 1992 р. і 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховного Ради УРСР. — 1981. — № 24. — У розділі ст. 357; Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 35. — У розділі ст. 508; 1994. — № 26. — У розділі ст. 204.

Про арбітражний суд: закон України від 4 червня 1991 р. з наступною змінами // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 36. — У розділі ст. 469; Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 32. — ст. 455; № 48. — У розділі ст. 661; 1993. — № 33. — У розділі ст. 348; Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 18. — У розділі ст. 124.

Арбітражний процесуальний кодекс України // Відомості Верховного Ради України. — 1992. — № 6. — У розділі ст. 56; 1993. — № 33. — У розділі ст. 347; 1995. — № 14. — У розділі ст. 90; 1996. — № 9. — У розділі ст. 44; Голосом України. — 1997. — 3июня.

Арбiтражний процессуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. — Харкiв, 1995.

Цивiльний процесуальний кодекс України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1996. — № 2.

Б. Навчальна литература.

Арбітражне судочинство: Підручник / Під ред. М. В. Стаматиной — Харків: РИФ «Арсис, ЛТД», 1999.

У конституційному праві України: Навчальний посібник / Сост.: В. Д. Волков, Р. Ф. Гринюк, І.С. Щебетун та інших. — Донецьк: ДонДУ, 2000. — З. 134−172.

Розділ 7. ОСНОВЫ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА.

Тема 1. Основи кримінального права.

Вопросы.

1. Поняття і є підстава кримінальної ответственности.

2. Злочин та її ознаки. Види преступлений.

3. Обставини, виключають злочинність деяния.

4. Стадії скоєння злочини і співучасть в преступлении.

5. Покарання у кримінальній праву, його види. Порядок призначення наказаний.

1. Кримінальна відповідальність одна із видів юридичної відповідальності держави і реалізується у рамках кримінально-правових відносин, які становлять одне із елементів механізму кримінально-правового регулювання. Елементами кримінальних правовідносин є суб'єкти, об'єкти і содержание.

Зміст кримінальної відповідальності як правовідносини виявляється у засудженні і покарання особи, вчинила злочин, і примус його до виконання правової обов’язки зазнати у зв’язку з цим позбавлення особистого чи майнового характеру, обмеження правового статуса.

Об'єктом правовідносин кримінальної відповідальності є правовий статус особи, вчинила преступление.

Суб'єктами правовідносини кримінальної відповідальності є, з одного боку, обличчя, скоїла злочин, з другого боку — держава робить у особі відповідних органів. У цьому держава має право зобов’язати винного зазнати несприятливі йому последствия.

З урахуванням відзначеного, кримінальної відповідальності постає як правоотношение, виникає держави і злочинцем щодо його особистих чи майнові права. Ці правовідносини виникають проблеми із моменту скоєння злочину. Саме відразу ж в сторін правовідносини виникають відповідні правничий та обов’язки. Держава (від імені відповідних органів) виникає право застосувати до винному заходи примусу, що є кримінальної відповідальності. У особи, вчинила злочин, виникає обов’язок відповідати. Уповноважений державний орган сварить (засуджує) злочинне діяння й екології людини, вчинила його, обмежує його правової статусу і покладає нею обов’язок вимушено зазнати позбавлення особистого чи майнового характеру для відновлення порушених законних прав потерпілого і виправлення преступника.

Єдиним підставою кримінальної відповідальності є суспільно небезпечне, винна діяння, що містить бачимо всі ознаки складу якихось злочинів, передбаченого кримінальним законом.

Відрізняються фактичне юридичну підставу кримінальної відповідальності. Фактичне підставу — це певна форма поведінки людини, вчинення суспільно небезпечного діяння (за тільки думки, погляди, переконання до відповідальності залучити не можна). Кримінальна відповідальність виникає разом з фактом скоєння обличчям зазначеного у законі діяння. Юридичною підставою відповідальності є у зазначеному діянні складу конкретного преступления.

2. Злочином визнається передбачене кримінальним законом винна суспільно небезпечне діяння (дію або бездіяльність), посягающее на правопорядок.

Злочин має низку ознак. До них належать: громадська небезпека, протиправність і винність деяния.

1. Злочином визнається лише суспільно небезпечне діяння. По ознакою суспільної небезпечності злочин відрізняється від адміністративних та інших видів правопорушень. Наприклад, дрібне хуліганство (тобто. нецензурну лайку у суспільних місцях, образливе приставання до громадянам й інші дії) тягне у себе адміністративну відповідальність, а хуліганство, що виявляється в навмисних діях, грубо що порушують суспільний лад і висловлюють явне неповагу до суспільству, злісне і особливо злісне хуліганство тягнуть кримінальної відповідальності. Виготовлення чи зберігання без мети збуту самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашньої вироблення тягне адміністративну відповідальність, інші ж самі діяння, скоєні з продажу, і навіть торгівля цими спиртними напоями тягне кримінальну ответственность.

2. Злочином є лише протиправне діяння, тобто. передбачене кримінальним законодавством. Які конкретно суспільно небезпечні діяння є злочинними, визначено кримінальний кодекс України. Діяння, непередбачений цього кодексу, злочином є. У кримінальному законодавстві заборонена аналогія права. У той самий час не є злочином дію або бездіяльність, хоча формально і що містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але з малозначність не що представляє громадської опасности.

3. Злочином визнається лише винна діяння (поняття провини буде розглянуто ниже).

Деякі теоретики як чергового ознаки злочину виділяють карність деяния.

Аби вирішити питання про наявність чи відсутність у вчиненому ознак злочини потрібно встановити певну сукупність обставин, їхнім виокремленням фактичне юридичну основу притягнення до кримінальної відповідальності особи. Щоб привабити особи до кримінальної відповідальності необхідно встановити його присутність серед його діях складу преступления.

Склад злочину — це сукупність встановлених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних елементів, дозволяють розглядати конкретне суспільно небезпечне діяння як злочину. Склад злочину — це логічна модель, закріпляюча типові ознаки злочинного деяния.

Елементами складу якихось злочинів являются:

1) об'єкт преступления;

2) об'єктивна сторона преступления;

3) суб'єкт преступления;

4) суб'єктивний бік преступления.

Лише наявність всіх таких елементів разом є необхідною підставою щодо залучення особи до кримінальної відповідальності. Відсутність у вчиненому хоча самого із зазначених елементів означає відсутність складу злочини і відсутність підстави притягнення до кримінальної ответственности.

Об'єкт злочину — це суспільні відносини і блага, які захищаються кримінальним законом злочинних посягательств.

Об'єктивний бік злочину — це зовнішнє поведінка людини, яка виявляється у діянні, тобто. дії (активному поведінці) чи бездіяльності (пасивному поведінці). За окремими злочинів в об'єктивну бік включаються наслідки діяння, причинний зв’язок між діянням і наступними суспільно небезпечними наслідками, місце, час, спосіб, гармати, кошти скоєння злочини минулого і т.п. Абсолютна більшість злочинів скоєно шляхом дій. Однак у окремих випадках злочином визнається бездіяльність (халатність посадових осіб, ненадання допомоги хворому обличчям медичного персоналові та т.п.).

Суб'єкт злочину — та людина, скоїла злочин, яке відповідає певним ознаками, у яких правові-правову-правова-правовий-кримінально-правове значення. Суб'єктом злочину може лише осудне обличчя, досягла певного віку. За деякими видами злочину суб'єктом можуть бути лише окремі категорії населення (військовослужбовці, посадові особи, раніше засуджені і т.п.).

Кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з 16-річного віку, а й за найтяжчі злочину — з років (за вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, які заподіяли розлад здоров’я, згвалтування, крадіжку, грабіж, розбій, злісне і особливо злісне хуліганство й т.п.). За деякими видами злочинів кримінальна відповідальність настає із 18-ї років (військові злочини минулого і др.).

Не підлягають кримінальної відповідальності особи, які під час скоєння суспільно небезпечного діяння перебувають у стані неосудності, тобто. було неможливо віддавати усвідомлювали у діях чи керувати ними внаслідок хронічної таки душевну хворобу, тимчасового розлади душевної діяльності, недоумства чи іншого болючого состояния.

Якщо суспільно небезпечні діяння зробили особи, які досягли встановленого законом віку, чи визнані неосудними, чи до ним саме в в судовому порядку застосовується не кримінальна покарання, а примусових заходів відповідно виховного або медичного характера.

Скоєння злочину за стані сп’яніння не звільняє обличчя від кримінальної відповідальності, а навпаки є обставиною, обтяжуючою ответственность.

Суб'єктивна сторона злочину — це «внутрішня, психічне ставлення особи до здійснюваного суспільно небезпечному діянню (тобто. вина). Злочином визнається лише винна діяння, безвинно може бути кримінальної відповідальності. У окремих у суб'єктивну бік крім провини включається мотив (внутрішнє спонукання) і чітку мету злочину (модель результату, до досягнення якого прагне виновный).

Провина виявляється у двох формах: 1) у вигляді наміру (прямого чи непрямого) і 2) необережності (злочинного легкодумства чи злочинної недбалості). Ці форми виділяються з урахуванням інтелектуального і вольового критериев.

Інтелектуальний критерій залежить від усвідомленні винним суспільно небезпечного характеру скоєного їм діяння й у передбаченні його суспільно небезпечних последствий.

Вольовий критерій характеризує ставлення особи до здійснюваного діянню і його наслідків. Він виявляється у бажанні (чи свідомому допущенні) шкідливих наслідків або легковажному чи недбалому ставлення до цим последствиям.

Злочин визнається досконалим зумисне, коли особа, його скоїла, розуміло суспільно небезпечний характер свого дії чи бездіяльності, предвидело його суспільно небезпечні наслідки і на бажала їх наступу (прямий умисел) чи свідомо допускало наступ цих наслідків (непрямий умисел). Прикладом непрямого наміру є стрілянина надворі п’яного хулігана, у результаті убитий випадковий перехожий гражданин.

Злочин визнається досконалим необережно, якщо проговорилася особа, його скоїла, предвидело можливість наступу суспільно небезпечних наслідків свого дії чи бездіяльності, але самовпевнено і легковажно розраховувало з їхньої запобігання (злочинну легкодумство) або предвидело можливість настання таких наслідків, хоча повинно був і могло їх передбачити (злочинна недбалість). Прикладом злочинного легкодумства є перевищення водієм припустимою швидкості, внаслідок що він робить наїзд на пішохода. А прикладом злочинну недбалість є помилкове запровадження лікарем не проти того ліки, у результаті настали важких наслідків пациента.

Від провини необхідно відрізняти невинне заподіяння шкоди (казус, випадок), коли обличчя не предвидело й за обставинами справи на повинен було (або могло) передбачити наступу суспільно небезпечних наслідків своїх дій. І тут кримінальної відповідальності виключається. Наприклад, громадянин посковзнувся Донецькій залізниці і, падаючи, звалив іншого громадянина, в результаті чого той отримав тілесні повреждения.

Види злочинів можна назвати з об'єктів злочинних зазіхань: злочину до держави; злочину проти державної влади і колективної власності; злочину проти життя, здоров’я, волі народів і гідності особистості; злочину проти політичних лідеріва і трудових прав громадян; злочину проти індивідуальної власності громадян; господарські злочину; посадові злочину; злочину проти правосуддя; злочину проти порядку управління; злочину проти громадську безпеку, громадського порядку та народного здоров’я; військові преступления.

У більш загальному вигляді злочину можна розділити втричі виду: 1) проти інтересів, 2) проти інтересів товариства та 3) проти інтересів окремих граждан.

За рівнем суспільної небезпечності виділяються: особливо тяжкі злочини; б) тяжкі злочини; менш тяжкі злочини; р) злочину, не які мають великий громадської опасности.

3. Відповідно до Конституцією України (ст. 55) кожна людина має право будь-якими, не забороненими законом засобами захищати своїх прав і свободи економіки від порушень сну і протиправних зазіхань. Ці становища Конституції детализируются кримінальний кодекс Украины.

У окремих випадках громадяни роблять учинки, що за своїми зовнішнім ознаками збігаються з злочинними діяннями, проте є суспільно небезпечними і кримінально протиправними. Це з наявністю правомірні обставин, що виключатимуть злочинність діяння (тобто. його суспільну небезпечність і протиправність). До таких обставинам ставляться: необхідна оборона, крайня необхідність, затримання особи, вчинила злочин і т.п.

Кожне обличчя має право необхідну оборону, тобто. право на захист, як своїх прав, і інтересів інших, й держави від злочинного зазіхання. Це людина має незалежно від можливості уникнути зазіхання чи звернутися по допомогу до іншим особам або органів державної влади. Необхідної обороною зізнаються дії, допущені ним у з метою захисту зазначених вище від інтересів від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння посягающему шкоди, коли такі дії було зумовлено необхідністю негайного запобігання або припинення зазіхання. У цьому при необхідної обороні шкода може причиняться лише посягающему лицу.

Не є злочином застосування зброї чи будь-яких інших засобів незалежно щодо наслідків, коли вона здійснено для: захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб; запобігання протиправного насильницького проникнення житло або інше приміщення; випадку, якщо проговорилася особа, яке здійснює захист, були внаслідок переляку чи сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечними діями, оцінки відповідності захисту характеру посягательства.

У той самий час заподіяний посягающему особі шкода має бути розмірним небезпеки зазіхання і обстановці захисту. Засоби захисту мали бути зацікавленими сумірні з засобам нападу. Тому кримінальну відповідальність тягне перевищення меж необхідної оборони, тобто. заподіяння посягающему шкоди, року відповідного небезпеки зазіхання або обстановці защиты.

До необхідної обороні прирівнюються правомірні дії потерпілого та інших осіб одразу після скоєння зазіхання, спрямовані на затримання особи, вчинила напад, і доставляння його відповідних органів влади. Заподіяння шкоди особі під час затримання не є злочином, якщо іншими засобами затримати його не міг (тобто. такі дії мали бути зацікавленими необхідні затримання), і навіть не допущено явного невідповідності заходів затримання характером і ступеня суспільної небезпечності злочину і обстановці затримання преступника.

Не є злочином дію, хоч і що під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але досконале може нагальну необхідність, тобто. усунення небезпеки, загрозливою інтересам держави, громадським інтересам чи правам даної особи чи інших громадян, Якщо ця небезпека при в даних обставинах же не бути усунуто іншими засобами. Крайня необхідність — це вимушене дію, що з заподіянням шкоди. У цьому заподіяну шкоду повинен бути менш відомим, ніж відвернений шкода; інакше буде відбутися перевищення меж крайньої необходимости.

4. Скоєне навмисне злочин проходить ряд стадій, тобто. певних етапів його здійснення. Ці етапи істотно різняться між собою ступенем здійснення злочинного намерения.

Виділяється три стадії скоєння преступления:

1) приготування до преступлению;

2) замах на преступление;

3) закінчена преступление.

Кінченим злочин є тоді, коли злочинний умисел повністю реалізований та досконале діяння містить у всі ознаки складу преступления.

Приготуванням до злочину визнається підшукання (купівля, позаимствование тощо.) чи пристосування коштів, знарядь чи інше навмисне створення умов скоєння злочину, при цьому злочин був доведено остаточно з причин, які залежать від волі винного лица.

Замахом на злочин визнається навмисне дію, безпосередньо спрямоване скоєння злочину, при цьому злочин був доведено остаточно з причин, які залежать від волі винного. Причини недоведения злочинного наміру остаточно може бути різні (наприклад, затримання злочинця дома скоєння злочину, у зв’язку з ніж я не встиг довести злочинний умисел остаточно; опір жертви й т.п.). Проте, якщо злочин не доведено до кінця з власної волі особи, то кримінальний замах немає у зв’язки України із добровільним відмовою від скоєння преступления.

Добровільна відмова від скоєння злочину є в тому разі, якщо в особи є можливість довести злочин остаточно, проте вони з власної волі відмовляється від цього. Мотивів такої відмови можуть різнитися (страх перед відповідальністю, бажання виправитися тощо.). Обличчя, добровільно яка відмовилася від доведення злочину остаточно, підлягає кримінальної відповідальності в тому разі, якщо фактично досконале їм діяння містить склад іншого преступления.

Що стосується виготовлення і замаху на злочин покарання призначається згідно із законом, який передбачає відповідальність за дане злочин. Коли Піночета призначили покарання суд враховує характері і ступінь суспільної небезпечності дій, скоєних винним, ступінь здійснення злочинного наміри так і причини, якими злочин не довели до конца.

Багато злочину відбуваються не однією особою, а групою. У цих випадках є співучасть у злочині. Співучастю визнається навмисне спільна двох і більше осіб, у скоєнні преступления.

Залежно від характеру виконуваних дій співучасники злочину бувають чотирьох видів: організатори, підбурювачі, посібники та исполнители.

Виконавцем визнається обличчя, безпосередньо скоїла злочин. Без виконавця немає співучасті, бо тільки вона здійснює задумане злочин, реалізує умисел соучастников.

Організатором є обличчя, яка організувала вчинення злочини, або керувала його скоєнням. Організатор створює групу, розподіляє ролі між співучасниками, регулює і направляє їх деятельность.

Підбурювачем визнається обличчя, склонившее до вчинення злочину. Він формує в інших співучасників бажання (рішучість) зробити конкретне злочин. Підбурювання може виражатися у вигляді рад, домовленостей, підкупу, примусу, загроз, наказу і т.п.

Посібником є обличчя, содействовавшее скоєння злочину порадами, вказівками, наданням коштів чи усуненням перешкод. Посібником вважається також обличчя, заздалегідь обещавшее приховати злочинця, гармати й кошти скоєння злочину, сліди злочину або предмети, добуті злочинним шляхом. Своїми діями посібника зміцнює бажання і рішучість в інших співучасників зробити преступление.

Ступінь і характеру участі кожного з співучасників у вчиненні злочину враховуються судом щодо призначення покарання. Організатор злочину відповідає на організовані їм злочину, скоєні будь-яким співучасником. Інші співучасники відповідають свої злочину, підготовкою або здійсненні що вони участвовали.

5. Покарання є держави щодо скоєний злочин. Якщо суспільно небезпечне діяння не тягне у себе покарання, воно не можна вважати злочином. Кримінальна карність обов’язковий ознакою поняття преступления.

Покарання є особливої юридичної мірою державного примусу, що міститься в кримінально-правової нормі та призначається лише за вироком суду особі, визнаному винним у скоєнні злочину. Зазначене примус залежить від передбачених кодексом позбавлення чи обмеження права і свободи цієї особи. Кримінальну покарання породжує судимість человека.

Цілями покарання є: кара за скоєний злочин; виправлення і перевиховання засудженого; попередження скоєння нових злочинів як засудженими, і іншими лицами.

Покарання відновлює соціальну справедливості закидів у суспільстві. У той водночас воно має метою заподіяння фізичних страждань чи приниження людського достоинства.

Чинне законодавство передбачає різні види покарань, причому їхній перелік вичерпний. А суд в кожному конкретному разі має обрати міру покарання з урахуванням характеру скоєного і ступеня суспільної небезпечності самого преступника.

Покарання бувають основними і додатковими. Основні покарання призначаються самостійно й більше що неспроможні поєднуватися друг з одним. Додаткові покарання що неспроможні застосовуватися самостійно, тому вони застосовуються лише у поєднані із основними наказаниями.

Основними покараннями являются:

1) позбавлення волі визначений термін (терміном від 3 місяців до 15 років; стосовно осіб, які вчинили злочин в неповнолітнього віці, термін позбавлення волі неспроможна перевищувати 10 років; при заміні в порядку помилування довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк може бути призначено й терміном понад п’ятнадцять років, але з понад 25 лет);

2) довічне позбавлення волі (цей виду покарання запроваджено 22 лютого 2000 р. після скасування страти); воно встановлено скоєння особливо тяжких злочинів. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, які скоїли злочини до 18 років, до осіб у віці понад 65 років, і навіть жіночого рівня, що перебували може вагітності під час скоєння злочини, або на даний момент винесення приговора;

3) виправні роботи без позбавлення волі (терміном від 2 місяців до 2 років із утриманням з заробітку засудженого дохід держави до 20%);

4) дискваліфікація обіймати певні посади або займатися певної діяльністю (терміном від 2 до 5 лет);

5) штраф (тобто. грошове стягнення від 10 до 400 мінімальних розмірів зарплати, а й за корисливі злочину — до 1 тисячі мінімальних розмірів заробітної платы);

6) громадський осуд (воно залежить від публічному вираженні судом осуду винному з доведенням це у необхідних випадках до громадськості через печатку або іншим суб'єктам способом);

7) до військовиків термінової служби може також застосовуватися покарання в вигляді напрями у дисциплінарний батальйон терміном від 3 місяців до 3 лет.

Додатковими покараннями є: а) конфіскація майна (тобто. примусове безплатне вилучення в державну власність всього або частини майна, що є особистої власністю засудженого); б) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу; в) позбавлення батьківських прав (якщо судом встановлено зловживання цими правами із боку виновного).

Як додаткового покарання може застосовуватися також штраф і дискваліфікація обіймати певні посади або займатися певної деятельностью.

Раніше у ролі виключного виду покарання застосовувалася смертна страту (розстріл). Проте законом від 22 лютого 2000 р. смертну кару в Україні отменена.

Покарання призначається лише за вироком суду й лише у суворо встановленим законом межах повноважень і порядку. Ніхто може бути визнаний винним у скоєнні злочину, і навіть піддана кримінальному покаранню інакше як у вироку суду й відповідно до законом.

Коли Піночета призначили покарання суд враховує характері і ступінь громадської небезпеки злочину, особистість винного й обставини справи, пом’якшувальні і обтяжуючі ответственность.

