Порівняльний аналіз механізмів рефінансування комерційних банків

Міністерство освіти України.

Київський національний економічний університет.

Кафедра банківської справи.

Реферат на тему:

" Порівняльний аналіз механізмів рефінансування «.

Київ 1999.

План. 1. Політика рефінансування. 2. Рефінансування комерційних банків через кредитні аукціони. 3. Рефінансування комерційних банків под заставу цінних паперів. 4. Досвід зарубіжних країн щодо політики рефінансування.

Вступ.

Грошово-кредитна політика Національного банку України грунтується на основних критеріях й макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного й соціального розвиткуна певний період. До таких макроекономічних показників належати: обсяг валового національного продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний й торговельний баланси.

У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний інструментарій, який охоплює: визначення норм обов’язкових резервів; процентну політику; рефінансування комерційних банків; операції із цінними паперами на відкритому ринку; підтримання курсу національної валюти; регулювання імпорту та експорту капіталу.

Одним з інструментів здійснення грошово-кредитної політики є рефінансування комерційних банків. Цей інструмент тісно пов’язаний із процентною політкою, але й має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього по кредит найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий рядків й одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи под заставу цінних паперів у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий й ломбардний.

Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.

НБУ може кредитувати комерційні банки й через операції РЄПО, котрі полягають в обов’язковій купівліпродаж держанних цінних паперів, але й головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.

Регулюючи процес облікового і ломбардного кредитування НБУ може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановленням ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставки. 1. Політика рефінансування.

Серед інструментів грошово-кредитної політики важливе значення має політика, якої проводити НБУ як кредитор в останній інстанції. У країнах з розвинутими ринковими відносинами центральний банк надає кредити комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам, рефінансуючи їхні активні операції, тобто здійснюючи переоблік комерційних векселів й надаючи ломбардний кредит. Національний банк України також використовує зазначені вище види кредитування, але й на початку своєї діяльності у ролі центрального банку НБУ застосовував як адміністративні, то й ринкові методи кредитування, причому суб «єктами кредитування були й господарюючі суб «єкти, й Мінфін. НБУ кредитував безпосередньо дефіцит державного бюджету й надавав так звані централізовані кредити певним секторам економіки, тобто опосередковано покривав нестачу ресурсів для фінансування державного сектора економіки. НБУ застосовував такі методи кредитування: — адміністративний розподіл емісійних ресурсів між комерційними банками; — безпосереднє централізоване кредитування міністерств для покриття нестачі фінансових ресурсів у певній галузі економіки; — безпосереднє надання кредиту Мінфіну на покриття дефіциту державного бюджету: — проведення закритих й цільових кредитних аукціонів; — надання комерційним банкам облікового і ломбардного кредиту; — проведення операцій РЄПО. Хоча тепер НБУ не надає так званих централізованих кредитів й кредитів на покриття дефіциту державного бюджету, заборгованість по них існує, що потребує проведення відповідної політики. В частности, Мінфіну й НБУ доцільно розглянути запитання про переоформлення на державний внутрішній борг заборгованості за централізованими кредитами, наданими окремим галузям економіки, та процентів по них, заборгованості Мінфіну України за централізованими та за іншими кредитами.

Удосконалення і подальший розвиток політики рефінансування може відбуватися через поліпшення механізму кредитування комерційних банків под заставу цінних паперів, із допомогою переобліку векселів, а також проведення операцій з державними цінними паперами на відкритому ринку типу РЕПО.

Доцільним було б б, по-перше, створення двох спеціалізованих державних комерційних банків: реконструкції та розвитку сільського господарства й реконструкції та розвитку промисловості, а по-друге, продажів їм емісійних кредитних ресурсів, що виникають унаслідок планових емісій грошей, заговорили українською у «язаних з про «єктивним зростанням грошової маси.

Для формування ресурсів цих банків можна було б б застосовувати й такий механізм, як депозитні сертифікати, за допомогою які залучати вільні кошти комерційних банків недержавної форми власності. За цими видами депозитів можна встановити заохочувальний відсоток й державну гарантію Повернення. Такі стимули заохочуватимуть комерційні банки зберігати свої тимчасово вільні кошти в спеціалізованих державних банках, які, у свою чергу, матимуть можливість використовувати їхнього для кредитування відповідних галузей господарства.

