Байкальські легенди, бурятські сказання

Байкальские легенди, бурятские сказания Кого в глибоку старовину вважали самим славним і потужним богатирем, якого всі боялися, а й шанували? Сивого Байкалу, грізного велетня. А славився він ще й незліченними, безцінними багатствами, які стікалися до нього з усіх сторін від підкорених їм і оподаткованих даниною — ясаком — околишніх богатирів. Налічувалося їх понад трьохсот. Збирав ясак вірний слуга Байкалу — богатир Ольхон, який мав крутий і жорстокосердий норов.

Неизвестно, куди б подів з роками всю видобуток Байкал й скільки голосував би він її нагромадив, але його єдина дочка Ангару — примхлива і гонориста красуня. Дуже засмучувала вона батька своєї неприборканої марнотратністю. Про, як та вільно, у будь-якій мить витрачала вона те, що збирав її батько роками! Бувало, картали її:

— На вітер кидаєш добро, навіщо це?

— Нічого, комусь так знадобиться, — говорила Ангару підсміюючись.- Люблю, щоб усе побутувало, не залеживалось і потрапляло в добрих рук.

Сердцем була добра Ангару. Були у Ангари і свої улюблені, заповітні скарби, що вона берегла з малих років і зберігала у блакитній кришталевою шкатулці. Часто подовгу милувалася вона ними, коли залишалася у своїй світлиці. Шкатулку цю Ангара і нікому не показувала і до кого не відкривала, тож ніхто з палацевої челяді не знав, що у ній зберігається. Знав лише одне, Байкал, що шкатулка це була догори наповнена чарівними намист з багатогранних коштовного каміння самоцвітів. Дивовижну силу мали ці скарби! Варто лише витягти їх із шкатулки, як вони спалахували такими яскравими могутніми вогнями надзвичайної краси, і ними мерхнуло навіть сонце.

А чому Ангара не поспішала вдягати він чарівні прикраси, зізналася вона лише своєю няньці Тодокте:

— Ось з’явиться в мене улюблений друг, тоді навіть одягну. Він.

Но дні проходили за днями, а друга до душі не перебувало. Та незабаром Ангара міцно занудилася. Усе навкруг млоїло і засмучувало її. Від колишнього грайливого вдачі красуні не залишилося.

Заметил Байкал таку зміну в доньки Раїса й здогадався: нареченого їй хорошого треба, свадебку час зіграти. А кого віддаси, якщо вона нікого не покохала!

И вирішив він оповістити всю яка оточувала його знати у тому, що хоче видати дочка заміж.

Желающих поріднитися з Байкалом було багато, але Ангара всіх ним відмовляла. Перебірливою виявилася наречена! З її виходило, що це розумом недалекий, той обличчям не вийшов, третій — статтю. Байкалу не тільки Ангару, а й усіх молодих богатирів стало шкода.

Много чи, мало минуло часу, але одного разу у володіння Байкалу приплив такий ошатний струг, яких тут будь-коли бувало. А навів його молодий витязь Иркут, оточений великий важливою почтом. Йому теж захотілося спробувати щастя.

Но Ангару і Иркута глянула байдуже, знітилася:

— Ні, зайве мені нічого і цього!

Делать нічого — хотів було повернути Иркут назад, але Байкал зупинив його:

— Не квапся, погостюй в мене трохи.

И влаштував у честь гостя, що йому, небувалий бенкет. І тривав він кілька днів і ночей. А коли настав годину розлучення, Байкал сказав Иркуту прощання:

— Хоч Ангарі ти вже і не припав до душі, але щоб мені подобається. І постараюся, щоб ти був моїм зятем. Надійся прямо мені.

Слаще меду прийняв це слово Иркут і відплив себе обрадуваним. Байкал від цього дня почав обережно умовляти Ангару, наполягати, щоб він погодилася вийти заміж за Иркута. Але він і. слухати звідси не хотіла. Бився-бився Байкал, бачить — щось виходить, треба почекати з весіллям. Але твердо затаїв у собі рішення: поважати Иркута, наполягти своєму.