Обставинами, пом’якшуючими відповідальність, зізнаються: скоєння злочину внаслідок збігу важких особистих чи сімейних обставин, з матеріальної чи іншого залежності, під впливом загрози чи примусу, сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого; скоєння злочину при перевищенні меж необхідної оборони (тобто. обставини, що характеризують умови скоєння злочину); скоєння злочину неповнолітнім, жінкою може вагітності (тобто. обставини, що характеризують особистість вчинила злочин). щире розкаяння чи явка з повинною, сприяння розкриття злочину; запобігання винним шкідливих наслідків досконалого злочину, добровільне відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди (тобто. обставини, що характеризують поведінка особи після виконання преступления);

Обставинами, обтяжуючими відповідальність, зізнаються: скоєння злочину обличчям, раніше такою, які є може сп’яніння, організованою групою, скоєння злочину з допомогою підлеглого чи іншого залежного становища особи, щодо якої скоєно злочин; скоєння злочину щодо малолітнього, престарілого або особи, що у беспомощном стані; скоєння злочину з корисливих чи інших низинних спонукань; заподіяння злочином важких наслідків; підбурювання неповнолітніх до вчинення злочину чи залучення неповнолітніх до брати участь у злочині; скоєння злочину з особливою жорстокістю чи знущанням над потерпілим і др.

Щоб привабити до кримінальної відповідальності законом встановлено певна давність (термін): за різновиди злочинів від 1 року по 10 років. Після закінчення цих термінів (якщо не були перервані чи припинені у встановленому законом порядку) обличчя може бути притягнуто до кримінальної ответственности.

Чинне законодавство передбачає деякі особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх. Це пов’язано з тим, що з їх ще не завершено процес створення особистості; після цього вони неспроможні повною мірою усвідомлювати суспільну небезпечність злочинів, давати адекватну оцінку своїх вчинків. У зв’язку з цим вчинення злочину за неповнолітнього віці є обставиною, пом’якшувальною ответственность.

Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх пов’язані з віком, від якого настає кримінальної відповідальності; обмеженням застосовуваних до них видів тварин і заходів покарання; особливостям призначення покарань. Ці особливості розглянуті вище. Крім цього, до неповнолітнім замість кримінального покарання судом можна застосовувати примусових заходів виховного характеру, до яких належать: обов’язок публічно чи іншій формі попросити вибачення потерпілому; попередження; передача неповнолітнього під нагляд батькам або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу, і навіть окремим громадянам; покладання на неповнолітнього, яке сягнуло 15-річного віку і її має майно чи заробіток, обов’язки відшкодувати заподіяний ущерб;

направление неповнолітнього до спеціального учебно-воспитательное установа для дітей і підлітків до його виправлення, але термін трохи більше 3 років. Такими установами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації (особам віком від 11 до 14 років) та професійні училища соціальної реабілітації (особам віком від 14 до 18 лет).

Список рекомендованої литературы.

А. Нормативні акты.

Конституцію України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — У розділі ст. 141.

Кримінальним кодексом України: Науково-практичний коментар. — До., 1995.

Науково-практичний коментар Кримiнального кодексу України / За ред. В. Ф. Бойка та iн. — До., 1997.

Б. Навчальна литература.

Кримінальну право Українською РСР на етапі. Частина загальна. — До.: Наукова думка, 1985.

Кримінальне право України: Підручник / За ред. Н. В. Чернишова, М. В. Володько, М.А. Хазіна — Київ: Наукова думка, 1995.

Кримінальну право. Загальна частина: Курс лекцій. Лекції 2−3. — М., 1996.

Кримінальну право. Загальна частина / Відп. ред. И. Я. Козаченка, З. А. Незнамова. — М.: ИНФРА· М — НОРМА, 1997.

Кримінальне право України: Підручник / За ред. П. С. Матишевського, П. О. Андрушка — До.: Юрінком Інтер, 1998.

Кримінальну це право України. Загальна частина: Підручник / Під ред М. И. Бажанова, В. В. Сташиса, В.Я. Тація. — Харків: Право 1999.

Правознавство: Підручник / За ред. В.В.Копейчікова — До.: Юрінком Інтер, 1999.

Основи держави й права України / Під ред. І.Н. Пахомова. — Х.: Одіссей, 2000.

Правознавство: Навч. посібн./ А.М.Колодій, І.В.Опришко. — 3-є вид. перероб. й доп. — До.: Юрінком Інтер, 2000.

Плани семінарських занять і практичні завдання щодо дисципліни «Основи права».

Розділ 1. Основи теорії держави й права.

Тема 1. Основні поняття про государстве.

Вопросы.

1. Походження і сутність государства.

2. Форма государства.

3. Функції держави й правові форми їх осуществления.

4. Правове держава та її признаки.

5. Умови існування й напрями будівництво правової держави у Украине.

Контрольні вопросы.

1. Назвіть причини походження держави. 2. Що така і що полягає його сутність? 3. Викласти сутність теорії поділу влади у державі. 4. Які види державного будівництва вам відомі? 5. Дайте характеристику видам державного правління. 6. У чому сутність політичного режиму і які види вона має? 7. Охарактеризуйте функції держави й форми їх здійснення. 8. Дайте поняття правової держави й його основних ознак. 9. У чому відмінність правової держави від неправового? 10. У чому економічних умов існування правової держави? 11. Викласти зміст політичних умов правової держави. 12. Охарактеризуйте переваги багатопартійної політичною системою. 13. Дайте характеристику кардинальної реформи законодавства, відповідної вимогам правової держави. 14. Які основні прав людини порушувалися нашій країні у роки тоталітаризму, і до яких наслідків це привело?

Практичні задания.

Завдання 1. Держава виникло вследствие:

1) Завоювання одного народу другим.

2) Угоди (договору) між людьми.

3) Появи видатних личностей.

4) Виникнення приватної власності і классов.

5) Розвитку і розростання семьи.

Завдання 2. Яким поняттям виражається сукупність прийомів і методів, з допомогою яких панівний клас утримує влада і керує обществом?

1) Форма правления;

2) Форма державного устройства;

3) Політичний режим;

4) Тип государства;

5) Форма государства.

Завдання 3. Державі з яким формою державного правління характерні наступні риси: главу держави — всенародно обраний президент, прем'єр-міністр очолює і формує уряд, парламент стверджує склад Кабинета?

1) Президентська республика;

2) Парламентська республика;

3) Змішана республика;

4) Дуалістична монархия;

5) Парламентська монархия.

Завдання 4. Якому типу державного будівництва характерні такі риси: збереження повної юридичної й політичної самостійності, відсутність єдиного громадянства, бюджет формується із внесків членів об'єднання, правове підставу — союзний договор?

1) Монархия;

2) Федерация;

3) Империя;

4) Унітарна государство;

5) Конфедерация.

Завдання 5. Визначте форму правления:

«На чолі халіфату — халіф, що зосередив в руках духовну і світську влада. Спадкоємцем міг стати член сім'ї халіфа чи хтось із роду Мухаммеда, яка має фізичні вади і який сягнув совершеннолетия».

Завдання 6. Визначте форму державного устройства:

«Автономна республіка Крим є невід'ємною складовою частиною й у межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведению».

Завдання 7. Про які функціях держави йдеться у наступному тексте?

«У 1970;х роках ХІХ в. України сталося 50 страйків; в 1880—1894 рр. — 94 страйки. У 1872 р. застрайкувало близько двох тис. робочих заводу Юза і шахтарів Донбасу. Усі страйку і страйки були подавлены».

Завдання 8. Визначте форму правления:

«Надмірні податкові вимоги короля Генріха IV (1216−1272г.г.) викликали зіткнення королівської влади з баронами. У 1258 р. англійські барони скликали совет-парламент, який взяв проект перебудови управління. З 1295 р. у роботі парламенту почали приймати участь представники міст і графств».

Завдання 9. Визначте форму державного устройства:

«Сполучені Штати гарантують кожному штату у цьому Союзі республіканську форму правління та охороні кожного їх від нападів извне…».

Завдання 10. Виокремлюючи ознаки правової держави, Акімов перечислил:

1) Верховенство закона.

2) Тотальний контроль правлячої элиты.

3) Принцип поділу властей.

4) Гарантированность права і свободи личности.

5) Незалежний суд. У чому помилився Акимов?

Тема 2. Характеристика правничий та правового регулирования.

громадських отношений.

Вопросы.

1. Поняття, ознаки і сутність права.

2. Джерела правничий та їх види. Система права.

3. Правові нормы.

4. Характеристика правового отношения.

Контрольні вопросы.

1. Дайте характеристику ознак правничий та його відмінностей з інших соціальних норм. 2. Що таке система права, з яких елементів плані вона складається? 3. Дайте характеристику джерелам правничий та їх видам. 4. Назвіть види нормативних актів. 5. Наведіть приклади локальних нормативних актів. 6. Дайте характеристику правовим регулюванням громадських відносин також його механізму. 7. З яких елементів полягає правова норма? 8. Які види правових норм залежно від характеру що міститься розпорядження існують? 9. З яких елементів полягає система права? 10. Як діють нормативні акти у часі, у просторі і з колі осіб? 11. Що таке юридичні факти? Чому вони називаються юридичними? 12. Дайте визначення правовідносини та її елементів. Наведіть приклад. 13. Чим КиМу різниться правоздатність від дієздатності суб'єктів правовідносин? 14. Назвіть види й форми реалізації права. 15. Чим відрізняються результати правотворческой і правозастосовчої діяльності державні органи? Наведіть примеры.

Практичні задания.

Завдання 1. Які функції виконує право?

1) Экономическую;

2) Воспитательную;

3) Регулятивную;

4) Государственную;

5) Охранительную.

Завдання 2. Розмістіть дані нормативні акти залежно від своїх юридичної силы?

1) Конституція Украины;

2) Кодекс законів про труде;

3) указ президента Украины;

4) Закон про собственности;

5) Постанова Кабінету Министров;

6) Рішення горисполкома;

7) Правила внутрішнього трудового розпорядку предприятия;

8) Статут акціонерного общества.

Завдання 3. Визначте елементи правової норми у таких примерах:

1) Що стосується видання державним чи іншим органом акта, не відповідного її відання або вимогами законодавства, підприємець вправі звернутися до суду чи арбітраж із заявою про визнання такого акта недійсним (ст. 15 закону про предпринимательстве).

2) За прострочення постачання чи недопоставку продукції постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді 8% вартості не що надійшла термін продукції (п. 57 Положення про поставки продукції производственнотехнічного назначения).

3) Громадянин, яка у тролейбус, зобов’язаний придбати талон, в іншому разі він оштрафований за безквитковий проезд.

Завдання 4. Як називається обов’язок суб'єкта перетерплювати несприятливі собі наслідки, передбачені правовими нормами?

1) Правонарушение;

2) Юридична обязанность;

3) Деликтоспособность;

4) Юридична ответственность;

5) Наказание.

Завдання 5. Як називається правило поведінки, дотриманню якого держава надає така велика значение?

1) Юридична обязанность;

2) Юридичний факт;

3) Норма права;

4) Юридична ответственность;

5) Правомірне поведение.

Завдання 6. Які з вище перерахованих джерел права ставляться до законам?

1) Постанови Верховної Ради саме Украины;

2) Конституція Украины;

3) Укази і розпорядження Президента Украины;

4) Кодекс одруження та сім'ї Украины;

5) Постанови і розпорядження Кабінету міністрів Украины.

Завдання 7. Сутність яких соціальних норм розкривають такі понятия:

1) Статут гаражно-строительного кооператива;

2) закон України «Про гражданстве»;

3) Традиції, этикет;

4) Евангелие;

5) Этика.

Завдання 8. Про яку правову систему йдеться у тексті: «Джерелом права у державі франків були звичаї, постанови франкських королів законодавчого характеру. Завойоване населення Галії жило за законами римського права».

Завдання 9. Які риси є притаманними правопорушення? Ответ:

1) Умысел;

2) Вредность;

3) Неосторожность;

4) Виновность;

5) Обоснованность.

Завдання 10. Даючи визначення одного з джерел права, студент Жаров сказав: «Правовий звичай — це рішення з конкретному справі, що було потім обов’язковим правилом на вирішення аналогічних справ». На що студент Аверін заперечив: «Правовий звичай — цього правила поведінки, що склався історично з постійної повторюваності протягом багато часу, і санкционируемое державою ролі загальнообов’язкового правила».

Хто їх прав?

Завдання 11. Назвіть елемент юридичної норми, який говорить про умови, у яких цю норму входить у действие:

1) Гипотеза.

2) Диспозиция.

3) Презумпция.

4) Санкция.

5) Преамбула.

Завдання 12. До яких галузям права (конституційного права, адміністративному праву, трудовому праву, цивільному праву, карному праву) ставляться такі правові институты:

1) Інститут адміністративної ответственности;

2) Інститут матеріальної ответственности;

3) Інститут купли-продажи;

4) Інститут кримінальної ответственности;

5) Інститут гражданства.

Завдання 13. За які види юридичних норм характером змісту правил поведінки (предоставительно-обязывающие, які дозволяють, які забороняють) поділяються наведені дії громадян? Ответ:

1) Оплата ж проїзд у транспорте;

2) Одержання студентами стипендії ;

3) Жорстоке поводження з животными;

4) Подача потерпілим позову до суду ;

5) Зловживання владою посадовим лицом;

6) Купівля у книгарні продуктів питания.

Завдання 14. До яких видам юридичних фактів относятся:

1) Руйнування вдома Іванових м. Дебальцево при урагане;

2) Хуліганський поведінка Широкова в транспорте;

3) Одержання вищої освіти Петровой;

4) Вихід пенсію Жигалина;

5) Перехід вулиці в зеленого світла светофора.

Завдання 15. Коли настає правоздатність гражданина?

1) З дня рождения;

2) Після набуття паспорта;

3) З дня совершеннолетия.

4) З часу устрою на работу;

5) З часу реєстрації брака.

Завдання 16. Дайте характеристику елементів правовідносини, виникає після виконання наступних юридичних фактов:

1) Абітурієнт Петров здав вступні екзамени та наказом ректора зарахований студентом университета.

2) Серегин прийнято працювати економістом планово-економічного відділу завода.

Тема 3. Характеристика законності і правопорядка.

Правопорушення і юридична ответственность.

Вопросы.

1. Характеристика законності і правопорядка.

2. Поняття правопорушення, його ознаки і виды.

3. Характеристика юридичної ответственности.

Контрольні вопросы.

1. Дайте характеристику законності і його принципам. 2. Що таке гарантії законності? Назвіть їх види. 3. Дайте характеристику правоохоронних органів прокуратури та своєї діяльності. 4. Що таке правопорядок? 5. Як співвідносяться між собою законність і правопорядок? 6. Дайте характеристику правомірного поведінки й назвіть його види. 7. Дайте характеристику правопорушення та її принципам. 8. Що таке склад правопорушення? 9. Дайте характеристику юридичну відповідальність і підставах її наступу. 10. Чим КиМу різниться юридичну відповідальність від моральної? 11. Назвіть види юридичну відповідальність і дайте їм характеристику. 12. Які органи влади та посадові особи наділені правом залучати до юридичної ответственности?

Практичні задания.

Завдання 1. Які з вище перерахованих органів є правоохоронними? Ответ:

1) Конституційний Суд;

2) Органи прокуратуры;

3) Судові органы;

4) Органи милиции;

5) Адвокатура;

6) Органи державних інспекцій і надзора.

Завдання 2. Чим відрізняються одна від друга такі правопорушення? Відповідь: Розкрадання державної власності; Викид забруднюючих речовин, у атмосферу з перевищенням допустимих нормативів; Запізнення працювати; Виготовлення бракованою продукції результаті недбалості, що спричинило псування матеріалів; Порушення предприятием-поставщиком терміну доставки продукції підприємствупокупателю.

Завдання 3. Знайдіть пошук правильної відповіді для даного визначення — правопорядок.

Відповідь: Правоохоронні органи держави; Законодавство держави; Рівень розвитку правової науки; Стан правової упорядкованості громадських відносин; Надбання людства у сфері права.

Завдання 4. Як співвідносяться законність і правопорядок?

Відповідь: Правопорядок є частиною законності; Правопорядок — це результат законності; Правопорядок обумовлює законність; Правопорядок і «законність обособленны друг від друга; Правопорядок і «законність разом становлять правове сознание.

Завдання 5. Правомірне поведінку і законність співвідносяться отже: Правомірне поведінка є наслідком законності; Законність є наслідком правомірного поведінки; Правомірне поведінка є необхідною ознакою законності; Правомірне поведінку і законність, не перетинаючись, є частинами правопорядку; Законність — технико-юридическое стан системи права, а правомірне поведінка — стан його реализации.

Нормативні акти і література до тем 1−3.

Конституцію України: Прийнята на п’ятої сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // ВВРУ. — 1996. — № 30.

Загальна Декларація правами людини. Права людини: Рб. документів. — М., 1990.

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // ВВРУ. — 1990. — № 31.

Про проголошення незалежної України: Постанова Верховної Ради саме України від 24 серпня 1991 р. // ВВРУ. — 1991. — № 38.

Теорія права: Підручник / За ред. В. О. Котюка — Київ: Вентурі, 1996.

Основи держави й права: Навчальний посібник / Під ред. В. В. Комарова — Х.: Одіссей, 1997.

Теорія держави й права: Курс лекцій / Під ред.Н. И. Матузова — М.: Юристъ, 1997.

Теорія держави й права: Підручник / За ред. В.В.Копейчікова — До.: Юрінком, 1998.

Загальна теорія держави й права: Підручник. — 4-те вид. перераб. і доп. — М.: Юрайт, 1998.

Теорія держави й права: Підручник / Під ред.В. Н. Хропанюка -М.: Интерстиль, 1999.

Правознавство: Підручник / За ред. В.В.Копейчікова — До.: Юрінком Інтер, 1999.

Основи держави й права України / Під ред. І.Н. Пахомова. — Х.: Одіссей, 2000.

Розділ 2. Основи адміністративного права.

Тема 1. Основи адміністративного права.

Вопросы.

1. Загальні засади про адміністративному праві, його предмет.

2. Адміністративно-правові відносини: утримання і виды.

3. Загальна характеристика органів виконавчої власти.

Контрольні вопросы.

1. Розкрийте значення адміністративного права. 2. Що таке предмет регулювання адміністративного права? 3. Назвіть джерела адміністративного права. 4. Дайте визначення поняття адміністративного права. 5. У чому своєрідність адміністративно-правових відносин? 6. Розкрийте зміст адміністративно-правових відносин. 7. Перелічіть державні органи контролю над здійсненням підприємницької діяльності. 8. Дайте поняття державної служби й державного служащего.

Практичні задания.

Завдання 1. Складіть схему «Ознаки адміністративного права».

Завдання 2. Складіть схему «Система органів виконавчої власти».

Завдання 3. Гр-н До., працюючий токарем державною заводі, систематично запізнювався до початку робочої зміни, тому не виконував встановлену норму вироблення. Майстер М. неодноразово усно робив йому зауваження, проте До. ними не реагував. Через війну М. поставив запитання про притягнення гр-на До. до ответственности.

Чи ж відносини зазначених осіб до адміністративно-правовим відносинам? Відповідь обоснуйте.

Завдання 4. Знайдіть правильний ответ:

Особливістю адміністративно-правових відносин і те, що вони виникають: Між працівниками всіх підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності; Між наймодавцем і наймачем майна; Між спадкоємцями за заповітом; Між державними органами під час здійснення виконавчої; Між продавцем і покупцем для придбання имущества.

Завдання 5. Які з вище перерахованих ознак характеризують адміністративно-правовій метод регулювання громадських отношений:

1) Юридична рівність сторон;

2) Юридична нерівність сторон;

3) Договоренность;

4) Підпорядкування одного боку інший стороне;

5) Государственно-властный характер.

Тема 2. Адміністративна ответственность.

Вопросы.

1. Поняття адміністративного правопорушення, його суб'єкти і состав.

2. Види адміністративних правонарушений.

3. Поняття адміністративної відповідальності ще й ті види адміністративних взысканий.

4. Порядок притягнення до адміністративної ответственности.

Контрольні вопросы.

1. Сформулюйте поняття адміністративного правопорушення, назвіть його суб'єкти і склад. 2. Хто то, можливо суб'єктом адміністративного проступку? 3. Дайте визначення адміністративного стягнення і перерахуєте його види. 4. Назвіть органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні проступки. 5. Назвіть види адміністративних правопорушень. 6. Дайте поняття адміністративної відповідальності ще і перерахуєте види адміністративних стягнень. 7. Назвіть органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. 8. Який існує порядок притягнення до адміністративної ответственности?

Практичні задания.

Завдання 1. Інспектор ДАІ зупинив гр-на Т. порушення правил дорожнього руху, і запропонував йому оплатити штраф. Гр-н Т. пояснив, що з його боку ніяких порушень бо й наполягав на складанні протокола.

Що робити у цій ситуації? Відповідь обоснуйте.

Завдання 2. 28 березня 1997 р. щодо гр-ки З. підготували протокол щодо порушення нею порядку заняття підприємницької діяльності (ст. 164 КоАП). 4 квітня 1997 року матеріал розглянутий, і гр-ка З. була стягнуто штраф. З зазначеним постановою вона погодилася і 24 квітня 1997 року оскаржила его.

До повноважень якого органу (посадової особи) входить впорядкування і розгляд подібних матеріалів? Який існує порядок оскарження постанов по адміністративним правопорушень? Які порушення допущены?

Завдання 3. П’ятнадцятирічний Сергій З., не додзвонившись до свого приятеля — сімнадцятирічного Олега Л. — з телефона-автомата, став різко, і сильно вдаряти телефонної трубкою про корпус телефону, у результаті пошкодив ее.

Який вид правопорушення мала місце у разі? Чи можна Сергія З. привернути увагу до ответственности?

Завдання 4. 29 грудня інспектор ДАІ затримав Шелудякина, який управляв автомашиною, які мають водійських прав. При оформленні матеріалів справи було встановлено, що Шелудякин після звільнення з дійсною військової служби на військовий облік не встав, живе без реєстрації в гуртожитку № 3, де його брат виконує обов’язки коменданта. 29 грудня після роботи Шелудякин поїхав зі своєю знайомої в приміський селище на автомашині брата.

Хто й скоєння яких правопорушень може бути притягнутий до адміністративної ответственности?