У Основних напрямах грошово-кредитної політики на 1998 рік ідеться про ті, що для підтримання необхідної ліквідності банківської системи НБУ продовжуватиме здійснювати рефінансування комерційних банків через:

— операції РЕПО;

— ломбардне кредитування;

— кредитні аукціони.

2.Рефінансування комерційних банків через кредитні аукціони.

Комерційні банки можуть позичити кошти, тобто одержати кредити у Національному банку України через закриті кредитні аукціони. Загальне керівництво й відповідальність за проведення кредитних аукціонів покладено на Аукціонний комітет, персональний склад якого визначається й затверджується правлінням НБУ. Єдиним продавцем кредитів на кредитному аукціоні є НБУ. Кредитні аукціони проводяться періодично. Дату аукціону, обсяг кредитів, рядків та цілі, на котрі смердоті продаються, а також початкову процентну ставку визначає правління НБУ. До участі в кредитних аукціонах допускаються комерційні банки, що виконують установлені НБУ економічні нормативи, своєчасно подають йому необхідну звітність й повертають раніше отримані кредити. Філії комерційних банків до участі в кредитних аукціонах не допускаються. Це обмеження поширюється й на комерційні банки, які діяли менше одного року від дати їхньої реєстрації. Для участі в кредитному аукціоні комерційні банки подають в Аукціонний комітет заявку установленої форми. Умовою, що дає право комерційному банку брати доля в кредитному аукціоні, є дотримання ним такої вимоги: сума заборгованості по кредити НБУ із урахуванням поданої заявки на купівлю кредитів на даному кредитному аукціоні не може перевищувати п «ятикратного розміру власного капіталу банку, розрахованого на основі останнього балансу. Один банк не може одержати более як 50% запропонованого обсягу кредитів на кредитному аукціоні. Повідомлення про проведення кредитного аукціону надсилаються комерційним банкам не пізніш як за 10 робочих днів досі його проведення. У повідомленні вказуються день, умови проведення кредитного аукціону, цільовий напрям кредитів чи його відсутність, термін й початкова процентна ставка, а також мінімальна сума кредиту на одне банку. На кредитному аукціоні заявки задовольняються в міру зниження запропонованої ними процентної ставки, починаючи із найвищої. Якщо два чи кілька учасників кредитного аукціону пропонують однакову процентну ставку, а обсяг кредитів, що залишилися на продажів, недостатній для задоволення всіх заявок із однаковою процентною ставкою, рішення про задоволення тієї чи іншої заявки приймає Аукціонний комітет. Комерційним банкам, чиї заявки задоволені, на підставі затверджених Головою правління НБУ результатів кредитного аукціону видається офіційне свідоцтво про купівлю кредитів.

Офіційне свідоцтво про купівлю і усі необхідні для оформлення кредитної догоди документи комерційний банк подає регіональному управлінню НБУ. Після оформлення такої догоди регіональне управління НБУ переказує гроші на кореспондентський рахунок банку, що отримав кредит НБУ.

Банки-позичальники повинні своєчасно повертати кредити, куплені на закритих кредитних аукціонах. Для контролю за цим між позичальником й кредитором укладається угода про забезпечення Повернення отриманих кредитів.

Придбані на аукціоні кредити не повинні призводити до порушення встановлених для комерційних банків економічних нормативів. Вони не підлягають пролонгації.

3.Рефінансування комерційних банків под заставу державних цінних паперів.

