Історія створення балету Лебедине озеро

ИСТОРИЯ СТВОРЕННЯ БАЛЕТА «ЛЕБЕДИНЕ ОЗЕРО».

Звісно, ви знаєте мелодію, якої починається балет «Лебедине озеро». Вона, як музичний поводир, вводить нашій світ, де березі таємничого озера народилося почуття прекрасної королеви лебедів Одетти і юного принца Зігфріда, а злий чарівник Ротбарт і його донька Одиллия — двійник Одетти щосили намагаються погубити їхнє кохання. Принцеса Одетта чарами лютого чарівника перетворено на лебедя. Врятувати Одетту може лише людина, яка покохає її, дасть клятву вірності і стримає цю клятву. Принц Зігфрід під час полювання березі озера зустрічає дівчатлебедів. У тому числі перебуває лебідь Одетта. Зігфрід і Одетта полюбили друг друга. Зігфрід клянеться, що він усе життя буде вірний Одетте і врятує дівчину від чар чарівника. Мати Зігфріда — Володарська принцеса — влаштовує у своїй замку свято, у якому принц мусить вибрати собі наречену. Покохавши Одетту, принц цурається вибору нареченої. Саме тоді в замку з’являється Злим чарівник у вигляді лицаря Ротбарта зі своїми дочкою Одиллией, схожій Одетту. Обманутий цим подібністю, Зігфрід обирає нареченою Одиллию. Злим чарівник тріумфує. Зрозумівши свою помилку, принц поспішає до берега озера. Зігфрід молить Одетту прощення, але Одетта не може позбутися чар чарівника. Злим чарівник вирішив погубити принца: піднімається буря, озеро виходить із берегів. Бачачи, що принцу загрожує смерть, Одетта впадає щодо нього. Для порятунку улюбленого готова на самопожертву. Одетта і Зігфрід перемагають. Гине чарівник. Буря стихає. Білий лебідь стає дівчиною Одеттой.

Легенда? Звісно, але Петро Ілліч Чайковський, пишучи балет «Лебедине озеро», шукав у тому казковому сюжеті думки й настрої, близькі до нього та її сучасникам. Так народилося твір, де, стежачи події на сцені, ви бачите у відносинах героїв, у тому розпачі та, в спробі відстояти своє декларація про щастя зіткнення сил добра і зла, світла й темряви… Одетта і принц Зігфрід уособлюють перші, Ротбарт і Одиллия — вторые.

П.І. Чайковський вже було, незважаючи на молодість, відомим композитором, розпочавши писати балет «Лебедине озеро». Його проникливий ліризм став основою здобуття права до історії музики «Лебедине озеро» увійшов як альбом задушевних пісень без слов.

Про що думав композитор, пишучи музику «Лебединого озера»? Про те чи російських казках, де живуть «червоні девушки-лебёдушки», що чув в дитинстві. Або згадував вірші з «Царя Салтана», улюбленого свого поета Пушкіна: ще й там велична птах, врятована князем Гвидоном, «полетіла над хвилями і берег я з висот опустилася до кущів, стрепенулася, обтрусилася і царівною обернулася». Можливо, перед його уявним поглядом виникли картини того щасливого часу, що він гостював в Кам’янці - маєтку своєї коханої сестри Олександри Іллівни Давидової і влаштовував із її дітьми домашні спектаклі, однією із було «Лебедине озеро» і якого Чайковський спеціально склав музику. До речі, тема лебедів, яка написана ним тоді, увійшла у партитуру його нового балета.

Напевно, впливало на композитора все — і те, й те, і третє: таке було у той час стан його душі. Але нам до важливо ще одна обставина — композитор-симфонист, він писав таку партитуру балету, де музика не ілюструвала епізоди лібрето, але організовувала сценічна дія, підкоряла собі думку хореографа, змушувала його формувати розвитку подій на сцені, образи їх учасників — діючих осіб, їхні стосунки відповідно до задумом композитора. «Балет — та ж симфонія», — скаже Петро Ілліч пізніше. Але, створюючи балет «Лебедине озеро», ще тоді мислив у такий спосіб — у його партитурі усе взаємозалежне, все лейттеми «сплетені» в тугий вузол, званої музичної драматургией.

На жаль, в 1877 року, коли відбулася прем'єра «Лебединого озера» на московську сцену, хореографа, який би зрозумів автори і піднявся до рівня її мислення, немає. Тоді балетмейстер Великого театру Юліус Рейзингер сумлінно намагався своїми сценічними рішеннями проілюструвати літературний сценарій, написаний драматургом У. Бегичевым і танцівником У. Гельцером, використовуючи музику традиційно — в ролі ритмічною основи. Але московський глядач, пленённый мелодіями Чайковського, відправлявся у ВЕЛИКИЙ ТЕАТР й не так дивитися балет, скільки слухати його чарівну музику. Напевно, тому й спектакль, попри що, який досить довго — до 1884 года.