Завдання 5. Що належить до адміністративним правопорушень? Запізнення працювати інженера Гуревича на 27 хвилин; Засмічення громадянином Тарабриным частини території парку їм. Щербакова побутовими відходами, і покидьками; Ненадання необхідної допомоги лікарем Гуськовим громадянинові Парову, що у небезпечному життю стані; Управління Зимін автомашиною «Москвич — 412 «може опьянения.

Завдання 6. За кількаразове непокора вимогам судді під час судовий процес суддя Ворошиловського районного суду Фомушкін виніс постанову по притягнення відповідачки Буяновой до адміністративної відповідальності у вигляді арешту терміном п’ять суток.

У Буяновой є неповнолітня дочка Настя 1992 року рождения.

Чи правомірне накладено дане стягнення на Буянову?

Нормативні акти і література до тем 1−2.

Конституцію України: Прийнята на п’ятої сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // ВВРУ. — 1996. — № 30.

Кодекс України про адміністративні правопорушення зі змінами та доповненнями. — До., 1993,.

Про державну службу: закон України від 16 грудня 1993 р. //ВВРУ. — 1993. — № 43.

Правознавство: Навчальний посібник / За ред. В.В. Копєйчикова. — До.: Юрінком Інтер, 1999.

Адміністративне право України: Підручник / За ред. В. К. Колпакова. — До.: Юрінком Інтер, 1999.

Адміністративне це право України: Підручник / Під ред. Н. И. Данилькевича. — Дніпропетровськ: Арт-Пресс, 1999.

Розділ 3. Громадянське право Украины.

Тема 1. Загальні засади громадянського права Украины.

Вопросы.

1. Поняття громадянського права, його предмет, метод і система.

2. Джерела громадянського права.

3. Громадянське правоотношение, його элементы.

4. Юридичні факти, угоди та їх характеристика.

5. Позовна давность.

Контрольні вопросы.

1. Які регулюються цивільного законодавства? 2. Перелічіть все групи громадських відносин, складових предмет громадянського права. 3. Де знаходить найповніше відбиток система громадянського права? 4. З яких розділів полягає ЦК України? 5. Назвіть елементи громадянського правовідносини. 6. Що таке угода? 7. Назвіть умови дійсності угоди. 8. Перелічіть угоди, нотаріальне посвідчення яких обов’язково. 9. Який орган у якому порядку вправі визнати угоду нечинною? 10. Які наслідки визнання угоди недійсною? 11. Що таке позовна давність? 12. Що таке призупинення і перерву течії термінів позовної давности?

Практичні задания.

Завдання 1. Яким терміном іменується здатність особи мати правничий та нести юридичні обязанности?

Відповідь: 1) правомочність; 2) дієздатність; 3) правоздатність; 4) правової статус; 5) правоотношение.

Завдання 2. Що із зазначеного належить до суб'єктів цивільних прав?

Відповідь: 1) дії; 2) держава; 3) речі; 4) громадяни; 5) юридичні лица.

Завдання 3. Якими нормативними актами регулюються цивільні правовідносини з участю граждан?

Відповідь: 1) цивільним кодексом; 2) договором; 3) рішенням профспілкового органу; 4) судовим рішенням; 5) наказом директора предприятия.

Завдання 4. Куди має звернутися громадянин для захисту честі і достоинства?

Відповідь: 1) арбітражного суду; 2) Конституційний суд України; 3) профспілковий орган; 4) районний суд; 5) милиция.

Завдання 5. Не може бути підставою виникнення цивільних правий і обязанностей?

Відповідь: 1) намір; 2) подія; 3) відкриття; 4) адміністративний акт; 5) заподіяння вреда.

Завдання 6. Які особисті немайнові блага є об'єктом цивільних прав?

Відповідь: 1) честь, гідність; 2) свободою пересування; 3) зображення громадянина у творі образотворчого искусства.

Завдання 7. Зображення громадянина як саме є цивільних прав?

Відповідь: 1) будь-яким; 2) фотографічним; 3) засобами образотворчого искусства.

Завдання 8. Юридичними фактами являются:

Відповідь: 1) все реальні факти об'єктивної дійсності; 2) такі факти реальної буденної дійсності, які власними силами породжують юридичні наслідки; 3) дії і, із якими закон пов’язує юридичні последствия.

Завдання 9. Угодами являются:

Відповідь: 1) події; 2) будь-які дії громадян, і юридичних; 3) дії громадян і організації, створені задля встановлення, зміну або припинення цивільних правий і обязанностей.

Завдання 10. З який угоди може виникнути громадянське правоотношение?

Відповідь: 1) будь-який; 2) яка суперечить закону; 3) лише передбаченої законом.

Завдання 11. Визначте в умовах завдання, як і формі повинні прагнути бути скоєно угоди. Відповідь: між 1) громадянами продаж холодильника вартістю 300 грн з сплатою покупцем продавцю повної суми під час укладання угоди; 2) організаціями у товару; 3) громадянами за договором позики на суму 10 і 150 грн; 4) громадянами продаж бібліотеки за 250 грн.

Завдання 12. З моменту починається споживачів протягом терміну позовної давности?

Відповідь: 1) не пізніше, ніж за рік від часу порушення права; 2) від часу підписання угоди; 3) з дати, певної сторонами; 4) від часу, коли обличчя дізналися про тому, що право порушено; 5) від часу порушення права.

Завдання 13. Бавовняний комбінат 5 січня 1995 р. відправив швейної фабриці партію тканин. При приймання за якістю знайшли вади на отриманої продукції, що 10 січня 1995 р. складено акт приймання. У акті було зазначено, що коли частина тканин у документах першим сортом відповідає второму.

9 липня 1997 р. швейна фабрика подала у арбітражного суду позов із вимогою стягнути з постачальника вартість неякісних виробів, оплачених раніше, штраф за поставку неякісної продукції і на різницю, утворену внаслідок уценки.

Представник відповідача, спростовуючи позову, зазначив, що швейна фабрика пропустила строк позовної давності зі спорів якість, оскільки з моменту відвантаження тканини минуло не більше двох із половиною лет.

Який порядок звернення до суду? Як може бути дозволено спор?

Тема 2. Суб'єкти громадянського права.

Вопросы.

Громадяни як суб'єкти громадянського права.

1. Поняття і загальну характеристику юридичної особи. Види юридичних лиц.

2. Як суб'єкт громадянського права.

Контрольні вопросы.

1. Що розуміють під громадянської правоздатністю? Коли сама вона і його припиняється? 2. Що розуміють під громадянської дієздатністю? Коли її виникає? 3. Чи допускається обмеження в правоздатності і дієздатності громадян? 4. Хто може визнаватися недієздатною? 5. Хто є частково дієздатним? 6. Що розуміють під юридичною особою у яких цілях вона виникає? 7. Що розуміють під правосуб'єктністю юридичної особи та як співвідноситься вона із правосуб'єктністю фізичної особи? 8. Як визначається місцезнаходження юридичної особи? 9. Перелічіть види юридичних. 10. Чи відповідає юридична особа за зобов’язаннями держави? 11. Які способи виникнення і припинення юридичної особи? 12. Що таке реорганізація юридичного лица?

Практичні задания.

Завдання 1. 19-річний Дмитро Борисов під впливом поганий компанії приохотився до спиртним напоям, став повністю пропивати зарплату, погано справлятися з роботою. Батьки Дмитра, намагаючись врятувати сина від згубного впливу алкоголю, звернулися до суду з проханням про обмеження його дієздатності, особливо про позбавлення нас його права самому одержувати заробітну плату й продавати його ж речі. Батько Дмитра просив суд призначити його попечителем і Ющенко заявив у своїй про намір не витрачати сімейні потреби заробіток сина, а перераховувати до ощадбанк на його ім'я, але не матимуть права користування внеском без дозволу отца.

У яких випадках у якому порядку допускається обмеження дієздатності? При яких умов, можливо обмеження дієздатності осіб, зловживають спиртними напоями? Підлягає чи задоволенню прохання Дмитрових батьків Борисова?

Завдання 2. Ніна Павлова після трагічну смерть обох батьків мешкала в отриманому у спадок домі разом із тьотею, що була призначена її попечителем. Коли Ніні виповнилося 16 років, вона, отримавши рішення виконкому у зниженні шлюбного віку, одружилася із 20-річним Нікітіним, який жив у іншому місті. У зв’язку з від'їздом до чоловіка Ніна вирішила продати дім" і знайшла покупця. Однак у нотаріальної конторі, попри пред’явлення свідчення про шлюбі, договір купівлі-продажу вдома ні засвідчено з тієї причини, що Ніна — неповнолітня, а дозволу попечителя продаж вдома немає. Ніна оскаржила дії нотаріуса в суд.

Це означає цілковита й часткова дієздатність? Який обсяг дієздатності неповнолітніх? Коли стається дієздатність у його объеме?

Завдання 3. Тарасова звернулася до нотаріальну контору з проханням видати їй свідоцтво про право наслідування майна, належить її чоловіку Тарасову. До заяви вона доклала рішення про визнання її чоловіка безвісно відсутнім. Нотаріус, враховуючи, що з отримання останніх даних про свого чоловіка відбулося близько 4 років, вирішив, що, згідно до закону Тарасова можна вважати мертвим, і видав Тарасової свідчення на право наследования.

За наявності яких умов у якому порядку громадянин то, можливо визнаний безвісно відсутнім й оголосили мертвим? Були у даному разі умови у тому, щоб можна вважати Тарасова мертвим? Правомірні чи дії нотариуса?

Завдання 4. Після закінчення якого часу про невідомості місця перебування громадянина може визнаватися мертвим? Відповідь: 1) рік; 2) двох років; 3) 3 роки; 4) п’ять років; 5) п’ять-шість лет.

Завдання 5. Для визнання громадянина безвісно відсутнім на повинен бути даних про місці його: 1) 6 місяців; 2) рік; 3) півтора року; 4) двох років; 5) три года.

Завдання 6. Набувши в шлюб 17-річні В’ячеслав і Лариса Савельевы вирішили зайнятися підприємницької діяльності. Однак у державної реєстрації як індивідуальних підприємців їм було відмовлено по тій причині, що він ще немає 18 лет.

Правомірні чи дії реєструючого органа?

Завдання 7. Не є формою реорганізації юридичного лица?

Відповідь: 1) злиття; 2) скасування; 3) поділ; 4) приєднання; 5) выделение.

Завдання 8. Виключіть не так під назвою порядок припинення юридичних лиц.

Відповідь: 1) дозвільний; 2) добровільний; 3) розпорядливий; 4) примусовий; 5) специальный.

Завдання 9. Трикотажна і текстильна фабрики заснували магазин «Одяг» на правах юридичної особи з продажу своїх виробів. Через рік трикотажна фабрика обанкротилась.

Буде відповідати магазин «Одяг» за зобов’язаннями трикотажної фабрики?

Завдання 10. Комерційний банк «Тандем» був у р. Вінниці й там пройшов державної реєстрації. Через рік банк переїхав до р. Київ де він продовжив свою деятельность.

Який місто: Вінниця чи Київ є місцем перебування комерційного банку «Тандем»?

Тема 3. Правове регулирование.

підприємницької деятельности.

Вопросы.

1. Поняття підприємницької діяльності, її ознаки і принципы.

2. Умови здійснення підприємницької деятельности.

Контрольні вопросы.

1. Сформулюйте поняття підприємницької діяльності. 2. Перелічіть ознаки та організаційні принципи здійснення підприємницької діяльності. 3. Назвіть організаційно-правові форми здійснення підприємницької діяльності. 4. Який порядок здійснюється державної реєстрації речових підприємницької діяльності? Якими нормативними актами цей порядок передбачено? 5. Надання яких документів необхідне реєстрації підприємницької діяльності? 6. Перелічіть умови здійснення підприємницької діяльності. 7. Що таке ліцензування підприємницької діяльності? 8. Перелічіть основні правничий та обов’язки суб'єктів підприємницької діяльності. 9. Які локальні норми мають найбільше значення в підприємницькому праві? 10. Чи можна займатися підприємницької діяльності без державної реєстрації речових; без ліцензування; без патентування? 11. Підлягають чи державної реєстрації речових філії, представництва, дочірні підприємства? 12. Які засоби захисту вправі обрати підприємці при необгрунтованому відмову реєстрації чи порушення строків реєстрації? 13. Чи можливий відмова суб'єкту підприємництва державної реєстрації речових по мотивацію недоцільність створення юридичного лица?

Практичні задания.

Завдання 1. Хто то, можливо суб'єктом підприємницької деятельности?

Відповідь: 1) громадян України; 2) иностранные юридичних осіб; 3) особи без громадянства; 4) іноземним громадянам; 5) комерційні юридичних осіб; 6) некомерційні юридичних осіб; 7) політичні партии.

Завдання 2. Приватний підприємець Смирнов займається торгової банківською діяльністю та діяльністю з надання побутових послуг і здійснює розрахунки з юридичних осіб в безготівкової форме.

Купуються чи торгові патенти у тому случае?

Завдання 3. Підприємство «Дон» має намір розпочати виробництво тютюнових изделий.

Які здійснення підприємницької діяльності даного предприятия?

Завдання 4. Громадянка Миронова звернулася до виконком із заявою про видачі посвідчення про реєстрацію підприємницької діяльності. У заяві вона зазначила, що збирається займатися діяльністю по виготовлення та реалізації медикаментів, яка полягати у зборі лікарських трав, рослин, корений і виготовленні з їхньої основі настоянок, розчинів, мазей, які у нетрадиційної медицині. Виконком відмовив їй у видачі посвідчення про реєстрацію, виходячи з тому, що вона немає спеціального дозволу (ліцензії) МОЗ України про на право виготовляти й реалізовувати медикаменти, і навіть відсутня фармакологічне образование.

Миронова вирішила оскаржити рішення исполкома.

Дайте характеристику поняття підприємницької діяльності, її суб'єктів, принципів, організаційних форм, обмежень і умов здійснення підприємницької діяльності. Визначте обгрунтованість відмови реєструючого органу. Куди Миронова може оскаржити рішення исполкома?

Нормативні акти і литература.

Про підприємництво: закон України від 07.02.91 р.// Відомості Верховної Заради України. — 1991. — № 14. — У розділі ст. 168.

Про патентування деяких видів підприємницької діяльності: Закон України від 23.03.96 р.// Відомості Верховної Заради України. — 1996. — № 20. — У розділі ст. 82.

Положення про державної реєстрації речових суб'єктів підприємницької діяльності. Затверджене Постановою Кабінету міністрів України від 25.05.98 р. // Збірник урядових нормативних актів України. — 1998. — № 11. — У розділі ст. 256.

Положення про порядок лиценцзирования підприємницької діяльності. Затверджене Поставновлением Кабінету міністрів України від 03.07.98 р. // Офіційний вісник України. — 1998. — № 27. — У розділі ст. 1004.

Правові основи підприємницької діяльності // Під ред.В.І.Шакуна, П. В. Мельника, В. П. Поповича — До.: Правові джерела, 1997. — 780с.

Підприємницький це право України: Практикум // Під загальною ред. Н. А. Саниахметовой.- Х.: Одіссей, 1999. — 416 с.

Правознавство: Навч. посібн. / А.М.Колодій, І.В. Опришко. — 3-є вид. перероб. й доп. — До.: Юрінком Інтер, 2000.

Тема 4. Право собственности.

Вопросы.

1. Поняття і змістом права собственности.

2. Право приватної собственности.

3. Право колективної собственности.

4. Право державній і комунальній собственности.

5. Цивільно-правові засоби захисту права собственности.

Контрольні вопросы.

1. Розкрийте поняття права власності в об'єктивному і суб'єктивному сенсі. 2. Перелічіть нормативні акти, регульовані право власності в.

Україні. 3. Якими правомочностями у якій послідовності окреслюється законом зміст права власності? 4. Перелічіть форми власності України. 5. Охарактеризуйте право приватної власності. 6. Охарактеризуйте право колективної власності. 7. 7. Охарактериуйте право державної власності. 8. Охарактеризуйте право комунальної власності 9. Перелічіть підстави виникнення права власності. 10. Перелічіть підстави припинення права власності. 11. У якій орган у якому порядку взагалі треба поводитися власнику для захисту свого порушеного права власності? 12. Перелічіть і охарактеризуйте цивільно-правові засоби захисту права власності. 13. Розкрийте поняття «сумлінний власник» і «несумлінний власник». 14. Дайте поняття права інтелектуальної собственности.

Практичні задания.

Завдання 1. Знайдіть у Конституції України норму, закрепляющую право власності, розкрийте її содержание.

Завдання 2. З зазначеного переліку виберете форми власності, що у Украине:

Відповідь: 1) інтелектуальну власність; 2) спільна власність; 3) державна власність; 4) приватна власності; 5) комунальна власність; 6) загальна долевая; 7) колективна; 8) обегосударственная собственность.

Завдання 3. До пред’явлення позову про захист права власності обов’язково чи пред’явлення претензии?

Відповідь: 1) так; 2) немає; 3) тільки у взаєминах між підприємствами; 4) тільки у взаєминах між гражданами.

Завдання 4. Хто до суб'єктів права колективної власності не относится?

Відповідь: 1) трудовий колектив державного підприємства; 2) колектив орендарів; 3) кооператив; 4) товариство; 5) господарське товариство; 6) господарські об'єднання; 7) профспілка; 8) політичну партію; 9) громадське об'єднання; 10) релігійна организация.

Завдання 5. державне підприємство «Єнакіївський машинобудівний завод» звернувся до суду із позовом про усунення перешкод для використання своїм майном до ТОВ «Нистра». У позовній заяві позивач просить зобов’язати відповідача знести паркан, що перешкоджає проходу до пандусу цехів № 4 і № 5, а також розблокувати двері для проходу через цех № 13.

Чи має право машинобудівний завод звернутися до суду з зазначеними вимогами та яким буде рішення суда?

Завдання 6. Морозов 1987 р. замешкав у занедбаному домі, відремонтував його й проживає разом із сім'єю по сьогодні. До нього звернувся Акімов з вимогою звільнити будинок, оскільки за наявними в нього правоустановчим документам якого є собственником.

Морозов вважає себе власником спірного вдома. Він знає його як діяти за цій ситуації й звернувся по допомогу до юридичну консультацію, і потім має намір звернутися до суду. Чи мають право Морозов звернутися до суду для захисту права власності? Прокоментуйте ситуацию.

Завдання 7. Дружина Орлова за відсутності свого чоловіка продала телевізор своєї знайомої Вавилової, що відразу розплатилася і відвезла купівлю до собі додому. Повернувшись із відрядження, чоловік обурився, сказавши, що власником телевізора себе вважає теж, і знову зажадав, щоб чоловіка привезла телевізор назад. Вавилова повернути його отказалась.

Як може бути дозволено суперечка подружжів і покупателем?

Нормативні акти і литература.

Цивільний Кодекс України // Кодекси України. — 1998 — № 3.

Про власність: закон України від 7.02.91 р.// Відомості Верховної Заради України. — 1991. — № 20. — У розділі ст. 249.

Основи держави й права України./ Під ред. І.Н. Пахомова. — Х.: Одіссей, 2000. — С.132.

Право власності в Україні: Навч. посібн. / О. В. Дзера, М.С. Кузнєцова, О.А. Підопригора та ін. — До.: Юрінком Інтер, 2000.

Правознавство: Навч. посібн. / А.М. Колодій, І.В. Опришко. — 3 вид. перероб. й доп. — До.: Юрінком Інтер, 2000.

Тема 5. Правове регулювання створення і правоохоронної діяльності предприятий.

Вопросы.

1. Загальні засади про предприятиях.

2. Майнові права предприятия.

3. Управління предприятием.

4. Господарська, економічна і соціальний деятельность.

Контрольні вопросы.

1. Сформулюйте поняття підприємства міста і охарактеризуйте його ознаки. 2. Перелічіть види підприємств. 3. Із якою метою створюються відособлені структурні підрозділи розміщуються ?

Перелічіть їх і зазначте спільні смаки й відмітні ознаки. 4. Перелічіть об'єднання підприємств і зазначте, із метою вони утворюються. 5. Який порядок виходу структурних підрозділів зі складу підприємств? 6. Перелічіть способи створення підприємств. 7. Який порядок державної реєстрації речових підприємств? 8. Які джерела формування майна підприємств? 9. Перелічіть загальні принципи управління підприємством. 10. Дайте загальну характеристику органів управління підприємством. 11. Що розуміємо під господарської діяльністю підприємства? 12. Назвіть правові норми й економічних умов здійснення господарську діяльність. 13. Що таке зовнішньоекономічна діяльність підприємства? 14. Що таке соціальна діяльність підприємства? 15. Що слід розуміти під комерційною таємницею підприємства? 16. Перелічіть способи припинення підприємств. 17. Що становить структуру предприятия?

Практичні задания.

Завдання 1. Комерційний банк «Рубін» м. Донецька відкрив своє представництво м. в Києві й філія м. Харькове.

Якими функціями повинні прагнути бути наділені представництво й філія? Чим регулюється їхня діяльність? Чи необхідна їх державна реєстрація у містах? Хто може призначити керівників філії і представительства?

Завдання 2. Завод «Буддеталь» звернулася до суду з позовом про про визнання однієї з партнерів банкрутом. Після порушення справи про політичне банкрутство заводом виявлено додаткові майнові зобов’язання боржника, які судом при справи не рассматривались.

Чи має право завод заявити додаткові майнові претензії і як це зробити відповідно до законів «Про підприємства України» і «Про банкротстве»?

Завдання 3. Громадянин Степанов з однодумцями вирішили відкрити мале ремонтно-будівельне підприємство. Вони зібрали бригаду з 60 людина. У органі державної реєстрації речових їм сказано, що, згідно з законом «Про підприємства України», до малих підприємствам ставляться підприємства з чисельністю до 50 чоловік і відмовили у регистрации.

Чи є підставу орган державної реєстрації речових відмовити? Відповідь обоснуйте.