Національний банк здійснює регулювання міжбанківського ринку кредитних ресурсів. З упровадженням в Україні ринку державних цінних паперів (ОВДП) значна частина операцій із купівлі-продажу міжбанківських ресурсів відбувається под забезпечення ОВДП (поширена назва — ломбардний кредит) й операції РЄПО. Всі аукціони НБУ із продаж ресурсів, що проводяться останнім годиною, здійснюються лише за умови укладання РЕПО-угод. Згідно із цими угодами комерційні банки на рядків користування кредитами НБУ передають йому свої державні облігації. як забезпечення ломбардного кредиту використовуються державні цінні папери, випущені Мінфіном України. Їх список затверджується (а разі потреби може змінюватися) правлінням НБУ й доводитися до відома комерційних банків. як виняток, за рішенням Правління Національного банку України под забезпечення ломбардного кредиту можуть використовуватися інші цінні папери. Ломбардний кредит надається на рядків до ЗО днів у межах лімітів, установлених на четвертий квартал НБУ для своїх регіональних управлінь. Право на отримання ломбардного кредиту мають комерційні банки, які: —отримали ліцензію на здійснення банківської діяльності, включені до Республіканської книжки реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансовокредитних установ, що працюють одного року; —дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів, правил ведення бухгалтерського обліку, своєчасно й в повному обсязі звітують регіональному управлінню НБУ; — не мають простроченої заборгованості по кредити НБУ та за відсотками по них. як забезпечення ломбардного кредиту використовуються державні цінні папери, що відповідають таким вимогам: — смердоті занесені НБУ до ломбардного списку як такі, що перебувають на балансі комерційного банку й що перед тим немає претензій; — рядків їхнього погашення не припадає на термін користування ломбардним кредитом (рядків погашення настає не раніш як через 35 днів із моменту переказування їхні відповідної кількості на рахунок ДЕПО в НБУ). У загальний комплект документів, котрі необхідно податі комерційному банку до регіонального управління НБУ для одержання ломбардного кредиту, входять: кредитна угода, заявка на кредит, доручення на право реалізації НБУ цінних паперів, прийнятих як забезпечення ломбардного кредиту. Після того, як регіональне управління НБУ ухвалило рішення про надання ломбардного кредиту, комерційний банк переказує портфель цінних паперів, котрі є забезпеченням кредиту, зі свого ДЕПО-рахунку на ДЕПО-рахунок у депозитарії НБУ. Одночасно регіональне управління НБУ зараховує кошти ломбардного кредиту на кореспондентський рахунок банку-позичальнику. Заборгованість комерційного банку за ломбардним кредитом не може перевищувати 75% вартості портфеля цінних паперів, наданих як забезпечення ломбардного кредиту. Після закінчення терміну погашення ломбардного кредиту регіональне управління НБУ списує його суму із кореспондентського рахунку комерційного банку. Одночасно погашаються проценти за користування цим кредитом. Після погашення ломбардного кредиту й процентів відбувається розблокування рахунків ДЕПО комерційного банку, й цінні папери знову переходять у власність комерційного банку. У разі відсутності чи недостатності коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку залишок заборгованості за ломбардним кредитом й відсотками по ньому погашаються за рахунок коштів від реалізації НБУ цінних паперів, наданих банку як забезпечення кредиту. Операції РЄПО — це операції з цінними паперами, котрі складаються із двох частин. Для їхнього здійснення укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ й комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний рядків з вол «язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін чи на вимогу однієї зі сторін за заздалегідь обумовленою ціною. Використання НБУ державних цінних паперів для операцій РЄПО здійснюється через «пряме РЄПО» — купівлю у комерційного банку державних цінних паперів та «зворотне РЄПО» — обов «язковий продажів державних цінних паперів. У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів існує потреба підвищення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції «прямого РЄПО» й на підставі генеральної догоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період із обов «язковою умовою зворотного їхні викупу цим комерційним банком у встановлений рядків. У разі накопичення надлишкової ліквідності банківської системи, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося, НБУ може продати комерційним банкам через механізм «зворотного РЄПО» державні цінні папери, котрі є в його портфелі, на певний період, за умови викупу їхнього у комерційного банку в установлень рядків. Національний банк може здійснювати операції РЄПО купівлі-продажу державних цінних паперів як через безпосередню домовленість з комерційними банками, то й проведенням тендера заявок комерційних банків на доля в операціях РЄПО. У разі проведення тендера на доля в операціях РЄПО Національний банк через свої регіональні управління не пізніш як за тиждень надсилає повідомлення