Но ось підійшов великий літній свято — сурхарбан, який щороку стікалося до Байкалу багато людей. Про, як багато і урочисто обставлялся це!

Уже почалися змагання, коли останнім з’явився і в святі нащадок гордого богатиря Саяна могутній і славний витязь Єнісей, що відразу звернули увагу всіх присутніх. У стрільби з цибулі, у боротьбі й у перегонах він зовсім перевершив всіх богатирів — званих гостей Байкалу.

Ловкость і краса Єнісей вразили Ангару, вона відривала від цього очей, сидячи поруч із батьком. Єнісей теж відразу ж був зачарований красою дочки сивого Байкалу. До того ж підійшов до ній, вклонився низько і додав:

— Всі мої перемоги — тобі, прекрасна дочка Байкалу!

Байкал лукаво усміхнувся:

— Отже, не мені, що їй, Ангарі? — і покосився убік дочки. А Иркута, що у почті Байкалу, навіть пересмикнуло від ревнощів.

Слова Єнісей дуже підлестили Ангарі. Приємніше їй іще не доводилося чути, і її прийшла від них захоплення. За таким вона пішла хоч і край світла!

Кончился свято, люди стали роз'їжджатися додому. Кинув прощальний погляд на Ангару, залишив володіння Байкалу і Єнісей.

И відтоді Ангара ще більше занудилася. Байкал захвилювався.

" Не Єнісеєм чи тужить дочка моя? «- з тривогою подумав він, і це побоювання не давало йому спокою. Але обіцянку своє - видати дочка за Иркута — вирішив виконати. І як і скоріш!

И якось Байкал, викликавши себе Ангару, заявив їй прямо:

— Ось що, дорога дочка! Кращого нареченого, ніж Иркут, я не раджу шукати, погоджуйся!

Но Ангара знову заперечила:

— Не треба мені його! Ліпше вже одна до старості житиму! І втекла проти. Упертий Байкал у середовищі затупотів її у ногами і крикнув слідом:

— Ні, буде по-моєму!

И відразу наказав Ольхону очей не спускати з Ангари, щоб він не надумала втекти з хати.

Но Ангара і думала про втечу. Їй просто захотілося побути однієї, щоб не заважав їй думати наперед і мріяти про улюбленому.

И якось вона підслухала розмова двох чайок, які захоплено говорили про блакитний прекрасної країні, де панує Єнісей.

— Як там добре, просторо і вільно! І що щастя жити у такій країні!

Ангара засумувала пущі колишнього.

— Та хіба не маю сил? І хіба я — не хочу приносити всім щастя? От якби мені потрапити до ту блакитну країну, разом із Енисеем жити вільно, і прагне далі і далі, до невідомим просторам, щоб скрізь сіяти ті ж самі вільну світлу життя. Про, для того не пошкодувала ще й свої чарівні намисто!

Заметил терзання дочки Байкал і віддав нове веління Ольхону: заточити Ангару в скелястий палац й виконувати її до того часу, поки погодиться стати дружиною Иркута. Нічим окремо не змогла допомогти своєї улюблениці і нянька Тодокта.

Упала Ангара на кам’яні плити скелястого палацу — похмурої темниці, гірко заплакала, і потім заспокоїлася трохи, розкрила собі кришталеву шкатулку з чарівними намист, і вони яскравим сяйвом освітили її обличчя.

— Ні, нікому я їх одягну, крім Єнісей! Та й людей ще обдарю!

Захлопнула шкатулку Ангару і заблагала перед Ольхоном, щоб він випустив її, а коли людина і - слухати не став, звернулася до своїх друзів — великим струмкам та з малим:

— Милі ви мої, рідні джерела! Не дайте мені загинути у кам’яному віці полоні! Суворий мій тату, але заборони його я — не боюся і хочу до мого коханому Енисею! Допоможіть мені вирватися звідси за грати!

Услышали благання Ангари великі струмки і маленькі і поспішили допоможе затворниці - стали підточувати і пробивати кам’яні склепіння скелястого палацу.

А Байкал послав до Иркуту гінця про те, щоб він негайно прибув щодо нього.