Завдання 4. У 1997 р. було створено і зареєстроване встановленому законом порядку суспільство з обмеженою відповідальністю «Донбас». 2000;го р. в підприємства виникла потреба внести в установчі документи, пов’язані зі зміною юридичного адреси — й прийняттям у складі засновників нове обличчя. Зібрали і подано всі необхідні документи. У районної держадміністрації повідомили, у цьому разі необхідно наново пройти державну регистрацию.

Чи є підстави для звернення до орган державної реєстрації? Який встановлено порядок внесення зміни й доповнення в установчі документи? Обгрунтоване вимога органу державної регистрации?

Завдання 5. Виберіть з представленого переліку необхідні поняття «асоціації», «корпорації», «консорціуму», «концерну»: Договірні об'єднання, створені з урахуванням поєднання виробничих, наукових закладів та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників; Договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарську діяльність. Немає право втручатися у виробнича й комерційної діяльності кожного з її учасників; Статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо. з урахуванням повної фінансової залежності від однієї чи групи підприємців; Тимчасові статутні об'єднання промислового чи банківського капіталу досягнення спільної цели.

Нормативні акти і литература.

Про підприємства України: закон України від 27.03.91 р.// Відомості Верховної Заради України. — 1991. — № 24. — У розділі ст. 272.

Спасибі І.В., Глушка І.І. Науково-практичний коментар до закону України «Про підприємства України» від 27.03.91 г. — Х.: Консум, 1997.

Основи держави й права України / Під ред. І.Н. Пахомова. — Х.: Одіссей, 2000. — С.132.

Тема 6. Правове регулювання створення й зовнішньоекономічної діяльності господарських обществ.

Вопросы.

1. Загальна характеристика господарських обществ.

2. Акціонерні общества.

3. Товариства з обмеженою ответственностью.

Контрольні вопросы.

1. Що таке господарські товариства і хто сюди ж належить? 2. Хто то, можливо засновниками й учасниками суспільства? 3. Які фонди створюють у суспільстві? 4. Що таке товариство? 5. Які бувають види акціонерних товариств? 6. Як поширюються акції під час створення акціонерного товариства? 7. Який порядок скликання і проведення установчих зборів? 8. Назвіть вищий і виконавчий органи акціонерного товариства. 9. Що таке суспільство з обмеженою відповідальністю? 10. Які особливості змісту установчих документів ТОВ? 11. Назвіть вищий і виконавчий органи суспільства з обмеженою ответственность?

Практичні задания.

Завдання 1. Що повинна утримувати найменування общества?

Відповідь: 1) установчі документи; 2) вид суспільства; 3) приналежність суспільства; 4) прізвища (найменування) товариства; 5) правничий та обов’язки його учасників і учредителей.

Завдання 2. Що із зазначеного не належить до засновників і учасникам общества?

Відповідь: 1) громадяни; 2) іноземні юридичних осіб; 3) міжнародні організації; 4) дочірні підприємства; 5) філії; 6) іноземним громадянам; 7) особи без громадянства; 8) підприємства, установи, организации.

Завдання 3. Та на якій термін створюється общество?

Відповідь: 1) 1 рік; 2) невизначений термін; 3) 3 року; 4) 5 років; 5) 10 лет.

Завдання 4. Які відомості мусить мати Статут акціонерного общества?

Відповідь: 1) вид суспільства; 2) предмет й мету діяльності; 3) розмір частки кожного з учасників; 4) вид випущених акцій; 5) номінальна вартість акцій; 6) кількість акций.

Завдання 5. Що із зазначеного є органом суспільства з обмеженою ответственностью?

Відповідь: 1) установчі збори; 2) дирекція; 3) спостережний рада; 4) генерального директора; 5) правління; 6) ревізійна комиссия.

Завдання 6. загальними зборами акціонерного товариства «Акорд «було вирішено замінити застаріле обладнання з метою підвищення продуктивності праці, зниження собівартості й отримання прибыли.

Голова Правління акціонерного товариства Іванов взяв кредит в банку, але використаний був у інші статті, а чи не купівля устаткування. Це призвело до втрати конкурентоспроможності випущених товарів, зниження обсягу реалізації, падіння курсу акцій, зменшенню прибутків і дивідендів. Акціонери почали звертатися до Правління і Спостережна Рада з проханнями проведення загальних зборів і прийняття термінових заходів підвищення роботи акціонерного товариства. Проте Правління і Спостережна Рада ухилялися від скликання зборів. Тоді частину акціонерів, володіють разом більш ніж 30% акцій (голосів), самі скликали збори і направили питання розірвання контракти з головою Правління і переобранні Спостережної ради у зв’язку з невиконанням ними своїх обязанностей.

1. Дайте характеристику поняття акціонерного товариства, його видів, структури, повноважень вищого органу акціонерного товариства, його Спостережної ради і Правління, порядку скликання загальних собраний.

2. Чи мають право акціонери самостійно скликати загальні збори, що не порядку це? Чи може загальні збори звільнити голови Правління і переобрати Спостережна Совет?

Нормативні акти і литература.

Про господарські товариства: закон України від 19.09.1991 р. (з змінами і доповненнями за станом 01.01.1998 р.) // Відомості ВРУ. — 1991. — № 49. — У розділі ст. 682.

Цивільне право: Підручник. — 1−2 т. / За ред. О.А. Підопригори, Д.В.Бобрової. — До.: Вентурі, 1996.

Громадянське це право України: Навчальний посібник. У 2 год. / Під ред. С. А. Слипченко, В. А. Кройтор. — Х.: Эспада, 2000.

Правознавство: Навч. посібник / А.М. Колодій, І.В. Опришко. — 3-є видання перероб. й доп. — До.: Юрінком Інтер, 2000.

Тема 7. Цінні папери, і їх обращение.

Вопросы.

1. Загальна характеристика цінних бумаг.

2. Характеристика акций.

3. Випуск і обіг цінних паперів, діяльність фондовій биржи.

Контрольні вопросы.

1. Що таке цінних паперів? 2. Які бувають цінних паперів? 3. Коли виникають правничий та обов’язки по цінних паперів? 4. Що таке акція? 5. Хто приймають рішення про випуск акцій? 6. Що таке облігації і яких видів випускаються облігації? 7. Що таке вексель? 8. Що таке ощадні сертифікати? 9. Хто веде загальний реєстр випуску цінних паперів? 10. Що таке фондової біржі? 11. Які органи здійснюють контролю над випуском і зверненням цінних бумаг?

Практичні задания.

Завдання 1. Яким терміном іменується юридична особа, яка своє ім'я випускає цінні папери зобов’язується виконувати обов’язки, які з умов його выпуска?

Відповідь: 1) уповноважена обличчя; 2) покупець; 3) власник; 4) емітент; 5) организация.

Завдання 2. Що з переліченого належить до видів акций?

Відповідь: 1) прості; 2) на пред’явника; 3) власника; 4) іменні; 5) привілейовані; 6) фиксированные.

Завдання 3. Коли виплачуються дивиденды?

Відповідь: 1) щокварталу; 2) щомісяця; 3) за підсумками года;4) 1 разів у рік; 5) 3 десь у год.

Нормативні акти і литература.

Про цінні папери та фондової біржі: закон України від 18.06.91 р.// Відомості Верховної Заради України. — 1991. — № 39.

Цивільне право: Підручник. — 1−2 т. / За ред. О.А. Підопригори, Д.В.Бобрової. — До.: Вентурі, 1996.

Громадянське це право України: Навчальний посібник. У 2 год. / Під ред. С. А. Слипченко, В. А. Кройтор. — Х.: Эспада, 2000.

Правознавство: Навч. посібник / А.М. Колодій, І.В. Опришко. — 3-є видання перероб. й доп. — До.: Юрінком Інтер, 2000.

Тема 8. Загальні засади про обязательствах.

Вопросы.

1. Поняття і є підстава виникнення обязательств.

2. Поняття і характеристика господарських договоров.

3. Принципи виконання обязательств.

4. Способи забезпечення виконання обязательств.

5. Відповідальність порушення обязательств.

Контрольні вопросы.

1. Сформулюйте поняття зобов’язання. 2. Що підставою виникнення зобов’язання? 3. Сформулюйте поняття договори та охарактеризуйте його види. 4. Що становить зміст договору? 5. Перелічіть і охарактеризуйте принципи виконання зобов’язань. 6. Перелічіть і охарактеризуйте способи забезпечення виконання зобов’язань. Яке їхнє значення? 7. Розкрийте поняття цивільно-правову відповідальність, виникає у разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язань. 8. Що слід розуміти під збитками? 9. Дайте поняття «неустойки». 10. Що таке претензійний його лист і позовна заява? 11. У якій орган слід звернутися кредитору для захисту (відновленням) порушеного права у разі невиконання чи неналежного виконання обязательства?

Практичні задания.

Завдання 1. Автомобільний завод звернувся із позовом фабриці про застосування до ній майнових санкцій у зв’язку з простроченням продажу автозаводу обивочных матеріалів на загальну вартість 500 грн.

Фабрика просила звільнити його від санкцій, посилаючись на можливість те, що вона могла своєчасно виконати договір з автозаводом через простроченого отримання сировини від своєї партнера. Продаж сировини було затримано у зв’язку з тим, що залізниця невчасно виділила вагони, передбачені планом перевозки.

Порушено у тому випадку чиїсь права? Протягом якого терміну і як і орган кредитор вправі звернутися з приводу відновлення (захистом) порушеного права у кожному даному випадку? Яке розв’язання має бути прийнято? Складіть претензію і позовну заявление.

Завдання 2. У завод недопоставил покупателю-заводу холодильників мотор-компрессоров у сумі 1300 грн. Однак у лютому заповнив цю недопоставку.

У тому частина мотор-компрессоров у сумі 300 грн під час приймання була забракована як і відповідна стандарту. У зв’язку з їх поверненням продавцю завод холодильників зазнав збитків на сумі 100 грн. (видатки возврат).

По зазначеним фактам недопоставки, продажу бракованою продукції і на заподіяння збитків покупець пред’явив позов проти продавцу.

Який передбачено порядок прийому товарів? Що у цій ситуації є убытками?

Обгрунтуйте позовні вимоги заводу холодильників. Напишіть претензію і позовна заява. Як може бути дозволено спор?

Завдання 3. Громова, йдучи від Смолиной під час дощу, попросила подругу дати їй плащ з наступним поверненням. На наступного дня, ні за тиждень плащ повернутий ні. Смоліна телефоном попросила Громову негайно повернути їй плащ потім та відповіла, що вона немає времени.

Як дозволити спор?

Завдання 4. Фермер Рощин взяв у свої борг у сільськогосподарського кооперативу насіннєвий картопля з умовою сплати від вартості після продажу збіжжя картоплі. Як поручителя виступив фермер Олялин. Рощин не зміг віддати борг у термін, оскільки кущі картоплі були знищені колорадським жуком і фитофторой. Борг кооперативу виплатив Олялин.

Якими правами став мати Олялин після виплати боргу Рощина?

Завдання 5. В’юнів зобов’язався відремонтувати і пофарбувати будинок Карлову і попросив видати йому аванс. Карлів замість авансу запропонував Вьюнову задаток і в письмовій формах оформив передачу його. Через день цього В’юнів відмовився виконати обумовлену роботу. Карлів зажадав від Вьюнова сплатити йому подвійну суму задатку і відшкодувати убытки.

Чи правомірне вимога Карлова до Вьюнову?

Нормативні акти і литература.

Цивільний Кодекс України // Кодекси України. Книжка друга. До.: Юрінком Інтер, 1997.

Вол «язальне право: Підручник / За ред. О. В. Дзери — До.: Юрінком Інтер, 1998.

Громадянське це право України: Навчальний посібник. У 2 год. / Під ред. С. А. Слипченко, В. А. Кройтор. — Х.: Эспада, 2000.

Збірник зразків цивільно-правових документів із Основ права: Посібник / Упорядники: І.А. Щербак, Л.І. Фесечко. — Донецьк: ДонНУ, 2000. — 60 с.

Правознавство: Навч. посібник / А.М. Колодій, І.В. Опришко. — 3-є видання перероб. й доп. — До.: Юрінком Інтер, 2000.

Тема 9. Характеристика основних видів господарських і громадянських договоров.

Вопросы.

1. Договір купли-продажи.

2. Договір аренды.

3. Договір перевозки.

Контрольні вопросы.

1. Що таке договір і яке його зміст? 2. Що таке договір купівлі-продажу? 3. У якій термін у них є претензію вади проданих речей? 4. Які правничий та обов’язки мають боку договору? 5. Що таке договір оренди? 6. Та на якій який термін укладається договір оренди? 7. Що таке договір перевезення? 8. Який строк позовної давності існує у суперечкам з перевезення вантажів? 9. Який термін встановлено до розгляду проекту договору з органами залізничних перевозок?

Практичні задания.

Завдання 1. Яка форма укладання господарських договорів существует?

Відповідь: 1) письмова; 2) усна; 3) в формі вбрання; 4) телеграфом; 5) по телефону.

Завдання 2. Хто є сторонами у договорі купли-продажи?

Відповідь: 1) постачальник; 2) підрядник; 3) виконавець; 4) постачальник; 5) покупатель.

Завдання 3. У якій формі має бути укладений договір купівлі-продажу домостроения?

Відповідь: 1) в усній формі; 2) у вигляді письмового угоди, підтвердженого свідками; 3) в письмовій формах, нотаріально засвідченій; 4) у вигляді реєстрації в инвентарбюро.

Нормативні акти і литература.

Цивільний Кодекс України // Кодекси України. Книжка друга. До.: Юрінком Інтер, — 1997.

Вол «язальне право: Підручник / За ред. О. В. Дзери — До.: Юрінком Інтер, 1998.

Громадянське це право України: Навчальний посібник. У 2 год. / Під ред. С. А. Слипченко, В. А. Кройтор. — Х.: Эспада, 2000.

Збірник зразків цивільно-правових документів із Основ права: Посібник / Упорядники: І.А. Щербак, Л.І. Фесечко. — Донецьк: ДонНУ, 2000. — 60 с.

Правознавство: Навч. посібник/ Колодій А.М., Опришко І.В. — 3-є видання переробл. й доповн. — До.: Юрінком Інтер, 2000.

Тема 10. Спадкове право.

Вопросы.

1. Поняття спадкового правопреемства.

2. Основні поняття спадкового права.

3. Успадкування по закону.

4. Успадкування по завещанию.

5. Прийняття спадщини і від него.

Контрольні вопросы.

1. Які підстави наслідування за законодавством України? 2. Хто то, можливо спадкоємцем? 3. Який порядок наслідування згідно із законом? 4. Що таке успадкування за заповітом і що воно відрізняється від наслідування згідно із законом? 5. Якими ж обов’язкові спадкоємці і чому дорівнює їх у спадщину? 6. Як можна позбавити спадщини? 7. Що зробити, щоб узяти спадщину? 8. Що таке відмови від спадщини та її наслідки? 9. Чи може бути спадкоємцем держава? У яких випадках? 10. Як оформляється заповіт? Чи можна його змінити? 11. Що робити, якщо відлік терміну прийняття спадщини перепущено? 12. Чи існує різниця між відмовою від спадщини і неприйняттям его?

Однакові у таких випадках правові последствия?

Практичні задания.

Завдання 1. Семизоров після смерті батька успадкував усе майно за заповітом. Оскільки його був членом Спілки художників, Семизоров звернувся безпосередньо до юрисконсульту з аналогічним запитанням, чи має він успадкувати членські права батька Союзі художников.

Що має відповісти йому юрист?

Завдання 2. Після смерті Потапова в нього залишилися чоловіка, син Андрій, син Степан і заміжня дочка Наталя. Через 3 місяці після смерті батька дочка Наталя народила дівчинок-близнюків, але сама після важких пологів умерла.

Визначте коло спадкоємців Потапова та його частки наследстве.

Завдання 3. 15 квітня 1999 р. винесли судове постанову по розірвання шлюбу між Про. Вяльцевой та О. Вяльцевым. 21 квітня Є. Вяльцев загинув автокатастрофі. Його єдиними родичами були мати, сестра та двоє детей.

Визначте коло наследников.

Завдання 4. Після смерті Горського його перша дружина 55 років, повнолітні син і дочь-инвалид дитинства дізналися, що заповіт Горського на машину, дачу і гараж склали на користь її знайомого Семишина.

Кому у якому розмірі відійде наследство?

Завдання 5. Після смерті Сурского залишилося майно: автомашина, грошовий внесок, одяг. В нього залишилися родичі: дружина Сурского 50 років і повнолітня дочка, мешкало разом із, його самотня сестра-пенсионерка, що жила і працювала іншому місті, із сином, жила з сім'єю отдельно.

Хто з родичів Сурского має право наследство?

Завдання 6. Трифонова мешкала з Ситниковым з 1980 р. єдиною родиною, але їх шлюб ні зареєстрований. Трифонова перебувала утримує у Ситникова, оскільки він добре заробляв. У 1990 р. Ситников помер, не залишивши заповіту. З родичів в нього залишилася лише рідна сестра.

Кому перейде майно Ситникова?

Завдання 7. Знаходячись у лікарні лікуванні, Ізотова вирішила заповідати свій дім на праві особистої власності державі устрою сімейного дитячого будинку. Вона попросила лікаря засвідчити заповіт, що той і зробив. Після зробленою їй хірургічної операції Ізотова померла. Її єдиний родич Гребенников, усиновлене нею 10 років як розв’язано, пред’явив позов у суді про визнання заповіту недействительным.

Яке рішення має винести суд?

Завдання 8. Після смерті Черемисина залишилися його дочку, син, брат, мешкав із ним протягом останніх років, й мати. Заповіту Черемисин не залишив. Син Черемисина відмовився від спадщини користь держави. Брат Черемисина отримати предмети домашнього обихода.

Розділіть наследство.

Завдання 9. Хорошилов жив у власний будинок зі своїми непрацездатною дружиною і племінником, що в технікумі у тому місті. Ще за життя Хорошилов із дружиною розділили будинок навпіл. Після смерті Хорошилова з’ясувалося, що свій половину дому він заповідав своєї доньки від першого шлюбу Світлані. Дізнавшись звідси, Хорошилова оскаржила заповіт, стверджуючи, що вона не має право обов’язкової частки додому. Племінник, мешкав що з Хорошиловым понад рік, отримати речі домашнього обихода.

Розділіть наследство.

Завдання 10. Після смерті Вавилова залишилося спадщину. Йому претендували: Олена — дочка Вавилова, мешкало разом із, Андрій — син Вавилова від першого шлюбу, мешкав окремо, і Тамара — рідна сестра Вавилова, інвалід другої групи, що жила і працювала іншому місті. Виниклий суперечка про спадщину розглядався у суді, куди Олена представила документи у тому, що Вавилова Андрій не надавав матеріальної допомоги батькові, попри численні прохання останнього про этом.

Як вирішити суперечку про наследстве?

Нормативні акти і литература.

Цивільний Кодекс України // Кодекси України. Книжка друга. До.: Юрінком Інтер, 1997.

Спадкове право: Навчальний посібник / Під ред. М. Ю. Барщевского. — М.: Юрид. літ., 1996.

Правознавство: Підручник / За ред. В.В.Копейчікова — До.: Юрінком Інтер, 1999.

Громадянське це право України: Навчальний посібник. У 2 год. / Під ред. С. А. Слипченко, В. А. Кройтор. — Х.: Эспада, 2000.

Збірник зразків цивільно-правових документів із Основ права: Посібник / Упорядники: І.А. Щербак, Л.І. Фесечко. — Донецьк: ДонНУ, 2000. — 60 с.

Розділ 4. СІМЕЙНА ПРАВО.

Тема 1. Основи сімейного права.

Вопросы.

1. Поняття сімейного права.

2. Характеристика шлюбу, умови реєстрації і розірвання. Шлюбний контракт.

3. Права й обов’язки супругов.

4. Права й обов’язки батьків і детей.

5. Опіка і попечительство.

Контрольні вопросы.

1. Розкажіть про порядок і правових умовах створення сім'ї України. 2. Який шлюбний вік встановлено у Україні? 3. Які перешкоди до висновку шлюбу передбачені законодавством? 4. Що таке шлюбного контракту? 5. Які передбачені основи, а порядок визнання шлюбу недійсним? Наслідки визнання шлюбу недійсним. 6. Які особисті правничий та обов’язки подружжя передбачені законодавством? 7. Як законодавство регулює майнових прав подружжя? 8. Чи може в них бути роздільний власність? 9. Який встановлено порядок розподілу спільного майна подружжя? 10. Чи можуть взыскиваться аліменти з однієї чоловіка на користь іншого чоловіка? 11. Яких умов і Порядок розірвання шлюбу? 12. Які органи та у яких випадках заслуговують розривати шлюб? 13. Які особисті правничий та обов’язки батьків та дітей передбачені законом? 14. Як дозволяються суперечки між батьками з питань виховання і про місце проживання дітей? 15. У яких випадках батьки може бути позбавлені прав? Порядок позбавлення прав. 16. Чи передбачає законодавство можливість відновлення у батьківських правах? 17. Які законом передбачені права батьків та дітей на майно? 18. Які встановлено розміри аліментів, що стягуються із батьків на неповнолітніх детей?

Практичні задания.

Завдання 1. Знайдіть у Конституції України, які належать до сімейному праву.

Завдання 2. Рішенням Костянтинівського міського суду громадянка До. позбавлена батьківських прав стосовно свого малолітнього сина, а дитина залишено виховання батька. Після цього протязі наступних 7 років громадянка До. не надавала ніякої матеріальної допомоги на виховання сина. Після після смерті батька вони визначено у школу-інтернат. Рішенням судна з громадянки До. стягнено аліменти утримання неповнолітнього сина. Проте До. не погодилася з такою рішенням, оскільки він давно позбавлена батьківських правий і син перебуває в повному державному забезпеченні. Рішення міського суду нею оскаржене у Львівській обласній суд.

Визначте, яким має бути рішення обласної суду. Чи можуть взыскиваться аліменти із батьків, позбавлених батьківських прав? Чи можуть взыскиваться аліменти із батьків, ухиляються від виконання обов’язки за змістом своїх неповнолітніх дітей, якщо діти перебувають у дитячі закладу і перебувають там на повному державному обеспечении?