Свого другого народження «Лебедине озеро» чекало майже десятиліття — до 1893 року. Воно й відбулося вже по смерті великого автора: на вечорі його пам’яті петербурзький хореограф Лев Іванов показав другий «лебединий» акт в своєї постановке.

Скромний балетмейстер Маріїнського театру, завжди другою — після всесильного метра Маріуса Петіпа, він мав воістину унікальної музичної пам’яттю: не з розповідей очевидців, Іванов міг, прослухавши одного разу складне твір, відразу точно відтворити його за фортепіано. Та ще більш рідкісний дар Іванову було його спроможність до пластичному баченню музичних образів. Й усім серцем люблячи творчість Чайковського, він дуже і тонко відчув емоційний світ її балету і заклав, справді, зриму танцювальну симфонію — аналог «задушевним пісням» Чайковського. Минуло вже понад сто років із на той час, а «лебедину картину», сочинённую Івановим, усе ще можна побачити у виставі будь-якого хореографа, незалежно від його постановочної концепції загалом. За винятком, звісно, відверто модернистских.

Цінність геніального рішення Іванова одразу ж зрозумів Маріус Петіпа і запропонував йому спільно поставити балет повністю. За його вказівкою, диригент Річард Дриго підготував нову музичну редакцію, а брат композитора Модест Ілліч переробив лібрето. Так народилася знаменита редакція М. Петіпа і Л. Іванова, яка живе сцені досі. Головний балетмейстер Московського Великого театру Олександр Горський також неодноразово звертався до цього твору Чайковського. Остання постановка 1922 року знайшла визнання і своє своє достойне місце на сучасної сцене.

У 1969 року у Большой театр глядачі побачили ще одну цікаву постановку «Лебединого озера» — своєрідний підсумок роздумів над партитурою Чайковського видатного майстра Юрія Григоровича.

Зараз «Лебедине озеро» — одне із найбільш знаменитих будівельників-професіоналів і улюблених глядачем балетів. Він обходив, напевно, все балетні сцени світу. Про ньому міркували і щось обмірковують і, певне, ще довго будуть розмірковувати, силкуючись збагнути таємниці та філософські глибини музики, складеною Чайковським, представники багатьох поколінь хореографів різних країн. Але найбільш білий лебідь, народжений фантазією великого композитора, завжди залишиться символом російського балету, символом його чистоти, величі, його шляхетної краси. І недаремно саме російські балерини, виступаючи у ролі королеви лебедів Одетти, залишилися у пам’яті як прекрасні легенди — Марина Семенова, Галина Уланова, Майя Плісецька, Раїса Стручкова, Наталія Бессмертнова…

Майстерність артистів балету Росії визнано в усьому світі. Однією з кращих балетних труп країни багато років є балет Музичного театру імені К. Станіславського і Вл.И.Немировича-Данченко. Цей самобутній, нікому не подражающий колектив має обличчя й послуговується любов’ю глядачів як, і за рубежом.

У у самісінькому центрі Москви, великий Дмитровке (Пушкінській вулиці), перебуває будинок Академічного музичного театру імені К. Станіславського і Вл.И.Немировича-Данченко. Театр з гордістю носить імена своїх засновників — видатних режисерів Станіславського НемировичаДанченка. Великі майстра увійшли до історію світового мистецтва, як перетворювачі драматичного й музичного театру. Реалізм, високі гуманістичні ідеали, гармонія всіх засобів вираження театру — ось що відрізняло постановки Станіславського і Немировича-Данченка. Новаторства і традиціям своїх засновників театр прагне бути вірний і сегодня.

У 1953 року воістину революційний переворот у сенсі полотна Чайковського зробив спектакль, показаний на сцені Московського музичного театру імені К. Станіславського і Вл.И.Немировича — Данченка Володимиром Бурмейстером. Це було воістину нове слово у прочитанні старого шедевра класичного спадщини, що й написала у своїй рецензії велика Галина Уланова: «Лебедине озеро» у Театрі імені К. Станіславського і Вл.И.Немировича — Данченка показало нам, як плідні, може бути пошуки митців у області старого класичного балету, де, здавалося, все назавжди і безповоротно установлено".

Багато років чудовий майстер була головною балетмейстером Музичного театру. За правом В. П. Бурмейстер ввійшов у історію радянського балету як яскравий, самобутній майстер, у якого своїм неповторним почерком. До його кращих спектаклів: «Лола», «Есмеральда», «Снігуронька». «Віндзорські пустухи», «Берег щастя», «Жанна д’Арк», «Штраусиана». Вершиною творчості Бурмейстера було створення нової, оригінальної редакції «Лебединого озера».

