Сенковський Осип

Сенковский Осип

Д. Бернштейн.

Сенковский Осип Іванович (псевдоніми: барон Брамбеус, Бєлкін та інших., 1800—1858) — публіцист, редактор, критик, белетрист, учений лингвист-востоковед, людина великий і різній ерудиції, поставив в службу реакції 30—40-х рр. ХІХ ст. Поляк з походження, З. у юності, у роки навчання у Виленском ун-те, був близьким до польським революційним колам, а зайнявши в 1822 кафедри арабського світу й турецького мов у Петербурзькому ун-те, швидко акліматизувався у російській обстановці, змінивши ідеалам польського патріотизму і радикалізму. У період миколаївської реакції З. добромисно виконував доручення з ревізії навчальних закладів Віленського округи та протягом кілька років обіймав посаду цензора. З З. виробився типовий представник російської буржуазної верхівки 20—40-х рр., невдоволеною феодально-кріпосницької системою та водночас нездатною скільки-небудь активно і зовсім проте цієї системи виступити через побоювання демократичного руху. Це становище російської буржуазії визначило у її ідеології то вірнопід-данське пристосуванство, ту двоїстість, непослідовність, безпринципність і цинізм, яскравим виразником яких поруч із Булгариным був З. Ці властивості ідеології З. особливо помітно позначилися у його літературно-критичної діяльності (ст. «Торквато Тассо», «Брамбеус і юна словесність» та інших.). Засуджуючи сувору нормативність конаючої естетики дворянського класицизму, радіючи з того що в час письменник залежить немає від вузької соціальної групи, як від широкої публіки, З. висував на противагу класичним нормам інший чи іншого об'єктивний критерій естетичного судження, а необмежений сваволю індивідуального смаку, дає волю і критику письменнику. З навмисною і знущальною недобросовісністю він зводить у генії і поряд з визнаними авторитетами явно малоталановитих, а де й просто бездарних письменників (Кукольнив, Степанов), безцеремонно ниспровергая принагідно ним самим створені кумири. Але стверджуючи право на оригінальність колись лише у цілях дискредитації дворянських літературних принципів, і дворянських літературних авторитетів, З. не йде послідовно цим шляхом і саме перетворюється на нормативиста, щойно мова про літературних течіях, небезпечних задля лише однієї дворянства. За створеної «століттям дратівливості і смути» «несамовитою школою», як іменує З. буржуазно-демократический французький романтизм, зізнається права існувати. Вона лякає З. своїми демократическо-уравнительными тенденціями і з поборювача норм перетворює їх у доброчесного філістера, що з погляду незмінних «моральних істин» обрушується на «пані Єгор Занд» за «аморальність» її поглядів на сім'ю і ще більше до її проповідь «поділу» майн, на У. Гюго — через те, що той «повчає багатого ділитися своїм надлишком з бідних клубах і лякає його, у разі неповиновенья, гнівом жебраків» тощо. буд. тощо. буд. З відсутністю твердих принципів, і витриманому лінії критичного судження гармоніює і манера критичних писань З. Його критичні статті найчастіше є фейлетони, пересипані безцеремонними жартами, повні балаганного трюкацтва і балясів, що забезпечувало успіх З. у обивателя.

В белетристичною продукції З., у її змісті і малої форми, проявилася той самий безпринципність. Белетристика З. позбавлена скільки-небудь витриманому і органічної стильовий манери. У ньому схрещується кілька стильових ліній, яким вона підпорядковується, попри помітну боротьбу з ними свідоме намір від них відштовхнутися. Близькість дворянського романтизму надзвичайно помітна в жанрах світській, і екзотичної повісті («Турецька циганка», «Ідеальна красуня», «Уся жіноча життя кількох годиннику» та інших.), попри постійно властиві їм елементи знущання над аналогічними жанрами дворянській літератури та пародіювання їх. У такій відношенні перебуває белетристика З. до засуджуваній їм натуральної школі, і навіть творів «несамовитою паризькій школи» («Любов і смерть» та інших.). Вплив двох останніх шкіл викликано присушим З. невдоволенням дійсністю. Але критика дійсності у З. завжди поверхова, попри часом помітну у ній уїдливість (особливо у його фейлетоні, самому розповсюдженому жанрі його творчості — напр. «Петербурзькі звичаї») і зачіпає основ сучасної йому російської громадської системи. З іншого боку значення підривається відсутністю чітко наміченої соціальної програми розвитку й готовністю цинически знущатися та контроль чужими та контроль своїми переконаннями.