Завдання 3. Після розірвання шлюбу громадянка М. стала перешкоджати свого колишнього чоловікові у спілкуванні зі своїми малолітнім сином. За рік вона було направлено до суд заяву про позбавлення нас свого колишнього чоловіка батьківських прав, оскільки протягом цього часу я не приймав участі у вихованні сына.

Визначте, яким має бути рішення арбітражного суду. Які у законодавстві передбачені підстави позбавлення батьківських прав?

Завдання 4. Неповнолітня Д., дізнавшись про свою вагітність, і з метою, щоб не дізналася її мати, поїхала від нього до бабусі, яка мешкає іншої галузі. Там пологовому будинку вона відмовилася взяти свого новонародженої дитини. Після цього неповнолітня повернулася до матері. Дитина був усиновлений у встановленому законом порядку, яке мати позбавлена батьківських прав. Дізнавшись про події, мати неповнолітньої Д. почала наполягати у тому, щоб дочка забрала своїх дітей. Неповнолітня Д. повернулась у своє пологовий будинок і став вимагати від головного лікаря, щоб їй віддали дитини. Дізнавшись у тому, що рішенням виконавчого комітету міської Ради дитина усиновлена, вона почала вимагати, щоб виконком скасував своє рішення про усыновлении.

Визначте, законно чи Д. позбавили батьківських прав. Які законом встановлено підстави визнання усиновлення недійсним і є підстава до скасування усиновлення? Який орган може вирішувати безпосередньо опікується цими питаннями? Буде Д. повернутий її ребенок?

Завдання 5. 16-річна Рагозина, мешкало з матерью-инвалидом першої групи і малолітньої сестрою, отримало законному порядку дозволу зниження шлюбного віку і її одружилася з Бакшеиным. Через 3 місяці їхній шлюб розпався і він офіційно розірвано. Рагозина влаштувалася працювати секретарем в інофірму. Свою сім'ю вона матеріально не підтримувала. Її мати, вичерпавши усі засоби на дочка, подав у суд позов про стягнення з дочки алиментов.

Як вирішити дело?

Завдання 6. Самохвалова звернулася до суду з позовом про про стягнення аліментів з проживаючого разом із нею Солов’яненка користь їх 12-річної дочки, мотивуючи це тим, що чоловік не виділяє їм із донькою що жодних коштів на жизнь.

Чи має право суд ухвалити рішення про стягнення аліментів у цій ситуации?

Завдання 7. Зерцаловы, які мали дітей і вирішили, що й сім'я не відбулася, звернулися до суду з жаданням розірвання шлюбу. Суд призначив їм термін для примирення в 3 месяца.

Чи правда рішення суда?

Завдання 8. Нечаєв виплачував аліменти на дочка від першого шлюбу Олену. Досягнувши віку 16 років, Олена, отримавши відповідного дозволу на зниження шлюбного віку, вже вийшла заміж за Ступакова. Нечаєв подав до суду заяву з позовом про про яке припинення виплати аліментів. Суд відмовив у наданні позові, мотивуючи це тим, що ще досягла віку 18 років і зберігає декларація про отримання аліментів як несовершеннолетняя.

Чи правильно рішення суда?

Завдання 9. Престарілий Полєнов, які мають коштів для існування, звернулася до суду із позовом синові Андрію виплати аліментів. У результаті розгляду справи з’ясувалося, що у свого часу Полєнов позбавили батьківських прав, але виплачував аліменти по виконавчому листу.

Як вирішити дело?

Завдання 10. Після загибелі у 1985 р. подружжя Абдурасуловых в автокатастрофі їх 7-летняя дочка Гульнара була удочерена Губановыми, у яких було 11-річний син Андрій. Які Виросли діти полюбили одне одного й навесні 1998 р. вирішили стати в шлюб — з згоди батьків. Однак у органах загсу відмовилися прийняти їх заяву, пославшись на неможливість реєстрації шлюбу між громадянами, які у родинних отношениях.

Чи правильно надійшов загс?

Нормативні акти і литература.

Конституцію України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — ст. 141.

Кодекс одруження та сім'ї України // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1969. — № 26. — У розділі ст. 204; 1971. — № 20. — У розділі ст. 41; 1980. — № 8. — У розділі ст. 754; 1987. — № 8. — У розділі ст. 149; 1991. — № 9. — У розділі ст. 89; Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 36. — У розділі ст. 528; 1996. — № 7. — У розділі ст. 26.

Антокольская М. В. Сімейне право: Підручник. — М., 1996.

Законодавство України про шлюб, сiм «ю та молодь // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — № 5.

Iндиченко С.П., Гопанчук В. С., Дзера О. В., Савченка Л. А. Сiмейне право України / За ред. О. В. Дзери. — До., 1997.

Основи держави й права: Навчальний посібник / Під ред. В. В. Комарова — Х.: Одіссей, 1997.

Правознавство: Підручник / За ред. В.В.Копейчікова — До.: Юрінком Інтер, 1999.

Основи держави й права України / Під ред. І.Н. Пахомова. — Х.: Одіссей, 2000.

Розділ 5. Трудове право.

Тема 1. Загальні засади трудового права.

Вопросы.

1. Поняття трудового правничий та його предмет.

2. Джерела трудового права.

3. Конституція України та трудові права граждан.

4. Характеристика трудового правоотношения.

Контрольні вопросы.

1. Перелічіть основні види громадських відносин, регульованих трудовим правом. 2. Назвіть суб'єктів трудового права. 3. Яке значення має тут Конституцію України для трудового права?

Визначте місце Конституції серед інших джерел трудового права. 4. Дайте загальну характеристику структури КзпПр України. 5. Назвіть основні закони, регулюючі трудові відносини. 6. Дайте поняття локального нормативного акта, перерахуєте основні локальні нормативні акти. 7. Які джерела трудового права носять договірний характер? 8. Дайте характеристику суб'єктів трудового правовідносини. 9. З якого віку громадяни мають право працю? 10. Назвіть підстави виникнення і припинення трудового правовідносини між працівником роботодавцем. 11. Що об'єктом трудового правоотношения?

Практичні задания.

Завдання 1. Знайдіть у Конституції України, що регулюють питання трудового права.

Завдання 2. Підготуйте схему «Система трудового права».

Завдання 3. 13-річний М. і 15-річний До. у вільний від навчання час на автостоянці мили автомашини громадян. Визначте, чи є зазначені неповнолітні суб'єктами трудового правничий та трудових правоотношений.

Завдання 4. Громадянин, А скоєний злочин засуджений міським судом покарання як виправні роботи терміном 2 року. Визначте, порушено у разі норми, передбаченими Конституцією України — заборона використання примусової праці і принцип свободи труда.

Завдання 5. Теслі Петров і Сидоров уклали трудове угоди з директором школи про ремонт даху будинку школи. Робота виконувалася в вечірній час, соціальній та вихідні. Три місяці ремонт був закінчено, теслі отримали гроші до праці і вимагали внести запис в трудову книжку тож коли виплатити їм компенсацію за невикористаний отпуск.

Чи законні вимоги тесль? Який договір полягає у даному случае?

Завдання 6. Учень 5-го класу школи № 281 р. Макіївки Топорков на період шкільних канікул вирішив влаштуватися працювати як кур'єра в редакцію газети «Міський вестник».

Батьки погодилися проти його працевлаштування. Однак у редакції йому відмовили прийомі на вакантну должность.

Правомірні такі действия?

Нормативні акти і литература.

Конституцію України: Прийнята на п’ятої сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // ВВРУ. — 1996. — № 30. — У розділі ст. 141.

Кодекс законів про працю в Україні із постатейними матеріалами. — До.: Юрінком, 1997 р.

Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. У 2-х т. — Сімферополь: Тавріда, 1998.

Основи держави й права України/ Під ред. І.Н. Пахомова. — Х.: Одіссей, 2000. — с.132.

Карпенко Д. О. Трудове право України. — Київ, 1999 р.

Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І.Чанишевої. — До.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

Основи правознавства: Навч. посіб. / За ред. С.В. Ківалова, М.П. Орзіх. — До.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

Тема 2. Колективні договори і соглашения.

Вопросы.

1. Соціальне партнерство та її правові формы.

2. Поняття угод і колективних договорів, їх содержание.

3. Порядок укладання колективного договора.

4. Відповідальність порушення колективного договора.

Контрольні вопросы.

1. Назвіть основні соціальні групи громадянського нашого суспільства та їх представницькі організації. 2. Яка роль державних органів соціальному партнерство? 3. Перелічіть сфери укладання угод і колективних договорів. 4. Назвіть боку колективних договорів і угод. 5. Кому дозволили ведення переговорів і висновок колективного договори від імені співробітників? 6. Які встановлено терміни для ведення колективних переговорів? 7. Які органи створюються для ведення колективних переговорів та ліквідації розбіжностей? 8. У якій порядку виробляється підписання колективного договору? 9. Та на якій який термін укладається колективний договір і Шенгенська угода? 10. Які види адміністративної і дисциплінарну відповідальність встановлено за невиконання зобов’язань по колективному договору?

Практичні задания.

Завдання 1. Підготуйте схему «Стадії підготовки й укладання трудового договори та соглашения».

Завдання 2. Проаналізуйте зміст законодавства і визначте, що і яка різниця між колективним договором й колективною соглашением.

Завдання 3. У результаті колективних переговорів для підготовки колективного договору адміністрація заводу зажадала в профспілковому комітеті інформацію, необхідну ведення колективних переговорів. Але така інформація була представлена. У зв’язку з цим директор заводу оштрафував голови профспілкового комітету 300 гривень. Визначте, законними чи є дії директора завода.

Завдання 4. По закінченні термін дії колективного договору адміністрацією підприємства міста і профспілковим комітетом розробили новий проект колективного договору. Після розгляду його за засіданні профспілкового комітету затвердили директором підприємства міста і головою профкома.

Які порушення ними закону про колективних договорах і угодах допущені у цьому случае?

Нормативні акти і литература.

Кодекс законів про працю в Україні із постатейними матеріалами. — До.: Юрінком, 1997.

Про колективних договорах і угодах: закон України від 1 липня 1993 // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 36. — У розділі ст. 361.

Основи держави й права України / Під ред. І.Н. Пахомова. — Х.: Одіссей, 2000. — С.132.

Карпенко Д. О. Трудове право України. — До., 1999 р.

Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. — До.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

Основи правознавства: Навч. посіб. За ред. С.В. Ківалова, М.П. Орзіх. — До.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

Тема 3. Трудової договор

Вопросы.

1. Поняття трудового договору. Умови його заключения.

2. Характеристика трудового контракта.

3. Порядок прийому на работу.

4. Переклади в іншу роботу, їх виды.

Контрольні вопросы.

1. Що розуміємо під трудовим договором? 2. Який зміст трудового договору? 3. Хто може бути сторонами трудового договору? Дайте їх характеристики. 4. Які є види трудового договору? 5. Зазначте відмінності трудового контракту від трудового договору. 6. Які встановлено гарантії під час укладання трудового договору? 7. Назвіть тривалість випробувальних термінів. 8. Для кого ніхто не може бути встановлений випробувальний термін? 9. Які висновки ви знаєте форми і продовжити терміни трудового договору? 10. Які документи надає працівник прийому його за роботу? 11. Як оформляється прийом працювати працівника? 12. Які є види перекладів в іншу роботу? 13. Чим КиМу різниться переклад від перемещения?

Практичні задания.

Завдання 1. Напишіть заяву про зарахування роботу і наказ керівника підприємства про этом.

Завдання 2. Під час прийому працювати економіста Миколаєва начальник відділу кадрів зажадав від цього уявлення характеристики з колишнього місця роботи, і навіть довідок про наявність житлової площі і складу семьи.

Які документи мають бути представлені Ніколаєвим у цьому случае?

Завдання 3. Серегин 27 лютого розпочав виконання своїх обов’язків інженера відділу технічного контролю заводу. При виплату зарплати за березень бухгалтерія повідомила йому, що з роботу у лютому зарплата їй немає нарахована, т.к. згідно з наказом його прийняла працювати із першого марта.

З якої часу повинен вважатися ув’язненим трудового договору з Серегиным? Чи правильно надійшла бухгалтерия?

Завдання 4. У зв’язку з скороченням обсягу роботи адміністрація перевела токаря механічного цеху заводу Титова працювати слюсарем в інструментальний цех без його согласия.

Чи законні дії администрации?

Завдання 5. На розвантаження вагонів з сировиною для запобігання простою директор заводу розпорядився перевести частина робочих электроцеха.

Правильно надійшов директор? Чи можуть робочі відмовитися від перевода?

Завдання 6. У АТ Донецький трикотажний комбінат «Варіант» з жаданням працевлаштуванні звернулися: ткаля Сидорова, юрисконсульт Петренка та водій Остапів. Усі вони подали кадри свої трудові книжки і паспорта.

Які ще документи має право вимагати від нього адміністрація акціонерного общества?

Завдання 7. Травкін було прийнято на цей завод підручним сталевара з місячним випробувальним сроком.

Через за три тижні адміністрація видала наказ про його звільнення як і витримав испытания.

Травкін оскаржив наказ адміністрації до суду, пославшись те що, що адміністрація звільнила його закінчення випробувального терміна, і навіть не отримала згоди профспілкової організації на увольнение.

Яке рішення має винести суд?

Завдання 8. Бухгалтер тресту їдалень Кисельова 1 червня наказом директора тресту було переведено з бухгалтерії до їдальні, що у тому самому будинку, ту посада і з тим самим окладом.

Проте Кисельова згоди за показ такої переклад не давала і тому відмовилася з посади бухгалтером столовой.

Директор тресту їдалень вважав, що в разі мала місце не переклад, а пересування та тому згоди Кисельової не требовалось.

Хто правий у цьому споре?

Нормативні акти і литература.

Кодекс законів про працю в Україні із постатейними матеріалами. — До: Юрінком, 1997.

Трудове право України: Підручник / За ред. В.I. Прокопенко. — Х.: Консум фірма, 1998.

Трудове право України: Підручник / За ред. Д. О. Карпенко. — До., 1999.

Правознавство: Підручник / За ред. В.В.Копейчікова — До.: Юрінком Інтер, 1999.

Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І.Чанишевої. — До.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

Основи держави й права України / Під ред. І.Н. Пахомова. — Х.: Одіссей, 2000.

Тема 4. Припинення трудового договора.

Вопросы.

1. Підстави припинення трудового договора.

2. Звільнення з ініціативи работника.

3. Порядок звільнення з роботи з ініціативи власника предприятия.

4. Порядок звільнення з роботи з ініціативи власника підприємства з дозволу профспілкового комитета.

5. Припинення трудового договору з ініціативи третіх лиц.

Контрольні вопросы.

1. Який встановлено порядок звільнення з ініціативи працівника за наявності поважних причин? Назвіть ці обставини. 2. Перелічіть випадки, коли працівник, який звільняється, ні відпрацьовувати 2 тижня. 3. Чи може залишитися на роботі працівник, який зробив заяву про звільнення? Якщо можна — то, на яких засадах? 4. У яких випадках під час звільнення з ініціативи працівника він може зажадати виплати вихідної допомоги? 5. Які і є підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника? 6. Які встановлено гарантії від незаконних звільнень працівників із ініціативи власника підприємства? 7. Який встановлено порядок вивільнення працівників у зі змінами у створенні виробництва та праці в підприємстві? 8. Кому встановлено переважного права залишення на роботі під час звільнення у зв’язку з змінами у організації виробництва та праці? 9. Які пільги і компенсації встановлено высвобождаемым працівникам? 10. У яких випадках розірвання трудового договору з ініціативи власника виробляється без згоди профспілкового органу? 11. Коли неможливо звільнити працівника з ініціативи власника? 12. У яких випадках виробляється розірвання трудового договору з вимозі органів, які його стороною? 13. Викласти порядку розрахунку скорочуваних працівників. 14. У яких випадках у якому розмірі виплачується вихідний пособие?

Практичні задания.

Завдання 1. Напишіть заяву про звільнення за власним бажанням желанию.

Завдання 2. Складіть наказ про звільнення працівника скорочення штата.

Завдання 3. Бухгалтер заводу Петрова запізнилася 20 січня працювати, за що одержала усне зауваження головного бухгалтера, а 10 лютого пішла з роботи за 30 хвилин до його закінчення. Адміністрація заводу, отримавши згоду завкому профспілки, звільнила її за п. 3 ст. 40 КЗоТ.

Чи законні дії администрации?

Завдання 4. У зв’язку з переїздом на місце проживання Смирнов звернувся безпосередньо до директору підприємства із заявою про звільнення його за власним бажанням без відпрацювання всього два тижні після звернення. У в зв’язку зі необхідністю підшукати заміну Смирнову директор відмовив то этом.

Чи законні дії директора?

Завдання 5. Адміністрація підприємства звернулася до профспілковий комітет з клопотанням дати згоду на звільнення: 1) заступника головного бухгалтера — скорочення штату; 2) майстра цеху — через невідповідність займаній посаді; 3) інженера, хворої туберкульозом понад шість місяців; 4) економіста, прийнятого на тимчасову роботу, у зв’язку з спливанням її срока.

Які рішення має прийняти профком?

Завдання 6. Директор кондитерської фабрики звільнив робочу цеху Нікіфорову за мотивами втрати по п. 2 ст. 41 КзпПр через те, що з вступі роботу вона повідомила у тому, як раніше залучалася до кримінальної відповідальності. Никифорова звернулася до суду з позовною заявою про відновлення на работе.

Яке рішення має прийняти суд?

Завдання 7. Медсестра міської лікарні № 8 Федосєєва подала заяву про звільнення за власним бажанням 10 апреля.

Відпрацювавши 2 тижня, вона звернулася до головного лікаря лікарні з проханням дати їй розрахунок і видати трудову книжку. Останній відмовився це, пославшись те що, що поки що не знайдено їй заміна й попросив її попрацювати ще месяц.

Що слід зробити Федосеевой?

Завдання 8. У юридичну консультацію звернулася група осіб, звільнених із роботи з різним підставах: бухгалтер Ушанова, має шестимісячного дитину і вільна від роботи у зв’язку з ліквідацією підприємства; радиомонтажник Бугрів, відсутній на роботі понад дві години 15 серпня; водій Багать, звільнений за повторне порушення трудовий дисципліни в протягом року; автослюсар Литвинов, звільнений за розкрадання на роботі фари для автомашини «Жигулі»; електрик Карпов, устроивший в гуртожитку пьянку.

Зазначені особи просили роз’яснити законність свого увольнения.

Нормативні акти і литература.

Кодекс законів про працю в Україні із постатейними матеріалами. — До.: Юрінком, 1997.

Трудове право України: Підручник / За ред. В.I. Прокопенко. — Х.: Консум фірма, 1998.

Трудове право України: Підручник / За ред. Д. О. Карпенко. — До., 1999.

Правознавство: Підручник / За ред. В.В.Копейчікова — До.: Юрінком Інтер, 1999.

Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І.Чанишевої. — До.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

Основи держави й права України / Під ред. І.Н. Пахомова. — Х.: Одіссей, 2000.

Тема 5. Робоча час та палестинці час отдыха.

Вопросы.

1. Поняття і нормативи робочого времени.

2. Ненормований робочого дня і понаднормова работа.

3. Поняття і різноманітні види часу отдыха.

4. Щорічні відпустки і Порядок їх предоставления.

Контрольні вопросы.

1. Назвіть нормативи робочого дня. 2. Дайте характеристику нормальної тривалості робочого дня. 3. Що таке скорочена тривалість робочого дня й у яких категорій працівників вона встановлюється? 4. Охарактеризуйте неповне робочий час й особливо встановлення цього знаку. 5. Дайте характеристику ненормованому робочому часу. 6. Що таке понаднормова роботу і які компенсації передбачені її виконання? 7. У яких випадках допускається залучення працівників до сверхурочным роботам і які граничні норми застосування понаднормових робіт дозволені трудовим законодавством? 8. Що час відпочинку? Назвіть його види. 9. Які компенсації передбачені за залучення працівників до робіт у вихідні чи святкові дні? 10. Назвіть види щорічних відпусток. Скільки їх тривалість і Порядок надання? 11. Що таке щорічний додаткова відпустка? Яка його тривалість і Порядок надання? 12. Що таке відпустку без збереження зарплати? Який порядок його надання встановлено трудовим законодательством?

Практичні задания.

Завдання 1. Розгляньте дві ситуації. У якій із них власник прав? Відповідь обоснуйте.

1. Працівниця М. звернулася до власника До. з проханням встановити їй скорочений робочого дня, оскільки він має дитини-інваліда, нужденного постійного догляду. Медичне висновок додавалося до подання. Власник До. відмовив робітниці М. у встановленні скороченого робочого дня.

2. Працівниця М. звернулася до власника До. з проханням встановити їй неповний робочого дня, оскільки він має дитини-інваліда. У цьому М. просила знайти кошти оплачувати її праця викладачів у обсязі, за повний робочого дня. Власник До. відмовив робітниці М. у цій проханні, посилаючись на можливість те, що підприємство відчуває економічні трудности.

Завдання 2. Старший майстер цеху Кірєєв звернувся зі скаргою у КТС на те, що адміністрація зобов’язує його бути працювати за 30 хвилин до початку зміни, а нерідко йому припадати з розпорядження адміністрації залишатися після зміни; мають місце виклики в нічну зміну, соціальній та вихідні і святкові дні усунення виробничих несправності. Це час їй немає оплачують. Директор підприємства, якому він звернувся, в додаткової оплаті відмовив, оскільки Кірєєв — працівник з ненормованим робочим днем і він здобуває додатковий двотижневий отпуск.

Чи правильно надійшов директор? Підлягає чи особливої компенсації що є у Кірєєва переробка й як і форме?

Яка компенсація передбачена за ненормированное робоче время?

Завдання 3. 17-річну Д., працюючу санітаркою у лікарні, старша медична сестра відділення попросила залишитися по закінченні робочого дня щодо термінової генерального прибирання, дозволивши не виходити на роботу в наступного дня як компенсації за таку затримку після закінчення работы.