про проведення такого тендера з зазначенням терміну операцій РЄПО та умів його проведення. Комерційні банки як учасники тендера у своїх заявках на доля в ньому пропонують свої умови щодо ціни купівлі-продажу та зворотної ціни продажкупівлі державних цінних паперів. Після закінчення тендера операцій РЄПО Національний банк наступного робочого дня надсилає комерційному банку, який виграв тендер, повідомлення-підтвердження про намір укласти догоди на здійснення операцій РЄПО. Залежно від терміну дії операції РЄПО на позабіржевому ринку використовуються такі види операцій: — нічне РЄПО (термін дії одного дня, процентна ставка фіксується все термін проведення операції); — відкрите РЄПО (термін операції в угоді не визначається, кожна зі сторін догоди може вимагати виконання операції РЄПО за годину, але й із обов «язковим повідомленням про завершення цієї догоди. Процентна ставка не є фіксованою й визначається шкірного разу); — строкове РЄПО (термін операції чітко визначений, процентна ставка є постійною протягом усієї операції РЄПО). Між учасниками операції РЄПО укладається угода, в якій передбачаються: — термін, сума, ціна державних цінних паперів «прямого РЄПО» та «зворотного РЄПО»; — перелік цінних паперів, котрі беруть доля в операції РЄПО; — вол «язання продати державні цінні папери зі зворотним викупом, яку має кореспондуватися з вол «язанням викупити ці державні цінні папери зі зворотним продажем; — порядок установлення маржі чи відсоткового прибутку. Обов «язковою умовою укладення догоди РЄПО із метою мінімізації кредитного ризику є ті, що державні цінні папери, куплені із використанням операцій РЄПО, мають переказуватися через депозитарій на рахунок покупця зі зміною права власності. Після підписання догоди на здійснення операції РЄПО банк-продавець надає на дату купівлі та на дату зворотної купівлі ДЕПО-повідомлення до депозитарію НБУ про зміну права власності на державні цінні папери. Для забезпечення вол «язань про зворотний викуп державних цінних паперів НБУ — у першій частині операції РЄПО покупець — отримує гарантійний внесок, на підставі ринкової оцінки державних цінних паперів, котрі є про «єктом операції РЄПО. Цей внесок є захистом від потенційних збитків у разі різких коливань цін на державні цінні папери. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної догоди за операцією РЄПО, типу державних цінних паперів, що є предметом догоди, та суми очікуваного прибутку за цими цінними паперами. До 1997 р. НБУ проводилися цільові кредитні аукціони. До участі в аукціоні допускалися комерційні банки, котрі обслуговували підприємства, що здійснювали структурну перебудову та санацію виробництва. Перелік цих підприємств визначався Кабінетом міністрів України за домовленістю із НБУ. Комерційні банки отримували від таких підприємств бізнес-плани, плани структурної перебудови, а також інші документи, що давали можливість оцінити ефективність використання кредиту. За допомогою статистичних звітів підприємств за рік комерційні банки здійснювали аналіз їхньої діяльності, готували експертні оцінки доцільності кредитування та визначали реальність Повернення кредиту. Якщо после проведення такої роботи комерційний банк приймав рішення про кредитування підприємства, він надсилав заявку зважується на власну доля в Аукціонний комітет НБУ. Цільові кредитні аукціони проводилися у такому самому порядку, що і закриті кредитні аукціони. Зараз НБУ не проводити аукціонів з продаж кредитів комерційним банкам для подальшого кредитування ними підприємств згідно із прийнятими урядом програмами. Він здійснює лише рефінансування комерційних банків із метою підтримання їхньої ліквідності та для регулювання кредитно-грошового ринку України. У разі необхідності зменшити обсяг грошової маси в економіці Національний банк України застосовує всілякі заходь. Наприклад, він може підвищити рівень обов «язкових резервів комерційних банків, а може і обмежити обсяг ресурсів, що продаються ним через кредитні аукціони. Останнім годиною на кредитних аукціонах НБУ здійснює продажів ресурсів на таких умовах: лише под забезпечення ОВДП та под фіксовану процентну ставку. Ломбардна ставка за кредит установлюється в розмірі облікової ставки плюс 10%. Комерційні банки для забезпечення своєї ліквідності можуть рефінансуватися в установах Національного банку чи у трилітрові банки у формі переобліку й перезастави векселів. Установи НБУ здійснюють ці операції за дотримання таких умів: — усі подані векселі за строком оплати не повинні перевищувати 90 днів й мають бути такими, щоб їхні можна було б вчасно одержати у місцях їхнього оплати; — подані векселі повинні матір не менше двох підписів, не враховуючи підпису того комерційного банку, який подавши ці векселі, а переказні векселі — ще і акцепт платника; — оплата векселів має відбуватися у місцях, де є установи комерційного банку, нотаріус чи суд; — має бути ліміт кредитування. Установи НБУ рідко використовують таку форму рефінансування комерційних банків, як переоблік й перезастава векселів, бо вексельний обіг в Україні не досить розвинений.