Однако у невибагливого читача белетристика Сенковского користувалася великий популярністю. Інтригуючий сюжет, жвавість, відоме дотепність, численні натяки на сучасність навіть у східних повістях, широта тематики, взагалі надзвичайна жвавість пера виділяли творчість З. спільною для тлі буржуазної прози 30-х рр. і робили його твору улюбленим чтивом широкого загалу. Однією з найпопулярніших Шевченкових творінь було «Фантастичне подорож барона Брамбеуса» (1833). Фантастичний характер має й таке також час дуже відоме твір, як «Великий вихід у Сатани» (1832). Поруч із ними стала вельми поширеною мали екзотичні «східні повісті» («Антар», 1832, «Щасливець», 1834, «Пригода однієї ревижской душі», 1834, та інших.). Третій тематичний цикл белетристики З. — світська повість — менш виразний. При всієї пістрявості стильовий манери З повагою та поверховості його творчості їй усе ж притаманні реалістичні тенденції, характерні для буржуазної і приближавшейся до ній літератури 30-х рр.

В галузі З. постає як позитивіст, противопоставляющий досвід, спостереження, обізнаність умогляду і феодальної схоластиці, недоречним «у XXI століття аналізу та позитивних знань». На позитивізмі З. лежить відбиток боязкого эмпиризма, страху сміливих узагальнень і революціонізуючого дерзання думки (ст. «Теорії у природних науках» та інших.). Слід зазначити популяризаторский талант, виявлений З. у його наукових статтях («Фабрикація папери», «Перші книжки на Європі» та інших.).

Несмотря те що, що З. виступає в публіцистиці як прибічник освіти, розвитку промисловості, запровадження вільної праці, він висловлює свої думки вкрай несміливо, з однаковим верноподданническим розшаркуванням; останнє надає виглядом З. риси справжньої рептилії.

Многообразная діяльність З. була зумовлена переважно зосереджена його журн. «Бібліотека для читання», справді буржуазному журналі і за вмістом і з методами її видання.

Список литературы

I. Повне Зібр. сочин., 9 тт., СПБ, 1858—1859 (при т. I — биографич. нарис З., сост. П. Савельєвим і библиографич. список його творів).

II. Дудышкин З., Сенковський — диллетант російської словесності, «Вітчизняні записки», 1859, II.

Дружинін А., Про. І. Сенковський, Повне Зібр. сочин., т. VII, СПБ, 1866.

Соловйов Є., Про. І. Сенковський. Його життя й літературна діяльність у з історією сучасної йому журналістики, СПБ, 1891 (Биографич. биб-ка Ф. Павленкова).

Корсаків Д., Сенковський Про. І., «Російський біографічний словник», т. Сабанеев-Смыслов, СПБ, 1904.

Чернишевський І. Р., Нариси гоголівського періоду російської літератури, І. Повне зібр. сочин., т. II, СПБ, 1906 (гол. II).

Зільбер У. А., Сенковський (барон Брамбуес), в рб. «Російська проза», під ред. Б. М. Ейхенбаума і Ю. М. Тинянова, Л., 1926.

Сакулин П. М., Російська література, год. 2, М., 1929, стор. 519—533 і з покажчику.

III. Мезьер А. У., Російська словесність з XI по XIX ст. включно, год. 2, СПБ, 1902.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.