Чи мають місце будь-які порушення у тому випадку? Якщо — так, то, какие?

До якої категорії робіт може бути зарахована дана переробка й яка компенсація покладено у цьому случае?

Завдання 4. Молодий фахівець Сережкина, відпрацювавши для підприємства один місяць по закінченні інституту, пішла у відпустку вагітним і пологам. По закінченні цього процесу відпустки вона звернулася до директора підприємства з проханням дати їй щорічну відпустку. Директор відмовив їй у этом.

Законно чи рішення директора? Які нормативно-правові акти довелося б залучити до цієї ситуации?

Завдання 5. Шкільний вчитель Пашков звернувся безпосередньо до директору школи з заявою про надання їй щорічного відпустки разом із щорічним додатковим отпуском.

Який відповідь дасть вчителю директор (відповідно до нормами чинного законодавства)? Відпустку який тривалості то, можливо надано Пашкову?

Завдання 6. Бухгалтер Сизова звернулася до підприємства з проханням дозволити їй забирати свій щорічну відпустку частинами у зручний для час: один тиждень — у грудні, іншу тиждень — наприкінці, третю тиждень — на осінні канікули дитини, а четверту — протягом года.

Як може вступити адміністрація підприємства у тому випадку? Які норми передбачені в цьому чинному законодавстві щодо розподілу відпустки на части?

Завдання 7. Робітники Петров і Сизов залишилися майстром після закінчення зміни поки що не 2 часу продовження ремонту автоматичної лінії, де в 1-шу зміну мали працювати 16 людина. Бухгалтерія відмовилася оплатити ці понаднормові роботи, т.к. вони проводилися без згоди профспілкового комітету і не оформлені приказом.

Який встановлено порядок притягнення до сверхурочным роботам? Правильно чи надійшла бухгалтерия?

Завдання 8. Мисіна по закінченні середньої школи було прийнято працювати у найближчому проектно-конструкторском бюро як креслярки. При складанні трудового договору звернула увагу, що відпусток за перший рік роботи надавали їй за закінченні 11 місяців тривалістю 24 календарних дня.

Мисіна звернула увагу адміністрації попри те, що неповнолітньої і з чинного законодавства їй покладено відпустку тривалістю 1 календарний месяц.

На даний доказ адміністрація підприємства заперечила тим, що за 11 місяців Мисіна вже досягне повноліття, отже ніяких порушень її трудових прав у разі нет.

Чи згодні з думкою адміністрації підприємства? Чи ця ситуація зовсім позбавлений ніяких порушень норм трудового законодательства?

Нормативні акти і литература.

Кодекс законів про працю в Україні із постатейними матеріалами. — До.: Юрінком, 1997.

Про відпустки: Закон України від 15 листопаду 1996 р. // Відомості Верховної Заради України. — 1996. — № 46.

Трудове право України: Підручник / За ред. В.I. Прокопенко. — Х.: Консум фірма, 1998.

Трудове право України: Підручник / За ред. Д. О. Карпенко. — До., 1999.

Правознавство: Підручник / За ред. В.В.Копейчікова — До.: Юрінком Інтер, 1999.

Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І.Чанишевої. — До.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

Основи держави й права України / Під ред. І.Н. Пахомова. — Х.: Одіссей, 2000.

Тема 6. Дисципліна труда.

Вопросы.

1. Поняття дисципліни праці. Правила внутрішнього трудового распорядка.

2. Заохочення за успіхи у работе.

3. Дисциплінарна відповідальність работников.

Контрольні вопросы.

1. Чому необхідно дотримуватися трудову дисципліну? 2. Яким побитом забезпечується трудова дисципліна? 3. Перелічіть основні обов’язки працівників і власника підприємства. 4. У якій порядку приймаються правила внутрішнього трудового розпорядку? 5. Які заохочення можна застосовувати до працівників у якому порядку встановлюються для підприємства їх види? 6. Які переваги та пільги встановлюються до працівників, сумлінно виконують свої обов’язки? 7. За які порушення трудовий дисципліни можливо звільнення працівника? 8. Які види дисциплінарних стягнень передбачені КзпПр? 9. Які встановлено терміни до застосування дисциплінарного стягнення? 10. 10. В якому порядку оголошується стягнення робітникові й повідомляється звідси? 11. 11. Какие чинники беруться до накладення дисциплінарних стягнень? 12. Який встановлений термін дії дисциплінарного стягнення? 13. У якій порядку працівник може оскаржити дисциплінарне стягнення? 14. Який порядок зняття дисциплінарних взысканий?

Практичні задания.

Завдання 1. Складіть пояснювальну записку фактично порушення трудовий дисциплины.

Завдання 2. Напишіть наказ про накладення дисциплінарного стягнення в відношенні порушника трудовий дисциплины.

Завдання 3. У зв’язку з виробничої необхідністю слюсар Коровін було переведено на вантажно-розвантажувальні роботи терміном на 3 дня. Коровін відмовився від перекладу, посилаючись на можливість незадовільний стан здоров’я. Натомість їй було оголошено догану. Коровін звернувся до комісію з трудовим суперечкам із заявою стосовно скасування взыскания.

Яке рішення повинна мати комиссия?

Завдання 4. Наприкінці робочого дня адміністрацією заводоуправління було проведено загальні збори співробітників. У зв’язку з термінової роботою бухгалтер Олійник на збори не пішла. Оскільки збори проводилося у час, то головний бухгалтер вирішив, що зробила порушення трудовий дисципліни і оголосив їй догану в усній форме.

Дайте визначення поняття дисциплінарного проступку, назвіть види дисциплінарних стягнень. Чи законні дії Олійник і головного бухгалтера?

Завдання 5. У зв’язку з сімейними обставини слюсар Мішин попросив слюсаря Гончарова вийти замість нього з боку чергування. На чергування Гончаров з’явився на нетверезому стані, тож на роботу допущений ні. Вважаючи вчинки Мішина й Гончарова грубими порушеннями трудовий дисципліни, адміністрація підприємства звернулася до профспілковий комітет щоб одержати згоди з їхньої увольнение.

За які порушення трудовий дисципліни можливо звільнення працівника? Яке рішення має прийняти профспілковий комитет?

Завдання 6. Автослюсар Глєбов спізнився працювати на 20 хв., внаслідок чого їй було оголошено суворий догану. Через півроку його знову допустив порушення трудовий дисципліни, спізнився працювати на 10 хв. За цей вчинок адміністрацією було оголошено йому выговор.

Чи правильно надійшла администрация?

Завдання 7. Визначте, у випадках настає дисциплінарна ответственность:

1. Відповідь: а) використання у особистих цілях устаткування підприємства у час; б) ушкодження через недогляд під час роботи приладу; в) невиконання обов’язків виховання своїх дітей; р) порушення правил проживання, у гуртожитку предприятия.

2. Відповідь: а) ушкодження насаджень у цьогорічному міському парку; б) проїзд у транспорті без квитка; в) невиконання робочого завдання через відсутності деталей; р) неправильна експлуатація устаткування через помилку в инструкции.

Завдання 8. Відпрацювавши зміну, водій аварійної автобази № 3 Лядов повернулося на гуртожиток, де він мешкав. За дві години в нього виникла суперечка з сусідом кімнатою автослюсарем Белкиным щодо черговості збирання кімнати. Внаслідок цього з’явився відмова Лядова від виконання будь-яких робіт із прибирання місця проживания.

За тиждень адміністрацією автобази було видано наказ про оголошення Лядову суворого выговора.

Правомірні чи дії администрации?

Нормативні акти і литература.

Кодекс законів про працю в Україні із постатейними матеріалами. — До.: Юрінком, 1997.

Трудове право України: Підручник / За ред. В.I. Прокопенко. — Х.: Консум фірма, 1998.

Трудове право України: Підручник / За ред. Д. О. Карпенко. — До., 1999.

Правознавство: Підручник / За ред. В.В.Копейчікова — До.: Юрінком Інтер, 1999.

Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І.Чанишевої. — До.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

Основи держави й права України / Під ред. І.Н. Пахомова. — Х.: Одіссей, 2000.

Тема 7. Оплата труда.

Вопросы.

1. Поняття зарплати. Методи правовим регулюванням оплати труда.

2. Права працівника на оплату труда.

3. Тарифна система і системи оплати труда.

4. Оплату праці при відхилення від нормальні умови труда.

5. Гарантії і компенсации.

Контрольні вопросы.

1. Назвіть структуру зарплати. 2. Дайте визначення мінімальної зарплати. 3. З який системи угод полягає договірне регулювання оплати праці? 4. Який основний локальний нормативний акт регулює оплату праці в підприємстві? 5. З ким власник підприємства мусив погоджуватиме питання оплати праці за відсутності для підприємства профспілкової організації? 6. Які встановлено гарантії дотримання прав працівників на оплату праці? 7. У якому порядку встановлюються терміни, періодичність і важливе місце виплати зарплати? 8. У якій порядку виробляється віднесення виконуваних робіт до визначених тарифним розрядам і присвоєння кваліфікаційних розрядів робочим? 9. Який встановлений термін для повідомлення працівників про майбутнє запровадження нових, або зміні діючих умов оплати праці? 10. Як виробляється оплата роботи у понаднормове час, у вихідні дні, при невиконанні норм вироблення? 11. Які встановлено гарантії, і компенсації при напрямі працівників у службову відрядження? 12. У яких випадках законодавством дозволені утримання з заробітної плати працівників? 13. Які встановлено обмеження розміру утримань з заробітної платы?

Практичні задания.

Завдання 1. У зв’язку з простоєм токар 4-го розряду Смирнов був перекладений менш оплачувану роботу слюсарем. Смирнов виконував норму вироблення слюсаря, але, оскільки переклад було зроблено за його ініціативи, він зажадав збереження середнього заработка.

Чи правомірне вимога Смирнова?

Завдання 2. У зв’язку з відключенням електроенергії було зупинено робота автоматичної лінії з розливу молока, що призвело до простою бригади робочих, обслуговуючих лінію, протягом усієї робочої зміни. Власник відмовився виробляти оплату простою, вважаючи, що відключення електроенергії сталося за його вині. Робітники звернулися на комісію з трудовим суперечкам із заявою оплату простоя.

Яке рішення повинна мати комиссия?

Завдання 3. Відповідно до медичним укладанням машиніст крана транспортний цех Лєскова у зв’язку з вагітністю було переведено більш легку менш оплачувану роботу табельщицей. Середній заробіток машиніста крана — 200 грн., оклад табельщицы — 90 грн. Лєскова просила зберегти їй тимчасово перекладу середній заробіток машиніста крана, проте власник зберіг його лише протягом всього два тижні від часу перевода.

Чи законні дії собственника?

Завдання 4. Водій вантажний машини Зотов при місячної нормі праці 178 годин фактично відпрацював 194 години. Власник підприємства запропонував Зотову компенсувати перероблені годинник отгулом. Проте Зотов відмовився від прийняття цього і знову зажадав зробити оплату перероблених часов.

Підлягає чи задоволенню вимога Зотова у якому размере?

Нормативні акти і литература.

Конституцію України: Прийнята на п’ятої сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // ВВРУ. — 1996. — № 30. — У розділі ст. 141.

Кодекс законів про працю в Україні із постатейними матеріалами. — До.: Юрінком, 1997.

Про оплату праці: закон України від 1995 р. // Відомості Верховного Ради України. — 1995. — № 2.

Трудове право України: Підручник / За ред. В.I. Прокопенко.- Х.: Консум фірма, 1998.

Трудове право України: Підручник / За ред. Д. О. Карпенко. — До., 1999.

Правознавство: Підручник / За ред. В.В.Копейчікова — До.: Юрінком Інтер, 1999.

Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І.Чанишевої. — До.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

Основи держави й права України / Під ред. І.Н. Пахомова. — Х.: Одіссей, 2000.

Тема 8. Охорона труда.

Вопросы.

1. Поняття охорони праці. Принципи державної політики у сфері охорони труда.

2. Гарантії прав громадян охорону труда.

3. Організація охорони праці в производстве.

4. Охорона праці жінок Сінгапуру й молодежи.

5. Нагляд контроль над охороною труда.

Контрольні вопросы.

1. Перелічіть основні обов’язки власника підприємства з полегшенню та оздоровленню умов праці, і навіть основні обов’язки працівника виконувати вимоги про охорону праці. 2. Які права надані працівникові у разі виникнення робочому місці виробничої ситуації, небезпечну його життя? 3. Чи має право працівник вимагати відшкодування моральної шкоди, заподіяної небезпечними чи шкідливими умовами праці? 4. Дайте характеристику змісту розділу «Охорони праці «колективного договору підприємства. 5. З якого джерела фінансується виконання заходи щодо охорони праці для підприємства, як і утворюється? 6. У яких випадках створюється комісія з питань охорони праці підприємства? 7. Які встановлено штрафні санкції порушення для підприємства нормативних актів про охорону праці? 8. Чи має право власник підприємства звільнити вагітних жінок, які мають дітей до 6 років, самотніх матерів за наявності дітей до 14 років? 9. З якого віку допускається прийом працювати неповнолітніх? 10. Перелічіть правомочності державного інспектора з нагляду за охороною праці? 11. Хто здійснює громадського контролю за охороною праці в предприятии?

Практичні задания.

Завдання 1. У зв’язку з порушеннями законодавства про охорону праці, необеспечением спецодягом, індивідуальними засобів захисту газозварник Петров подала заяву директору підприємства про звільнення за власним бажанням бажанню із виплатою вихідної допомоги у вигляді тримісячного середнього заробітку. Директор відмовився виплачувати пособие.

Чи законні дії директора?

Завдання 2. Директор фабрики видав наказ про повернення у відрядження інженера Семеновой. Але вона відмовилася їхати у відрядження, посилаючись на можливість те що в неї є дитина до 5 років. Директор оголосив Семеновой выговор.

Чи законні дії директора?

Завдання 3. Начальник цеху у зв’язку з виходом із ладу преса залишив для понаднормових ремонтних робіт трьох робочих, одного з яких були 18 років. Бухгалтерія відмовилася оплатити понаднормові роботи, бо їх виконання був узгоджується з профспілковим комитетом.

Які порушення ними закону допущені администрацией?

Завдання 4. Працівниця Савельєва звернулася до профспілковий комітет із скаргою на ненадання їй перерви для годівлі дитини. Начальник цеху відмовив їй у наданні перерви у зв’язку з тим, що вона годує дитини искусственно.

Яке рішення має прийняти профком?

Нормативні акти і литература.

Конституцію України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — У розділі ст. 141.

Кодекс законiв про працю України із постатейними матерiалами //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — До.: Юрiнком, 1997. — №№ 11−12.

Про охорону роботи: Закон України від 14 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Заради України. — 1992. — № 42.

Трудове право України: Підручник / За ред. Д. О. Карпенко. — До., 1999.

Правознавство: Підручник / За ред. В.В.Копейчікова — До.: Юрінком Інтер, 1999.

Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І.Чанишевої. — До.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

Тема 9. Матеріальна відповідальність работников.

Вопросы.

1. Поняття матеріальної ответственности.

2. Підстави й умови залучення працівників матеріальної ответственности.

3. Види матеріальну відповідальність. Порядок відшкодування ущерба.

Контрольні вопросы.

1. Які встановлено гарантії правий і інтересів працівників при покладання них матеріальну відповідальність за завдані збитки? 2. Дайте характеристику прямого дійсного шкоди. Наведіть приклади. 3. Підлягає чи відшкодуванню збитки, належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику, неотримані підприємством доходи, і навіть збитки, заподіяний працівником може нагальну необхідність? 4. Назвіть форми провини працівника, яка завдала збитки. 5. Хто зобов’язаний доводити наявність умов покладання матеріальну відповідальність на працівника? 6. Охарактеризуйте порядок відшкодування збитків за цілковитої і обмеженої матеріальну відповідальність. 7. Чи можна замінити матеріальну відповідальність в інший вид юридичну відповідальність? 8. У чому відмінність матеріальну відповідальність від гражданско-правовой?

Практичні задания.

Завдання 1. Виберіть види матеріальної ответственности.

Відповідь: 1) часткова; 2) обмежена; 3) повна; 4) неповна; 5) підвищена; 6) бригадна; 7) майнова; 8) моральная.

Завдання 2. Експедитор оптової бази Абрамов, отримавши вантаж по доручення, не зажадав від працівників залізниці складання комерційного акта на псування вантажу, у зв’язку з ніж база позбавили можливості стягнути збитки залізниці у сумі 650 грн. Директор бази вирішив покарати працівника і перевів його за місяці сторожем. Середньомісячна вести експедитора становить 320 грн., а сторожа 120 грн.

Здійснив чи Сидоров правопорушення? Визначте правомірність дій директора бази. Якого виду юридичну відповідальність можна даного працівника (експедитора)? Відповідь обоснуйте.

Завдання 3. Смирнов працює у ПП «ЛІРА» водієм. Він здобув завдання відвезти помідори на продаж до іншого міста. При перевезенні перевищив швидкість і вантажівку спустився у кювет і перекинувся. У цьому помідори розсипалися, від удару полопалися і вони непридатні на продаж. Директор ПП зажадав від водія відшкодувати заподіяний їм збитки (витрати на ремонту автомобіля і, пов’язані з пристрітом помидоров).

Визначте, зробив чи Смирнов правопорушення? До яких видам юридичну відповідальність можна його привлечь?

Завдання 4. У завідувача складом ТОВ «Будівельник» при інвентаризації було виявлено недостача будівельних матеріалів у сумі 800 грн. Керівництву підприємства причину недостачі з’ясувати зірвалася. Директор сказав завідувачу складом, що він відшкодував протягом трьох днів завдані збитки повному обсязі. Заробітну плату працівника 300 грн.

Визначте правомірність вимог директора. Чи має нести матеріальну відповідальність даний працівник, якщо так, то якому объеме.

Завдання 5. Слюсар Петров залишився після роботи у цеху з єдиною метою виготовити собі деталь для автомобіля. Увімкнув верстат, почав обробляти деталь, частина деталі відкололася, застрягла, і верстат поламався. Наступного день начальник цеху з’ясував, що верстат пошкодив Петров і від нього зробити ремонт на власний счет.

Визначте, зробив чи Петров правопорушення? Чи нести якусь ответственность?

Завдання 6. Товарознавець по разової доручення отримала з урахуванням швейні вироби. Під час транспортування в неї зникли дві упаковки у сумі 300 грн. Директор універмагу видав наказ про стягнення з товарознавця середньомісячного заробітку (200 грн.) на відшкодування заподіяного. Однак головний бухгалтер визнав за необхідне стягнути з неї всю суму ущерба.

Визначте правомірність позицій директори та бухгалтера. Відповідь обоснуйте.

Завдання 7. Завідувач відділу магазину У. під час передачі товарнотих матеріальних цінностей знову призначеної цю посаду До. передав взуття по заниженою ціною у сумі 500 грн. Зазначену суму, не дивлячись те що, що взуття не була реалізована, власник запропонував сплатити У. і К.

Визначте, підлягає чи задоволенню вимога собственника?

Завдання 8. Вантажник, бажаючи закрити борт завантаженого кузова машини сам, недочекавшись водія, завів автомобіль і отрулил його від вагона. Через війну невмілого маневру машиною значної частини вантажу звалилася з кузова і розбилася. Боєм і пристрітом вантажу заподіяно збитків у сумі 250 грн. Власник зажадав, щоб вантажник і водій відшкодували збитки сплачують у повному объеме.

Визначте, чи можливо залучення вантажника і водія матеріальної відповідальності? Якщо можливо, визначте вид матеріальної ответственности.

Завдання 9. У зв’язку з порушенням правил приймання тих матеріальних цінностей і невзысканием з постачальника суми недостачі поставлених товарів було ухвалено рішення привернути увагу до матеріальну відповідальність голови комісії з приймання — товарознавця З повагою та членів комісії - комірника Л. і представника громадськості - економіста До. по ст. 132 КзпПр не більше середнього місячного заробітку. Проте економіст До. заперечувала проти залучення її матеріальної відповідальності. Вона не заперечила свою вину в заподіяння шкоди, проте вважала, і що може нести матеріальну відповідальність, оскільки збитки заподіяно не у виконанні трудових обязанностей.

У відповідь власник просив суд стягнути суму шкоди з економіста Л. Суд відмовив власнику в стягненні шкоди з економіста. У рішення суду було зазначено, що у час участі у приймання як представника громадськості економіст була звільнено з виконання трудових обязанностей.

Визначте, хто має рацію — власник чи суд? Відповідь обоснуйте.

Нормативні акти і литература.

Кодекс законів про працю в Україні із постатейними матеріалами. — Київ: Юрінком, 1997.

Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. У 2-х т. — Сімферополь: Тавріда, 1998.

Основи держави й права України / Під ред. І.Н. Пахомова. — Х.: Одіссей, 2000. — С.132.

Карпенко Д. О. Трудове право України. — До., 1999 р.

Збірник зразків цивільно-правових документів із Основ права: Посібник / Упорядники: І.А. Щербак, Л.І. Фесечко. — Донецьк: ДонНУ, 2000. — 60 с.

Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І.Чанишевої - До.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

Тема 10. Індивідуальні трудові споры.

Вопросы.

1. Поняття і трудових споров.

2. Організація комісій щодо трудових спорам.

3. Порядок розгляду трудових суперечок у КТС.

4. Судовий порядок розгляду трудових споров.

Контрольні вопросы.

1. Дайте поняття трудовим суперечок і назвіть їх причини. 2. З яких підставах можна класифікувати трудові суперечки? 3. Назвіть органи, до компетенції яких входить розгляд і був дозвіл трудових суперечок. 4. За якої кількості працюючих для підприємства створюється КТС? 5. Який встановлений термін звернення до КТС із заявою розгляд спору? 6. У якій порядку приймають рішення КТС? 7. Який встановлено порядок виконання рішення КТС у разі невиконання власником підприємства? 8. Перелічіть трудові суперечки, підлягають безпосередньому розгляду у суді. 9. Які строки й правила встановлено для звернення до суду по дозвіл трудових споров?