— Після закінчення ночі зіграємо весілля, — передавав Байкал витязю.

Крепко спав тієї ночі стомлений клопотами Байкал. Здрімнув трохи часу і понадеявшийся на міцні затвори палацу вірний страж — богатир Ольхон.

Ручьи і струмочки тим часом зробили свою справу — розчистили вихід із темниці. І Ангара бігла. Кинув Ольхон — немає Ангари. Як грім, раскатились довкіл його тривожні крики. Підхопився на ноги і Байкал. І коли дізнався, що сталося, він повинен стало ніяково, і він страшним голосом закричав втікачку слідом:

— Зупинися, дочка моя! Пожалій мої сивини, не залишай мене!

— Ні, батько, йду я, — віддаляючись, відгукнулася Ангара.

— Отже, не дочка мені, якщо хочеш не послухатися мене!

— Ні, я дочка твоя, але з хочу бути рабою. Прощавай, батько!

— Зачекай! Ти бач — я весь виходжу сльозами від горя!

— Я теж плачу, але плачу від радості, що позбулася гніту. Я тепер вільна!

— Замовчи, зрадлива! — гнівно скрикнув Байкал і, бачачи, що втрачає дочка навіки, схопив до рук скелю і з страшної силою залишив її навздогін втікачку, але було пізно…

Напрасно вирував і лютував Байкал, даремно метався горами Ольхон — вони не спромоглися ані наздогнати, ні утримати утікачку. Усі далі і далі йшла вона, притискаючи до грудях заповітну шкатулку. Мрія зустрічі з улюбленим окрилила Ангару, і взагалі захотілося з радості свободи ділитися навіть із людьми найдорожчим, що мала, — чарівними намист. Зупинилася мить Ангара, озирнулася навколо. Як чудово було тут! Відкрила вона кришталеву шкатулку, дістала зв’язку чарівних бус і кинула її серед кімнати зі словом:

— Нехай загоряться тут вогні життя, вогні щастя, вогні багатства. і сили!

И побігла далі. І раптом побачила вона перед собою скачущего навперейми вершника. То справді був Иркут, він поспішав перепинити шлях своєї нареченої нареченій. Скликала Ангара всі свої сили та прорвалася, пробігла повз нього. Иркут залишився ні до чого і заплакав від гіркоти і досади.

Теперь Ангарі бігти стало набагато легше й спокійніше. Та й радості додалося, і знову кинула на своєму шляху зв’язку бус зі словом добрих побажань.

Так і бігла вона, радісна і щедра. І коли угляділа вдалині Єнісей, то, вийнявши із шкатулки найвродливіші чарівні намисто, наділу їх у себе. Такою і її могутній пригожий красень, славний витязь Єнісей. І кинулися вони у обійми друг до друга. Хоч уговору з-поміж них ніякого і не, а вийшло так, ніби чекали він цього години давним-давно. І він настав.

— Тепер нас ніяка сила не розлучить, — сказав Єнісей.- Будемо ми з тобою у коханні так злагоді жити-поживати та інших тієї самої бажати.

От слів Єнісей солодко стало на душі Ангари і ще радіснішим забилося її серце.

— І я тобі протягом усього життя вірної женой,-сказала она.-А чарівні намисто, що тобі тримала і який привели мене до, ми роздамо людям, щоб і вони мали від надання цього і щастя.

Енисей взяв Ангару за руку, і вони пішли блакитний сонячної дорозі…

Много років відбулося з того часу. Сльози Байкалу, Ангари, Єнісей і Иркута, пролиті ними від горя і на радощах, перетворилися на води. І тільки все непритомне буває подібно каменю. У великий камінь перетворився невблаганний богатир Ольхон, який знав, що таке сльози. Камінь менше, що кинув колись Ангару Байкал, люди прозвали Шаманським. А добрі побажання Ангари справдилися: там, де кинули її рукою чарівні намисто з камнями-самоцветами, розгорілися більші поступки й яскраві сильні вогні життя, зросли міста, зміцніло людське щастя. І таких міст буде ще більше.

Тут і казкою кінець, а справа — всьому вінець.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.