4. Досвід зарубіжних країн щодо політики рефінансування.

Центральні банки країн з ринковою економікою виконують роль кредиторів в останній інстанції для комерційних банків та інших кредитних установ. Вони надають короткострокові кредити для поповнення тимчасової нестачі ліквідних коштів, стягуючи із позичальників облікову ставку. як правило, ці кредити мають бути забезпечені торговими векселями, державними цінними паперами чи власними борговими вол «язаннями банків. Центральні банки Європейських країн (Німеччини, Франції, Бельгії та ін.) кредитують комерційні банки переважно через переоблік векселів. У Франції й Німеччині центральний банк установлює квоти на переоблік векселів. У разі перевищення установленої квоти комерційний банк сплачує підвищений відсоток за кредит у центральному банку. У США переоблікові операції центрального банку (Федеральної резервної системи) не є основною формою рефінансування комерційних банків. Найбільш притаманним тут є кредитування комерційних банків под заставу державних цінних паперів (облігацій, казначейських векселів).

Банк Англії кредитує комерційні банки под певні їхні вол «язання за рахунок банківських депозитів, котрі зберігаються на відповідних рахунках у центральному банку.

Найширший розвиток мають кредитні відносини центрального банку із комерційними в Німеччині. Крім переоблікових кредитів, Німецький федеральний банк надає комерційним банкам ломбардні кредити на рядків не більший від 3-х місяців под забезпечення надійними цінними паперами: векселями (включаючи казначейські векселі) і облігаціями федерального уряду й земель. Ліміти кредитування (квоти) встановлюються за кожною категорією забезпечення. Окремо також установлюється квота на позику переоблік векселів залежно від розміру власного капіталу комерційного банку.

З переоблікових операцій й ломбардних кредитів комерційні банки сплачують проценти: облікова ставка в першому випадку й ломбардна — в іншому. Ставка із ломбардних кредитів є найважливішим орієнтиром копійчаного ринку, вона аналогічна ставці за федеральними фондами США.

Важливе значення в операціях Німецького федерального банку мають купівля й продажів державних цінних паперів у формі угод про зворотний викуп. Угодам про продажів державних цінних паперів зі зворотним викупом віддається перевага перед іншими оперативними інструментами кредитної політики Німецького федерального банку.

Висновки.

Центральний банк є банком банків, кредитором в останній інстанції, тобто лише цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали усі можливості для збільшення чи поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондового ринку чи на ринку міжбанківських кредитів, смердоті звертаються до центрального банку. У нашій стране кредитором в останній інстанції є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: закриті кредитні аукціони; операції РЄПО (купівля-продаж державних цінних паперів) й рефінансування інвестиційних операцій (вкладення коштів у векселі та акції суб «єктів підприємницької діяльності). Економічна сутність кредитів Національного банку на макрорівні полягає в бо через кредитування комерційних банків та інших кредитних установ здійснюється емісія грошей в обіг й розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для експансії кредитної діяльності банків. На мікрорівні кредити Національного банку сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитної допомоги своїм клієнтам. Національний банк також використовує свої кредити для розв «язання певних економічних завдань, зокрема для фінансового підтримання окремих галузей, здійснення санаційних заходів щодо деяких підприємств, реструктурування виробництва на користь продукції широкого вжитку тощо.

Література. 1. Національний банк й грошово-кредитна політика. За ред. А. М. Мороза.- К.:1999 2. Вісник НБУ № 6 1999. Механізми та обсяги рефінансування. 3. Багута А. М. НБУ та його функції До.: 1996.