Практичні задания.

Завдання 1. Які з вище перерахованих органів не розглядають трудові суперечки? Відповідь: 1) загальні збори трудящих; 2) КТС; 3) суд; 4) власник чи уповноважений їм орган; 5) органи прокуратуры.

Завдання 2. Протягом якого терміну діють повноваження членів КТС?

Відповідь: 1) постійно; 2) роком; 3) терміном, певний профкомом; 4) терміном, певний загальними зборами колективу; 5) терміном певний власником підприємства, установи, организации.

Завдання 3. Протягом якого терміну від часу надходження заяви КТС повинна розглядати трудові споры?

Відповідь: 1) 3 дня; 2) 5 днів; 3) 7 днів; 4) 10 днів; 5) 20 дней.

Завдання 4. З моменту рішення КТС має обов’язкову силу?

Відповідь: 1) з винесення; 2) із затвердження профкомом; 3) із затвердження власником; 4) з спільного затвердження профкомом і власником; 5) в триденний термін після закінчення 10 днів, передбачені обжалование.

Завдання 5. З якої часу починає текти термін для оскарження рішення КТС?

Відповідь: 1) з прийняття рішення; 2) від часу оформлення протоколу засідання; 3) від часу вручення виписки із протоколу заседания.

Завдання 6. Краснов було прийнято працювати в автокомбинат № 3 як водія. Спочатку вона працювала на легковому автомобілі. Та через два півроку наказом на комбінаті Краснов, наділений правом управління автотранспортом різної категорії, було переведено на автобус.

За відмова від виконання наказу адміністрацією було оголошено йому выговор.

Куди може звернутися Краснов по дозвіл спору? Яке рішення то, можливо він у цьому случае?

Завдання 7. Гальванику Петрову оголошено догану за систематичне порушення трудовий дисципліни. Останній провина нього був пов’язані з запізненням працювати на 20 мин.

У його поясненні, потім у скарзі в КТС Петров зазначив, що з накладення нею дисциплінарного стягнення було прийняте до уваги те обставина, що дві попередніх стягнення застосовувалися понад рік тому тому. Тому його, Петрова, не вважається систематично порушують трудову дисциплину.

Чи обгрунтовані докази Петрова? Яке рішення повинна мати КТС?

Завдання 8. При звільнення, у зв’язку з скороченням штату, з ЗАТ «Варіант» економіст Воробйова отримала свою книжку, де було вказані: інформацію про її зарахування працювати п’ять років тому я, інформацію про накладення її у 3 роки тому суворого догани, інформацію про видачі грошової премії рік тому, нарешті, запис про звільнення відповідно до п. 2 ст. 40 КзпПр Украины.

Вона звернулася до з жаданням тому, щоб у трудову книжку було внесено відповідні изменения.

На прохання Воробйовою адміністрація ЗАТ «Варіант» відповіла отказом.

Чи є підстави для оскарження незаконних діянь адміністрації підприємства? Якщо — так, то який орган необхідно звернутися Воробйовою до розгляду даного спора?

Завдання 9. У районний суд р. Маріуполя звернувся директор автокомбината № 5 у справі стягнення з бухгалтера Прошиной, звільнена з автокомбината 10 місяців тому, матеріальних збитків заподіяної предприятию.

Підлягає чи задоволенню даний иск?

Завдання 10. Слюсар заводу «Спецстанок» Сидоров 20 серпня не вийшов на работу.

За тиждень наказом адміністрації їй було оголошено догану. Сидоров, через дні після накладення дисциплінарного стягнення, звернувся до комісію з трудовим суперечкам з проханням скасувати даний наказ. До свого заяві він доклав телеграму з м. Димитрова про важкому захворюванні його матері та пояснив, що їздив відвідати ее.

15 вересня Сидоров був тією копією рішення КТС, а її засіданні, проведеному 13 вересня, доходить висновку правильність застосування до Сидорову дисциплінарного стягнення адміністрацією завода.

Дайте коментар до завданню. Які порушення норм трудового законодавства мали місце у даної ситуации?

Нормативні акти і литература.

Кодекс законiв про працю України із постатейними матерiалами //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — До.: Юрiнком, 1997. — №№ 11−12.

Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. У 2-х т. — Сімферополь: Тавріда, 1998.

Трудове право України: Підручник / За ред. Д. О. Карпенко. — До., 1999.

Правознавство: Підручник / За ред. В.В.Копейчікова — До.: Юрінком Інтер, 1999.

Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І.Чанишевої. — До.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

Тема 11. Державне соціальне страхование.

Вопросы.

1. Поняття державного соціального страхования.

2. Види посібників з соціальному страхованию.

3. Пенсійне обеспечение.

Контрольні вопросы.

1. У якій розмірі підприємства, установи, організації сплачують збори на обов’язкове пенсійне і соціальний страхування? 2. У яких випадках призначаються посібники з тимчасової непрацездатності? 3. У якій розмірі призначається посібник після виходу за хворим членом сім'ї? 4. При яких випадках звільнень працівників переривається безперервність виробничого стажу? 5. У якій розмірі видається посібник вагітним і пологам? 6. Втратить чи мати декларація про посібник після виходу дитину у разі роботи з умовах неповного робочого дня.

Нормативні акти і литература.

Конституцію України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — У розділі ст. 141.

Кодекс законiв про працю України із постатейними матерiалами //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — До.: Юрiнком, 1997. — №№ 11−12.

Про державну допомогу сім'ям з дітьми: закон України від 21.11. 1993 р. // Відомості ВРУ. -1994. — № 11. — У розділі ст. 47.

Про основних напрямах соціальної полі-тики на 1997;2000 рр.: Указ президента України від 18.10.1997 р. // Урядовий курей «єр. -1997. — 30 октября.

Про основних напрямах реформування пенсійного забезпечення у Україні: указ президента України від 13.04.1998 р. // Офіційний вісник України. — 1998. — № 15. — У розділі ст. 569.

Основи правознавства: Навч. посіб. / За ред. С.В. Ківалова, М.П. Орзіх. — До.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

Розділ 6. РОЗГЛЯД ЦИВІЛЬНИХ І ХОЗЯЙСТВЕННЫХ.

СУПЕРЕЧОК У СУДЕ.

Тема 1. Розгляд громадянських і господарських спорів в суде.

Вопросы.

1. Судова система України. Загальні і арбітражні суды.

Конституційні принципи правосудия.

2. Розгляд цивільних справ у суде.

3. Розгляд претензій між підприємствами, і навіть господарських спорів в арбітражному суде.

Контрольні вопросы.

1. Які суди перебувають у Україні? 2. Яка система спільне коріння й арбітражних судів існує у Україні? 3. Які справи розглядають загальні суди? 4. Які справи розглядають арбітражні суди? 5. Які нормативні документи регулюють порядок розгляду громадянських і господарських справ у суді? 6. Які принципи правосуддя закріплені у Конституції України? 7. По чиїм заявам порушуються цивільні справи? 8. Права й обов’язки осіб, що у цивільному справі. 9. Підсудність цивільних справ. 10. Порядок і продовжити терміни розгляду судом цивільних справ. 11. Який встановлено порядок перегляду судових рішень щодо цивільних справах? 12. Хто має право звернення до арбітражного суду? 13. По чиїм заявам арбітражного суду збуджує справи? 14. Який існує порядок доарбітражного врегулювання господарських спорів? 15. Порядок пред’явлення претензії, лад і терміни її розгляду. 16. Хто є учасником арбітражного процесу? 17. Права й обов’язки сторін у арбітражному процесі. 18. Порядок розгляду господарських спорів в арбітражний суд. 19. Який встановлено порядок перегляду судових рішень щодо господарським спорам?

Практичні задания.

Завдання 1. Знайдіть у Конституції України, які регулюють питання судової системи та принципи правосудия.

Завдання 2. Визначте подсудность:

1) позову Федоровою, яка мешкає Ворошиловському районі р. Донецька, про стягнення аліментів з Федорова, місце перебування якого неизвестно;

2) позову Іванової, яка мешкає р. Києві, про стягнення аліментів з сина, населення р. Донецке;

3) позову Ніколаєвої, має двох неповнолітніх дітей і яка мешкає м. Харкові, про розлучення з Ніколаєвим, котрі мешкають у р. Красноармейске;

4) позову Петрової, яка мешкає Калінінському районі р. Донецька, про відновленні на роботи металургійний на заводі Ленінському районі р. Донецка.

Завдання 3. Іванова, живе у Київський район м. Донецька, при переході вулиці Ворошиловському районі, збили автомашиною під управлінням Гаврилова, мешканця Калінінському районі р. Донецка.

Визначте, як і суд Іванової варто звернутися з позовом про про відшкодування шкоди, заподіяної втратою трудоспособности.

Завдання 4. Юрисконсульт коксохімічного заводу звернувся до обласної суд із позовом шахті про стягнення отриманої за вугілля надмірної суммы.

Визначте, до належного чи суд пред’явлено позов. Який суд даному разі повинен це спор?

Нормативні акти і литература.

Конституцію України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — У розділі ст. 141.

Про Конституційному Суде України: закон України від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 49. — У розділі ст. 272.

Про судоустрій України: закон України від 5 червня 1981 р. з змінами від 17 червня 1992 р. і 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховного Ради УРСР. — 1981. — № 24. — У розділі ст. 357; Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 35. — У розділі ст. 508; 1994. — № 26. — У розділі ст. 204.

Про арбітражний суд: закон України від 4 червня 1991 р. з наступною змінами // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 36. — У розділі ст. 469; Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 32. — ст. 455; № 48. — У розділі ст. 661; 1993. — № 33. — У розділі ст. 348; Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 18. — У розділі ст. 124.

Арбітражний процесуальний кодекс України // Відомості Верховного Ради України. — 1992. — № 6. — У розділі ст. 56; 1993. — № 33. — У розділі ст. 347; 1995. — № 14. — У розділі ст. 90; 1996. — № 9. — У розділі ст. 44; Голосом України. — 1997. — 3июня.

Арбiтражний процессуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. — Х., 1995.

Цивiльний процесуальний кодекс України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1996. — № 2.

Арбітражне судочинство: Підручник / Під ред. М. В. Стаматиной — Х.: РИФ «Арсис, ЛТД», 1999.

У конституційному праві України: Навчальний посібник / Сост.: В. Д. Волков, Р. Ф. Гринюк., І.С. Щебетун та інших. — Донецьк: ДонДУ, 2000. — З. 134−172.

Розділ 7. ОСНОВЫ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА.

Тема 1. Основи кримінального права.

Вопросы.

1. Поняття та юридичного грунту кримінальної ответственности.

2. Злочин та її ознаки. Види преступлений.

3. Обставини, виключають злочинність деяния.

4. Стадії скоєння злочини і співучасть в преступлении.

5. Покарання у кримінальній праву, його види. Порядок призначення наказаний.

Контрольні вопросы.

1. Які є підстави притягнення до кримінальної відповідальності? 2. Що таке злочин, які її ознаки? 3. Що таке склад злочину? Його елементи. 4. З якого віку настає кримінальної відповідальності? 5. Чи може наступати кримінальної відповідальності за відсутності у діях особи провини? 6. Які є види провини? 7. Які види злочинів передбачені кримінальний кодекс України? 8. Які є обставини, виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння? 9. Що таке необхідна оборона і крайня необхідність? 10. Які є стадії скоєння злочину? 11. Яке значення кримінальне право має добровільна відмова від скоєння злочину? 12. Що покарання та її мети? 13. Які обставини пом’якшують і обтяжують відповідальність? 14. Які види покарань передбачені в цьому кримінальному праві? 15. Який максимальний позбавлення волі передбачено кримінальний кодекс? 16. Що таке додаткове покарання? Які його види передбачені? 17. Який законом встановлено порядок призначення покарань? 18. Чи є терміни щодо залучення особи до кримінальної відповідальності за скоєний злочин? 19. Які є особливості кримінальної відповідальності несовершеннолетних?

Практичні задания.

Завдання 1. Знайдіть у статті, які регулюють питання, які стосуються карному праву, злочинів і наказаниям.

Завдання 2. Неповнолітні З. (21 лютого 1984 року) і Ко. (1 березня 1986 років народження) вночі 20 лютого 2000 року розбили скло і з вікна проникли до магазину. Там вони зламали касовий апарат, двері комори здійснили крадіжку, у великих размерах.

Визначте, підлягають чи неповнолітні кримінальної відповідальності за досконалу крадіжку й навмисне ушкодження майна. Які заходи суд повинен застосувати до несовершеннолетним.

Зазначте, із віку настає кримінальної відповідальності. Які заходи слід застосовувати до неповнолітнього, які досягли віку, з якого настає кримінальна ответственность?

Завдання 3. Водій автомобіля, у якому перевозилась пшениця з поля, зробив крадіжку пшениці у сумі 115 гривен.

Визначте, чи ці дії преступлением.

Завдання 4. 2 січня 1999 р. між сусідами До. і Л. грунті особистих неприязних відносин відбулася сварка, у якої До. завдав Л. легкі тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасне розлад здоров’я. 20 грудня 1999 р. До. знову завдав побої Л. У зв’язку з цим Л. звернулася до суду із заявою про притягнення До. до кримінальної відповідальності за побої 20 грудня 1999 р. і тілесних ушкоджень, завдані 2 січня 1999 р. Судове засідання призначено на 3 січня 2000 г.

Буде До. засуджений, тоді як суді підтвердиться її в заподіянні тілесних ушкоджень кісткової та побоїв Л.

Зазначте, які законом встановлено терміни давності притягнення до кримінальної ответственности.

Завдання 5. Під час обшуку у квартирі М. працівники міліції виявили 20 літрів саморобного провина, і 0,5 літра самогона.

Визначте, підлягає чи М. кримінальної ответственности.

Завдання 6. Кутів робив розбій за попередньою змовою групи осіб, неодноразово, із застосуванням зброї, переодягнувшись у форму співробітника міліції. На утриманні у Углова перебуває малолітній дитина, і, усвідомивши своєї вини, він покаявся і активна сприяв розкриття цього злочину і викриттю соучастников.

Назвіть пом’якшувальні і обтяжуючі обставини даного преступления.

Завдання 7. За скоєння злочину Глєбову призначено покарання в вигляді виправні роботи терміном на 3 року. Павлову призначено покарання в вигляді виправні роботи терміном на 6 місяців, зі стягненням у дохід держави 30% у каждого.

Які порушень припустився щодо призначення даних наказаний?

Завдання 8. Комарова зробила злочин необережно. За нього суд призначив їй умовне покарання. У період відбуття умовного покарання вона робить злочин невеликої тяжкості. Під час ухвали вироку умовне осуд за першим вироку було судом сохранено.

Чи є ця рішення арбітражного суду законным?

Нормативні акти і литература.

Конституцію України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — У розділі ст. 141.

Кримінальним кодексом України: Науково-практичний коментар. — До., 1995.

Науково-практичний коментар Кримiнального кодексу України / За ред. В. Ф. Бойка та iн. — До., 1997.

4.Уголовное право Українською РСР на етапі. Частина загальна. — До.: Наукова думка, 1985.

Кримінальне право України: Підручник / За ред. Н. В. Чернишова, М. В. Володько, М.А. Хазіна — До.: Наукова думка, 1995.

Кримінальну право. Загальна частина: Курс лекцій. Лекції 2−3. — М., 1996.

Кримінальну право. Загальна частина / Відп. ред. И. Я. Козаченка, З. А. Незнамова — М.: Издат. Група ИНФРА· М — НОРМА, 1997.

Кримінальне право України: Підручник / За ред. П. С. Матишевського, П. О. Андрушка — До.: Юринком Інтер, 1998.

Кримінальну це право України. Загальна частина: Підручник / Під ред. М. И. Бажанова, В. В. Сташиса, В.Я. Тація. — Х.: Право, 1999.

Правознавство: Підручник За ред. В.В.Копейчікова — До.: Юрінком Інтер, 1999.

Основи держави й права України / Під ред. І.Н. Пахомова. — Х.: Одіссей, 2000.

Завдання для контрольних робіт і методичні вказівки до выполнению.

(для студентів заочній форми обучения).

По курсу «Основи права» студенти заочній форми навчання економічних спеціальностей виконують контрольну роботу, що складається з рішення одного теоретичного питання й двох задач.

Кожна завдання є спірну ситуацію із області цивільних, трудових правовідносин, підприємницької деятельности.

Рішення завдань має складатися з двох частин — теоретичної і практичної, містять відповіді студентів на теоретичні і практичні питання, вказаних у кожної задаче.

Виконання контрольної роботи має засвідчити знання студентом не лише теоретичних положень курсу, а й нормативних актів, і навіть вміння студента працювати із чинним законодавством. Тому теоретична частина контрольної роботи повинна містити конкретний аналіз нормативних актів, а практична частина — обгрунтоване, аргументований рішення спірною ситуації з приведенням посилань на відповідні статті нормативних актов.

До виконання контрольної кращої роботи необхідно приступити після вивчення відповідних розділів підручників, навчальних посібників, нормативних актів, додаткової літератури, методичних вказівок з вивчення справжнього курса.

Контрольна робота має бути написана студентом самостійно, своїми словами. Забороняється переписування змісту навчальної та інший прочитаної літератури. Посилаючись на нормативні акти, необхідно вказувати їх повну найменування, назва органу, їх прийняв, дату прийняття, видання, де вони опубліковані. Наводячи у роботі висловлювання окремих авторів, слід також вказувати джерело їх опубликования.

Обсяг роботи має становити приблизно 20−24 сторінки учнівської тетради.

Там, коли контрольна робота повертається студентові для виправлення помилок, повторного виконання, нову роботу представляється разом із возвращенной.

Якщо за виконанні роботи виникнуть питання, куди студент не зможе знайти відповіді, він повинен звернутися по консультацію до викладачам кафедри конституційного і журналіста міжнародного права университета.

Завдання для контрольної роботи розподілені залежно від спеціальності обожнює, і початковій літери його наступним образом:

|Начальная |Номери варіантів за фахами | |літера |"Економіка |"Управління |"Фінанси і | |прізвища |підприємства" |трудовими |кредит" | |студента |0107 |ресурсами" |0104 | | | |0109 | | |А, Б, Ф, |1 |4 |3 | |Ц, Л | | | | |М, У, У, |2 |3 |4 | |Еге, М, Ш | | | | |Р, З, І, |3 |1 |5 | |П, Х | | | | |До, Є, Р, |4 |5 |2 | |Щ, Ч, Я | | | | |З, Ж, Ю |5 |2 |1 | |Т, Д, Про | | | |.

ВАРІАНТ 1.

Питання 1. Проаналізувати закон України «Про господарських обществах».

Завдання 1. Громадянка Миронова звернулася до райвиконкому із заявою про видачі посвідчення про реєстрацію підприємницької діяльності. У заяві вона зазначила, що збирається займатися діяльністю по виготовлення та реалізації медикаментів, яка полягати у зборі лікарських трав, рослин, корений і виготовленні з їхньої основі настоянок, розчинів, мазей, які у нетрадиційної медицині. Виконком відмовив їй у видачі посвідчення про реєстрацію, виходячи з тому, що вона немає спеціального дозволу (ліцензії) МОЗ України про на право виготовляти й реалізовувати медикаменти, і навіть відсутня фармакологічне образование.

Миронова вирішила оскаржити рішення исполкома.

1. Дайте характеристику поняття підприємницької діяльності, її суб'єктів, принципів, організаційних форм, обмежень і умов здійснення, порядку ліцензування й Управлінням державної регистрации.

2. У якій орган Миронова може оскаржити рішення райвиконкому? Напишіть його прийняти рішення у цій спору.

Завдання 2. Після закінчення 5 місяців із дня реєстрації створеного підприємства його власником і профспілковим комітетом підприємства був розроблений проект колективного договора.

Після розгляду проекту договору на засіданні профспілкового комітету він затвердили власником підприємства міста і головою профкома.

1. Дайте характеристику соціального партнерства та її правових форм. Визначте поняття колективного договору, його роль сучасних умовах. Охарактеризуйте зміст колективного договору, лад і терміни ведення колективних переговорів, дозволу розбіжностей, підписання договори та його регистрации.

2. Проаналізуйте КзпПр (Главу 2 «Колективний договір»), Закон про колективних договорах і угодах і визначте статті Кодексу і Закону, які дотрималися у разі. Дайте характеристику допущеним нарушениям.

Література і нормативні акты.

(див. літературу до тезам лекцій розділів 3 і 5).

ВАРІАНТ 2.

Питання 1. Проаналізувати закон України «Про предпринимательстве».

Завдання 1. Електрозварник малого підприємства Харитонов у зв’язку з необеспечением спецодягом, систематичним залученням до сверхурочным роботам 15 червня подав заяву на звільнення із 16-го червня за власним бажанням бажанню із виплатою вихідної допомоги у вигляді тримісячного середнього заробітку. Директор малого підприємства звільнив Харитонова після двотижневої відпрацювання з подачі заяви і виплати вихідного пособия.

1. Дайте характеристику прав працівника на охорону праці. У якій порядку виробляється звільнення за власним бажанням? У яких випадках і у якому розмірі виплачується вихідний пособие?

2. Які статті КЗпП України порушено директором у разі? У який орган повинен звернутися Харитонов по дозвіл виниклого спору? Напишіть заяву Харитонова у цей орган.

Завдання 2. Через війну технічного переоснащення державною заводі важкого машинобудування виявилися непотрібними 20 токарних верстатів. Адміністрація заводу продала 15 верстатів малим предприятиям.

Міністерство, здійснюючи контролю над збереженням довіреної підприємству державного майна встановивши факт продажу верстатів, оголосило при цьому догану директору заводу. Караючи директора, міністерство випливало з те, що, оскільки власником верстатів не підприємство, а держава, то адміністрація заводу повинна була одержати дозвіл міністерства з їхньої продажу.

1. Дайте характеристику права власності. Викласти основні становища права державної власності, назвіть його суб'єкти, об'єкти, зміст. Охарактеризуйте правової режим майна державного підприємства, і навіть управління державним имуществом.

