Пейзаж у розкритті задуму автора за твором Горького Стара Ізергіль

Пейзаж у викритті задуму автора. План.

1. а) Казка; б) своєрідність пейзажа.

2. а) Вступ; б) романтичні образи; в) природа-часть рассказов.

3. а) Розповідь про Ларре; б) двоемирие; в) нитку пейзажа.

4. а) Легенда про Данко; б) самостійний пейзаж; в) зміна пейзажу і настроения.

5. а) Пейзаждопомогу автору у викритті задуму. Твір Максима Горького «Стара Ізергіль» змушує повірити у існування казки, на щось незвичне, неприборкане, не вивчене. Ми потрапляємо у світ пісень, тихого моря, у світ неминучою вроди й приємного спокою. Щось невимовне приміром із уявою, то воно починає відчувати найменші зміни природи, намагається вловити м’яких шепіт волн.

Опис пейзажу не піддається ніякому аналізу, неможливо уявити собі ці поетичні розповіді бабусі без красивою природи. Тут Горький найяскравіше показує свій хист писателя.

Романтичний настрій створюється з допомогою вступу. Ми чоловіків, жінок, щастя, пісні та цілковитий веселощі: «Вони, співали і сміялися; чоловіки — бронзові, з пишними, чорними вусами і густими кучериками до плечей, в коротких куртках і широких шароварах; жінок і дівчини — веселі, гнучкі, з темно-синіми очима, теж бронзові». Мимоволі хочеться наблизитися до цих людей, випробувати ті яскраві, наповнені веселощами, моменти, які мають анітрохи смутку. Тут тисячі світних квітів ночі зливаються в співучий голос бабусі, колись красивого й молодий девушки.

«Вітер протікав широкої, рівній хвилею, а часом він чітко стрибав через щото невидиме і, породжуючи сильний порив, розвівав волосся жінок на фантастичні гривы… это робило жінок дивними і казковими». Горький створює атмосферу, де і розвивається действие.

Природа — невід'ємний елемент оповідань Ізергіль: «Повітря був просочений гострим запахом моря, и жирними випарами землі, незадовго до вечора рясно змоченою дощем. Ще й нині за небу бродили шматки хмар, пишні. Дивних обрисів і водно-дисперсійних фарб, тут — м’які, як клуби диму, сизі і пепельноблакитні, там — різкі, як уламки скель, матово-чорні чи коричневі». Небо, просочене пастельними тонами, пухнасті й жорсткі хмари, з’являється місяць: все налаштовувало на розмові про старому, прожите, чудовому, давно забутому. Розмова виходив невигадливою, простим, а це час «Місяць зійшла. Її диск був великий, кроваво-красен».

Розповідь про непокірливого Ларре сприймається як належне серед цієї невимовної красоты.

Стара Ізергіль майстерно розповідає про надмірної гордості й незалежності, яка нічого не приносить ні Ларру, ні людям навколо неї. А читач продовжує перебувати під враженням від пейзажу, від теплого моря, від вологого солоного повітря. Максим Горький створює двоемирие. У першому світі ми буваємо, коли Ізергіль і слухач говорять, тоді як у другий вирушаємо, коли бабуся скрипучим голосом розповідає про молодих людей, покорявших світ старі времена.

Зрідка відривається автор від оповідання бабусі, щоб читач не втратив у своїй уяві яскраву картинку теплого вечора «…замислений, бунтівний галас вчинили славної другий розповіді про бунтівної життя. Усі м’якше ставала ніч, і більше разрождалось у ній блакитного сяйва місяця…». Слова Ізергіль течуть все непринужденней, все прямей і акуратніше. Можна навести паралель між Ізергіль і краєвидом. Вони бездоганно доповнюють одне одного, поділяють думку спокої, у вибухи емоцій. Тут природа теж має душу. І і крок важко позбутися бабусю і правильного слушателя.

У третій частині бачимо вражаючу легенду про славнозвісному Данко, який допоміг людям розраховувати на світло, але так і не віддячили. Автор включив у цей розповідь самостійний пейзаж. Він зробив зумисне, адже необхідно створити відповідне настрій: «Серед них болота і пітьма, оскільки ліс був старий, й дуже густо переплелися його галузі, що крізь них видно було неба». У світі й жило «одні люди», цікаво змінюється тут природа. Від дрімучих заростей до сонячного світла: «І завжди, вдень і вночі, навколо тих осіб було кільце міцної пітьми, воно точно збиралося розчавити їх…». З цієї безвиході люди лікувалися думами, що ще більше дратували їх. Молодий, відважний, сильна людина вирішив відвести їх до світла: «Усі гущі ставав ліс, дедалі менше мали сили! І тепер стали ропать на Данко, кажучи, що даремно він, молодий і недосвідчений, повів їх кудись». Горький нагнітає обстановку з допомогою пейзажу, з допомогою грози, темряви, непроглядного лісу. Цей «важкий шлях» мав закінчитися. З допомогою описи природи можна було, як наближається кінець страшний світ і «вічної темряви. Данко був у своїх сил і покликав людей: «Вони кинулися його, зачаровані. Тоді ліс знову зашумів, здивовано хитаючи вершинами… И ось раптом ліс розступився перед ним, розступився і знову залишився ззаду, щільний і німий, а Данко і ті люди відразу занурилися у морі сонячного світла, і чистого повітря, промитого дощем». Данко помер, не залишивши і, а автор майстерно повернув читача у світ, де «дунув вітер і оголив з-під лахміття суху груди бабусі Ізергіль, засыпавшей все крепче».

Горький використовував пейзаж до створення настрої читача, для нагнітання і поглиблення обстановки, або заради врівноважування створеної ситуації. Максим Горький справжній професіонал у своїй літературному деле.