Творчий шлях В. П. Бурмейстера розпочалося Московської майстерні драматичного балету, якої керувала М.С. Грєміна. Наприкінці двадцятих років В. Бурмейстер відзначався на естраді як неповторний виконавець угорських і особливо іспанських танців. Потім Бурмейстер став артистом Московського художнього балету, надалі цей колектив ввійшов у склад Музичного театру. Вплинув справила на Бурмейстера зустріч з отцем Володимиром Івановичем Немировичем-Данченко. Молодий хореограф почав шукати на балетної сцені правду почуттів, щирість переживань. Саме НемировичДанченка запропонував Бурмейстеру створити нову редакцію «Лебединого озера». Робота, що почалася як експериментальна, не рік. У постановочну групу разом із В. П. Бурмейстером входили: тонкий знавець російського класичного балету П. А. Гусев, диригент В. А. Эндельман, художник А. Ф. Лушин. Усі вони вніс свій внесок у успіх спектаклю. Хочеться згадати й то, що медична допомога у відновленні початкової редакції партитури балету надали науковці музею П. Чайковського в Клину.

25 квітня 1953 року в сцену вийшли: В. Бовт (Одетта — Одиллия), А. Чичинадзе (Принц), А. Сорокин (Блазень), А. Клейн (Злим чарівник Ротбарт), О. Берг (Володарська принцеса). У спектаклі як і брали участь М. Редина, Э. Кузнецова, Э. Власова, М. Салоп, О. Шелков, Л. Якунина, Г. Труфанов. И. Еленин і другие.

Успіх перевершив усі очікування. «Лебедине озеро» в Музичному театрі стало великою подією у театральній життя Москвы.

Так, О. Лепешинская з газети «Щоправда» писала про сміливому і своєрідному рішенні спектаклю В.Бурмейстером. Відома балерина відзначала свіжість, новизну, вигадку у сценічному втіленні музики. «Балетмейстер творчо підійшов до сприйняття класичних традицій „Лебединого озера“, вміло при цьому досвід, накопичений радянським балетним театром у створенні реалістичного спектаклю. В. Бурмейстер створює цілеспрямоване наскрізне дію протягом усього балету, підкоряє окремі епізоди загальному замыслу».

Композитор А. Спадавеккиа захоплюється майстерністю В. Бовт: «Вона створює внутрішньо насичений, вражаючий образ. Особливо хочеться відзначити впевнену техніку й чистоту форми її танца».

У «Звістках» була надрукована захоплена стаття М.Семеновой. Тут читаєш таке слово: «У новій постановці „Лебединого озера“, більш осмисленою, ніж попередні, багато тішить сміливими рішеннями, цікавими знахідками і творчим режисерським прочитанням партитуры».

«Театр здобув більший верх, за його існування створена така грандіозна хореографічна постановка», — це цитата рецензії М. Плисецкой, які самі виступала у виставі у Комуністичній партії Одетти — Одиллии, її партнером був артист Великого театру Ю.Кондратов. Характерно, що у спектаклі танцювали солісти інших балетних труп. Це артисти Ленінградського театру опери, і балету імені С. М. Кирова, О. Моисеева, А. Осипенко, С. Кузнецов, балерина театру «Естонія» Х.Пуур.

У 1976 року партію Принца на сцені Музичного театру танцював Мішель Брюгель, соліст паризькій Гранд — опера, де у 1960 року Бурмейстер повторив свою постановку «Лебединого озера». Танцював у Москві інший соліст Гранд — Опера — Аттіліо Лабис. Ще один цікава деталь історії. Коли Музичний театр показував «Лебедине озеро» у Парижі, диригував Г. Рождественский.

Вистава стала хорошою школою для кількох поколінь артистів. Заповітної мрією кожної танцівниці і танцівника є виконати центральні партії «Лебединого озера». Ви вже понад 40 неможливо уявити афішу Театру імені Станіславського і Немировича-Данченка без «Лебединого озера». На афішах минулих років ми читаємо імен тих, хто танцював Одетту — Одиллию і Принца. Це С. Виноградова, В.Єрмілова, Э. Власова, Г. Камолова, М. Агатова, Н. Лаврухина, В. Собцева, А. Ханиашвили, М. Салоп, М. Лиепа, В. Пашкевич, А. Ніколаєв, А. Новиченок, В. Федянин, Ю. Григорьев, В. Артюшкин, С. Баранов, М. Крапивин, Г. Крапивина, В. Тедеев, М. Дроздова, В. Петрунин, М. Левина, Л.Шипулина.

У 1992 року відбулася прем'єра нового оформлення спектаклю, зробленого художником В.Арефьевым.

Спектакль знаком любителям балету багатьох країн. Його бачили в Франції, Японії, Китаї, Італії, Чехословаччини, Португалії, Угорщини, Сирії, Йорданії, Індії, Испании…

Можна упевнено сказати — «Лебедине озеро» у постановці В. П. Бурмейстера витримало випробування часом. Спектакль не здається постарілим. Наповнена вона б'ється її творчий пульс, він продовжує радувати серця й душі зрителей.