2. Чи правильно рішення міністерства? Якими правами і обов’язками на державне майно має міністерство — і державне підприємство? Мало чи право підприємство самостійно продати верстати іншими підприємствами? Відповідь обгрунтуйте посилаючись на можливість закон.

Література і нормативні акты:

(див. літературу до тезам лекцій розділів 3 і 5).

Цивiльний процесуальний кодекс України // Кодекси України. — 1996. -№ 3.

ВАРІАНТ 3.

Питання 1. Проаналізувати закон України «Про собственности».

Завдання 1. У процесі приватизації шляхом викупу підприємства «Хімволокно» розподілили акції серед працівників цього підприємства і створено закрите акціонерне общество.

Через шість місяців після реєстрації акціонерного товариства загинув автомобільну аварію одне із акціонерів. Його син повідомив правлінню ЗАТ «Хімволокно» про намір продати на фондову біржу завдані по спадщині акции.

У листи-відповіді правління заперечувало проти продажу акцій біржі і наполягало з продажу їх членам ЗАТ «Хімволокно». У зв’язку з що виникли суперечкою син загиблого звернувся по роз’яснення в юридичну консультацию.

1. Дайте поняття господарського суспільства, його видів, опишіть порядок створення та зовнішньоекономічної діяльності, роль, яку він грає трапилося в ринковій економіці. Зазначте розбіжності у правове становище закритих і чотири відкритих акціонерних обществ.

2. Підготуйте роз’яснення по яке з’явилося спору, яке має дати юридична консультация.

Завдання 2. У зв’язку з зменшенням обсягу робіт постало питання про взаємне скорочення штатної посади одного економіста відділу постачання заводу. Як кандидатів на звільнення адміністрацією заводу було визначено Серегина і Анікіна, мають однакову кваліфікацію. Серегина має двох малолітніх дітей, її чоловіка працює. Анікіна тримає в утриманні мати 70 років, інших членів сім'ї немає. Адміністрація звернулася до завком профспілки за отриманням згоди на звільнення, а такою. Яке рішення має прийняти завком?

1. Викласти загальні та додаткові підстави звільнення з ініціативи власника підприємства. Який встановлено порядок вивільнення працівників скорочення штату? Яким категоріям працівників надається переважного права в застереження на роботі? Які пільги, компенсації, гарантії встановлено высвобождаемым работникам?

2. Напишіть рішення заводського комітету. Обгрунтуйте його посиланнями на відповідні статті КЗоТа.

Література і нормативні акты.

(див. літературу до тезам лекцій розділів 3 і 5).

Про зайнятість населення: закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 14.

ВАРІАНТ 4.

Питання 1. Проаналізувати закон України «Про отпусках».

Завдання 1. Як основних напрямів діяльності акціонерного суспільства «Бытмаш» загальними зборами акціонерів було встановлено вдосконалення конструкції випущених пральних машин, і навіть заміна застарілого виробничого оборудования.

Голова правління акціонерного товариства Стєклов не зміг організовувати з пошуку винаходів, совершенствующих конструкцію і виробництво пральних машин, та в укладанні з патентовладельцами ліцензійних на їх використання. Це спричинило втрати конкурентоспроможності випущених пральних машин, зниження обсягу їх продажів, зменшенню прибыли.

Акціонери почали звертатися до правління спостережну раду з жаданням проведенні загальних зборів і прийняття термінових заходів підвищення роботи акціонерного товариства. Проте правління спостережну раду ухилялися від скликання зборів. Тоді частину акціонерів, володіють в сукупності більш як 30% акцій (голосів), самі скликали збори і порушили питання про розірвання трудового контракти з головою правління і переобранні спостережної ради у зв’язку з невиконанням ними своїх обязанностей.

1. Дайте характеристику підприємницької діяльності, її принципів, організаційних форм, поняття акціонерного товариства, його видів, структури, повноважень вищого органу акціонерного товариства, його спостережної ради і правління, порядку скликання загальних собраний.

2. Чи має право акціонери самостійно скликати загальні збори, що не порядку це? Чи може загальні збори звільнити голови правління і переобрати спостережну раду? Напишіть рішення збори на даному случае.

Завдання 2. Полунін було прийнято працювати в мале підприємство начальником відділу постачання по трудовому контракту. У контракті було зазначено умова про повною матеріальною відповідальності Полуніна завжди заподіяння їм матеріальних збитків підприємству. Державний інспектор праці, перевіряючи дотримання трудового законодавства для підприємства, дійшов висновку, що дане умова суперечить законодавству, і видав розпорядження про усуненні цього нарушения.

1. Дайте характеристику трудового контракту, умов і її заключения.

Дайте визначення матеріальну відповідальність працівників, охарактеризуйте її види. Які встановлено гарантії при покладання працівників матеріальну відповідальність за заподіяний ущерб?

2. Підготуйте розпорядження інспектора із зазначенням порушених у цьому разі статей КзпПр, Положення про порядок укладання контрактів прийому на роботу работников.

Література і нормативні акты.

(див. літературу до тезам лекцій розділів 3 і 5).

Положення про порядок укладання контрактів прийому працювати працівників // СП. — 1994. — № 7.

Типова форма контракти з працівником // Людина й робота. — 1994. — № 6.

Положення про державної інспекції праці Міністерства праці// СП. — 1996. — № 16.

ВАРІАНТ 5.

Питання 1. Проаналізувати закон України «Про підприємства в Украине».

Завдання 1. Бухгалтер Свиридова у зв’язку з підготовкою річного звіту мусила все з розпорядження головного бухгалтера відпрацювати робочого дня у суботу. Після здачі річного звіту вона попросила надати день відгулу. Директор підприємства відмовив їй у цьому, пославшись те що, що вона є працівником з ненормованим робочим днем. Свиридова звернулася до комісію з трудовим суперечкам із заявою про надання їй отгула.

1. Дайте визначення поняття робочого дня. Охарактеризуйте види робочого дня. Викласти сутність ненормованого робочого дня, як особливого режиму робочого дня. Для яких категорій працівників він встановлюється? Який тривалості відпустку за ненормований робочий день встановлено згідно з законодавством у якому порядку він надається? Який встановлено порядок залучення працівників до роботи у вихідні дни?

2. Які статті КЗпП порушено у разі? Напишіть рішення комісії з трудових суперечкам, обґрунтувавши його посиланнями на чинне законодательство.

Завдання 2. Филимонова запізнилася працювати одну годину, внаслідок чого директор підприємства видав наказ, у якому оголосив їй суворий догану. Филимонова звернувся заявою до комісії з трудовим суперечкам, у якому зазначила, що у спізненні немає її провини, бо вона сталося через прориву водогінної труби у її квартирі й невідкладного виконання ремонтних робіт. Филимонова просила скасувати наказ директора.

1. Дайте визначення дисциплінарного проступку і дисциплінарної відповідальності. Який основний локальний нормативний акт регулює трудовий розпорядок підприємства? Охарактеризуйте його основні розділи. Перелічіть заходи дисциплінарних стягнень. Викласти порядок, терміни застосування дисциплінарних взысканий.

2. Які порушення трудового законодавства допущені у цьому разі? Напишіть рішення комісії з трудових спорам.

Література і нормативні акты.

(див. літературу до тезам лекцій розділів 3 і 5).

Задания.

для самостійної роботи студентов.

1. Складіть структурно-логічну схему «Форма держави і її содержание».

2. Знайдіть у Конституції України, що підтверджують, що Україна зовсім є правовим государством.

3. Підготуйте самостійно кілька тестів на тему: «Загальна характеристика государства».

4. Дайте визначення держави й визначте співвідношення даного поняття з визначенням «общество».

5. Складіть кросворд на тему: «Держава — основні понятия».

6. Складіть структурно-логічну схему «Класифікація норм права».

7. Дайте визначення правничий та спробуйте аналіз даного визначення під кутом зору достоїнств і недостатков.

8. З будь-яких нормативних актів виберіть кілька правових і визначте з яких складових частин вони состоят.

9. Складіть кросворд на тему: «Право — основні понятия».

10. Складіть структурно-логічну схему «Гарантії забезпечення законности».

11. Знайдіть у Конституції України, що стосуються питань захисту права і свободи громадян Украины.

12. Визначте вид юридичну відповідальність: а) Громадянин М. звільнили по ст. 40 КзпПр за поява на роботі у нетверезому стані. б) Громадянин М. повинен відшкодувати вартість зіпсованою їм деталі, так як збитки заподіяно їм у нетверезому стані. в) За непостачання продукції окремих видів, які входять у асортимент, фірма, А сплатила фірмі Б встановлену договором поставки неустойку. р) Громадянин У. піддався штрафу за водіння автомобіля в нетверезому стані. буд) За умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження громадянинові П. громадянин Д. позбавили свободи на 1 год.

13. Складіть структурно-логічну схему «Система органів виконавчої на Украине».

14. Складіть кросворд на тему: «Адміністративне право Украины».

15. Складіть структурно-логічну схему «Особливості адміністративної ответственности».

16. Складіть структурно-логічну схему «Громадянське правоотношение та її элементы».

17. Складіть структурно-логічну схему «Угоди: види, форми, умови действительности».

18. Складіть структурно-логічну схему «Громадяни як суб'єкти громадянського права».

19. Вивчіть Закон України «Про предпринимательстве».

20. Вивчіть Закон України «Про цінні папери та фондової бирже».

21. Вивчіть Закон України «Про товарної бирже».

22. Складіть структурно-логічну схему «Державна реєстрація суб'єктів підприємницької деятельности».

23. Складіть кросворд на тему: «Підприємництво в Украине».

24. Вивчіть Закон України «Про зовнішньоекономічної деятельности».

25. Вивчіть Закон України «Про залоге».

26. Вивчіть Закон України «Про собственности».

27. Складіть структурно-логічну схему «Форми власності в Украине».

28. Складіть кросворд на тему: «Право власності в Украине».

29. Складіть структурно-логічну схему «Система і структура управління предприятием».

30. Вивчіть Закон України «Про підприємства в Украине».

31. Вивчіть Закон України «Про оренду майна державних підприємств і организаций».

32. Складіть структурно-логічну схему «Види юридичних лиц».

33. Вивчіть Закон України «Про господарських обществах».

34. Складіть структурно-логічну схему «Види акціонерних обществ».

35. Складіть структурно-логічну схему «Способи забезпечення виконання обязательств».

36. Складіть кросворд на тему: «Зобов'язання і знаходять способи забезпечення їх исполнения».

37. Складіть структурно-логічну схему «Господарські договори: поняття, види, характеристика».

38. Складіть структурно-логічну схему «Характеристика договору купли-продажи».

39. Складіть структурно-логічну схему «Характеристика договору поставки».

40. Складіть структурно-логічну схему «Характеристика договору аренды».

41. Складіть структурно-логічну схему «Успадкування по закону».

42. Складіть кросворд на тему «Основні поняття спадкового права».

43. Складіть кросворд на тему: «Сімейне право Украины».

44. Складіть структурно-логічну схему «Права й обов’язки супругов».

45. Знайдіть у Конституції України, які належать до сімейному праву.

46. Складіть структурно-логічну схему «Предмет і метод трудового права Украины».

47. Складіть кросворд на тему: «Трудове право Украины».

48. Вивчіть Закон України «Про охорону труда».

49. Складіть структурно-логічну схему «Зміст колективного договора».

50. Складіть структурно-логічну схему «Відмінність трудового договору решти договоров».

51. Про який терміні трудового договору йдеться: а) трудового договору полягає з працівником У. терміном відпустки з догляду дитину основний робітниці Л. б) трудового договору укладає власник підприємства з маляром на час ремонту у приміщенні бухгалтерії предприятия?

52. Дайте правову оцінку запропонованої ситуації: а) випробувальний термін (3 місяці) встановлено для 17-річного До., яка оформилася на цей завод робочим. б) випробувальний термін в один 1 рік встановлено конструктору, переведеному вже з конструкторського бюро до іншого. на випробувальний термін (2 місяці) встановлено конструктору, переведеному вже з конструкторського бюро в другое.

53. Складіть структурно-логічну схему «Підстави розірвання трудового договора».

54. Чи правомірне звільнення працівника з ініціативи власника, якщо: а) відбулася ліквідація підприємства? б) працівник Л., попри отриману вищу освіту, проходження курсів підвищення кваліфікації допускає грубих помилок і у роботі, які дають збитки підприємству, які під сумнів репутацію фірми? в) працівник банку, А звільнений через те, що він забув замкнути сейф з цінними паперами (з сейфу не було похищено)?

55. Складіть структурно-логічну схему «Робоча час та її виды».

56. Вивчіть Закон України «Про оплату труда».

57. Складіть структурно-логічну схему «Час відпочинку та її виды».

58. Вивчіть Закон України «Про отпусках».

59. Складіть структурно-логічну схему «Відпустки, їх види, порядок предоставления».

60. Складіть структурно-логічну схему «Порядок накладення і зняття дисциплінарного взыскания».

61. Знайдіть в КзпПр статті, що стосуються даного завдання. Які з цих норм були нарушены?

За халатне, недбале ставлення до функціональних обов’язків працівникові П. оголошено догану. З іншого боку, працівникові П. було перенесено черговий відпустку з липня на ноябрь.

62. Складіть структурно-логічну схему «Види матеріальної відповідальності. Порядок відшкодування ущерба».

63. Складіть структурно-логічну схему «Організація комісій по трудовим спорам».

64. Вивчіть Закон України «Про судоустрій Украины».

65. Cоставьте структурно-логічну схему «Судова влада України. Конституційні ознаки правосудия».

66. Знайдіть у Конституції України, які регулюють питання судової системи та принципи правосудия.

67. Складіть кросворд на тему: «Основи кримінального права Украины».

68. Складіть структурно-логічну схему «Злочин: його ознаки і виды».

69. Складіть структурно-логічну схему «Покарання у кримінальній праву, його виды».

Приблизний їх перелік тим рефератов.

1. Держава: його суть і засадничі поняття. 2. Правове держава: суть і основні риси. 3. Походження та розвитку права. 4. Пам’ятки права в історичному вивченні. 5. Право та місце у сучасній Україні. 6. Правові системи в світі. 7. Права людини і громадянина. 8. Юридична відповідальність: поняття, походження та принципи. 9. Адміністративні правопорушення. 10. Як суб'єкт громадянського права. 11. Поняття акціонерного товариства, його формування та майнових прав акціонерів. 12. Цінні папери, і їхнє звернення. 13. Особисті немайнові права громадянина. 14. Зобов’язання з відшкодування шкоди. 15. Ринок цінних паперів. 16. Реклама України. 17. Право на винахід. 18. Характеристика діяльності акціонерних товариств. 19. Конкуренція і його значення у розвиток ринкових відносин в Україні. 20. Особливості конкуренції там. 21. Підприємництво України. 22. Право на комерційну таємницю. 23. Авторське право. 24. Реклама там. 25. Успадкування згідно із законом: сутність, аспекти, проблеми. 26. Спадщина і спадкоємці. 27. Колективний трудового договору. 28. Проблеми захисту трудових прав громадян. 29. Охорона праці: аспекти, існують, та шляхів удосконалення. 30. Основні умови ув’язнення й розірвання трудового договору. 31. Звільнення працівників із ініціативи адміністрації. 32. Державний нагляд і авторитетний суспільний контролю над охороною праці. 33. Порядок дозволу трудових суперечок. 34. Шлюбний контракт в Україні за кордоном. 35. Поняття злочини і його види. 36. Злочин покарання. Світовий досвід. 37. Особливості серійних злочинів проти особистості. 38. Покарання за злочин (досвіду у Україні та поза кордоном). 39. Принципи кримінального права. 40. Кримінальна відповідальність неповнолітніх. 41. Аргументи «за» і «проти» смертної казни.

ЗАПИТАННЯ для підсумкового контролю за навчанням по дисциплине.

1. Походження і сутність держави й права. 2. Механізм (апарат) держави. Державний принцип поділу влади. 3. Поняття форми держави і її елементи. 4. Функції держави й правові форми їх здійснення. 5. Поняття та ознаки правової держави. 6. Поняття, ознаки та принципи права. 7. Норма права (поняття, структура, види). Види нормативних актів. 8. Співвідношення понять «система права «і «правова система ». 9. Джерела правничий та їх види. 10. Характеристика законності і близько. 11. Характеристика правового взаємини спікера та підстави її виникнення. 12. Поняття правопорушення та її види. Правомірне поведінка. 13. Юридична відповідальність за правопорушення. Види, ознаки, принципи. 14. Загальні засади про цивільному праві (предмет, метод, джерела). 15. Характеристика громадянського правовідносини та її елементів. 16. Юридичні факти і що їх види. 17. Поняття, види й форми угод. Умови дійсності угод. 18. Нечинні угоди. Правові наслідки визнання угоди недійсною. 19. Позовна давність, його значення. Терміни позовної давності. 20. Громадяни як суб'єкти громадянського права. Їх правоздатність і спроможність. 21. Юридичні особи і їхні види. 22. Способи виникнення і припинення діяльності юридичних. 23. Характеристика права власності. Її зміст, суб'єкти, форми, види. 24. Право приватної власності громадян, і його зміст. 25. Право колективної власності її утримання. 26. Право державної власності і його форми. 27. Підстави виникнення і припинення права власності. 28. Поняття підприємницької діяльності, її ознаки, принципи, цілі й суб'єкти. 29. Обмеження із широкого кола осіб і з видам підприємницької діяльності. 30. Захист права власності. Загальні засади і знаходять способи. 31. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності. 32. Державна підтримка підприємництва і регулювання підприємницької діяльності. 33. Види і форми підприємницької діяльності. 34. Загальна характеристика господарських товариств та їхніх види. 35. Загальні засади зобов’язання. Підстави їх виникненню. 36. Виконання зобов’язань та принципи, яким вона має відповідати. 37. Способи забезпечення виконання зобов’язань. 38. Відповідальність порушення зобов’язань. Неустойка. Збитки. 39. Господарські договори: поняття, види, зміст. Система господарських договорів. 40. Сутність принципу належного виконання зобов’язання. 41. Поняття сімейного права. Характеристика шлюбу, умови його заключения.

Розірвання шлюбу. 42. Особисті і майнових правничий та обов’язки подружжя. 43. Права й обов’язки батьків та дітей. 44. Підстави і Порядок позбавлення прав. 45. Опіка і піклування. Порядок призначення і припинення. 46. Загальні поняття про трудовому праві: предмет, метод, джерела. 47. Трудової договір, умови реєстрації. Види трудових договорів. 48. Поняття колективного договори та угод, їхній вміст. 49. Поняття перекладу в іншу роботу. Тимчасові переклади та його основания.

Переміщення інше робоче місце. 50. Підстави припинення трудового договору. Розірвання трудового договору з угоді сторін і з ініціативи третіх осіб. 51. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника (порядок, терміни підстави). 52. Розірвання трудового договору з ініціативи адміністрації (підстави, порядок звільнення). 53. Поняття й ті види робочого дня. Ненормований робочого дня. 54. Поняття понаднормової роботи. Порядок залучення й компенсації за понаднормову роботу. 55. Поняття і різноманітні види часу відпочинку. 56. Щорічні відпустки, їх види й порядок надання. 57. Види заохочень, застосовувані в трудове законодавство за особливі трудові заслуги. 58. Дисциплінарна відповідальність працівників. Порядок накладення і зняття стягнень порушення трудовий дисципліни. 59. Характеристика трудового правовідносини: поняття, боку, зміст. 60. Охорона праці жінок. 61. Праця молоді та його охорона. 62. Поняття випробувального терміна. Умова встановлення. Результати проходження. 63. Матеріальна відповідальність працівників і його види. Підстава й умови притягнення до матеріальну відповідальність. 64. Обмежена, повна матеріальність відповідальність працівників за збитки. Порядок відшкодування збитків. 65. Порядок розгляду трудових суперечок (в КТС і суднах). 66. Адміністративне це право України та її предмет. Адміністративне право і державне управління. 67. Адміністративне правопорушення (провина) та її види. 68. Види адміністративних стягнень, особливості адміністративної відповідальності ще неповнолітніх. 69. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності ще. 70. Злочин та її ознаки. Види злочинів. 71. Поняття та юридичного грунту кримінальної відповідальності. 72. Поняття складу злочину й його зміст. 73. Обставини, виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння. 74. Стадії скоєння злочину. Добровільна відмова від доведення злочину остаточно. 75. Поняття співучасті у злочині та її види. 76. Покарання у кримінальній права й його види. 77. Обставини пом’якшувальні і обтяжуючі кримінальної відповідальності. 78. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх. 79. Організація охорони праці в виробництві. 80. Поняття охорони праці та основні засади державної політики у сфері охорони праці. 81. Дисципліна праці та правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку. 82. Органи контролю та нагляду над охороною праці, їх компетенція. 83. Скорочений і неповне робочий час. Відмінності і спільні риси. 84. Повна матеріальна відповідальність. Порядок відшкодування збитків. 85. Основні поняття спадкового права. 86. Успадкування згідно із законом. 87. Нетрудоспособные утриманці і Порядок наслідування ними. 88. Успадкування за заповітом: обов’язкова частка, заповідальний відмова, подназначение спадкоємця. 89. Прийняття спадщини і від нього. Терміни і правові наслідки. 90. Порядок укладання колективного договору. Відповідальність порушення колективного договора.

Навчальне издание.

Основи права.

Навчальне пособие Одегова Людмила Юріївна Щебетун Ірина Степанівна Дорошева Олена Миколаївна Щербак Ірина Анатоліївна Фесечко Лідія Іванівна ГорбачевВасилий Павлович Компьютерный набір О. Ю. Москаленко Редактор Л. Х. Соловьева Подписано до друку Формат 60/84/ 1/16. Папір офсет. Печатка офсет. Усл.-печ. л. 14,28. Уч.-изд. л. 15,87. Наклад прим. Замовлення №. Ціна договірна. Донецький національний університет, 83 055, Донецк-55, Університетська, 24.

Издательский центр економіко-правового факультету. 83 050, ін. Ватутіна, 1а. ———————————- [pic].

[pic].